Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Селянська революція 1917-1921 років





Скачати 35.13 Kb.
Дата конвертації13.11.2018
Розмір35.13 Kb.
Типдоповідь

план

Вступ 2
Революція, селянська війна та голод 1917-1921 pp. 2
Висновок 8
аналіз літератури 9
література 10

Вступ

Забути минуле - означає прімірітіся з его поверненням. "

Уінстон Черчілль

За українські голодомори сегодня ВІДПОВІДАТИ нікому. Смороду відійшлі у кривавий русский Історію, яка у кілька шарів вкріта трупами. Десятки миллионов українського громадського цвіту лягли в землю, "дякуючі" жахлівій більшовіцькій власти та ее спотворенім уявленням про всесвітнє комблагоденство, побудованого на кістках миллионов людей. Чи будут наші нащадки коли-небудь вівчаті Сутність цього антілюдського експеримент, а чи байдуже прогортають ті страшні Сторінки? Певне, й досі нам не вдається Нічого создать путнього на сплюндрованій українській землі, бо генофонд українців вініще, Аджея брикатися у сиру землю в усі часи спочатку найкращі, найчесніші, найпорядніші. За Союзу причини Голодоморів називається Прості: на качана 20-х - по сухому та семірічна відсталість России, знекровленої війною. Насправді ж усі Голодомори були цілеспрямованімі злочин заходами влади на утвердження Радянської влади. Насильство стало державною політікою, яка, власне, Згідно и привела штучних державу до краху. Інакше - Новітня влада голодом упокорювала народ. Лише у +1993 году в Україні з'являться книги, Які зроблять перші кроки у напрямку Великої трагічної ПРАВДИ про народну трагедію. Спочатку - збірник документів и матеріалів про голод 1921-23 рр. в Україні. А потім - НАРОДНА КНИГА-меморіал "Голод-33". Ее авторизованого - подружжя Володимира та Лідії Маняк - Вже ПІШЛИ з життя. Власне, й книга ця стала Їм Воістину народний пам'ятником. У ній Зібрані сотні й сотні спогадів тих, хто пережив жах голоду 33-го року. У ній у вступних статтей упорядніків названі прямо причини та жахліві Наслідки українських Голодоморів, названі поіменно ті, хто керували процесом розправі над Українським народом.

Революція, селянська війна та голод 1917-1921 pp.

На початок 1917 р. селяни Російської імперії Вже володілі (або орендувалі) землею, загальна площа якої в Чотири рази перевіщувала володіння других власніків (зокрема "настірлівіх городян", Частка Котре у 1911 р. становила Вже понад 20%). 89% засіяної орної землі зосереджувалися в селянських руках. Крах старого режиму в лютому 1917 р. спрічінівся до насильного Захоплення селянами великих маєтків. У 1917 р. смороду Відібрали 43,2 млн га землі у 110 тис. поміщіків и 56 млн га - у 2 млн заможніх селян (что їх правільніше Було б назваті дрібнімі панами, оскількі пересічний розмір їхніх земельних ділянок досяжними 28 га). Течение 1917-1918 рр. площа всієї спожівної землі, зосередженої в селянських володіннях (у 36 губерніях, Стосовно якіх існують певні Відомості), Зросла від 80 до 96,8%, а середня площа селянського господарства - примерно на 20% (в Україні - даже почти удвічі). В период между 1917 та 1919 рр. чісельність безземельних селян скороти почти наполовину, а володільців господарств площею понад 10 десятин - більш чем на две третина. Отже, на селі відбувався процес майнового "вирівнювання".

8 листопада 1917 р., Одразу ж после здобуття влади більшовікамі, Було оголошено декрет про землю. ВІН відбівав селянські вимоги, опрілюднені есерів, тож его Прийняття Було свідомим тактовно маневром Леніна, Котре прагнув заручітіся підтрімкою селян. Согласно з декретом, земельне питання могли вірішіті только Установчі збори (Згідно розігнані більшовікамі Одразу после скликання - в січні 1918 р.); водночас стверджував, что "найсправедлівішою розв'язки" буде передання всієї землі, включно з державною, у володіння всех, хто працює на ній, и что форми земельного володіння ма ють вільно візначатіся на місцях.

Декрет про "усуспільнення" землі від 19 лютого 1918 р. наголошував на позитивних сторонах колектівізації, но БУВ присвячений в основному проблемі розподілу землі у відповідності до декрету від 8 листопада.

У цею годину на передній план знову вісунуліся сільські громади: більшовікі дозволили Їм займатіся перерозподілом панської та іншої землі, вважаючі, мабуть, что їхні Функції можна обмежіті только ЦІМ Заняття, а всі інші питання адміністрування на селі візьмуть на себе Ради. На ділі ж самє громади зосереділі у своих руках почти все керівництво Опис місцевімі справами.

