Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Феодальна роздробленість Русі (середина XII - XV ст.)





Скачати 24.39 Kb.
Дата конвертації22.10.2019
Розмір24.39 Kb.
Типреферат

Феодальної роздробленості Русі.

СЕРЕДИНА 12-15 вв.

ПЛАН:

· ПРИЧИНИ ФЕОДАЛЬНОЇ РОЗДРОБЛЕНОСТІ

· ОСНОВНІ ЦЕНТРИ РОСІЙСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ПЕРІОД РОЗДРОБЛЕНОСТІ:

ЗАГАЛЬНИЙ І ОСОБЛИВЕ У ЇХ РОЗВИТКУ

· СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ РОЗДРОБЛЕНОСТІ.

Перший розділ земель стався за Володимира Святославича, з його правління починають розпалюватися князівські чвари, пік яких припав на 1015-1024гг, коли з дванадцяти синів Володимира в живих залишилися тільки троє. Розділи земель між князями, усобиці лише супроводжували розвитку Русі, але не визначали ту чи іншу політичну форму державної організації. Вони не створювали нового явища в політичному житті Русі. Економічною основою і головною причиною феодальної раз-

Дроблення часто вважають натуральне господарство, наслідком якого була відсутність економічних зв'язків. Натуральне господарство-сума економічно самостійних, замкнутих господарських еди-

ниць, в яких продукт проходить шлях від його виготовлення до споживання. Посилання на натуральне господарство лише вірна констатація мав місце факту. Однак його панування, що для феода-

лизма характерно, ще не пояснює причин розпаду Русі, так як натуральне господарство панувало і в єдиній Русі, і в XIV-XV століттях, коли в російських землях йшов процес утворення єдиного го-

сударства на базі політичної централізації.

Сутність феодальної роздробленості полягає в тому, що вона була новою формою державно-політичної організації суспільства. Саме така форма відповідала комплексу порівняй

тельно невеликих феодальних світом не пов'язаних один з одним і державно-політичного сепаратизму місцевих боярських спілок.

Феодальна роздробленість - прогресивне явище в розвитку феодальних відносин. Розпад ранньофеодальних імперій на самостійні князівства-королівства був неминучим етапом в раз-

вітіі феодального суспільства, стосувалося це Русі у Східній Європі, Франції в Західній Європі або Золотої Орди на Сході.

Феодальна роздробленість прогресивна була тому, що вона була наслідком розвитку феодальних відносин, поглиблення суспільного поділу праці, результатом чого був підйом землеробство

лія, розквіт ремесла, зростання міст. Для розвитку феодалізму потрібні були вже інші масштаби і структура держави, пристосована до потреб і сподіванням феодалів, насамперед боярства.

Першою причиною феодальної роздробленості було зростання боярських вотчин, числа залежних в них смердів. XII-початок XIII століття характеризувалися подальшим розвитком боярського землеволодіння в

різних князівствах Русі. Бояри розширювали своє володіння за рахунок захоплень земель вільних смердів-общинників, поневолювали їх, купували землі. Прагнучи отримати більший додатковий продукт вони

збільшували натуральний оброк і відпрацювання, які виконували залежні смерди. Збільшення за рахунок цього одержуваного боярами додаткового продукту робило їх економічно потужними і самостоя-

тільними. У різних землях Русі стали складатися економічно потужні боярські корпорації прагнули стати повновладними господарями на землях, де були розташовані їхні вотчини. Вони хотіли самі вершити суд над своїми селянами, отримувати з них штрафи-віри. Багато бояри мали феодальним імунітетом (правом невтручання в справи вотчини), "Руська правда" визначала пра-

ва боярства. Однак великий князь (і така природа княжої влади) прагнув зберегти в своїх руках всю повноту влади. Він втручався в справи боярських вотчин, прагнув зберегти за собою

право суду над селянами та отримання з них вир у всіх землях Русі. Великий князь, зважаючи верховним власником усіх земель Русі, і їх верховним правителем продовжував розглядати всіх

князів і бояр як своїх службових людей, а тому змушував їх брати участь в організованих ним численних походах. Ці походи часто не співпадали з інтересами бояр, відривали їх від своїх ось-

