Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Етапи і форми боротьби індіанців за свої права





Скачати 19.34 Kb.
Дата конвертації03.04.2018
Розмір19.34 Kb.
Типкурсова робота
міццю федеральний уряд осу-ється свій контроль, самі ж корінні жителі вважаються "не-компетентними» вести своп справи. Чиновники БДИ. до складу яких входить і метисна індіанська верхівка, загрузли в корупції і самоправності, займаються розбазарюванням земель і грошових фондів в резерваціях.

У 60-х роках з'явилася значна кількість індіанських органі-зацій, в тому числі і контролюючих БДИ. Так, в 1972 р органі-зація «Облік невиконаних договорів» виявила, що БДИ яко-б витрачало 1 млрд. Доларів в рік на потреби індіанців. Цю «допомогу» корінні американці назвали «мільярдним ображаючи-ням», так як їм діставалися лише жалюгідні крихти

Проте, не дивлячись на, здавалося б, такі великі ассіг-вання з боку уряду, БДИ робить все, щоб допомогти монополіям в надексплуатації земель, природних ресурсів і праці корінних американців. Мільйонери нафтової, газової, лісови ой, гірничорудної промисловості, представники спортивних і туристичних компаній входять в клієнтуру БДИ.

Тому не випадково масові демонстрації індіанців влітку 1979 року в Нью-Йорку біля будівлі ООН, у Вашингтоні, Міннеаполісі і інших містах були спрямовані проти БДИ, в діяльності якого багато хто бачить причину свого зубожіння. Правлячі кола вже давно прагнуть позбутися від своїх договірних зобов'язань, ліквідувати резервації землі і покінчити з індіанської проблемою.

Однак закриття БДИ означає припинення спеціального ста-туса індіанців як підопічних, який в свою чергу предпола-Гаета збереження за ними резерваційному земель, що не обкладаються податком. І хоча в індіанської середовищі існують різні думки з приводу БДИ, члени прогресивно налаштованих організацій вва-тануть необхідне реорганізувати Бюро з апарату «колоніаль-ного управління» в установу, кероване самими індіанцями. При цьому збережуться всі специфічні права корінних американ-ців, яких вони домоглися в результаті своєї боротьби.

У наш час резервації індіанців США не є ізольо-рова економічними системами: більше число їх пів-ністю інтегровані в капіталістичну систему. Тому в по-останньої десятиліття боротьба індіанців за свої права набула анти-монополістичний характер. Вони відстоюють своє споконвічне право на вугільні поклади в Скелястих горах, на багаті лососем річки північного заходу і на великі лісові угіддя на сході. Їх про-тивника - найбільші в світі монополії: «Контінентел ойл», «Екссон», АМАКС. «Шелл» та ін. Найбільш активною расистської організацією в США, що представляє інтереси монополій, яв-ляется межштатной конгрес за рівні права і відповідальність (МКРПО), створений в 1975 р під приводом «утримання загально-національного руху професійно підготовлених індіанців і компетентних груп від оволодіння великими ресурсами »[3,85]. МКРПО функціонує вже в 23 штатах і володіє значними коштами. Штати Монтана, Вайомінг і Орегон, наприклад, вло-жили по 1 млн. Доларів в проводилася цією організацією в 1978р. кампанію лобіювання.

Антимонополістична боротьба індіанців отримала вираз в ряді значних виступів в 70-і роки. Великою подією цих років став «найдовший похід" 1978 г. Він тривав п'ять місяців, його учасники, представники всіх індіанських племен, про-йшли тисячі кілометрів через 11 штатів, щоб пред'явити требо-вання про повернення земель і поліпшення життя. «Найдовший похід», як і «марш стежкою порушених договорів» 1972 г., носив харак-тер паніндейскіх виступів. Це актуальне для американської дійсності явище характерне для останнього десятиліття.

