Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Правління Катерини II





Скачати 48.37 Kb.
Дата конвертації25.08.2019
Розмір48.37 Kb.
Типреферат

Правління Катерини II


Вступ

Після смерті Петра-I його реформаторський курс продовжила Катерина-II, яка зуміла висловити національні інтереси російського народу і ввійти в історію як велика імператриця, яка правила країною тридцять чотири роки (1762-1796). Н.М.Карамазін, оцінюючи реформаторську діяльність Катерини писав: «Катерина-II була істинною спадкоємицею величі Петрова і другою преобразовательніцей нової Росії.» Її царювання поклало початок епосі «освіченого абсолютизму», хронологічні рамки якого визначаються різними істориками по-різному. Мені ближче точка зору Федосова І.А., який веде відлік епохи з 1762г. аж до 1815р.

Освічений абсолютизм - явище загальноєвропейське. Просвітителі поміркованого крила закликали до еволюційної, без потрясінь, зміні суспільно-економічних відносин, що влаштовувало монархів Європи і сприяло виникненню союзу королів і філософів, здатного, як вважали королі, запобігти загрозі їх трону. У Європі воно представлено такими яскравими правителями, як король прусський Фрідріх-II, шведський Густав-III, імператор Австрії Йосиф-II. Ця епоха була пронизана ідеями французьких просвітителів і характеризувалася появою нового класу - буржуазії, яка відкрито, заявила про свої

претензії на економічну і політичну владу, гостро критикувала деспотичних правителів і засилля католицької церкви.

Катерина-II не забула політичну нестабільність і серію палацових переворотів супроводжували її попередників, це наштовхнуло її на думку про зміцнення особистої влади, без чого вона не представляла можливим провести глибокі перетворення. Вона усвідомлювала недосконалість існуючого законодавства і повна відсутність правопорядку в країні, вважала, що багато колишніх указів ставали непридатними до виконання, виходячи з думки, що їх автори керувалися застарілими міркуваннями. Імператриця, будучи людиною, європейськи освіченим, усвідомлювала необхідність майбутніх змін і з усією серйозністю взялася за ретельне вивчення робіт Ш.П.Монтескье, Вольтера, Д'Аламбера, Д. Дідро та інших натхненників ідей «освіченого абсолютизму». Особливе захоплення просвітителів викликала матеріальна допомога потребував Дідро: імператриця купила у нього бібліотеку за 15 тис. Франків, надавши йому право тримати її у себе до смерті; більш того, Катерина призначила Дідро хранителем його бібліотеки, визначивши платню в 1000 франків на рік з виплатою його на 50 років вперед.

Частина 1

Законодавча діяльність Катерини-II.

Покладена комісія 1767года.

У XVII столітті була створена Покладена комісія, метою якої стало усунення існуючих в законодавстві недоліків і виявлення потреб і настроїв в суспільстві. Катерина висловила бажання привести всі урядові місця в належний порядок, дати їм точні "межі і закони". Виконання цієї думки стало в обережне перетворення Сенату. Н.І. Панін подав імператриці грунтовно вмотивований проект установ імператорського ради (1762г.), Доводячи недосконалості колишнього управління припускав широкого впливу фаворитизму на справи, Панін наполягав на установі законодавчого »верховного місця", що складається з небагатьох осіб із законодавчим характером діяльності. За словами Паніна дію цієї ради змогло "захистити самодержавну владу від прихованих іноді викрадачів неї", тобто тимчасових правителів. Але він пропонував старе засіб: у Росії існували "верховні місця» (Верховний таємний рада і Кабінет), які, проте охороняли від фаворитів і не охороняли законності. З іншого боку, "верховне місце», засвоївши законодавчу функцію, обмежувало б верховну владу. Таким чином, Катерині вказали, що велика адміністративна реформа, на яку вона майже погодилася, може перетворити Росію з самодержавної монархії в монархію, керовану олігархічним радою чиновної аристократії. Зрозуміло, що Катерина не могла затвердити такого проекту. Відхиливши пропозиції Паніна, Катерина сама складає план упорядкування законодавчого матеріалу, в її плани входило створення нових законодавчих норм, які сприяли встановленню порядку і законності в державі. З

великим ентузіазмом імператриця приступила до створення нового Уложення, яке за її ідеї було засноване на принципах нової філософії і науки, відкритих «епохою освіти». З цією метою вона взялася за складання своєї знаменитої інструкції, що отримала в історичній літературі назву «Наказ», основний текст якого містить 20 глав, поділених у свою чергу на 546 статей, у тому числі 245 були запозичені з творів Ш.П.Монтескье ( «Про дух законів ») і 106 - з книги вченого юриста Ч. Беккаріа (« Про злочини і покарання »). Крім того, Катерина-II використовувала праці німецьких вчених Більфельда і Юста, а так само французьку енциклопедію і російське законодавство.

У своїх міркуваннях імператриця виходить з переконання, що Росія - європейська країна, і що її розміри зумовили єдино прийнятну для неї форму правління - абсолютну монархію. Катерина-II, не порушуючи традицій, бачила сенс перетворень через держава (в той час як на Заході паралельно орієнтація велася в основному на розвиток елементів громадянського, що, на мій погляд, було недоглядом з її боку), при цьому вона не допускала думки про обмеження самовладдя. Укладачка «Наказу» вважала, що для успішного проведення реформ необхідно надати громадянські права, перш за все «самому правлячому класу». Але найцікавіше, можна відзначити, що ніхто, перш за все в Росії, їх не мав, навіть представники аристократії піддавалися тілесним покаранням. Якщо Петро-I зробив перші кроки до правової держави, рег ламентованим законами, то «Наказ» поглиблює цю думку, у багатьох статтях, роз'яснюючи значення закону всіх сфер життя. Слабкіше за все в «Наказі» розроблений «селянське питання».

