Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Аграрна реформа П.А. Століпіна та ее Здійснення в Україні (1906-1914 рр.)





Скачати 364.1 Kb.
Дата конвертації03.02.2018
Розмір364.1 Kb.
Типдисертація
есі проблемам становища сільського господарства та шляхам їх вирішенню ( "Киевлянин", "Полтавська земська газета", "Громадська думка", "Рада", "Слово", "Добра порада", "Дзвін", "Світова Зірниця", "Свобода і право ").

З початком аграрної реформи газети публікують дані про процес Вихід селян з общини, причому не только по окрема губерніях України, а даже и по повітах. Публікуваліся такоже дані про ціни на землю в селянське Банку та у приватних землевласніків, процес продажу Селянська Банком земель селянам, а такоже переселення українського селянства до Сібіру та Середньої азії ( "Газета", "Засів", "Киевлянин", "Маяк", " Одеські новини "," Поділля "," Почаївські известия "," Рада "," Світова Зірниця "," слово "," Чернігівське слово "," Південно-російська сільськогосподарська газета ", Южній край").

Для більш полного сприйняттів аграрної реформи сучасниками для дослідження бралися газети різніх Суспільно-політічніх напрямків. Це урядові видання "Газета" - Київського губернського земства та "Полтавська земська газета". Видання партии народної свободи (кадетів) представлена ​​газетою "Свобода і право" (Київ), соціал-демократичної партии України - газетою "Слово" (за редакцією С.Петлюри), Української демократично-радікальної партии - "Громадська думка" та "Рада" . Для порівняння думок про шляхи вирішенню аграрного питання та доцільності Реформування в Україні вікорістовуваліся такоже и видання монархічніх партій - Союзу руського народу "Почаївські известия" (Волинська губернія) та чорносотенської "Киянин".

Порівнюючі дані, Які були представлені періодічнімі виданнями, з офіційнімі відомостямі (архівні джерела) можна Скласти більш детальну картину проведення аграрної реформи П.А.Століпіна. До того ж Завдяк газетних публікацій, особливо допісам Власний кореспондентів, можна чіткіше Побачити процес сприйняттів реформи самими селянами. Аджея в архівних документах зберігаються лишь офіційні справи про Скарги селян та Реакція влади на них. А до газетних публікацій потраплялі як негативна так и позитивна Реакції на процес проведення аграрної реформи, на діяльність землевпорядкувальніх комісій за, ціни Селянська Поземельного Банку, умови переселення селян за Урал.

Період, з которого проводилося дослідження, обмежується початком реформи в 1906 году та 1914 роком, початком Першої Світової Війни, оскількі з цього часу зі Шпальт газет військові події вітісняють аграрну реформу. Ще один недолік газетних публікацій - це Відсутність багатьох номерів газет. А после качана, в червні 1907 року, століпінської Реакції много українських періодичних видань Взагалі зникло.

ВРАХОВУЮЧИ віщезазначене, дисертант зосередів Рамус на дослідженні процесса аграрної реформи П.А.Століпіна в Україні вікорістовуючі архівні матеріали та газетні матеріали української преси.

Розділ 2. обострения СИТУАЦІЇ В аграрному СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ НА початку ХХ СТОЛІТТЯ ТА поиск Вирішення АГРАРНОГО ПИТАННЯ

2.1. Причини кризового становища сільського господарства України у складі Російської імперії

Напрікінці ХІХ - на початку ХХ століття в Російській імперії феодальний способ виробництва Повністю вітісняє капіталістична форма. При зміні форми господарювання на перший план Вийшов промисловий сектор. Альо провідною галуззя господарства Залишайся землеробство. Саме воно створювало необхідні умови розвитку та визначавши пітому Вагу всех других галузь господарства. После реформи 1861 року в сільському господарстві активно вкорінюється система капіталістічніх отношений. На зміну барщінній системе поміщіцькіх господарств прийшла нова система - з наймом робітніків, Які застосовувалі інвентар власника. Зростан! Застосування машин у поміщіцькому господарстві, проходив процес концентрації виробництва, зростання Сайти Вся, розвивалась! Застосування найманої РОБОЧОЇ сили, відбувалося зростання та обострения протіріч между підприємцями та робітнікамі.

На жаль, відміна кріпацтва у +1861 р. НЕ решила тих земельних вопросам, Які Набуль гостроті Вже в середіні Х1Х століття. Основою цієї аграрної політики царський правительства Було не забезпечення селянства землею, а Збереження великого поміщіцького землеволодіння. Як Зазначає дослідник М.А.Рубач, при проведенні реформи поміщікі відрізалі у селян України около третина найкращої землі .: до 1862 р. у дворянства 9 губерній України опінію біля 19 млн. десятин землі. У 1877 году у тисяча дев'ятсот тридцять сім тисяч селянських дворів Було только 18,7 млн. Десятин надільної землі, а 19 млн. Десятин дворянської землі були головні соціально-Економічною базою всевладність дворян-поміщіків [166, с.8.]. До того ж, в результате реформи десятки тисяч дворових, сиріт, городніків та селян ряду других груп кріпацького населення були або зовсім обезземелені, або наділені только садиба чи мізернімі ділянкамі польової землі. Понад 440 тисяч селян України Було обезземелити, около 100 тисяч здобуло наділі до 1 десятини на ревізьську душу.

Задовольняючі поміщіків, Які були зацікавлені в одержанні вікупніх платежів одноразово, уряд організував вікупну операцію, за Якою селянам при одержанні полного наділу віділялась позика в размере 80% (неповна - 75%) вікупної суми. Вікупну позику з великими відсоткамі селяни повінні були доповідна державі в течение 49 років, вносячі щорічно 6% Загальної суми позик [71, с.356-361].

Новий економічний устрій послідовно руйнував пережитки феодальних форм землеволодіння у виде Дворянська латіфундій, надільного землеволодіння селян різніх верств, казенних, удільніх, церковних та Монастирського земель. Альо Залишайся у пореформеній Російській імперії Станова обмеженість землеволодіння та использование землі для кріпацькіх ЗАСОБІВ ЕКСПЛУАТАЦІЇ селян. Однако, світова аграрна криза 1875-1895 років спріяла того, что, например, у Східній Україні поміщікі начали продавать землю на Сайти Вся. У звязку з ЦІМ ціни на землю почінають зростаті - від 29 крб. в 60-х роках ХІХ століття до 250-300 крб. за десятину на початку ХХ століття [116, с.131].

Звільнівші селян від кріпацтва, тодішній уряд Нічого НЕ Зробив, щоб зрівняті їх у правах з іншімі верств населення. Навпаки, Було Створено всі умови для того, щоб якнайменш землі потрапляло до рук селянства, особливо панської, щоб селяни и надалі знаходится в Економічній залежності від поміщіків та вімушені були йти в кабалу до них. Особливо помітно це Було на Правобережній Україні, де 90% землі належало російськім поміщікам (до повстання тисяча вісімсот шістьдесят три року ЦІ землі належали польським поміщікам) [116, с.132].

Все це прізвело до того, что на початку ХХ століття в Україні Гостра Постав питання малоземелля селянства. За матеріалами тогочасної періодічної преси, у багатьох губерніях України це питання Було найактуальнішім. Київська губернія, например, займаюсь Одне з останніх Місць у Російській імперії за розмірамі селянського землеволодіння на душу населення и за підрахункамі на 1 Чоловіка не доводиться даже 1 десятини землі [87, 1908. - 29 травня]. У Полтавській губернії, за висновка аграрної КОМІСІЇ Полтавської громади Сільських господарів, более півмільйона сільського населення не трохи не только орної, а даже и прісадібної землі [153, 1906. - 2 червня]. Середній селянський Наділ по всех повітах Харківської губернії Складанний НЕ более як 4 з лишком десятини [161, 1907. - 1 березня].

Альо если прідівітіся уважніше, не у всех районах України це питання стояло так Гостра. На Правобережній Україні рівень аграрного перенаселення БУВ значний віщим, чем на Лівобережжі. Істотні Відмінності у забезпеченості землею існувалі НЕ только между великими регіонамі України, а й у окремий губерніях между повітамі: жителі м.Великі-Крупіль Переяславського повіту Полтавської губернії, в основном козаки, володілі площа від 50 до 100 десятин, у селян Було Дещо менше, заможні селяни малі 20-25 десятин. Загальна ж Кількість безземельних селян не перевіщувала 2-3% Всього населення. Поряд з тим, у с.Ляменці Золотоношського повіту Полтавської губернії на сімю, яка Частіше за все Складанний з 10-12 душ, припадає 6 чи 7 десятин [153, 1906. - 20 серпня].

Всі ЦІ протіріччя погліблюваліся ще й тім, что дворянство намагались за будь-яку Ціну Зберегти свою земельну власність. Незважаючі на ті, что дворянські землі у тій чи Інший способ переходили у власність козаків, заможніх селян, купців та міщан, на зїздах великих землевласніків підкреслювалося, что "приватна власність є недоторканною". Як колись смороду НЕ погоджувалісь з тім, что люди терплять велику потребу в землі, так и на початку ХХ ст. дворянство змініло своих поглядів на це питання. І только з початком революційніх подій в Російській імперії, існуюча загроза поміщіцькому землеволодінню змінила це Ставлення.

Аграрна політика поміщіків на початку ХХ століття ґрунтувалася на збереженні та підтрімці сільської общини з невідчужуваністю надільної землі. Охороняючі громаду, поміщікі розраховувалі на темряву та несвідомість селян, - Зазначає радянський дослідник П.Н.Єфремов [57, с.20]. Громада відігравала роль середньовічної перегородки на шляху розвитку виробничих сил у сільському господарстві, повинна булу, на мнение кріпосніків, замініті собою владу поміщіка, можлівість експлуатуваті селянство. Для цього булу встановлен система кругової поруки. Сільська спільнота у цілому відповідала за справну Сплата податків. Громада володіння позбавляло возможности купівлі та продажу землі, перешкоджало переходу ее від біднішіх верств до заможніх селян.

У відношенні володіння надільною землею усі селянські спільноті поділяліся на две Великі категорії: спільноті з громадою землеволодінням та спільноті з подвірнім володінням землею. Громада землеволодіння панували на Півдні України, особливо в Катеринославській губернії (99,5%), воно переважало над подвірнім по всьому Лівобережжю. У губерніях Правобережжя панували подвірне землеволодіння (96,3%). У Подільській губернії общінні землі становили лишь 0,5% від надільного селянського землеволодіння [71, с.493].

Як бачим, старі общінні порядки, політика ПІДТРИМКИ сільської общини з боку царизму та кріпосніків були Спроба затріматі розвиток капіталістічніх отношений.

Всі ЦІ причини, а такоже станові обмеження, Які лежали на надільніх землях (обмеження купівлі-продажу, застави землі), обставинні товарного виробництва, у Якій господарювалі селяни, вимоги розподілу землі та Вільної ее мобілізації создали революційну сітуацію. Селянські страйки, Які Почаїв ще у 1905 р., Продовжувалі зростаті. Газети Щодня друкувалися ПОВІДОМЛЕННЯ про Зіткнення между селянами та поміщікамі, про відмові селян віходити до поміщіків на роботу, про суди над селянами за погроми маєтків и т. Інше. Вимоги селян во время страйків були різнімі. Це и Підвищення плати за роботу на поміщіцькіх землях, и зниженя Орендного цен на землю, и вимоги віддаті поміщіцьку землю. Майже щоденно українські газети друкувалися ПОВІДОМЛЕННЯ про революційні події, что охопілі почти всі губернії України. Часто поміщікі вікорістовувалі війська для "утіхомірювання" селян [87, 1906. посилання - 1 травня; 98, 1906 - 19 квітень; 39, 1906 - 2, 7, 9, 11, 13, 19, 21, 23, 26 липня; 186, 1907. - 19 травня; 153, 1906. - 2 червня; 161, 1907. - 4, 27 липня]. Офіційні джерела Дещо стріманіше вісвітлювалі революційну сітуацію. Так, у Звіті та огляді по Київській губернії за 1905 рік губернатором позначають, что Аграрні Виступи малі місце, но Завдяк енергійнім діям полиции, смороду НЕ переростали у "відкриті грабежі та розгромили поміщіцькіх маєтків" [198. - ф.442. - оп.636. - од.зб.422. - Л.3].

Уряд и поміщікі всіляко намагались прідушіті революційний настрій селянства.Побоюючісь обєднання окремий селянських віступів, уряд вдавався до рішучіх ЗАХОДІВ, даже до СУДОВИХ справ за участие в аграрних страйках. У прессе в Розділах "Судова хроніка" постійно друкувалися Звіти про судові справи над селянами. ЦІ офіційні Звіти показують, як уряд боровся за Збереження "свого Спок". Например, з 42 звинувачений селян с.Бігача Чернігівського повіту за погром у маєтку поміщіка Мортона, только 8 віправдано, а останніх засуджено до увязнення. Найдовший срок - 4 роки. Справа про 9 селян С.Голікова Чигиринська повіту - 4 з них були візнані віннімі и прісуджені до тюремного увязнення [87, 1906. - 2 травня; 161, 1906. - 15 вересня]. Як бачим, царський уряд БУВ налаштованості будь-Якими засоби пріпініті руйнування великого поміщіцького землеволодіння.

Оскількі селянське малоземелля виготовляють до Поширення найманої праці, поміщікі вікорістовувалі це в своих інтересах. Плата за Найману працю булу дуже низька. Часто селяни Найман до панів за оплату своєї праці харчами. Во время революційніх Заворушення однією з селянських вимог Було Підвищення плати за роботу в Панських маєтках. У різніх місцевостях вимоги про оплату були різнімі. Так, у Конотопська повіті в с.Тініце селяни зажадалі за свою працю на буряковий плантаціях не по 70 копійок, а по карбованцю в день. Оплати по карбованцю за копу або за третій Сніп Вимагаю селяни с.Вербка на Поділлі. Дещо більшої оплати домагався селяни с.Тростянця Канівського повіту - третій Сніп або 5 карбованців за робочий день [87, 1906. - 8 червня, 3 липня; 39, 1906. - 4 липня]. Взагалі у прессе дуже много дописів про вимоги селян до панства про Підвищення заробітної плати, особливо під час жнив [87, 1906. - 11 травня; 39, 1906. - 8 липня; 186, 1907. - 26 травня]. Селяни відмовляліся йти на роботу, поки поміщікі НЕ задовольнять їх вимоги про Підвищення денної заробітної плати. Однако, найчастіше вимоги селян не задовольняліся, а поміщікі вдаватися до найманим Нових сільськогосподарських робітніків за таку ж, або менше заробітну плату, оскількі аграрного перенаселення українських земель давало таку змогу.

Зустрічаються даже вимоги селян про Збільшення харчів. Селяни відмовляліся працювати на плантаціях князя Орбеліані (с.Часніківка Лохвицька повіту), поки НЕ поліпшіться якість харчів [161, 1907. - 1 липня; 186, 1907. - 7 липня]. Все це свідчіть про ті жалюгідне становище селянства, в якому воно опінію на початку ХХ століття. Малоземелля та безземелля селян змушувало їх на активні дії для покращення умов свого Існування.

Користуючися Гостра потребою більшості селян у землі, поміщікі складали часть своих земель в оренду на Виключно несприятливим для орендарів условиях. За данімі науковця С.М.Сідельнікова, на протязі 35 пореформених років Орендна плата збільшілася у Середньому втрічі, а у малоземельних районах - у 5 и более разів [179, с.33]. Залишки кріпацтва в сільському господарстві України малі Значне місце на початку ХХ століття. Як Зазначає М.А.Рубач, біля 3,5 млн. Десятин дворянської землі здавай в оренду селянам. Значний частина поміщіцької землі аж до 1917 р. обробляємих Селянська інвентарем [166, с.13]. На Полтавщині 66% пріватної землі здавай в оренду [148, с.13].

На початку ХХ століття в Російській імперії існувало два типи оренди, Які Суттєво відрізняліся за характером виробничих отношений, и вінікалі при корістуванні Орендного землею:

1) голодна (продовольча) оренда найбіднішіх мас селянства та

2) підприємницька оренда землі заможними селянами.

При іншому тіпі оренди заможні селяни знімали землю на декілька років з грошовою сплата, при цьом плата за землю коштувала Їм дешевше при довгостроковій оренді та оренді великими ділянкамі.

Перший тип оренди носів кріпосніцькій характер, бо малоземельних чи безземельних селянство, що не маючі достаточно коштів для оренди землі великими ділянкамі та на тривалий строк, змушене Було орендуваті поміщіцькі землі, щоб НЕ вмерти з голоду на своих клаптів землі, щоб избежать штрафів за потраву власніцькіх земель , если Такі були в безпосередній блізькості від селянських вігонів, щоб мати можлівість користуватись бліжнімі поміщіцькімі землями. Ось один з дописів власного кореспондента у газету "Рада": "Переяславський повіт. Поміщікі в нашому повіті, Які ма ють Чима землі и Які Раніш обробляємих ее Самі, тепер стараються роздаті ее "мужикам". Альо як роздаті? Читач може й действительно подуматі, что наші пані роздають свою землю на корисних для хлібороба условиях. Зовсім ні, землю смороду роздають, аби скоріше здати в оренду на ті, щоб мати наперед гроші ... "[161, 1906. - 26 вересня].

З газетних Повідомлень можна дізнатіся як зростан Орендна плата на українських землях по різніх губерніях: агрономічній відділ Київського губернського Земському управління повідомляв, что орендні ціни на землю у 1 906 р. Скрізь були Вищі, чем за два попередніх роки. Особливо підняліся ціни в Черкаська, Чигиринська, Канівському повітах (мало не на 4 крб.), А в решті повітів - более, як на 2 крб. Орендні ціни на землю в Харківській губернії, за повідомленням статистичного відділу Харківської губернської управи, за годину від 1903 до 1907 рр. збільшіліся почти на 75%. Так, например, у 1903 р. пересічна Орендна ціна на орну землю булу 9 крб. 24 коп. за десятину; у 1904 р. під Озимина земля Вже коштувала по 13 крб .; у 1905 р. - по 14 крб .; а у 1906 р. - доходила до 16 крб. 40 коп. У 1909 р., Сообщает газета "Рада", орендні ціни на землю ВСТАНОВИВ на 3-4 крб. вищє, чем у попередні роки [39, 1906. - 5 серпня; 161, 1907. - 20 жовтня; 1909. - 11 травня].

За окремий випадки оренди землі такоже можна сделать Висновки, як здірніцькі підходілі до цього питання поміщікі. Селяни с.Красногорівкі відправілі до Катеринославського губернатора клопотання, щоб поміщік ​​Нестеренко найняв Їм свою землю за "людським" Ціну. У с.Новоалександрівці Павлоградська повіту селяни Вимагаю від баронесі Корф, в якої смороду орендувалі землю, брати з них не по 10 крб. за десятину, а по 5. Така ж сама історія в Павлоградська повіті. Селяни Вимагаю від купця Руссова брати з них не по 18 крб. за дес., а дешевше. У с.Сітківці Липовецького повіту на Кіївщіні оренда землі коштувала селянам 18-20 крб. за десятину [39, 1906. - 9, 15 серпня; 6 жовтня; 161, 1908. - 19 березня].

У Деяк губерніях умови оренди землі були ще важчімі. У Валківському повіті Харківської губернії, например, поміщікі віддавалі землю селянам лишь на відробіткі. За 1 десятину оренди селянин мусів: віораті 2 десятини економічного хліба, скосіті 1 десятину сінокосу та Скласти 3 копіці Сіна. В переводі на гроші, ця робота коштувала 20 крб. [161, 1907. - 10 березня].

Альо зустрічаються у газетах ПОВІДОМЛЕННЯ й Іншого змісту. З Полтави повідомлялі, что князь Кочубей здав селянам 3000 десятин землі в оренду за 6 крб. на рік. У повіті середня ціна орендної плати дорівнювала 12 крб. Селяни сс.Петрівкі та Смолянівкі найнялі у панів Сульпіна та Клещеєва землю по 5 крб. Ранее за Цю землю смороду платили по 14 крб. [154, 1908. - 28 квітня; 161, 1906. - 26 вересня]. Такі одінічні ПОВІДОМЛЕННЯ свідчать про ті, что Великі землевласнікі, побоюючісь революційно настроєніх селян, вважаю за доцільне знізіті Орендного Ціну на землі, чем лишитися ее зовсім. І все-таки, це були лишь поодінокі випадки. Більша частина поміщіків, даже налякалася революційнімі Виступ селян, вважаю за доцільне застосовуваті військову силу, або продавати землю за підвіщенімі ценам через банки.

Зустрічаються в газетах ПОВІДОМЛЕННЯ и про зовсім інші види оренди. Їх НЕ дуже багато, но смороду теж малі велике значення, оскількі свідчілі про использование селянського малоземелля Селянська Банком. Так, у с.Козерогах Чернігівського повіту сіножать Найман орендарів, и Вже від себе Найман ее селянам. Ціна на землю - по 18 крб. за десятину. Поміщік ​​Куп повіту Харківської губернії продавши свой маєток Селянське Банку, а Банк пропонував селянам орендуваті землю по 9 крб. за десятину [39, - 1906. - 9, 28 липня]. Це Було свідченням того, что корістуваліся малоземеллям та безземеллям селянства НЕ только поміщікі, а й Державні структури - Селянський Банк, и заможні селяни, Які малі гроші для довгострокової оренди поміщіцької землі.

Джерела показують, что селяни орендувалі НЕ только поміщіцькі землі. Газета «Киевлянин» наводити дані відносно оренди удільніх земель у Південно-ЛЬВОВІ ТА краї. У Київській губернії удільні землі здавай в оренду в Середньому по 8 крб. 21 коп. за десятину. У Подільській губернії - в Середньому по 5 крб. 34 коп. за десятину. У Волинській губернії - по 3 крб. 45 коп. за десятину [87, 1906. - 14 липень]. Таким чином, у Південно-ЛЬВОВІ ТА краї почти половина земель, яка належала удільному відомству, здавай селянам за ценам набагато нижчих, чем пріватновласніцькі землі. Окрім того, за повідомленням газети "Киянин", у Київській та Волинській губерніях земля, яка здавай повітовім селянам, сплачувалася по більш низьких цінам, чем земля, яка здавай приватності Орендар.

Пояснюється це тим, что после революційніх подій 1905 р. уряд БУВ дуже стурбованій подалі частиною поміщіків-землевласніків. Щоб якось прігасіті Хвилі селянських повстань, доводячи вішукуваті будь-які шляхи для того, аби хоч частково подолати ту земельну тісноту, яка існувала у таких аграрно перенаселених губерніях як Київська, Волинська та много других.

Про зліденність та важкі умови праці селянства можна дізнатіся такоже и з Наступний газетних Повідомлень. В одному з номерів "Полтавській земській газети" був надрукованій витяг з договору между Наймач та працівніком однієї з економій графа Потоцького. "Я селянка села N з власної згоди найнялася в N-ську економію графа Потоцького на сільськогосподарську роботу, яку б мені не доручили, всього на 144 робочих дня, на своїх кормах, з платою за весь час 34 руб. (Тобто по 23,5 коп. В день!), З якою суми у вигляді завдатку я отримала 10 руб., А решту грошей повинна отримувати по частинах, скільки заслужив ... "[153, 1906. - 6 серпня ]. Далі газета наводити обовязки, Які повінні Виконувати робітнікамі. Характерним є ті, что авторизованого заміткі лишь коротко розповілі про отношения керуючого маєткамі з селянами, охарактерізувавші їх двома словами "кріпосне право". Сам же договір, на мнение авторів, коментарів НЕ потребував.

Отже, з наведенням Даних можна сделать декілька вісновків. По-перше, реформа 1861 року НЕ только НЕ Покращена становище селян, а, навпаки, загостріла его. На початку ХХ століття потреба селян в землі стала Нагальне, оскількі за роки после реформи 1861 року сільське населення зросли более чем у 2 рази, а загальна Кількість селянських надільніх земель Залишайся почти незмінною. Існуюча система землеволодіння (наявність великих поміщіцькіх латіфундій) не давала возможности селянам скільки-небудь покращіті свои земельні справи.

Як і друга, малоземелля, что Було результатом особливого розподілу землі при кріпосніцькому господарстві, в условиях розвитку капіталістічніх отношений ставало суттєвім гальмом для селянських господарств. Скарги на малоземелля були Головними при багатьох селянських Виступ проти поміщіків во время революційніх подій 1905 року.

Оренда земель, яка набрала широкого розповсюдження на початку ХХ століття, такоже не могла розв'язати проблеми малоземелля. Великі орендні ціни на землю не задовольнялі селян. До того ж, чи не всі поміщікі вважаю за доцільне здаваті свои землі в оренду селянам. На півдні України булу, например, розповсюджена здача Великої кількості землі на довгострокову срок Бурякова-цукрового концернам.

Напівкріпацьке поміщіцьке землеволодіння гальмувало розвиток сільського господарства, створювало земельний голод.Перешкоджало розвитку сільського господарства такоже его низька технічне забезпечення.

З РОЗВИТКУ революції 1905 р. перед Царське УРЯДОМ Постав питання про земельні реформи. Невірішеність цього питання виготовляють до того, что селяни в ході революції могли відібраті поміщіцькі землі.

На страницах періодічної преси відбуваліся Дискусії про причини кризового стану та Можливі шляхи его вирішенню. Деякі з їх учасников вважаю, что малоземелля НЕ є перешкоду до вирішенню аграрного питання. Так, газета «Киевлянин» у статті "Селянське рільництво" Знайомий своих чітачів з цифровими данімі, Які характеризують стан селянського господарства в черноземній смузі Взагалі и по окрема губерніях. ЦІ дані були взяті з книги П.Н.Соковніна "Культурний рівень селянського рільництва на надільної землі і його значення в аграрному питанні" [87, 1906. - 3 травня]. Автор цієї книги методом порівняння Даних про збір зерна, валового доходу, цен на врожай та ін. в губерніях черноземної та нечерноземної смуг намагався довести, что пропозиція "демократизації" землеробства мала руйнівне значення.

Висновки про ті, что благоустрій селянського населення в России НЕ находится ні в Якій залежності від їх земельного забезпечення, приходити и С.С. Бехтєєв, автор книги "Господарські підсумки минулого сорокаріччя", Уривки з якої наводила газета «Киевлянин» [87, 1906. - 12, 13 27 червня]. ВІН категорично НЕ згодна з тим, что питання малоземелля - це хвороба селянства, и вважать за необхідне вірішіті, Наскільки це становище потребує яких-небудь екстраордінарніх ЗАХОДІВ для змін его на краще.

На захист великого та СЕРЕДНЯ землеволодіння в Російській імперії виступали франзуцькій вчений Леруа-Больє. ВІН вважать, что нічім нельзя замініті великого та СЕРЕДНЯ сільського власника, Який бі МАВ освіту, до Деяк ступеню широку, и Який бі МАВ середній обіговій капітал та деякі запасні засоби. На его мнение, цього Було б достаточно для пожвавлення землеробства в цілому [87, 1906. - 11 червень].

Цілком незгодній з Додатковий наділенням землею селян невідомий автор ще однієї статті у газеті "Киевлянин". На его мнение, вся справа не в малоземеллі, а у неправильному корістуванні землею. Категорично заперечуючі Реформування у землеволодінні, ВІН намагався довести, что все Залежить від правильного использование землі [87, 1906. - 6 липня].

Делом покращення сільськогосподарської техніки БУВ стурбованій невідомий автор статті у газеті "Південний край". ВІН вважать, что покращення сільськогосподарської техніки - це Основний Козир аграрної програми та аграріїв, а такоже и промісловців. На его мнение, сільськогосподарська машина поможет селянину перейти до інтенсівного господарства и ВІН перестанемо мріяти про "примусове відчуження" [207, 1909. - 24 березень].

Погоджуючісь з тім, что не залишимося роль у підвіщенні СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО виробництва відіграє! Застосування техніки, все ж нагадаємо, что! Застосування техніки, як показує досвід, рентабельність только на великих земельних ділянках. Если взяти до уваги, что у більшості губерній все ж таки переважало селянське малоземелля та безземелля, то использование техніки навряд чи якось підвіщіло б продуктивність праці. При скрутному копійчаних становіщі даже більш заможні селяни не малі коштів для придбання сільськогосподарської техніки, яка коштувала Досить дорого. Поміщікі ж надавали предпочтение Використання на своих угіддях дешевої Селянської праці, чем придбання техніки.

Що ж до покращення уровня сільськогосподарської праці, то можна Зазначити, что при малоземеллі, ВРАХОВУЮЧИ щорічній Приріст сільського населення, Важко Було б Проводити Які-небудь дослідження в Галузі багатопілля. Отже, правительства и поміщікам конче нужно Було йти на поступки селянам у збільшенні їх надільною землею, бо цього Вимагаю як субєктівні, так и обєктівні причини розвитку капіталістічніх отношений у сільському господарстві. Були підірвані старі общінні порядки селянського землеволодіння, а Нові отношения вели до розшарування селянства за стає ознакою. Громада не могла запобігті неминучий розшаруванню селянства. Чи не Дивлячись на ЗАГАЛЬНІ та часткові переділі, земля начинает зосереджуватіся у Першу Черга в руках заможніх селян. З РОЗВИТКУ капіталізму завмірає і практика переділів. Новий устрій НЕ МІГ змиритися зі зрівняльністю сільського землекористування. Старі общінні порядки ввійшлі у гостре протіріччя з новімі господарськими умів. Злам існуючіх порядків ставали Безумовно Економічною необхідністю. Політика ПІДТРИМКИ Селянської общини з боку царизму та кріпосніків-поміщіків булу Спроба затріматі розвиток Нових економічних отношений на селі. Поміщікам потрібен був "наймит з наділом" - напівжебрак, малоземельних селянин, змушеній орендуваті поміщіцьку землю за відробіткі, при якіх ВАРТІСТЬ оренди набагато перевіщувала б звичайна орендна ВАРТІСТЬ. Розвиток промісловості теж Вимагаю рішучіх Перетворення у сільському господарстві.

Отже, кризовий становище в сільському господарстві України, як и всієї Російської імперії на початку ХХ століття прикрутив до себе Рамус НЕ только Урядовий Кіл. Поиск Шляхів вирішенню складної ситуации з землеволодінням Займаюсь як спеціалісти-досліднікі, так и Громадські засоби информации. Останні в своих публікаціях НЕ только вісвітлювалі Важко становище селянства, но й друкувалися прогнози относительно майбутнього в аграрному секторі.

2.2. Аграрне питання в програмах загальноросійськіх та національніх українських політічніх партій

Обострения аграрної проблеми та повязані з нею крізові явіща, Які відбуваліся на початку ХХ століття в Україні та в цілому в Російській імперії, потребувалі Нагальне вирішенню. Обговорення питання відбувалося НЕ лишь на державному Рівні, но и в цілому в суспільстві. Актівізація громадсько-політічного життя в кінці ХІХ - на початку ХХ століття спріяла Формування в різніх верств Суспільства чіткіх позіцій относительно аграрного питання. Всі Політичні партії як загальноросійські, так и українські, обовязково ставили на порядок денний питання Реформування аграрного сектору.

У відповідності з різнім соціальнім спрямуванням у земельній політіці, шкірні партія мала свой вариант вирішенню аграрного питання. Спектр їх пропозіцій колівався від Збереження існуючого господарського порядку до повної націоналізації землі та розподілу земельного фонду.

Особлівістю господарського устрою України Було ее аграрне спрямування. Незважаючі на Швидкий розвиток промислового капіталізму в кінці ХІХ - на початку ХХ століття, в Україні переважало сільськогосподарське виробництво. Тому вирішенню аграрного питання потребувало особливо підходів. Підтвердженням цьом стало, что всі Політичні партії національного спрямування на порядок денний ставили питання аграрного сектора поряд з національною проблемою.Більше. Рушійною силою розглядалося самє селянство, а не пролетаріат (РУП). Існуючі на тій годину загальноросійські партии розглядалі аграрне питання в Україні як складового часть аграрного сектора всієї Російської імперії, чи не віділяючі особливо СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО стану українських земель. В подалі це стало головним протіріччям между Українськими та загальноросійськімі партіями.

Необходимо Зазначити, что всі загальноросійські та українські Політичні партії революційного характеру в своих програмах наголошувалі на встановленні соціальної справедлівості относительно селянства та у зрівнянні їх у Громадянських правах з іншімі верств населення. Монархічні Політичні партії вважаю першочерговім Підвищення сільськогосподарської культури селянства та раціональне ведення переселенської справи и про Ніякі соціальні справедлівості мова НЕ йшлася, навпаки, смороду були проти Захоплення чужої власності за та примусове відчуження своих володінь.

Розглянемо більш детально погляди та позіції різніх політічніх партій безпосередно за їх програмнного документами.

Монархічні партии, Які вініклі восени 1 905 року за часів революції, и Які захищали існуючій царський уряд, Дивувалися на процес реформ в сільському господарстві з тих же позіцій, что и урядові кола.

Союз руського народу та Руська монархічна партія наполягалі на обовязково збереженні поміщіцького землеволодіння и вбачалася у недоторканості майна найважлівішу Запорука розвитку та розквіту держави. Для ліквідації Важко становища селянства, вважаю монархісті, існують більш радікальні заходь - даже порівняно Невеликий земельний Наділ может давати более прибутку, если его обробляті Посилення та покращення чином. Раціональне розселення дуже заселених районів та переселення, такоже могут дати позитивний результат в борьбе с малоземеллям, вважаю монархісті [156, с.105-117].

Окрему позицию Займаюсь партія "Союз 17 жовтня" (октябристи), яка вінікла после проголошення Царське маніфесту 17 жовтня 1 905 року. Окрім постійніх державних турбот про Підвищення продуктівності землеробства, заходами для підйому селянського благоустрою повінні буті: регулювання дрібної земельної оренди, превращение ДІЯЛЬНОСТІ Селянська Поземельного Банку, допомога розселення та переселення, Визнання державних та удільніх земель фондом для удовольствие земельної спожи селян, Розподілення черезсмужніх селянських та поміщіцькіх земель. І если ціх ЗАХОДІВ буде недостатньо, то допускається у випадка державної важлівості відчуження части пріватновласніцькіх земель за справедливою винагорода, встановлений законодавчо властью [156, с.92-99]. Головного провідником у вірішенні селянського питання октябристи вважаю Державну Думу, де реально можливо Було, на їх точку зору, законодавчо вірішіті проблеми аграрного сектора. Підтвердженням цього стала їх активна участь у ВИБОРИ та у ДІЯЛЬНОСТІ І та ІІ ДЕРЖАВНИЙ Дум.

Свої Пропозиції относительно вирішенню аграрної проблеми малі загальноросійські ліберальні партии, Такі як Конституційні демократи, радикальна партія, демократичний союз констітуціоналістів.

Партія констітуційніх демократів (кадети) в життя без Програмі, яка булу ухвалено на установчих зїзді партии 12-18 жовтня 1905 року, в окремий розділі, присвячений аграрному законодавству, наполягала на збільшенні площади землекористування населення, Пожалуйста обробляє ее, власною працею. Це пропонувалося сделать за рахунок державних, удільніх, кабінетськіх, Монастирського земель, а такоже Шляхом відчуження за рахунок держави в необхідніх розмірах пріватновласніцькіх земель з винагороди власникам за справедливою (НЕ ринкова) ціною.

Відчужені землі повінні були перейти до земельного фонду, з которого в свою черга смороду передавати б населенню, Пожалуйста має в них потребу и у відповідності з особливими землеволодіння та землекористування в різніх областях России. Кроме того, кадети наголошувалі на державній допомозі для переселення, розселення та влаштування господарського побуту селян; упорядкуванні законом Орендного отношений [159, с.164-179; 156, с.75-83].

На створенні земельного фонду тимі ж шляхами, что й кадети, наголошувала и Радикальна партія. Особливе Було лишь розуміння максімальної кількості приватного землеволодіння. Із земельного фонду землі повінні були віддаватіся только в Орендне Користування тім, хто власне обробляє землю [156, с.83-86].

Демократичний союз констітуціоналістів (Партія демократичних реформ) вбачалася захист інтересів селянського населення в збільшенні площади земель селянського землекористування у звязку з підвіщенням Загальна освітнього уровня селянства, за рахунок всех удільніх, державних, кабінетськіх та Монастирського земель, а такоже Шляхом Додатковий наділів за рахунок пріватновласніцькіх земель, з винагороди власникам за справедливою оцінкою. Пропонувалося такоже примусових вікупляті за рахунок держави землі, Які НЕ малі господарського значення для власника и Які були засоби закабалення селян.

Партія демократичних реформ Вимагаю такоже Скасування будь-якої залежності особини від земельної общини та Надання кожному бажаючих полного права власності за на викуплення землю.Повинна булу такоже діяті широка агрономічна пропаганда, державна допомога для вільного переселення селян та влаштування їх господарств, Скасування вікупніх платежів, упорядкування Орендного отношений и регулювання орендного цен [156, с.86-92].

Найбільш еволюційні Зміни в сільськогосподарській сфере малі загальноросійські революційно-демократичні та соціалістічні партии. Смороду стояли на позіціях соціалізації землі та відновлення справедлівості относительно селян. Необходимо Зазначити, что Кожна партія революційно-демократичного спрямування мала свои методи для Досягнення поставленої мети.

Так, в Програмі Російської соціал-демократичної Робітничої партии, яка булу ухвалено на ІІ зїзді в 1903 году и авторами якої були Г.В.Плєханов, В.І.Ленін, П.Б.Аксельрод, А.Н.Потресов, А. С.Мартінов, позначають, что з метою ліквідації залишків кріпацтва и в інтересах вільного розвитку класової БОРОТЬБИ на селі партія вімагатіме Перш за все:

1. відміни вікупніх та оброчних платежів, будь-якіх повинностей, Які лежати на селянах;

2. відміни всех Законів, Які обмежують селян в порядкуванні їх землею;

3. Повернення селянам копійчаних сум, Які були взяті з них у виде вікупніх платежів; конфіскації з цією метою Монастирського та церковного майна, а такоже маєтків, Які належати царській родіні; оподаткування земель дворян; повернення сум, Які були отрімані ЦІМ шляхом, в Особливий народний фонд для культурних та благодійніх потреб Сільських громад;

4. Створення селянських комітетів:

а) для повернення тих земель, Які були відрізані у селян при скасуванні кріпацтва;

б) для повернення у власність селян на Кавказі тих земель, Якими смороду корістуються як тимчасово повінні;

в) для ліквідації залишків кріпацтва на Уралі, Алтаї, в ЛЬВОВІ ТА краї та ін. областях держави.

5. Надання судам права зніжуваті Високі орендні виплати та оголошуваті Недійсними ті догоди, Які ма ють кабальний характер [156, с.49-58].

Альо Вже на ІІІ зїзді РСДРП, Який состоялся 12-27 квітня 1905 року в Лондоні, булу прийнятя резолюція "Про відношення до селянського руху". Зїзд прийнять до уваги всі теоретичні та Практичні настанови В.І.Леніна: революція, яка відбувалась в России, носити буржуазний характер; но НЕ буржуазія, а пролетаріат найбільше зацікавленій в ее повну успіху, для которого необхідній союз робітнічого класу з селянством; пролетаріат повинен Висловіть за конфіскацію поміщіцькіх, церковних, Монастирського, удільніх земель та за термінову організацію селянських комітетів [70, с.269]. І лишь на IV (обєднавчому) зїзді РСДРП (10-25 квітня 1906 року, м.Стокгольм) булу переглянутися аграрна програма партии. В.І.Ленін вісунув ідею націоналізації всієї землі. Однако, користуючися правами більшості, меншовікі відстоялі свой проект. У ньом позначають, что в інтересах вільного розвитку класової БОРОТЬБИ на селі РСДРП требует:

1. Скасування всех стає утісків особистості та власності за селян;

2. Скасування всех платежів та повинностей, Які повязані зі стають відокремленістю селян та Скасування боргів, зобовязань, Які малі кабальний характер;

3. Конфіскація церковних, Монастирського, удільніх та кабінетськіх земель та передача їх, а такоже и казенних земель, великим органам місцевого самоуправління, Які обєднують міські та сільські округи, до того ж землі, Які необхідні для переселенського фонду, а такоже ліса та води, Які ма ють загальнодержавним значенням, передаються у володіння демократичної держави;

4. Конфіскація пріватновласніцькіх земель, окрім дрібного землеволодіння, та передача їх в Розпорядження вибраних на демократичних засадах великих ОРГАНІВ місцевого самоуправління [159, с.55-64].

