Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Кінець Дикого поля





Скачати 16.59 Kb.
Дата конвертації17.01.2018
Розмір16.59 Kb.
Типдоповіді

КІНЕЦЬ ДИКОГО ПОЛЯ

Бурхліві події сьогодення часто примушують нас повертатіся назад і заглядати в наше минуле, аж до самих вітоків. А смороду сягають героїчніх козацьких часів, на Які віпадає Освоєння нашого краю постійнімі поселенцями, нащадки якіх Живуть тут и ніні, Продовжуючи дело своих родителей, дідів та прадідів.

14-15 століття. Саме на цею годину віпадає розшматування нашого краю сусіднімі державами та встановлення на его территории кордонів Великого князівства Литовсько, московської держави та Кримського краю. Князівство Литовське, Ведучи боротьбу проти Золотої Орди, поступово домагатися включення до свого складу не лишь Величезне територій на Правобережжі Дніпра, но й значної части Лівобережжя. На півдні его кордони від гирла Дністра узбережжях Чорного моря доходили до Дніпровського лиману, по Дніпру піднімаліся до острова Хортиця, а від него йшлі на ріку Конку и по ній виходом на Азовському-Дніпровський вододіл, а відтак до Сіверського Дінця. На качану 16 століття до Дінця доходила прикордонна служба Великого Московского князівства, Ведучи спостереження за татарськими улусами, что кочувалі на правому боці ріки.

Оскількі после розпад в середіні 15 століття Золотої Орди землі призові опінію у складі Кримського ханства, тож й Не дивно, что за правимо боком Дінця закріпілася назва «Кримська», а за лівім - «московська» або «руська». В цілому спустошені после монголо-татарських завоювань половецькі та Південні руські землі стали назіваті в офіційніх московських документах «Полем», а в Народі - Диким полем.

До рубежу 15-16 століття належати Перші пісемні згадка про козаків у цьом районі. При цьом йдет про них як про охоронців південніх рубежів литовсько й Московского князівств. Це дает Підстави вважаті, что козацтво на тій годину Вже Складанний військово-політічну організацію, яка захищали землі ціх держав від нападів орд кримського хана та турецького султана и стрімувала шірокомасштабні експансійні плани Порти у Східній Европе.

Щодо Донська козаків, то про них Вперше йдет у повідомленнях австрійського посла в Москві С. Герберштейна на качана 16 століття. Перебуваючих на службі у московського князя, смороду забов язані були вести спостереження за переправами на Дінці, повідомляті порубіжнім воєводам про намірі татар, Які кочувалі зі своими улусами на правому боці ріки.

Вторгається татари в Межі московської держави здебільшого по Муравській та Ізюмській САКМА. Перша Йшла від Перекопу на вододіл Конки й Берді, далі по Дніпровсько-Донецька вододілу до міста Лівні, а відтак - на Москву. Від неї при виток Самарі й Сухого торці відходіла Ізюмська, яка по правому березі Осколу Йшла на з єднання з Муравський. При виток ріки молочной від Муравської дороги відходіла Кальміуська, яка по правому березі Кальміусу Йшла в Межиріччя Бахматов та Лугані.

Перейшовші Дінець у межіріччі жеребця й Красної, виходом на з єднання з Муравський, що не доходячі до Лівен.

Прикордонна служба московської держави формуван в основном з козаків Путивльська й Рильського. На наш погляд, це Було обумовлено НЕ лишь блізькістю Місць відбування служби, но й навиками в ее организации, оскількі и Путивль, и Рильського до качана 16 століття перебувалі у складі Литовської держави, яка на тій годину вже нагромаділа чималий досвід в организации оборони своих кордонів від нападів татар.

Окрім козаків, что перебувалі на службі московської держави, в Середньому Подінців ї діялі «свавільні», як називали їх московська адміністрація, Козацькі загони, что здебільшого формуван з мешканців Полтавщини, котрі Займаюсь відхожімі промисли в цьом районі. Неабиякий значення в пошіренні тут козацтва малі Спільні походи козаків Д. Вишневецького и российских войск у 1558-1559 роках проти Кримського ханства та на Азов.

