Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Селянське самоврядування в Росії по реформі 1861 р





Скачати 34.91 Kb.
Дата конвертації19.10.2018
Розмір34.91 Kb.
Типкурсова робота

30

Зміст

  • введення 3
  • Глава I. Дискусія про селянської громаді в передреформні роки. 8
  • Глава II. Селянське самоврядування за реформою 1861 року. 12
    • 1. Зміна правового статусу селян. 12
    • 2. Пристрій сільських товариств і волостей. 15
    • 3. Селянське самоврядування та інститут мирових посередників. 20
  • Глава III. Селянське самоврядування та земське самоврядування. Проблема співвідношення. 24
  • висновок 28
  • Список джерел та літератури 30

Вступ

З якої б точки зору ми не дивилися на процес внутрішнього соціально-політичного розвитку Росії в XIX столітті, 1861 рік, без сумніву, є переломним. У радянській історіографії цей рік був умовно прийнятий за кордон, що відокремлює історію феодальної Росії від Росії капіталістичної Див. Роботу Зайончковський (Зайончковський П. А. Скасування кріпосного права в Росії. М., 1968). . Існування кріпосного права не тільки обумовлювало економічну і політичну відсталість Росії Як було прийнято вважати в радянській історіографії. , Але і було нею обумовлено.

Найбільш точну характеристику історичного значення селянської реформи, на наш погляд, дав А. А. Корнілов у своєму «Курсі історії Росії XIX століття»: «Хоч би якими були матеріальні наслідки реформи, величезне значення мав тієї обставини, що люди не могли більше продавати інших людей, не могли більше перевола їх з землі у двір, в особисті слуги, т. е. в положення домашніх рабів. Селяни позбулися 19 лютого 1861 роки від того втручання, по суті кажучи, необмеженого, в їх домашній і сімейний побут, яке доходило до того, що за указом поміщика вони вінчалися і виходили заміж »Корнілов А. А. Курс історії Росії XIX століття. М., 1993. С. 224. .

Мета даної роботи - розглянути основні принципи організації та функціонування селянського самоврядування, які були передбачені Маніфестом 19 лютого. Ми не станемо детально зупинятися на підготовці селянської реформи. Розглянемо лише той її аспект, який безпосередньо відноситься до нашої теми. Перша глава роботи буде присвячена дискусії (яка багато в чому носила теоретичний характер), що розгорнулася в редакційних комісіях по питання про долю селянської поземельної громади.

У другому розділі будуть розглянуті основні принципи організації селянського самоврядування та урядова політика, спрямована на їх реалізацію.

Формування органів селянського самоврядування як теоретично, так і конкретно історично пов'язано з іншого найважливішою соціально-політичною проблемою - введення в Росії інституту народного представництва. У третьому розділі ми розглянемо важливу та актуальну, на наш погляд, проблему співвідношення селянського самоврядування і формування всеросійського представницького установи.

Скасування кріпосного права в Росії і буржуазні реформи 60-х років XIX століття - одна з найбільш популярних в радянській історіографії тем. Це пов'язано з тим винятковим історичним значенням, яке приписувалося реформам 60-х років. Скасування кріпосного права присвячена величезна колическтво наукових робіт як загального Див .: Шахназаров І. Д. Селянська реформа 1861 року і селянство після звільнення. Л., 1934; Зайончковський П. А. Скасування кріпосного права в Росії. М., 1968; Дружинін Н. М. Російське село на переломі. 1861-1880 рр. М., 1978; Литвак Б. Г. Російське село в реформі 1861 року. М., 1972. Одна з останніх робіт, в якій з позиції марксистської історичної науки розглядалися основні аспекти скасування кріпосного права, - дослідження Б. Г. Литвака (Переворот 1861 року в Росії: чому не реалізувалася реформаторська альтернатива. М., 1991). Урядова політика кінця 50 - 60 - х років розглядається в роботах Л. Т. Захарової (Самодержавство і скасування кріпосного права в Росії. 1856-1861. М., 1984) і В. Г. Чорнухи (Селянське питання в урядової політики Росії. Л ., 1972). , Так і спеціального характеру У них розглядаються або окремі аспекти селянської реформи, або реалізація положень Маніфесту в окремих губерніях. .