Перше видання «Наказу» вийшло в 1767году. Він видавався сім разів загальним тиражем близько 5000 примірників і придбав широку популярність не тільки в Росії, але далеко за її межами, тому що був переведений на багато європейських мов. Якщо поверхово торкнутися змісту «Наказу», то в перших п'яти розділах (стр.1-38) сформульовані загальні принципи устрою держави, в розділах 6 і 7 (стр.39-79) «Про закони взагалі» і «Про закони детально» - основи державного законодавства і загальні форми правової політики. Глави 8 і 9 (стр.80-141) присвячені кримінального права і судочинства, тому ж (в трактуванні Ч. Беккаріа) присвячена глава 10 (стр.142-250).

У розділах 11-18 (стр.251-438) викладаються основні положення станово-правової організації (селяни - дворянство - середній клас). Глави 19 і 20 (стр.439-521) присвячені питанням юридичної техніки, теорії законодавства і правової реформи. А в 1768 році текст «Наказу» був доповнений главою 21, що містить основи адміністративно-поліцейського управління, і главою 22 про регулювання державних фінансів. «Наказ» обгрунтовує політичні принципи абсолютистського держави (влада монарха, бюрократична система організації, становий розподіл суспільства).

Для кращого виконання влади в суспільстві складаються «влади середні, підлеглі і залежні від верховної», цим урядам доручалося правління і виконання суду ім'ям монарха.

Документ декларував загальну для всіх громадян свободу (вільність) і таку саму обов'язок всіх перед обличчям державної влади. Однак далі він починає суперечити вище сказаного, обгрунтовуючи нерівне становище станів перед владою і законами. Дається чітке розподіл суспільства на правлячих і тим, хто слухняний, мотивуючи його природними законами народження, походження і здібностей.

У XVII столітті була створена Покладена Комісія, метою якої стало усунення існуючих в законодавстві недоліків і виявлення потреб і недоліків в суспільстві. У 1767, як тільки «Наказ» Катерини вийшов у світ, вона приступила до скликання нової Покладений Комісії (колишня, після державного перевороту, в результаті якого Катерина-II зійшла на престол, була переведена в Москву, а на початку 1763 року було розпущено, офіційно її ліквідували в 1766 році). Законодавча діяльність цієї комісії була спрямована не просто на перегляд старих законів, а й на вироблення єдиного уложення на нових засадах. Закон розглядався як головний інструмент державного управління, який необхідно погоджувати з «духом народу» і «природним станом справ». Розглянемо питання розробки подробиць нового законодавства. Для складання нового кодексу маніфестом 14декабря 1766г. були скликані в Москві представники станів і присутствених місць. Їх збори одержало назву «Комісії для твору проекту нового уложення». Підстави представництва були різними: одні частини населення - посилали представників повіту, інші - від провінції, треті - від окремого племені, четверті від присутнього місця, одні обирали посословно (дворяни і селяни), інші - за місцем проживання (городяни-домовласники, інородці) . Приватновласницькі селяни і зовсім були позбавлені права представництва. Не було і прямих представників духовенства. В результаті в покладену комісію було обрано близько 450 депутатів, з яких 33% становили виборні від дворянства, 36% - виборні від городян, близько 20% - виборні від сільського населення, 5% -урядовці. Якщо врахувати, що чиновники були дворянами, а деякі міста і державні селяни обирали депутатами дворян, то питома вага дворянства в Покладений комісії, що становив 0,6% населення країни, значно підвищиться. Депутат забезпечувався на час перебування в комісії казенним платнею і повинен був в Москву привезти інструкцію від своїх виборців із зображенням їх потреб і бажань. Ці інструкції отримали назви депутатських наказів, а Наказ Катерини став називатися "великим Наказом". Депутати назавжди звільнялися від страти, тілесного покарання та конфіскації маєтку, за образу депутата винний ніс подвійне покарання. 30июл 1767 роки з торжеством були відкриті засідання Комісії в Грановитій палаті в Москві. Всіх представників, які з'явилися в Комісію, було 565. Одна третина з них були дворяни, інша третина - городяни, з сільського класу до 100 і від присутствених місць було 28. Загальні збори Комісії виділив з себе комісії, які повинні були провести допоміжні і підготовчі роботи . Одна з комісій, дирекционная, керувала заняттями як приватних комісій, так і загальних зборів. А так як відносини приватних комісій і загальних зборів були точно визначено, то неминучі були безладдя і плутанина в їх діяльності. Так недосконалість зовнішньої організації справи, її складність і невизначеність створювали перша перешкода для успішного ведення справи. В ході занять Комісії знайдемо й інші перешкоди. Загальні збори, перш за все, прочитало Наказ імператриці і довідалося з нього ті абстрактні принципи діяльності, які йому ставила Катерина. Разом з тим члени зборів привезли з собою понад 1000 депутатських наказів, повинні були ознайомитися з ними і усвідомити потреби та бажання російського суспільства, які в них перебували. Ці потреби і бажання депутати повинні були примирити з теоретичними бажаннями наказу і злити їх в гармонійно стрункий законодавчий кодекс. Для такої мети необхідно було розібрати депутатські накази та привести в систему все їх зміст. Цей кропітка праця міг бути здійснений тільки спеціальною комісією, тому що був незручний для зборів у 500 чоловік. Поряд із систематизацією депутатських наказів існувала інша підготовча робота, не доступна загальних зборів - систематизація або просте збори старих законів. Поки обидві ці роботи не були виконані, загальних зборів не було робити, воно повинно було чекати їх виконання і потім вже обговорювати приготовані матеріали і погодити їх з теоретичними засадами. Але цих робіт не думали виконувати попередньо й очікували їх від загальних зборів. Катерина на загальні збори покладає обов'язок «читати закони, в поправлении яких понад полягає потреби», і «читати накази, розібравши по матерій і зробивши виписку». В цьому ховається відсутність чіткого уявлення про те, що підготовчі законодавчі роботи недоступні для великого зборів, що не має в них достатнього рівня вмінь. Так, поруч з недосконалостями зовнішньої організації і незграбна постановка самих завдань, змішання підготовчих робіт з прямим обов'язком Комісії служили другим перешкодою до успіху справи. Прочитавши наказ Катерини, вона (комісія) приступила до читання наказів депутатських і прослухала кілька селянських наказів. Не закінчивши цієї справи, вона до читання законів про дворянство, потім про купецтва. Витративши на це близько 60 засідань, Комісія зайнялася питанням про права остзейских дворян і закінчила цієї справи, як і закінчила колишніх. В Наприкінці 1767 р Комісію перевели до Петербурга, де вона також переходила від предмета до предмета і нічого не досягла. Наприкінці 1768 року члени загальних зборів були розпущені через війни з Туреччиною. Приватні комісії працювали не набагато краще. Катерина відчувала неуспіх справи, намагалася йому допомогти, посилала настанови Комісії і не добилася

