Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Кримінальний кодекc РРФСР 1922 року





Скачати 12.1 Kb.
Дата конвертації 19.06.2019
Розмір 12.1 Kb.
Тип реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ

МОСКОВСЬКА ДЕРЖАВНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

ФІЛІЯ МДЮА У Вологді

Контрольна робота З ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ТЕМА: КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС РРФСР 1922 Г.

Виконав роботу студент:

курс 1, група 2, Виноградова Ірина Аркадіївна ()

адреса: м Череповець, вул. Ломоносова, д. 2/26, кв. 20

дата: «4» Листопад 200 7 року

Перевірив роботу:

Дата :, оцінка:,.

(Підпис викладача)

ВОЛОГДА 2007


ПЛАН

Стор.

введення 3

1 Загальні відомості Кримінального кодексу 1922 г. 4

1.1 Злочин і система покарання 4

1.2 Система злочинів по КК 7

висновок 9


ВСТУП

Кримінальний кодекс Української РСР вступив в дію з 1 червня 1922 року. Це був найкоротший з усіх відомих світовій історії кодекс: всього 218 статей. Одну чверть займали норми Загальної частини. А це найвірніший показник змістовності всякого Кримінального кодексу; його наукового рівня, бо саме в нормах Загальної частини виражаються принципи і загальні положення відповідальності за злочини. Від їх соціально-правової точності і повноти залежить змістовність кодексу в цілому.

Загальна частина КК мала наступну систему: розділ I - межі дії Кримінального кодексу; II - загальні початку застосування покарання; III - визначення міри покарання; IV - пологи і види покарань та інших заходів соціального захисту; V - порядок відбування покарань.

Принциповою особливістю першого соціалістичного Кримінального кодексу стало розкриття матеріальної, тобто соціальної, сутності та призначення інститутів і норм Загальної частини. Захист робітничо-селянської держави і суспільства від злочинних посягань чітко і відкрито оголошувалася завданням Кримінального кодексу (ст. 5).


1 ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ 1922 р

1.1 Злочин і система покарання

Під злочином Кодекс розумів «всяке суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного ладу період часу» (ст. 6).

У дефініції злочину, можна сказати, присутній і правової ознака - протиправність, бо йдеться про небезпеку злочинів правопорядку, тобто порядку, що охороняється правом. Однак забороненої злочинів кримінальним законом не могла бути включена в поняття злочину через норми про аналогії.

Стаття 10 КК встановлювала: «У разі відсутності в Кримінальному кодексі прямих вказівок на окремі види злочинів, покарання або заходи соціального захисту застосовуються відповідно до статей Кримінального кодексу, які передбачають найбільш близькі за важливістю і роду злочину, з дотриманням правил Загальної частини цього кодексу», т. е. використовувався принцип аналогії, що давало судам можливість широкого тлумачення закону.

Проголошеними цілями покарання були попередження нових правопорушень, пристосування порушника до умов співжиття, позбавлення злочинця можливості здійснювати нові злочини (ст. 8). Призначення покарання здійснювалося судовими органами на основі «соціалістичного правосвідомості», Керівних почав і статей Кримінального кодексу (ст. 9).

При визначенні міри покарання враховувалися ступінь і характер небезпеки як самого злочинця, так і злочини, вчиненого ним (ст. 24). Передбачалося, що покарання має бути доцільним, що також визначав суд (ст. 26).

Згідно ст. 32 КК система покарань включала:

1) Вигнання з меж РРФСР на строк або безстроково.

2) Позбавлення волі з суворою ізоляцією або без такої.

3) Примусові роботи без утримання під вартою.

4) Умовне засудження.

5) Конфіскацію майна, повну або часткову.

6) Штраф.

7) Поразка прав.

8) Звільнення з посади.

9) Громадський осуд.

10) Покладення обов'язку загладити шкоду.

Згідно ст. 33 КК «у справах, що перебувають у провадженні революційних трибуналів, надалі до скасування Всеросійським Центральним виконавчим комітетом, у випадках, коли статтями Кодексу визначено вища міра покарання в якості такої застосовується розстріл».

Обставини, що виключають кримінальну відповідальність: необхідна оборона і крайня необхідність (ст. 19).

Максимальний термін позбавлення волі встановлювався в десять років, що вкрай гуманно взагалі, а для держави, де ще тривала громадянська війна, існувала економічна розруха, злочинність залишалася на високому рівні, особливо.

Згідно ст. 36, якщо злочин, за яким визначено покарання у вигляді позбавлення волі, вчинене засудженим вперше, при важкому збігу обставин в його житті, і коли ступінь небезпеки засудженого для гуртожитку не вимагає обов'язкової ізоляції, суд може застосувати до нього умовне судження.

До інших заходів соціального захисту, який заміняє за вироком суду покарання, відносяться (ст. 46):

1) Приміщення в установу для умственно- або морально-дефективних.

2) Примусове рішення.

3) Заборона займати ту чи іншу посаду або займатися тією чи іншою діяльністю або промислом.

4) Видалення з певної місцевості.

Кримінальний кодекс зайняв позицію принципової незамінності штрафу позбавленням волі. Тим самим виключалася можливість незаможним засудженим позбавляться волі тільки тому, що вони не мали коштів для оплати штрафу, а імущим відкупитися грошима від позбавлення волі. При неможливості оплатити штраф Кримінальний кодекс ставив штраф примусовими роботами без утримання під вартою.

Позбавлення прав складалося в позбавленні активного і пасивного виборчого права, права займати відповідальні посади, бути народним засідателем, захисником на суді, піклувальником і опікуном. Треба зауважити, що радянське кримінальне законодавство в подальшому відмовилося від даного виду покарання, що не безперечно. Зарубіжні Кримінальні кодекс, в тому числі новітні - Кримінальний кодекс Франції 1992 року і Кримінальний кодекс Іспанії 1995 року, таке покарання навіть у розширеному варіанті знають і успішно застосовують на практиці.