Зупинимося подгобно на деяких роботах. У монографії П. А. Зайончковський на великому фактичному матеріалі дається соціально-економічна характеристика Росії першої половини XIX століття, висвітлюється хід підготовки реформи.

Великий інтерес для нас представляє дослідження В. Г. Чорнухи (Селянське питання в урядовій політиці Росії). У книзі досліджуються дії уряду по відношенню до поміщицьким селянам. Спеціальному вивченню в ній піддано три аспекти селянської політики уряду: інститут мирових посередників, пряме оподаткування селян, інститут сільської громади.

Робота Н. М. Дружиніна розглядає головним чином економічні наслідки скасування кріпосного права. Для нас представляє інтерес аналіз общинного селянського землекористування, що міститься в ній.

Основне джерело, на який ми будемо спиратися - «Положення 19 лютого 1961 року» Положення та супутні йому документи були опубліковані в кн .: Селянська реформа в Росії. Збірник законодавчих актів. М., 1954. Ми будемо посилатися на іншу публікацію (Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. II. «Положення XIX лютого 1961 року» і російське суспільство. Л., 1967). . Даний документ завжди виявляється в центрі уваги дослідників. І це цілком зрозуміло. Саме в ньому сформульовані основні принципи селянської реформи. Правда, він характеризує скоріше наміри уряду, його реформаторські задуми, ніж конкретні результати реформи. Ось чому необхідно звертатися до свідчень її безпосередніх сучасників і устромтелей Добірка документів і матеріалів, які висвітлюють конкретні шляхи реалізації реформи міститься в III випуску вже згаданої книги (Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. III. Реалізація « положення 19 лютого 1861 року ». М., 1968). .

Певний інтерес для нас представляють і «Документи з історії селянської громади» Документи з історії селянської громади. 1861-1880 рр. М., 1988. . У цій книзі зібрані матеріали опитувального обстеження общинного землеволодіння і сільського населення 1877-1880 років. Ініціаторами та організаторами обстеження виступили члени Вільного економічного суспільства і члени Російського географічного товариства.

Деякі цікаві зауваження щодо підготовки та проведення селянської реформи містяться в спогадах С. Ю. Вітте Вітте С. Ю. Спогади. Т. 2. М., 1960; Семенов-Тянь-Шанський П. П. Епоха звільнення селян в Росії (1857-1861) в спогадах колишнього члена-експерта і завідувача справами редакційних комісій, т. III. Пгр., 1915. і П. П. Семенова-Тянь-Шанського.

Необхідно назвати також цікаву роботу А. Васильчикова, сучасника селянської реформи. Вона буде використана нами в якості джерела (коли мова буде йти про дискусії в урядових і громадських колах) і в якості дослідження (коли ми будемо розглядати проблему співвідношення селянського самоврядування та інституту народного представництва) Васильчиков А. Про самоврядування. Порівняльний огляд російських та іноземних земських і громадських установ. СПб., 1872. .

Глава I. Дискусія про селянської громаді в передреформні роки.

Дослідники селянської реформи одноголосно відзначали, що основне питання, що стоять перед її організаторами, стосувався майбутньої долі поземельної селянської громади Дружинін Н. М. Російське село на переломі. 1861-1880 рр. М., 1987. С. 23; Чернуха В. Г. Селянський питання в урядовій політиці Росії (60-70 роки XIX ст.). Л., 1972. С. 123-125. .

Доля селянської громади при розробці умов скасування кріпосного права була однією з найбільш суперечливих проблем. «У період підготовки реформи і в пресі, і на засіданнях комісій розгорілася суперечка про доцільність і життєздатності цього старовинного господарського інституту» Дружинін Н. М. Російське село на переломі. 1861-1880 рр. С. 23. . У дворянських комітетах, редакційних комісіях, Головному комітеті по селянському справі перебували і гарячі прихильники громади, і її переконані противники. Захисники громади посилалися на усталені звичаї і небезпека їх корінної ломки, переваги зрівняльного землекористування, яке може запобігти утворенню безземельного пролетаріату, велику простоту відведення землі та надання державою закупной суми цілим товариствам, а не кадому селянинові. У середовищі захисників поземельної селянської громади можна виділити дві течії: охоронне Його представники особливо наполягали на тому, що громадська організація - ефективний засіб урядового контролю за ним. і слов'янофільське. Слов'янофіли (зокрема експерти в редакційних кміссіях Ю. Ф. Самарін і В. А. Черкаський) виходили з віри в її исконность, самобутність і життєву силу. Вони також бачили в ній гарантію проти виникнення пролетаріату і революційного робочого руху Див .: Дружинін М. М. Російське село на переломі. 1861-1880 рр. С. 23.