нічого.Так поруч з іншими перешкодами невміння найближчих керівників (маршал бібікать) справи заважало його успіху. Катерина оцінивши обстановку розпустила загальні збори і залишила деякі приватні комісії, які працювали до 1774 року. Загальні збори було розпущено на час. Підготовчі роботи не припинилися, але їх обговорення в загальному, зборах було відстрочено. Це був правильний крок у ході законодавчих робіт, але з 1775 року Єкатерина стала забувати про свою Комісії і вирішила повести свою законодавчу діяльність без її участі. Комісія була скликана вдруге. Блискучі і широкі плани не здійснилися, затія нового законодавства не вдалася.

внаслідок:

1.Отсутсвія підготовчих робіт.

2.Непрактічності і невизначеності зовнішньої організації справи.

3.Практіческая невміння керівників.

Комісія не тільки не зробила всього своєї справи, не тільки не опрацювала який-небудь частини кодексу, але навіть в півтора року, в 200 своїх засіданнях, які не прочитала всіх депутатських наказів.

Грандіозний проект нового законодавства був недосяжною утопією, насамперед за кількістю необхідного для нього праці. Крім того, не можна було примирити ліберальні принципи французької філософії з суперечливими бажаннями російських станів. Депутати стояли в цьому відношенні серед багатьох виключають один одного протилежностей, і можна ручатися, що вони ніколи не вийшли б з них, як не могла вийти з них сама Катерина. Незважаючи на повну невдачу Комісії, вона все-таки мала важливі наслідки для подальшої діяльності Катерини. У цьому плані велику роль відіграло збори депутатів 1767-1768 року.

Депутати привезли масу наказів, їх виступи були залишені в архівах Комісії, таким чином, думки, як станів, так і окремих обраних ними осіб про предмети, які цікавили Катерину, були висловлені. Не минуло й трьох місяців після її вступу на престол, як повернутий із заслання А.П. Бестужев-Рюмін послужливо виступив з ініціативою піднесення їй титулу «Матері Вітчизни». Постанова про піднесенні імператриці титулу Матері Вітчизни, підписана всіма депутатами Покладений комісії, мало величезне політичне значення. Це був свого роду акт коронації імператриці, абсолютно не купкою змовників, звів її на трон, а представниками всіх станів країни. Ця акція підняла престиж імператриці як усередині країни, так і за її межами. Зберігаючи свої принципи, вона опанувала думками і бажаннями російського суспільства і могла їх вивчати докладно. За її власним визнанням, Комісія подала "світло і відомості про всю імперії і з ким справа маємо і кому пешісь має". На грунті абстрактній філософії і ясно висловлених земських бажань їй випало можливість будувати законодавчі реформи, які могли бути відповіддю на земські бажання. З невдачею Комісії це не призводило до її справа. Якщо воно не вдалося депутатам, то могло бути під силу імператриці. Скликаючи Комісію, Катерина мала тільки принципи; Комісія показала, що треба виправити, до чого треба докласти ці принципи, про що насамперед "піклуватися повинно". Вона взялася частинами виконувати свій план, дала окремих законоположень, з яких чудові губернські установи 1775 року й грамота станам 1785 року.

Частина 2

Державні реформи, реорганізація Сенату, система колегій, Імператорський рада.

Через сім років після перевороту, коли становище Катерини на троні стало досить міцним і, здавалося, ніщо їй не загрожувало, вона похмурими фарбами змалювала становище країни в рік, коли посіла престол: фінанси перебували в занедбаному стані, відсутні навіть кошторису доходів і витрат, армія не отримувала платню, флот гнив, фортеці руйнувалися, всюди народ стогнав від сваволі й здирства приказних служителів, всюди панував неправий суд, в'язниці були переповнені колодниками, в непокорі знаходилися 49 тис. приписних до уральск їм заводам селян, а поміщицьких і монастирських селян в Європейській Росії -150 тис.

Малюючи настільки безрадісну картину, імператриця, звичайно ж, згустила фарби, але багато в чому вона відповідала дійсності. Більш того, Катерина промовчала про двох головних своїх бідах, кілька років позбавляли її спокою: перша складалася в насильницькому оволодінні престолом, права на який у неї були відсутні зовсім; друга біда-це наявність трьох законних претендентів на престол в особі двох повалених імператорів і спадкоємця - сина Павла Петровича.

Від поваленого дружина вдалося позбутися - через вісім днів після перевороту його позбавили життя гвардійці, приставлені для охорони. Син Павло серйозної загрози не представляв, оскільки він не мав опори ні в гвардії, ні при дворі, ні серед вельмож. Найнебезпечнішим претендентом Катерина справедливо вважала томившегося в Шліссельбурзькій фортеці 22-річного Івана Антоновича. Не випадково імператриця незабаром після воцаріння побажала на нього поглянути. Він виглядав фізично здоровим, але багаторічна життя в повній ізоляції завдала непоправної шкоди - він виявився розумово нерозвиненим і недорікуватих молодою людиною. Катерина кілька заспокоїлася, але повної впевненості, що що''ім'я Івана Антоновича не стане прапором боротьби проти неї, не знайшла і, як показали подальші події, мала цілковиту рацію.

