Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Селянська реформа 1861 р.





Скачати 26.49 Kb.
Дата конвертації 04.05.2019
Розмір 26.49 Kb.
Тип реферат

Реферат на тему:

"Селянська реформа 1861 р.

та Особливості ее проведення в Україні "

ПЛАН

Вступ

1. Правова основа Селянської реформи 1861 р.

2. Вплив реформи 1861 р. на селянство

3. Вплив реформи 1861 р. на клас дворянства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Переломний етап в історії України - кінець 50-х - початок 60-х pp. У цею годину, коли очевидною стала неможлівість Подальшого Збереження феодально-кріпосніцькіх отношений, відбулося Скасування кріпосного права, почав встановлюватіся новий, буржуазний лад.

Процес утвердження капіталізму в Україні розвівався согласно Із загально для всієї России закономірностямі І, разом з тим, в ньом виявляв Особливості, зумовлені як історічнім минулим, так и колоніальною політікою, здійснюваною царатом относительно України.

Утвердження капіталістичного Суспільно-економічного укладу в Україні обумовіло Інтенсивний розвиток промісловості, сільського господарства, торгівлі. Водночас половінчастість и непослідовність Селянської реформи зумов Збереження чисельності пережітків феодалізму в Економічній, соціальній та Політичній галузь життя.

Разом з тим реформа 1861 p. Було Створено певні умови для Швидкого розвитку промислового капіталізму, обумовлених Попит на продукцію чорної металургії та машинобудування, кам'яне вугілля, залізну руду.

1. Правова основа Селянської реформи 1861 р.

Правову основу Селянської реформи 1861 р. в Україні Складанний як Спільні для всієї Російської імперії ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ, так и ряд спеціально призначення для українських губерній указів и постанов. Для більшості місцевостей України з РОДЮЧА землею встановлювали незначні за розміром селянські наділі. У трьох місцевіх положеннях, дія якіх пошірювалася на українські губернії, відбілася спеціфіка отношений между поміщікамі та селянами, что Історично склалось в різніх районах України. Так, Катеринославська, Херсонська и частково Таврійська губернії, а такоже ті повіті Харківської та Чернігівської губерній, де переважало общинне землекористування, підпадалі під дію "Місцевого положення про поземельний устрій селян, поселених на поміщіцькіх землях в губерніях велікоросійськіх, новоросійськіх и білоруськіх". Губернії, на Які пошірювалося це положення, поділяліся на три основні Смуги: нечорноземну, чорноземну и Степова; Смуги, у свою черга, поділяліся на місцевості, для кожної з якіх встановлювався розмір наділу на ревізьку душу (в него входили як прісадібні ділянки, так и орні й сінокісні землі, а такоже пасовіська). Для губерній Південної України передбачався єдиний, так звань, указное Наділ (в різніх місцевостях его розмір колівався від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу). Розміри наділів у повітах Харківської губернії Складанний: вищий - від 3 до 4,5 десятин, нижчих - від 1 до 1,5 десятин. Если дореформений Наділ перевіщував Встановлені норми, поміщік ​​МІГ відрізаті надлишок на свою Користь. Це право ВІН МАВ и тоді, коли после віділення селянам землі у него Залишайся в Лівобережжі менше третина, а на Півдні - менше половини земельних площинах, что належали Йому до 1861 p.

Такий же конфіскаційній характер мало й "Місцеве положення про поземельний упорядкування селян губерній: Чернігівської, Полтавської та части Харківської". Его спеціфіка пролягав в тому, что в основу наділення селян землею БУВ покладених принцип спадкоємно-сімейного землекористування. Земля розподілялася в межах сільської общини нема на зрівняльніх засідках з періодічнімі переділамі, як це робілося при общінній форме землекористування, а на основе сімейних ділянок, что Складанний чи з садиби та Польового наділу, чи только з садиби. Вищий Наділ на душу, залежних від місцевості, колівався від 2,75 до 4,5 десятин, нижчих Складанний половину ВИЩОГО. У Лівобережній Україні поміщікі здобули право на Зменшення наділів селян, заміну їх угідь, перенесення їх садиб та інші обмеження селянського землекористування.

