Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Богдан Хмельницький





Скачати 19.52 Kb.
Дата конвертації25.04.2018
Розмір19.52 Kb.
Типдоповідь

доповідь

З історії України

На тему: Богдан Хмельницький

виконала студентка

1 курсу, групи ПМ-11д

Бахарєва Марія

план:

1) Утворення козацтва.

2) Повстання і сотник Богдан Хмельницький.

3) Кречовський звільняє Хмельницького.

4) Корсунська перемога і вступ в переговори.

5) Наступ Зиновія і обрання короля.

6) Історичні помилки гетьмана.

7) Зборівський договір.

8) З'єднання з Росією.

9) Смерть Богдана Хмельницького.

10) Висновок.

1) Утворення козацтва.

Положення Південної Русі було таке, що тут козак, чим би він не був, спочатку повинен був, спочатку повинен був стати воїном. Черкаські і канівські старости, а за ними й інші старости в південноросійському краї, наприклад хмельницькі і брацлавські, для безпеки своїх земель в разі потреби повинні були заснувати з місцевих жителів військовий стан, завжди готове для відображення татарських набігів. Необхідно було разом з тим дати цього стану права і привілеї вільних людей, так як за поняттями того століття, воїн повинен був користуватися становими привілеями перед хліборобами.

Річка Дніпро, хоча і норовлива в своїй течії, являє, проте, можливість безпечного аж до порогів; але слідом за тим плавання протягом 70 верст робиться дуже небезпечним, іноді і зовсім неможливим. Русло Дніпра в різних місцях перетинається грядою скель і каменів, через які проривається вода з різних силою падіння. І ось з половини 16 століття цей край званий тоді взагалі «Низом», став більш і більш робитися притулком всіх, кому тільки чому-небудь було нелюбом жітьyo на батьківщині, і всіх тих, кому, по широкій натурі, були до смаку небезпеки і молодецькі набіги. Запорізька Сича встановилася насамперед на острові Томаківці, поблизу впадіння в Дніпро річки Конки.

Козаки розділилися на два роду: городових і запорозьких. Перші, за місцем свого проживання, повинні були над собою визнавати польську владу; другі були абсолютно незалежні.

В Україні для народу було багато спокус до придбання свободи. Перед очима у нього було вільне стан, складене з його ж братії; по сусідству з ним були дніпровські острови, куди можна було втекти від важкої влади; нарешті, близькість татар і небезпека татарських набігів привчали українського жителя до зброї; самі пани не могли заборонити своїм українським хлопів носити зброю. Таким чином, в народі південноросійському підтримувався бадьорий войовничий дух, не сумісний з рабським станом, на яке засуджував його польський громадський лад. Тим часом як способи панського управління в Україні, так і властивість відносин, в які поставлений був вищий клас до нижчого, неможливо мирили російського хлопа з паном і не мали його до добровільної залежності.

Згідне свідоцтво сучасних джерел показує, що в кінці 16 і першій половині 17 століття безумовне панування панів над хлопами призвело останніх до самого гіркого побуті. Єзуїт Скарга, фантастичний ворог православ'я і російської народності, говорив, що на всій земній кулі не знайдеться держави, де б так поводилися з хліборобами, як в Польщі. «Власник або королівський староста не тільки віднімає у бідного хлопа все, що він заробляє, але і вбиває його самого, коли захоче і як захоче, і ніхто не скаже йому за це поганого слова».

Але ніщо не обтяжувало і не ображала російського народу, як влада іудеїв. Пани, лінуючись управляти маєтками самі, віддавали їх в оренду юдеям з повним правом панського панування над хлопами. І тут-то не було меж катуванням над робочою силою і духовною життям хлопа.

2) Повстання і сотник Богдан Хмельницький.

Зрозуміло, що народ, перебуваючи в такому положенні, кидався в козацтво, втікав натовпами на Запоріжжі і звідти з'являвся збройними бандами, які негайно ж розросталися. Повстання слідували за повстаннями.