чин. Бояри починали перейматися службою великому князю, прагнули ухилитися від неї, що призводило до численних конфліктів. Протиріччя між боярством на місцях і великим київським князем

вело до посилення прагнення перших до політичної самостійності. До цього також штовхала боярство необхідність своєї, близької князівської влади, яка могла б швидко втілити в життя нор-

ми "Руської правди", так як сила великокнязівських вірники, воєвод, дружинників не могла надати швидку реальну допомогу боярам віддалених від Києва земель. Сильна влада місцевого князя була

необхідна боярам і в зв'язку з ростом опору городян, смердів захопленням їх земель, закабалення, збільшення поборів.

Зростання зіткнень смердів і городян з боярством став другою причиною феодальної роздробленості. Необхідність князівської влади на місцях, створення державного апарату змусили

місцевих бояр запрошувати в свої землі князя з дружиною. Але, запрошуючи князя, бояри були схильні бачити в ньому лише поліцейську і військову силу, не втручається в боярські справи. Князям і дружині

таке запрошення теж було вигідно. Князь отримував постійне князювання, свою земельну вотчину, переставав кидатися з одного княжого столу на інший. Задоволена була і дружина, якій то-

ж набридло слідувати зі столу на стіл з князем. Князі і дружинники мали можливість отримувати стійку ренту-податок. У той же час князь влаштувавшись в тій чи іншій землі, як правило, не

задовольнявся тією роллю, яку відводило йому боярство, а прагнув зосередити в своїх руках всю повноту влади, обмежуючи права і привілеї бояр. Це неминуче вело до боротьби між

князем і боярами.

Третьою причиною феодальної роздробленості було зростання і посилення міст, як нових політичних і культурних центрів. У період феодальної роздробленості кількість міст в російських землях досягло цифри 224. Зростала їх економічна і політична роль, як центрів тієї чи іншої землі. Саме на міста спиралося місцеве боярство і князь у боротьбі проти великого київського

князя. Зростання ролі боярства і місцевих князів вело до пожвавлення міських вічових зборів. Віче, своєрідна форма феодальної демократії, було органом політичним. Фактично воно на-

ходилось в руках боярства, що виключало реальне вирішальне участь в управлінні простих городян. Бояри, контролюючи віче, намагалися використати політичну активність городян у своїх інте-

сах. Дуже часто віче використовувалося, як інструмент тиску не тільки на великого, але і на місцевого князя, примусу його діяти в інтересах місцевої знаті. Таким чином міста, як локальні політичні та економічні центри, які тяжіли до своїх земель, були оплотом децентралізаторскіх прагнень місцевих князів і знаті.

До причин феодальної роздробленості слід віднести також занепад Київської землі від постійних половецьких набігів і занепад влади великого князя, земельна вотчина якого в XII столітті

зменшилася.

Русь розпалася на 14 князівств, в Новгороді була встановлена ​​республіканська форма правління. У кожному князівстві князі спільно з боярами "думали про ладі земельному і ратех". Князі оголошували війни, укладали мир і різні союзи. Великий князь був першим (старшим) серед рівних князів. Збереглися князівські з'їзди, де обговорювалися питання загальноросійської політики. князі були

пов'язані системою васальних відносин. Потрібно відзначити, що при всій прогресивності феодальної раз-

Дроблення вона мала один істотний негативний момент. Постійні то стихає, то спалахували з новою силою чвари між князями, виснажували сили руських земель, послаблювали їх обороноздатність перед обличчям зовнішньої небезпеки. Розпад Русі не привів однак до розпаду давньоруської народності, що історично склалася мовної, територіальної, економічної та культурної спільноти. У російських землях продовжувало існувати єдине поняття Русі, Руської землі. "О, Русская земля, ти вже за пагорбом виголошував автор" Слово о полку Ігоревім ". В період феодальної роздробленості в російських землях виділилися три центри: Володимиро-Суздальське, Галицько-Волинське кня-

жества і Новгородська феодальна республіка.

2. Володимиро-Суздальське князівство.

