Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Історія Татарстану в XIX столітті





Дата конвертації16.06.2019
Розмір38.1 Kb.
Типреферат

Середня школа №17

реферат
на тему:

«Історія Татарстану в XIX столітті»

виконала:

Учениця 10 а класу
Шарова М.А.

перевірила:

Маркіна Е.М.

Чистополь 2001 р


Зміст

ВВЕДАНІЕ 3

Татарстан 3

Татарський народ в XIX столітті 4

Етногенез в XIX столітті 4

Основне заняття населення в XIX столітті 5

Поселення в XIX столітті 5

Одяг в XIX столітті 7

Основа харчування 8

Демографічна ситуація 8

Територія народонаселення 9

Громадський уклад 9

Народні свята 10

Освіта вXIX столітті 10

Початкові школи. 11

Підготовка вчителів для початкової школи 11

Казанський Університет 12

Великі міста в XIX столітті 12

висновок 13

ВВЕДАНІЕ

Татарстан

Самоназва татар. Основне населення Татарстану. Чисельність в Росії 5522 тис. Чоловік. Проживають також в Узбекистані, Казахстані, Киргизії, Таджикистані, Азербайджані, Туркменії, на Україні, Білорусії, Литві, Латвії, Естонії, Фінляндії, Туреччини. Загальна чисельність понад 7 мл. людина. Кажуть на татарською мовою тюркської групи алтайської сім'ї. Віруючі - мусульмани - суніти. Діляться на досить велику кількість етнографічних груп, які входять в число трьох етнотерриториальних:

Волго-уральські, сибірські, астраханські. Найчисленніші волго-уральські, що включають в себе казанських, касимовских, мішарей, кряшен. Серед сибірських виділяються тобольские, Тарський, Барабинская, бухарські, тюменські. Серед астраханських - Юртівському, кундровскіе і Карагаш.

Народно-розмовний тат. яз. кипчакской групи тюрк. яз. ділиться на три діалекти: зап. (Мішарскій), середній (казанському-татарський) і східний (сибірсько-татарський). Астраханські т. За мовними особливостями зберігають певну специфіку. Тюрк. яз. литовські т. перестали існувати ще в 16 ст. (Литовські т. Перейшли на білоруський яз., А до середини 19 ст. Частина інтелігенції почала використовувати польський і рус. Яз.). Наїб. стародавня писемність - тюрк. Руником. Писемність з 10 в. по 1927 - на основі араб. графіки, з 1928 по 1939 - лат. (Яналіф), з 1939 - 40 - змушене російська кирилиця (абсолютно не відповідає особливостям мови). Віруючі т., За винятком невеликої групи кряшен (в т.ч. нагайбаков), к-які були звернені в 16-18 ст. в православ'я, мусульмани-суніти. У минулому у всіх етнотерр. груп т. були й локальні етноніми: у волго-уральських - меселман, Казанлі, болгар, мішер, тіптер, керешен, пагайбек, кечім і ін .; у астраханських - лякай, Карагаш, юрт татарлари і ін .; у сибірських - Себеріо татарлари (себерек), тоболлик, турали, барабан, бохарли і т.д .; у літовскіх- меслім, литва (липка), татарлари.

Вперше етнонім "Татар" з'явився серед монг. і тюрк. племен в 6-9 ст., у 2-й пол. 19 - поч. 20 ст. він закріпився як загальний етнонім Т. В 13 ст. в складі монголів, створили Золоту Орду, знаходилися підкорені ними племена (в т.ч. тюркські), що називалися "Т.". У 13-14 вв. в результаті складних етнічних. процесів, що відбувалися в Золотій Орді, чисельно переважали кипчаки асимілювали інші тюрко-монг. племена, але засвоїли етнонім "Татар".

Європ. народи, російські та деякі азіат. народи називали "Татар" населення Золотої Орди. В татарських ханствах, що утворилися після розпаду Золотої Орди, татарами іменували себе знатні шари, військово-служиві групи і чиновницьке стан, що складалися в основному з золотоординських татар кипчакско-ногайського походження. Саме вони зіграли значну роль в поширенні етноніму "Татар". Після падіння ханств термін був перенесений і в середу простолюду. Цьому сприяли і уявлення російських, іменували всіх жителів тат. ханств "Т.". В умовах формування етносу (у 2-й пол. 19-поч. 20 ст.) У т. Почався процес зростання нац. самосвідомості і усвідомлення своєї єдності. На час переписом 1926 більшість Т. називали себе татарами.

Етнічну основу волго-уральських татар склали тюркомовні племена болгар, які створили в Середньому Поволжі (не пізніш поч. 10 ст.) Одне з ранніх гос-в Сх. Європи - Волзько-Камську Болгарію, яка проіснувала як самостійно. гос-во до 1236. У складі Волзько-камської Болгарії з мн. плем. і постплем. формувань складалася болгарська народність, в предмонг. час переживала процес консолідації. Включення її територій до складу Золотої Орди призвело до суттєвих етнополітичних змін. На місці колишнього незалежної держави було утворено одне з десяти адм. поділів (іклім) Золотої Орди з головним центром у м Булгар. У 14-15 вв. на цій тер. відомі отд. князівства з центрами в Наровчате (Мукша), Булгар, Джукетау і Казані. У 14-15 вв. в етнічних. середу населення цього регіону проникли кипчакізірованние, в т.ч. ногайські, групи. У 14 - сер. 16 ст. відбувалося оформлення етнічних. спільнот казанських, касимовских Т. і мішарей.

