Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Окупація німцямі Чернігівщини





Скачати 96.73 Kb.
Дата конвертації11.09.2019
Розмір96.73 Kb.
Типдипломна робота

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Розчленування территории Чернігівщини

1.1 Окупація німцямі Чернігівщини

1.2 Установка націстського «нового режиму»

Розділ ІІ. окупація Чернігівщини

2.1 Життя та побут населення на окупованіх теріторіях

2.2 Звірства и злочини німецько-фашістськіх загарбніків на Чернігівщіні

2.3 Партизанський рух на Чернігівщіні

Висновки

Список використаної літератури

Додаток


Вступ

У период Другої Світової Війни, у ході літнього Настанов німецькіх войск тисячу дев'ятсот сорок одна року, Чернігів став ключовими пунктом на шляху їхнього продвижения на Москву, в обхід Брянськ лісів. Стратегічне значення Чернігова розуміло и радянське командування, что влаштувало тут Сильні рубежі оборони. Дерло нальотом німецької АВІАЦІЇ місто піддалося Вже напрікінці червня сорок первого. Бомбування завдали Чернігову Великі руйнування.

Німецька окупація Чернігова трівала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1 943 року. У городе Було Створено три концентраційніх Таборі, усього за роки Війни німці зніщілі в городе більш 52 тисяч місцевіх жителей и радянського військовополоненіх. Сьогодні про це нагадують пам'ятники, Установлені на місцях масових страт. Лісіста місцевість Чернігівщини и сусідніх областей створювала спріятліві умови для ведення партизанської Війни. Партизанський рух у краї одержало величезне Розма, у ньом брало участь більш 50 тисяч чоловік. У самому ж Чернігові під керівніцтвом Радянської розвідки активно діяло антінімецьке підпілля, что коордінувало свои Дії з партизанами. окупація німецький фашістській Чернігівщина

Суть окупаційного режиму пролягав в тому, щоб жорстокістю и Терор залякаті людей, зламаті їх Опір и превратить в покірніх рабів. Військово-поліцейський апарат проводив організоване пограбування населення, створював нестерпні умови, прірікав на голодну смерть. Загальні РІСД націстського «нового порядку»: ліквідація суверенітету або державності завойованіх держав (територій); економічне пограбування и использование всех ресурсов в інтересах ІІІ рейху; Расова дискримінація, геноцид, антісемізм, терор, репресії, Масові убийства невинних людей.

Актуальність теми дослідження Полягає в ее сінтезуючому характері. Незважаючі на з'явиться в останні роки окремий наукових праць, на сьогоднішній дня не існує дослідження, в якому б максимально БУВ бі избран та узагальненій історікографічній материал Стосовно окресленої проблеми.

Об'єкт дослідження - окупація Чернігівщини в часи Великої Вітчізняної Війни.

Мета дослідження - на Основі АНАЛІЗУ джерельної бази осмісліті історичні факти та віявіті характерні Особливості окупації Чернігівщини.

З означеної мети віплівають и певні завдання, Які торкають з'ясування спеціфічніх особливо окупації на Чернігівщіні, а самє:

- Встановити хронологічну послідовність подій ПЕРІОДУ, співвідносіті історичні події з відповідною Епоха.

- опісуваті мобілізаційні заходи, процес окупації Чернігівщини, перебіг найважлівішіх Військових подій 1941 -1943 рр.

- Характеризувати націстській «новий порядок», діяльність Радянська партизан та українського визвольного руху.

- візначаті основні результати та Наслідки Війни для Чернігівщини и України в цілому та українського народу, внесок українського народу у победу над Німеччіною та ее союзниками.

Хронологічні рамки дослідження 1941-1943 рр.

Відповідно логіки Викладення матеріалу, якої потребує Розкриття обраної тими, робота структурована Наступний чином: Вступ, два основних розділи (шкірний з якіх, відповідно, має декілька підрозділів), Висновки, список використаної літератури. ОБСЯГИ діпломної роботи - 56 сторінок. Список використаної літератури Включає 45 джерел.

Розділ І. Розчленування территории Чернігівщини

1.1. Окупація німцямі Чернігівщини

Перший Наліт ворожої АВІАЦІЇ на Чернігів состоялся 27 червня +1941 року. У погожий сонячний полудень німецький Бомбардувальник «Юнкерс-87» з'явився в небі над залізнічною станцією й Виваль зі свого черева Смертельний Вантаж - бомби, Які з наростаючім свистом, что переходити у пронізлівій вий, полетілі на землю, несучі Із собою смерть.

Там, на прістанційній территории, после вібухів бомб Щось зайнять, и високо в небо здійнявся чорний стовп диму. Пізніше розповідалі, что НЕ обійшлося без убитих и поранених. У цистерну з пальним, что стояло на шляхах поруч Із ешелону, у якому везли поранених Із фронту, попала бомба, від Вибух цистерни зайнять вагони з пораненими. Частина з них погибли.

Характерним для дере днів Війни БУВ Інтерес городян до того, что відбулося там, де впали бомби. Люди збігаліся до місця події, щоб подивитись воронки бомб, зібраті осколки, своими очима Побачити руйнування. Начальство теж, проявляючі цікавість, котіло в ТІМ ж напрямку у Фаетон и на пролітках (легкових машин тоді Було мало, та й ті мобілізувалі для потреб армії).

Трохи пізніше, вже з качана липня, подібні події віклікалі протілежні Дії. При набліженні німецькіх літаків, коли служба протіповітряної оборони сповіщала про це населення фабричними гудками й Вітте сирен, усі поспішалі в Укриття - бомбосховіща й «щіліні». І не тому, Щоб не загинуть від вібухів бомб, Які все Частіше й Частіше падали в різніх частина міста, а з побоювання постраждаті від осколків зенітніх снарядів, дощем сипа з неба. ЦІ важкі шматочкі металу Із рваними краями набирали при падінні з Великої висоти таку силу, что пробивали наскрізь залізні дахи будинків и начисто зрізалі Гілки дерев у садах и парках міста, и не Було Спасіння тому, хто попадав під цею «залізний дощ».

На тій годину кілька зенітніх батарей вже ВСТАНОВИВ на західній и південній окраїнах Чернігова для охорони залізничного Вузли, залізничного й автобусного мостів через Десну.

Тім годиною лінія фронту, судячі зі зведення Совінформбюро, неухильного набліжалася до Чернігова. У них стали згадуваті про жорстокі бої НЕ только на Житомирська, но й на Київському й Гомельська напрямку.

Через місто на Захід до Дніпра проходили в пішому ході колони червоноармійців у ще чистенькому обмундіруванні, з новенькими гвінтівкамі. На плечах несли кулемет. Артілерію везли Слідом за колонами на кінній тязі.

У протилежних напрямку Із заходу на Схід ішлі юрбамі и Їхали обозами біженці Із Західної України, Житомирщини, Білорусії. Їх втомлені, похмурі особи несли на Собі печатку горя й страждань, щє не баченіх чернігівцямі.

Брели через місто велика рогата худоба, вівці й даже низка свиней, якові підганяли жінки-колгоспніці й підлітки. Все це збіговісько, что мукає, что бекає й хрюкає, тяглом, що не поспішаючі, до автодорожнього моста через Десну, перекріваючі іноді Повністю рух по вулиці Толстого - ОСНОВНОЇ магістралі, - через місто, Із заходу до Київського шосе й далі до переправи. Хмари дрібного сухого пилку, збітої на дорогах масами людей и тварин, вісілі в повітрі з раннього ранку й до пізнього вечора.

Населення стало зазнаваті труднощів Із продовольством. Деякі заповзятліві люди вістачалі з магазинів про запас усе, что можна, створюючі паніку. Сурові Міри наказание, введені повсюдне проти тих, хто дезорганізовував торгівлю, Сталі застосовуватіся й у Чернігові.

У городе росли й шіріліся різноманітні чутки, Які пошірюваліся зі швідкістю блискавки. Їх сіяла німецькі агентури й прітаівшієся вороги Радянської влади. Ціль слухів - вселитися страх у душі людей, вселитися думці про ті, что гітлерівська армія Непереможне й крах Червоної Армії неминучий, підірваті Оборонні заходи й т.д.

Труднощі військового побуту для мирного населення зростан: все довше и довше ставали Черги за хлібом, зниклого із продажу цукор, м'ясопродукти й много чего Іншого.

Рятувалі положення овочі. У шкірного Городянина в ті часи БУВ місто - Якщо не біля будинку, то за містом, на Кордовському лузі, на луках біля Святого гаю (Лесковцька заплава) и в других місцях на околицях Чернігова.

Кроме цього много жителей містілі домашню жівність - свиней, кіз и даже корів, які не говорячі Вже про кроликів, курей, качок, так что голод в обласному центрі Ще не відчувався.

Чернігів з шкірних днем ​​ставала все Менш людно. Одні чернігівці, а їх були Тисячі, ПІШЛИ будуваті протітанкові рови й дзоти На лінії майбутньої оборони міста, інші поступово евакуюваліся на Схід різнімі шляхами - залізніцею по Ніжінської гілці й на пароплава на гору по Десні до Новгород-Сіверського. Евакуація проходила під ударами гітлерівської АВІАЦІЇ, что панували в повітрі, обстрілювало й бомбила всех ПІДРЯД и Військових, и біженців, и Пересувні госпіталі під знаком Червоного Хреста.

У самому Чернігові розгорнулі кілька госпіталів. Під них, як правило, відводілі будинки шкіл. Например, великий госпіталь, у якому лікувалі НЕ только Радянська Військовослужбовців, но й поранених німецькіх військовополоненіх, відкрілі на базі школи № 2 ім. Войкова, на вулиці Пролетарській.

Незважаючі на невдачі Нашої армії на Фронті, про Які дуже Обережно повідомлялося у зведення Совінформбюро, життя міста аж до кінця серпня 1941 року протікала організовано, у твердих рамках воєнного стану.

Чи не підлягаючі мобілізації в силу різніх причин чоловіки й жінки вступали в ряди народного ополчення. Усього в городе в ополчення вступило 2059 чоловік, у т.ч. 708 жінок.

Розгорнулася масова підготовка населення по протіповітряній обороні, розрахована на 15-Годіна програму (з них 13 годин практичних зайняти). Вона включала Вивчення методів Гасіння запальний бомб при їх влученні в житлові й інші Будови, Користування Протигаз, Надання Першої медичної допомоги потерпілім від отруйніх Речовини й ін. Це навчання проводилося працівнікамі Осоавіахіма, Громадська організацією, подібною до ДОСААФ. Заняття проходили на пустірях або в скверах. На Лесковіці, например, смороду проводять на базарчику по вул. Луговій (біля дерев'яного одноповерховий будинку, что Використана для молодших класів школи № 4 (тепер тут розміщається дитяча туристична станція).

За Спогадах колишня секретаря Чернігівського міськкому КП (б) У Левоненко В. М. підготовка партійного підпілля для Боротьба з німецько-фашістськімі загарбників у випадка окупації противником Чернігова Почаїв з того, что це питання Було обговорено на засіданні міського партійного активу напрікінці червня одна тисяча дев'ятсот сорок одна року за участь секретарів партійніх ОРГАНІЗАЦІЙ, керівніків підприємств, установ й Іншого активу. Підбором людей для БОРОТЬБИ в Тілу ворога в обласному центрі Залишайся як ОКРЕМІ підпільнікі, так и групи по 5-7 чоловік займався Левоненко разом Із секретарями міськкому Красильникова и Климчуком. Усього Залишайся 7 груп и біля десяти підпільніків-одінаків.

Групи були створені на залізнічній станції Чернігів, електростанції, вузлі зв'язку й на других підпріємствах. Для зв'язку между ними й з партизанами підібралі в різніх частина міста явочні квартири.

Заклали для потреб підпілля две таємні бази. Одна булу влаштована за залізнічнім полотном недалеко від вокзалу, куди Левоненко разом зі членом підпільного міськкому КП (б) У, машіністом залізничного депо Соловйовим А. С. и шофером міськкому заклали тол, детонатори, гранати, карабіні, наганом, патрони, а такоже продукти - сало, сухарі.

Другу базу Із продуктами заклали в лісі біля пріміського села Забарівці Левоненко В.М., голова міськвіконкому Брон І.Я. и горкомовській шофер.

Одночасно в Чернігові з 27 липня тисячі дев'ятсот сорок одна року качана Почаїв працювати спецшкола по підготовці командирів партизанського загонів й інструкторів, організована ЦК КП (б) У. Розміщалася вона на Подусівці. Пропускна здатність школи 150-200 чоловік при Програмі навчання 3 дні, после, чого курсантів озброювалі й перекидали на теріторію, зайнятий противником. Природно за такий короткий строк якісну підготовку майбутніх партизанів Забезпечити Було Важко.

У ті хвилини молоді хлопці-розвіднікі посівілі й постарілі душею на много років.Смороду навіч побачим «новий порядок», что начали встановлюваті на захоплень теріторіях гітлерівці и їхні пособники.

После повернення з Тілу ворога розвіднікі доповілі про все побачення в штабі 5-й армії, что розташовувалася тоді в м. Овруч. Їх прийнять Командуючим армією генерал М. І. Потапов.

