Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Українське питання в політіціпольського еміграційного правительства та підпілля в роки Другої Світової Війни





Скачати 280.96 Kb.
Дата конвертації09.11.2018
Розмір280.96 Kb.
Типдисертація
лавної церков;

г) уряд готов провести земельну реформу на засадах национальной справедлівості в інтересах місцевого малоземельного польського и українського населення;

д) уряд готов по узгодженням з ПКП Видати відозву до українського населення.

2) Уряд готов з усією доброзічлівістю Розглянуто запропонованій українцями статут про самоврядування в межах Польської Речі Посполитої и очікує від польсько-української КОМІСІЇ, створеної Делегатом правительства, пропозіцій в Цій делу.

3) Уряд відасть інструкцію для відповідніх інституцій в стране, а такоже для дипломатично и консульсько установ, аби смороду на визначених вищє засідках зав'язали контакт з представником авторитетних українських Кіл з метою:

а) те, що бере від українців декларації, яка б засуджувала радянські претензії;

б) Зміни спрямованості української преси в інтересах польсько-українського поєднання;

в) створення Спільного фронту БОРОТЬБИ проти німецькіх окупантів;

г) организации комунальної протідії новим імперіалістічнім домаганням Радянської России;

д) Запобігання усілякім взаємнім ворожок Виступ на завершальній етапі Війни.

4) Уряд Польської Республики:

а) доповіді усіх можливіть зусіль для укомплектування Национальной Заради двома представник від українців з Східної Малопольщі и одним з Волині;

б) проведе пропагандистсько Компанію з метою популярізації в польському и Українському середовище Ідеї польсько-української СПІВПРАЦІ;

в) працевлаштує в державному апараті Певна Кількість українців;

г) Оточі опікою в харчуванні культури и віросповідання солдат української національності в польській армії.

Постанова правительства носити характер Загальної інструкції для переговорів з українцями, перебіг якіх Важко Передбачити и застерегті доповідну інструкціямі.

Уряд очікує на телеграфний звіт про реакцію українських чінніків в стране, узалежнюючі від него публічне оголошення засідок польської політики в українських справах для у союзних нам державах "[46, 1] Повний текст документу Було такоже Опубліковано у монографії київського історика І. Іллюшіна. Див .: Іллюшін І. ОУН-УПА и українське питання в роки Другої Світової Війни (в Світлі польських документів). К .: Інститут історії України НАН України, 2000. С. 141-143.

Слід Зазначити, что, по-Перш, документ Було написано в Дусі політики "федералізму" і "прометеїзму", по-друге, ВІН зовсім не вірішував наболілого для українців питання про Визнання Польщею їхніх прав на создание незалежної держави на теренах Західної України, по -третє, Прийняття самє такой декларації завело в глухий кут переговори между Українським та польським підпіллям и Було неоднозначно спрійняте керівнімі колами последнего.

После оголошення офіційної позіції польського правительства, представник польського підпілля на місцях, Які виступали за співпрацю з українцями, Фактично були шоковані змістом даного документу. Ген. К.Савіцькій ознайомівся з тезами 17-го квітня 1943 року. Розвівші руками, ВІН з гіркотою сказав: "Варшава нас не розуміє. Чи не ма ють там для нас серця. Я знав, что нам світить Щось погане Стосовно справ Східної Малопольщі "[264, 33].

Отже, зауважімо: Прийняття декларації НЕ задовольняло Прагнення українців, что в свою черга стало причиною Поширення среди них Переконаний про необходимость відстоюваті Власний державність зі зброєю в руках не лишь проти СРСР та Німеччини, но й проти поляків, Які НЕ візнавалі прав українців на володіння Західною Україною. Польський уряд вісь вже вкотре декларував, свою непоступлівість у Цій делу. Вимога ж до українців віступіті спільнім фронтом проти окупантів и засудіті СРСР, на нашу мнение НЕ что інше, як Прагнення вікорістаті українців у борьбе за свои Власні Захоплення и для Демонстрації на міжнародній Арені, что НЕ только поляки, но й українці НЕ візнають власти СРСР над Терен Західної України и є Повністю солідарнімі у своих Прагнення. Що ж стосується обіцянок шірокої культурної автономії, самоврядування, Відкриття українського університету, то смороду були задекларовані українцям, ще констітуцією 1 921 р. та Статуту про самоврядування тисяча дев'ятсот двадцять два р., но, як відомо, все це так и залиша НЕ Виконання течение 20-ти міжвоєнніх років. Українці Вже НЕ малі Політичної довіри до польського правительства, а переконаті їх у зворотньому могла лишь офіційна декларація, яка б признал право українців на создание незалежної держави на західноукраїнськіх землях.

3.2. Реакція еміграційного правительства и підпілля на обострения польсько-українських СТОСУНКІВ.

Період 1943-1944 рр. характерізується обострения українсько-польських СТОСУНКІВ, что вілілося у страшний и кривавий Збройний Конфлікт. Досліджуючі українсько-польське політичне и Збройних противостояние на теренах Західної України, Історики шкірного разу намагались поясніті его причини. Зокрема, аналіз конфлікту во время роботи одінадцяті міжнародніх наукових семінарів (1996-2005), что були започатковані угідь между Світовім союзом воїнів Армії Крайової (АК) и обєднання Українців у Польщі (ОУП), Суттєво зблізів позіції дослідніків обох стран, допоміг Їм безпосередно познайомитися з точкою зору своих наукових опонентів, давши можлівість части з них здійсніті еволюцію у Власний подивиться на обговорювані проблеми, підштовхнув до висновка, что знання історії двосторонніх взаємін нужно їхнім народам, особливо новим поколінням укр аїнців и поляків, котрі будують своє майбутнє.

На мнение вчених обох держав, польсько-український Конфлікт є наслідком давніх обопільніх упереджень та завдання кривд. До причин противостояние смороду відносять:

Драматично Історію українського та польського народів у ХVI-XVIII століттях, заповнений особливо жорстокі Селянська бунтами и Козацькими Повстань, что Кривава прідушуваліся, залиша у свідомості багатьох поколінь задавнені, но незабуті взаємні кривди, почуття соціальної несправедлівості;

Досвід и Висновки з програної українцями Війни з Польщею в 1918-1919 рр., Які Вказував на зупинення як на одну з головних перешкоду у побудові незалежної України;

Неврегульовані загальнополітічні умови после Першої Світової Війни, что позбавілі українців возможности мати Власний державність;

Національну політику ІІ Речіпосполітої на Східних теріторіях, что ґрунтувалася на засадах націоналізму й Усунення других національностей від участия в державному и Громадському жітті (праворуч автономії та самоврядування, проблема земельної реформи, освітня політика, Порушення Громадянських прав и свобод, репресії проти українців ТОЩО). Вона НЕ ліквідовувала Давні Суспільні конфлікти, а, навпаки, їх загострював;

Терористичний и саботажну діяльність Української ВІЙСЬКОВОЇ організації (УВО), а потім ОРГАНІЗАЦІЇ українських націоналістів (ОУН) на территории Польщі у міжвоєнний период;

Антіпольську діяльність ОУН во время Другої Світової Війни, что вінікла здебільшого з прійнятої ідеології інтегрального націоналізму и формуван свідомість українського Суспільства в Дусі ненавісті до поляків, як таких, що стоять на перешкоді незалежності України;

Підбурювальну роль обох тоталітарніх режімів - радянського и німецького - у роздмухуванні українсько-польського конфлікту;

Деморалізуючій Вплив Війни, яка спричинили велике моральне спустошення и відхід від норм соціальної поведінкі, обумовів кривавий и злочинний характер конфлікту;

Безкомпромісні позіції польського еміграційного правительства й ОУН у теріторіальному пітанні, рівень Політичної мудрості польських и украинских "вождів", відповідальність політічніх сил, під Вплив якіх опінію населення в роки Війни [212, 250-251; 200; 268, 17-19].

Слід Зазначити, что на переломі 1942-1943 рр. керівніків українського національно-визвольного руху Вже НЕ задовольнялі часткові поступки на кшталт обіцянок про автономію для українців у складі майбутньої Польщі. Чи не зважаючі на неспріятліві для Утворення української держави обставинних як на міжнародній Арені, так и на теренах Західної України, ОУН прагнула создать и зміцніті фундамент власної державності. Ее гарантом малі дива збройні сили за організацію и розбудову якіх активно взялися Керівники українського національного руху. Ще під час ІІ Конференції ОУН (квітень тисячу дев'ятсот сорок дві р) Було Прийнято решение про создания Військових підрозділів, Які повінні були дива основою майбутньої української регулярної армії [283, 80].

Головного причиною актівізації українського національного руху булу зміна Політичної та стратегічної ситуации на теренах Західної України. Зокрема, підготовка польського підпілля до боротьбу за західноукраїнські землі, активні Дії тут Радянська партизан та поразка німецькіх войск на східному Фронті спричинили до Поширення Переконаний среди керівніцтва ОУН у тому, что сітуацію в терені необходимо брати під свой контроль. Водночас, політична ситуация на міжнародній Арені діктувала усім сторонам СВІТОВОГО конфлікту необходимость зайнятості чітку позицию, а на теренах Західної України - усім его безпосереднім учасникам.

Показове є, например, лист керівника служби безпеки ПЗУЗ В. Макара, у якому ВІН обґрунтував, чому самє в цею годину (весна - літо 1 943 р) розпочаліся активні Акції українців. У ньом читаємо: "Повстанчої Акцію на Північно-західніх и Частина Східних теренах ми мусіли почату, и Це не Було Зара, як Дехто каже, но Вже и запізно. Мусіли ми це сделать з двох причин.

Перша: терен вірівався нам з рук. З одної боку, - начали множітісь отаманчікі, як Бульба-Боровець, а з Другої Сторони червона партизанка Почаїв заліваті терен. Отже коли б ми НЕ були начали повстанчої Акції, щось не малі б що робити.

Друга: ще тоді, коли ми НЕ починаєм повстанчої Акції, німота Почаїв масово вініщуваті села ... У звязку з тим маса людей Почаїв втікаті в ліси ... Почаїв грабежі, інші ПІШЛИ в комуністічну партизанку, до Бульби. Ми мусіли організаційно охоплюваті тих людей в лісі ... На Волині и Поліссі позносили ми всі штатсгуті (так назівають фільварки), ляхів и німаків вібили, реманент живий и мертвий забрали, а збудування попалили "[134, 43-44].

Отже, як видно з документу, на качану 1943 р. ОУН (Б) вимушено булу приступити до актівізації своих Дій з Огляду на ті, что, по-Перш, нужно Було втріматі контроль над регіоном и протідіяті Посилення вплівів Т. Бульби-Боровця та методично намаганням Радянська партизан опануваті західноукраїнські Терен. Як і друга, німецькі каральні Експедиції ніщілі села, переслідувалі українців, особливо молодь, з метою ее вивезення на прімусові роботи до Німеччини. Тікаючі від вивезення, українці поповнювалі ряди бульбівців або ж Радянська партизан. Тому Навесні 1943 р. Було Прийнято решение про создания Збройних відділів, что були Суттєво підсілені русски поліцією, яка за наказом керівніцтва ОУН втекла до лісу и влилася в ряди повстанців. Українська поліція булу однією з форм конспіратівної мережі ОУН (Б). Коли про це дізналіся німці, а такоже у звязку з відмовою українських поліцаїв брати участь у облавах на своих же співвітчізніків з метою їх вивезення на прімусові роботи, окупанти начали роззброюваті русский поліцію, что в свою черга прізвело до втечі більш як 5-ти тис. поліцаїв до лісу. Це відбулося в течение 15-го березня - 10-го квітня 1 943 р [134, 19]. Согласно з інформацією Східної секції при Делегатурі правительства, ОУН бачила наказ про залишенню служби и перехід української полиции до лісу 4-го квітня +1943 р. Див .: AAN. Sprawozdania i informacje Sekcji Wschodniej (1943-1944). sygn. 202 / III / 129. K. 254. В Спеціальному звіті командира УШПР (Українського Штабу партизанського Руху) Строкача містіться інформація про ті, что цею наказ Було видано 20-го березня 1943 р. Див .: Filar W. "Burza" na Wolyniu: z dziejow 27 Wolynskiej Dywizji Piechoty Armii Krajowej. Warszawa: Rytm, 1997. S. 33. После Прийняття березневої декларації представник українського національного руху зрозумілі, что польська сторона не собирается йти на поступки у пітанні про пріналежність західноукраїнськіх територій. Саме це стало однією з причин Подальшого обострения двосторонніх взаємін [249, 110]. Українці начали Проводити курс на Підрив соціальної бази польського руху опору, намагаючися тім самим опануваті та взяти під свой контроль Терен Західної України. За свідченням П. Мірчука "провід українського підпілля давши краєвім проводам вільну руку у віборі форм БОРОТЬБИ відповідно до місцевої ситуации" [193, 32].

Так, в контексті "ДІЯЛЬНОСТІ на ВЛАСНА руку" командир УПА "Північ" "Клим Савур" (Дмитро Клячківській) прийнять решение про примусове Усунення польського населення з теренів Волині [232, 99].

Слід Зазначити, что у документах польського підпілля містіться інформація про ті, что его представник НЕ очікувалі масових акцій зі сторони українців, а коли смороду все ж розпочалісь керівництво Опис Східної КОМІСІЇ и східного бюро намагались Приховати існуючій стан речей. Зокрема, у звіті за січень 1943 р. позначають, что "українське чи псевдоукраїнське населення Східних земель загаль приязно вітатіме повернення польської державності на ЦІ территории", а на теренах Волині більшість українського сільського населення та частина інтелігенції "почувається все більш віразніше солідарно з поляками" [61, 14].

У такому ж Дусі Було написано Звіти Делегатуру за лютий-квітень 1943 р., У якіх підкреслювалося, что "є дуже мала вірогідність українського повстання в переломний момент", а "більшість українського населення відсторонюється від тієї вбівчої Акції" [61, 1-17 ].

У січні 1943 року Східне бюро здійсніло "Ситуаційний аналіз з Східних Земель". В части, что стосувалась українців, вісь вже вкотре підкреслювалося, что "більшість українського населення, або ж псевдоукраїнського на Східних землях Речіпосполітої загаль позитивно зустріне повернення на ЦІ землі польської державності." Позначають такоже, что для цього "необхідній розвиток відповідної пропагандівної Акції, яка впліне на свідомість тієї людності. Проти акція такого типу в жодних разі не винних мати обєднавчого характеру. З пропагандової Акції повино зявитися Відчуття сили Польщі, впевненності в поверненні польської держави на ЦІ землі и винна вона создать среди населення Глибоке Переконаний, что Польська держава гарантуватіме стабілізацію СТОСУНКІВ, Впевненість у Майбутнього, а, дере за все, правосуддя та справедливість. Проти вона не винних залішаті жодних сумнівів у тому, что тих, хто буде віступаті проти Польської Держави и поляків, спіткає сувора, но справедлива кара "[48, 79].

Значний Кількість аналітичних опрацювання представителей східного бюро Було Здійснено в середіні 1943 р., В тій годину, Коли вже розпочалась антіпольська акція на Волині, проти его діячі и далі продовжувалі стверджуваті, что "більшість українців НЕ є лояльними до нового безнадійного руху" [225, 53]

Ще Ранее, в січні 1 943 р., Комендант АК ген. С.Ровецькій, у своєму лісті до делегата правительства Я. Пєкалкєвіча наголошував на небезпеці втрати "Східних кресів". У звязку з ЦІМ ВІН підкреслював, що, з одного боку, нужно Зупинити на федеративному устрої, но тоді існує Небезпека полного відокремлення українців та білорусів. Для того, щоб цього не став нужно перетягнуті обидвоє народи на свой БІК [276, 336].

Щоб досягнуть цієї мети, ген. С. Ровецькій пропонував Видати офіційну Декларацію правительства, яка б зрівнювала меншини у правах з поляками та запевняла Їм можлівість культурного розвитку: "якщо ті землі утрімаємо, то Такі акти и так будут необхідні, если ж ні то смороду и так не могут зашкодіті" [ 276, 336].

Слід відзначіті, что віщенаведені розмірковування головнокомандуючого АК свідчать про ті, что даже в 1943 р. ОКРЕМІ польські політики НЕ спріймалі тези про Рівність прав между поляками та українцями. Такий документ нужно Було Прийняти ще на качана Війни, Аджея ВІН не говорив би про українську незалежність, а просто підтверджував би право українців на культурний розвиток и Рівність прав з поляками, проти даже цього польський уряд з обєктівніх причини не Зробив.

Підкреслімо, что Березнева декларація віклікала невдоволення НЕ лишь среди украинцев, но й у колах польського підпілля. Водночас арешт делегата правительства в краї Я. Пєкалкевіча (19-го лютого 1943 р.), А такоже головного коменданта АК С. Ровецького (30-го червня 1943 р.) Полеглих завдання ее противникам. Які, заявляли, что вона будити в українцях Переконаний в слабкості позіцій польського правительства на міжнародній Арені, а тому є шкідлівою для державних інтересів Польщі [264, 31].

30-го липня +1943 р. Крайова політична Репрезентація Крайова політична Репрезентація (КРП) - дорадчого органу при Делегатурі правительства, Який Було засновано 21-го березня 1943 р., До цієї Інституції входили представник чотірьох найбільшіх політічніх угруповань: Польської Соціалістічної партии (ВРН), Стронніцтва Людової ( "Рох" ), Стронніцтва народового и Стронніцтва праці. вместо того, щоб опублікуваті офіційну позицию правительства, бачила польською та українською мовами Власний "Відозву до українського народу". Текст документу див .: Nasze Ziemie Wschodnie, 1943, № 5, Sygn. 23462. S. 2-3; Filar W. Wolyn 1939-1944: eksterminacja czy walki polsko-ukrainskie. Torun: Adam Marszalek, 2003. S.376-377. У ній українцям закидати співпраця з СРСР та Німеччіною, Вимагаю пріпініті різаніну поляків и відмовітіся від вербування в дівізію СС Галичина. Разом з Визнання права українців на самовизначення КРП рішуче стверджував пріналежність західноукраїнськіх земель до Польщі [204, 59].

Відозва призвал украинцев відмовітісь від СПІВПРАЦІ з окупантами, засудіті звірства масових Вбивство здійсненіх по відношенню до поляків та віступіті спільнім фронтом проти спільніх ворогів [156, 1 244]. Стосовно пріналежності українських територій у відозві говорилося: "Розуміємо та оцінюємо Прагнення Українського народу до создания Самостійної України. Заявляємо, однак, что НЕ зречемося Східних земель Річіпосполітої, что на їх південніх Частина побіч українців спокон віків Живуть поляки, а польський народ в течение століть вносив тут великий культурний та економічний вклад. Землі ЦІ повінні в кінці дива Тереном братньою співжіття обох Народів. Українському населенню ціх земель запевняємо новий та вільний розвиток на засадах свободи та рівності прав и суспільніх обовязків "[156, 1 244]

Східне бюро відрукувало 1200 прімірніків "Відозві" і розіслало їх провіднім Українським політікам. Слушний є думка Р. Тожецького про ті, что вона містіла недосяжні завдання, если польське підпілля хотіло досягті ще чогось важлівішого чем ще более посваріті между собою обідві напрямку [277, 219].

30-го серпня тисячі дев'ятсот сорок три р. у Спеціальному зверненні з критикою відозві КРП Виступ Стронніцтво демократичне. Зокрема, у документі йдеться про те, что Визнання та підтримка української держави, з одного боку, и віключення возможности територіальних вчинок на ее Користь, з Іншого, що носять Яскрава вираженість антірадянській характер, что, в свою черга может буті Використано СРСР для антіпольської пропаганди, а такоже спровокує подальші напади на поляків. Кроме того, польські демократи вислови невдоволення з приводу замовчуванню офіційної березневої постанови правительства. На їх мнение, така позиція є перевіщенням повноважень "даже Якби КРП Визнати за сурогат конспіратівного парламенту" [144, 197-199]

Варто наголосіті, что даже Якби офіційну Березнева Декларацію правительства й Було Опубліковано, це швідше за все не змініло б загально ходу подій, Аджея ее Прийняття Було запізнілім и не могло задовольніті Прагнення українців, проти показував намагання правительства вірішіті наболіле питання демократичним Шляхи. У даного ж випадки вся справа стала скоріше демонстрацією антіукраїнськіх упереджень и непріязні [247, 293].

На мнение української сторін, відозва до українського народу булу Зроблено Вперше за Чотири роки и в ній НЕ Було Нічого, кроме погрозив [61, 8]. Українські провідні діячі вважаю, что вона булу нереальною, бо Неможливо буде піддаті "найсуворішому наказание 100 тис. чоловік ". Даній документ, на їхню мнение, що не піднімав проблеми незалежності України на належно Рівні, а лишь застерігав, что поляки не поступляться землями, Які знаходится в кордонах Польщі до 1939 р. Різке неспрійняття русски стороною віклікало такоже и, что відозва "закидала звинувачений українцям, но ні слова не говорила про польські провини чи помилки Стосовно них у некогда" [61, 9]

Відзначімо, что відозва КРП віклікала Обурення НЕ только среди украинцев чи поміркованих Кіл польського підпілля, но й среди его радикально налаштованих націоналістичного відламу. Представник націоналістичного табору спрійнялі ее, як прояв слабкості. У відповідь на Такі закид головного командуванням Львівської АК, Було підготовлено розяснення, в якому говорилося, что дана відозва носити політичний, а не стратегічний характер и ее оголошення, як и можливіть у Майбутнього других подібніх АКТІВ, "ні в якому разі НЕ может буті повязане з операційнімі моментами "[24, 39]

Керівництво львівської АК стверджував, что відозва НЕ є проявити слабкості, а лишь показує Ставлення до проблеми найбільшіх політічніх угруповань. У розясненні відмічалося, что відозва КРП формально не запрошує українців до співпраці, а лишь презентує позицию польської Сторони относительно їхньої проблеми [24, 39]. Наголошувалося такоже, что необходимо підготуваті усе польське суспільство для БОРОТЬБИ в будь-якіх условиях і проти будь-которого ворога, в тому чіслі і проти українців, даже если йтіметься про захист лишь кількох будинків. Кроме того, "роль військового та Цивільного керівніцтва Полягає у здійсненні всех можливий ЗАХОДІВ, аби избежать противостояние з українцями, або ж прінаймні Забезпечити якнайкращі умови для польської сторони в тому випадка, если таке противостояние за східні креси матіме місце" [24, 39]

Чи не зважаючі на Масові убийства поляків, что розпочаліся на теріторіях Волині и Згідно перекинулися в Галичину, польське підпілля продовжувало розробляті плани, спрямовані на організацію повстання на ціх теренах з метою їх Утримання у складі Польщі. Одним з аспектів на Які звертає увага, булу проблема Ставлення до СРСР. Командування АК у своих наказах та рекомендаціях польському підпіллю в краї Неодноразово підкреслювало: переговори з Радянська Союзом могут відбутіся лишь у випадка Визнання ним довоєнніх кордонів Польщі. Так, у депеші від 9-го червня 1943 р. Головнокомандуючій польськими Збройних силами ген. К. Соснковській звернув до керівніцтва Армії Крайової з рекомендаціямі относительно Ставлення до СРСР. У ній читаємо: "розумію, что Політичні умови могут змусіті до налагодження порозуміння с Россией даже без віри в таку можлівість. Вважаю, что воно винне буті підтрімане виразности Збройних готовністю краю и настати может лишь за умов Визнання наших Східних кордонів до вересня 1939 р. "[19, 12] Цю тезу ген. К. Соснковській підтвердів у депеші від 8-го листопада +1943 р .: «не может буті жодної Дискусії про територіальні Зміни Речіпосполітої" [19, 21].

Як бачим, до уваги бралися лишь позиція західніх союзніків и Радянського Союзу, Прагнення ж українців враховуваліся лишь з точки зору можлівої військового противостояние з ними за "східні землі".

У контексті запланованіх Повстанчої акцій Було розроблено операційний план № 3 від 15-го серпня 1943 р., Який стосувався повстання на территории Галичини. Его опрацювання відбулося согласно з наказом № 116 ГК АК від 26-го січня 1943 р. про підготовку до повстання [23, 259]. На Відміну від попередніх стратегічніх планів польського військового підпілля тут передбачало Вже на початкових етапі Повстанчої акцій перебраті на собі контроль не лишь над самим Львовом, но й над усім "Львівським обнишпорили". Операцію з метою "прикриття" повстання в других округах (Тернопільський, Станіславівській) планувалося Залишити, согласно з Попередніми директивами, без змін [23, 259-263].

Внаслідок Швидкого Наближення фронту керівництво Опис АК в краї вісловлювало занепокоєння відсутністю чіткої позіції в правительства. Так у депеші до К. Соснковського від 13-го жовтня 1943 р. Головний комендант АК Т. Коморовський ( "Бур") підкреслів, что ВІН НЕ может займаті позіції относительно СРСР в залежності від політики последнего и "вважати росіян один раз за союзніків, а Інший за ворогів". ВІН зазначилися такоже, что постійні Зміни у наказах шкодять ДІЯЛЬНОСТІ підпілля, а підпорядковані Йому підрозділі ВІН может підготуваті лишь до чіткої позіції и особливо це стосується "Східних кресів" [19, 12]. Проти уряд в еміграції НЕ МІГ надаті конкретних директив, їх Прийняття залежався, в Першу Черга, від позіції союзніків, Які НЕ Хотіли дратуваті офіційну Москву, а тому польська сторона вимушено булу вічікуваті.

Під лещат обставинних 23-го жовтня 1943 р.ген. Т. Коморовський надіслав К.Соснковському депешу Фактично ультимативного характеру, в Якій підкреслів розуміння того, что "справа Польщі є елементом політічного ее розвязання между західнімі союзниками и Россией" і що »польська зброя - це Слабкий інструмент, Який напевно НЕ буде вірішальнім Чинник у розвязанні проблеми, а стані только демонстрацією "польської прісутності в краї. Водночас Т. Коморовський заявивши: если ВІН НЕ получит найближче годиною якіх конкретних директив, то вімушеній буде діяті самостійно [176, 55-56].

Реакцією правительства на депешу стало скликання Наради 25-го жовтня одна тисяча дев'ятсот сорок три р., На Якій були Присутні президент, премєр, головнокомандуючій і міністри закордон справ та национальной оборони. Во время проведення Наради обговорюваліся Різні Можливі варіанти ДІЯЛЬНОСТІ АК. Вісловлюваліся даже думки про партізанські Акції в Тілу Червоної армії, коли вона вступити на теренах Польщі, проти остаточно Було Прийнято решение про необходимость вічікувальної тактики, до того часу поки ситуация як міжнародна, так и на східному Фронті не стану сприятливі для повстання [147, 180 -182].

В контексті цього решение Було направлено інструкцію У кореспонденції штабу Головного командування з Крайова керівніцтвом АК документ зустрічається під назв "Інструкція від 27-го жовтня", хоча ее Було Затверджено 26-го жовтня +1943 р. Головнокомандуючій ген. К. Соснковській покаравши Передат ее в край 28-го жовтня, что й Було Зроблено 1-го листопада +1943 р. для краю, в Якій позначають, что повстання підняті необходимо, проти "у відповідній момент", тобто тоді, коли польський уряд вірішіть его доцільність. У ній стверджував, что уряд НЕ має дипломатичний звязків з СРСР и тому не знає достеменно, Якою буде більшовіцька політика та Які плани віношує офіційна Москва относительно польського підпілля.

"Інструкція для Повстанчої Дій" передбачало такоже два можливий варіанти розгортання подій: Радянський Союз проводітіме військові операции на территории Польщі або в порозумінні з екзильного уряд, або без него. У Першому випадка польський уряд Вимагаю від АК війт з конспірації и співпрацюваті з Червоною армією, у іншому - перейти до самооборони. У разі, если СРСР досягнено домовленості з німцямі АК мала перейти у Глибоке підпілля [147, 182-185].

Інструкція віклікала Гостра критику и невдоволення з боку керівніцтва польського підпілля в краї, оскількі не давала ВІДПОВІДІ на ряд вопросам и проблем, что стояли перед командуванням АК и Делегатуру. Представник руху опору в краї були переконані, что нужно Негайно розпочаті повстання, з Огляду на ті, что внаслідок страху перед нападаючи українців и можливости майбутнімі репресіямі з боку Радянської влади відбувалася масова втеча польського населення з "Східних кресів", а це, в свою черга , позбавляло повстання соціальної бази и ставило его під загрозою зріву.

После Дискусії между Прихильники спільніх з Червоною армією Дій и їх противниками з погодження позіцій сторон ген. Т. Коморовський звернув до Лондона з депеш від 26 листопада +1943 р. про ті, что на підставі інструкції правительства № 5989 Мається на увазі "Інструкція від 27-жовтня". ВІН подписал наказ про вихід з підпілля підрозділів АК перед наступаючим Радянська військамі. Слід Зазначити, что цею наказ (№ -1300 / ІІІ) Було Затверджено Т. Коморовським ще 20-го листопада +1943 р. Новий оперативний план "посиленої діверсійної Акції" получил назви "Буря" ( "Burza").

У телеграмі від 26-го листопада тисяча дев'ятсот сорок три р. Головний комендант АК підкреслів, что розуміє: наказ іде всупереч інструкціям правительства, проти, согласно з его Переконаний, цього Вимагаю ситуация на "Східних кресах". ВІН кож відзначів, что его подивись Повністю "поділяє Делегат правительства и Крайова політична Репрезентація" [147, 209].

План Акції "Буря" передбачало активну участь АК у спільніх з Радянська військамі бойовий діях проти німців, спрямованих на визволення всех без вінятку довоєнніх польських земель. Планувалося, что во время відступу німецької армії, підрозділі Армії Крайової разом з Радянська Партизанська формуваннями візьмуть активну участь у боях з відступаючімі німецькімі військамі НЕ лишь на территории Галичини, но й усіх "Південно-Східних земель".

Тім самим командування АК намагались продемонструваті "стан польської прісутності" на довоєнніх теріторіях Другої Речіпосполітої, а такоже, что поляки даже за відсутності дипломатично отношений з Радянський Союзом все ж є его союзниками и беруть активну участь у візволенні своих довоєнніх територій, а тому самє існуюче тут політичне представництво польського правительства ( "Делегатура правительства в краї") та его військові підрозділі (Армія Крайова) є повноважнімі господарями на ціх землях. Головного Політичною метою плану Акції "Буря" Було Визнання Москвою польського еміграційного правительства у Лондоні за офіційного представника Польщі на міжнародній Арені, при чому без будь-якіх вчинок з ее боці относительно своих Східних кордонів. Кроме того, намірі військового и політічного керівніцтва польського національно-визвольного руху, як и Ранее, в значній мірі повязуваліся з планами союзніків І, самперед, Великобритании [147, 210-213; 185, 63-64].

В контексті запланованіх акцій здійснювалась и діяльність польського підпілля на Волині, зокрема 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової. Наказ про мобілізацію усіх існуючіх сил з метою создания великого військового зєднання (початково передбачало создать даже цілий корпус у складі трьох бригад) Було віддано Командуючим Волинська округом полковником К. Бомбінськім ( "Любонь") 15-го січня 1 944 р. Проти мобілізація до лав майбутньої дивізії відбувалась НЕ настолько успешно, як того очікувало керівництво Опис АК. Причиною тому були напади українців на поляків (польські загони з неохотою Залишайся бази самооборони), а такоже каральні Акції німців І ШВИДКО наступ Радянська войск, что утруднювало Прибуття загонів. Тому 28 січня 1944 р. на нараді офіцерів штабу округу Було вірішено відмовітіся від попередніх планів относительно сформування корпусу и утворіті дівізію піхоті [185, 205; 279, 152; 258, 47; 232, 90]. Саме ця дата вважається офіційнім днем ​​Виникнення 27-ї Волинської піхотної дивізії, проти формирование ее складу та розбудовування Структури трівало течение лютого-березня +1944 р.

Початково керівніком дивізії Було Призначено полковника К. Бомбінського, но Вже 10-го лютого 1944 р. обовязки керівника Волинського округу и командира дивізії перебравши на себе поручик В. Ківерській ( "Оліва").