Казанської-тат. народність склалася в Казанському ханстві (1438-1552), який був одним з означає. політ, центрів Сх. Європи. Етнічних. вигляд мішарей і касимовских Т. сформувався в залежному від Московської Русі з сер. 15 в. Касимовському ханстві (проіснувало в сильно зміненому вигляді до 80-х рр. 17 ст.). Мішарі до сер. 16 в. переживали процес становлення самостійної етносу. Касимівське Т., мали нек-риє етнічних. особливості, були фактично соціальної верхівкою Касимовского ханства і в етнічних. відношенні утворили групу, перехідну між казанськими Т. і мішарей. У 2-й пол. 16-18 вв. в результаті масових міграцій Т. в Волго-Уральському регіоні сталося подальше зближення казанських, касимовских Т. і мішарей, що призвело до складання етносу волго-уральських Т. Астраханські Т. є нащадками золотоординських груп (але, можливо, і деяких більш ранніх компонентів хазарського і кипчакского походження). У 15-17 вв. це нас., що жило в Астраханському ханстві (1459- 1556), частково в Ногайської Орді і отд. ногайських князівствах (Великі і Малі Нога та ін.), зазнало сильний вплив ногайців. Серед астраханських Т. є і ін. Компоненти (отатаренние тати, індійці, срсднеазіат. Тюрки). З 18 в. посилилося етнічних. взаємодія астраханських Т. з Волго-уральськими. У отд. групах астраханських Т. в Юртівському Т. і Карагаш - помітні етнічні. групи середньовічного ногайського і золотоординського-тюркського етносів. Литовські Т. почали формуватися в кінці 14 ст. на тер. Великого князівства Литовського за рахунок вихідців із Золотої Орди, пізніше з Великої і ногайських Орд. Сиб. Т. склалися в осн. з етнічних. груп кипчакского і ногайсько-кипчакского походження, які включили до свого складу і асимільованих ними угрів. У 18 - поч. 20 ст. посилилися етнічних. контакти сиб. Т. з Волго-уральськими.

Татарський народ в XIX столітті

Етногенез в XIX столітті

У 2-й пол. 19 - поч. 20 ст. в результаті етнокультурних і демографічних. процесів (раннє входження до складу Рос. гос-ва, близькість етнічних. територій, міграція волго-уральських Т. в р-ни Астрахані і Зап. Сибіру, ​​мовне та культурно-побутове зближення па основі етнічних. змішання) відбувалася консолідація волго-уральських , астраханських і Сиб. Т. в єдиний етнос. Одним з виразів цього процесу є засвоєння всіма групами "общетатарского" самосвідомості. Серед частини сиб. Т. існував етнонім "бухарці", астраханських - "ногайці", "Карагаш", у волго-уральських Т. за переписом 1926 Т. себе вважали 88% тат. нас. Європ. частини СРСР. Решта мали ін. Етноніми (мішар, кряшен, в т.ч. частина з них - нагайбаков, Тептярі). Збереження локальних найменувань вказує на незавершеність консолідаційних процесів серед Т., к-які є цілком сформованим етносом, хоча частина Сиб. Т., нагайбаков і деякі ін. Групи продовжують виділяти себе зі складу інших Татар.

Основне заняття населення в XIX столітті

Традиц. заняття - орне землеробство і скотарство. Вирощували пшеницю, жито, овес, ячмінь, горох, сочевицю, просо, полбу, льон і коноплі. Розводили кр. і невеликий ріг. худобу і коней, Т.-кряшени - свиней. У степовій зоні стада були значними, а у Т.-оренбурзьких козаків і астраханських Т. тваринництво за значенням не поступалося землеробства. Для Т. характерна особлива любов до коня - спадщина кочового минулого. Розводили домашню птицю -кур, гусей, качок, останнім часом -індеек. Другорядну роль відігравало городництво. Осн. городнім рослиною для більшості селян була картопля. У Пд. Приуралля і Астраханському краї важливе значення мало баштанництво. Традиц. для волго-уральських Т. було бджільництво: перш бортевое, в 19-20 вв. пасечное. Полювання в недавньому минулому як промисел існувала лише у приуральських мішарей. Рибальство носило скоріше аматорський характер, а на р. Урал, і особливо у астраханських Т., мало промислове значення, у Барабін. Т. велику роль відігравало озерне рибальство, у півн. груп тоболо-Іртиш-ських і Барабін. Т. річкове рибальство і полювання. Поряд з с / г-вом здавна важливе значення мали разл. промисли і ремесла. Розрізнялися види приробітків: відхожі промисли - на жнива і на фабрики, заводи, копальні, на лісові казенні дачі, лісопильний і ін .; візництво. Традиц., Особливо для казан. Т., були разл. ремесла: лесохіміч. і деревообробні (Рогізно-кулеткацкій, бондарський, екіпажний, плотницкий, столярний і т.п.). Володіли високою майстерністю в обробці шкіри ( "казанський сап'ян", "болгарська юхта"), овчини, вовни. На базі цих промислів в замовності з в 18-19 ст. виникли валяльно-повстяні, кушнірські, ткацькі, ічіжние, золотошвейні мануфактури, в 19 ст. - шкіряні, суконні і ін. Заводи. Відомі були також слюсарний, ювелірний, цегельний і ін. Кустарні промисли. Мн. селяни ремеслом займалися в отходнічсской формі (кравці, шерстобіти, фарбарі, теслі). Споконвічними для Т. були торгівля і торгово-посреднич. діяльність. Т. практично монополізували в краї дріб'язкову торгівлю; більшість Прасолов-заготівельників також були Т. З 18 в. кр. торговці у Т. панували в операціях з Пор. Азією і Казахстаном.