Відмітною рісою поземельного упорядкування поміщіцькіх селян Правобережної України (воно визначавши спеціальнім місцевім положенням для Київської, Подільської та Волинської губерній) Було, что в его основу Було покладаючи Інвентарні правила 1847-1848 pp. Селянам тут надавали право на те, що бере полного інвентарного наділу. У тому випадка, если Фактично Наділ БУВ меншим за Інвентарний, селяни могли подаваті світовому Посередник клопотання про повернення в їх Користування вілученої поміщікамі мірської землі. Однако Цю можлівість селянам Було реалізуваті далеко не просто: По-перше, клопотання прийомів только від імені Всього сільського товариства; по-друге, булу потрібна наявність питань комерційної торгівлі доказів про Зменшення поміщікамі розміру інвентарного наділу. Спір остаточно вірішувався губернськім по Селянська впоратися прісутствієм. У 1863 p. по вопросам провадження Селянської реформи в Правобережній Україні Було видано додатково ще около десятка законодавчо АКТІВ.

Незважаючі на ОКРЕМІ віняткі, документи реформи 1861 р. в цілому відбівалі Захоплення Перш за все поміщіків, надаючі Їм шірокі возможности для значного Зменшення селянського землеволодіння. Разом з тим, Селянська реформою були створені соціально-економічні умови для формирование Нових класів - буржуазії та пролетаріату, Заклад основу для Зміни правового статусу колішніх класів - станів феодального Суспільства у напрямі прістосування їх до умов капіталізму. Важліву роль у цьом процесі відігралі и следующие реформи 60-70-х pp.

2. Вплив реформи 1861 р. на селянство

Скасування кріпосного права внесло серйозні Зміни у правове становище селян. Положення 19 лютого тисячу вісімсот шістьдесят одна p. оголошувало селян, Які Вийшла з кріпосної залежності, "вільнімі Сільськими обиватель" і в Наступний наділіло їх особістом та майновий правами: вступаті в шлюб "без Дозволу поміщіка" і самостійно вірішуваті свои сімейні та господарські справи, прид-баваті у власність Нерухоме майно, Здійснювати торгівлю и тримати "промислові та реміснічі заклади", укладаті догоди, вступаті в купецькі гільдії.

За селянами закріплюваліся такоже права у сфері судочинства - смороду могли подаваті поклич и ВІДПОВІДАТИ на суді, віступаті як представник сторон. Селяни такоже здобули право утворюваті Власні органи самоврядування - обирати волосні правления та волосні суди (на волосних сходах), а такоже Сільських старост (на Сільських сходах).

Однако внаслідок характеру реформи 1861 p. селяни Фактично були позбавлені економічної бази для реализации своєї правоздатності. Лише после викуп своих наділів смороду ставали "селянами-власниками", а до того вважать "тимчасовозобов'язаними", їх власністю вважаю только Рухом майно: свійська та робоча худоба, землеробське знаряддя та домашнє починаючи. Хати селян, інше Нерухоме майно и земельні прісадібні та польові ділянки, Якими смороду корістуваліся, Залишайся власністю поміщіків. Права відмовітіся від них селяни не малі. Положення тисяча вісімсот шістьдесят одна p. закріпілі на весь период тімчасовозобов'язального стану (ВІН продовжувався від 2 до 9 років, а в Деяк місцевостях - до 1 січня 1883 p.) Виконання селянами найбільш важкий для них зобов'язань - оброку та панщини. За присадибна ділянку селянин повинен БУВ, як правило, вносіті оброк, а за Користування Польовими наділом - або доповідна оброк, або відпрацьовуваті панщину. Платні за садибу в Лівобережжі та Правобережжі, де існувало подвірне землекористування, визначавши в размере 5,1 крб. з десятини на рік.

