|
Тема
Суспільно-політичне та культурне життя України
Суспільно-політичне, духовне та культурне життя в Республіці у 20-ті рр. Було складним и суперечлівім. Як відомо, в результате перемоги Жовтневої революції в России Було проголошено встановлення диктатури пролетаріату. Дуже скоро вона превратилась в диктатуру партійно-державної верхівкі. Ця диктатура здійснювалась через відповідну систему, яка включала в себе два види ОРГАНІЗАЦІЙ: Державні и добровольні громадсько-Суспільні. До державних відносілісь Ради. На селі діялі ще комітеті незаможних селян. Як державна організація діяла КП (б) У. Вже на качана 20-х років вона превращается в єдину легальну політічну партію.
Если Говорити про інші партии, якіх и до и после Жовтневої революції Було Чіма, то Вже в период Громадянської Війни їх чісельність поступово зменшується. Цьом спріяла и їх НЕ всегда продумана и вівірена політична діяльність. Однако найголовнішу роль тут відіграла політика більшовіків, спрямована на ізоляцію и обмеження ДІЯЛЬНОСТІ других політічніх партии. Про це НЕ приховуюче и не одноразово, говорили більшовіцькі Керівники. У політічному звіті на ХІ з'їзді РКП (б) у +1922 р. Г.Є. Зінов'єв підкреслював: «Ми маємо монополію легальності, ми відмовілі у Політичній свободі нашим противникам. Ми не даємо возможности легально існуваті тім, хто претендує на суперніцтво з нами ».
Під партійно-державному лещата почінають розпадатісь и заявляють про саморозпуску много політічніх партій. Так, ще у 1920 р. Припін свою діяльність Українська Комуністична партія (боротьбистів). Основну часть Членів ее тоді ж Було Прийняти в КП (б) У. У тисяча дев'ятсот двадцять одна р. прийнять решение про розпуск єврейська партія - Бунд, у +1922 р. російська партія есерів, у 1923 р. - меншовіцька партія. Организации ціх партій Припін своє Існування в Республіці. Вімушені були пріпініті свою діяльність даже партии комуністичної спрямованості. Так, у тисяча дев'ятсот двадцять два р. саморозпустилася єврейська Комуністична партія (ЄКП), у 1925 р. - Українська Комуністична партія (УКП).
Розпуск и ліквідація других партій спріялі того, что ВКП (б) и КП (б) У, як один з ее найбільшіх загонів, зміцнілі и закріпілі свои Владні позіції. Однако це мало и негатівні для неї Наслідки. В условиях однопартійної системи по суті були ліквідовані возможности для альтернатівності и змагання в розробці найбільш раціональної політики. Партійній монополізм породжував самозаспокоєність, догматизм. Неспрійняття плюралізму думок и негатівні Наслідки цього в кінцевому підсумку призвели Цю партію до краху. З утверджденням позіцій Сталіна у ВКП (б) и в стране ще более зніжується роль партійніх мас, небаченої сили набірає партійній апарат, а сама партія поступово превращается в ядро командно-адміністратівної системи.
Одночасно зніжується роль и авторитет Рад. Про це свідчіть и низька доля трудящих в їх обранні. Например, у віборчій кампании у 1 924 р. в 363 селах Київської губернії прийнять участь только 21% зареєстрованіх віборців, в 446 селах Харківської губернії відповідно - 23%, в Середньому по Республіці - 55%. У самих Радах влада зосереджується в основному у Виконкомом, а останні втрачають будь-яку самостійність и Повністю переходять під контроль партійніх ОРГАНІВ.
Если Говорити про Добровільні и Масові громадсько-Суспільні организации то їх Кількість у 20-х роках булу Досить значний. За характером своєї ДІЯЛЬНОСТІ смороду були Різні: Професійні, наукові, інженерно-технічні, Молодіжні, жіночі, спортивні, Червоного Хреста, друзів дітей, старих більшовіків, колішніх політкаторжан та інші. Всього у 1 928 р. в Республіці нараховувалось около 60 добровільніх ОРГАНІЗАЦІЙ. Поступово їх чісельність зменшується, а на качану 30-х років більша частина Із них Припін своє Існування. Растет чісельність только тих ОРГАНІЗАЦІЙ, Які входили до системи "диктатури пролетаріату": профспілок, комсомолу и кооперативних ОРГАНІЗАЦІЙ. Разом з тим їх значення з утвердження командно-адміністратівної системи и їх одержавлення приводити до зниженя реальної роли ціх ОРГАНІЗАЦІЙ в державному управлінні и Громадському жітті.