Віслухавші Розповідь про розправу гітлерівців над мирними беззахіснімі людьми, генерал наказав сделать операцію відплаті. І знову ПІШЛИ у ворожок тил розвіднікі загону ДД-8, но тепер уже на чолі спеціального підрозділу, оснащеного автоматичності зброєю й гранатами.

Німецькім літакам, Які наліталі на місто в нічний час, подавали Світлові сигналі шпигуни, наводячі Бомбовоз на Важливі військові об'єкти. Віловлюваті ворожі агентури органам НКВС допомагало місцеве населення.

Від мостів через Десну, Які й денний час Неодноразово намагались бомбіті «Юнкерс», відганялі ворога як зенітні батареї, так и винищувачі «І-16» й «Чайки», что базуваліся на аеродромі біля с. Количівка.

Фатальним для Чернігова став літній день 23 серпня. Почався як Звичайно й, здавалось, ніщо НЕ передвіщало тих трагічніх подій, Які розгорнуліся через кілька годин. Як Звичайно, тяглом через місто до автодорожнього моста через Десну чісленні обози біженців, зрідка проходили по вулиця машини з військовімі, на прістанційніх шляхах йшло завантаження вагонів різнім майном для евакуації на Схід. Много підприємств й встанови Вже звертали свою роботу через Наближення фронту. Однако ще много жителей міста Було зайнятості на збіранні врожаю в прилягла селах.

У 18 годин дня з боку Гомеля з'явилися 9 німецькіх бомбардувальніків. Смороду летіли трійкамі на невелікій вісоті й коли досяглі центру міста, почув Якийсь незрозумілій шурхіт. Через кілька секунд град запальний термітніх бомб обрушився на мірні квартали Чернігова в его центральній части. Спалахнулі чісленні вогнища пожеж.

Спроба жителей гасить запальнички були перервані Наступний хвиля ворожок літаків, Які вісіпалі на місто Вантаж Осколковой и фугасних бомб різного калібру.

З короткими Перерва хвиля за Хвиля атакувалі Чернігів німецькі Бомбардувальник, и море вогню охопіло теріторію міста від вулиці Комсомольської до річки Стрижень в одну сторону, и від вулиці Старокіївської до Валу - в іншу.

На окраїнах, де були одноповерхові будинки в оточенні садів и городів, запальнички Рідко потрапляли в Будови й великий збиток не принесли.

Моторошно видовища являла собою варта на невеликі пагорбі при в'їзді в Чернігів по Київському шосе п'ятіглава Єкатерінінська церква - пам'ятник архітектури XVIII століття, шкірні глава якої Горіла, як гігантська свіча. П'ять вогненним стовпів стали над нею.

У передвоєнні роки церква превратилась в сховище архіву. Бомби, пробивши залізний дах храму, запалили стелажі з папером, скла вікон повіліталі від вібухів - сильна тяга гарячого Повітря вікідані через прогорілі куполи Палаючі Аркуші документів угору на сотні метрів. Смороду розліталіся по лугах на берегах Десни й там догорялі в траві й кущах.

Величезне Багряного Заграва, что встала над Черніговом, бачили в Ріпках, Березному, Куліківці й других населених пунктах, что перебувають від Чернігова на відстані десятків кілометрів.

Масовані нальотом німецької АВІАЦІЇ трівалі до 25 серпня, тобто Троє доби ПІДРЯД ішло систематичне навмісне знищення одного з найдавнішіх міст країни з его унікальнімі пам'ятниками старовини, історії й культури.

У следующие дні, аж до вступления німецькіх войск у Чернігів 9 вересня, місто продовжувалі теж бомбіті, хоча й не так запекло, як у попередні дні. Наліталі ОКРЕМІ літаки.

Червоноармійці, что відступалі через Чернігів, були вражені картиною зруйновану міста, трагедії его жителей. Напрікінці серпня практично всі жителі покинули місто, розбреліся по околішніх селах, много хто Пішов на Схід. За вулиця Чернігова среди паруючіх Руїн бродили одягнені хто в что здатний, або зовсім голі Хворі псіхоневрологічного диспансеру, что залиша без догляд. Смороду наганялі жах на Деяк, что залиша у своих Будинком на окраїнах міста жителей.

Кинути населення напівзруйноване місто піддалося навалі мародерів, что нахлінулі Із бліжніх до міста сіл. У Чернігів смороду йшлі юрбамі й злегку, только з порожнімі мішкамі а руках. Назад тяглом все, что потрапляло під руки. Грабувалі без зазору Совісті й житло, и магазини, и склади. Чи не всі, Звичайно, селяни зайнять цією несправедливою делом, но ті, кого жадібність погнала за наживою в Палаюча, что піддавався нальотом німецької АВІАЦІЇ місто, наволоклі у свои хати, Клуні й коморі гори різного добра.

Розігнаті Цю зграя НЕ Було кому. Місцева влада Пішла за Десну. А голова міськвіконкому Брон І.Я встіг добігті до Харкова. Его заарештувала й по вироку військового трибуналу розстрілялі за боягузтво, за ті, что кинувши місто в такий тяжкий для него годину.

Військовім у ту пору не дуже Було до наведення порядку у всім цьом. Смороду готуваліся до оборони на бліжніх підступах до Чернігова. Опір частин 5-й армії, что обороняла Чернігів, Було завзятим, но ворог МАВ предпочтение в жівій сілі й техніку.

1.2. Установка націстського «нового режиму»

У самому городе боїв НЕ Було. 9 вересня 1 941 року ковані чоботи солдат вермахту застукали по бруковіх бруківках Чернігова. В історії древнього міста відкрілася нова сторінка, ліховісна по своєму змісту від первого до последнего рядка.

Орда завойовніків у зеленій уніформі, ненажерліва, як сарана, заполонила місто. Автодорожній и залізничний мости були вісаджені відступаючою Червоною Армією, и в Чернігові Скоп'є маса німецькіх войск всех пологів оружия, что очікує наведення переправи через Десну.

Солдати валандаліся по дворах на окраїнах міста й виглядаю, де й что можна потягнуті. З усіх боків чулася: «Матка, яйки! Матка, млеко! Матка, клеб! »

Потроху в Чернігів стало повертатіся населення, что покинуло місто во время бомбування, а такоже много хто з тих, хто евакуювався, но змушеній БУВ вернуться, тому что наступавшіє зі сторони Новгород-Сіверського на Прилуки німецькі дивізії перерізувалі всі дороги на Схід.

Чи не вірячі своим очам, оглядалі люди своє рідне місто, знівеченій до невпізнанності чисельність руйнування. Ця картина прідушувала й гнітіла шкірного, тім более, что много Із тих, хто повернув нашли вместо рідного вогнища попелища. Чернігів став для них чужим. Слух різала іншомовна мова прібульців, что звучала музика губних гармошок на кожному кроці, на якіх пілікалі солдати.

Серед войск, что окупувавши Чернігів, заполонили своими візкамі, мотоциклами, величезне вантажівкамі, гарматами, танками всі вулиці й площа, були, Звичайно, Різні німці - нахабні й ввічліві, аматори поживитися й Які НЕ займаюсь грабежами. Альо всех їх відрізняло якусь зарозумілість Стосовно місцевіх жителей. На ліці шкірного Було вираженість самовдоволеної Преимущества. А много хто поводівся в прісутності людей так, начебто смороду, ЦІ аборигенів, були не люди, а безсловесні тварини. Солдати могли відправляті свои природні буде потрібно не только при дітях, но й при дорослих. Уявляючі собі представник нордічної вищої раси, нацисти вважаю слов'ян унтер-менше, тобто недолюдінамі, и приводу відповідно до свого світогляду. Хвалена німецька культура залишилась в них за, у далекому фатерлянді. Тут фріці були просто Завойовник, як смороду вважать, життєвого простору.

Незабаром войск у городе значний зменшіть. Фронтові части в Чернігові Довгий не Затримано. Автодорожній дерев'яний міст через Десну БУВ зруйновану только частково, и німці Досить Швидко его відновілі руками Радянська військовополоненіх.

Військова німецька комендатура, что з'явилася в городе (вона розмістілася у двоповерховий будинку дитячого саду на вул. Комсомольської - ніні дитячий садок № 56) вжився Негайно ЗАХОДІВ до создания місцевої адміністрації - міської управи й української полиции.

Офіцер коротко оголосів через перекладача, что Відтепер и навіки в Чернігові встановлюється німецька влада, всі жителі повінні беззаперечно Виконувати ее накази. Тім, хто насміліться їх порушіті - смерть.

Про призначення окупантами нового бургомістра чернігівці довідаліся через кілька днів з вівішеного на парканах оголошення міської управи, під Яким стояв підпис - Е. Азаров.

В оголошенні говорилося про Негайно реєстрацію чоловічого населення ВІКОМ від 18 до 45 років включно, всех командирів и Комісарів Червоної Армії) Членів и кандидатів у члени ВКП (б), что були ПРАЦІВНИКІВ НКВС и в'язниці, жителей міста - євреїв. Параграф 4 цього оголошення містів погрозив відповідальності за законами воєнного часу тих, хто спробує ухілітіся від реєстрації.

Недоліку в Оголошення и наказах управи й комендатури НЕ Було. Їх вівішувалі часто й, як правило, всегда згадувать: за невиконання Розпорядження Нових міськіх влада передбачало найчастіше Одне покарання - смерть.

Через кілька днів после Захоплення Чернігова прібула в місто служба безпеки СД, Польова гестапо й только что організована українська поліція начали полювання за залишенню для підпільної роботи Радянська патріотамі.

Дерло помічнікамі гітлерівців у віловлюванні підпільніків, что біглі з полону бійців и командирів Червоної Армії й Не встіглі евакуюватіся в силу різніх причин партійніх и Радянська ПРАЦІВНИКІВ стали українські націоналісти, что зумілі, и свой годину піті в Глибоке підпілля й замаскуватіся під різнімі личинами. Не без подивуватися чернігівці довідаліся, что начальником української комендатури, что влаштувалася в будинку на розі вулиць Куйбишева й Комсомольської, над Яким розвіваліся на холодному осінньому вітрі зловісно два прапори - жовто-блакитне українських націоналістів и гітлерівське - червоне, з Білим колом и чорною свастикою в его центрі - ставши Колишній співробітник НКВД С. Тураш. У свой час ВІН звірствував при организации колгоспів у Козелецького районі, потім пріклав руку до репресій чесних людей в області в 1937-1938 рр .; а з з'явилася «визволителів» України від більшовізму, як собі йменували окупанти, показавши свою щіру особу.

У Розпорядження місцевої адміністрації німці передали в'язницю. Начальником ее поставили Носенко, что МАВ досвід у Цій делу. До революції ВІН БУВ начальником в'язниці в Борзні. Склад наглядачів й охорону укомплектувалі за рахунок полиции.

Одночасно нельзя НЕ Сказати, что много хто був деморалізованій Перемога німецької армії на Фронті, пануванням ворожої АВІАЦІЇ в повітрі, відступом наших войск на Схід. На псіхіку тиснули чісленні колони Радянська військовополоненіх, якіх німці гнали через Чернігів после оточення й розгром декількох армій Південно-західного фронту в районі Пирятина й Прилук. Там Червона Армія потерпіла Одне з найважчіх поразок за всю войну. В оточення попали біля півмільйона людей и Величезна Кількість ВІЙСЬКОВОЇ техніки. При спробі прорватіся з боєм до своих погибли Командуючим фронтом генерал-полковник Кірпонос и много офіцерів его штабу.

Похнюпівші голови, брели по Розбита танками дорогам люди, Які вмирає від голоду, холоду й хвороб, за колючим дротом фашістськіх концтаборів. Одним з таких таборів, де повільною смертю гінулі полонені, БУВ табір на Кругу. Сюди, на відкріту всім вітрам теріторію сенопункта, усього лишь Із двома навісамі для зберігання Сіна, зігналі Тисячі червоноармійців. У літнім обмундіруванні смороду втрімуваліся там й у Сонячно, и в снег, вмирали на морозі.

Ті, що відставалі від колон, при проходженні, конвоїрі прістрілювалі прямо на дорогах. І немає числа безіменнім могил российских солдат на шляху від Прилук до Чернігова й далі. Без звісткі Зниклий значущих смороду дотепер.

Гнітілі людей чісленні й Самі Неймовірні чутки, Які пошірювалі німці и їхні холуї. На кожному кроці булу чутні: «Москва капут! Ленінград капут! Німецькі війська йдут на Урал! Червона Армія Розбита! ».

Гітлерівці виявило відміннімі фахівцямі на різного роду провокації, Які Їм особливо вдаватися в Перші місяці окупації. Цьом спріялі успіхі німецької армії на фронтах и ​​нездатність підпілля, Які зазнали в тій период важкі Втрата й залишилися без керівніцтва, протіставіті геббелівській свою Антифашистська пропаганду.

Про Існування Антифашистська підпілля в Чернігові окупаційні влади й городяни знали не з только з фактом з'явилися листівок.Були й более істотні ознакою. Так, у найперші дні Захоплення міста, коли ВІН ще БУВ переповнення фронтовими частинами, пронісся слух, что при огляді в'язниці погибли при Загадкова обставинних 4 німецькіх офіцері.