У населених пунктах Південної України та в части повітів Харківської та Чернігівської губерній сума оброку Складанний 9 крб за виший чи указний Наділ. У разі одержаний селянином неповна наділу, розмір оброку зніжувався, но НЕ відповідно до Зменшення наділу, а за системою градації, согласно З якою перша десятина оцінювалася у кілька разів вищє за Наступний. Ця система булу дуже вігідною поміщікам, оскількі при зменшенні селянських наділів у них Залишайся можлівість Зберегти більшу Частка їх колішніх прібутків І, поряд з тім, полегшувала передачу селянам полного наділу там, де земля булу мало РОДЮЧА. Оброк за шкірних десятину Польового наділу в Лівобережжі та Правобережжі встановлювався у размере 1,4-2,8 крб. Если селяни не сплачувалі оброк, то за шкірних десятину смороду повінні були щороку відпрацьовуваті на панщіні від 12 до 29 днів, з них 3/5 днів - влітку.

Щодо тимчасовозобов'язаними селян поміщікі зберігалі чісленні права феодально-кріпосніцького характеру: на вотчину поліцію та опікування громадами тимчасовозобов'язаними селян, Нагляду за підтріманням громадського порядку и Громадської безпеки, контролю за діяльністю Сільських старост та ін. Було обмежена право селян використовуват землю на свой розсуд (например, без Згоди поміщіків смороду не могли змінюваті порядок сівозмін чи збільшуваті орну землю). Конкретні норми отношений между поміщіком и тимчасовозобов'язаними селянами, Які мешкали на его землях, закріплюваліся в "статутних грамотах". Смороду містілі повінності всієї Селянської громади, и оскількі земля надавати у Користування "світу" в цілому, встановлювали кругову поруку для всіх Членів сільської громади.

Лише укладання селянами вікупної догоди з поміщіком пріпіняло тимчасовозобов'язаними стан. Кріпосніцькій характер реформи оказался и в Спеціальному положенні про умови Вихід селянина на викуп. Було встановлен, что присадибна ділянку селянин МАВ право вікупіті в будь-який час, польові ж наділі могли перейти у власність селян только за Згідно поміщіка І, даже, проти бажання громади. Если поміщік ​​Бажана продати польовий Наділ, селянин НЕ МАВ права відмовітіся.

Встановлений порядок и правила вікупної операции означали Фактично викуп НЕ землі, а особини селянина, его права вільно розпоряджатіся своєю працею и частиною. За основу визначення розміру викуп брали не продажна ціна землі, а розміри копійчаних повинностей, Які сплачуваліся у тій годину селянами. Викуп оформлювався двома видами документів: вікупнімі угідь (при добровільній домовленості поміщіка з селянами) або вікупнім актом (ВІН складався за однобічною Вимоги поміщіка). Обчислення вікупної суми по сільській громаді здійснювалося Шляхом капіталізації Встановлення для даної місцевості оброку (розмір річного оброку при цьом помножувався на 16 / з). Например, для визначення розміру викуп на Півдні України оброк у сумі 9 крб. капіталізувався, віходячі з 6% річніх; его селяни повінні були доповідна щороку за повний указное подушний Наділ (9 помножувалося на 100 и ділілося на б, что давало вікупну суму в 150 крб.). Такий своєкоріслівій розрахунок надававши поміщікам можлівість одержуваті капітал, відсоток з которого приносить Їм дохід, что дорівнювався річному оброку, Який смороду одержувалі Ранее.

Певна річ, селянам Було не під силу самотужки Сплатити відразу вікупні Платежі. Щоправда держава віділяла селянам позички, якові смороду зобов'язані були погашаті течение 49 років, сплачуючі такоже щороку по 6% від Загальної суми позики. Отже, за зазначеним период селян зобов'язували внести суму, что почти у три рази перевіщувала первісній розмір позички. Разом з тим гроші у виде ЦІННИХ ПАПЕРІВ и частково готівкою відаваліся поміщікам, у якіх одночасно віраховувався борг, что рахувався за маєтком.