На Відміну Від РСДРП, Російська соціал-Революційна партія (есерів) в життя без Програмі позначають, что у пітанні перебудови земельних отношений спірається на Громадські та трудові Переконаний, традиції та форми життя російського селянства, тобто - на розповсюдження Переконаний, что земля - ​​Нічия и что право на Користування нею дает лишь праця. Віходячі з цього положення, есерів наголошувалі, что будут стояти за соціалізацію землі, тобто за вилучення ее з товарного обігу та пріватної власності за окремий осіб чи груп в загальнонародне надбання. Вилуч земля винна булу, на мнение есерів, перейти до центральних та місцевіх ОРГАНІВ народного самоврядування, Які будут займатіся розселення, переселення, завідуваті резервного земельного фонду. Користування землею винне буті зрівняльно трудовим, тобто Забезпечувати СПОЖИВЧИХ норму на основе власної праці, одноосібної чи товаріської, земля залучається до загальнонародного надбання без викуп [156. с.58-66].

У 1905 году виник Всеросійській селянський союз. На своєму зїзді, Який проходив 6-10 листопада 1905 року, делегати ухвалили по земельному харчування:

1. Пріпініті бідування народу, Які віплівають з нестачі землі, может только перехід всієї землі в Загальну власність Всього народу з тім, что користуватись нею будут только ті, хто буде обробляті ее Власний силами без найманої праці.

2. Встановити Землеустрій повінні Установчі збори, Які будут створені для складання основних Законів держави.

3. Установчі збори повінні обовязково вірішіті земельне питання на благо народу согласно з его Вимогами [156, с.66-75].

Отже, проаналізувавші Програмні положення загальноросійськіх політічніх партій в Галузі вирішенню аграрного питання можна сделать декілька вісновків. По-перше, монархічні партии, підтрімуючі існуючій в імперії державний устрій, не допускали даже думки про будь-яке відчуження поміщіцької та дворянської землі, даже за винагорода. Як і друга, ліберальні партии схіляліся до того, что селянське малоземелля можливо покращіті, если збільшити їх площади землекористування за рахунок удільніх, державних, казенних, кабінетськіх та Монастирського земель. Деякі партии даже погоджуваліся з потребою відчуження части пріватновласніцькіх земель за справедливу державну винагорода. Майже всі смороду наголошувалі на впорядкуванні Орендного отношений, закон Шляхів у судновому порядку для зниженя непомірно високих Орендного цен.

На більш радикальних позіціях у відношенні до впорядкування земельного питання стояли соціалістічні та революційно-демократичні партии. Есерів наголошувалі на тому, что земля винна належати тім, хто обробляє ее, власною працею, тобто селянам. Смороду Вимагаю націоналізації всієї землі з метою подальшої передачі ее через центральні та Місцеві органи в Користування тім, хто безпосередно буде на ній працювати. На таких же засадах стояв и Всеросійській селянський союз.

У вірішенні аграрного питання поряд з загальноросійськімі політічнімі партіями не стояли осторонь и українські Політичні партії. Розуміючи и ВРАХОВУЮЧИ Захоплення українського селянства, смороду вісувалі свои проекти Реформування аграрного сектору на українських землях. У порівнянні з загальноросійськімі партіями, смороду стояли на більш радикальних позіціях относительно аграрної проблеми и Вимагаю Передат землю у національну власність українського народу.

Так, Створена в 1900 году Дмитром Антоновичем та Михайлом Русовим Революційна українська партія (РУП), Ще не маючі програми, Одразу ж проголосила себе віразніком інтересів селянства, у якому бачила основу української нації.

Трохи Згідно, у Нарисі Програми РУП, яка булу предложено Київським комітетом для іншого партійного зїзду в 1903 году, Стосовно Перетворення в аграрному секторі, пропонувалося:

1. Скасування вікупної плати, всех повинностей та податків, Які віплачуються Виключно селянством.

2. Скасування Законів, Які ставлять окремий громадянина в повну залежність від громади относительно землі, переселення, виходом з громади, висілком та карі.

3. Повернення грошей, Які Сплачені селянством, як вікупні податки; для цього конфіскуваті монастірські та удільні землі, накласти окремий податок на землі великих земельних власніків, Які корістуються цімі викуп. Повернення ціх грошів в фонд допомоги сільським громадам.

4. Повернення землі, яка булу недорізана селянам при скасуванні кріпацтва через експропріацію чи викуп коштом великого землеволодіння.

5. Права судів зменшуваті Великі орендні плати та візнаваті НЕ дійснімі договори, що містять кару за недотрімання умови [196, с.114-121].

У 1902 году з РУП через різніцю в подивиться на національне питання віділілася група на чолі з Миколою Міхновським, яка заснувала Народну українську партію (НУП). Ця партія На Відміну Від РУП в селянське пітанні ставила на Перше місце націоналізацію землі. Стосовно цього в Програмі НПП позначають, что націоналізація землі в Україні для запровадження соціалістичного устрою и соціалістичного оброблення землі - ідеал партии та ее кінцеве завдання, бо только таким Шляхом назавжди можна розв'язати аграрне питання в Україні [171, с.20-53].

У 1904 году з РУП Вийшла ще одне угрупування на чолі з М.Меленевськім-Баском та О.Скоропис-Йолтуховськім. Це угрупування проголосує собі по-русски соціал-демократичною спілкою (Спілка). У 1905 году Спілка на правах Автономної секції влилася до меншовіцької Фракції Російської соціал-демократичної Робітничої партии, оскількі з усіх основних вопросам стратегії и тактики поділяла погляди меншовіків. Представник Спілки брали участь в работе меншовіцької конференции в м.Женева (квітень 1905 року), а такоже в работе IV та V зїздів РСДРП [212, с.12-14].

Того ж 1904 року в Києві Було Створено ще две українські національні партии: Українську демократичну партію (УДП), якові Очола Олександр Лотоцький та Євген Чикаленко та Українську радикальну партію (УРП) на чолі з Борисом Грінченком та Сергієм Єфремовім. Обідві ЦІ партии стояли на ліберальніх позіціях и не малі принципова програмних розходження, тому 1905 року смороду злилися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП). Стосовно аграрного питання, УДРП в життя без Програмі позначають:

1. Всі землі Державні (казенні), удільні, монастірські та церковні повінні перейти в краєвій земельний фонд під порядкування Самоврядна громада чи округів и цею фонд вікорістовуватіметься для потреб хліборобів.

2. До цього ж фонду, краєвім коштом, винне буті вікуплено примусових землі приватних власніків и в Першу Черга ті землі, Які НЕ експлуатуються, власною працею.

Для допомоги безземельним та малоземельним селянам и Взагалі для Поліпшення хліборобства УДРП Вимагаю таких Законів:

1. Край допомагає всілякім общество у господарюванні на землі.

2. Безземельні або малоземельні селяни дерло почінають користуватись землями з краєвого земельного фонду.

3. Законом винне буті встановлен орендове право, Пожалуйста буде Забезпечувати орендареві-хліборобу результати его Поліпшення та ненадмірну Орендного плату; посередницькі бюро ма ють регулюваті Цю плату на Користь хліборобів та розглядаті Суперечка между господарями та орендарем.

4. Створюється господарсько-хліборобська освіта як и Взагалі професійна освіта [171, с.62-67].

У грудні 1905 року на ІІ зїзді відбулася Реорганізація залишків РУП, якові Очола Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш и яка стала назіватіся Українська соціал-демократична Робітнича партія (УСДРП). За основу ее програми БУВ взятий проект програми РУП. Провідники УСДРП заявляли, что їхня партія за своими програмнного Вимогами найближче стоит до більшовіцької Фракції РСДРП. Альо на практике українські соціал-демократи здебільшого НЕ знаходится комунальної мови з більшовікамі. На IV (обєднавчому) зїзді РСДРП Було відхилено пропозіцію про Негайно Обговорення умов обєднання ціх двох партій [212, с.14-34]. Стосовно аграрного питання УСДРП Вимагаю:

1.Передачі всех маєтків казенних, удільніх, кабінетськіх, Монастирського, церковних и великих пріватновласніцькіх краєвому самовпорядкуванню.

2. Знищення всех пережітків кріпацтва в аграрних відносінах.

3. відміни Законів, Які обмежують права селян вільно розпоряджатіся своєю землею; права розподілу Громадської землі; права виділу.

4. Негайно и полного знищення всех вікупніх, оброчних та других виплат.

5. примусових державного перемежування земель коштом великих землевласніків.

6. Заклад судів, Які б малі право зменшуваті надмірну Орендного плату и зніщуваті всі умови, Які ма ють характер поневолення [171, с.68-74].

Партія українських соціалістів-революціонерів (українських есерів) своими найближче цілямі в аграрному перетворенні НЕ відрізнялася від российских есерів и Вимагаю примусове відчуження Монастирського, удільніх, кабінетськіх и поміщіцькіх земель та націоналізації землі [171, с.78-80].

Українська селянська партія (УСП) вінікла на ґрунті широкого революційного руху селянства в роки Першої російської революції. Присутні на зїзді Всеросійського селянського союзу делегати від України утворілі комітет, Який МАВ Започаткувати Українську Селянська спілку. 23 лютого 1906 року в часопису "Запоріжжя" була надруковано стаття - декларація "Наші завдання", В якій проголошувалися мета, завдання и практична частина програми УСП.

В аграрній Галузі УСП Вимагаю земельної реформи, яка винна булу проводитись таким чином: всі землі (царські, удільні, монастірські, казенні) переходять у власність українського народу; землі великих приватних власніків за віключенням норми одної земельної ділянки, прізначеної для дрібніх власніків, переходять у національну власність українського народу; землі дрібніх приватних власніків залішаються и надалі в їх володінні; засіб переведення націоналізації землі, розмір нормальної ділянки (максимум) ма ють Встановити віборні від Усього українського народу [171, с.75-77].

Отже, порівнюючі Програмні документи российских та українських політічніх партій в Галузі аграрного Реформування, можна сделать следующие Висновки.

По-перше, як загальноросійські, так и українські Політичні партії в своих програмах на постоювалі на встановлення справедлівості Стосовно селянства. Мова Йшла про Скасування вікупніх платежів, повинностей та податків, Які Якуб Накладал на селянство после Скасування кріпацтва в 1861 году, зрівнянні селянства в Громадянських правах з іншімі верств населення.

Як і друга, більшість соціалістичних, революційно-демократичних та ліберальніх партій Вимагаю Поліпшення селянського малоземелля за рахунок державних, удільніх, кабінетськіх, Монастирського земель, а такоже Шляхом відчуження деякої части земель великих землевласніків. Кадети, Партія демократичних реформ, октябристи, УДРП даже пропонувалі компенсацію за рахунок держави великим землевласнікам за відчуження їх земель. Тільки партія есерів (українських та загальноросійськіх) в своих програмах проголошувалися націоналізацію землі, яка винна булу перейти в загальнонародне Користування без викуп. Цю ідею есерів підтрімувалі Всеросійській селянський союз, Українська селянська партія та Народна українська партія.

Як і Третє, почти всі загальноросійські та українські партии наголошувалі на впорядкуванні Законів, Які стосують оренди землі селянами, на праві судів зменшуваті Великі орендні ціни на землю, что на початку ХХ століття стали дуже скроню.

Загальноросійські монархічні партии вважаю приватну власність недоторканих І, отже, пропонувалі покращення селянського малоземелля широкою організацією СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО кредиту, Впровадження среди селян аграрної освіти, Поліпшення розселення в густозаселених губерніях та покращення переселенської справи на Сході.

2.3. Періодичні видання про шляхи та Способи аграрного Реформування в І та ІІ Державній думах

Крізові явіща в аграрному секторі економіки Російської імперії І, зокрема, України та революційні події 1905 р. заставил уряд заміслітіся над самою актуальною проблемою в імперії того часу - проблемою.Більше Реформування в сільському господарстві. Великі поміщіцькі латіфундії Із залишком напівфеодальніх отношений в господарюванні не могли задовольніті Нагальне потреб капіталістичного розвитку сільського господарства. У селянське господарстві теж зявилися Досить вагомі причини, Які Вимагаю Негайно Реформування - окрім малоземелля, в условиях капіталістичного розвитку селянська громада стала гальмом на цьом шляху. Капіталізм Вимагаю новой организации землеробства на землі, Владніл діктував необходимость злами існуючого землеволодіння. На 1905 рік в Україні Кількість безземельних селян и селян, наділі якіх були до 3 десятин, Складанний 20,1%; з наділамі від 3 до 9 десятин існувало 58,6% від Загальної кількості селянських дворів: з наділамі від 9 десятин и более - 20,6% [116, с.139].

Ситуація, яка склалось в сільському господарстві заставил поміщіків Прийняти ряд ЗАХОДІВ, Які б спріялі его развития. Падіння доходності маєтків прімушувало їх потурбуватіся про вигідну передачу части своих земель в руки селян.

Вже у 1902 р. створені после селянських віступів поміщіцькі "місцеві комітеті" вісловлюваліся за насадження подвірного та хутірського землеволодіння на зміну общинному. ОКРЕМІ вчинки від політики Збереження напівкріпосніцькіх отношений на селі царизм БУВ вімушеній сделать ще до революційніх подій 1905 року. 12 березня 1903 року БУВ виданий закон про Відміну кругової поруки. Законом 6 червня 1904 року Було розшірено право селянського переселення з Європейської России. У период підйому революції БУВ виданий МАНІФЕСТ 3 листопада 1905 року, за Яким зменшувалісь наполовину, а з 1 січня 1907 року зовсім скасовувалісь вікупні Платежі за землю.

Наростання економічної кри в Російській імперії та постійне незадоволення суспільством проведених УРЯДОМ ЗАХОДІВ относительно сільського господарства Вимагаю швидких ЗАХОДІВ вирішенню аграрної проблеми на державному Рівні. Для цього в 1905 году царський уряд Пішов на вчинки и Було проголошено про вибори до державної Думи. Одним з направлений ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ Думи Було Складення пакету законодавчо АКТІВ по вопросам Реформування сільського господарства.

Ще за часів роботи Першої державної думи різнімі політічнімі фракціямі були вісунуті Аграрні програми. Смороду віклікалі много суперечок. У квітні 1906 р. графом Вітте, тодішнім Головою Ради міністрів, булу представлена записка з селянського питання для РОЗГЛЯДУ ее в Думі. Такоже у травні 1906 р. князь Трубецьким звернув до державної Заради з пропозіцією про Вироблення програми реформ з усіх важлівіх питаннь - аграрному, робітнічому, народної просвіти, податкова. У Німеччині, Австралии, Италии, Англии, в якіх Постійно існує "аграрне питання", воно віклікає еміграцію населення за океан. В России ж, на мнение автора статті в газеті "Киевлянин", при незначна населенні та великих запасах землі на Сході це по суті "дитяче питання" у порівнянні з тим становищем, в якому знаходяться західноєвропейські країни [87, 1906. - 14 травня] .

Кадетський партія в запісці, поданій до І Деражавної Думи, основами майбутньої реформи вважаю: покращення площади землеволодіння селян за рахунок державних, удільніх, казенних, Монастирського земель, а такоже Шляхом примусове відчуження пріватновласніцькіх земель з винагороди власникам. Альо ця програма партии народної свободи, на мнение чорносотенної газети "Киевлянин", мала на меті привернути до себе часть селянства. І цею проект не йшов назустріч Селянська побажання и не спріяв підйому сільського господарства як основи благоустрою сільського населення [87, 1906. - 19 травня].

З аграрного питання у Державній Думі почти щоденно вінікалі дебати. Вносили свои програми НЕ только кадети, трудовики та інші партии, но й ОКРЕМІ депутати [87, 1906. - 21, 23, 25, 26, 27, 30 травня, 1, 6, 9 червня]. Так, на засіданні Думи 30 травня 1906 р. селянин Київської губернії, депутат Грабовецький позначають, что у кого землі немає, тому треба дати, у кого землі дуже много, у того треба взяти карбованців по 50 за десятину, селяни Із задоволений заплатять. Альо ВІН вважать, что все це тербий сделать якомога швідше [87, 1906. - 1 червня]. Зміст виступа цього депутата вісловлює основнову мнение почти Всього селянства - відібраті землю у великих землевласніків и віддаті ее малоземельних селян. Деякі селяни даже погоджуваліся з тім, что за додатковий землю Їм придется платіті колішнім власникам. Альо смороду Вимагаю, что б ця вікупна ціна землі булу "у розумних межах".

Постійні дебати з земельного питання в Думі віклікалі хвилю зацікавленості селян. Газети публікувалі накази селян депутатам державної Думи. Ось деякі Уривки з ціх наказів. Селяни с.Субовічі Суражського повіту Чернігівщини позначають, что народ бідує без землі и Волі, и что вся земля мусіть буті Громадського и користуватись нею повинен только тієї, хто сам на ній працює. Смороду наголошувалі на тому, что будут домагатіся, щоб ЦІ вимоги Було задоволена. Такі ж вимоги до депутатов про землю Надходить и від других селян: СІЛ Великі Осмекі (116 підписів), Шпіченець (120 підписів), Калпунівкі Черкаського повіту (330 підписів), Лосінівці Ніжінського повіту (600 чоловік) та много других [39, 1906. - 7, 8, 9 липня].

Необходимость наділення селян землею Примус уряд піті на рішучі кроки. Ще 4 березня 1906 р. БУВ виданий указ про Заснування комітету з землевпорядкувальніх справ при Головному управлінні землевпорядкування та землеробства губернськіх и повітових землевпорядкувальніх комісій за. На ЦІ КОМІСІЇ покладали завдання:

допомога Селянське банку у продаж поміщіцькіх земель селянам;

здача в оренду та продаж селянам казенних земель;

сприяння переселенню селян;

ліквідація існуючого землеволодіння (тобто общини) та много ін.

Велике значення МАВ такоже проект положення про покращення та Розширення селянського землеволодіння. Основні тези цього проекту Згідно були оформлені в указі про переселення, діяльність Селянське банку, руйнування общини. Всі проекти та укази обовязково вісвітлюваліся у прессе. Окрім того, публікуваліся такоже и Відгуки на ЦІ заходи правительства.

Передача УРЯДОМ малоземельних селян казенних земель теж мала неабиякий значення для покращення земельного стану, хоча Це не вірішувало проблеми. В газетах зявилися дані про Кількість казенної землі. Головна управа хліборобства нарахувала Кількість такой землі в Україні: в Київській губернії - 3665 десятин, Подільській - 2241 десятин, Чернігівській - 5486 десятин, Харківській - 75230 десятин, Херсонській - 191 845 десятин, Полтавській - 2976 десятин, Таврійській - 204745 десятин, Волинській - 11200 десятин, Катеринославській - 90494 десятин [174, 1906. - 2 листопада].

Як бачим, у найбільш малоземельних губерніях України - Київській, Полтавській, Подільській, Чернігівській - и земельний фонд казенних земель такоже БУВ невеликий. ЦІ Дії правительства аж Ніяк НЕ вірішувалі питання земельного голоду у найбільш заселених губерніях України.

Така ж думка вісловлювалася в іноземній прессе. Газета "Рада" опублікувала уривок з французької газети "Temps", В якій позначають, что російські газети довели, что для того, щоб довести Селянська земельну власність до того стану, в якому вона булу одна тисяча вісімсот шістьдесят одна року, треба біля 45 млн. Десятин. Тім годиною кабінетської и казенної землі Всього 9 млн., Тобто 5 частина того, що треба. Марність Урядовий ЗАХОДІВ, на мнение "Temps", посілювалась ще й тім, что прізначені до продажу землі знаходится в місцевостях, де люди найменша страждалі від безземелля [161, 1906. - 30 вересня].

З критикою державних програм Виступ київська газета "Рада".У статті М.Гехтера "Земельне питання и уряд" наводити заходь, Якими уряд намагався поліпшіті земельний стан селян:

1) продати 11 млн. Десятин землі, яка знаходиться у розпорядженні Селянське Банку;

2) пошіріті державний кредит - земельний, меліоратівній та переселенській;

3) зніщіті черезсмужність селянських наділів та полегшіті віділення на відрубі;

4) покращіті діяльність Землевпорядкування комісій за. Однако, автор статті позначають, что при Селянська малоземеллі таких ЗАХОДІВ правительства недостатньо. На підтвердження цього наводили дані про Кількість надільної Селянської землі на 1900 рік у 8 українських губерніях. За цімі данімі только в Катеринославській та Херсонській губерніях на 1 душу чоловічої статі в Середньому припадало немного более 2 десятин землі; в Харківській, Полтавській та Волинській - від 1,5 до 2 десятин. А в Чернігівській, Київській та Подільській губерніях середній селянський Наділ на 1900 рік Складанний лишь 1,2 десятини землі. При такому розподілі землі, ті заходи, Які пропонував уряд, не могли буті дієвімі.

На захист малоземельних селян виступали в Думі много депутатов від різніх партій. Від імені Трудової громади депутат Сайко рассказал про поділ землі в Полтавській губернії: від 500 десятин до 1000 - в руках 345 власніків, загаль 235285 десятин. Від 1000 и более десятин - у 226 власніків (у всех 562 622 десятин). Поруч з ЦІМ в губернії 107096 сімей, что НЕ малі ніякої землі. Тих, что малі менше 1 десятини - 32082; тихий, что малі від 1 до 2 десятин - 60682 сімї [161, 1907. - 3 квітня].

Українська Фракція Трудової громади у життя без Програмі Цілком підтрімувала подивись про Скасування великого приватного землеволодіння. В своїй Програмі громадівці підкреслювалі, что земельне законодавство винне йти до того, щоб завести Такі порядки, при якіх вся земля, з усим, что є в ній и водами, належала б всьому народові, причому земля, потрібна для Сільських господарств, могла б оддаватіся на Користування только тім, хто буде сам ее Порато [161, 1907. - 3 квітня].

Більшість Фракції Української Парламентської Громади в І Думі підтрімувала земельний законопроект кадетів. Група депутатов - І.Шраг, В.Шемет, П.Чіжевській, підтрімуючі цею проект, вносила поправку, щоб землі, Які підлягалі відчуженю у своих попередніх власніків, переходили не в загальнодержавних, а в Крайова фонд. Інша група депутатов - Г.Зубченко, Д.Назаренко, Й.Оранській виступали за підтримку проекту трудовіків.

У ІІ Думі Українська Парламентська Громада підтрімувала аграрний проект трудовіків и пропонувала передаваті землі в Крайова земельний фонд и вірішіті питання - платіті чи не платіті викуп за землю, яка підлягала відчуженню. Такий підхід громадівців до вирішенню земельного питання налякалася трудовіків, что прізвело до розріву Громади з ними [45, с.19-20].

Взагалі в ІІ Державній думі Громада гостріше ставила земельне питання, аніж у І Думі. Про це свідчіть и Програма Української Трудової Громади в Другій Державній Думі. У ній позначають, что в Першу Черга Громада ставити питання здобуття народові землі, Якою корістуваліся б только ті, что прікладають до неї свою працю. Для цього Громада вважаю за потрібне провести законодавчо способом через Державну Думу примусове відчуження в краєвій фонд казенних, удільніх, кабінетськіх, Монастирського, церковних и всех тих Панських земель, Які перевіщують трудову норму, щоб віддаті їх на зрівняльне вживання трудового народу [196, с. 160-162].

Аграрний устрій в стране змушував уряд прідівітіся до ситуации в сільському господарстві. После качана революції 1905 року стало на порядок денний только одне питання: треба дати хліборобам змогу працювати, дати Їм землю. Альо для цього землею повінні були поступитися и Великі землевласнікі. Окрім казенних та удільніх земель до державного фонду повінні були перейти и землі великих приватних землевласніків. Автор статті "Голос земельного власника" О.Юркевіч вважаю, что справа нового аграрного устрою - це справа НЕ только правительства. Державна Дума винна булу в Першу Черга займатіся сортаменту ЦІМ харчування: велічезні маєтки, латіфундії повінні знікнуті, депутати в Думі повінні Встановити для кожної області, для кожної країни максимум та мінімум дозволеної земельної власності за. Все, что перевіщує максимум та мінімум, винне перейти до державного фонду [161, 1907. - 21 січня]. Такий Досить дивний погляд поміщіка на стан справ у хліборобстві досконало вісвітлював проблему сільського господарства. Автор пропонував самє тепер вірішіті це питання, щоб через декілька десятків років країна знов НЕ опінії в такому ж важка аграрному становіщі.

Однако, царський уряд, йдучи на поступки селянам, які не МАВ наміру зовсім скасовуваті велосипеді поміщіцьке землеволодіння. Навпаки, всі реформи, проведені уряд, були направлені на підтрімку великих землевласніків. Чи не зачіпаючі землеволодіння кріпосніків, уряд вдаючись до руйнування общини, ПІДТРИМКИ заможного селянства, влаштування хуторів та відрубів, переселення до Сібіру. За цімі основними напрямки новой аграрної політики царизму були створені укази (а Згідно и закони) - 9 листопада 1906 р., 14 червня 1910 р., 29 травня 1911 р. та інші. Для введення аграрної реформи П.А.Століпін скорістався ст.87 Основних Законів Російської імперії. Питання про введення нового аграрного законодавства Було вірішено без использование демократичної процедури - укази були прійняті в период между розпуск Першої Думи та скликання Другої.

Здійснення аграрної реформи супроводжували цілим комплексом допоміжніх ЗАХОДІВ, Які включали інформаційну та фінансову підтрімку.

Про роль ціх указів та Законів у жітті українських селян Розглянуто детальніше в розділі 3, Який присвячений сутності аграрної реформи П.А.Століпіна.

Отже, ВРАХОВУЮЧИ Нагальне необходимость Реформування сільського господарства, уряд розпочав ряд ЗАХОДІВ относительно зруйнування общинного землеволодіння, переселяння на хуторі та відрубі, а такоже переселення селян до Сібіру та на Схід імперії. Оскількі при здійсненні ціх ЗАХОДІВ НЕ враховуваліся ні Особливості окремий сільськогосподарських районів, ні возможности та бажання селянства, а только Захоплення великих землевласніків, то й залишкова результат ее БУВ зовсім іншім, чем планувалося УРЯДОМ спочатку.

На початку ХХ століття розвиток капіталізму в Російській імперії сягнув так далеко вперед, что знищення середньовічного землеволодіння и всех залишків кріпацтва на селі стало історічною необхідністю. Існувало лишь два шляхи вирішенню цієї проблеми - революційнім, або реформаторськім. Останній зводівся до руйнування Селянської общини, Збереження головного джерела кріпосніцької кабана - поміщіцькіх латіфундій. П.А.Століпін, проводячі аграрну реформу, МАВ на меті боротьбу з революційнім рухом, Який загрожував поміщіцькому землеволодінню. В своїй промові на засіданні державної Думи 10 травня 1907 року ВІН позначають, что Визнання націоналізації землі приведе до такого СОЦІАЛЬНОГО перевороту, до такой Зміни всех СОЦІАЛЬНИХ, правових та Громадянських отношений, якіх Ще не бачила історія [139, с.100].

Сам П.А.Століпін, Який БУВ великим землевласніком, не допускати думки про повну ліквідацію поміщіцького землеволодіння. Допускає только частково его обмеження: после революційніх подій 1905 року Великі землевласнікі начали продавать землю Селянське банку. 10 жовтня 1906 року, коли новий аграрний проект розглядався у раді Міністрів, всі члени правительства погоду, что Громада не заслуговує на подалі підтрімку ее законом. А 9 листопада 1906 року проект "Особливого журналу" Заради Міністрів БУВ підпісаній царем. Так Почаїв століпінська аграрна реформа, яка зіграла велику роль в економічному перетворенні сільського господарства України.

Отже, огляд основних зрушень у економічному розвитку Російської імперії (зокрема України) за пореформений период показує, что реформа 1861 року НЕ решила основного завдання "чистки" середньовіччя та буржуазних Перетворення країни. Кріпацьке поміщіцьке землеволодіння НЕ Було Повністю ліквідовано. Панщина булу только підірвана. Скликання и робота державної Думи ставили за мету вірішіті аграрне питання, проти з різніх причин та протіріч между членами самой Думи воно так и не Було вірішено. Збереглася маса пережітків кріпосніцької епохи: ведення відробіткового господарства, дворянські прівілеї на ВИБОРИ в Державну Раду, місцеве управління, диференціація у сплаті податків и т.ін. Це неминучий винне Було привести до новой кризиса в економічному устрої країни.

Розділ 3. СУТНІСТЬ аграрної реформи П.А.СТОЛІПІНА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ запровадження В УКРАЇНІ

3.1. Руйнування общинного землеволодіння и перехід до хутірського та надільного землі господарювання

Під вплива нового суспільного устрою, на селі на початку ХХ століття відбувається новий процес - концентрація землі в руках заможного селянства, з одного боку, и з Іншого - цілковіте розорення бідноті (продажів, залишенню або здача наділів в оренду). Надільне землеволодіння и громада стали гальмом на шляху Нових економічних процесів у господарстві., Які Вимагаю организации землеробства на землі, котра би була вільною від усілякіх середньовічних перегородок, Які зберегліся від часів кріпацтва (землі колішні власніцькі, казенні, удільні, землі колоністів, козаків, чіншовіків ТОЩО). Життя Владніл діктувало необходимость ліквідації колишня землеволодіння, як поміщіцького, так и надільного селянського.

У життя без промові на засіданні Другої державної думи 6 травня 1907 року П.А.Століпін наводити следующие докази на захист нового аграрного законодавства: "настійно прийняття в цьому напрямку найбільш енергійних заходів настільки очевидна, що не могла піддаватися сумніву, неможливість відстрочки у виконанні неодноразово вираженою волі Царя і наполегливо повторюваних прохань селян, котрі знемагають від земельної негаразди, ставили перед урядом зобов'язання не зволікати із заходами, що можуть попередити вчинене розлад самої мно гочісленной частини населення Росії "[139, с.83].

Земельна громада - громада булу організацією селянства при натуральному господарстві в умавах екстенсивних, в основном тріпільного господарства. Вона винна булу Забезпечувати селянам Розподілення надільної землі у відповідній кількості та відповідній якості на шкірні двір.

При кріпацтві земельні переділі через громаду відігравалі двояку роль. З одного боку, смороду збільшувалі Кількість РОБОЧОЇ сили, а з Іншого - зменшувалі Наділ на шкірні РОбочий одиниць. Це давало можлівість поміщікам посілюваті експлуатацію селян, і не тільки відносно, но й абсолютно, підвіщуючі від ЕКСПЛУАТАЦІЇ села прибутковий продукт.

Уряд, підтрімуючі великих землевласніків в роки революції 1905 року, зовсім НЕ МАВ наміру скасовуваті велосипеді поміщіцьке землеволодіння. Однако, процес руйнації великих поміщіцькіх латіфундій проходив Незалежності від намірів правительства. Ще после реформи 1861 року в Україні спостерігався процес Зменшення площади Панська землеволодіння. Це свідчіло про занепад поміщіцького господарства, нездатність панів прістосуватіся до Нових економічних умов, незважаючі даже на Урядовому підтрімку. Століпінська реформа, наміром якої Було Впровадження міцного прошарку заможніх селян, підсілювала позіції аграрного капіталізму пруського типу.

Дані про Кількість поміщіцького землеволодіння после реформи 1861 року наведені в табл. 3.1.1 [148, с.12].

Таблиця 3.1.1

Площа поміщіцького землеволодіння в Україні з 1862 по 1909 роки

роки

Тіс.десятін

роки

Тіс.десятін

роки

Тіс.десятін

тисяча вісімсот шістьдесят дві

18287

1902

12270

1906

11465

+1872

17152

1903

12013

1907

11050

1882

15820

1904

11812

1908

10767

тисяча вісімсот дев'яносто дві

14066

1 905

11687

1909

10519

Як видно з наведення Даних, в кінці ХІХ століття поміщікі поступово втрачають свои землі. Чи не пріпінівся цею процес и на початку ХХ століття. А за три роки століпінської реформи (з 1907 по 1909 роки) цею процес даже посілівся - з 1902 по 1907 роки ВІН Складанний 6,5%, а за роки століпінської реформи - Вже 8,2%.

П.А.Століпін вбачалася єдиний вихід з революційної кризиса - Впровадження міцного, незалежного від Суспільства селянина. "Соціальна смута вигодувала і допоміжного нашу революцію, і одні тільки політичні заходи безсилі були, як показали тодішні обставини, знищити цю смуту і породжуються нею смуту революційну. Лише в поєднанні з соціальної аграрною реформою політичні реформи могли отримати життя, силу і значення", - так визначавши П.А.Століпін необходимость Впровадження указу 9 листопада 1 906 року в життя без промові на засіданні державної ради 15 березня 1910 року. "... Принципова сторона законопроекту є віссю нашої внутрішньої політики, - продовжував ВІН, - тому що наше економічне відродження ми будуємо на наявності купівельної спроможності у міцного достатнього класу на низах, тому що на наявності цього елемента грунтуються і наші законопроекти про поліпшення, впорядкування місцевої земельної життя, тому, нарешті, що це рівняння прав селянства з іншим станом Росії має бути не словом, а має стати фактом "[139, с.135-139].

Окрім ОСНОВНОЇ мети - соціально-Політичної - создать на селі міцну опору для самодержавства з міцніх власніків, відокремівші їх від ОСНОВНОЇ масі селянства, смороду повінні були дива перепони на шляху зростання революції на селі; існувала ще й соціально-економічна - зруйнуватися громаду, насадіті ПРИВАТНІ господарства у виде відрубів та хуторів, а надлишок РОБОЧОЇ сили спрямуваті в місто, де ее погліне промисловість; та економічна - Забезпечити підйом сільського господарства та подалі індустріалізацію країни, з тім, щоб ліквідуваті відставання від передових держав.

Перший крок в цьом напрямку БУВ зроблений в 1861 году. Тоді аграрне питання вірішувалось за рахунок селян, Які платили поміщікам и за землю, и за волю. Аграрне законодавство 1906 року Було іншим кроком, при цьом уряд, щоб зміцніті свою владу та владу поміщіків, знов намагався вірішіті аграрне питання за рахунок селянства.

Розпад общини у второй половіні ХІХ століття йшов Швидко темпами. Смороду виявляв передусім у поступовому скороченні, а потім пріпіненні земельних переділів. На початку ХХ століття селянська громада Вже не могла буті опорою царизму, з помощью якої ВІН підтрімував консерватизм та патріархальність села; вінікла Нагальне потреба у реформуванні аграрного устрою и самє на це булу спрямована століпінська реформа - зруйнуватися Селянська громаду, що не зачіпаючі поміщіцького землеволодіння.

Указ від 9 листопада 1906 року МАВ для більшості губерній України формальний характер, ВІН оформлював Юридично залишкової знищення общини. Кількість селян, Які закріпілі в українських губерніях землю у приватну власність до Загальної кількості селян має такий вигляд (у відсотках): Волинська губернія - 95,7%, Катеринославська - 87,1%, Херсонська - 87%, Полтавська - 79,1% , Подільська - 78,9%, Київська - 70,6%, Харківська - 59%, Чернігівська - 52% [148, c.32].

Таким чином, століпінська реформа узаконювала існуюче в Україні індивідуальне селянське господарство, Які існувало напередодні реформи. Ще более значення МАВ указ 9 листопада 1906 року в тих районах, де зберігалася громада з переділамі. Така форма господарства булу гальмом для розвитку сільського господарства, бо мала обовязковий для всіх Членів общини характер господарювання. Особливо шкідливі були часті переділі, за якіх использование землі носило віснажуючій характер.

Чи не Варто вважаті, что століпінська аграрна реформа розпочалася только после виходом указу від 9 листопада 1 906 року. Царський уряд змушеній БУВ піті на деякі вчинки селянам у покращенні їхнього становища ще Ранее. Одним з дере Законів у Цій делу можна вважаті закон від 27 серпня 1906 року "Про призначення казенних земель до продажу для розширення селянського землеволодіння". Для полегшення селянам виплат Селянське банку ще 14 жовтня 1904 року БУВ виданий закон "Про зниження платежів позичальників Селянського поземельного банку і про зміну умов випуску Державних свідоцтв названого банку". І только 9 листопада 1906 року Вийшов у світ указ "Про доповнення деяких постанов чинного закону, що стосується селянського землеволодіння". Указ від 15 листопада 1906 року "Про видачу Селянським Поземельним банком позик під заставу надільних земель" був ДОПОВНЕННЯ до указу від 9 листопада. Указ від 9 листопада 1906 року после затвердження Державною думою та царем ставши законом від 14 червня 1910 року. З ЦІМ законом Було тісно повязане видання правил про Землеустрій 4 березня 1906 року (Які пізніше стали законом 29 травня 1911 року).

Суть указу від 9 листопада 1906 року пролягав в тому, что Кожний домогосподар, Який володів надільною землею на общинному праві, может у будь-який час Вимагати укріплення за собою в приватну власність части землі, яка Йому Належить [49, с.124]. Согласно указу, КОЖЕН домогосподар МІГ закріпіті за собою у приватну власність ділянки общінної землі, Які були до цього в его постійному корістуванні .. Ті, хто закріплював "надлишком", повінні були Сплатити общіні їх Ціну, яка булу зазначилися во время проведения реформи 1861 року . До того ж КОЖЕН домогосподар, Який закріпів за собою землю у приватну власність, МАВ право в будь-який час Вимагати віділення Йому общиною відповідної ділянки, зведеної до одного місця (тобто хуторі та відрубі). Для переходу всієї общини до ділянкового (хуторського чи відрубного) господарства, та патенти, Було Ухвалення більшістю (двома терітінамі) селян, Які мало право голосу. Такою булу суть основного закону, Який запроваджував нову аграрну політику царський правительства.

Отже, можна Сказати, что закон від 9 листопада 1906 року БУВ одним з найважлівішіх у всій системе століпінського аграрного законодавства. Відповідно, дуже много уваги пріділялося цьом закону у прессе. У ліпні 1906 року "Киевлянин" опублікував Урядове ПОВІДОМЛЕННЯ про земельний устрій, тобто проект майбутнього закону [87, 1906. - 2 липня]. Газета "Світова Зірниця" подала передрукованій з газети "Рада" материал з коментарями та роз'ясненнями для селян суті нового "Тимчасова" закону (тобто указу від 9 листопада) [174, 1906. - 23 листопада]. Та ж "Світова Зірниця" ще в Жовтні 1906 року опублікувала статтю про Постанову Ради Міністрів про "громадське володіння землею", его значення для Поділля та других губерній України та Росії. [174, 1906. - 5 жовтня].

Ряд статей про новий "закон", его значення для селян, основні Пункти его становищем, розяснення про селянське громаду и ее місце в Українському селі публікувала газета "Рада". "... Цей закон має загально-державне значення, но для місцевостей, заселених нашим Українським людом, ВІН має найменшого ваги, бо в нашім краї володіння землею в основном й тепер поосібне, ... хоч поруч Із тім деякі села ма ють ще таку надільну землю, что володіє нею Ціла громада "[161, 1906. - 5 листопада; 20 грудня; 1907. - 25, 27, 28 січня; 1908. - 19 листопада].

Розяснення относительно нового законодавства НЕ обійшлі своєю Увага и много других українських видань: "Як думає уряд помочь селянам?", Розяснення Волинського губернського по Селянська впоратися прісутствія, "Про значення законом 9 листопада 1906 року для селян Київської губернії" [186, 1908. - 2 листопада; 154, 1907. - 30 червня].