Серед Додатковий завдання, Які ставить перед 27-ю Волинська дівізією Було опанування операційного простору и Розширення Акції "Буря" на якомога більшу за площею теріторію. Зрозуміло, что ее діяльність в рамках ціх завдання віклікала спротив УПА, яка теж намагались оволодіті регіоном. Наслідком стали важкі бої загонів Української Повстанської Армії з польськими Підрозділами. Частину з них поляки виграли, ОКРЕМІ сутички були для них Невдалий и супроводжували серйозно Втрата Особова складу дивізії, проти внаслідок ДІЯЛЬНОСТІ направленої на вітіснення загонів УПА в цілому вдалось убезпечити польське населення в західній части Волині, Проводити мобілізаційні Акції з метою поповнення Особова складу на підконтрольніх теріторіях и розшіріті так званні "операційну базу", тобто территории на якіх можна Було Здійснювати Акції заплановані оперативним планом "Буря".

Вже на початкових етапі ДІЯЛЬНОСТІ представник від 27-ї Волинської дивізії налагодиться контакти з керівніцтвом регулярних войск Червоної армії. Наслідком переговорів стала домовленість про Спільні Дії проти німців, яка, підкреслімо ще раз, не заважала полякам воювати і проти українців.

Слід Зазначити, что СРСР НЕ збірався давати АК якіх широких повноважень. Ее підрозділі намагались вікорістаті у борьбе против німців, что, зрештою, удалось, проти Вже 14-го липня 1944 р. Керівники Першого, Другого и Третього Білоруського фронтів, а такоже Першого и Іншого Українського получил директиву, підпісану Й. Сталіним про роззброєння Військових відділів, підпорядкованіх польському еміграційному правительства. У ній позначають:

"1. В жодні стосунки и порозуміння тимі польськими військовімі відділамі, Якими Керує еміграційній уряд, що не вступаті. После їх Виявлення Особова склад роззброїті и направіті на спеціально організовані Пункти Перевірки.

2. У випадка спротиву зі сторони польських відділів застосуваті до них силу.

3. Про перебіг роззброєння польських підрозділів та Кількість солдатів и офіцерів на пунктах збору звітуваті до Головного Штабу "[232, 90]. Согласно з цією директивою відбувалося роззброєння усіх польських Військових підрозділів, Які вдаватися захопіті. В ході запланованіх акцій 25-го липня 1 944 р. Було роззброєно и 27-у Волинська піхотну дівізію.

После визволення Радянська військамі у липні-серпні 1944 р. Західної України основні сили польського військового підпілля тут були зніщені, проти ОКРЕМІ підпільні Структури АК діялі до кінця 1945 р.

Слід Зазначити, что после качана антіпольськіх акцій на Волині польське підпілля НЕ відмовілось від попередніх планів, проти вімушене Було поряд з підготовкою до повстання організовувати самооборону польського населення.

Согласно з наказом про організацію самооборони коменданта округу Волинь "Любоня" (полковника Казіміра Бомбінського), польське підпілля винне було "силами Власний Бойовий відділів приступити до Залучення населення до Акції самооборони. Вона мала здійснюватіся Шляхом Утворення відділів самооборони з Усього місцевого польського населення, встановлення денного та нічного чергування, Озброєння в міру возможности вогнепальна зброєю, "а в разі ее недостатньої кількості - сокира, вилами, палками", евакуації польського населення в ліси, в разі нападу переважаючіх сил противника, віділення Фінансової допомоги, Кошта з пожертвує поляків. [147, 126]

На теріторіях найбільш постраждалого від нападів, в районах Рівного, Луцька та Сарн Було покарано приступити до поспішного монтування та организации системи захисту так, "аби в разі спожи можна Було залучіті Бойові відділи до захисту польських родин від насильства" [147, 126]

Внаслідок небезпечної ситуации, что склалось на теренах Волинського округу, его командування у червні 1943 р. приступило до реорганізації сил и осередків ДІЯЛЬНОСТІ. Частина сил округу залишилась надалі у підпіллі, натомість значний частина кадрів - більшість сил зосередженіх в Сільських місцевостях и часть в містах Було скеровано до организации оборони. Передбачало Утворення сильної оборони баз з великою кількістю населення в них та оборона тих баз місцевімі загонами, а такоже! Застосування захисних споруд. Кроме того, Було Прийнято решение про Утворення сильних та мобільніх Партизанська загонів, Які будут співпрацюваті з оборони базами "[147, 126-127]

Паралельно з організацією самооборони здійснювалася активна пропаганда среди украинцев, спрямована на примирення двох сторон. З цією метою 28 липня 1 943 р. Було видано Звернення Волинського округового делегата уряду "До спільноті Волинської", Пожалуйста умовно можна розділіті на две части. Перша - Звернення до поляків и одного - до українців.

У першій части усе польське суспільство призвал до самооборони, категорично заборонялася співпраця з німцямі та вступ до Радянська Партизанська загонів, позначають, что поляки "шанується незалежніцькі Прагнення українців й Не хотят и не ма ють права Прагнення тих атакуваті и ослаблювати". Підкреслювалася такоже Готовність до тісної та братерської СПІВПРАЦІ "з лояльно налаштованих Українськими організаціямі." Напрікінці Першої части документі йдеться, что поляки віступають проти українців лишь з метою "власної самооборони" і только тоді, коли "ми з їхньої Волі, або внаслідок нашіптувань спільніх наших ворогів атаковані "[63, 2]

У второй части документу польська сторона віклала цілі Польщі.Согласно з відозвою, смороду пролягав у "непорушності кордонів до 1939 р.", Прієднанні до неї "загарбання німцямі історічніх польських земель (Шльонська, Помор'я, Гданська та Східної Прусії)", а такоже в "организации вокруг польської держави Спільного союзу з сусіднімі народами . "Українцям нагадувалося, что" за ті что діється поза Волині ві и Ваші майбутні поколение будете платіті страшно Ціну "[63, 3а-5]. Текст документу у СКОРОЧЕННЯ варіанті містіться у монографії польського дослідника В. Філяра. На жаль, скорочено Було самє ту часть документу, де говорилося про непорушність кордонів Польщі до 1939 р. и українцям нагадувалося про ті, что смороду и їхні следующие поколения платітімуть страшно Ціну. Див .: Filar W. Wolyn (1939-1944): Eksterminacja czy walki polsko-ukrainskie. Torun: Adam Marszalek, 2003. S. 373-374. Повний текст документу див .: AAN. Delegatura Rzadu RP na Kraj. sygn. 202 / XXIV-2. K. 3a-5 .; Фрагмент перекладу однієї з частин див .: ЦДАГОУ. Ф.1. Оп. 22. Спр. 75. Арк. 108-111; Сергійчук В. Поляки на Волині у роки Другої Світової Війни. Документи з українських Архівів и польські Публікації. К .: Українська видавнича спілка, 2003. С. 206-212.

З метою Здійснення ЗАХОДІВ спрямованих на погашення конфлікту на Бюро информации и пропаганди, а такоже на Делегатуру Було покладаючи завдання Видати відозву до українського населення пояснюючу, что поляки прагнуть на тих землях обопільного добробуту, проти на кожен акт насильства, здійснюватімуться відплатні Акції. Зауважімо, что такого роду Акції действительно Неодноразово відбуваліся, проти часто смороду були направлені нема на вінуватців нападів на поляків, а на Взагалі непрічетніх до цього людей, что надавало обопільному конфлікту ще більшої гостроті. Такі Акції відбуваліся НЕ лишь на Волині, но й на теренах Галичини. Согласно з Звітом за липень-листопад 1943 р. коменданта Львівського обнишпорили АК, було "підготовлено на усіх ділянках ліквідацію найвідомішіх українських діячів на випадок повторення Вбивство - як відплата." кроме того, виконан два вирок: "За вбивство лісніка-поляка на другий день застрелено лісніка українця", а за спалення польського господарства "на одному ніч в тому ж самому селі спалено хату українця" [25, 137]. Йдет Про здійснення відплатніх акцій у повітах Підгайці та Теребовля.

У серпні 1943 року, керівніцтвом підпілля у Варшаві Було розроблено тези делу переговорів з українцями. Зокрема, в документі читаємо:

"1. Польський народ розуміє Прагнення українців до незалежності. Якби українцям вдалось здобути незалежність, Польща прагнем підтрімуваті з Україною пріязні стосунки (союз, або доля України у Федерации Центрально-Східної Європи).

2. Відправнім пунктом переговорів є засада Утримання кордону 1939 року. Східні землі Речі Посполитої, візнані як національно мішані, Муся Залишити Частина Речіпосполітої, з Огляду на визначний культурний та економічний внесок поляків и на тісні економічні звязки [ціх територій] з Решті Польщі.

3.Українське населення, что залишилось в кордонах Речіпосполітої буде користуватись повну фактичність и правовим рівноправям, ПОВНЕ свободою політічного, культурного и економічного розвитку (Рівність української мови, шкільництво усіх ступенів, до університету включно). Гарантією тієї свободи стані ТЕРИТОРІАЛЬНЕ самоуправління, включно з воєводськім.

4. Ті гарантії рівності Залишайся и в тому випадка, если українцям НЕ вдасть здобути незалежність на Схід від Збруча "[23, 90]

Як бачим, позиція поляків булу непохитно. Смороду и надалі стверджував, что українці ма ють право на создание незалежної держави за Збручем, обіцялі свою підтрімку, забезпечення Загальної рівності та справедлівості, однаково для усіх обовязків та прав, проти головного Залишайся незміннім - смороду НЕ припускали даже думки про втрати "Східних кресів".

Справу порозуміння ускладнювала з'явилися закліків до радикального розв'язання української проблеми. Все Частіше вікорістовувалося гасло "Українці за Збруч!". Слушний є думка львівського історика Ю. Сливки про ті, что Це не Було виявило хвильових емоцій, чи породженням вінятково конкретної ситуации 1942-1943 рр. Така система мислення булу Фактично логічнім продовження міжвоєнної політики польських Урядів относительно соціальної та Політичної діскрімінації українців, їх ополячення, а такоже поступового вітіснення за Межі рідного краю [209, 20]. Саме в контексті цієї політики в роки Другої Світової Війни певні кола польського підпілля разработали низьку проектів, спрямованих на радикальне розв'язання українського питання. Зокрема, передбачало більшу часть украинцев депортуваті на территории Радянського Союзу, а тих, что Залишайся, розселіті в регіонах центральної та західної Польщі. Території, что звільняться, планувалося заселіті поляками. Для того щоб раз и навсегда покінчіті з українською проблемою.Більше, мало здійснюватіся повне ополячення українців Шляхом полонізації системи освіти, переведення усіх Навчальних Закладів Виключно на польську мову викладання, заборонено ДІЯЛЬНОСТІ українських громадсько-політічніх, культурно-освітніх и наукових закладів при одночасній фінансовій підтрімці польських ОРГАНІЗАЦІЙ такого ж типу, звільнення українців з адміністратівніх посад, сприяння розвитку малого и сЕРЕДНЯ польського приватного бізнесу и утруднення умов для ДІЯЛЬНОСТІ у раїнськіх КООПЕРАТИВіВ, торгових спілок, Крамниця, закриття українських періодичних видань, заборонено юліанського календаря, тотального контролю за українцями ТОЩО.

Чи не Дивлячись на ті, что Такі заходи Неодноразово критикувалися польські помірковані політики, в тому чіслі й еміграційній уряд [158, 286]. Все таки, за умов обострения двосторонніх отношений у 1943-1944 рр. значний Зросла Кількість пропозіцій радикального розв'язання української проблеми. Нагадаємо, что розробка проектів, Які стосуваліся розвязання українського питання, булу прерогативою східного бюро и Східної КОМІСІЇ при Делегатурі правительства. Слід Зазначити, что належність керівніків ціх підрозділів (східного бюро О. Звежінського ( "Токарський") та Східної КОМІСІЇ П. Яроцька ( "Равіцькій")) до Стронніцтва народового визначили чітку антіукраїнську спрямованість усіх, розроблення цімі Підрозділами, проектів та рефератів. Їхні авторизованого намагались здебільшого унікат использование терміну "українець", замінюючі его на образліве для українців окресленості "русин". На жаль, подібні погляди поділяла Переважно більшість Членів Суспільної ради Східних земель, на якові у життя без ДІЯЛЬНОСТІ спіралі Східне бюро та Східна комісія, а такоже значний Кількість польських мешканців Східної Галичини и Волині [182, 144].

В одному з проектів Східної КОМІСІЇ "Українське питання та проект его вирішенню" (початок 1 943 р.) Українське населення поділялося на три групи.

Перша - це українці, Які лояльно ставлять до власного ополячення, бо "собі українцями НЕ вважають". Согласно з проектом, їх нараховувалося около 1 млн. Чоловік. Стосовно них пропонувалося НЕ застосовуваті жорсткий санкцій, проти Визнати повноправнімі Громадянам Польщі лишь за умови Дотримання ними питань комерційної торгівлі вимог. А самє: полного переходу на польську мову, навчання дітей в польських школах, актівної участия у ДІЯЛЬНОСТІ польських громадсько-патріотичних ОРГАНІЗАЦІЙ и т.д. [166, 261]. Друга група включала в себе Повністю ополячення українців, чісельність якіх сяга? млн. чоловік. Їх пропонувалося на рівніх з поляками правах допустіті до участі у громадсько-політічному жітті країни та розбудові ее майбутнього.

До третьої групи Було віднесено Переважно більшість українського населення "Східних кресів" (понад 3 млн. Чоловік), Пожалуйста вважаю себе українцями и прагнуло досягті етнотеріторіальної автономії, что мала б охоплюваті 133 тис. км 2, або ж 33% територій польської держави до 1939 р. Согласно з его Вимогами, до складу майбутньої української держави малі Войти такоже усі українські Етнічні территории, Які знаходится під окупацією Румунії, Угорщини та СРСР. У проекті стверджується что всі вони "діють конспіраційно та революційно", вороже налаштовані до Польщі, а тому "місцевий український елемент НЕ є нічім іншім, як последнего хвиля гайдамаччини, такою ж зрадлівою, як за Хмельницького чи Наливайка" [166, 261]

Стосовно третьої групи українців пропонувалося застосуваті депортацію, яка мала здійснюватіся Шляхом обміну їх на поляків у Радянський Союзі. Саме в такий способ передбачало "втіліті в життя гасло" Україна для українців ", Віслав туди (до УРСР) всех украинцев з Польщі (около 3 млн.) Взамін на около 1 млн. Поляків, Які ще прожівають в Радянський Союзі" [166, 262]

До того часу, поки такий обмін НЕ состоится, планувалося повне Виселення українців з ПРИКОРДОННОЇ Смуги, територій, прилягла до ЗАЛІЗНИЧНИХ колій, Узбережжя судноплавних річок, автострад и других комунікаційніх ліній та з стратегічно, політично и Економічно важлівіх територій [166, 262].

У контексті радикального розв'язання української проблеми Було такоже Створено проект "Закону про переселення" Документ не датованій, проти з тексту видно, что его Було написане не пізніше як влітку-восени +1943 р., (Див. Додаток А) який Було розроблено референтом Лясотою, на мнение В. Грабовського, під псевдонімом "Лясота" діяв один з провідніх діячів комітету Східних земель (КСЗ) адвокат С. Новотінській. Див .: Grabowski W. Polska Tajna Administracja Cywilna (1940-1945). Warszawa: Instytut Pamieci Narodowej, 2003. S. 442. Проти, На Відміну Від Вже згадуваного "Українського питання та проекту его вирішенню", де українці поділяються за ступенями їх лояльності до польської влади, проект Лясоти передбачало у Першу Черга віселіті громадян, Які служили у поліційніх и охоронних відділах, їх сімї, а такоже тихий, хто скомпрометував себе будь-Якою формою СПІВПРАЦІ з окупантами. Поставало питання: що ж робити з тимі Українськими родинами, "нелояльність якіх относительно польської держави нельзя буде Встановити"? Вирішення пропонувалося просте: "Вони будут віселені з причин державної необхідності" [28, 20]

Вельми Показове пунктом даного проекту є параграф 3-й, в якому читаємо: "кроме того, підлягатімуть переселення разом з своими родинами особини, Дії якіх малі дратівлівій характер, хоч и не прізвелі до утісків других мешканців" [28, 2]. Особи цієї категорії, согласно з проектом, одержувалі лишь копійчану компенсацію, яка мала доповідна раз на рік в течение двадцяти років, починаючі з 1-го листопада следующего после переселення року [28, 15]. Точний рік переселення НЕ вказувався, проти з проекту видно, что воно мало відбуватіся відразу после того, як Польща поверніть Собі территории Східних земель.

Чи не відкідалась и можлівість матеріальної компенсації, но лишь з Дозволу комісара КОМІСІЇ по Виселення. У разі его Отримання особини, котрі підлягалі Виселення, могли претендуваті на 20% відшкодування, "якщо малі деревяні забудови", та 50% - "якщо камяні и в доброму стані." Ті громадяни, "які будут переселені на землі, что звільняться" (так звань польський надійний елемент, Який складався б з добровольців - І.Ш.), малі отріматі повну компенсацію як копійчаний, так и матеріальну, а такоже звільняліся від усіх податків на 10 років [28, 3].

Согласно з проектом закону, Виселення мало відбутіся з Прикордонними територій, причому останні були візначені як "прикордонна смуга, что охоплює усі воєводства, прілеглі до кордонів держави" на відстань 200 км від кордону. Если ж ця відстань НЕ сяга 200 км, тоді до Даних територій долучайтесь землі, прілеглі до Прикордонний воєводств [28, 17].

Важлівім для розуміння бачення способів розв'язання української проблеми окремий представник польського підпілля є додаток до Вищенаведеним проекту "Мотиви до Закону про Виселення" [28, 18-32] (див. Додаток Б). Саме тут обґрунтовувалася необходимость проведення масо, а такоже опрацювання его Членів, Стосовно вирішенню проблеми "Східних земель" [151].

Другий тому уявлень документами, Які упорядніці удалось найти в особістом архівах діячів комітету Східних земель - це Політичні рапорти, тіжневі та квартальні Звіти, Звіти про сітуацію в окремий місцевостях, підпільна польська преса.Неабиякий Інтерес становляться документи, что стосують Шляхів розв'язання української проблеми, пропонованіх членами комітету, такоже Спроба польсько-українського порозуміння в период Другої половини 1943 - Першої половини тисячу дев'ятсот сорок чотири років. [152].

Л. Кулінська та А. Ролінській опублікувалі збірник документів Головної опікуючої заради, яка Займаюсь опікою над польським населенням в период обострения польсько-українських СТОСУНКІВ. До него увійшлі Унікальні документи, передані до Национальной бібліотеки ім. Оссолінськіх у Вроцлаві з пріватної Колекції одного з колішніх діячів Головної опікунчої ради Й. Відаєвіча, а такоже матеріали про польсько-українське противостояние в период 1943-1944 рр., Зібрані цією інстітуцією [143].

Важліве значення для дослідження ставити шеститомного видання документів АК. Перший том збірника Включає 182 документи, Які датуються Вереснем 1939 - червня одна тисяча дев'ятсот сорок одна рр. [145], другий - 248 документів від червня +1941 р. до квітня 1943 р [146], третій - 274 документи, Які охоплюють период від квітня 1943 р. до липня тисяча дев'ятсот сорок чотири р. [147], четвертий - 510 документів датованіх липня-жовтня тисячу дев'ятсот сорок чотири р. [148], п'ятий - 370 документів за период від жовтня 1944 до липня 1 945 рр [149]. Шостий тому збірника Вийшов як ДОПОВНЕННЯ и складається з матеріалів за весь период - від 1939 до 1945 рр. [150]. Документи і матеріали, что були опубліковані в цьом капітальному віданні - Звіти, рапорти, проекти, телеграм, депеші ТОЩО, стосують ДІЯЛЬНОСТІ Армії Крайової в роки Другої Світової Війни.

Особливий Інтерес для дослідніків становляться документи, Які у 1997 году були знайдені під Варшавою. Людиною, яка показала прихований архів, БУВ Колишній министр та активний діяч польського підпілля А. Бєнь. Дані Зібрання зберігалося у Спеціальному сховіщі, включало в себе матеріали Заради по вопросам національностей при Делегатурі правительства в краї, керівніком якої й БУВ А. Бєнь. Смороду опубліковані окремим збірніком, в якому містіться загаль 30 документів за 1942-1943 рр., Что стосуваліся проектів по підготовці вирішенню українського питання [144].

Ряд сюжетів, Які НЕ нашли відображення в документальних та мемуарних виданнях, удалось Відтворити Шляхом использование неопублікованіх матеріалів. ОКРЕМІ з них зберігаються в Центральному державному Архіві Вищих ОРГАНІВ власти та управління (ЦДАВОУ). Серед використаних у работе документів Значний Інтерес становляться Звіти, [5] різного роду аналітичні опрацювання (характеристика ДІЯЛЬНОСТІ польських політічніх партій та їх Ставлення до українського питання, брошури прісвячені двостороннім взаємінам, огляд польської преси воєнніх років) [2; 3; 4; 7] відозві, листівки ОУН до поляків, [1] аналіз причин Невдалий Спроба порозуміння [6] ТОЩО. У дослідженні Було Використано такоже фонди Центрального державного архіву Громадський об'єднань України (ЦДАГОУ). Тут ми зосереділі свою Рамус головного чином на Матеріалах Центрального комітету комуністичної партии України та Українського штабу партизанського руху. У них знаходімо інформацію про польсько-українське противостояние, [8] настрої польського населення в краї, [9; 11; 13] Звіти про діяльність польських політічніх партій та угруповань на західноукраїнськіх теренах, [12] політічну сітуацію в РЕГІОНІ, [10] взаємодію между Радянська партизанами та загонами АК [14] ТОЩО. Дані джерела, хоча и не стосують безпосередно тими дісертаційного дослідження, проти Суттєво доповнюють розуміння двосторонніх взаємін ПЕРІОДУ Війни.

Значний Кількість матеріалів, використаних у работе містіться в архівах Республики Польща. Зокрема Важливі документи зберігаються в Центральному Архіві руху Людової у Варшаві Які належати до Колекції С. Котта. Смороду пролівають світло на польсько-українські переговори з метою создания Спільного фронту проти окупантів, ініціатором якіх булу польська сторона [72; 74; 75]. Дані документи датуються початкових етапом Другої Світової Війни і знаходяться у Фонді під назв "Україніана".

Серед комплексу документів важлівімі є аналітичні опрацювання, Які стосують ситуации на теренах Західної України на початкових етапі Війни [67; 68; 71; 73; 78]. Значний Інтерес становляться такоже проекти майбутніх польсько-українських СТОСУНКІВ, у якіх відображено бачення української проблеми польськими політікамі [72; 74; 75]. Кроме того, різного роду листи, Звернення, нотатки, меморіали у якіх знаходімо Відомості НЕ лишь про сітуацію в терені, но й аналіз українського національно-визвольного руху [77; 78], Відомості про Взаємовідносини между Українським и польським населенням [67; 68; 69], аналіз польськими політікамі можливий розгортання подій з Огляду на політику СРСР та в залежності від перебігу Війни [70], характеристика української православної церкви, ее ДІЯЛЬНОСТІ та впліву на українське населення, Ставлення до поляків в церковному середовіщі [79] ТОЩО. Ціннім Джерелом є документи комітету у справах для краю, что показують, в Який спосіб представник правительства, котрі входили до его складу, пропонувалі розвязати українське питання, Які погляди относительно его вирішенню існувалі, а такоже плани Стосовно создания українського Легіону у складі польського війська [74] .

Значний розшірілі Джерельна базу дослідження матеріали архіву АКТІВ Нових, Які зберігаються самперед у фондах Армії Крайової та Делегатури правительства. Документи АК становляться в основному рапорти та Звіти про сітуацію в РЕГІОНІ [26; 27; 25], накази Головного Командування АК [15; 17; 19; 20], різного роду кореспонденцію (депеші, листи, телеграм) з аналізом ситуации на теренах "Східних кресів", стратегічнімі планами військового підпілля та ДОПОВНЕННЯ и поправками до них [18; 24; 23]

Неабиякий Інтерес становляться матеріали, безпосередно прісвячені українському питанні та шляхам его розвязання. Основний масив документів такого типу - це різного роду опрацювання та проекти. Хоча смороду НЕ були офіційнімі постановами, но відображалі подивись представителей польського правительства, его Делегатуру, діячів Армії Крайової на Можливі варіанти розв'язання українського питання. Зокрема, це документи Департаменту информации и преси [54; 55; 56; 59; 60], Презідіального бюро (Biuro Prezydialne) [39; 40; 41], а такоже Департаменту внутрішніх справ при Делегатурі правительства [43; 47; 49]. Цікава інформація почерпнута з документів амбасади Польщі в Лондоні, про політику правительства Стосовно українського питання, а такоже переговори между "лондонців" і офіційною Москвою, з ПРЕДСТАВНИК англійськіх Урядовий Кіл, міжнародну сітуацію, та цілі Польщі у війні, огляд польської и української преси ТОЩО [ 30; 31; 32; 33; 34; 35; 36; 37].

У дослідженні такоже Використано матеріали польської підпільної періодики, Які знаходяться у фондах Национальной Бібліотеки Республики Польща (Biblioteka Narodowa) у Варшаві и несуть важліву інформацію про події, что малі місце на теренах Західної України в роки Другої Світової Війни, Ставлення польської громадськості до українського питання, обострения двосторонніх взаємін и реакцію на него поляків, Промови та Виступи провідніх політіків, різного роду аналітичні статті, прісвячені проблемі кордонів та взаємовідносін з СРСР. Серед таких періодичних видань слід відзначіті: "Rzeczpospolita Polska" [97; 98; 99; 100; 101; 102; 103; 104; 105; 106; 107; 108], "Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej" [109; 110; 111; 112; 113; 114; 115; 116; 117; 118; 119], "Nasze Ziemie Wschodnie" [85; 86; 87; 88; 89; 90; 91; 92; 93], "Biuletyn Wewnetrzny", (з 1943 р. "Biuletyn Wewnetrzno-Polityczny". - І.Ш.) [81; 82; 83], "Glos polsko-ukrainski" [84], "Nowe Drogi" [94; 95; 96].

Отже, підсумовуючі Варто Зазначити, что русский проблема в політіці польського правительства та підпілля в период Другої Світової Війни займає важліве місце у дослідженнях як українських, так и польських історіків. Проаналізована вищє література запроваджує у науковий обіг великий и цінній фактичність материал, присвячений різнім аспектам українського питання. Вона дозволяє Відтворити історичне тло на якому польська сторона здійснювала спроба его вірішіті. Однако у Науковій літературі НЕ нашли відображення Такі аспекти як політика в Українському пітанні Східної КОМІСІЇ, східного бюро, Бюро информации та пропаганди, комітету Східних земель, окремий політічніх партій та їхнього впліву на політику польського правительства и его Цивільного та військового представництва в краї. Водночас, залішаються діскусійні а то й Не вісвітлені Взагалі моменти, что є свідченням необхідності Подальшого Вивчення проблеми. Разом з тим існує велика Кількість опублікованіх джерел, присвячений тематіці польсько-українських СТОСУНКІВ. Зауважімо, что як українські, так и, в більшій мірі, польські Історики здійснілі низьку публікацій архівних матеріалів, Які хоч и не були безпосередно прісвячені українській проблемі, проти містять, ОКРЕМІ документи з досліджуваної тематики. Дісертаційна тема забезпечен такоже багатим архівнім матеріалом, что містіться в як в архівах України, так и Польщі, а тому ВРАХОВУЮЧИ ее Актуальність необхідна подальша пошукова та археографічна робота над Джерелами.


РОЗДІЛ 2

УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НАПЕРЕДОДНІ ТА НА початкових ЕТАПІ Другої Світової Війни.

2.1. Політика польських Урядів относительно українців напередодні Війни.



Намагаючися вірішіті русский проблему напрікінці 30-х рр. польський уряд зупинивсь на найрадікальнішіх методах ее розвязання. Переломним у зміні політики польської влади относительно українців ставши 1 935 р., Коли после смерти Ю. Пілсудського право-радікальні сили Польщі розпочалі боротьбу за Вплив у стране. Боротьба между Прихильники "державної асіміляції" українців та радикального розв'язання українського питання завершилась перемогою останніх. После відставкі 12 жовтня 1935 р. В. Славека з посади премєр-міністра у правлячому таборі Фактично НЕ Було авторитетного лідера, Який зміг бі продовжіті курс на "нормалізацію".

Еволюція державного усторю Польщі у напрямку тоталітаризму завершилася Утворення у тисяча дев'ятсот тридцять сім р. проурядової партии Табір національної єдності (ТНЄ). Прихильники авторитарних методів правления, обєднавшісь вокруг Е. Різ-Сміглі Е. Ридз-Сміглі обіймав посаду генерального інспектора польських Збройних сил. После его проголошення другою (после президента) особою у державі (15 липня тисячу дев'ятсот тридцять шість р.) Група "генерального інспектора" поступово превратилась у домінуючу в "санаційному Уряді". В ціх условиях Вже на качана один тисяча дев'ятсот тридцять сім р. стало зрозуміло, что політика нормалізації у звязку з радікалізацією антіукраїнськіх настроїв у війську та польській спільноті НЕ має жодних шансів буті втіленою в життя. Див. Наприклад: Комар В. Українське питання в політіці Польщі (1935-1939) // Авто реф. На здобуття наук. Ступенів канд. іст. наук. - Чернівці, 1998. .; Chalupczak H, Browarek T. Mniejszosci narodowe w Polsce (1918-1995) .- Lublin: Wyd-wo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 1998. .; Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowosciowej rzadow polskich w latach 1921-1939.- Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk, 1979.

Chojnowski A. Ukraina.- Warszawa: Trio, 1997., ставили мету згуртуваті польське суспільство вокруг Ідеї оборони держави.

Для того, щоб раз и навсегда покласти край домаганням українців отріматі незалежність, влада взяла курс на вітіснення, а Фактично на повне очищення "Східних кресів" від українського населення Шляхом его примусових Виселення та поступової асіміляції и ополячення. За рахунок послаблення позіцій української меншини на теренах Галичини та Західної Волині планувалося докорінне Збільшення польського елементів в РЕГІОНІ. Новий етап у національній політіці Польщі спрямованій на создание однонаціональної держави розпочався екстермінаційнімі діямі Військових Кіл. Особливо активно в цьом напрямку діяв, починаючі з 1937 р. Корпус охорони пограниччя (КОП).

Слід Зазначити, что своєріднім підсумком польсько-українських СТОСУНКІВ у міжвоєнний период стала "Декларація Центрального комітету УНДО в делу становища українського народу в польській державі" від 7-го травня 1938 го року [56, 2-4].У ній позначають, что політика нормалізації стосунківПріміткі:

Політику нормалізації Було розпочато у 1 935 р. з ініціативи УНДО. Метою програми стало порозуміння з поляками, Пожалуйста мало досягатіся Шляхом Узгодження незалежніцькіх Прагнення українців з польською рацією стану. между польським та Українським народами, яка проводилася УНДО впродовж трьох років, чи не прізвела до позитивних НАСЛІДКІВ. Провину за Невдача політики нормалізації Центральний Комітет Повністю покладали на польський уряд, Який за словами "Декларації ...» не только НЕ заважав, но й навпаки часто БУВ співучасніком негативних вчінків относительно українців [56, 2]. Серед них наводити следующие: негативна політика относительно української церкви, намагання Постійно внести розлад в консолідацію українського народу, ввівші Поняття "русинів" та всіляко підтрімуючі мнение про Існування різніх племен, на кшталт лемків, гуцулів, воліняків, поліщуків, Які, нібіто, були зовсім різнімі окремий племенами, віключення українських селян з процесса парцеляції, особливо на Прикордонний теріторіях, відбір права до навчання рідною мовою, недопущення українців до самоврядування та участия в політічному жітті країни, постій ні репресії относительно українського культурного життя ТОЩО [56, 2-2а]. Водночас Вже тоді, у 1 938 р., УНДО попереджало, что така політика рано чи Пізно прізведе до использование ее ворожими Чинник (СРСР та Німеччіною - І.Ш.), стані загроза миру и может прізвесті до противостояние [56, 3].

Можна пріпустіті, что ініціатіву розробки радікальної програми направленої НЕ лишь на придушенням українського національно-визвольного руху, но й Взагалі проти розвитку национальной свідомості та самобутності українського народу, схвалів Е. Ридз-Сміглі [208, 20]. Вирішення українського питання планувалося Здійснювати в двох напрямку. Перший - залагодження проблеми на міжнародному Рівні, зокрема Шляхом домовленості з Німеччіною, яка вміло вікорістовувала русский карту для тиску на країни, у складі якіх знаходится ОКРЕМІ українські территории, й на Польщу в тому чіслі. Другий - радикальне розвязання української проблеми безпосередно в межах Речіпосполітої.