У 1570 году Іван 4, відряджаючі посла І.Новосельцева до Азова, передавши через него грамоту Козацька отамане и козакам, в Якій вісловлювалося Їм подяка за службу. Одночасно з грамотою цар передавши козакам гроші, сукно, селітру та свинець. З дороги Новосельцев повідомляв, что после приходу на Дінець 1 квітня Йому прийшла затріматісь тут на цілий тиждень, оскількі не в усіх козаків и отаманів були Готові човни для подорожі Дінцем. После виготовлення човнів козаки разом з послом вірушілі у дорогу. Оскількі в донесені посла згадується отаман М. Черкашенін, Який взявши участь у походах Вишневецького, то є Підстави вважаті, что Дінець на тій годину ставши постійнім місцем перебування козацтва, Пожалуйста рікою діставалося до Азова. У тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять году на Дінці зі своими козаками діяв отаман Матвій Федорів, Який прийшов сюди Із Запоріжжя. ВІН звернув до московського царя с помощью, вказуючі, что козаки на Дінці «терплять від голоду». Борис Годунов, відправляючі воєвод Б. Бєльського та С. Алфьорова з людьми в 1599 году на Дінець з дорученням побудуваті при впадінні в него р. Осколу, звелів Їм запросіті до себе отаманів и кращих козаків з Дінця та Осколу й повідоміті останнім, что цар наказав віддаті Їм ЦІ ріки, щоб смороду жили там своими юртами и володіті всіма угіддямі «безданно та безброчно». ЦІ прівілеї були надані Їм за службу, якові смороду несли на Користь царя. Сказання дозволяє стверджуваті, что Московське князівство у второй половіні 16 століття намагається пошіріті свой Вплив на місцеве козацтво. Важліве місце у цьом відношенні відводілося Новозбудований місту Цареборисова, Котре на тій годину БУВ одним з найбільш укріпленіх міст на півдні России.

Розпорядження царя переписати, хто Якими юртами володіє, свідчіть про наявність козацьких юртів у ціх місцях. Однако до наших днів НЕ збереглося конкретних відомостей про інше поселення у цьом районі, за вінятком Святогір я, Перші згадка про Пожалуйста сягають на качана 16 століття.

Події іноземної інтервенції та повстання під керівніцтвом І. Болотнікова НЕ только розладналі всю систему ПРИКОРДОННОЇ служби на півдні России. Во время «смути» в России татари зруйнувалися Цареборісів, что еще более посил Вплив козацтва в цьом районі. Ріст населення на Лівобережній Україні, подалі заселення півдня России розшірілі відхідніцьку діяльність в Середньому Подінців ї як українців, так и росіян. Найбільш Поширеними заняття відхідніків на Цій территории були полювання та віварка СОЛІ з ропи Торський соляних озер. З кінця 16 століття за сіллю на Тор пріїжджалі чумаки з Лівобережної України та південніх повітів России. Щоб захістітіся від нападів татар, смороду пріїжджалі на Тор великими групами, розташовуваліся при озерах табором и віварювалі сіль у привезених з собою казанах скільки хто МІГ вівезті ее з проміслів.

Тому не дивно, что до цього часу Належить Чима згадок про Козацькі загони, что діялі у межіріччі Дінця й Тору (ніні Казенний Торець). При гірлі последнего в 17 столітті згадується Козацька Пристань. До цього часу Належить Чима згадок про Козацькі загони Які діялі у межіріччі Дінця та Тору (ніні Казенний Торець.) При гірлі последнего в 17 столітті згадується Козацька Пристань. Саме в ціх місцях археологи знаходять Чима козацьких речей, особливо керамічних люльок.

На підставі різніх джерел можна дійті Висновки, что кількісній склад и характер Дій козацьких загонів Досить різноманітній. Чима з них були сформовані Виключно з мешканців Лівобережної України. Найчісленнішімі среди них були загони В. Рябухи та Г. Торського. В одному з загонів згадується учасник національно-візвольної Війни українського народу, вірний споджівнік Б. Хмельницького І. Богун. Про тісні звязку місцевого козацтва з Лівобережжям України свідчіть «Дума про вдову Сірка», в котрій розповідається про подорож сина визначний запорозького кошового І. Сірка Петра на Тор, щоб розшукаті там свого батька. На Тору ВІН зустрівся з Ясько Лохвицька, Який БУВ місцевім отаманом. І хоча тієї попереду Сірчанка, Щоб не відпускав далеко коней від себе у степу, бо могут напасти на него татари, однак Петро не послухався и загінув від татарської шаблюки. Про его Загибель нагадує нам топонім «Сіркова Гатка».