Треба такоже Зазначити, что увага до селянського питання української преси на ціх подіях НЕ скінчілася. Надалі газети повідомлялі про Хід подій в селі: вихід з общини, закріплення землі в приватну власність, віділення на хуторі и відрубі. Частіше за все газети публікувалі офіційні дані, но увага пріділялася и допісам Власний кореспондентів про Хід подій. Це дает можлівість порівняті офіційні дані з погляду "очевідців" на Хід аграрної реформи. Публікації в газетах цікаві ще й тим, что в них публікувалася НЕ только статистика, но й Комментарии и робілося це на страницах газет Частіше, чем в офіційніх повідомленнях.

У табл. 3.1.2 наведені дані про вихід з общини в 1907-1908 роках (за телеграфними повідомленнями губернаторів) [198, ф.442. - оп.707. - од.зб.371. - лл.4, 7, 10], а в табл. 3.1.3 - дані по Катеринославській губернії, наведені в газеті "Рада" [161, 1908. - 4, 30 січня; 6 червня; 13 листопада].

Таблиця 3.1.2

Порівняльна відомість про вихід з общини на 1 листопада 1907 року та 1 листопада 1908 року

Губернії

Кількість заяв про вихід з общини

Кількість домогосподарів, Які укріпілі за собою наділі

Кількість десятин, укріпленіх у приватну власність

Середня Кількість десятин на кожного

1907

1908

1907

1908

1907

1908

катеринославська

13957

64319

1126

44081

дані

НЕ

пові-

домлю-

валися

314969

7,15

Київська

10567

13970

277

20085

93614

4,66

Полтавська

2842

4025

1 043

5460

39360

7,21

Таврійська

10712

41246

2244

22253

290425

13,05

Харківська

6507

44993

391

21035

133839

6,36

Херсонська

22515

63496

11336

33988

241209

7,1

Чернігівська

тисячі дев'ятсот тридцять одна

4844

126

2742

18655

6,8

Таблиця 3.1.3

Дані про вихід з общини в Катеринославській губернії з 1 листопада 1907 року по 1 жовтня 1 908 року

1 листопада 1907 року

1 січня

1908 року

1 травня

1908 року

1 жовтня 1908 року

Віділілося з общини, дес.

42213

60340

10335

сто вісімдесят одна тисяча шістсот сорок сім

З вироком общини

-

1 287

1104

-

Дані по Полтавській губернії - на 1 травня 1908 року: Вийшла з общини 1961 господарів з кількістю землі 10931 десятин. Херсонська губернія: віділілося - 31752 з площею 157096 десятин, 7,6% з Загальної кількості .. Чернігівська губернія (дані на 1 серпня, 1 вересня 1908 року): всього віділілося 2245 домогосподарств з 14513 десятин; 2380 домогосподарств з 15063 десятин [161, 1908. - 1 липня; 1 серпня; 199, 1908. - 17 серпня; 9 жовтня].

Загальні дані про вихід з общини по губерніях України станом на 1 липня 1908 року наведені в табл. 3.1.4 [161, 1908. - 13 серпня].

Таблиця 3.1.4

Загальні дані про вихід селян з общини по губерніях України станом на 1 липня 1908 року

Губернії

Віділілося господарств

катеринославська

44344

Київська

13067

Полтавська

2533

Таврійська

30672

Харківська

39369

Херсонська

38777

Чернігівська

3811

Всього

172573

Як бачим, офіційні дані НЕ співпадають з повідомленнями преси, но цьом є пояснення - НЕ всегда булу можлівість отріматі офіційні дані, часто ЦІ офіційні документи не співпадалі з дійсністю. Доречний Додати, что, Частіше за все, в газетах публікуваліся Відомості по волостях, повітах губернії, по місяцях року, як від: "Вихід з общини селян пріймає в катеринославських повіті Великі розміри. З 1 січня по Наступний годину (травень 1908 р.) у повітовій зїзд надійшло до 2000 справ за клопотанням селян про укріплення землі у власність; а 29 квітня таких справ надійшло біля 200. 26 квітня задоволена зїздом 300 клопотань "[154, 1908. - 13 травня].

Оптімістічно Дивувалися на дело віділення з общини офіційні органи влади. Так, у звіті Київського губернатора за 1907 рік зазначається, что, хоча указ від 9 листопада 1906 року и торкнув лишь незначної части населення губернії (Уманського повіту, де зосереджено почти всі громади з громадою землекористування), все ж! Застосування его дало значні результати [198 , ф.442. - оп.636. - од.зб.422. - лл.7-12].

Руйнування общинного землеволодіння Було одним з прогресивних моментів аграрної реформи. Альо при цьом даже у найбільш розвинутих районах Повністю Громада не булу зніщена.

Розпад общини у роки століпінської реформи, проведення Урядовий ЗАХОДІВ по виділу з общини, землевпорядкуванні, розвитку хуторів та відрубів и т.ін. у значній мірі визначавши станом общини по різнім районам, розшаруванням села, а такоже ступенів розвитку Селянської БОРОТЬБИ проти століпінськіх ЗАХОДІВ.

У процесі землевпорядкування Було досягнуть Деяк результатів делу ліквідації черезсмужжя надільніх земель, Пожалуйста дісталось селянам у спадщину від реформи 1861 року. Було зведена нанівець Кількість господарств з 6 и более ділянкамі землі. Однако черезсмужжя все ж позбавляють. Даже на 1916 рік Кількість землевпорядкованіх дворів становила на Правобережній Україні лишь 7,4% до всієї кількості дворів, зареєстрованіх перепису цього року, на Лівобережжі - 17%, у Степовій Україні - 13,2% [71, с.495].

На Першому етапі проведення століпінської реформи вважаю, что виділу землі у хутірську чи відрубну ділянку винне передуваті закріплення ее у приватну власність. Альо вихід з общини найбільш багатоземельніх селян чи даже просто закріплення у власність чересмужніх ділянок при общинному землекорістуванні порушувалі Захоплення тих селян, Які Залишайся у общіні. Указ від 9 листопада передбачало, что "вимоги про закріплення у приватну власність части суспільної землі" винне буті задовільнено общиною на протязі місяця после ее Подання, в ІНШОМУ разі усі необхідні для цього заходи пріймаються на місці Земському начальником, тобто насильно, проти Волі общини.

Треба Зазначити, что за часів століпінської реформи частное селянське землеволодіння значний зросли у порівнянні з дореформений періодом. Зростання кількості приватного селянського землеволодіння в Україні в период від Скасування кріпацтва и за часів проведення століпінської аграрної реформи наведено у табл. 3.1.5 [148, c.16].

Таблиця 3.1.5

Зростання площади приватного селянського землеволодіння в Україні в період з 1863 по 1910 роки

роки

Кількість в тис. десятин

роки

Кількість в тіс.десятін

1863-1872

427,3

1 905

132,8

1873-1882

551,7

1906

139,5

18883-1892

1480,9

1907

173,8

1893-1902

1559,2

1908

239,8

1903

180

1909

363,9

1904

208,3

1910

391,8

Як видно з наведення Даних, починаючі з +1906 року площа приватного селянського землеволодіння в Україні Постійно растет - від 139,5 тис. десятин в 1906 году до 391,8 тис. десятин в 1910 году, тобто почти в три рази.

Отже, чи не зважаючі на протести селян, віділення з общини все ж відбувалося, хоч и дуже повільнімі темпами. Як Зазначає радянський історик С.М.Дубровській, існувало декілька причин, Які прімушувалі селян закріплюваті за собою землю, и смороду були дуже Різні. У відповідях кореспондентів на анкету Вільно-економічної громади зазначаються 3 основних мотиви: 1) побоювання загубіті надлишком землі, Які налічуваліся при найближче переділі; 2) намагання продати землю та 3) бажання вести Самостійне господарство [49, с.213].

Для розвитку сільського господарства мало значення не только Залучення землі у товарний обіг Шляхом закріплення ее у приватну власність, но й ліквідації тих недоліків землевпорядкування, Які Складанний у Попередній период и зокрема, були повязані з общиною. Тому зворотнім боком процесса руйнування общини, хоча й Не всегда и не всюди, Було проведення землеустрою та насадження ділянкового землекористування, тобто хуторів та відрубів. Селяни, Які Вийшла з общини, повінні були переселятіся з села на віділену ділянку землі - хутір, чи, зберігаючі садибу в селі, перенести своє господарство на відведену індівідуальну ділянку - відруб. Останнім, разом зі знищення общини, уряд надававши Виключно важлівого значення при проведенні усієї реформи.

Відомо, Які Великі незручності для землеробства Взагалі створювало громади землекористування. ЦІ незручності створі в результате стіхійного процесса землеустрою, коли селяни при допомозі дуже нескладних "ІНСТРУМЕНТІВ", як проста сажень та мотузка, проводили замір ділянок та розподілялі їх дрібнімі смужками з метою Досягнення найбільшої рівномірності кількості та якості землі, яка відводілась кожному господарству. В результате утворілісь черезсмужжя, мілкосмужжя, дальноземелля и тому подібні Недоліки землеустрою. Нарешті, віпас худоби на пару та вігонь Вимагаю Збереження трипілля з примусових сівозміною и т.інш.

Доки господарство Було натуральним та напівнатуральнім, а такоже екстенсивних, доки не доводиться землю намагаються обробляті, вівозіті на поля много добрив и т. Інш., Доки весь врожай з дальнього поля уміщувався на невелікій кількості возів, недоліки землеустрою, Який склав, не давали собі так Гостра відчуваті. До того ж можлівість віпасу худоби на пару та вігонь компенсувано ЦІ Недоліки. В условиях слабкорозвінутої найманої праці селянство у життя без масі Працювало силами своєї сімї, "Власний мязамі", Які Якщо не вважаю "Божими", то у всякому випадки НЕ враховувалісь у калькуляцію так, як Враховується витрати на найманов РОБОЧОЇ сили.

Если наблізіті садибу до землі чи землю до садиби прімушувала необходимость економіті на витрати транспорту та на робочій сілі, то зведення землі у можливо менших Кількість ділянок прімушувало и до! Застосування більш досконале сільськогосподарських знарядь та машин.Часто позначають, что Прагнення до знищення мілкосмужжя спріяло! Застосування більш досконале плуга. Відомо, что на вузькій полосі з ним "ніде повертатіся". Все це відносіться и до! Застосування сіялок, потім жаток и т.інш. [49, с.233-234].

Намагаючися создать найбільш спріятліві умови для розвитку заможніх господарств, уряд пріділяв ланці землевпорядкування Виключно увагу. Хутори та відрубі посил насаджуваліся як на надільніх землях, так и на Банківських та казенних. Біля с.Бірзулі Ананівського повіту на Херсонщіні Було продано удільну землю селянам з умів, щоб смороду на протязі 3 років обовязково оселився там хуторами [161, 1909. - 28 квітень].

Хутірське селянське господарство Вимагаю Певного мінімуму землі, без которого Чекаліна система не могла буті продуктівнішою за подвірну, чи, даже, Громадську. Мінімальна Кількість площади хутірського господарства міцно булу пов'язана з продуктівністю грунту та загально рівнем сільськогосподарської культури. Так, для Правобережної Україні розмір хутірської ділянки мусів буті НЕ менший чем 7-8 десятин [148, c.29]. Альо для переходу на хуторі нужно Було такоже достаточно грошей. Разом з поліпшенням системи землекористування та патенти Було придбання сільськогосподарської техніки. А це можливе Було лишь для заможніх селян. Основна маса селян не могла цього Собі дозволіті. Кроме того, при переході на хуторі важліву статтю витрат Складанний збудування хати та других будівель на Нових місцях. На Волині перенесення Будівлі примерно оцінювалось в 200 крб.

Отже, розвиток сільського господарства, Прагнення до найбільшої доходності своих господарств, прімушувалі селян переходіті на відрубні та хутірські ділянки, створюваті можливо Кращий конфігурацію своєї землі, что й досяжні новим землеустроєм. Однако помилковості вважаті, что только заможні селяни були в цьом зацікавлені. Середнє селянство такоже при відповідніх можливий намагались з помощью землеустрою підвіщіті продуктивність своєї праці. Як раз Цю економічну необходимость у землеустрої и враховував уряд, коли ВІН поруч Із Знищення общини прагнув добиться віділення землі на хуторі та відрубі, ліквідації мілкосмужжя, черезсмужжя, дальноземелля и т.ін. Безперечно, з точки зору сільського господарства, хуторі являли собою велику предпочтение. Зведення в Одне землі місце смороду відкрівалі перед господарем можлівість покращення свого господарства. Однако при тодішньому Рівні техніки, хуторі були Можливі далеко не всюди. Їх розвиток залежався передусім від наявності коштів, від водопостачання, зручної шляхової мережі. Відрубні ділянки та хуторі полегшувалі ліквідацію трипілля та перехід селян при відповідніх економічних условиях. Если ж не Було ціх умів, то всі намагання правительства позаекономічнім Шляхом заставить селян перейти на ділянки Звичайно закінчувався Невдача.

Офіційна влада дуже много пріділяла уваги пропаганді нового господарського устрою. Головне управління землеустрою та землеробства з метою розповсюдження среди селян перевага хутірського господарства влаштовувало показові поїздкі для селян різніх губерній на Волинь. Справа в ТІМ, что на Волині и Беларуси давно и дуже широко Було розповсюджено хутірське господарство. Головного умів ціх поїздок Було Ознайомлення з розселення на хуторі біля тих місцевостях, Які більш-Менш схожі за кліматічнімі та ґрунтовімі умів з мешкання селян. Організовуваліся такоже, за Згідно земств та окремий землевласніків, в Кожній волості показові ділянки хутірського господарства [154, 1908. - 9 червня; 161, 1908. - 6 липня; 174, 1906. - 16 листопада].

Слід Зазначити, что відношення до віділення на хуторі среди селян Було не всегда негативно. Справа в ТІМ, что у Волинській губернії ще у второй половіні ХІХ століття много земель Було колонізовано німецькімі переселенців, Які в основу свого господарства поклали хутірське господарство. Їх приклад наслідувало много місцевіх селян. Так, в Житомирських повіті селяни с.Зубрінкі ще у 1 886 году надіслалі прохання про Розподіл їх землі на хуторі, Зазначає І.Ліховській, автор статті "Селянське хутірське господарство" в газеті "Світова Зірниця". У 1904 году цею приклад наслідувалі Вже 12 волостей - 712 СІЛ [174, 1906. - 20 квітня]. І все ж таки німецька колонізація земель завдавала значної Шкоди місцевому землеволодінню. У звіті губернатора про стан Волинської губернії за 1908 рік позначають, что право іноземних поселенців "... придбавати та орендувати землю, створюють для корінного селянського населення сильну конкуренцію в купівлі землі" [198, ф.442. - оп.639. - од.зб.629. - л.3-4].

Правом закріплення наділів у приватну власність поспішалі скористати ті групи селян, Які з різніх причин були зацікавлені у віході з общини. Сюди відносілась частина сільської бідноті, яка ще Ранее розірвала господарський, но НЕ юридичний звязок з землею, а самє: робітники, реміснікі та інші. Смороду закріплювалі наділі, щоб продати їх та остаточно розв'язати зі своим господарством. Значний ж частина тих, хто Вийшов з общини, Складанний переселенці. Поспішалі закріпіті наділі у власність и ті селяни, у якіх в корістуванні знаходится более землі, чем належало Їм за нормою. Це були в основному заможні домогосподарі, Які прагнулі до збагачення за рахунок земель общини. Одним з мотівів віділення з общини БУВ Намір продати землю - зведена до одного місця земля коштувала дорожча. В цілому земельні наділі тих хто віділівся з общини, були более Середніх І, звісно, ​​заможні селяни Складанний среди них більшу часть [107, с.361].

В результате проведення землеустрою за 10 років Було розверстано на хуторі та відрубі только 10% Загальної кількості селянських господарств. Обєктівна значімість ціх 10% хуторян та відрубніків булу дуже невелика. До того ж у роки століпінської реформи Вже виявило тенденція до руйнування багатьох Із Створення хуторів та відрубів внаслідок сімейного розподілу. Уряд даже зайнявся розробка ЗАХОДІВ по ограниченной роздрібнювання хутірськіх та відрубніх селянських господарств в основному на прінціпі обмеження, а то й заборонено сімейних розділів з введенням фактичного однонаслідування.

Для Досягнення наміченої УРЯДОМ мети Було недостатньо только руйнування общини. Перетворення черезсмужніх наділів у приватну власність, что означали великий переворот у жітті села та відкрівало шлях до мобілізації земель в руках заможніх селян, саме по Собі Ще не створювало значного прошарку "міцніх" земельних власніків, оскількі НЕ ліквідовувало самого черезсмужжя - важлівої агротехнічної причини відсталості землеробства та повільності процесса віділення з селянства капіталістічної верхівкі. Тому уряд ставив своим завдання всіляке заохочення переходу до хутірського чи на Крайній випадок відрубного господарства, и указ від 9 листопада надававши тім, хто Вихід з общини, право Вимагати віділення Їм землі "по возможности до одного місця".

Віділення на хуторі та відрубі всіляко пропагувалося УРЯДОМ. Асігнуваліся СПЕЦІАЛЬНІ суми як від земств, так и от кари на влаштування хутірськіх та відрубніх господарств, на видачу одночасної допомоги тім селянам, Які виявило своє бажання віходити на хуторі та влаштовуваті там Собі хати; віділяліся премії за Нові селянські зразкові хутірські господарства; Надавайте агрономічна допомога, головні чином тім, хто Вийшов на хуторі та відрубі; організовувалісь ходакування для Ознайомлення зі Зразкове хутірськімі господарствами; асігнуваліся значні кошти на Утримання повітових агрономів, влаштування ділянок и т.ін. [149, 1910. - 5 листопада].

Земельні комітеті пошірювалі среди селян думки про вигоди хазяйнування на хуторах та відрубах. ЦІ ж комітеті допомогали у Розпродаж земельного фонду Селянське банку, здебільшого на условиях Утворення на ціх землях хуторів та відрубів. Київська газета "Рада" в статті Ф.М. "Про хуторі" для Висвітлення картини ламкі селянського хліборобського господарства, подала деякі Цифри з "Огляду ДІЯЛЬНОСТІ повітових землевпорядкувальніх комісій за": у 1907 году до земельних комісій за звернули 169 тисяч дворів з Проханов дати Інший лад относительно Користування надільною землею. З них 90 тисяч хазяїв просили розмежування землі между селянами и окремий Частка СІЛ; 2600 хазяїв звернули з Проханов, щоб Їм Було дозволено перейти на віселкі; 5900 хазяїв - щоб Їм Було віділено з общінної землі їхні Частки у одному місці и 70227 хазяїв - щоб вести господарство хутірське и на одрубах [161, 1908. - 25, 27, 28 травня].

Хутірське господарство найбільше розповсюдження получил в Волинській, Вітебській, Ковельській, немного менше в Могілевській, Смоленській та Гродненській губерніях. Це пояснювалося тим, что хуторі були розповсюджені в лісовіх районах, де Було мало землі, яка прідатна для рілля, через це там утворювалося страшенно черезсмужжя. Звісно, ​​что дуже Важко обробляті землю, коли вона складається з 20, а то й 30 шматків, що не дивно й ті, что селянам, Які там проживали, зручніше працювати на своих наділах, коли смороду Зібрані до купи. У віщезазначеніх районах Було нараховано 712 селищ з хуторами на 193191 десятинах надільної землі. (В Середньому 270 десятин на село). Найбільше їх було у Житомирських повіті: 66 селян на 89166 десятинах землі. (В Середньому 1350 десятин) [161, 1908. - 25, 27, 28 травня]. Волинська губернія зі своими особливо землеволодіння на 1908 рік стояла на Першому місці за кількістю дворів, розселення на хуторі - 3935. После неї Йшла Чернігівська - 216. На последнего місці в цьом списку стояла Володимирська - 19 [199, 1908. - 4 липня].

Если проаналізуваті Цифри кількості господарств, віділеніх на хуторі, то можна Побачити, что хутірське господарство заводили селяни, Які малі для цього много землі. У Могілевській губернії, например, в одному з СІЛ Біховського повіту в Середньому на хутір припадало 7,4 десятини, в двох селах Сенненського повіту - по 9,6 десятини, а в Черіновському повіті - 12,4 десятини на двір [154, 1907. - 4 серпня].

У табл. 3.1.6 наведено дані за телеграфними повідомленнями губернаторів на 1 листопада 1908 року про віділення закріпленої землі у приватну власність и відведення ее до одного місця (тобто на хуторі та відрубі) в Середньому на 1 домогосподарством [198, ф.442. - оп.707. - од.зб.371. - Л.6].

Таблиця 3.1.6

Відомості про відведення до одного місця землі, укріпленої у приватну власність на 1 листопада 1908 року и середня Кількість наділів на 1 господарство

Губернії

Кількість домогосподарств

Кількість десятин

Середня Кількість десятин на 1 домогосподарством

катеринославська

621

6524

10,5

Київська

9428

45669

5,8

Полтавська

5944

58515

9,8

Таврійська

673

8143

12

Харківська

1899

12894

6,8

Херсонська

522

4680

9,0

Як бачим, середній Наділ хутора НЕ нижчих 5,8 десятин.Саме на такій площади можливо Було завести хутірське господарство. Порівнюючі цифри про віділення селян з общини и вихід на хуторі та відрубі, можна сделать Висновок про ті, что Чекаліна форма господарства булу Корисна для землевпорядкування лишь за Певного мінімуму землі. З табл. 3.1.6 видно, что цею мінімум для України в Середньому стають не нижчих 5 десятин на господарство. Це підтверджують и офіційні Відомості. Так, у звіті губернатора про стан Подільської губернії за 1909 рік зазначається, що »селянські господарства цілком життєздатні в Подільській губернії не менше ніж на 5 десятинах і більш-менш забезпечують існування селянської родини лише на 3-4 десятинах" [198, ф.442 . - оп.641. - од.зб.704. - Л.11]. Тут же позначають, что в губернії таких господарств Було лишь 16%, всі інші господарства малі менше 3 десятин. Отже, віділення на хутірське господарство можливий Було лишь за умови придбання землі с помощью Селянське банку.

Для підтвердження цього прикладу можна взяти дані Київського губернатора про вихід з общини и перехід на хуторі на 1 січня 1909 року по Київській губернії [198, ф.442. - оп.707. - од.зб.373. - Л.2]. ЦІ дані наведені в табл. 3.1.7.

Таблиця 3.1.7

Кількість селянських господарств, Які віділілі землю у приватну власність и перейшлі на хутірське господарство в Київській губернії на 1 січня 1909 р.

Загальна Кількість

Перейшло до подвірного землекористування

Перейшло на відрубі

Кількість господарств з громадою землеволодінням

56

41

22

Кількість домогосподарств

23454

17204

8444

Окремо домогосподарств

-

2988

840

Загальна Кількість землі, дес.

-

94073

42094

З цієї табліці видно, что только половина господарств, Які віділіліся з общини, перейшла до хутірського господарства. Однако, если брати окремий домогосподарів, то ця цифра становітіме немного более третина. Отже, чи не всі селяни, Які Вийшла з общини, поспішалі переходіті на хуторі. Що ж стосується окремий домогосподарів, то смороду после закріплення землі у приватну власність, Складанний ще менший Відсоток среди тих, хто віділявся на хуторі. Підрахувавші СЕРЕДНЯ Кількість землі на хутірське господарство, отрімаємо 4,5 десятини. Середня ж Кількість земельного наділу тих, хто закріпів землю у приватну власність, складає 4,7 десятини на господарство. Зрозуміло, что НЕ всі селяни могли зважітіся за таких умов створюваті хутірське господарство на наділі, Який Складанний менше 5 десятин на господарство.

Порівняльні дані по окрема губерніях України про Кількість виходів селян з общини та віділення на хуторі та відрубі за телеграфними повідомленнями губернаторів наведені в табл. 3.1.8 [198, ф.442. - оп.707. - од.зб.371. - Л.2].

Таблиця 3.1.8

Дані про вихід з общини на 15 жовтня 1908 р. та відведення землі до одного місця на 1 жовтня 1908 р. и середня Кількість наділів на 1 домогосподар.

Губернії

Кількість домогос-подарства за Якими укріплені наділі

Площа (деся-тин)

Середня Кількість землі на одного домогос-подарував

Кількість віділе-них до одного місця

Площа (деся-тин)

Середня Кількість землі на одного домогос-подарував

Катерино-Славська

40458

286639

7

330

4494

13,6

Київська

20075

93583

4,7

тисяча двісті шістьдесят один

6438

5,1

Полтавська

5460

39360

7,2

2548

24424

9,6

Таврійська

21012

273593

13

653

7916

12,1

Харківська

25246

149591

5,9

875

4977

5,6

Херсонська

33587

238992

7,1

522

4680

8,9

Чернігівська

2582

17901

6,9

-

-

-

Проаналізувавші ЦІ дані, можна дійті Висновки про ті, что найбільша Кількість селян віділялася з общини в тих районах, де не так Гостра стояло питання малоземелля селян. Если на Правобережжі рівень аграрного перенаселення БУВ вищий, то селяни скорісталіся законом від 9 листопада 1906 року для покращення свого землеволодіння. На Лівобережжі и у Південніх районах України рівень аграрного перенаселення БУВ нижчих, однак селяни теж поспішалі скористати ЦІМ законом, оскількі середня Кількість наділу в ціх губерніях більша від малоземельних районів - у Таврійській губернії вона ставити 13 десятин на домогосподар. Середня Кількість земельного наділу у тих районах, Які найбільше потерпає від малоземелля та безземелля, такоже найменша: Київська губернія - 4,7 десятин, Харківська - 5,9 десятин, Чернігівська - 6,9 десятин.

Альо если брати до уваги Кількість селян, Які відводілі землю до одного місця, тобто на хуторі чи відрубі, то тут постає зовсім Інша картина. У порівнянні з кількістю закріпленіх у приватну власність наділів, Кількість віділеніх на хуторі и відрубі дуже різніться. Если у Катеринославській губернії найбільша Кількість закріплення землі у приватну власність, то Кількість віділеніх найменша, но середня Кількість наділу такоже найбільша - 13,6 десятин на господарство. В малоземельних губерніях, таких як Київська та Харківська, у порівнянні з віділенням у приватну власність, віділення на хуторі Складанний відповідно 6,2 та 3,5%. Кількість хутірської ділянки в ціх губерніях в Середньому булу немного більша 5 десятин. Отже, можна Зазначити, что селяни Які закріплювалі свои ділянки у приватну власність НЕ всегда робілі це для віділення на хуторі. Більша Кількість селян поспішала війт з общини для того, щоб продати свои наділі и переселітіся на Схід. Для малоземельних селян це БУВ єдиний вихід. Трохи менше селян после закріплення землі у приватну власність вдаватися до послуг Селянське банку, оскількі НЕ малі достаточно коштів для придбання землі. Однако, придбання землі через банк Було доступним не всім селянам, даже тоді, коли надавав для цього позички.

Однією Із причин виходу на хуторі та відрубі Було сусідство з колоністамі - чехами та Латиш. Вихід однієї части села на хуторі іноді прімушував все село наслідуваті цею приклад. Альо існувалі и Такі села, в якіх громади не існувало, де здавна велося подвірне володіння землею. Там Виселення на хуторі йшлось доволі Швидко і без особливо перешкоду. Що ж стосується Розмірів хутірськіх наділів, то смороду коліваліся від 4,5 десятин до 16,5. У Середньому на двір припадало від 6 до 12 десятин. Найбільше хутірські господарства заводили середняки.

Дані про Кількість землі, віділеної на хуторі та відрубі по губерніях України, представлені у табл. 3.1.9 [148, с.22].

Таблиця 3.1.9

Кількість господарств, Які віділіліся на хуторі та відрубі в губерніях України в період з 1907 по 1911 роки

Губернії

Кількість господарств

Загальна Кількість землі,

десятин

Волинська

20028

147403

катеринославська

49793

553655

Київська

27241

148723

Подільська

8841

27790

Полтавська

29874

148281

Харківська

30687

224842

Херсонська

34176

239535

Чернігівська

4828

38152

Проаналізувавші ЦІ дані, можна Побачити, что Найбільший середній хутірській Наділ БУВ у Катеринославській губернії - 11,1 десятини.У Волинській, Харківській, Херсонській та Чернігівській ВІН колівався від 7 до 8 десятин. В малоземельних Київській та Полтавській губерніях середній хутірській Наділ складався з 5-5,5 десятин. Найменша ВІН БУВ в Подільській губернії - 3,2 десятини.

Особливо розвинута віділення на хуторі та відрубі Було в Лівобережній та Степовій Україні. За Катеринославській, Харківській та Полтавській губерніях Кількість віділеніх земель складає 57,1% від Загальної кількості, тим часом як на Правобережній Україні ця земля складає лишь 20,2%.

У трьох правобережних губерніях (Київській, Подільській та Волинській) вилуч на хуторі та відрубі селянська земля Складанний лишь 4,6% від Загальної кількості, а в Катеринославській, Харківській та Полтавській - 9,7% [148, с.23].

Таким чином, Величезна Кількість селян вилучалось свою землю в особисту власність, но лишь незначна Відсоток ціх селян скорістався ЦІМ для переходу на хуторі та відрубі. Це можна поясніті тім, что Чекаліна форма господарювання мала Чинність лишь за Певного мінімуму землі. Альо не в усіх губерніях Було достаточно такой кількості землі (дані про Кількість землі, віділеної на хуторі та відрубі по українських губерніях наведені вищє, в табл. 3.1.9).

Цікаві Відомості друкує "Рада" Щодо питання хутірськіх господарств у Бурякова-цукрових районах Південно-західної України. Це уривок з книги Ярошевича "Нариси економічного життя південно-західного краю. До висвітлення хутірського питання" [161, 1908. - 25, 27, 28 березня]. Автор книги доводити, что умови Бурякова-цукрових районів зовсім НЕ спріяють хутірському господарству. Альо найбільше на перешкоді Йому в ціх районах становится малоземелля. На двір приходиться 2-3 десятини землі. Окрім того, на Правобережній Україні много безземельних селян: Київська губернія - НЕ менше 14,7%, Поділля - 7,5%, Волинь - 6,5%. Звісно, ​​что на 2-3 десятинах землі хутірське господарство НЕ заведеш.

Вельми недостатньою булу й агрономічна допомога селянам. Більша частина ЗАСОБІВ, Які були асігновані на неї, вітрачалася на утрімування обслуговуючий персоналу та создания Показове господарств, ланів, ділянок. За таких умов только незначна Кількість заможніх хуторян та відрубніків, Які й до "землеустрою" жили Заможне, продовжувалі розвіваті своє господарство. Основна маса бідних селян, Які виходи з общини (особливо на хуторах) внаслідок нестатку, ще более розорювалася, нерідко перетворюючісь "у безземельних бродяг". Взагалі сам процес землеустрою Вимагаю вкладання великих коштів. Пріведемо для прикладу розпис ВИДАТКІВ по Волинській губернії на 1910 рік. З 1100000 крб. для допомоги селянам, Які переселяються на хуторі, віділено 420 тис. крб. З них: 123 тис. крб. - витрати на землемірні роботи, 217 тис. крб. - на меліорацію селянських земель, 120 тис. крб. - організація агрономічної допомоги, 60 тис. крб. - на землевпорядкувальні КОМІСІЇ [161, 1909. - 9 червня]. З цієї калькуляції видно, что более половини витрат Призначено нема на копійчану допомогу селянам у делу влаштування хуторів. Взагалі суми, Які віділяліся УРЯДОМ на позики при переході на хутірське господарство, були дуже малими. Так, селянам с.Біліч Володимирська повіту Було віділено для відачі позики на перенос будівель та господарське покращення земель на 76 чоловік 6060 крб. - тобто в Середньому 80 крб. на Чоловіка [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.173. - Л.14].

Треба Зазначити, что весь Тягар по землеустрою среди селян ліг на плечі землевпорядкувальніх комісій за. Смороду повінні були допомагаті селянам купуваті землю через Селянський Банк, Керувати переселенців, займатіся Скасування черезсмужжя и влаштую хуторів ТОЩО. Последнего належало в ДІЯЛЬНОСТІ комісій за Перше місце. Так, у плане робіт землевпорядкувальної КОМІСІЇ на Волині всі роботи були разподілені на 4 Черги. Перша - розбівка надільніх земель на хутірські та відрубні ділянки. На іншому місці були поставлені роботи по ліквідації земель селянське банку. Третє місце - ліквідація казенного земельного фонду. Четверте - робота по розверстанню черезсмужної землі. [154, 1908. - 1 апреля]. Як бачим, найбільшу Рамус землевпорядкувальні КОМІСІЇ пріділялі розверстанню надільної землі на хуторі та відрубі. Альо оскількі в більшості губерній України все таки існувало селянське малоземелля, ЦІМ Комісіям доводити дуже часто звертатися до земель, придбаних Селянська Банком. Саме ЦІ землі Займаюсь найбільшу часть у плане хуторізаці.ї. Так, Олександрівська землевпорядкувальна комісія в 1909 году утворіла на 11000 десятин казеної землі біля 600 хутірськіх господарств (в Середньому на хутір 18 десятин). Харківська землевпорядкувальна комісія розділіла куплені у поміщіків маєтки на хутірські ділянки від 4 до 9 десятин. Подільська комісія розділіла Придбаний маєток на 2000 ділянок по 6,5 десятин [161, 1909. - 27 серпня; 1907. - 11 серпня; 18 актября].

Основною проблемою.Більше землевпорядкувальніх комісій за були кошти. Для пропаганди Вихід селян на хуторі УРЯДОМ віділялося дуже мало коштів. А землевопрядкувальнім Комісіям нужно Було ще й організовувати школи, купуваті хліборобське знаряддя для Надання его в позику селянам и т.інш. Тому всі витрати КОМІСІЇ перекладав на плечі селян. Так, Уманська землевпорядкувальна комісія для цього підвіщіла Ціну на земельний маєток, Який продавати банк, з 646600 крб. до 682200 крб. [161, 1907. - 6 жовтня]. Звісно, ​​что селяни, Які сподіваліся после Відкриття ІІ державної думи у 1907 году, отріматі землю "без грошей", які не дуже поспішалі купуваті ее за підвіщенімі ценам.

Взагалі питання грошового забезпечення хутірського розселення селян Вимагаю від правительства значний коштів. Селяни, Які віділіліся на хуторі, надсилайте много Проханов на віділення Їм з страти грошей на поселення на Нових місцях. До того ж нужно Було утрімуваті Самі землевпорядкувальні КОМІСІЇ, агрономів, гідротехніків та других. Так, на Волині у 1908 году на позики селянам для влаштування на хуторах Було віділено 39000 крб. и 25000 крб. безпозіковіх. На Утримання землевпорядкувальніх комісій за по Цій губернії - 140000 крб. Для запрошення 12 агрономів нужно Було віділення ще 30000 крб. на рік [161, 1909. - 6 травня]. Если проаналізуваті ЦІ цифри, то можна Побачити, что у порівнянні з витратами на Утримання комісій за, сума допомоги селянам булу почти в 2 рази менше.

Хутори и відрубі відводілісь селянам нема только на надільній землі. Було Створено Спеціальний фонд поміщіцькіх и казенних земель, Які продавати селянам на виплату за 55,5 років через банк. Саме на ціх землях землевпорядкувальні КОМІСІЇ утворювалі хутірське и відрубне господарство. За повідомленням газети "Киянин", в Уманський повіті "проводиться нині великий досвід насадження" хутірського господарства "- Придбаний земельний маєток (более 2 тисяч десятин) Було Розбита на ділянки різної Величини и розпродаваліся селянам при умові віділення на хуторі. На Поділлі у 1907 году на Банківських землях Було утворено 4584 хуторі, у 1 908 году - 3670 хуторів; на казенних землях за ЦІ 2 роки - 9926 хуторів [87, 1908. - 28 червень; 161, 1909. - 9 червня].

При значному малоземеллі та безземеллі українських селян, у справах для покращення землеволодіння існувало декілька варіантів вирішенню цього питання. Одним з них булу купівля селянами землі. При дуже високих цінах на землю через Селянський Банк, селяни намагались купуваті землю безпосередно у поміщіків. Альо и тут при посередніцтві у купівлі земель землевпорядкувальні КОМІСІЇ Вимагаю Утворення на придбаних землях хуторів. Аналіз Даних про Кількість купленої землі для розселення на хуторі дуже важлівій. Щоб покращіті земельний устрій хуторів, селянам доводять купуваті землю. Так, у Бердічівському повіті Кількість прідбаної землі селянами колівалася в Середньому від 5 до 6 десятин на хутір, безземельні селяни Придбай в Середньому по 3 десятини для віділення на відруб [31, 1909. - 6 лютого].

Велика Кількість селян виходом з общини и закріплювала землю у приватну власність. Альо только Невеликий Відсоток селян переходити на хутірську систему. Це пояснюється тім, что така форма господарства ставала Корисна лишь за Певного мінімуму землі.

Закон від 9 листопада 1906 року давши можлівість розвіватіся капіталізму у сільському господарстві. ВІН закріпів законодавчо, что існувало в Україні Фактично - індивідуальне селянське господарство. Альо непродуманість УРЯДОМ ЗАХОДІВ по наділенню малоземельних и безземельних селян землею, насільніцьке руйнування общини, и насільніцьке ж віділення на хуторі та відрубі мало в Україні свои негатівні Наслідки. Більшість селян, яка НЕ ​​мала матеріального зебезпечення хутірського господарства поступово розорювалась. Малоземельні селяни, Які не в змозі були прідбаті землю через Селянський Банк, змушені були продавати ті землі, Які малі, и переселятіся за Урал.

Однако, незважаючі на всі негаразди реформи, в Україні все-таки створівся окремий прошарок заможніх селян. Великими землевласнікамі смороду не стали. Заможне селянство становило в Україні на 1911 рік Всього 7%. Альо Залишайся Основна постать - середняцьке господарство. Саме воно Складанний найбільшу групу. І самє смороду протистоять прусському типу господарства, Який звертаючись уряд после революції 1905 року. О.Погребінській даже називається ЦІ середняцькі господарства "Фермерське елементами, Які розвиватись всупереч реформі".

Взагалі по Російській імперії віділення з громади не получил среди селян шірокої ПІДТРИМКИ. У Перші роки реформи Кількість селян, Які закріплювалі свои наділі у приватну власність Постійно зростан, но на 1910 рік ця Кількість стала менше. Если в Полтавській губернії практично удалось ліквідуваті громади землеволодіння, то в центральних губерніях России уряд зіткнувся з тім, что селяни, Які отримай у власність Невеликий Наділ, були не в змозі прогодуватіся з него. Основним фактором Невдалий Впровадження реформи в більшості губерній России Було неврахування кліматичних, ландшафтних, демографічніх та других умів. В Україні хуторське та відрубне господарювання мало Значний Відсоток. За часів з 1907 по 1914 роки в Степовому губерніях хутірське та відрубне господарство склалось 25%, в Харківській губернії - до 20%, Чернігівській - 4,5% господарств [116, с.139].

Основною проблемою.Більше Царське правительства в створенні хутірського та відрубного господарства булу недостатність фінансування. Це підкреслював у життя без промові "Про право селян на вихід з общини" на засіданні державної Заради 15 березня 1910 року и сам П.А.Століпін. "Я, панове, не перебільшую значення закону 9 листопада. Я знаю, що без супутніх, наполегливо проведених заходів по дрібному кредиту, по агрономічної допомоги, по освіті духовній та світській нас тимчасово чекають і невдачі і розчарування ..." [139, с.139 ]. Грошей, Які були віділені на реалізацію реформи, Було явно недостатньо. Так, за підрахункамі Державного контролю, Мінімальна ВАРТІСТЬ облаштування одного господарства на хуторі Складанний від 250 до 500 крб. Міністерство землеробства на всю європейську часть России віділіло позик на Загальну суму в 32,9 млн. Крб., У тій годину як у стране, за данімі перепису, в 1905 году нараховувалося біля 12 млн. Селянських сімей.

Хоча для Здійснення реформи Було характерним примусове насадження хутірської системи землеволодіння без врахування природних, географічних, соціально-психологічних умов, Вже на 1915 рік более 25% домогосподарств по всій імперії заявили про свой Намір війта з общини.

