Іван Виговський - помічник Богдана Хмельницького

Зміст ................................................. .................................................. ......................... 1

Вступ ................................................. .................................................. ........................ 2

Розділ 1. Початок кар'єри Івана Виговського ......................................... ................. 3

Розділ 2. Іван Виговський - помічник Богдана Хмельницького .............................. 4

Розділ 3. Іван Виговський - Гетьман України .......................................... ................ 7

Розділ 4. Корсунська Рада ............................................. ............................................ 9

Розділ 5. змов и заколот проти Івана Виговського ......................................... ...... 12

Розділ 6. розра союзу з Москвою та унія з Річчу Посполитою ........................... 14

Розділ 7. Війна з Московщиною ............................................ .................................. 18

Розділ 8. Повстання проти Івана Виговського ........................................... ............. 20

Розділ 9. Призначення Гетьманом Юрія Хмельницького ...................................... 21

Розділ 10. Життя Івана Виговського после Втрата Гетьманства ............................. 23

Розділ 11. Смерть Івана Виговського ............................................ .......................... 24

Висновки ................................................. .................................................. ................ 25

Список використаної літератури ............................................... .............................. 26

Тільки два роки - 1657-1659 - гетьманував Іван Виговський, но за цею короткий час устиг прібраті много ніщівніх визначення своєї особи та ДІЯЛЬНОСТІ, лайлівіх, чорних епітетів - и від сучасніків (особливо у цьом вправляти цар та его урядовці), и від нащадків - українських Радянська історіків, для якіх при згадуванні імені Івана Виговського ритуально обов'язковими були Такі дефініції - «підлій зрадник», «ставленик и прислужник шляхетської Польщі, польських панів» ТОЩО.

А насправді це БУВ щирий патріот України, один Із найвізначнішіх українських діячів середини XVII ст., Політик, дипломат, професійний, вісокої кваліфікації державний и адміністративний керівник, воєначальнік. ВІН повстали проти панування Московії в Україні й відстоював незалежність Української держави.

Важко й Повільно відбувається даже у Нашій, Вже незалежній Україні зміна Наукової парадигми относительно ОЦІНКИ історичної роли гетьмана Івана Виговського. На протівагу цьом для історіків української діаспори у справедлівій, відповідній історичній істіні характерістіці Івана Виговського Ніколи НЕ Було проблем.

Іван Виговський - виходець Із дрібної української шляхти - народився десь на качана іншого десятіріччя XVII ст. Его батько - Остап Виговський володів невеличкий клаптик землі в селі Вігові Овруцького повіту на північній Кіївщіні. Згідно ВІН переїхав до Києва. Остап Виговський БУВ письмового ЛЮДИНОЮ, служив у київського митрополита Петра Могили, Який дістав блискучії освіту (Навчався у Львівській братській школі, Сорбонні, Замойській академии). Просвітницька й літературна діяльність київського митрополита відіграла значний роль у розвитку освіти, науки й культури в Україні, а такоже у пробудженні национальной свідомості українського народу. Інтелектуальна, духовна й культурна атмосфера, что існувала вокруг Петра Могили, не могла не вплінуті через батька на формирование особистості Івана Виговського.

Батько віддав сина Вчитися в Києво-Могилянська колегію, заслуга Заснування якої значний мірою Належить Петру могилі. Великих Успіхів Іван Виговський досяг, оволодіваючі латиною, что тоді булу мовою європейської науки, літератури, політики, діпломатії, юриспруденції. Добре засвоєння Юнак Виговським курсів риторики та піїтікі, котрі Викладаю в Колегії, мало наслідком надбання ним майстерності у складанні державних, судових, адміністративно-господарчий та других документів, а такоже в оволодінні Ораторське мистецтво.

Закінчівші Києво-Могилянська колегію, Виговський розпочав службову кар'єру напрікінці 30-х років XVII ст. Спочатку працював юристом у міському суді в Луцьку. Потім служив намісніком Луцького підстарості - завідував канцелярією Луцького Земському суду. Вже тоді Іван Виговський, вступивши до Луцького православного братства, виявило себе великим прихильником православної віри.

Згідно Виговський зайнять значний посаду в Києві - служив писарем, тобто секретарем при польському комісарі Шемберг, котрому за так званні Ордінацією 1638 р., Чинний сеймом Речі Посполитої, БУВ свячень над козацтвом вместо гетьмана. Согласно з Ордінацією только поляки могли займаті посади козацької генеральної старшини та полковніків. Так БУВ Зведений до посади Чигиринська сотника генеральний писар Богдан Хмельницький, Із Яким познайомівся Іван Виговський самє в цею период.

У тисяча шістсот сорок вісім р. Виговський БУВ у складі польського авангардного війська, Пожалуйста відправів коронного гетьмана Микола Потоцький під проводом свого сина Стефана Потоцького й комісара Шемберга проти Богдана Хмельницького, что підняв прапор повстання на Запорожжі. У першій Битві Візвольної Війни українського народу 1648-1657 років - Жовтоводській - польське військо зізналася цілковітої, ніщівної поразка. Виговський попал у полон. Татари, союзники Богдана Хмельницького, забрали Військових полонених у неволю. Хмельницький, дізнавшіся про лиху долю Івана Виговського, викуп его у татар.

Минувши недовго годину, як Виговський став найближче й найдовіренішою особою при Богдані Хмельницькому и невдовзі зайнять найвплівовішу посаду среди генеральної старшини - генерального писаря. Рада цієї старшини, куди входили писар, обозний, два осавул та два судді, булу й військовім штабом, и своєріднім кабінетом міністрів. Тут сходилися всі військові та цівільні справи.

Отже, генеральна старшина являла собою вищий щабель козацького управління й тримаю у своих руках усю владу в Українській Гетьманській державі, что формуван в ході Війни 1648-1657 років. Старшина Складанний з тих рядових козаків, Які піднесліся на гору Завдяк Своїм талантам и військовім заслугах, а такоже Із тих українських шляхтічів, Які підтрімалі повстання під проводом Богдана Хмельницького проти чужоземного гніту й, маючі освіту, Урядовий досвід, необхідні здібності, зайнять високе становище в Запорозькому Війську. Саме до останніх належали и генеральний писар Іван Виговський.

Посада генерального писаря найтісніше булу пов'язана із зовнішнімі відносінамі, діпломатією, а такоже з адміністрацією. ВІН БУВ канцлером (так найчастіше називали его іноземці) держави й стояв на чолі Генеральної ВІЙСЬКОВОЇ канцелярії, что булу своєріднім об'єднанням міністерств внутрішніх и закордоних справ. Виговський дерло підніс значення Генеральної ВІЙСЬКОВОЇ канцелярії. Згідно вінікла традиція: генеральні пісарі всегда були фахівцямі, Які пройшли практичність школу в адміністратівніх установах и вмілі утрімуваті свой уряд на високому Рівні.

Генеральна канцелярія комплектувалася військовімі канцеляристами, Які вважаю елітою среди канцелярістів чисельність полкових, сотенних, магістратськіх канцелярій. Взагалі канцеляристи Складанний прошарок світської української інтелігенції тих часів. Генеральна канцелярія булу школі не только канцелярського справоведення, а й адміністрування и Взагалі державного знання. Прийомів до неї освічену молодь, нерідко випускників Київської Академії, Які малі Підстави до того, щоб вирости на добрих урядовців и Державників. Деякі канцеляристи прислужилися до розвитку та поглиблення державного світогляду. Отже, Виговський БУВ прічетній до виховання цілого поколение талановитих канцелярістів.

Під проводом гетьмана та его канцлера - генерального писаря Івана Виговського, склалось школа талановитих українських діпломатів, среди якіх видатних роль відігралі Силуян Мужіловській, Іван Груша, Іван Ковалевський. У тій широкого розмахом міжнародній політіці, актівній діпломатічній ДІЯЛЬНОСТІ Богдана Хмельницького всегда разом Із ним діяв Іван Виговський. Це Було й во время Візвольної Війни 1648-1657 років, и после неї, до кончини гетьмана.

У січні 1654 р., После Переяславської ради, что відбулася 8 січня того року, вінікла Гостра колізія. Коли всі зібраліся в церкві для проведення освячення та церемонії присяги, царські посли відмовіліся прісягаті від імені царя, бо, Мовляв, «московські Царі Ніколи НЕ прісягають своим підданім».

В Україні існувалі інші порядки, чем у самодержавній Московії, де Вимагаю беззастережно, як Милість и благо спрійматі Кожне Царське слово. Бояри прагнулі пріщепіті козацтву ті принципи, ті Поняття, на якіх трімався московський лад: цар стоит над правом, КОЖЕН акт царя - це ласка, пожалування, й Не может буті рівніх СТОСУНКІВ его з людьми, Які віддаються під его владу. Такі стосунки суперечілі українській свідомості, віхованій у західноєвропейськіх, констітуційніх традіціях. Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Інша козацька старшина Вперше на Собі відчулі, что це означає - абсолютістська тоталітарна царська держава.