Американські етнографи по-різному оцінюють паніндеанізм. С. Левін, наприклад, бачить в цьому русі вирішальний крок до пів-ної асиміляції індіанців в навколишнє суспільство [11,96]. Згідно Р. Томасу, паніндеанізм - це спроба з різномовних, роз'єднаний-них племен створити нову етнографічну групу - «групу аме-риканских індіанців» [12,142]. Очевидно, що всі індіанці Сполучених Штатів, пов'язані з певними племенами, землею в резерву-ціях або провідні спосіб життя звичайних американських працюю-ників міста, об'єднуються спільністю історичної долі та сучасного стану. Таким чином, паніндеанізмом можна назвати специфічну реакцію історично роз'єднаного корен-ного населення Сполучених Штатів на те багатогранне явище, яке називається індіанської проблемою.

Витоки сучасного паніндеанізма сягають середини XVIII ст., Коли французи і англійці захоплювали североамерікан-ські землі. Мрія про звільнення від білих колонізаторів ні-коли не покидала індіанців. Мотиви, які спонукали в той період різні племена до спільних дій, були одночасно і політичними, і військовими, і релігійними. Об'єднуючись, щоб надати англійцям опір, індіанці в той же час вірили, що втрачені землі будуть повернуті їм за допомогою втручання-тва згори. Мабуть, першою формою релігійного паніндеа-нізму були месіанські руху XIX ст. Вчення індіанського про-рока Тенскватави. ідеї керівника повстання початку XIX в. Текумсе поширилися серед безлічі племен: від черноногих на півночі США до семинолов у Флориді. Проповідь відмови від всього, що приніс з собою «біла людина», поєднувалася із закликами до борь-бе проти колонізаторів. Ці виступи сприяли об'єд-рівняно племен. Але білі колонізатори завжди перемагали, і для індіанців подібні об'єднання виявлялися тільки корисними історичними уроками для майбутніх соціальних битв.

У XX ст. зосередженням релігійного паніндеанізма в США стала Тубільна американська церква-Північної Америки з її куль-том пейотізма. З усіх існуючих форм паніндеанізма як руху протесту непотизм привертає чи не найбільшу кількість активних учасників.

Не випадково «найдовший похід" 1978 р носив релігійний відтінок. Духовним лідером його був служитель культу Ерн Петерс. Організатори походу багато говорили про його релігійному значенні, про принципи вірувань індіанців. Подібна спрямованість при-вабила увагу релігійних організацій інших національних меншин США (негрів, японців-буддистів і ін.), Які теж долучилися до походу. На жаль, лідери руху, виробляючи стратегію боротьби, часто більш за все орієнтуються на факти етнічної історії того чи іншого племені. У цьому позначається, як правило, властивий їм традіціоналістскцій ухил. Однак такий односторонній погляд, перешкоджає оцінці справжнього, реального планування майбутнє-го. Таким чином, магістральної лінії рух не отримує. Лідери індіанського руху починають задовольнятися часткові-ми успіхами в різних напрямках.

За свідченням відомого діяча руху американських ін-Дейцев В. Делоріп, в 70-і роки індіанці застосовували наступну природно розвинулася стратегію. Проблеми ставилися під взаємо-зв'язку так, що, якщо прогрес в області реформ не міг бути досяг-нут в будь-якої певної області, катастрофи не наступало, але реформаторські зусилля спрямовувалися в якусь іншу область. Таким чином, за деякими пунктами досягався чистячі-ний прогрес. Наприклад, проблема, висунута тій чи іншій паніндеаністской організацією, визначалася, скажімо, як проблема освіти, індіанці ж балансували її з житловою проблемою і проблемою економічного розвитку.

Ця стратегія помірного реформізму, однак, має негативні-тільну сторону. Занадто часто індіанці приєднувалися до како-му-небудь руху лише для того, щоб подивитися, чи є лп мож-ливість використовувати його ресурси на благо племені або групи. Часто буває надзвичайно важко визначити стоять перед індей-ської громадою завдання, а паніндеаністскіе реформістські органі-зації, зокрема НКАІ, роками випускають одні й ті ж резол-ції. Наприклад, протягом 14 років резолюції НКАІ стосувалися зневаживши-ки до одного із законів.