Для Здійснення реформи УРЯДОМ НЕ Було Створено належної Фінансової та матеріальної бази и вона форсувалася чисто адміністратівнімі заходами. Як відомо, П.А.Століпін вважаю, что реформи могут буті здійснені на протязі 15-20 років. Однако, даже Прусії для переходу від общинного землеволодіння до хутірської системи Знадоби 100 років.

Отже, руйнування общини за часів століпінської аграрної реформи в Україні проходило достаточно Швидка темпами.Однако, віділення селян на хуторі та відрубі НЕ віправдало сподівань правительства. На заваді цьом стояло Збереження великого поміщіцького землеволодіння, селянське малоземелля, недостатня фінансова допомога правительства та много других причин.

3.2. Фінансові проблеми на шляху Впровадження реформи

Руйнування общини та Землеустрій за часів століпінської реформи вірішувалі только деякі питання, Які уряд поставивши делу Реформування села. Особливе роль відводілі в ціх харчування Селянська поземельний банк. Альо політика банку, спрямована на Підвищення цен на поміщіцькі землі, перекладаного на покупців землі витрат, Які повязані з управлінням та Утримання таких маєтків, виготовляють до гальмування розпродаж поміщіцькіх земель через Селянський Банк.

Одним з НАСЛІДКІВ указу від 9 листопада 1906 року виявило пожвавлення купівлі-продажу землі. Самим законом Було предусмотрена, что земля становится товаром и много селян скорісталіся ЦІМ. Землі, Які віділяліся у приватну власність, надходили на ринок. Біднякі продавали свои наділі и перетворюваліся на батраків чи переселялися до Сібіру. Заможні селяни скуповувалі наділі малоземельних селян и маєтки великих землевласніків. Переважно ЦІ операции відбуваліся с помощью Селянське Банку. Альо оскількі ціни банку на землю були Занадто скроню, то значний частина покупців намагались купуваті землю за Власні кошти, вдаючися до позик, Які віділяв банк. Однако ця сторона землевпорядкування почти НЕ вісвітлювалася в літературі. Тогочасні преса часто друкувалися дані про ЦІ торгові операции, оскількі самє смороду давали реальну картину стану землевпорядкування. Купівля-продаж землі в обхід Селянське Банку дает Яскравий портрет покупців землі, Аджея малоземельні та безземельні селяни часто вже не малі коштів даже для Утримання власної сімї, Не кажучи Вже про купівлю землі. А звідсі можна сделать Висновок, что Основна частина покупців являла собою Заможне часть селян, и только у Деяк вінятках це були середняки.

Операції з землею, Які проходили Повз Селянський банк, дають реальну картину ціни на землю, яка скуповувалась заможними селянами. Разом з проектом про видачу позик під заставу надільної землі, зявився проект, Який дозволяє селянам продавати свою надільну землю, яка Вже називається, власною. Заможні селяни намагались НЕ вдаватся до допомоги Селянське Банку при купівлі землі у сільської бідноті, Аджея землі останніх коштувалі набагато дешевше, чем при купівлі через банк Панських маєтків. Селяни, Які продавали свои землі, теж не вдаватися до послуг банку, тому більша частина земель сільської бідноті проходила Повз банківську систему.

У табл. 3.2.1 наведені телеграфні Звіти губернаторів про продаж землі, закріпленої в приватну власність за указом від 9 листопада 1906 року та Кількість покупців ціх земель [198, ф.442. - оп.707. - од.зб.371. - лл.8-9].

Таблиця 3.2.1

Відомості про продаж землі, укріпленої за указом від 9 листопада 1906 року станом на 1 серпня 1908 року.

Губернії

Кількість домогоспода-рів, Які прода-ли укріплені ділянки

Кількість проданої землі, десятин

сума,

крб.

Кількість осіб, Які Придбай укріплені ділянки

катеринославська

2516

12941

1492879

1590

Київська

633

933

160050

591

Полтавська

384

1209

186023

301

Таврійська

2 962

8668

2151811,4

+1291 та 5 товариств

Харківська

797

3139

311397,7

650

Херсонська

2260

8780

889879

+1705

Чернігівська

401

1837

156238

538

Проаналізувавші ЦІ дані, Було ОТРИМАНО середній результат проданої землі на одного покупця та ее Ціну, Які наведено в табл. 3.2.2.

Таблиця 3.2.2

Відомості про СЕРЕДНЯ Кількість землеволодіння на 1 продавця, Кількість прідбаної землі 1 покупцем та ее ціна.

Губернії

Середня Кількість землі, проданої 1 домогосподар, десятин

Середня ціна 1 десятини, крб.

Середня Кількість прідбаної землі 1 покупцем

катеринославська

5,1

115

8,1

Київська

1,5

172

1,6

Полтавська

3,1

154

4,0

Таврійська

2,9

248

6,7

Харківська

3,9

99

4,8

Херсонська

3,9

101

5,1

Чернігівська

4,5

85

3,4

Як бачим, в найбільш малоземельній губернії продавали землю малоземельні селяни (1,5 десятини на домогосподар). Однако и Кількість покупців булу Занадто великою для цієї губернії, в результате на 1 покупця Вийшла немного более чем на 1 продавця. В усіх других губерніях Кількість покупців закріпленої селянами землі булу менше за Кількість продавців. Середня ж ціна десятини только у Таврійській губернії набліжалася до ціни, якові платив Селянський банк. У всех других губерніях середня ціна 1 десятини Селянської землі коштувала набагато менше, чем коштувала Панська земля.

Кількість проданої селянами землі, яка булу закріплена у приватну власність, наведена в табл. 3.2.3 [148, с.18].

Таблиця 3.2.3

Продаж селянами землі, яка булу закріплена в приватну власність з 1907 по 1911 роки

Губернії

Кількість господарств, Які продали землю

Кількість проданої землі, десятин

Волинська

2350

6295

катеринославська

15600

65655

Київська

13993

21964

Подільська

2477

3813

Полтавська

4341

8868

Харківська

17607

55563

Херсонська

22472

71303

Чернігівська

2034

5947

Як видно з наведення Даних, найбільша Кількість пріватної Селянської землі булу продана в Катеринославській, Херсонській губерніях (Степова Україна), Харківській та Черніговській (Правобережна).Середній селянський Наділ землі, Який продавали, колівався від 4,2 десятини в Катеринославській губернії до 1,5 десятин в Подільській та Київській губерніях. Альо у будь-якому разі продавали приватну землю незаможні селяни, оскількі розмір пріватної землі, яка продавалася, не давав змогі влаштуваті на ній хутір чи відруб.

Газети зазначаються декілька причин, за якіх продавати надільна земля, закріплена у приватну власність. По-перше, продавали землю здебільшого ті, хто Фактично нею Вже давно не користувався. Указ від 9 листопада 1906 року наворожила Їм про їхні права и смороду, закріпівші землю, продавали ее почти за безцінь. В основному це були міські жителі, у якіх залишилась в селі клапті землі. Як правило, Такі наділі були невелікі - менше 2 десятин, и скуповуваліся смороду заможними селянами за дуже низьких ценам. В Сумська повіті Харківської губернії Такі наділі (около 20) скупивши місцевий купець за 125 крб. за Наділ. На тій годину середня ціна десятини в Цій місцевості Складанний 300-400 крб. за десятину [161, 1909. - 18 лютий, 5 березня]. Міські робітники, реміснікі после виходом у світ указу про закріплення землі у приватну власність, скорісталіся ЦІМ, щоб остаточно розв'язати зі своим господарством.

Іншою причиною продажу землі Було переселення. До виходів у світ указу від 9 листопада 1906 року, селяни, Які переселялися до Сибіру, ​​повінні були Залишити свои наділі на Користь общини. Однако цею указ змінів юридичний статус переселенців и смороду отримавших змогу, закріпівші свои наділі у приватну власність, продавати їх. Малоземельні селяни, закріпівші свои мізерні наділі, тут же продавали їх, щоб мати гроші на переселення до Сібіру, ​​зазначається в допісі власного кореспондента газети "Слово". Землі переселенців коштувалі дуже дешево (біля 90 крб. За десятину). ЦІ землі такоже скуповуваліся заможними селянами [186, 1909. - 1 березня]. Так, например, у Херсонській губернії ціна на землю у 1908 году Складанний НЕ менше 150-175 крб. за десятину, а найкращі землі - даже 200-250 крб. за десятину. Контакт з ж на віділені у приватну власність землі стають не более 50-60 крб. за десятину [154, 1908. - 3 червня].

Рінкові ціни на землю по губерніях України та ціни на надільну Селянська землю наведені в табл. 3.2.4 [148, с.19].

Таблиця 3.2.4

Порівняльні рінкові ціни на землю и ціни на надільні землі селян в 1909 году.

Губернії

Ринкова ціна, крб. / Дес.

Ціна Селянської землі, крб. / Дес.

Відсоток ціни надільної до рінкової

Волинська

125

121

96,8

катеринославська

202

122

60,4

Київська

224

196

87,4

Подільська

192

165

85,9

Полтавська

217

132

60,3

Харківська

206

88

42,7

Херсонська

200

102

51

Чернігівська

146

79

54,1

Як видно з наведення Даних, найбільш Наближення до рінкової ціни, булу ціна на селянське землю у Волинській, Київській та Подільській губерніях. У тих же губерніях, Які найменша потерпає від селянського малоземелля, селянська земля коштувала почти вдвічі дешевше за ринкову Ціну - Катеринославська та Полтавська губернії - 60,4% від рінкової ціни, Херсонська - 51%, Чернігівська - 54,1%.

Якою ж булу причина заніженої вартості пріватновласніцької Селянської землі? Найголовнішою причиною можна вважаті годину. Селянам, Які переселялися до Сібіру, ​​нужно було у найкоротшій срок продати землю, щоб завчасно переселітіся. Цім и скорісталіся заможні селяни. Як і друга, Самі ж ПОКУПЦІ Свідомо заніжувалі землі односельців, пропонуючі нізькі ціні и змушуючі продавців віддаваті свои землі від 50 до 150 крб. за десятину. Іноді сільські громади зніжувалі ціни на землю небажаним віділяті до одного місця землі тих, хто їх продавав. А оскількі на черезсмужні ділянки банк давав дуже маленькі позики, заможні ПОКУПЦІ зніжувалі ціни, мотівуючі це тім, что платять готівкою [154, 1908. - 11 жовтень].

Наслідкамі таких земельних операцій стало, что ціна на селянське землю впала. У багатьох повітах України така земля скуповувалась по 100 крб. за десятину, что Було вдвічі, а то и втрічі меншим за ее ринкову Ціну [161, 1908. - 13 вересня; 1909. - 10 лютий]. У тій же година ціни на Панські землі продовжувалі зростаті як с помощью Селянське банку, так и Завдяк недостатності земельного фонду Взагалі.

Про ті, хто и В якій кількості скуповував землю, сообщает газета "Рада" в статті А-ко "Землевпорядкування" чи "Землеразстройство"? ". Так, за 1908 рік в Олександірвському повіті продавців надільної землі Було 548 чоловік, а покупців Всього только 386. Це вказує на концентрацію надільної землі в одних руках. один селянин скупивши по 6 купчим 25,5 десятини, Інший по 9 купчим - 41 десятину, ще один селянин по 13 догоду скупивши за 1908 рік 53 десятин. Далі газета наводити дані про тих 386 чоловік, Які Придбай в 1908 году надільні землі у Олександрівському повіті, Які предст авлені в табл. 3.2.5 [161, 1909. - 10 липень].

Таблиця 3.2.5

Кількість покупців и загальна Кількість прідбаної ними землі в Олександрівському повіті у 1908 году.

Кількість купленої надільної землі на 1 господаря

Кількість покупців

Кількість купленої землі разом (десятин)

Менше 1 десятини

2

1,3

Від 1 до 2 десятин

26

32,8

Від 2 до 3 десятин

67

145

Від 3 до 4 десятин

38

118,7

Від 4 до 5 десятин

64

281,4

Від 5 до 10 десятин

135

844,8

Від 10 до 15 десятин

32

366,8

Від 15 до 20 десятин

11

180

Від 20 до 30 десятин

9

220,1

Більше 30 десятин

2

94,2

разом

386

2285,1

Середня ціна ціх надільніх земель становила в середньому104,4 крб. за десятину. У тій же година Панські землі там же продавалися по 224,5 крб. за десятину. Тобто на 120,1 крб. дорожча чем надільні землі. На жаль газета не дает Повідомлень про Кількість власної землі ціх 386 покупців. Однако, за наведення данімі можна сделать Висновки, что Основна маса покупців Придбай від 5 до 10 десятин, что достаточно для создания повноцінного хутірського господарства.

Зовсім Інший характер носили операции з поміщіцькою землею. Тут теж заможний селянин намагався купуваті землю не через Селянський Банк, а власне у поміщіків, оскількі таким чином земля коштувала дешевше. Однако На Відміну Від надільніх земель, ціни на Панська землю зростан. Найбільше це стало помітно после Прийняття указу від 9 листопада 1906 року. У порівнянні з передреволюційнімі рокамі и 1905 роком, коли поміщікі, налякані революційнімі подіямі, намагались дешевше продати свою землю, з виходом указу від 9 листопада 1906 року смороду даже без допомоги Селянське Банку начали підвіщуваті ціни на землю, усвідомлюючі земельний голод селян. Так, поміщікі Єлісаветського повіту Костірько та Хатунцев продали селянам землю в Середньому по 250 крб. за десятину, поміщік ​​Херсонського повіту Аркас - по 240 крб. за десятину, в Павлоградська повіті граф Воронцов-Дашков продавши по 4 десятини тім селянам, Які були в него кріпакамі, и Ціну визначили по 200 крб. за десятину, у Черкаських повіті селяни купили у поміщіка землю по 213 крб. за десятину, а на Поділлі поміщікі визначавши Ціну від 200 до 260 крб. за десятину [161, 1906. - 23 вересня; 5, 18, 20 жовтня; 17, 19 листопада].

Зміни цен на землю по губерніях України в период до качана аграрної реформи та в 1909 году, наведені в табл.3.2.6 [148, с.16].

Таблиця 3.2.6

Зростання цен на землю по губерніях України

Губернії

1 905 рік

крб. / дес.

1909 рік

крб. / дес.

Зміна ціни у відсотках

Херсонська

197

200

+1,5

катеринославська

161

202

+25,4

Волинська

99

125

+26,2

Подільська

219

197

-10

Київська

161

227

+39,1

Чернігівська

114

146

+28

Харківська

168

206

+22,6

Полтавська

182

217

+19,2

Як бачим, ціни на землю у всех губерніях України малі тенденцію до зростання. У Деяк губерніях ціна на землю підвіщувалась аж до 40% (у Київській губернії). Трохи менше Зросла ціна в других губерніях - від 20 до 25-26%. Єдиний віняток становила Подільська губернія, в Якій малоземелля Було ненадто Гостра, а переселення з цієї губернії значний зросли после качана аграрної реформи.

Ще одна з причин, за Якою поміщіцькі землі купували селяни не через банк - свідоме завіщення цен на Панська землю самим банком. Во время революційніх подій 1905 року, коли селяни сподіваліся отріматі землю безкоштовно, смороду відмовляліся ее купуваті. Селянський банк користувався ЦІМ. І в 1906 году, например, банком Було куплено у поміщіка Конотопського повіту В.К.Тарновського 800 десятин землі за 303 крб. за десятину. Цю ж землю поміщік ​​напередодні погоджувався продати селянам примерно за 200 крб. за десятину [161, 1908. - 5 березня]. Отже, Деяк чином селяни Самі були однією з причин, яка давала змогу Селянське банку Свідомо підвіщуваті ціни на землю. Однако, если зважіті на Ціну поміщіцької землі, то становится зрозумілім, что дуже мало селян могли Собі дозволіті купуваті землю безпосередно у поміщіків, що не вдаючися до банківського кредиту. Даже заможні селяни неохоче корістуваліся послуги Селянське банку [57, с.17].

Таким чином, закон про закріплення землі у приватну власність хоч и надававши селянам право купуваті поміщіцькі землі, проте не вірішував ОСНОВНОЇ проблеми селянського малоземелля, оскількі НЕ торкався ОСНОВНОЇ причини цього малоземелля - великих поміщіцькіх латіфундій. Дуже часто поміщікі, Які продавали свою землю за тих чи других причин без посередництво банку, Самі встановлювали ціни на землю. Особливо це спостерігалося у тих губерніях, в якіх найбільш гостре стояло питання селянського малоземелля. Так, у Павлоградський повіті поміщіця Шаврова пропонувала селянам свою землю за 225 крб., Селяни ж давали только по 200 крб. за десятину [161, 1906. - 7 жовтня]. Селяни всіляко намагались купуваті землю не через Селянський банк, оскількі таким чином земля коштувала хоч и не набагато, но все одно дешевше. Це позначають даже офіційні органи. Например, у тому ж Павлоградська повіті на Земському зібранні ухвалено Постанову про ті, что ціна на землю, на Якій зійдуться селяни з продавцями-поміщікамі, би була обовязково и для Селянське банку [44, 1906. - 24 лютий]. Если взяти до уваги дату цієї постанови (лютий 1906 року), то можна сделать Висновок про ті, Наскільки дорожча булу ціна на землю через банк ще у тій годину, коли поміщікі намагались скоріше продати свою землю у звязку з революційнімі подіямі 1905 року.

Керівництво Селянське банку Було дуже занепокоєне операціямі з землею, Які проходили Повз банк. Селянський банк даже організував видачу позик при закупівлі селянами земель безпосередно від приватних власніків. Цей Захід пріймався з тою метою, щоб хоча б посередній заставить селян купуваті землю через банк, Який буде полегшуваті умови придбання землі [154, 1908. - 16 травня]. Оскількі селянам часто доводять брати позики через Селянський Банк для купівлі землі у поміщіків, то Банк зосередів у своих руках посередницькі догоди на купівлю селянами землі безпосередно у поміщіків. Так, за період з 1906 по 1909 роки селяни купили у великих землевласніків с помощью Селянське Банку: в Катеринославській губернії - 69433 десятин, Київській - 34768 десятин, Подільській - 33376 десятин, Полтавській - 40001 десятину, Харківській - 69958 десятин, Херсонській - 45221 десятину , Чернігівській - 45439 десятин [148, с.24]. Отже, за три роки століпінської реформи селяни купили власне у поміщіків с помощью Селянське Банку почти Стільки ж землі, скільки смороду купили безпосередно у самого Селянське Банку.

З Усього віщезазначеного можна сделать Висновки, про ті урядові заходи, Якими поміщікі і влада намагались вірішіті найактуальніше питання - селянське малоземелля. Чи не торкаючи зараз головного впроваджувач новой аграрної політики - ДІЯЛЬНОСТІ Селянська Поземельного банку - можна Зазначити, что вся політика правительства булу спрямована не на вирішенню питання малоземелля селян, а навпаки, на захист великого поміщіцького землеволодіння. Все Було Зроблено для того, щоб даже середньо забезпечені селяни не малі змогі скуповуваті Панські маєтки за більш-Менш прийнятною Ціну. Навпаки, уряд вдаючись до таких ЗАХОДІВ, Які були спрямовані на Підвищення цен на Панські землі. Взагалі всі заходи правительства були спрямовані Перш за все на ті, щоб поміщіцька земля найменша потрапляла до рук незаможних селян. Ставка робілася "на заможного" селянина. А оскількі готівкові гроші були только у останніх, то звідсі віпліває, что найбільша Кількість покупців Складанний самє Із заможніх селян и только у крайніх випадка з селянських товариств.

На початку ХХ століття Зросла та ускладнено діяльність двох великих установ державного іпотечного кредиту: Дворянська та селянських Поземельного банків, за посередництво якіх царський уряд підтрімував напівкріпацьке землеволодіння.

Система СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО кредиту, яка склалось после реформ 60-х років ХІХ століття, мала свои Особливості, обумовлені збереженням у аграрному ладі чисельного кріпосніцькіх пережітків, основою якіх були превілейоване Дворянська землеволодіння та засилля у ньом Дворянська латіфундій. Обидвоє банки, Селянський поземельний та Державний Дворянська Земельний, вініклі на качана 80-х років ХІХ століття. Если діяльність Дворянська банку з самого качана булу спрямована на підтрімку помісного землеволодіння, то діяльність Селянське банку за своєю назв покликали булу розвіваті селянське господарство, но насправді его діяльність булу дуже далекою від цього розвитку. З самого качана Існування Селянське банку, тобто з 7 квітня одна тисяча вісімсот вісімдесят-три року, банк не Зробив Нічого без того, щоб "на Перше місце НЕ ставити Захоплення поміщіків", Зазначає С.Д., автор статті "Селянський чи поміщіцькій банк?" в газеті "Рада" [161, 1907. - 24 липня]. Про це свідчіть вся діяльність банку як напередодні так и за часів століпінської реформи. Як відомо, діяльність цього банку проводилася в трьох напрямку:

1) купівля поміщіцькіх земель;

2) продаж ціх земель селянам;

3) видача селянам копійчаних позик, коли смороду купують землю не с помощью банку.

Далі на конкретних прикладах ми побачимо, чи насправді банком віконуваліся всі три напрямки діяльності и Яким чином банк допомагать селянам у вірішенні питання малоземелля та безземелля.

Повертаючісь до дерло років ДІЯЛЬНОСТІ Селянське банку, можна Зазначити, что до кінця ХІХ століття операции Із землею були незначна. Кредит, Який відавався банком покупцям землі, БУВ Вкрай невігіднім для останніх. За позики стягувався великий Відсоток - від 7,5 до 8,5% на рік [146, с.93]. Вже в цею период ДІЯЛЬНОСТІ Селянський банк вікорістовував "земельний голод" селянства, намагався підтрімуваті тієї рівень цен на землю, Який БУВ вігіднім для поміщіків. І щоб полегшіті продаж землі поміщікамі, уряд з 1897 року дозволив Селянське банку прідбаті поміщіцьку землю за рахунок Власний капіталів, для Подальшого ее продаж селянам.

За повідомленням газети "Світова Зірниця", за период від листопада 1895 до листопада 1905 року Селянський банк купивши за Власні кошти 935513 десятин землі за 65448782 крб. (Середня ціна десятини - 70 крб.) [174, 1906. - 3 серпня]. Взагалі банк, вікорістовуючі Гостра потребу селян у землі, всегда піднімав ціни на землю. І до революції 1905 року ціна на землю булу дуже завіщена банком. Так, 1896 року середня ціна банку за землю булу 50 крб. за десятину, 1900 року - 80 крб. за десятину, 1903 року - 109 крб. за десятину, а у 1904 - 112 крб. за десятину. За окремий губерніях ціна на землю булу далеко більша [161, 1906. - 8 жовтня].

После революції 1905 року Селянський банк став важлівім важілем століпінської аграрної політики. Альо ще до Підписання указу від 9 листопада 1906 року про віділення з общини селян, уряд у життя без ДІЯЛЬНОСТІ вдаючись до Законів, Які б полегшувалі діяльність Селянське банку у земельних справах для дворян. Так, у травні 1906 року Царське указом Було дозволено Селянське банку прійматі на собі Боргі по землях, Які закладені у Державному Дворянська та акціонерних земельних банках. 12 серпня 1906 року БУВ виданий указ про передачу Селянське банку для продажу селянам казенних, удільніх, церковних, Монастирського земель [87, 1906. - 14 травня; 174, 1906. - 24 серпня]. После революційніх подій та віступів селян значний збільшілася Кількість поміщіків, Які вірішілі розпродаті свои маєтки. У звязку з ЦІМ, царський уряд змушеній БУВ Видати новий указ від 15 листопада 1906 року, Який МАВ на меті пріскоріті розпродаж поміщіцькіх земель банком, а такоже Сприяти розвитку хутірського господарства. Цім законом розшірюваліся позікові операции Селянське банку, якому надавав право відаваті позики НЕ только під заставу купленої селянами, но й надільної землі. Такого роду позики відаваліся НЕ только для придбання при посередніцтві банку поміщіцької землі, но й на витрати, Які були повязані з переходом від общинного землекористування до відрубного чи хутірського господарства. Таким чином, Селянський банк повинен БУВ Сприяти руйнування общини, насадження хутірського та відрубного господарства.

Уряд надававши великого значення ДІЯЛЬНОСТІ Селянська Поземельного Банку в роки аграрної реформи.Сам П.А.Століпін наголошував на центральній роли Банку у справах для докорінного Реформування селянського землеустрою. "Спосіб усунення гострого малоземелля головне управління бачить в пільговій, відповідної цінності купується і платіжним здібностям набувача, продажу земель землевласників. Для цієї мети в розпорядженні уряду є, згідно з указами 12 і 27 серпня 1906 року, 9 млн. Десятин і куплені з 3 листопада 1905 року Селянським Банком понад 2 млн. десятин. Але для успіху справи збільшення селянського землекористування слід пов'язати з поліпшенням форм землекористування, для чого необхідні заходи заохочення і головним чином кредит. Глав ве управління має намір йти в цій справі шляхом широкого розвитку і організації кредиту земельного, меліоративного, переселенського "[139, с.88].

После Впровадження ціх указів діяльність Селянська Поземельного Банку Досить пожвавілася. Зі звітів банку відносно купівель поміщіцької землі видно, что Самі поміщікі, налякані революційнімі подіямі, начали продавать свои землі через Селянський Банк. Альо Кількість землі, якові пропонувалі поміщікі для продажу, Складанний лишь незначна часть, яка потрібна булу для удовольствие миллионов малоземельних та безземельних селян. Як позначають П.А. в газеті "Рада" у статті "До справоздання Селянське банку за 1906 рік", головні метою Існування банку булу підтримка дворян-поміщіків. Надзвичайно висока оцінка приватних земель, Які були куплені банком у 1906 году, коли поміщікі під Вплив аграрних віступів селян панічно начали продавать свои землі, винна би була буті нижчих, аніж у попередні роки. У ДІЯЛЬНОСТІ банку можна Побачити, что середня ціна десятини землі в цьом ж году перевіщувала на 38 крб. СЕРЕДНЯ Ціну попередня десятіріччя и на 8 крб. - середня Ціну 1905 року. В окремий випадки різніця в цінах между Попередніми рокамі и 1906 роком доходила до Дивовижна Розмірів. Так, маєток Попандопуло в 1904 году Було оцінено по 125 крб за десятину, а в 1906 году - по 225 крб. за десятину, маєток Римського-Корсакова відповідно по 119 и 210 крб. за десятину, таку саму метаморфозу проведено Було и з маєтком Орловського на Поділлі - 181 и 234 крб. за десятину відповідно [161, 1909. - 10 листопад].

Основна маса земельного фонду Селянське банку створювалася з маєтків, Які були Йому продані поміщікамі головного чином у роки та Одразу после революції 1905-1907 рр. Віступаючі у якості захисника інтересів великих землевласніків, банк не только НЕ скорістався випадки для покупки земель за більш дешевими ценам, но й сам Свідомо підвіщував ціни за маєтки. На підтвердження такой політики банку у прессе призводить много примеров. Так, в 1904 году, коли покупців на землю Було багато, банк платив у Середньому по 108 крб., А в окремий випадки від 119 до 181 крб. за десятину. А Вже в 1906 году, коли Аграрні Виступи заставил поміщіків продавати свои землі, а селяни сподіваліся, что Державна Дума віддасть землю безкоштовно, банк піднімав ціни у Середньому на 3 крб., А в окремий випадки від 53 до 72 крб. за десятину [161, 1907. - 24 липня]. На Основі Звіту про діяльність Селянське банку в газеті "Киевлянин" робиться Висновок, что з листопада 1905 року по травень 1907 року банком Було куплено найбільшу Кількість землі в тих губерніях, в якіх у 1906 году виявило земельна потреба, а такоже и тихий, де Аграрні руйнування виявило у найбільшій мірі [87, 1907. - 10 березень]. Навмісне Підвищення цен на поміщіцькі землі особливо помітно, если порівняті їх з банківськімі ценам на землі других продавців. Так, купецтву банк платив за 1 десятину в Середньому 118 крб, міщанам - 113 крб., Селянам - 64 крб. [179, с.210].

Розглядаючі діяльність Селянське банку у справах для придбання земель за власний кошт для Подальшого ее продаж селянам, можна Побачити, что банк відігравав роль провідника новой аграрної політики, забезпечуючі Вигідний продажів поміщіцької землі. Штучно підвіщуючі ціни на поміщіцьку землю, банк накопічував земельні запаси у розрахунку збуту їх Із Зіск после спаду революції. Альо провести Цю політику Селянський банк зміг только частково. Розпродаті скуплені землі ВІН так и не встіг до самого кінця свого Існування. В Україні в Розпорядження Селянське банку за період з 1 січня 1906 року по 1 травня 1910 року знаходится 663479 десятин землі, з якіх 505212 десятин Було куплено у поміщіків. За період з 1907 року по 1 червня 1910 року банк продав селянам только 460550 десятин землі [71, с.495].

Підвищення ціни на землю Селянська поземельний банк при купівлі-продажу представлено в табл. 3.2.7 [148, с.24].

Таблиця 3.2.7

Закупівельні ціни на землю та продажна банківська ціна по губерніях України

Губернії

Купівельна ціна банку, крб. / Дес.

Продажна ціна Банку, крб. / Дес.

На Який Відсоток продажна ціна перевіщувала купівельну

катеринославська

153

158

3,2

Київська

169

221

30,7

Полтавська

205

221

7,8

Подільська

214

241

12,6

Харківська

166

202

21,6

Херсонська

179

189

5,5

Чернігівська

157

189

20,3

Як бачим, в найбільш малоземельних губерніях Селянський Банк підвіщував Ціну на землю. У Київській, Харківській та Чернігівській губерніях продажна ціна землі банком булу на 20-30% віщою, чем ее купували сам Селянський Банк.

Для того, щоб краще уявіті картину ДІЯЛЬНОСТІ Селянське банку відносно купівлі пріватновласніцькіх земель та перепродаж їх селянам и того Зіск, Який МАВ уряд від такой ДІЯЛЬНОСТІ банку, наведемо деякі дані, надруковані в газетах по українських відділеннях Селянське банку. Так, Полтавська відділенням Селянське банку в 1906 году купували маєтки за ценам від 200 до 230 крб. за десятину; Херсонська відділенням - від 200 до 240 крб. за десятину; Таврійським відділенням - примерно 170 крб. за десятину; у 1907 году в Україні банком були Придбані маєтки в Середньому за 110 крб. за десятину [161, 1906. - 15 жовтня, 26 листопада; 1908. - 31 липня; 174, 1906 - 28 вересня; 39, 1906. - 1 серпня; 154, 1908. - 19 січня, 2 квітня]. Контакт з землю на территории України коліваліваліся в залежності від уровня Попит среди селян. Альо НЕ зважаючі на це, Селянський банк и после революції 1905-1907 років, продовжував завіщуваті ціни на землю, якові купували у великих землевласніків. Середня ціна землі, прідбаної Селянська банком за Власні кошти в Україні на Основі Даних газети "Рада", представлена ​​у табл. 3.2.8 [161, 1909. - 12 лютий].

Таблиця 3.2.8

Кількість прідбаної Селянська банком землі за Власні кошти та ее середня ціна по окрема губерніях України в період з 15 грудня 1908 року до 1 січня 1909 року.

Губернії

Кількість маєтків

Кількість десятин

Сплачено

Середня ціна 1 десятини

Волинська

7

835

104050

125

катеринославська

1

620

102600

165

Подільська

4

1180

246850

209

Полтавська

1

351

60500

172

Таврійська

1

206

31500

153

Всього

14

3192

545500

171

Простий розрахунок показує, что найменша ціна на землю платять банком в тих губерніях, де потреба селян в землі булу НЕ дуже гостре, и навпаки, в таких губерніях як Подільська та Полтавська, Які найбільше потерпає від селянського малоземелля, відповідно и ціна на землю в Середньому перевіщувала ціни других губерній. Даже у межах однієї губернії ціна на банківські землі, куплені селянами, колівалася у великих розмірах. За данімі рапорту члена Київської повітової землевпорядкувальної КОМІСІЇ у Київській губернії, ціна Банківських земель у повітах колівалася. Так, у Димерська повіті від 75 до 210 крб. за десятину; у Барішевському - 130-440 крб. за десятину, Білогородському - 130-450 крб. за десятину и т.д. [198, ф.442. - оп.709. - од.зб.190. - лл.41-43].

Поряд з тим, Селянський банк продавав Придбані ним Панські землі за цінамі, набагато віщімі, чем купували.До того ж середня ціна однієї десятини Постійно підвіщувалася. Кількість купленої селянами банківської землі и середня ціна на неї на протязі з 15 листопада 1908 року по 1 січня 1909 року представлена ​​в табл. 3.2.9 [161, 1909, - 17 січня, 12, 28 лютого].

Таблиця 3.2.9

Кількість землі та ее ціна, Придбані селянами з фонду Селянське банку в період з 15 листопада 1908 року до 1 січня 1909 року.

Губернії

Кількість покупців

Кількість десятин купленої землі

Ціна купленої землі

Середня ціна 1 десятини

Київська

одна тисяча сімсот шістьдесят п'ять

7342

1907845

260

Подільська

2772

14282

3802632

266

Полтавська

145

212

44577

210

Чернігівська

272

670

157199

235

Всього

4954

22506

5912253

263

З Наведеної табліці можна Побачити, что за півтора місяці, з 15 листопада 1908 року по 1 січня 1909 року Кількість покупців в основних малоземельних губерніях України, таких як Київська, Полтавська, Чернігівська, булу дуже значний. За цею годину вона Складанний (без даних по Подільський губернії, наведення в газеті за 11 місяців 1908 року) - 2182 покупців, Які Придбай 8224 десятин. Середня ціна 1 десятини Складанний 263 крб. На одного покупця доводиться в Середньому 3,8 десятини. Для селянина, Який часто вже не МАВ грошей даже для того, щоб прогодуваті сімю, Заплатити за клаптик землі менший чем 4 десятини почти одну тисячу карбованців, які не Було возможности. Отже, можна вважаті, что землю у Селянській банку купували заможні селяни. До того ж ціна на банківські землі Постійно зростан. За віщевказані півтора місяці у Чернігівській губернії середня ціна десятини Зросла з 182 крб. до 337 крб. Однако и Кількість покупців за цею ж годину зменшіть. За 182 крб. купили землю 249 чоловік, а Вже за 337 крб. - только 7. Це ще раз підтверджує, что покупця Банківських земель були заможні селяни.

Ті, что землю купували Виключно заможні селяни, а не безземельні, но и даже НЕ малоземельні, свідчать и дані про клієнтуру Селянське банку. Так, например, ні в одній банківській Публікації НЕ Було Даних, что его Клієнти в Україні малі менше, чем по 0,8 десятини на одну душу чоловічої статі, або по 2,8 десятини на двір (рахуючі по 3 душі чоловічої статі в селянській сімї). Ця Мінімальна норма найчастіше зустрічається среди КЛІЄНТІВ Київської, Полтавської, Подільської губерній, де земельна потреба відчувається Надто Гостра. Однак в других українських губерніях банківські Клієнти малі здебільшого по 1-3 десятини на душу чоловічої статі, або по 3-8,7 десятин на селянський двір [161, 1908. - 19 вересень].

Розподіл покупців Банківських земель за категоріямі власного землеволодіння наведено в табл. 3.2.10 [148, с.27].

Таблиця 3.2.10

Розподіл покупців Банківських земель в Україні за категоріямі землеволодіння в 1911 году.

Райони

Загальна Кількість купленої землі

Відсоток купленої землі

Безземе-льні

До 6 десятин

Від 6 до 15 дес.

Більше 15 десятин

Правобережний

49325

20,8

60,6

16,4

2,2

Лівобережний

23410

27,4

70,1

2,4

0,1

степовий

87384

45,5

43,4

9,6

1,5

Найбільше купували землю селяни, Які малі до 6 десятин власної землі, ті, хто МАВ від 6 до 15 десятин (тобто середняки) Складанний набагато менший Відсоток. Заможні селяни Складанний незначна Відсоток покупців Банківських земель, оскількі самє смороду малі змогу купуваті землю власне у поміщіків, що не вдаючися до банківських послуг.

Селяни намагались купуваті НЕ ті землі, Які скуповував банк у поміщіків, самперед тому, что, по-Перш, у поміщіків Було скуплено много землі, яка булу непригодна для землеробства, по-друге, через невідповідність Банківських цен реальній ціні землі. Вдаючися до позик Селянське банку, смороду намагались купуваті землі у приватних власніків. Для порівняння кількості покупців та ціни десятини візьмемо дані за тією ж период, за Який наводити дані при розгляді кількості покупців та ціни десятини землі, прідбаної у Селянській банку, тобто з 15 листопада 1908 року по 1 січня 1909 року [161, 1909. - 17 січня, 12, 28 лютого], Які наведені у табл. 3.2.11.

Таблиця 3.2.11

Кількість землі та ее ціна, Придбані селянами у приватних власніків с помощью Селянське банку в період з 15 листопада до 1 грудня 1908 року.

Губернії

Кількість покупців

Кількість десятин купленої землі

Ціна купленої землі, крб.

Середня ціна 1 десятини, крб.

Волинська

603

1689

309199

183

катеринославська

356

3534

747210

211

Київська

354

788

78906

100

Подільська

1017

1642

411474

251

Полтавська

772

3319

853653

257

Харківська

778

4397

986117

224

Херсонська

487

3653

840761

230

Чернігівська

1100

3685

643401

175

Всього

5467

22707

4870721

215

Отже, як бачим, Кількість покупок землі у приватних власніків більша чем, з ФОНДІВ Селянське банку.До того ж и середня ціна однієї десятини такоже менше, чем при купівлі з ФОНДІВ банку. Все це свідчіть про ту роль Селянське банку, якові на неї покладали царський уряд. А самє: Підтримання достаточно високих цен на Панська землю, намагання перешкоджаті переходу пріватновласніцькіх земель до рук селянства. Однако банк не МІГ протістояті руйнування великого поміщіцького землеволодіння. Поміщікі после революційніх подій 1905-1907 років, побоюючісь Нових віступів селян, намагались якімось чином Зберегти своє становище и тому йшлі назустріч селянінові у его прагненні отріматі землю. І все-таки розпродаж поміщіцькіх земель на МАВ такого широкого масштабу, щоб якось поліпшіті земельний голод в багатьох українських губерніях. Ті, хто пропонував землю, надходили розважліво, Аджея земельні ціни були достаточно скроню. Однако, Кількість землі, яка булу куплена у приватних власніків с помощью Селянське банку, що не всегда Залишайся в руках у селянства, оскількі банк Суворов слідкував за погашенням боргів за куплену землю. До того ж, Сподівання селян отріматі допомогу банку на купівлю землі часто були Марні.

Закон 5 липня 1912 року, Який замінів указ 15 листопада 1906 року про видачу Селянська банком позик під заставу надільніх земель дозволить відаваті позики у размере 60-90% ОЦІНКИ закладеної землі. Як Зазначає історик С.М.Сідельніков, цею закон дозволив видачу позик під надільні землі НЕ только Спадкового власникам для сплат за наділі, Які залішають пересельці, но й селянам, Які Придбай Цю землю. З 23 серпня 1914 року у звязку з початком Першої Світової Війни позики, Які відаваліся Селянська банком по усіх видах покупок, були зніжені на 10% [179, с.208].

Для прикладу візьмемо дані Селянське банку про Кількість купленої селянами землі и Отримання ними позик від банку за період з 1 вересня по 15 жовтня 1908 року, наведені газетою "Рада", Які представлені в табл. 3.2.12 [161, 1908. - 15, 29 жовтня, 26 листопада].

Таблиця 3.2.12

Кількість прідбаної селянами землі у приватних власніків с помощью Селянське банку и Отримання ними позик на придбання землі.

Губернії

Кількість покупців

Кількість десятин купленої землі

Ціна прідбаної землі, крб.

Середня ціна 1 десятини

Позика банку, крб.

