Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Августин Волошин





Скачати 20.06 Kb.
Дата конвертації27.04.2018
Розмір20.06 Kb.
Типреферат

Народився 18 березня одна тисяча вісімсот сімдесят чотири р. в гірському селі Келечин, ніні Міжгірського району Закарпатської області, в сім'ї греко-католицького священика. Як відзначають біографі А. Волошина, ВІН «вініс з дому знання руської мови и любов до рідного слова». Проти «по-мадярські мало знав, так что, коли прийшов до Ужгородської гімназії, з мадярською мовою МАВ Труднощі». Від 1883 до 1892 р. Навчався в гімназії, а в 1892-96 рр. - в Ужгородський теологічному інстітуті.
У березні +1897 р. А. Волошин БУВ висвячений и почав служити капеланом в Ужгороді. У 1899 р., После успішного Закінчення вищої педагогічної школи в Будапешті, здобувши диплом професора математики й фізики, что відкріло Йому дорогу до вікладацької роботи.
З 1900 р. ВІН начинает працювати викладачем. У 1912-38 рр. - директор Ужгородської вчітельської Семінарії. Цей период найбільш плідній в жітті А. Волошина. «Саме в ЦІ роки, - зазначаються сучасні досліднікі его ДІЯЛЬНОСТІ, - ВІН зарекомендував себе як видатний педагог, активний просвітянін, видавець книг, газет и журналів, чудовий Господарник. Саме в цею годину А. Волошин активно займається Політичною діяльністю, утворівші Власний партію и представляючі Захоплення віборців у чехословацькому парламенте. Уся его різнобічна діяльність булу спрямована на благо свого народу, и Завдяк їй А. Волошин здобув величезне авторитет в Народі, з Яким не могли не рахувати даже его недруги. Всенародна любов закарпатців до Августина Волошина проявилася у тому, что его називали Батьком. До цього такой пошани удостоївся только Олександр Духнович ».
А. Волошин самперед дбав про піднесення освіти й культури в Закарпатті. Аджея культурно-освітній рівень народу внаслідок трівалої політики мадярізації краю БУВ низьких. Зважаючі на Відсутність підручніків з багатьох дисциплін, Йому довелося невтомно працювати в царіні видавничої справи. Всього підготував и видав, головні чином на Власні кошти, 42 книги. Серед них - «Методична граматика Карпаторуського мови для народних шкіл» (1899, 1921, 1923), «Читанка для угро-російської молоді» (кілька видань, починаючі з 1900 р.), «Азбука» (1904), «Азбука и перша читанка для 1 класу народних шкіл російською язіці »(1905,1913),« Мала Біблія для нижчих кл. народних шкіл »(1904),« Про письмовому язіці підкарпатських русинів »(1920),« Педагогіка і дидактика для учительських семінарій »(1920),« Фізика »(1921),« Наука стілізації »(1923),« Історія педагогіки для учительських семінарій »(1923),« Про соціальном виховання »(1924),« Педагогіка і дидактика »(1924),« Педагогічна психологія »(1935),« Логіка »(1935),« Подкарпатська Русь »(1936) ТОЩО.
Отже, А. Волошин забезпечен учнів народних шкіл та студентів Учительська семінарій найголовнішімі підручнікамі. Его роль у розвитку шкільництва в міжвоєнному Закарпатті Важко переоцініті: у 1924 р. ВІН заснував и очолював педагогічне товариство Підкарпатської Русі, в 1929 р. БУВ організатором «Учітельської Громади». ВІН автор популярних и політічніх праць, віршів, оповідань, п'єс. Его п'єсу «Марійка-Верховинка» (1931) Сучасники вважаю «Найкращий дотеперішньою карпато-русски драмою».
У становленні А. Волошина як педагога й культурно-громадського діяча, а Згідно и як політика, істотну роль відігралі плодотворні творчі зв'язки з представником національно свідомої української інтелігенції Галичини. Поїздкі А. Волошина в Галичину спричинили Справжній переворот у его свідомості, з'ясуванні ним багатьох вопросам национальной історії України, розвитку визвольних змагань українського народу. А. Волошин як педагог и вчений невіддільній від А. Волошина-політика. «Саме на прікладі его життя, - вважають О. Мишанич и П. Чучка, - можна простежіті, як угорські русини поступово усвідомілі собі Закарпатський українцями, частина єдиного українського народу. З іменем А. Волошина колішні Темні й забіті чужоземною неволею підкарпатські русини інтегруваліся у загальноукраїнській визвольний рух, заявили перед усім світом про своє Існування и свои державотворчі змагання ».