Катерина, крім того, не згадала про зовнішньополітичний спадщині, отриманому від чоловіка: розрив з союзниками по Семирічній війні, укладення союзу з вчорашнім ворогом Ôрідріхом II, передача в його розпорядження корпусу Чернишова та підготовка до війни з Данією.

Простіше і вигідніше за все для Катерини було дезавуювати зовнішньополітичні акції Петра III - вони були вкрай непопулярні як у суспільстві, так і в діючій армії і особливо в гвардійських полках, за наказом імператора готувалися до походу проти Данії. Однак відмова від зовнішньополітичного курсу чоловіка був неповним: Катерина не побажала перебувати в таборі союзників, щоб продовжувати Семирічну війну, але до радості розпещених гвардійців скасувала датський похід і відкликала корпус Захара Чернишова. Чи не розірвала вона і союзу з Фрідріхом II, оскільки мала види на доброзичливе ставлення прусського короля до доль трону Речі Посполитої, де очікували швидкої смерті Августа III, а також Курляндії, де імператриця мала намір повернути герцогський корону Бірона.

Складніше було з рішенням внутрішньополітичних завдань. Саме в цій сфері від імператриці було потрібно проявити максимум обережності, передбачливості, вміння лавірувати і навіть діяти всупереч своїм переконанням. Цими якостями вона володіла повною мірою.

Наступність політики щодо дворян імператриця підтвердила указом 3 липня 1762, наказуємо селянам знаходитися в такому ж беззаперечному покорі поміщикам, як і раніше. Зауважимо, особисті погляди Катерини на кріпосне право вступали в кричущу суперечність з її законодавством, т. Е. Практичними заходами, не послабляти, а підсилювали кріпосний гніт. Наступність політики проявилася і в підтвердження Катериною нормативних актів попереднього царювання: вона залишила в силі указ Петра III про заборону власникам мануфактур купувати селян і його ж указ про скасування Таємної розшукових справ канцелярії.

Обидва укази зачіпали інтереси нечисленної прошарку населення. Перший указ зачіпав мануфактуристов, але їх в країні налічувалося кілька сотень і їх протест можна було ігнорувати. Що стосується Таємної розшукових справ канцелярії то ні Петро III, ні Катерина не знищували орган політичне розшуку, а всього лише змінили його найменування-відтепер політичними злочинами стали відати Таємні експедиції при Сенаті і при Сенатській конторі в Москві. Повна спадкоємність каральних установ підтверджується тим, що штат Таємної експедиції був укомплектований співробітниками Таємної розшукових справ канцелярії на чолі з кнутобойцемШешковскім.

Зачитує селянам маніфест переконував їх беззаперечно підкорятися владі, оскільки «власне опір, хоча б і правильними причинами понуждаемо було, є гріх, що не можна пробачити противу Божої заповіді». Якщо селяни будуть продовжувати чинити опір, то їх слід було втихомирювати «вогнем і мечем і всім тим, що тільки від збройної руки статися може».

Нарешті, Катерині II довелося «розчищати» ще один завал, залишений їй в спадщину Єлизаветою Петрівною, що опублікувала в 1752 р маніфест про проведення в країні межування земель.

Маніфестом 1765 Катерина відмовилася від перевірки власницьких прав на землю і керувалася принципом залишення за поміщиками земель, якими вони володіли до 1765 г. Таким чином, всі землі, раніше захоплені у скарбниці, однодворців і сусідів, передавалися поміщикам в безоплатне користування. Мемуарист А.Т. Болотов назвав його «славним маніфестом», які викликали «великий трус умов». Тільки в XVIII в. в руках поміщиків виявилося близько 50 млн. десятин землі, на володіння якою вони юридичних прав не мали. Маніфест 1765 поклав новий етап межеванию, значно прискоривши його проведення. 15 Грудня 1763 Сенат був розділений на шість департаментів, два з яких були перенесені в Москву. Роздроблення функцій Сенату і наповнення його слухняними чиновниками істотно послабили його значення. У «Секретні із знанням» новому генерал - прокурору А. А. Вяземського Катерина-II наказувала на корені придушувати всякі паростки бюрократичного свавілля і «зміняти всіх сумнівних і підозрілих без пощади». Таким чином, вже на початку її царювання були вжиті заходи, покликані припинити будь-які здійснення політичної реформи, пов'язаної з обмеженням самодержавства.

У царювання Катерини-II з найбільшою повнотою виявилися абсолютистські тенденції, спрямовані на усунення відмінностей в управлінні і соціальній сфері.

У 1764 році у відповідь на петицію українського дворянства про закріплення спадкових прав гетьманства за родом Розумовських Катерина перейшла в наступ на залишки української автономії. Указом від 10 грудня 1764 року гетьманство було скасовано, замість нього була затверджена Малоросійська колегія на чолі з генерал-губернатором П. А. Румянцевим.

Головна мета Катерини II полягала, однак, не в підтвердження або розвитку законодавчих ініціатив своїх попередників і особливо дружина, а, навпаки, в доведенні нікчемності законотворчості Петра III: належало зганьбити його царювання, переконати підданих, що країна в його правління котилася в прірву і єдине її спасіння полягало в скиненні небезпечного для долі нації монарха. Зокрема, потрібно було визначити майбутнє двох найважливіших нормативних актів шестимісячного царювання Петра III: маніфестів про вольності дворянства і про секуляризації церковних маєтків.


частина 3-4

Правовий статус станів. Даровані грамоти дворянству і містам 1785 року. Система станових судів. Судове право «освіченого абсолютизму».

Скликаючи Комісію, Катерина мала тільки принципи; Комісія показала, що треба виправити, до чого треба докласти ці принципи, про що, перш за все "піклуватися повинно". Вона взялася частинами виконувати свій план, дала окремих законоположень, з яких чудові губернські установи 1775 року й грамота станам 1785 року.

Губернські установи Катерини-II і грамоти 1785 року.

Губернські установи імператриці Катерини склали епоху в історії місцевого управління Росії.

