|
2. Соціально-історична основа. Гомерівський епос содер-
жит явні вказівки на общинно-родову організацію суспільства.
Однак той соціально-історичний період, який зображений в
гомерівських поемах, далекий від наївного і примітивного общинно-
родового колективізму, він відрізняється всіма ознаками досить
розвиненої приватної власності і приватної ініціативи в рамках
родових організацій.
Ми читаємо, наприклад, «Одна людина отримує задоволення
в одних справах, а інший - в інших »(Од., XIV, 228). В епосі є
відомості про існування умілих майстрів, про ворожок, лікарів,
тесляра і співаків (Од., XVII, 382-385). За цих текстів вже
можна судити про значне поділі праці.
а) З о с л о в і я. Гомеровское суспільство розділене на стану,
оскільки стан є не що інше, як спільність людей, об'єд
нених з того чи іншого суспільного, професійного при-
знаку на основі яких юридичних узаконений, або звичайного
права.
У Гомера ми знаходимо постійно генеалогію героїв, проісхож-
дящих від Зевса, і волання до родової честі (наприклад, звернення
Одіссея до Телемаху в Од., XXIV, 504-526). Вождь оточується у
Гомера зазвичай своєю дружиною, яка відноситься до нього з бла-
гоговеніем. Влада вождя пов'язана з великим землеволодінням (на-
приклад, розповідь Одіссея під виглядом мандрівника про його багатства на
Криті, Од., XIV, 208 і слід.). Часті війни і всякого роду перед-
прінімательства теж вели до збагачення найбільш имущей частини
родової громади. У Гомера ми знаходимо опис чудових
речей і палаців. Його герої вміють прекрасно говорити. вони похва-
ляють багатством, залізом і міддю, золотом і сріблом, люблять
рясні бенкети.
б) Т о р г о в л я, р е м е с л о і з е м е л ь н а я з о б с т в е н н о с т ь.
Старовинна родова громада, заснована на натуральному господарстві,
звичайно, не торгувала, а обмін був настільки примітивний, що ні
грав провідної економічної ролі. У поемах Гомера ж намічається
зовсім інша ситуація.
Тут дуже часто роблять взаємні багаті дари, які інколи
раз наближаються до того, що в економіці носить назву обміну.
Справжня торгівля згадується в епосі вкрай рідко. Однак вона
вже існує.
З торгівлею розвиваються і ремесла. Ремісників в поемах
Гомера дуже багато: ковалі, теслі, кожум'яки, гончарі,
ткачі, золотих і срібних справ майстри, а також віщуни,
співаки, лікарі та глашатаї. Рівень ремесла тут надзвичайно
високий. Як ми побачимо нижче, поетичне виклад буквально
пересипаний згадками різного роду добротних виробів, худо-
жественно спрацьованого зброї, одягу, прикрас і домашньої
начиння.
Гомерівський демос вже починає розорятися і відчужуватися від
модних місць. Ще більш безправні переселенці-метанасти (Од.,
XVII1, 357-375) і батраки-фети, поденники, часто потрапляли в
повну кабалу до господаря.
В епосі Гомера ми зустрічаємо прошарок жебраків, яка вже
зовсім немислима в родовій громаді, де все є своїми і
рідними. Про їх жалюгідному, незначній і принизливому положенні
можна судити по Іру, який стояв на порозі перед бенкетуючими
женихами і випрошував собі подаяння і з яким Одіссей, теж
у вигляді подібного жебрака, затіяв бійку (Од., XVIII, 1-110).
в) Р а б и. Гомер говорить також про рабів, правда, поки що ви-
полнять роботу пастухів і домашніх слуг. Є також особливі
раби, як свинопас Евмей, що володіє власним рабом і соб
тиментом будинком, і нянька Одіссея Евріклея, якій підпорядковані
всі слуги. Як передвісник насувається класового рабовласництва
можна розглядати дику розправу Одіссея з невірними раба-
ми - особливо страту козопаса Мелантія і повішення служниць
(0д., XXII, 471-477). Гомер прекрасно розуміє непродуктивність
рабської праці (Од., XVII, 320-323). Тут і далі Гомер в перекладі
В.В. Вересаєва.)