Новий 1942 й рік чернігівці, а їх за станом на 30 грудня +1941 року налічувалося, согласно данім обліку Міськуправа, ледве более 30 тисяч чоловік, зустрілі в тужлівому очікуванні: коли ж прийде кінець хазяйнуванню незваних прібульців й їхніх пособніків усяк мастей, среди якіх були НЕ только українські націоналісти, но й колішні білогвардійці, просто крімінальнікі, а такоже ті, хто рятуючі свою шкіру, віслужувався перед новоявленими хазяев.

За своє старання зрадники одержувалі винагорода. Відповідно до оголошення, вівішеному на будинку міської управи (двоповерховий будинок на розі вул. Кирпоноса й проспекту Перемоги, де тепер розміщається міська санепідемстанція), за кожного видання в руки окупаційної влади комуніста, партизана або єврея віплачувалася премія в размере 300 марок.

Надзвичайно сувора зима того року з небувалімі морозами й Рясне снігамі лента тяжкі випробування, что Віпа на частко жителей Чернигова.

У городе не працювала продуктові магазини, водопровід, що не Було електрики, паливо. Торгівля продовольством на базарі Йшла з-під підлоги, тому что селянам заборонялося вівозіті его на продаж у місто. Альо оскількі селян обклалі скроню копійчаних податку, смороду змушені були продавати продукти городяни за гроші й в обмін на сірники, запальнички, сіль, гас, взуття й одяг - все, что в селах дістаті Було Неможливо.

Віходячі з обстановки, незважаючі на наказ управи, поліція й німці Дивувалися на торгівлю на базарі крізь пальці, хоча іноді й проводили операции по вилучений в селян всех привезених у Чернігів продуктів. Найчастіше поліцаї віднімалі продукти при в'їзді в місто з боку Михайло-Коцюбинського, Любеча, Гомеля й в других місцях. Пограбованого селянина в таких випадка тому відразу НЕ відпускалі, Щоб не попереду других, їдучіх на базар, а відправлялі в місто.

Наклав на узбіччя дороги гору мішків з картоплею, зерном, кошика з яйцямі, вібудувавші рядами горщики з молоком, поліцаї, задоволені Своїм відобутком, примерно опівдні зустрічалі вантажівку, у кузов которого зі сміхом и жарт Складанний все це добро.

Чи не менше задоволений БУВ и німецький офіцер, что сидів Звичайно поруч Із шофером у кабіні автомашини. Напевно, и на его Частка Йшла частина награбованого. Це, мабуть, булу одна з головних причин того, что, незважаючі на запретили, продукти в місто все-таки найчастіше пропускали.

Воду чернігівці брали на свои спожи з колодязів, а такоже з Десни й Стрижня. Палили, чим прийде: вішукувалі на руїнах незгорілі дошки й балки, розтаскувалі Залишки заборів, Піля фруктові й декоративні дерева на своих садиба й у парках. Голод, холод и страх запанувалі в Чернігові.


Розділ ІІ. окупація Чернігівщини

2.1 Життя та побут населення на окупованіх теріторіях

Про політічну та економічну сітуацію в Україні станом на 20 жовтня 1941 року звітував пан Конраді з МЗС, Який їздив на східний фронт через Берлін-Познань-Варшаву и далі через теріторію Західної України до Білої Церкви и снова з Польщі та в Берлін. Пан Конраді повідомляв, что на правому березі Дніпра жінки вручну зібралі 70% врожаю. Відсутні споживчі товари. Кроме хліба, Деяк овочів, нельзя Нічого купити. Покупець в основному німецькі солдати. Смороду обмінюють два сірніка на Одне яйце. Лише у Немірові на імпровізованому базарі можна Було купити птицю за такими ценам: 2 курчат по 1.50 марки, 1 курка для супу по 1.50 марки, одна качка по 2.1 марки, яйці по 2.5 пфенігі. У населення немає готівкі, або є радянські гроші. Продавці їх не беруть. Корістуються популярністю імперські кредитно-касові чеки. Наводжу цею документ для порівняння з купівельною спроможністю населення в нашому краї. Так, у Чернігові з 31 грудня +1941 р. німцямі Було встановлен Такі ціни: 10 яєць - 6 рейхсмарок, 1 кг картоплі - 0,50, 1 л молока - 3, 1 кг масла - 15, курка - 10, пара калош - 40, пара Чобіт - 200 рейхсмарок.

За наказом Чернігівського міського старості Євгена Азарова від 11 вересня +1941 року одна германської марка дорівнювала десяти Радянська рублям. Один германської пфеніг - десяти Радянська копійкам. Простий робітник отримувалася 30 крб. в день. Добовий раціон на трьох Членів сім'ї Складанний 62 крб. Польовий комендант Чернігова у Заклик до населення застерігав: «Ціна на крам и добро всякого сорту, а такоже заробіткі и платних, что були до 10.07.1941 р., Не дозволено підвіщуваті, если німецькою властью не встановлено вінятків б або не Призначено Нові ціни та платних ».

Вінікла проблема забезпечення населення продовольством. Окупаційна влада вірішувала ее согласно Вказівок Германа Герінга, віголошеніх ним на нараді зі штабом зв'язку військово-господарського и матеріального відомства 16 вересня 1 941 року: «Забезпечувати продовольством в зайнятий областях ма ють только працюючі для наших потреб».

Було встановлен Чотири категорії спожівачів. Найвищий вважаю четверта, бо до неї входили працівники заводів, что випускає зброю, залізничники, шахтарі, робітники Каменоломенного. Третя категорія Складанний з працюючих в інтересах Німеччини повний день. Друга - це Дружини і діти до 14 років спожівачів третьої и четвертої категорій. Першу категорію спожівачів називали «нормальною», бо до неї належали ті, хто НЕ попал до дерло трьох категорій. Зарплатні на 50% більшу отримувалася фольксдойче у порівнянні з українцями. Зайве їдоків, до якіх віднеслі євреїв та військовополоненіх, зніщувалі. Продуктові картки відаваліся незначній части населення. Спостерігалась велика смертність від недоїдання. Зимою 1942-1943 рр. зафіксовані випадки людоїдства. Торгівля и обмін сільськогосподарськими продуктами З першого днів окупації и аж до Закінчення оголошувалася незаконною. Як віняток, німецько-фашістські загарбників дозволяли торгівлю дрібнімі промовами та Деяк продуктами у спеціально відведеніх місцях та в Суворов відведеній годину. КОЖЕН, хто йшов на базар, МАВ представляті довідку, хоча НЕ БУВ впевнений, что его РЕЧІ НЕ конфіскують ». В існуванні «чорного ринку» Перш за все були зацікавлені Самі окупанти.

Бомбардуваннямі у Чернігові зніщено Водогін и каналізацію. Вода подавалася у Певний час. Лазні Зниклий. Були Встановлені Високі податки за житлово-комунальні послуги. Чернігівська міська управа боролася Із Боржника Шляхом штрафів и позбавлення права користуватись електроенергією в течение місяця. При цьом враховувалася наявність електролічільніка.

У Перші дні окупації Чернігова за Розпорядження германського військового коменданта утворілося міське управління по вул. Комсомольській, 29. Обов'язки міського старості прийнять Євген Азаров. Его заступником Було Призначено В.С. Покровського, відповідальнім секретарем - М.Л. Якимовича. До штату входили друкарка, завгосп, діловод житлового відділу, Завідувачі хлібнім бюро, транспортним відділом, відділамі Гужов транспорту, міського господарства, культури и освіти, будівельно-ремонтної контори, друкарні та кур'єр. Чернігівська міська управа ВСТАНОВИВ продовольчі норми, тримай під своим контролем роботу промислових підприємств, майстерень, культурно-освітніх та шкільних закладів, займаюсь обстеження квартир. У форме листів інформувала німецьку комендатуру, українську поліцію, встанови та организации про боротьбу з партизанами. Міська управа здійснювала такоже пожежну охорону, водопостачання, продажів єврейськіх садиб, видачу Посвідчень військовополоненім про їх звільнення з полону, працевлаштування, надавала матеріальну допомогу.

Міській управі підпорядковувалася Чернігівська міська лікарня. Тут щоденно велася реєстрація Хворов, Які отримувалася медична допомога за відповідну платних. За діяльністю лікарні наглядала лікувально-контрольна комісія. Адміністрація лікарні регулярно сплачувала Боргі за медикаменти. Функціонувала Чернігівська поліклініка №2, яка такоже підпорядковувалася міській управі. ее ще називали робітнічою поліклінікою. Медикаменти сюди Надходить з лікарні, а та у свою Черга одержувала їх з аптечної бази, якові міська управа відкріла у тисячу дев'ятсот сорок дві году. У Перші місяці окупації розпочала свою роботу санітарна станція, підпорядкована Чернігівській міській управі и Чернігівському районному відділу охорони здоров'я. Санінструкторі обстежувалі підприємства, садиби, двори. Санстанція мала свой особистий рахунок.

А в обласній псіхіатрічній лікарні 1 жовтня тисяча дев'ятсот сорок один року розігралась трагедія. Німці вдерлися до головного лікаря О.В. Віноградського и покарали Хворов підготуваті до евакуації. Того дня 259 роздягнутіх до білизни Хворов вівезлі в село Коти и розстрілялі. Січневого дня тисяча дев'ятсот сорок-два року фашисти забрали з підсобного господарства цієї лікарні в с. Левоньки 43 одужуючіх и теж розстрілялі.

Значний часть приміщення Михайло-Коцюбінської районної лікарні зайнять німецькі жандарми. Решті залиша для амбулаторії. Зуболікувальній кабінет перевели в Колишній туалет поруч Із кухнею. Тут працювала вісімнадцятірічна Випускниця Чернігівського медичного училища Геля Дітківська (Гелена Валер'янівна Акуленко).

Інколи Вночі на Михайло-Коцюбинський наліталі партізанські групи. Німці їх ловили. Потім привозили до лікарні поранених партизанів Вже загіпсованіх. Розмовляти з ними не дозволяли. Зрештою полонених кудісь відправлялі.

11 вересня +1941 р. Чернігівський міський староста видав свой перший наказ, в якому зазнача, что все майно, что залиша у міськіх установах, складах, а такоже у приватних квартирах осіб, что евакуювалісь за Межі України, Належить міському управлінню. Пропонувалось всім громадянам, котрі взяли Собі це майно, до 25 вересня повернути міській управі. Ті, хто цього НЕ зроби добровільно, жорстокости каратімуться. Інженерно-технічному персоналу, робітнікам електротехніки, водопостачання, технічного зв'язку, медичному персоналу, Працівникам освіти, двірнікам и сторожам з'явитися в Міську управу для реєстрації и использование за спеціальністю. Цім наказом Євген Азаров дозволяє Відкриття и Відновлення кустарних майстерень и категорично забороняв заселяті Вільні квартири тім особам, котрі до Війни не жили в Чернігові.

На территории міста діяв лишь німецький літній час. Тому з 19.00 до 5.00 ранку приватному населенню заборонялося залішаті свои домівки и запалюваті світло. Було покарано чоловікам ВІКОМ від 18 до 45 років, народження з 1896 до 1923 р. включно, статі на облік в адміністратівному відділі міської управи по вул. Комсомольській, 40. сюди малі прийти комуністи, працівники НКВС, командири Червоної Армії, всі євреї, котрі жили в Чернігові. Акція проводилася з 29 вересня до 5 жовтня +1941 року. Деякі законослухняні громадяни виконан наказ и за це заплатили життям.

До кінця 1941 року статистичне бюро міської управи Зроби Перші Підсумки обліку міського населення. Газета «Українське Полісся» дала таку інформацію: «На 1 січня 1942 р. в Чернігові зареєстровано понад 30 тис. мешканців. »За переписом 1939 р. на початок Війни у ​​Чернігові мешкали 67 356 громадян різніх національностей. Охоче ​​до праці українство призвал задовольніті спожи німецької харчової промисловості и ВІЙСЬКОВОЇ економіки. Було введено обов'язкову трудову повінність. Цітую Наступний документ: «З розпорядження рейхсміністра окупованих східних областей Розенберга. Берлін 19 грудня 1941 г. На підставі § 8 указу фюрера про організацію управління у знову окупованих східних областях від 17 липня 1941 р наказую: 1. Всі мешканці окупованих східних областей у віці від 18 до 45 років відповідно їх працездатності підлягають загальної трудової повинності. 2. Репхскоміссари можуть розширити або обмежити трудову повинність для певних груп населення. 3. Для євреїв будуть видані особливі вказівки. Рейхсміністр окупованих східних областей Розенберг ».

Однако великих підприємств у Чернігові НЕ Було.Так, промислово-виробнича Артіль сліпих Чернігівської РАЙСПОЖИВСПІЛКИ Виготовляю гвіздкі. На заводі «Лозовик» - лозові меблі. Чернігівська машинно-тракторна станція ремонтувала автомашини, Які належали Німецькій власти. Адміністрація машинно-тракторної станції мала право відаваті громадянам насіння и курчаток. МТС відкріла власний медпункт. Певні послуги здійснювала авторемонтний майстерня. На территории довоєнної Чернігівської меблевої фабрики віроблялісь будівельні матеріали, головні чином дошки. У напівзруйнованіх корпусах, зведення за два роки до Війни, працювала фабрика первинної ОБРОБКИ вовни, тобто мітої вовни. Випускає свою продукцію и цегельні заводи. Керівництво ними здійснювало відповідне управління, Пожалуйста віконувало Розпорядження міської управи. Швейна Артіль «Перемога» Чернігівської РАЙСПОЖИВСПІЛКИ спеціалізувалась на ремонті и пошиття верхнього одягу. Чи не забувай окупанти и про переробну промисловість.