Дружинін Н. М. Російське село на переломі. 1861-1880 рр. С. 23. .

Кругова порука висувалася (як слов'янофілами, так і охоронцями) в якості надійного і, головне, єдиної гарантії стягнення поміщицьких і казенних податей і платежів. Крім того, захисники громади стверджували, що «світ» є надійним і сильним наступником поміщицької влади Чернуха В. Г. Селянський питання в урядовій політиці Росії (60-70 роки XIX ст.). Л., 1972. С. 124. .

Прихильники буржуазних принципів приватної власності, незалежності особистості від влади «світу», свободи підприємництва доводили архаїчність громади, її гальмує роль у розвитку сільського господарства, вільного розпорядження землею, обмеження пересувань і т. П. Позбавляли селян стимулу і можливостей виробляти поліпшення в своєму господарстві. Як стверджує добре знав історію розробки реформи П. П. Семенов-Тянь-Шанський, «більшість редакційних комісій було вже в той час на боці Ліною, а не суспільної власності» Цит по: Захарова Л. Т. Самодержавство і скасування кріпосного права в Росії . М., 1984. С. 158. . Він відзначав, що так як за вихідну точку реформи був визнаний «існуючий факт», то ніхто з членів редакційних комісій не міг погодитися на насильницький переворот, на звернення общинного землекористування в подвірне.

У нас є всі підстави прийняти точку зору А. А. Корнілова, що організатори реформи «стояли перш за все на точці зору забезпечення добробуту населення і державних потреб. У них, безсумнівно, була велика доброзичливість по відношенню до селян, щире прагнення докорінно поліпшити їх побут, але так як вони стояли на точці зору добробуту, а не свободи особистості у власному розумінні слова, то зрозуміло, що іноді питання добробуту у них брали верх над питаннями особистого звільнення »Корнілов А. А. Курс історії Росії XIX століття. М., 1993. С. 225. .Стає цілком зрозумілим той факт, що верх взяли міркування на користь збереження громади з причин, як говорив багато займався селянським питанням С. Ю. Вітте, зручності для уряду «стадного управління» селянством в повсякденному адміністративної, поліцейської і фіскальної діяльності Вітте С. Ю. спогади, т. 2. М., 1960. С. 491. .

Як бачимо, прихильники громади (за винятком, можливо, одного Самаріна) аж ніяк не прагнули «закріплювати її на вічні часи», але вважали, що «розривати насильницькими заходами її теж не слід - її треба поступово розв'язувати, звільняти від внутрішнього гніту кругової поруки , але не засмучувати її організм, що забезпечує і порядок адміністрації і правильне відбування повинностей »Васильчиков А. Про самоврядування. Порівняльний огляд російських та іноземних земських і громадських установ. СПб., 1872. С. XXXII. . Прихильники збереження громади в середовищі редакційних комісій аж ніяк не закривали очі на недосконалості готівкової форми общинної організації. «Але іншої форми, іншого органу для внутрішнього громадського управління Руської землі в даний момент немає і знайти, вигадати і влаштувати немає ніякої можливості» Там же. С. XXXII. .

У середовищі редакційних комісій переважала думка, що з часом общинне володіння буде знищено і функції сільської громади зосередяться в волості Захарова Л. Т. Самодержавство і скасування кріпосного права в Росії. ! 856-1861. М., 1984. С. 159. . «Положення 19 лютого 1961 року» зберегло поземельну громаду там, де вона існувала при кріпосному праві, але надало мирському сходу кваліфікованою більшістю в 2/3 голосів приймати рішення про перехід на подворно-спадкове участковое землекористування.