Якщо влада господаря раб над собою не чує,
Будь-яка вмить у нього пропадає бажання працювати.
Лише половину ціни залишає шірокоглядящій
Зевс людині, який на рабські дні засуджений ім.
В «Іліаді» рабство носить ще патріархальний характер, в той
час як в «Одіссеї» відчуження раба від пана безумовно
росте. Число рабів-чоловіків значно поступається числу рабинь-
жінок. Всі ремісники - вільні.
Праця раба і праця вільного в епосі диференціюється дуже
слабо. З слів царівни Навсікаі (Од., VI, 58-65) видно, що вона
стирає на все своє сімейство, причому не тільки на самого царя
Алкиноя, але і на п'ятьох його синів з дружинами. В «Одіссеї»
детально розповідається про вмілому виготовленні Одіссеєм плоту
і подружнього ложа. Одіссей, крім того, сам займався оранкою,
а його батько не гірше за своїх рабів працює разом з ними і в саду
і в городі. Іншими словами, різкого поділу між залежним
і вільним працею в поемах Гомера не спостерігається.
3. Організація влади. а) Б а с і л е в с. Гомеровские царі «ба-
сілевси »не мають нічого спільного з необмеженої царської влас-
ма. Нагадування Одіссея про абсолютне єдиновладдя (Іл., II,
203-206) є рідкісний пережиток минулого панування. влада
царя наследственна, але за умови видатних якостей претен-
дента. Випадки виборності - рідкісні, як це випливає з промови Теле-
маха (Од., 1, 394-396). Цар є тільки родовим старійшиною,
жерцем і суддею, але вельми несамостійним. Влада його осу-
ється головним чином на війні. Влада царя помітно де-
мократізіруется, на що вказує найсильніша критика царських
привілеїв. Такий епізод з наказом Агамненона відправлятися виття-
скам на батьківщину і різкий виступ Ферсіта (Іл., II).
б) Б у л е. Раді старійшин (буле) належить адміністратив-
но-судові функції. Він здійснює тісний зв'язок з басилевсами,
часто підкріплюється трапезою (Од, VIII, 95-99, Іл., IX, 67-76),
що надає цим відносинам наївно-примітивний відтінок. Царське
буле повністю позбавлене самостійності, коли, наприклад, Ахілл,
збирає агору без поради (Ил., I, 54), то діє активно і
може бути вороже налаштоване і різко розділитися на партії
(Од .. III, 137-150). Поведінка Телемаха (Од., II, 11-14) свиде-
чить про зародження опозиції раді.
в) А г о р а. У період розквіту родової громади народні збори
(Агора) було основною владою і силою у всій громаді. У поемах
Гомера можна відзначити його ослаблення, його пасивність і неорга-
нізовать характер (II, 94-110). Головне значення агори - теж
на війні. Народні збори у Гомера збирається рідко і тільки
в екстрених випадках. Наприклад, воно, як і буле, не збиралося
на Ітаці 20 років (Од., II, 25-34). З народними зборами, по старому
звичаєм, вважаються, але про ораторів в ньому не чутно, і ніякого
голосування воно не виробляє. Своє схвалення або несхвалення
агора висловлює тільки загальним шумом.
Верховна влада в зображенні Гомера хіба що зливається
басилевса, буле і агору. Тут очевидно падіння царської влади,
зародження аристократичної республіки і рис, які стануть
характерними для майбутнього рабовласницької держави.
Щоб правильно уявити соціально-історичну основу
гомерівських поем, треба відмовитися від абстрактних юридичних
норм, і виходити з життєвої гущі історичного процесу, ко
торий далекий від твердих законодавчих норм і заснований більше
на необов'язковий і розпливчастому звичайному праві.
4. Прогресивні тенденції у Гомера. а) А н т і в про е н н и е
і а н т і а р і с т о к р а т и ч е с к и ї т е н д е н ц і й. У гомерівських
поемах як нібито на перший план висувається героїка арісто-
кратической знаті, яку він тим не менш зображує критично.