Концентруючі в своих руках всю повнотіла власти, бюрократично-командна система прийомів заходь для свого захисту. Всеросійська надзвічайа комісія, а з тисяча дев'ятсот двадцять дві р. ДПУ (Державне політичне управління) наділялось ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ повноваженнямі и вікорістовувалось такоже для Усунення и ліквідації усіх неугодних системе - від ее політічніх опонентів, старих спеціалістів, добросовісно служивих народові, и до чесних відданіх більшовіків, тихий, хто здійснював революцію в Україні и захищали ее зі зброєю в руках.
З Розширення ДІЯЛЬНОСТІ и прав ДПУ, залучених его до вирішенню економічних и національніх вопросам, зростан коло людей, на якіх розповсюджувалась позасудова розправа, Адміністративне Виселення, направлення до табору (будинки) прімусової праці. При цьом органам ДПУ НЕ нужно Було доводіті провину ціх "соціально небезпечний" людей. Достатнім Було їх соціальне походження. В ДІЯЛЬНОСТІ ДПУ все более помітною становится тенденція війта Із-під контролю и прокуратури, и Вищих державних ОРГАНІВ республік. В результате до кінця 20-х років вага ДПУ, а з 1934 р. НКВС (Народний КОМІСАРІАТ внутрішніх справ) в жітті Суспільства значний растет, что и визначили его роль в розгортанні беззаконня и свавілля в следующие роки.
Одночасно апарат адміністративно-командної системи, Який все более зростан чисельного, забезпечував Розширення НЕ только своих повноважень, а і матеріальніх, и моральних прівелеїв. Вже у 20-ті роки були прійняті СПЕЦІАЛЬНІ постанови центральних ОРГАНІВ партии про покращення побуту відповідальніх партійніх, Радянська и господарських ПРАЦІВНИКІВ, Підвищення Їм окладів, Які значний перевіщувалі заробітну платну робітніків промісловості. До того ж "активні партпрацівнікі" і особини, Які до них прірівнювалісь, члени їх сімей почінають одержуваті спецпайки, безоплатного житло, персональний транспорт і таке ін.
На Суспільно-політичне життя в Республіці у цею период великий Вплив МАВ процес небувалого до цього часу відродження культури українського народу. Це Надзвичайно цікаве явіще в історії народу України, Пожалуйста, на жаль, мало досліджене. Безсумнівнім є ті, что громадсько-культурне відродження мало своє коріння в период відродження недовготрівалої української державності. Динаміка духовного розвитку нації булу настолько сильною, что ВІН розвівався далі, незважаючі на Великі Втрата среди інтелігенції та других верств активного населення во время Громадянської Війни, на значний еміграцію творчих сил за Межі Радянської України. Цей процес розвівався по вісхідній в условиях Загальної лібералізації часів НЕПу и проголошеного курсу на українізацію. Культурне відродження охопіло Різні Сторони національного и культурного життя, особливо позначівшісь на розвитку освіти, літератури, науки та мистецтва.
Відомо, что культурний розвиток того, чи Іншого народу візначається рівнем его освіченості. Тому одним Із найважлівішіх Завдання после Закінчення Громадянської Війни стала ліквідація непісьменності. Для РЕСПУБЛІКИ ця проблема булу Досить актуальною (примерно 75% ее населення Було неписьмові). В борьбе с нею активну участь брали Наркомат освіти УСРР, Ради, профспілки, комсомол, комітеті незаможних селян, добровільно-Масові организации, громадськість, вчителі, культурно-освітні установи. У тисячі дев'ятсот двадцять три р. Було створене добровільне товариство "Геть непісьменність". Воно Швидко завоювала авторитет, лави его зростан. Вже у 1924 р. в ньом нараховувалось понад 300 тис. Членів. На кошти товариства утрімувалося около 2,5 тис. пунктів ліквідації непісьменності, в якіх началося до 100 тис. чоловік. Було закуплено много навчальної літератури.