Реанімація громади супроводжували прінаймні частково руйнування "століпінського" селянства як СОЦІАЛЬНОГО прошарку: тих заможніх одноосібніків, что Вже відокреміліся, тепер нерідко сіломіць прімушувалі повертатіся до громади. Індивідуальні господарства - ферми чи хуторі, тобто сільця з кількох ферм, часто були Досить великими або Багата для того, щоб класіфікуваті їхніх власніків як куркулів (что й робілося за поспіхом зліпленімі постановами). У Сібіру та Україні, де хуторі переважалі над садиба фермерського типу, значний Кількість хуторів поки що вціліла, но загаль по стране за станом на одна тисяча дев'ятсот двадцять дві р. їх залишилось менше половини (хоч пізніше, коли проблема продуктівності сільського господарства виявило важливішою за доктрінальні міркування, влада даже Почаїв Певного мірою заохочувати Фермерське метод).

Урешті-решт процес повернення до общінної системи завершівся успіхом. Напередодні Жовтневої революції до складу громад входило около 50% селянських господарств (дані Із 47 губерній європейської части), а в 1927 р.- вже 95,5%. Це аж Ніяк НЕ пришвидшити Наближення "соціалізму", оскількі громада уособлювала віковічну аграрну відсталість. Останнє, втім, що не дуже-то й хвілювало більшовіків, бо ж, з їхнього подивимось, куди важлівішім Було інше - Справжня селянська організація. А громада стала бастіоном проти Поширення комуністічніх Ідей.

Віходячі з ленінськіх Настанов, більшовікі в травні 1918 р. дійшлі висновка: початкова стадія союзу Із селянством в цілому закінчілася й тепер можна всерйоз Приступати до соціалістичних Перетворення

Загальне Зменшення - в уявленні більшовіків - роли селянства нашли відображення в прійнятій у ліпні 1918 р. новій Радянській конституції, за Якою значний перерозподілялося - на Користь робітніків и на шкоду селянам - співвідношення голосів при ВИБОРИ депутатов Радий (один робітник від 25 тис. віборців и один селянин - від 125 тис., что становило пропорцію 1: 5). Через це будь-яке Голосування - особливо на ВИБОРИ до центральних Радянська ОРГАНІВ, де Порушення рівновагі проявляється з найбільшою очевідністю - не відбівало реальної розстановкі сил головного для більшовіків у розгортанні новой соціалістічної фази на селі Було Досягнення спілки з біднім селянином і "сільським пролетарем" проти "куркуля" з одночасною нейтралізацією "середняка" (хоч у Критичний период Громадянської Війни середняк знову став "союзником").

Ця схема виглядаю Цілком задовільно як класового доктрина, однак на шляху Впровадження ее в життя повсякчас вінікалі чісленні Труднощі. Передусім, куркуль в образі заможного селянина-експлуататора, проти которого решта селян мала вести войну, ставав тепер чи не міфічною фігурою. І действительно, ліхварство й позічання грошей під заставу (нагадаємо, основні заняття куркуля як такого) тепер забороняліся законом и почти Зниклий з практики сільського життя. А проти Це не вберегло "куркуля" від розправі. "Перший удар" по ньом завдан влітку +1918 р., Коли Кількість "куркульськіх" господарств зменшено на две третина. Було експропрійовано 50 млн га землі (понад 60% "куркульськіх" володінь). У серпні 1918 р. Ленін говорів про два Мільйони "експлуататорів-куркулів", а в квітні 19 20 р. вже только один мільйон "експлуатував працю других". Відняття у "куркулів" землі та майна з Наступний перерозподілом трівалі (прінаймні в Україні) до середини 1 923 р., И можна буті Певного: ця частка не минула Нікого з тих, кого можна Було зарахуваті до "куркулів" на будь-якіх, хай бі й дуже сумнівніх, підставах.

Альо ще непевнішім Було становище "сільського пролетаріату" - найслабкішого елементів на селі, которого з точки зору реального Внески у матеріальне виробництво годі Було й порівнюваті з міськімі робітнікамі. Серед "Сільських пролетарів", за Визнання самих комуністічніх авторів, були й ледарі, й п'яниці, Взагалі ті, хто НЕ користувався ніякою повагою. Отже, там, де Століпін робів ставку на сильних, міцніх, Ленін ставив на Слабко, нікчемніх. Однако у него просто не Було Іншого Вибори, Аджея більшовікі практично НЕ малі на селі ніякої опори. Напередодні революції до їхньої партии належали только 494 селянина, а в селах існувалі Всього Чотири партосередкі.

З Огляду на все це комуністічні Лідери наполягалі на розгортанні в селах класової БОРОТЬБИ (якої Фактично НЕ існувало). Так, у своєму зверненні до ВЦВК (травень 1918 р.) Свердлов заявивши: "Ми повінні якнайсерйозніше поставити перед собою проблему поділу села на класи, создание в ньом двох протилежних и ворожок таборів, підмовляючі найбідніші прошаркі населення проти куркульськіх елементів, розпочавші там таку ж саму класового боротьбу, як и в містах, - лишь тоді ми досягнемо в селах того, чого ми Добилися в містах "(цит. за газ." Знамя труда "від 16 травня 1918 р.).

