Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Столітня війна (1337-1453)





Скачати 9.45 Kb.
Дата конвертації 30.12.2017
Розмір 9.45 Kb.
Тип реферат

Столітня війна між Англією і Францією найтриваліший в історії минулого військово - політичний конфлікт. Термін "війна" стосовно цієї події як і його хронологічні рамки, достатньо умовний, так як військові дії протягом більш як столітнього періоду постійно не велися. Початком суперечок між Англією і Францією було химерне переплетення історичної долі цих країн, що почалося з нормандського завоювання Англії в 1066 році. Укріплені на англійському престолі герцоги нормандські прийшли з Північної Франції. Вони об'єднали під своєю владою Англію та частину континенту - північнофранцузьку область Нормандію. У 12 ст. володіння англійських королів у Франції різко зросли внаслідок приєднання шляхом династичних шлюбів областей у Центральній та Південно-Західної Франції. Після довгої і важкої боротьби французька монархія на початку 13 ст. повернула собі більшу частину цих земель. Разом з традиційними володіннями французьких королів вони склали ядро ​​сучасної Франції.

Проте під англійською владою залишилася територія на південному заході - між Піренеями та долиною Луари. У Франції її називали Гієнью, в Англії Гасконією. "Англійська Гасконь" і стала однією з головних причин, що викликали Столітню війну. Збереження англійського господарювання на південному заході робило ненадійним положення французьких Капетингів, заважало реальній політичній централізації країни. Для англійської монархії ця область могла стати плацдармом у спробі повернути колишні величезні володіння на континенті.

Крім того, дві найбільші західноєвропейські монархії змагалися у боротьбі за політичний та економічний вплив у фактично незалежному графстві Фландрському (сучасні Нідерланди). Фламандські міста, купували англійську шерсть, відправили до Англії багатого купця з Гента, Якова Артевельде, і запропонували Едуарду III корону Франції. У цей час у Франції оселилась династія Валуа (1328-1589), молодша лінія Капетингів (попередня королівська династія).

Ще одним об'єктом гострих суперечок була Шотландія, незалежності якої загрожувала Англія. У пошуках політичної опори в Європі шотландське королівство прагнуло до союзу з основним суперником англійської корони - Францією. Із загостренням англо-французських суперечок обидві монархії намагалися зміцнити свої позиції на Піренейському півострові. Пиренійські країни дуже цікавили їх у зв'язку з тим, що вони межували з "Англійською Гасконією". Все це привело до появи військово-політичних союзів: франко-кастильського (1288), франко-шотландського (1295), між англійською короною та містами Фландрії (1340).

У 1337 році англійський король Едуард III оголосив Франції війну, удавшись до звичайної для того часу юридичної форми: він оголосив себе законним королем Франції в противагу Філіппу VI Валуа, якого обрали на престол французькі феодали в 1328 році, після смерті його кузена, який не мав синів, короля Карла IV - останнього із старшої гілки династії Капетингів. Тим часом Едуард III був сином старшої сестри Карла IV, виданої заміж за англійського короля.

В історії війни поділяють на чотири етапи, між якими траплялися періоди відносно тривалого затишшя. Перший етап - від оголошення війни у ​​1337 році до миру 1360 року у Бретіньї. В цей час військова перевага була на боці Англії. Більш організованіше англійське військо одержало кілька славетних перемог - у морській битві при Кресі (одна тисяча триста сорок шість) і Пуатьє (одна тисяча триста п'ятьдесят шість). Головна причина англійських перемог при Кресі і Пуатьє - дисциплінованість та тактична досконалість дій піхоти, що складалася з лучників. Англійська армія пройшла сувору школу війн в гірській Шотландії, в той час як французькі лицарі звикли до відносно легких перемог та славі кращої кінноти у Європі. Здатні фактично лише до індивідуального бою, вони не знали дисципліни і маневру, воювали ефективно, але не ощадно дії англійської піхоти під чітким керівництвом Едварда III привели до двох нищівним поразок французького війска. Хроніст - сучасник Столітньої війни писав про "загибель французького лицарства". Жахливі поразки Франції, яка загубила армію та короля (після Пуатьє він опинився в англійському полоні), дозволили англійцям нещадно грабувати країну. І тоді народ Франції - городяни і селяни самі піднялися на свій захист. Самооборона жителів сіл і міст, перші партизанські загони стали початком майбутнього широкого визвольного руху. Це примусило англійського короля укласти важкий для Франції мир у Бретіньї. Вона загубила великі володіння на південному заході, але залишилась самостійним королівством (Едвард III відмовився від претензій на французьку корону).