У 1902 р. А. Волошин заснував в Ужгороді акціонерне товариство «Уніо», при якому працювала друкарня та книгарня. Товариство Почаїв відаваті газету «Наука» (1903-14), а такоже різноманітну релігійну літературу народною мовою, зокрема щорічник «Місяцеслов» (1901-21). После Першої Світової Війни організував и Очола Перші в Закарпатті Підкарпатський банк и Кооперативний союз.
После краху багатонаціональної Габсбурзької монархії и проголошення на ее территории незалежних держав, зокрема Угорської Народної Республики, Чехословацької Республики та Західноукраїнської Народної Республики, відкрітім Залишайся питання про долю Закарпаття. У самому краї поступово вікрісталізуваліся три основні Політичні орієнтації относительно его майбутнього - проугорська, прочехословацька й українська. Відповідно їх репрезентувалі три найбільш вплівові народні ради - Ужгородська, Пряшівська и Хустська.
А. Волошин став одним Із керівніків створеної на качана листопада 1918 р. в Ужгороді «Заради угорських рутенів». Вона виступала за Збереження Закарпаття в складі Угорщини Із ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ прав «нашого угро-руського народу». ВІН кож підтрімав закон угорського правительства «Про національну автономію русинів, что прожівають в Угорщині» від 21 грудня 1918 р. 8 Однако на качана 1919 р. поступово переконався, что оптимальним за тих умов рішенням относительно майбутнього Закарпаття є его Приєднання до Чехословаччини.
8 травня 1919 р. взявши активну участь в об'єднанні трьох віщеназваніх радий в єдину Центральну Руську Народну Раду и ставши одним з ее керівніків. Рада прийнять решение про Приєднання Закарпаття до Чехословацької Республики на правах автономії. Волошин у складі обраної делегації закарпатців 20 травня у Празі в урочістій ​​обстановці передавши це решение президенту ЧСР Т. Масарика. Тобто, А. Волошин БУВ безпосередно прічетній до подій, что визначили подалі частку его краю почти на ціліх 20 років. «Було то собітіе НЕ лиш історично-важливе, - згадує ВІН у своих Споминах, - але и щіротеплое, братське! Золота Прага урочисто прівітала русинів, щиро погостила і ми з Сподіваємося на ліпших будучность вернулися до дому ».
После включення Закарпаття до складу демократичної РЕСПУБЛІКИ у 1919 р. створі принципова більш спріятліві умови для громадсько-політічного й національно-культурного розвитку краю. Согласно з «Генеральним статутом про організацію адміністрації Підкарпатської Русі» від 18 листопада 1919 р., Что ставши дере нормативним актом, Який визначавши правовий статус ОРГАНІВ державного управління на Закарпатті, Рада міністрів ЧСР створі Тимчасовий автономний орган (ліквідованій у квітні 1920 р.) - Діректоріум, членом которого БУВ А. Волошин. ВІН становится одним з авторитетних громадсько-політічніх діячів, загальновізнанім лідером українського національно-культурного напряму в Закарпатті, Який, Завдяк его наполеглівій повсякденній праці, з шкірними роком зміцнював свои позиции в краї.
В утвердженні української национальной Ідеї, пошіренні писемності та знань, віхованні национальной свідомості особлива, Якщо не визначальності, роль належить Заснований у травні 1920 р. товариству «Просвіта». Одним з основоположніків его БУВ А. Волошин, Який ставши его Почесна головою. Завдяк его авторитету й наполеглівості, у работе товариства найактівнішу доля брали его однодумці й соратники Ю. и М. Бращайко, В. Бірчак, Е. Невицький, В. Желтвай, С. Клочурак, О. Маркуш, І. Панькевич, А. Штефан, М. Долинай, В. Гаджега, Й. Бокшай та ін. Багатогранності діяльність філій и чіталень «Просвіти» охопіла значні сили українського населення краю: у тисячу дев'ятсот тридцять сім р. членами около 250 структурних осередків українського товариства були понад 16,5 тис. закарпатців.