Глава II. Селянське самоврядування за реформою 1861 року.

1. Зміна правового статусу селян.

Скасування кріпосного права, звільнивши селян від залежності їх від поміщиків в особистому та правовому відношенні, аж ніяк не зрівняла їх з поміщиками в їхніх громадянських правах, не зробила їх рівноправними громадянами тієї країни, в якій вони разом з поміщиками продовжували жити: «реформа перевела їх з розряду селян-кріпаків не в розряд повноправних громадян, а в розряд так званих податкових станів »Корнілов А. А. Курс історії Росії XIX століття. М., 1993. С. 224-225. . Сутність правового пооженія селянства після скасування кріпосного права полягало в тому, що держава обкладав людей подушним окладом, накладаючи прямі податки не на майно, а на обличчя, обкладаючи їх особиста праця, і так як забезпечити надходження таких податків, стягнути податки, забезпечені особистою працею, з кожної окремої людини було дуже важко, то, щоб досягти цього, установлять кругова порука.

За «Загального положення» селяни отримували «права стану вільних сільських обивателів, як особисті, так і по майну» Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. II. «Положення XIX лютого 1961 року» і російське суспільство. Л., 1967. С. 9. . Селяни залишалися у відомій залежності від місцевого дворянства, а тимчасовозобов'язаних до того ж і від своїх колишніх власників Зайончковський П. А. Скасування кріпосного права в Росії. М., 1968. С. 145. .

По відношенню до тимчасовозобов'язаними поміщик зберігав широкі права. Він був «піклувальником» сільського суспільства. Йому надавалося «право нагляду за охороною громадського порядку і громадської безпеки на просторі належного йому маєтку» Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. II. Гл. 6. . Таким чином, поміщику надавалося право вотчинної поліції, т. Е. В поліцейському відношенні йому підпорядковувалися сільські влади.

Поміщик також наділявся правом безпосередньо втручатися в діяльність сільської адміністрації Див .: Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. II. А також: Н. М. Астирев про діяльність сільських посадових осіб // Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. III. С. 56-59. . Поміщик мав право вимагати зміни сільського старости або інших осіб сільської адміністрації. Більш того, протягом перших дев'яти років поміщику надавалося «... право, якщо він визнає присутність будь-якого селянина в суспільстві шкідливим або небезпечним, запропонувати самому суспільству про виключення того селянина» Гл. 5. «Основного положення». . Якщо суспільство не погодилося з поміщиком, він іог поставити це питання перед представниками адміністрпціі і домогтися висилки з товариства неугодного йому селянина.

Чи можна говорити про те, що селянство за реформою 1861 року отримало громадянське рівноправність з іншими станами? Ні. І виразилося це перш за все в цілому ряді обмежень, які уряд накладало на селян. Мова йде про обмеження свободи пересування та свободи вибору занять. Як пише А. А. Корнілов, тимчасовозобов'язаних селяни «не могли навіть відмовитися від наділу; вони обов'язково повинні були відбувати за нього повінності4 цим знову-таки накладалися на них певні утруднення щодо розпорядження своєю особистістю, своїми силами »Корнілов А. А. Курс історії Росії XIX століття. М., 1993. С. 225. .

2. Пристрій сільських товариств і волостей.

Отримавши статус «вільних сільських обивателів», селяни знайшли права участі в сходах, складанні мирських вироків, участі в виборавх громадських посад і право бути обраними Литвак Б. Г. Переворот 1861 року в Росії: мпочему реалізувалася реформаторська альтернатива. М., 1991. С. 136 . Право участі в громадському уравленія селян полягало в тому, що вони створювали сільські і волосні органи громадського управління.