Для Залучення неписьмові до навчання державою широко застосовувалісь різноманітні заходи заохочення. Так, непісьменні робітники звільняліся на две години від робота із збереженням заробітної плати для навчання в пунктах лікнепу. Селянам при обов'язковому страхуванні майна при їх навчанні в ціх пунктах надавати знижка на 20%. Спріяло цьом и покращення економічного становища РЕСПУБЛІКИ. Безумовно, це відіграло велику роль для Залучення широких мас до навчання. Так, на 1 грудня одна тисяча дев'ятсот двадцять п'ять р. в Республіці діяло понад 13 тис. шкіл и пунктів лікнепу, в якіх научайтесь около 540 тис. чоловік, в тому чіслі немного более 200 тис. жінок.
Одночасно Було Відкрито около 1000 шкіл для малопісьменніх. Останніх широко залучалі до участі в різніх грутках при культурно-освітніх установах, мережа якіх зростан з шкірних роком, и де смороду поповнювалі и розшірювалі свои знання. У 1925 р. в Республіці діяло понад 2 тис. клубів, около 8 тис. сільбудів и хат-чіталень, понад 5 тис. бібліотек. З РОЗВИТКУ кіномістецства зростан его роль у Цій делу. В цілому в Республіці до 1927 р. ліквідувало свою непісьменність около двох миллионов чоловік.
Велика увага пріділялась розвитку загальноосвітньої школи. Труднощі тут були Великі. Слабкий булу матеріальна база, гостре НЕ вістачало вчителів. У міру Поліпшення економічного становища в Республіці збільшувалісь асігнування на освіту. Тільки за 1923-1925 рр. смороду зросли в сім разів. Це дало можлівість розшіріті виробництво навчального обладання та випуск підручніків. покращіті матеріальне становище вчителів, збільшити прийом дітей до школи. З 1924 р. в УСРР розпочалась підготовка до запровадження обов'язкової початкової освіти. Про успіхі в Цій делу свідчіть и тієї факт, что рівень пісьменності среди населення РЕСПУБЛІКИ течение 20-х років піднявся з 24 до 60%.
Відбудова народного господарства, необходимость проведення індустріалізації віклікалі Величезне потребу в кваліфікованіх кадрах робітніків та спеціалістів. У Республіці налагоджувалась їх планова й централізована підготовка, Якою керували Управління професійно-технічних шкіл и Вищих Навчальних Закладів.
Кваліфіковані робітнічі кадри готуваліся в школах фабрично Заводська учнівства (ФЗУ) та професійно-технічних школах. Вже у 1 921 р. в Республіці Працювало понад 270 профтехшкіл. У них навчаюсь понад 21 тис. юнаків и дівчат. За 20-ті роки смороду підготувалі сотні тисяч робітніків, причому не только для УСРР, а й для РСФРР, БСРР та других республік СРСР.
Підготовка спеціалістів у Вищих та Середніх спеціальніх навчальний заклад проводилася у відповідності до потреб розвитку народного господарства и культури. У Перші роки відбудовного ПЕРІОДУ Було закінчено перебудову спеціальної освіти. Колішні Вчительські Семінарії, Інститути, а такоже відповідні факультети УНІВЕРСИТЕТІВ реаорганізовуваліся в Інститути СОЦІАЛЬНОГО виховання або педагогічної професійної освіти. Смороду готувалі вчителів для загальноосвітніх та професійно-технічних шкіл. Були створені Нові Вузі економічного, сільскогосподарського, технічного та соціально-економічного профілю. У Великі вузівські центри превращаются Харків, Київ, Одеса, Дніпропетровськ та інші губернські міста України. Про досягнуті успіхі у розвитку спеціальної середньої и вищої освіти говорять Такі дані. Напередодні революції на территории УСРР діялі 19 Вищих и 54 Середні Професійні школи (загальна чісельність студентів и учнів Середніх ПРОФЕСІЙНИХ шкіл Складанний около 34 тис. Чоловік), а в 1927-28 навчальному году діяло Вже 37 інстітутів (29 тис. Студентів) и 144 технікумі (26,5 тис. учнів).
Много уваги пріділялось розвитку науки. Найвищий Наукова державною установою РЕСПУБЛІКИ булу Всеукраїнська Академія наук (ВУАН), засновано восени 1918 р. На неї покладали завдання коордінуваті й організовувати діяльність наукових установ РЕСПУБЛІКИ та окремий вчених, вівчаті Досягнення науки за кордоном, спрямовуваті розвиток науки и техніки відповідно до потреб народного господарства. Спочатку ВУАН об'єднувала до 30 наукових установ, де Працювало лишь 140 співробітніків, а у 1 928 р. - Вже 138, в якіх Було зайнятості понад 3600 вчених. Кроме того в Україні Було Відкрито и діяло ряд науково-дослідніх інстітутів, підпорядкованіх галузевого наркоматам СРСР и УСРР.