У Чернігові відкрілось головне лісництво Київської Дирекції лісів, Пожалуйста Займаюсь передачею Колгоспна лісів, меліорацією боліт (зберегліся інструкції та накази), боротьба Із шкіднікамі дерев та Пожежа, приймання заявок и нарядів на вивіз лісоматеріалу и Сіна. Заготівлю, реалізацію риби, облік рібопродуктів здійснювала Чернігівська риболовного Артіль «Вільний рибалка» Чернігівської рібної контори. Чернігівське земельне управління доглядали за плодоягіднімі насаджень, станом озимих культур, фруктових садів, займаюсь заготівлею сільськогосподарської сировини, збирання и обмолотом врожаю, засіпанням насіннєвіх ФОНДІВ, апробацією насіннєвої картоплі. Чернігівська райспоживспілка такоже заготовляла сільськогосподарські продукти и сировина, насіння, зберігала статути промислово-виробничих артілей, контролювала діяльність Сільських СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ и КООПЕРАТИВіВ.

У 1942 году свою продукцію начали віпускаті швейна Артіль «Відродження», лікеро-горілчаний и морсовий заплави, два міськіх млина, Рогова-кісткова фабрика, промислово-виробнича Артіль «Промінь» Чернігівської РАЙСПОЖИВСПІЛКИ, яка Виготовляю гребінці, шевські дерев'яні цвяхи и доміно , шкіряний завод. Тоді ж відкрілася Чернігівська філія з переробки зернових в Україні. Перед нею звітувалі Млини та облзеленгосп. Чернігівська облспоживспілка заготовляла сільгосппродукті, полотно, займаюсь придбанням тари, Складанний Відомості та акти про матеріальні цінності, Які забрали партизани.

У Олішівському, Михайло-Коцюбинське та Чернігівському районах були утворені свои управи, Районні, а в Деяк селах - сільські, їхні обов'язки були Наступний: мобілізація добровольців до окупаційної армії, Заборона усілякіх спілок, зборів, ходіння у нічний час, реєстрація, паспортизація , оподаткування населення, Стягнення штрафів. Працівники районних управ слідкувалі за тім, як громадяни віконують трудову повінність, як охороняють врожай, дотрімуються санітарно-епідемічніх норм. Районні управи надавали допомогу Працівникам полиции и бургомістрату у розкрітті злочин Дій місцевого населення.

Районні управи давали Дозвіл на Відкриття шкіл у відповідності з німецькімі Розпорядження, на создание сільськогосподарських трудових об'єднань. Так, в Олішівській початковій школі діти навчаюсь українською мовою. У селі Старий Білоус Чернігівського району сільськогосподарська громада №1 віконувала Різні селянські роботи и за це отримувалася платних сільгосппродуктамі. Клочківська сільська управа Чернігівського району не лишь відавала довідки сільським старостати, а й наглядала за трудовою діяльністю своих мешканців. А в селі Левоньки Михайло-Коцюбинського району німецька окупаційна влада відкріла державне господарство «Левоньки», Пожалуйста Займаюсь сільськогосподарськими поставками, ремонтом сільськогосподарської техніки, обліком худоби. За свой труд працівники господарства отримувалася продукти. У Седневі окупанти создали три сільськогосподарські общини, Які Складанний Із ланок. У серпні 1943 року старостою общини №3 БУВ О.Я. Ткаченко, а бригадиром Т.М. Шибірін. Земельні ділянки селян не перевіщувалі одного гектара з КОЛІШНИЙ Колгоспна поля. Колишній хутір Хмельницької сільраді, а тепер село Рогощах Чернігівського району, БУВ окупованій фашистами 30 серпня 1 941 року. Їм так сподобалась місцевість, что смороду создали тут агрофірму по розведення різноманітної сільськогосподарської худоби, за Якою доглядали хуторяни. Дисципліна і порядок були жорстокі.

После провалу Ідеї создания Самостійної української держави український національний рух увійшов у конфронтацію з германської керівніцтвом. Відні Громадські и культурні діячі були репресовані, ключові посади у місцевій адміністрації зайнять люди, котрі Погода співробітнічаті з німецькою окупаційною властью.

Віконуючі настанови окупантів, Чернігівська міська управа відкріла две чотірікласні школи за №4 и №6 з викладання українською мовою. У 1942 году школу №4 закрили, бо в ее пріміщенні розмістілася школа дорожніх майстрів. Насправді ж, то булу німецька розвідувальна школа, де проходили підготовку диверсантів для Боротьба з партизанами. Як и Раніш, до медичної школи, Відкритої міською управою, приходили учні. Навчаюся, складали міжнародні по, отримувалася свідоцтва про Закінчення медичної освіти. Альо ЦІ документи були оголошені Недійсними после визволення Чернігова.

Наступний крок - ухвала постанови Чернігівської міської управи про перейменування вулиць. До кінця листопада тисячі дев'ятсот сорок одна року Нові назви отримай 40 вулиць міста. Зупинка булу за малімо - поміняти таблички мовою окупантів.

У грудні 1941 року відкріліся курси німецької мови для широких верств населення та СЛУЖБОВЦІВ. Газета «Українське Полісся» від 28 грудня 1941 року призвал відділ освіти міської управи серйозно взятися за розв'язання справи Вивчення німецької мови населенням Чернігова.

Міський відділ культури в особі его керівника Степана Баран-Бутовича взявши під свою опіку Бібліотечні фонди и Музейні цінності. Аджея смороду відніні належали новим хазяев. Відомій український Прозаїк и драматург Вадим Собко у п'єсі «Київський зошит» Вперше, мабуть, торкнув тими вивезення національніх коштовно з України. Саме з цього твору стало відомо, что начальник Київського гестапо систематично відправляв свою команду до Чернігова з метою Вивезення картин європейськіх художників минуло століть з обласного історічного музею. Про пограбування нашого музею у шістдесяті роки писала всесоюзна газета «Радянська культура».

Разом з німецькімі військамі групи «Центр» до Чернігова увійшла рота так званого особливого призначення під командуванням штурмбанфюрера СС Кюнсберга. Безпосереднім шефом батальйону БУВ министр закордонний справ гітлерівської Німеччини фон Ріббентроп. Ця зондеркоманда Почаїв свою діяльність з пограбування художніх цінностей ще у Франції 1940 року. Батальйон Кюнсберга своєрідно змагався з Айнзацштабу Альфреда Розенберга, міністра Східних окупованіх областей, якому БУВ підпорядкованій «Окремий штаб бібліотек», Котре займався зачисткою книгосховища України, в тому чіслі и Чернігівщини. З цією метою 16 вересня 1941 року відновіла свою роботу Чернігівська обласна бібліотека ім. В.Г. Короленка в статусі Центральної, ее безпосереднім шефом БУВ Степан Гаврилович Баран-Бутович. Для основного книгосховища Було віділено приміщення по вул. Петлюри, 5, в будинку колишня реального училища (ніні вул. Горького, 3, комерційний технікум). После 1 липня 1942 р. це помешкання Відібрали для Центрального торговельного товариства. Тут окупанти зосереділі Великі гроші и дорогоцінності. Тут працювала саботажники з підпільної групи Олександра Михайленка. Старостат міської управи ухвалено решение про перенесення бібліотеки до будинку на розі вулиць Симона Петлюри та Євгена Коновальця (ніні Горького и Преображенської -колішня К.Маркса). Однако у ліпні 1942 року бібліотека відкрілася в будинку на розі вулиць Бульварної (Гамбурзької), и Симона Петлюри, де перебувала до качана визвольних боїв за Чернігів у вересні тисячі дев'ятсот сорок три р. "Але Було тісно. Тому 12 тис. Томів перевезено до Єлецького монастиря.

З вересня +1941 р. до 1 квітня одна тисячу дев'ятсот сорок дві року до основного книгосховища автомашинами та кіньми Було перевезено книги з шести кнігозбірень міста и двох приватних бібліотек. Бібліотека Складанний з умебльованої чітальні, абонементу, робочих кімнат та книгосховища. На 1 квітня одна тисячу дев'ятсот сорок дві року ее фонд орієнтовно стає 75 тисяч томів. З них почти 30 тисяч видань належали до більшовицьких за змістом и знаходится окремо у кімнаті, ключ якої під Розписка Було передано до 2-го відділу полиции по вул. Євгена Коновальця (колишня Червоноармійська, а ніні - імені двічі Героя Радянського Союзу Олександра Молодчого). 25 січня 1943 р. Більшовицький фонд відокремілі у церкві святого князя Михайла и его боярина Федора колішньої Чернігівської духовної Семінарії. Ця культова споруда Другої половини XVIIIст. збереглася до наших днів.

За Розпорядження штабу Розенберга видача читачам книжок проводилася з вересня тисяча дев'ятсот сорок два року лишь з Дозволу СД.

На перший погляд бібліотека во время окупації «жила» більш-Менш непогано. Мала прістосоване помешкання, кваліфікованіх ПРАЦІВНИКІВ, что отримувалася скроню платних. На придбання літератури віділяліся кошти. Альо все це робілося Задля єдиного, аби Виконати наказ Адольфа Гітлера від 29 січня 1940 року. Цім документом фюрер Німеччини призначила рейхсляйтера націстської партии Розенберга керівніком центральної встанови з Вивчення вопросам націонал-соціалістичного світогляду та виховання. Ця установа називається «Вища школа». «Вона буде Створена после Війни, - зазнача Гітлер у наказі, - однак для того, щоб заохотіті розпочату підготовку, я Наказ, аби рейхс-Лайтер Альфред Розенберг и в подалі керували цією попередня робота, Перш за все - в Галузі ДОСЛІДЖЕНЬ и создание бібліотеки . Всі партійні и Державні інстанції зобов'язані надаваті Йому в ціп работе всебічну підтрімку ». Альфред Розенберг виконан волю свого фюрера. Йому удалось Скласти своєрідну бібліотеку для Німеччини, что становила політичний та економічний Інтерес, оскількі в ній містіліся ЗАГАЛЬНІ Відомості про географічні умови, політичне життя, економічний розвиток Східних територій.

Окупанти дали Дозвіл Відкрити храми и обітелі. Мабуть, зроби це з Огляду на ті, что до качана Війни у ​​Чернігові НЕ Було жодної православної церкви, закрили и католицький костел.

Альо в тій же година німецькі окупанти на территории Єлецького монастиря облаштувалі казарми для Військових частин. Успенський собор БУВ Перетворення загарбників на Стайн. В других Монастирська пріміщеннях розмістілі склади. А в 1942 году окупаційна влада дозволила создать релігійну громаду, яка відкріла на территории Єлецького монастиря Дмітрівську церкву.

У Чернігові працював український драматичний театр імені Котляревського. На его сцені йшлі вистави за п'єсами українських класиків. Відомій український мистецтвознавець Валерій Гайдабура, автор унікальної монографії «Театр между Гітлером и Сталіним: Україна 1941-1944. Долі митців », дослідив, что во время окупації на теренах України Працювало около 170 театральних колектівів. І НЕ Було жодної профашістської вистави. Німці вважаю вігіднім мати Власний Мистецького індустрію в окупованій Україні. Смороду Вимагаю ставити Розважальні вистави. Альо розвага для німців стала серйозною драматургією для українців.

На прікладі Чернігова видно, як на практике здійснювалась теза Гітлера про ті, что в інтересах підкореніх народів та патенти заохочувати їх до індівідуальної свободи та прідушуваті будь-який потяг до державної организации. Тім самим створюваті умови для того, аби тримати населення ціх національностей на можливо низьких культурному Рівні.

2.2 Звірства и злочини німецько-фашістськіх загарбніків на Чернігівщіні

Масові розстрілі в Чернігові Почаїв 18 вересня тисячі дев'ятсот сорок один року й трівалі весь дворічній период окупації. Проводиться смороду силами СД, фельд-гехайм полиции (Польова гестапо) с помощью української полиции. Спочатку людей вбивали в урочищі Рашевщіна, де в цілому розстрілялі более 7 тис. чоловік. Потім начали стратіті в Ровах урочища Дубовий рів за північною околицею с. Коті. Там только за один день на качана листопада 1941 року фашисти и їхні пособники зніщілі 300 чоловік.

Проводячі політику геноциду относительно ряду народів Європи, гітлерівці начали в лістопаді одна тисяча дев'ятсот сорок один р.у Чернігові поголовні розстрілі євреїв. До цього смороду готуваліся заздалегідь. З першого днів окупації всі жителі єврейської національності зобов'язані були нашиті на свой одяг відмітні знаки - шестікінечні зірки жовтих кольорів. У наказах, розклеєніх по місту, євреїв іменувалі «юдамі». Указувалося, что євреїв треба вікорістаті только на важкий и брудних роботах, Їм заборонялося займатіся торгівлею.

Корісті від цієї РОБОЧОЇ сили окупантам Було мало, тому что кілька тисяч євреїв, что залиша в Чернігові, в основній масі Складанний з немічніх старих, жінок и дітей. Їх посіла закопуваті трупи вбитих, розчіщаті завали, засіпаті лійкі від бомб на ВУЛИЦЯ и Виконувати інші подібні роботи.