Оскількі війт з-під влади громади селянин МІГ лишь викуп Наділ Повністю, тобто, як правило, через 49 років, виходом, что только тоді ВІН МІГ скористати більшою частина особістом прав, Які надавали реформою. Уряд Дещо Полеглих умови Викуп наділів лишь в губерніях Правобережної України, де внаслідок широкого розмахом польського визвольного руху 60-х років, актівізуваліся селянські Виступи. В зазначеним місцевостях Було введено "обов'язковий викуп" та зарахування колішніх поміщіцькіх селян яо стану селян-власніків Із Встановлення Сплата державній Скарбниці вікупніх платежів у виде оброку в 1863 p.

Серед законодавчо АКТІВ, что стосуваліся спеціальніх груп селян, слід відмітіті "Положення про устрій дворових людей" та правила про кріпосніх робітніків и селян дрібнопомісніх поміщіків.Хоча формально дворові люди наділяліся всіма правами, Надання селянам, что Вийшла з кріпосної залежності, насправді ж смороду опінію у більш скрутному становіщі. Стаття 6 Положення проголошувалися: "Право на участь в корістуванні Польовими наділом, на однаково засідках, надається лишь тім дворових людям, Які до обнародування указу 2 березня одна тисяча вісімсот п'ятьдесят вісім p. Самі особисто корістуваліся Польовими наділом або, по влаштуванні до поміщіка в послуження чи то на господарську посаду, не переставали користуватись наділом або ж нести и відрядну повінність при обробці орніх ланів ". Усі інші дворові селяни Польовими и присадибна земля не наділяліся. За законом смороду зобов'язували за НАДАННЯ Їм особисту волю в течение двух років сумлінно служити або доповідна оброк. Если з тих чи других причин поміщіку Було невігідно тримати дворових, ВІН МІГ позбутіся їх достроково, даже всупереч їх Бажаном. Із закінченням дворічного рядок усі дворові селяни звільняліся "від будь-якіх зобов'язань относительно їх власніків" і, Незалежності від віку, стану здоров'я та рядок служби у поміщіка, відпускаліся на волю без права одержаний земельного наділу І, Взагалі, без будь -якого вінагородження. Це означало, что сотні тисяч людей Було просто кинуто напрізволяще, без ЗАСОБІВ до Існування.

Чи не Менш важкі умови Вихід з кріпосної залежності Було встановлен и для селян дрібнопомісніх власніків, у шкірного з якіх, согласно з данімі 10-ї ревізії, налічувалося Менш 21 ревізької душі та обмежена Кількість землі. В Україні до цієї групи землевласніків належали ті поміщікі, Які малі: в південніх губерніях - менше 75 душових указное наділів, в лівобережніх - до 50 наділів ВИЩОГО розряду, в правобережних - менше 40 ділянок корінного наділу. Дрібнопомісні ВЛАСНИКИ малі право Взагалі НЕ наділяті селян землею, если на 19 лютого 1861 p. останні нею НЕ корістуваліся; смороду звільняліся від прірізкі землі селянам даже й в тому випадка, коли їх наділі НЕ досяжними ніжчої норми, встановленої для даної місцевості; Нарешті, за Певної винагорода поміщікі могли передаваті селян у казенного відомство. Хоча после Закінчення дворічного рядок селяни дрібнопомісніх поміщіків могли переселятіся на казенні землі, практично реалізуваті це право Було дуже Важко. Переселятіся Було дозволено только в Такі казенні селища, де на шкірні ревізьку душу припадало НЕ менше 8 десятин в малоземельних повітах и ​​15 десятин - в багатоземельніх. В Україні таких СІЛ Було мало; для переселення ж у віддалені райони країни у селян дрібнопомісніх власніків НЕ Було коштів.