Поселення в XIX столітті

У Т. існували гір. і сіл. поселення. Села (аул) в осн. розташовувалися уздовж річкової мережі, чимало було їх при ключах, трактах, озерах. Для Т. Предкамья, частини Приуралля характерні були селища малої та середньої величини, розташовані в низинах, на схилах пагорбів; в лісостепових і степових ареалах переважали кр., розкинуті вшир аули на рівній місцевості. Старі селища Т. Предкамья, засновані ще за часів Казанського ханства, аж до кін. 19- поч. 20 ст. зберігали купчасті, гніздову форми розселення, безладну планування, відрізнялися тіснотою забудови, нерівністю і заплутаністю вулиць, часто закінчувались несподіваними тупиками. Нерідко спостерігалося зосередження садиб родинними групами, іноді наявність в одній садибі кількох споріднених сімей. Зберігалася давня традиція розташування жител в глибині двору, суцільна лінія глухих вуличних огорож і т.д. В ареалах з лісостеповим і степовим ландшафтом селища здебільшого мали осередкову форму розселення у вигляді розрідженої мережі одиночних відокремлених поселень. Вони характеризувалися многодворние, лінійної, квартальної, впорядкованої вуличної забудовою, розташуванням помешкань на лінії вулиці і т.д. У центрі аулів були зосереджені садиби заможних селян, духовенства, торговців, тут же розташовувалися мечеть, лавки, магазини, громадські хлібні комори. У моноетнічні селищах могло бути кілька. мечетей, а в поліетнічних крім них споруджувалися і церкви. На околиці селища розташовувалися лазні наземного або напівземлянкових типу, млини. У лісових ареалх, як правило, околиці селищ відводилися під вигони, обносилися огорожею, а на кінцях вулиць ставилися польові ворота (басу капка). Кр. поселення часто були волосними центрами. У них проводилися базари, ярмарки, були всі необхідні для адм. функціонування будівлі. Садиби поділялися па дві частини: передня - чистий двір, де розташовувалися житло, сховища, скотні приміщення, задня - город з току. Тут знаходилися струм, овіпшіш, мякінніке, іноді лазня. Рідше зустрічалися однодворние садиби, а у багатих селян садиби, в яких брало середній двір цілком відводився під тваринницькі будівлі. Осн. будує, матеріал - дерево. Переважала зрубна техніка ср-ва. Зазначалося і зведення житлових будівель з глини, цегли, каменю, саману, тину. Хати були наземні або на фундаменті, подклети. Переважав двокамерний тип - хата - сіни, місцями побутували пятістенка, хати з прирубом. Заможні хрест, сім'ї будували трикамерні хати зі зв'язком (хата - семи - хата). У лісових р-нах переважали хати, з'єднані через сіни з кліттю, житла хрестоподібного плану, "круглі" вдома, хрестовики і зрідка побудовані по гір. зразкам багатокамерні будинку. Волго-уральськими Т. було освоєно і буд-во жител вертик. розвитку, також в осн. відзначаються в лісовій зоні. В їх число входили будинки з напівпідвальним житловим поверхом, дво-, зрідка триповерхові. Останні, побудовані по традиц. хрестоподібному планом, з мезоніном, дівочими кімнатами (айванами) представляли специфіку сіл. зодчества казан. Т. Заможні селяни ставили житлові зруби на кам'яні, цегляні комори, розміщували в нижньому поверсі крамниці, магазини. Покрівля кроквяної конструкції, двосхилим, місцями чотирьохскатним форм. При бесстропільной конструкції в лісових р-нах застосовувалася самцовая, а в стінних - покриття накатом з колод, жердин. Терр. відмінності спостерігалися і в матеріалі покриття покрівлі: в лісовій зоні - тес, іноді застосовувалася дранка, в лісостеповій - солома, луб, степовий -глина, очерет. Внутр. планування північно-среднерус. типу. У отд. р-нах лісової і степової зон іноді - сх. варіант южнорус. плану, зрідка зустрічався план зі зворотним па-правлінням гирла печі (до входу) і рідко у Т.-мішарей Окського Басс.- западнорус. планування. Традиц. риси інтер'єру хати - вільне розташування печі біля входу, почесного місця "тур" в сер. нар (секе), поставлених уздовж передньої стіни. Лише у Т.-кряшен "тур" містився по діагоналі від печі в передньому кутку. Площа хати по лінії печі поділялася перегородкою або завісою на жен.- кухонну і муж.-гостьову половини. Опалення здійснювалося піччю з топкою "по-білому" і лише в рідкісних хатах Т.-мішарей збереглися печі без труб. Хлібопекарські печі зводилися глинобитними і з цегли, розрізнялися відсутністю або наявністю котла, способом його зміцнення - підвісним (у отд. Груп Т.-мішарей Окського басі.), Причетні і т.д. Інтер'єр житла представлений довгими нарами, що були універсальної меблями: на них відпочивали, їли, працювали. Все в. ареалах і особливо у Т.-мішарей застосовувалися укорочені нари, що поєднувалися з лавками, столами. Стіни, простінки, кути, навершя і т.д. декорувалися матер'яними прикрасами з яскравим колірним колоритом, тканими і вишитими рушниками, серветками, молитовниками. Спальні місця огороджувалися завісою, пологом. Уздовж сволока, по верхньому периметру стін навішувалися облямівки. Наряд хати доповнювався навішали на перегородку або полиці святкової одягом, наслати на нари і на підлозі повстяними і безворсовими килимами, доріжками і т.д. Архіт. декоративне оформлення жител збереглося в селищах казан. Т. р-нів заказаних: старовинні споруди, дво- і триповерхові байские будинку, прикрашені різьбленим і накладним орнаментом, колонками з ордерами, пілястрами, стрілчастими і кілевіднимі фронтонними нішами, легкими верандами, галереями, балкончиками, оформленими фігурними стовпчиками, гратами. Різьбленням оформлялися наличники, площина фронтону, карниза, прічеліни, а також деталі ганку, полотнища і стовпи воріт, верхня решітка глухих парканів перед будинком. Мотиви різьблення: рослинний і геом. орнаменти, а також стилізоване зображення птахів, голів тварин. Різьблена декорировка архіт. частин поєднувалася з поліхромної розфарбуванням контрастних кольорів: біло-блакитний, зелено-блакитний і т.д. Нею ж покривалися обшиті площині стін, кутів. Накладна профільна різьблення більше використовувалася в сівши. р-нах Окського басі. Тут же отримало розвиток оформлення навершя покрівлі, димарів, водостоків візерунками просечного заліза. Найбільш простий зовн. вигляд мали хати Т. суміжних, почасти і південних місцевостей лісостепової зони: обмазані стіни покривали побілкою і на чистій поверхні стін виділялися невеликі отвори вікон без наличників, але здебільшого забезпечені віконницями.