Приватні місцеві повстання народу були численні й не всі нам відомі. Уряд раз у раз, що виробляло нові реєстри бажаючи обмежити число козаків. Але після кожного реестрованія число козаків подвоювалося, потроюється; зайвих знову виключали зі списків, а ці зайві не виконували наказів і збільшували число своє силами мисливців. Час од часу хлопи обурювалися проти власників, збиралися в зграї, нападали на власницькі садиби.

Щоб покласти край втеча народу за пороги, коронний гетьман Конецпольський заклав на Дніпрі перед самими порогами фортеця Кодак і залишив там гарнізон під начальством француза Маріона. Але в серпні 1635 ватажок самовільних козаків Сулима зруйнував цю фортецю, перебив гарнізон і став закликати народ до повстання. Йому не вдалося підприємство. Підіслані Конєцпольським реєстрові козаки схопили Сулиму, ще не встиг зібрати великого ополчення. Йому відрубали голову в Варшаві.

Слідом за тим оголошено знову суворий наказ самовільним козакам коритися своїм панам, а щоб привести цей захід у виконання, розставили в Україні польські війська, які негайно ж почали робити народу всякі насильства. Це змусило реєстрових козаків в 1636 році звернутися зі скаргою до короля; вони обрали своїми послами двох сотників: черкаського Івана Барабаша та чигиринського Зіновія-Богдана Хмельницького.

Зіновій-Богдан був син козацького сотника Михайла Хмельницького. В юності він навчався в Ярославлі у єзуїтів і отримав по своєму часу гарну освіту. Батько його був убитий в Цецорської битві, нещасної для поляків, де упав їхній гетьман Жолкевський. Зіновій, який брав участь в битві разом з батьком, був узятий турками в полон; він пробув 2 роки в Константинополі, навчився там турецької мови і східним звичаям, що йому згодом стало в нагоді. Після примирення Польщі з Туреччиною, Зіновій повернувся на батьківщину, служив у козацькій службі і отримав чин сотника.

3) Кречовський звільняє Хмельницького.

Хмельницький звертався до короля, і Владислав сказав йому: «Ви воїни й носите шаблі; хто вам за себе стати забороняє? »

Тоді Хмельницький зібрав сходку до 30 осіб козаків і став з ними радитися, як би скористатися привілеєм, даної королем, відновити силу козацтва, повернути свободу православної віри і захистити російський народ від свавілля польських панів. Один сотник, колишній на цій сходці зробив донос на Хмельницького. Коронний гетьман Потоцький наказав заарештувати Хмельницького. Але переяславський полковник Кречовський, якому був відданий Хмельницький під нагляд, звільнив арештованого. Хмельницький верхи втік в Запорізьку Січ, яка була тоді на «Микитиному Розі».

Тут застав Хмельницький не більше трьох сот молодців, але ті скликали клич і стали збирати з різних дніпровських островів і берегів проживали там втікачів. Сам Хмельницький вирушив до Криму. Він показав привілей короля Владислава хану. Хан Іслам-Гірей побачив ясні докази, що польський король затівав проти Криму і проти Туреччини війну; крім того, хан був вже зол на короля за те, що кілька років не отримував з Польщі звичайних грошей, які поляки називали подарунками, а татари вважали даниною. Представився татарам відмінний і красивий привід до придбання видобутку. Однак хан сам не рушив на Польщу, хоча обіцяв зробити це з часом, але дозволив Хмельницькому запросити з собою кого-небудь з мурз. Хмельницький покликав Тугай-бея, перекопського мурзу, славного своїми наїздами: у Тугай-бея було до чотирьох тисяч ногаїв.

Тим часом російський народ готувався до повстання. Навесні у Хмельницького утворилося тисяч до восьми. У квітні до ватажків польського війська дійшов слух, що їх ворог виступає з Січі; замість того, щоб йти на нього всім своїм військом, вони відправили проти нього реєстрових козаків з їх начальниками по Дніпру на байдаках, а берегом невеликий загін кінноти під начальством молодого сина коронного гетьмана Стефана. Хмельницький переманив і так розташованих до повстання козаків на свій бік.