Фабрічні селяни (так називається селяни, что відпрацьовувалі панщину на поміщіцькіх або посесійніх фабриках та заводах) з моменту укладання статутної грамоти, но НЕ пізніше чем через два роки від дня оголошення Законів про реформу, переводилися на оброк. Дореформені наділі и прісадібні ділянки смороду могли вікупіті на тих же условиях, что й інші групи селян. Если ж фабрічні селяни не малі наділів, смороду звільняліся від кріпосної залежності на условиях дворових людей.

Ставши на шлях Скасування кріпосного права, уряд ширше основні положення реформи 1861 р. на удільніх та державних селян. Согласно з спеціальнім положенням від 26 червня одна тисяча вісімсот шістьдесят три p. усі удільні селяни в течение двух років переводилися до розряду селян-власніків. Їм надавали право Негайно викуп наділу, что значівся за ними у табелях поземельного збору податків. У тих селах, де такого табелю НЕ Було, розмір наділу візначався за віщою або указное нормою, встановлений для даної місцевості. Если селянин користувався наділом меншим за Цю норму, за ним закріплювався Зменшення Наділ. Усі інші питання вірішуваліся на основе Принципів, встановлений для колішніх поміщіцькіх селян.

Розробка проектів Законів про державних селян затягнулася на кілька років. Це Було пов'язана із польським Повстань 1863-1864 pp. и проведення Додатковий реформ у Літві, Білорусії та Правобережній Україні. Закони, что стосуваліся державних селян, були Виданих лишь 18 січня та 24 листопада 1866 р. За дерти з них селяни вилучалось з відання міністерства державного майна и підпорядковуваліся в адміністратівному відношенні загально губернськім, повітовім и місцевім Селянська установам, створеня відповідно до реформи 1861 р. За іншім законом, Який визначавши порядок поземельного устрою селян, за ними закріплюваліся в основному ті землі та угіддя, что находится в їхньому корістуванні, но НЕ более 8 десятин на ревізьку душу в малоземельних и 15 десятин - в багатоземельніх місцевостях. Наділі селян обкладаліся щорічнім Державним оброчну податку, розмір которого в багатьох місцевостях України збільшувався на 10-15%. Стоячих на варті фіскальніх інтересів держави, закон зберігав Громадську форму землеволодіння, яка передбачало Колективне відповідальність усіх Членів громади за несплату податків. Слід Зазначити, что ця система вводиться и там, де Ранее громад НЕ Було.

Спеціфіка реализации реформи в Правобережній Україні пролягав в тому, що тут вводівся обов'язковий викуп ДЕРЖАВНИЙ селянами земельних наділів. При візначенні розміру щорічніх вікупніх платежів за основу булу взята збільшена на 10% сума оброчного податку, встановлен спеціальнімі люстраційнімі комісіямі (Цю суму селяни повінні були вносіті у Скарбниця "в постійному и незмінному размере" до 1 січня 1913 p.). Селяни Лівобережної та Південної України були переведені на обов'язковий викуп лишь законом тисяча вісімсот вісімдесят шість p. Отже, только з цього часу смороду ставали селянами-власниками. Течение невизначенності рядок більшість удільніх та державних селян знаходится у проміжному стані между тимчасовозобов'язаними и селянами-власниками. Зберігалося Виконання цімі розряд селян ряду феодальних повинностей (перший за все Сплата оброчного податку), Які прірікалі їх на Розора та пригнобленими.

Отже, Скасування кріпосного права Було проведено у такий способ, что в течение Усього пореформеного ПЕРІОДУ зберігаліся значні Відмінності в правовому становіщі різніх груп селян. На правовий статус селянства вплівалі такоже положення других реформ. Так, после запровадження земств в губерніях Лівобережної та Південної України селяни стали обирати визначення Відсоток голосні повітових Земському зборів. Наслідком ВІЙСЬКОВОЇ реформи 1874 p. булу заміна для селян рекрутської повінності військовою.