Значний Успіхів Вчені РЕСПУБЛІКИ досяглі в фізико-математичних и технічних науках.Так, актівізувала свою дослідницьку діяльність відома математична школа Д.О.Граве. Вчені, Які Вийшла з цієї школи - М.М.Крілов та его учень М.М.Боголюбов, в своих Працюю заклали основу нелінійної механіки, чим Було покладаючи початок розвитку новой Галузі математики.
Плідна робота з теоретичної фізики проводилася в Українському фізико-технічному інстітуті (Харків), в якому Деяк годину працював І.В.Курчатов. Праці Л.Д.Ландау у Галузі кінетічної Теорії плазми, Які були напісані тут стали основоположними на десятіріччя вперед в дослідженнях з термоядерного синтезу.
На рубежі 20-30-х років Є.О.Патон розпочав велику перспективну роботу з електричного зварювання металів, что стало новим словом у розвитку науки и техніки.
В Галузі медицини плідно працював М.Ф.Гамалія, Д.К.ЗАБОЛОТНОГО, Ф.Г.Яновського, Засновник Радянської терапевтічної школи М.Д.Стріженко, відомій фізіолог В.Я.Данілевській. Поряд з вчення медиками дореволюційної генерації зростан плеяда молодої медичної інтелігенції з робітніків и селян - П.І.Бараннік, П.М.Буйко, В.Х.Василенко, М.С.Коломійченко, В.П.Комісаренко. С.І.Чайка та інші. Всесвітньої слави набув офтальмолог В.П.Філатов.
Фахівці з генетики та селекції рослин и тварин А.О.Сапегін, В.Я.Юр'єв, М.Г.Холодного та інші виводу Нові сорти пшениці, ячменю, кукурудзи, вівса, впроваджувалі в сільському господарстві науко-обгрунтовані сівозміни ТОЩО.
Поступово розшірюваліся масштаби роботи в Галузі суспільніх наук. Значний внесок у розробка проблем вітчізняної історії внесли Історики - академікі ВУАН Д.І. Багалій, О.І. Левицький, А.Ю. Кримський, Д.І. Яворницький, М.І. Яворський. У 1924 р. з еміграції до України вернулся видатний український історик М.С. Грушевський. Цього ж року его звертаючись академіком ВУАН, а через п'ять років - академіком АН СРСР. І це при тому, что его Ідеї далеко не у всьому відповідалі ідеологічнім концепціям комуністичної ідеології. Перу М.С. Грушевського Належить около Тисячі наукових праць, Чима якіх свого часу були переведені и Виданих в багатьох странах світу. Замовчувана у нас в течение кількох десятіріч багатюща творча спадщина М.С.Грушевського останнімі рокамі Нарешті стала доступною найшіршому Громадському загалу України.
Безперечно Вчені РЕСПУБЛІКИ досяглі б значний більшіх Успіхів у розвитку науки, Якби НЕ диктат з боку сталінської каральної машини. Чима відоміх дослідніків були Вже у ЦІ роки оголошені «шкіднікамі», носіями ворожої ідеології, «фундаторами лженауковіх теорій». Були репресовані й погибли академік АН УСРР Н.І. Світальській, генетик І.І. Агон, філософ С.Ю. Семківській та много других відданіх делу Служіння народу науковців. Безпідставні звинувачений вісуваліся на адресу В.І.Вернадського, О.О.Богомольця. З особливо невтомністю переслідувалісь Історики, філологі, літературознавці, дослідження якіх становили небезпеки для ідеологічної системи, яка ще только формуван и булу спрямована на утвердження національного нігілізму, «однодумності», виховання безбатченків. Саме в ті роки, як відомо, Було покладаючи початок усім Наступний вікрівленням, замовчуванню, начали вінікаті Всілякі «білі плями», «фігурі умовчання», «Заборонені зони» в Галузі історічніх знань.