Одяг в XIX столітті

Чоловік.і дружин. натільний одяг - сорочка туникообразна крою і широкі вільного крою штани (т.зв. "штани з широким кроком"). Жінки. сорочка прикрашалася воланами і дрібними складками, нагрудна частина дугоподібно оформлялася аплікацією, рюшами або спец. нагрудним прикрасою вивчений (особливо у казан. Т.). В оформленні чоловік. і дружин. сорочок крім аплікації нерідко використовувалася тамбурних вишивка (квітково-рас-тит. орнамент) і художнє ткацтво (геом. орнамент). Верх. одяг Т. була орної із суцільною приталенной спинкою. Поверх сорочки одягали безрукавний (або з короткими рукавами) камзол. Жінки. камзоли шили з кольорового, частіше однотонного оксамиту і прикрашали по бортах і низу позументної тасьмою, хутром. Поверх камзола чоловіки носили довгий просторий халат з невеликим шалевим коміром. У холодну пору року носили бешмети, чікмені, дублені шуби. Головний убір чоловіків (крім кря-шен) - четирёхклініая, напівсферичної форми тюбетейка (тубетей) або у вигляді усіченого конуса (келепуш). Святкова оксамитова позументні тюбетейка вишивалися тамбурних, гладьс-вої (частіше Золотошвейна) вишивкою. Поверх тюбетейки (а жінки - покривала) в холодну пору одягали напів-сферіческуго або циліндричну хутряну або просто стьобані шапку (бурек), а влітку повстяну з опущеними полями капелюха. Жінки. шапочка - калфакі - вишивалися перлами, дрібної позолоченою монетою, Золотошвейна гладдю та ін., була поширена у всіх груп Т., крім кря-шен. Жінки і дівчата заплітали волосся в дві коси, гладко, на прямий проділ; тільки кряшенкі прибирали їх короною навколо голови, на зразок рус. жінок. Численні дружин. прикраси - великі мигдалеподібні сережки, підвіски до кіс, комірні застібки з підвісками, перев'язь, ефектні широкі браслети та ін., при виготовленні яких брало ювеліри застосовували скань (плоску і "татарську" горбкувату), зерні-ня, карбування, лиття, гравірування , Чорніння, інкрустацію дорогоцінним камінням та самоцвітами. Все л. місцевості при виготовленні прикрас широко використовувалися срібні монети. Традиц. взуття - шкіряні ичиги і черевики з м'якої і жорсткої підошвою, нерідко зшиті з кольорової шкіри. Святкові дружин. ичиги і черевички були орнаментовані в стилі багатобарвної шкіряної мозаїки, т.зв. "Казанські чобітки". Робочої взуттям служили личаки тат. зразка (татар чабата): з прямо-плетеної головкою і низькими бортиками. Їх одягали з білими сукняними панчохами.