Гомер засуджує війну взагалі. Саме цю нещадну і стіхій-
ву війну уособлює собою фракійський бог Арес. В уста Зевса
вкладена чудова відповідь Аресові, де війна охарактеризована
самими лайливими епітетами (Іл., V, 888 і слід.). війну різко
відкидає некториє (IX, 63 і слід.). Люди на війні відкрито ого-
ляють у Гомера безглуздими пішаками в руках богів (XVI,
688-691). Прослизає навіть і засудження самого походу на
Трою не тільки Гектором (XV, 720), але і Ахіллом (IX, 327).
Війна визнається тільки за умови її морального виправдання.
І в цьому сенсі все симпатії Гомера на стороні Гектора, який
бореться і гине за свою батьківщину. Гомер дуже далекий від ідеа-
лізації абсолютного володаря, характерного для древнеахейскіх
часів з їх «Златообільние Мікенам» і «крепкостенним Тірін-
фом ». Він не проти помилуватися багатством і розкішшю життя
царів, але фактично гомеровские царі ведуть досить демократи-
ний спосіб життя. Якщо Ахілл критикує Агамемнона (I, 148-
171), Діомед-того ж Агамемнона (IX, 36-39), Агамемнон-
Диомеда (IV, 371 і слід.), Афіна-Диомеда (V, 800-814) за
особисті недоліки, то Одіссей каже (XIX, 182 і слід.): «уні
вання немає володареві з чоловіком шукати примирення, якого сам
образив він ». Йому ж належить ідея, що шляхетний той, хто
відважний в бою (XI, 408-410). Таким чином, не будучи проти-
ніком царської влади, Гомер мислить її тільки за умови великого
військово-патріотичного або морально-гуманістичного утримуючи-
ня. Це з'єднання багатства, слави і розкоші царської життя з
високим особистим морально-правовим авторитетом, може бути,
найкраще зображено в «Одіссеї» (XIX, 107-114 і слід.).
б) Г р а ж д а н с т в е н н о с т ь і ч у о с т в о р о д и н и. Гомер-
виразник ідеї розвиненої і ревниво оберігається гражданственнос-
ти. Поліс ставиться вище за все. Людина внеполісний, внегосудар-
жавного, внегражданственний викликає лише жаль і пре-
зір. Чи не знають законів цивільному житті циклопи в «Одіс-
сее »(IX, 112 і слід.) свідомо зображені в гротескному вигляді.
В «Одіссеї» незнайомцю завжди задається питання:
«Де твоє місто (polis) і де твої батьки?» А «дикі» завжди
трактуються як позбавлені морального свідомості. Вони не відчувають
потреби допомагати мандрівникові і не відчувають сорому перед
богами, т. е. вони позбавлені всього того, завдяки чому людина створює
суспільно-політичне життя. До цього потрібно додати ще й
дуже гостре почуття батьківщини, яким пронизані обидві поеми. ідея
повернення героя на батьківщину, любові до неї і до своїх соотечест-
Веніка, незважаючи на катастрофи, перетворили початковий
казково-авантюрний сюжет «Одіссеї» і зробили її проізведеніяем
гуманізму і високої моралі. Одіссей відкинув безсмертя, яке
обіцяла йому німфа Каліпсо, заради повернення на свій бідний
скелястий острів (Од., VII, 255 і слід.). Минулий, після кількох
років важких випробувань повернувся додому, не може без сліз
думати про своїх товаришів - земляків, загиблих далеко від батьківщини.
Для Гектора - вище щастя боротися і померти за батьківщину.