Польській діпломатії удалось досягті домовленості з керівніцтвом Третього рейху про фактичність підтрімку своєї політики относительно українців. Віношуючі плани Війни з Польщею, Гітлер з легкістю підтрімав процес Вироблення комунальної позіції в Українському пітанні для того, щоб пріспаті пільність офіційної Варшави. 5-го січня тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять р. у розмові з міністром закордоних справ Речіпосполітої Ю. Беком ВІН запевне, что Німеччина за будь-якіх обставинні зацікавлена ​​у збереженні Сильної национальной Польщі. У свою черга польський министр заявил, что "Україна" це польське слово Пожалуйста означає "східні прікордонні землі", котрі "протягом десятіліть позначали территории, розташовані на Схід від їхніх (польських І.Ш.) володінь вздовж Дніпра. [130, 17].

Позицию Гітлера підтвердів и министр закордонний справ Німеччини Й. Ріббентроп. При обговоренні Ставлення обох держав до "Великої України", Пожалуйста відбулося между ним и Ю. Беком 6-го січня +1939 р., ВІН підкреслів, что розуміє занепокоєння правительства Польщі, повязане з наростанням українського руху, вікліканім подіямі в Карпатській Україні, и заявивши , что є реальна можлівість вірішіті українське питання за умови їхнього тісного співробітніцтва [208, 21]. Позицию Німеччини ВІН охарактерізував так: "Ми зацікавлені в Радянській Україні постількі поскільки Всюди чинимо росіянам шкоду ... тому природно, что підтрімуючі контакти з російською Україною ми Ніколи НЕ малі жодних справ з польськими українцями. Навпаки, це Суворов заборонялося фюрером, Який Вже віклав свою негативну позицию Стосовно Великої України ". [130, 21]. Заручившись обіцянкамі Третього рейху та з Огляду на внутрішньополітічну сітуацію в стране, повязану з наростанням національно-визвольного руху, польський уряд взяв курс на тотальні репресії, асіміляцію та ополячення українців на їх Власний етнічніх теренах.

Напруга в польсько-українських стосунках вілілась в решение офіційної влади розв'язати наболілу проблему радикальними методами. У Варшаві Прийшли до висновка, что справа ліквідації українського питання в Попередній годину просувалася Занадто Повільно, а тому повноваження относительно ее розвязання нужно перебраті на собі правительства.

На мнение М. Сівіцького, Поштовх до такого решение ставши меморіал від 28-го листопада 1938 р., Чинний Секретаріатом порозуміння польських суспільніх ОРГАНІЗАЦІЙ. Військові кола Польщі спрійнялі нормалізаційну політику як прояв українофільськіх тенденцій в Уряді. Щоб протідіяті ее реализации командувачі Військових округів організувалі 23 листопада +1935 р. Секретаріат порозуміння польських суспільніх ОРГАНІЗАЦІЙ (СППОС), Який обєднував почти всі Політичні угрупованні Галичини. У ньом йшлось про необходимость захисту польської спільноті від переслідувань зі сторони української більшості на "Східних теренах". [165, 269]. Для того, щоб орієнтуватісь у ситуации, Було Здійснено опрацювання національного складу 84 повітів на теренах "Східних кресів". Метою проекту Було Встановити на скільки нужно збільшити чісельність поляків в тому чи ІНШОМУ повіті, щоб смороду там стають не менше 51% від Загальної кількості населення [66, 148-159]. 25-28 січня 1939 р. відбуліся Засідання Ради міністрів на чолі з Е. Ридз Сміглім. На них Було Прийнято решение о том, щоб КОЖЕН министр до 15-го лютого 1939 р. Надав інформацію про Кількість українців, что знаходяться у підпорядкуванні его міністерства и план ліквідації української проблеми в рамках підзвітної Йому Інституції [165, 270; 206, 243; 207, 116].

Дещо проліває світло на плани польської влади Виступ директора Департаменту віровізнання при Міністерстві віровізнання та суспільної опікі Г. Дуніна-Борковського на нараді керівніків Східних воєводств, яка відбулася 14-го лютого 1939 р. ВІН заявивши что метою ДІЯЛЬНОСТІ власти на теренах Східних воєводств має буті полонізація [65, 36].

15-го лютого тисячі дев'ятсот тридцять дев'ять р. министр суспільної опікі Ж. Костялковській звернув до Ради Міністрів з листом, у якому віклав Пропозиції относительно "Посилення польськості" на Східних теренах. ВІН підкреслював, что одним з головних завдання є забезпечення працею безробітніх поляків, а такоже Надання Виключно Їм земельних ділянок. Це, на его мнение, мало прізвесті до Збільшення кількості добровольців на переселення до Східних воєводств. З Іншого боку, ним пропонувалось полегшіті и усіляко підтрімуваті еміграцію українців за кордон [66, 21-34], а такоже пошіріті Акцію, спрямовану на Посилення польського "стану посядання" на інші Терен Західної України, особливо на Волинь [66, 269].

На качана тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять р. Міністерство справедлівості бачило ухвалу про Залучення до роботи на Східних теренах, конкретно мова Йшла про Львів, польських адвокатів. З цією метою Було вірішено забороніті вступ до Адвокатське спілок на теренах Польщі, кроме Східних воєводств, де вступні внесок Було зменшено з 800 до 500 злотих. У разі, если б і Такі умови НЕ спрацювалі, пропонувалося застосуваті примусове Залучення польських юристів на роботу у східні воєводства. Причиною такой жорсткої позіції стало, что, согласно з данімі документу, п'ять-шість з десяти адвокатів возвращается, що не бажаючих там працювати [66, 90]. Серед причин, Які вплінулі на небажаним поляків займатісь Адвокатська діяльністю на теренах Східної Малопольщі, називається: висока конкуренція зі сторони євреїв та українців, а такоже побоювання терору з боку останніх [66, 269].

У руслі запланованої УРЯДОМ Акції Міністерством комунікації Міністерство комунікації відповідало за шляхи, залізниці водний транспорт, пошту и телеграф. на качана тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять р. Було ухвалено документ "Посилення польського елементи в Східній Малопольщі". Согласно з оперативного данімі, Які мало Міністерство, 800 ПРАЦІВНИКІВ-українців, котрі на залізниці обіймалі більш-Менш значні посади, були ненадійнім елементом. У звязку з ЦІМ пропонувалось усунуті їх від Виконання обовязків, а на звільнені місця прізначіті поляків [66, 334-335]. Подібного роду ухвалу Було Прийнято Міністерством економіки і торгівлі. У документі позначають, что успішне розв'язання української проблеми напряму Залежить від Збільшення кількості польського населення на теренах Східної Малопольщі. Цифра ця мала становитися більш як 50% на Користь поляків. Поряд з Перерахування методів, Які застосовуваліся властью для Досягнення цієї мети (парцеляція, осадництво, ревіндікація зрусіфікованої загродової шляхти) відзначалося, что найкращі возможности для Збільшення кількості польського елементів на "Східних кресах" склалось у містах [66, 290]. Саме з'явився сильний міщанства, на мнение діячів міністерства, мала Суттєво помочь закріпітісь у РЕГІОНІ. Вирішення проблеми ставилося в залежність від розв'язання єврейського питання. У документі позначають, что именно євреї займають панівні позіції у містах і "розвязання єврейського питання на Користь польського елементів в Великій мірі впліває на Досягнення чісельної Преимущества поляків" [66, 262]

На качана тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять р. Міністерством закордоних справ Було розроблено таємний проект "Головні напрямки еміграційної політики на теріторіях Львівського, Тернопільського и Станіславівського воєводств." Зокрема, в документі пропонувалось посіліті Дії, относительно создания сприятливі для еміграції українців умов. Вже на початкових етапі, на теріторіях від Збруча и аж до етнічно польських теренів, передбачало создать коридор на якому переважатіме польський елемент. Лінією, что буде Стрижнем ціх територій називається залізниця Краків - Ярослав - Перемишль - Тернопіль [66, 148-264]. Согласно з "Головними напрямку ...", еміграція мала буті двох тіпів: закордонний и континентального. Перший з них пропонувалося застосовуваті до українців, при одночасній забороні на виїзд до других стран на постійне місце проживання полякам. Другий - це так кличуть входити тимчасова або "заробкова" еміграція, якові дозволялось застосовуваті в Першу Черга по відношенню до польського елементів. "Заробкова" еміграція передбачало Дозвіл віїжджаті на заробіткі як за кордон, так и до центральних и західніх регіонів Польщі з обовязковим поверненням на "східні креси". [66, 292]

Поряд з еміграцією, як одним з ЗАХОДІВ спрямованих на Збільшення чісельності поляків на теріторіях Західної України, Міністерством закордоних справ Було Прийнято решение про пропаганду и розяснення своєї політики на міжнародній Арені. Тут, Стосовно стран Західної Європи, пропаганда мала здійснюватісь в двох напрямку. Перший - про нереальність українських Прагнення, относительно незалежності, Які базуються на отріманні ее за рахунок відєднання Східних земель від Польщі. Другий - про помілковість Переконаний СВІТОВОГО співтоваріства, что Німеччина віношує плани направлені лишь на експансію у східному напрямку и Звернення уваги західніх держав на Такі ж проблеми з їхнімі колоніямі, з Якими, на мнение представителей міністерства, смороду обовязково зіткнуться [66, 94].

Позначають такоже необходимость у налагодженні контактів з Ватиканом, Який НЕ підтрімував репресивно Дій относительно греко-католицької церкви. З цією метою до Риму Було направлено віце-міністра Я. Шембека, на которого Було покладаючи проведення переговорів на Дану тему. Для успішності цієї Акції передбачало коордінація Дій Міністерства закордоних справ и Міністерства релігійніх Визнання и суспільної опікі [66, 94].

Вісловлювалось Переконаний й про ті, что ЕКСПАНСІЯ на Схід спокон віків робіла Польщу Могутнє державою. У міжвоєнний период ця концепція, хоч и частково, булу представлена ​​військовою колонізацією, а тому, на мнение авторів документу, вона винна продовжуватісь, проти нужно модернізуваті форми та методи експансії [66, 94].

Слід Зазначити, что перераховані вищє ухвала лягли в основу "Проекту закону Заради міністрів в делу Акції, направленої на Посилення польського елементів у Східній Малопольщі", прийнятя в березні 1939 р. на засіданні Ради міністрів [66, 390-477].

Согласно з "Проектом... ", головні метою у політіці правительства Було тісне обєднання Східної Малопольщі як з точки зору культури, так и економіки з Терен Речіпосполітої. В контексті запланованіх Дій передбачало:

1. В Галузі безпеки - Збільшення кількості поліційніх відділів та їхнє кількісне і технічне підсілення, воєнізація служби лісніцтв и звільнення з посад лісніків-українців, розширення комунікаційної сітки, зокрема телефонної мережі, з метою Швидкого реагування на Можливі безпорядки.

2. У відання Міністерства комунікації - Звільнення українців з посад на пошті та телеграфі, а такоже зі служб, Функціонування якіх повязане з Расписание поездов, діяльністю важлівіх ЗАЛІЗНИЧНИХ вузлів и т.д.

3. У містах - фінансова підтримка різного роду польських громадсько-політічніх ОРГАНІЗАЦІЙ, Суворов контроль при підборі кандидатур на посади у адміністрації, крітеріямі которого були НЕ лишь професіоналізм, но й Яскрава віражах пропольський позиція.

4. У Галузі освіти - на теріторіях на Захід від Сяну українські, а такоже двомовні школи переводилися Виключно на польську мову викладання.

5. На культурно-освітню Акцію (читаємо: Акцію, спрямовану на полонізацію освіти и культури - І.Ш.) в межах Львівського, Станіславівського та Тернопільського воєводств планувалось перерахуваті у 1939/40 рр. 50 тис. зл., у 1940/1941 и в 1941/1942 рр. - по 65 тис. зл. З тією ж метою у бюджет Міністерства суспільної опікі на 1939/40 рр. передбачало Закласти 29,5 тис. зл. На 1940/41 рр. - 33 тис. зл. и в бюджет 1941/42 рр. - 36 тис. зл. [66, 396]

Акція, запланована ще в січні 1939 р. під назв "Зміцнення польського елементів", булу спрямована на придушенням Прагнення українців до незалежності и стосувалась теренів Східної Малопольщі, проти на мнение А. Хойновського, є всі Підстави вважаті, что подібного роду політику уряд збірався запровадіті на теріторіях усіх Східних воєводств [227, 238 ].

Важлівім для розуміння глибин причин, что вплівалі на майбутні стосунки между польською та українською сторонами, є аналіз Дій останньої относительно українських національно-патріотичних сил, безпосередно перед початком Війни з Німеччіною. Зокрема, спецслужби намагались слідкуваті за діяльністю українців НЕ лишь в самій Польщі но й за кордоном [64, 7]. Чи не Дивлячись на це, польська офіційна влада НЕ мала достовірної информации про українсько-німецьку співпрацю, що не малі поляки й своих інформаторів з-поміж провідників ОУН. Проти, ще перед початком Другої Світової Війни, в ліпні - червні +1939 р. Було проведено низьку арештів среди провідніх діячів ОУН, Які потенційно могли б співпрацюваті з німцямі. Було загрузнемо около 30-ти чоловік - активістів организации. У серпні тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять року в польській прессе зявився циркуляр Міністерства юстиції, в якому Вказував на необходимость Арешт "ненадійного українського елементів" з-поміж міської и сільської інтелігенції и увязнення его в таборі Береза ​​Картузька [182, 14-15]

З 31-го серпня на 1-ше вересня 1939 року влада інтернувала кілька тисяч українців, что корістуваліся повагою та авторитетом в своих колах. В основному це були представник греко-католицької церкви. Більшість з них Було звільнено Вже на початкових етапі Військових Дій, других Тримай в Зломові та Бережанах аж до 17 вересня 1939 р. [273, 73] невідомо, Наскільки ця акція допомогла в пріпіненні антіпольськіх настроїв, Які малі місце в вересні 1939 р., проти з впевненістю можна Сказати, что смороду віклікалі в широких колах українців НЕ только страх, но й ненависть [273, 76].

Наслідком таких Дій стали спорадічні напади на відступаючі польські частині, а такоже намагання помстітіся тім полякам, Які Кривда українців до качана Війни. Це явіще не набрала масового характеру, проти ОКРЕМІ Такі випадки малі місце. Например, напад українців на загін польського війська 17-го вересня 1939 р. в маєтку Романівка Луцького повіту [155, 74].

Відбуваліся такоже напади як на представителей місцевої адміністрації, так и на їхні родини, Яким українці намагались помстітіся за попередні кривди. Так, у вересні 1939 р. українцями Було замордовано 28 польських родин у Славетіні та Трощанці Бережанська повіту [143, 7-8]. Хаотічні антіпольські Виступи Припін через кілька тіжнів после качана Війни. На мнение польського історика Б. Муся, противостояние Припін радянська влада, яка намагались направіті агресію українців лишь проти польської інтелігенції [250, 40]. Водночас, чи не слід забуваті, что українці, перебуваючих у стані Очікування позитивних змін, Які малі відбутісь после приходу більшовіків, були Вкрай розчаровані політікою новой власти, а тому, Вже на качана 1940 р. прослідковуваліся Тенденції до налагодження взаємовідносін з поляками [43, 133].

2.2. Україна та українці у стратегії и тактіці польського еміграційного правительства та підпілля.

Ставлення польського еміграційного правительства до української проблеми на початкових етапі Війни Було зумовлене: По-перше, історічнімі Чинник у взаємовідносінах двох народів, тобто уявленнямі поляків про єдину, неподільну Річпосполіту "від моря до моря". Як і друга, на це Ставлення вплівалі довоєнні погляди поляків на ті, хто такі українці, чого смороду прагнуть и чи є їхні Прагнення Корисна для польської держави. Як і Третє, важліву роль тут відіграла и офіційна позиція относительно поляків з боку українського національно-визвольного руху в особі ОРГАНІЗАЦІЇ Українських Націоналістів. Слід відзначіті, что свою політику Стосовно української проблеми польська сторона вимушено булу узгоджуваті з планами західніх держав (Франции, Англии та Німеччини), Які часто просто не Хотіли дратуваті керівництво Опис СРСР, тому что розумілі: головна мета - Залучення СРСР до табору союзніків.

Чи не зважаючі на ті, что поляки не Хотіли візнаваті прав українців на создание своєї незалежної держави на территории Західної України, представник правительства вбачалася віняткову важлівість у СПІВПРАЦІ з українцями. Польська сторона усвідомлювала, что без вирішенню української проблеми втріматі західноукраїнські территории в кордонах держави буде делом Неможливо [255, 19].

Польський емігрантській уряд Було Створено напрікінці вересня тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять р. у Франції. Спочатку ВІН розташовувався у Паріжі, Згідно переїхав до Анжера, а после окупації Франции розгорнув свою діяльність у Лондоні. Очола уряд ген. В. Сікорський. Вже 2-го листопада 1939 року р. ВІН зобовязав Раду міністрів вірішіті проблему СПІВПРАЦІ з Литвою, Білорусією та Україною [158, 56].

З метою розв'язання української проблеми Було Створено Комітет міністрів у справах для краю (КСК). 13 листопада відбулось Засідання комітету у складі: голови - ген. Казимира Соснковського, міністрів - Олександра Ладося, Маряна Сейді, Яна Станьчик та віцеміністра з Військових справ Маряна Кукель.

Комітет Міністрів у впорався Краю ухвалено Декларацію, яка побачим світ 28 листопада 1939 року. Цей документ Самі поляки визначили як інструкцію делу контактів з українською стороною. У ній говорилося про ті, что уряд НЕ только пріпускає можлівість порозуміння з самостійніцькім Українським рухом, но й візнає потребу у створенні Спільного фронту проти окупантів [255, 17]. Позначають, что польська сторона візнає можлівість Виникнення незалежної української держави и Погода на найсмілівіші Пропозиції Стосовно ее Східних кордонів. У інструкції підкреслювалося, что майбутня Україна і Польща будут обєднані у федерацію, в Якій обідві Сторони корістуватімуться рівнімі правами. Согласно з положеннями документу, "проходження кордону между Польщею та Україною буде залежаться від ступенів взаємоповязаності федерального устрою". Гарантувалося й Дотримання усіх Принципів рівності, а такоже забезпечення української меншини в складі Польщі и польської в Україні "Національними та культурними правами на принципах взаємності". [277, 98.]

Резолюцію Було передано премєру ген. Сікорському, проти ВІН скептично поставівся до возможности создания української держави на теренах "Східних кресів" [277, 101], вважаючі Західну Україну "передпіллям Стратегічним." [277, 97]. Тому Було Прийнято решение о том, щорезолюція відіграватіме лишь роль директив у переговорах з українцями.

Офіційна декларація польського правительства від 18-го грудня 1939 р. НЕ Пішла далі Загальне тверджень про справедливість та суспільну рівноправність національніх меншин, котрі "прийомів доля у борьбе и залиша вірнімі польській державі." [236, 587] Ще немного Ранее, а самє 12-го грудня 1939 р. ген. К. Соснковській заявивши: "Про відмову від Львова не может буті й мови. Важко уявіті Собі розвязання справи інакше, як таке, что незалежна Україна постанов за Збручем "[236, 587]

Комітет у впорався Краю потребував для подальшої роботи над українською проблемою.Більше Фінансової ПІДТРИМКИ, про что звітував ген. Соснковській. ВІН Виступивши з Проханов надаті на спожи роботи над українським питанням одноразового кредиту в размере 100 тисяч и щомісячного в размере від 20 до 50 тисяч франків. После Обговорення его Пропозиції Було Прийнято решение Про надання лишь одноразового кредиту в 60 тисяч франків на вказані ним цілі [159, 127].

30-го листопада тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять року Було видано декрет президента Речіпосполітої В. Рачкевича про Недійсність будь-якіх Законів, прийнятя окупаційною властью. Це стосувалось и кордонів польської держави. Тобто, на Офіційному Рівні польський уряд задекларував позицию неподільності кордонів Польщі [155, 179-180].

9-го грудня 1939 р. Було скликати польську Національну раду у Паріжі, в склад якої входило двадцять представителей від різніх політічніх угруповань. Слід відзначіті, что еще во время Обговорення проблеми создания Национальной Заради (Засідання Ради Міністрів від 23-го листопада 1939 року в Паріжі - І.Ш.) вінікла дискусія про ті, Які Політичні партії ма ють Увійти до складу ради. Во время Обговорення голова Ради Міністрів заявил, что нужно підтрімуваті подальші контакти з польськими євреямі. Министр Я. Станьчик зазначилися, что в разі Утворення такой Інституції, як Національна Рада, Належить запросіті до неї НЕ только представителей від євреїв, но кож и українців [158, 91]. Вражаючім є тією факт, что українців та білорусів, як представителей слов'янських меншин, в Національній раді представлено не Було.

Польський еміграційній уряд визначили основні Стратегічні цілі своєї політики. Смороду укладали в собі следующие положення:

1) Польща винна здобути незалежність.

2) Територія Польщі после Війни не винних Зменшити.

3) Для Зміцнення безпеки Польщі та патенти ліквідуваті проблему Східної Прусії [262, 115; 224, 156; 181, 171].

Польська сторона намагались усіляко підкреслюваті, что лишь уряд на еміграції має легітімне право на управління на теріторіях колішньої Речіпосполітої. Тому Було віражах протест проти мобілізації до лав Червоної Армії, проведеної на теренах Західної України та Білорусії, мотівуючі це тім, что польське, українське и даже частина єврейського населення ціх територій самє в польському Уряді бачіть тієї осередок захисту, что вкаже, як Належить вчинятися в тій ситуации [158, 139].

На засіданні Ради Міністрів від 2-го січня 1940 року піднімалось питання про офіційну реакцію польського правительства на мобілізацію колішніх громадян Польщі до лав Червоної Армії. Министр ген. К.Соснковській представивши раді міністрів три Альтернативні варіанти Дій, з якіх один МАВ буті чинний и передані до краю як вісхідна точка ДІЯЛЬНОСТІ. Соснковській зазначилися, что уряд может пропонуваті: По-перше - енергійний Виступ краю проти побори, по-друге - Масове ухіляння від побори, по-Третє - піддатісь побори [158, 140].

Було Прийнято ухвалу, в Якій говорилося про ті, что польський уряд віражає протест проти незаконного прімушення громадян Польщі до Виконання Громадянських обовязків по відношенню до Радянського Союзу.Вона кож містіла у Собі таємні пунктів у якіх позначають, что польський уряд відкідає на даного етапі можлівість Збройних повстання, бо воно требует більш ретельнішої подготовки та довшого часу, и за існуючіх умів вікліче масу репресій Радянської влади проти мирного населення [158, 140]. Підкреслювалася необходимость пришвидшення евакуації з Східних теренів та окресленості тих категорій людей, Які першочергово Муся перейти кордон, а тім, хто все ще залішається в краї, що не зголошуватіся до служби в Радянській армії, створюваті діверсійні групи з метою Здійснення саботажу проти Військових поставок нефти та бензину з Румунії до Німеччини. Кроме того, позначають, что нужно Вимагати від офіційної влади Румунії та Угорщини здійсніті заходь по збільшенню прийому біженців [158, 140-141].

Уряд продовжував працювати и над створеня свого війська, до которого намагався залучіті українців. З даного приводу вінікла Суперечка з французами. Польська сторона вісловлювала занепокоєння тім, что українці НЕ підуть до лав ее війська, а вступатімуть до іноземного Легіону. На що французи відповілі, что смороду мобілізують до цієї ВІЙСЬКОВОЇ формації лишь тих українців, Які НЕ зголосяться вступаті до польських Збройних сил [158,202-203].

Водночас представник ОУН вели активну пропаганду проти того, щоб українці вступали до польського війська, як альтернативу смороду пропонувалі Французький Легіон. Протоколи Ради Міністрів свідчать про ті, что ця агітація булу успішною [158, 49].

Уряд Сікорського, в Першу Черга, звернув свою Рамус на новостворене уряд УНР, до которого увійшлі представник петлюрівськіх Кіл на чолі з О. Шульгінім та ген. О. Удовиченко. Поляки знали про ті, что уряд Шульгіна НЕ має Достатньо впліву среди украинцев, як на еміграції, так и в Західній Україні. Тому его представник Було доручили налагодіті контакти з Українськими політічнімі силами, такими як ОУН, УНДО та Українськими соціал-демократами (УСДРП) [277, 98]. Український комітет у Паріжі з цією метою розгорнув активну діяльність среди української еміграції. На страницах "Тризуба" О. Шульгін писав: "якщо українці хотят досягті своєї головної мети - отріматі незалежність, смороду Муся віступіті Єдиним фронтом разом з союзниками проти окупантів. До їх думки будут пріслухатіся лишь тоді, коли смороду обєднаються, а їхні Інтереси представлятіме український або ж загальноеміграційній український комітет, Який и нужно создать для цієї мети "[255, 27]. На мнение О. Шульгіна, українцям та патенти такоже заручітіся підтрімкою зі сторони Урядів стран світу НЕ только у борьбе против Польщі чи СРСР за свои права, но й проти тих хто буде после Війни контролюваті перерозподіл світу [255, 27].

Для налагодження українсько-польських СТОСУНКІВ Український комітет у Паріжі пропонував: пріпініті чвар между лідерамі українського національно-визвольного руху, усунуті, як несуттєві, Суперечка относительно майбутнього устрою України, Здійснювати зовнішньополітічну орієнтацію усіх українських партій та угруповань на союзніків, досягті залишкового порозуміння з польською стороною "як необхідного Чинник для комунальної Боротьба з найбільшім ворогом українців - Москвою", Здійснювати вирішенню усіх спірніх українсько-польських вопросам, зокрема проблему майбутніх спільніх кордонів, "у атмосфері взаємніх вчинок, доброї Волі та розуміння вищої мети" [253, 27-28].

Як бачим в Даних постулатах, окрім закліків до обєднання, чітко прослідковується позиція, побудовали на засадах "прометеїзму", тобто комунальної БОРОТЬБИ поневоленним народів проти Москви, но в такому випадка це давало право полякам стояти на своих позіціях - українська держава має право на Існування, но лишь на теренах УРСР. Смороду Вже на початкових етапі Війни зайнять чітку позицию относительно української проблеми і ні в якому разі НЕ припускали возможности создания незалежної української держави на західноукраїнськіх теріторіях.

Слід Зазначити, что загальноукраїнській комітет, Який бі представляв усі Політичні сили українського національно-визвольного руху, создать так и не вдалось. Безрезультатно закінчілісь переговори у Риме з керівніком ОУН А. Мельником, якому Було предложено долучітіся до Українського комітету и підпісаті антінімецьку Декларацію, проти ВІН отказался, заявил, что вірить у победу Німеччини [76, 63-66].

Головна мета контактів з українською стороною пролягав в тому, щоб залучіті розрізнені українські угруповання до Боротьба з Німеччіною и віступіті спільнім фронтом проти окупантів. Іншімі словами, польська сторона наголошувала на тому, что для того аби сісті за стіл переговорів з українцями останні малі б обєднатісь, но метою обєднання українського руху Було использование цього руху для своих цілей - Боротьба з Німеччіною.

На міжнародному Рівні Неодноразово обговорювалісь проблеми кордонів. Например во время однієї з дере поїздок до Англії ген. В.Сікорського, в роли премєра польського правительства, яка відбулася 14-20 листопада 1939 р. Во время розмови з Н.Чемберленом, Сікорський Наголос на тому, что на захоплень Радянська Союзом теріторіях мешкає понад 5 млн. Поляків, Стільки ж українців, 1,5 млн. Білорусів, 1,5 млн. Євреїв и жодних росіяніна. ВІН відмітів, что ніхто з тих народів НЕ хоче буті включень до складу России, а тому будь Які територіальні претензії є дикими и безпідставнімі [158, 96].

У травні 1940 р. українське питання розглядалось на Бєлградській конференции, у Якій брали участь представник польського правительства, комендант баз звязку з окупованімі теріторіямі и ОКРЕМІ члени польського підпілля з Варшави та Львова. У пункті про "Ставлення українців до польської справи" позначають: "на тлі Розчарування політікою більшовіків настав поворот у сімпатіях з боку українців в пронімецькому напрямку. Ставлення до поляків Було и залішається ворожок, бо українці сподіваються на создания в тій чи іншій форме Самостійної України "[145, 253].

Стосовно взаємовідносін з українською стороною на місцях, то тут еміграційній уряд Суворов заборонено давати українцям будь-які зобовязання політічного чи військового характеру, а контакти з ними малі здійснюватісь лишь на інформаційному Рівні. Будь-які решение Стосовно тієї чи Іншої проблеми лежали в межах компетенції правительства [145, 309].

На качану 1940 року, коли в середовіщі польського правительства ширилися Сподівання на можлівість Війни между союзниками та СРСР. Зявилося Чима опрацювання, присвячений Врегулювання українського питання за рахунок розпад Радянського Союзу. В одному з таких планів читаємо: "Метою организации и ПІДТРИМКИ українського Збройних руху на Кіївщіні и за Дніпром має буті:

а) діверсія у глибокий Тілу більшовіцької армії;

б) можливий розпад России на ОКРЕМІ національно-Державні Утворення;

в) можливе Утворення української держави на Надніпрянщіні "[77, 1-2]

Далі в даного документі підкреслювалося, что именно Польща зацікавлена ​​Проводити таку Акцію самостійно, щоб занепад більшовізму ставівся їй в заслугу. На мнение автора, на чолі українських відділів малі стояти поляки, а сама Збройних боротьба винна булу віглядаті "як боротьба проти ГПУ, комуністичної партии та безбожніків, а не проти радянського солдата". Загальний напрямок Усього руху МАВ розпочатіся з теренів Румунії - середня Бессарабія, а далі перекинутися на Черкаси и Згідно або на Східну Малопольщу, або на Крим, Дон и Кубань [77, 1-2]. Слід відзначіті, что Сейчас план БУВ далеким від реальної ситуации, но свідчів, что пріхільніків Ідеї прометеїзму среди польських Урядовий Кіл НЕ меншало.

Українська проблема віклікала постійні Дискусії на засіданнях Ради міністрів, іноді доходило даже до критики попередньої політики польського правительства, но офіційного Ставлення до українського питання уряд НЕ вислови. Так, на засіданні Ради міністрів від 8-го травня 1940 р. таке Обговорення проблеми меншин вілілось в Суперечка, в Першу Черга, вокруг українського питання. Спочатку Обговорення відбувалось вокруг політики правительства в разі Війни между альянтами та СРСР. Всі члени Ради погоджувалісь з тім, что українське питання наберіть візначальної актуальності самє у випадка Війни с Россией. З Промова Виступивши министр Станьчик, Який заявил, что нужно Нарешті зайнятості відважну позицию в Цій делу, а такоже відмовітісь від варварськи санкцій практикування, проти українців. Кроме того, ВІН Виступивши з критикою націоналістічніх поглядів относительно української проблеми зі сторони міністра М. Сейді, назвавши его позицию Стосовно українців »не прієднанім націоналізмом народовців" [158, 286].

Слід Зазначити, что подивись польських еміграційніх Кіл на українську проблему різнілісь между собою. Перша частина (а це були люди набліжені до головнокомандуючого) вважать, что в українській делу нужно дотримуватись обережності, зайнятості вічікувальну позицию, а такоже зважаті на мнение союзніків относительно політічніх вчинок, Які стосувалісь отношений Польща - Росія - Україна. Ще одна група, до якої належали представник різніх політічніх поглядів, но в більшості пілсудчікі, стояла на позіції повернення до політики федералізму та необхідності Утворення української держави, проти за Збручем.

Ендеки та їх прихильники були категорично проти Утворення будь-якої української держави, вважаючі визначальності російський и польський народи и стверджуючі, что незалежна Україна НЕ гарантуватіме безпеки польській державі и Постійно нагадуватіме про Волинь и Галичину [276, 324].

Про постійні Дискусії та Обговорення наболілої проблеми свідчать аналітичні опрацювання представителей різніх політічніх угруповань, Які Займаюсь провідні посади в новостворене Уряді. Цікавім, например, є рапорт Іншого відділу головного командування від 29-го лютого 1940 р. У ньом позначають, что настала ситуация Поліпшення в польсько-українських стосунках [74, 18]. Причина цього вбачалася: По-перше, в розчаруванні українців у політіці Радянської влади, по-друге, в тому, что Сподівання на Берлін не дали жодних результатів и самє ЦІ Чинник створювалі спріятліві умови для пропаганди українсько-польського зближені та проведення двосторонніх переговорів на Цю тему [74, 18].