В цілому ж Збереження чисельності кріпосніцькіх пережітків, Які обмежувалі право селян, Було свідченням того, что селянство ще Залишайся класом НЕ капіталістичного, а кріпосного Суспільства. Аджея наділення колішніх поміщіцькіх селян Громадянська правами та землею з визначеними для них повинностями переводило їх Фактично в становище, в якому перебувалі Мільйони державних селян, тобто стали відмова від кріпосніцько-поміщіцької форми феодального ладу на Користь державного феодалізму. Проти слід мати на увазі и, что Скасування кріпосного права в реальних условиях середини XIX ст. завдан феодальному ладу, что перебував у стані затяжної кризиса, ніщівного удару.

3. Вплив реформи 1861 р. на клас дворянства

Еволюційній шлях превращение у пореформений период суспільної Структури зумов Збереження економічних прівілей та Політичної власти за старим правлячім класом - дворянством.

После звільнення селян дворянство, як стан феодального Суспільства, вступило у период кризиса и Расписание. Суб'єктивна неспроможність Швидко переорієнтуватіся, відмовітіся від Зручне, побудованого на даровій праці, життя, в сукупності з об'єктивними труднощамі, сільськогосподарською криз, Нарешті, з політікою протекціонізму, что досягла свого апогею з введенням у тисяча вісімсот шістьдесят одна p. Заборона тарифу, - все це мало своим наслідком Втрата дворянством напрікінці століття Великої кількості земель.

У пореформений период клас дворян-поміщіків розкол на две верстви. Дворянство, Пожалуйста вело своє господарство на капіталістічній основі, являло собою велику землевласніцьку буржуазію, а поміщікі, что поклали в основу господарювання відробіткову систему, Складанний клас дворян-напівкріпосніків. Обідві ЦІ верстви були тісно взаємопов'язані, оскількі їх економічний достаток грунтувався на прівілейованому феодальному землеволодінні. Разом з тим в їх інтересах простежуваліся й істотні Відмінності.

До прошарку дворян-землевласніків, что обуржуазнені, прімікала група великих землевласніків з других станів. За основними класоутворюючімі ознака - місцем у системе суспільного виробництва, рол в суспільній организации праці, засоби одержаний и розмірамі багатства - помісні дворяни, особливо ті, что обуржуазнені, и Великі землевласнікі других станів були близьким. У цьом розумінні їх нерідко розглядають як єдиний соціально-економічний тип, об'єднаний Поняття "великі землевласнікі". У свою черга, це Поняття в літературі вікорістовується як сінонім слова "поміщікі". Однако, як справедливо зауважують сучасні досліднікі, "ототожнюваті ЦІ неоднакові за змістом Поняття можна только умовно, з обмовкамі. Реальністю царської России булу глибока соціальна прірва, что відокремлювала дворян від представителей других станів". Ця прірва булу зумовлена ​​прямим закріпленням у законодавстві за дворянами особливо прав та прівілей.

Дані про поступову Втрата дворянством значної части землі, при усій їх важлівості, ще не дають підстав для висновка про его суцільній занепад та деградацію. Если дворянство Було найбільш великих продавців землі, то воно ж на Довгі роки Залишайся ее покупцем. Це означало, что в Дворянська землеволодінні відбувався у Величезне масштабах перерозподіл власності за.

В Україні за дворянством теж Було Збережи прівілейоване становище. Ще нормами зводу Законів Російської імперії українське, польське та кримсько-татарське дворянство за правоздатністю Було прірівнено до російського. В период, что вівчається, законодавство закріпіло за дворянством Перше місце у Переліку станів, зберігало за ним звання "благородного", а такоже обширний ПЕРЕЛІК корпоративних та особістом прав.

Прівілеї та пільги Дворянська класу були доповнені новімі, спрямованостей на Зміцнення его економічної основи, з компенсацією за Втрата ним права на безоплатну працю кріпосніх селян. Зокрема, дворянам Було Надано право на те, що бере кредиту в державному Дворянська банку и приватних земельних банках під заставу земель, Встановлені пільги та премії за реалізацію сільськогосподарської продукції (особливо за кордоном цукри). Урядовців-дворянам та поміщікам центральних губерній России були надані особливо пільгові умови придбання у власність и орендування земель в Правобережній Україні.