Зусиллями реєстровими козаками своє військо, Хмельницький розбив 5 травня польський загін у протоки, званого «Жовті Води».

Головне польське військо стояло біля Черкас, коли один поранений поляк приніс туди звістка про поразку висланого в степ загону. Польське військо рушило від Черкас і досягло міста Корсуна, тут вони почули, що Хмельницький уже недалеко, і вирішили зупинитися і дати бій став тяжкий але 15 травня з'явився Хмельницький під Корсуном: спіймані поляками козаки насказалі їм багато перебільшених звісток про кількість і силу війська Хмельницького. Поляки вирішили йти і взяли собі в провідники одного російського хлопа підісланого Хмельницьким. Знаючи куди підуть поляки, козацький ватажок заздалегідь услал своїх козаків і наказав їм при спуску з гори в долину, звану «Крута Балка», обрізати гору і зробити обрив, що перепиняє шлях возів і коней. План вдався якнайкраще. Поляки з усім своїм обозом наштовхнулися прямо на це фатальне місце, кругом поросле тоді лісом, і в той же час на них вдарили з усіх боків козаки і татари; їх спіткало повної поразки.

Корсунська перемога була надзвичайно важливим і ще небувалим в своєму роді подією; російському народу як би разом відкрилися очі: він побачив і зрозумів, що його поневолювачі не так могутні і непереможні.

Після цієї перемоги Хмельницький призупинився і відправив до Варшави козацьких послів зі скаргами та поясненнями, але в цей самий час короля Владислава спіткала смерть в Мерече, що подала привід до толкам про отруті.

На прохання воєводи Адама Киселя, який хотів як-небудь потягнути час, Хмельницький погодився вступити в переговори. Одночасно він написав грамоту до царя Олексія Михайловича, в якій виявляв бажання вступити під владу єдиного російського государя. Московський цар не скористався тоді нагодою, а сам Хмельницький марно втратив кілька місяців в марних переговорах з Киселем. Звістка про перемогу над польським військом породила повстання. Найжахливіше остервеніння показав народ до іудеїв.

5) Наступ Зиновія і обрання короля.

24 жовтня через під Львова рушив Хмельницький до Замостя, в глибину вже справжньою Польщі. У Варшаві тим часом відбувалося обрання нового короля. На це раз близькість козаків не дозволила панам тягнути обрання, потреба глави держави занадто була очевидна. Оссолінський схилив багатьох на бік Яна-Каземіра, який і був обраний. Що мало Хмельницького бути на стороні цього государя невідомо. Проте Хмельницький показав велике достаток, коли почув про вибір Яна-Каземіра. Хмельницький негайно потягнувся від Замостя з усім військом назад в Україну.

6) Історичні помилки гетьмана.

Хмельницький почав справу чудово, але не повів його в пору далі, як потрібно було. На перших порах зробив він історичну помилку, за яку пішов ряд інших, і, таким чином, повстання Південної Русі пішло іншим шляхом, а не по тому, куди вели його спочатку обставини.

7) Зборівський договір.

Хмельницький, повернувшись з-під Замостя, прибув насамперед до Києва. З Києва він поїхав в Переяславль і там одружився. Жінкою, як кажуть, стала Чаплинська.

Комісари привезли Хмельницькому від короля грамоту на гетьманство, булаву, обсипану сапфірами, і червоний прапор з зображенням білого орла. Хмельницький призначив їм аудієнцію на площі, зібрав козацьку раду; тут-то висловився народний погляд, не хтів ніяких угод, який прагнув до рішучого вирішення питання між Руссю і Польщею.

- Навіщо ви, ляхи, принесли нам ці дитячі іграшки? - закричала юрба. - Ви хочете нас підманити, щоб ми, скинувши панське ярмо, знову його наділи! Нехай пропадуть ваші улесливі дари! Не словами, а шаблями розправимося. Володійте собі своєю Польщею, а Україна нехай нам, козакам, залишається.

Хмельницький з серцем зупиняв народний говір; але потім за обідом, в розмовах з Адамом Киселем і його товаришами, підпис, висловив такі ж задушевні почуття.