Боротьба действительно булу розпочата, - люта від самого качана, вона лютішала з шкірних днем. Ішлося бо не просто про боротьбу бідняків проти багатіїв - набагато важливішою за класові суперечності тепер виглядаю проблема позбавлення селян права вільно продавати своє зерно. Тобто держава прагнула запровадіті свой всеосяжній контроль над запасами хліба в стране.

Декрет від 9 травня 1918 р. про монополію на харчові продукти Надав повноваження Наркоматові продовольства реквізуваті у селян усе зерно понад визначення самим же Наркоматом прожитковий мінімум. При цьом додавайте: йдет про зерно "в руках куркулів". Тож декрет призвал усіх працюючих селян, котрі НЕ малі власного майна, Негайно об'єднатися для "нещадної боротьби" проти "куркулів". Декрет же від 27 травня уповноважував Наркомат продовольства організуваті СПЕЦІАЛЬНІ "продовольчі загони" з надійніх робітніків для примусових вилучення хліба. В период Із липня 1918 р. до качана 1920 р. чісельність Особова складу ціх загонів Зросла з 10 тис. до 45 тис. Про їхню "діяльність" можна довідатіся, например, зі слів Леніна, Який на різніх засіданнях и мітінгах згадувать про свавільні Арешт, Побиття людей, безпрічінні погрожування смертю, піяцтво ТОЩО.

Декрет від 27 травня визначавши "надлишок" зерна в розмірах, удвічі більшіх за "селянські спожи", но Січневий декрет 1919 р. про реквізіцію харчових продуктів уже Вихід Із "потреб держави". Так під приводом охорони державних інтересів узаконювалося пограбування селянина, причому Незалежності від того, чи Залишайся Йому хоч що-небудь на життя. У 1921 р. Ленін признал (у праці "Про продовольчий податок"): "... Ми Фактично брали від селян всі надлишком и даже іноді НЕ надлишком, а часть необхідного для селянина продовольства."

На підставі статистичних Даних, зібраніх на місцях, можна сделать Висновок, что комбіді лишь немного более, чем наполовину, Складанний Із селян будь-якіх категорій. У 1919 р. в етнічній России смороду розчин в сільських радах, за складом подібніх до них. Актив и комітетів, и Радий Фактично становили міські комуністи, - в тій годину понад 125 тис. робітніків-партійців були направлені в села для Зміцнення тамтешніх парторганізацій (у кожному своєму публічному віступі Ленін спочатку агітував, а потім оголошував про відрядження до СІЛ з обох российских столиці "тисяч и тисяч" "політичне розвинутих" робітніків, Які малі очолюваті продзагоні та комбіді) .

С помощью всех переліченіх ЗАХОДІВ власти поправоч байдужість ОСНОВНОЇ масі селян (і в тому чіслі найбіднішіх) удалося создать Собі в сільській місцевості Щось подібне до соціальної опори. У міру обострения тут антагонізмів банди Сільських люмпенів - за ПІДТРИМКИ комуністів та озброєніх міськіх зайд - начали вбивати та грабуваті. А напрікінці серпня 1918 р. Ленін предложили брати в кожному районі 25-30 заложніків, Які б власним життям відповідалі за збір хліба, а такоже вінагороджуваті донощіків Частина реквізованого зерна.

За підрахункамі В.Андреєва, в 1919 р. у селян Було вилуч 15-20% віробленої ними продукції, а в 1920 р.- до З0% (декретом від 5 серпня 1919 р. прімусові заготівлі пошірюваліся Вже й на продукцію з присадибна ділянок).

Все це нерідко пояснюють умів "воєнного комунізму", - Мовляв, така політика булу віклікана ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ станом, что Склаві в ході Громадянської Війни. Однако це зовсім не так. На годину з'явився дерти зі згадуваніх декретів громадянська війна Фактично Ще не розпочалася. Справа в ІНШОМУ, пріступаючі в червні 1 918 р. до запровадження державної монополії на запаси хліба, Ленін розглядав ее (за формулюванням Із Ленінової Промови на митинг в Сокольніцькому клубі 21 червня 1918 р.) "як один з найважлівішіх ЗАСОБІВ поступового переходу від капіталістичного товарообміну до соціалістичного продуктообміну". Тобто політика воєнного комунізму булу аж Ніяк не «воєннім", а суто ідеологічнім заходом у намаганнях создать новий правопорядок, Негайно превратить тодішнє суспільство на довершення соціалістичне.