У жовтні 1 928 р. в Ужгороді відбулося Урочисте відкриття народного будинку «Просвіти», збудованого на кошти населення (Певна суму пожертвував президент ЧСР Т. Масарик). На ньом з патріотічною Промова Виступивши А. Волошин, Який підкреслів: «Сей народний будинок має буті серцем дальшої культурної еволюції Нашої, котра своими органами розсілає кров народного життя, знаннє самого себе, свого язика, своєї літератури, знань народного генія, знань красот краю , знань и любов до всього, що є наше, народне ». А. Волошин - активний учасник практично усіх масових ЗАХОДІВ «Просвіти» та других українських товариств и об'єднань, его Яскраві Промови, зокрема на з'їздах учителів, патріотічної молоді краю, надихана прісутніх на активну національно-культурну працю. Особливе значення в цьом плане МАВ его Виступ на Всепросвітянському з'їзді, что состоялся 17 жовтня 1 937 р. в Ужгороді. Понад два десятки політічніх партій, союзів и товариств - організаторів з'їзду виступили з «Маніфестом до українського народу Підкарпаття». У ньом, зокрема, Було чітко проголошено: «Ми добровільно прилучилися до Чехословацької Республики, ми є вірнімі Громадянам Нашої демократичної держави, но в мовних и культурних справах для ми були й будемо Частина великого 50-мільйонного українського народу и цієї Нашої народної та культурної єдності Ніколи нізащо НЕ зречемося ... ».
В течение 20-30-х рр. имя А. Волошина не піти зі сторінок таких закарпатських видань, як «Русин», «Підкарпатська Русь», «Українське слово», «Учительська голос», «Альманах», «Місячнік», «Кооператив», «Пчілка». Писали про нього и его діяльність галицькі газети, періодичні видання української еміграції в ЧСР.
У 1922 р. Побачив світ Перші номери газети «Свобода», а такоже місячніка «Благовісник», адресність вірнікам греко-католицької конфесії. Завдяк того, что видавців и редактором назвою видань БУВ А. Волошин, смороду малі неабиякий Популярність у значної части українського населення Закарпаття. Зокрема, зримо зростан Кількість передплатніків щоденної газети «Свобода», что виходе за редакцією А. Волошина. Будучи Фактично видавця цієї популярної газети, ВІН об'єднав вокруг неї молоді сили, спріяв становлення Закарпатської журналістики. Газета інформувала своих чітачів про роботу в осередку «Просвіти», подавала Оглядові матеріали з народознавства и краєзнавства, статті про «мовний проблему» в Закарпатті ТОЩО. Нерідко тут містіліся ПОВІДОМЛЕННЯ про життя українців в Галичині, а такоже про події, что відбуваліся в СРСР, зокрема, голодомор 1932-1933 рр. в Україні й сталінські репресії. Газета «Свобода» (від 15 червня один тисячу дев'ятсот тридцять вісім р. - «Нова Свобода»), за Слушний оцінкою літературознавця Ю. Балеги, спочатку «мала в основном культурніцькій характер, но поступово все более и более втягувалася в політику, як и ее видавець».
У тисячі дев'ятсот двадцять три р. А. Волошин заснував и до качана +1939 р. очолював народно-Християнська партію. Від неї у 1925- 29 рр. БУВ послом парламенту Чехословацької Республики, де відстоював Захоплення свого народу и краю. Однако на вершину державно-політічного життя Вийшов у 1938-39 рр .: 11 жовтня 1938 р. ВІН член первого автономного правительства Закарпаття - Кабінету міністрів Підкарпатської Русі на чолі з А. Бродієм; 26 жовтня, после відставкі и арест последнего, его прізначають прем'єр-міністром іншого автономного правительства Підкарпатської Русі - Карпатської України.
Дослідник історії Закарпаття М. Болдижар так пояснює вибір чехословацькім УРЯДОМ на посаду голови автономного правительства краю політічного лідера українського напряму: «Цьом спріяв ряд факторів: По-перше, прізначаючі А. Волошина прем'єром, центральний уряд враховував, что ВІН БУВ освіченою для того годині ЛЮДИНОЮ, МАВ духовну та світську освіти, и сподівався, что в життя без ДІЯЛЬНОСТІ ВІН буде Керувати принципами нейтральності та Релігійно-етичний нормами и не братіме участия в політічніх інтрігах; по-друге, уряд добре знав про політічну орієнтацію других можливий кандидатів у прем'єри и не Бажан более різікуваті, «обпікшісь» вже на кандідатурі А. Бродія; по-Третє, кандидатура каноніка А. Волошина булу підтрімана прем'єром словацького автономного правительства католицьким священиком Й. ТІСО. Отже, волею випадка та в зв'язку з назвою вищє обставинних А. Волошин Вийшов на арену актівної Політичної ДІЯЛЬНОСТІ ».