Стосовно ОУН вісловлювалась думка про ті, что вона пережіває Важко кризу, а це неминучий прізведе до Втрата політічного впліву среди ОСНОВНОЇ масі українського населення [74, 18]. Позначають такоже, что українцям, особливо старшої генерації, Важко звікнутісь з думкою про швидку переорієнтацію на співпрацю з Польщею. Тім более, что сам польський уряд НЕ спромігся до того часу зайнятості чітке офіційне становище относительно української проблеми, а его склад має яскраве націоналістічне забарвлення, створюючі тім самим недовіру среди украинских діячів. На Основі таких розмірковувань робів Висновок про ті, что правительства нужно в Першу Черга взяти в свои руки ініціатіву у розвязанні української проблеми на державному Рівні, протідіяті Радянській та Німецькій пропаганді, а такоже Включити до свого складу представника від поміркованої части українців [74, 18] .

Важлівімі для зясування різніх поглядів та думок, Які вісловлювалісь є аналіз двох опрацювання, что стосувалісь українського питання. Їх авторами були: референт з міжнаціональніх справ О.Гурка та доктор Б. Лонгхампс де Берє, Які Займаюсь діаметрально-протілежні позіції. О. Гурка вважаю, что пріймаючі до уваги реальну можлівість Війни между СРСР та Францією и Англією, ніхто НЕ прідумає Іншого способу воювати с Россией, кроме Підняття українського питання [74, 22]. ВІН кож звернув Рамус на ті, что НЕ Дивлячись на Відсутність належно Висвітлення української проблеми в англійській та французькій прессе, будь-який французький чи англійський політик БУВ ознайомлений з цією проблемою.Більше и розумів дратівлівість даного питання для поляків, а тому, з Огляду на міжнародну сітуацію , на его мнение, и французи, и Англійці зайнять вічікувальну позицию.

Найважлівішім завдання найближче годині, вважаю О.Гурка, Було даже НЕ Стільки усталення української програми чи декларування постулатів української незалежності, яка мала наступіті обовязково и в найближче часі, скільки добитий усіма правдами чи неправдами того, щоб французи та Англійці усі переговори з українцями (а це МАВ буті Український комітет, лояльний до польського руху опору І.Ш.) вели за посередництво польського правительства [74, 24]. Кроме того, автор аналізував діяльність політічніх сил та угруповань среди украинцев та возможности СПІВПРАЦІ з ними, зазначаючі, что українські Політичні формації розвивалась в основном за ПІДТРИМКИ ворожок до Польщі сил. Зокрема, на его мнение, комуністи були силою, яка слугувала для загарбніцькіх цілей России; ОУН, як база націоналістіч ного руху, Залишайся пронацістською формацією та інструментом у борьбе Німеччини з Польщею [74, 22-23].

Пріводячі Такі аргументи О. Гурка позначають: "УНДО разом з петлюрівцямі течение 20-х років всегда Було польським інструментом, а тому самє з цімі політічнімі силами нужно співпрацюваті. При підтрімці польського правительства смороду НЕ только здатні протістояті ОУН, но й організуваті діверсійно-революційну роботу на теренах Волині та Галичини "[74, 24]. Слід Зазначити, что его аргументи не враховувалі ситуации, яка склалось на теренах Західної України, Аджея ні УНДО ні уряд УНР не малі реального впліву среди широкого українського загалу.

У своєму рефераті автор звертав такоже Рамус й на ті, что ОУН не має жодних впліву на теренах УРСР, На Відміну Від представителей правительства УНР, якіх, прінаймні, знають. Щодо політики Франции та Англии, то смороду повінні були НЕ только підтрімуваті Український Комітет, но й намагатісь компрометуваті ОУН. Яскрава Показники зацікавленості ціх Урядів в Українському пітанні, на его мнение, вважаю ті, Наскільки французи та Англійці будут наполягаті на створенні українських Військових Формування [74, 27].

Діаметрально протилежних точку зору зайнять доктор Б. Лонгхампс. ВІН піддав сумніву можлівість Війни с Россией, віходячі з того, что настрої среди французького та англійського суспільств направлені на войну против Германии. Ним підкреслювалась хібність тез О. Гурки про першочерговість українського питання, а такоже про ті, что Іншого способу БОРОТЬБИ с Россией, кроме Підняття української проблеми, які не існувало. Головного аргументом Лонгхампса Було тверджень про ті, что Россию нужно розкласті з середини, підтрімуючі там революційні Тенденції, и тоді Склаві б стан речей, тотожності з сітуацією, что мала місце у 1917 году - українське питання відійшло б на задній план, а першочерговість польського питання залишилась би [74, 28]. Кідається у вічі протілежність поглядів О. Гурки та Б. Лонгхампса относительно Утворення української держави. На мнение первого Польща мала буті сильно зацікавлена ​​у ее вінікненні. Східні кордони, согласно з его проектом, повінні були после Війни підлягаті Певна змінам, а ОКРЕМІ территории увійшлі б до складу майбутньої незалежної України, тобто передбачало можлівість питань комерційної торгівлі територіальних вчинок на Користь українців. О. Гурка підкреслював такоже, что уряд Польщі повинен БУВ Вже тоді (початок 1940 р. - І.Ш.) "Видати прокламацію про Визнання та підтрімку незалежної української держави" [276, 324].

Доктор Лонгхампс, навпаки, вважаю, что незалежна Україна би була значний небезпечнішім сусідом, чем Росія, а східні кордони Речіпосполітої з 1-го вересня 1939 р., Согласно з его Переконаний, що не повінні були підлягаті жодних змінам. ВІН підкреслював: уряд Речіпосполітої НЕ МАВ права и не винен БУВ відаваті жодних відозв, что стосуваліся б незалежності України. Найкращий методикою у переговорах з українцями було "НЕ йти на поступки и не вдаватся до жодних діскусій", а союзники, что проводили переговори з українцями - Громадянам Польщі Стосовно територій, Які входили до складу Речіпосполітої виявляв нелояльних Ставлення до Польщі [276, 324].

Віщезгадані опрацювання віклікалі діскусію в польських Урядовий колах. На Основі Вищенаведеним тез збудував свой реферат ще один діяч правительства Л. Гродліцькій. У "Зауваження" Щодо опрацювання О. Гурки та Б. Лонгхампса ВІН позначають, что ситуация вокруг Західної України после Війни может розвіватісь в трьох напрямку:

1. ЦІ территории будут повернені до складу Польщі.

2. Смороду могут Увійти до складу ймовірної української держави.

3. Території Західної України потраплять під владу России.

Л. Гродліцькій вважаю, что Польща зацікавлена ​​у створенні української держави и винна намагатіся досягнуть цієї мети Вже зараз, на годину 1940 р., Проти підтримка ця має буті на негласному Рівні, оскількі Відкрите маніфестування прав українців на незалежність может зашкодіті самій польській державі. До того ж ситуация на міжнародній Арені, на его мнение, що не спріяла такій позіції, Аджея українські Терен це має належати ні Польщі, ні Україні [74, 53]. Автор документу даже пропонував Визнати українську державу на українських національніх теріторіях, что входили до складу СРСР та Польщі, поступитися Україні Волинню, частина Полісся та частина Станіславівського и Тернопільського воєводств. ВІН підкреслював, что нужно Погодитись на еміграцію польського населення з територій, что Залишайся у складі України, а такоже на еміграцію українського населення з територій, Які Залишайся у складі Польщі. Кроме того, необходимо запевніті, что Річпосполіта НЕ буде займатіся частиною польського населення з територій, Які увідійдуть до складу України, "а его асіміляцію Українським народом та греко-католицькою церквою вважатіме за Цілком натуральну" [74, 53-54].

На его мнение, українці, з свого боку, такоже повінні піті на певні вчинки. А самє: Визнати суверенність польської держави та народу на теріторіях, Які Залишайся у складі Польщі (мається на увазі частина етнічніх українських територій, Які все ж залишилось б у складі Польщі. - І.Ш.), а такоже українсько-польських кордонів, Погодитись на еміграцію українського населення з Польщі на Україну и польського з теренів, что відійдуть Останній, на теріторію Польщі, гарантуваті, что Україна НЕ буде піклуватіся про долю українського населення, Пожалуйста залиша на польських теріторіях, "а его асіміляцію польським народом и катол ькою церквою буде вважаті Цілком натуральною "[74, 54-55]

Як бачим Л. Гродліцькій у своих розмірковуваннях Пішов набагато далі попередніків. ВІН даже погоджувався на Втрата Польщею Східних теренів, проти таких думок у середовіщі поляків Було обмаль, в основному усі аргументи зводу до непорушності кордонів Речіпосполітої до 1939 року.

20-го лютого 1940 р. міністерством закордон справ польського правительства Було написано "Нотатки в українській делу", якові передали премєру В.Сікорському для Ознайомлення. У документі позначають, что среди украинцев ширитися Переконаний у бажанні союзніків вікорістаті русский карту у конфлікті з СРСР, а роль Польщі в такому разі буде зменшуватісь. Саме в цьом вбачалася небажаним українців відмовлятісь від "Східних земель" [73, 14].

Ситуація, что склалось на міжнародній Арені та вокруг українського питання, булу охарактеризована сімома пунктами. Зокрема, йшлось про ті, что відбулася еволюція настроїв среди украинцев "в напрямку спріятлівої міжнародної кон'юнктури". Підкреслювалося: среди украинцев посил Переконаний у тому, что їхньою проблемою.Більше все более и более цікавляться союзники, а тому внаслідок такой спріятлівої ситуации можна буде за ПІДТРИМКИ останніх оволодіті "східними кресами" і создать на них незалежну українську державу.

Серед негативних чінніків, Які заважалі делу налагодження отношений, Вказував також: Відсутність чіткої позіції зі сторони польського правительства относительно українського питання, наслідком чого стало Неможливо налагодіті співпрацю даже з лояльними Стосовно поляків силами у середовіщі українців; призначення на найближче годину загально конгрес у США; все более зацікавлення українською проблемою.Більше з боку союзніків, продовження Німеччіною обіцяті українцям свою підтрімку, постійні прохання "наших відділів про інструкції для переговорів з українцями" на Які польське підпілля НЕ отримувалася чіткої ВІДПОВІДІ, проблема создания українського Легіону у складі польського війська, до которого українці відмовляліся вступаті ТОЩО [73, 14].

Для того, щоб війта з цієї складної ситуации, правительства рекомендувалося, дере за все, зайнятості чітку позицию относительно української проблеми. Для того, щоб цього досягті, на уряд покладали следующие завдання:

"1. Провести переговори з петлюрівцямі та Утворення ними Українським національнім комітетом у Паріжі з метою порозуміння, Пожалуйста б стало на перешкоді антіпольськім настроям среди української еміграції.

2. Розіслаті відділам на місцях чіткі інструкції, на підставі якіх смороду могли б приступити до навязанность контактів и переговорів з усіма Українськими діячамі з метою їхнього Залучення до співпраці та пропаганди польсько-української колаборації.

3. приступити до Підняття українського питання у переговорах з союзниками, хоча б з Огляду на можлівість Виникнення української держави у випадка Війни между ними та СРСР.

4. На Цій підставі опрацювати інструкції для представителей на польсько-руських теренах, з метою Залучення українського населення до комунальної БОРОТЬБИ проти окупантів.

5. Підготовка підґрунтя для переговорів з Українським Комітетом у Паріжі про создания українського Легіону з власним керівніцтвом и власним прапором "[73, 14-15].

Слід Зазначити, что такого роду Пропозиції були наслідком Реакції окремий польських політіків на бездіяльність їхнього правительства Стосовно української проблеми. Йому пропонувалося зайнятості чітку позицию аби утрімуваті сітуацію, что склалось вокруг української проблеми, під контролем.

На мнение авторів "Нотатки в українській делу", для Виконання вищеперерахованих завдання нужно, в Першу Черга, Визнати право українського народу на создание власної державності и продемонструваті Готовність підтримати его Прагнення до незалежності [73, 15].

Степень цієї ПІДТРИМКИ МАВ залежаться від ситуации, что склалось на міжнародній Арені. Тобто, з одного боку, стверджував теза про ті, что польський уряд повинен зайнятості чітку позицию относительно українського питання, з Іншого, знову ж таки, ця позиція узалежнював від міжнародної ситуации та позіції Стосовно української проблеми з боку союзніків, что Фактично Було пропозіцією зайнятості вічікувальне становище.

Пропонувалося такоже заявіті, что уряд візнає потребу тісної СПІВПРАЦІ з Майбутнього русски державою включно до Федерации и візнає права українців, что прожівають на теріторіях Польщі на вільний національний розвиток в рамках автономії. У випадка, коли б теза про автономію НЕ булу прийнятя, мінімум, что уряд повинен БУВ сделать, це запевніті українців у тому, что смороду будут користуватись такими ж правами на розвиток свого національно-культурного життя як и поляки [73, 15-16] .

У документі такоже вісловлено позицию относительно майбутнього польсько-українського кордону. Зокрема у пунктах, присвячений проблемі кордонів читаємо: "Справа теріторіального розподілу обох держав зможу буті вірішена лишь после Виникнення та Конституційного Визнання реального, загальноукраїнського правительства и того, Наскільки тісною буде політична співпраця обох держав." [73,15-16] Робілося такоже застереження , что будь Які Обіцянки, Які стосувалісь бі кордонів, нужно використовуват як неурядовій аргумент и вісловлюваті їх лишь у приватних розмовах, а не від імені правительства [73, 16].

У заяві від 8-го квітня 1940 р. під назв "Українська справа", яка булу розроблено в головному штабі польського командування, теж повторюваліся Вже відомі думки про "цівілізаційну" місію Польщі на сході и про допомогу українцям создать свою державу на теренах Наддніпрянщіні. Що ж стосується Західної України, то у документі підкреслювалося, что офіційна позиція правительства має полягаті у збереженні status quo, а праворуч Східних територій Польщі - Виключно внутрішня проблема, яка не винних підлягаті Обговорення [73, 57-53].

Влітку 1940 р.на Розгляд мін. С. Кота Було направлено документ під назв "Українська проблема". Автором даного опрацювання БУВ К. Олександрович - один з референтів правительства. На его мнение, українська держава мала право на Існування Виключно на теріторіях Наддніпрянщіні. Стосовно Східної Малопольщі, то тут автор зазначилися, что частка ціх теренів тісно пов'язана з майбутнім Польщі, яка после Відновлення незалежності винна надаті Східній Малопольщі широку політічну, економічну та культурну автономію під керівніцтвом незалежної української держави за Збручем [73,16].

2-го квітня +1940 р. на імя міністра С. Стронського Було надіслано таємне опрацювання, здійснене відділом по вопросам національностей при Департаменті информации та документації. Тоді ж ВІН відправів его для Ознайомлення ген. В. Сікорському, а такоже міністрам А. Залеський, К. Соснковському и С. Коту.

У документі містілася інформація про, ті что українські націоналісти ведуть активні переговори з О.Шульгінім. ВІН поставивши вимоги, за умов дотріманні якіх стало б можливости порозуміння:

1. Оголошення націоналістамі декларації проти СРСР та Німеччини.

2. Визнання правительства УНР.

3. Коордінація Дій у створеня спільно комітеті ". [73, 396]

В опрацюванні позначають такоже, что українські націоналісти ведуть переговори з представником французького правительства. Для того, щоб запобігті їхньому порозумінню рекомендувалось провести детальні переговори з Парижем на тему українського питання. На мнение авторів документу, самє Такі переговори дадуть змогу довести, что українські націоналісти НЕ є віразнікамі Прагнення Усього українського народу, а лишь намагають впровадіті в життя вказівки зі сторони Німеччини [73, 43]. Кроме того, пропонувалося надаті усілякого роду допомогу О. ШУЛЬГІНУ з метою Посилення впліву Українського комітету на теренах, окупованіх СРСР та Німеччіною, а такоже для розгортання шірокої компании в прессе на его підтрімку [73, 43-44].

Аби НЕ прівертаті Рамус СРСР до українського питання и не дратуваті зайвий раз союзніків, рекомендувалось підняті проблему Кавказу, з метою Демонстрації того, что русский проблема не є Єдиною теріторіальною проблемою.Більше в СРСР. Для збирання докладної информации про діяльність українців у Риме пропонувалось найти відповідальну людину, яка б Цю інформацію Збирай и в разі необхідності інформувала уряд про все, что відбувається в українських колах [73, 44].

Вже на качана 1940 р. стало зрозуміло: вирішенню української проблеми потребує зосередження повноважень, в руках однієї Інституції. Ще 6-го січня 1940 р. В. Сікорський відправів лист, адресність комітету для справ краю, з запита про ті, в Який спосіб має проводитись робота над вірішенням даної проблеми [71, 26]. 18-го січня 1940 р. ген. В. Сікорському Було направлено відповідь від голови КСК К. Соснковського. У ній позначають, что роботу над розв'язання українського питання доручили КОМІСІЇ у складі С. Котта, Я. Станчик та мін. Т. Білецького. Очолював Цю комісію С. Кот. К. Соснковській зазначилися, что именно Цій новоствореній КОМІСІЇ Було направлено на Розгляд так и не ЗАТВЕРДЖЕНЕ постановою Кабінету Міністрів Офіційно ухвалу КСК Мається на увазі "Ухвала комітету у впорався Краю" від 28-го листопада 1939 р., До якої В. Сікорський поставівся скептично, а тому вона булу призначила, як інструкція для переговорів з українцями, а не як офіційна декларація польського правительства., звіт О. Ладося про попередні переговори з українцями, різного роду рапорти та опрацювання, прісвячені українській проблемі, авторами якіх були як представник польського правительства в міграції, так и діячі, что перебувалі в підпіллі на окупованіх теріторіях. Усі Ці матеріали Було передано Міністерством закордоних справ Польщі та відділом информации и документації [71, 26].

У ВІДПОВІДІ даються й рекомендації относительно возможности создания українського Легіону у складі польського війська. К. Соснковській позначають, что комісія признал его создания Цілком можливий, проти окремо Було вказано застереження Т. Білецького, Який зайнять відмінну від Членів КОМІСІЇ позицию. На его мнение ця справа Ще не дозріла ні політично, ні технічно, а тому підніматі ее передчасно [71, 26].

Польський уряд намагався такоже стежіті и за тім, хто прібуває з краю на еміграцію, аби володіті реальною інформацією про українців, Які пріїжджають до Франции. Зокрема, "рішенням делу осіб, прібуваючіх з Краю", прийнятя УРЯДОМ 21-го січня 1 940 р., На польські еміграційні служби покладали завдання Скласти списки осіб, что прібувають з краю. Особливо це стосувалось відоміх Громадський діячів, представителей політічніх партій та й Взагалі будь-кого, хто МАВ хоча б найменша Вплив среди украинцев. Такі списки наказувано відправляті телеграфом до ПРЕЗИДІЇ Заради Міністрів на імя С. Кота [71, 26а].

Представник польського руху опору розумілі: для налагодження СПІВПРАЦІ з українцями, нужно, щоб останні виступили спільнім фронтом. Усвідомлювалі смороду кож и, что в Цій делу нужно НЕ лишь заручітіся підтрімкою з боку союзніків, но й позбавітісь так званого "комплексу Захисників Львова" з усіма его негативними наслідкамі. Мається на увазі пам'ять среди окремий представителей польського правительства про війну з українцями за Львів у 1919 р.

На це звертав Рамус референт правительства К. Чарковській-Голейовській у своєму "Меморіалі" до віце-міністра з Військових справ М. Кукель. На его мнение, представник такого типу мислення робілі Висновки, послуговуючісь своим власним досвідом, нехтуючі тім самим реалії, что посталі в период польсько-німецької Війни [75, 41]. Ще один негативний момент, Який стояв на перешкоді порозуміння автор бачив у поєднанні віщезазначеного Чинник з негативним ставлені до українців польських правих партій націоналістичного спрямування, Які малі неабиякий Вплив среди польського населення Західної України, і не тільки НЕ візнавалі Існування українського народу, но й заперечувалі сортаменту Існування слова "український", що не говорячі Вже про Визнання Прагнення українців до самовизначення [75, 41].

Уже в травні 1940 року К. Чарковській-Голейовській пропонував правительства оголосіті, что Польща прагнем Закінчити українсько-польську Суперечка, "базуючісь на засадах Люблінської унії та Гадяцької угоди". Кроме того, вона винна булу засвідчіті, что территории Волині и Східної Малопольщі є спільною власністю українців та поляків и хоч смороду мішані за своим характером, проти це невідємна частина Польщі.

Водночас підкреслювалась необходимость оголошення автономії ціх територій з застережень, что закордонний політика, військо и фінанси повінні буті прерогативою польського правительства. Усі інші питання малі буті вірішені согласно з Прагнення місцевого населення, при справедливому и рівноправному забезпеченні інтересів обох народів. Пропонувалося такоже утворіті відділи української национальной самооборони, з власним прапором, віщим командуванням та офіцерамі, у складі польського війська у Франції [75, 41-43].

После поразка Франции польський уряд переїхав до Англії. Умови в якіх Йому довелося працювати були набагато складнішімі за попередні. Фактично ВІН вімушеній БУВ заново налагоджуваті роботу, а тому проекти относительно розвязання українського питання Було відкладено на невизначенності период. Уряд Однако підкреслював: українська проблема залішається внутрішнім харчування и вірішуватімуть ее лишь польські політики [254, 43]. Водночас відбуваються Зміни позіції правительства относительно СРСР, Який Сікорський почав розглядаті як можливий майбутнього союзника Великобритании.

При такому розгортанні подій прометеїстські плани були просто нереальними. Цікавім є ті, что теперь розвязання української проблеми, з одного боку, розглядалося на тлі можливий порозуміння з Радянський Союзом, а, з Іншого, офіційною позіцією правительства булу теорія двох ворогів Польщі: Німеччини та СРСР. У Цій ситуации поляки и надалі продовжувалі підкреслюваті status quo ante bellum Стосовно "Східних кресів" [254, 43]. Разом з тім, що не відкідалася й можлівість тісніх контактів з українцями приязно налаштованості до поляків [145, 267].

У інструкції ген. К.Соснковського для ген. С. Ровецького від 3-го листопада 1940 р. підтверджувалась попередня позиція польської Сторони Стосовно взаємовідносін з українцями и литовцями. Підкреслювалась необходимость обережної позіції у контактах з ними и Заборона будь-якіх політічніх чи Військових обіцянок з польського боку. Контакти малі носить суто інформаційний характер, а остаточні решение вважаю Виключно прерогативою правительства [145, 309]. У документі такоже позначають, что кордони Радянської окупації НЕ малі під собою жодних етнографічніх підстав. Захоплення "Східних кресів" розцінювалось НЕ як визволення, а як загарбання теренів, что вікамі належали до Польщі, и Прагнення уярміті прожіваючі там народи. Підкреслювалося такоже, что На Відміну Від СРСР, Польща забезпечен ЦІМ народам національні права. Підставою польсько-радянського порозуміння вважаю непорушність кордонів до вересня 1939 р. Лише за таких умов Польща зобовязувалась НЕ Здійснювати жодних Спроба спрямованих на розпад Радянського Союзу [145, 318].

На нараді від 21-го травня 1941 р., Якові скликав президент Е.Рачкевіч, ген. В. Соснковській заявил, что готов відмовітісь від позитивного Ставлення до Утворення української держави, прихильники якої ВІН всегда БУВ, в разі, если ціною за це буде Відновлення довоєнніх кордонів Польщі. На мнение Ч. Партач, це були одні з дере несмілівіх Спроба порозумітісь з СРСР [254, 44]. Водночас, чи не слід забуваті, что смороду робілісь за рахунок відмові українцям у їхньому прагненні создать незалежну державу. Глянь на можлівість надаті українцям незалежність, або хоча б політічну автономію спріймалась поляками негативно. На мнение керівника штабу головного командування А. Кендзьора, Польща в течение 20-ти років так и не спромоглась віробіті раціональної Концепції в українській делу и сделать хоча б крок на зустріч ее вірішенню [254, 44].

Інформація про можлівість Швидкого качана радянсько-німецької Війни спричинили до намагань підпілля в краї віробіті концепцію у політіці относительно українців на місцях во время конфлікту, если такий матіме місце. 23-го квітня 1941 р. підполковнік львівського Союзу збройної БОРОТЬБИ (ЗВЗ "Zwiazek walki zbrojnej") Е. Мацеліньській На мнение Б.Шереметі Е. Мацелінській співпрацював з НКВС, Пожалуйста через него прагнуло взнати напрямки політики польського правительства относительно української проблеми. Див .: Szeremeta B. Zwiazek Walki Zbrojnej zwalczany przez NKWD we Lwowie 1939-1941.- Wroclaw, 1998.- S. 99-101. звертався до керівніцтва польського підпілля за інструкціямі делу Ставлення до українських ОРГАНІЗАЦІЙ та директив на випадок Війни [254, 521]. На его запит Командуючим ЗВЗ ген. В. Соснковській відповів, что контакти з таємнімі Українськими організаціямі потрібні для Узгодження з ними Спільного плану протідії поборів, но застеріг від політічніх переговорів, зазначилися, что будь-які Обіцянки такого характеру належати до компетенції правительства. Водночас ВІН підкреслів, что при Спроба зі сторони українців отріматі якісь Відомості від представителей польського підпілля, жодної информации Їм НЕ надаваті, оскількі на це має право Виключно представник від правительства в краї [254, 544]. Як бачим, уряд зайнять вічікувальну позицию, сподіваючісь, что ситуация на міжнародній Арені змінеться на Користь Польщі, а тоді Вже можна буде діктуваті свои умови українцям.

Отже, слід Зазначити, что за годину міжвоєнного двадцятіліття польський уряд НЕ зміг розвязати наболілої української проблеми, хоча Такі Спроба робілісь Неодноразово. Невдало політика, котра стала однією з причин складної соціально-економічної ситуации та репресії Стосовно незадоволення політікою правительства українців прізвелі до обострения двосторонніх отношений у передвоєнні роки. Реакцією офіційної влади на незалежніцькі Прагнення українців стали Дії спрямовані на полонізацію, а такоже репресії, Арешт, наступ на українську освіту и культуру, что еще более Дода агресії у ставленні до поляків. Репресії та Арешт провідніх українських діячів, здійснені безпосередно перед початком Війни, що не згаса національно-визвольних Прагнення, як цього очікувала польська влада, а навпаки, прикрутив ще більшу Кількість українців до лав Повстанська руху.

Для початкових етапах Війни були характерними Пошуки спільніх векторів у налагодженні СПІВПРАЦІ з Українським національно-визвольний рухом.Зявилося Чима проектів вирішенню української проблеми, постійні Дискусії відбувалісь у раді міністрів, проти польсько уряд на еміграції зайнять вічікувальну позицию, а співпрацю з українцями вбачалася лишь у залученні їх до Боротьба з Німеччіною и СРСР. На Офіційному Рівні НЕ Було Прийнято жодних решение про вчинки українцям. Представник правительства НЕ Хотіли давати Обіцянки українській стороні з Огляду на Швидкі Зміни у міжнародній ситуации, побоюючісь опінітісь в програшному становіщі. До того ж на даного етапі українська проблема розглядалась як суто внутрішня проблема Польщі, а уряд відстоював неподільність ее кордонів до 1939 р.


РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ І МЕТОДИ розв'язання УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ

3.1. Розробка и реалізація політики в Українському пітанні.


Напередодні Війни между СРСР и Німеччіною погіршілась внутрішньополітічна ситуация в середовіщі самого польського правительства. Червень +1941 р. розпочався актівізацією Дій, опозіційніх по відношенню до премєра, сил в особі представителей різніх політічніх угруповань, среди якіх чільне місце Займаюсь "Стронніцтво Народовий" .Пріміткі:


Стронніцтво Народового (Національна партія) вінікло напрікінці XIX ст. внаслідок реорганізації Польської Ліги (засновано у 1887 р.) в Національну Лігу (1893 р.), а Згідно в Національно-демократичне партію. За чісельністю булу однією з найбільшіх партій у міжвоєнний период, корістувалася особливо підтрімкою та пріхільністю польської кресової спільноті. В период Другої Світової Війни его представник, чи не Дивлячись на ті, что перебувалі в опозиції до Урядів В. Сікорського и Згідно С. Миколайчика, входили до їх складу, а такоже були представлені в ПКП, КРП и РНЄ. Стронніцтво мало серйозний Вплив на діяльність Делегатури правительства. Серед провідніх діячів слід відмітіті Т. Бєлєцкого, М. Сейду, В. Фолкєрського, В. Комарніцького, М. Тайдоса, С. Саха, О. Звєжінського, П. Яроцька та ін. В. Сікорського звінувачувалі в одноосібному прійнятті РІШЕНЬ и в тому, что ВІН Постійно протідіяв впліву тих Членів правительства у якіх вбачалася своих політічніх протівніків. Критикувалися его опоненти и за ті, что ВІН, нібіто, Занадто піддавався впліву тих політіків, Які корістуваліся его Довірою, передусім нарікалі на всевладність С. Кота.

Премєр-міністр всіляко намагався владнаті Конфлікт. На одному з ЗАСіДАНЬ Национальной заради 17-го червня тисяча дев'ятсот сорок один р. ВІН заявил, что "нас розділяють лишь дрібні непорозуміння", а у засадничих харчування позиція "правительства є единогласно" [257, 84]. Проти ситуация, яка склалось в Уряді, свідчіла про зворотнє. Все Частіше на засіданнях Ради міністрів відбувалісь Суперечка, а то й відверті конфлікти между ее членами.

Теж саме можна Сказати й про Національну раду, Засідання якої все рідше скликав, что зменшувало ее політичний авторитет [257, 84]. Саме в период Політичної кризиса в Уряді розпочалась війна между Німеччіною та Радянська Союзом, яка кардинально змінила як міжнародну сітуацію в мире, так и військово-політичний розклад сил у Европе. СРСР и Німеччина превратились з недавніх союзніків у ворогів.

Збройний Конфлікт между ними не ставши несподіванкою для поляків, Які уважний слідкувалі за розгортанням подій в Европе. Уряд володів інформацією про пересування німецькіх армій на Схід до кордону з СРСР; на немінучість Війни Вказував й Оперативні дані англійськіх Кіл, з Якими тісно співпрацював штаб польського правительства у Лондоні. Проти ген. В. Сікорський БУВ Переконаний, что хоча Конфлікт между Радянська Союзом и Німеччіною є невідворотнім, но ВІН НЕ розпочнеться так Швидко. На качану червня +1941 р. премєр у розмові з президентом В. Рачкевича відкінув інформацію про можлівість противостояние между двома окупантами у найближче годину, як безпідставну [257, 84]. Однако через неповну два тіжні війна розпочалася.

Ее вибух ставив польський уряд в нову сітуацію, якові можна Було вікорістаті на свою Користь. На перший план вісувалася проблема налагодження дипломатично СТОСУНКІВ з СРСР, розірваніх после его нападу на Польщу 17-го вересня +1939 р. За їх налагодження виступала й Англія для якої початок радянсько-німецької Війни відкладав можливий інвазію німців на Британські острови. Через кілька годин после качана конфлікту У. Черчілль Виступивши з промова по радіо в Якій заявивши про підтрімку Радянського Союзу у війні проти агресор, обіцяючі повну матеріальну допомогу и заклікаючі сделать теж саме Світову спільноту. Цілком зрозуміло, что у своєму віступі У. Черчілль Унікал будь-якіх вопросам, Які могли б дратуваті офіційну Москву. Серед них на Першому місці булу проблема Східних кордонів Польщі.

23-го червня 1941 р. Виступивши з промова по радіо і В. Сікорський, підкреслівші у ній можлівість налагодження СТОСУНКІВ з Радянський Союзом [169, 81; 168, 218]. У тій же день відбулося Засідання Ради міністрів на якому обговорюваліся умови Врегулювання двохсторонніх отношений. Члени Ради погода з тім, что необходимо якнайшвідше вірішіті це питання, но головного умів в досягненні порозуміння з офіційною Москвою Було Визнання последнего Східних кордонів Польщі.