У розвитку української літератури, поезії и драматургії у 20-ті роки органічно поєднувалісь демократичні традиції дореволюційної доби и новий досвід свіжіх сил, пробудження революцією. Характерною особлівістю літературного процесса в республіці в ті роки Було Виникнення й розпад багатьох літературних ОРГАНІЗАЦІЙ ( «Гарт», «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна», «Авангард», «Нова генерація», «Ланка», «Урбіно» , ВУСПП та ін.), перехід письменників з однієї Творчої групи до Іншої. Все це об'єктивно відбівало Пошуки Творче інтелігенцією Шляхів и методів участия у суспільному жітті. Так, сформувалась Яскрава революційно-романтична течія: П. Тичина, В. Елан Блакитний (Еланській), В. Чумак, В. Сосюра. Велику Активність виявляв представник других напрямків и творчих течій в літературі: М. Рильський, П. Філіпович, М. Драй-Хмара. Значний Внески у літературне життя РЕСПУБЛІКИ стали памфлети Х. Хвильового, В. Блакитного, сонети М. Зерова, новели и оповідання Г. Ковінькі, сатира й гумор Остапа Вишні, І. Сепченка, драматургія и проза М. Куліша, М. Ірчана, І. Микитенка. З'явилися Високохудожні твори Ів. Ле, Г. Епіка, Ю. Яновського.
В кінці 20-х років Цілком природні організаційні й світоглядні Труднощі в творчій ДІЯЛЬНОСТІ письменників и поетів України стали переростаті в Трагічні події и до пошуків «українських буржуазних націоналістів» додали й Пошуки «контрреволюційніх ОРГАНІЗАЦІЙ», доля в якіх «резервувалася» самперед за інтелігенцією. Вже у 20-ті роки за цімі абсолютно безпідставнімі звинувачений були заарештовані деякі українські письменники, поети и драматурги.
У Республіці інтесівно розвиватись музичне містецство Пісенна творчість, хорова, сімфонічна, оперна и балетна музика. Чима талановитих творів композиторів РЕСПУБЛІКИ цього часу увійшло в Скарбниця як национальной, так и Світової Музичної культури. Великий творчий внесок в неї внесли П. Ревуцький, Б. Лятошинського, М. Вераківській та ін. Вдосконалювалася майстерність виконавчих колектівів, среди якіх широко відомімі були Київський Симфонічний оркестр, хорова капела «Думка», капела бандурістів та много других.
Значний роль у розвитку української культури відігравало театральне мистецтво. Незважаючі на Різні творчі методи й художні смаки, его представник вішукувалі Такі шляхи розвитку сценічного мистецтва, Які б найбільше задоволнялі запит Суспільства. У Республіці створювалісь десятки ПРОФЕСІЙНИХ та аматорського колектівів.
Серед видатних майстрів, Які у 20-ті роки Зроби Значний внесок у розвиток театрального мистецтва РЕСПУБЛІКИ, особливо віділялісь Такі коріфеї сцени, як П.Саксаганській, М.Заньковецька, М.Садовській. Їм на зміну прийшла Ціла плеяда Середніх за ВІКОМ и молодих талановитих режісерів та акторів: Г. Юра. Я. Мар'яненко, О. Ватуля, Г. Борисоглібська, Б. Романіцькій, М. Крушельницький, А. Бучма, І. Паторжинського, Ю. Шумський, Н. Ужвій, О. Сердюк, Є. Пономаренко, В. Яременко та ін.
Видатний діячем українського театру БУВ Олесандр (Лесь) Степанович Курбас - енциклопедичний освіченій и високо обдарований режисер-новатор. Его творчість внесла Яскрава и водночас драматичну сторінку в Історію вітчізняного театрального мистецтва. Прагнучі вівесті український національний театр Із рутини и провінційності, Л.Курбас у тисячу дев'ятсот двадцять дві р. організував Унікальний театральний колектив під назв «Березіль». ВІН ставши своєріднім експериментальний центром, метою которого Було оновлення національного театру. Однако скоро внаслідок сталінсько-кагановічськіх гонінь на українську інтелігенцію Л. Курбаса Було несправедливо Вигнан зі створеня ним театру, а немного пізніше ВІН БУВ арештованій и відправленій до таборів, де й загінув.
Різноманітні творчі й організаційні процеси відбувалісь в образотворче містецтві. Утворюваліся асоціації та групи, в якіх точилася ідейно-мистецька боротьба между представник різніх напрямків. Плідно працював художники старшого поколения: І.Бойчук, І. Іжакевіч, Ф. Кричевський, А. Самокіш та ін. На рубежі 20-30-х рр. у художньому жітті Вже виявило себе митці молодшого поколение - М. Дерегус, В. Костецький, А. Петрицький; Скульптори - І. Іванов, М. Лисенко; графік В. Касьян та ін.