Можна погодитись з тим, что А.Волошин Дійсно НЕ готувався до такой вісокої Політичної кар'єри. ВІН сам Відверто про це говорів в грудні 1938 р. кореспондентові львівської газети «Діло»: «Сьогоднішня моя праця є такого характеру, про Який Ранее я ані не думав. Все своє життя я працював як педагог. Переконався я в тому, что наш народ є Цілком так інтелігентній, як и інші ЄВРОПЕЙСЬКІ народи, и что лишь гноблення робіло его апатичним. Тепер ВІН чудом скинувши з себе апатічність, и ця дійсність дает мені силу й відвагу до тієї праці, якові виконую ».
Отже, самперед, самє довголітня плідна праця А. Волошина среди народу, его Переконаний, что закарпатці заслуговують на краще майбутнє, и Готовність заради цього на Нові пожертвує, а такоже високий авторитет и народна підтримка А. Волошина, як и его в цілому Лояльне Ставлення до Чехословацької Республики, підтримка ее констітуційніх основ и демократичних інстітутів та Прагнення «Забезпечити самостійність Карпато-Української держави в рамках Федерации», зумов вибір его кандидатуру на пост Прем'єра. І цею вибір БУВ НЕ Випадкове, а закономірній. З приводу цього призначення чеська газета «Недєльні Ліст» 27 листопада 1938 р. в статті «Хто є Волошин» писала: «Людина на свойому місці. Мало маємо людей такой ваги, як о. д-р Волошин. Українській нарід Підкарпаття виявило для него таку любов і таке признання, что назвавши его «батьком народу». Цієї назви НЕ устійнів ніякий закон - вона Створена народом. Его з'явилися має в Собі Щось, что захоплює. Хоч вже не молодий, зумів пережитого всю свою й свого народу трагедію. Прем'єр Волошин позбавивши на территории, окупованій Мадяр, все своє майно. Его дім в Ужгороді Мадяр сконфіскувалі й назвали «Будинком ім. Регента Горті ». Та ВІН, махнувши рукою на своє власне добро, почав рятуваті народ. Вже у Відні во время арбітражної конференции пріймає багатьох Журналістів и кореспондентів, з'ясовує Їм проблему Підкарпаття ... Назначуючі его прем'єром, влада Зроби найщаслівішій крок ». Цікаву характеристику прем'єрові Карпатської України дала французька газета «Ле Пті Парізієн», яка 5 лютого тисячу дев'ятсот тридцять дев'ять р. писала: «Часто его представляли як типового духовного політика-дипломата з часів Ренесансу. Альо цею образ Цілком фальшивий. Отець Волошин НЕ подібний до того багатого рафінованого духовенства, Пожалуйста засліплювало ЄВРОПЕЙСЬКІ Королівські двори своим блиском, коштовне, знаннями та відважнімі думками. Батько Волошин, - так его кличуть селяни, - дуже Приємний, вірозумілій, розумний и реаліст. Те ані мрійник, ані фанатик ». А глава греко-католицької церкви в Західній Україні, Галицький митрополит й архієпископ Львівський А. Шептицький, гаряче підтрімуючі новий уряд Карпатської України и щиро вітаючі о. А. Волошина з призначення на пост Прем'єра, писав: «Важко представіті Вам ентузіязм и радість, З якою Ціла наша Суспільність, увесь український народ у Галичині ... прийнять відомість, что Ваша Ексцеленція обняли владу в Карпатській Україні. Уважаємо Премудрості зарядження Божого Провидіння, что Вас Вибравши на провідника народові Закарпаття. Тому народові потреба й апостольської любови священика и мудрого проводу педагога, Який бі его віховував. Такого апостола, християнського педагога давши тому народові, давши нам усім Всевішній у Вашій особі. Зо страхом Господнім и встрімуючі неразвіддіх, слідімо за шкірних Вашим кроком, свідомі небезпеки, Якими Ви з усіх сторон оточені, и безконечно важка Вашого завдання ».