Ростово-Суздальське князівство дісталося молодшому синові Ярослава Мудрого Всеволоду Переяславському і закріпилася за його нащадками, як родове володіння. У XII - першій половині XIII століття

Ростово-Суздальська земля переживала економічний підйом. Родючі землі, величезні лісові масиви, численні річки, озера створювали можливість для розвитку землеробства, скотарства.

Доступні для видобутку родовища залізних руд сприяли розвитку ремісничого виробництва. У Ростово-Суздальської землі пролягали найважливіші торговельні шляхи на південь, схід і захід, що і

визначило тут сильне розвиток торгівлі. Північно-східні землі Русі були добре захищені лісами і річками від половецьких набігів, що приваблювало сюди жителів південних земель, що страждали від час-

тих нападів кочівників. Зростання населення в Ростово-Суздальське князівство мав велике значення для його економічного розвитку. Зростала кількість міст. До нашестя Батия виникли такі міста,

як Володимир, Переяславль-Залеський, Кострома, Твер, Нижній Новгород і інші. У літописній записи 1147 вперше згадується Москва, невелике містечко, побудований Юрієм Долгоруким на

місці садиби боярина Купки. Міста в Ростово-Суздальській землі створювали і всередині і на кордонах, як фортеці, центри адміністративного владарювання. Вони, обростаючи торгово-ремісничими поса-

дами, перетворювалися також у центри розвитку ремесла і торгівлі. В XI-XII століттях тут склалося велике княже, боярське і церковне землеволодіння. Феодали захоплювали землі сільських сусідських громад і поневолювали смердів. Відклалася від Києва Ростово-Суздальська земля в 30-ті роки XII століття за сина Володимира Мономаха Юрія Володимировича Долгорукого, який правив з 1125 по 1157.. Прізвище Долгорукий князь Юрій отримав за свою військову та політичну активність. Він завжди був у центрі всіх чвар, усобиць російських князів. Юрій Долгорукий почав боротьбу з Новгородом і Волзької Булгарією, прагнучи розширити землі свого князівства. Під вплив ростово-суздальського князя

потрапили Рязань і Муром. Протягом багатьох років Юрій Долгорукий вів виснажливу і зовсім непотрібну для його князівства боротьбу за київський великокнязівський стіл. Хоча влада великого князя безповоротно пішла в минуле, але князювання в Києві підкреслювало старшинство князя. Для покоління князів Юрія Долгорукого це ще було важливо в політичній боротьбі. Наступні покоління руських князів, називаються

вавшие свої князівства "великими", а себе "великими князями", такого пієтету до титулу великого київського князя вже не відчували.

Після смерті Юрія Долгорукого князем Ростово-Суздальського

князівства став його син Андрій Боголюбський, який правив до 1174.. Він як і його батько, продовжував боротьбу з Новгородом і Волзької Булгарією, прагнув розширити межі свого князівства.

Саме Андрій Боголюбський почав боротьбу за гегемонію ростово-суздальських князів у руських землях. Він, претендуючи на титул великого князя всіх земель Русі, в 1169 року захопив Київ і вчинив там

повний розгром, перевершивши в цьому половців. Але, заволодівши титулом великого київського князя, Андрій Боголюбський на відміну від батька княжити в Києві не залишився, а повернувся у своє князівство. спроби

честолюбного і властолюбного князя підпорядкувати собі Новгород, князів всіх руських земель, об'єднати їх навколо Ростово-Суздальського князівства зазнали краху. Саме в цих діях князя Андрія Боголюбського виявилася ідея об'єднання земель, тобто встановленому Державною єдності. Але вона була усвідомлена далеко не всіма князями. Андрій Боголюбський у своєму князівстві проводив владну політику. Посилюючи свою владу, він наступав на права і привілеї боярства. Між ними і князем розгорнулася неабияка боротьба. Андрій Боголюбський розправлявся з непокірними боярами, виганяв їх з князівства, позбавляв вотчин. У боротьбі з боярством він спирався на торгово-ремісниче населення міст, на службових людей - дружинників. Прагнучи ще більше відокремитися від бояр і спертися на городян, Андрій переніс столицю з боярського Ростова в молодій торгово-ремісничий місто Володимир. У Боголюбово під Володимиром князь влаштував свою резиденцію, за що і отримав прізвисько Боголюбський. Зламати боярство владному князю неудалось. Склався боярський змову в результаті якого Андрій Боголюбський у 1174 році був убитий в своїй резиденції. Після цього у Володимиро-Суздальське князівство вирували боярські усобиці. У 1176 княжий стіл посів брат Андрія Всеволод Велике Гніздо, що правив до 1212 року. Таке прізвисько він отримав за багатодітне сімейство. При Всеволоде Володимиро-Суздальське князівство досягло найвищої могутності і розквіту.