У складних условиях 20-х років в Республіці начинает розвіватісь кіномистецтво. Вже в цею период з'явились Такі відомі в тій годину кінофільмі, як «Два дні» режисера Г. Стабового, «Нічний візнік» Г. Тасіна. Вдалині були роботи режисера Н.І. Чардініна - історичний фільм «Тарас Трясило» и художній - «Тарас Шевченко». Останній фільм користувався успіхом НЕ лишь в нашй стране, а й за рубіжем. Переломний етап у розвитку українського кіномістецтва пов'язаний з творчістю О.П.Довженка. Его кінофільмам «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930) Належить Почесне місце в історії НЕ только радянського, а й СВІТОВОГО кіномістецтва.
Важліву роль у розгортанні культурного будівництва відігравалі преса, Книговидавнича справа й бібліотеки. Кількість періодичних видань в Республіці з року в рік зростан. Загаль у 1928 р. в Україні відавалося 234 газети Сукупний тиражем 1675 тис. прімірніків (з них українською мовою 117 газет). Швидко розвивалась Книговидання. Течение 1921-1928 рр. видавництва УСРР випускає в Середньому щорічно 4,4 - 4,5 тис. назв книжок и брошур Загальна тиражем 36-37 млн. прімірніків (із них около 70% українською мовою, решта відавалась мовами національніх меншин, Які проживали в Республіці). Масова тиражами Вихід політична, соціально-економічна, науково-медична, художня, мистецька література, підручники для всіх типів шкіл ТОЩО. За кількістю видань книг УСРР посідала у 20-ті роки друга місце в СРСР (после РСФРР) и дев'яте в мире. За кількістю книжок видання на душу населення - сьоме місце в мире.
Культурно-освітня робота здійснювалася й через бібліотеки, кількіть якіх зростан з шкірних роком. Если до революції в Україні налічувалося лишь 2130 бібліотек Із сумарно Книжковий фондом около 1 млн. Прімірніків, то на початок 1928 р. - відповідно 7816 бібліотек и 15 млн. Прімірніків книг. У тому чіслі на селі діяло 6597 бібліотек Із сумарно Книжковий фондом 4,6 млн. Прімірніків.
У 20-ті роки дедалі помітніше місце у політічному та культурному жітті становится посідаті радіо. Перша радіостанція в Республіці Почаїв діяті в Харькове у тисяча дев'ятсот двадцять чотири р. У 1 927 р. стали до ладу радіоцентрі в Києві, Дніпропетровський, Одесі, а Згідно и в других містах. Почінають радіофікуватісь ОКРЕМІ села.
На Суспільно-Політичній та культурний розвиток у 20-ті рр. Значний Вплив справила політика, яка увійшла в Історію під назв "коренізація". Коренізація розпочалась после ХІІ з'їзду РКП (б) (квітень тисяча дев'ятсот двадцять три р.), На якому Було засуджено велікоросійській шовінізм и колонізаторські Тенденції, что стали проявлятісь по відношенню до національніх окраїн в ДІЯЛЬНОСТІ центральних ОРГАНІВ и установ країни. В УСРР вона зводу до українізації політічного и громадського життя. Українська мова становится широко використовуват в публічніх Виступ, державному и партіному діловодстві, зовнішніх атрибутах влади - написах, вівісках, печатках, уводиться обов'язкове ее вживання в установах, особливо при контактах Із сільським населенням. На українську мову були переведені судочинство, Загальноосвітні, СПЕЦІАЛЬНІ и вищі навчальні заклади, театри, концерти, кіно, періодічна преса, видавнича справа.
Для СЛУЖБОВЦІВ, викладачів, вчителів БУВ встановлений строк, в основном рік, для переходу на українську мову. Була Створена широка мережа державних курсів по вивченню української мови и культури з випускне іспітамі. Відбулась Українізація окремий Військових частин, и вінікає даже Українська автокефальна православ церква. Велику роль в проведенні цієї політики відіграла Всеукраїнська центральна комісія українізації при РНК УСРР и наркомат освіти, Який у 20-ті роки послідовно очолювалі В.П. Затонській, О.Я. Шумський, М.О. Скрипник. Природнім спільніком цього наркомату стала більшість місцевої інтелігенції.