Завдання, что стояли перед автономним УРЯДОМ А. Волошина, були Дійсно СКЛАДНІ. У Першому после призначення інтерв'ю редактору газети «Нова свобода» 30 жовтня 1938 р. прем'єр А. Волошин Досить детально розкрили їх: «Завдання много. Чіслімо на сили свои та на сили громадянство, Пожалуйста мусіть все сделать, щоб закріпіті здобуткі. Альо Перше завдання - це обороніті цілість нашого краю, Забезпечити спокій і порядок, Забезпечити добробут народних мас ... Вже влада має 230 вагонів кукурудзи для бідних и безробітніх ... Думаю, что народні масі нашого краю здобудуть від своєї молодої держави все, что нужно для Усунення голоду ... План публічніх робіт маємо широкий ... После встановлення й закріплення наших границь Негайно мусим провадіті планову розбудову Нашої Господарка. Те требует Великої кількості працівніх сил та велику суму грошей. Альо наші природні багатства є такі Великі, что ми вдержімось та забезпечімо Собі рівноправне Співробітництво з іншімі країнамі, Які нам допоможуть розбудуваті промісел та інтенсіфікуваті хліборобство, скотарство, садівництво та огородництво. Будемо будуваті фабрики, щоб зпрацьовуваті наші сірівці, будемо зпрацьовуваті мінеральні поклади, что Стільки їх ховає в Собі наша багата земля ... Ми всех Шануємо, но вімагаємо, щоб и нас шанувать, Нікого Не будемо крівдіті, шкірні громадянин без різниці народності й віри буде мати рівне право. Вибороли ми Свободу не лишь для себе, но для всіх, хто уходит з нами й має добру волю до співпраці на Нашій землі. Теперішня хвиля діктує нам всім віявіті працівність и дісціпліну, полішіті національні, мовні та Політичні Суперечка и всім дива до Творчої праці, якої требует от нас обов'язок перед рідним народом ».
На жаль, ЦІ завдання через цілу низьку суб'єктивних и об'єктивних обставинні правительства А. Волошина так и не судилося здійсніті. После свого тріумфу як політика, что пріпадає на 15 березня +1939 р., Коли Вперше избран закарпатців сойм Карпатської України одноголосно звертаючись А. Волошина президентом Самостійної держави, ВІН вже ввечері того дня разом з членами сойму и нового правительства змушеній БУВ емігруваті. Угорщина з Дозволу Гітлера Почаїв окупацію Закарпаття. «Німці ганебно нас обманули ...», - так Відверто реагував екс-президент Карпатської України на ЦІ події, ВИЗНАЮЧИ ЦІМ практично и своє фіаско як політика.
На цьом політична кар'єра А. Волошина закінчілася. После кількох днів перебування спочатку в Румунії, а потім Югославії ВІН через Відень прібув до Берліна, де проживши півтора місяці. У квітні тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять р. тут відбулася Зустріч А. Волошина з колішнім гетьманом Української Держави П. Скоропадського, на Якій обговорюваліся останні події в Карпатській Україні та ее майбутнє. А. Волошин отказался продовжуваті в подалі переговори на Цю тему, не погодівся такоже и на пропозіцію про співпрацю Із закордонного організацією «Українське національне об'єднання». ВІН отказался и від запропонованої провідником українських націоналістів А. Мельником у вересні 1 939 р. во время зустрічі в Италии Ідеї Приєднання Карпатської України до других українських земель з метою создания Самостійної України. В усіх випадка відповідь карпатоукраїнського президента у вігнанні Українським діячам на еміграції булу ідентічна: «... моя мета Полягає в тому, щоб удалити венгрів з территории Карпатської України и Зберегти ее автономію».
У травні тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять р. ВІН переїхав до окупованої німцямі Праги - поближче до рідного краю, де Повністю Присвятої собі педагогічній та Науковій ДІЯЛЬНОСТІ. До Закінчення Війни Викладаю в Українському вільному університеті, (УВУ) де пройшов шлях від професора педагогіки до декана філософського факультету (1939-1940) и ректора (1945) цього первого українського ВИЩОГО учбового закладу за кордоном. Серед студентів Було Чіма закарпатських юнаків и дівчат.
После вступления Радянська войск до Праги УВУ Було ліквідовано (его діяльність булу відновлена ​​в 1946 р. У Мюнхені). 21 травня 1945 р. органи НКВС заарештувала его ректора А. Волошина и вівезлі до Москви. После жорстокости допітів у Лефортівській в'язниці стан здоров'я А. Волошина різко погіршівся. Его перевели у Бутірську в'язницю, де 19 липня 1945 р. 71-річний екс-президент Карпатської України помер.

Августин Волошин

Виконала

учениця 11-А класу

СЗШ І-ІІІ ступенів №1

смт Крижопіль

Майданик Вікторія


  • Августин Волошин