Хмельницький Із Виговським та іншімі старшинами, які не задовольнівшіся «Царське словом» у грамоті й туманними запевненнямі послів, заявили, что смороду бажають вести переговори з царем и добитися від него договірніх гарантій. Керівники Української держави зажадалі від послів письмовий підтверджень їхніх словесних запевнень та обіцянок относительно обов'язкового Здійснення царем доброї Волі относительно України. 12 січня до московських послів Прийшли на чолі з генеральним писарем Виговським військовий суддя Богданович, полковник Тетеря, Сахнович та інші старшини. Смороду начали Вимагати, щоб посли, оскількі смороду наділені скроню повноваженнямі, бачили лист за своєю рукою, «щоб вольностям, и прав, и маєтностям буті як колись».

Старшини пояснювалі, что «кожному полковнику необходимо буде его Показати, коли ВІН прийде у свой полк». Коли такий лист не буде виданий, то чи не слід послам їхати по містах прійматі присягу, оскількі «усім людям в містах буде в сумнів». Насправді Виговський и старшина вважаю, что Неможливо буде заставить український народ, Який внаслідок тяжкої кількарічної Війни звільнівся від іноземного панування, прісягаті царю невідомо за що й на якіх условиях. Царські посли відмовіліся давати таке зобов'язання.

Богдан Хмельницький з Іваном Виговським вироби проект умов майбутнього міждержавного договору з московсько державою, Який обговорили на старшинському натішиться у Корсуні й Чігіріні. 17 лютого 1654 р. до Москви віїхало українське посольство для укладання міждержавного договору. Доповідна інструкцію, якові смороду здобули від гетьмана, доповнено окремо своими Увага та рекомендаціямі генеральний писар.

Майже зразу после укладання договору Москва, як уже позначають, зроби спробую, порушуючі его умови, добиться Введення воєвод в українські міста, кроме того, вона прагнула забрати у свои руки фінанси України. Богдан Хмельницький та Іван Виговський для протідії цьом повідомілі царський уряд, что з боку Польщі, Литви, Криму й Турции робляться Спроба, спрямовані на ті, щоб розірваті спілку козаків Із Москвою. Це мало необхідні Наслідки. Царський уряд обмежівся Утримання воєводи з військом лишь в Києві й до першої години отказался от попередня свого наміру збіраті податки з українського населення.

У дипломатично переговорах Виговський услід за Богданом Хмельницьким демонстрував високого уровня державну свідомість, что виявляв, зокрема, в широкому вікорістанні історічніх Даних для аргументації своєї позиции. Ставлячі завдання - здобути Україні повну самостійність, Богдан Хмельницький и Виговський на переговорах посіла на ті, что в князівські часи кордон Української держави доходив до самой Віслі. Від Речі Посполитої Вимагаю, щоб вона відмовілася від володіння містамі Володимиром, Львовом, Ярославом, Перемишлем. Українські Керівники надавали Великої ваги Повернення Українській державі правобережних земель. Генеральна рада постановила перерваті переговори зі Швецією про встановлення союзних отношений, доки шведський король «Не візнає за ними прав на всю стару Україну, або Роксоланію, де грецька віра булу и мова їх ще існує - до Віслі».

Отже, Хмельницький МАВ на меті, й у цьом его Цілком підтрімував Виговський, об'єднати в гетьманській державі всі Етнічні українські землі, на якіх розселівся український народ.Більше того, коли відповідно до україно-російського договору 1654 р. у результате спільніх Дій українських и московських Військових сил проти Речі Посполитої булу звільнена значний територія Білорусії, на ее сусідніх з Україною землях создали Білоруський козацький полк, куди входили Могилів, Чаус, Новий Біхів, Гомель. Білоруський народ ОХОЧЕ прийомів козацький устрій. Приєднання части Білорусії до Української держави мало для останньої НЕ только стратегічне значення (йдет про ее захист Із півночі), а й економічне. У переговорах зі Швецією Хмельницький з Виговським розглядалі ЦІ Білоруські землі як торговий шлях до Балтійського моря, куди Надходить український експорт. У Старому Біхові Хмельницький встановивши даже «вільний порт».

Москва Постійно прагнула Скасування Білоруського полку, но Богдан Хмельницький, а Згідно и Виговський НЕ зважалі на вимоги Царське правительства. Білоруський полк протрімався и в роки гетьманування Виговського. ВІН БУВ Скасований после позбавлення его гетьманської булави.

Іван Виговський БУВ невідлучно поруч Із Богданом Хмельницьким почти в усіх битвах Візвольної Війни 1648-1657 років: і на полі бою, й у переговорах Із польськими комісарамі та послами других держав. Ретельно порядкував и в похідній військовій канцелярії. У +1651 р. Виговський, можна Сказати, врятував Хмельницького, коли смороду вдвох попали в Надзвичайно скрутне становище. У Берестецькій Битві настав момент, коли поляки спрямувалі концентрованій Гарматна вогонь на союзніків козаків - татар. Хан утік, а за ним у Великій паніці й уся ханська орда. Богдан Хмельницький, (передавши тимчасово командування кропів'янському полковнику Філону Джалалію, кинувши разом з Іваном Виговським та чотірма козаками Слідом за ханом, аби вмовіті его вернуться на поле бою. Смороду наздогналі хана за милю від табору. Альо розлюченій хан захопів Хмельницького та Виговського в сповнений и забравши їх Із собою.

Під Костянтинова хан зупинивсь, маючі Намір віддаті полякам українського гетьмана и его генерального писаря в обмін на своих мурз, что попали в полон до польського війська. Виговський зумів переконаті хана, что НЕ слід ламаті союзніцьку присягу. Бог покарає, а Військо Запорозьке помста за них и «Не буде вам добра з Нашої крові».

Хан відпустів Виговського, давши Йому 20 тисяч татар, Яким Було покарано вернуться під Берестечко. Хмельницького ж Затримано, зажадавші за него викуп. Татари пройшли з Виговським верст Із двадцять, а потім розбігліся. Генеральний писар їхав по Україні й бачив, что ханська орда, повертаючісь у Крим, забирає в неволю людей. Оповістівші козаків, щоб ішлі відбіваті у тартар бранців, Виговський добув грошей, через місяць прібув до зрадлівого хана й викуп у него Хмельницького.

Будучи правою рукою, дорадником и заступником гетьмана, розважлівій, стриманим, далекоглядній Іван Виговський МАВ Сильний Вплив на імпульсівного Хмельницького, Неодноразово гамував его спонтанні вибухи справедливого, однак Гостра й бурхливих гніву. Коли в 1657 р., После смерти Богдана Хмельницького, Іван Виговський став его наступником и дістав Гетьманська булаву, ВІН Із дерло кроків гетьманування в головних безпосередньо зовнішньої та внутрішньої політики йшов Слідами свого попередника, великих планів которого значний мірою й сам БУВ співтворцем.

Виговський прагнув Зберегти авторитет и престиж гетьманської влади, Які Богдан Хмельницький підніс до Надзвичайно високого уровня. Влада гетьмана досягла вершини могутності, безмежно розшіріліся компетенції та повноваження гетьмана. ВІН сам вірішував ЗАКОНОДАВЧІ справи, очолював військові сили, прізначав старшин и Суддів, орудував скарбом, - усі Державні Функції зосереджувалися у своих руках. После 1654 р. гетьман обходівся зовсім без загальновійськової ради, а старшину Зробив Цілком залежних від себе.

Хоча после смерти Богдана Хмельницького розпочалася боротьба за владу, все ж таки, Ніби за інерцією, діяв високий авторитет гетьманської влади. Виговський, пріймаючі булаву, у життя без «тронній» промові сказав: «Ця булава буде доброму на ласку, а злому на кару. Коли мене гетьманом звертаючись, потураті я в війську нікому не буду, бо Військо Запорозьке НЕ может буті без страху ».

Іван Виговський умів репрезентуваті Гетьманська владу з гідністю й Державним розумом, твердо й чітко ставив и відстоював дело української державності в переговорах и з Москвою, и з Польщею, що не дозволяючі Їм зверхньо ставити до України. Іван Виговський, ряд других Вищих старшин вісокої национальной свідомості були державниками зі школи Богдана Хмельницького. Смороду розумілі значення держави й захищали ее Існування.

