Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Громадянська війна в Йорданії





Скачати 12.27 Kb.
Дата конвертації08.06.2019
Розмір12.27 Kb.
Типреферат

Громадянська війна в Йорданії

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В ЙОРДАНІЇ.

Влітку 1970 року в Аммані (столиці Йорданії) спалахнув збройний конфлікт між палестинськими партизанами (Педаї) і армією відомий як "чорний вересень". Вулиці Аммана фактично виявилися поділеними між йорданськими солдатами і Педаї. 16 вересня король Хуссейн і палестинці підписали угоду. Однак через кілька годин бої знову відновилися. Тим часом в Каїрі мало розпочатися нарада глав арабських держав. поки королі і президенти зліталися в ОАР, йорданська артилерія продовжувала обстрілювати палестинські бази та табори біженців в самому Аммані. За твердженням палестинців, під час цих обстрілів загинуло близько 20 тис. Чоловік. Нарешті учасники наради вирішили направити в Амман місію для того, щоб змусити сторони припинити бійню. 26 вересня угоду про припинення вогню нарешті вдалося досягти. Королю Хусейну і Ясіра Арафата було запропоновано вилетіти в Каїр. Тут, 27 вересня було підписано угоду. Внаслідок війни загинуло близько 15 тисяч палестинських партизанів, що підірвало істотно силу ООП, озброєні формування якої змушені були перейти на території Сирії та Лівану. Війна так само завдала відчутного удару по ідеї арабської єдності.

ВІЙНА "СУДНОГО ДНЯ" 1973 року.

IV арабо-ізраїльська війна.

У 1973 р постійно тліючий близькосхідний конфлікт знову переріс у великий військовий пожежа. Єгиптяни, які вирішили взяти реванш за поразку 1967 року, що почали широкомасштабний наступ на ізраїльські позиції на Синайському півострові. Одночасно Сирійські війська завдали удару на півночі. Чисельна перевага була на боці арабів. Тільки сумарний чисельний склад арабської авіації, за різними джерелами, в 1,5-2 рази перевищував кількість авіації Ізраїлю. Ізраїльські ВПС, які прагнули зупинити ударами з повітря просування танкових частин противника, а також ізолювати район бойових дій, наштовхнулися на потужну стіну ППО, розгорнуту вздовж Суецького каналу. Удари по єгипетським і сирійським аеродромах, що принесли ізраїльтянам перемогу в 1967 р, виявилися на цей раз малоефективними.

Наступ арабів, приурочене до святкування в Ізраїлі Дня Спокути - "ІОМ-Кіпур" - спочатку розвивався досить успішно. 6 жовтня, після масованої артпідготовки, єгипетська піхота, підтримана штурмовою авіацією і вертолітними десантами, форсувала канал, прорвала укріплення "Лінії Барлева" і почала просування в глиб Синая. Одночасно сирійські війська перейшли в наступ на Голланскіх висотах. За передовим ізраїльським аеродромах було нанесено кілька успішних ударів єгипетськими і сирійськими тактичними ракетами "Луна-М". До кінець 8 жовтня єгиптянам вдалося захопити на східному березі каналу два армійських плацдарми глибиною по 10-12 км. 9-13 жовтня єгипетські піхотні дивізії закріплювалися на досягнутих рубежах, одночасно на плацдарми перекидалися резерви для подальшого наступу. Удари по переправ "Скайхоків" і "фантомів", не досягали мети, відбиваючись потужної ППО, розгорнутої на західному березі каналу.

У перші три дні боїв єгиптяни завоювали й утримували панування в повітрі над переднім краєм. Однак під кінець третього дня війни активність єгипетської авіації почала поступово знижуватися. Причина цього полягала не тільки у втратах, понесених єгиптянами в повітряних боях з "Міраж" і "Фантомами", але і в діях власної ППО, не розбираючись що збивали як ізраїльські, так і єгипетські машини. Крім того, очевидно, виявилося недостатньо вміле керівництво діями єгипетської авіації в результаті відмови від допомоги радянських військових радників. Ізраїльська авіація, що зуміла витримати високу напругу перших днів, стала з'являтися в повітрі частіше єгипетської, що не могло не позначитися на "самопочутті" єгипетських наземних військ, і без того не відрізнялися високою стійкістю.