Князь продовжив політику брата.Він силою зброї розмовляв з рязанскими князями, політичними методами вирішував питання з південноруських князями і Новгородом. Ім'я Всеволода було відомо під

всіх російських землях. Про могутність Володимирського князя писав автор "Слова о полку Ігоревім" відзначаючи, що численні полки Всеволода могли розплескати веслами Волгу, а шоломами Дон вичерпати. Після смерті Всеволода Велике Гніздо почалися чвари між його синами за найбільш вигідні для отримання податків князями і їх дружинниками князювання у Володимиро-Суздальській землі. У другій чверті XII століття на її території існувало 7 князівств. Всі вони, в кінцевому підсумку, об'єдналися політично під верховенством Володимирського князя.

3. Галицько-Волинського князівства.

Галицько-Волинське князівство з її родючими грунтами, м'яким кліматом, степовим простором, переміжним з річками і лісовими масивами, була центром високорозвиненого землеробства і скотарства. Активно в цій землі розвивалося промислове господарство. Наслідком подальшого поглиблення суспільного поділу праці був розвиток ремесла, що вело до зростання міст. Найбільшими містами Галицько-Волинського князівства були Володимир-Волинський, Перемишль, Теребовль, Галич, Берестя, Холм. Через Галицькі і Волинські землі проходили численні торгові шляхи. Водний шлях з Балтійського моря в Чорне проходив по річках Вісла - Західний Буг - Дністер, сухопутні торгові шляхи вели до країн Південно-Східної Європи. По Дунаю йшов сухопутний торговий шлях з країнами Сходу. У Галицько-Волинській землі рано склалося велике княже і боярське землеволодіння.

До середини XII століття Галицька земля була розділена на дрібні князівства. У 1141 році перемишльський князь Володимир Володаревич об'єднав їх, перенісши столицю в Галич. Найвищої могутності Галицьке князівство досягло при сині Ярославі осмислений (1151-1187гг), що отримали це прізвисько за високу освіченість і знання восьми іноземних мов. Ярослав Осмислюючи мав незаперечний авторитет, як у всередині російських справах, так і в міжнародних. Про його могутність влучно сказав автор "Слова о полку Ігоревім":

"Галічки Осмислови Ярославе!

Високо седиши на своєму златокованном столі,

Підпер гори Угоркиі (Карпати)

Своїми залізними полками,

Заступив королеві путь ...

Грози твоя по землях течуть ".

Після смерті Осмислюючи Галицька земля стала ареною довгої міжусобної боротьби князів з місцевим боярством. Тривалість і складність її пояснюється відносною слабкістю галицьких князів,

землеволодіння яких відставало за своїми розмірами від боярського. Величезні вотчини Галицьких бояр і численні слуги-васали дозволяли їм вести боротьбу з неугодними їм князями, так як пос

Ледньов, маючи меншу вотчину не могли через брак земель збільшувати кількість служивих людей, своїх прихильників, на яких спиралися в боротьбі з боярством.