Саме завдяки діяльності НСІМ протягом 60-х го-дов індіанське рух стало переходити до активних висту-вам - спочатку в формі полунасільственного використання тради-ційних прав на рибну ловлю, потім до захоплення порожніх колись відібраних у індіанців земель і побудованих на них будівель. Однією з перших таких акцій було захоплення індіанцями будівлі пустує в'язниці на острові Алькатрас в 1969 р Ця маніфестація привернула увагу широкої громадськості до індіанської проблеми і стиму-лювати ряд нових виступів. В одних випадках індіанці катував-лись повернути експропрійовані у них землі, в інших - вигнати оселилися в межах резервацій білих, по-третє - явочним порядком відновити зафіксовані в договорах права на риб-ву ловлю, полювання, збір дикого рису. З появою подібних вкрай лівих організацій деякі реформісти-екстремісти стали тре-бовать виділення окремих племен і племінних союзів в само-самостійні держави. Для подібних заходів відсутня не тільки матеріальна, а й духовна основа, т. К. Сьогодні сенс паніндеаністскпх вимозі зводиться головним чином до стрем-лення в усіх відношеннях досягти рівня добробуту білих, отримати доступ до всіх матеріальних і культурних цінностей розвиненого капіталізму, зберігши при цьому деякі особливості звичного укладу життя.

Гау-Уї-Трау бачить в проведенні в життя реформістських на-будов, які орієнтують лише на поліпшення матеріально-правового статусу в рамках існуючої суспільно-економіч-ської формації, «слабкість всіх індіанських рухів аж до на-вартого часу». «Земельні права важливі, існують і інші несправедливості, з якими належить покінчити, - говорить він, звертаючись до індіанського народу, - але невже ви думаєте, що саме цей аспект і є найважливіший? Ми можемо витратити весь наш час і всі наші сили в судах і навіть домогтися перемоги, але це буде помилкова перемога »[9,35].

З точки зору Картера Кемпа, реформізм - це анахронізм в індіанському русі. «Сумно, - пише він, - що навіть Незнач-які з наших найбільш видатних лідерів досі перебувають в настільки сильному омані, що прагнуть діяти всередині урядової системи, очевидно, смертоносної для нашого народу». Реформізм був доречний свого часу, тепер же це на-правління згубно для майбутнього індіанців. «Я вважаю, що нам слід відмовитися від всієї цієї риторики про порушених договорах, невиконані обіцянки, загублене життя й звірства; вона послужила нам службу в період боротьби за права громадянства або коли ми хотіли пробудити почуття провини перед корінними амери-канц і тим вплинути на громадську думку. Якщо ж ми як і раніше розраховуємо на реформу всередині самої системи, нам слід пояснити народу Сполучених Штатів незаконність дей-тей їх уряду по відношенню до індіанців. Однак, я статі-гаю, тепер з усією очевидністю стало ясно, що система ніколи не буде реформована »[5,80].

З подібними словами звертається до своїх співвітчизників Джон могауков: «Посилаючи молодих людей вчитися в коледжі, пла-Ніру індіанські освітні програми, стимулюючи функціонування центрів з підтримки індіанців, підключаючи індіанців до виборчих політичних заходів і вводячи їх в школь-комітети, ми сприяємо акультурації нашого народу, де-лаясь прислужниками цього процесу і зміцнюючи тим самим поло-ження речей, при якому нас розглядають як неповноцінних індивідуумів, пристосовуються до європейського образ у жит-ні »[5,93]. Найбільш послідовним папіндеаністам притаманне поні-гу і того, що їх справа приречена на невдачу, якщо не буде досягнута солідарність з усіма, хто страждає від гніту американ-ського імперіалізму. Ініціатива цієї солідарності і перші прак-тичні кроки в бік її досягнення повинні виходити від самих індіанців. На них самих лежить відповідальність «зупинити експорт капіталістичного гноблення в усьому світі». «Могутня військова машина, яка використовується Сполученими Штатами з метою пригнічення, створена безпосередньо тут, на землях наших предків. Невже ми станемо в неробстві дивитися на те, як вона звертається проти тих самих людей, чиєю інтернаціональної підтримки ми про-сім ?! »- звертається до свого народу Картер Кемп [9,84]. Відповіддю на це питання можуть послужити слова Руперта Косто, члена Американ-ського індіанського історичного товариства: «Якщо боротьба і натиск необхідні індіанця для того, щоб затвердити свої права і досягти своїх цілей, то немає сумнівів, що він знайде свої унікальні і специфічні форми боротьби і натиску »[6,51].