Іван Виговський, Продовжуючи й розвиваючий почінання та звершені Богдана Хмельницького, оказался талановитим організатором державності в різніх сферах життя: в адміністрації, війську ТОЩО. Зберігав провід над усіма Козацькими Збройних силами України, Кількість якіх - 60 тисяч чоловік - определена булу договору 1654 р., Хоча насправді досягала почти 100 тисяч. За гетьмана Виговського, як и его попередника, керівне становище у війську Займаюсь генеральний обозний та два генеральних осавул. Ще Богдан Хмельницький віношував план піднесення боєздатності своєї армії Шляхом создания найманими частин Із німців, сербів, татар, котрі могли внести до козацького війська зразки чужоземної организации. Виговський Зробив Спроба організуваті регулярно найманими військо. На українську службу вступали цілі сотні й Тисячі сербів. Кроме того, ВІН вживатися ЗАХОДІВ, щоб залучіті до армії шведського Військових інструкторів и техніків.

Гетьманська резіденцією й за Виговського залишавсь Чигирин. Спочатку туди пріїхала жінка Виговського Олена з маленьким сином Остапом. Вона булу дочкою сенатора й новоградського каштеляна Статкевича, Який родічався з князями. Тому ее НЕ Хотіли віддаваті «за козака». Виговський викрав дівчину з рідного дому й повінчався з нею в Києві.

Избрания Івана Виговського гетьманом відбулося за складних и Важко, суперечлівіх обставинні, в условиях Зіткнення різніх протідіючіх сил. Як только дійшла до Москви звістка про кончину Богдана Хмельницького, звідті поквапіліся послати на Україну агента Василя Кікіна. Йому доручалося вікорістаті вібухонебезпечну сітуацію, что склалось в Україні (заворушення у війську, вбивство Деяк старшин), віявіті суперечності й підготуваті грунт для конкретних ЗАСОБІВ обмеження української державності.

Проти Миссия Кікіна НЕ мала великого успіху. Старшинському уряд оволодів сітуацією. 23-26 серпня 1657 р. у Чігіріні старшинському рада звертаючись гетьманом генерального військового писаря Івана Виговського. На Цій раді Юрась (Юрій) Хмельницький, син Богдана Хмельницького, отказался от гетьманської влади. 16-літній хвороблівій юнак, Який Іще вчився в Києво-Могілянській Колегії, БУВ НЕ дуже великих здібностей. Гетьманом его звертаючись за п'ять місяців перед тім, коли хворий Богдан Хмельницький скликав старшинському раду й порушив питання про свого наступником. Всі единогласно заявили, что бажають мати гетьманом его сина, «щоб слава булу, что в нас Хмельницький гетьманом».

Оскількі Чигиринська рада відбулася на Гетьманська дворі за зачинення ворітьмі, с ограниченной кількістю учасников, це віклікало нарікання среди козаків. Виговський, бажаючих додержаті козацького права, призначила нову раду.

Через два місяці, на качану жовтня +1657 р., В Корсуні скликали загальновійськову генеральну раду за участю генеральної, полкової й сотенної старшини, делегатів від рядового козацтва (по два з кожної сотні), а такоже духовенства. Корсунська рада підтверділа гетьманство Виговського, решила ряд дуже важлівіх справ. Узагалі, вона відіграла значний роль у зміцненні МІЖНАРОДНОГО становища України.

На Корсунського раду прібулі посли від Швеции, Польщі, Австрії, Турции, Криму, Семигороду, Молдавії, Волощини. Виговський продовжую активно міжнародну діяльність Богдана Хмельницького. Було оформлено союзний договір Із Швецією, підготовленій ще за Богдана Хмельницького. У переговорах зі Швецією Виговський прагнув Забезпечити Україні повну самостійність: «Визнати й оголосіті Запорозьке Військо з підвладнімі Йому провінціямі за вільний и нікому НЕ підданій народ». Україна має стати такою державою, як Нідерланди або Швейцарія - две РЕСПУБЛІКИ, Яким за Вестфальськім світом гарантувалася самостійність.

Договір зі Швецією МАВ оборони характер. Союзники забезпечувалі Собі взаємодопомогу на випадок ворожок нападу, малі повідомляті одна одну про плани ворогів, зобов'язували укладаті мірні договори только за спільнім порозумінням. Умови договору торкає й торгівлі. Обідві країни малі право Вільної торгівлі через Пруссію. Україні дозволяє найматі військо та офіцерів у шведського провінціях, купуваті зброю й амуніцію.

Альо головного умів Було, что Швеція мала Визнати Україну вільною державою, обороняті ее волю й незалежність. Шведський король Карл Х серпня зобов'язувався добитися Визнання Польщею незалежності України, а такоже прілучення до неї західноукраїнськіх земель, зокрема тих, котрі признал протекторат Запорозького Війська під кінець гетьманування Хмельницького, - Волині, Полісся и Білорусії. Виговський Бажана утріматі в межах козацької держави всі українські землі до Віслі та кордонів Пруссії.

З Польщею, від якої Україну відділяла нейтральна смуга между Случчю и Горинню, на Корсунській раді Було укладі перемир'я. Одночасно Виговський заново союз Із Кримська ханством и Туреччина, Продовжуючи політику Богдана Хмельницького относительно Кримського ханства. Хоч від стародавніх часів розвиток України БУВ пов'язаний з Чорноморська проблемою.Більше, ее вирішенню відходіло на другий план у зв'язку з Нагальне необхідністю оборонятіся від настала Польщі та Московії. Тут БУВ розрахунок на військову допомогу, зокрема, татарської кінноті. Як відомо, в тій годину у козаків переважала піхота, кроме того, важліво Було не допустіті, щоб чисельність військо Кримського ханства опінію в таборі ворогів України.

Тому й Богдан Хмельницький, и Виговський вімушені були звертатися по допомогу до кримського хана, хоча перебування татарських орд в українській землі Обертана бідою для народу. Богдан Хмельницький дав згоду на відбудову фортеці Аслам-Кермень у поніззі Дніпра, что давало змогу хану контролюваті вихід Дніпром у море. Щоправда, Богдан Хмельницький передбачало уладнаті дело української торгівлі на Чорному морі спеціальнімі умів з Туреччина. ВІН планував даже побудуваті український порт у гірлі Дніпра, прагнучі, щоб у майбутнього українські кораблі виход й у Середземних море.

Отже, Виговський, звертаючися по допомогу до кримського хана, виступали послідовніком Богдана Хмельницького. Надалі Цю ж політично-військову традіцію продовжувалі й наступником Виговського. На Корсунській раді 1657 р. Вперше виявило різніця у Політичній орієнтації української козацької старшини. Деякі полковники, например Пушкар, рішуче виступали на підтрімку московського протекторату в Україні. Й даже полковники Тетеря, Гуляніцькій, Дорошенко, Які Згідно зайнять антіцарістську позицию, на Корсунській раді вислови за московський орієнтацію. Водночас смороду відстоювалі Збереження автономії України в складі московської держави.

Значний частина старшини, зокрема генеральної, а такоже полковники Зеленський, Богун та інші прямо й недвозначно доводили на раді, что царський уряд НЕ додержуватіметься договору про вольності України, а тому необходимо подбаті про забезпечення своих прав с помощью других держав. За рішенням Корсунської ради до Москви Було послано посольство у складі Корсунського полкового осавул Юрія Міневського та его брата Василя, сотника Юхима Коробки та чотірьох козаків. Посольство мало повідоміті царський уряд про вибори нового гетьмана й просити підтвердження царем Івана Виговського на гетьманство, а такоже нагадаті про необходимость Збереження козацьких прав и вольностей.

У життя без закордонній політіці Виговський прагнув утрімуваті пріязні отношения з усіма сусіднімі державами, які не віддаючі жодній з них особлівої Преимущества.ВІН вважать, что система міжнародної рівновагі забезпечен Україні незалежність. 27 жовтня тисяча шістсот п'ятьдесят сім р. в Києві, на Подолі, у Братському монастирі, в прісутності Царське воєвод Відбулась Урочиста церковна церемонія освячення віборів нового гетьмана. Чернігівський єпископ Лазар Баранович окропив свяченою водою Гетьманські клейноди - булаву, шаблю та бунчук - и подавши їх гетьманові. Потім виголос промова й запросивши усіх прісутніх до себе на обід.

На Корсунській раді БУВ и царський посол Артемон Матвєєв, Котре прівіз Царське грамоту, в Якій Виговський назівався НЕ гетьманом, а писарем. Отже, цар НЕ признал избрания Виговського, мотівуючі це поправкою до договору 1654 р., Якові однобічно вісунула Москва. Тепер Вимагаю повідомляті ее НЕ после избрания гетьмана, як зумовлювало у цьом договорі, а перед обраності, одержавши Спеціальний Дозвіл царя. Сама процедура на раді мусіла проходити обов'язково в прісутності Царське представника. Тож Із Москви Віслав окольничого Богдана Хітрово, Який МАВ склікаті нову Козацьку раду для санкціонування влади гетьмана.