Ясна річ, такий курс Швидко зізналася цілковітого краху, й Ленін Відверто признал це. Щодо "Спроба добитися комунізму відразу" він наголошував у життя без праці "Нова економічна політика и завдання політосвіт" (жовтень 1921 р.):

"... Наша попередня економічна політика, если нельзя Сказати: розраховувала ... то до певної Міри припускала, - можна Сказати, без розрахунку припускала, - что стане безпосередній перехід старої російської економіки до державного виробництва и розподілу на комуністічніх засадах". І ще: "... Ми вірішілі провести безпосередній перехід до комуністічного виробництва и розподілу ... думаючи, что без ПЕРІОДУ соціалістичного обліку і контролю підійті хоча б до нижчих ступенів комунізму нельзя". Стосовно ж реквізіцій сільської продукції думка більшовіцького лідера була така: "... Ми Зроби ту помилки, что вірішілі провести безпосередній перехід до комуністічного виробництва и розподілу. Ми вірішілі, что селяни за розверсткою дадуть потрібну нам Кількість хліба, а ми розверстаємо его по заводах и фабриках, - и Вийди у нас комуністічне виробництво и Розподіл ".

Радянський економіст того ПЕРІОДУ Л. Кріцман Шановні, что воєнному комунізмові бракувалась планування, что во время его Дії будь-яка проблема розглядалася як ударне, першочергове завдання. Це неминучий мало віклікаті господарську анархію. З особливо силою вона виявило у системе прімусової заготівлі хліба - єдіно можлівій за таких умов (хоч Микола Бухарін у життя без праці "Економіка перехідного періоду" твердо за дивною логікою, нібіто насильство относительно селянства нельзя вважаті "примусом у чистому виде", оскількі, Мовляв , воно (селянство) заступає шлях загально економічному розвитку; Ленін прокоментував це так "Дуже добре").

У широкому розумінні соціалізм уявлявся як централізація, планування та Скасування грошей. Тож створювана система Якраз и булу системою націоналізованої промісловості й фінансів и прімусової заготівлі зерна (під всеосяжнім контролем надцентралізованого Урядового апарату). Партія, починаючі від Леніна й кінчаючі низів працівнікамі, розглядала такий стан речей не просто як соціалізм, а даже як комунізм. Справді, Ленін на Певної етапі вважаю реквізіції квінтесенцією соціалізму и гадати, что безпосередні стосунки между державою та селянами є соціалістічнімі, а рінкові отношения - капіталістічнімі. Один Із найдівовіжнішіх вісновків Із цієї посилки пролягав у тому, что соціалізм чи соціалістічні отношения можна запровадіті Незалежності від будь-якої колектівізації селянства, - Досить Було просто ліквідуваті ринок. Однако тут логічно поставала проблема: Яким же чином одержуваті хліб від селянина, що не купуючі его? У міру Наближення до колектівізації 1 930 р. ця проблема дедалі более актуалізувалася, причому не Стільки в соціальному плане (питання колектівної власності за та праці), скільки в аспекті Вироблення ЗАХОДІВ, котрі б позбавілі селянина будь-якої возможности приховуватися свою продукцію від держави.

Тім годиною у 1918-1921 рр. організовуваліся щедро субсідовані Колективні господарства, однак смороду були нечісленні й неефектівні. Ленін зневажліво називається їх "богадільнямі". Певна Кількість колішніх великих Панських маєтностей Було превратилась в Державні підприємства - Радгосп, їх поважали найвищу формою соціалістичного сільського господарства - справжнімі Сільськими фабриками. Согласно із Законом про соціалістичне володіння землею від 14 лютого 1919 р., Призначення радгоспів пролягав у створенні умов для полного переходу до комуністічного сільського господарства. Альо смороду НЕ були ні ефективного, ні популярними, незважаючі на чісленні Державні прівілеї та пільги. Радгосп й колгоспі НЕ відігравалі ніякої реальної роли й во время воєнного комунізму, й после него. Що ж до модернізації сільського господарства в більш віддаленому майбутнього, то тут Великі надії покладали на трактор. Ленін у 1919 р. зауважував: 100 тис. тракторів перетворять селян на комуністів.

За закінченні Громадянської Війни політика воєнного комунізму НЕ слабший. Навпаки, запроваджуваліся Нові утопічні заходи. Так, Відтепер Користування засоби комунікації й помешкання ставало безоплатного. Плануваліся Скасування грошей, ліквідація Центрального банку. Напрікінці 1920 р. були націоналізовані останні малі підприємства. Одночасно посил втручання держави в селянські справи - у виде директив, Які культури треба вірощуваті. У березні 1921 р., В розпалі Кронштадтського повстання, Ленін на Х з'їзді партии все ще доводив, нібіто заміна реквізіцій хліба вільною торгівлею неминучий прізведе до білогвардійського режиму, тріумфу капіталізму, цілковітої реставрації старого ладу. І призвал до чіткого усвідомлення цієї "Політичної небезпеки".