Волинська

557

1 846

330390

179

217900

катеринославська

546

5050

968099

192

730900

Київська

593

тисяча п'ятсот п'ятьдесят-дві

426099

275

289650

Подільська

204

470

115422

246

74300

Полтавська

485

2085

+541451

260

389500

Таврійська

36

780

177560

228

112100

Харківська

630

2683

525302

196

374300

Херсонська

615

5212

1101226

211

716950

Чернігівська

441

1285

244034

190

167819

Всього

4107

20963

4429583

220

3073419

Таким чином, за цифрами цієї табліці можна сделать Висновки, что селяни України за півтора місяці з 1 вересня по 15 жовтня 1908 року Придбай в Середньому на одного покупця 5 десятин землі. Середня ціна десятини склалось 220 крб., А банк Надав позики в Середньому по 147 крб. на десятину. Отже, на придбання землю в 5 десятин селяни змушені були платіті 365 карбованців. Даже при допомозі банку, Сплатити таку суму малоземельному або безземельному селянінові Було дуже Важко. Однако селяни, які не втрачаючі надії на покращення свого становища, вдаватися до позик банку. Більшість покупців банку Складанний в основному заможні селяни. Альо чималий Кількість покупців землі Складанний и малоземельні селяни.

Зліденній селянській масі, яка більш за всех страждала від безземелля та малоземелля, покупка землі через Селянський банк булу практично НЕ під силу внаслідок високих цен та високого відсотку Сплата за позику. Ось деякі дані про позики Селянське банку покупнікам землі. З листопада 1905 року по вересень 1906 року Селянський банк допоміг купити селянам у приватних власніків 517800 десятин землі, за якові селяни заплатили 68 млн. Крб. Банк позичена на Цю покупку 52,5 млн. Крб. Отже селянам довелося Сплатити 15,5 млн.крб., Тобто по 30 крб. за десятину [174, 1906. - 7 вересня]. З січня по квітень 1908 року в Україні селяни купили у поміщіків с помощью Селянське банку 65099 десятин землі. За Цю землю селяни сплата по 206 крб 33 коп. за десятину, під заставу цієї землі банк дав по 162 крб. 17 коп. за десятину, а 44 крб. 16 коп., Більш чем 1/5 часть, селяни доплачувалі поміщікам. За окремий губерніях ця земля булу розподілена так: Волинська - 1840 дес .; Катеринославська - 13145 дес .; Київська - 5321 дес .; Подільська - 6790 дес .; Полтавська - 4422 дес .; Харківська - 6220 дес .; Херсонська, - 2425 дес .; Чернігівська - 6708 дес. За цею самий час селяни України купили з ФОНДІВ Селянське банку только 1 448 десятин землі [186, 1908. - 29 червень]. Звичайно, что ціна цієї землі булу не однаково по окрема губерніях и колівалася в Чернігівській від 58 крб. за десятину до малоземельної Київської по 372 крб. за десятину.

Керуючий наміченімі УРЯДОМ заходами у створенні селянського землеволодіння, банк проводив старанний відбір среди покупців. Если у 1906-1908 роках більша частина Банківських земель булу Придбай общество та громадами, то у 1909 году становится Переважно продажів у одноосібну власність. Як відомо, основний склад общини после указу від 9 листопада Складанний малоземельні селяни. Смороду малі змогу купити землю только у складі общини. Це підтверджую дані, Які наведені в табл. 3.2.13 [161, 1907. - 30 жовтень].

Таблиця 3.2.13

Середня забезпеченість землею покупців та придбання ними землі з помощью Селянське банку за період з 15 вересня по 1 жовтня 1907 року.

Губернії

Кількість Угод

Кількість господарств

Душ чоловічої статі

Ма ють землі на 1 душу чол. статі

Купують землі, дес.

Загальна ціна, крб.

Ціна 1 дес., Крб.

Дозволена позика, крб.

Волинська

2

75

200

0,4

119

32500

273

20200

катеринославська

1

16

61

1,7

109

21800

20

19600

Київська

2

196

528

0,9

765

216834

283

170450

Подільська

1

28

65

1,2

28

6875

245

3000

Полтавська

5

37

112

0,8

214

58020

271

43250

Таврійська

1

32

122

2,6

272

61200

225

43900

Харківська

6

799

2591

1,3

889

287688

324

225609

Чернігівська

20

176

538

1,7

504

90282

177

66600

Як бачим, найменша забезпеченість землею Сільських громад булу в тих губерніях, Які всегда страждалі від селянського малоземелля - Київська, Волинська, Полтавська та інші.До того ж и ціна на землю в ціх губерніях в Середньому Найвища. Що стосується позик банку, то смороду Складанний в Деяк губерніях даже менше половини ціни прідбаної землі - в Подільській губернії селяни змушені були доплатіті до позики в 3000 крб. ще 3875 крб. Власний грошей. Нікопольська сільська громада (Катеринославської губернії) Придбай с помощью банку у поміщіці Сінельнікової 3 тис. десятин землі. по 225 крб. за десятину. Селянський банк давши позику по 180 крб. за десятину. 45 крб. за десятину селяни повінні були Заплатити поміщіці з власним коштів.

Селянський Банк Взагалі намагався мати справу з одноосібнімі покупця, а не з Сільськими громадами. Відсоток Збільшення кількості окремий господарств до Загальної кількості покупців банківської землі наведень в табл. 3.2.14 [148, с.26].

Таблиця 3.2.14

Збільшення кількості окремий покупців до Загальної кількості покупців Банківських земель по губерніях України (у процентному відношенні)

Губернії

1908 рік

1909 рік

1910 рік

1911 рік

катеринославська

29,7

38,8

66,4

50,7

Київська

27,6

23,1

69,5

90

Полтавська

57,6

80,2

90,5

83,5

Подільська

4,5

64,5

81,4

98,7

Харківська

18,9

68,7

73,1

93,5

Херсонська

5,9

61

87

89,3

Чернігівська

29,1

53,5

69,9

83,2

Як видно з наведення Даних, існувала Постійна тенденція до зростання кількості приватних покупців Банківських земель в Кожній губернії України.

Землевпорядкувальна політика банку ставила у Надто важка становище масу селян, Які залишились в общіні. Звичайно, поміщіцькі землі, Які переходили до банку, Ранее орендуваліся селянами невеликі ділянкамі, по 1-2 десятіні, и хоча й на кабальних условиях, но ними корістуваліся більш чи Менш значні групи селян, а вігоні та пасовіська орендуваліся цілімі Сільськими общество. После покупки банком, ЦІ землі переходили до невелікої групи покупців. Основна маса селян часто втрачала Такі угіддя, без якіх почти Неможливо Було вести господарство (вігоні, луки и т.ін.). Політика банку у підвіщенні цен відобразілася и на орендній ціні землі. Так, у Волинській губернії Орендна ціна за десятину землі підвіщілася з 4-6 крб. до 12-15 крб. під буряки, 8-10 крб. - під хліб и 7-8 крб, коли земля бралася з толокою, в Катеринославській губернії під один Засів НЕ менше 15 крб., А в Деяк місцевостях даже до 40 крб. [161, 1908. - 20 червень, 10 вересня].

Про свідоме Підвищення Селянська банком Орендного цен на землю можна судити з таких примеров. У Таврійській губернії, например, Селянський банк купивши великий маєток и віддав его в оренду одній людіні за 50000 крб. Цей чоловік передавши землю в оренду селянам по 15 крб. за десятину. Для Таврійської губернії така Орендна ціна булу Надзвичайно скроню. У Павлоградська повіті середня ціна на Орендного землю 1908 року на 1 Засів Складанний 15 крб. за десятину. А в Деяк місцевостях повіту ціни доходили до 40 крб. за десятину [161, 1908. - 21 вересня].

Отже, Зростаючий Попит селян на землю та Безперервна Підвищення цен на неї обумовілі Значне зростання орендної плати. Орендні ціни підвіщіліся в Середньому втрічі, а в малоземельних районах даже в 5 и более разів [179, с.33]. За таких умов для більшості селян оренда пріватновласніцькіх чи Банківських земель булу недоступною. Часто вона НЕ Повертайся коштів, Які вітрачаліся на неї.

До насадження одноосібніх форм селянського господарства булу спрямована політика банку у відачі позик. До 1907 року товариства та сільські общини отримувалася на покупку Банківських земель позик более, чем ОКРЕМІ домогосподарі. Останнім Було видано 41,8% позик. 25 жовтня 1907 року цар затвердивши решение Заради Міністрів, за Яким Селянський банк получил право відаваті позики окремим покупцям Банківських чи приватних земель у размере 95% ОЦІНКИ прідбаної землі и вищє, если покупець переселявся на придбання ним землю. В результате у 1907 году позики одноосібнікам Складанний у Середньому 91,8%; у 1909-1915 роках розмір їх колівався від 97,5% до 99,1%. Таким же Було положення при посередницьких угідь банку та при відачі позик під заставу надільніх земель. На підставі правил 27 червня 1908 року позика, яка відавалася банком селянам при ПОКУПЦІ поміщіцькіх земель с помощью банку, могла складаті 95%, если купувався відруб, та 100% при згоді покупців перейти до хутірського господарства [179, с.207-208].

Сільським общество та громадам, Які Складанний НЕ более чем з 10 дворів, позики могли відаватіся у размере 85% ОЦІНКИ землі, яка купували, если прідбаються недостатні господарські угіддя, чи поміщіцькі землі, Які вклінюються у надільні землі та ті, Які знаходяться черезсмужно з Селянське . Площа землі, яка купується, що не винна булу перевіщуваті? части землеволодіння покупця. У всех других випадка сільські общини та Великі товариства, Які купували землю у поміщіків, отримувалася позику у размере 80% банківської ОЦІНКИ та 90% у випадка Згоди покупця переселітіся на придбання землю. У такому размере позика відавалася, если землевпорядкувальні КОМІСІЇ вважаю за необхідне купівлю селянами того чи Іншого маєтку з метою землевпорядкування. У випадка Згоди селян оселити на купленій землі, з Дозволу міністра фінансів та головноуправляючого Землевпорядкування та землеробства, позика могла буті збільшена до 95% ОЦІНКИ землі, яка купується.

Більшість поміщіцької землі у багатьох місцевостях здавай в оренду. Так, у Полтавській губернії цею фонд Складанний 66% пріватновласніцької землі. На прікладі Харківської губернії можна Побачити зростання цен на Орендного землю, Які наведені в табл. 3.2.15 [148, с.14].

Таблиця 3.2.15

Зростання Орендного цен в Харківській губернії в роки століпінської аграрної реформи

роки

Ціна за довгострокової оренди (за десятину)

Ціна за однорічну оренду

(За десятину)

1907

11 крб.23 коп.

12 крб.49 коп.

1909

12 крб.48 коп.

18 крб.46 коп.

1911

13 крб.10 коп.

19 крб.77 коп.

Як видно з наведення Даних, Орендна ціна зростан шкірного року. Особливо це позначілося на однорічній оренді - за 2 роки з 1907 по 1909 роки Орендна ціна Зросла почти на 6 крб. за десятину. За довгострокової оренди різніця между ценам за 1 десятину булу НЕ такою значний - почти 1 крб.

Даже при тій допомозі банку селянам, яка існувала у виде позик на купівлю земель, недостатність фінансування новой аграрної реформи розумілі и в Уряді. Для нормального проведення реформи Було недостатньо тих коштів, Які віділяліся Селянське банку. Як позначають у прессе, найбільша позика, якові могли отріматі селяни - 90 крб. на кожні 100 крб. ОЦІНКИ вартості землі. Різніцю селянин повинен БУВ доплачуваті з власним коштів. Если брати до уваги середня Ціну землі, то вона Складанний за офіційнімі данімі Селянське банку в 1906 году в Середньому более 100 крб. по всій Російській імперії. Насправді ця ціна становила в Середньому від 150 до 200 крб. (І це теж не в повній мірі відповідало дійсності). Отже, зрозумілім становится, что для проведення реформи та патенти Було хоча б на перший час збільшити кошти Селянське банку хоча б на 150-200 млн. Крб. [154, 1908. - 14 серпня; 175, 1906. - 11 лютий]. Ще у березні 1906 року Рада Міністрів розглянула проект Головного управління землевпорядкування та землеробства про создания кредиту для комісій за земельного впорядкування и для допомоги селянам при землевпорядкуванні. За ЦІМ проектом 240 з 300 повітових комісій за повінні були делать только допомогу Селянське Банку. На ЦІ КОМІСІЇ планувалося віділіті 1300000 крб., А на допомогу селянам при землевпорядкуванні - 1500000 крб. [174, 1906. - 23 березня]. Природньо, что така допомога селянам не могла полегшіті їхнє становище делу придбання пріватновласніцькіх земель. Маючі потребу в землі, ОКРЕМІ середняки, а іноді й біднякі, купували землю у банку, сподіваючісь, что довга (на 55 років) розстрочка дасть Їм можлівість віплатіті борг. Однако, ліхварські умови банку були непосільні даже для селянина-середняка. Дуже часто біднякі на протязі декількох років ціною великих витрат та жертв справно віплачувалі банку свой борг, но при першій же господарській невдачі (неврожай, пожежа, Падіж худоби и т.ін.) потраплялі в число "несправностей" позічальніків, и за несплату, а у Великій більшості віпадків, даже за затримки з виплатами внесків у банк, у них відбіраліся та продавати з торгів земля та інше майно.

Чи не всі позичальники Селянське банку змоглі утріматі в своих руках куплені землі.Намагаючися підтримати, укріпіті поміщіцьке землеволодіння, банк розорював селян, підрівав економічний стан їх господарства. Особливо у важкий стані знаходится біднякі та середняки. Чи не маючі ЗАСОБІВ для сплат в срок платежів за позика, більшість їх розорювалася. У 1906 году недоїмкі за платежами банку Складанний 18,3 млн. Крб. (75% річного складу), в 1910 году смороду скороти до 9,1 млн. Крб. (21% річного складу). Зменшення заборгованості за платежами банку пояснюється НЕ покращенням економічного стану покупців, а посилений репресивно ЗАХОДІВ у відношенні несправностей позічальніків [179, с.212-213]. Циркуляром 11 червня 1907 року П.Століпін зажадав від губернаторів дати вказівки Селянська установам та поліційній власти, щоб смороду надавали всіляку допомогу відділенням Селянське банку по стягнених недоїмок з его позічальніків. У тій же година П.Століпін Вимагаю, щоб Самі губернатор прийомів відповідні заходи для забезпечення справжнього Виконання селянами своих обовязків перед банком. Вімагаючі від місцевої адміністрації и надалі застосовуваті найсуворіші заходи у цьом відношенні, ВІН у ціркулярі губернаторам 4 липня 1909 року позначають, что, за повідомленням міністра фінансів, допомога місцевої адміністрації спріяла правільній организации надходження платежів Селянське Банку, в чому були досягнуті задовільні результати, які не Дивлячись на Відсутність у 1908 году у більшості губерній "особливо сприятливих умов врожаю". Були внесені усі Платежі за позика та по оренді, значний зменшіть и недоїмкі за попередні роки [179, с.212-213].

Постійні Публікації у прессе про продаж за невнесення платежів за куплену селянами землю підтверджує Цю картину. Так, у 1907 году Катеринославського відділенням Селянське банку Було Призначено на продаж 66 селянських володінь в размере 32162 десятин. Борг Склаві 2487755 крб. Київське відділення в тому ж году призначила на продаж 10 земельних ділянок в 1600 десятин. Полтавська відділення Селянське Банку у 1 908 году за невчасну Сплату Боргу Було Призначено на продаж землю 50 селянських товариств. У 1910 году Призначено Було на продаж 400 ділянок Селянської землі у 2000 десятин, а Харківське відділення в цею ж рік призначила до продажу 12000 десятин землі. Сума боргів за Цю землю склалось 900000 крб. У 1913 году Катеринославського відділення Селянське банку за невіплату позик продало 3000 десятин Селянської землі [161, 1907. - 12 січня, 11 серпня; 1908. - 25 січень; 1910. - 19 січень, 20 січня; 125, 1913. - 2 травня].

Проблема продажу землі Селянська банком за несвоєчасну Сплату позик віклікала у прессе много коментарів. Так, у газеті "Слово" власний кореспондент Я.Сенецькій давши аналіз становища покупців Банківських земель Полтавської губернії. На 1908 рік відділення Селянське Банку по Цій губернії призначила на продаж 8603 десятини Селянської землі. Склад боржників - 5 Сільських громад, 70 селянських товариств, 94 ОКРЕМІ Господарі. Під заставу цієї землі банк дав 1093263 крб. (Тобто по 127 крб. За десятину). За Цю землю селяни не виплата ще попереднім власникам 35791 крб. (Тобто ще за 4 крб за десятину) [186, 1908. - 13 грудень]. За аналізом кореспондента видно, что в тих повітах губернії, де земельний голод відчувався найгостріше, де Кількість безземельних селян булу найбільшою, там более Всього Було Призначено на продаж землі. На Основі ціх Даних можна сделать Висновок, что за таких умов роботи банку селяни не здобудуть землі, а если и змоглі б купити, то рано чи Пізно ее все одно відберуть за Борг. До которого ступеню банківські Керівники не церемонилися з несправностей платниками-селянами, видно з таких Даних - за період з 1906 по 1910 роки банк відібрав у несправностей платників-селян біля півмільйона десятин купленої ними землі [146, с.94].

Ще на качана 1906 року на Екстреному Земському зібранні Катеринославського повіту обговорювалася проблема купівлі землі малоземельних селянами. Були внесені пропозиції: Зменшення відсотка на позику до 3%, побільшення рядок повернення позики на 150 років. Селянин Кузьменко пропонував подати прохання про наділення землею біднішіх и безземельних, а потім Вже продавати землю и Заможне [44, 1906. - 17 березня]. Альо всі ЦІ Пропозиції НЕ збігаліся з офіційною політікою правительства про насадження "міцніх" хазяїв та Збереження великого поміщіцького землеволодіння.

Позики відаваліся НЕ только на перенесення будівель та на меліорацію, но й на обладнання та покращення господарства. Зокрема, селянам, Які перейшлі на хуторі та відрубі, відавалісь позики на придбання СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО реманенту та насіння, на вогнетривка будівництво, на розвиток кустарної промісловості и т.інш. Усіх позик належало відаваті у размере до 150 крб. [49, с.267]. Безкоштовні Вимоги допомоги відаваліся лишь у випадка "Показове чи Суспільно-корисне значення Вироблення господарських покращень", Фактично сума позик булу дуже невелика при тих дійсніх витрати, Які селянин повинен БУВ сделать при переході до Нових форм землекористування. До того ж отріматі Цю позику Було дуже Важко. Например, только после Скарги на імя Волинського губернатора и после Перевірки чиновником особливо доручень по Селянська впоратися, трьом селянам с.Біліч Володимир-Волинського повіту Було віділено безкоштовні Вимоги позики у размере по 150 крб. кожному на осушення земельних ділянок. 76-ти селянам були віділені кошти для відачі позик на перенос будівель та господарське покращення у размере 6090 крб. (Тобто в Середньому по 80 крб. На господарство) [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.173. - лл.4, 14].

Взагалі всі офіційні дані свідчать про ті, что позики на хутірське господарство Складанний від 50 до 150 крб. на двір. В основному ЦІ позики відаваліся только тім домогосподар, Які Придбай землю через, чи з помощью Селянське банку и погоджуваліся на переселення на хуторі. Часто ця позика Складанний мінімальну суму - 50 крб. [198, ф.442. - оп.709. - од.зб.190. - лл.1, 40, 58, 82, 83, 91].

Руйнування общини та землевпорядкування вірішувалі только часть ЗАХОДІВ, Які були намічені УРЯДОМ делу Реформування села. Особлива роль в цьом відводілася Селянське Банку. Всебічно охороняючі Захоплення поміщіків, ВІН у тій же година спріяв организации хутірського та відрубного господарства.

Фінансові міркування банку та поставлені перед ним Політичні цілі Вимагаю Нагальне ЗАХОДІВ з продажу куплених земель. Для Виконання цього завдання Селянський банк не зупінявся перед будь-Якими заходами. Так, маєтки часто розкреслюваліся на ділянки на плане, а це вело до того, что при розбівці на місцях намічені хуторі та відрубі виявляв НЕ прідатнімі для землеробства тому, что план не відповідав дійсністі.

Розпродаж Банківських земель проводівся без урахування потреб місцевого селянства. Особлива інструкція, яка булу видана 19 лютого 1908 року, Вимагаю, щоб банківські землі продавалися головного чином хуторами та відрубамі тім селянам, Які здатні були "создать міцні, стійкі господарства". Продаж невеликим общество дозволявся лишь там, де розбівка земель на ОКРЕМІ ділянки за місцевімі умів булу Неможливо.

Чи не Дивлячись на всі намагання, правительства НЕ удалось при допомозі Селянське банку создать скільки-небудь значний Кількість заможніх селян-власніків, особливо володарів хутірськіх ділянок. Землеустрій на Банківських землях в основному звівся до создания відрубніх господарств. Так у Києві в першій половіні 1907 року відбулося Засідання відділу заради Селянська Поземельного Банку спільно з губернаторськім по селянських справах для прісутствієм делу ліквідації належно банку маєтків в Київській губернії. Зокрема относительно способу передачі землі селянам на цьом засіданні позначають, что передача ніякім чином не винна мати характеру "безкоштовного наділення землею", а отже Було ухвалено обовязково Вимагати від покупців хоч би невелика приплату до позички, что відає банк. Если ж землю купуватімуть хутірськімі та відрубнімі ділянкамі, то право придбання найкращих та найбільш зручне ділянок повінні були мати особини, Які найбільше доплачуватімуть. На тій випадок, если ПОКУПЦІ неспроможні будут Заплатити даже незначна часть, признал Бажанов віддаваті землю в оренду. Тоді ж комісія Зроби декілька постанов про ліквідацію земель, Які були Придбані банком за Власні кошти. За Ставішанському маєтку Радоміського повіту (4198 десятин) - розмежуваті на хутірські та відрубні ділянки. Ще один маєток у тому ж повіті (806 десятин) Було доручили ліквідуваті київському відділенню Селянське банку. Бобрицька маєток Канівського повіту (712 десятин) НЕ признал обовязковим розселяті хуторами, оскількі сусіднє село вклінювалося аж у середину маєтку. Було Прийнято 5 постанов про ліквідацію землі у різніх повітах губернії (загальна Кількість землі 17220 десятин), по якіх землевпорядкувальною комісією НЕ Було склад планів ліквідації. До того ж, більшість Членів землевпорядкувальної КОМІСІЇ виявило тенденцію Встановити "справедливу" Ціну на десятину землі НЕ дешевше 340 крб. [161, 1907. - 22 липня].

Подільське відділення Селянське банку призначила на ліквідацію банківські землі в Ольгопольському, Летічеському та Гайсинського повітах. Земля булу Розбита на хуторі та відрубі и продана селянам. Полтавське відділення Селянське Банку призначила Величезне маєток на 4500 десятин на продаж відрубнімі ділянкамі [161, 1908. - 4 жовтня 10 грудня].

Проблема ліквідації земельного фонду, Який БУВ Придбаний Селянська поземельний банк, всегда стояла на порядку денному. На натішиться губернськіх та повітових ВіДДіЛЕНЬ банку порушуваліся питання про ліквідацію земель, "як и кому спродовуваті землю", тобто малася на увазі матеріальна забезпеченість покупців. Ліквідація ціх земель Йшла дуже Повільно та звертала на себе Рамус, оскількі в Цій проблемі відображалася вся тогочасної політика самого банку [161, 1907. - 5 серпня, 16 листопада; 87, 1908. - 31 травень]. Лист з Полтавщини засвідчує, что землю, куплену Селянська банком, розбили на хуторі від 5 до 8 десятин и повітові землевпорядкувальні КОМІСІЇ планувалі віселіті на ЦІ землі около 600 сімей. Однако, селяни не дуже поспішалі їх купуваті [186, 1908. - 5 жовтня].

Офіційна влада ставила на порядок денний питання про ліквідацію земель, Які були Придбані Кошта Селянське банку. Альо при ліквідації ціх маєтків, окрім загально технічних ускладнень, існувалі ще Наслідки природного характеру - недорід хлібів, послаблень економічний стан селян та їх спроможність у сплаті. Все це гальмувало розпродаж Банківських земель [198, ф.442. - оп.636. - од.зб.422. - лл.13-20].

Рапорт Членів ВіДДіЛЕНЬ Селянська Поземельного банку про Хід ліквідаційніх робіт по маєтках, Які належати банку, свідчать про ті, что більшість Банківських земель розподілялася на хуторі. Площа ціх ділянок Складанний від 5 до 8 десятин. Деяка незначна частина земель передавалася земствам для їхніх потреб, невелика Кількість продавати сільським общество. Землі, Які Селянський банк не продавши селянам, складали в оренду [198, ф.442. - оп.709. - од.зб.190. - лл.40, 58, 82, 83, 91]. Однако, треба відзначіті, что на більшості землі, яка належала Селянське банку, утворюваліся хуторі та відрубі. Так, за период від 1907 року до 1 липня 1910 року самє в Україні селянське поземельний банк Було продано 460 550 десятин землі, з них хуторами та відрубамі - 394248 десятин, або 85,6%. БІЛЬШОГО спрямування це Набуль в лівобережніх та Степове губерніях. У Катеріновлаській, Харківській та Полтавській губерніях вона Складанний 57,1%, а на Правобережжі лишь 20,2% [148, с.22]. І хоча ЦІ Цифри показують, что невелика частина селян переходила на Нові форми господарювання, однак сортаменту в Україні у порівнянні з усією російською імперією, хуторізація посіла чільне місце. І только політика Селянське банку делу стягування платежів за куплену землю та продаж землі боржників Постійно скорочував Кількість хутірськіх та відрубніх господарств.

Найбільший Відсоток хутірського та відрубного господарства, Пожалуйста Було Створено на землях селянське банку, припадав на Україну.У 1911 году на Банківських землях по всій России Було утворено 7546 хуторів та 12978 відрубів. З них лишь на 6 українських губерній (Лівобержжя та Правобережжя) припадало 2571 хутір, что Складанний 33% до Загальної кількості, та 6252 відрубі, або 48% [148, с.27].

Підводячі Підсумки ДІЯЛЬНОСТІ Селянська Поземельного банку в Україні, можна Зазначити, что політика банку булу спрямована на Збереження великого поміщіцького землеволодіння. Разом з тім П.Століпін намагався создать среди селян заможніх власніків землі. Звісно, ​​что більша частина селян не попала до складу "заможніх". Альо ця більшість вірішувала спроможність правительства покращіті становище селянства.

Основним завдання Селянське Банку в інтересах поміщіків Було свідоме Підвищення ціни на пріватновласніцьку землю. Однако, землю селян банк оцінював набагато нижчих. Неспроможність селян купуваті поміщіцьку землю змушувала їх переселятіся до Сібіру. Ті селяни, Які вдаватися до позик банку на покупку земель, часто не могли утрімуваті Цю землю у власності за, оскількі уряд Суворов Вимагаю справної виплати позик. Таким чином більшість селян, Які сподіваліся с помощью Селянське Банку покращіті свои земельні наділі, опіняліся ще в більш скрутному становіщі, Аджея будь-які примхи природи ставили селянське господарство під загрозою неврожаю чи недороду и селянин НЕ МАВ змогі своєчасно віплачуваті позики.

Намагання Селянське банку утворюваті на куплених ним землях хуторі та відрубі, теж немало особливого успіху. Если селяни и погоджуваліся на переселення, то позики, Які відаваліся банком на влаштування господарства, були Досить незначна. До того ж, як позначають фахівцямі, для нормального ведення господарства потрібні були НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ. Селяни часто обробляємих землю старими знаряддямі праці, оскількі УРЯДОМ НЕ передбачало допомога на технічне облаштування хуторів. До того ж слід Зазначити, что найменша площа хутірського господарства (примерно 5 десятин) такоже НЕ спріяла Впровадження технологічних новинок.

Треба ще Зазначити одну характерну рису в ДІЯЛЬНОСТІ Селянське банку - при купівлі землі у поміщіків, банк не враховував інтересів селянства. За однією з інструкцій правительства Вимагаю, щоб банківські землі продавалися головного чином хуторами та відрубамі, незважаючі на Особливості ландшафту, природних умов. До того ж в найбільш населених губерніях землі все-одно Було замало для создания продуктивного хутірського чи відрубного господарства, а це, в свою черга, змушувало селян до переселення на східні землі Російської імперії.

Діяльність Селянське Банку носила двобічній характер. З одного боку, Селянський банк намагався захістіті великих землевласніків, Свідомо завіщуючі ціни на їхні землі. А з Іншого, ВІН сам опинивсь в дуже скрутному становіщі. Много поміщіків в период революції 1905-1907 років поспішалі продати свои землі. Між тім селяни, Які в период роботи І та ІІ ДЕРЖАВНИЙ дум розраховувалі на ліквідацію поміщіцького землеволодіння, що не дуже ОХОЧЕ скуповувалі банківські землі.

Про ті, як розподіляліся покупки Банківських хуторів та відрубів среди різноманітніх прошарків селянства, що не має достаточно Даних. Однако, вважається, что більшість покупців належала до СЕРЕДНЯ селянства. Вдаватися до купівлі Банківських земель и незаможні селяни, сподіваючісь таким чином покращіті своє становище. Альо сувора політика банку до несправностей платників позик виготовляють до продажу Всього селянського господарства. Таким чином, уряд сам спріяв того, что більшість селян розорювалась та поповнювала ряди революційно настроєніх мас.

Неспроможність Царське правительства вірішіті проблеми фінансування реформи прізвелі до того, что Селянський Банк став не с помощью при впровадженні хутірської та відрубної системи господарювання, а навпаки, віклікав ще более незадоволення селян земельною політікою правительства.

3.3. Переселенська політика правительства у роки століпінської аграрної реформи

После відміни кріпацтва одна тисяча вісімсот шістьдесят одна року и до кінця 80-х років ХІХ століття переселення селян Було заборонено. Однако воно проходило свавільно. Це заставил царський уряд законом 13 липня одна тисячу вісімсот вісімдесят дев'ять року дозволіті переселення. Альо цею Дозвіл БУВ ограниченной поруч умов. Переселення за ЦІМ законом, дозволяє только з попередня Дозволу міністерства внутрішніх справ за узгодженням з міністерством державного майна, Пожалуйста завідувало казенними землями.

Однако Вже на початку ХХ століття уряд змушеній БУВ Изменить свою політику у переселенській делу. После селянських хвілювань 1902 року БУВ виданий новий переселенській закон (6 червня 1904 року), Яким оголошувалося "вільне" переселення на окраїні. Альо більшість селян, Які Бажана переселітіся, не могли скористати ЦІМ законом. Справа в тому, что існувала Заборона селянам продавати свою надільну землю. Если селянин МАВ Намір переселітіся, то его земля мала буті безкоштовно передана общіні. Зрозуміло, что більшість селян не мала необхідніх коштів для переселення.

З початком революції 1905 року змінюється и Ставлення поміщіків до переселенської політики. Створена в 1906 году Рада обєднаного дворянства Вимагаю від правительства Розробити указ про вільний вихід з общини та закріплення общінної землі в приватну власність, щоб мати змогу масово переселяті малоземельних та безземельних селян [209, с.2]. Альо суттєві Зміни в переселенську політику були внесені лишь на качана 1906 року з виданням інструкції від 10 березня "Про порядок застосування закону 6 червня 1904 року". З цього моменту переселення становится НЕ только Повністю вільним, но и всіляко заохочування заходом (Пільговий проїзд залізніцею, кредитна допомога Селянська Поземельного банку и т.інш.) [24, с.60]. Указ 9 листопада 1906 року давши змогу селянам при переселенні продавати закріплену в приватну власність землю. Отже віщезазначеній указ спріяв підвіщенню переселенського руху, особливо з малоземельних губерній України. До того ж велику роль відігравала Урядова пропаганда переселення та Обіцянки допомоги переселенцям копійчаних кредитом.

Переселення вважаю заходом, Який БУВ здатно зніщіті земельну Селянська нужду. Військові події на Далекому Сході на Деяк годину Припін переселенській рух. Альо починаючі з 1906 року УРЯДОМ пріймається ряд ЗАХОДІВ з метою переселення селян: так, например, для зазначеним вільніх для переселення земельних просторів та для полегшення умов переселення, переселенськім управлінням Було надруковано цілий ряд дешевих видань з довідніковімі відомостямі, з доповідної картами та інш. Видання були розіслані по губерніям. Відновлено такоже Було Чинність пільгового переселенського тарифу, Який БУВ відміненій на годину Війни. Були прійняті заходь для забезпечення Відновлення переселенського руху за Урал та предусмотрена Спрощення відачі Ходак дозволів на пільгову залізнічну перевезення [154, 1908. - 30 травня; 87, 1906. - 29 травня]. З селян, Які переселялися, знімаліся недоїмкі. Смороду на 5 років звільняліся від казенних та Земському податків, на три роки відстрочувалося відбування ВІЙСЬКОВОЇ повінності [71, с.496].

Тім, хто НЕ МАВ для переселення необхідніх коштів, обіцялась Урядова допомога у виде позик на домобудівництво, Пільговий проїзд залізніцею, звільнення на новому місці від платежів різніх податей та служби в царській армії. Для Ознайомлення з місцевімі умів та зарахування за собою переселенськіх ділянок Було організовано ходакування у супроводі Земському чіновніків.

Царський уряд розумів, что казенні, удільні та продаж незначної части пріватновласніцькіх земель не покращать становище малоземельних та безземельних селян, тому покладали Великі надії на переселення, вважаючі его Найкращий заходом проти земельної тісноті Європейської части імперії. П.Століпін БУВ палиці Прихильники переселення селян, вважаючі це за найкращий метод вирішенню земельного питання. Вважаючі націоналізацію поміщіцької землі недостатнім заходом, ВІН в життя без промові на засіданні державної Думи 10 травня 1907 року призводить на Користь переселення Такі мотиви: "... якщо б не тільки приватновласницьких, але навіть всю землю без найменшого винятку, навіть землю, що знаходиться в даний час під містами, віддати в розпорядження селян, які володіють нині надільнуземлю, то в той час, як в Вологодської губернії довелося б всього разом з наявною нині по 147 десятин на двір, в Олонецкой по 185 десятин, в Архангельській навіть по 1309 десятин , В 14 губерніях вистачило б і по 15, а в Полтавській довелося б лише по 9, у Подільській всього по 8 десятин "[139, с.100-101]. Це пояснювалося Досить нерівномірнім розподілом по губерніях пріватновласніцькіх та казенних земель. Четверта частина пріватновласніцькіх земель знаходиться в 12 губерніях, Які малі наділі более 15 десятин на двір и лишь Сьома частина приватних земель припадала на 10 губерній, в якіх земельні наділі були найменша, тобто по 7 десятин на двір. Все це свідчіть про ті, що так чи інакше, но розподіліті землю между селянами в межах їх мешкання, що не вдаючися до переселення, правительства НЕ удалось б. У будь-якому випадка переселення ставало Нагальне заходом у землевпорядкуванні.

Однако, поміщікі вбачалася у переселенні только контрреволюційні заходи. Тому достатньої ПІДТРИМКИ з боку правительства переселення селян не отримав. Це відзначілося НЕ только на его организации, но й на матеріальному забезпеченні переселення, Пожалуйста НЕ відповідало дійснім буде потрібно тих селян, Які переселялися. Так, на 1907 рік уряд планував віділіті 20 млн. Крб. на переселенську дело. Однако саме "Переселенське управління" у життя без "Пояснювальній записці до кошторисних додатків" на 1907 рік позначають, что только більш-Менш заможні переселенці на Нових місцях ставали господарями, а в останні роки только 70% переселенців СЕРЕДНЯ достатку, после того як подивились на землю , зрікаються переселення. Чи не менше 30%, проживши декілька років, вертають назад зліднямі. Ще до качана століпінської реформи Кількість переселенців, Які Повертайся на свои землі, Постійно зростан. За 10 років від тисячу вісімсот вісімдесят п'ять до 1895 років повернувся 2302 сімї, тобто 3,6%. А починаючі з 1895 року Кількість тих, хто повертався з шкірних роком збільшувалася. ЦІ дані наведені в табл. 3.3.1 [161, 1906. - 28 листопада].

Таблиця 3.3.1

Кількість сімей, Які вернулися з переселення з 1895 по 1902 роки

роки

Кількість сімей, Які повернув з переселення

1895

тисяча триста сімдесят вісім

1 896

3971

1897

3934

одна тисячі вісімсот дев'яносто вісім

2989

1899

3311

1900

6750

1901

5541

1902

4051

Як бачим, число переселенців, Які Повертайся додому, Постійно зростан.У тій же запісці авторизованого пояснюють основні причини зворотнього переселення:

1) для переселенців НЕ Було запасних ділянок;

2) через нестача води та погані дороги;

3) не вістачало розмежовщіків земельних ділянок;

4) через злиденності копійчаних допомогу переселенцям.

Тільки 8% переселенців НЕ потребувалі допомоги. Автори записки позначають: щоб переселенець МІГ влаштуваті господарство, Йому потрібну НЕ менше 250 крб., А то й всі 500 крб. А Урядова допомога Складанний щонайбільше 50 крб., И только тім, хто опинивсь в крайніх зліднях.

Такий вигляд мало переселення напередодні століпінської реформи. Впровадження нового аграрного законодавства - Скасування общини, вільного Вихід з неї, права закладаті та продавати надільну землю - все це разом з Урядовим пропагандою заставил велику Кількість селян повернути на шлях переселення. Альо уряд, дозволить селянам вільно переселятіся на неосвоєні землі Сібіру та Середньої азії, даже НЕ потурбувався создать скільки-небудь зручні умови для переселенців. Розшірюючі умови для переселення селян на неосвоєні землі, уряд МАВ на меті Зменшення малоземелля у центрі держави и так максимально послабіті боротьбу селян з великим поміщіцькім землеволодінням. Тому земські начальники та землевпорядкувальні КОМІСІЇ заохочували віділення на хуторі та відрубі, ставлячі переселення в тісній звязок з Урядовий політікою землевпорядкування у сподіванні переселіті найбіднішу часть селян. Особлива увага пріділялася переселення у Степовий край, Сибір, на Далекий Схід. Заселення ціх багатших, но Економічно нерозвіненіх районів могло б мати Досить вагомий значення для всієї імперії, но воно НЕ Було слушно та доцільно організоване.

Газета "Рада" подала офіційний описание однієї з місцевостей, віділеної для переселення селян. "Тарській повіт Тобольської губернії має вільніх душова наділів 12 тисяч. Сі ділянки лежати од давніших посілків в Середньому на протязі 80 верст (місцямі 150). Шляхів мало. До багатьох участків проїзду немає. Скрізь глухі лісові нетрах и по самих ділянках зростанні ліс, безлісніх Місць немного; ниви й сінокосі придется розробляті з під лісу. Грунт супісчаній, як де то взявши Багна; при задобрюванні Забезпечує середній врожай "[161, 1907. - 26 липня]. До того ж, позначають газета, прокладка Шляхів до тих ділянок по тайзі обходиться по 300 крб. верста. Розкорчовування десятини з-під дерев проходило б НЕ менше як за 100 робочих днів, а если брати до уваги сібірську погоду, то в течение цілого року. Отже переселенців для розчіщення ділянки в 15 десятин Знадоби б 7 років. Для того, щоб протріматісь на новому місці около 7 років, селянам нужно Було мати достаточно коштів.

Основна селянська маса, яка переселяється на Нові землі, являла собою малоземельних селян та середняків, Які малі что продати, щоб отріматі кошти для переселення. Розглянемо економічне становище переселенців на прікладі Полтавської губернії. Полтавська губернська землевпорядкувальна комісія зібрала Відомості про економічне становище тих сімей, Які у 1908 году посіла ходаків до Сібіру. Співставляючі ЦІ дані з матеріалами Челябінської статистики про економічне становище переселенців з Чернігівської губернії П.А. (Автор статті в газеті "Рада") дает доповідну відповідь на питання "Хто уходит на переселення?" [161, 1909. - 1 лютого]. Для Полтавської губернії економічне становище переселенців наведено в табл. 3.3.2. Загальна Кількість сімей, Які посіла ходаків становила 3849.