І царський посол Хітрово, й гетьман зі старшиною запрошувалі на раду полковника Пушкаря, но ВІН так и не пріїхав. Виговський спочатку НЕ Бажана розріваті союзу з Москвою, но домагався, щоб вона ставить до України як до рівноправної держави. «Нехай Велікоросія буде Велікоросією, Україна Україною - ми є військо Непереможне», - так відповів ВІН московському послові на заяву того, что нібіто Україна - це «гілля, відламане від природного кореня Велікоросії». Виговський прагнув, щоб Москва не втручалась у внутрішні справи України, яка сама спроможна порядкувати військом, фінансами, соціальнімі відносінамі. ВІН кож Гостра виступали проти запровадження Царське воєвод в українських містах. Виговський домагався, щоб царський уряд только гетьмана візнавав репрезентантом найвищої влади в Українській державі.

После укладання договору 1654 р. до смерти Богдана Хмельницького царський уряд Досить Обережно вдавався до СПРОБА обмежуваті державну незалежність України й порушуваті договір. Надто великим БУВ авторитет и сильною булу влада гетьмана Богдана Хмельницького в Україні, Який твердо й послідовно протідіяв тиску царизму, відстоюючі права Української Гетьманської держави. Сітуацію, что склалось, Москва решила вікорістаті, щоб Розгорнутим наступ на державність України, ее автономний устрій.

Посол Хітрово мусів запевніті Виговського, что метою цієї місії є нібіто Зміцнення его гетьманської влади, щоб «Військо Запорозьке було у него в покорі». Альо насправді, як свідчіть текст Царське наказу Богдану Хітрово, ВІН МАВ завдання добиться Згоди гетьмана на призначення воєвод у Чернігів, Ніжин, Переяслав, Білу Церкву, Корсунь, Полтаву, Миргород. Порушувалося питання про Утримання ціх воєвод Із «ратними людьми» за рахунок місцевіх коштів. Нова Рада відбулася 7 лютого одна тисяча шістсот п'ятьдесят вісім р. в Переяславі. Вона одноголосно підтверділа избрания Виговського; козаки високо цінувалі его діяльність во время Війни ( «голову свою Змасти, нас Із лядської неволі візволяючі»).

Кроме питання про воєвод в Україні та їх Утримання, царські посли від імені царя поставили вимоги про Скасування козацтва в Білорусії, а такоже зажадалі, щоб гетьманський уряд надіслав Швеции ультиматум про примирення з Москвою, в ІНШОМУ разі ВІН погрожував розірваті з нею союзніцькі отношения. З Вимогами Москви Виговський та старшина на раді вімушені були погодитись. Хітрово, прийнять присягу Виговського, вручивши Йому Гетьманська булаву та бунчук и тут же придушити в Полтаву до Пушкаря, которого обдарував соболями й запевне у царській до него мілості. Мартін Пушкар претендував на Гетьманська булаву й Твір царю доноси на Виговського. Царський посол запевне Пушкаря, что Москва воліє Бачити на гетьманстві самє его. Пушкар домовився про Спільні Дії з кошовим отаманом Яковом Барабашем, хоча в борьбе за Гетьманська булаву смороду були суперниками. Барабаш такоже писав доноси на Виговського, шукаючи ПІДТРИМКИ Москви. Московський уряд Провадо таємні переговори водночас и з Пушкарем, и з Барабашем, підштовхуючі їх до повстання.

У життя без соціальній політіці Виговський спірався только на старшинському верхівку та українську покозачення шляхту, а тому передусім спріяв збільшенню та розширенню старшинському й шляхетського землеволодіння. Нагромаджуючі землі й маєтки, старшини, в руках якіх зосереджувалися політична, адміністративна, судова та військова влада, вікорістовувалі своє панівне становище, щоб прімушуваті селян відбуваті «послушенство», тобто віддаваті часть здобутків своєї праці. Завод чінші, данини, селяни прітягаліся даже до панщини.

Рядові козацтво з невдоволенням дівілось, як старшина прибирала до своих рук найкращі грунти, луки й луги. Відбувався поділ, роздвоєння в самому середовіщі козацтва. У ньом формуван нібіто две партии - старшинському-аристократична и демократична. Виговський вважаю основою держави самє старшинському-аристократично часть українського Суспільства. Селянська-Козацьку масу ВІН прагнув утріматі в покорі адміністратівнімі засоби. Відверта орієнтація гетьмана на панівну старшинському-шляхетських верхівку дратувала та обурювала НЕ только козацтво, а й міщанство та селянство, котрі жили недавнімі традіціямі БОРОТЬБИ проти чужоземного гноблення та за соціальну справедливість.

Рух протесту розгорнувся й среди нижчих прошарків українського населення. Селянство нападало на Панські, старшінські двори, на заможніх козаків, купців ... Рухом народних мас скорісталіся старшини, руки якіх Тягнули за Гетьманська булавою. Царський уряд втрутівся в соціальні противостояние й боротьбу за владу, вікорістовуючі їх для встановлення панування Москви в Україні.

Барабаш и Пушкар піднялі заколот проти законно обраних гетьмана. Пушкар зібрав на Полтавщині у Великій кількості так званні «дейнеків» - бездомних и безземельних наймитів, «гультяїв» - робітніх людей Із проміслів (гуралень и буд), озброєніх рогатинами, косами та киями, їх об'єднувала одна мета - помсти старшіні, Заможне козакам, маєтки й садиби якіх смороду громили й грабувалі, а власніків вбивали. До повстанців прієдналіся запорожці на чолі з Барабашем. Виговський спочатку шукав мирного порозуміння з опозицією, казав, что НЕ хоче проліваті крови, а потім удав до блокади Запорожжя й Полтави, що не допускаючі туди зброю та харчові припаси.

На кордонах Запорожжя були поставлені полки Ніжинський, Чернігівський, Прилуцький та Іркліївській, Які малі наказ хапаті й карати на смерть кожного, хто пробірався на Запорожжя. Однако Це не вгамувало повстанців. Заколот пошірівся на все Подністров'я. 40 тисяч повстанців на чолі з Пушкарем и Барабашем виступили проти Виговського. Смороду розбили направлені гетьманом війська під проводом полковніків Івана Богуна та Івана Сербина. Тоді Виговський мобілізував полки, в якіх Було 20 тисяч козаків, прієднавші до них своих Нових союзніків - татар (40-тисячний орду на чолі з Карач-беєм). В облогу булу взята Полтава, біля якої два тіжні веліся бої. 15 травня бунтівніків розбили. З їхнього боку полягло 15 тисяч, среди них и Мартін Пушкар. Якова Барабаша повісілі. Полтава булу спалена. Татари захопілі много людей у ​​неволю. Виговський велів козакам відбіті бранців. Запорожці втекли під захист московського війська, Пожалуйста прібуло разом Із воєводамі, щоб стати заставами в Києві, Чернігові та Ніжіні. Воєводи злякаліся й відступілі зі своими ратними людьми в Межі московської держави. Тільки Шереметьєв зумів укріпітіся в Києві.

Так розпочалася в Україні кривава братовбівча війна, віклікана Боротьба за Гетьманська владу. На цею раз громадянська війна коштувала Україні 50 тисяч Людський жертв: кільканадцять тисяч полягло в бою. Кроме того, татари, что Прийшли Виговського на допомогу, вівелі з Лівобережжя много Ясіру. Почався розпад Збройних сил України, порушили їхня монолітність. Уперше Козацькі полки воювали один проти одного. Ситуація, что склалось в Україні, Певного мірою булу наслідком підступної, двоєдушної політики Москви, яка й розпалювала, й вікорістовувала Громадянська войну в Україні. Агенти Царське правительства доводили, что слід обмежіті владу гетьмана й старшини, посадити в містах Царське воєвод, піддаті цілковіто Україну під царя, Який і захист народ.

Виговський на гіркому досвіді переконався, что за найлояльнішого его Ставлення до московської держави царська політика Несе и Йому особисто, а головне - Україні, Згуба. Гетьман пріймає решение розірваті союз Із Москвою. Виговського підтрімала більшість козацьких полковніків зі своими полками, а такоже генеральна старшина, Які добрі розумілі антіукраїнську політику Москви. Це були найосвіченіші среди козацтва люди, Які Найкраще виявило себе в мінулій борьбе українського народу з поляками: генеральний суддя Богданович-Зарудний, генеральний осавул Ковалевський, генеральний писар Іван Груша, обозний Тиміш Носач; полковники - Григорій Лісніцькій, Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Іван Богун, Онікій Силич, Остап Гоголь, Михайло Зеленський, Михайло Ханенко, Станіслав Морозенко; брати Виговського - Данило (чоловік доньки Богдана Хмельницького - Катерини), Костянтин и Федір, їхній дядько - Овруцький полковник Василь та небіж Ілля - Віговські.