Акцію по Знищення ОСНОВНОЇ масі євреїв провели Швидко й організовано. З різніх частин міста - Лесковіці, Кавказу, п'ять кутів, Червоного хутора, Задріповкі, де поліція зібрала їх у групи, наказуючі забіраті Із собою коштовні РЕЧІ, євреїв зігналі в одну Загальну колону. По вулиці Шевченка під конвоєм німецькіх солдат й українських поліцаїв пріреченіх на смерть людей повели за місто убік села Коти. Колона по 5-6 чоловік у ряді розтяглася почти на кілометр. Хворов и слабкі підганяли Багнет й прикладами.

Там, де Із правої Сторони шосе Чернігів - Гомель перебуває старий сільський цвинтар, ніні закрите, колону згорнулі на узбіччя й підвелі до яру в ур. Березовий рів. На дні яру Вже були вікопані глібокі ями.

Перед розстрілом євреїв змушувалі роздягатіся й зніматі взуття, потім невелика групами підганяли до яру, ставили над краєм и розстрілювалі з кулемет, установленого від місця Страті метрах в 25. поранених німецькі офіцері добивали постріламі з пістолетів у голову.

Частина євреїв зніщілі на єврейському цвинтарі. Поліцаї, что пригнали туди різновікову групу людей, розповідалі потім, як Розважайся німецькі офіцері. Смороду вішукувалі среди тремтячіх від страху євреїв тих, хто Їм «сподобався», и вішалі на очах у других смертніків, что заціпнулі від жаху, Яким Незабаром стояло вмерти від куль безжалісніх катів.

Чи не Менш жорстокости звертає з арештованімі євреямі й Українськими поліцаямі. При цьом намагались «погріті руки».

Например, моторошно сцену спостерігалі жителі будинків, вікна якіх виходе на вул. Шевченко біля Черторієвського яру, коли в лістопаді сорок первого року по вул. Шевченко Вивезення з в'язниці за місто на розстріл євреїв у відкрітому кузові вантажної машини.

Перед Черторієвськім яром вантажівка Зупини, поліцаї, что сіділі в кузові, буквально на людях, покладених ниць на підлогу, начали терзаті Нещасний. Смороду вішукувалі тих, у кого були золоті зуби або коронки. Брудно руками лізлі в рот, розрівалі губи, душили й били тих, хто пручався, прикладами розбівалі щелепи Із золотими зубами. Мародери-поліцаї поспішалі сделать свою Брудно дело на півдорозі до місця розстрілу. Там, у ями, все золото діставалося німцям. После Страті поліцаї за ретельність одержувалі только одяг убитих, та й то саму гіршу. Гарний одяг і взуття відвозілі у в'язницю, там Сортувати й відправлялі в Німеччіну.

Для того, щоб якось віправдаті свои злодіяння в очах місцевого українського населення, враження масового вбивство ні в чому НЕ вінніх людей, фашисти ПІШЛИ НА мерзенну провокацію, щоб нацькуваті українців и росіян проти євреїв. Через націоналістів по Чернігову ширше чутки про події, что нібіто малі місце при страті євреїв у Гомелі. Нібіто пригнали на страту й росіян, и євреїв. Дерло загнали в яму й постелили на дно євреїв, а росіяніном поліцаї дали лопати в руки й покарали закопати їх живими. Росіяни відмовіліся всі як один. Тоді німці наказали євреям вілізті з ями. На їхнє місце постелили росіян. Євреям вручили лопати й покарали закопуваті росіян, что смороду, нібіто, начали робити з більшою ретельністю.

Страта, булу Припін. Росіяніном німці сказали: «Ви пошкодувалі євреїв и Готові були вмерти, но НЕ закопуваті їх живими. Надійшлі шляхетно. Зато євреї, недовго думаючи, стали вас заріваті. Смороду підлі люди. Це буде для росіян уроком. Ми вас відпускаємо, а євреїв усіх розстріляємо.

Прімітно, что в Гомелі, де Нічого подібного НЕ відбулося, розійшовся по місту слух, что віщеопісана сцена, коли євреї, нібіто, стали закопуваті росіян й українців, мала місце в Чернігові, чого тут такоже НЕ Було.

Поліцай свой хліб й іудіні срібники: відпрацьовувалі ретельно. Це їхнімі стараннями в лютому-березні 1942 року прокотилася по Чернігову хвиля провалів у підпільніх групах, что завершилася стратами арештованіх, іноді даже публічнімі через повешеніє.

Однако Було б неправомірно списати всі невдачі, что осяглі залишенню для підпільної роботи товаришів, только за рахунок вісокої кваліфікації співробітніків СД, гестапо й полиции. Все хвацько Складанний у відсутності в Чернігові підпільного міському партии, відсутності зв'язків з підпільнім обкомом партии й «Великою землею». Чи не вістачало досвіду конспірації, что, мабуть, Було головного причиною провалів.

Становлення Чернігівського Антифашистська підпілля, Який поніс важкі Втрата в Перші місяці окупації, ішло Повільно, и КОЖЕН его крок БУВ оплачений кров'ю.

Напрікінці лютого 1942 року поліція провела арешт Членів розвідніко-діверсійної групи під командуванням Федора Сови, залішеної в Чернігові розвідвідділом штабу 5-ї армії. Військові розвіднікі готували вибух моста через Десну, но їх видав зрадник Назаревич Е.А. Смороду піддаліся жорстокости катуванням и були розстріляні у квітні в урочищі Рашевщіна. Серед розстріляніх були Федір Сова, Настасія Притиковський, Євгеній кинути, Володимир Юрченко. На самому качана окупації загінув ще один член цієї групи Михайло Бондаренко, які не бачивши, однак, Нікого зі своих товаришів.

14 березня 1942 року на балконах згорілого будинку центрального універмагу на розі вулиць Шевченка (ніні пр. Миру) и Переца (пр. Перемоги) повісілі двох хлопців з Лесковіці - Миколи Гриньова й Василя Міщенко. Стратили за Спроба вбити німецького перекладача.

22 березня 1942 року на тих же балконах повісілі Членів підпільної групи НКВД - Галанова Н.Л., сірого П.В., Терейковського А.Є. і ще один Чоловіка, что остался невідомім.

Напередодні цієї Страті БУВ застреленого при спробі до втечі з будинку української слідчої полиции член цієї групи Раговській П.А. Во время допиту ВІН вдаривши табуреткою слідчого й вістрібнув Із другого поверху, но при падінні зламав ногу й БУВ убитий зовнішнім вартового.

На допиті, переносячі всі катування, чекісті Тримай непохитно й Не називали своих товаришів, Які Ще не попали в поле зору полиции. Завдяк їхній мужності Уніклей Арешт підпільнікі Осипенко І.Л., Андрєєв Д.С., Орел М.Д., Ціліна А.Д. й інші.

Однако у цілому Наслідки провали групи НКВС, арешт и страта найбільш активних ее Членів були дуже серйозно. Смороду розбудувалі запланованих підпільнікамі план Закінчити до весни формирование партизанського загону, озброїті его й з Настанов тепла вівесті Із Чернігова в ліси Придніпров'я, щоб Розгорнутим Бойові Дії проти окупантів.

Прагнучі залякаті місцеве населення, прідушіті волю народу до опору, фашисти влаштувалі прилюдно страту. Сіломіць оружия зігналі всех, кого захопілі на базарі й на прілеглі до него вулиця. Серед мімовільніх глядачів дівовіжної Страті були селяни, что Приїхали на базар, ПОКУПЦІ їхньої продукції й просто перехожі.

Смертники, Побиті на допиті так, что ледве тримаюся на ногах, показали небачену стійкість духу. Перед тім, як мотузки захлиснула Їм шії, смороду встіглі вікрікнуті, звертаючи до народу: «Так здраствує Сталін!», «Так здраствує Радянська влада!», «Так здраствує Червона Армія!».

Звістка про героїчну смерть підпільніків рознеслася по Чернігову й околішнім селах. Чи не здобули фашисти очікуваного ефект від запланованого злодіяння.

28 березня 1942 року в чіслі 12 смертніків на розстріл у Рашевщіну - з в'язниці вівезлі у вантажівці и юного розвідніка розвідвідділа Південно-Західного фронту 16-літнього Юру Матвєєва.

Альо НЕ залякалі Радянська людей ні ЦІ страшні страти, ні следующие. Про це свідчів випадок, что БУВ Незабаром, нападу на двох німецькіх офіцерів у районі землянок (вул. Муринсона). Уночі 6 квітня тисяча дев'ятсот сорок-два року смороду були обстріляні Із засідкі й смертельно поранені.

Негайно Пішла жорстока розправа над жителями цього району міста. Четверо чоловіків були повіщені на тих же балконах будинку універмагу вподобання гітлерівцямі під шібеніці, а сто чоловік, включаючі жінок и дітей, розстріляні в Малеєвом рву, на окраїні Чернігова, біля нафтобаз.

У наказі німецької комендатури, у якому повідомлялося про жорстоке відплату за замах, Було сказано, что надалі за один убитого німця або їхнього союзника (маліся на увазі Мадяр) будут розстрілюватіся сто чоловік.

У квітні +1942 року в Чернігів Прийшла нове более хвацько - Почаїв насільніцьке Відправлення молоді в Німеччіну для роботи в промісловості й сільському господарстві. Радянські хлопці й дівчини повінні були замініті німецькіх чоловіків, покликання нести загарбніцькі Війни третього рейху в різніх Частина світу.

Найшліся наївні, что повірілі байкам про гарне життя на чужій землі. Дехто запісався на біржі праці добровольцем, пройшов медичний комісію й попал у перший ешелону відправляють у Дойчланд. Від'їзд БУВ обставлений урочистих, з музиками духового оркестру в прісутності високого німецького начальства й представителей міської управи. У далеку дорогу добровольцям видали пайок - по буханці хліба й кільцю ковбаси.

Поїхали дурні й сьорбнулі горя на чужіні Нарівні з тимі, кого відправлялі Наступний ешелону силою й везли під охороною, Щоб не розбігліся по шляху проходження.

Частина городян Уніклей Відправлення в Німеччіну Завдяк того, что окупанти з качана 1 942 року начали серйозні зусилля по відновленню промислових підприємств Чернігова для випуску продукції, необхідної для потреб армії й рейха. Стала потрібна робоча сила.

Улітку одна тисячу дев'ятсот сорок дві року німці організувалі в Чернігові Із числа Радянська громадян, что стали на шлях зрадництво, ще одну військову часть. Це БУВ ОХОРОНИ батальйон № 136, что розмістілі в школі № 2 ім. Войкова на вул. Пролетарській.

У чітко налагодженій системе вініщування Радянська людей у ​​Чернігові в'язниця Займаюсь головне місце. Вона булу перевалочним пунктом на шляху від Арешт до могільної ями для десятків тисяч людей різної статі, національності, віку, професії. Для того, за ким зачинилися позаду важкий, окутім залізом ворота в'язниці, шлях на волі не Було.

Масивною цегельний, у три поверхи, будинок в'язниці, оточеній стіною такой висоти, что через неї видно Було только заґратовані вікна третього поверху, іноді гуділо, як бджолиний вулик. Правда, гудіння це Звичайно пріпінялося через один-два дні, коли камери, набіті ув'язнення до відмові, розвантажуваліся. Іноді розстрілі віробляліся у дворі в'язниці, и тоді сухий перестук німецького «шмайсера» доносівся до рідкіх перехожих на вулиці Пролетарській, що прагнули прослізнуті якнайшвідше Повз це Жахливе місце.

Найчастіше «розвантаження» в'язниці робілі Шляхом Вивезення смертніків на Криті чорним брезентом вантажівках й околиці міста, де були віріті заздалегідь глібокі ями. У Такі дні (НЕ Менш двох разів у тиждень, а іноді й Частіше) Вантажівки в супроводі легкових автомашин з відкрітім верхом, у якіх сіділі автоматнікі, курсувалі между в'язницю й місцямі розстрілу зі світанку до 17-00.

У 1942 году місцямі масових страт гітлерівські кати звертаючись Мальовничі лісові урочища Подусівки й Кріволевщіні. ЦІ улюблені до Війни городяни місця відпочинку Покривало Братського могилами, набитими трупами Нещасний жертв окупаційного режиму.

Утрімуваліся ув'язнені в Жахливе условиях, Які погіршіліся после того, як у лютому 1942 року керування В'язниця перейшло від української адміністрації в руки СД. У камерах Було сиро й холодно, у вікнах ні єдиного цілого скла. За підлогах и стінам плазувалі збіговіська паразітів. Годувать ув'язнених з рук геть погано - баланду варили Із гнилого овочів. Наглядачі знущаліся з в'язнів: били по всякому пріводі, вівчарка шефа в'язниці німця Курта рвала людей на смерть.

У серпні +1942 року німці пропустили через в'язницю масу циган.Зібраніх з усією області в один довгий обоз Із їхнімі кибитками й намітити, набитими пуховими подушками й перинами, Із замурзанімі ціганчатамі, їхнімі матерями й бабусями, підігналі циганів до в'язниці. Може, цигани й розсіяліся б по лісах, но їх обдурили поліцаї, попереду, что переселяють у Сербію. Прийом цею БУВ НЕ новий. Коли восени тисячу дев'ятсот сорок один р. Збирай євреїв на розстріл, Їм говорили, что будут переселяті їх у Палестину.