Найлегше покарання - громадський осуд - полягала в публічному (на зборах, сільському сході і т.д.) оголошенні винесеного судом осуду цій особі або опублікування вироку у пресі за рахунок засудженого або без опублікування.

Встановивши мінімальний вік кримінальної відповідальності в 14 років (ст. 18), Кримінальний кодекс 1922 року в тому ж році зазнав подальші зміни в бік гуманізації. Покарання неповнолітнім у віці від 14 до 16 років судом пом'якшується наполовину, від 16 до 18 - на одну третину проти вищого розміру санкції, встановленої відповідними статтями Кримінального кодексу. Смертна кара до неповнолітніх не застосовувалася, так само як і до вагітних жінок.

1.2 Система злочинів по КК

Система злочинів за Кримінальним кодексом включала: державні, проти порядку управління, господарські, майнові, військові та ін.

Кримінальний кодекс передбачав ряд заходів, спрямованих на боротьбу з незаконним приватним підприємництвом: покарання за марнотратне ставлення орендаря до державного майна (ст. 129), за зловмисне використання договору з державною організацією (ст. 130), порушення законів про працю (ст. 132) , штучне підвищення цін і злісний невипуск товарів на ринок (ст. 137), приховування доходів, порушення законів про державні монополії і т.д.

В ході розробки Кримінального кодексу було запропоновано розбити передбачені види злочинів на дві групи: злочини, спрямовані проти суспільних і економічних відносин, встановлених владою, і злочини, спрямовані проти «пережитків дореволюційного ладу», збереження яких було обумовлено перехідним часом. Автори проекту передбачали, що така класифікація послужить більш чіткому розмежуванню двох сфер правопорядку, що включає елементи старого і нового права, і буде сприяти «посилення класового початку». Ці пропозиції були відкинуті, але диференціація злочинів за ступенем їх соціально-економічної небезпеки зберігалася. Кримінальний кодекс виділяв групу злочинів, спрямованих соціальних підвалин, встановлених владою. Для таких злочинів закон встановлював твердий мінімум покарань. Кримінальний кодекс вводив також поняття «економічна контрреволюція» (ст. 57).

У лютому 1927 р СРСР ЦВК прийняла Положення про державні (контрреволюційних) і особливо небезпечні злочини проти порядку управління. У Положенні давалося досить широке визначення контрреволюційного злочину (всього 14 складів).

У переліку різних видів цього діяння особливе місце зайняло «шкідництво» ( «підрив державної промисловості, транспорту, торгівлі, грошового обігу або кредитної системи, а так само кооперації ... шляхом ... використання державних установ і підприємств ...»), боротьба з яким незабаром набула найширшого поширення (процеси Промпартії, «Шахтинська справа» і т.д.). Недонесення про злочини, що готуються також тягло кримінальну відповідальність.

У 1927 р прийнятий союзний Закон про реквизициях і конфіскації майна, що застосовуються в адміністративному і кримінальному порядку. Давався докладний перелік предметів, які могли вилучатися в державну казну.

Кримінальний кодекс перекваліфікував деякі склади злочинів. До 1921 року майже будь-яка форма приватної торгівлі визначалася як спекуляція. Неп вніс зміни в ці оцінки, треба було шукати нову грань між спекуляцією і допустимої законом приватною торгівлею. За декретом РНК (липень 1921 г.) ознаками спекуляції стали змову з метою підвищення цін, злісний невипуск товарів на ринок і скупка-збут заборонених до продажу товарів. З колишнього поняття спекуляції виділилися нові склади: контрабанда, порушення торгових монополій, фальсифікація товарів, лихварство.

З посиленням законодавчого регламентування цін приватного ринку законодавець вводив в Кримінальний кодекс спеціальні статті, які передбачали відповідальність приватних торговців за порушення етикетних і граничних цін. Порушення договірних цін регламентувалося статтями Кримінального кодексу про порушення загальних договірних зобов'язань. Стаття 130 Кримінального кодексу передбачала відповідальність приватного контрагента, що не виконав зобов'язання за договором з держорганом.

Судова практика давала досить широке тлумачення ст. 128 Кримінального кодексу (про посадові злочини). У число суб'єктів цих злочинів включалися не тільки посадові особи, а й приватні особи ( «непмани») в якості співучасників. Репресії були звернені на «змичку господарників і приватних підприємців та посередників». Закон суворо карав також хабарництво як вид економічної злочинності.

Судова практика зафіксувала кілька форм ухилення від податків: за змовою, приховування джерел доходів під чужою вивіскою і за підставною особою, шляхом використання подвійної бухгалтерії, у формі організації «лжекооператіва».


ВИСНОВОК

Вплив принципу доцільності на правозастосовчу діяльність позначилося в розширенні прав суду тлумачити закон. При розробці кримінального кодексу висувалося навіть пропозиція обмежитися однією спільною частиною Кодексу, надавши суду самому визначати вид і розміри покарання. Елементи правового нігілізму поєднувалися з тенденцією посилити репресивну кримінальну політику.

Таким чином, основними позитивними рисами першого радянського Кримінального кодексу є:

1) Ясна розкриття соціальної природи радянського кримінального законодавства, його завдань, поняття злочину, обставин, що виключають кримінальну відповідальність, цілей покарання.

2) Реалізація принципу провини відновленням норм про умисел і необережність.

3) Гуманність і справедливість системи покарання.


Список використаних джерел

1) Історія держави і права СРСР: збірник документів. Ч. II / М., 1968.

2) Ісаєв І.А. Історія держави і права України: Підручник. - М .: МАУП, 1999. - 608 с.