Погляди цієї старшини поділяло й духовенство, Пожалуйста чинило Опір домаганням Москви скасуваті Давній звичай обирати нового митрополита для української церкви вільнімі голосами всех архієреїв, а такоже Спроба підкоріті русский церкву московському патріарху.

Заможні міщані такоже стояли за незалежність України, оскількі Вже начали відчуваті наступ Москви на магдебургію та інші їхні права. Іван Богун Із погрозив говорів Скуратова: «Непотрібні нам московські воєводи - жінок и дітей наших перепісуваті. Ті до нас в Чигирин їдеш? Чи не здоровий від нас поїдеш ». Віховані в традіціях Політичної свободи, старшина й козаки з осторогою пріглядаліся до суворого московського абсолютизму, брутальних и жорстокости звічаїв, нетерпімості та релігійного фанатизму, їх лякали перспектива обернутися на царський «холопів», позбавленіх усяк політічніх прав и залежних Виключно від мілості самодержавного царя. Проти частина старшини Тримай Москви.

У тисяча шістсот п'ятьдесят-дев'ять р. Іван Богун у лісті до Івана Безпалого, одного зі старшин - пріхільніків царя, писав: «Непомалу дівуємося, что Ваші мості, народівшіся з нами разом як вільний народ и разом зрісші на Україні, Нашій Вітчизні, и проліваючі чималі годину кров свою за вольності Всього війська Запорозького, зараз Самі добровільно піддаєтеся в неволю и з нами, братією своєю, з ким разом хліба їли і проти кожного ворога ставали, ведете войну и на нас, свою кров, наступаєте ».

Виговський зі старшиною виступили з міжнароднім маніфестом, пояснюючі причини, что привели їх до полного розріву и Війни з Москвою. «Ми, всі військо Запорозьке, заявляємо й свідчімо перед Богом и цілим світом цією нашою невинною й чистою маніфестацією, что Великі Війни, ведені з Польщею, чи не малі ніякої Іншої мети, як только оборону святої Східної Церкви й прадідівської свободи, якої любов'ю ми держімому, ее Провадо вічної пам'яті наш гетьман Богдан Хмельницький и канцлер наш Іван Виговський. Свої ПРИВАТНІ справи відсунулі ми далеко перед славою Божою й справами Громадська. Задля того ввійшлі ми в союз Із татарами, з пресвітлою королевою Шведська Христиною, а Згідно и з найяснішім королем Карлом Густавом, и всім ми завсігда дотрімувалі, заховувалі їх непорушний, и додержувалі Вірність. Даже и Польщі не дали ми Ніколи причини нарушити пакти, но всім дотримали свято нашу Вірність, умови й союзи. І НЕ з Іншої причини прийнять ми протекторат великого князя московського, як только щоб нашу свободу, здобути за Божою с помощью и освячення кров'ю, могли Зберегти, а после смерти Передат нащадкам нашим ».

Далі в Маніфесті говорилося, что цар московський НЕ віправдав надій України, які не виконан своих обіцянок; НЕ надававши допомоги проти ворогів, розпочав трактати з Польщею коштом України, покаравши ставити в Києві фортецю, щоб держати народ в ярмі, Нарешті задумавши зовсім зніщіті Білу Русь и Україну з усім Військом Запорозьким, почав сіяті усобиці, піддержуваті бунт проти гетьмана. «Москва готовит нам ярмо неволі самперед внутрішньою Громадянська війною, а далі Відкрито своєю, власною зброєю, без усяк приводу з нашого боку». Напрікінці в Маніфесті позначають, что нема на українців «спадає відповідальність за нову войну, что Вже розпалілася, й что смороду« прімушені підняті закону оборону та вдатися до сусідів Із Проханов про допомогу для своєї свободи ».

Оскількі Швеція на тій годину Припін Війни й пізніше формально завмираючи з Москвою и Польщею, Виговський зі старшиною, вищє православне духовенство з Київським митрополитом Діонісієм Балабаном прийнять пропозіцію про союз Із Польщею, яка, будучи ослаблена почти Безперервна війнамі, прагнула знову прієднаті козаків, обіцяючі Україні самостійність у межах Речі Посполитої.Серед польських політіків Уперше начали лунаті, щоправда, поодінокі голоси, Які закликали Визнати в якійсь форме русский державність. За приклад можна навести меморіал Познанська воєводи Лєщінського: «Що досі Ми не Прийшли з ними до Згоди, що не козаки, а ми винні, бо Дивувалися на них згорда, що не як на людей - не ті, что як на нерівніх нам, но НЕ вважаючі їх за людей! Та Бог показав, что це Такі ж люди, як и інші, покаравши нашу Піху, и тепер смороду варті Великої пошани - що так завзято стояли за свои вольності, что годіліся краще загинуть, чем жити без свободи. Ми стали нижчих від них, бо смороду билися за свободу, а ми за своє безсилля панування ... Справді, треба їх Визнати за націю, а не за партію; Дайм ж Їм спокій та ніякім штучних та неприродні способом не віклікаймо інтріг, и не розбіваймо їх. Нехай з ними буде така унія як литовська; нехай один народ над іншим не має ніякіх окремий прав, бо только законно унормованімі відносінамі трімаються держави, а Підвищення одного народу над іншим приносити розлад ».

16 вересня тисяча шістсот п'ятьдесят вісім р. у городе Гадячі уклад трактат про унію України з Польщею. З боку України для переговорів від шкірного полку прислано спеціальніх представителей, Які обмірковувалі пункти договору та скріплялі его своими підпісамі. З польського боку головного послом БУВ Королівський секретар Станіслав Казимир Беньоховській. Переговори з українського боку Очола Юрій Немирич, Який и є справжнім творцем Гадяцького трактату. Вважають, что ВІН - автор и МІЖНАРОДНОГО маніфесту старшини.

Юрій Немирич - український шляхтич, знатного роду, виходець Із Північної Київщини, здобув блискучії освіту в Голландії, Оксфорді, Кембріджі, Паріжі. Талановитий автор праць з історії й теології, ВІН займався діпломатією - був послом польського сейму. У складі польського війська брав участь у війнах зі Швецією й Москвою. Аріанін за своєю конфесією, ВІН потім вернулся до православної віри своих предків. У 1 655 р. вступивши на українську дипломатичну службу, БУВ щирим и палиці Прихильники політічніх планів Богдана Хмельницького, віконував ряд его відповідальніх доручень: їздив послом до шведського короля, семигородський князя Ракочі. Юрій Немирич МАВ великий Вплив на Івана Виговського. Оцінюючі політику Москви относительно України, Немирич бачив, что державно-політична автономія поступово перетворювалася на міф. Зростан Небезпека для України з боку московської держави, яка поглінала «царство по царству», перетворюючі народи на рабів.

Немирич Бажана утіліті в Україні свой політичний ідеал - союз трьох федеративних вільніх республік, об'єднаних между собою лишь особою короля, Який обірався всіма членами союзу. Немирич сподівався, что на підставі Гадяцької догоди утворіться новий державно-федеративний союз - Польща, Велике князівство Литовське, Велике князівство Руське, тобто Україна. Велике князівство Руське мало б свой Найвищий Судовий трибунал Із діловодством українською мовою, своих урядовців, свою Власний державну скарбницю, свою монету (для ее карбування передбачало Відкрити монетний двір у Києві), свою армію - 30 тисяч козаків и 10 тисяч найманими війська.

Києво-Могилянська колегія діставала Такі ж саме права, Які мала Краківська. Другу академію планувалі заснуваті в ІНШОМУ городе України й теж з універсітетськімі правами. Дозволяє засновуваті Колегії, гімназії з Латинська або грецький мовами навчання, Взагалі всякі українські школи - «скільки їх буде треба», передбачало Цілком вільне кнігодрукування. Законодавчо влада належала раді, своєріднім національнім Зборів депутатов від усіх земель Великого князівства Руського й від усіх станів - козаків, шляхти, духовенства, міщан. Селяни, зрозуміло, не брав до уваги. Козакам забезпечуваліся Давні соціальні права, а на пропозіцію гетьмана, з кожного полку по сто козаків діставалі шляхетство.

Вища виконавча влада надавала гетьманові, что обірався на раді пожиттєво Із ЗАТВЕРДЖЕНЕ постановою Кабінету Міністрів цього решение королем. Водночас гетьман вважався Київським воєводою й сенатором. Брестська церковна унія цілковіто скасовувалася в усіх трьох державах - Україні, Літві, Польщі. Православній церкві Повертайся храми, землі, майно. У спільному сенаті малі дістаті місця православний митрополит и єпископи. Католицькій церкві та іншім релігійнім конфесіям забезпечувалася повна толерантність.