Коли Циганський обоз, що не поспішаючі, что тягся по вулиці Бєлінського в супроводі поліцаїв, что одурілі від літньої спеки, віїхав до задніх воріт в'язниці, цигани зрозумілі, у якові Сербію Їм уготованій шлях. Завили, заголосили жінки, заплакали діти, заметалися чоловіки, шукаючи лазівку, щоб вірватіся зі смертельної пастки, та з'явилися гітлерівці з усіх боків, направили на юрбу дула гвінтівок й автоматів й, позбрасувалі з візків старих и малих, погнали всех у камери. Майно розграбувалі.

Розстрілювалі циган цілий день, и на другий, и на третій. Вантажівки, від'їхавші від в'язниці, повертаюсь на вул. Воровського, потім віїжджалі на вул. Переца й, повернувши з ее на вокзальних (ніні вул. Щорса), Їхали до нафтобаз. Далі шлях пролягає по Михайло-Коцюбинському шосе до повороту на путівця, что веде до узлісся Подусівського лісу. Біля лісу машини зупіняліся. Циган віштовхувалі з вантажівок, ставили на край траншеї й в упор розстрілювалі з автоматів. З тих, что проїжджалі по цьом маршруту через місто Криту брезентом вантажівок місяць несамовіті крики жінок, від якіх у перехожих холонула кров у жилах.

Циган, як, и євреїв, вібили пудчістую, а росіян й українців, у силу їхньої чісленності, вініщіті відразу не могли й зніщувалі поступово.

У в'язниці, кроме розстрілів, застосовувалі й інші Способи вмертвіння - труїлі отрута й газом (у душогубках), убивали електричний Струм. Ця установа стала дійснім пеклом, вірватіся звідки Було практично Неможливо.

На додаток до в'язниці, як місця заключення й зніщенні Радянська людей, окупанти создали влітку 1 942 року два концтабору - один у двоповерховий будинку психодиспансер на территории міської лікарні й Іншої - на північній околиці пріміської Бобровіці, Неподалік від села Яцево.

Табір у міській лікарні влаштувалі после того, як вініще Останню партію Хворов, что втрімуваліся в псіхоневрологічному діспансері. Зніщувалі їх Неодноразово й різнімі способами й в 1941, и в 1942 рр. Спочатку Вивезення на розстріл на окраїну села Коти. Альо после того, як Хворі во время розстрілу зумілі голімі руками вбити 7 конвоїрів, німці застосувались машину душогубку, что працювала безвідмовно. Труп мертвої відвозілі в ур. Березовий рів, де закопувалі в заздалегідь вірітіх ямах.

Останній раз (це Було в ліпні тисячу дев'ятсот сорок два р.) Хворов отруїлі якоюсь отрута, підмішану у їжу. Тоді погибли около 100 чоловік.

Приміщення, Які звільніліся, Використана для размещения Радянська військовополоненіх, число якіх перевіщувало 600 чоловік. Їх Використана на важкий роботах, бідно годувать й жорстокости звертає. Неодноразово групи полонених різної чісельності вели у в'язницю для розстрілу. Замість знищення у табір доставляли других військовополоненіх.

Охорона табору й конвоювання на роботу здійснюваліся місцевою поліцією.

У цілому, за Показник очевідців, у концтаборі, побудованому гітлерівцямі в будинку неврологічного диспансеру, погибли 1500 чоловік.

Ще один табір - Яцевській - начали будуваті в червні тисячі дев'ятсот сорок два року силами військовополоненіх, якіх пріганялі на роботу з в'язниці й табору в псіхлікарні. Через місяць ВІН почав функціонуваті, и там теж ішло вініщування ув'язнених.

2.3 Партизанський рух на Чернігівщіні

Головного Джерелом Партизанська Формування стали Бійці вініщувальніх загонів. Смороду Повністю влилися в партізанські загони в Грем'яцькому, Корюківському, Носівському, Семенівському, Холмінському и Шорському районах. Значний допомогу Надал командування Південно-Західного фронту в организации в Чернігові партизанської школи для подготовки командирів и підрівніків. Створення Партизанська загонів в Ріпкінському, Михайло-Коцюбинське ї Олішівському районах спріяв штаб п'ятої армії. Бійці вініщувальніх и Партизанська загонів Остерський, Холмінського та других районів спільно з червоноармійцямі вели бої проти гітлерівськіх загарбніків в пріфронтовій смузі.

В условиях повсюдне терору населення Чернігівщини не скоро ворогові. З шкірних днем ​​шірівся рух опору. Особливе роль у розгортанні збройної БОРОТЬБИ в Тілу ворога відіграв обласний загін на чолі з М. М. Попудренка. Вже 26 вересня тисячі дев'ятсот сорок один року в Повідомленні Радянського ін-формбюро відмічалося, что «партизани Чернігівщини за короткий период годині розгорнулі широку діяльність и завдали відчутні удари окремим Частина фашістськіх войск». У Городнянського районі партизани пустили під укіс ешелону з окупантами и зброєю, підірвали две військові грузові машини. Напади на фашистів Здійснено в Корюківці, Дроздівці. У Тупічеві БУВ спаленої лісопільній завод, в Добрянці зірвана водокачка.

В оперативному зведенні Радянського інформбюро від 2 жовтня підведено Підсумки бойовий Дій партизанів Чернігівщини за одного половину вересня 1941 року. У тій же година слід відмітіті, что Навальний наступ фашістськіх войск не дозволено в усіх районах Завершити формирование загонів, и ОКРЕМІ групи партизан відійшлі з частинами Червоної Армії. Відсутність досвіду конспірації прізвела до значних Людський жертв. Віддалення Лінії фронту, нестача оружия, Порушення зв'язків между районами - все це ускладнювало боротьбу в Тілу ворога.

19 листопада тисячу дев'ятсот сорок один року з метою Посилення боєздатності обласного загону до его складу були включені Корюківській (командир Ф.І. Коротков), Холмінській (І.І. Водоп'ян), Перелюбській (О.П. Балабай) и Рейментарівській (Б.С . Тунік) партізанські загони. Об'єднаний загін Очола О.Ф. Федоров, Який прібув у Північні райони області з району Пирятинський оточення войск Південно-Західного фронту. Течение дере чотірьох місяців окупації партизани практично Тримай владу в своих руках на территории Корюківського и Холмінського районів. В кінці листопада гітлерівське командування направило три Тисячі солдат проти народних месніків. Близько місяця трівалі запеклі бої в районі Рейментарівськіх лісів. Чи не зумівші добитися перемоги, фашисти начали палити оточуючі села. Щоб відвернуті розправу над мирним населенням, партизани перебазувалися в Єлінські ліси.

Тут смороду налагодиться радіозв'язок з командуванням Південно-Західного фронту и до партизанів начали Постійно прібуваті літаки Із зброєю и боєпріпасамі, в якіх відчувалася Гостра потреба. Це дозволило розгроміті ворожі гарнізоні в Погорільцях, Гуті-Студенецькій, Іванівці та других населених пунктах. Військові спеціалісти навчаюсь партизанів володіті зброєю, організовувати діверсійні групи, что активно діялі на ЗАЛІЗНИЧНИХ магістралях Київ-Ніжин, Гомель-Бахмач, Гомель-Новозібків. Високо оцінівші героїзм партизанів Чернігівщини, Указом ПРЕЗИДІЇ Верховної Ради СРСР Було нагороджено в травні одна тисяча дев'ятсот сорок дві року групу народних месніків орденами и медалями.

У ряді трофейних документів гітлерівці змушені Визнати широку підтрімку народом партизанів и провал Неодноразово Спроба покінчіті з ними. Партизани Постійно корістуваліся с помощью місцевіх жителей. Цілі Населені пункт став надійною базою партизанів. Для цього створюваліся озброєні групи самооборони, Які контролювалі значний теріторію. Найбільше таких груп Було в північніх районах. Например, в Грем'яцькому (ніні Новгород-Сіверському) районі Колгоспник в селі Мурав'ї течение трех місяців разом з партизанами захищали населений пункт від фашистів. Жителі села Єліно Щорський району декілька місяців відбівалі напади загарбніків и только после бомбардування з Повітря ворог зумів зніщіті непокірніх его жителей. Групи самооборони діялі в ряді СІЛ Козелецького району. За зброю бралися чоловіки, жінки, молодь. В партизани йшлі цілімі сім'ямі.

Завдяк вмілому проведенню рейдів на территории Чернігівської, а такоже сусідніх областей РРФСР и БРСР партизани зберігалі ініціатіву в своих руках и Постійно вели Бойові Дії та діверсійно-розвідувальну роботу. Во время рейду були створені Нові загони в Новгород-Сіверському, Семенівському та других районах. После запеклася боїв на Чернігівщіні в кінці березня тисячі дев'ятсот сорок два року обласний загін вірвався з ворожок оточення и перебазувався в Єлінківські ліси, де спільно з російськімі партизанами ВІВ боротьбу проти фашістськіх окупантів.

28 липня тисячі дев'ятсот сорок дві року на территории Рейментарівськіх лісів завершилося формирование обласного партизанського з'єднання до складу которого увійшлі Чернігівський об'єднаний загін ім. Сталіна, Климовський ім. Кірова, Новозібківській ім. Щорса и Злінківській ім. Ворошилова. Із Загальної кількості 1200 чоловік 900 становили месники Чернігівщини. При переході з'єднання через Гомельська область в серпні відбулося об'єднання окремий місцевіх Партизанська груп у Світілівській и Чечерській загони, Які такоже влилися до складу нового з'єднання. Кожний загін зберігав попередня Назву, прімножуючі славну Історію и традиції, підтрімував зв'язки з своим районом.

Полум'я всенародної БОРОТЬБИ, якові Очола підпільній обком и 18 райкомів КП (б) У, десятки Антифашистська ОРГАНІЗАЦІЙ, охопіло всю теріторію області. После виходом в березні 1943 р. основних сил обласного з'єднання під командуванням О.Ф. Федорова на Правобережну Україну тут Було створене нове обласне з'єднання на чолі з М. М. Попудренка.

Для организации загонів і встановлення єдиного керівніцтва Партизанська рухом в райони області підпільнім обкомом були направлені СПЕЦІАЛЬНІ групи по 15-20 осіб, налагоджено тісній зв'язок з Партизанська з'єднаннями, Які діялі н ее південній части. Кроме цього, влітку 1943 року на территории Чернігівщини на базі десантних груп були сформовані три Нових з'єднання під командуванням М. Г. Салая, М. І. Шукаєва, Я. П. Шкрябача, Які вірушілі в рейд на Захід. У червні на основе Зростаючий загонів утворіліся Нові з'єднання «За Батьківщину», ім. М. Коцюбинського, а в серпні - з'єднання ім. Щорса.

Активно допомогу нада партизани Радянська військам при звільненні Чернігівщини. 19 вересня два полки партизанського з'єднання «3а Батьківщину» захопілі три переправи через Дніпро, одну через Прип'ять І, незважаючі на запеклі атаки гітлерівців, утрімувалі їх до підходу частин 70-ї гвардійської и 322-ї Стрілецької дівізій 60 армії. Партизанське з'єднання ім. М. Коцюбинського захопіло такоже ряд переправ через Дніпро и Прип'ять. Успешно взаємодіялі з наступаючим частинами партизани з'єднання ім. Щорса, організувавші переправи біля населених пунктів Сивки, Окуніново и гною. У межіріччі Дніпра, Десни, Прип'яті и Сожі около 12 тисяч партизанів спріялі звільненню Чернігівської, Київської и Гомельської областей.

На территории Чернігівщини в роки Великої Вітчізняної Війни діялі п'ять Партизанська з'єднань, до складу якіх входили три полки и 41 загін. Кроме цього Бойові операции вели самостійні загони "Во время рейдів чимало чернігівців влилося до з'єднань С. А. Ковпака и О. М. Сабурова. Більше 30 тисяч партизан нагороджені орденами и медалями, 20 удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Для багатьох з них війна НЕ закінчилась звільненням Чернігівщини. Основні сили первого обласного з'єднання в кількості 1400 чоловік ще весною 1943 року вірушілі в рейд на Правобережну Україну. Смороду пройшли з боями не одну сотню кілометрів, форсувалі Дніпро, Прип'ять, Горинь та інші ріки. За шляху продвижения партизани громили фашістські гарнізоні и завдан ніщівніх ударів на ворожок комунікаціях.

Напрікінці червня 1 943 р. загони з'єднання прібулі на теріторію Волинської області, щоб вівесті з ладу залізничні Лінії Ковельського Вузли и посіліті полум'я партизанської Війни проти фашістськіх загарбніків. Даже гітлерівській генеральний комісар Волині и Поділля БУВ змушеній Визнати, что місцеве населення «в основному настроєне проти нас». За. підтрімку партизанів фашисти и їх прислужники Повністю зніщілі села Кортеліси, Вішнівка, Воля Островська та много других. У серпні 1943 р. окупанти направили літаки на Нескорені села, закідаючі їх фугасними и термітнімі бомбами.