Створювані в селищах колишніх поміщицьких селян органи селянського «громадського» управління перебували у великій залежності від місцевого дворянства та адміністративно поліцейських властей Цей факт відзначають всі радянські дослідники. Див: Зайончковський П. А. Скасування кріпосного права в Росії. М., 1968. С. 145; Дружинін Н. М. Російське село на переломі. 1861-1880 рр. М., 1987. С. 122. . Низовим ланкою селянського самоврядування було сільське суспільство, яке складалося з селян, «водворённих на землі одного поміщика» Організації сільських товариств і волостей присвячена перша глава другого розділу «Положень». . Кілька сільських товариств об'єднувалися в волость, яка налічувала від 300 до 2000 ревізьких душ і формувалася за територіальним принципом. Як правило, волость мала збігатися з церковним приходом Зайончковський П. А. Скасування кріпосного права в Росії. С. 145. . У другому розділі «Положень» перераховані основні принципи організації сільського громадського управління. Селянське самоврядування становило сільський сход, обирався сільського старосту і ряд посадових осіб. «Товариства, як знайдуть то необхідним, можуть мати: особливих складальників податей, доглядачів хлібних магазинів, училищ і лікарень; лісових і польових сторожів; сільських писарів і т. п. »Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. II. З 17-го. . Сільський сход ссотоял з усіх селян-домохозяев, а також виборних сільських посадових осіб. Сход збирався старостою як за власною ініціативою, так і за требовванію поміщика. Сільський сход відав також питаннями користування общинної землею, розкладкою казенних податей, рекрутськими наборами, збором податків і недоїмок. Він дозволяв питання про сімейні розділах, вихід з товариства, а також мав право виносити вироки про «видалення з товариства шкідливих і порочних членів його» і усувати окремих домохазяїнів від участі в сходах терміном не більше як на три роки Ст. 51. «Положення». .

Рішення сільського сходу мали виконуватися сільським старостою, який мав певні адміністративно-поліцейські права. Сільський староста «у справах поліцейського відомства» підпорядковувався як волосному начальству, так і чинам поліції. У його обов'язки входило «прінмаем необхідних заходів для охорони благочиння, порядку і безпеки осіб та майна від злочинних дій». Він же відав попередніми дізнанням і затриманням винних до прибуття поліції або судового слідчого. Староста, отже, був фактично представником поліцейської влади, і його функції в основному зводилися до охорони «належного порядку» і забезпечення справної сплати різного роду недоїмок і повинностей.

У сільських товариствах тимчасовозобов'язаних селян староста стежив за тим, щоб селяни виконували панщину, справно платили оброк і взагалі повинні були «негайно виконувати законні вимоги поміщика ...» Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. II. С. 38. . Сільський староста наділявся і адміністративними функціямі6 він мав право карати за незначні проступки, піддаючи винних арешту або громадських робіт до двох днів, або обкладати штрафом до одного рубля.

У радянській історіографії неодноразово відзначалася залежність сільських товариств від місцевих поміщиків та адміністрації. Волостное громадське управління ще більш жорстко було вписано в державний апарат імперії Литвак Б. Г. Переворот 1861 року в Росії: мпочему реалізувалася реформаторська альтернатива. М., 1991. С. 140. .

Організації волосногоуправління присвячена третя глава «Положень». Волосне управління состоялоіз волосного сходу, волосного старшини з волосним правлінням і волосного селянського суду. Волосний сход складався з виборних сільських і волосних посадових осіб і представників від кожних десяти дворів селян, які обиралися на сільських сходах. Волосний сход обирав волосних посадових осіб і суддів, а також дозволяв різні господарські та фінансові питання, що стосувалися всієї волості. Фактично господарем волості був волосний старшина, який відповідав «за сохраненіяе загального порядку, спокою і благочиння у волості», - сказано в 81-й статті.

П. А. Зайончковський відзначає, що функції старшини «носили майже виключно адміністративно-поліцейський характер» Зайончковський П. А. Скасування кріпосного права в Росії. С. 147. . Йому підпорядковувалися всі сільські старости, які зобов'язані були беззаперечно виконувати його вказівки. Волосний старшина повинен був «охороняти благочиння в громадських місцях і безпеку осіб та майна від злочинних дій, а також приймати початкові заходи для відновлення порушеної тиші, порядку і безпеки, надалі до розпорядження земської поліції». Волосний старшина наділявся тими ж правами, що і сільські старости.