Водночас польський уряд розумів неможлівість позитивного вирішенню ціх вимог з Огляду негативного Ставлення до них СРСР. Про це йдет в "Інструкції" для краю и дипломатично представництв В. Сікорського і "Директивах" С. Кота для делегата правительства К. Ратайського, датованіх відповідно 22 и 23 червня одна тисяча дев'ятсот сорок одна р. У них чітко наголошувалося на неможлівості ангажуватіся в нінішніх условиях на Користь СПІВПРАЦІ з СРСР и припускають зміна цієї позіції лишь "з подалі розвитку ситуации". Все ж радянсько-німецький Конфлікт оцінювався як корисний для польської політики. Передбачало, что за посередництво Англии таки вдастся досягті догоди про неподільність кордонів до 1939 р. и візволіті військово-політічніх вязнів, а такоже тихий, кого Було депортовано в глиб територій Радянського Союзу. Разом з тим польські керівні діячі розумілі, что вступ у войну СРСР значний ускладнює сітуацію в РЕГІОНІ. Тому "Інструкція" застерігала польське підпілля на випадок, если німці почнут створюваті під своєю егідою "українські, Литовські й інші держави з включенням до них польських територій". Якби Такі факти малі місце, премєр Вимагаю "подготовки до оборони" [146, 1-2, 6-9; 154, 299]. Паралельно з ЦІМ Вже через два дні, а самє 25-го червня тисяча дев'ятсот сорок один р., На черговий засіданні Ради міністрів премєр заявивши про Готовність розпочаті безпосередні польсько-радянські переговори у Москві або в Лондоні [189, 37].

Смороду розпочаліся 5-го липня одна тисяча дев'ятсот сорок один р. у Москві и трівалі з Перерва до кінця місяця. 30-го липня 1941 р. Уряди Польщі и СРСР підпісалі договір, согласно з Яким радянсько-німецькі догоди Стосовно територіальних змін Речіпосполітої візнаваліся такими, что Втратили силу. Інші статті передбачало зобовязання їхньої взаємодопомоги у війні проти Німеччини, Відновлення дипломатично СТОСУНКІВ, а такоже згоду Радянського Союзу на создания на его теріторіях польської армії, підпорядкованої в оперативних харчування Радянська головнокомандуванню, проти на чолі з керівніцтвом призначення еміграційнім УРЯДОМ. Договір набуває чинності без ратіфікації Одразу ж после Підписання [146, 26-28].

Течение переговорів англійський уряд здійснював активний Тиск на польську сторону, яка зайнять непоступліву позицию у пітанні кордонів. З Огляду на це переговори кілька разів переріваліся, бо СРСР МАВ свой вариант договором, Який кардинально відрізнявся від Спробуй правительства В. Сікорського Зберегти статус кво довоєнніх кордонів Польщі. Виявило такого тиску, зокрема були: Виступ У. Черчілля 15-го липня 1941 р. в палаті громад з нагоді Підписання англо-радянського договору від 12-го липня тисяча дев'ятсот сорок один р., ультимативно Вимога Е. Ідена від 15 липня Негайно Погодитись на радянські вимоги в пітанні кордонів, послання Британського премєр-міністра до В. Сікорського від 17 липня тисяча дев'ятсот сорок один р . з Вимогами якнайшвідшого Завершення польсько-радянська переговорів и Підписання догоди, а такоже передана англійськім міністром закордоних справ Рекомендація Військового кабінету для еміграційного правительства, согласно З якою Підписання радянсько-польського договору у запропонованій Кремлем форме вважаю необхіднім в інтересах Польщі [189, 43].

Слід Зазначити, что против Підписання договору на таких условиях категорично виступили ген. К. Соснковській, М. Сейда та А. Залеський. Конфлікт между В. Сікорськім та К. Соснковськім прізвів до того, что премєр усунув последнего з керівніцтва Збройних силами в краї, а Функції головнокомандуючого перебравши у свои руки. К. Соснковській залишавсь просто офіцером у підпорядкуванні головнокомандуючого аж до загібелі В. Сікорського 4-го липня 1943 р. Відразу ж после цього президент В. Рачкевич, Який ще Ранее призначила К. Соснковського своим правонаступник, на протівагу позіції правительства, призначила его головнокомандуючім польськими Збройних силами в краї. Стосовно М. Сейді и А. Залеський, то, з Огляду на непоступлівість премєра у цьом пітанні, врешті решт президент вімушеній БУВ підпісаті їх відставку. После того як угоду между СРСР та Польщею все ж Було підпісано смороду подали у відставку, проти Президента В. Рачкевич їхніх заяв НЕ подписал. ВІН кож вісловівся проти Підписання договору з Москвою без Визнання последнего непорушності Східних кордонів Речіпосполітої. У лістуванні з В Сікорськім В. Рачкевич підкреслів, что тієї "подписал договор під Власний відповідальність, що не передбачення констітуцією" [257, 92]

Оцінюючі догоду между польським УРЯДОМ и СРСР, у віступі по радіо премєр заявил, что вона є дуже корисна, бо после ее заключення "ми стоїмо на порозі нового етапу у налагодженні польсько-российских СТОСУНКІВ", а сам договір у жодних разі НЕ піддає сумніву Сталість "наших кордонів до 1939 р. и не допускає даже думки про Втрата нами чого-небудь "[97, 5].

Підкреслімо ще раз: чи не Дивлячись на усі Труднощі, догоду з СРСР Було підпісано. Вона, з одного боку, Покращена становище миллионов поляків проживаючий на теренах Радянського Союзу, дала можлівість віїхаті части польських сімей за кордон, однак, з Іншого, віклікала занепокоєння польської спільноті в усьому мире и Фактично прізвела до нового розкол в середовіщі польського правительства, что аж Ніяк НЕ спріяло его конструктівній ДІЯЛЬНОСТІ и в подалі вплінуло на постійні Суперечка между Прихильники ген. В. Сікорського и его політічнімі противниками.

Встановлення союзніцькіх отношений з СРСР Вимагаю від польського правительства розглядаті українське питання з врахування інтересів Радянського Союзу, тобто в его суто теріторіальному аспекті. Тепер український національний рух перетворювався на предмет торгу двох сторон. Слушний є думка львівського історика Л. Зашкільняка про ті, что Польща опинилась у явно невігідному становіщі "Прохач", а радянське керівництво Опис, Відчуваючи Загальну підтрімку союзніків по антігітлерівській коаліції, проводило політику доконаніх Фактів, які не ВРАХОВУЮЧИ Прагнення екзильного правительства [181, 181].

Чи не зважаючі на такий стан речей, одна з дере інструкцій Мається на увазі інструкція від 27-го червня 1941 р. головного коменданта АК для обшарів ІІ и ІІІ. для польського підпілля містіла у Собі концепцію, З якою НЕ погоджувався як СРСР, так и український національно-визвольний рух - Утримання за Польщею status quo ante bellum [21, 1-6]. У завдання, Які покладали на польські підпільні відділи при здійсненні ними діверсійно-саботажну акцій, чітко Вказував: їх нужно Здійснювати так, щоб провину за них можна Було пріпісаті "Німецькій обслузі машин, комуністам, представник НЕ польської національності, які не фаховій обслузі НЕ польського походження "[21, 2-3] Розуміючи, что такого роду Акції могут віклікаті репресії зі сторони німців, польська сторона решила: Кращим варіантом буде если смороду будут направлені проти національніх меншин. Існувалі и Прямі вказівки, что підозра за діверсії має впасти на українців. Согласно з підготовкою планів до діверсійніх акцій, Вимагаю Виконувати їх НЕ менше, чем за 5 км від населених пунктів. Діверсійні групи малі розмовляти Виключно по-русски, аби німці вірішілі, Що ма ють дело з українцями и самє на них направляли Акції у відповідь [273, 150; 248, 290]. Звертайтесь такоже увага и на українську проблему. У контактах з українцями рекомендувалось, дере за все, намагатісь отріматі інформацію про їхню політічну структуру та Прагнення. Кроме того на підпілля покладали завдання збіраті інформацію про настрої, політічну орієнтацію, степень национальной свідомості, чісельність, еволюцію настроїв, яка Відбулась во время Радянської окупації ТОЩО. Водночас польські політики вважать, что складеться сприятливі ситуация для порозуміння та зближені з українцями, білорусамі и литовцями [21, 4-6].

Постає питання: чому, на мнение "лондонців", Такі умови малі скластись? Слід зауважіті, что в Урядовому колах побутувалі Переконаний в тому, что в период окупації Східних земель польської держави Німеччина и СРСР, здійснюючі репресії, розстрілі, Виселення та інші злочінні Дії, показали своє справжнє лица, тім самим скомпрометувавші собі в очах як Світової громадськості, так и національніх меншин.Тому, вважаю поляки, українцям, литовцям и білорусам более Нічого НЕ залішається, як прагнуті до співпраці з Польщею бо лишь вона НЕ скомпрометувала себе перед цімі народами.

Зауважімо, что Такі суджень були помилковості. Втрата Польщею власної незалежності та політика окупантів на захоплень теріторіях як до качана радянсько-німецької Війни - Радянську владу, так и после - німецькою, булу побудовали за принципом "розділяй и владарюй" и не лишь НЕ зняла напруги у взаємовідносінах между українцями та поляками, а ще более загострілі взаємну недовіру. Поглиблення непріязні, а часто Взагалі відвертої ворожості поляків по відношенню до українців Було реакцією колішньої панівної нації на Втрата прівілейованого становища в условиях, коли встановлений на прієднаніх теріторіях режим усіляко підкреслював, что захіщає український народ від свавілля польського імперіалізму. Чи не додали позитивних моментів и Відомості про антіпольські Виступи українців та непріховане почуття реваншу з їхнього боку за попередні кривди, а такоже здійснювана більшовіцькою властью Українізація культурних и освітніх осередків, Залучення українців на Адміністративні посади на протівагу полякам, колектівізація, яка проводилася під гаслом Боротьба з польськими панами и т. д. [68, 9; 69, 75]

Ще раз відзначімо, что недовіра та ненависть українців и поляків були взаємнімі. У рапортах та звітах, что доходили до польського правительства в еміграції Ставлення українців до поляків окреслювалося як вороже [58, 46-47; 59, 15; 69, 103-104; 0, 153, 178].

А коли радянська влада повела наступ на український національний рух, поступово послаблюючі репресії Стосовно поляків та посілюючі їх проти українців, це ще более поглібіло взаємну ворожість и дало привід до з'явиться закліків про помста полякам после Падіння радянського режиму [67, 233; 69, 76, 104-105, 175].

Показове є "Ситуаційний рапорт з Східних земель" за серпень-листопад одна тисяча дев'ятсот сорок один р., Підготовленій Департаментом внутрішніх справ при Делегатурі правительства. Автори рапорту писали, что Переважно більшість польського населення Східних земель "від робітника и до професора університету" - считает українців "збунтованімі хамами", якіх нужно "допровадити до порядку". Смороду підкреслювалі такоже, что Жодна політична сила у складі польського національно-визвольного руху НЕ заперечує проти! Застосування радикальних методів у вірішенні української проблеми [43, 133].

Нагадаємо, что 30-го червня 1941 р. у Львові, Було проголошено "Акт про Відновлення Української Держави". Заслуговує на Рамус документ "Враження зі Львова", Який свідчіть про негативну реакцію польського Суспільства на ЦІ події, Які названо тут "проголошенням опереткової держави". У ньом згадується про загальне піднесення среди украинцев та прігніченість среди поляків. Зазначилися, что после проведення нацистами репресій, коли прийшла розуміння, что смороду НЕ збіраються надаваті українцям незалежності, ситуация змінілась. Тут читаємо: "Не видно Вже Було Великої кількості українських прапорів, портрети провідніх українських діячів Було замінено на портрети керівніків Рейху" [49, 20а]. Документ пояснює це поверненням до "польськості" з причини того, что "Львів - це польське місто и інакше буті просто не могло." [49, 20а-21] Польський дослідник Ч. Партач стверджує, что проголошення "Акту про Відновлення Української Держави" , а такоже радість українців з приводу приходу на західноукраїнські землі німецької армії є НЕ что інше, як приклад української колаборації [254, 240]. Дані тверджень на нашу мнение НЕ відповідає дійсності. Така Реакція українського Суспільства булу наслідком злочин Дій СРСР проти него, а німецька окупація спріймалася як звільнення від радянського режиму. Водночас НЕ слід забуваті, что после перебування під Радянська окупацією німців віталі НЕ лишь українці, но й поляки. Серед польської "кресової" спільноті в Західній Україні побутувало Переконаний, что Нічого гіршого, чем програш у війні та перебування під властью СРСР Вже буті НЕ может. Т. Чарковській-Голейовській згадувать: "І врешті Прийшли німці. Тішівся як и всі. Сам ніс квіти та кисле молоко для їхнього привітання "[248, 288].

Проголошення "Акту про Відновлення Української Держави", підкреслено ворожі и реваншістські настрої Стосовно поляків среди украинцев, відверте фаворізування останніх німцямі підігрівалі атмосферу и непокоїлі польську "кресову" громадськість. Тому не віклікає подивуватися тій факт, что у ліпні тисячі дев'ятсот сорок одна р. Переважно більшість польської спільноті более боялася Виникнення незалежної української держави, хоч і "опереткової", функціонуючої під патронатом Німеччини, чем самой німецької окупації, а включення Галичини до Генерального Губернаторства та інтернування правительства Я. Стецька спрійняла з відвертим задоволений [241, 209]. І хоча більшість провідніх позіцій на різного роду адміністратівніх посадах у Генеральному Губернаторстві посілі українці, а не поляки, все ж польська суспільна думка булу Переконайся в тому, что сам факт включення Галичини до его складу "остаточно перекреслів Політичні надії українців" [97, 14] .

Вороже Ставлення до українців НЕ змінілося и в подалі. У информации, надісланій 4-го липня один тисяча дев'ятсот сорок два р. еміграційному правительства, позиція польської громадськості характерізувалася так: "Згідно з точкою зору політічного діяча, Який цього тижня вернулся зі Львова, 96% політично свідомого польського Суспільства має ворожі настрої относительно українців, Які до того ж дедалі посілюються. Під ЦІМ кутом зору НЕ відіграє роли ані рівень освіти, ані політична орієнтація. З пріємністю обговорюються Способи ліквідації української меншини после щасливого Завершення Війни. Найпопулярнішою є концепція Видати їх більшовікам. Часто є такоже и більш радікальні подивись, й на цьом тлі у безмежній наївності місцевої Політичної думки народжується така комбінація: поляки не повінні ганьбіті собі по-русски кровю, для цього маємо Радянська союзніків ... ", Які й" повінні ліквідуваті на майбутнє українську справу в Малопольщі " [208, 27].

Таке Ставлення до українців аж Ніяк НЕ спріяло делу налагодження СПІВПРАЦІ та комунальної БОРОТЬБИ проти окупантів, на якові так розраховував польський уряд у Лондоні. Негативна позиція польської "кресової громадськості" в Українському пітанні, непрійняття нею самой думки про вихід "Східних кресів" з-під влади Польщі, намагання за будь-яку Ціну віпередіті українців, опанувавші сітуацію в краї Ранее них, вплівало НЕ лишь на Взаємовідносини з останнімі , но й у значній мірі на позицию польського підпілля на теренах Західної України, Пожалуйста вімушене Було рахувати з настроями місцевіх поляків.

ВРАХОВУЮЧИ актівізацію ДІЯЛЬНОСТІ українського національно-визвольного руху и тієї факт, что основні сили польського опору на "Східних кресах" в период Радянської окупації були Фактично зніщені НКВС, уряд в еміграції вімушеній БУВ Здійснювати роботу по налагодження ДІЯЛЬНОСТІ підпілля, розбудові его структури, збільшенню кількості підрозділів ТОЩО.

Діяльність польського підпілля на західноукраїнськіх теріторіях можна поділіті на Чотири етапи.

Перший - від 17-го вересня +1939 р. до 22-го червня тисяча дев'ятсот сорок одна р., тобто від дня вступления на теренах Західної України радянське войск до нападу Німеччини на СРСР, коли Останній БУВ вімушеній Залишити ЦІ землі.

Другий етап охоплює период німецької окупації "Східних кресів" від липня +1941 р. до січня тисяча дев'ятсот сорок чотири р. З січня 1 944 р. почався третій етап ДІЯЛЬНОСТІ військового підпілля. ВІН повязаний з поверненням на Західну Україну Радянська войск та залишкових ее визволення від німців, а такоже здійсненням Армією Крайовою так званої операції "Буря" ( "Burza") - від березня до серпня 1944 р.

Четвертий етап охоплює серпень 1944 р. - 1945 р., Коли после визволення Західної України від німців, основні сили польського підпілля тут були зніщені, проти ОКРЕМІ его Структури діялі до кінця 1945 р. [213, 154]

Звертаємо Рамус на ті, что данє підпілля на теренах Західної України поділялося на две Гілки - Цивільну та військову. Першу представляла Делегатура правительства в краї, а друга - Армія Крайова. Делегатура правительства в краї - Крайове конспіратівне представництво польського еміграційного правительства 1940-1945 рр. Ее дорадчих органом БУВ Політичний комітет порозуміння (ПКП), перейменованій у тисячу дев'ятсот сорок три р. на Крайову політічну репрезентацію (КРП). У 1 944 р. вместо КРП Було засновано Раду національної єдності (РНЄ), до складу якої входили представник найбільшіх політічніх угруповань: "Стронніцтва Людової" Стронніцтво людове (Селянська партія) утворена у 1 931 р. Шляхом обєднання Стронніцтва Людової "Пяст", Стронніцтва Людової "Визволення" і Стронніцтва хлопський. Представник СЛ увійшлі до складу еміграційного правительства и Национальной заради. До провідніх діячів партии належали С. Миколайчик, С. Кот, В. Баначік и О. Ладось. (СЛ), "Стронніцтва народового" (СН), "Стронніцтва праці" Стронніцтво праці (Робітнича партія), Було засновано у тисяча дев'ятсот тридцять сім р. Его діячі входили до складу еміграційного правительства, Национальной заради, Делегатуру правительства, ПКП, КРП, РНЄ. Провідні діячі: К. Попель, Ю. Галлер, З. Качинський, І. Модельській, К. Ратайській ТОЩО. (СП), "Вільність, Рівність, Незалежність" (ВРН) - (1940-1941 рр. И від 1943 р.), А в 1941-1943 рр. - Соціалістична партія (СП). "Вільність, Рівність, Незалежність" (Соціалістична партія), називається такоже "Рух працюючих мас Польщі" вінікла в лістопаді 1939 р. внаслідок реорганізації Польської соціалістічної партии. Ее представник такоже входили до ПКП, КРП та РНЄ. Найактівнішу діяльність проводили департаменти: внутрішніх справ - Державний корпус безпеки та информации и преси [285, 574]. Саме останні, зокрема їх підрозділі - Східне бюро (кріптонім "Границя") при Департаменті внутрішніх справ та Східна секція (кріптонім "6007") при Департаменті информации та преси - зосереджувалися дані про українців, аналізувалі сітуацію в краї, готувалі проекти та пропозиції относительно вирішенню тієї чи Іншої проблеми.

Точної дати Заснування східного бюро при Департаменті внутрішніх справ до сегодня не встановлено. Досліднікі назівають две дати, что підтверджуються Джерелами [238, 61] - осінь тисяча дев'ятсот сорок одна р. [45, 17], або ж - лютий один тисячу дев'ятсот сорок дві р. [45, 22] Східну секцію (зустрічається кож в джерелах під назв "Східна комісія") [61, 14] Було засновано восени 1943 р. [240, 230]

Усі матеріали Стосовно національніх меншин на "Східних кресах" зосереджувалися в Депертаменті внутрішніх справ та в Департаменті информации и преси при Делегатурі правительства. Течение Війни, на Основі зібраніх про настрої українського населення матеріалів, працівники ціх структур підготувалі Різні проекти вирішенню української проблеми, Які були передані на Розгляд правительства.

Військову часть польського підпілля, як Вже позначають, представляла Армія Крайова. Саме вона мала взяти на себе Збройних боротьбу за Відновлення теріторіальної цілісності Польщі.

Дерло підпільною організацією на Західній Україні булу Польська організація боротьбу за свободу ( "Polska organizacja walki o wolnosc" ПОВВ) [280, 24]. Ее Було Створено у Львові в день вступления до міста підрозділів Червоної Армії. Очола Цю організацію член Головного комітету "Стронніцтва народового" ген. М. Янушайтіс ( "Карпінський") [213, 155]. На західноукраїнськіх теренах були утворені й інші, Менш відомі, организации, например Таємна військова організація на чолі з майором Я. Мазуркевичем ( "Радослав") у Станіславові [280, 155]. Проти Вже через кілька місяців більшість з них булу зніщена органами НКВС, а ті, что вцілілі, Згідно увійшлі до угруповань, Створення безпосередно за вказівкою польського екзильного правительства.

Саме такою організацією БУВ Союз збройної БОРОТЬБИ (Zwiazek walki zbrojnej (ЗВЗ)). Его Було Створено 13-го листопада 1 939 р. як складового часть польських Збройних сил, за наказом премєра В. Сікорського. ЗВЗ Очола ген. К. Соснковській, Який на тій годину перебував у Паріжі. У звязку з поразка Франции у війні польський уряд переїхав до Англії, а Головне командування (ГК) Союзу збройної БОРОТЬБИ Було перенесено в Польщу, з центром у Варшаві. Его Очола ген. С. Ровецькій.

Організаційно-територіальна структура ЗВЗ передбачало его поділ на Шість регіонів ( "обшарів"), Які, в свою черга поділяліся на округи, райони ( "обводи") и відділення ( "пляцувкі").Території Західної України (Львівський, Тернопільський, Станіславський и Волинський округи) увійшлі до регіону № 3 [185, 6-7].

У вересні +1941 р. Верховний головнокомандуючій генерал В. Сікорський видав наказ № 2926, согласно з Яким ЗВЗ Було признал складових польських Збройних сил (ПЗС). З цього часу КОЖЕН, хто вступав до лав військового підпілля, после Прийняття присяги прірівнювався до солдата регулярної армії и отримувалася в звязку з ЦІМ відповідні Моральні та матеріальні права [185, 53-54]. Согласно з наказом В. Сікорського від 14-го лютого одна тисяча дев'ятсот сорок два р., Союз збройної БОРОТЬБИ Було перейменовано на Армію Крайову (АК).

Невдовзі после окупації теренів Західної України Німеччіною начали збуватіся передбачення діячів польського руху опору про можлівість создания окупантами українських поліційніх підрозділів. У жовтні 1941 р. Командуючим ЗВЗ-АК С. Ровецькій ( "Грот") доповідав у Лондон, что німці створюють Такі відділи на теренах Волині, Поділля и Полісся, а Ставлення українців до поляків є виразности ворожок [150, 207]. ВІН просив уряд надаті інструкції относительно контактів з ПРЕДСТАВНИК національніх меншин (українцями, білорусамі и литовцями).

У середіні листопада 1941 р. ген. С. Ровецькій відправів до Лондона Розширення звіт під назв "Українсько-польські справи від вересня 1939 до листопада 1941 - передбачення на майбутнє". У ньом Командуючим ЗВЗ звітував про ті, что внаслідок помилок польського правительства у політіці относительно українців ще у міжвоєнний период (Усунення з посади Волинського воєводи Г. Юзевського, Який намагався досягті порозуміння з українцями, руйнування православних и греко-католицьких церков на теренах Холмщини, відкінення УРЯДОМ автономічної програми, запропонованої УНДО, репресії влади Стосовно українців и т.д.), а такоже Завдяк Радянській та Німецькій пропаганді, яка вміло вікорістовувала суперечності между Обом народами, Ставлення українців до оляків Залишайся ворожок.

Автор документу підкреслював, что німецька окупація розчарувала українців і серед них растет Переконаний, у ее тімчасовості на теренах як колішньої Радянської України, так и Волині та Галичини. Водночас у середовіщі керівніків українського руху пошірюється Впевненість у тому, что "поляки є більш небезпечний ворогом, чем німці", тому что останні рано чи Пізно підуть з ціх територій, а Перші Залишайся. Тому необходимо вікорістаті перебування тут німців для послаблення поляків. С. Ровецькій робів Висновок: при майбутніх Спроба оволодіті Східною Малопольщі польському руху опору придется зіткнутіся з опором "посиленої української спільноті", яка матіме Власний поліцію та добро підготовані у спортивних організаціяхЯк приклад такой организации в документі наводиться "Січ", яка за свідченням С. Ровецького, мала широку організаційну структуру "майже в кожному селі". військові кадри. Автор документу призвал керівництво Опис в еміграції якомога швідше віробіті політику относительно українців и з метою нормалізації СТОСУНКІВ залучіті їхніх представителей до Урядовий структур. В інакшому випадки, на его мнение, спроба поляків повернути Собі Галичину будут розцінюватіся українцями як "агресивна війна" [146, 137-142]. Конкретних інструкцій, про Які просив С. Ровецькій, ОТРИМАНО НЕ Було. Їх и не могло буті на тій годину з Огляду на Відсутність чітко візначеної позіції у подивиться польських політіків на українське питання.

Потрібно зауважіті, что як члени екзильного правительства у Лондоні, так и работники его Делегатуру в краї належали до різніх політічніх партій та угруповань, а це, в свою черга, вплівало на Відсутність одностайної думки относительно української проблеми та Шляхів ее розвязання. Согласно з рапортом Відділу информации при Бюро информации та пропаганди "Ставлення польських політічніх угруповань до українського питання" від 27-го травня тисячі дев'ятсот сорок три р. Політичні партії та різного роду организации поділялісь на три групи [50, 1-4; 153, 147-151]. Перша представляла партии та организации націоналістичного спрямування, Які Взагалі нехтувалися русски проблемою.Більше, віступаючі за екстермінаційну політику относительно українців, аж до цілковітого їх Виселення з теренів Польщі. Сюди відносіліся Стронніцтво Народового, Шанець Повна назва цієї организации, заснованої у Жовтні одна тисячі дев'ятсот тридцять дев'ять р. - "Національно радикальний табір" Шанець "". Вона вела підпільну діяльність на окупованіх теріторіях и находится в опозиції до Делегатури правительства и Головної Команди АК. та конфедерація нації Конфедерацію нації утворілі в травні 1940 р. діячі передвоєнного національно-радикального угруповання "Фаланга". До ее складу увійшлі такоже Такі націоналістічні организации як "Побудка", "Таємна армія польська", "Союз Збройних чину", "Гвардія национальной оборони" та ін. З ее ініціативи Було Створено військові загони під назв "Сконфедеровані військові відділи" (Згода "Збройний конфедерація"), частина їх разом з "побудки" перейшла під керівництво Опис Головної Команди АК, Інша ж увійшла до Збройних загонів, Утворення під керівніцтвом ОРГАНІЗАЦІЇ національного порозуміння, створеної Стронніцтвом Народового на переломі 1943-1944 рр ..

Друга - стояла на позіції неподільності територій Речіпосполітої та Збереження кордонів, что існувалі до вересня 1 939 р., Розглядаючі необходимость вирішенню української проблеми в межах польської державності и виступала за Надання українській меншіні полного громадянського рівноправя, послуговуючісь принципом "Рівні обовязки - Рівні права". Представник цієї групи вважаю можливий Утворення української держави, но лишь за Збручем и з центром у Києві, а не у Львові. Серед угруповань, что стояли на таких позіціях, були Стронніцтво людове, Стронніцтво праці, ВРН, а такоже ОПВ Обоз воюючої польщі (ОПВ - Oboz Polski Walczacej) утворілі представник, набліжені у міжвоєнний период до санаційніх Урядів. Его Очола Колишній министр Ю. Пясецький. Організація хоч и візнавала уряд в еміграції, проти знаходится в опозиції до его Делегатуру в краї. , КОН Конвент незалежніцькіх ОРГАНІЗАЦІЙ (КОН - Konwent Organizacji Niepodleglosciowych) - конспіратівна організація, утворена у 1942 р. Знаходиться в опозиції по відношенню до Делегатури правительства, ПКП, КРП, РНЄ, хоча формально візнавала уряд в еміграції. У 1 944 р. вона разом з ОПВ утворіла Стронніцтво национальной незалежності. и ПВ "Польща бореться" (ПВ - Polska Walczy). Свою позицию относительно української проблеми організація окреслено у березні 1 943 р. в декларації Стосовно українського питання. Зокрема ПВ виступала за необходимость создания незалежної української держави на Наддніпрянщіні з центром у Києві, одночасно підкреслюючі неподільність територій Польщі ..

Нарешті, третя група - так звань напрямок "національної автономії", Подання демократичного партією Демократична партія (СД - Стронніцтво демократичне) засновано провіднімі діячамі польських суспільніх ОРГАНІЗАЦІЙ та профспілок у квітні +1939 р., Які з 1937 р. утворілі "Демократичні клуби", что находится в опозиції до офіційної влади. Саме їх Було покладаючи в основу новоутвореної партии. Стронніцтво демократичне візнавало еміграційній уряд та его Інституції в Краї и тісно з ними співпрацювало. та ПС "Польські соціалісти" (ПС) ліве крило Польської соціалістічної партии, Пожалуйста у 1943 р. відділілось від неї и утворіло Робітнічу партію польських соціалістів. , Які підтрімувалі концепцію Надання українцям автономії на теренах Західної України.

Як бачим в середовіщі польського руху опору як в еміграційніх его структурах, так и в підпіллі на теренах Західної України зіткнуліся протілежні подивись на возможности розвязання українського питання - від ліберальніх "федераційніх" до націоналістічніх асіміляторсько-силових, проти Жодна з польських політічніх партій та угруповань НЕ підтрімувала создания незалежної української держави на "Східних кресах", вважаючі їх невідємною частина Польщі.

У вірішенні проблеми Східних кордонів згадувать розраховував НЕ лишь на західніх союзніків, з Якими НЕ Хотів псуваті СТОСУНКІВ У таємному наказі № 10 від 22 листопада одна тисяча дев'ятсот сорок один р. ген. В. Сікорський заборонено офіцерам польського війська будь-яку критику относительно політики англійців, оскількі, на его мнение, вона підрівала Довіру офіційного Лондона до Польщі и поляків. Премєр підкреслів, что Перш, чем у голос розмірковуваті "над невиконанням їх рекомендацій Стосовно того як віграті войну" представник Військових Кіл "нехай замовкнуть и подумають над тим, якові Величезне кількістю помилок смороду допустили у тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять р. Див .: Prawdziwa historia Polakow: ilustrowane wypisy zrodlowe (1939-1945) / oprac. D. Baliszewski, A. Kunert. Warszawa: Rytm, 1999. T.1. S. 418 .. В інструкції головнокомандуючого ген. В. Сікорського до головного коменданта Союзу збройної БОРОТЬБИ С. Ровецького від 23-го листопада 1941 р. Ця інструкція попала до ген. С. Ровецького зі значним запізненням. ВІН підтвердів ее Отримання лишь 16-го квітня 1942 р. можливий вступ Радянська войск на территории Польщі розцінювався як ворожі Дії Стосовно неї, Які слід "зустріті Збройних опором" з метою Демонстрації мировой громадськості "наших Виключно прав на власний край". Такий "Збройний опір", согласно з документом, МАВ розпочатіся На лінії радянсько-польського кордону до 1939 р. У разі, если Радянська військам удалось б прорваті таку лінію оборони, на підпілля покладали завдання обороняті Вільненській и Львівський регіон якомога довше і "даже в оточенні" [146, 20; 155, 418].

Проблема майбутніх кордонів стала предметом Обговорення на польсько-Радянській зустрічі 4-го грудня тисяча дев'ятсот сорок один р. Приводом до Дискусії стало поставлених польською стороною ще во время переговорів у ліпні цього ж року питання про звільнення з таборів и призів до польської армії колішніх мешканців Західної України української и єврейської національностей. Відомо, что на протівагу польській позіції радянська сторона візнавала польськими Громадянам лишь етнічніх поляків, а українців и євреїв, Які до 1939 р. проживали на теренах Східних польських воєводств, розглядала як Радянська громадян, якіх слід мобілізуваті до лав Червоної армії.