У Першому розділі Гадяцького договору визначавши такоже Спільна міжнародна політика. Всі три РЕСПУБЛІКИ мусіли об'єднати зусилля для здобуття берегів Чорного моря й Відкриття на ньом Вільної навігації, взаємно допомагаті одна одній у війні, зокрема проти Москви, если вона НЕ поверніть тих литовських и білоруськіх земель, Які вона прієднала до себе. На випадок догоди московської держави з річчю Посполитою вона может буті прийнятя як четвертий незалежний член Федерации.

У Гадяцького договорі робілася спроба дати Нові назви і визначення Українській державі - «Велике князівство Руське», Пожалуйста об'єднувало воєводства Київське, Брацлавське та Чернігівське. На переговорах українці домагався, щоб до складу Великого князівства Руського входили й західні українські землі - воєводства Волинське, Подільське, Руське та Белзьке, а такоже Пінській, та Мстиславська повіті. Однако польські посли виявило относительно цього непоступлівість.

Прінагідне слід Зазначити, что Виникнення новой назви Певна мірою віклікане тім, что назва створеної в ході Візвольної Війни 1648-1657 рр. Української держави не булу Офіційно и юридичне определена. Фігурувала назва - «Військо Запорозьке». Іноді на переговорах держава іменувалась як «Гетьман з Військом Запорозьким». Саме так Богдан Хмельницький и підпісував Державні документи, тобто ця формула репрезентувала Українську Гетьманська державу. Фігурувала зазначилися формула й у договорі 1 654 р. як визначення Української Самостійної незалежної держави, что постелили договір з іншою стороною - Московська державою.

Щоправда, царський уряд почти відразу почав упроваджуваті для прієднаної України Назву «Малоросія», котра остаточно утвердилася в Російській імперії. Український народ Ніколи НЕ іменував себе малоросами, а українські землі НЕ називається «Малоросією», только «Україною». Це засвідчують Козацькі думи й народні пісні.

З Другої половини XVII ст. до 1764 р. побутувала назва «Гетьманщина» для визначення української державності та окресленості территории Лівобережної України, что підлягала гетьманській власти й належала России. Правобережна Україна за Андрусівською угідь 1667 р. и Вічнім світом 1686 р. знову булу віддана Московією під владу Польщі й називається только роздрібнено як територія кількох польських йоєводств. Іноді в Офіційному лістуванні траплявся срок «Польська Україна».

У офіційніх документах XVIII ст. зустрічаліся рудименти использование относительно Гетьманщини терміна - «землі Війська Запорозького». Це віклікало заперечення Запорозької Січі, володіння якої за Дніпровімі порогами називається «вольності Війська Запорозького». У +1734 р. Запорозька Січ вислови Царське правительства свой протест проти вживання подібної назви для Гетьманщини.

После Укладення Гадяцької догоди в середіні серпня 1658 р. розпочалася війна України проти Москви. Спочатку царський уряд, дізнавшіся про Гадяцьке догоду Виговського з Польщею, налякався й готов БУВ Дечимо Я поступитися. Воєводам доручалося піті на переговори з Виговським, даже обіцяті Йому Виведення воєводи з військом Із Києва та Визнання умов Гадяцького договору. Виговського були Готові дати звання й посаду київського воєводи, а старшіні Забезпечити землі та всякі свободи. Царський уряд не знаючи полного тексту Гадяцького договору. Виговський, повідомляючі царя про угоду з Польщею, заявляє, нібіто ВІН зберігає союз Із Москвою. Водночас цар виряді в Україну велике військо під проводом князя Трубецьким.

Виговський вже не йняв віри Москві. ВІН спробував вібіті воєводу Шереметьєва та его ратніків Із Києва, пославши проти него військо на чолі зі своим братом Данилом Виговським, Який мусів з'єднатіся з Київським полковником Павлом Хмельницьким. Альо Воєвода Шереметьєв, дізнавшіся про наступ, Вийшов Із Київської фортеці проти козаків и погромив їх під Києвом. Пізніше Данило Виговський попал у полон и БУВ закатованій у російському городе Калузі.

Гетьман Іван Виговський Із Головними силами вірушів проти воєводи Ромодановського, что спочатку стояв на кордоні. Однако Воєвода встіг об'єднатися з Трубецьким и раннього весною 1659 р. більш як стотісячна московська армія під проводом князів Трубецьким, Ромодановського, Пожарського та Львова вірушіла в Україну, руйнуючі й нищачи все на своєму шляху. У складі московського війська БУВ Іван Безпалий з козаками.

Під містечком Срібнім Петро Дорошенко з Козацький загоном Зробив Спроба затріматі це величезне військо, но безуспішно. Сам ВІН ледве врятувався. Князь Пожарського звелів вірізаті всех до одного людей у ​​містечку. В течение 70 днів з 21 квітня +1659 р. Ніжинський полковник Григорій Гуляніцькій Із п'ятьма тисячами козаків свого та Чернігівського полків вітрімувалі облогу в Конотопі стотісячного московського війська. Чи не малі успіху ні запеклі штурми, ні підкопі з мінамі, ні жорстокий Безперервна Гарматна обстріл. Московські командуючі покарали засіпаті рів вокруг фортеці. Козаки робілі вілазкі, розганялі московських вояків, винос з рову насіпану землю й переносили ее на вал, Який ставав чимраз віщим.

Розлюченій Трубецьким пославши часть свого війська до міста Борзни. Місто спалили, побили много людей, козацьких жінок и дітей, а вціліліх відправілі до Москви. Така ж трагічна доля спіткала й Ніжин. Виговський Нарешті зміг зібраті всі свои сили: Козацькі полки (16 тисяч), наймані війська-сербів, поляків, німців, волохів (кілька тисяч), а такоже орди кримського хана Махмет-Гірея та польські корогв під проводом Андрія Висоцького. 24 червня це об'єднане військо вірушіло до Конотопа. За дорозі розбили загін московського війська й підійшлі до багністої річки Соснівкі, что за 15 верстов від Конотопа.

Озирнувшись місцевість, гетьман решил, что вона Підходить для поля битви. Сюди ВІН МАВ Намір віманіті Московське військо й дати Йому бой. Верстов за десять праворуч Виговський поставив татарські орди. Козаків під командуванням Степана Гуляніцького Розмістив на шірокій луці в Закритому місці. Сам гетьман, узявші Невеликий козацький загін и часть орди на чолі з салтаном-Нурадин, перейшов бродом Соснівку й 27 червня з Тілу вдарив на військо, что обклав Конотоп. ВІН МАВ Намір после атаки нібіто вдатися до втечі й таким чином заставить Московське військо погнатіся за козацько-татарським загоном, а отже потрапіті до місця, де сховайся основні Козацькі сили.

Однако после удару Виговського среди ворожок войск вінікла ПАНІКА, смороду начали тікаті, а козаки - переслідуваті їх. Проти Згідно воєводи, побачив, что у Виговського війська вдесятеро менше, чем у них, Самі повели атаку на козаків, котрі, як и наказувано гетьман, втекли й перебралися через Річку Соснівку.

На другий день вранці Пожарського Із 30-тисячний військом перейшов Річку. Решта московських Військових сил залишилось під Конотопом. Пожарського почав лагодіті своих вояків до бою, покаравши Установлювати Гармата. У цею годину козацький п'ятітісячній загін на чолі зі Степаном Гуляніцькім Викопать непомітно для ворога рів, просуваючіся до того моста, Який Щойно перейшло Московське військо. Пожарського атакував зі Своїм загоном Виговський и під ворожок обстрілом зразу придушив тому, знову Використана маневр удаваної втечі. Московські війська кинулися за ним и таким чином опінію далеко від моста. Козаки Гуляніцького, Які тепер опінію в Тілу московського війська, порубали міст и загатили ним Річку, додали ще скошеної трави й очерету, нарубаної лози та шелюги. Річка розлилася на всю луку.

Пожарського, побачив за собою козаків, повернувши назад. Тоді Вже Виговський почав его переслідуваті. Тут Із гуком и свистом, наче вихор, налетіла орда, напавши на військо Пожарського з лівого флангу, з правого атакував Виговський. Пожарського зі своим військом подаючи назад до річки, но там НЕ Було ходу. Гармата й коні повгрузалі в багнюці. Спроба втечі пішкі теж булу Невдалий. 30 тисяч Царське вояків лягли трупом, устілаючі цибулі. Трубецьким з Решті війська поспішів відступіті від Конотопа. Відбіваючісь від атак козаків и татар, что его переслідувалі, ВІН дійшов до Путивля.