По іншому справа йшла у Волинській землі, що стала в середині XII століття родовим володінням нащадків Ізяслава Мстиславича. Тут рано склалася потужна князівська вотчина. Збільшуючи за рахунок

роздач земель число служивих людей, волинські князі почали боротьбу з боярством за об'єднання галицьких і волинських земель, зусилля своєї влади. У 1189г волинський князь Роман Мстиславич

об'єднав Галицьку і Волинську землі. У 1203 році він зайняв Київ. Під владою Романа Мстиславича об'єдналися Південна і Південно-Західна Русь. Період його правління відзначений посиленням позицій Галицько-Волинського князівства всередині російських земель і на міжнародній арені. У 1205 році Роман Мстиславич загинув у Польщі, що призвело кослабленію князівської влади в Галицько-Волинському князівстві і його

розпаду. Галицьке боярство початок тривалу і руйнівну феодальну війну, що тривала близько 30 років. Бояри уклали договір з угорськими і польськими феодалами, які захопили Галицьку

землю і частину Волині. Почалася національно-визвольна боротьба проти польських і угорських загарбників. Ця боротьба стала основою для консолідації сил у Південно-Західної Русі. князь Данило

Романович, спираючись на городян і своїх службових людей, зумів зміцнити свою владу, утвердитися на Волині, а в 1238 році взяти Галич і знову об'єднати Галицькі і волинські землі. У 1240 році

він взяв Київ і об'єднав знову Південну і Південно-Західну Русь. Економічний і культурний підйом Галицько-Волинського князівства в роки правління Данила Романовича був перерваний навалою Батия.

4. Новгородська феодальна республіка.

У Новгородській землі на відміну про інших російських земель встановилася боярська республіка. Це була одна з найбільш розвинених російських земель. Її основна територія розташовувалася між Ільмень озером і Чудским озером, по берегах річок Волхова, Ловаті, Великої, Мста. Територія новгородської землі ділилася на п'ятини, які в свою чергу, в адміністративному відношенні ділилися на сотні мільйонів і цвинтарі. На кордонах новгородської землі військово-опорними пунктами були Псков, Ладога, Стара Руса, Торжок, Великі Луки, Юр'єв. Через ці міста проходили важливі торговельні шляхи. Найбільшим з цих міст був Псков, який до кінця XIII століття став фактично самостійної республікою. З XV століття жителі Новгородської і Ростово-Суздальської землі почали активну колонізацію земель Карелії, по річці Двіні, навколо Онезького озера і Північного Помор'я. В результаті колонізації до складу Новгородської землі увійшли карели, водь, заволочская чудь (фінно-угорські племена). Саами і ненці платили данину Новгороду, в основному хутром. Новгород був найбільшим торгово-промисловим центром. Місто було розташоване в осередді торгових шляхів, які пов'язували Балтійське море з Чорним і Каспійським морями. Активна торгівля велася з Волзької Булгарією, східними країнами. Новгород, в якому археологами знайдені залишки німецького торгового двору, був великим центром торгівлі з Прибалтикою, Скандинавією, північно-німецькими містами, які уклали в XIV столітті торговий і політичний союз Ганза. Ремісниче виробництво Новгорода відрізнялося широкою спе

соціалізації. В цілому ремісники працювали на замовлення, але ковалі, ткачі, кожум'яки і представники ряду інших спеціальностей вже в цей час починали працювати на ринок як на внутрішній, так і

на зовнішній. Річка Волхов ділила Новгород на дві сторони - Софійську і Торгівлі. Місто ділився на п'ять-решт - районів. Кінці ділилися на вулиці. Ремісники і купці створювали свої улічан-

ські за професіями сотні і братчини. Найбільш значущим за впливом на життя Новгорода було купецьке об'єднання "Иванское сто", купці якого вели торгівлю медом і воском. Незважаючи на

великий відсоток торгово-ремісничого населення, основою економіки Новгородської землі було землеробство. Правда, кліматичні умови не давали можливості отримувати високі врожаї.

У Новгородській землі рано склалося боярське землеробство. Всі родючі землі були фактично перерозподілені між боярами, що не привело до створення великої княжої вотчини. її складива-

нію також не сприяло становище князів, які присилаються в якості князів-намісників. Це послаблювало позиції князя в боротьбі з новгородським боярством, фактично перетворив князя у вій-

но-поліцейську силу. Новгородська земля відокремилася від Києва після повстання 1136г.

Повсталі городяни вигнали князя Всеволода Мстиславича за "нехтування" міських інтересів. У Новгороді встановився республіканський лад. Вищим органом влади в Новгороді стало збори

вільних городян - власників дворів і садиб в місті - віче.