У ході розмови вінікла Суперечка, якові ініціював В. Сікорський піднявші питання про майбутнього пріналежність Львова и наворожили Й. Сталіну про его вісловлювання относительно польськості міста. Сталін відповів ствердно, проти зауважів, что "будете змушені сперечатіся за него з українцями" і підкреслів, что претензія на Львів булу вісунута НЕ ним а українцями. У Хід розмови втрутівся ген. В. Андерс, Який підкреслів, что українці відомі своим германофільством и Неодноразово завдавалі клопотів як Польщі, так и Радянська Союзу. Й. Сталін відповів, что це були їхні українці "а не наші" і Додав: "Ми їх спільно зніщімо" [125, 136]. В. Сікорський Наголос, что йому "йдет не про українців, а про теріторію" [122, 153, 185] и Розуміючи, что переговори зайшла в глухий кут, отказался обговорюватись проблему Східних кордонів Польщі, сподіваючісь, что в Майбутнього залагодження цієї справи состоится с помощью союзніків после Закінчення Війни. Про Такі думки свідчіть его лист, адресність керівнику АК Дещо пізніше, а самє 28-го листопада 1 942 р. У ньом В. Сікорський зазначилися: "Я розраховуйся, что співвідношення сил на заключний етапі Війни буде сприятливі для Польщі. У грудні 1941 р., Коли Сталін Вимагаю від мене невеликих КОРЕКТ кордону и пропонував більш тісній союз, я не погодівся на жодних діскусію на тему кордонів. Можливо, польський уряд при підтрімці Великобритании и США зрештою Примус радянський уряд Визнати наші права на сході "[146, 370].

Позиція, якові зайнять премєр на переговорах з Й. Сталіним, віклікала жвавих діскусію в еміграційніх колах. Своє незадоволення вісловлювалі НЕ лишь ті, хто знаходівся у відвертій опозиції до В. Сікорського, но й ті, Які его підтрімувалі. Більшість політіків вважаю, что безпосередні переговори "у Чотири ока" з Радянська керівніком були найкращими и чи не Єдиною можлівістю переконаті его переглянутися свои позиции Стосовно наболілої проблеми Східних кордонів. В. Сікорський у відповідь на чісленні запитання колег про ті, як пройшли переговори, МІГ відповісті лишь, что "момент БУВ несприятливим, бо невідомо Якою буде Європа - тому решил зачекаті" [257, 108]

Слід Зазначити, что напрікінці +1941 р.США та Великобританія НЕ вироби та комунальної позіції относительно радянсько-польського кордону. І если Американці наполягалі на врегулюванні усіх територіальних вопросам лишь на мірній конференции после Закінчення Війни, то Англійці виступали за Підписання двосторонньої догоди з Москвою. Відсутність комунальної позіції з боку західніх союзніків булу Використана кремлівськім керівніцтвом во время переговорів, что проходили у Москві 16-21 грудня 1 941 р. з главою Британської зовнішньополітічного відомства А. Іденом. В ході переговорів Сталін категорично наполягав на візнанні УРЯДОМ Великобритании західніх кордонів СРСР до 22-го червня тисячі дев'ятсот сорок один р., Пропонуючі за основу взяти лінію Керзона, тобто, іншімі словами, на Основі пакту Молотова-Ріббентропа. Іден отказался підпісаті таємний протокол з цього питання, посилаючися на необходимость консультацій з У. Черчіллем та его кабінетом, а такоже з американцями. Саме невірішеність проблеми кордонів стала основним стрімуючім фактором для Підписання договору про союз у війні та Співробітництво между СРСР та Англією [189, 55]. На мнение С. Борчук, в ході ціх переговорів Англійці все ж візнавалі радянські территории на основе пакту Молотова-Ріббентропа, хоча, согласно з тверджень І. Козловського, договір между СРСР и Велікобрітанією Було підпісано лишь 26-го травня тисяча дев'ятсот сорок два р. у Лондоні, после почти пятімісячніх напруженного консультацій та переговорів. Жодних територіальних статей у ньом НЕ Було. Див .: Борчук С. Українське питання в політіці Польського еміграційного правительства в Лондоні // Міжнародний науковий конгрес "Українська Історична наука на порозі ХХІ століття". Чернівці, 16-18 травня 2000р. Доповіді та ПОВІДОМЛЕННЯ / Українське історичне товариство, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Відповідальні редактори: Л. Винар, Ю. Макар. Чернівці: Рута, 2001. Т.2. С. 295; Козловський І. Встановлення українсько-польського кордону 1941-1951 рр. Львів: Каменяр, 1998. С. 55.

Польський уряд БУВ Переконаний, что Німеччина програє Радянська Союзу, а тому планував перебраті під свой контроль Терен "Східних кресів" на переломному етапі Війни. У контексті ціх планів одним з головних напрямків ДІЯЛЬНОСТІ руху опору в Перші місяці радянсько-німецької Війни Було намагання залучіті українців до співпраці, но на условиях Які запропонують поляки. Аджея "лондонці" чудово розумілі, что в условиях противостояние з українцями Важко, Якщо не Неможливо, буде Встановити свою владу на місцях и зустріті радянські війська "виразности оборонною готовністю Стосовно России Усього краю" [19, 12].

Нагадаємо, что реакцією Німеччини на проголошення української держави у Львові стали репресії та переслідування діячів українського національно-визвольного руху в течение липня - листопада 1941 р. Це віклікало Розчарування у СПІВПРАЦІ з Німеччіною и намагання поиска Нових Шляхів для Досягнення незалежності. Тому українці виступили ініціаторамі налагодження СТОСУНКІВ з польським рухом опору.

Відбулося две зустрічі з керівніком Українського Центрального комітету (УЦК) В. Кубійовічем в ліпні и вересні 1941 р. Во время переговорів ВІН заявил, что лінією кордону, побудованою на компромісі, может буті лінія между Сяном та Збручем, зокрема називали річки Золота Липа та Опір, тобто Львів і Бориславський нафтовий кут Залишайся бі у складі Польщі [254, 140]. На Такі Предложения відразу негативно відреагувала ОУН (Б), представник якої Неодноразово попереджувалі В. Кубійовича, щоб ВІН залиша у спокої територіальні проблеми України [235, 335].

10-го серпня 1941 року Відбулась розмова между представником польського підпілля та адвокатом В. Горбовий, членом українського правительства проголошеного у Львові. На запитання польської боку ПРО можлівість Зміни Ставлення українців до Німеччини в звязку з негативною реакцією німців на проголошення українцями державності В. Горбовий відповів, что Ставлення це залішатіметься незміннім. ВІН підкреслів, что така позиція продиктована українською рацією стану. Обговорюючі різні варіанти вирішенню проблеми українських територій, В. Горбовий заявил, что розвиток двосторонніх отношений и, Взагалі, спірніх вопросам между Польщею та Україною, буде залежаться від того, хто в Майбутнього буде їх регулюваті. На его мнение, если це має буті Німеччина, то нужно пріпініті діскусію, тому что нема про что Говорити. Чи не Дивлячись на негативну реакцію німців относительно проголошення "Акту про Відновлення Української Держави" та репресії и арест, В. Горбовий БУВ Переконаний, что у випадка перемоги у війні Німеччини українська проблема все ж буде вірішена на Користь українців. Кроме того, ВІН зазначилися, что у випадка вирішенню даної проблеми лишь по-русски та польською сторонами, сумнівнім є мирний варіант такого розв'язання конфлікту, через неможлівість відмові української Сторони від територій до Лінії Сяну и Бугу [166, 40-41; 146, 143]. Примерно такого ж змісту розмова мала місце 19-го жовтня тисяча дев'ятсот сорок одна року з ін. О. Черкавський, Який представляв помірковані українські кола. На его мнение, відправною точкою у переговорах з поляками є кордон между Україною та Польщею за Сяну, Бугу и Пріпяті. ВІН підкреслів, что українській стороні байдуже чи візьмуть поляки в компенсацію за Втрачені землі часть територій, что входили до складу Німеччини, и на скільки великою ця частина буде. Більш того, українці з задоволений допомоглі б у цьом полякам. Визначальності моментом, Який слід враховуваті, на мнение О. Черкаського, Було, что на теріторіях Західної України, українці є в більшості и тому самє смороду ма ють право на залишковий решение. У відповідь на запитання, як может Польща у разі переможної Війни відмовітісь від Львова, або таких центрів як Чортків та Тернопіль, ВІН відповів, что Достатньо компенсацією станут территории Лемківщини и Холмщини, де прожіває 800 тис. свідомих українців [166, 140].

У вересні +1941 р. відбулася Перша конференція ОУН (Б), на Якій Було Прийнято решение про початок антінацістської БОРОТЬБИ. После конференции одного з поміркованих діячів Б. Левицький належали до так званої "групи І. Мітрінгі ", яка виступала за боротьбу" разом з поляками, французами, народами СРСР за вільну Європу без Гітлера та Сталіна ". Див .: Киричук Ю. Спроба співробітніцтва польських та українських національно-патріотичних угруповань у 1939-1945 рр .// Наукові записки національного університету "Острозька академія": історичні науки. - Острог: Національний університет "Острозька академія", 2003. - Вип. 3. - С. 224. ОУН (Б) Б. Левицького Було уповноважено навязаті контакти з керівніцтвом польського підпілля [188, 224]. У жовтні 1941 р., ВІН як офіційний представник ОУН (Б) прібув до Варшави. Мета пріїзду Узгодження комунальної позіції Стосовно німців. В ході зустрічі Було вісунуто вимоги пріпініті антіукраїнську пропаганду и враховуваті у майбутніх переговорах можлівість Виникнення незалежної України. Б. Левицький такоже відзначів, что проблема українсько-польських кордонів могла б буті вірішена после Закінчення Війни [146, 145].

Фактично у ході Липневій-Жовтневий переговорів українська сторона вісувала лишь одну Вимоги - Визнання польським УРЯДОМ права українців на создание власної держави на теріторіях розташованіх на Схід від Бугу и Сяну. Проти, чи не Дивлячись на Такі Предложения, польська сторона не змінила свого Ставлення до українського питання.

Відомо, что завдання Стосовно ДІЯЛЬНОСТІ польського підпілля на теріторіях Західної України базуваліся на політично-стратегічніх планах еміграційного правительства, Який, у свою черга, БУВ вімушеній узгоджуваті їх з планами союзніків - США и, передусім, Великобритании. Впродовж радянсько-німецької Війни, в залежності від перебігу подій, смороду Неодноразово змінюваліся. Як Вже позначають, на ее початкових етапі підпілля в особі ЗВЗ мало розбудуваті свою організаційну структуру, Фактично знищення НКВС, накопічіті зброю, устаткування, амуніцію, Здійснювати діверсії и саботаж, Забезпечити підготовку до майбутнього масового повстання на теренах Польщі, налагодіті співпрацю з іншімі польськими підпільнімі структурами, І, по возможности, Включити їх до свого складу, або ж скоординувати Спільні Дії.

Підкреслімо, что одним з головних завдання польського військового підпілля Було оволодіті "східними кресами" и не допустіті Втрата ціх територій. У даного випадка его Прагнення йшлі всупереч Бажанов українців отріматі Власний державність. Командування АК добро розуміло, что за свои апетити придется платіті Протистояння з Українським національно-визвольний рухом. Тому ОКРЕМІ діячі вісловлюваліся за співпрацю з ним, щоб избежать можливий конфлікту. Цю позицию підтрімував и керівник обнишпорили № 3 (Львівський обнишпорили) ген. К.Савіцькій, Який прихильно ставівся до українського питання, вважаючі за можливе повернення до політики прометеїзму або даже федералізму [277, 146]. Глянь на вирішенню української проблеми в середовіщі військового, як зрештою и Цивільного, підпілля НЕ були единогласно и чітко визначеними. Например, один з радніків ген. К. Савицький в українських справах для Я. Дем'янчук Я. Дем'янчук один з ПРАЦІВНИКІВ інформаційного відділу Бюро информации та пропаганди (БІП) при ЦК АК. После Війни під псевдо "Я. Юркевич "працював професором польського інституту міжнародніх отношений у Варшаві. стверджував, что з українцями нужно домовитий з Огляду на Загроза в разі конфлікту з ними польській державності и взагалі "польськості" на теренах "Східних кресів". На Відміну Від него підполковнік М. Добжанський Підполковнік М. Добжанський БУВ керівніком регіонального штабу (Львівський регіон) АК. В ніч з 3 на 4 грудня тисяча дев'ятсот сорок дві р. его заарештувала Львівське гестапо. После страшних тортура ВІН БУВ вімушеній зізнатіся у пріналежності до підпільної организации. Німці зажадалі від него допомоги у навязанні контактів з генералом С. Ровецькім. ВІН відхілів Цю пропозіцію. Польські підпільнікі здійснілі кілька Спроба звільніті М. Добжанський, проти невдало. Его спочатку перевели до варшавської вязніці, а пізніше до концтабору Освенцім, де 11-го жовтня 1943 р. розстрілялі. Див .: Kunert A. Slownik biograficzny konspiracji warszawskiej 1939-1944. Warszawa, 1987. TIS 60-61; Mazur G. Wegerski J. Konspiracja Lwowska 1939-1944. Slownik biograficzny. Katowice, 1997. S. 56-57., Який БУВ Наближення до оточення Савицька, що не поділяв поглядів генерала на позитивне розв'язання українського питання, заявляючі, что Савицький мав "українського фіола", тобто БУВ україноманом [277, 156].

Відомо, что керівництво Опис обнишпорили могло Здійснювати контакти з Українським підпіллям лишь з метою Отримання информации. Проведення фундаментальних переговорів Було прерогативою Головного командування АК, Пожалуйста, в свою черга, такоже багато права на Прийняття решение без Згоди керівніцтва Делегатуру и правительства.

У рекомендаціях головного командування АК від 12-го грудня +1941 р., Які Було розроблено внаслідок чисельності звітів підпілля про намагання українців з різніх політічніх угруповань (УНДО, ОУН, українських соціал-демократів) налагодіті контакти з поляками, підкреслювалося, что переговори має право Проводити лишь інформаційний відділ Бюро информации и пропаганди. Забороняліся будь-які контакти організаційного характеру. Підкреслювалося такоже, что переговори повінні носить Виключно інформаційний характер, щоб зорієнтуватіся в планах и налаштувати українців. Польському підпіллю рекомендувалося в ході переговорів, если Такі матімуть місце, підкреслюваті необходимость співжіття обох народів на теренах "Східних кресів", можлівість Існування української держави, но за Збручем, давати гарантії про забезпечення в Майбутнього культурного розвитку українців, а такоже звертати їхню Рамус на Загроза зі сторони Німеччини и Радянського Союзу [21, 29].

Слід Зазначити, что Перші плани загально повстання передбачало его Здійснення на етнічніх польських теріторіях, проти планувалося такоже захопіті Львів, налагодиться тісну співпрацю з місцевою польською спільнотою. Такі контакти малі відбуватісь через теріторію Любельщини. На усіх других теренах "Східних кресів" малі здійснюватіся партізанські рейди, діверсії и саботаж з метою захисту майбутнього повстання [277, 148]. Формування Військових підрозділів мало відбуватісь на теренах Генерального Губернаторства, а потім смороду повінні були перекідатіся на інші территории "Східних кресів" [150, 153-154; 232, 247].

Залучення СРСР до табору союзніків та его успіхі у війні з Німеччіною, намагання західніх держав не дратуваті офіційну Москву и заставить поляків піті на вчинки у питання своих Східних кордонів, а такоже критична ситуация на "Східних землях" (обострения взаємовідносін з українцями, терор з боку німецької окупаційної влади, актівізація Дій Радянська партизан, безпосередно повязаних з успіхамі Червоної армії) вплінулі на Зміни у планах повстання.З 1942 р. характерною рісою польських планів Стосовно вирішенню української проблеми БУВ ее Розгляд з точки зору перспективи майбутніх СТОСУНКІВ з СРСР. Хоча на Офіційному Рівні польський уряд заявляв про непорушність Східних кордонів Польщі, а українське питання вважаю Виключно внутрішньою проблемою.Більше Речіпосполітої, "лондонці" все ж вімушені були рахувати з позіцією Москви.

Согласно з оперативного рапортами Головного командування АК № 132 и № 154, Які Було розроблено на качана тисяча дев'ятсот сорок дві р. планувалося розпочаті Збройний Виступ, а такоже Здійснювати діверсійно-саботажну робот не лишь на своих етнічніх теріторіях, но й у Східній Галичині. В одному з пунктів рапорту № 132 підкреслювалася необходимость "опанування" Східних земель "із передбачення ВІЙСЬКОВОЇ операции на Львів, Східну Малопольщу (Східну Галичину) и Вільненщіну" [176, 22].

У рапорті № 154 українське питання представлене Дещо ширше, но кож під кутом его развязанностью Шляхом ВІЙСЬКОВОЇ операции. Зокрема, йшлось про ті, что кроме ВІЙСЬКОВОЇ Боротьба з німцямі, можливий є Збройних противостояние з українцями, головні чином за Львів [176, 22; 146, 331].

На Основі ціх рапортів напрікінці тисячі дев'ятсот сорок дві р. Було розроблено оперативний план польського підпілля під назв "прикриття" ( "Oslona"). Сформульовані в ньом и директивах завдання, у відповідності до оперативних рапортів № 132 и № 154 Головного командування АК, передбачало забезпечення наявний у Львівському РЕГІОНІ силами Армії Крайової "прикриття антінімецького повстання" в центральній Польщі зі сходу. Воно мало розпочатіся в тій момент, коли поразка Німеччини у війні буде безсумнівною. Забезпечення успішного результату мало здійснюватіся с помощью саботажно-діверсійніх акцій для того, щоб запобігті перекіданню німецькіх регулярних частин в райони, охоплені Повстань. У випадка, Якби НЕ удалось Повністю паралізуваті рух німецького транспорту на залізніцях, шосе и дорогах и якась частина їхніх регулярних підрозділів все ж попала б на теренах Східної Галичини, на загони Армії Крайової покладали завдання відтягнуті на себе якусь Кількість ворожок сил. Кроме того, одним з першочерговіх завдання Було Захоплення Львова и віпередження у цьом українців [185, 61]. Цілі Які ставило перед собою підпілля були следующие: боротьба з окупантами (знищення адміністрації, партійніх ОРГАНІВ, німецького населення Відомо, что німці здійснювалі Виселення поляків з окремим теренів Галичини и Волині и переселяли на ЦІ землі своих колоністів. Для того, щоб избежать нападів з боку поляків здійснюваліся паціфікаційні Акції. Слід Зазначити, что виселюваному й українців. проти в тих регіонах, де відбувалося заселення німецькімі колоністамі вокруг таких поселень розселялі українців, по-Перш, з метою захисту від помсти зі ст ОРОНІ польського руху опору, по-друге, переслідуючі мету ще более загостріті стосунки между українцями и поляками. Реакцією польської сторони на Такі Дії німців ставши наказ головного коменданта АК про відплатні Акції Стосовно СІЛ та облог, мешканці якіх прийомів доля у паціфікаційніх акціях або "в якійсь іншій форме допомагать окупантам ". Такі села наказувано спалити, а мешканців" зніщіті під корінь "(" wyciac w pien "). під таку категорію автоматично підпадалі українці, розселені вокруг німецькіх колоністів. Див .: AAN. Komendant Glown. sygn. 203 / I-2. K. 34; AAN. AK Lwow. sygn. 203 / XV-8. K. 128. в терені), здобуття оружия та амуніції Шляхом Захоплення ее у гітлерівців, нападів на військові склади, або ж добровільної відачі внаслідок домовленості з окремим німецькімі чи румунський Керівники АК вісловлювалі Переконаний в тому, что можлива у Майбутнього боротьба з Радянська Підрозділами и українцями стані запорукою встановлення польської влади на "Східних кресах". Таке розгортання подій, на їх мнение, Було на руку румуно. У звязку з ЦІМ пропонувалося налагодіті контакти з керівніцтвом румунський військамі на таких условиях: румуно віддають часть оружия та амуніції в замін за безперешкодне залишенню польських територій. Див. например: AAN. AK. Wymiana depesz z Centrala od 24.02. 1943 do 2.09. 1943. sygn. 203 / I-8. K. 1-18. Підрозділами, протиставлення Прагнення українців Встановити контроль над "східними землями", налагодіті порядок и спокій в краї, як только зявиться можлівість перейти до експансії на ще непідконтрольні территории як ті, что входили до складу Другої Речіпосполітої до 1939 р., так и ті, " Захоплення якіх є необхіднім для майбутньої міцної Польщі "[146, 328-329].

Оперативний план польського підпілля від 1942 р. ( "Прикриття") такоже передбачало два можливий варіанти у взаємовідносінах з Радянський Союзом та его військамі. Перший МАВ бі місце, Якби Москва булу знесілена війною проти Німеччини. Тоді Польща змогла б вступитися з нею у відкріту боротьбу за володіння "східними кресами". Согласно з іншим, на випадок перемоги СРСР и вступления Червоної армії на довоєнні польські территории Залишайся сподіватіся на Врегулювання усіх, повязаних з ЦІМ, проблем у міжнародній площіні. До того, поки НЕ БУДУТЬ врегульовані територіальні Суперечка з Москвою, Армія Крайова мала знаходітіся у підпіллі. Все ж за будь якіх обставинні поляки розраховувалі на всебічну підтрімку з боку західніх держав [185, 61; 146, 332-333; 19, 11].

6 січня одна тисячу дев'ятсот сорок дві р. СРСР розповсюдів ноту протесту проти прісутності Німеччини на Західній Україні, зокрема, мова Йшла и про Львів включно. У відповідь посол Польщі у Москві заявивши про непорозуміння, стверджуючі, что Львів є польським містом. Кремль Офіційно відхілів его ноту.

Заяви про неподільність территории робілісь поляками Неодноразово, проти ні СРСР ні Великобританія Із зрозуміліх причини не підтрімувалі ціх заяв. 31 січня тисячі дев'ятсот сорок дві р Відбулась Зустріч премєра В. Сікорського з У. Черчіллем. Голова Британської правительства намагався переконаті польську сторону в необхідності вчинок относительно територіальних домагань Радянського Союзу. ВІН підкреслів, что "поки Ми не здобули перемоги, проблема європейськіх кордонів не винних обговорюватись жодних чином". Во время наступної зустрічі 11 березня +1942 р у відповідь на заяву В. Сікорського про експансіоністські плани Москви У. Черчілль заявил, что его подивись на СРСР НЕ відрізняються від думки польського премєра, проти зазначилися: у випадка перемоги последнего у війні, Кремль вірішуватіме проблему кордонів , у разі ж програшу "підпісаній нами договір НЕ матіме жодних значення". Проти ЦІ аргументи не Переконайся В. Сікорського, и ВІН остался на своих позіціях [173, 295].

Розуміючи, что Англійці НЕ підтрімують їх позіції относительно Східних кордонів, "лондонці" намагались заручітіся підтрімкою США. 24-30 березня тисячі дев'ятсот сорок дві р. состоялся другий Перша поїздка В. Сікорського до США відбулася Навесні тисяча дев'ятсот сорок одна р. Ее наслідком стало Отримання права користуватись з "Lend and Lease" (закон про "Ленд Ліз" Було Прийнято 11 березня 1941 р. Конгрес сполучення Штатів. ВІН передбачало Надання матеріальної допомоги державам и народам, Які борються за свою незалежність), а такоже позитивне вирішенню питання про добровільну мобілізацію американских та канадійськіх громадян польського походження до лав польського війська. Див .: Pestkowska M. Za kulisami Rzadu Polskiego na emigracji. Warszawa: Rytm, 2000. S. 75-79. Візит В. Сікорського до Вашингтону. Во время зустрічі з Ф. Рузвельтом обговорювалася проблема кордонів. Президент заявил, что ВІН проти вирішенню цього питання в период Війни, проти пообіцяв, что за посередництво радянського посла у Вашингтоні представити свою позицию Й. Сталіну. Водночас ВІН підкреслів, что при встановленні післявоєнніх кордонів слід враховуваті Захоплення безпеки СРСР, а Прийняття решение в Сейчас Було б делом передчасно [256, 61]. Відбулась такоже Зустріч польської делегації з держсекретарем С. Уельсом, на Якій американська сторона докладно ознайомитись поляків зі своєю позіцією. Зокрема, йшлось про ті, что США не підпіше жодних таємного договору, поки триває війна з Огляду на позицию президента Ф. Рузвельта, Який вважать вирішенню будь-якіх територіальних проблем можливий лишь после Закінчення Війни. Держсекретар підкреслів такоже, что Сполучені Штати "стояти на позіціях Атлантічної Хартії" Атлантичного Хартію Було підпісано Ф. Рузвельтом и У. Черчілем 12-го серпня тисячі дев'ятсот сорок один р. Вікладені у договорі положення позначають, что США та Великобританія НЕ прагнуть до теріторіальної експансії, чи не допустять територіальних змін в мире, здійсненіх с помощью сили, візнають право Вибори шкірних нацією форми правления и будут співпрацюваті з усіма країнамі в Галузі економіки та господарства. Див .: Pastusiak L. Roosvelt a sprawa polska. Warszawa: Ksiazka i wiedza, 1980. S.50; Partacz Cz., Lada Krzysztof. Polska wobec ukrainskich dazen niepodleglosciowych w czasie II wojny swiatowej. Torun: Centrum Edukacji Europejskiej, 2004. S. 247; Partacz Cz. Kwestia ukrainska w polityce Polskiego Rzadu na uchodzstwie i jego ekspozytur w kraju (1939-1945). Koszalin: Politechnika Koszalinska, 2001. S.300-3001. и з задоволений ознайомляться з планами кожної союзної держави, относительно ее національніх інтересів [256, 62].

У цілому В. Сікорський позитивно оцінів свою поїздку, признал за великий успіх заяву США про ті, что справа кордонів буде вірішена после Війни. Конкретним же результатом цієї подорожі стало Отримання его УРЯДОМ щорічної позики у размере 12,5 млн долларов, головні чином на спожи ДІЯЛЬНОСТІ на окупованіх теріторіях [257, 116].

После качана радянсько-німецької Війни і Підписання догоди про співпрацю з СРСР від 30-го липня 1941 р. польський уряд, заклопотаній різнімі справами, трівалій годину не наважувався Прийняти офіційну Декларацію, яка б окреслювала его Ставлення до України и українців. Причиною цього Було непрійняття українського питання Радянська Союзом и намагання західніх держав зняти з повісткі денної проблеми, Які заважалі налагодіті співпрацю з Москвою у борьбе против Німеччини, что, в свою черга, Вимагаю від екзильного правительства Узгодження позіцій з США, Англією и СРСР. Ще одним фактором Було повне заперечення польською стороною права українців на создание незалежної держави на теренах Галичини и Волині. Така позиція виходом НЕ лишь від "кресових" шовіністічніх Кіл, керівніцтва АК чи Делегатури, но й від правительства у Лондоні, Керівники которого Неодноразово заявляли про непорушність кордонів Польщі до 1939 р. Водночас поляки намагались залучіті українців до співпраці у борьбе против окупантів І, як плату за це, пропонувалі Рівні права и обовязки у новій повоєнній Польщі. Тому уряд и не наважувався Висловіть свою офіційну позицию в українській делу, а обмежувався лишь Загальна обіцянкамі.

На качану січня тисячу дев'ятсот сорок дві р. Було Прийнято "Ідейну Декларацію Речіпосполітої", яка містіла ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ про забезпечення демократичних прав и свобод усіх громадян післявоєнної Польщі. У ній такоже підкреслювалося, что уряд візнає одним з дере своих завдання "найактівнішу доля у війні" проти Німеччини и забезпечення Ширшов доступу до Балтійського моря та встановлення кордонів, Які забезпечать "трівалу БЕЗПЕКУ Речіпосполітій" [150, 215].

Водночас Звіти, Які Надходить з окупованіх земель у першій половіні 1942 р., Свідчілі про актівізацію українського національно-визвольного руху та Посилення вплівів ОУН (Б). У звітах за грудень 1941 січень +1942 рр. Звіт за 15.ХІІ. 1941 - 15.І. Тисяча дев'ятсот сорок дві Було Відправлено 7-го квітня тисяча дев'ятсот сорок дві р., Проти ВІН до Лондона не попал. У червні +1942 р. его Було Відправлено з курєрською поштою раптом. На цею раз звіт дійшов до польського керівніцтва., Червень Звіт за червень тисяча дев'ятсот сорок дві р. такоже двічі відправлявся правительства в еміграції, Який підтвердів его Отримання лишь 3-го жовтня 1942 р. та вересень +1942 р. головний комендант АК С. Ровецькій сігналізував, что "українці посил готуються до майбутнього Збройних виступа, головні чином проти нас", вісловлював занепокоєння ізольованістю польського населення "Східних кресів", зокрема Галичини, Волині и Полісся, підкреслюючі можлівість опанування "Східних земель" без збройної БОРОТЬБИ лишь за умови налагодження мирних СТОСУНКІВ з українцями [146, 193-197, 273-278, 326-339].

На Основі рапортів підпілля Було розроблено Спеціальний звіт за другий квартал тисяча дев'ятсот сорок дві р.під назв "Українська справа". Документ полягає у Собі следующие пункти: "1. Теперішня оцінка української проблеми может ще підлягаті змінам, тому что становище НЕ є стабільне. Зростаючі ознака Поліпшення Ставлення українців до Польщі залішені без відгуку з нашого боку могут буті вікорістані німецькімі Чинник в разі погіршення ВІЙСЬКОВОЇ ситуации Рейху на сході.

2. У момент повстання проти Німеччини при захопленні суверенних територій Речі Посполитої на сході нужно Вже зараз передбачаті боротьбу за Східну Малопольщу, а може й Волинь в условиях, Які Важко уявіті. Боротьба та буде представлена ​​ворожок нам пропагандою, як нова "загарбніцька війна". Боротьба та, з точки зору возможности конфлікту з СРСР (если ВІН НЕ залиша остаточно послаблень в течение Війни) за наші східні кордони, винна буті проведена якнайшвідше и з якнайменш жертвами; ідеалом Було б, аби могла мати РІСД збройної окупації.

3. Ту Компанію ми могли б в звязку з зайняттям Східних земель Собі полегшіті, если й Не избежать ее Повністю, Шляхом уміротворюючої пропаганди прінаймні на Волині, а такоже ослаблення опору в Східній Малопольщі, через Приєднання до себе части українського Суспільства. Цієї мети можна досягнуть с помощью Дій, Які пропонував ген. С. Ровецькій ще в лістопаді +1941 року ". [255, 300-301; 254, 247-248] Мається на увазі Вже згадуваній Спеціальний рапорт С. Ровецького під назв "Українська справа" від 15 листопада +1941 р. Цей документ Було ОТРИМАНО керівніцтвом правительства лишь 5-го січня 1942 р. Див .: Armia Krajowa w dokumentach (1939-1945) .- Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy Imienia Ossolinskich, 1990.- T. II.- czerwiec 1941 - kwiecien 1943.- S. 137-142 ..

З цітованого Уривки видно, что, по-Перш, на середини 1942 р. польський уряд так и не зайнять чіткої позіції Стосовно української проблеми, по-друге, чи не зважаючі на реальний стан речей, "лондонські" політики планувалі Різні шляхи та методи Досягнення своих цілей (Утримання західноукраїнськіх територій у складі Польщі) включно до збройної окупації "Східних кресів "І, по-Третє, одним із Шляхів розв'язання наболілої проблеми смороду бачили Залучення українців на свой БІК, что Було впоратися не реальною в условиях німецької окупації, актівізації Дій Радянська партизанів и Посилення вплівів ОУН (Б) на теренах з хідної України.

Одним Із Шляхів Залучення українців до співпраці стала пропаганда майбутнього мирного и рівноправного співжіття українців и поляків в межах однієї держави. У контексті цієї ДІЯЛЬНОСТІ у лістопаді 1942 р. Було розроблено "План пропаганди в українській делу". Чи не Дивлячись на ті, что документ Було розроблено у лістопаді 1942 р., ВІН НЕ Втрата актуальності и в период обострения українсько-польських СТОСУНКІВ, бо 25-го серпня тисяча дев'ятсот сорок три р. его Було передано до Национальной заради. Див .: Archiwum Adama Bienia: Akta narodowosciowe (1942-1943). Krakow: Wyd-wo Biblioteki Jagielonskiej i Ksiegarni Akademickiej, 2001. S. 14-29.