Во время Громадянської Війни селяни так само мало покладаю на білих, як и на більшовіків. Генерал Денікін БУВ Прихильники НЕ самодержавства й великих землевласніків, а констітуційніх демократів (кадетів). Однако Відсутність єдності между білімі надавала Підстави для обвинуваченого їх у прагненні до повернення панів (чого деякі з них действительно Бажана). Більше того:

Денікін стояв за "єдину й неподільну Россию" та отказался Визнати Існування українців як народу. Ще один фатальний політичний прорахунок денікінського й більшості других антірадянськіх режімів пролягав у їхньому ставленні до гострої аграрної проблеми: Нагальне потреба будь-которого тодішнього правительства чи армії в хлібі з немінучістю спонукала їх до Вжиття Стосовно селянства примусових ЗАХОДІВ (або, інакше Кажучи, до Позаринкову курсу ). Це Було властівім для всіх білих режімів, котрі існувалі перед П. Врангелем. Саме ВІН дерло Із антібільшовіцькіх діячів почав покладатіся на рінкові відносини та вільну торгівлю зерном. Це відіграло велику роль у тому, что коли Врангель на чолі свого невеликого війська (Котре до того нерідко зазнаватися поразок) здійснів у 1 920 р. відчайдушній прорив Із Криму в Україну, там до него прієдналася велика Кількість добровольців.

І все ж загаль громадянська війна булу только змагання между двома добро озброєнімі, но непопулярні в Народі відносно невелика групами - більшовікамі та білімі. А за своим розмахом, кількістю жертв и Вплив на Суспільний розвиток громадянська війна надходить всеосяжній и загальномасштабній селянській війні 1918-1922 рр., Котра трівала даже довше за ПЕРШИЙ.

В течение 1918 р. только в 20 районах Центральної России відбулося НЕ менше 245 значний "антірадянськіх повстань", а за сім місяців 1919 р. примерно на третіні территории, контрольованої більшовікамі, - 99. У багатьох районах убивали уповноважених Із реквізіції харчів. На місце злочинна прібувала каральна експедиція, яка страчувала кількох селян и заарештовувала Решті. После цього туди віряджалі нового уповноваженого з помічнікамі, но й ціх через день чи два зніщувалі. Карателі знову вірушалі на завдання й так далі. ЦІ дрібні сутички нерідко переростали у Великі повстання, учасники якіх (їх називали "зеленими") стають не менше небезпеки, чем білі чи поляки.

Методи БОРОТЬБИ Леніна проти повстанців Із граничною відвертістю вісловлені в его запісці до одного з провідніх Комісарів Червоної армії (цітуємо за Л. Троцький): "Чудовий план. Скінчіть его з Дзержинського. Під маскою "зелених" (ми звалімо це на них пізніше) ми просунемося вперед на 10-20 верст и вішатімемо куркулів, священіків и панів. Нагорода: 100 тис. Крб за кожного повішеного ".

На качану 1919 р. спалахнуло велике повстання в Поволжі, а в 1920 р. тут же - ще одне. Влітку 1919 р. російська селянська "армія", сформована у Фергані (Середня Азія) для Боротьба з місцевімі мусульманами, об'єдналася з ними проти червоних. Із Північного Кавказу урядовці повідомлялі про справжні повстанські армії, Які зніщілі кілька більшовицьких дівізій. У лютому 1921 р. повсталі вірмені здобулі свою національну столицю - Єреван.

У січні 1921 р. в ЛЬВОВІ ТА Сібіру повстали 55-60 тис. селян. Ширше свою владу на більш чем 12 районів, смороду перерізалі комунікації й завоювала кілька міст, и между ними Такі значні, як, например, Тобольська.

19 серпня 1920 р. розпочалося Прапора повстання Антонова. Воно охопіло більшу часть Тамбовської губернії й суміжні территории. Серед его учасников налічувалося понад 40 тис. селян. З'їзд тамбовськіх повстанців ухвалено програму знищення Радянської влади, скликання установчих зборів Із рівнім Представництвом різніх СОЦІАЛЬНИХ груп, передання землі тім, хто ее обробляємих (подібні документи підготувалі й повстанці Поволжя, Які такоже закликали до передання влади народові "без поділу на класи чи партии "). На антоновців Неможливо Було навісіті ЯРЛИК "куркулів", оскількі даже за офіційнімі повідомленнями від 25 до 80% їхнього складу становили незаможники та середняки. В течение кількох місяців більшовікі не могли проти них Нічого вдіяті, й лишь в травні 1921 р. повстання Було Повністю придушенням регулярними військамі під командуванням М. Тухачевського (но ще десь до середини +1922 р. в цьом районі продовжувалі діяті розрізнені групи). Лють карателів НЕ зналамеж: смороду зніщувалі цілі села, як це Згідно Нацисти вчинили з чеського селом Лідіце.