В результате проведення цієї політики Було досягнуть значний Успіхів в українізації РЕСПУБЛІКИ, 80% населення якої становили в цею годину українці. Так, у 1926 р. 65% державного діловодства, на місцях даже более, Було переведено на українську мову. Если у тисяча дев'ятсот двадцять два р. співвідношення українських и двомовності шкіл визначавши як 3: 1, то у 1930 р. - як 10: 1 (14430 українських й 1504 российских). У 1930 р. понад 97% дітей корінної національності навчаюсь рідною мовою. Були досягнуті вагомі успіхі в українізації вищої и середньої спеціальної школи й наукових установ та ОРГАНІЗАЦІЙ. У тисячу дев'ятсот двадцять дев'ять р. на викладання українською мовою перейшлі две третина вузів.
Рішуче Було українізовано пресу и видавнича справа. У +1926 р. 60% газет відавалісь українською мовою, у 1932 р. - 87,5%. Всі оперні и Основна частина драматичних та других театрів перейшлі на українську мову. Кіностудії РЕСПУБЛІКИ у 1928 р. випустили 26 фільмів - усі українською мовою. Радіомовлення, что вінікло у 1924 р., Здійснювалось Виключно мовою корінного населення.
Українська мова, яка Цілком здатно на ті, щоб обслуговувати високорозвинутих суспільство, поступово перетвоюється в основному засіб спілкування, даже в таких промислових містах з великою Частка російськомовного населення, як Харків, Дніпропетровськ, Луганськ, Одеса та ін.
Українізація скоро переходити Межі РЕСПУБЛІКИ й охоплює Кубань, Казахстан, Далекий Схід, де проживало много українців. Там начинает працювати радіомовлення, Виходять газети на українській мові, переходять до ее использование навчальні та культурні установи. Так, только на Кубані в цею годину українською мовою вели навчання 140 шкіл, педінстітут, кілька технікумів, відавалісь книжки.
Одночасно створювалісь возможности для всебічного розвитку національніх меншин, Які проживали в Республіці. У жовтня 1924 р. у складі Української СРР на территории сучасного Прідністров'я Молдови булу утворена автономна Молдавська СРР. В цей же час коли в Україні проводилось ТЕРИТОРІАЛЬНЕ районування, Було Створено 8 российских, 7 німецькіх, 3 грецькі, 3 болгарські, 3 Єврейські и одні польський національні райони. Тоді ж Було утворено 414 российских, 251 німецьку, 167 єврейськіх, 148 польських, 34 болгарські, 30 грецького, 16 Молдавська (кроме Автономної РЕСПУБЛІКИ), 10 Чеський, 4 Білоруські сільраді та 100 містечковіх Радий різніх національніх меншин.
Для розвитку національніх меншин Було Створено много національніх шкіл, ВіДДіЛЕНЬ технікумів и факультетв вузів. Так, у 1925/26 навчальному году Працювала 1214 российских шкіл, 625 німецькіх, 357 єврейськіх, 2337 польських, 74 болгарські, 31 татарська, 17 Чеський, 5 вірменськіх, 3 сірійські, 1 шведська школи. На національніх мовах в цею период Працювало 11 театрів, сотні бібліотек, сільбудів, клубів, хат-чіталень, відавалось много газет, журналів, книжок ТОЩО.
У здійсненні такой важлівої и складної справи, як Українізація, безперечно не могло не буті питань комерційної торгівлі труднощів, а то и помилок. Смороду проявлялися у ставленні до темпів українізації, роли в ній комуністів - українців.
Однако дійсне ж вирішенню національного питання, что спріяло б найбільш повну розвитку национальной культури неросійськіх народів й НАДАННЯ Їм в цьом самостійності, що не відповідало сталінському підходу до даної проблеми. Ставлення Сталіна до політики "українізації" з самого качана ее проведення Було негативно. Аджея ця політика стімулювала національну самосвідомість українського народу, а отже и его Прагнення до реального суверенітету. Тому Вже в кінці 20-х років почалось серйозно вікрівленя цієї політики. Більше того, національні отношения Сталін такоже вікорістовував в коріслівіх інтересах - досягненні абсолютно особістої власти. В Україні слухнянім провідником национальной политики по-сталінські БУВ Каганович. Будучи обраних на посаду генерального секретаря ЦК КП (б) у +1925 р., ВІН, спіраючісь на підтрімку Сталіна, під вигляд Боротьба з націоналізмом начинает шельмування авторитетних, но неугодних Йому партійніх и Радянська ПРАЦІВНИКІВ, вишукування націоналістічніх ухілів там, де їх НЕ Було.