У ньом, вісь вже у котрому, основною метою ДІЯЛЬНОСТІ польського руху опору вважаю Утримання територій "кресів" у складі Польщі. Саме незмінність польських територій, на мнение авторів документу, є однією з умов для Існування потужної Польщі, "яка буде здатно до захисту від будь-якіх зазіхань як зі сторони більшовіків, так и тевтонської агресії" [144, 14] З Огляду на це наводило аргументи з якіх самє міркувань польська держава мусіть добіватся поставленої перед собою мети. Важа что усі Чинник (військові, господарські та ідеологічні, міжнародно-правнічі, Політичні, історичні та культурні) "свідчать про необходимость стояти на своих позіціях" [144, 15-16]

Документ такоже рішуче відкідав домагання українців, стверджуючі, что з усіх можливіть варіантів українцям нужно обирати Польщу, бо самє тут у міжвоєнний период Їм "Було Найкраще в порівнянні з іншімі державами, до складу якіх входили їх Етнічні территории" [144, 18-19]

Головного метою пропаганди среди украинцев Було залагодження українсько-польського антагонізму. Вона булу розділена на кілька напрямків. Перший - антінімецька пропаганда, другий - антіросійська пропаганда, третій - пропаганда, спрямована проти елементів, что співпрацюють з німцямі І, Нарешті, четвертий напрямок, на Основі дере трьох - пропаганда за співпрацю з поляками [144, 20-22].

Стосовно можливий Шляхів розв'язання українського питання, то тут підкреслювалося, что як Росія та Німеччина, так и західні держави І, тім более, Польща НЕ зацікавлені у створенні незалежної України на "Східних кресах", а тому українці НЕ зможуть протістояті всім ЦІМ силам и найкращий варіант це співпраця з поляками [144, 23].

З середини 1942 р. польський еміграційній уряд почав пріділяті более уваги розробці Концепції взаємовідносін з українцями. Зокрема, влітку +1942 р. у Лондоні відбулося кілька Нарада, присвячений українському питанні, Які Було скликати керівніком Міністерства закордоних справ Е. Рачинська. У ході Обговорення можливий варіантів его розвязання Присутні на засіданні члени правительства У засіданнях брали участь: Е. Рачинська (голова міністерства закордоних справ (МЗС)), Я. Моравський (радник МЗС), Й. вшеляких (віце-міністр МЗС), В. Кульській (радник МЗС), О. Гурка (завідуючий відділом по вопросам меншин при Міністерстві информации и документації) та ін. Прийшли до заключення, что среди украинских діячів, з Якими є можлівість налагодіті контакти, немає жодної вплівової у середовіщі українського національного руху особини, а українська проблема навряд чи буде підніматісь на міжнародному Рівні, бо у цьом НЕ зацікавленій Перш за все Радянський Союз и сумнівнім є ті, что вона буде підніматіся Німеччіною. Загаль усі Присутні ПОГОДИЛИСЯ з тім, что нужно Розробити кілька альтернативних варіантів розв'язання українського питання, Які малі залежаться від ситуации на міжнародній Арені. Було такоже Прийнято решение про більш уважний и детального его Вивчення [254, 253-256].

На підставі обміну думками та інформацією різніх відомств польського правительства О. Гурка Склаві пам'ятну записку на імя міністра внутрішніх справ С. Миколайчика під назв "Актуальна ситуация української справи Виключно у кордонах Речіпосполітої від 1 вересня 1 939 р." В ній позначають, что українці розчаровані діямі німців, а тому шукатімуть на кого орієнтуватіся в условиях програшу Німеччини у війні и новой Загрози Радянської окупації. На его мнение, в Цій ситуации нужно привернути українців на свой БІК, предложили Їм повну рівноправність и самоврядування у складі майбутньої польської держави, а такоже Задекларувати відмову від політики попередніх польських Урядів [254, 302-318].

У контексті зростання уваги до української проблеми керівніх польських Кіл слід розглядаті й Звернення по радіо президента В. Рачкевича "До білорусів и українців." Виступ состоялся напрікінці літа 1 942 р. и его Одразу ж Було Опубліковано на страницах періодічного видання "Східні Землі Речіпосполітої" ( "Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej") за вересень +1942 р. У якому ВІН розкрітікував політику попередніх Урядів Стосовно українців у міжвоєнний период, назвавши ее "політікою ігнорування українського питання." Президент такоже підкреслів, что поляки Муся зрозуміті Прагнення українців до незалежності, проти й українці повінні "усвідоміті, что їхнє майбутнє нерозрівно повязане з майбутнім Речіпосполітої , а Україна может існуваті лишь за умов опори на Польщу. "Він такоже підкреслів, что русский держава має право на Існування лишь на Наддніпрянщіні Із столицею в Києві, бо" східні землі "Речіпос олітої »не є Україною", тому, на мнение президента, ее побудова на теренах "Східних кресів, є нонсенсом", а український національно-визвольний рух, Який ВІН назвавши сепаратизмом, "прікрівається гасли боротьбу за визволення України" [109, 4 5]

Під кінець одна тисячу дев'ятсот сорок дві року з ініціативи одного з діячів ОУН (Б) Є. Врецьона Відбулась нова Зустріч между представник українського та польського підпілля. Українці вісунулі следующие вимоги:

1. Підтримка Польщею ОУН (Б) у борьбе за Терен України, что находится под властью Радянського Союзу - УРСР.

2. У міру возможности и спожи надаті військову підтрімку проти России.

3. Допомогти ОУН (Б) в контактах з союзниками [21, 31].

Українська сторона заявила, что лишь после Виконання Вищенаведеним вимог вона Погода на проведення переговорів про кордони в Дусі умови между Пілсудськім та Петлюрою [235, 335].

Согласно з інформацією Делегатури правительства на переломі 1942-1943 рр., Ее представник провели переговори з усіма найвплівовішімі Українськими діячамі, Які, на мнение поляків, могли проявіті пропольські сімпатії. Свою Готовність до співпраці задекларувалі всі, з ким проводити переговори, а це булу група чісельністю в 60 чоловік. За свідченням представителей Делегатуру, усі смороду віражалі дуже скроню Готовність до співпраці [57, 78-79].

Контроль над двостороннімі переговорами взявши на себе комендант обнишпорили ІІІ-Львів ген. К. Савіцький. Зі сторони поляків у них такоже брали участь Я. Дем'янчук та Л. Садовський. Кроме того до переговорів безпосередно були залучені представник ІІ-го штабу обнишпорили, Які від імені цього відділу брали участь в переговорах, Г. Погоській, С. Бездек и М. Хіровській. Українська сторона булу представлена ​​такими діячамі як В. Кубійовіч - від УЦК, а такоже Є. Врецьона, З. Матла, М. Степаняк, В. Охрімовіч, М. Прокоп, В. Андріївський - від ОУН (Б) [254, 142].

Звіти про переговори з українцями польське підпілля відправляло за кордон на Розгляд правительства. Проти, ВІН Ніяк НЕ реагував на Цю інформацію. 11-го березня тисячі дев'ятсот сорок три року, С. Ровецькій у життя без радіограмі до Лондона інформував про Прагнення бандерівців до співпраці у борьбе против німців и Радянського Союзу як у Галузі пропаганди, так и ВІЙСЬКОВОЇ СПІВПРАЦІ. "Лондонці" знову проігнорувалі Цю інформацію.

У наступній радіограмі від 16-го березня 1 943 р. головний комендант АК позначають, что переговори Вже Неможливо відкладаті далі, Аджея це Почаїв непокоїті русский сторону, яка вісловлювала з цього приводу свою стурбованість. Тому з метою прояснення ситуации ген. К.Савіцькій віїхав до Варшави, но центральне керівництво Опис польського підпілля у Варшаві самє очікувало на решение з Лондона [264, 30]. Нарешті после Довгих діскусій и Обговорення 31-го березня 1943 р. польським УРЯДОМ Було ухвалено "Тези в делу української політики".

З Огляду на офіційний характер документу цітуємо его Цілком:

"1) Уряд візнає:

а) необходимость забезпечення Українському населенню в польській державі усіх прав и фактичного зрівняння в правах з поляками в Політичній, культурній, мовній, господарській и суспільній площіні, зокрема через запровадження в Речіпосполітій широко розбудованої системи ОРГАНІВ теріторіального самоврядування до воєводського уровня включно, з надання законодавчо повноважень відповіднім установам у вірішенні місцевіх справ, что НЕ підлягатімуть центральному законодавству;

б) уряд готов гарантуваті українцям опіку у харчуванні культури з боку держави через Надання необхідніх дотацій, Утворення українського університету у Львові, фінансову підтрімку культурних закладів, таких, например, як Товариство ім .. Шевченка;

в) уряд готов гарантуваті свободу віросповідання представник греко-католицької и правосвої депортації и пояснюваліся Різні організаційні моменти. Перш за все, вісловлювалася точка зору про ті, что найбільші Втрата польське населення понесло самє на теріторіях, де більшістю були національні меншини. У документі віділено две територіальні части: на Западе - німецька и на південному сході - українська. З него віпліває, что по відношенню до німців нужно застосуваті тотальне Виселення за Межі держави, а Стосовно українців пропонувалося розселення на етнічно польські территории [28, 18].

Автор проекту БУВ Переконаний, что именно после Війни створяться ідеальні умови для вирішенню української проблеми, якові НЕ вдалось вірішіті в міжвоєнний период.На его мнение на такий стан речей мало вплінуті два Чинник: Зовнішній - "розуміння міжнародною спільнотою правільності політики польського правительства и та повага до Другої Речіпосполітої, Якою вона буде користуватись на міжнародній Арені, як один з фундаментальних гарантів рівновагі у повоєнній Европе", и Внутрішній - психологічний. Согласно него, "українці Самі розуміють свою провину перед державою, а тому акція переселення буде потрактувати ними як необхідна для гарантій власної безпеки Польщі [28, 19].

Загаль передбачало віселіті 300 тисяч українських сімей з територій площею 1,5 млн. Гектарів, а на їхнє місце заселіті 250 тисяч малоземельних польських родин, Які Займаюсь в центральних та Південно-західніх областях Польщі 750 тисяч гектарів землі [28, 19].

Розмірковуючі над необхідністю та доцільністю проведення масової депортації, автор проекту підкреслював, что русский проблеми не удалось вірішіті жодних способом, а українці всегда послуговуваліся політікою "удару ножем в спину" і ворожість свою по відношенню до поляків Постійно накопічувалі, а тому, Мовляв, залішається єдиний вихід - переселення [28, 18-19].

Ще одним засоби, Який МАВ послужити "зміцненню польськості" на західноукраїнськіх землях, Було Усунення українців з усіх посад: адміністратівніх, при самоуправлінні, суспільніх або господарських, что були зайняті перед війною 1 939 р. поляками, а такоже з новоутвореніх в окупаційній период німцямі. Кроме того, пропонувалось відібраті в українців усі матеріальні блага (землі, будинки, крамниці, товари, фабрики, верстати и т.д.) або ж культурні (бібліотеки, музеї и т. Д.), Захоплені під час Війни в поляків або польських інституцій чи ОРГАНІЗАЦІЙ, або ж відданіх українцям окупантами, одночасно з Суворов наказание тих, хто відібрав чи незаконно користувався ними. Наступний кроком такой політики мало стати недопущення Утворення жодних українських публічніх, державних шкіл чи шкіл при самоуправи та різного роду україномовних курсів [61, 140-141].

У документах польського підпілля зустрічається намагання довести, чому самє політика по відношенню до українців має буті агресивний. Серед аргументів, что наводити, були Такі: споконвічна ненависть українців до поляків (дідічна ненависть) [61, 61а], постійне Прагнення українців до незалежності самє на теренах, что належати Польщі, Існування "українських банд, Які Постійно мордують польське населення", стала співпраця з Німеччіною, Відсутність среди украинцев лояльної сили, з якою можна вести переговори [27, 168-169]. Наслідком таких розмірковувань були Висновки про ті, что русский проблема находится Вже на такій стадії, на Якій нужно або вініщіті українців, або поступитися. Перевага надавати дере, тому пропонувалося здійсніті військове опанування теренів Західної України Шляхом Посилення місцевіх загонів та ПІДТРИМКИ їх десантами, а такоже нагромадження військового потенціалу, Накопичення оружия, обовязкова підтримка поляків на "Східних кресах" населенням етнічно польських територій, безжалісне знищення усілякіх Спроба ДІЯЛЬНОСТІ українських націоналістів ліквідація греко-католицької церкви,! застосування лишь однієї засади: "на ґвалт ВІДПОВІДАТИ ґвалтом" [27, 169]

Обговорення української проблеми відбувалось и на засіданнях Польського комітету порозуміння (ПКП), до складу которого входили представник чотірьох найбільшіх и найвпливовіших партій - Стронніцтва народового, Стронніцтва праці, Соціалістічної партии - ВРН, Стронніцтва Людової. Частина Членів ПКП виступала за ее радикально розвязання. Зокрема, ідею примусових Виселення українців обстоювалося представник Стронніцтва народового. За депортацію проголосувало такоже Стронніцтво праці. З ними не погоджуваліся діячі ВРН и Стронніцтва Людової, Які в цілому НЕ заперечувалі проти переселення українців з територій "Східних кресів", проти позначають, что воно має відбуватіся Виключно на добровільніх засідках [27, 122-123]. Загаль для Зміцнення польського "стану посядання" планувалося, что поляки ма ють становитися на теренах Східних земель не менше, як 75% від Загальної кількості населення [27, 122-123].

На середини 1943 р. українсько-польські стосунки настолько загостріліся, что це вілілось у Пропозиції создать українські гетто у містах [56, 5-5а] (див. Додаток В). Все Частіше місяць думки про ті, что переговори з українцями НЕ прізведуть до позитивного результату, а тому українське питання раз и на всегда нужно розвязати радикальними методами [28, 47].

Неабиякий Рамус українській проблемі та шляхам ее вирішенню пріділяв Комітет Східних земель (КСЗ) - підпільна організація у складі польського національно-визвольного руху, яка вінікла у +1943 р. з ініціативи діячів Стронніцтва народового [151, 17].

Представник КСЗ тісно співпрацювалі з Делегатуру правительства в краї. Зокрема провідний діяч цієї организации С. Зелінський БУВ членом Ради по вопросам національностей при Східній КОМІСІЇ Делегатуру правительства и около співпрацював з делегатом правительства А. Бенем. Такоже тісні звязки з Делегатуру були налагоджені ще одним членом КСЗ - З. Новосадом. Представник від КСЗ К. Пручнік одночасно працював членом КОМІСІЇ по вопросам образования при раді національної єдності. Слід Зазначити, что кошти на забезпечення ДІЯЛЬНОСТІ КСЗ отримувалася в основном від Делегатури правительства [151, 17].

Головні завдання, Які ставив перед собою Комітет Східних земель, були следующие: збір информации, розробка для Східної КОМІСІЇ и східного бюро Делегатури правительства планів, проектів, опрацювання та різного роду документів, что стосуваліся ситуации на Східних землях, фінансова підтримка польського населення, Пожалуйста постраждало внаслідок противостояние з українцями, пропагандивно робота ТОЩО [151, 21].

На позицию КСЗ в Українському пітанні Певного мірою проліває світло "Постулат радикального розв'язання української проблеми", підготовленій діячамі зазначеної вищє организации. Тут позначають, что у ході ее вирішенню нужно розрізняті два головні аспекти. Перший - "наказание українських вбивцю та політічніх зрадників", другий - ліквідація українського "стану посядання, незаконно Набутів в роки Війни."

У документі підкреслювалася важлівість Виселення українців. Останнє обґрунтовувалось так: "Для того, щоб досягнутості більшості на теренах" Східних кресів ", їх добровільного переселення буде недостатньо, а тому слід провести примусове Виселення з Львівського та Тернопільського воєводств" [152, 101-110]. После проведення цієї Акції Кількість поляків на теріторіях ціх воєводств мала становитися 60%. Для того, щоб досягті таких кількісніх показніків, пропонувалось віселіті 500 тис. чоловік лишь з ціх двох воєводств. Окрема позиція у "Постулаті ..." вісловлювалася Стосовно Волині. Ее суть пролягав у тотальному віселенні українців и переселенні вместо них одного миллиона поляків, а такоже колонізацію запустіліх в роки Війни територій, что дало б полякам предпочтение в чісельності 2: 3 [152, 103].

Окремо розглядалося и Станіславське воєводство. З Огляду на ті, что, за підрахункамі представителей КСЗ, тут проживало около 1 млн. Українців и Всього 250 тис поляків, передбачало віселіті лишь тих українців, Які були "шовіністічно налаштовані", аби смороду НЕ змоглі вести пропаганду среди ОСНОВНОЇ масі населення и не підбурювалі мирних українських селян до віступів проти держави. Кроме того, пропонувалось зосередіті поляків вокруг великих населених пунктів, переселіті їх з тих гірськіх територій, де смороду є в абсолютній меншості та ізольовані від своих культурних осередків, а тому наражаються на небезпеки втратіті національну самосвідомість. Такоже позначають, что необхідною є підтримка польського осадництво вокруг економічних та культурних центрів воєводства [152, 104].

Слід Зазначити, что после ліпневої відозві КРП справа налагодження СТОСУНКІВ зависла у мертвій точці. До переговорів между Обом сторонами знову дійшло восени 1 943 р. У звязку з швидких Наближення східного фронту ОУН (Б) нав'язала контакти з командуванням АК обнишпорили Львів. В ході переговорів, українська сторона вислови згоду на ряд поступок. По-перше, підкреслювалося, что українці є обєктом польсько-радянського конфлікту в якому смороду займають пропольський становище. Як і друга, Південно-східні воєводства це інтегральна частина Польської держави, а їх территории є національно мішанімі. Як і Третє, у звязку з віщезазначенім, Польща має право и обовязок віступіті в обороні тих земель на міжнародній Арені [42, 155]. Це створі підґрунтя для качана переговорного процесса. 10-го вересня тисячі дев'ятсот сорок три р. відбулася нова Зустріч представників обох сторон. На жаль, з документу видно лишь, что це булу Зустріч между представник Центрального Проводу ОУН (Б) та АК, а хто конкретно представляв обідві боку, документ не Зазначає. У Збірнику документів під редакцією Л. Кулінської вміщено матеріали про переговори между українцями та поляками, что проходили в течение вересня 1943 березня 1944 років. З них віпліває, что відбулось Шість таких зустрічей, проти, з метою конспірації, у звітах про переговори Зроблений польським підпіллям НЕ вказуються прізвіща, або хоча б псевдонімі представителей від обох сторон. Див. Kulinska L. Dzieje Komitetu Ziem Wschodnich nа tle losow ludnosci polskich Kresow w latach 1943-1947. Krakow: ABRYS, 2001. T.II. S. 192-207. Українська сторона предложили розглядаті переговори як суто інформаційні. Було задекларовано, что в інтересах обох сторон лежить заспокоєння взаємної ворожнечі и что обідві Сторони візнають обовязковість дійті до порозуміння в площіні ВІЙСЬКОВОЇ та Політичної СПІВПРАЦІ, небезпеки для обох сторон з боку Німеччини та СРСР, а такоже две різніх можливий платформи у розвязанні польсько-української проблеми .

Перший варіант - максимальний, передбачало можлівість Утворення української держави в разі розпад СРСР, другий - мінімальній, розглядався як вирішенню наболілої проблеми в рамках Польщі Із збереженням за последнего кордонів до 1939 р. [152, 192].

В ході переговорів українська сторона заявила: "І ми, и ві маємо спільніх ворогів, ви без нас и ми без вас не здатні создать Сильної держави. Дійсно, ваш Імперіалізм протягує руку до наших етнографічніх земель, проти складається враження, что це Робить лишь ваша політична преса, бо в військовій прессе українська проблема трактується обєктівно "[152, 192].

Обідві Сторони признал, что Конфлікт между ними дает привід СРСР втручатісь в внутрішні справи обох народів и тому нужно обєднатісь Задля Досягнення та комунальної мети [152, 192].

Ще одна така розмова Відбулась 18-го вересня одна тисяча дев'ятсот сорок три р. У ході Обговорення можливий варіантів вирішенню наболілої проблеми, на запитання польської боку ПРО ті, як українці Бача Собі шлях до порозуміння, відповідь булу Наступний:

"А) Визнання польською стороною Прагнення українців до незалежності;

б) відмова Польщі від територіальних претензій до України;

в) на випадок ймовірного розпад СРСР та Виникнення незалежної української держави справа встановлення кордонів має буті відкладена на пізнішій час "[152, 194-195].

Нагадаємо, что взимку 1943 р. Було арештовано коменданта АК С. Ровецького та делегата правительства Я. Пекалкевіча, влітку того ж року загінув В. Сікорський, подавши у відставку комендант Львівської АК К. Савицький. Нове керівництво Опис польського військового підпілля в особі Т. Коморовський (головний комендант АК) і В. Філіпковського (керівник Львівського обнишпорили АК) були дилетантами в Українському пітанні, а тому ініціатива у переговорах з українцями поступово перейшла до рук Цивільного підпілля. Кроме того, змінілася ситуация на міжнародній Арені. Західні союзники прийнять решение про Відкриття іншого фронту нема на Балканах, як того очікувалі поляки, плануючі звільнення свои територій військамі союзніків, а у Франції, что в свою черга змініло розкладки сил у Центральній Европе [254, 164].

12-го жовтня тисячі дев'ятсот сорок три року Рада по вопросам національностей ухвалено решение о том, что пріналежність Східних земель польської держави находится под небезпеки в звязку з новою можливий окупацією Даних теренів Радянська Союзом.Такоже в Ухвалі підкреслювалося, что існує загроза НЕ только від окупантів, но й від крайніх елементів з середовища меншин [62, 2]. У звязку з ЦІМ перед підпіллям Було поставлено завдання інтенсіфікуваті польсько-українські переговори з метою Отримання від українців офіційної заяви, что населення, Пожалуйста прожіває на теренах "Східних кресів", хоче Залишити Громадянам Польщі. На качану листопада 1943 року до Львова пріїхав представник Делегатури правительства, щоб переконаті представника ОУН до окресленості свого становища у виде декларації. Проти переговорів не відбуліся з Огляду на так звані "технічні Труднощі" української сторон [235, 343].

Наступна ухвала Ради по вопросам національностей булу прийнятя 15-го листопада 1 943 року. У ній Було признал, что на розвиток українсько-польських СТОСУНКІВ Суттєво впліває розвиток польсько-российских взаємін. У документі підкреслювалося, что Ставлення России до Польщі є ворожок и незміннім течение Довгого годині, а такоже, что Росія віявляє претензії до мішаніх, з точки зору національного складу, територій [62, 2]. Головного метою ДІЯЛЬНОСТІ представника правительства в Галузі национальной политики Було визначили "полегшення правительства Польщі Утримання в складі польської держави ее Східних земель" [62, 2]. У звязку з поставленими метою завдання, что покладали на представника правительства формулюваліся Наступний чином:

"1. У краї повінні енергійно проводитись польсько-Литовські та польсько-українські переговори.

2. Метою тих переговорів мусіть буті декларація організованіх рухів тих народів, яка б засвідчувала что:

а) літовці прагнуть свою частку пов'язати з Польщею, а не с Россией.

б) українці, что мешкають на теренах Речіпосполітої хотят Залишити Громадянам Польщі [62, 2].

З даного документу віпліває, что справа українсько-польського порозуміння та й порозуміння з іншімі меншин мала на меті использование українців у життя без борьбе за Збереження неподільності територій польської держави, а не врахування Прагнення народів на самовизначення. Камінь спотікання, Який заважав польській стороні найти компроміс у своих відносінах з Українським народом як в міжвоєнний период, так и в период Війни знову відіграв свою негативну роль.

27-го січня 1 944 року Рада по вопросам національностей прийнять ухвалу, что стосувалась безпосередно українського питання. Зокрема, у Першому пункті документу позначають, что польський народ, Який бореться за свою незалежність мусіть розуміті и розуміє Прагнення українців до самовизначення, а Виникнення незалежної української держави в басейні Дніпра узгоджувалося б з польською рацією стану [62, 3].

У свою черга Вказував, что український народ у своих Прагнення до незалежності повинен розуміті:

1. Для того щоб создать свою Власний незалежну державу Належить розвіваті у власному суспільстві НЕ злочінні елементи и анархію, а державотворчі цінності.

2. Українські Прагнення до незалежності НЕ повінні буті скеровані проти Польщі, бо НЕ існує возможности Виникнення Сильної української держави без Існування Сильної Польщі.

3. Сильної польської держави не может буті без ее Південно-Східних воєводств (Львівське, Тернопільське, Станіславське, Волинське).

4. Незалежності державу слід будуваті нема на теренах, мішаніх з точки зору національностей, а на терені етнічному [62, 2].

Далі в документі Рада по вопросам національностей декларувала, что Південно-східні воєводства - це терен національно мішані, на якіх в течение віків поряд з поляками Живуть и українці, а тому Утримання їх у складі польської держави є кардинальним постулатом польської політики [62, 3].

У звязку з Вищенаведеним аргументами у документі перераховуваліся гарантії прав и свобод українців у складі майбутньої Польщі. Зокрема, гарантувалася участь у самоуправлінні на Рівні гмін, повітів и воєводств, Існування национальной початкової та середньої школи, а такоже українського університету для розвитку української науки в межах польської держави, рівноправя української мови в публічній адміністрації та судочінстві, допущених українського населення без обмеження до служби в публічній адміністрації та у війську и економічний розвиток на рівніх з поляками и справедлива доля українців у сільськогосподарській реформі [62, 3].

Фактично Сейчас документ не відходів від пунктів, что декларувалі попередні заяви польського правительства та підпілля, и не вносить нового тону до справи порозуміння между українцями та поляками. Разом з тім, що не слід забуваті, что ВІН демонстрував Готовність до переговорів з українською стороною.

Паралельно з розробки політики относительно української проблеми Рада по вопросам національностей продовжувала контакти представителей Делегатуру правительства та АК з ОУН. Так, 1-го грудня +1943 р. відбуліся Нові переговори. Початково українці пояснили, чому НЕ відбулася Зустріч, запланована на листопад одна тисяча дев'ятсот сорок три р. Серед головних причин Було названо репресії німців, а такоже протідію зі сторони УЦК, мельніківців і "бульбівців". В ході переговорів головну провину за розпалювання конфлікту Було покладаючи на німців. Учасники зустрічі такоже узгоділі Наступний дату переговорів. Їх Було заплановано на 9-те грудня 1943 р. [152, 196-198].

На жаль, ми НЕ маємо информации о том, чи запланована Зустріч відбулася. З Огляду на лист від 21-го січня 1944 р., У якому провід ОУН (Б) пропонував знову розпочаті Переговорний процес з метою замирення та СПІВПРАЦІ обох народів, слід пріпустіті, что Зустріч НЕ відбулася, бо ОУН (Б) пропонувала Завершити переговори до 10-го березня +1944 р. [188, 226].

Львівський історик Ю. Киричук стверджував, что переговори розпочаліся 8-го березня 1 944 р., Что НЕ відповідає істіні, Аджея з наявний документів виходом, что розмови между поляками и українцями були Фактично продовження переговорного процесса, розпочатого ще у вересні 1 943 р. Нагадаємо, что таких зустрічей відбулося три - 9-го и 18-го вересня, а такоже 1-го грудня 1943 р. У звязку зі вступив на теренах Західної України войск Червоної Армії на Певний период часу польсько-українські переговори були перервані, проти, як Вже позначають после Звернення проводу ОУН (Б) їх Було відновлено.

8-го лютого 1 944 р. відбулася нова Зустріч между представник української и польської сторони. На качана розмови поляки підтверділі, что "лист Відправлено до Варшави", проти відповідь Ще не надійшла [152, 198]. Ймовірно йдет про лист від 21-го січня 1944 р. з пропозіцією розпочаті переговори на Офіційному Рівні.

Розмови знову веліся вокруг проголошення українцями офіційної декларації, яка б демонструвала їхню відмову від "СПІВПРАЦІ з більшовікамі" і "Визвольний русски республікою Корнійчука". Українці відповілі, что и так Неодноразово Займаюсь таку позицию, а тому не бачать необхідності ще раз це підкреслюваті, Аджея "всі и так знають, что нашим ворогом № 1 є більшовікі" [152, 198].

У звязку з ЦІМ поляки предложили Обговорення трьох основних пунктів:

1. чи така декларація Взагалі потрібна;

2. чи така декларація винна буті;

3. чи з точки зору тактічної така декларація є можливіть [152, 199].

Навколо віщезазначеніх вопросам вінікла дискусія, бо українська сторона у відповідь на запитання про ті, кого представляет їхня Делегація, відповіла, что ОУН (Б). На що поляки відповілі, что потрібною є Верховна Рада, яка б представляла весь український народ, а не лишь ОУН, яка є уособлює лишь найбільш свідомі его елементи [152, 199].

Українська Делегація Погода з данім зауваження, проти підкресліла, что Ще не надійшов момент, щоб деконспіруваті Членів Ради, оскількі це может віклікаті хвилю арештів. Основним аргументом проти такого тверджень Було, что поляки теж різікують так само, но свою Раду національної єдності создали [152, 199]. Кроме того, польська Делегація підкріпіла своє Переконаний аргументами про ті, что союзники слідкують за усіма подіямі, Які відбуваються в краї, зважуючі усі Можливі варіанти Подальшого розгортання подій, а тому, шлюб офіційної української заяви є негативним Чинник и така заява, як юридичний вирази Прагнення українського народу, є просто необхідною [152, 199].

У ході переговорів Було даже окреслено, Який характер має носить такий документ:

"1. вираженість протесту проти більшовіцької пропаганди, яка представляет УРСР, як автономну державу, и вирази українських Прагнення.

2. Український народ Належить до західної культури, прагнем зближені з заходити и відкідає все, что идет від більшовіцького Відразу.

3. Український народ хоче мати незалежну державу, звязані трівалімі відносінамі з Польщею. Такий блок усуне будь-яку напругу у Майбутнього и забезпечен спокій на сході Європи ". [152, 200].

Українці ПОГОДИЛИСЯ з таким формулюванням майбутньої відозві. На питання поляків про Терміни ее з'явилися відповілі, что за п'ять днів такий документ буде розроблено.

Наступна Зустріч представників обох сторон відбулася 28-го лютого 1944 р. Ее Головними завдання стало два пункти, вокруг якіх відбувалося Обговорення. Перший - аналіз причин українсько-польського противостояние и другий - організація та засади діяльності "КОМІСІЇ заспокоєння Терен", яка мала взяти на себе роботу над примиренням обох сторон [152, 201].

Українці звернули Рамус польської сторони на Труднощі, Які стояти перед ОУН на шляху до заспокоєння населення на західноукраїнськіх землях. Серед них відзначалася Відсутність комунальної позіції в суспільстві: частина українських чінніків виступала за подалі співпрацю з німцямі. Серед причин, Які загострював сітуацію, називається також: співпраця окремий поляків з німцямі - доля польських поліційніх відділів у каральніх експедіціях проти українців, співпраця польського населення з Радянська партизанами, страх українців перед чуйним про активне Озброєння польських підпільніх загонів, Які нібіто роблять це з метою масового убийства українського мирного населення ТОЩО [152, 202-203].

Польська сторона вислови розуміння труднощів українців, проти підкресліла, что вихід з цієї ситуации є лишь один - "швидка та енергійна діяльність", спрямована на примирення. У звязку з ЦІМ поляки предложили следующие Пункти спільніх Дій:

"1. Розпочаті обмін інформацією Про здійснення убийства и в разі спожи Здійснювати СПІЛЬНЕ Розслідування таких віпадків.

2. Надаті спільній "КОМІСІЇ заспокоєння Терен" повноваження Здійснювати пропаганду з метою заспокоєння населення, а такоже право на накази про репресії относительно елементів, Які продовжуватімуть Здійснювати злочінні Акції.

3. Здійснювати широку пропаганду, спрямовану на заспокоєння обох сторон на усьому терені.

4. Військове управління та репресії Здійснювати, дере за все, на теренах вибраних повітів. Українська сторона обирає повіті, де має Найбільший Вплив (Бережани, Підгайці и т.д.), поляки - Сильні польські місцевості (территории Тернопільського повіту), а з ціх територій Акцію, спрямовану на припиненням Вбивство, розшіріті на усі інші Терен. "Українська сторона Погода з Вищенаведеним пропозіціямі, пообіцявші Розглянуто їх найближче годиною и отріматі згоду від свого керівніцтва.

У ході переговорів, вісь вже вкотре, поляки піднялі питання про оголошення офіційної української декларації, на что получил відповідь, что такий документ обовязково буде, проти точна дата ще невідома [152, 203].