Волость складалося з волосного старшини, сільських старост та інших виборних посадових осіб. Значення волосного управління, - зазначає Зайончковський, - було невелике Там же. . Власне його компетенції належали справи про витрачання волосних сум, про продаж приватного селянського майна за недоїмки, про наймання і звільнення тих посадових осіб сільської волосної адміністрації, які служили не з виборів. Всі інші питання вирішувалися одноосібно волосним старшиною.

Волостная організація засновувалася як станова. Однак клановість була самоціллю, «перспектива волосний організцією бачилася в переході до всессловності» Захарова Л. Т. Самодержавство і скасування кріпосного права в Росії. 1856-1861. М., 1984. С. 157. . Станова організація певною мірою захищала селян від прямого втручання поміщиків, до чого прагнули багато Губернські комітети.

3.Селянське самоврядування та інститут мирових посередників.

Скасовуючи вотчина влада поміщика і вводячи регламентацію відносин поміщиків і селян, уряд стало перед питанням, на кого покласти обов'язки введення і подальшого регулювання цих нових відносин. В ході обговорення було вирішено створити систему місцевих установ, головною частиною яких був би інститут, який складався з представників поміщиків, які в підсумку стали іменуватися світовими посередниками Чернуха В. Г. Селянський питання в урядовій політиці Росії (60-70 роки XIX ст.). Л., 1972. С. 26. .

За Положенням вибір посередників було надано поміщикам і губернатору. В обов'язки посередників входили перевірка і введення в дію уставних грамот, засвідчення актів, що оформляють укладаються між поміщиками і тимчасовозобов'язаними селянами угоди, розгляд в якості першої інстанції виникають на основі зобов'язальних відносин непорозумінь, суперечок і скарг, справи про порубка і потрави, нагляд над посадовими особами суспільного селянського самоврядування Там же. С. 28. . На посередників лягали все обов'язки по забезпеченню справного відбування селянами повинностей на користь поміщиків до і після введення уставних грамот, всі справи з оформлення викупних угод і стягненню з селян викупних платежів. Це були важнйшіе питання, що стосувалися фінансових інтересів поміщиків і держави.

П. А. Зайончковський у своїх роботах послідовно проводить думку про те, що інститут мирових посередників, його надзвичайно широкі повноваження "говорить про відсутність якого б то не було селянського самоврядування і про повну залежність« виборних »селянських установ від місцевого дворянства Зайончковський П. А . Скасування кріпосного права в Росії. С. 149; він же. Проведення в життя селянської реформи 1861 р М., 1958. С. 88-98. . На користь цієї точки зору він наводить такі факти: світові посередники стверджували обрання волосних старшин і інших представників сільської виборної адміністрації. Вони мали право отрешать з посади сільських старост і тимчасово відстороняти волосних старшин. На вимогу світового посередника повинен був скликатися сільський сход, без його санкції не міг бути скликаний волосний сход. посередники частково наслідували вотчинну влада поміщика, отримуючи право накладення штрафу, взяття під арешт і покарання різкою. «Таким чином, реалізація« Положень 17 лютого "передавалася цілком в руки дворянства. Селянське громадське управління, що створилося по «Загального положення», носило явно виражений поліцейсько-фіскальний характер, перебуваючи в повній залежності як від світового посередника, так і від місцевої повітової адміністрації. Селяни в правовому відношенні продовжували залишатися в залежності від влади дворянства, що здійснювалася в особі світового посередника »Зайончковський П. А. Скасування кріпосного права в Росії. С. 150. . З цією оцінкою діяльності світових посередників і селянського «самоврядування» можна погодитися. Однак не можна забувати, що на першому етапі (1861-1863 рр.) Перед світовими посередниками стояли об'єктивні завдання юридичного оформлення нових відносин поміщиків і селян у вигляді статутних грамот. Другий період їх служби, 1864-1874 рр., Головними завданнями мав розгортання викупних операцій і спостереження за справним виконанням селянами умов статутних грамот і викупних угод, т. Е. Мав, переважно, охоронний характер Чернуха В. Г. Селянський питання в урядовій політиці Росії (60-70 роки XIX ст.). Л., 1972. С. 32. .