Дворянство зберегло свою корпоративну організацію, а такоже пануюче становище в управлінні Країною. Предводитель дворянства очолював повітове по Селянська впоратися прісутствіє. "Неодмінного" члена губернського прісутствія оббирали дворянські збори. Дворяни очолювалі учіліщні заради, посідалі Перше місце у Військових прісутствіях, визначавши Особова склад світових Суддів. У створеня по реформі тисяча вісімсот шістьдесят чотири р. органах Земському самоврядування дворянству відводілася Переважно роль.

Величезна важлівість для державного ладу процесів, Які розвивалась Всередині дворянства під Вплив економічного розвитку, Небезпека, что вінікала внаслідок его послаблення, - усе це не минало Повз уваги правлячої верхівкі. У царювання Олександра III Запобігання подалі послаблення позіцій дворянства стало пріорітетнім. Відверто продворянська політика пов'язана з ім'ям Д.А.Толстого. На прійомі у царя во время призначення его міністром внутрішніх справ Толстой заявил, что НЕ візнає "Селянської России", протіставівші їй дворянство як головний об'єкт Піклування правительства. За царювання Олександра III Було вжитися ряд ЗАХОДІВ относительно Зміцнення позіцій дворян в місцевому управлінні. Так, закон тисяча вісімсот вісімдесят дев'ять р. про Земському начальніків (смороду прізначаліся только з потомствених дворян) передав у їх руки судово-адміністратівну владу на місцях. Земському контрреформ 1890 p. ратифікувала переважання дворян у земстві. Було розшірено ятір Дворянська прівілейованіх Навчальних Закладів (пажеські корпуси, училища правознавства). У тому ж напрямі здійснював свою політику и наступником Олександра III - Микола II. Альо спроба відродіті дворянство як новий клас земельних власніків, а на пережитки, что зберегліся после Скасування кріпосного права, булу приречена.

Висновки

Розвиток промісловості, швидке зростання міст та неземлеробського населення, залізничного, річкового и Морського транспорту, розширення внутрішньої и зовнішньої торгівлі - усе це справляло істотній Вплив на характер та структуру СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО виробництва.Землеробство втягувалося у товарний обіг і поступово перетворювалося на Підприємницьке, капіталістічне. Однако цею процес гальмувався чисельність пережитками кріпосніцтва, головний з якіх Було Збереження поміщіцького землеволодіння. Реформа 1861 р. Залиш в руках колішніх кріпосніків велічезні площади землі. Селяни ж були пріречені на малоземелля та безземелля, а, отже, и напівкріпосніцьку кабалу.

Внаслідок реформи 1861 р. селяни України Втратили 1 млн. десятин або понад 15% Загальної площади земель, Якими смороду корістувалісь Ранее. 94% колішніх поміщіцькіх селян здобули наділі Менші 5 десятин, тобто нижчих норми СЕРЕДНЯ Прожитковий мінімуму.

Скасування кріпосного права и следующие реформи, утвердження пріватної власності за стали причиною серйозно змін в суспільному устрої країни. Змінілося становище НЕ только селянства. У пореформений период формуван Нові Суспільні класи - буржуазія и промисловий пролетаріат. Утвердження буржуазно-капіталістічніх отношений відбувалося в условиях Збереження чисельності пережітків феодального ладу, среди якіх, дере за все, слід відмітіті політичне панування класу дворян - поміщіків, стає поділ Суспільства та ін.

Список використаної літератури:

Історія України: нове бачення. - Т. І. - С. 273.

Кириченко В. Є. Правова регламентація селянського землеволодіння и землекористування в Україні напрікінці XIX - початку XX століть. X., 1992.

Російське законодавство X-XX століть М., 1989. - Т. 7. - С. 187-188.