Ми вже говорили що, Катерина відняла повноваження у Сенату, якими він користувався при Єлизаветі. Сенат отримав ці повноваження як би у спадок від Кабінету Анни, але Катерина не відновила Кабінету і не тримала при собі ради з 9 чоловік, який був сформований за Петра-III. У державному управлінні взагалі нічого не було вище Сенату. Тільки з 1768 року, з нагоди війни, що почалася з турками, у неї виникла ідея влаштувати при собі раду на манер Конференції Єлизавети. Ця рада існував, але не впливав помітно на управління. Цим і обмежувалася реформаторська діяльність Катерини щодо центральних установ.

У 1775 році були видані «Установи для управління губерній».Замість колишніх 20 губерній в 1766 за цими "установам про губернії" в 1795 році була організована 51 губернія. Перш губернії ділилися на провінції, а провінції на - повіти, тепер губернії діляться прямо на повіти. Перш обласне поділ вироблялося випадково і виходило так, що чисельний

штат адміністрації для різних губерній, що відрізняються кількістю, які проживають людей, був приблизно однаковий. При новому адміністративному поділі, було прийнято за правило, щоб в кожній губернії було від 300 до 400 тис. Жителів, а в повіті - від 20 до 30 тис. При більшій Дробність нових адміністративних округів потрібно було і більше адміністративних центрів, тому виникло багато нових міст, створених абсолютно штучно.

Змінивши обласні кордону, установу про губерніях змінило і пристрій обласного управління. До 1775 року головним органом управління в губерніях, провінціях і повітах були губернатори і воєводи зі своїми канцеляріями. Земський елемент, введений в обласне управління Петром Великим, втримався лише у міському самоврядуванні і зник з губернського управління, чому місцева адміністрація стала бюрократичної. Суд, відокремлений при Петрові від адміністрації знову злився з нею. Таким чином, бюрократизм і змішання відомств стали відмітними ознаками місцевого управління; при цьому склад адміністрації був нечисленний і слабкий. Ця слабкість ясно позначилася під час Московського бунту в 1771году, що сталося під враженням чуми. Московський головнокомандуючий граф Салтиков писав Катерині "Я один в місті і Сенаті, помічників немає, команди військової бракує ... допомогти мені нікому. "Ще сильніше позначилася слабкість адміністрації під час бунту (1773-1774г.г.) Цей бунт виник серед козацтва на Уралі і був останньою спробою його боротьби з режимом держави. Цей бунт, підтримали селяни Поволжя, йшла війна з Туреччиною, і адміністрація не могла стримати селянські хвилювання і убезпечити себе від будь-яких випадковостей. При таких умовах Пугачов під ім'ям Петра-III опанував величезними просторами від Оренбурга до Казані, почалася запекла війна. Після кількох битв Пугачов був

спійманий і страчений в 1774 році, але хвилювання вщухли не скоро. Під враженням цих хвилювань Катерина виробила свої установи про губернії. Катерина прагнула збільшити сили адміністрації, розмежувати відомства і залучити до управління земські елементи. Колишня покладена комісія, офіційно ліквідована в 1766 році, залишила після себе спадщину - завершені проекти трьох з чотирьох запланованих частин:

«Про суд» (51 глава). У ній регламентувалися принципи судоустрою і порядок розгляду справ у судах, викладалися повноваження суду, права суддів, загальний порядок подачі чолобитною і виклику до суду, порядок розгляду справи винесення рішення і виконання вироку, порядок оскарження та повторного розгляду справи.

Проект виходив з єдності судових та адміністративних функцій і перераховував більше 50 центральних установ, що здійснювали судові функції (Синод, колегії, особливі канцелярії, контори та ін.), І місцевих органів (єпархіальні, воєводські, провінційні канцелярії).

Вищими судово-адміністративними органами оголошувалися Сенат, колегії закордонних справ, військова, Адміралтейство.

Принцип законності проявлявся як в детальної регламентації процесуальних дій (подача позову, виклик до суду, призначення повіреного, стряпчого, відведення суддів, дача відповідей і пояснень, розбір і оцінка доказів, порядок винесення і складання вироку, його виконання і т.д.), так і в особистих вимогах до суддівського апарату (чесність, совісно, ​​беспорочная життя, професіоналізм і т.д.).

У проекті зберігалися принципи процесу, закріплені в указі «Про формі суду» (1723 року). Перелік доказів включав власне визнання, письмові докази, показання свідків, повальний обшук, вільну і мимовільне присягу.

Існували дві форми судочинства: формальне (адміністративно-бюрократичне) і спрощений (для селян). Для купеческо-ремісничого населення словесний суд був дозволений в 1754 році. Проект передбачав можливість мирової угоди сторін і третейський суд.

Новим для судочинства було введення єдиних норм судових мит, витрат і єдиного порядку виконання рішення.

Заборонявся перенесення справи до іншого суду, перегляд справи в іншому суді (до виконання рішення), новий судовий розгляд решаемого справи. Перегляд допускався тільки при наявності нововиявлених обставин.

«Про розшукових справах». Книга включала звід норм кримінального та Кримінально-процесуального права (63 глави). Перші п'ятнадцять глав регламентували судове слідство, інші ставилися до області матеріального права. Процесуальні норми ставилися до сфери розшуку (а не суду як в першій частині). Багато уваги було приділено процедурам

«Допиту з пристрастю» і слідчої тортурам. Остання оцінюється надзвичайна міра, яку не слід застосовувати «без потреби», але лише у випадках, коли покараннями могли стати смертна кара, каторга або посилання. У проекті регламентувалися умови і порядок застосування тортури, вікові чи інші її обмеження.

Класифікація злочинів, зроблена в проекті Уложення, була традиційною, закріпленої в чинному праві. Те ж можна сказати і про систему покарань. Однак кримінально-правова політика орієнтувалася на жорсткість і проведення державного інтересу, на пріоритет державних цілей.