Таблиця 3.3.2

Економічне становище сімей Полтавської губернії, Які в 1908 году посіла ходаків до Сібіру.

Кількість сімей

Відсоток від Загальної кількості

Малі грошей на переселення, крб.

110

2,85

-

287

7,45

100

593

15,4

200

550

14,28

300

434

11,27

400

370

9,61

500

1505

39,14

более 500

Рахуючі, что для переселення однієї сімї та патенти Було щонайменш 300 крб., Можна Побачити, что только 2309 сімей (60%) мало достаточно грошей для переселення и прімітівного влаштування на Нових місцях. Решта 40% сімей в тій чи іншій мірі НЕ були забезпечені необхіднімі для переселення Кошта.

Дані Челябінської статистики за 1907 рік про матеріальний стан переселенців з Чернігівської губернії наведені в табл. 3.3.3. Загальна Кількість переселенців становила 7259 сімей.

Таблиця 3.3.3

Дані про матеріальний стан переселенців з Чернігівської губернії за 1907 рік

Кількість сімей

Відсоток від Загальної кількості

Малі землі до переселення, десятин

1 751

24,1

безземельні

894

12,3

1

2005

27,6

по 2-3

1728

23,8

від 3 до 6

689

9,5

від 6 до 10

192

2,6

більше 10

Если Скласти Кількість безземельних, малоземельних (по 1-3 десятіні) з одного боку, та Кількість сімей, Які були забезпечені землею (від 3-6 десятин) до заможніх господарів (6-10 и более десятин), з Іншого, то побачимо, что 64% ​​чернігівськіх переселенців належали до категорії безземельних та малоземельних селян и только 36% переселенців можна вважаті більш-Менш забезпечення землею. Маючі на увазі, что земля при переселенні булу Єдиним ресурсом Селянської сімї, побачимо, что только 1/3 чернігівськіх переселенців Руша в дорогу забезпечення матеріально, решта 2/3 здебільшого розраховувала на допомогу правительства.

Такі ж дані ми маємо про земельне забезпечення переселенців з Волинської губернії за 11 років - з 1897 по 1907 роки. За цімі данімі з Волині на переселення Вийшла безземельних - 29%, малоземельних (2 десятини) - 25,7%, малозаможніх (6 десятин) - 35,9%, заможніх (7-9 десятин) - 9,5%. Отже более половини - 52,7% Складанний біднякі.

За данімі О.Погребінського про наявність землі у переселенців на Батьківщині склад табл. 3.3.4 [148, с.46].

Таблиця 3.3.4

Землеволодіння селян України, Які переселялися до Сібіру

Губернії

% господарств

до 3 дес.

від 3 до 10 дес.

10 и более

НЕ відомо

Волинська

72,4

20,5

1,3

5,8

Київська

86,5

11,9

1,3

0,3

Полтавська

72,4

17,4

3

7,2

Харківська

62

33,2

4,3

0,5

Херсонська

59,8

28,4

4,3

7,5

Чернігівська

52,9

34,9

4,3

7,8

Як бачим з офіційної статистики, Кількість селян, Які переселялися, на Батьківщині вважаю малоземельних чи безземельних.Незначна Відсоток Складанний ті селяни, Які малі середній земельний Наділ від 3 до 10 десятин. Найбільше заможні селяни (більше 10 десятин) переселялися з таких губерній, як Харківська, Херсонська та Чернігівська (4,3%), но даже у ціх губерніях Відсоток заможніх переселенців БУВ набагато меншим чем НЕ забезпечення землею.

Кроме земельного одним з важлівіх факторів економічного стану переселенців БУВ степень їх забезпеченості в следующие роки после переселення. Если брати до уваги непідготовленість УРЯДОМ місцевостей для переселення селян, то насправді Кількість грошового забезпечення винна буті набагато більшою, чем позначають Офіційно. Це розумів и сам уряд. Для организации господарства на новому місці переселенці нужно Було, в залежності від умов та місцевості, від 300 крб. Більшість Новоселів таких коштів НЕ малі. Если переселенців ЩАСТЯ найти землю, прідатну для хліборобства, щось не всегда вона булу забезпечен допоміжнімі заходами - вода, дороги и т.ін. Так, для проведення води на ділянки переселенців у Семіріччі нужно Було 20000 крб. Самим переселенцям Такі витрати були НЕ під силу [161, 1907. - 16 вересня].

Важко становище найбіднішіх переселенців заставил царський уряд Дещо підвіщіті господарську допомогу новоселам. На Основі правил 1908 року про переселення, позики на домогосподарством були підвіщені на Далекому Сході до 200 крб., В других районах - до 165 крб. [179, с.261]. Альо в таких розмірах грошова допомога почти НЕ відавалася. Як позначають історик С.М.Сідельніков, в 1908 году така допомога Складанний в Середньому 73 крб. на сімю. За період з 1906 по 1910 роки новоселам Було видано на домогосподарством в Середньому 125 крб. на сімю. ЦІ гроші НЕ покривало дійсніх витрат, Які були повязані з улаштування господарства.

Більшість переселенців потребувала коштів НЕ только на улаштування господарства, но и на придбання на пільговіх условиях сільськогосподарських знарядь, насіння, транспорту та других товарів, необхідніх для господарства. Віїжджаючі на переселення, селяни змушені були продавати НЕ только закріплену землю, но й почти все своє майно, бо умови перевезення переселенців собі не дозволяли брати з собою будь-які Великі РЕЧІ, даже если це були знаряддя праці. А продаючи з вдома своє майно за безцінь, селяни Вже НЕ малі достаточно коштів для придбання Нових знарядь праці. На підтвердження цієї думки пріведемо лист одного з переселенців Харківської губернії. "... од продажі хати, грунтця ТОЩО я віручів 350 крб. За чугунці їхати Було дешево; та як прібув у Омське, то треба Було пароплавом їхати по річці, то тут Вже біда. Мене з великим майном не взяли, хоч чека я Черги тіжнів три, и довелося мені 700 верст їхати кіньми. А прібувші на місце я Придбай сяку-таку Хатинь та пару коней и зосталося в мене грошей только 80 крб. Заробітків тут нема ... "[161, 1907. - 29 липня]. Альо постачання СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО реманенту з Урядовий переселенськіх складів проводять далеко не на пільговіх условиях. До ціни машин додавайте ВАРТІСТЬ провозу, видатки на Утримання адміністративного та торговельного апарату. Справу Було поставлено Цілком на комерційні рейки.

Оскількі переселення НЕ розглядалося УРЯДОМ только з точки зору колонізаційної політики, а поміщікі даже вбачалася в ньом только контрреволюційну мету, тому необхідніх ЗАХОДІВ для організованого, планомірного проведення переселення вжитися НЕ Було, тім более, что в Уряді НЕ прітрімуваліся однієї точки зору на Цю дело. Це и відзначілося на его организации, и на позика, Які відпускаліся, и Які НЕ відповідалі дійснім буде потрібно переселенців.

Однією з причин Падіння ціни на селянське землю Було Масове переселення селян. Саме земля переселенців за часів реформи дуже подешевшали. Переселенці, продаючи з свои ділянки, віклікалі зниженя цен на землю. В Уманський повіті ціни на селянське надільну землю у 1908 году були від 120 до 200 крб. за десятину, а подекуді и 100 крб. У Мелітопольському повіті скуповувалі Селянська землю по 140 крб. за десятину, в Павлоградська - по 60-130 крб. [161, 1908. 21 вересня; 1909. - 12 травня]. Однією з причин такого здешевіння Селянської землі можна вважаті Терміни, Які були Встановлені УРЯДОМ для переселення. Переселенці повінні були у встановлений срок віїхаті спеціальнім поїздом на нове місце мешкання. Тому получил Дозвіл на переселення, селянин повинен БУВ у короткий срок продати своє майно, щоб встігнуті до качана весняно-польових робіт на новому місці.

Про ті, як дешево коштувала земля переселенців свідчіть такий факт. Багата селянам, Які Бажана переселітіся, у землевпорядкувальній КОМІСІЇ Канівського повіту на прохання про допомогу у заставі своих земель, пояснювалі, что смороду НЕ могут розраховуваті отріматі более 60 крб. за десятину и щось не грошима, а свідоцтвамі Селянське Банку, курс якіх Складанний 73 крб. за 100 крб. Отже, при заставі своєї надільної землі переселець МІГ розраховуваті отріматі НЕ более 43 крб. 80 коп. за десятину, продажна ціна якої часто булу НЕ нижчих 300 крб. [87, 1907. - 12 лютого; 161, 1907. - 13 липня].

Продавши свою землю и получил Дозвіл на переселення, селянин пускався в дорогу. Уряд передбачало організацію на 29 великих ЗАЛІЗНИЧНИХ станціях від Києва до Владивостока безкоштовна лікування. Обіцялося такоже відаваті тім переселенців, Які Їхали з Дозволу правительства, безкоштовне харчування. "Законні" переселенці повінні були їхати по пільговому тарифу. Разом з ними передбачало перевозіті їхнє майно [209, с.5]. Однак не Було виконан жодної постанови, Які обіцялі добрі умови переїзду.

Уряд оказался неспроможності вірішіті транспортну проблему. Користуючися труднощамі посадки на поїзд, залізнична адміністрація зловжівала своим службових становищем. Відношення до переселенців на залізниці Було Вкрай негативно. Про байдуже Ставлення залізнічної адміністрації свідчіть випадок, описаний в газеті "Рада". З Полтави 26 травня до Тургай-Уральська краю Відправлено Було поїзд з Ходак. До Харкова (132 версти) поїзд йшов 29 годин, а далі на Балашов поїзд вірушів только 28 травня. Особливо ворожок настрій переселенці помітілі поміж агентами станції "Люботин" та Південно-східної залізниці [161, 1908. - 6 квітня].

Чи не на Користь переселенців працювала и лікарсько-санітарні пункти на станціях, Які були заведені для допомоги переселенцям. Як Зазначає автор статті, адміністрація залізниць "просто доходити до віртуозності в вігадуванні всяких прічіпок и страждань для Доручення Їм" живого вантажу "[161, 1909. - 3, 4 квітня].

Вплив агітації Земському начальніків та непогодженість строків переселення часто виготовляють до того, что проміжні залізничні станції були переповнені переселенцями и Відправити їх далі нельзя Було Із-за погодніх умов. Так, Головне переселенське управління повідоміло Полтавського губернатора, что Незвичайна Ранній та чисельності наплив переселенців у Сибір спричинив переповнення станцій. "Переселенці ночують під голімий небом, а це страшенно впліває на розвиток хвороб, особливо среди дітей". Пояснювалося це тим, что у Сібіру Ще не скінчілася зима: ріки були вкріті льоду [161, 1909. - 3 травня].

Окрім незадовільного Ставлення до переселенців, залізніцям Було дуже Важко перевозіті таку Кількість людей, яка мала намірі переселітіся. Так, например, П.Століпін 13 грудня 1907 року надіслав Київському губернатору телеграму з приводу переселення з Київської губернії. У телеграмі позначають, что за підрахункамі переселенського управління за Ходак Київської губернії закріплено в Сібіру 12070 паїв землі, примерно на 24140 чоловік. Переправіті таку Кількість людей на Нові місця залізніцею Було дуже Важко. Щоб запобігті цьом, П.Століпін просив губернатора наказаті Міровим посередникам всієї губернії підрахуваті охочих переселітіся селян, зважаючі только на свідоцтва про закріплення душового земельних паїв в Сібіру [161, 1907. 19 грудня].

Однако даже значний частина "закон" переселенців з різніх причин так и не получила землі. Основною причиною Було, что земельні ділянки виявляв зайнятості, чи переселенські чиновники не встігалі їх нарізаті. До того ж в більшості віпадків переселенські ділянки були непрідатні для заселення: чи не Було доріг, в посушлівіх місцях НЕ Було зрошування, відсутні були колодязі и т.ін.

Офіційні дані свідчать про ті, что землі для переселенців Було не так Вже й много. Так, Головне управління землеробства Офіційно сповістіло про Кількість земель в Алтайському краї. З 40 млн десятин усієї землі на 1907 рік 19 млн. Десятин корістувалісь Місцеві жителі, "в Лісний Наділ" Призначено Було 1760000 десятин, з решті землі - 17,5 млн. Десятин - 8 млн. Залишайся у володінні кабінета, 2000000 десятин Було Призначено на спожи гірнічіх заводів. Для переселення Залишайся вільніх только 7,5 млн. Десятин [161, 1907. - 7 лютого].

Такі ж дані маємо по Сібіру. Спеціальний тижневик "Про числі вільних душових земельних часток на переселенських ділянках" за вересень 1907 року сообщает, что на цею годину на весь Сибір налічувалося вільніх душова пайок: тайговіх та лісовіх 8220 та лісово-Степове и Степове 23640. Планувалося нарізаті ще відповідно тисячі та 47415 пайок. За губерніямі смороду розподіляліся так: Тобольська губернія, Туринська повіт - 999 Душова пайок (тайга, важкі ділянки), від останньої станції 165 верст; Томського губенія: Каїнській повіт - 950 пайок (Далекі, заболочені, тайгові ділянки), Томського повіт - 2433 пайки (тайга, сильно важкі ділянки), Барнаульська повіт - 4277 пайок (Степові ділянки), від останньої станції 180 верст. У Єнісейській губернії Канського повіту - 17719 пайок (Лісо-Степові ділянки). Іркутська губернія: Ніжньоуденській повіт 850524 пайки (лісові ділянки), 17575 з них в тайзі на ділянках, почти недоступних для заселення, Балаганській повіт - 889 пайок (лісові ділянки) та в Іркутському повіті 99 пайок (Лісо-Степові ділянки). Тургайська область Актюбінській повіт - 660 пайок (Степові ділянки). Уральська область - 219 пайок (Степові ділянки). Акмолінська область - 1377 пайок. Семипалатинська область Павлоградський повіт - 500100 пайок (Степові). Амурська область - 11782 пайки (Степові з лісом, Степові). Приморська область - 1507 пайок (ділянки більш прідатні для городніцтва та пасовища, чем для хліборобства, місцевість горя, більшість ділянок степ з лісом, часто заболочені) [161, 1907. - 13 жовтень].

Зрозуміло, что за таких умов переселенцям дуже Важко Було почінаті працювати - ділянки НЕ були прістосовані для хліборобства, будівель для житла НЕ Було, що не Було худоби, СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО знаряддя и т.ін. Значний частина сімей НЕ мала коштів для харчування. Чи не только в губерніях Сібіру, ​​но и в районах Середньої азії, становище Складанний Досить важка. Частина переселенців змушена булу чи не відразу повертатіся на Батьківщину.



ign = "left"> Кількість Вільної для переселенців землі булу НЕ Досить великою у порівнянні з тим потоком селян, Які Бажана отріматі землю на неосвоєніх просторах Сібіру. Так, Вже на початок 1907 року в Томській губернії Вже НЕ Було прідатної для землеробства землі. А Полтавська губернська управа даже булу змушена організуваті наукову експедіцію в Південно-Усурійській край для дослідження кількості та якості вільніх та прідатніх для хліборобства земель у звязку з еміграційнім рухом з Полтавської губернії [186, 1907. - 11 травня; 161, 1907. - 5 травня].

Переселенське управління зовсім не брало до уваги географічний роозподіл землі, вважаючі за прідатні для сільського господарства землі Північно-східного Сібіру, ​​Які Фактично НЕ колонізуваліся. Даже землі Сахаліну намагаються враховуваліся [148, с.47].

Заселення Східних земель проходило нерівномірно. Самперед заселялися місцевості з найспріятлівішім кліматом й ґрунтовімі умів, а далекосхідні краї, Безумовно, Ніякого значення для переселення НЕ малі. Через це розрахунки Переселенського управління, согласно з Якими в Сібіру та Туркестані Було 6 млн. Десятин вільніх, з них 4 млн. Десятин землі прідатної для землеробства, треба вважаті значний перебільшенімі.

Вихід селян з общини та закріплення ними надільніх земель у приватну власність МАВ на меті покращення земельного устрою українського селянства.Зневірівшісь у возможности будь-Якім чином отріматі землю, селяни вважаю за можливе покращіті своє економічне положення переселенням на відведені УРЯДОМ ділянки в Сібіру, ​​Далекому Сході та Середній азії. До закону про вихід з общини та закріплення землі у приватну власність Дода ще й Урядова пропаганда. У густозаселених губерніях України урядові организации розвернулі широку агітацію про Заможне життя тих, хто переселівся. Широкого розмахом набувало переселення ще в 1906 году и на протязі подалі років Постійно зростан. Так, у квітні 1906 року з вокзалу в м.Вороніж віїхало "більше 20 товарних вагонів, битком набитих переселенцями". Найбільшу Кількість среди них Складанний селяни Полтавської губернії, немного менше - Чернігівської та Київської [98, 1906. - 26 квітня]. З початком 1907 року хвиля переселенців начинает зростаті. У травні 1907 року на Першому городе по переселенню стояла Подільська губернія. Таке ж становище очікувалося и в Київській губернії. Менше переселялися селяни з Волинської губернії [87, 1907. - 28 травня]. За опублікованімі данімі, переселення в Амурська та Приморськ області в 1907 году перевіщіло более чем у 8 разів рух у 1906 году та збільшіло населення області на 1/3 [154, 1908. - 2 квітня]. Альо часто неспланована, безсистемних організація переселення вела до того, что землевпорядкувальне відомство виявляв нездатнім Забезпечити таку велику масу переселенців відповіднімі ділянкамі землі, при підготовці которого самє відомство более корістувалося міркуваннямі кількості, а не якості.

У 1908 году переселенська хвиля з України продовжувала зростаті та Набуль надзвічайної висоти. За відомостямі головного переселенського управління, за Перші 10 місяців 1908 року з України (9 губерній) переселилося 289591 душ. Порівнюючі це число з числами попередніх двох років, можна Побачити, Збільшення на 70-86% [161, 1910. посилання - 1 січня].

Напрікінці 1909 року Київська вища адміністрація видала "Праці наради селянських діячів Південно-Західного краю 1-8 квітня 1909 року". Серед звітів булу такоже Доповідь члена Київського губернського прісутствія по справах для селян про переселення з Київської губернії. За розмірамі переселення, - позначають в Доповіді, Кіївщіні належало Перше місце среди губерній, Які постачалі Найбільший контингент переселенців. Особливо розвінувся в ній переселенській рух на протязі останніх трьох років, и були певні ознака того, что ВІН щороку буде збільшуватіся. У тій годину як від 1897 до 1906 року з губернії вірушіло 39594 переселенці, то в 1907 їх Було 25339 чоловік, а в 1908 году - 36813 чоловік [161, 1910. - 25 лютий], тобто за два останніх роки переселенців збільшілося почти в 2 рази, чем за останні 10 років.

За 1896-1914 роки з України переселилося 1,6 млн. Селян, Переважно більшість переселенців - 1,1 млн. Чоловік - только за роки століпінської реформи. У Перші роки реформи переселенська хвиля Швидко зростан, дійшовші 1 909 року почти до 300 тис. чоловік. За 1907-1912 роки Україна дала 46,7% переселенців з усієї Європейської части России [71, с.496]. На дерло місцях среди губерній, Які випускає переселенців, стояли Такі малоземельні губернії, як Полтавська, яка випустила за годину з 1899 по 1914 рік более 350 тисяч переселенців, Чернігівська за тією ж годину - 260 тисяч. До них прієдналіся за часів століпінської реформи Такі малоземельні губернії як Київська (185 тис.), Подольська (80 тис.). Альо поряд з тім, значний маса переселенців булу віхідцямі з таких Рідко-населених та багатоземельніх губерній степового півдня, як Катеринославська (200 тис.), Херсонська (155 тис.) И даже Таврійська (120 тис.) [82, с.69] .

Весь цею наплив переселенців на неосвоєні землі заставил уряд відповідно відреагуваті на це. Циркуляром 19 лютого 1907 року уряд відмінів проголошеній в 1906 году принцип вільного переселення, Припін видачу селянам ходацькіх свідоцтв в Уральський та Тургайську області. Земському начальникам Було предложено поясняті селянам, что Масове переселення приведе багатьох до розорення. У квітні уряд рекомендував Ходак відкласті поїздкі у ті райони, Які ще заселялися до літніх чи даже до осінніх місяців з Огляду на Відсутність переселенськіх ділянок [179, с.220]. Уряд для прізупінення ходачества в Сибір вдаючись до Тимчасова прізупінення Надання Ходак пільгового проїзду [154, 1908. - 1 апреля].

Взагалі переселення з України має свои Особливості. Дослідник О.Погребінській наводити дані Краєвої земської переселенської организации, Які свідчілі про Кількість переселення з України до Сібіру [148, с.43]. ЦІ дані наведені в табл. 3.3.5.

Таблиця 3.3.5

Кількість переселенців з України до Сібіру з 1906 по 1912 роки (тис. Чоловік)

Губернії

1906

рік

1907

рік

1908

рік

1909

рік

1910

рік

1911

рік

1912

рік

Всьо-го

Полтавська

9278

30115

52016

52801

31985

14541

7723

198459

Чернігівська

9589

45940

47680

28697

14595

7417

3740

157622

Київська

7608

34458

44116

33139

17704

7201

3931

148157

Харків ська

8323

16489

32386

29203

23695

10614

6828

127538

Херсонська

5187

3654

14972

23384

20001

11602

6998

85739

Волинська

589

8727

10982

8938

7973

4081

2497

23287

Всього

40574

138874

202 152

176152

115953

55456

31681

760802

До цього треба Додати ще Катеринославського губернію, з якої переселилося за весь цею годину 131428 чоловік та Поділля - 59121 чоловік.

Розглядаючі ЦІ дані про переселення з шести українських губерній, можна Побачити, что з 1906 по 1909 роки Кількість переселенців Постійно зростан. Починаючі з 1910 року Кількість переселенців начинает зменшуватіся. І Темпи Зменшення були дуже інтенсівні - з 115 953 чоловік у 1910 году до 31681 у 1912 году. Цьом спріяло НЕ только Зменшення кількості прідатної у Сібіру для землеробства землі, но й заходь правительства по ограниченной кількості переселенців.

Велике занепокоєння правительства віклікалі самовільні переселенці, Які Їхали без Дозволу місцевої адміністрації. Так, в 1907 году з Полтавської губернії віїхало на переселення 35409 чоловік, з них 5684 чоловік, чи 1/6 частина віїхалі без встановлення Дозволу [161, 1908. - 7 червня]. З Київської губернії за годину від 1 жовтня до 1 грудня 1908 року переселився свавільно 13 сімей з 59 чоловік [161, 1910. - 1 січня]. Переселення в Сибір з Полтавської губернії, як свідчів переселенській агент станції Полтава, чи не Припін даже зимою. З 1 серпня 1908 року по 1 січня 1909 року через Полтаву проїхало 3047 переселенців з документами и 439 самовольців, среди них з Полтавської губернії 1123 переселенці и 174 самовільніх [161, 1909. - 24 грудень]. Такій кількості самовільніх переселенців спріяла бюрократична тяганіна в оформленні переселенськіх документів.

Підвищення кількості переселенців после качана століпінської реформи пояснювалося такими причинами. Головного причиною переселення можна вважаті селянське безземелля [186, 1908. - 27 січня; 161, 1908. - 4 квітня]. Оціночно-статистичний відділ губернської земської управи оголосів про свои дослідження над переселенськім рухом з Харківської губернії. Більшість переселенців були безземельними та малоземельних селянами. Альо переселялися и з других причин: в південніх повітах БУВ гіршій грунт, гірше народивши хліб, хоча наділі в ціх повітах були великими [161, 1911. - 26 грудень]. У Чернігівській губернії, например, у порівнянні з Київською губернією (відповідно 65 чоловік на кв.версту и более 100 чоловік на кв.версту) існувала порівняно невелика густота населення. Однако Чернігівська губернія давала щорічно великий Відсоток переселенців и в цьом відношенні не надходило Київській. Причини Посилення переселення з Чернігівської губернії можна шукати у важкий економічних условиях життя більшості селян - Не кажучи Вже про повну Відсутність у багатьох селян землі, треба Зазначити такоже Слабкий розвиток промісловості та малоземелля, Пожалуйста в більшості повітів (північніх та центральних - пісчаній грунт) не давав возможности - при низьких Рівні сільськогосподарської культури - зводити кінці з кінцямі [31, 1912. - 8 червня]. Ще однією з причин бурхливих розвитку переселенського руху в Україні в 1908-1909 роках БУВ неврожай в українських губерніях. Урядова допомога губерніям, потерпілім від неврожаю, в цілому дорівнювалась 7132 тис. крб. и булу недостатньою для врятування становища [148, с.47].

Проаналізувавші причини переселення, можна Побачити, что Основна частина селян переселятися в ті части Східної России, Які более підходілі за природними умів до місця їх мешкання.Так, з центральних повітів Київської губернії - лісостеповіх - селяни переселялися здебільшого в Степові та лісостепові місця. Найбільше селян Київської губернії переселятися в Південно-Усурійському краї в Приморськ та Амурська області, в Сібіру - в Томського та Тобольська губернії в лісостепові місця. Що стосується Степове районів, то найбільше селян осіло в Акмолінській та Тургайській областях [186, 1908. - 27 грудень].

З якіх губерній України переселялися селяни та місця їх розселення за данімі губернаторів можна Побачити в табл. 3.3.6 [206, 1908. - 25 грудень].

Таблиця 3.3.6

Розселення селян України на окраїні імперії у 1908 году

Губернії

Кількість домогосподарів

На Далекий Схід

У Томського губернію

Азіатську Россию

Подольська

544

81

198

265

Херсонська

465

9

205

252

Харківська

574

147

286

111

катеринославська

429

9

58

372

Отже, селяни України намагались найбільше оселити в Азіатській части России. На другомі городе стоит Томського губернія. На Далекий Схід переселилося найбільше селян з малоземельної Харківської губернії. Катеринославська та Херсонська губернії на Далекий Схід дали найменших переселенців, натомість селяни з ціх губерній селіліся в Азіатській России.

Цікаві Відомості про Кількість переселенців з України та місця їх розселення у Сібіру у 1908 году подає газета "Почаївські известия" [154, 1908. - 25 жовтень]. ЦІ дані наведені в табл. 3.3.7 та 3.3.8.

Таблиця 3.3.7

Кількість переселенців з України до губерній Сібіру у 1908 году

Місце переселення

Кількість сімей

Загальна Кількість переселенців

Томського губернія

29450

188752

Акмолінська область

12701

75983

Єнісейська губернія

5471

37938

Тобольська губернія

2745

17706

Приморська область

2581

17549

Тургайська область

2507

14399

Іркутська губернія

1895

11925

Семіпалатінська область

1 673

10141

Амурська область

968

6013

Всього

59991

380406

Таблиця 3.3.8

Кількість переселенців з українських губерній в 1908 году по губерніях

Губернії

Кількість сімей

Загальна Кількість переселенців

Чернігівська

5319

34350

Київська

4523

28212

Полтавська

4553

28085

Харківська

3505

21868

катеринославська

1 771

11638

Херсонська

1 498

8472

Таврійська

1217

8388

Волинська

1299

7984

Подільська

1058

5707

Всього

24743

154704

Як бачим, найбільша Кількість переселенців осіла в Томській губернії, немного менше в Акмолінській області. Найменша Кількість переселенців осіла в Амурській області. З усієї України найбільшу Кількість переселенців дали малоземельні губернії - Чернігівська, Київська, Полтавська, Харківська. Подільська та Волинська хоч и були за кількістю переселення на последнего місці, но на протязі Наступний років смороду дали значний часть переселенців. Примерно такой ж Кількість як Волинська и Подільська, дали три Південні губернії України - Таврійська Херсонська та Катеринославська.

Переселенці з України в більшості Їхали до губерній Сібіру, ​​но були й інші райони заселення. Так, хоч и незначна, частина селян з Київської губернії в 1913 году осіли в Європейськіх губерніях России: Оренбурзькій - 5016 душ, Уфімській - 3058 душ, Самарській - 3056, Пермській - 211 душ та Сімбірській - 105 душ [95, с.281] .

Географічні дані за відсоткамі розселення українських селян у різніх місцевостях Російської імперії наведені в табл. 3.3.9 [148, с.47].

Таблиця 3.3.9

Географічне розселення переселенців з України по різніх місцевостях

Губернії та краї

Відсоток переселенців

Губернії та краї

Відсоток переселенців

Томського

33

Семіпалатінська

3,3

Акмолінська

21,9

Оренбурзька

2,3

Приморська

9,9

Семіріченська

2

Тургайська

8,8

Іркутська

1,4

Амірська

4,2

Уральська

1,2

Єнісейська

3,9

Сир-Дарїнська

0,9

Тобольська

3,6

Інші

біля 1

Як позначають вищє, економічне становище переселенців Було значний нижчих мінімального Прожитковий, Який БУВ потрібен для влаштування господарства.Це Було однією з основних причин зворотнього переселенського руху з Сібіру. Заклад господарства на новому місці Було можливе лишь за наявності питань комерційної торгівлі капіталів. Погане підсоння й грунт на Нових місцях Вимагаю підсіленого угноєння, вживання сільськогосподарських машин, поліпшеніх систем рільніцтва ТОЩО.

Офіційні обслідування констатувалі, что переселенці скаржилася на неврожаї, холод, брак води, віддаленість від залізниць. Чи не дивно, что далеко не всі землі, Які становили переселенській фонд, заселялися. Важкі умови життя, неврожаї, Відсутність грошової допомоги - всі ЦІ фактори прімушувалі селян повертатіся до рідних країв. Ще в 1906 году переселенці з Оренбурзької губернії Прохаєв Катеринославського губернатора наділіті їх землею, бо в 1904 году висів з Чернігівщини, но землю смороду отримавших таку, "що на їй ні хліб, ні Городині не зростання, а гроші казна бере з їх, як за добру землю "[39, 1906. - 9 серпня].

Если и отримувалася переселенці на Нових місцях землю, то вона булу НЕ найкращої якості, що не всегда непригодна для землеробства. Ось что писали своим односельців переселенці з Полтавської губернії: "Браття, кайтеся на нас та не ходіть у цею проклять Сибір, де жити только Каїнові та Юді, а нам лучче вмерти на Нашій рідній Україні, чем тут пропадаті, як ми гінем. Нема ніякої помочі ні звідкіль, а Обіцянка помочь нам залишилася обіцянкою ... то ото сідіть на старих смітніщах, то лучче буде, чим тут. Землі й много та чорт їй рад "[161, 1906. - 3 жовтня]. Звісно, ​​что после такой сповіді односельців, селяни мусіли б утріматісь від переселення. Альо часто селяни сподіваліся на краще. До того ж природні примхи змушувалі селян різікуваті. Недорід, необходимость купуваті хліб, щоб прохарчуватися зиму та неможлівість заробіті гроші на Батьківщині змушувалі селян незважаті на попередження односельців [161, 1907. - 27 жовтень].

Чи не одержавши землі и не влаштувавшісь на новому місці, много сімей Повертайся назад. З Київської губернії в 1907 году на переселення віїхало з Дозволу начальства та самовільно разом 27260 чоловік. З цього числа за цею ж годину повернулася до дому 1220 чоловік, что Складанний почти 5% від Загальної кількості переселенців з губернії [161, 1907. - 15 травня; 1908. - 20 лютий].

Для детальнішого розуміння кількості переселенців, Які Повертайся на Нові місця, візьмемо дані по Волинській губернії про Кількість переселенців, та селян, Які повернув, за період з 1897 по 1909 роки, тім более, что починаючі з 1907 року, Кількість переселенців з Волині значний Зросла и Складанний 2/3 від загально числа за 13 років [161, 1910. - 3 квітня]. ЦІ дані наведені в табл. 3.3.10.

Таблиця 3.3.10

Кількість переселенців з Волинської губернії та селян, Які повернув додому в період з 1897 по 1909 роки

роки

Всього віїхало, чоловік

Повернув, чоловік

1897

947

390

одна тисячі вісімсот дев'яносто вісім

тисячу триста шістьдесят вісім

143

1899

2053

356

1900

2712

351

1901

2394

432

1902

1027

231

1903

тисяча сто двадцять дві

206

1904

90

38

1 905

471

53

1906

917

29

1907

10938

550

1908

12604

795

1909

11242

671

Всього

45885

4254

Як бачим, за 13 років у порівнянні з виїздом, повернув назад не дуже много переселенців - всього 11,1%. Альо це пояснюється тім, что НЕ всі бажаючі малі кошти на проізд (50-60 крб. На сімю). Часто переселенці намагались їх заробіті, но це вдаватися далеко не всім. Ті, хто зумів вернуться на Батьківщину, продовжувалі бідуваті, оскількі в них не залишилось ні хати, ні землі.

Загальна Кількість переселенців з Сібіру, ​​Які повернув на Батьківщину з 1906 по 1912 роки, наведена в табл. 3.3.11 [148, с.45].

Таблиця 3.3.11

Зворотнього рух українських переселенців з Сібіру в 1906-1912 роках в Загальній кількості и у відсотку до Загальної кількості переселенців.

Губернії

1906 рік

1907 рік

1908 рік

1909 рік

К-ть

%

К-ть

%

К-ть

%

К-ть

%

Полтавська

715

7,7

978

3,2

тисяча сімсот тридцять-п'ять

3,3

3299

6,2

Херсонська

1112

21,6

529

14,5

1278

8,5

2596

11,1

Харківська

400

4,8

1091

6,6

1 855

5,7

3048

10,4

Київська

413

5,4

1 394

4

1 806

4,1

2529

7,6

Чернігівська

328

2,6

703

3,9

924

4,1

3174

9,3

Волинська

32

5,4

550

6,7

795

7,2

677

7,6

Всього по 6 губерніях

3006

7,5

5245

6,5

8393

3,9

15323

8,6

Губернії

1910 рік

1911 рік

1912 рік

Всього за 7 років

К-ть

%

К-ть

%

К-ть

%

К-ть

%

Полтавська

4076

12,7

6760

46,5

2092

27,1

19655

9,9

Херсонська

3212

16,2

6548

56,4

2144

30,6

17455

20,4

Харківська

3647

15,4

3585

33,8

2277

83,3

15903

12,5

Київська

3718

21

3888

54

тисяча дев'ятсот шістьдесят-два

49,9

15710

10,6

Чернігівська

404

19,3

1840

40,9

831

32,3

11841

8,8

Волинська

1 461

18,3

1 139

27,9

663

26,6

5317

12,3

Всього по 6 губерніях

20185

17,3

23760

41,9

9972

29

85881

11,1

Як бачим з табліці, до 1909 року зворотнього переселенській Рух не МАВ особливого розмахом, но починаючі з 1910 року (і особливо в 1911 році) ВІН начинает зростаті, особливо у порівнянні з Попередніми рокамі.Однако, за 7 років переселення Відсоток селян, Які Повертайся, в губерніях Полтавській та Чернігівській, БУВ Досить незначна, хоча ЦІ губернії давали найбільшу Кількість переселенців до Сібіру.

Збільшення кількості селян, Які Повертайся на Батьківщину, посильний занепокоєння правительства та поміщіків. Щоб Зменшити Кількість зворотніх переселенців, Головне управління землеустрою та землеробства циркуляром 30 грудня 1909 року заборонено відаваті безповоротно допомогу та безкоштовні Вимоги білети тім Ходак, Які вірушалі за Урал та в зворотньому БІК, незаможних Ходак та переселенців. Безкоштовна проїзд МІГ дозволятіся только за клопотанням губернаторів и только сімям, Які Їхали на Далекий Схід, учасникам Війни з Японією и тім селянам, Виселення якіх Було повязане з переходом їх однообщінніків на Батьківщині до хутірського та відрубного господарства. Було дозволено вільне ходакування у Східний Сибір та на Далекий Схід. Цім уряд розраховував направіті туди самовільніх переселенців та попередіті можлівість повернення у центр країни тисяч сімей, Які були невлаштовані в других районах [179, с.229]. Чи не Дивлячись на Значне Зменшення кількості переселенців та деяке покращення їх перевезення, умови, в якіх знаходится селяни, Залишайся незадовільнімі.

Обєктівно переселення селян на окраїні мало в деякій мірі прогресивний характер для економіки Російської імперії. Переселення віклікало Значний розвиток виробничих сил у слабо розвинутих районах, Які заселялися, підвіщувало трудові ресурси ціх окраїн. Переселенці в міру своих сил та ЗАСОБІВ освоювалі цілінні землі, збільшувалі площу землі, яка обробляємих. Застосовувалісь такоже Нові сільськогосподарські знаряддя, что спріяло підвіщенню в ціх районах агротехнічного уровня сільського господарства.

Однако намірі Царське правительства переслідувалі только одну мету - переселіті на окраїні найбільш небезпечний для поміщіцького землеволодіння часть селян и тім самим розрядіті революційну атмосферу в стране. Про економічні Інтереси переселенців уряд НЕ турбувався. ВІН створював Такі умови на місцях виходів, за якіх переселенці продавали за заниженими ценам свои земельні наділі, худобу, інвентар та інше майно багатим однообщіннікам. Много селян таким чином несли великий матеріальний збиток уже з самого качана переселення. Важко Втрата зазнаватися переселенці в дорозі. Уряд НЕ організовував планомірної та своєчасної перевезення їх у ті райони, в Які смороду заселялися.

Без врахування господарських інтересів переселенців створювався колонізаційній земельний фонд Сібіру. З Огляду на нестача ЗАХОДІВ та спеціалістів, дослідження відставалі від землевпорядкувальніх робіт. Місцева адміністрація НЕ мала в своєму розпорядженні Даних про стан та Кількість вільніх державних земель. Створення переселенськіх ділянок Було спішнім и непланомірнім. До них включалися непрідатні для господарського использование землі, від якіх много переселенців відмовляліся при Першому ознайомленні чи после декількох років безплідної праці.

Переселення як засіб Освоєння Сібіру та Туркестану в широких розмірах, з утвореннями на Нових місцях розвинутих селянських господарств могло дати позитивний успіх лишь за умов вкладення великих матеріальніх коштів. Однако, уряд НЕ пріділяв особлівої уваги Цій стороні переселенської справи. Для нормального господарства на Далекому Сході та в Сібіру потрібні були розгалужені системи ЗАЛІЗНИЧНИХ та грунтових Шляхів у заселених місцевостях, видача державних позик (Не менше 500 крб.) На шкірному господарство, РОЗГАЛУЖ система забезпечення сільськогосподарською технікою, пільгові умови кредитування переселенців и т.ін.

П.Століпін влітку 1910 року разом з Головноуправляючім Землевпорядкування та землеробства здійснів поїздку до Західного Сібіру та в Поволжя. Головного метою Було Ознайомлення з хутірськімі господарствами. На підставі цього обстеження премєром були зроблені деякі Висновки: відведення наділів переселенцям в Сибір винне буті не в Користування, а у приватну власність; Грошові позики переселенцям на домогосподарством нужно впорядкуваті нема за матеріальною забезпеченістю, а за умови заселення даного району; необходимо создать та розвіваті агрономічну допомогу пересельцям и т.інш.

Отже, переселення українських селян до Сібіру та Туркестану в роки століпінської реформи мало велике значення для заселення ціх регіонів. Однако зніщіті земельну нужду селян, як цього сподівався уряд, такими заходами НЕ удалось. Недостатність фінансування приводила до того, что только заможні переселенці малі змогу відновіті своє господарство на цілінніх землях. Заселення Степового краю, Сібіру та Далекого сходу не Було слушно та доцільно організоване. З самого качана НЕ Було виконан жодної умови, яка б полугшувала переїзд селян на Нові місця: безкоштовна лікування, харчування, перевезення майна переселенців. Такоже уряд оказался неспроможності вірішіті транспортну проблему. Неузгодженість строків переселення виготовляють до того, что проміжні станції були переповнені селянами.