- Що тлумачити, - говорив він, - нічого не буде з вашої комісії.Війна повинна початися через два тижні або чотири. Переверну я вас, ляхів, догори ногами, а потім віддам вас в неволю турецькому цареві.

Слухаючи цю промову, пани, як самі потім говорили, подеревенелі від страху.

В Україні відбувався збір цілого народу на війну. Порожніли хутора, села, міста.

Хмельницький зі своїм полчищем осадив польське військо під Збаражем 30 липня і тримав його в облозі.

Король, отримавши від тата благословення, освячене знамено і меч, виїхав зі столиці і слідував повільно, чекаючи прибуття з різних воєводств ополчень посполитого рушення. Король прибув, нарешті, до містечка Зборова, вже недалеко від Збаража. Зборовські міщани відразу ж дали знати Хмельницькому про королівському прихід і обіцяли допомагати йому. Залишивши піше військо під Збаражем, Хмельницький узяв з собою кінноту і, в супроводі кримського хана і татар, відправився до Зборова. У неділю, 5 серпня, поляки стали переправлятися через річку Стрина. День був похмурий і дощовий. Козаки з лісу бачили, що робиться у ворога. Коли половина посполитого рушення встигла переправитися, а інша залишалася на протилежному березі і шляхтичі, не чекаючи нападу, розташувалися обідати, - козаки і татари вдарили на них і винищили всіх до останнього з колишніх на одній стороні річки. Слідом за тим розпочався бій на протилежному березі.

Козаки вдарили на польський табір з двох сторін. Бій було кровопролитне. Козаки увірвалися в польський табір і досягали було вже до короля. Раптом все змінилося. З козацького табору пролунав крик: «Згода». Переможці відступили. Потрібно було, однак, ще багато часу, щоб вгамувати розлючених воїнів. Важко вирішити, що було причиною раптового припинення бою.

Перш укладений був договір з ханом. Потім був укладений договір з козаками. Війська козацького покладено було 40 000, з правом записувати їх з королівських і шляхетських маєтків на просторі, займаної Київським, Брацлавським і Чернігівським воєводствами. У межах, де будуть жити козаки, не дозволяється мешкати коронному війську і проживати іудеям; єзуїтам не дозволяється жити в Києві і інших містах, де будуть російські школи. Обіцяна всім повна амністія за все минуле.

Права надані російському народу Зборівським договором, не могли задовольнити народу. Згідно з угодою, Хмельницький зайнявся складанням реєстру козацького війська; потрібно було записати в нього сорок тисяч козаків.

Все інше народонаселення, під ім'ям «поспільства», повинно було надходити знову під владу панів. В цьому була кричуща несправедливість. Все народонаселення було покликане до боротьби за загальну свободу; все одно брали участь в цій боротьбі; а тепер виявилося, що вони боролися і проливали кров тільки для якихось сорока тисяч обраних, самі ж повинні були надходити в колишню неволю.

Самі реєстрові козаки не задоволені були винятковістю своїх привілеїв. Коли Хмельницький, в тому 1650 року зібрав у Переяславі козаків на генеральну раду для затвердження реєстру, то, за власними його словами, зазнавав великі труднощі. Хмельницький після того говорив Киселю так:

- Пани піддягли мене; на їхнє прохання я погодився на такий договір, якого не можу виконати ніяким чином. Самі посудіть: сорок тисяч козаків, - а з рештою народу що я буду робити? Вони мене вб'ють, а на поляків все-таки піднімуться.

Поступаючись народному хвилювання, Хмельницький дозволив йти в козаки всякому, під тим приводом, що, крім реєстрових, можуть бути ще охочі козаки, а між тим відправив посольство до короля: нагадував, що слід знищити унію, і просив, щоб пани були в свої українські маєтку не інакше як без військових команд.

Тим часом вся Польща озброїлася. Папський легат привіз королю первосвященика благословення, мантію і освячений меч, а королеві золоту троянду. 24 грудня війна була вирішена одноголосно. Поклали зібрати посполите рушення. Король оприлюднив, що святий отець благословляє відправлялися на лайку і посилає відпущення гріхів, то це сильно надихнуло поляків.