Московська армія зізналася нечуваного розгром.Кілька московських воєвод попали в полон. Князя Пожарського Виговський віддав татарам. Тієї так паскудно лаявся, что хан наказав відрубаті Йому голову. Російський історик Соловйов на основе московських джерел опісує Наслідки Розгром Царське войск: «Цвіт московської кінноті ... загінув в один день, и Ніколи Вже после того цар московський НЕ БУВ спроможній вівесті в поле такого блискучії війська. У жалобній одежі Вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах напав на Москву ... Царське столиця Москва тепер затремтіла за свою Власний БЕЗПЕКУ: з наказу царя люди всех станів поспішалі на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар Із боярами раз-у-раз приходив Дивитися на ЦІ роботи. Мешканці околиць зі своими родинами та майном наповнілі Москву, и Йшла чутка, что цар віїздіть за Волгу, за Ярославль ».

Очікувалося, что Виговський піде просто на Москву. Бій під Конотопом, здавай, решил результат Війни на Користь України, з'явилась перспектива звільнітіся від влади Московії. Альо вікорістаті таку грандіозну победу Виговського НЕ удалось. За его плечима Куваєв зрада, готувалося повстання. Опозіцію с помощью воєвод організував керівник старшин промосковської орієнтації - наказний гетьман Іван Безпалий. До того ж більшість українського народу не спрійняла Гадяцької догоди, незважаючі на ее Досягнення з державного, політічного, юридичного подивимось. Неможливо здавався ніякий союз Із Польщею, з-під гніту якої люди только-но визволу. Лякать, что польські магнати й шляхта повернуться, знову буде кріпацтво, панщина, окатоличений, ополячення. Сама думка про поворот під верховенство польського короля булу нестерпною.

Чи не только селяни, а й частина козаків, ОКРЕМІ міста й Такі старшини, як Вінницький пол'ковнік Іван Богун и Славетний кошовий Іван Сірко - противники московської держави, взяли участь у повстанні проти Виговського, Пожалуйста Згідно переросло в народне антіпанське повстання. Жертвою его ставши и Юрій Немирич, которого селяни зарубали біля села Свидовця Козелецького повіту, розшматувавші его Тіло. У цею годину Іван Сірко підняв повстання на півдні. Оголосівші гетьманом Юрася Хмельницького, ВІН організував напад на Крим. Хан, змушеній поспішіті туди, покинувши Виговського, Який НЕ МАВ змогі без татар продовжуваті наступ на Москву.

Шанс візволіті Україну від Царське панування БУВ утрачений. Група полковніків, очоленіх Тимошем Цецюри, Василем Золотаренком, Якимом Сомком, Які домагався гетьманства, організувалі змов проти гетьмана. С помощью «ратних людей» Шереметьєва перебили кілька тисяч пріхільніків Виговського. Знову спалахнуло полум'я Громадянської Війни. Очевидець писав:

«Одне містечко воює проти Іншого, син проти батька, батько проти сина - страшне тут твориться вавілонське замішання». Змовнікі закликали на Україну Трубецьким з Решті его армії. ВІН зібрав свои полки, а потім Вийшов на Лівобережжя, захоплюючі місто за містом и пріводячі всех до присяги на Вірність цареві. Київський Воєвода Шереметьєв пославши військо з Києва, Пожалуйста попалив и зруйнувалися дощенту Гоголів, Вороньків, Трипілля, Стайки, Макарів, Горностай-поле і ще много других містечок, СІЛ и хуторів, а людей - и великих, и дітей, и женщин - усіх до ноги вібіло.

Гетьман спробував звернути до заради, яка зібралася в Германівці на Кіївщіні 11 вересня 1659 р., Но мусів утікаті. Всі козаки его покинули й перейшлі до Юрія Хмельницького. З Виговським залиша только его найманими військо та поляки. Верещагу й Сулиму, Яким гетьман звелів Прочитати на раді гадяцькі пакти, козаки порубали. Група Цецюри обвинили Виговського в тому, что ВІН «продавши Козацьку волю за польські Шляхетські прівілеї». Рада розійшлася й зібралася через Деяк годину у Жердеві, поблизу Канева, Вже без Виговського. Звертаючись гетьманом Юрася Хмельницького. Виговський добровільно передавши Гетьманські клейноди - булаву та бунчук, но поставивши умову, щоб его жінку Олену Виговського з маленьким сином Остапом Юрій Хмельницький випустила Із Чигирина.

На тій годину царська армія оволоділа всім Лівобережжям. ее Командуючим Трубецьким, віконуючі таємні царські інструкції, призвал Юрася Хмельницького до Переяслава. Тут Трубецьким організував раду, Оточі ее 40-тисячний Царське військом. Переважалі на раді старшини - прихильники Москви, з правобережних полковніків почти ніхто НЕ прібув. Юрій Хмельницький, которого знову Було звертаючись гетьманом, попал Фактично в становище Заручники Трубецьким й мусів Прийняти так звані переяславські статті, в якіх, кроме других обмежень української державності, встановлювався контроль царя над військовою діяльністю козацтва, обмежувалася влада гетьмана й підпорядковуваліся чисельність Царське воєводам Функції та права старшінської адміністрації.

Майже всех родічів Виговського було заарештовано: братів - Данила, Василя, Юрія, небоже Іллю Виговського. Їх забрали до Москви, а потім заслали в Сибір. Данило Виговський вмер по дорозі, в Калузі, що не витримала мордування.

После заради до Івана Виговського, Котре спінівся у Білій Церкві, прібулі обозний Носач, полковники Гуляйніцькій та Дорошенко и вручили колишня гетьману Постанову заради й підпіску нового гетьмана Юрія Хмельницького та старшини, что смороду відадуть Виговського его дружину й звільнять Із полону в Чігіріні Деяк поляків. Альо Юрій Хмельницький зламав своє слово й Не випустили Олену Виговського, Якій довелося почти рік прожити в Суботові під сторожів, де вона дуже бідувала. ВІН даже МАВ Намір Видати ее з дитиною Царське правительства.

Переяславські статті 1659 р. віклікалі гостре невдоволення козацтва та Обурення среди старшини, значний частина якої после цього відійшла від Москви, зокрема й деякі найбільші ее прихильники. Утвердівшіся на Лівобережжі, царський уряд поставив за мету анулюваті Гадяцького догоду й продовжіті експансію на Правобережну Україну. ВІН направивши туди, в Порушення Віденської догоди з Польщею, 20-тисячний сильно озброєну й вімуштрувану чужоземнімі офіцерамі армію під проводом Василя Шереметьєва, а такоже 20-тисячний козацький корпус під командуванням полковника Тимоша Цецюри. Гетьман Юрій Хмельницький Із 30-тисячний Козацька військом мусів до них прієднатіся по дорозі.

Поляки Оточі Шереметьєва під містечком Любаром. После кількаденніх боїв Шереметьєв відійшов до Чуднова, де его війська Було взято в облогу. Юрія Хмельницького атакувалі під Слободищами. Козаки відбілі атаки, й тоді польний гетьман Юрій Любомірській предложили переговори. Старшина Пішла на них. Тут таки, в полі, постелили Слободіщенській трактат на основе Галицької догоди, но без головного, принципова пункту про окреме Самостійне «Велике князівство Руське». УЗГОДЖЕНО булу только автономія України на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким.

Козацькі части на чолі з Цецюри залиша табір Царське воєводи, Який, довідавшіся про договір Юрія Хмельницького з поляками, капітулював. Попередньо ВІН видав кілька тисяч козаків, котрі лишилися в его таборі, татарам у неволю, вімовівші для своєї армії право повернення додому без оружия. Альо татари кинулися на неозброєне Московське військо, половину вірізалі, Решт взяли в полон. Сам Шереметьєв 20 років просідів у Криму в неволі.

Серед польських войск під Слободищами, а потім під Чудновим БУВ Іван Виговський Із двома полками. ВІН НЕ втрачав надії реалізуваті Гадяцького догоду. Однако вона хоча и лягла в основу Слободіщенського трактату, що не містіла засадничих статей, Якими визначавши окреме, рівне з Польщею «Велике князівство Руське» й забезпечувалася самостійність України.

Польща, Взагалі, з самого качана НЕ Збирай Виконувати Гадяцького догоду. Ще в травні 1 659 р. у Варшаві на сеймі король и всі стани Речі Посполитої підтверділі присягою Гадяцький договір, нада невелікій части козаків шляхетство. Альо це відбулося после почти місяця бурхливих дебатів, Обурення магнатів и шляхти тім, что Україна домагається урівнення в політічніх и державних правах Із Польщею. Й только цінічне єзуїтське запевнення Беньовського, що треба добиться прілучення козаків до Польщі, а Згідно можна буде й повернути старі порядки, Схили сейм до присяги. Сенаторі на чолі з королем Свідомо йшлі на клятвопорушення, відмову в Майбутнього від своєї присяги.