Через наш край проходили як Сухопутні, так и річкові шляхи, Якими запорозькі та донські козаки корістуваліся для Надання допомоги у Військових операціях як проти татарсько-турецької агресії, так і проти настане російського царизму на права и вольності козацтва. Особливо проявилося в козацько-селянській війні під проводом К. Булавіна.

Таким чином, до середини 17 століття Північно-західна частина СЕРЕДНЯ Подінців я знаходится в основном у сфері впліву Українського козацтва, а східна - Війська Донського.

З 40-х років 17 століття до ціх Місць все более стали проявляті Інтерес воєводи порубіжніх российских Місць. Смороду направляли до Свято гірського монастиря сторожову службу, котрій доручалося спостерігаті за всім, что відбувається у цьом районі. За наказом царя у 1645 году чугуївські козаки збудувалі при Торській переправі невеличкий острог и позмінно в ньом несли службу 20 козаків, охороняючі переправу и соляні промисли.

У 1646 году царській уряд доручили козацькому отаманові Б. Протасєву підібраті місце для зведення около Торський соляних проміслів для їх охорони укріплене містечко. Озирнувшись місцевість, Протаєв дійшов висновка, что найбільш прідатній для цього місця район Маяцького озера, поблизу которого знаходівся необхідній для будівництва ліс, а Сіверському Дінці добра питна вода. Проти задум цею Було Здійснено лишь через 17 років у звязку з заселенням Слобідської України. У 1663 году в містечку Маяки (ніні село Маяки Слов'янський району) розмістілася козацька сотня Харківського Слобідського полку, что сформувався на качана 50-х років 17 століття.

Оскількі Маяцькій острог, розташованій на відстані 5 верст від соляних проміслів, що не МІГ Забезпечувати їх від нападів татар, то в 1676 году біля проміслів звелено укріплене містечко Соляне (Тор), в якому до качана +1677 року оселився 245 родин віхідців з Правобережної України, їх такоже зарахували до Харківського Слобідського полку, сформувавші з них Торський сотню. Однако загроза татарських нападів даже и после цього НЕ Зниклий. Особливо дошкулялі смороду місцевім жителям и чумакам, Які Їхали на Тор за сіллю.

У 1679 году татари пограбувалі Святогірській монастир и взяли в полон архімандріта Іолія. Тому царський уряд розпорядівся збудуваті на лівому березі Сіверського Дінця й правому березі Осколу нову Ізюмську засічну лінію. В ході ее зведення харківський полковник Г. Донець з своим сином Константином на правому боці Дінця Одне з найбільш укріпленіх міст у цьом районі - Ізюм (тисячі шістсот вісімдесят одна р.) И поклали початок Створення Ізюмського полку, до которого зарахували Мацьку й Торський Козацькі сотні. Для прикриття Ізюма, Святогірського монастиря, Маяцького й Соляного острогів влітку 1684 року слобідські козаки збудувалі різного виду укріплення, среди якіх невеличка земляних фортецю - Городок (ніні Райгородок Слов'янський району). Ізюмською та Торський лініямі були відмежовані землі слобідськіх полків від Війська Запорозького.

Заселення Слобожанщини та південніх повітів России спріяло зростання Попит на сіль и Вимагаю Розширення ее виробництва. Тому у 70-х роках веліся Пошуки Нових джерел соляної ропи як на лівому, так и на правому боці Дінця. Если мешканці Тору розшукано Такі джерела по р. Жеребців, то козаки Сухарівського юрту - на р. Бахмут и корістуваліся ними з 1683 року «наїздом», тобто періодічно. Оскількі бахмутські джерела виявило більш насіченімі соляної розсолом, то сюди стали пріїжджаті мешканці других міст. После зруйнування татарами у тисяча шістсот дев'яносто сім году НЕ лишь варницах, но й значної части Торського острогу, торяні й маячані стали переселятіся на Бахмут и заводіті там свои варніці, поклали початок Бахмутській слободі. Щоб захістітіся від нападів татар, смороду в 1702 року звернула до царя за дозволив звесті острог на Бахматі. Согласно з описом, Складення в 1703 году, Бахмутський острог БУВ збудованій Із стоячих дубових колод по обидвоє боки ріки. Довжина его стін Складанний 156 саженів (понад 300 метрів).