Індіанці США шукають свої «специфічні форми боротьби».В по-следние десятиліття з'явилася велика кількість індіанських орга-нізацій. Найбільш активна і бойова з них - ДАІ, вона відродила в індіанців етнічну самосвідомість і гордість, привернула до себе увагу зарубіжної громадськості, звертаючись зі скаргами в меж-родного організації. Однак американський уряд по-стійно робить спроби ліквідувати керівництво росту-ного і організованого руху.

Доля Леонарда Пелтієр - людини, яка присвятила своє життя боротьбі за права індіанців, - яскравий і в той же час трагічний при-заходів нахабного лицемірства уряду США, яке, повчаючи інші країни «повазі прав людини», обрушує жорстокі репресії на всіх, хто виступає проти кричущої несправедливості, ставши-ший нормою в «самому демократичному суспільстві». Будучи одним з керівників ДАІ, Л. Пелтієр брав активну участь в борь-бе проти політики, що проводиться позбавлення індіанців споконвічних земель і засобів до існування. Влада США жорстоко розправилися з «бунтівником». За сфабрикованим стандартним звинуваченням у вбивстві Л. Пелтієр був засуджений спочатку на одне, а потім на два довічних ув'язнення. Розкрилися за минулі роки фак-ти повністю підтверджують, що Пелтієр невинний, що він став жертвою навмисної судової розправи, що висунуті проти нього звинувачення - груба фабрикація охранки. Зокрема, єдина «свідок», яка виступила з показаннями проти нього на суді, відмовилася від них, визнавши, що вони були дані під тиском ФБР. Адвокат Пелтієр заявив, що ФБР в порушення всіх норм правосуддя приховало від слідства і суду дані, свиде-будівництві про невинність підсудного. На більш ніж сумнівний-ний характер зібраних ФБР «доказів» вказали і більше 50 амери-Канський законодавців, які підписали петицію з вимогою про перегляд справи Пелтієр. Цілком очевидно, що суд над індійським лідером - політична розправа влади над діячем, якого вони вважають особливо небезпечним для існуючого в США близько.

Зміцнюючи організаційно і ідейно, індіанські організації зливаються в єдиний союз для масових виступі протесту. У 1974 р після подій в Вундед-Ні був створений Міжнаціональний рада з індіанським договорами. Базою міжнаціонального ради є Дві-ються американських індіанців. «Нам потрібно бути більш пильними, - го-ворит директор міжнаціонального ради з індіанським договорами Д. Дерхем, - ... необхідно ... створити сильну загальнонаціональну ор-ганізації. підзвітну всьому пароду ... необхідно укласти стра-тегіческіе союзи з іншими меншинами, особливо з чорними, чиканос і з білими робітниками »[8,71]. Прикладом може служити об'єд-нання ДАІ, НКАІ і НСІМ в Коаліцію корінних жителів. Ві-димо, за такими принципово новими союзами майбутнє індей-ського руху в США.

висновок

Історичний досвід боротьби корінних американців дав свої пло-ди. Сьогодні характерною рисою політичної самосвідомості ін-Дейцев США є їх виступ на міжнародних форумах, де все більша увага приділяється правових питань з тим, що-б домогтися визнання договорів з індіанцями в якості міжнарод-родно-правових документів, залучити уряд США до між-народному суду за звинуваченням у геноциді. З цією метою у вересні 1982 р каліфорнійському місті Девіс під егідою ДАН був про-веден Перший міжнародний індіанський трибунал (економічних наслідків внутрішньої і зовнішньої політики США), який зібрав 450 індіанських делегатів від 150 племен Північної. Центральної, Південної Америки, включаючи представників Філіппін, Японії, Франції, Ірану, країн Африки. На цьому форумі були оприлюднить-вани документи мілітаристської зовнішньої політики Америки.