основа харчування

Основу Піані становила м'ясо-молоч. і ростить, їжа - супи, заправлені шматочками тіста (Чумар, токмач), кати, хліб з кислого тесту, коржі (кабартма), млинці (коймак). Нац. страву - белеш з різноманітною начинкою, частіше з м'яса, нарізаного шматочками і змішаного з пшоном, рисом або картоплею, у деяких груп - у вигляді страви, що готується в горщику; здоба з прісного тіста широко представлена ​​у вигляді бавир-Сакал, кіш тілі, чек-чек (весільна страва). З конини (улюблене м'ясо мн. Груп) готували в'ялену ковбасу (накази-лик). Ласощами вважався в'ялений гусак. Молоч. продукти - катик (особливий вид кислого молока), сметана (сет Есте, каймак), сезме, еремчек, корт (різновиди сиру) і ін.

Нек-риє групи готували різновиди сиру. Напої-чай, айран - суміш катика з водою (літній напій). Під час весілля подавали шірбет - напій з фруктів і розчиненого у воді меду. Збереглися нек-риє ритуальні страви - елбе (смажена солодка мука), мед, змішаний з маслом (бал-травень), - весільна страва і ін.

демографічна ситуація

Переважала мала сім'я, хоча в глухих лісових р-нах до поч. 20 в. існували і великі сім'ї з 3-4 поколінь. Сім'я була заснована на патріархальних засадах, існувало уникнення жінками чоловіків, нек-риє елементи дружин. самітництва.

Шлюби відбувалися в осн. по сватанню, хоча були шлюби тікаючи і траплялися викрадення дівчат. У весільних обрядах, незважаючи на локальні відмінності, були загальні моменти, що становлять специфіку тат. весілля. У передвесільний період, під час сватання, змови, заручин сторони домовлялися про кількість і якість дарів, к-римі сторона нареченого повинна була обдаровувати сторону нареченої, тобто про калим; кількість приданого нареченої особливо не обумовлювалося. Осі. весільні обряди, в т.ч. реліг. обряд одруження, супроводжуваний особливим застіллям, але без участі молодих, проводилися в будинку нареченої. Молода залишалася тут до сплати калиму (у вигляді грошей і одягу для дівчини, продуктів для проведення весілля). В цей час молодий відвідував свою дружину по четвергах раз на тиждень. Переїзд молодої в будинок чоловіка іноді затягувався до народження дитини і обставлялся безліччю обрядів. Специфічний. особливістю весільного застілля казан. Т. було роздільне їх проведення для чоловіків і жінок (іноді в різних приміщеннях). У ін. Груп Т. цей поділ було не настільки строгим, а у кряшен взагалі було відсутнє. У кряшен і мішарей побутували спец. весіль, пісні, у мішарей існувало весіль, голосіння нареченої. У мн. р-нах весілля проходила або взагалі без спиртних напоїв, кондоми вказує на їх етногепетіч. зв'язок з Шорська племенами.

територія народонаселення

Поступово стабілізувалися етнічних. тер. Тобто, хоча окремі їх переміщення спостерігалися в коп. 19-20 вв. Незважаючи на виникнення у них територіальної роз'єднаності в складі Рос. гос-ва, існувала взаємопов'язаність тоболо-іртишських, Барабін-ських і Томськ-обских тюркомовних груп, до-раю створювала можливість для розвитку консолідаційних процесів Тобто У кол. СРСР етпіч. структура Тобто мало змінилася. У барабінцев зникло уявлення про поділ їх на групи і племена, лише в отд. селищах зберігаються знання про тугумах - генеалогічних групах. У тоболо-іртишських і томських татар ослабли, але повністю не зникли уявлення про поділ на субетніч. групи. На думку одних вчених, Т.С.-самостійно. народ, ін. вчені вказують на незавершеність їх консолідації в єдиний етнос, вважаючи, що вони представляють собою швидше за все не цілком сформувалася етнічних. спільність. Сиб. бухарці остаточно увійшли до складу Тобто до сер. 20 в. У 1960-80-і рр. мали місце активні процеси зближення і часткового змішування Тобто з Волго-уральськими татарами.