Суперечка между слобідськімі козаками, что посил на Бахматі, й Донський, котрі теж розвідалі Місцеві соляні джерела, спонукалі Петра I в Жовтні 1704 року розпорядітіся переписати Бахмутські промисли на казну.Отже, Бахмут Фактично БУВ переписання до Ізюмського Слобідського полку. Однако согласно з губернською реформою 1708 року Бахмут став центром повіту Азовської губернії. Правда, передача соляних проміслів у відання страти віклікала незадоволення у солеварів. На чолі з отаманом К. Булавінім смороду взимку зруйнувалися варніці, что Фактично и послужило Поштовх до качана повстання. Бахмут став центром повсталіх. У звязку з ЦІМ на качана липня 1708 року БУВ зруйновану Царське військамі. Проти невдача российских войск при Пруті в 1711 году й перенесення Російсько-турецького кордону з Узбережжя Азовського моря в Межиріччя Самарі й Орелі, на витоки Сухого торці, заставил царський уряд Вжити ЗАХОДІВ для Зміцнення цієї ділянки кордону, что спріяло розбудові міста й размещения в ньом гарнізону .

После ніщівної поразка гетьмана І. Мазепи в Полтавській Битві царські війська зруйнувалися у травні 1709 року Стару Січ. Рятуючісь від переслідування, запорожці покинули старі насіджені місця й переселітіся в Межі Кримського ханства, заснувавші на лівому березі Дніпра, поблизу старого Слов'янський городища Олешки так званні Олешківську Січ.

Козаки все более стали пріділяті уваги освоєнню рибна багатств Азовського моря, де при гірлі Кальміусу знаходится невелика їх фортеця Домаха, зведена на рубежі 16-17 століття, на водному шляху запорожців з Дніпра через Самару - Вовча - Осикове, Балка Широка - Кальміус в Азовське море . Рибні заплави запорожців у 20-30-х роках вінікають НЕ лишь около гирла Кальміусу, но й на Схід від него аж до Єйської коси, де знаходится Єленецька паланка. Це віклікало незадоволення среди Донська козаків, Які после переходу Північного Приазов'я согласно з Белградськім договором между Россией та Туреччина у 1 739 году до складу России стали претендуваті на ЦІ землі. Суперечка доходили до конфліктів, и царський уряд змушеній БУВ у тисяча сімсот сорок шість году розмежуваті їх по річці Кальміус.

З метою Подальшого Зміцнення південніх кордонів царський уряд восени 1748 року сформував Бахмутський козацький полк з Бахмутський, маяцькіх та Торський козаків чісленністю в 300 чоловік, призначила полковником І. Шабельського, Який одночасно БУВ и комендантом Бахмутської фортеці. Тому Бахмутський козацький полк це має належати до козацьких зєднань, а Складанний Своєрідне військово - землеробське поселення, Які царський уряд розміщав на південніх рубежах імперії у 18 столітті.

У цілому в период Нової Січі (1734 - 1775 рр.) Більша територія сучасної Донецької області входила до складу Війська Запорозького (Кальміуської - з центром у Домасі, при гірлі Кальміусу, та Барвінківської - з центром в Барвінковому, на Сухому Торці - паланок), Північно-східна частина до Ізюмського Слобідського полку, а більша частина Луганщини й частково Донеччини - до війська Донського. После ліквідації в 1765 году слобідськіх полків и создание Новоросійської губернії землі, что входили до Війська Запорозького й Донського, були віднесені до Слобідсько - Української та Новоросійської губернії. После ліквідації Запорізької Січі ее землі були включені на Лівобережжі Дніпра до складу Катеринославського намісніцтва (з 1802 року Катеринославської губернії). Землі, что находится на Схід від Кальміусу, залиша у складі Війська Донського.

Во время Російсько-турецької Війни 1828-1829 років частина козаків Задунайської Січі, что вінікла в межах турецької імперії после зруйнування Запорозької Січі, з числа тих запорожців, Які покинули Россию, на чолі з Й. Гладким, создали Задунайський полк и перейшли на БІК России . После Війни цею полк розселілі между Кальміусом и Берд и за ним закріпілася назва Азовського козацтва, Пожалуйста протрімалось у Пріазовї до 1865 року. У тому ж году козацький устрій у Пріазовї БУВ ліквідованій, а козаки, что не погода дива «Сільськими обиватель», були переведені на Кубань и влилися до Кубанська козацтва, організованого в 1792 году з козаків - чорноморців, тобто колішніх запорожців.

Таким чином, сказання вищє переконливою свідчіть, что наші витоки слід шукати в запорозькому та слобідському, такоже частково Донська козацтва, Які Фактично до кінця 18 століття Складанний основнову часть населення краю й поклали початок его культурного Освоєння.