В Україні широкого розголосу Набуль велосипеді повстання під проводом Григор'єва. 20 тис. его учасников малі у своєму розпорядженні 50 гармат и даже Шість бронепоїздів. На мнение Радянська історіків, самє це повстання перешкоду запланованому вторгненню Червоної армії в Румунію на допомогу Угорській Радянській Республіці Бели Куна. Однако среди чисельність українських повстанських загонів найбільше уславілося з'єднання анархіста Н. Махна. У Певний момент воно налічувало до 40 тис. бійців. Якийсь час існував союз селянського вождя з червоними проти білих, та после січня 1920 р. махновці в течение восьми місяців запекло билися з більшовікамі.

Слідом за коротким відновленням цього союзу в Жовтні та лістопаді 1920 р. (З метою Розбита спільнімі силами Врангеля) аж до серпня +1921 р. знову трівалі бої между повстанцями та червоними.

Махно так пояснював пріваблівість для селян анархізму: смороду були проти пана й багатого куркуля, но кож і проти Політичної й адміністратівної власти державних урядовців. Детальнішій аналіз цього явіща предлагает роман Б. Пастернака "Доктор Живаго": "Селяни повстали, без кінця відбуваються повстання. Ві скажете, что смороду неперебірліво борються як з червоними, так и з білімі, хто б НЕ БУВ при власти, что смороду просто віступають проти будь-якої офіційної влади, бо не знають, чого хочуть. Дозвольте мені НЕ Погодитись. Селянин дуже добре знає, чого хоче, краще, чем ви чи я, но ВІН хоче чогось Цілком відмінного. Коли розпочалася революція, вона пробудила его, и ВІН тоді решил, что це Було Здійснення его мрій, его давніх мрій жити анархічно на життя без власній землі працею своих рук, Цілком Незалежності й Не Відчуваючи себе зобов'язання нікому ні в чому. Альо вместо цього ВІН Побачив, что лишь проміняв старе гноблення царської держави на нове, куди жорстокіше ярмо революційної наддержаві. Тож чи слід дівувати, что села неспокійні, что смороду НЕ могут вгамуватіся! .. "

Григор'єв и Махно не були, звісно, ​​єдінімі Українськими "бунтівнікамі".Например, батько Зелений очолював велике повстання на Кіївщіні. Було такоже много других.

У лютому 1921 р. ЧК повідомляла про 118 значний повстань в Україні. Стосовно ж дрібніх інцідентів, то лишь в течение чотірьох днів у квітні того ж року чекісті рапортувалі про групу з 10 осіб, Які Відібрали зерно й убили урядовці в Подільській губернії, про загін Із 50 озброєніх кулемет Вершників на Полтавщині, котрі атакувалі цукроварню, вбили п ' ять сторожів й забрали 18 коней, 306 тис. крб и две друкарські машинки, про загін чісельністю в 200 Вершників у Харківській губернії, что напавши на залізнічну станцію й до підходу бронепоїзда устиг зніщіті 26 червоноармійців.

Партизанська боротьба в Україні точилася ще трівалій годину. Так, у Лебединська повіті Сумської губернії аж до 1928 р. активно діяв Повстанська загін, Інший загін кількістю понад 20 чоловік до того самого року оперував около Білої Церкви на Кіївщіні. Такі ж ПОВІДОМЛЕННЯ Надходить и з других регіонів колішньої імперії, особливо з Північного Кавказу й Середньої азії.

Дуже Прапора факт до Антонова, окрім селян, прієднуваліся такоже робітники ( "включаючі кілька залізнічніків", як позначають в Офіційному документі). Ми не маємо наміру аналізуваті тут Робітничий рух, но в даного випадка для нас цікаво, что робітники теж начали віступаті проти комуністів. Ще в 1918 р. відбуліся Великі робітнічі страйки й Демонстрації, даже у Петрограді, а в багатьох містах Уралу ліві есерів збурілі проти більшовіків "відсталі елементи" з числа фабричних робітніків. В Іжевську вінікла 30-Тисячна "Іжевська народна армія", котра Згідно прієдналася до Колчака. Більше того: за офіційнімі Радянська Джерело, робітники вісувалі "чисто селянські" вимоги, например, относительно Скасування примусових реквізіцій продукції селянського виробництва.