На Сирійській фронті бої перших днів також складалися не на користь ізраїльтян. На ранок 7 жовтня сирійським танкам і піхоті вдалося просунутися на 4-8 км вглиб оборони противника. Однак вже 8 жовтня ізраїльтяни зуміли перейти в контрнаступ і відкинути сирійців до 10 жовтня на вихідні позиції. 11 жовтня ізраїльське наступ відновився і до середині 12 жовтня танкипротивника і мотопіхота Ізраїлю просунулися на 10-12 км на Дамаском напрямку і на 20 км в напрямку г.Камар-Шах. Однак тут їх просування було зупинено. 16 жовтня сирійці нанесли контрудар, що не мав, однак істотного успіху. Надалі бої на суші, з огляду на взаємного виснаження сторін, взяли позиційні форми. Однак, якщо наземні битви на північному фронті йшли з перемінним успіхом, то в повітрі панування утримувала сирійська авіація, що діяла більш ефективно, ніж авіація Ізраїлю. 8 жовтня ізраїльтяни спробували переламати хід боротьби в повітрі, завдавши удар по сирійським аеродромах. Однак повітряні бої на сирійському фронті продовжували складатися не на користь ізраїльтян.

Таким чином, всього за п'ять днів напружених боїв ВПС Ізраїлю позбулися значної частини свого парку літаків, які не завдавши авіації противника збитку, виправдовував настільки високі втрати. У цих умовах ізраїльський уряд зробив відчайдушну і, в кінцевому підсумку, вдалу спробу зберегти боєздатність своїх ВВС, поповнивши їх іноземними літаками та льотчиками-волонтерами. Вже 11 листопада в бій вступили перші F-4, передані Ізраїлю, очевидно, зі складу палубної авіації 6-го американського флоту, розгорнутого в Східному Середземномор'ї. Нові літаки не мали пізнавальних знаків, була відсутня і камуфляжу забарвлення.

Незважаючи однак на зрослу агресивність і боєздатність арабських армій, ізраїльтяни зуміли переломити хід боїв. Скориставшись отриманої від американців інформацією про розрив лінії фронту між II і III єгипетськими арміями ізраїльські війська зуміли оточити III єгипетську армію, форсувавши 15 жовтня Суецький канал і встановивши свої сили на його західному березі. Просунулися ізраїльські війська і вглиб Сирії. 22 жовтня 1973 Рада Безпеки ООН, стурбований тривалою війною, закликає сторони до припинення військових дій і початку переговорів (резолюція 338).

Однак на південній ділянці єгипетсько - ізраїльського фронту військові дії тривали. 24 жовтня СРСР Ізраїль попереджає про можливі тяжкі наслідки агресивних дій, які порушують рішення Ради Безпеки ООН. На Ізраїль посилюють тиск і США. 11 листопада на 101 кілометрі дороги Каїр - Суец було підписано єгипетсько - ізраїльський протокол про припинення вогню, а 18 січня 1974 були підписані мирні угоди. За ними було передбачено вилучення ізраїльських військ із Синаю, на захід від Мітли (Mitla) і джиди (Gidi), в той час як Єгипет повинен був зменшити свої сили на східному березі каналу. Між двома ворожими арміями мали розташуватися сили ООН з підтримання миру. Ця угода була доповнена іншим, підписаного 4 вересня 1975. 31 травня 1974 було підписано угоду про припинення вогню між Ізраїлем і Сирією яке так само охопило поділ їх сил буферною зоною ООН і обмін військовополоненими.

ВІЙНА В ЛІВАНІ 1982 року.

Офіційно мета ізраїльської операції в Лівані була сформульована як "встановлення миру і безпеки для північних територій країни". Операція носила кодову назву "Мир Галілеї". Однак ця мета тільки частково відповідала реальної. Основною метою було розгромити палестинський рух опору, центром територіальної дислокації якого після кривавих зіткнень 1970 року в Йорданії (війна в Йорданії) став Ліван. Тут, в Західному Бейруті знаходилися штаб-квартири ФАТХ, Демократичного Фронту Визволення Палестини і Народного фронту визволення Палестини. Бегін і міністр оборони Ізраїлю, герой війни 1973, Арієль Шарон планували в результаті вторгнення гарантувати вибір такого президента Лівану, який підписав би мирний договір з Ізраїлем по лінії єгипетсько-ізраїльської угоди.