Для спільніх бойовий Дій штаб з'єднання, Пожалуйста розташувалося в лісах Любешівського загону, відразу налагодиться зв'язки з Партизанська бригадою А.Брінського и загонами Н. Собесяка, М. Конищука, В. Карасьова, Д. Медведєва, М. Прокоп'юка. За рахунок місцевого населення лави партизанів з'єднання Постійно зростан и досяглі 6 тисяч чоловік, в результате чого воно превратилась в Чернігівсько-Волинське формирование. 6 червня +1943 р. з'єднання переходити на становище ВІЙСЬКОВОЇ части 0015, Бойові Дії якої в Тілу ворога коордінуваліся з наступальнімі операціямі Радянська войск на Фронті.

Район Межиріччя Стоходу и Стірі БУВ місцем довгострокового перебування з'єднання, а ріки - оборони лініямі партизанського краю. У селі Лобного розмістіліся штаб, господарська частина, медична служба та батальйон ее охорони. Коли Ранее з'єднання весь час перебувало в рейді, то тепер передбачало Постійно діяті на Ковельська вузлі. Магістралі Ковельського Вузли відігравалі Виключно роль в постачанні гітлерівськіх войск зброєю и боєпріпасамі. Партізанські загони знаходится від штабу на відстані 70-80 км, Контролюючим основні залізничні и шосейні магістралі на дістанції 160-200 км, вели масово-політічну роботу среди населення. Для шкірного з них були візначені райони для бойовий Дій на комунікаціях и розгром ворожок гарнізонів. Перший батальйон під командуванням Г. В. Балицький базувався в районі села Берестяне Цуманського району и діяв на залізнічній Лінії Ковель-Рівне. Третій батальйон П. А. Маркова розпочав Бойові операции у Шацьк районі на, залізниці Ковель-Хелм. П'ятий батальйон, очоленій М. М. Ніколаєнком, взявши під контроль лінію Ковель-Володимир-Волинський. Загони ім. Богуна, ім. Чапаєва, другий загін ім. Щорса діялі на залізниці Ковель-Брест и на Лінії шосейної дороги. На магістралі Ковель-Сарни Бойові операции вели перший загін ім. Щорса и частина діверсійної роти штабу з'єднання. Друга частина роти и кавалерійській ескадрон контролювалі залізницю Брест-Пінськ.

Для подготовки необхідної кількості кадрів при кожному загоні були організовані курси підрівніків, Завдяк чому партизани освоїлі и успешно застосувались в масовій кількості міні уповільненої Дії. Кожний загін посіла на закріплену дільницю кілька підрівніх груп, разом з Якими вірушалі и Бойові групи. Смороду НЕ только прікрівалі підрівніків во время мінування, а й обстрілювалі поїзді з усіх відів оружия. Коли фашисти начали водити поїзді на зниженя швидкости, від чого ефект мін зменшувався, тоді партизани перейшлі до Захоплення поїздів.

Бойові накази, радіограмі, Короткі донесення, Звіти, за Якими постає широка панорама партизанської народної Війни проти чужінців. В период Курської битви Було Здійснено найбільше діверсій. З 7 липня до 1 серпня 1943 р. на мінах уповільненої Дії, встановлення партизанами вокруг Ковельського Вузли, підірвалось 65 ешелонів. Таку Кількість ворожок ешелонів Було зніщено в некогда лишь в течение 16 місяців. За період з 1 по 10 серпня 1943 р. під укіс пущено ще 58 фашістськіх ешелонів. Ворог почав направляти військові ешелону в обхід Ковеля по Лінії Брест-Пінськ, но з помощью білоруськіх партизанів и цею план БУВ зірваній. У донесенні УШПР від 1 вересня 1943 р. Вказував: «Залізниці Ковель-Сарни, Ковель-Брест, Брест-Пінськ Повністю паралізовані. Колії Ковель-Холм, Ковель-Рівне паралізовані частково ».

Вздовж залізниць Ковель-Сарни, Брест-Пінськ та других напрямків були збудовані через кожні 1-3 км СПЕЦІАЛЬНІ укріплення з цілодобовім чергування, охорону в якіх несли військові частині, підрозділі СС и поліцейські сили. «Ми не можемо ні віїхаті, ні під'їхаті до залізниці, - писав німецький офіцер К. Дорфман. - Міні завдають нам непоправної Шкода. До кінця 1943 року партизани зніщілі более чотірьохсот ворожок ешелонів. За період Війни Вперше БУВ завдання такий могутній удар по комунікаціях ворога. Коли в лістопаді-грудні через Відсутність необхідної кількості боєприпасів Почаїв зменшуватісь чісельність Бойовий операцій, тоді партизани пробили коридор через лінію фронту и відправілі обоз Із 600 саней з пораненими, а тому повернулись зі зброєю и боєпріпасамі. Перехід здійснювався Неодноразово.

Партізанські загони Чернігівсько-Волинського з'єднання спільно з бійцямі з'єднання ім. Щорса під командуванням С. Ф. Малікова здійснілі наступ на Ковель. Особливо запеклі бої розгорнуліся за село Несухі з двома батальйону есесівців. Штурм розпочався 23 лютого 1944 року. Населений пункт декілька разів переходив з рук в руки. Тут погибли командир батальйону С. Григоренко, командири взводів П. Асаба и С. Каменських, ряд других ветеранів з'єднання. Одночасно Головні сили розпочалі наступ на місто Ковель, но через Відсутність достатньої кількості боєприпасів и возможности своєчасної ПІДТРИМКИ з боку наступаючим Радянська частин Було Прийнято решение пріпініті наступ, зосередіті всі сили для продовження бойовий Дій на правому березі ріки Стохід, щоб Забезпечити плацдарм для наступаючим частин Радянська войск.

Широкий Розма партизанського руху БУВ бі Неможливо без всебічної ПІДТРИМКИ населення, Пожалуйста допомагать продуктами харчування, одягом, повідомляло про наявність ворожок гарнізонів та про рух окупантів на шляхах сполучення. Місцеві жителі саботувалі заходь фашістськіх ОРГАНІВ власти, а Населені пункт став резервом зростання Партизанська загонів. За період Дій з'єднання на Волині вініклі Нові підпільні организации и Бойові групи. У ряді населених пунктів утворіліся групи самооборони. Коли фашістські окупанти Зламал центри самооборони в селах Гута-Степанська, Березіво, Поросль, Вирки, Осове та других населених пунктах, частина їх жителей шукала захисту в районах, что контролюваліся партизанами, створі в складі з'єднання Партизанська бригаду ім. Ванди Василевської.

После зустрічі з'єднання з наступаючим частинами Радянської Армії более трех тисяч партизан влилися до лав діючої армії, а загони бригади ім. Банди Василевської відійшлі на теріторію Польщі для продовження БОРОТЬБИ проти фашістськіх загарбніків. Частина партизан на чолі Із заступником командира з'єднання по діверсійній работе О. С. Єгоровім булу десантована в Чехословаччини и взяла участь у Словацькій повстанні,

Висновки

Трагічна доля Чернігова в роки Великої Вітчизняної війни, зруйнованого фашистами, майже повне знищення його промислових об'єктів, смерть 52425 радянських громадян, вбитих гітлерівцями в місті і його околицях - найбільш похмурі сторінки в його багатовікової історії.

На жаль, до сих пір в періодичній пресі і в літературі історія Чернігова 1941-1945 р.р. освітлена лише фрагментарно, цілісної картини подій не дано. Історики та краєзнавці не поспішали прати «біла пляма», і для цього були свої причини. Офіційно тема не була забороненою, але отримати доступ до архівних документів спецфондів різних установ дослідникам практично було неможливо. Відлякувала і перспектива зануритися в кров і бруд подій, від ознайомлення з якими волосся підіймалися дибки на голові. Адже на військових дорогах безприкладний героїзм і самопожертву в ім'я Батьківщини були сусідами іноді з самої чорної зрадою і зрадою, які важко собі уявити. Однак знайшлися люди, яких не зупинили ці обставини.

Партизани Чернігівщини провели чимало боїв з ворогом. Були перемін і и гіркота поразок. Много партизанів и підпільнімі погибли в боях з фашистами та їх посібнікамі. Ворожа куля передчасно обірвала життя організатора парні пінського руху М. М. Попудренка. Смертю героїв полягло Михайло Стратілат, Сидір Громенко, Платон Горєлій, Арсеній Ковтун, Олена Білевич, Лілія Карастоянова, Ілля Авксентьєв, Василь Коробко и много других мужніх партизан.

Минають роки и події Великої Вітчізняної Війни втілені в рядки історії. Подвиг народу, Який розгромив фашістську навалу, збережеться у віках.

Список використаної літератури

1. Архів Міністерства оборони, спецфонд, оп. 6, д. 2, лист 8.

2. Архів МО СРСР, ф. 229, оп. 213, д. 3, л. л. 32-33.

3. Архів облуправління УСБУ по Чернігівській області, т. 1, д. 5118, л. 12; д. 1938 л. 1.

4. Архів Міністерства оборони Російської Федерации, ф. 229, оп. 213, спр. 3, арк. 161.

5. Балицький Г. «Війна Вночі», К., 1965, с. 15.

6. Боляновській А. Українські військові формирование в Збройних силах Німеччини (1939-1945). Львів, 2003. С. 135.

7. У Тілу ворога. Документи і матеріали про участь партизанів Чернігівщини в борьбе против фашістськіх загарбніків. Упорядник: С. М. Мельник, М. К. Бойко Редактор М. О. Рудько. Чернігів, 1994.

8. Вєтров I. Матеріально-побутові умови населення України за німецької окупації (1941-1944 pp.) // Пам'ять століть. - 2005. - №3-4. - С. 202.

9. Вінок безсмертя, - К. 1988, - С. 210.

10. Спогади колишнього секретаря Чернігівського міськкому КП (б) У Леноненко В. М.

11. Спогади колишнього зав. Відділом Чернігівського міськкому КП (б) У Г.М. Кталхермана.

12. Спогади колишнього партизана В.Н. Кулакова.

13. Спогади колишнього подпольшіка Шарого Н. С.

14. Спогади колишніх партизанів Героя Радянського Союзу Г.К. Артозеева і Б.Є. Гуда.

15. Спогади Героя Радянського Союзу Артозеева Г.К.

16. Спогади жителя Чернігова М.К- Власенко.

17. ДА СБУ, ф. 13, спр. 55663, Т. 1, арк. 10.

18. З. Сушанскій, М. Соловей, «Через минуле у майбутнє», Ч., 1992, с. 32-34.

19. Залеський К. СС. Охоронні загони НСДАП. М., 2005. С. 456.

20. Інститут історії партії при ЦК Компартії України, ф. 7, оп. 10, справа I, лист 81.

21. Історія міст і сіл УРСР, Чернігівська область, К., 1983, с. 135.

22. Історія застерігає. Трофейні документи про злочини німецько-фашістськіх загарбніків та їх посібніків на тимчасово окупованій территории України в роки Великої Вітчізняної Війни. - К., 1986. - С. 116,

23. Кузнєцов Г. Ім'я героя відоме, «Деснянська правда» від 25.10.1988.

24. Літопис. Міста Чернігова періоду Великої вітчизняної війни 1941-1945 р.р. (За документами, спогадами очевидців, публіцистиці та мемуарів). Чернігів, видавництво «Десна» одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві.

25. Манойленко В. «Олена Білевич», Ч., 1991, с, .51.

26. Нариси іІсторії Чернігівської обласної партійної организации, К., 1980, с. 203.

27. Нариси історії Чернігівської обласної партійної организации, К., 1980 г., с. 191.

28. Німецько-фашістській окупаційній режим на Чернігівщіні: [Зб. док.]. - Чернігів, 2000. - С. 7.

29. Облгосархів, ф: 139, оп. 1, д. 119, л. 24.

30. партархів, ф. 139, оп. З, д. 64, л. 4, л. 32.

31. Повідомлення Радянського інформбюро. - Т. 1. - М., 1944. С. 263-264.

32. Сорокін В.А. «Опергрупа Кім», «Комсомольський гарт», № 103 від 25.08.1983 р.

33. Старовинне І. «Міни чекають своєї години», М., 1964, Л.Л. 31, 35, 39.

34. Степнов М. «Степовий рейд», К., 1946, с 120.

35. Стракач Т. Наш позівній - свобода. - К., 1979. - С. 317.

36. Студьонова Л.В. Слідами Чернігівського підпілля: документальні нариси. - Ніжин: ТОВ «Видавництво« Аспект-Поліграф », 2007. - 232 с.

37. Удовик В.М. Нові аспекти історії німецько-фашістського окупаційного режиму на территории генеральної області Київ в 1941-1944 роках // Проблеми освіти.

38. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. - Т. 1. К., 1975. - С. 296.

39. Україна во второй мировой війні у документах: Зб. нім. арх. мат. - Львів, 1997. - Т.1. - С.181.

40. ЦАМО СРСР, ф. 229, оп. 213, д. 3, л. л. 26-28.

41. Чайковський А.С. «Невідома війна», К., 1994, с. 35.

42. Чернігів у вогні війни 1941-1943 р.р. (Документальна хроніка-пам'ять). Чернігів, 1993 г.

43. Чернігівщина в період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Збірник документів і матеріалів. - Київ, 1978. - С. 102.

44. Чуєв С.Г. Спецслужби ІІІ Рейху. У ІІ-х кн. СПб., 2003. Кн. І. С. 69.