Неправильне врахування кількості та якості земель в Сібіру, ​​Далекому Сході та Середній азії виготовляють до того, что Кількість бажаючих переселітіся на ЦІ землі перевіщувала Кількість земельних наділів, Які були прідатні для землеробства. В результате цього більша частина українських переселенців змушена булу повертатіся в рідні місця.

3.4. Реакція українського селянства на процес аграрного Реформування

Крізові явіща в сільському господарстві на початку ХХ століття и селянські Виступи напередодні и в роки Першої російської революції Вимагаю Негайно вирішенню аграрного питання. Тому одним з головних завдання століпінської реформи Було Зменшення революційної напруги в суспільстві. Проти, як свідчать результати проведення реформи, вона НЕ только НЕ зняла напругу в суспільстві, а навпаки, лента Кількість незадоволення аграрної політікою правительства. Актівізуючі процес становлення капіталістічніх отношений в сільському господарстві, реформа булу покликали провести розчістку селянських земель від "слабких" на Користь "сильних" та Шляхом радикальних ЗАХОДІВ зруйнуватися громаду и почату Накопичення Капіталу на селі. Двоякість аграрної політики П.А.Століпіна пролягав в поєднанні більш прогресивної системи капіталістічніх отношений в сільському господарстві зі збереженням старих поміщіцькіх землеволодінь. Така Урядова позиція віклікала незадоволення всех груп українського селянства. Щодо Реформування Селянської общини и виходом на відрубі та хуторі, то відношення тут Було двояким. Були як прихильники, так и вороги цього процесса. В офіційній історіографії радянського ПЕРІОДУ переважала думка про негативні Ставлення селянства до аграрної реформи П.А.Століпіна. Зокрема позначають, что селяни активно протестувалі проти віділення на хуторі та намагались повернути землю заможніх селян до общини. Причиною цьом Було пограбування селянських земель куркулями [57, с.42]. Таку ж точку зору Займаюсь и представник других політічніх течій в суспільній думці России та України. Так, кадетські Вчені та політики негативно спріймалі як соціальні цілі реформи, так и методи ее проведення. Існувала думка, что селянством реформа спріймалася як насилля. Свідченням цьом Було много селянських Скарги, Звернення в пресу та Прямі протести та заколоти.

Проти, в порівнянні з результатами проведення аграрної реформи П.А.Століпіна в России, ситуация в Україні булу Дещо Інша. Відмінність пролягав в тому, что на территории України ще до проведення аграрної реформи Вже почався процес руйнування общинного землеволодіння. Тому частина українського селянства, в основном Заможне, позитивно спріймала аграрне Реформування 1906-1914 років.

Найбільше незадоволення селянами віклікалі:

1) примусове характер руйнування общини адміністратівнім керівніцтвом;

2) примусове віділення на хуторі та відрубі, коли надавали найбільш непрідатні для сільського господарства землі;

3) діяльність Селянська Поземельного Банку з скроню відсоткамі, недостатньою сумою позик, скроню цінамі на землю;

4) непродуманість и недостатність фінансування УРЯДОМ переселенської політики.

Зупинимо на ціх причини більш детально.

Як Вже позначають, в суспільстві Взагалі відношення до общини и нового законодавства Було двояким. З одного боку, Переваги приватного землеволодіння пролягав у вільному продажу землі, возможности ее закладаті. Ще однією перевага Було, что хутірське и відрубне господарства давало можлівість краще працювати на землі, яка НЕ розділена на много шматків. З Іншого боку, як би НЕ переділялася земля, все одно более ее НЕ ставало. І ще для господарства потрібні були гроші, агрономічна допомога и т.ін. [154, 1908. - 28 квітень, 2 серпня].

Для малоземельних селян вихід з общини означав цілковіте розорення. ВІН позбавляв їх возможности користуватись громади вігонь, водопоями та іншімі угіддямі, без якіх смороду не могли Довго протріматісь на відведеній латці землі, яка Складанний, як правило, 1-2 десятини. Тому біднота в масі життя без чинила Опір руйнування общини.

Газетні ПОВІДОМЛЕННЯ друкувалися дані НЕ только про вихід селян з общини, но й про ті, як реагувала громада на ее руйнування. Віділення з общини проходило за рішеннями селян, и за наказами світових посередників. Так, 14 травня на екстренних засіданні Харківського повітового зїзду Було Затверджено 23 приговори селянських громад й 5 постанов Земському начальника про вихід з общини. У Павлоградська повіті (Катеринославська губернія) Вийшла з общини 4489 селян з 28106 десятинами надільної землі, причому за вироками Сільських сходів віділілося 1406 селян, а за ухвалив Земському начальства - 3083 [161, 1908. - 18 травня; 5 липня].

Чому ж громада противилася виходом з неї своих Членів? Про це можна дізнатіся з дописів Власний кореспондентів та газетних Повідомлень. Чи не всегда в общіні Було достаточно прідатної землі для віділення. Частіше за все общінні землі Складанний з різноманітніх ділянок - орної землі, сінокосу, болота, а землі, прідатної для землекористування в общіні после віділення ее Членів, Залишайся мало. Так, в допісі власного кореспондента газети "Рада" позначають, что в с.Піскі (Лубенського повіту на Полтавщині) вігонь, (тобто землі "непеределяемой"), Який залішається в общіні й надалі, налічувалося 215 десятин, но більшість цієї землі зовсім непригодна булу для землекористування: пісок, солончаки, болото та інш. [161, 1907. - 29 серпня].

Часто громада не давала Згоди на вихід селян, если більшість ее були малоземельні селяни. Например, в с.Пасіцелі Ананьєвського повіту Херсонської губернії малоземельні селяни, наділі якіх Складанний 1-2 десятини, на сільському сході не дали Згоди на віділення 100 господарів, Які малі по 8-10 десятин землі [161, 1907. - 13 вересня]. У с.Пісарівка Вінницького повіту селяни пояснювалі своє небажаним віділятіся на хуторі тім, что в багатьої сімях, Які складаються з 6-7 чоловік, лишь 1 десятина, на Якій хутір НЕ заведеш [161, 1907. - 3 липня].

Пояснення такой протідії малоземельних селян віділенню на хуторі дает гр.К. в статті "Новий закон про" землевпорядкування "в газеті" Засів ". Автор Зазначає, что для" убогих малоземельних "господарів ніякої корісті з хутірського господарства НЕ має, оскількі смороду позбавляються Громадської толоки [60, 1911. - 23 вересня].

Уряд всілякімі засоби намагався пріскоріті процес руйнування общини. Землевпорядкувальні КОМІСІЇ пріділялі много уваги примусове землеустрою. Однако, Частіше за все селяни протистоять ЦІМ нападкам. Смороду писали Скарги губернаторам, не давали Згоди на віділення з общини, для чого земства повінні були розглядаті справи про переділ землі, а це Займаюсь дуже много годині. Часто после віділення з громади за постановами земств, одноосібнікі відчувалі з боку общини та односельців негативно до себе Ставлення. Справи даже доходили до того, что віділені з громади писали прохання на переселення до Сібіру [161, 1907. - 13 вересня; 1908. - 1 квітня; 1909. - 14, 19 серпня].

Виступи селян проти тих, хто Вийшов з общини, доводять, что в громадах тісно перепліталіся 2 протілежні течії: одна антіобщінную, Інша - за Збереження общини.У більшості життя без одного течія булу більш масовим. Впоратися не только в ТІМ, что громада стояла на шляху розвитку капіталізму, ее ліквідація мала прогресивний значення, а ще й у ТІМ, что вона представляла собою дуже складаний інститут, як Зазначає дослідник В.Г.Тюкавкін [187, с.256]. Відомо, что ліквідація общини мала прогресивний значення. Однако нельзя розглядаті ее только як земельно-переробній апарат. Селяни продовжувалі боротися проти поміщіцького землеволодіння і проти хуторян та відрубніків, заможніх селян.

Часто офіційні чиновники так поспішалі Виконувати свою "справу", что НЕ зважалі на якість землі и неможлівість працювати на ній. Так, селяни с.Біліч Володімірівського повіту скаржилася на місцеву землевпорядкувальну комісію, яка віділіла на хуторі заболочені землі. После РОЗГЛЯДУ Скарги Було рекомендовано віділіті селянам позику для виробництва ними гідротехнічніх робіт та приведення ціх земель у належно для землеробства стан [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.173. - Л.4].

Незважаючі на негативні Ставлення среди односельців до хуторян, українські селяни виявляв бажання розселітіся на хуторі чи відрубі. Так, Олександрівська землевпорядкувальна комісія Катеринославської губернії ліквідувала 11000 десятин казенної землі, утворівші на ній около 600 господарств. Однако, селян, Які Бажана переселітіся на ЦІ хуторі, Було более 3000 чоловік [161, 1909. - 27 серпня].

Бажання селян віходити на хуторі чи відрубі колівалося в залежності від Політичної ситуации. Например, за допісом власного кореспондента газети "Рада" в Подільській губернії, после розмежування викуплення маєтку на хутірські ділянки селяни с.Нестоіті ПОГОДИЛИСЯ перейти на хутірське господарство. Альо восени, перед початком роботи державної Думи, відмовіліся купуваті ЦІ ділянки, мотівуючі це тім, что "збереться Дума, то вона и без грошей землю дасть" [161, 1907. - 18 жовтень].

Часто до офіційніх ОРГАНІВ власти потраплялі Скарги від селян на незадовільні Дії Членів землевпорядкувальніх комісій за за неправильне розмежування та за насільніцьке прімушення до виходу на хуторське господарство [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.297. - лл.1-6; од.зб.612. - л.1-195; од.зб173. - л.1-14].

Малоземельні селяни не давали Дозволу односельців на вихід з общини, тому часто селяни звертали до Урядовий ОРГАНІВ про допомогу. Так, в с.Губник Гайсинського повіту Подільської губернії частина селян звернули до губернського прісутсвія з Проханов помочь розподіліті надільні землі на відрубі, оскількі частина селян не дает Дозволу на віділення своих Членів [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.183. - л.1-233].

Інші ж Скарги селян були зовсім протилежних. У с.Мініні Радомісльського повіту Київської губернії селяни подали Скаргу на Дії повітової землевопорядкувальної КОМІСІЇ, яка дозволила віділітіся на відруб сімї Горбачів, у якої у власності за налічувалося 15 десятин зайвої землі [198, ф.442. - оп.709. - од.зб.194. - л.1-11].



align = "left"> Скарги селян на незаконні Дії землевпорядкувальніх комісій за друкувалися и в прессе. Так, газета "Рада" надрукувала листа селян з Уманського повіту, в якому позначають, что землевпорядкувальна комісія на чолі з Міровим посередником прімушує їх віходити на відрубні ділянки [161, 1908. - 23 вересня].

Отже, найбільше невдоволення при запровадженні хутірського та відрубного землеволодіння віклікалі у селян прімусові Дії влади, а такоже заможніх селян, Які при віділенні з общини забирали з собою належні Їм надлишком землі. Часто ЦІ надлишком перевіщувалі норми селянського землеволодіння.

Незадовлення при проведенні аграрної реформи у селян віклікалі такоже Дії Селянська Поземельного Банку. Допомога банку при купівлі селянами землі у поміщіків булу Досить незначна. До того ж Підвищення Селянська Банком ціни на поміщіцьку землю такоже ставало на заваді селянам. У с.Війтовцях Переяслівського повіту банк, купивши землю, почав продавати ее селянам, однак умови продажу здалися селянам Важко. После цього Селянський Банк решил здаваті Цю землю в оренду по 9 крб. за десятину. Недовіра селян до банку виявило в тому, что смороду відмовіліся від оренди цієї землі, хоча звичайна Орендна ціна в Цій місцевості сяга 15-20 крб. за десятину [161, 1907. - 21 січня; 18 липня].

Велику роль в проведенні століпінської аграрної реформи відігравало переселення селян до Сібіру. В Україні переселення носило масовий характер, однак умови, в якіх переселенці Їхали на Нові місця були незадовільнімі. Як Зазначає газета "Дзвін", залізниці НЕ встігалі перевозіті всех бажаючих віїхаті до Сібіру, ​​даже у товарних вагонах [98, 1906. - 26 квітня]. Влада надавала переселенцям право на безкоштовне проїзд до Сібіру з сімєю у вагонах IV класу. Як позначають власний кореспондент газети "Рада", - вагони IV класу - це звічайні товарні вагони з написами "40 осіб, 8 коней". Однако, даже Такі умови переїзду НЕ зупінялі селян в бажанні "шукати щастя в Сібіру" [161, 1907. - 6 листопада].

Незважаючі на незадовільні умови переїзду до Сібіру, ​​хвиля переселенців з України щороку зростан. Найчастіше переселялися малоземельні селяни. Смороду вважать це Єдиною можлівістю покращіті свои земельні справи. Однако, зневірюваліся в своих сподіваннях почти Одразу после Прибуття на місце. Окрім незадовільніх умів проїзду, уряд почти Нічого НЕ Було Зроблено для влаштування переселенців на місцях. Так, селянин с.Преображенського Куп повіту Харківської губернії в своєму лісті односельців позначають, что после Прибуття на місце та купівлі хати и парі коней, грошей в него залиша только 80 крб., А заробітків НЕ Було [161, 1907. - 29 липня] . После таких листів від односельців, деякі селяни відмовляліся від намагання переселітіся, но часто незадовільні умови проживання на Батьківщині змушувалі їх НЕ зважаті на всі негаразди.

Невдоволені були селяни не только умів переселення, а й якістю землі, якові надававши уряд у Сібіру. Хоча землі переселенцям надавали в достатній кількості, проте не всегда вона булу належної якості. Як позначають в допісі кореспондент газети "Рада", переселенці с.Демкі Золотоношського повіту Полтавської губернії получил Великі ділянки землі, но якість ее булу поганою - "не в кричиш, що не впашеш, посієш хліб, а на кшталт буря" [161, 1907. - 27 жовтня].

Все це змушувало селян, Які переселилися до Сібіру, ​​через Деяк годину повертатіся. Звісткі про недостаньо Кількість та якість землі, незадовільні умови переселення, недостатність урядової допомоги прізвелі до того, что переселенська хвиля Почаїв потроху спадаті. Много ходаків, Які Повертайся з Сібіру, ​​позначають, что хоча Кількість землі є в достатній кількості, однак якість ее НЕ Підходить для нормального землеробства [186, 1907. - 23 червня; 87, 1907. - 7 травня].

Гіркій досвід переселенців змушував селян відмовітіся від бажання переселення за Урал. Так, Зазначає газета "Рада", в 1910 году переселення в Азіатську Россию зменшіть. Переселенська справа, як до запровадження століпінської реформи, так и во время неї продовжувала займаті особливе місце. Чекаліна та відрубна система не віправдала надії селян делу покращення землеволодіння, а отже только переселення могло помочь вірішіті Цю дело [161, 1911. - 22, 31 березня].

Таким чином, підсумовуючі реакцію українського селянства на процес аграрного Реформування на початку ХХ століття, можна сделать следующие Висновки. По-перше, Реакція на процес Реформування аграрного сектору среди селян булу неоднозначно. Серед прібічніків можна віділіті следующие групи:

1) ті селяни, Які були по сусідству з німецькімі та чеський колоністамі;

2) селяни тих територій, де Взагалі чи частково НЕ Було общинного землеволодіння;

3) найбільш заможні селяни, Які малі умови для создания повноцінного фермерського господарства (в основном це селяни, Які малі НЕ менше 5 десятин землі);

4) малоземельні переселенці, что ставили за мету создания окремий дрібного господарства.

Руйнування общини в Україні носило позитивний характер и не віклікало у селян негативного Ставлення. Однако, методи, Якими діяла Місцева влада, Частіше за все віклікалі негативну реакцію селянства. Селяни були невдоволені примусових характером руйнування общини. Незадоволення у селян віклікало такоже примусове віділення на хуторі та відрубі, оскількі часто прімушувалі віділятіся селян, у якіх булу недостатня Кількість землі. Так, для Подільської губернії, за визначенням губернатора, нормальна площа хутірської ділянки визначавши 5 десятин.

Двояко Ставлення віклікала у селян діяльність Селянська Поземельного Банку. Надзвичайно Високі відсотки за куплену землю, недостатня сума позик при купівлі землі, Занадто Високі ціни на землю не давали змогі селянам скористати с помощью Банківських установ. Даже заможні селяни намагались купуваті землю поміщіків безпосередно, только іноді вдаючися до Банківських позик.

Непродуманість УРЯДОМ переселенської політики та недостатність фінансування ціх ЗАХОДІВ віклікалі у селян негативну реакцію, оскількі не давали возможности селянам впроваджуваті своє господарство на неосвоєніх землях Сібіру та Середньої азії. Більшість цілінніх земель Вимагаю Додатковий витрат для землеробства, а для багатьох селян-переселенців це Було недоступно. І хоча уряд надававши великого значення процесса Освоєння зауральськіх земель, однак ним Нічого НЕ Було Зроблено для запровадження агрономічної та матеріального допомоги переселенцям.

Отже, в більшості життя без негативних реакцію віклікала не як така століпінська реформа в цілому, а насільніцькі заходь, Якими вона запроваджувалася, а такоже недостатня матеріальна допомога правительства чи Відсутність такой.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючі проведення аграрної реформи П.А.Століпіна в Україні на початку ХХ століття, можна сделать следующие Висновки.

1. Проведення аграрної реформи на початку ХХ століття Було віклікано поруч соціально-економічних та політічніх факторів. це:

1) незакінченість соціально-економічних реформ 1861-1866 років (хоча булу відмінена кріпацька система, но Залишайся відстала форма общинного землеволодіння);

2) Слабкий Проникнення капіталістичного способу життя в сільське господарство;

3) розвиток виробництв лишь певної сільськогосподарської продукції (Цукрова, сільськогосподарське машинобудування);

4) наростання селянського та революційного руху;

5) Світові кризиса сільського господарства початку ХХ століття та інше.

Для України цього ПЕРІОДУ Реформування сільського господарства ставало необхідністю. По-перше, селяни більшості губерній України страждалі від малоземелля та безземелля. Як і друга, после реформи 1861 року громада землеволодіння мало неоднакове розповсюдження по территории України у звязку з особливими землекористування. Як і Третє, землеволодіння в Україні Було тісно повязане з історічнімі процесами: на Правобережжі после польського повстання 1863 року 90% землі перейшло до российских поміщіків.

Штучне підтрімування поміщікамі общини не давало змогі капіталізму розвіватіся у сільському господарстві. Станові обмеження, Які лежали на общинних землях, обстановка товарного виробництва, невдоволення селян заборонено мобілізації земельної власності за привели в кінці-кінців у 1905 году до революційної ситуации. Однако селяни ставили питання про Розподіл землі Надто Гостра - знищення поміщіцького землеволодіння та передача всієї землі селянам. Уряд НЕ МАВ наміру так Глибока заходіті делу земельного перерозподілу, тому й зупинивсь на прусському шляху Реформування, Який характерізувався збереженням великого поміщіцького землеволодіння, реформованого до капіталістічніх умів. Альо цею шлях розвитку БУВ найбільш сприятливі для центральних районів России. На Відміну Від якої, в Україні сільське господарство Було найбільш перейняте капіталістічнімі елементами. Тому Такі підході ставали на заваді більш прогресивний розвитку українського села капіталістичного зразки. Результати фермерізації українського селянства були більш дієвімі чем на территории России. Це Було пов'язано з тім, что розпад общинного землеволодіння почався ще в ХІХ столітті, а століпінська реформа его пришвидшити. Необходимость Реформування українського села за Фермерське американська зразки розвитку настолько булу актуальною, что ще за часів роботи І та ІІ ДЕРЖАВНИЙ Дум представник від українського селянства пропонувалі проекти про перерозподіл приватного землеволодіння. Селяни даже погоджуваліся з компенсаційнімі виплатами колішнім власникам.

Нове аграрне законодавство мало для України такоже и практичне значення.Оскількі в більшості районів громади землеволодіння Було формальністю, то указ від 9 листопада 1906 року Фактично затвердивши Юридично легалізацію існуючого землеволодіння.

Століпінська реформа мала на меті Впровадження Нових форм землекористування при збереженні існуючого поміщіцького землеволодіння. Альо в Україні процес Зменшення поміщіцького землеволодіння свідчів про ті, что частина землевласніків не могла прістосуватіся до економічних вимог дня, не зважаючі даже на Урядовому підтрімку. Процес розпродаж Панських земель в Україні продовжувався и после Впровадження реформи. Всього только за три роки после оголошення століпінської реформи поміщіцьке землеволодіння в Україні зменшено на 8,2%, а Питома вага Панських посівів перед І Світовою війною Складанний 18% від Загальної площади.

Закон 27 серпня 1906 року "Про призначення казенних земель до продажу для розширення селянського землеволодіння" для України НЕ МАВ особливого значення, оскількі Частка казенних земель в Україні булу Досить незначна для забезпечення селян землею в достатній кількості.

Вихід селян з общини за указом 9 листопада 1906 року про селянське землеволодіння НЕ всегда проходив однозначно в різніх губерніях України. Урядовим Працівникам часто доводять втручатіся в процес руйнування общини. Головного причиною заперечення Вихід общиною Було малоземелля. Це Було пов'язано з тім, что общінні землі Складанний з різноманітніх ділянок - ріллі, сінокосу, болота и т.ін. А землі, прідатної для землекористування, Було дуже мало, особливо, если з общини Вихід лишь декілька Членів.

Проти, в Україні процес Вихід з общини проходив дуже активно. Приватне селянське землеволодіння Постійно зростан. У період з 1906 по 1910 роки воно зросли почти в 3 рази. Серед причин, Які змушувалі селян закріплюваті землю у приватну власність, можна віділіті следующие: бажання вести Самостійне господарство, побоювання загубіті надлишком землі, намагання продати землю.

Новий закон МАВ на меті НЕ только зруйнуватися громаду, но й ліквідуваті Недоліки землекористування. Незручності, Які створі в результате стіхійного землеустрою, стояли на заваді Поліпшення землеробства. Намагаючися досягті Рівного размещения кількості та якості землі, что відводілася на шкірні господарство, селяни поділялі їх на дрібні Смуги. В результате утворілося черезсмужжя, мілкосмужжя, дальноземелля та інші Недоліки землеустрою. Общінні вігоні та віпас худоби на пару Вимагаю Збереження трипілля з примусових сівозміною. Альо за такой системи господарства Важко Було впроваджуваті Нові форми аграрного устрою, застосовуваті сільськогосподарські знаряддя та машини. З цього боку нове аграрне законодавство мало прогресивний характер, оскількі зведена до одного місця земля давала можлівість селянину підвіщіті продуктивність своєї праці, застосуваті Новітні Досягнення хліборобської техніки та підвіщіті сільськогосподарську культуру.

2. Если процес ПРИВАТИЗАЦІЇ землі за часів століпінської аграрної реформи проходив в Україні Досить Швидко темпами, то создания хуторів та відрубів на пріватновласніцькіх землях відбувалося дуже Повільно з декількох причин. Велика Кількість селян, Які закріплювалі землю у приватну власність, здебільшого малі Намір только розірваті стосунки з общиною (це пояснюється тим, что Чекаліна система могла буті Корисна лишь за Певного мінімуму землі, а за умов Збереження великого поміщіцького землеволодіння лишь незначна частина селян могла сподіватіся за с помощью покупки землі збільшити розмір свого надільного землеволодіння). Так, за данімі губернаторів України про віділення землі у приватну власність и відведення ее до одного місця на Одне домогосподарством в Середньому доводиться від 5,8 десятини в Київській губернії до 12 десятин у Таврійській. Альо за повідомленнями періодічної преси Середні наділі селян були Дещо іншімі - 4, -6 десятин в Київській губернії и 13 десятин в Таврійській. Кількість селян, Які перейшлі до хутірського та відрубного господарства в Україні, Складанний лишь 7% від Загальної кількості тих, хто закріпів землю у приватну власність.

Більша частина селян не мала достаточно коштів даже для того, щоб при переселенні на хутір перенести своє господарство. І хоча уряд надававши Деяк допомогу в облаштуванні хуторів, насправді селянам Було дуже Важко ее отріматі. У разі Отримання таких коштів селянами, Урядова допомога булу незначна и не давала змогі в Перші ж роки Існування на хуторі протріматіся в разі неврожаю чи поганих природних умов.

Часто Урядова допомога при віділенні на хуторі та відрубі зводу до видання позик лишь у Виключно условиях - заболоченість ділянки, будова колодязів и т.ін. Зовсім НЕ враховувалась потреба селян у новому сільськогосподарському реманенті, недостатньою булу и агрономічна допомога, оскількі часто бракувалась досвіченіх спеціалістів.

При запровадженні хутірського господарства часто відношення урядовців носило схематично-шаблонне та однобічно-догматичне вирішенню питання без достатньої уваги до всіх особливо побутового, географічного, історічного характеру окремий регіонів імперії.

На заваді нормальному Впровадження хутірського та відрубного господарства ставав такоже и шлюб спеціалістів-землемірів, Які були б здатні впоратіся з великим ОБСЯГИ робіт.

Віходячі з життєвого досвіду, селяни чинили Опір виходу на хуторі та відрубі: селянське землеробство Було залежних від прімхів природи. Сам процес Впровадження хуторів та відрубів НЕ забезпечував підйому Селянської агрокультури. Потрібне Було не только Показове запровадження хутірського господарства, но й Широке навчання селян новим методам господарювання, Достатньо Урядова допомога для Утримання господарства в разі неврожаю и т.ін. Зміна форм землекористування булу всегда результатом розвитку техніки та економіки. Тому штучне насадження Нових форм господарства, Які НЕ відповідають економічнім та аграрного умів, ніякім чином не могли буті гарантією майбутнього прогресу.

У впровадженні нового аграрного законодавства уряд робів ставку на заможніх, но не звертає Рамус на Середнє селянство, Пожалуйста, На Відміну Від "міцних і сильних" та "слабких і п'яних", Складанний в Україні більшу часть сільського населення.

3. Питання селянського малоземелля НЕ вірішувала и оренда поміщіцької землі. Хоча цею вид землекористування и БУВ Досить Поширення в Україні, однак в роки століпінської реформи ВІН ставши непродуктивним. По-перше, панство намагались здаваті свою землю в оренду великими ділянкамі та на довгий строк. Як і друга, Зростаючий ціна на землю значний вплівала и на орендні ціни. За часів реформи в Деяк малоземельних районах Орендна ціна десятини підвіщілася почти в 5 разів.

Селянам, Яким віділялі землю в приватну власність, недоцільно Було орендуваті землю даже при умові недостатньої кількості власної землі. До того ж більшість поміщіків вважаю за краще продати землю Селянське Банку, чем мати проблеми зі здачі землі в оренду.

Если до реформи П.А.Століпіна поміщікі складали землю в оренду НЕ только за гроші, но й за відробіткі, то починаючі з 1906 року умови оренди для селян значний погіршуються. До того ж селянське малоземеллям часто корістуваліся и Селянський Банк, и заможні селяни, Які малі гроші для довгострокової оренди, щоб Передат ее за більшу Ціну на 1 рік маленькими ділянкамі.

После Впровадження аграрної реформи Функції по здачі землі в оренду пріймає на собі Селянський Банк. Маєтки, Які НЕ були розпродані, розподіляліся на ділянки и здавай в оренду селянам. Таким чином, на плечі селян перекладався Тягар по Утримання Банківських земель.

4. Діяльність Селянське Банку за часів аграрної реформи Набуль великого значення. Ще у серпні 1906 року Царське указом Було передано Селянське Банку для продажу селянам казенні, удільні, церковні та монастірські землі. Указом 15 листопада 1906 року розшірюваліся позікові операции Селянське Банку, якому надавав право відаваті позики під заставу надільної Селянської землі.

Селянський Банк виступали як захисник класового інтересів поміщіків, тому самє Завдяк ДІЯЛЬНОСТІ цього банку в Україні значний зросли ціни на землю. В малоземельних губерніях, таких як Київська, Подільська, Харківська та Чернігівська, ціни Банку були віщімі на 20% за купівельні. Так, за данімі періодічної преси, ціни на землю, якові купували Селянський Банк коліваліся від 125 крб. за десятину у Волинській губернії до 209 крб. - у Подільській. Отже в малоземельних губерніях ціни на землю, якові купували у поміщіків Селянський Банк були найбільшімі по Україні.

На Селянський Банк Було покладаючи завдання Впровадження хутірського та відрубного господарства. В Україні більша частина земель, Які продавати банкам, опінія в руках відрубніків та хуторян. З усієї землі, проданої банком в Україні в період з 1907 по 1910 роки, 85,6% Було продано хутірськім та відрубнім господарство.

Досить Високі ціни власніків-поміщіків на землю не давали змогі селянам купуваті землю безпосередно в них. Селянський Банк, надаючі кредит на купівлю землі, зосереджувалися в своих руках посередницькі догоди на купівлю землі селянами в поміщіків. Так, за офіційнімі данімі, середня Кількість прідбаної без участия банку землі становила на 1908 р. в Київській губернії - 1,6 дес. на одного господаря, Чернігівській - 3,4 дес., Полтавській - 4 дес., Харківській - 4,8 дес., Херсонській - 5,1 дес., Таврійській - 6,7 дес., Катеринославській - 8,1 дес.

Селянський Банк всіляко намагався Сприяти урядовій політіці у насадженні заможніх господарств, тому з твердістю стягає з покупців землі Платежі, що не зупіняючісь даже перед руйнацією господарств несправностей позічальніків. После Впровадження нового аграрного законодавства змінюється и соціальний склад покупців. Если до революції 1905 року Головними покупця Банківських земель були селянські общини и товариства, то починаючі з 1907 року монопольне покупця стають ОКРЕМІ Господарі.

За роки століпінської реформи Найбільший Відсоток хутірськіх та відрубніх господарств на терітoрії Російської імперії, Які утворіліся на Банківських землях, припадав на Україну. До 1911 ріку в шести українських губерніях (Правобережжя та Лівобережжя) Було 33% хуторів та 48% відрубів від Загальної кількості по всій імперії.

Позики, Які відаваліся Селянська Банком на землі для купівлі селянами, були достаточно скроню. Альо если зважіті на продажну Ціну, яка становила в Середньому по Україні 250-350 крб. за десятину, що не всі селяни малі змогу доплатіті за десятину щонайменш 10% від ее вартості. Так, за данімі періодічної преси в україні середня ціна десятини землі Складанний 220 крб. Селянський Банк відавав позику в Середньому 147 крб. на десятину. Даже при допомозі Банку доповідна суму в 365 крб. за п'ять десятин прідбаної ділянки малоземельних чи безземельних селян Було дуже Важко.

Невігідною булу для селян політика Банку относительно продаж надільної Селянської землі. Если на поміщіцькі землі Банк Постійно підвіщував ціни, то надільні селянські землі коштувалі вдвічі дешевше за рінкові.

Загальна політика Селянське Банку, яка булу спрямована на підтрімку урядової політики Стосовно Збереження поміщіцької землевласності, недостатність фінансування та кредитної політики делу влаштування хутірського та відрубного господарств малі негатівні Наслідки для Підсумків реформи в Україні. До того ж после качана І Світової Війни уряд БУВ змушеній скоротіті и так недостатнє фінансування реформи.

5.Переселенська політика правительства булу спрямована більш за все не на покращення аграрної справи, а скоріше на звільнення європейської части России від "революційніх елементів".

Непродуманість організайного боці справи, недостатність фінансування переселенців, завіщені дані относительно вільніх для переселення земель малі негатівні Наслідки для переселенської справи. За данімі періодічної преси, например, в Чернігівській губернії лишь 39% всех переселенців малі более 500 крб. для переселення, 300 крб. малі 14%, всі ж інші селяни або Взагалі НЕ малі грошей на переселення, або малі менше необхідніх за офіційнімі підрахункамі 300 крб.

Для України переселення в цілому носило негативний характер, оскількі більшість переселенців були незаможних, що не малі достаточно коштів для влаштування на новому місці и после декількох років Марні намагань влаштуваті в Сібіру власне господарство, повертаюсь додому, поповнюючі ряди безземельних селян. Загальна Кількість переселенців з Сібіру, Які повернув на Батьківщину з 1906 по 1912 рр. Складанний в Чернігівській губернії 8,8%, Полтавській - 9,9%, Київській - 10,6%, Волинській - 12,3%, Харківській -12,5%, Херсонській - 20,4%

Взагалі, перед переселенцями на місцях нового облаштування господарства ставали ті ж питання, что и вдома. Додатково тут існувалі шлюб води, віддаленість від залізниць, Непридатність землі для господарства. Много земель Переселенського Управління так и залиша незаселеними.

Колонізація Сібіру та Туркестану в тих розмірах, Які намагався запровадіті уряд, могла розвинутися лишь за умов попередня вкладання великого Капіталу у Цю дело.

Однако, если для України переселення мало негативний наслідок, то в цілому по Російській імперії економічна доцільність заселення східної части імперії носила позитивний характер. По-перше, за роки століпінської реформи БУВ здійсненій великий стрибок в економічному та соціальному розвитку Сібіру. Населення даного регіону за роки колонізації збільшілося на 153%. Велику часть колонізаторів Складанний українські селяни. За роки з 1906 по 1913 в Сібіру були збільшені посівні площади на 80%.

6. Реакція українського селянства на проведення століпінської аграрної реформи булу неоднозначно. Серед селян були прибічники реформи, якіх можна розділіті на следующие групи:

1) селяни, Які мешкали поряд з німецькімі та чеський колоністамі и намагались наслідуваті їх досвід у формуванні господарства;

2) селяни, на территории мешкання якіх Взагалі чи частково НЕ Було общинного землеволодіння;

3) заможні селяни, Які малі надлишком землі для Утворення повноцінного господарства;

4) малоземельні селяни, Які переселялися за Урал.

Однако, в більшості селяни вороже ставити до проведення реформи, оскількі всі заходи по Руйнування общини та впровадження хутірського та відрубного господарства проводять урядовці насільніцькімі методами. Негативних Ставлення у селян віклікала діяльність Селянська Поземельного Банку (велика ціна на землю, підвіщені відсотки за позику, недостатня Кількість банківської позики на купівлю землі). Непродуманість УРЯДОМ переселенськіх ЗАХОДІВ та недостатність фінансування віклікалі у селян такоже негативно Ставлення до переселенської політики. І хоча селяни України Складанний значний часть колоністів азіатської России, однак невлаштованість господарства на Нових місцях змушувала їх протестуваті проти незадовільніх умів господарювання за Уралом. Тому Кількість зворотніх переселенців за часів століпінської аграрної реформи Постійно зростан.

7. обострения аграрної проблеми на початку ХХ століття прівертало Рамус багатьох політічніх ОРГАНІЗАЦІЙ, и загальноросійськіх, и украинских. Більшість політічніх партій в своих програмах наголошувалі на відновленні соціальної справедлівості по відношенню до селянства (Скасування вікупніх платежів, повинностей та податків, Які були покладені на селянство после Скасування кріпацтва в 1861 році), зрівняння селянства в Громадянських правах з іншімі верств Суспільства.

Революційно-демократичні, соціалістічні та ліберальні українські та загальноросійські партии наголошувалі на поліпшенні селянського землеволодіння за рахунок державних, удільніх, кабінетськіх, Монастирського та части пріватновласніцькіх земель. Кадети, Партія демократичних реформ, УДРП даже пропонувалі компенсацію великими землевласнікам за рахунок держави вартості їх земель.

Особливий погляд на земельну власність дотрімуваліся українські та загальноросійські есерів. В своих програмах смороду наголошувалі на націоналізації землі, яка винна булу перейти в загальнонародне Користування.

Особливе Рамус в програмах політічніх партій Займаюсь оренда землі. Майже всі Політичні партії наголошувалі на впорядкуванні Законів, Які б регулювалися отношения между Орендар та орендні ціни.

Особливий погляд на приватну власність додержуваліся загальноросійські монархічні партии, Які вважаю, что Збереження поміщіцького землеволодіння обовязкове, а поліпшіті Важко становище селянства можливо за рахунок посиленої та покращеної ОБРОБКИ землі.

Характерною рісою національно спрямованостей партій Було, что смороду ставили питання вирішенню аграрної проблеми поряд з національною. Рушійною силою розглядалося самє селянство, а не пролетаріат (РУП). Загальноросійські партии розглядалі аграрне питання в Україні як складового часть аграрної проблеми всієї Російської імперії и не віділялі особливо СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО стану українських земель.

Оцінюючі в цілому Підсумки століпінської аграрної реформи в Україні, можна з упевненістю стверджуваті, что Накопичення досвід аграрного Реформування сільського господарства України потребує Подальшого детального Вивчення, осмислення и может буті використаних в СУЧАСНИХ условиях розвитку української економіки, зокрема сільського господарства. З Огляду на це предлагают следующие рекомендації:

1. Вважаті за доцільне поєднання зусіль історіків, економістів, сільськогосподарських ПРАЦІВНИКІВ, представителей політічніх партій, громадсько ОРГАНІЗАЦІЙ, представителей власти та різніх рівнів управління з метою продовження цінного досвіду организации та проведення всеукраїнськіх конференцій з проблем сільського господарства в історичному контексті, в розтіні потреб сучасності та майбутніх перспектив.

2. Слід подолати традіційні подивись у вісвітленні Минулого та сьогодення українського народу. У підручніках, наукових посібніках та збірніках має панувати новий погляд на роль українського селянства в економіці України зазначеним ПЕРІОДУ, зокрема в оцінці ограрного Реформування в Україні за часів століпінської політики.

3. Потребує Подальшого наукового дослідження и Висвітлення роль всех верств українського селянства (особливо середня прошарку) в розвитку сільського господарства та економіки України та Російської імперії в цілому в период Реформування на початку ХХ століття.

4. Назрів годину для подготовки та видання фундаментальної Наукової праці про роль селянства в економічному жітті України в Різні часи української історії.

5. необходимо підготуваті и запровадіті в коледж та вузах навчальні посібники и спецкурси на тими:

- Історія аграрного Реформування в Україні;

- Роль сільського господарства в економічному жітті України;

- Українське селянство в соціально-політічному жітті;

- Досвід аграрного Реформування для сучасного сільського господарства України;

- Періодічна преса у вісвітленні проблем аграрного Реформування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Аврех А.Я. Столипін і долі реформ в Росії. - М .: Политиздат, 1991. - 286 с.

2. Аврех А.Я. Столипін і Третя Дума. - М .: Наука, 1968. - 520 с.

3. Аврех А.Я. Царизм і третьеиюньская система. - М .: Наука, 1966. - 181 с.

4. Аграрна еволюція Росії і США в XIX - початку ХХ століття: Матеріали радянсько-американських симпозіумів. - М .: Наука, 1991. - 359 с.

5. Аграрне рух в Росії в 1905-1906 рр. Порайонні огляди: Б.Б.Веселовского, В.С.Голубева, В.Г.Громана і ін. - Ч.2. - СПб, 1908. - 543 с.

6. Аграрні відносини і земельна політика царизму в Сибіру (кінець XIX століття - 1917 г.) .: [Збірник статей.] / Красноярський держ. пед. ін-т; [Редкол .: М.Б.Шейнфельд (відп. Ред.) Та ін.]. - Красноярськ: КГПИ, 1982. - 90 с.

7. Аграрне питання в Раді Міністрів (1906 г.). - М., Л .: Гос. вид-во, 1924. - 200 с.

8. Антонова С.І. Періодична преса як історичне джерело з історії СРСР (1895-1917 рр.). Для студ.-заочників іст. фак. держ. ун-тов. Вип 1. - М .: Изд. Московського ун-ту, 1966. - 56 с.

9. Анфимов А.М. Земельна оренда в Росії на початку ХХ століття. - М .: Вид-во Акад. наук СРСР, 1961. - 208 с.

10. Анфимов А.М. До питання про характер аграрного ладу європейської Росії на початку ХХ століття .// Іст. записки. - 1959. - № 65. - с.119-162.

11. Анфимов А.М. Селянське господарство Європейської Росії, 1881-1904. - М .: Наука, 1980. - 239 с.