Воно збиралося або на Софійській площі, або на Ярославовому дворище Торгової боку. Віче було гласним. На ньому дуже часто присутня маса міського населення (феодальні-залежні, ка

бальні люди), які не мали права голосу. Вони бурхливо реагували на дебати з тих чи інших питань. Ця реакція надавала на віче тиск, іноді досить сильне. Віче обговорювало питання внут-

ренней і зовнішньої політики, запрошувало князя, укладало з ним договір. На віче обирався посадник, тисяцький, архієпископ. Посадник вершив управління і суд, контролював діяльність князя.

Тисяцький очолював народне ополчення і вершив суд по кримінальних справах. Щоб зробити новгородську епископию своїм союзником, боярство 1156 року домоглося виборності архієпископа, яка не

тільки очолював церкву в Новгороді, але також відав скарбницею республіки і її зовнішніми зносинами.

П'ять-решт були самоврядними, територіально-адміністративними і політичними одиницями. У кінцях збиралися кончанские віче, де обиралися кончанские старости. нижньої щаблем

Новгородської організації та управління були об'єднання "уличів", мешканців кожної вулиці, очолюваних виборними старостами, які обиралися на улічанскіх віче. Вічевому лад Новгорода був формою феодальної "демократії", де демократичні принципи народного представництва, глас-

ності і виборності посадових осіб, створювали ілюзію народовладдя.

Фактична влада в республіці перебувала в руках боярства і верхівки купецтва. За всю її історію посади посадників, тисяцьких і Кончанське старост займали тільки представники еліт

ної знаті, називалася "300 золотих поясів". "Менші" або "чорні" люди Новгорода піддавалися довільним поборів з боку "кращих" людей, тобто боярства і верхівки привілейованого купецтва. Відповіддю на це були часті повстання простих новгородців. Найбільшим з них було повстання 1207 року проти посадника Дмитра Мирошкинича і його родичів. Новгород вів постійну боротьбу за свою незалежність проти сусідських князівств, в першу чергу проти Володимиро-Суздальського, які прагнули підпорядкувати собі багатий і вільне місто. Новгород був форпостом оборони російських земель від хрестоносне агресії німецьких і шведських феодалів.

Таким чином, вимальовується наступна картина на Русі до початку XIII століття (до татаро-монгольської навали). Всю феодальну Русь ми повинні уявити собі, як півтора десятка са

самостійність князівств. Всі вони жили самостійно, незалежної один від одного життям, являючи собою мікроскопічні держави, мало зчеплені один з одним і до певної міри свобод-

ні від контролю держави. Але не правильно вважати феодальну роздробленість часом занепаду і регресу або отожествляя її з князівськими усобицями, що почалися ще в X столітті. Для молодого рус-

ського феодалізму єдина Київська Русь була як би нянькою, виховала і охороною від усяких бід і напастей цілу родину російських князівств. Вони пережили в її складі і двовікової натиск печене-

гов, і вторгнень варязьких загонів, негараздів князівських чвар, і декількох воєн з половецькими ханами. До кінця XII століття виросли на стільки, що змогли почати самостійне життя. І цей процес

був природним для всіх країн Європи, біда Русі полягала в тому, що почалися процеси об'єднання руських земель були порушені татаро-монгольською навалою, на боротьбу з яким Русь

витратила понад 150 років.

6. Книги та інша література.

Кобрин В.Б. "Історія СРСР з найдавніших часів до 1861 р",

М., 1989 г.

"Історія Батьківщини: люди, ідеї, рішення.",

тт. 1-2. М., 1991 р

"Наше Отечество, досвід політичної історії.",

тт. 1-2. М., 1991 р

Кулен Г.В. "Наше Отечество.", М .: Терра, 1991 р

Сирів С.Н. "Сторінки історії.", M .: Російська мова, 1977 р

Майков А. "Слово о полку Ігоревім", Ярославль, 1971 p

<Переклад>

Карамзін Н.М. "История государства Российского.", М., 1991 р


  • ЗАГАЛЬНИЙ І ОСОБЛИВЕ У ЇХ РОЗВИТКУ