Ліберальна громадськість на перших порах з захопленням поставилася до створення нового інституту. Однак незабаром стало ясно, що він перетворює селянське самоврядування в фікцію. Навіть А. А. Корнілов, із захопленням брав ліберальні реформи 60-х років, характеризуючи результати діяльності світових посередників, писав: «Врешті-решт, обрані сільським самоврядуванням, виявилися в положенні нижчих агентів повітової поліції; будучи обранцями сільських товариств і волостей, відповідальність вони несли перед своїми виборцями, а перед «начальством», в розпорядженні якого перебували. Ця обставина підривало принцип самоврядування в корені, і при таких умовах, звичайно, неможливо було визнати ці селянські волості і суспільства дійсно самоврядними одиницями »Корнілов А. А. Курс історії Росії XIX століття. М., 1993. С. 226. .


Глава III. Селянське самоврядування та земське самоврядування. Проблема співвідношення.

А. Васильчиков, сучасник селянської реформи, писав: «місцеве самоврядування в відомих розмірах допускається у всіх державних організаціях, і при самих централізованих формах правління місцевим жителям надається все-таки досить великий і багатоскладовий коло дій, переважно з тих предметів відомства, які могли б обтяжити центральну адміністрацію надмірними витратами і турботами управління »Васильчиков А. Про самоврядування: порівняльний огляд російських та іноземних земських і громадських учреждено й. СПб., 1872. С. I. . У кріпосної Росії ні про яке місцеве самоврядування не могло бути й мови, так як всі питання (соціальні, правові, загальнокультурні) перебували у віданні поміщика. «Центральна влада спокійно покладалася на його поліцмейстерство, на якому тримався весь поліцейський лад дореформеної Росії» Корнілов А. А. Курс історії Росії XIX століття. М., 1993. С. 230. . Після скасування кріпосного права стало порожнє місце. Його можна було заповнити або проведенням від верху до низу бюрократичного початку, що було, звичайно, абсолютно немислимо просто хоча б тому, що у бюрократії не вистачило б на це наявних сил, або введенням самоврядування на місцях. І тому, природно, сукупність всіх виниклих зі скасуванням кріпосного права умов необхідно вимагала проведення в тому чи іншому вигляді системи місцевого самоврядування Там же. С. 230. .

Однак члени редакційних комісій боялися зв'язати селянські громади і волості з майбутнім земським самоврядуванням, яке вже тоді передбачалося заснувати в повітах після скасування кріпосного права. З цим пов'язано і те, що органи волосного управління були організовані за становим принципом Див .: Захарова Л. Т. Самодержавство і скасування кріпосного права в Росії. ! 856-1861. М., 1984. С. 157-159. . як пише А. А. Корнілов, «побоюючись поміщицької ферули над селянами, редакційні комісії не хотіли зробити волость одиницею всесословной і разом з тим незалежної від повітових адміністративних властей» Корнілов А. А. Курс історії Росії XIX століття. С. 226. . Уряд пішов по шляху бюрократизації місцевого самоврядування, що, по суті, означало його ліквідацію.

Політика уряду щодо сільського і волосного самоврядування є найкращим свідченням того, що воно вбачало безпосередній взаємозв'язок між селянським самоврядуванням і земськими законодавчим органами. Сама логіка соціально-політичного розвитку ставила на порядок денний питання про створення всесословного представницького установи. А. А. Корнілов писав: «раз кріпосне право було скасовано, з'явилася можливість говорити про самоврядування всестановості» Там же. С. 230. . У висновку хотілося б привести дуже цікаве міркування А. Васильчикова про співвідношення народного представництва і місцевого самоврядування.

«Справедливо і правильно, - пише він, - що самоврядування при поступовому і розсудливому розвитку веде неминуче до народного представництва; і як струмки, сліду природному схилу, зливаються в річки і моря, так окремі місцеві установи, слідуючи природному ходу подій, стікаються в загальні представницькі збори »Васильчиков А. Про самоврядування: порівняльний огляд російських та іноземних земських і громадських установ. С. 24. . Закономірно, що народи, які користуються самостійними правами у внутрішньому управлінні, дуже легко досягають і політичних прав; «Сила речей і хід подій, вказуючи всім і кожному на необхідність угоди, призводять їх до бажаної мети - до тієї форми правління, яка погоджується окремі місцеві потреби з користю всієї держави, т. Е. До народного представництва» Там же. .