Сьогодні уряд США виділяє чималі кошти з бюджету для вирішення (як розуміє це уряд США) проблем "корінного населення Америки" (офіційна термінологія). Створено БИД - Бюро індіанських справ, яке, входячи в міністерство внутрішніх справ США, опікується індіанців, вирішує їхні проблеми ...

І це природно. Держава повинна забезпечувати стабільність і безпеку, а наявність самостійних територій з населенням, хоча б подумки претендують на незалежність і повний суверенітет, - це бомба уповільненої дії ... А тому абсолютно логічні дії американської влади, спрямовані на добровільну асиміляцію індіанців. Ні, ніхто про це не говорить вголос, але все це розуміють і всі умови - від навчання в школі до можливості отримання вищої освіти і хорошої роботи - все це як би підштовхує молодих мешканців резервацій до особистим рішенням вивчитися і виїхати з цих місць.

Складно судити з боку. Сучасна цивілізація диктує свої закони, правила, норми і не факт, що проживання в резервації (як би її не називати) кращий варіант для індіанців. Зрештою їм самим вирішувати чого вони для себе хочуть і немає особливих обмежень в законодавстві США для збереження своїх звичаїв і мови, але ніхто зараз не дозволить повернутися до "витоків" в тому сенсі, що знову племена повернутися на місця колишнього проживання і будуть незалежні і самостійні у всьому ... Це абсолютно очевидно, тому що переділ власності і повернення до минулого - неможливі! Ось в рамках сьогоднішнього суспільного і державного устрою, не заважаючи нікому і ні чого і можливі дії індіанців, спрямовані на збереження самобутності, мови, культури тощо.

Справедливості заради, необхідно відзначити, що рівень життя індіанців в "резерваціях", умови життя, можливості навчання та роботи, медична допомога і державні субсидії - в значній мірі перевищують рівень життя наших російських "корінних народів" Півночі та ін.

Сьогодні індіанці добре організовані і вміло користуються плодами цивілізації. Нещодавно індіанці Америки оголосили про рішення відкрити власний сайт в Інтернеті. Ідея зробити електронну сторінку була висловлена ​​на форумі "Двох Америк", який пройшов в Панамі. Про це повідомив представник Програми вивчення традицій Панами Онель Аріас.
Поки що 90% американських індіанців не мають доступу в інтернет. Незважаючи на це кожна організація корінного населення Америки буде зобов'язана відкрити свою сторінку в Мережі, сказав Аріас.
У конференції, яка тривала тиждень, взяли участь представники індіанців Венесуели, Гватемали, Гондурасу, Канади, Панами, Перу і США.

література

1) Бурстин А. Американці: демократичний опит.- М .: Просвещение 1993.- 254с.

2) Бурстин А. Американці: колоніальний досвід. М .: Просвещение, 1993.- 301с.

3) Гаджієв К.С. Американський націоналізм: національна самосвідомість і культура. М., 1990.

4) Індіанці без томагавків / Под ред.Стінгла М. - М .: Прогрес, 1978.-

5) Індіанці Америки / Под ред.С.А.Токарева - М .: З - во АН, 1986.- 256с.

6) Історична доля американських індейцев.- М .: Наука, 1985.-360с.

7) Кондрашов С. В Арізоні в індіанців. - М.: Знання, 1998 162с.

8) Рогов С.М. США на рубежі століть. М .: Наука.- 2000. - 246с.

9) Стельмах У Г. та ін., Стежкою сліз і надій: (Книга про сучасних індіанців) / В.Г. Стельмах, В. А.Тішков, С.В. Чешко.- м .: Думка, 1990.- 316с.

10) Токвіль А. Демократія в Америці. М., 1992

11) Гарц Л. Ліберальна традиція в Америки. М., 1992

12) Шлезінгер А. Цикли американської історії. М., 1992

...........