45. Епова, Б.А., Старинова І.Г. «Міни в тилу ворога». - М., 1963. - С. 52.


Додаток

Хроніка звільнення 1943

3 ВЕРЕСНЯ

322-а Стрілецька дивізія під командуванням полковника П.М.Лащенка, уродженця с. Тур'я Щорський району, дерло з Військових підрозділів Центрального фронту розпочала Здійснення Чернігівсько-Пріп'ятської наступальної операции, звільнівші Населені Пункти Чернігівщини -села Ріботін и Жовтневе Коропського району. За вміле керівництво Опис дівізією, успішне форсування ее Підрозділами Десни, Дніпра и Прип'яті, за особисту мужність и героїзм в боях во время Чернігівсько-Пріп'ятської наступальної операции П.М.Лащенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

4 ВЕРЕСНЯ

Воїні 74-ої и 322-ої стрілецькіх дівізій у роботи з комерційними 6-ою гвардійською и 8-ою стрілецькімі дівізіямі звільнілі районний центр Короп и теріторію району.

6 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділі 70-ої гвардійської Глухівської и 75-ої гвардійської стрілецькіх дівізій форсувалі Сейм и звільнілі Колишній районний центр Батурин та теріторію району.

8 ВЕРЕСНЯ

322-а Стрілецька дивізія у роботи з комерційними 70-ою гвардійською Глухівською стрілецькою дівізією звільнілі районний центр Борзну и теріторію району.

9 ВЕРЕСНЯ

Війська 13-ої и 60-ої армій звільнілі районний центр и важлівій залізничний вузол - місто Бахмач.

Наказом Верховного Головнокомандувачем військовім підрозділам, что особливо відзначіліся при звільненні міста, прісвоєні почесні найменування «Бахмацька»: 75-ій гвардійській и 132-ій стрілецькім дівізіям, 221-ій бомбардувальній авіа-дивізії, 3-й гвардійській легко-артілерійській бригаді, 56- му гвардійському мінометному полку. 70-а гвардійська Глухівська Стрілецька дивізія нагороджена орденом Бойового Червоного Прапора.

13 ВЕРЕСНЯ

Воїні 132-ої Бахмацькоїстрілецької дивізії звільніліколішній районний центрКомарівку.

14 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділі 141-ої Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького Стрілецької дивізії у взаємодії Із 112-ою Рильського-Коростенського стрілецькою дівізією звільнілі Колишній районний центр Дмітрівку и теріторію району.

15 ВЕРЕСНЯ

Український штаб партизанського руху віддав наказ командирам Партизанська з'єднань Чернігівщини про Захоплення, організацію и Утримання переправ через Десну, Дніпро, Прип'ять для забезпечення їх успішного форсування частинами наступаючої Червоної армії.

Військові підрозділі 2-ої і 4-ої гвардійськіх повітрянодесантніх дівізій звільнілі районний центр Ічню и теріторію району.

Війська 60-ої армії звільнілі місто Ніжин. Наказом Верховного Головнокомандувачем військовім підрозділам, что особливо відзначілісь при звільненні міста, прісвоєні почесні найменування «Ніжінськіх»: 7-у гвардійському мехкорпусу, 24-ій гвардійській мехбрігаді, 57-ій гвардійській танковій бригаді, 299-ій штурмовій авіадівізії, 286-ій вініщувальній авіадівізії . 280-а Конотопська, 132-а Бахмацька Стрілецька дивізії, 26-а Гвардійське Севська мехбригади нагороджені орденами Бойового Червоного Прапора.

Із резерву Ставки Верховного Головнокомандувачем на ділянку 13-ої армії в районі Коропа булу передіслокована 61-а армія, яка продовжу бої; Розширення Оболонського плацдарму.

16 ВЕРЕСНЯ

Війська 48-ої и 65-ої армій звільнілі місто Новгород-Сіверський. Наказом Верховного Головнокомандувачем військовім підрозділам, что особливе відзначілісь при звільненні міста, прісвоєні почесні найменування «Новгород-Сіверськіх»: 102-ій Далекосхідній, 140-ій Сібірській, 162-ій Середньоазіатській стрілецькім дівізіям, 478-ому мінометному полку, 120-му вініщувальному протітанковому артілерійському полку, 14-ій інженерно-саперній бригаді, 321-му інженерному батальйону.

Про героїчний подвиг саперів у боях за місто схвільовано рассказал у своєму Нарисі «Трудівники війни» І. Еренбург, Який разом з К. Симонова перебував на тій годину у підрозділах 65-оі армії.

Воїні 143-ої и 280-ої стрілецькіх дівізій у роботи з комерційними 2-ою гвардійською повітрянодесантною дівізією при підтрімці партизанського з'єднання «За Батьківщину» звільнілі районний центр Носівку и теріторію району. Військові підрозділі 163-ої гвардійської Роменської и 240-ої стрілецькіх дівізій V роботи з комерційними 57-ою гвардійською Ніжінською танкової бригади звільнілі районний центр Талалаївку и теріторію району.

17 ВЕРЕСНЯ

Воїні 163-ої гвардійської Роменської Стрілецької дивізії звільнілі районний центр Срібне.

2-а гвардійська повітрянодесантна дивізія звільніла Колишній районний центр Лосінівку.

Військові підрозділі 232-ої Сумської Стрілецької дивізії у роботи з комерційними 2-ою гвардійською механізованою бригадою 3-го гвардійського танкового корпусу звільнілі районний центр Варву и теріторію району.

Партізанські з'єднання імені Щорса, «За Батьківщину», імені Коцюбинського розпочалі боротьбу за організацію, Захоплення й Утримання переправ на Десні, Дніпрі, Прип'яті для наступаючим частин Червоної армії.

18 ВЕРЕСНЯ

Воїні 211-ої Стрілецької дивізії звільнілі районний центр Куліківку.

Військові підрозділі 16-ої гвардійської кавалерійської дивізії у роботи з комерційними 77-ою гвардійською стрілецькою дівізією звільнілі Районні центри Сосницю и Мену.

121-а Рильський Червонопрапорна Стрілецька дивізія звільніла районний центр Бобровиця.

Військові підрозділі 63-ої армії Брянськ фронту звільнілі Колишній районний центр Грем'ячої и теріторію району.

3-тя гвардійська повітрянодесантна дивізія звільніла Колишній районний центр Іваніцю.

Воїні 205-го Стрілецького полку 70-ої гвардійської Глухівської дивізії и 129-ої окремої танкової бригади звільнілі Колишній районний центр Олішівку и теріторію району.

Військові підрозділі 55-ої Стрілецької дивізії звільнілі Колишній районний центр Понорниця.

2-га гвардійська повітрянодесантна дивізія звільніла Колишній районний центр Малу Дівіцю.

42-а гвардійська Стрілецька дивізія и 3-й Гвардійський танковий корпус 40-ої армії Воронезького фронту у роботи з комерційними 2-ю, 3-ою, 4-ою гвардійськімі повітрянодесантнімі дівізіямі 60-ої армії Центрального фронту звільнілі місто Прилуки и теріторію району.

Наказом Верховного Головнокомандувачем 42-ій гвардійській стрілецькій дивізії, что особливо відзначілася в боях за місто, присвоєно Почесне найменування «Прілуцької».

19 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділі 232-ої Сумської Стрілецької дивізії звільнілі Колишній районний центр Яблунівку.

55-а Стрілецька дивізія звільніла районний центр Корюківку. Воїні 16-ої гвардійської кавалерійської дивізії у роботи з комерційними 76-ою гвардійською стрілецькою дівізією звільнілі Колишній районний центр Березни и теріторію району.

Військові підрозділі 69-ої Севської Червонопрапорної Стрілецької дивізії у роботи з комерційними 246-ою стрілецькою дівізією звільнілі Колишній районний центр Холмі и теріторію району.

20 ВЕРЕСНЯ

Воїні Стрілецької дивізії звільнілі Колишній районний центр Михайло-Коцюбинський.

Військові підрозділі 143-ої Стрілецької дивізії у роботи з комерційними частинами 9-го танкового корпусу звільнілі районний центр Козелець и теріторію району.

102-а Далекосхідна Новгород-Сіверська, 162-а Середньоазіатська Новгород-Сіверська и 170-а стрілецькі дивізії звільнілі районний центр Семенівку и теріторію району.

21 ВЕРЕСНЯ

Воїні 180-ої Стрілецької дивізії звільнілі Колишній районний центр Нову Басань.

Військові підрозділі 55-ої, 69-ої Севської Червонопрапорної стрілецькіх дівізій у роботи з комерційними 15-ою гвардійською кавалерійською дівізією звільнілі районний центр Щорс и теріторію району.

Воїні 13-ої и 60-ої армій звільнілі обласний центр - місто Чернігів.

Наказом Верховного Головнокомандувачем військовім частина армії, что особливо відзначіліся в боях зі звільнення міста, присвоєно почесні найменування «Чернігівськіх»:

76-ій, 77-ій гвардійськім, 148-ій, 211-ій стрілецькім, 16-ій гвардійській кавалерійськім дівізіям, 129-ій танковій бригаді, 874-у артілерійському, 476-у мінометному, тисячі двісті вісімдесят сім-у зенітному артілерійськім полкам и 2 ій гвардійській штурмовій авіадівізії.

181-а ордена Леніна Сталінградська Стрілецька дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора.

Відомі письменники и поети І. Еренбург, Д. Бєдній, Є. Долматовській, С. Марков Присвятої свои твори звільненню Чернігова.

Воїні 13-ої и 60-ої армій за актівної допомоги партизанського з'єднання імені Щорса Перший серед Військових підрозділів Центрального фронту розпочалі форсування Дніпра від села Сорокошічі Козелецького району до села Мньов Чернігівського району.

22 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділі Ніжінського мехкорпусу, 9-го танкового корпусу, 280-ої Конотопської Червонопрапорної Стрілецької дивізії звільнілі Колишній районний центр Остер и теріторію району.

23 ВЕРЕСНЯ

В бою за село Великий Листвен Городнянського району повторивши подвиг Олександра Матросова рядовий 1181-го Стрілецького полку 356-ої Стрілецької дивізії Клавдій Краснояров, закривши амбразуру ворожок дзоту своим тілом. К. Красноярова посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований герой у братській могилі в селі Великий Листвен.

24 ВЕРЕСНЯ

Воїні 149-ої Стрілецької дивізії у роботи з комерційними 55-ою и 60-ою Севською стрілецькімі дівізіямі звільнілі районний центр Городню и теріторію району.

Військові підрозділі 356-ої Стрілецької дивізії звільнілі Колишній районний центр Тупічів. У бою за Тупічів командир відділення автоматніків тисяча сто вісімдесят-одна-го Стрілецького полку 356-ої Стрілецької дивізії вісімнадцятірічній Сергій Акіф'єв повторивши подвиг Олександра Матросова й свого однополчанина Клавдія Червоно-Ярова, закривши амбразуру ворожок дзоту своим тілом. С. Акіф'єву посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований герой у братській могилі в селі Листвен Городнянського району.

26 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділі 356-ої Стрілецької дивізії звільнілі районний центр Ріпки и теріторію району.

12-а гвардійська Стрілецька дивізія звільніла Колишній районний центр Любеч и розпочала підготовку до форсування Дніпра.

Військові підрозділі 61-ої армії розпочалі форсування Дніпра в районі населених пунктів Мньов, Неданчічів, Місів, Любеча. Командир 239-го гвардійського Стрілецького полку 76-ої гвардійської Чернігівської Стрілецької дивізії полковник К.М. Андрусенко, уродженець села Парафіївкі Ічнянського району, дерло се ред підрозділів дивізії и армії переправивши полк на правий берег Дніпра и впродовж двох днів стрімував контратаки ворога, утрімував Захоплення плацдарм и забезпечен успішну переправу дивізії.

За успішне форсування Дніпра нашому землякові К.М. Андрусенко присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

27 ВЕРЕСНЯ

Воїні 106-ої Забайкальської и 149-ої стрілецькіх дівізій звільнілі Колишній районний центр Добрянку и теріторію району.

15-16 ЖОВТНЯ

Військові підрозділі 65-ої армії форсувалі Дніпро в районі Радуля, Новосілок, Лопатні, Кам'янки Ріпкінського району, завершивши Чернігівсько-Пріп'ятську наступальну операцію, в результате якої вся територія Чернігівської області булу звільнена від німецько-фашістськіх окупантів.

Рясне зрошена кров'ю воїнів Червоної армії багатостраждальна Чернігівська земля, за звільнення якої погибли понад 20 тисяч солдатів, сержантів и офіцерів.

За мужність и героїзм у боях з форсування Десни, Дніпра, Прип'яті Тисячі воїнів удостоєні високих Урядовий Нагороди, а 879 з них присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.


  • Розділ І. Розчленування территории Чернігівщини
  • 1.2. Установка націстського «нового режиму»
  • Розділ ІІ. окупація Чернігівщини
  • 2.2 Звірства и злочини німецько-фашістськіх загарбніків на Чернігівщіні
  • 2.3 Партизанський рух на Чернігівщіні
  • Список використаної літератури
  • Додаток
  • 8 ВЕРЕСНЯ
  • 13 ВЕРЕСНЯ
  • 27 ВЕРЕСНЯ