Підготовка до агресії велася Ізраїлем ретельно (про підготовку агресії вже у лютому 1982 почала просочуватися інформація). Слід зазначити, що момент вторгнення був обраний дуже вдало: арабський світ в цей час був разколон (Єгипет бойкотували арабським світом після Кемп-Девідської угоди і в ставленні до Ізраїлю був лояльний, до того ж у вересні 1980 року почалася Ірано-іракська війна). З боку Ізраїлю постійно йшли провокації. В результаті вбивства 3 квітня ізраїльського дипломата в Парижі, а 21 квітня загибелі ізраїльського офіцера від міни на території Лівану, 21 квітня було піддано бомбардуванню Бейрут. Однак палестинці втрималися від удару, що було б приводом до початку військових дій. Однак війна все таки почалася. Поштовхом послужило вбивство 5 червня в Лондоні ізраїльського посла. ООП заявила про непричетність до теракту, проте це вже значення ніякого не відігравало. Після артпідготовки, ізраїльські частини 3 колонами перейшли в наступ. В Опівдні 6 червня почалася широкомасштабна операція. Вже на 9 день війни ізраїльські танки оточили Західний Бейрут. 4 серпня Радою Безпеки ООН була прийнята резолюція про припинення військових дій, однак до цього часу Ізраїлем вже був захоплений аеропорт. Ізраїльські удари тривали до 19 серпня, коли Ізраїль погодився на проект угоди про евакуацію загонів ООП з Бейрута. 23 серпня президентом Лівану був обраний Жмайло, проте ситуація знову дестабілізується після його вбивства 14 вересня. 16 вересня ізраїльська армія вторгається в Західний Бейрут. При потуранні ізраїльтян фалангісти в палестинських таборах Шатила і Сабра влаштовують криваву бійню. Було вбито понад 1000 палестинців.

Ізраїль зумів домогтися відходу ОВП з Лівану. Однак Ізраїльсько-ліванський Угода про виведення військ, яке було укладена 17 травня 1983 року і було еквівалентом мирної угоди, зазнало невдачі, оскільки Сирія і значна частина ліванців виступали проти нього. Підвищилася обурення і проти американської присутності в Лівані, що призвело до спалахів тероризму. США були змушені покинути Ліван (до лютого 1984). До червня 1985 більшу частину Лівану залишили і ізраїльські війська. Вони закріпилися тільки на півдні Лівану.

Інтифади.

Війна 1982 року, не дивлячись на те, що Арафат таки покинув Ліван, мало сприяла миру в регіоні. Навпаки, вона сприяла зростанню радикальних мусульманських екстремістських організацій, вплив яких в палестинському рух опору стало сильнішим. Їх спочатку епізодичні випадки насильства стали більш скоординованими. Починаючи з 1987, ці групи (в основному фракції ООП, ХАМАС, Ісламський Джихад) організовують ряд демонстрацій, бунтів і терористичних актів, спрямованих проти Ізраїлю. Ці демонстрації і нападу стали відомі як інтифада.

Інтифада спалахнула 9 грудня 1987 серед палестинських арабів, що живуть на територіях окупованих Ізраїлем у Секторі Газа, на Західному березі і в Єрусалимі. Інтифада була викликана не тільки 20-річної ізраїльської окупацією зазначених територій, а й збільшенням безробіття серед палестинських арабів. Інтифада приймала різні форми: бойкоту ізраїльських товарів, напади на ізраїльських цивільних жителів і поселенців, демонстрацій на підтримку палестинської державності, закидання камінням арабської молоддю ізраїльських солдатів. Реакцією Ізраїлю на інтифаду стало збройне придушення повстання. Тільки за 1 рік інтифади більше 300 палестинців було вбито, більше 11 000 поранено, і ще більше число - заарештовано. Ізраїль закрив університети та школи, ввів комендантську годину однак був нездатний придушити повстання. На 1990 рік Міжнародний Червоний Хрест заявив що ізраїльськими силами безпеки було вбито більше 800 палестинців, ще 16 000 перебували у в'язницях. Інтифада негативно позначилася на економіці Ізраїлю, скорочення бюджету вело до істотної безробіття.

Однак в 1988 році Арафат і підконтрольні йому фракції ООП починають відходити від курсу спрямованого на знищення держави Ізраїль.На нараді Національної Ради Палестини, що проходила в Алжирі в 1988, були визнані резолюції ООН 2 242 і 338, які закликали Ізраїль очистити зайняті території. Незабаром Арафат оголосив про визнання права Ізраїлю на існування і відмовився від ведення терористичної діяльності, що дозволило розпочати мирний процес. Після того як 31 липня 1988 король Йорданії Хусейн відмовився від Західного берега і Східного Єрусалиму, 15 листопада 1988 ООП проголосив створення "Держави Палестина" зі столицею в Єрусалимі, 2.4.1989 Національна Рада Палестини обрав Арафата президентом палестинського квазі-держави.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.middleeast.narod.ru/



  • ВІЙНА "СУДНОГО ДНЯ" 1973 року.
  • ВІЙНА В ЛІВАНІ 1982 року.
  • Інтифади.
  • Список літератури