громадський уклад

У період Сиб. ханства існувала сусідська тер. громада, при наявності у барабінцев, ясколбінцев і ін. традицій родо-плем. відносин, зниклих з приєднанням Сибіру до Рос. д-ві. Осн. масу тат. нас. Зап. Сибіру до реформи М. Сперанського, здійсненої в кінці 1-й чверті 19 ст., Становили ясачние - пересічні громадяни. Крім них серед Тобто були групи служилихтатар-козаків, Захра-бетних (залежних) татар, оброчних чу-валиціков (платили подати з чувала-печі), а також категорії дворян, купців, мусульманських духовних осіб та ін. За "Статуту про інородців" тисяча вісімсот двадцять два майже все тобто і сиб. бухарці були переведені в категорію осілих інородців. Осн. формою сім'ї у Тобто в 18- поч. 20 ст. була мала сім'я (в середньому по 5-6 чол.). В останні десятиліття сім'я складається з двох (рідше з трьох) поколінь і налічує 3-5 чол. Свої селища називали аулами або юртами, серед томських татар до революції збереглися терміни улус і аймак. Для сіл Тобто характерні прирічні і приозерні типи поселень. Зі спорудженням доріг з'явилися прітракто-ші селища. В кінці 19-поч. 20 ст. для більшості їхніх поселень характерною була правильна прямолінійна планування вулиць. В ІЕК-яких пунктах простежувалися і ін. Риси - кривизна вулиць, повороти, закутки, деяка розкиданість помешкань і т.п. Будинки ставили по обидва боки вулиці, рідко зустрічалася в прибережних селищах одностороння забудова. У 17 ст. побутували в якості жител землянки і напівземлянки. Але здавна Тобто відомі були наземні зрубні споруди, а також глинобитні, дернові і цегляні житла. Зрубні юрти в 17-18 ст. були низькі, мали невеликі двері (пролізали в них навпочіпки), без вікон, денне світло проникав через отвір в плоскій земляний даху. Пізніше будували будинки за зразком російських, нек-риє мали двоповерхові зрубні будинки, а в містах заможні купці і промисловці - кам'яні будинки. В інтер'єрі будинків Тобто в кожній групі були свої особливості, але центральне місце в обстановці більшості осель займали нари, вкриті килимами, повстю, заставлені по краях скринями і постільними речами. Нари замінювали всі необхідні меблі. У будинках були ще столики на дуже низьких ніжках, полиці для посуду. Лише у багатьох татар зустрічалася ін. Меблі-шафи, стільці і т.п. Опалювалися будинки печами - чувалом з відкритим вогнищем, але недо-рис татари користувалися і рос. печами. Лише деякі будинки прикрашалися візерунками, розташованими на наличниках вікон, карнизах, воротах садиб. В основному це був геометрії, орнамент, але іноді в узорах простежувалися зображення тварин, птахів і людей, що заборонялося ісламом. Найчастіше візерунками прикрашали одяг, головні убори і взуття.

народні свята

З нар. свят щорічно відзначають сабантуй. З мусульманських свят найбільш широке поширення мають Ураза (рамазан) і Курбан байрам. У деяких селах Тобто ще у 2-й пол. 19 в. діяли служителі древніх язичницьких культів. Серед частини барабинских і томських татар аж до 1920-х рр. зустрічалися шамани (ками), к-які лікували хворих і камлали під час жертвоприношень. З домусульманских вірувань зберігалися культ предків, культ тварин, тотемізм, віра в духів - господарів явищ природи, жител, садиб, астральний-мифологич. уявлення, віра в духів-ідолів (покровителів сім'ї, громади, особистих покровителів).

Освіта в XIX столітті

У пореформений роки розвитку народної освіти в Казані відбулися помітні зрушення. Затвердження капіталістичного господарства, розвиток промисловості і торгівлі настійно вимагали підвищення освітнього рівня міського населення, збільшували попит дипломованих фахівців, грамотних і кваліфікованих робітників. У пореформені роки збільшилося число міських навчальних закладів і кількість учнів. Якщо в 1882 р в Казані було 59 російських навчальних закладів усіх форм і типів, в яких навчалося 7843 учнів, то в 1904 р - 102 навчальних заклади з 14330 учнями. Таким чином, за 22 роки кількість навчальних закладів і учнів в них збільшилася майже в два рази. Іншими словами, вся система народної освіти в Казані в середньому щороку поповнювалася 2-ма навчальними закладами і 313 учнями. Такий темп зростання для Казані - великого промислово-торговельного центру - був явно недостатній і далеко не всі діти могли отримати навіть початкову освіту. Сама система народної освіти, що склалася після буржуазних реформ 60-х років XIX століття, була досить складною. В кінці минулого - початку нашого століття вона виглядала наступним чином. У місті функціонували початкові школи (училища) кількох типів: 27 наземних трикласне училищ (серед них 12 чоловічих, 10 жіночих і 5 змішаних), 3 парафіяльних двокласних училища, одне чотирьохкласне, 3 земські початкові школи, 15 церковно-парафіяльних шкіл, кілька училищ при дитячих притулках, 5 російсько-татарських шкіл, ряд татарських мектебе, медресе і новометодних шкіл. Крім цих шкіл, існували приватні початкові школи, в завдання яких входила підготовка для вступу в молодші класи середніх навчальних закладів і репетиторство молодших класів середніх шкіл.

Початкові школи.