Передбачалися прості і кваліфікаційні (спалення, колесування, четвертування) види смертної кари. У проекті конкретизовано поняття політичної смерті (цивільної смерті): позбавлення чинів, шельмування, посилання, визнання «в громадянському суспільстві за мертвого». Передбачалися також такі покарання, як каторга, посилання, тюремне ув'язнення або монастирське, покарання батогом, батогами, штрафи. Проект відмовлявся від членоушкодження (залишилося лише виривання ніздрів засуджених до каторги).

Цілями покарання були залякування, припинення можливості повторних злочинів, відчуження злочинця (ізоляція). Відплата як мета покарання відходить на задній план.

У проекті передбачалися можливість альтернативного покарання: воно залежало від тяжкості вчиненого злочину або від наявності умислу. Відсутність наміру пом'якшувало покарання. Наявність умислу зрівнювало покарання для співучасників: виконавців, пособників, недоносителів. Іноді співучасть каралося суворіше, ніж сам злочин (наприклад, підбурювання при вбивстві з особливими ознаками - вбивство батьків шляхом отруєння).

При визначенні покарання враховувалися станові ознаки: селянин, який вбив дворянина, карався смертною карою, поміщик, який убив селянина, - штрафом. Виїзд без паспорта за кордон карався: для інших батогом, для селян (кваліфікувався як втеча) - смертною карою. Становий характер показань демонстративно декларувався в проекті Уложення.

У кожному губернському місті були встановлені:

1.Губернское правління на чолі з губернатором. Мало адміністративний характер, представляло урядову влада, було ревізором всього управління.

2.Палати кримінальна і цивільна - вищі органи суду в губернії.

3.Палата казенна - орган фінансового управління.

Всі ці установи мали колегіальний характер, але реально вся влада належала губернатору.

4.Верхній земської суд - судове місце для дворянських позовів і для суду над дворянами.

5.Губернскій магістрат - судове місце для осіб міського стану за позовами та позовів на них.

6.Верхняя розправа - судове місце для однодворців і державних селян.

Ці суди мали колегіальний характер, складалися з голів - коронних суддів і засідателів, представників того стану, справами яких займалося установа. Ці установи вважалися становими, але діяли під керівництвом коронних чиновників.

7.Совестной суд - для вирішення позовів і для суду над неосудними злочинцями і ненавмисними злочинами.

8.Приказ громадського піклування - для влаштування шкіл, богаділень, притулків і т.п.

В обох цих місцях головували коронні чиновники, засідали представники всіх станів і ведались особи всіх станів. Так, не будучи становими, ці установи не були бюрократичними.

В кожному повітовому місті були:

1.Нижняя земський суд - відав повітову поліцію і адміністрацію, що складався з справника (капітана -ісправніка) і засідателів; і той, і інші обиралися з дворян повіту. Справник вважався начальником повіту і був виконавчим органом губернського управління.

2.Уездний суд - для дворян, підлеглий Верхньому земському суду.

3.Городской магістрат - судове місце для городян, підлегле губернському маґістрату (міська поліція була довірена коронному чиновнику -городнічему).

4.Ніжняя розправа - суд для державних селян, підлеглий верхньої розправі.

Всі ці установи за своїм складом були колегіальними і становими місцями (з осіб того стану, справи якого відали); тільки голова нижньої розправи був призначаємо від уряду

Крім перерахованих установ слід зауважити ще два: для піклування про вдів і дітей дворян була встановлена ​​Дворянська Опіка (при кожному Верхньому

земському суді), а для піклування вдів і сиріт городян сирітський суд (при кожному містом магістраті.)

І в тому і в іншому закладі членами були станові представники. У Дворянській Опіки головував предводитель дворянства, (вони стали існувати з часу Катерининської комісії.), А в сирітському суді - міський голова.

Такою була система місцевих установ Катерини-II. При великій кількості нових установ витримується модний у 18 столітті принцип поділу відомств і влади: адміністрація у них відділена від суду, суд - від фінансового управління. Місцеві громади отримали на становому принципі широку участь в справах місцевого управління. Місцева адміністрація прийняла вид земського самоврядування, під контролем небагатьох урядових осіб і бюрократичних органів. Катерина думала, що вона досягла своїх цілей:

посилила склад адміністрації, правильно розподілила відомства між органами управління і дала широку участь земству в нових установах. Про самоврядування говорили в комісії 1767-1768. Але недоліком місцевого установи 1775года стало колишня система в центральному управлінні, обов'язок керівництва і загального спостереження. Падіння старої системи в управлінні центральному сталося під час правління Павла-I і закінчилося установою Міністерств - при Александре-I.

Ось такими були головні заходи Катерини щодо управління. За винятком двох установ (совісного суду і наказу громадського піклування), всі інші були органами якогось одного стану. Самоврядування отримало суворо становий характер: воно не було новиною для городян, зате величезної новиною було для дворянства.

Стану.

Стаючи привілейованим і відокремленим станом, дворянство не мало ще станової організації, і з знищенням обов'язкової служби могло втратити і службову організацію Установи

1775 року, даючи дворянства самоврядування, цим самим давали йому внутрішню організацію. Кожні три роки, для обрання посадових осіб дворяни мали з'їжджатися всім повітом, обирали повітового предводителя, капітана - справника і засідателів у різні установи. Дворянство кожного повіту ставало цілим згуртованим суспільством і через своїх представників управляв усіма справами повіту; і поліція, і адміністрація перебували в руках дворянського установи (нижній земський суд). За своїм становим положенню дворяни ставали з 1775 року лише землевласниками повіту, але і його адміністраторами.