У козаків було також релігійне спонукання. Але війська в цьому році у Хмельницького було менше, ніж раніше. Хмельницький довго чекав хана і дав час своїм ворогам зібратися.

19 червня з'явилися козаки і татари на увазі польського війська. 20 червня, о другій годині пополудні, розпочався бій; і раптом хан стрімко кинувся втікати, за ним побігли всі його мурзи і бий. Хмельницький доручив начальство полковнику Джеджалику, а сам погнався за ханом, думаючи зупинити його. Хан, зупинившись в трьох верстах від поля битви, сказав Хмельницькому:

- На нас на всіх страх напав. Татари битися не будуть. Залишся зі мною, подумаємо. Завтра я пошлю своїх людей допомагати козакам.

Але замість того на інший день він рушив до Вишнівці і потягнув за собою Хмельницького.

Після розгрому козацького табору король розпустив посполите рушення і поїхав до столиці, а регулярне військо рушило в Україну знищувати козацтво, як поляки сподівалися. Хан протримав Хмельницького до кінця липня під Вишневцем і відпустив.

Польське військо вступило в Україну і зустріло сильне одностайне опір. Хмельницький запропонував мир. Положення козаків було сумно. Але поляки погодилися миритися і вислали для переговорів з гетьманом і старшиною комісара Адама Киселя з товаришами в белоцерковний замок. Само собою зрозуміло, що такий світ не міг протриматися довго. Жителі Південної Русі, не бажали бути в поневоленні у панів, у великій кількості бігли в Московську державу на слободи.

8) З'єднання з Росією.

Цар Олексій Михайлович 1 жовтня 1653 року скликав земський собор всіх чинів Московської держави в Грановитій палаті. Думний дяк виклав вся справа про пропуски в титулі, про безчесних книгах, про те, як гетьман Богдан Хмельницький багато років просив государя прийняти його під державну руку, про те, як цар пропонував полякам прощення винних в образі царської честі, з тим щоб поляки знищили унію і перестали переслідувати православну віру, і як поляки відкинули цю пропозицію. Сповіщалося, нарешті, що турецька цар кличе козаків під свою владу. Потім відбирався відповідь на питання: чи приймати гетьмана Богдана Хмельницького з усім військом Запорозьким під царську руку? Щоб не допустити віддатися в підданство турецькому султану або кримського хана, слід прийняти гетьмана з усім військом Запорізьким, з усіма містами і землями під високу государеву руку.

За умовами нового договору вся Україна, козацька земля, приєднувалася під ім'ям Малої Росії до Московської держави, з правом зберігати особливий свій суд, управління, вибір гетьмана вільними людьми, право останнього приймати послів. Число реєстрових збільшувалася до 60 тисяч, але дозволялось мати і більш охочих козаків.

9) Смерть Богдана Хмельницького.

У листі писаря Виговського день його смерті зазначений 27 липня. 23 серпня тіло Хмельницького було поховано, за його заповітом, в Суботові, в церкви, їм побудованої.

10) Висновок.

Незважаючи на важливі промахи, Хмельницький належить до найбільших двигунів російської історії. У багатовіковій боротьбі Русі з Польщею він дав рішучий поворот на бік Русі і завдав аристократичному строю Польщі такий удар, після якого цей лад не міг вже триматися в моральній силі. Хмельницький в половині 17 століття намітив то звільнення російського народу від панства, яке остаточно відбулося в наш час. Це мало: його старанням Західна і Південна Русь була фактично під єдиною владою зі Східною Руссю. Чи не його вина, що короткозора, неосвічена політика боярська не зрозуміла його, звела передчасно в труну, зіпсувала плоди його десятирічної діяльності і на багато поколінь відстрочила справу, зроблю її з незрівнянно меншими зусиллями, якби в Москві розуміли сенс прагнень Хмельницького і слухали його поради.

Використана література: «Російська історія в життєписах її найголовніших діячів» Костомаров Микола Іванович.