У початкових російських школах (училищах) викладали закон Божий (короткий катехізис і священна історія), читання по книгах цивільної та церковної друку, лист, перші чотири дії арифметики. Таким чином, школи не давали учням необхідних знань. Вони не передбачали викладання таких важливих предметів як природознавство, географія, історія. Звідси різке невідповідність між шкільними програмами і вимогами до життя. Незважаючи на збільшення числа шкіл, більшість дітей робітників і інших трудящих виявлялися поза школою. У 1898 році, наприклад, в Казані дітей шкільного віку (від 8 до 14 років) нараховувалася трохи більше 15 тисяч чоловік, а навчалося в початкових міських школах менше 3-х тисяч. Великий був і відсів учнів. Причини цього полягали у важких матеріальних і побутових умов життя трудящих.

Міська влада не виявляли великої турботи про стан і подальший розвиток початкових шкіл.У 1898 році, наприклад, на їх утримання було витрачено всього лише 7.3% від загального міського бюджету. У Казані перші нової школи з'явилися в кінці 80-х років. Об'єктивно вони зіграли позитивну роль у справі світської освіти татар, хоча в багатьох таких школах і продовжували переважати теологічні дисципліни.

Підготовка вчителів для початкової школи

Підготовка вчителів для початкової школи проводилася в Казані в декількох навчальних закладах: учительському інституті, учительському семінарії, хрещені-татарської вчительської школи, татарської вчительської школи. Відкриття учительського інституту відбулося в 1876 році. Казанська вчительська семінарія була відкрита в 1872 році за ініціативою місіонера Н.І. Ильминского. Вона ставила своїм головним завданням підготовку вчителів російської мови з неросійського населення для неросійських шкіл з «виховно-місіонерськими» цілями. З 1872 року школа знаходилася у веденні директора учительської семінарії. Вона готувала вчителів для початкових татарських шкіл головним чином в сільських регіонах Середнього Поволжя і Приуралля. У перші чотири десятиліття свого існування в школі навчалося в цілому 3390 хлопчиків і 1415 дівчаток. Закінчило же курс зі званням вчителя 486 осіб, вчительок 186 осіб.

Буржуазні реформи 60-х років знищили становий характер школи. Гімназії були офіційно оголошені загальноосвітньої середньої школою. У неї міг вчинити будь-який, що витримав вступний іспит і вніс плату за навчання. Однак до Жовтневої революції в країні не існувало єдиної середньої школи. Так, в Казані в кінці минулого століття функціонували три казенних чоловічі гімназії, одна чоловіча приватна Мануїлова, три жіночі приватні гімназії (Маріїнська, Ксешінская і Котової) і одне реальне училище у складі семи класів. Поряд із загальноосвітніми середніми навчальними закладами в Казані було кілька спеціальних середніх навчальних закладів. Промислове технічне училище (з трьома нижчими технічними училищами при ньому: механічним, будівельним і хімічним), приватна музична школа Гуммерта, художня школа, а так само юнкерське піхотне училище.

Уряд прагнуло всіма заходами охороняти середні навчальні заклади від представників демократичної частини населення і за допомогою детально продуманої системи строго класичного сприйняття не допустити проникнення в розум учнів «крамольних» ідей. Не випадково головна увага в казенних чоловічих гімназіях і реальних училищах приділялася вивченню «закону божа», грецької та латинської мов як предметів «дисциплинирующих розум».

Програми були вкрай перевантажені, їх вивчення грунтувалося головним чином на зубріння і заучуванні окремих фактів без спроби їх узагальнення. Твори великих російських письменників XIX і початку XX століть - Некрасова, Салтикова-Щедріна, Толстого, Чехова - в гімназіях не вивчались. Викладання точних наук приділялася зовсім незначна увага, хоча в програмі і стояли такі предмети як арифметика, алгебра, геометрія, географія та фізика.

Казанський Університет

Провідним вищим навчальним закладам в місті був університет, який грав велику роль в розвитку демократичної культури і науки. У пореформені роки в ньому функціонувало чотири факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний. Він залучав молодь Поволжя, Уралу та Сибіру. Серед кращої частини його студентів широкого поширення набули прогресивні ідеї свого часу. Багато випускників університету, працюючи згодом викладачами гімназій, семінарій, училищ, сільських шкіл прагнули донести ці ідеї до своїх учнів, до народу. На початку 80-х років в Казанському університеті навчалося 847 студентів (за кількістю студентів він посідав шосте місце з семи університетів країни. Університет висунув ряд чудових учених, які внесли великий вклад в розвиток російської та світової науки.