Король щедро обдарував Івана Виговського, Який втративши своє гетьманство. Настанови его Київським воєводою й сенатором, подарували двоє староста: Любомиль на Холмщіні з 25 селами та Барське на Поділлі, де Було 30 СІЛ. До королівськіх Дарування входила такоже маєтність у Галичині коло Жидачева: з селами Руда на Стрії, Волиця й КОХАВИНА.

После Чуднівського погрому Царське війська Шереметьєва та Підписання Юрком Хмельницьким и старшиною Слободіщенського трактату з Польщею, Виговський, Нарешті, Було повернуто его жінку Олену з сином Остапом. Віговські осіли спочатку в Руді на Стрії, а потім перебралися в Інший свой маєток, у барі, Ближче до козацької України. Іван Виговський НЕ Хотів віддалятіся від українського політічного життя, уболівав за долю рідного краю.

Україна тоді Вже розділілася Фактично на две части - Лівобережну й Правобережну. Кожна з них мала свого гетьмана: на Лівобережжі - демагог и царський прислужник Іван Брюховецький, Котре сам просив царя надіслаті воєвод на Україну, а на Правобережжі - Павло Тетеря. Розумний и освіченій, ВІН у некогда віконував діпломатічні доручення Богдана Хмельницького, Згідно перейшов на службу до польського короля. Домагаючіся булави, умів Юрія Хмельницького зректіся гетьманства и зайнять его посаду правобережного гетьмана під егідою Речі Посполитої. На козацькій раді в Чігіріні старшина, підкуплена Тетерів, звертаючись его гетьманом, а король затвердивши це решение.

За годину свого гетьманування Павло Тетеря показавши себе прислужником польських магнатів, ненасітнім, хитрим, лукавим, немилосердним корістолюбцем, Який діяв Із БЕЗМЕЖНИЙ егоїзмом и жорстокістю. Народ его ненавідів. В особі Іван Виговського Тетеря вбачалася суперники й ворога, претендента на Правобережній гетьманство, хоча колись вдавалося собі за запорозького приятеля й однодумці Виговського, підтрімував Гадяцького догоду. Тетеря БУВ даже родичем Виговського, сестра которого булу дерло жінкою Тетері. Кроме того, между Виговським и Тетерів, Який захопів добро Данила Виговського (брата колишня гетьмана), вініклі й майнові Суперечка.

Напрікінці 1664-1664 років польський король Зробив Останню Спроба захопіті Лівобережну Україну, напавши на неї з польськими коронними та найманими військамі, а такоже Козацькими полками під проводом Тетері. Польща НЕ досягла своєї мети. ее війська мусіли відступіті на Правобережжя. Однако внаслідок цієї агресії на українській землі пролилося много крови, Було спалено много СІЛ и містечок. У Тілу польських войск на Правобережжі, на Брацлавщіні, вібухнуло антіпольське повстання, очолене Іваном Сірком. Тут залишилось невелика польське військо, керованих полковником Себастьяном Маховський. ВІН Виступивши проти повстанців, но ті его відтіснілі и заставил засісті в Білій Церкві, якові обклавши зі своими загонами отаман Сулимка. Повстанці взяли й Лисянку й Ставище на Кіївщіні. Однако на допомогу Маховський прийшов Тетеря з підлеглімі Йому козаками. Смороду розірвалі кільце облоги, Сулимка відступів, а потім его загони Було Розбита під Рокитне, де отаман и загінув. Виговський НЕ втручався у військові Дії, Які розгорнуліся на Правобережжі.

Польські магнати й шляхта недолюблювалі Виговського, Їм не до вподоби були український патріотизм колишня козацького гетьмана, его Ідеї самостійності України. Виговський, ставши польським воєводою й сенатором, залишавсь однак активність захисника православ'я, а у +1662 р. вступивши до Львівського братства. Ще коли Юрась Хмельницький на раді в Корсуні, у тисяча шістсот шістьдесят-два р., Склав свою булаву й постригся в ченці, деякі правобережні Козацькі полковники волілі знову зверни Виговського гетьманом, но польські магнати заперечувалі проти цього.

Смороду підтрімалі звинувачений Тетерів Виговського, что нібіто тієї БУВ організатором повстання на Правобережжі проти Польщі, таємнім прібічніком московського царя.Тетеря написавши листа королю, де Додав, что Виговський Мовляв є спільніком Сірка й має зносини з Москвою. Король не повірів Тетері й написавши Виговського Прихильного листа, в якому просив его прідушіті повстання. Тетеря сфальсіфікував документи на підтвердження безпідставніх звинувачений колишня гетьмана України й розіслав всюди листи. Кроме того, заручівся підтрімкою Маховського. Разом смороду вірішілі зніщіті Виговського. Заслуговує на Рамус, что в некогда Виговський Зробив добро цьом польському полковнікові - викуп Із неволі двох его небожів.

На качану березня 1664 р. Виговський як київський Воєвода видав універсал, склікаючі шляхту київського воєводства на сеймик до Житомира. Однако розіслані повсюди листи Тетері Зроби свою дело. Шляхта Скрізь вже вола, что Виговський зрадник.

Для з'ясування справи Виговський решил Побачити з Тетеря, но не заставши его ні в Білій Церкві, ні в Рокитному. Саме в цею годину Виговського призвал Маховський «на пораду про Важливі речі». Там БУВ и Тетеря. Разом з Іще кількома своими прібічнікамі смороду нібіто склалось військову раду й засудили Виговського до страт. ВІН намагався спростуваті сфальсіфіковані звинувачений, довести, что їхній вирок є крічущім беззаконня и злочином, что его як воєводу й сенатора ма ють судити только король та сенаторів.

Альо все Було даремно. Йому не дозволено Написати королю, що не виконан даже прохання Виговського дати Йому можлівість умерти як годиться хрістіянінові, прислати православного священика, щоб ВІН МІГ вісповідатіся й запричаститися. На світанку дев'ятого березня тисяча шістсот шістьдесят чотири р. Івана Виговського вітяглі з хати й на порозі розстрілялі. Ліходійній вчинок віклікав Обурення міщан и козаків Корсуня. Маховський мусів утікаті з міста.

Жінка Виговського, дізнавшіся про Загибель свого Чоловіка, тяжко захворіла. Але, побоючіся лиха й Собі, хвора, втекла з Бара удвох зі своим братом Юрієм. Кріючіся по лісах, дісталася до Руді, свого Галицького маєтку. З великими труднощамі добула Тіло свого Чоловіка й поховайте его в скіті Руді Гніздічевської, в склепі Хрестовоздвіженської церкви. Через три місяці вона померла, заповівші поховати ее поруч Із чоловіком.

Ні Тетеря, ні Маховський НЕ були покарані.

Гетьман України Іван Виговський відміряв складне, трагічне життя. Патріот України, ВІН БУВ одним з керівніків Візвольної Війни, найближче помічником Богдана у Хмельницького в будівництві Української держави. Діючіі Вже як гетьман у Надзвичайно тяжких условиях, ВІН за всієї своєї ЕНЕРГІЇ, досвіду й таланту, що не зміг, як Богдан Хмельницький, Забезпечити підтрімку обраних курсу широкими масами и не втрімав державного керма у своих руках. ВІН Побачив початок кривавої Руїни, спробував ще раз прислужитися Україні, но загінув на самому виток нового етапу свого життя.

1. Історія України в особах: ІХ-ХVІІІ ст. / В.Замлінській.-К.: Україна, 1993.-369 с.

2. Аркас М.М. Історія України-Русі / Вступ.ст., С.5-45, и комент.В.Г.Скарабея.-Одеса: Маяк, 1994.-392 с.

3. Історія України / В.Ф.Верстюк та ін .; Під ред. В.А.Смолія.-К., Альтернатива, 1997-416с.

4. Довжук І.В. Історія України: імена, події, факти (середина ХVІІ-ХІХ ст.): Навчальний посібнік.- Луганськ: Вид-во Східноукр. Нац. ун-ту, 2001.-132с.

5. Кормич Л.І., Багацькій В.В. Історія України від найдавнішіх часів до ХХІ ст.: Навч. посіб ..- Х.: ТОВ "Одіссей", 2001.- 480с.

6. Субтельний Орест Історія України / Пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вступ.ст. С.В.Кульчіцького.- 2-е від.- Либідь, 1992. -512с .: іл.

7. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавнішіх часів до ХХІ ст .: Навч. посіб ..- К .: Либідь, 1996.-616с.