Війна поновилася у 1369 році Її другий етап (1369-1396) був цілком вдалим для Франції. Французький король Карл V та талановитий військовий начальник Бертран Дюгеклен використовували підтримку мас, які допомогли частково реорганізованої французькій армії витиснути англійців з південного заходу. Під їх владою все ж залишилося кілька великих і стратегічно важливих портів на французькому узбережжі - Бордо, Байонна, Шербур, Кале. Перемир'я 1396 року було укладене в зв'язку з крайнім виснаженням сил обох сторін. Воно не вирішило жодного спірного питання, що робило неминучим продовження війни.

Третій етап столітньої війни (1415-1420) найкоротший і найбільш драматичний для Франції. Після нової висадки англійської армії на півночі Франції і жахливої ​​поразки французів при Азенкуре (1415) самостійне існування Французького королівства виявилася під загрозою. Англійський король Генріх V за п'ять років більш активних, ніж раніше, військових дій підкорив собі приблизно половину Франції і домігся укладення договору в Труа (1420) по якому повинно було статися об'єднання англійської та французької корони під його владою. І знову народні маси Франції ще більш рішуче, ніж раніше, втрутилися в долю війни. Це визначило її характер у заключному четвертому етапі.

Воїни часів столітньої війни

Четвертий етап розпочався в 20-х рр. 15 століття і завершився вигнанням англійців із Франції в середині 50-х рр. Протягом цих трьох десятиріч війна зі сторони Франції мала визвольний характер. Розпочата майже сто років тому як конфлікт правлячих королівських домів, вона стала для французів боротьбою за збереження можливості самостійного розвитку та створення основ майбутньої національної держави. У 1429 році селянська дівчина Жанна д'Арк (ок.1412 - 1431) очолила боротьбу за зняття осади Орлеана, добилася офіційної коронації у Реймсі законного спадкоємця французького престолу Карла VII. Вона вселила народу Франції тверду віру в перемогу.

Жанна д'Арк народилася в містечку Домремі на межі з Лотарінгієй. У 1428 р війна докотилася і до цієї околиці. У серці дівчини ввійшла "велика жалість, що кусає, як змія", скорбота про нещастя "милої Франції". Так визначила сама Жанна те почуття, яке примусило її залишити батьківський дім і відправитись до Карла VII, щоб стати на чолі армії і вигнати англійців з Франції. Через області, зайняті англійцями та їх спільниками бургундцями, вона дісталася до Шинона, де знаходився Карл VII. Її поставили на чолі армії, адже всі - народ, вій- воєначальники, солдати - довіряли цій неймовірній дівчині, її обіцянкам урятувати батьківщину. Природний розум та гостра спостережливість допомогли їй правильно орієнтуватися в обстановці і швидко засвоїти нескладну військову тактику того часу. Вона завжди була попереду всіх у найнебезпечніших місцях, і за нею кидалися туди ж її віддані воїни. Після перемоги під Орлеаном (їй знадобилосьвсього 9 днів, щоб зняти облогу з міста, що тривала понад 200 днів) і коронації Карла VII слава Жанни д'Арк зросла неймовірно. Народ, армія, міста бачили в ній не тільки рятівницю батьківщини, а й керівника. З нею радилися по різним питанням. Карл VII та його оточення стали виявляти до Жанни все більше недовіри і нарешті просто зрадили її. Під час однієї вилазки, відступаючи з купкою воїнів по направленню до Компьєну, Жанна опинилась у пасці: по наказу коменданта-француза був піднятий міст та наглухо зачинились ворота фортеці. Жанна потрапила в полон до бургундців, а звідти її продали англійцям за 10 тис. Золотих. Дівчину тримали в залізній клітці, приковуючи на ніч ланцюгами до ліжка. Французький король, забов'язаний їй престолом, ничого не зродив для визволення Жанни. Англійці звинуватили її в єресі і чаклунстві і стратили (вона була спалена на багатті в Руані за вироком церковного суду).

Але це вже не змогло змінити реального положення справ. Французька армія реорганізована Карлом VII, одержала при підтримці горожан та селян кілька важливих перемог. Найбільша серед них - битва при Форміньї в Нормандії. У 1453 році капітулював англійський гарнізон в Бордо, що умовно вважається закінченням Столітньої війни. Протягом ще ста років англійці утримували французький порт Кале на півночі країни. Але основні суперечки були розв'язані у середині 15 ст.

Франція вийшла з війни дуже знищеною, більшість областей були пограбовані і спустошені. І все ж перемога допомогла завершення об'єднання французьких земель та розвитку країни шляхом політичної централізації. Для Англії війна також мала серйозні наслідки - англійська корона відмовилась від спроб створити імперію на Британських островах та континенті, в країні зросла національна самосвідомість. Все це підготувало формування національних держав в обох країнах.

Список літератури

Енциклопедичний словник Юного Історика М., 1993

Р. Ю. Віппер "Короткий підручник історії Середніх віків"