Великі міста в XIX столітті

N п / п Найменування населеного пункту Рік заснування (утворення)
1. м Казань Заснована в домонгольское час. У XIII-XIV ст. - центр князівства, з 1438 р столиця Казанського ханства. У 1552 г. Казань завойована Іваном IV і приєднана до Російської держави. У 1708-1920 рр. - губернське місто (в 1781-1796 - центр Казанського намісництва). З 27.05.1920 р столиця ТАРСР, з 30.08.1990 р - ТССР, з 7.02.1992 р - Республіки Татарстан.
2. м Биляр

(С. Білярск)
Місто Биляр заснований в Х ст. У 1236 р зруйнований монголами. У 1654-1665 рр. зміцнення колишнього болгарського міста (Білярск городище) були включені в систему оборонної лінії першої Закамской риси, і тут був поставлений стрілецький острог під ім'ям передмістя Білярск, пізніше переріс в с. Білярск.
3. м Болгар

(С. Болгари)
Заснований в Х ст. і проіснував до ХV ст. Відродився після запустіння в XVII в. як д. Чертиковская Млинова. У XVIII ст. - Монастирська Слобода, потім с. Успенське, з кінця XIX в. - с. Болгари.
4. м Бугульма Відома як татарська село з 1736 р З 1781 р повітове місто.
5. м Буинск Перші поселення на місці сучасного Буїнського виникли в сер. XVII ст. З 1780 р повітове місто.
6. м Єлабуга

(Алабуга)
Виникла на рубежі X-XI ст. З 2-ої пол. XVI ст. відомо як палацове село Трехсвятское, з 1780 року - повітове місто. На південно-східній околиці міста розташовано Елабужском (Чортове) городище XI-XII ст.
7. с.м.т. Лаишево Відомий з періоду Казанського ханства як гавкаєш, з 1557 року як російська місто-фортеця Лаишево. З 1781 р повітове місто Казанського намісництва.
8. м Мамадиш Заснований в кін. XIV - поч. XV ст., C нач. XVII ст. відомий як с. Троїцьке. З 1781 р повітове місто.
9. м Менделеевск Заснований в XVIII в. як з. Бондюга. У 1928-1967 рр. р.п. Бондюжскій (Бондюжскій завод).
10. м Мензелинск Заснований в 1584-1586 рр. З 1781 р повітове місто.
11. с. Свияжск Заснований у 1551 році як місто-фортеця і опорна база російських військ в боротьбі з Казанським ханством. З середини XVIII в. повітове місто.
12. м Тетюши Заснований в 1574-1578 році (за іншими відомостями в 1555-1557 рр.) Як Тетюшського застава. З 1781 р повітове місто.
13. м Чистополь Село Чисте поле (Архангельська слобода) засновано в нач. XVIII ст., В 1781 р отримало статус повітового міста Казанського намісництва (з 1796 р - губернії) і сучасну назву. На захід від міста розташований комплекс "Джукетау" X-XV ст.

висновок

Республіка Татарстан має багату історію. Першою державою в регіоні стала Волзька Булгарія, створена тюркськими племенами, предки яких вже мали досвід державності в рамках Тюркського каганату і гунської держави, приблизно в VIII - IX століттях. У 922 році вона приймає в якості офіційної релігії іслам, що означало її міжнародне визнання і потрапляння під вплив Арабського халіфату. Булгарія була найбільш розвиненим в політичному і економічному відношенні державою регіону і відігравала велику роль в житті народів краю. Країна першої в Європі стала виплавляти чавун. Крім металургії були розвинені ювелірне мистецтво, шкіряна промисловість, культура, наука і освіта, Єдність країни, наявність регулярних збройних сил і добре поставленої розвідки дозволили їй протистояти монгольським загарбникам. Лише з четвертої спроби в 1236 році переважаючими силами їм вдалося зломити опір булгар, але і після цього монголам потрібно утримувати величезний гарнізон, щоб втихомирювати непокірний край.

Булгарія стає улусом в складі Золотої Орди, причому при владі, як і в руських князівствах, залишається місцева династія. Але починають проявлятися відцентрові тенденції: країна розпадається на напівнезалежні емірати, серед яких і Казань, і фактично виходить зі складу Орди. Вихід був закріплений у 1438 році з утворенням Казанського Ханства. Відносини Казанського Ханства з Москвою були досить непростими. Постійні війни, набіги розбійників, і втручання з боку російського сусіда послаблювали країну. Зміцніле Російська держава змогло захопити в 1552 році Казань, хоча щоб зломити опір народу знадобився не один десяток років. Казань стає одним з найважливіших міст Росії, а в 1708 році центром величезної губернії (пізніше її територія урізається). Після Жовтневої революції в 1920 році, відповідно до нової державної національної політики, створюється Татарська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

Складна внутрішня ситуація в Радянському Союзі і що почалися процеси змін безпосередньо вплинули на стан республіки. 30 серпня 1990 приймається Декларація про державний суверенітет Республіки Татарстан. 12 червня 1991 роки обирається перший президент Татарстану - М.Ш. Шаймієв. 6 листопада 1992 року Верховна Рада РТ за результатами референдуму приймає Конституцію Республіки Татарстан, яка проголосила її суверенною державою, асоційованим з Російською Федерацією на основі Договору про розмежування предметів ведення і взаємне делегування повноважень між органами державної влади Російської Федерації і органами державної влади Республіки Татарстан. 15 лютого 1994 року в Москві підписується Договір "Про розмежування предметів ведення і взаємне делегування повноважень між органами державної влади Російської Федерації і органами державної влади Республіки Татарстан", що став важливою віхою на шляху будівництва нової демократичної федерації.


  • Маркіна Е.М.