Однією з дере жертв цієї кампании ставши О.Я. Шумський. ВІН Ніколи НЕ виступали проти Радянської национальной политики, но відстоював свою точку зору на темпи ее Здійснення. О.Я. Шумський Неодноразово, в тому чіслі й во время розмов зі Сталіним, Відверто ставив питання про зміну Кагановича на посаді генерального секретаря ЦК КП (б) У. У відповідь розгорнулася широка кампанія по цькуванню О.Я. Шумського, компрометації его ДІЯЛЬНОСТІ. Зрештою ВІН БУВ зняти з посади наркома освіти УСРР, а пізніше, у 30-ті роки - репресованій. Его подивись и діяльність направлені на українізацію, були розцінені як «націоналістичний ухилу», хоч це и не відповідало дійсності.
Про ті, что Пошуки носіїв націоналізму в Республіці набірають інтенсівності, переконливою свідчіть «викриття» у 1 929 р. «Ворожої» ДІЯЛЬНОСТІ так званої «Спілки визволення України» (СВУ) и тихий організаційніх структур, Які начебто до неї входили. Неіснуюча СВУ за схемою, сконструйованою слідчими ДПУ, мала складатіся з інтелігенції РЕСПУБЛІКИ, а очолював ее начебто академік С.О.Єфремов. До неї були включені професори, письменники, вчителі, юристи, службовці та ін. Поступово Пошуки ворогів з націоналістічнімі та іншімі ухилу набуваються масового характеру. Тоді ж були сфабріковані справи міфічніх Українського національного центру, Польської ВІЙСЬКОВОЇ организации, Блоку українських націоналістічніх партій, Всеукраїнського боротьбістського центру, Троцькістсько націоналістичного блоку.
Поступово під лещата Сталіна та его спільніків Українізація стала розглядатісь як прояв націоналізму. Отже проти неї та патенти Було вести боротьбу, якові й розпочалі Місцеві партійні и Державні органи. Створення Навчальних Закладів для національніх меншин вважаю насаджень Вогнище буржуазно-націоналістичного впліву на дітей. Тому їх подальша діяльність візнавалась »не доцільною и шкідлівою". Вже на качана 30-х років смороду були закриті, тоді ж були ліквідовані національні райони, сільські та містечкові Ради. Знову почався процес русіфікації, Який продовжувався аж до здобуття Україною своєї незалежності.
Таким чином, по мірі Завершення відбудовного ПЕРІОДУ неп «працював» Із все більшімі проблемами. Загострював и іманентно прітаманні Йому протіріччя.
В економіці повне завантаження старих виробничих потужного Фізичне и моральне спрацювання основного Капіталу Вимагаю значний інвестіцій для оновлення устаткування, создание Нових промислових галузь. Мова Йшла, головні чином, про капіталоємкі Галузі важкої индустрии, з трівалім терміном обігу Капіталу. Потрібні були велічезні кошти. Однако, жорсткий позиція більшовіків у пітанні Сплата дореволюційніх боргів, відшкодування збитків іноземним власникам унеможлівлювала приплив капіталів ззовні. Перерозподілення ж внутрішніх пріватнокапіталістічніх Накопичення у велику та СЕРЕДНЯ промисловість блокувалось законодавчо. Індустріальний розвиток Вимагаю Збільшення товарності селянських господарств, однак, на селі всіляко гальмувався розвиток індівідуальніх великотоварних господарств.
У соціально-Політичній сфере посілювалось протіріччя между різноманітністю СОЦІАЛЬНИХ інтересів и більшовіцькім авторитаризмом, что в условиях однопартійної системи створювало підгрунтя для підсілення фракційної БОРОТЬБИ у ВКП (б).
Зростан антогонізм между економікою та політікою. Чим більш дінамічно розвивалась підприємницько-ринкова тенденція у господарській сфере, тім більш швидка темпами авторитарна політична система відтворювала свого «політічного ворога». В місті монопольно правлячу партію поповнювалі робітники «від верстата», Які в більшості Із ненавистю відносілісь до «непманів». На селі, внаслідок проведення більшовіцькім режимом «класової Лінії» головного Джерелом поповнення рядів партійно державного апарату були «жертви» Сайти Вся - збанкрутілі селяни (незаможники).
Як результат авторитарна політична система не могла Вже співіснуваті Із порівняно плюралістічною, багатоукладною економікою, что закінчілось побудова новой економічної системи, по суті, на звичних воєнно комуністічніх засідках.
|