в) П е р е х о д о т м і ф о л о г і і до п про е з и і. Віра в богів і
демонів в епосі Гомера абсолютно реальна, але вони зображені
в такій формі, яка має мало спільного з примітивними і
грубими народними віруваннями.Гера, Кірка і Каліпсо - це
прекрасні жінки в розкішних туалетах, що потопають в насолоджує-
дениях і відчувають тонкі переживання. саме зображення
побачення Зевса і Гери (Іл., XIV), на думку багатьох дослідників,
є не що інше, як пародія на старий міф про священний шлюб
Землі і Неба. Дуже багато пародійного і в знаменитій битві
богів (Іл., XXI). Жерці і пророки, правда, зустрічаються у Гомера,
але навряд чи вони мають якусь іншу значення, крім чисто
сюжетного, т. е. крім художнього використання. З приводу
всяких чудесних явищ і знамень Гектор прямо говорить (Іл.,
XII, 243): «Знамення краще всіх - лише одне: за вітчизну сра-
тулитися ». Тут перед нами та художня міфологія і релігія,
яка ніколи більше не проявилася в людстві з такою силою
і виразністю. Поетичне зображення Гомером богів і
демонів відповідає його героїчного стилю. це абсолютно
такі ж художні персонажі, як і самі звичайні
герої і люди. Коли Диомид (Іл., V) ранить Афрдіту і Ареса, то
це поранення нічим не відрізняється від поранення і всякого смертного
героя. Коли Афродіта рятує свого улюбленця Паріса (Іл., III),
то її допомогу істотно теж нічим не відрізняється від допомоги
звичайнісінького бойового товариша. Гомеровсокіе поеми, таким
чином, остаточно перетворюють епос в чисто поетичне з-
будівлю. Саме тому вони відрізняються абсолютно неповторним
і неперевершеним іронічно-гумористичним зображенням бо-
жественного і героїчного світу, характерним для висхідній
цивілізації.
Гомеровские поеми відрізняються ще однією особливістю - край-
ним розвитком епічного милування речами, створеними руками
майстрів. Жоден епос в світі не дав подібного милування
в таких розмірах, як «Іліада» і «Одіссея», де десятки віршів
присвячуються тим чи іншим творам.
Герої і їх подвиги зображуються часто заради чисто естетичних,
а аж ніяк не міфологічних цілей. В «Одіссеї» (VIII, 577-580)
йдеться, що подвиги героїв Троянської війни мають сенс тільки
в якості предмета пісень для наступних поколінь. В цьому
плані треба розглядати і зображення у Гомера співаком Демодока
і Фемия, охоплених натхненням Муз і прикрашають собою
урочистий і святковий побут нових героїв періоду ціві-
лізації.
Нарешті, естетична культура висхідного гуманізму сказа-
лась у Гомера ще як схильність його до авантюрно-казковим цю-
жетам, які ближче до первісної міфології в своєму без-
ственном змісті. Ці сюжети мають відверту цільову
установку - тішити, захоплювати і забавляти дозвільного і естет
но найвибагливішого слухача. Нев'янучі зразки авантюрно
казкової міфології Гомер дав в «Одіссеї» (пісні IX-XII). І
хоча авантюрно-казковий елемент здавна мав місце в грецькому
епосі, все ж його високу художню розвиток і його прічуд-
лівое переплетення з героїчним епосом є цілком досягнення
висхідного гуманізму.
Таким чином, антивоєнні, антіарістократіческая, навіть анти-
міфологічні і всякого роду світські тенденції і мотиви в
поемах Гомера абсолютно очевидні. З ними ми постійно встре-
чаемся і при читанні самого Гомера, і при вивченні наукової ли
ратури про нього.
г) І т про р Ідеологія Гомера, йдучи своїм корінням в общинно-
родову формацію, відображає також і висхідну цивілізацію,
висхідний гуманізм, включаючи критику розкладається родової
аристократії, скептичне ставлення до богів і героїв, цілком
певну антивоєнну тенденцію і взагалі гуманізм в моралі,
релігії та естетики. Не чужий Гомеру також і критичний підхід
до нового, тільки що зароджується рабовласницькому про-
цеству.
Положення гомерівського епосу, якщо можна так сказати - між
двома соціально-історичними формаціями. Це зробило його ідео
логию дуже глибокої і змістовної. Гомер, з одного боку,
ще живе в межах общинно-родової формації, жваво її чувст-
яття, навіть милується нею, але бачить і її виразки; з іншого боку -
він починає усвідомлювати і недоліки наступаючої нової формації.
Це і поставило його як би вище обох формацій і забезпечило
йому небувалий успіх до останніх днів античного світу.
|