Ще зловіснішім (з точки зору більшовіків) виглядаю зниженя надійності Червоної армії. Число дезертірів и тихий, хто ухілявся від покличу на військову службу, становило пересічно 20% ее Особова складу (а в Деяк місцевостях даже до 90%). Восени 1920 р. в одній только Тамбовській губернії налічувалося 250 тис. червоноармійців-дезертірів. У березні 1919 р. військова бригада в Білорусії, рекрутована головного чином Із российских селян Тульської губернії, прієдналася до місцевіх селянських повстанців. Разом смороду утворілі тут "народну республіку". Командир Червоної армії Сапожков у ліпні 1920 р. Очола Виступ у Поволжі 2700 вояків. После загібелі Сапожкова керівництво Опис перейняв Сєров, и під его проводом загін активно діяв ще два роки й даже захопів кілька міст. Ще в січні 1922 р. ВІН налічував у своєму складі 3000 чоловік. У грудні 1920 р. Інший командир Червоної армії - Вакулін підняв повстання в Донській області. Чісельність его бійців Швидко Зросла з 500 до 3200, а после загібелі Вакуліна его наступником Попов за станом на березень 1921 р. МАВ у своєму розпорядженні Вже 6000 чоловік. У лютому 1921 р. бригада Першої кінної армії, что корістувалася особливо ласкою Сталіна, на чолі зі своим командиром Маслак перейшла на БІК Махна.

Альо найкрітічніша ситуация склалось во время повстання на Кронштадтській військово-морській базі 2 березня +1921 р. Повстанці добре розумілі селянські вимоги. У газеті "Известия ВРК" від 16 березня тисячі дев'ятсот двадцять одна р. смороду підкреслювалі: "В обмін за почти Повністю реквізоване зерно, за конфіскованіх корів та коней смороду (селяни - Ред.) здобули наскоки ЧК и каральні командіровку". Як заявивши Троцький на XV конференции ВКП (б) в 1926 р., В Кронштадті селянин-середняк розмовляю Із Радянська УРЯДОМ крізь дула МОРСЬКИХ гармат.

З Огляду на все Сказання вищє зовсім Не дивно, что 15 березня тисяча дев'ятсот двадцять одна р. Ленін признал на Х з'їзді РКП (б): "Ми ледве трімаємося".

Про руйнівність Селянської Війни у ​​вісвітлювані часи можна судити з таких цифр. Даже Із Радянська офіційніх Даних зрозуміло, что в 1918-1920 рр., Напередодні великого голоду 1921-1922 рр. (Який забравши до 5 мли Людський жіттів), у цілому погибли понад 9 млн чоловік, - без урахування 2 млн убитих у першій мировой війні, а такоже налічувалося примерно 1 млн біженців (за Франком Лорімером). Кількість померла у 1918-1923 рр. від вісіпного й черевного тифу, дізентерії, холери становила, вочевідь, около 3 млн (головні чином від вісіпного тифу). Чима з ціх жертв сталося під час голоду або Було віднесено на его рахунок. Однако даже если ми візьмемо лишь 2 млн померли від хвороб у 1918-1920 рр., То залішається 7 млн, котрі в ЦІ роки погибли НЕ своєю смертю.

Висновок

Значні Зміни стали в демографічній и соціально-Політичній сітуаціях. Велика Кількість людей погибли або емігрувала, Мільйони других переїжджалі з місця на місце, тікаючі, за словами Майкла Конфіно, "з однієї враженої голодом місцевості до Іншої, з одного театру воєнніх Дій до іншого". А тим часом господарство країни попросту розвалу. Як ми позначають вищє, економічна політика комуністів на селі вела до деградування последнего. Заможнішіх селян або грабувалі Шляхом конфіскації майна, або зніщувалі фізично, а на більшій части орніх земель повернули до старої тріпільної системи - там, де вона булу Вже відмерла.

Проти куди страшнішу загроза з Огляду на свои найбліжчі Наслідки пріховував у Собі Загальний хаос. Сільське господарство Почаїв занепадаті лишь в 1919 р., А Вже на початок одна тисяча дев'ятсот двадцять два р. поголів'я робочих коней зменшіть порівняно з 1916 р. на 35,1%, Великої рогатої худоби - на 24,4, свиней - на 42,2, овець и кіз - на 24,8% (Підрахунки Н. Ясного за різнімі Радянська Джерелами). У 1913 р. вживатися около 700 тис. т добрив, а в 1921 р.- только до 20 тис. Загальна посівна площа скороти від 85,6 млн га в 1916 р. до 53,2 млн у тисяча дев'ятсот двадцять два р. В период между 1909-1913 и тисяча дев'ятсот двадцять один рр. урожай зернових (разом Із картоплею) зменшівся примерно на 57%. У Деяк випадка наші ОЦІНКИ НЕ настолько Точні, як того требует "мова цифр", однак смороду Досить блізькі до реальних Даних.

Зрозуміло, великий голод тисяча дев'ятсот двадцять один р. НЕ організовувався Свідомо, з метою фізічного вініщення селянства. І все ж поясніті его только посухою аж Ніяк НЕ Було б слушно. Хоч и погані, метеоумовах не переросли тоді в катастрофічні. Вірішальнім фактором тут стали застосовувані Радянська УРЯДОМ реквізіційні методи - частково тому, что в селянина відбіралі более харчів, чем ВІН потребував для виживання, а частково тому, что в течение останніх трьох років селянство значний мірою Втрата стимули до роботи. Все це Зроби голод неминучий, и віплівав ВІН Із решение (Пожалуйста збігалося з відвертою думкою Леніна), что селянські буде потрібно не слід брати до уваги.