Так як величезне число чиновників належало до дворянства, то не тільки повітове, а й губернське управління взагалі зосереджувалася в дворянських руках. Дворянство зі своїх лав постачало головних діячів в центральні

установи.Таким чином, з 1775 року вся Росія від вищих до нижчих щаблів управління (крім хіба городових магістратів) стала управлятися дворянством: вгорі вони діяли у вигляді бюрократії: внизу - як представники дворянських самоврядних громад. Таке значення мали для дворянства реформи 1775года, вони дали йому станову організацію та влитися адміністративне значення в країні. У «Установах керувати губерній», організація дана дворянства і її вплив на місцеве самоврядування розглядаються як факти, створені в інтересах державного управління, а не станів. У 1785 році Катерина видала скаржитися грамоту дворянству. Тут вже почала станового самоврядування розглядаються як станові привілеї, поряд з усіма правами і пільгами, які дворяни мали раніше. Таким чином, Жалувана грамота 1785 року стала підтвердженням закону про дворянстві і в ній було додано - визнання дворянства вже не одного повіту, а й цілої губернії за

окреме суспільство з характером юридичного. Грамотою 1785 року завершено був процес складання і підвищення дворянського стану, який ми спостерігали в VIII столітті.

За Петра-I дворянин визначав обов'язком безстроковій служби і правом особистого землеволодіння, причому це право належало їй немає виключно і цілком.

При імператриці Ганні дворянин полегшив свою державну службу і збільшив землевладельческие права.

При Єлизаветі він досяг перших станових привілеїв у сфері майнових прав і поклав початок станової замкнутості.

За Петра-III зняв з себе службову повинність і отримав деякі виняткові особисті права.

При Катерині-II дворянин став членом губернської дворянської корпорації, привілейованої і тримала в своїх руках місцеве самоврядування. Грамота 1785 року встановила, що князь не може інакше, як через суд, позбутися свого звання, передає його дітям і дружині, судиться тільки рівним собі, вільний від податей і тілесних покарань. Володіє як невід'ємною власністю всім, що знаходиться в його маєтку; вільний від державної служби, але не може брати участі у виборах на дворянські посади, якщо не має «офіцерського чину». Такі найголовніші права всякого дворянина. Крім цього дворянські суспільства мали повне право юридичних. До таких результатів дворянство прийшло до кінця 18 століття; виняткові особисті права, широке право станового самоврядування і сильний вплив на місцеве управління - ось результати, до яких призвела

дворянський стан політика імператриці. До цих результатів слід зарахувати і прогрес кріпосного права. Ми бачили, що становище селян невпинно погіршувався в 18 столітті. Катерина мріяла про селянське звільнення, будувала його проекти, але вона зійшла на престол і правила за допомогою дворянства і не могла порушити союз свій з панівним станом. При Катерині кріпосне право зростало і в сенсі його сили і широти його поширення. Але разом з тим росли і думи про його знищення і в самої імператриці, і в людях, які йшли за течією століття. Законодавство про селян часу Катерини як і раніше прямувало до подальшого обмеження селянських прав і посилення влади над ними поміщика. Але такий погляд на селянство НЕ повів до повного знищення громадянської особистості селян: вони продовжували вважатися податковим класом суспільства, мали право шукати в судах і бути свідками на суді, могли вступати в цивільні зобов'язання і навіть записуватися в купці з дозволу поміщика. Казна навіть допускала їх до откупам за поручительством поміщика. В очах закону, таким чином, селянин одночасно був і приватним рабом і громадянином. Така подвійність законодавства щодо селян вказувала на відсутність твердого погляду на них в уряду. В уряду було вже два відомих нам напрямки в питанні про селян: імператриця хотіла їх звільнення, оточуючі її - подальшого розвитку поміщицьких прав. Ось чому в положенні селянського питання при Катерині спостерігається ряд протиріч. Розглянемо деякі з них. Поруч указів Катерина намагалася обмежити поширення кріпосного права і прямо забороняла вільним людям і Вільновідпущені знову вступати в кріпосну залежність. Засновуючи нові міста з сіл, населених кріпаками, уряд викуповував селян і звертало в городян. Вся маса, близько мільйона селян, що належать духовенству, була остаточно вилучена з приватного володіння і перетворена в особливий розряд державних селян під ім'ям економічних (1763). Але поряд з цим Катерина щедро роздавала наближеним людям маєтку, і число нових кріпаків у цих маєтках досягало величезної цифри. Далі, в усі своє царювання Катерина щиро будувала проекти звільнення селян; вже в другу половину її царювання бачили проект закону про те, щоб оголосити вільними всіх селян народжених після Жалуваної грамоти 1785 року. Але поряд з цим Катерина заборонила вільний перехід малоросійських селян і тим формально оселити в Малоросії кріпосне право, хоча треба сказати, що саме життя до неї вже підготувала його. Результатом таких протиріч було не припинення або обмеження кріпосного права, а ще більший його розквіт. Дослідники історії кріпацтва помічають, що століття Катерини був століттям найбільшого розвитку селянської залежності. І як раз в цей же самий час громадська думка звернулася до теоретичного обговоренню кріпосного права. У суспільстві з'явився так званий селянський питання і два погляди на нього: один на користь звільнення селян, інший проти звільнення. Катерина допустила обговорення цього питання не тільки в урядових колах, де доля селянства давно становила питання, але і в сфері суспільного життя. У Петербурзькому Вільному Економічному Товаристві, влаштованому в 1765 році для заохочення корисних знань в галузі сільського господарства, було піднято питання про побут селян. Г.Г. Орлов запропонував публічно обговорити питання про кріпацтва і про права селян. Було розглянуто велику кількість трактатів з Росії та закордону. Премія була присуджена вченому Беарде-Делабею, який висловився в визвольному дусі. Ось такими були найголовніші факти законодавчої діяльності імператриці Катерини. На противагу Петру Великому Катерина виступила на полі діяльності з широким преосвітнім планом, в основу якого лягли абстрактні принципи. Вона не встигла виконати свого плану цілком і не провела послідовно своїх ідей. Думки Наказу не перейшло в практику, законодавство не було перебудовано на нових підставах, відносини станів залишилися сутнісно, ​​колишніми і розвивалися в тому напрямку, яке було дано в попередні часи. Розвиток кріпосного права і клановість самоврядування прямо суперечили тим духовним теоріям, яким поклонялася імператриця, але відповідали впливовому стану - дворянства. Катерина завжди поступалася дійсності в усіх її важливих справах. Це ще раз довело безсилля особистості змінити загальний хід подій. Як історичний діяч, Катерина залишилася вірна тим засадам російського життя, які їй були заповідані, часом попередніми, вона продовжувала свою діяльність в тому ж напрямку, в якому працювали її попередники, хоча іноді не хотіла діяти як вони.