Однак з усього цього аж ніяк не випливає, що місцеве самоврядування не може успішно функціонувати там, де всесословное дипломатичному представництві відсутня. Народне представництво ні в якій мірі не замінює місцеве самоврядування Там же. С. 25. . Розвинена система місцевого самоврядування виступає в якості необхідної умови народного представництва. Народне представництво взагалі не може функціонувати без допомоги місцевих установ. Ми можемо сказати, що уряд вірно вловило тенденцію еволюції місцевого самоврядування. Відкинувши інститут народного представництва, воно відкинуло і селянське самоврядування.


висновок

Проблема формування органів місцевого самоврядування могла виникнути лише після скасування кріпосного права. І вона виникла. Редакційними комісіями був розроблений проект формування сільських і волосних органів «громадського» управління. Їх установа було обумовлено об'єктивними завданнями, що стоять перед урядом. Організатори реформи встановили необхідність введення нового інституту мирових посередників, який був покликаний регламентувати відносини між селянами, що вийшли з кріпосної залежності і поміщиками. Основне протиріччя полягало в тому, що посередниками між селянами і поміщиками стали самі поміщики ... До того ж в руки світових посередників фактично переходила значна частина повноважень, якими перш володіли поміщики. Все це не могло не руйнувати самих основ сільського самоврядування.

Причина цього нам бачиться в небажанні самодержавства поступитися своєю «монополією» на законодавчу владу. Уряд побачило серйозну загрозу в спробах сформувати селянське самоврядування на основі принципу всестановості і прагнуло всіма силами не допустити селянської громади і волості з земським самоврядуванням. Саме це змусило владу підпорядкувати селянські суспільства бюрократичному свавіллю, а виборних осіб перетворити в чиновником, підвідомчих повітової адміністрації.


Список джерел та літератури

джерела

1. Астирев Н. М. про діяльність сільських посадових осіб // Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. III. Реалізація «Положень 19 лютого 1961 року». М., 1968.

2. Вітте С. Ю. Спогади. Т. 2. М., 1960.

3. Документи з історії селянської громади. 1861-1880. М., 1988.

4. «Положення 19 лютого 1961 року» // Федоров В. А. Падіння кріпосного права в Росії. Документи і матеріали. Вип. II. «Положення 19 лютого 1961 року» і російське суспільство. Л., 1967.

5. Семенов-Тянь-Шанський П. П. Епоха звільнення селян в Росії (1857-1861) в спогадах колишнього члена-експерта і завідувача справами редакційних комісій, т. III. Пгр., 1915.

література

1. Васильчиков А. Про самоврядування: порівняльний огляд російських та іноземних земських і громадських установ. СПб., 1872.

2. Дружинін Н. М. Російське село на переломі. 1861-1880 рр. М.

3. Зайончковський П. А. Скасування кріпосного права в Росії. М., 1968.

4. Зайончковський П. А. Проведення в життя селянської реформи 1861 р М., 1958.

5.Захарова Л. Т. Самодержавство і скасування кріпосного права в Росії. 1856-1861. М., 1984.

6. Корнілов А. А. Курс історії Росії XIX століття. М., 1993.

7. Литвак Б. Г. Переворот 1861 року в Росії: чому не реалізувалася реформаторська альтернатива. М., 1991.

8. Литвак Б. Г. Російське село в реформі 1861 року. М., 1972.

9. Тарасюк Д. А. Поземельна власність пореформеної Росії. Історикознавче дослідження за переписом 1877-1878. М., 1981.

10. Шахназаров І. Д. Селянська реформа 1861 року і селянство після звільнення. Л., 1934.

11. Чернуха В. Г. Селянський питання в урядовій політиці Росії (60-70 роки XIX ст.). Л., 1972.



  • Глава I. Дискусія про селянської громаді в передреформні роки.
  • Глава II. Селянське самоврядування за реформою 1861 року.
  • 2. Пристрій сільських товариств і волостей.
  • Глава III. Селянське самоврядування та земське самоврядування. Проблема співвідношення.
  • Список джерел та літератури