Особливо лютував голод у Поволжі. Его страхіття тут можна сміліво порівнюваті з тім, что коїлося в стране во время ще жахлівішого голоду 1932-1933 рр. (Про це йтіметься далі), з однією лишь істотною різніцею: в 1921- 1 922 рр. уряд признал Існування голоду й усіляко заохочували допомогу з-за кордону. 13 липня 1921 р. Максімові Горькому Було дозволено звернути туди за поміччю. Очолювана майбутнім президентом США Гувером благодійна Американська допомогового адміністрація (АДА), яка на той час вже здійсніла Чима філантропічніх ЗАХОДІВ у Центральній и Східній Европе, после 20 серпня Почаїв пересілаті свои фонди в Россию. У грудні Конгрес США віділів 20 мли долларов и призвал приватних осіб жертвуваті кошти на Індивідуальні посилки голодуючім. За подписка Було зібрано 6 млн долларов. Загаль грошова допомога сполучення Штатів досягала 45 млн долларов.

В период между 1918 и одна тисяча дев'ятсот двадцять дві рокамі погибли десята частина населення колішньої Російської імперії. Голод став последнего жертвою, покладених в ті часи на вівтар хібної та гнобітельської політики режиму. Поки що боротьба проти Спроба цілковітого підкорення селянства и знищення его економіки булу успішною. Селянські повстання и Виступ кронштадтськіх матросів урешті Примус московський уряд усвідоміті небезпеки, на якові ВІН нараз, если й далі продовжуватіме нав'язуваті свою лінію. Більшовікі вірішілі відступіті (прінаймні тимчасово) й Погодитись на перемир'я. Отже, селяни йшли своє право на вільне господарювання.

аналіз літератури

Про методи "роботи" продовольчих загонів розповідається, зокрема, у Книзі радянського дослідника В. Андреєва "Під прапором пролетаріату" (М., 1981). Спершись продзагонівці відбіралі зерно у тих, кого запідозрювалі в его пріховуванні, а решта селян не зачіпалі. Незабаром, однак, з'ясувалося, что "без тиску з боку односельчан [куркулі] відмовляліся віддаті Залишки І, более того, переховували часть зерна у бідняків, обіцяючі Їм винагорода". За суті, сільську солідарність так и не удалось порушіті. Для розгортання новой класової Війни декретом від 11 червня 1918 р. були створені комбіді (про них ми Вже згадувать). За ленінськім визначенням, смороду знаменувалі собою перехід від атаки на систему великого приватного землеволодіння до качана соціалістічної революції.

На мнение всеукраїнського громадсько-політічного тижневика «Інформаційний бюлетень» | , Вона НЕ заслуговує на ту підвіщену Рамус, Якою корістується, Аджея це - звичайна війна между організованімі арміямі під керівніцтвом ВИЩОГО командування, между Уряду-суперниками, війна за оволодіння ключовими позіціямі в державно-політічному жітті, головний містамі ТОЩО, ее кампании та битви цілковіто Ясні, значення ее в очах світу Очевидно, хоч и драматичне.

У книжці "Війни і народонаселення Європи" (М., 1960) радянський автор В. Урланіс візначає Кількість убитих з обох сторон у Громадянській війні примерно в 300 тис. чоловік (включно з поляками та фіннамі). Додамо сюди Масові убийства, розстрілі полонених ТОЩО, но й тоді навряд чи одержимо цифру в 1 млн (что действительно Виглядає завісокою). Інші 6 млн - це жертви голоду та Селянської Війни. Серед останніх, Звичайно, переважалі чоловіки. Переписом 1926 р. засвідчів: на тій годину в СРСР чоловіків Було на 5 млн менше, чем жінок (це в основному стосується вікової групи 25-65 років). Отже, кроме 2 млн жертв Першої Світової та 1 млн (або менше) - Громадянської воєн, можна назваті ще около 2 млн (або й более) чоловіків и жінок, что померли від других причин, тобто почти Повністю в селянській війні. Далеко не всі смороду полягло в боях, бо ж само собою зрозуміло, что за тих конкретно-історічніх умів Кількість Страчених не надходило кількості вбитих від час воєнніх Дій. Так, М. Лацис згадує у життя без книжці "Два роки боротьби на внутрішньому фронті" (М., 1920), что в ході придушенням кількох повстань погибли 3057 повстанців, а 3437 розстрілялі пізніше.

література

  1. В. Андреєв "Під прапором пролетаріату" (М., 1981)
  2. Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик «Інформаційний бюлетень» |
  3. В. Урланіс "Війни і народонаселення Європи" (М., 1960)

  • Висновок