частина 5

Державна система Росії в кінці XVIII.

ИМПЕРАТОР (ІМПЕРАТРИЦЯ)



СЕНАТ (НА ЧОЛІ З ГЕНЕРАЛ-ПРОКУРОРОМ),

(Судові, адміністративно-управлінські функції)


ДЕПАРТАМЕНТИ КОЛЕГІЇ

МІСЦЕВІ ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ

намісництва

(2-3 ГУБЕРНІЇ; НА ЧОЛІ - НАМІСНИК)


ГУБЕРНІЇ

(ГУБЕРНАТОР)

повіт

(КАПІТАН-УПРАВНІК)

МІСТА

(Городничий)


висновок:

Історичне значення діяльності Катерини II визначається досить легко на підставі того, що було сказано вище про окремих сторони катерининської політики. Ми бачили, що Катерина по вступі на престол мріяла про широких внутрішніх перетвореннях, а в політиці зовнішній відмовилася слідувати за своїми попередниками, Єлизаветою і Петром III. Вона свідомо відступала від традицій, що склалися при Петербурзькому дворі, а тим часом результати її діяльності за своєю суттю були такі, що завершили собою саме традиційні прагнення російського народу і уряду. У справах внутрішніх законодавство Катерини II завершило собою той історичний процес, який почався при временщиках. Рівновага в положенні головних станів, в усій силі існуючий при Петрові Великому, початок руйнуватися саме в епоху тимчасових правителів (1725-1741), коли дворянство, полегшуючи свої державні повинності, стало досягати деяких майнових привілеїв і більшої влади над селянами - згідно із законом. Нарощення дворянських прав спостерігали ми під час та Єлизавети, і Петра-III. При Катерині ж дворянство ставати як привілейованим станом, у яких правильну внутрішню організацію, а й станом, пануючим у повіті (як землевласницького стану) і в загальному управлінні (як бюрократія). Паралельно зростанню дворянських прав і залежно від цього падають цивільні права власницьких селян. Розквіт дворянських привілеїв в ХVIII столітті необхідно поєднувався з розквітом кріпацтва. Тому час Катерини II було тим історичним моментом, коли кріпосне право досягло повного та найбільшого свого розвитку. Таким чином, діяльність Катерини II щодо станів (Не забудемо, що адміністративні заходи Катерини II носили характер станових заходів) була прямим продовженням і завершенням тих відхилень від староруської ладу, які розвивалися в XVIII столітті. Катерина у своїй внутрішній політиці діяла за традиціями, закладеними їй від ряду найближчих її попередників, і довела до кінця ті, що вони почали.

Навпаки, в політиці зовнішній Катерина, як ми бачили, була прямий послідовницею Петра Великого, а не дрібних політиків XVIII століття. Вона зуміла, як Петро Великий, зрозуміти корінні завдання зовнішньої російської політики і вміла завершити те, до чого прагнули століттями російські государі. І тут, як у політиці внутрішній, вона довела до кінця свою справу, і після неї російська дипломатія повинна була ставити собі нові завдання, тому що старі були вичерпані і скасовані. Якби в кінці царювання Катерини з'явився в Росії московський дипломат XVI або XVII ст., То він би відчув себе цілком задоволеним, тому що побачив би вирішеними задовільно всі питання зовнішньої політики, які так хвилювали його сучасників. Отже, Катерина - традиційний діяч, незважаючи на негативне ставлення до російського минулому, незважаючи, нарешті, на те, що вона внесла нові прийоми в управління, нові ідеї в суспільний обіг. Двоїстість тих традицій, яким вона йшла, визначає і двояке ставлення до неї нащадків. Якщо одні не безпідставно зазначають, що внутрішня діяльність Катерини узаконила ненормальні наслідки темних епох XVIII в., То інші схиляються перед величчю результатів її зовнішньої політики. Як би там не було, історичне значення катерининської епохи надзвичайно велике саме тому, що в цю епоху були підведені підсумки попередньої історії, завершилися історичні процеси, що розвивалися раніше. Ця здатність Катерини доводити до кінця, до повного вирішення ті питання, які їй ставила історія, змушує всіх визнати в ній першорядного історичного діяча, незалежно від її особистих помилок і слабкостей.

СТАТИСТИКА:

1.Влаштовано губерній за новим зразком: 29

Побудовано міст: 144

Конвенцій і трактатів укладено: 30

Перемог здобуто: 78

Чудових указів видано: 88

Указів для полегшення народу: 123; разом, 492 справи.

Відвойовані у Польщі і Туреччини землі з населенням до 7 млн. Чоловік.

Населення імперії збільшено з 19 млн. Чоловік (1762 г.) до 36 млн. (1796 г.).

Армія з 162 тис. Осіб посилена до 312 тис.

Флот з 21 лінійних кораблів і 6 фрегатів посилений до 67 лінійних і 40 фрегатів.

Сума державних доходів з 16 млн. Рублів піднялася до 69 млн. Рублів.

Число фабрик зросла з 500 до 2 тис..

Збільшено ввезення - вивезення зовнішньої балтійської торгівлі з 9 млн. До 44 млн. Рублів.

Збільшено ввезення - вивезення зовнішньої чорноморської (створеної Катериною) торгівлі з 390 тис. До 1 900 тис. Рублів.


  • Частина 1 Законодавча діяльність Катерини-II.
  • Державні реформи, реорганізація Сенату, система колегій, Імператорський рада.
  • Правовий статус станів. Даровані грамоти дворянству і містам 1785 року. Система станових судів. Судове право «освіченого абсолютизму».
  • Державна система Росії в кінці XVIII.
  • (Судові, адміністративно-управлінські функції)