12. Анфимов А.М. Велике поміщицьке господарство європейської Росії (кінець XIX - початок ХХ ст.). - М .: Наука, 1969. - 394 с.

13. Анфимов А.М. Тінь Столипіна над Росією .// Історія СРСР. - 1991. - № 4. - с.112-121.

14. Анфимов А.М. Економічний стан і класова боротьба селян Європейської Росії (1881-1904 рр.). - М .: Наука, 1984. - 232 с.

15. Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст .: Програмні документи дерло політічніх партій. / Наук.-інформаційне підприємство "Пошук". [Упоряд. В.С.Журавській.]. - К .: Наук.-інформаційне підприємство "Пошук", 1992. - 92 с.

16. Балабанов М. Царська Росія ХХ ст. - Б.в.д. - 239 с.

17. Балацький Л.А. Революція 1905-1907 рр. на Україні: Рекл.покажчік літ. / [Л.А.Балацька, Г.Г.Волошіна, А.М.Комській]. - К .: Політвидав України, 1980. - 46 с.

18. Барабой А.З. Аграрний капіталізм в России и століпінська земельна реформа .// Укр. Істор. Журнал. - 1980. - № 11. - с.86-96.

19. Белевский А.С. Земельне питання і націоналізація землі. - М .: Изд. Е.В.Кожевніковой і Е.А.Коломійцевой: Тип. Г.Лісснера і Д.Собко, 1906. - 68 с. (Б-ка "Вільна Росія" / За заг. Ред. С.П.Мельгунова і П.М.Шестакова; № 16).

20. Березняк З.Я. Соціально-економічне становище селян європейської частини Росії і політика самодержавства в селянському питанні (1900-1904 рр.). Автореф. дис. на соіск. уч. ступеня канд. іст. наук. - К., 1952. - 16 с.

21. Бойко В. Земство и народні управи. - Вид. Центр. Ком. Укр. партии соціалістів-федералістів. - К .: Друк. т-ва "Час", 1917. - 15 с.

22. Бржеський Н. общинний побут і господарська незабезпеченість селян. / Досліджують. Н.Бржеского. - СПб .: Крішбаум, 1899. - 87 с.

23. Буцик А.К. Селяни и сільський пролетаріат Київщини в период російської революції. - К .: Вид-во Київ. ун-ту, 1957. - 119 с.

24. Василевський О.Г. Ідейна боротьба навколо столипінської аграрної реформи. - М .: Соцекгіз, 1960. - 227 с.

25.Васильєв Н.П. Правда про кадетів. - Нове доп. і перераб. изд. - СПб .: Мирна праця, 1912. - 95 с.

26. Вернадський В.І. З роздумів з аграрного питання в Росії .// Питання історії, природознавства і техніки. - 1989. - № 1. - с.63-66.

27. Воєйков Д., Загоскіна В. Київська губернія: Статистичні відомості про розподіл землеволодіння, про цінності маєтків і про селянській справі: з 2 хромолітографірованнимі картами. - СПб: В тип. Безобразова і комп., 1867. - 146,3 с.

28. Відродження к.-д .: [Про відродження орг. конституційних демократів]: Зб. іст. нарисів. / [Ред. В.Золотарьов]. - М .: РІА "Гідність", 1991. - 27 с.

29. Волковинський В.М., Левенець Ю.А. П.А.Століпін: из жизни та державної ДІЯЛЬНОСТІ .// Укр. Істор. Журнал. - 1991. - № 2. - с.115-124.

30. Вощинін В.П. Переселення і землевпорядкування в Азіатської Росії: Зб. законів і розпоряджень. - Пг., 1915. - 509 с.

31. Газета (Київське губернське земство). 1908 - 1912 рр.

32. Гайдай Л.І. Деякі аспекти капіталістічної еволюції и селянських господарств Правобережної України (1906-1914 рр.) .// Укр. Істор. Журнал. - 1982. - № 7. - с.116-123.

33. Гайсинович А. Селянський рух 1902 року в Харківській і Полтавській губерніях. - М .: Изд-во Всесоюзну. т-ва політкаторжан і засланців-поселенців, 1934. - 54 с.

34. Герасименко Г.А. Боротьба селян проти столипінської аграрної політики. - Саратов: Изд-во срать. ун-ту, 1985. - 344 с.

35. Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР (Дожовтневій период). - К .: Вища школа, 1970. - 298 с.

36. Голуб А.І. Перспективи аграрних Перетворення на Україні в документах РУП-УСДРП (1900-1907) // Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали інших наукових читань, присвячений памяті Д.П.Пойді. - Дніпропетровськ, 1997. - с.107-112.

37. Горюшкін Л.М. Сибірське селянство на рубежі двох століть. Кінець XIX - початок ХХ. / Відп. ред. д-р іст. наук проф. І.М.Разгон. - Новосибірськ: Наука, Сибірське відділення, 1967. - 412 с.

38. Горякіна В.С. Селянський рух на Україні в 1907-1911 рр .// Історія СРСР. - 1972. - № 1. - с.125-134.

39. Громадська думка (Київ). 1906 р.

40. Грунт А.Я., Фирстова В.Н. Росія в епоху імперіалізму (1890-1907 рр.). - М .: Изд-во ІМО, 1959. - 174 с.

41. Грунт А.Я., Фирстова В.Н. Росія в епоху імперіалізму. Вип. 2. (1907-1917 рр.). - М .: Изд-во ІМО, 1960. - 160 с.

42. Губенко Г.Н. Розвиток капіталізму в селянському господарстві Півдня України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) ./ Конспект лекцій. / - К .: Вища школа, вид-во при Київ. ун-ті, 1976. - 44 с.

43. Дашевіч В. Переселення в Сибір. - СПб, 1912. - 84 с.

44. Добра порада (Катеринослав). 1906 р.

45. Доморослій В.І. Діяльність української парламентської громади в І та ІІ ДЕРЖАВНИЙ думах (1906-1907 рр.). Автореф. дис. на Здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. 07.00.01./Кіїв. ун-тет ім. Тараса Шевченка. - К., 1994. - 24 с.

46. Дроздов І.Г. Аграрні хвилювання і каральні експедиції в Чернігівській губернії в роки першої революції, 1905-1906 рр. - М., Л .: Госізд-во, 1925. - 189 с.

47. Дубровський С.М. До питання від рівні розвитку капіталізму в Росії і характер класової боротьби в селі в період імперіалізму. - М., 1960. - 54 с.

48. Дубровський С.М. Сільське господарство і селянство Росії в період імперіалізму. - М .: Наука, 1975. - 398 с.

49. Дубровський С.М. Столипінська земельна реформа. - М .: Изд-во Акад. наук, 1963. - 599 с.

50. Дубровський В. Селянські Рухи на Україні после 1861 р. (Нарис). - [Х.], 1928. - 255 с.

51. Дякин В.С. Самодержавство, буржуазія і дворянство в 1907-1911 рр. Під ред. Р.Ш.Ганеліна. - Л .: Наука, Ленінград. отд-ня, 1978. - 246 с.

52. Еврєїнов Г.А. Селянське питання в його сучасній постановці. - СПб: Бенці, 1903. - 83 с.

53. Катеринославське Губернське Земське Збори. Журнали засідань Катеринославського Губернського Земського Зборів 49-й черговій сесії 1914 року (з 19-го по 28-е січня 1915 року). - Катеринослав: Тип. Губернії. Земства, 1915. - 535 с.

54. Катеринославське Губернське Земське Збори. Журнали засідань Катеринославського Губернського Земського Зборів 50-й черговій сесії 1915 р (з 15-го по 23-е січня 1916): З додатками - Катеринослав: Тип. Губернії. Земства, 1916. - 1220с.

55. Економічні передумови Великої Жовтневої соціалістічної революції (На Матеріалах України). [Збірник статей. Ред. колегія: д-р екон. наук проф. Д.Ф.Вірнік (відп. Ред.) Та інші]. - К .: Наукова думка, 1967. [Вип. 3]. - 163 с.

56. Єфименко А. Південна Русь: нариси, дослідження, замітки. - СПб, 1905. - Т.1. - 439 с .; Т.2. - 358 с.

57. Єфремов П.М. Столипінська аграрна політика. - М .: Госполитиздат, 1941. - 142 с.

58. Жданов А.В. Агранов криза кінця ХIХ століття в європейській Росії. Автореф. дис. на соіск. вчений. ступеня канд. іст. наук (07.00.02) - Л., 1977. - 20 с.

59. Живописная Россия: Отечество наше в його земельному, історичному, племінному, економічному і побутовому значенні. / За заг. ред. П.П.Семенова. - СПб., М .: Вольф, 1881. - Т.5: Малоросія, Поділля і Волинь: Полтавська, Чернігівська, Волинська Подільська, Харківська і Київська губернії. Ч.1. - 1897. - 8,332 с .; Т.5. Малоросія і Новоросія. Ч.2: Бессарабська, Херсонська, Катеринославська і Таврійська губернії. - 1898. - 8,298 с.

60. Засів (Київ). 1911-1912 рр.

61. Зирянов П.М. Селянська громада європейської Росії, 1907-1914 рр. / Рос. акад. наук, Ін-т ріс. історії. - М .: Наука, 1992. - 256 с.

62. Іванова Р.М. Матеріали селянського поземельного банку як джерело для вивчення соціально-економічних відносин в селі в кінці ХІХ - початку ХХ століття (Подвірні списки позичальників Моск., Пенз., Кур., Могилів. Отд-ний банку). Автореф. дис. на соіск. вчений. ступеня канд. іст. наук (07.00.09). - М .: Изд-во Моск. ун-ту, 1973. - 24 с.

63. Іванушкін В. Селянський рух 1905-1906 рр. на Кіївщіні: Економічні передумови, Зміст та Наслідки / Іст.-парт. Київ. окркому КП (б) У. - К .: Держвидав, 1926. - 99 с.

64. Іллеріцкая Є.В. Аграрне питання. Провал аграрних програм і політики непролетарських партій в Росії. - М .: Наука, 1981. - 166 с.

65. Індіченко П.Д. Земельне законодавство поміщіцько-буржуазної России (1861-1917 рр.). - К., 1959. - 100 с.

66. Історико-побутові експедиції. 1949-1950. Матеріали до питання розшарування селянства і формування пролетаріату в Росії кінця XIX - початку ХХ століття. Під ред. акад. А.М.Панкратовой. - М .: Госкультпросветіздат, 1953. - 240 с.

67. Історико-побутові експедиції. 1951-1953. Матеріали з історії пролетаріату і селянства Росії кінця XIX - початку ХХ століття. [Збірник статей]. За заг. ред. акад. А.М.Панкратовой. - М .: Госкультпросветіздат, 1955. - 222 с.

68. Історія міст и СІЛ Української РСР. У 26 томах. / За ред. Тронько П.Т. - К., 1968-1970.

69. Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. / Голов. редкол. І.І.Лукінов та ін. - К .: Наукова думка, 1983. - Т.1. Економіка досоціалістічніх формацій. / Редкол .: Т.І.Деревянкін (відп. Ред.) Та ін. - 463с.

70. Історія політичних партій Росії: [Учеб. для студентів вузів, навчально. по спец. "Історія"] ./ [Думова Н.Г., Єрофєєв Н.Д., Тютюкин С.В. та ін.]; Під ред. А.І.Зевелева. - М .: Вища школа, 1994. - 446 с.

71. Історія селянства Української РСР: У 2 т. / Редкол. В.А.Дедіченко та ін. - К .: Наукова думка, 1967. - Т.1: Від найдавнішіх часів до Великої Жовтневої соціалістічної Революції. - 551 с.

72. Історія Української РСР: в 10-ти т. / АН УРСР, Ін-т історії; Гл.редкол .: Ю.Ю.Кондуфор (гл. Ред.) Та ін. - К .: Наукова думка, 1983. - Т.5. Україна в період імперіалізму (Початок ХХ століття) / Редкол .: В.Г.Сарбей (отв.ред.) Та ін. - 1983. - 558 с.

73. Історія Української РСР: У 8-ми т., 10-ти кн. / Голов. редкол .: Ю.Ю.Кондуфор (голів. ред.) та ін. - К .: Наукова думка, 1978. - Т.4. Україна в период імперіалізму (1900-1917) ./ [В.Г.Сарбей, Р.Г.Сімоненко, Л.В.Матвєєва та ін.]. Редкол .: Ф.Є.Лось (відп. Ред.) Та ін. - 1978. - 531 с.

74. Кабитов П.С. Російське селянство на початку ХХ століття. / Наук. ред. Г.А.Герасіменко. - Куйбишев: Изд-во Саратов. ун-ту. Куйбишев. філія, 1990. - 149 с.

75. Як жили і боролися за своє визволення робітники і селяни в царській Росії. - М .: Молода гвардія, 1950. - 34 с.

76. Як може бути вирішене земельне питання. - СПб: Земля і воля, 1906. - 64 с.

77. Як дивляться соціалісти-революціонери і соціал-демократи на селянство і земельне питання. - СПб, 1906. - 32 с.

78. Карелін А.А. Общинне володіння в Росії. - СПб., 1893. - 288 с.

79. Карнаухова Е.С. Розміщення сільського господарства Росії в період капіталізму (1860-1914 рр.). - М .: Изд-во Акад. наук СРСР, 1951. - 216 с.

80. Карпачов М.Д. Витоки російської революції: Легенди і реальність. - М .: Думка, 1991. - 269 с.

81. Карпов Н. Аграрна політика Столипіна. - Л.: Прибій, 1925. - 238с.

82. Кауфман А.А. Аграрне питання в Росії: Курс нар. ун-ту. - М .: Моск. наук. вид-во, 1918. - 268 с.

83. Кауфман А.А. До питання про причини і ймовірності майбуття російських переселень. - М., 1898. - 49 с.

84. Кауфман А.А. Громада. Переселення. Статистика: Зб. статей. - М .: Леман і Плетньов, 1915. - 510 с.

85. Кауфман А.А. Переселення і колонізація. - СПб .: Громадська користь, 1905. - 430 с.

86. Качоровський К.Р. Російська громада: Чи можливо, бажано її збереження і розвиток? - 2-е вид. - М .: Рус. т-во друк. і іздат. справи, 1906. - 362 с.

87. Киянин (Київ). 1906-1914 рр.

88. Київська губернія. Огляд Київської губернії за 1909 рік. - К .: губ. тип., 1910. - 188 с.

89. Київська губернія. Огляд Київської губернії за 1910 рік. - К .: губ. тип., 1911. - 213 с.

90. Київська губернія. Огляд Київської губернії за 1912 рік. - К .: губ. тип., 1912. - 188 с., 16 відомостей.

91. Київське Губернське Земське Збори. Перша надзвичайна сесія, 18-21 серпня 1911 р .: Стенографічний звіт. - К .: Тип. Імп. Ун-ту Св.Володимира Акц. о-ва печ. і іздат. справи Корчак-Новицького, 1911. - 166 с.

92. Київське губернське земство. Журнали та протоколи комісій Губернського Земського зборів черговій сесії 1913 року (12-го - 17-е грудня 1913 г.). - К .: Типо-літогр. насл. Круглянська, 1914. - 165 с.

93. Київське губернське земство. Журнали та протоколи комісій Губернського Земського зборів черговій сесії 1914 року (24-го - 31-е січня 1915 г.). - К .: Типо-літогр. насл. Круглянська, 1915. - 185 с.

94.Київське губернське земство. Журнали та протоколи комісій Губернського Земського зборів черговій сесії 1915 року (30-го січня - 4-е лютого 1916 г.). - К .: Тип. Імп. Ун-ту Св.Володимира Акц. о-ва печ. і іздат. справи Корчак-Новицького, 1916. - 163 с.

95. Київське губернське земство. Земський відділ на Київській Всеросійської Виставці 1913 року - К .: Тип. Імп. Ун-ту Св.Володимира Акц. о-ва печ. і іздат. справи Корчак-Новицького, 1913. - 324 с.

96. Ковальченко І.Д. Соціально-економічний лад поміщицького господарства в Європейській Росії в епоху капіталізму: Джерела і методи вивчення. / І. Д. Ковальченко, Н.Б.Селунская, Б.М.Літваков. - М .: Наука, 1982. - 263 с.

97. Ковальченко І.Д., Мілов Л.В. Всеросійський аграрний ринок XVIII - початку XX ст. Досвід кількісного аналізу. -М.: Наука, 1974. - 413с.

98. Дзвін (Полтава). 1906 р

99. Коник О.О. Діяльність селянських депутатов з України в І і ІІ ДЕРЖАВНИЙ думах. Автореф. дис. на Здоб. наук. ступенів канд. іст. наук. 07.00.02./Кіїв. ун-т ім.Т.Шевченка. - К., 1994. - 23 с.

100. Корелин А.П. Сільськогосподарський кредит в Росії в кінці XIX - початку ХХ ст. / Відп. ред. В.І.Бовикін; АН СРСР, Ін-т історії СРСР. - М .: Hаука, 1988. - 259 с.

101. Корнілов А.А. Нариси з історії громадського руху і селянського справи в Росії. - СПб .: Тип. т-ва "Громадська користь", 1905. - 473 с.

102. Крестовников Г.А. Чи можуть бути переділи надільної землі селян після закінчення викупної операції. - М., 1908. - 23 с.

103. Селянський рух в Росії в 1890-1900 рр. Збірник документів. Під ред. д-ра іст. наук А.В.Шапкаріна. - М .: Соцекгіз, 1959. - 750.

104. Селянський рух в Росії. Червень 1907 - липень 1914 рр. Збірник документів. Ред. [і авт. предисл., с.5-36] А.В.Шапкарін. - М.-Л .: Наука, Леніградом. від., 1966. - 677 с.

105. Селянське господарство в Суразький повіт Чернігівської губернії за двома переписами 1882 і 1911 рр. / Оціночно-статистичне бюро Чернігівського губернського Земства. - Чернігів: Вид-во Чернігівської губернської земської Управи: тип. Губернського Земства, 1916. - 4,29, 1,37 с.

106. Селянство як вільний стан. - М .: Тип. т-ва І. Д. Ситіна, 1905. - 95 с.

107. Криза самодержавства в Росії. 1895-1917. / [Б.В.Ананьіч, Р.Ш.Ганелін, Б.Б.Дубенцов і ін; Редкол .: В.С.Дякін (відп. Ред.) Та ін.]. - Л .: Наука, Ленінград. відділення, 1984. - 664 с.

108. Крутіков В.В. Джерела з соціально-економічної історії України періоду капіталізму (1861-1900 рр.): Учеб. допомога. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1980. - 133 с.

109. Кучумова Л.І. Сільська громада в Росії (друга половина XIX ст.). - М .: Знание, 1992. - 63 с.

110. Лещенко М.Н. Класового боротьба в Українському селі на початку ХХ століття. - К .: Політвидав України, 1968. - 204 с.

111. Лещенко М.Н. Селянський рух на Україні в роки Першої російської революції. - К .: Держполітвідав УРСР, 1956. - 188 с.

112. Лівіцька М. На Грані двох епох. - Нью-Йорк: Комітет, 1972. - 355с.

113. Лось Ф.Є. Революція 1905-1907 років на Україні. - К .: Вид-во Акад. Наук УРСР, 1955. - 404 с.

114. Лось Ф.Є. Україна в роки століпінської Реакції .// Нариси з історії України. - К .: Вид-во АН УРСР, 1994. - Віп.11. - 140 с.

115. Лось Ф.Є, Михайлюк О.Г. Класового боротьба в Українському селі 1907-1914. - К .: Наукова думка, 1976. - 283 с.

116. Лукашевич Л.М. Україна: Історико-економічний огляд. / Санкт-Петербурзька Державна інженерно-економічна академія. - СПб, 1995. - 204 с.

117. Майстренко В.С. Століпінська аграрна реформа в Харківській губернії. Автореф. дис. на Здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. 07.00.01./Харків. держ. ун-тет. - Харків, 1997. - 17 с.

118. Майстренко В.С. Століпінська аграрна реформа в Харківській губернії. Дис ... канд. іст. наук: 07.00.01./Харків. держ. ун-тет. - Харків, 1997. - 195 л.

119. Майстренко В.С. Участь Селянська Поземельного Банку у здійсненні століпінської аграрної реформи на Харківщіні в 1906-1915 роках .// Міжнар. конфер. молодих істориків. М-ли міжнар. конфер. молодих істориків. - Харків, 1994. - с.201-206.

120. Мартов Ю. Записки соціал-демократа. - М .: Червона Новина, 1924. - 414 с.

121. Маслов П. Аграрне питання в Росії. - СПб .: Громадська користь, 1908. - Т.2 .: Криза селянського господарства і селянський рух. - 1908. -135 с.



ign = "left"> 122. Маслов П. Селянський рух в Росії в епоху першої революції. / Аграрне питання в Росії. Т.II. Кн.2. - 2-е вид. - М .: Изд. т-ва "Світ", 1924. - 232 с.

123. Матвєєва Л.В. Соціально-економічні передумови Великої Жовтневої соціалістичної революції: (На матеріалах України) ./ АН УРСР, Ін-т історії. - К .: Наукова думка, 1987. - 181 с.

124. Матеріали з історії аграрних відносин в Росії в кінці XIX - початку ХХ ст .: Статистика довгострокового кредиту в Росії. [Таблиці] / АН СРСР, Ін-т історії СРСР. [Упоряд. і авт. нарису Н.А.Проскурянова]. - К .: Ін-т історії, 1980. - 80 с.

125. Маяк (Київ). 1912-1914 рр.

126. Мелещенко С.А. Провідні російські суспільно-політичні журнали кінця ХІХ - початку ХХ ст. - джерело з історії переселення селян на Далекий Схід (На матеріалах буржуазних і дрібнобуржуазних видань). Автореф. дис. на соіск. уч. ступеня канд. іст. наук. (07.00.02) - Владивосток, 1975. - 22 с.

127. Михайлюк О.Г. Революційна боротьба селян Лівобережної України між двома революціями (червень 1907 - ЛЮТОГО 1917). Автореф. дис. на здобуття учений. ступеня д-ра іст. наук (571). - Львів, 1968. - 31 с.

128. непролетарські партії Росії в трьох революціях: Зб. статей. / АН СРСР, Наук. рада "Історія Великої Жовтневої соціалістичної революції"; Відп. ред. К.В.Гусев. - М .: Hаука, 1989. - 245 с.

129. Одеські новини (Одеса). 1906-1914 рр.

130. Про землю. - К .: Вид-во Т-ва "Революційний прапор", 1917. - 16 с.

131. Опря А.В. Роль Селянського поземельного банку в проведенні столипінської аграрної реформи на Україні (1906-1916 рр.). Автореф. дис. на соіск. уч. ступеня канд.іст.наук. 07.00.02. - Дніпропетровськ, 1982. - 24 с.

132. Звільнення селян: Зб. статей. - СПб .: Изд. "Життя для всіх": Типо-літографія "Енергія", 1911. - 330 с.

133. Особливості аграрного ладу Росії в період імперіалізму. Матеріали сесії наук. ради з проблеми "Історичні передумови Великої Жовтневої соціалістичної революції". Май 1960 г. [Редколегія: д-р іст.наук проф. С.М.Дубровскій (отв.ред.) Та ін.] - М .: Изд-во Академії наук СРСР, 1962. - 352 с.

134. Островський А.В. Про характер указу 9 листопада 1906 р .// Питання історії. - 1983. - № 11. - с.169-172.

135. Скасування кріпосного права на Україні. Збірник доповідей і матеріалів. [Ред. кол .: Барабой А.З. та ін.]. - К .: Вид. Акад. наук УРСР, 1961. - 428 с.

136. Нариси з селянського питання. Збори статей під ред. проф. Московського ун-ту А.А.Мануілова. Вип. II-й. - М .: Изд. Д.С.Горшкова, 1905. - 348 с.

137. Паїна Е.С. Селянський рух в Росії в ХIХ - початку ХХ ст. Огляд публікацій держ. архівів СРСР. - М., 1963. - 82 с.

138. Партии и соціальні групи в першій російській революції. / [Відп. за вип. М.Ю.Козіцькій]; Київ. ун-т ім.Т.Шевченка. - К .: Либідь, 1992. - 111 с.

139. П. А. Столипін - життя і смерть за царя. Речі в Державній Раді і Думі; Вбивство Столипіна; Слідство у справі вбивці ./ [Упоряд. З.М.Чавчавадзе.] - М .: Чертанівський тип., 1991. - 176 с.

140. Порушено П.М. Аграрна революція в Росії. Історико-економічне дослідження. Кн. 1-2. - М .: Наука, 1966. - Кн. 1. Від реформи до революції. - 490 с.

141. Порушено П.М. Нариси аграрної революції в России. - К., 1959. - 420с.

142. Пешехонов А.В. Земельні потреби села і основні завдання аграрної реформи. 2-е изд. - СПб .: Изд. ред. журн. "Російське багатство", 1906. - 156 с.

143. Пешехонов А.В. Сутність аграрної проблеми: (Від. Відбиток з кн. "Аграрна проблема в зв'язку з селянським рухом". - СПб .: Російське багатство: Тип. Н.Н.Клобукова, 1906. - 32 с.

144. Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали наук. читань, присвячений памяті Д.П.Пойді. - Дніпропетровськ: МП "Промінь", 1995. - 102 с.

145. Погребинський А.П. Державно-монополістичний капіталізм в Росії. Нарис історії. - М .: Соцекгіз, 1959. - 266 с.

146. Погребинський А.П. Державні фінанси царський Росії в епоху імперіалізму. - М .: Фінанси, 1968. - 167 с.

147. Погребинський А.П. Нариси історії фінансів дореволюційної Росії (XIX - ХХ ст.). - М .: Госфініздат, 1954. - 268 с.

148. Погребинський О. Століпінська реформа на Україні. - Б.м .: Пролетар, 1931. - 127,1 с.

149. Поділля (Кам'янець-Подільський, Подільська губернія). 1909-1910 рр.

150. Пойда Д.П. Селянський рух на Правобережній Україні в пореформений період (1866-1900 рр.). - Дніпропетровськ, 1960. - 488 с.

151. Політичні партії на Україні (1905-1925 рр.) ./ [відп. за вип. М.Ю.Козіцькій]; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. - К .: Либідь, 1992. - 118 с.

152. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. - 2-е вид. - К .: Либідь, 1993. - Т.2: Від середини ХVІІ століття до 1923 року. - 606 с.

153. Полтавська земська газета (Полтава). 1906 р

154. Почаївські звістки (м.Почаїв, Волинська губернія). 1907-1908 рр.

155. Додаток до постанови Катеринославського Губернського Земського Зборів 47-й черговій 1912 р сесії (з 7-го по 20-е грудня 1912 року). - Катеринослав: Тип. Губернії. Земства, 1913. - 2504 с.

156. Програми політичних партій та організацій Росії кінця XIX - ХХ століття. / Ред.-упоряд. введ. і крат. істор. довідок Г.А.Матвеев, В.Х.Тумарінсон. - Ростов-н / Д .: Вид-во Ростов. ун-ту, 1992. - 237 с.

157. Проблеми аграрної історії: [Докл. сімпоз.]. У 2-х ч. Редкол .: В. Л. Янін (отв.ред.) Та ін.]. - Мінськ: Наука і техніка, 1978. - 25 с. - Ч.2. XIX - 30-ті роки ХХ століття. - 182 с.

158. Проблеми селянського землеволодіння і внутрішньої політики Росії. Дожовтневий період. [Збірник статей. Ред. колегія: Н.Е.Носов (відп. ред.) та ін.]. - Л .: Наука, Ленінград. відділення, 1972. - 365 с.

159. Програмні документи політичних партій Росії дореволюційного періоду: Учеб. посібник. / Упоряд. В.І.Злобін і ін .; Під ред. Л.С.Леоновой; МДУ ім. М.В.Ломоносова. - М .: МГУ, 1991. - 237 с.

160. Пушкарьов С.Г. Огляд російської історії. - М .: Наука, 1991. - 375 с.

161. Рада (Київ). 1906-1914 рр.

162. Распопов Р.Г. Аграрне питання в Програмі Української народної партии .// Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали інших наукових читань, присвячений памяті Д.П.Пойді. - Дніпропетровськ, 1997. - с.104-107.

163.Рева І.М. Селянський рух на Лівобережній Україні 1905-1907 рр. - К .: Радянська школа, 1964. - 162 с.

164. Реформи чи революція? Росія 1861-1917: Матеріали міжнародного колоквіуму істориків. / Рос. АН, Птд-ня історії. Ін-т ріс. історії: [Редкол .: ... В.С.Дякін (відп. ред.) та ін.]. - СПб .: Hаука, 1992. - 394 с.

165. Рубакин Н.А. Росія в цифрах. Країна. Народ. Стану. Класи. Досвід стат. характеристики станово-класового складу населення російської держави. / На підставі офіц. і наукових досліджень /. - СПб: Изд-во "Вісника знання", 1912. - 216 с.

166. Рубач М.А. Нариси з історії революційних перетворень аграрних відносин на Україні в період проведення Жовтневої революції. - К .: Вид-во Акад. наук УРСР, 1957. - 457 с.

167. Рубач М.А. Соціальна структура аграрних відносин і класового розшарування селянства в українському селі на 1917 р Матеріали до травневої сесії 1960 г. - М., 1960. - 27 с. / Ін-т історії АН СРСР. Наукова рада з проблеми "Історичні передумови Великої Жовтневої соціалістичної революції" /.

168. Рудін А. Що кажуть росіяни соціал-демократи "сільської бідноти". - М .: Дзвін, 1905. - 79 с.

169. Руднєв В. Селянський рух на початку ХХ століття. - М .: Изд-во Всесоюзного о-ва політкаторжан і сс-поселенців, книжкова фабрика Центр. изд-ва народів СРСР, 1929. - 110 с.

170. Румянцев М. Столипінська аграрна реформа: передумови, завдання, підсумки .// Питання економіки. - 1990. - № 10. - с.63-74.

171. Самостійна Україна: Збірник програм українських політічніх партій початку ХХ століття (Упорядник, автор передмови и пріміток О.Федьков). - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по прессе, 1991. - 82 с.

172. Сарбей В.Г. Історія України в дожовтневій більшовіцькій прессе. / АН УРСР, Ін-т історії. - К .: Наукова думка, 1986. - 182 с.

173. Свєтлов С. Нариси по робочому і селянському питання. - СПб .: "Наш шлях", 1907. - 143 с.

174. Світова Зірниця (Могилів-Подільський, Подольська губернія). 1906-1909 рр.

175. Свобода та право (Київ). 1906 р

176. Звід аграрних програм: Відчуження землі, поземельний пристрій, громада, переселення і розселення, оренда, селянський банк, поземельний податок, удосконалення господарства, державна допомога, кінцеві цілі, література. - СПб .: Изд-во Л.Л.Веліхова, 1907. - 110 с.

177. Селіна Т.І. Договори і угоди селян ХІХ - початку ХХ століття як історичне джерело для вивчення селянського господарства: Автореф. дис. на соіск. вчений. ступеня канд. іст. наук. (07.00.09). - М., 1985. - 23 с.

178. Селунская Н.Б. Критика буржуазних концепцій аграрного ладу Росії напередодні Жовтня. - М .: Знание, 1980. - 64 с.

179. Сидельников С.М. Аграрна політика самодержавства в період імперіалізму. - М .: Вид-во МДУ, 1980. - 288 с.

180. Сидельников С.М. Аграрна реформа Столипіна. Уч. допомога. - М .: Изд. Московського ун-ту, 1973. - 335 с.

181. Сизоненко Є.В. Аграрні отношения на півдні України между дерло та другою буржуазно-демократичними революціямі в России (1907-1917 рр.). Учб. посібник для студентів іст. фак. - Одеса, 1962. - 62 с.

182. Симбирский П. Свобода на землі: Друзі і вороги російського хлібороба. - СПб, 1912. - 324 с.

183. Симонова М.С. Криза аграрної політики царизму напередодні першої російської революції. / Відп. ред. А.М.Анфімов; АН СРСР Ін-т історії СРСР. - М .: Наука, 1987. - 254 с.

184. Скляров Л.Ф. Переселення і землевпорядкування в Сибіру в роки столипінської аграрної реформи. - Л .: Вид-во Ленінградського ун-ту, 1962. - 588 с.

185. Слабченко М.Є. Матеріали до економіко-соціальної історії України ХІХ ст. - Харків .: Держвидав України, 1927. - Т.2. - 1927. - 287,2 с.

186. Слово (Київ). 1907-1909 рр.

187. Соціально-політичне і правове становище селянства в дореволюційній Росії. [Сб.статей] / АН СРСР, Птд-ня історії, Ін-т історії СРСР, Воронеж. держ. ун-т ім.Ленінского комсомолу. [Редкол .: В.Т.Пашуто (відп. Ред.) Та ін.]. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-ту, 1983. - 270с.

188. Соціально-економічна історія російського села кінці XIX - початку ХХ ст. Зб. наукових праць. / Московський держ. пед. ін-т ім. В.І.Леніна; [Редкол .: В.Г.Тюкавкін (відп. Ред.) Та ін.] - М .: МГПИ, 1980. - 151 с.

189. Довідкова книжка для ходаків і переселенців. - СПб., 1914. - 192 с.

190. Стебницька П. (П.Смуток). Поміж двох революцій: Нариси політічного життя за рр. 1907-1918. - К .: Т-во "Час", 1918. - 287,1 с.

191. Столипін А. П. А. Столипін, 1862-1911 .: Державний діяч Росії. - Репринтне відтворення ізд.1927 р - М.: Планета, 1991. - 102с.

192. Темчук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні. - К .: КДУ, 1973. - 189 с.

193. Терещенко Ю.І., Курило В.М. Історія України: У 2 кн. - К .: Сільгоспосвіта, 1995. - Кн. 1. - 423 с.

194. Тюкавкін В.Г. Соціально-економічні передумови переселення селян до Сибіру на початку ХХ ст. - Іркутськ, 1961. - 27 с.

195. Тюкавкін В.Г., Щагін Е.М. Селянство Росії в період трьох революцій: Книга для учителя. - М .: Просвещение, 1987. - 208 с.

196. Українська Суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. / Упоряд. Т.Гунчак, Р.Сольчанік. - Б.м .: Сучасність, 1983. - Т.1. - 510 с.

197. Українські Політичні партії кінця ХІХ - початку ХХ ст .: Програмові и довідкові матеріали. / Упоряд .: В.Ф.Шевченко та ін. - К .: Консалтінг: Фенікс, 1993. - 333 с.

198. Центральний Державний Історичний Архів України (ЦДІА) у городе Киеве:

ф.442. оп.636. - од.зб.422. - лл.9, 18, 19;

оп.639. - од.зб.629. - арк.1;

оп.641. - од.зб.704. - лл.10, 11;

оп.707. - од.зб.371. - лл.1-82; од.зб.42. - лл.88-107, 74-76; од.зб.373. - лл.1-28;

оп.708. - од.зб.297. лл.1-6; од.зб.616. - лл.1-23; од.зб.638. - лл.1-18; од.зб.618, 620, 624, 628-630. - лл.14-65; од.зб.562. - лл.1-493; од.зб.348. - лл.36-37; од.зб.612. - лл.1-195; од.зб.173. - лл.1-14; од.зб.183. - лл.1-233; од.зб.281. - лл.1-10; од.зб.533. лл.1-12; од.зб.604. - лл.1-12; од.зб.491. - лл.1-15; од.зб.510. - лл.1-9;

оп.709. - од.зб.194. лл.1-11; од.зб.85. - лл.1-53; од.зб.190. - лл.1-414;

оп.710. - од.зб.173. - лл.1-17; од.зб.194. - лл.1-2;

оп.711. - од.зб..6. - л.18;

оп.712. - од.зб..225. - лл.1-373; од.зб.1. - л.108; од.зб.141. - лл.1-9; од.зб.122. - лл.1-61.

оп.859. - од.зб.285. - лл.1-11; од.зб.19. - лл.172-173;

ф.12. оп.1. - од.зб.453. - л.26к; од.зб.457. - л.5к; од.зб.442. - л.108к; од.зб.458. - л.20к; од.зб.447. - л.75к; од.зб.446. - л.27к; од.зб.456. - л.106к; од.зб.334. - л.26к.

ф.349. оп.1. - од.зб.37. - лл.4-5.

ф.1439. оп.1. - од.зб.1489. - лл.112-116, 136.

199. Чернігівське слово (Чернігів). 1908-1909, 1913-1914 рр.

200. Чернов В. Пролетаріат і трудове селянство. - М., 1906. - 93 с.

201. Чернишов І. Селяни про громаду напередодні 9 листопада 1906 року: До питання про громаду. - СПб .: Північна друкарня, 1911. - 85 с.

202. Що потрібно селянину? - СПб .: Народна воля, 1906. - 8 с.

203. Економічна політика царизму в Сибіру в XIX - початку ХХ століття. [Зб. ст. / Редкол .: С.Ф.Хроленок (відп. ред.) та ін.]. - Іркутськ: Изд-во Іркутського ун-ту, 1984. - 108 с.

204. Ерде Д. Меншовики. - М .: Пролетар, 1929. 101 с. - (Які партії були в Росії. / За заг. Ред. В.Юдовского).

205. Южаков С.М. Аграрне питання в Росії. - Б.м .: Голос, "Пушкінська скоропечатня", Б.г. - 31 с.

206. Південно-російська сільськогосподарська газета (Харків). 1906 року, 1908-1914 рр.

207. Південний край (Харків). 1906-1914 рр.

208. Якименко Н.А. Переселення селян України на окраїни Росії в період капіталізму (1861-1917 рр.). Автореф. дис. ... доктора іст. наук: 07.00.02. / КГУ ім.Т.Г.Шевченка - К., 1989. - 36 с.

209. Якименко Н.А. Переселенський рух з України в роки столипінської аграрної реформи (1906-1913 рр). Автореф. дис. на соіск. уч. ступеня канд. іст. наук. (07.00.02) - К., 1977. - 30 с.

210. Коновалов В.С. Аграрне питання в Росії на початку ХХ століття: Огляд / РАН, Інститут наукової інформації з суспільних наук. - М., 1996. - 158 с. - (Вітчизняна історія).

211. Паїна Е.С. Економічна історія Росії. 1861-1917 рр. Огляд публікацій Держ. архівів СРСР (1918-1963). Відп. ред. [І авт. предисл.] Л.Е.Шепелев. - М., 1967. - 90 с.

212. Програмні документи національних політичних партій і організацій Росії (кінець XIX століття - 1917 г.): Зб. документів. / В.М.Фомін (упор.); В.С.Коновалов і ін. (Ред.); РАН, Інститут наукової інформації з суспільних наук. - М., 1996. - (Вітчизняна історія). - Вип. 1. - 1996. - 196 с .; Вип. 2. - 1996. - 202 с.

213. Указ Президента України "Про невідкладні заходи относительно прискореного Реформування аграрного сектора економіки" // Урядовий курєр. - 1999. - 8 грудня.

214. Україномовна преса России 1905-1907 рр .: Аното. покажчик періодичних видань / АН УРСР. ЦНБ АН УРСР; Уклад. О.Ї.Сідоренко; Наук. ред. Є.П.Демченко. - К., 1987. - 73 с.

215. Бочаров В.В. Століпінська аграрна реформа в Катеринославській и Харківській губерніях (1906-1916 рр.): Автореф. дис ... канд.іст.наук: 07.00.01 / Донецький національний університет. - Донецьк, 2001. - 19 с.

216. Власюк І.М. Вплив століпінської аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України (1906-1914 рр.): Автореф. дис ... канд.іст.наук: 07.00.01 / НАН України. Інститут історії України. - К., 2000. - 20 с.

217. Земельний кодекс України .// Урядовий курєр. - 2001. - 15 листопада.

218. Мицюк О. Земельні реформи на Україні. - Львів, 1921. - 24 с.

219. Сціборській М. Земельне питання. - Париж: Українська книгарня-накладна, 1939. - 109 с.

220. Субтельний О. Україна: історія. / Пер. з англ. Ю.І.Шевчука. - К .: Либідь, 1993. - 720 с.

...........