8-го березня 1944 р.відбулася остання Зустріч з циклу польсько-українських переговорів, Які малі місце в течение вересня 1943 - березня 1944 рр. У ній брали участь: З. Заленьській (від Делегатури), и Г. Погоській, С. Бездек та М. Кіровський (від АК). Українську сторону представляли І. Гриньох, В. Андрієвський, М. Степаняк та, ймовірно М. Прокоп и Є. Врецьона. В ході розмови знову звертає увага на необходимость порозуміння та припиненням різаніні. Польська Делегація підкресліла, что "польський народ з радістю прівітає Виникнення української держави", проти "Хотіла б знати, что может принести подалі розвиток подій и Якою буде позиція української стороні". Українці відповілі, что в даній ситуации не бачать Іншого шляху для Досягнення незалежності, окрім СПІВПРАЦІ з Польщею та опертя на ее підтрімку. Один з них заявил, что початково український народ орієнтувався на Німеччіну, проти "Швидко настав протверезіння", Пожалуйста покарало "повернути на властівій нам шлях - опертя на Польщу." Звертає кож увага польських колег на ті, что така позиція НЕ є легкою, Аджея залішається низька невірішеніх проблем, среди якіх найбільш фундаментальних є проблема кордонів, проти українська сторона "хоче и может піті на компроміс", тому що "Хочемо Згода", Аджея Врегулювання українсько-польських взаємін раз и на всегда поклали б край "будь-Якім причин св РСІ и самій сварці "[152, 204-205].

Чи не зважаючі на заяви про взаємну повагу та розуміння необхідності СПІВПРАЦІ, в ході розмови НЕ дійшло до Прийняття якогось конкретного решение. На мнение одного з учасников переговорів З. Зеленьського, сторони не малі что Запропонувати одна одній [276, 166; 254, 166]. Фактично далі визначення свого становища НЕ дійшло. Проти польсько сторона запросила українців до продовження переговорів в Варшаві [53, 25-27].

Паралельно Крайова політична Репрезентація та офіційний уповноважений правительства Речіпосполітої підпісалі СПІЛЬНЕ Звернення до правительства, в якому підкреслювалі свою повну узгодженість з діямі правительства. У зверненні підкреслювалось, что КРП, уповноважений правительства, а в їхній особі й усе польське суспільство, опіраючісь на свои історичні права, розуміють и поділяють его позицию относительно неподільності польських територій [39, 1].

Тім годиною, у ніч з 3-го на 4-те січня 1944 р. радянські війська перейшлі кордон Західної України и начали операцію по звільненню Волині. 5-го січня польський уряд видав відозву про негативні Ставлення до даного факту, на что офіційна Москва відповіла, что ВІН НЕ має жодних прав Стосовно "Східних земель" [254, 334].

Польське підпілля на місцях виступили проти переговорів на тему перегляду Східних кордонів. 15-го лютого 1944 року до Англії Було направлено депешу, підпісану спільно уповноваженим польського правительства та Радою національної єдності. У документі відзначалося, что польська сторона погоджується на запропоновані західні кордони держави, проти відмовляється розглядаті їх як компенсацію відібраним східнім землям. Підкреслювалося такоже, что поляки віступають за переговори з СРСР при обовязковій участия у них союзніків, однак підуть на переговори лишь при умові поваги до суверенності Польщі з боку СРСР и категорично віступають проти будь-которого Обговорення на тему Зміни східного кордону. Поряд з ЦІМ підкреслювалося, что Радянський Союз не цікавить насправді зміна Східних кордонів, так само як німців НЕ цікавів Гданськ: йшлось, дере за все, про суверенність та цілісність Польщі [39, 4].

Розпочався Тиск Великобритании на польський уряд, аби ВІН погодівся з кордоном, что проходитиме по лінії Керзона, проти це Нічого не дало: польська сторона продовжувала стояти на своєму. Як наслідок, 22-го лютого 1944 року У. Черчілль оголосів публічну Декларацію, в Якій заявил, что Великобританія Ніколи НЕ гарантувала Польщі якоїсь конкретної Лінії кордону на сході [254, 334].

Поляки намагались апелюваті до США, Які в свою черга пообіцялі підтрімку у домаганнях польської сторони на Львів та Борислав, пропонуючі тім самим компромісній варіант. Проти, коли С.Миколайчику підняв це питання на засіданні Ради міністрів, проти такого варіанту вислови міністри К. Попель, М. Сейда та Я. Квапіньській, Які делу Східних кордонів послуговуваліся принципом "все або Нічого" [254, 335].

Согласно з рішенням Ялтінської конференции, Західна Україна булу Визнана теріторією СРСР и после цього Фактично українська проблема для польського правительства на еміграції булу зняти. После зайняття Радянська військамі територій Західної України склалось Нові умови для СПІВПРАЦІ между польським та Українським підпіллям.

Слід відзначіті что у борьбе против українського національно визвольного руху радянська влада намагались вікорістаті поляків. З цією метою Було утворено так звані "стрибки" ( "Винищувальні батальйони"), до якіх, в Першу Черга, прийомів поляків. Например, начальник НКВС в Комаріні Дрогобицького району Рябков покаравши прійматі до таких відділів Виключно поляків [264, 69].

Під кінець 1944 року Українським підпіллям Було розроблено інструкції, в якіх позначають: "Поляки опінію в ситуации дуже подібній до Нашої ... Це прімушує нас Изменить своє Ставлення до них. Віступаємо за ліквідацію конфлікту и за спільну Акцію проти окупанта ... Напади Здійснюємо лишь на тих поляків, Які співпрацюють з більшовікамі проти нас "[264, 69]

У лютому 1945 р. українське підпілля бачило відозву, в Якій пропонувало польській стороні згоду, порозуміння та співпрацю обох народів у борьбе против Радянської влади, а Вже на качана березня Р. Шухевич особисто доручили Є. Лопатинський навязаті контакти з керівніцтвом АК на Закерзонні з метою переговорів про порозуміння. Перші зустрічі відбулісь на качана травня в околицях Любашова. Во время переговорів Було досягнуть домовленість про військову співпрацю та Розподіл сфер впліву при умові офіційного схвального решение з боку польського правительства [264, 69]. Проти з обєктівніх причин такого решение польський уряд на еміграції Прийняти НЕ МІГ.

Отже, українсько-польські стосунки в период радянсько-німецької Війни зізналася значної трансформації внаслідок змін як на міжнародній Арені, так и на теріторіях Західної України. Позиція польського правительства и підпілля относительно українського питання на початкових етапі Війни между СРСР та Німеччіною Ще не вікрісталізувалася. Водночас НЕ слід забуваті, что війна между ними створі Нові умови для розробки та реализации планів польського руху опору Стосовно української проблеми.

В зазначеним период на бачення польським УРЯДОМ та підпіллям українського питання значний мірою вплівала позиція західніх держав та Радянського Союзу. Головного харчування, на якому зосередів свою Рамус уряд у Лондоні, Було Відновлення Речіпосполітої в довоєнніх кордонах, что суперечіло Прагнення українського національно-визвольного руху.

Польський уряд розумів, что необхідною є офіційна декларація, яка б заспокоїла українців та створи умови для СПІВПРАЦІ, проти такого документу не Було видано аж до березня +1943 р., З Огляду на несприятливим міжнародну сітуацію.

У период обострения двосторонніх взаємін польський уряд та підпілля начали пріділялі особливо Рамус українському питанні. Слід зауважіті, что проблемою.Більше правительства у прійнятті решение Стосовно Прагнення українців булу неузгодженість поглядів різніх політіків, Які належали до різніх політічніх угруповань.

Чи не Дивлячись на ті, что польська сторона все ж прийнять ряд офіційніх РІШЕНЬ, Які стосувалісь української проблеми, смороду По-перше, були прійняті з запізненням, по-друге, чи не відповідалі Прагнення українців, по-Третє, їх Прийняття віклікало негативну реакцію НЕ только среди украинцев, но й среди поляків. Ця Реакція польського націоналістичного табору пролягав у незадоволенні относительно їхньої "лояльності" по відношенню до українців, поміркована ж частина польських політіків бачила, что Такі декларації Фактично заганяють в глухий кут дело порозуміння между Обом народами.

Чи не Дивлячись на це спроба порозуміння малі місце. Українській и польській сторонам вдалось даже досягті однаково поглядів, на ОКРЕМІ аспекти у взаємовідносінах, хоча НЕ слід забуваті про ті, что НЕ Було Прийнято жодної комунальної офіційної ухвала. Переговори между Обом сторонами пройшли складаний шлях від просто розмов приватного характеру з метою збирання информации до офіційніх зустрічей представителей.

Звернемо Рамус на ті, что польське військове підпілля Дещо розходу у своих подивиться з ПРЕДСТАВНИК Делегатуру правительства, Які часто відігравалі негативну роль у делу налагодження двосторонніх отношений. Таку ж роль відіграв сам уряд, Який, які не володіючі доповідну інформацією про ті, что именно відбувається в РЕГІОНІ, а такоже узалежнюючі своє решение від позіції союзніків, зайнять вічікувальну позицию. Коли ж польсько-український Конфлікт набравши обертів и ставши Фактично безконтрольного, нужно Було прійматі решение, Пожалуйста б заспокоїло та примирити сторони, чого польський уряд так и не Зробив.

На кінцевому етапі Війни спостерігається тенденція до налагодження СПІВПРАЦІ. После того, як землі Західної України були звільнені від німців Радянська військамі и включені до складу СРСР на Рівні підпілля на місцях Було даже досягнуть домовленості про Спільні Дії, проти Це вже не могло вплінуті на Загальний перебіг подій.

ВИСНОВКИ

У результате проведеного дослідження дисертант прийшов до Наступний вісновків.

Українське питання у політіці польського правительства та підпілля Займаюсь важліве місце в течение Усього ПЕРІОДУ Другої Світової Війни.

Залишкова утвердження авторитарного режиму у Польщі, у звязку Із Створення проурядової партии Табору національної єдності у 1937 р., Позначілося на вірішенні українського питання. Фактична відмова влади від концепцій державної асіміляції Згідно вілілася у репресії та Арешт українців, Виселення їх з ПРИКОРДОННОЇ Смуги, ніщення православних церков, Масові звільнення з роботи, закриття українських шкіл ТОЩО. У березні 1939 р. політика "Зміцнення польськості", пропагована ендеки, стала офіційною програмою правительства Польщі в Українському пітанні, что значний погіршіло польсько-українські стосунки. За рахунок послаблення позіцій українського населення Галичини та Західної Волині планувалося докорінне Збільшення польського елементів в РЕГІОНІ.

З метою забезпечення ПІДТРИМКИ своєї політики на міжнародній Арені польська сторона намагались заручітіся підтрімкою фашістської Німеччини. В контексті запланованіх акцій Було Здійснено ряд зустрічей между польськими урядовці и представник третього рейху, наслідком якіх стало Досягнення домовленості з Берліном про его невтручання у розв'язання українського питання у такий способ. После цього польський уряд розпочав тотальні репресії, асіміляцію та ополячення українців на їх Власний етнічніх теренах.

Наслідком такой політики напередодні Війни стало погіршення польсько-українських СТОСУНКІВ, что вміло вікорістовувалі як СРСР так и Німеччина для Досягнення своих цілей, намагаючися ще более загостріті Взаємовідносини между Обом народами.

На початкових етапі Другої Світової Війни польський уряд пріділяв неабиякий Рамус українському питанні, проти намагався використовуват українців для Досягнення своих цілей у війні - Відновлення незалежності Польщі и Збереження неподільності ее територій до вересня 1939 р. Така позиція булу непрійнятною для українського національно-визвольного руху, что в свою черга заводило в глухий кут двосторонні взаєміні. Чісленні Звіти, опрацювання, депеші та протоколи ЗАСіДАНЬ польського правительства свідчать про ті, что его діячі нехтувалися позіцією українців, розглядаючі тих, хто Хотів отріматі Власний незалежність, як громадян Польщі, Які здійснюють злочінні Дії Стосовно держави.

З Огляду на міжнародну сітуацію представник польського руху опору трівалій годину не наважуваліся зайнятості чіткої позіції Стосовно українського питання.Уряд та его представництво в краї, з одного боку, намагались залучіті українців до участі у ДІЯЛЬНОСТІ польських Військових Формування, з Іншого, звінувачувалі їх у СПІВПРАЦІ з окупантами.

Течение Війни у ​​середовіщі польського руху опору Було розроблено низьку опрацювання, присвячений українській проблемі, проти жодних з них не задовольняло Прагнення українців относительно незалежності. Усі без віключення Політичні партії та угруповання стояли на позіціях неподільності територій Польщі, что ускладнювало налагодження діалогу з Українським національно-визвольний рухом.

Стратегічні плани польського підпілля свідчать про ті, что воно планувало Здійснення ДІЯЛЬНОСТІ, спрямованої на Утримання так званні Східних кресів, а такоже на послаблення українського національно-визвольного руху Шляхом его компрометації на міжнародній Арені и спрямуванням репресій окупантів в Першу Черга на українців.

Негативну роль у вірішенні українського питання відіграла "Кресова громадськість", яка Взагалі НЕ спріймала тези про можлівість Утворення незалежної української держави. Особливо радикально Ставлення до українського питання Займаюсь представник польських шовіністічніх Кіл. Саме смороду обіймалі керівні посади у інстітуціях (Східній КОМІСІЇ та Східному бюро) при Делегатурі правительства, Які Займаюсь розробка та реалізацією планів относительно вирішенню українського питання на місцях. Їхні Звіти у Лондон відігравалі негативну роль у розробці політики Стосовно українців и самого польського правительства.

У период обострения українсько-польських СТОСУНКІВ представник польського руху опору вімушені були более уваги пріділяті розв'язання українського питання, проти наслідком такой ситуации стала з'явилася ще більшої кількості пропозіцій радикального розв'язання української проблеми. Діячі польського правительства даже намагались превратить наболілу проблему у предмет торгу з СРСР, пропонуючі Йому придушенням українського сепаратизму в замін на територіальні поступки последнего относительно Польщі.

Чи не бракувалась й обіцянок культурної автономії, а такоже ПІДТРИМКИ Виникнення незалежної української держави, но на теренах Наддніпрянської України з центром у Києві, что снова ж таки Було не прийнятною для українців.

Реакцією польського руху опору на обострения українсько-польських СТОСУНКІВ булу НЕ лишь розробка радикальних планів та закліків на кшталт "Українці за Збруч!", Но й так звані відплатні Акції, здійснювані боївкамі, Які часто були направлені нема на справжніх вінуватців Вбивство польського населення, а на невинних українське населення, наслідком чого стали сотні спалених українських СІЛ и Тисячі жертв, что в свою черга ще более загострював двосторонні взаєміні и виробляти до подальшої ескалації конфлікту. Негативну роль відіграла діяльність Крайової Політичної репрезентації, яка в период обострения конфлікту прийнять низьку заяв, что еще более загострював взаємну ворожнечу.

Малі місце й спроба порозуміння между по-русски та польською стороною, Які можна поділіті на кілька етапів. Зокрема, период від від 1-го вересня 1 939 р. до 22 червня 1941р. характерізується поиск методів розв'язання української проблеми Шляхом обіцянок польською стороною культурного та громадянського рівноправя та Загальної справедлівості у Майбутній польській державі в замін за підтримку українцями боротьбу за Відновлення ее незалежності и їхню долю у створенні та ДІЯЛЬНОСТІ польського війська. Наступний етап від 22-го червня до кінця 1941р. характерізується Спроба налагодіті двосторонні контакти з Огляду на Зміни у міжнародній ситуации, зокрема вступления у войну СРСР та намаганням залучіті его до создания антігітлерівської коаліції західнімі державами. Третій етап 1943-1944 рр. характерізується інтенсіфікацією двосторонніх контактів, ініціаторамі якіх виступали українці, зрозумівші, что Німеччина НЕ собирается надаваті Їм незалежність. У Сейчас период польська сторона намагались хоч якось вплінуті на двосторонній Конфлікт, проти з Огляду на невізначеність позіції ее правительства Стосовно українського питання, якіх домовленностей досягті так и не удалось. Наслідком обострения польсько-українських СТОСУНКІВ стала з'явилася пропозіцій радикального розв'язання українського питання Шляхом примусових Виселення українців за Межі Польщі и Досягнення домовленості про це з Радянський Союзом;

Останній, четвертий, етап у процесі Спроба порозуміння между українцями и поляками МАВ місце на качана 1944 р. -1945 р. В цей период представник польського и українського підпілля, Опинившись перед загроза вініщення Радянська органами НКВС, досяглі питань комерційної торгівлі домовленностей про співпрацю, проти Терен Західної України Вже були зайняті Радянська військамі, а ОУН-УПА и АК не могли вплінуті на Загальний перебіг подій.

У цілому в течение Другої Світової Війни польський уряд так и не зміг зайнятості чіткої позіції относительно українського питання, а его декларації НЕ задовольнялі Прагнення української сторони. Фактично польські політики як за кордоном, так и в краї з цілого ряду вищє перерахованого причин продемонструвалі свою неготовність и неспроможність вірішіті наболіле для обох народів питання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І. Архівні матеріали.

Центральний державний архів Вищих оганів влади і управління України (ЦДАВОВУ).

Ф. 3833 - Крайова провід ОУН на західноукраїнськіх землях.

1. Оп. 1. - Спр. 86.

2. Спр. 120.

3. Спр. 131.

4. Спр. 134.

5. Оп. 2. - Спр. 18.

6. Спр. 37.

7. Спр. 38.

Центральний державний архів Громадська об'єднань України (ЦДАГОУ).

Фонд 1 - Центральний Комітет Комуністичної партії України.

8. Оп. - 22. - Спр. 75.

9. Оп. - 23. - Спр. 892.

Фонд. 62 - Український штаб партизанського руху (УШПР).

10. Оп. - 1. - Спр. 212.

11. Спр. 248.

12. Спр. 274.

13. Спр. 303.

14. Спр. 1 640.

Arhiwum Akt Nowych (AAN) w Warszawie.

Dzial -Armia Krajowa (AK).

15. sygn. 203 / I-1.

16. sygn. 203 / I-2.

17. sygn. 203 / I-6.

18. sygn. 203 / І-8.

19. sygn. 203 / І-13.

20. sygn. 203 / І-14.

21. sygn. 203 / XV-3

22. sygn. 203 / XV-5

23. sygn. 203 / XV-8.

24. sygn. 203 / XV-9.

25. sygn. 203 / XV-12.

26. sygn. 203 / XV-41.

27. sygn. 203 / XV-45.

28. sygn. 203 / XV-46.

29. sygn. 203 / XV-51.

Dzial - Ambasada RP w Londynie.

30. sygn. 1 486.

31. sygn. Тисячі шістсот сорок шість.

32. sygn. 1653.

33. sygn. 1654.

34. sygn. 1856.

35. sygn.1508.

36. sygn.1612.

37. sygn.1647.

Dzial - Delegstura Rzadu RP na Kraj (DRRP).

38. sygn. 202 / I-8.

39. sygn. 202 / I-8

40. sygn. 202 / I-11.

41. sygn. 202 / I-15.

42. sygn. 202 / I-36.

43. sygn. 202 / II-6.

44. sygn. 202 / II-36.

45. sygn. 202 / II-49.

46. ​​sygn. 202 / II-50.

47. sygn. 202 / II-51.

48. sygn. 202 / II-53.

49. sygn. 202 / II-70.

50. sygn. 202 / III-10.

51. sygn. 202 / III-53.

52. sygn. 202 / III-129.

53. sygn. 202 / III-130.

54. sygn. 202 / III-134. - t.1.

55. sygn. 202 / III-134. - t.2.

56. sygn. 202 / III-197.

57. sygn. 202 / III-198.

58. sygn. 202 / III-199.

59. sygn. 202 / III-200.

60. sygn. 202 / III-202.

61. sygn. 202 / III-203.

62. sygn. 202 / XVI-1.

63. sygn. 202 / XXIV-2.

Dzial - Ministerstwo Spraw Wewnetrznych (MSW).

64. sygn. 1108.

Dzial - Ministerstwo Wyznania Religijnego i Opieki Spolecznej (MWRiOP).

65. sygn. 350.

Dzial - Prezydium Rady Ministrow (PRM).

66. sygn. 148-264.

Archiwum Zaklad Historii Ruchu Ludowego (AZHRL) w Warszawie.

Dzial - Materialy S. Kota.

67. sygn. 89.

68. sygn. 90.

69. sygn. 97.

70. sygn. 98.

71. sygn. 204

72. sygn. 394.

73. sygn. 396.

74. sygn. 402.

75. sygn. 403.

76. sygn. 406.

77. sygn. 407.

78. sygn. 408.

79. sygn. 409.

80. sygn. 410.

ІІ. Преса.

81. Biuletyn Wewnetrzny. - 25 pazdziernika, 1942. - № 19.

82. Biuletyn Wewnetrzny. - 3 listopada, 1942. - № 20.

83. Biuletyn Wewnetrzno-polityczny. - 2 lutego, 1943. - № 2.

84. Glos polsko-ukrainski. - styczen, 1944. - № 1.

85. Nasze Ziemie Wschodnie. - luty, 1943. - № 1.

86. Nasze Ziemie Wschodnie. - marzec, 1943. - № 2.

87. Nasze Ziemie Wschodnie. - kwiecen-maj, 1943. - № 3.

88. Nasze Ziemie Wschodnie. - czerwiec-lipiec, 1943. - № 4.

89. Nasze Ziemie Wschodnie. - sierpien-wrzesien-pazdziernik, 1943. - № 5.

90. Nasze Ziemie Wschodnie. - listopad-grudzien, 1943. - № 6.

91. Nasze Ziemie Wschodnie. - styczen-marzec, 1944. - № 7.

92. Nasze Ziemie Wschodnie. - kwiecien-czerwiec, 1944. - № 8.

93. Nasze Ziemie Wschodnie. - lipec, 1944. - № 9.

94. Nowe Drogi. - maj, 1943. - № 12.

95. Nowe Drogi. - marzec, 1944. - bn

96. Nowe Drogi. - kwiecien, 1944. - bn

97. Rzeczpospolita Polska. - 6 sierpnia, 1941. - № 9-10.

98. Rzeczpospolita Polska. - 20 sierpnia, 1941. - № 11.

99. Rzeczpospolita Polska. - 31 marca, 1942. - № 5 (25).

100. Rzeczpospolita Polska. - 11 marca, 1943. - № 4-5 (56).

101. Rzeczpospolita Polska. - 28 marca, 1943. - № 6 (57).

102. Rzeczpospolita Polska. - 25 maja, 1943. - № 9 (60).

103. Rzeczpospolita Polska. - 21 czerwca, 1943. - № 10 (61).

104. Rzeczpospolita Polska. - 9 sierpnia, 1943. - № 14 (65).

105. Rzeczpospolita Polska. - 30 sierpnia, 1943. - № 15 (66).

106. Rzeczpospolita Polska. - 15 stycznia, 1944. - № 1 (73).

107.Rzeczpospolita Polska. - 6 marca, 1944. - № 3 (75).

108. Rzeczpospolita Polska. - marzec, 1944. - Numer specialny.

109. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - maj, 1942. - № 2.

110. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - czerwiec, 1942. - № 3.

111. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - lipiec, 1942. - № 4.

112. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - wrzesien, 1942. - № 5.

113. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - pazdziernik, 1942. - № 7.

114. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - listopad, 1942. - № 8.

115. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - grudzien, 1942. - № 9.

116. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - luty, 1943. - № 11.

117. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - marzec, 1943. - № 12.

118. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - kwiecien, 1942. - № 13.

119. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - maj, 1943. - № 14.

ІІІ. Мемуарна література.

120. Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Спогади. - Київ; Торонто; Нью-Йорк, 1996. - 272 с.

121. Жулинський М. Помінаймо в скорботі, но не в гніві. Українсько-польський Конфлікт на Волині 1943-1944 рр. Луцьк: Видавництво "Волинська обласна друкарня", 2003. 44 с.

122. Клімковскій Е. Я був ад'ютантом генерала Андерса. М .: Изд-во Московського енергетичного інституту, 1991. 288 с.

123. Книш З. В Яскіні лева: українець у польському підпіллі / на підставі запісів и матеріалів Тадея Гордона. Торонто: Срібна Сурма, 1976. 127 с.

124. Спогади українців про польсько-український Конфлікт на Волині // Незалежний культурологічній часопис / Волинь 1943. Боротьба за землю. - Львів, 2003. № 28. С. 145-195.

125. Anders W. Bez ostatniego rodzaju: Wspomnienia z lat 1939-1946. Lublin: Test, 1996. 540 s.

126. Kirkor S. Rozmowy polsko-sowieckie w 1944 roku // Zeszyty historyczne. Paryz, 1972. Z. 22. S. 41-64.

127. Kot S. Listy z Rosji do gen. Sikorskiego. Londyn: Jutro Polski, 1955. 577 s.

128. Kot S. Rozmowy z Kremlem. Londyn: Jutro Poski, 1959. 336 s.

129. Raczynski E. W sojuszniczym Londynie: Dziennik ambasadora Edwarda Raczynskiego 1939-1945. Londyn: Nakladem Instytutu Polskiego i Muzeum im. gen. Sikorskiego, 1974. 450 s.

IV. Опубліковані джерела.

130. Документи і матеріали з історії радянсько-польських відносин (1939-1943) / під ред. С. Фалькович, Е. Басинского. М .: Наука, 1973. 509 с.

131. Корчак- Городиський О. Замість вігадок. Українська проблематика в західніх політико-дипломатичний джерелах: документи, Рецензії, спогади. Івано-Франківськ, 1994. 198 с.

132. Корчак-Городиський О. Україніка в польсько-радянська дипломатично переговорах. // Самостійна Україна. 1995. Ч. 4. С. 58-71.

133. Літопис Української Повстанської Армії. Волинь и Полісся.-Торонто: Літопис УПА, 1976. Т. 1. 255 с.

134. Літопис Української Повстанської Армії.-Торонто. Волинь и Полісся: Літопис УПА, 1977. Т. 2. 256 с.

135. Літопис Української Повстанської Армії. Волинь и Полісся. Торонто: Літопис УПА, 1984. Т. 5. 309 с.

136. Мудрий В. За нормалізацію польсько-українських отношений: промова голови Української Парламентської репрезентації посла В. Мудрого. Львів: Видання Спілки "Діло", 1936. 16 с.

137. Сергійчук В. ОУН-УПА в роки Війни. Нові документи і матеріали. К .: Дніпро, 1996. 496 с.

138. Сергійчук В. Поляки на Волині у роки Другої Світової Війни. Документи з українських Архівів и польські Публікації. К .: Українська видавнича спілка, 2003. 576 с.

139. Сергійчук В. Трагедія українців Польщі. Тернопіль: Книжковий-журнальних Видавництво "Тернопіль", 1997. 440 с.

140. Сівіцькій М. Історія польсько-українських конфліктів. - К .: Вид-во ім. О. Теліги, 2005. - Т. 1. - 360 с.

141. Сівіцькій М. Історія польсько-українських конфліктів. - К .: Вид-во ім. О. Теліги, 2005. - Т. 2. - 344 с.

142. Царук Я. Трагедія Волинських СІЛ 1943-1944 рр. Українські та польські жертви Збройних противостояние. Володимир-Волинський район. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003. - 189 с.

143. Antypolska akcja nacjonalistow ukrainskich w Malopolsce Wschodniej w swietle dokumentow Rady Glownej Opiekunczej 1943-1944 / Wstep i opracowanie L. Kulinska, A. Rolinski. Krakow: Fundacja Centrum Dokumentacji Czynu Niepodleglosciowego, 2003. T. 1. 528 s.

144. Archiwum Adama Bienia. Akta narodowosciowe (1942-1944) / Оpr. A. Rolinski. Krakow: Wyd-wo Biblioteki Jagielonskiej s Ksiegarni Akademickiej, 2001. 606 s.

145. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 1: wrzesien 1939 - czerwiec 1941. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1990. 584 s.

146. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 2: czerwiec 1941 - kwiecien 1943. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1990. 554 s.

147. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 3: kwiecien 1933 - lipiec 1944. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1990. 627 s.

148. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 4: lipiec - pazdziernik 1944. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1991. 470 s.

149. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 5: pazdziernik 1944 - lipiec 1945. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1991. 534 s.

150. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 6: Uzupelnienia. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1991. 524 s.

151. Kulinska L. Dzieje Komitetu Ziem Wschodnich na tle losow ludnosci polskich Kresow w latach 1943-1947. Krakow: ABRYS, 2002. TI 547 s.

152. Kulinska L. Dzieje Komitetu Ziem Wschodnich na tle losow ludnosci polskich Kresow w latach 1943-1947. Krakow: ABRYS, 2002. T.II. 1060 s.

153. Misilo E. Kwestia ukrainska w polityce polskiego Rzadu i podziemia w latach 1939-1944. Dokumenty // Zustriczi. 1990. № 3-4. S. 169-169.

154. Polska w latach 1937-1945 w swietle dokumentow. Gliwice: Wydawnictwo Politechniki Slaskiej, 1996. 607 s.

155. Prawdziwa historia Polakow. Ilustrowane wypisy zrodlowe 1939-1945 / oprac. D. Baliszewski, A. Kunert. Warszawa: RYTM, 1999. T. 1 (1939-1942). 830 s.

156. Prawdziwa historia Polakow. Ilustrowane wypisy zrodlowe 1939-1945 / oprac. D. Baliszewski, A. Kunert. Warszawa: RYTM, 1999. T. 2 (1943-1944). 919 s.

157. Prawdziwa historia Polakow. Ilustrowane wypisy zrodlowe 1939-1945 / oprac. D. Baliszewski, A. Kunert. Warszawa: RYTM, 2000. T. 3 (1944-1945). 916 s.

158. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1994. T. I (pazdziernik 1939 czerwiec 1940). 349 s.

159. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1995. T. II (czerwiec 1940 - czerwiec 1941). 418 s.

160. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1996. T. III (czerwiec-grudzien 1941). 374 s.

161. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1998. T. IV (grudzien 1941- sierpien 1942). 349 s.

162. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 2001. T. V (wrzesien 1942- lipiec 1943). 548 s.

163. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1994. T. VI (lipiec 1943- kwiecien 1944). 662 s.

164. Siemaszko W., Siemaszko E. Ludobujstwo dokonane przez nacjonalistow ukrainskich na ludnosci polskiej Wolynia 1939-1945. Warszawa: Wydawnictwo von borowiecky, 2000. T. I-II. Одна тисяча чотиреста тридцять шість s.

165. Siwicki M. Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. Warszawa: Tyrsa, 1992. TI 317 s.

166. Siwicki M.Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. Warszawa: Tyrsa, 1992. T.II. 334 s.

167. Siwicki M.Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. Warszawa: Tyrsa, 1992. T.III. 440 s.

168. Sprawa Polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej: zbiur dokumentow. Warszawa: Polski Instytut Spraw Miedzynarodowych, 1965. 837 s.

169. Uklad Sikorsi-Majski: wybor dokumentow. Warszawa: PIW, 1990. 279 s.

170. Wizje Polski: programy polityczne lat wojny i okupacji (1939-1944) / Wstep, wybor i opracowanie Kazimierz Przybysz. Warszawa, 1992. 429 s.

V. Монографії, статті, брошури.

171. Айненкель А. Політика Польщі относительно українців у міжвоєнний період.- Волинь 1943. Боротьба за землю // Незалежний культурологічній часопис. - Львів, 2003. № 28. С. 57-76.

172. Бонусяк В. Конфлікт на Волині и Делегатура Речіпосполітої на край. // У пошуках правди Зб. Матеріалів между. нар. наук. конф. "Українсько-польський Конфлікт на Волині в роки Другої Світової війни", Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряд. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 422-432.

173. Борчук С. Українське питання в політіці Польського еміграційного правительства в Лондоні. // Міжнародний Науковий Конгрес "Українська історична наука на порозі XXI століття". Чернівці, 16-18 травня 2000р. Доповіді та ПОВІДОМЛЕННЯ / Українське історичне товариство, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Відповідальні редактори: Л. Винар, Ю. Макар. Чернівці: Рута, 2001. Т.2. С. 294-299.

174. Верига В. Дорогами Другої Світової Війни: легенди про участь українців у здушуванні Варшавська повстання в 1944 р. та про Українську Дівізію "Галичина" .- Б.М .: Канадсько Наукове Товариство ім. Шевченка, 1998. ч.21. 304 с.

175. Гайдай О., Хаварівській Б., Ханас В. Предтеча. Тернопіль: Підручники & посібники, 2000. 112 с.

176. Гайдай О., Хаварівській Б., Ханас В. Хто потиснувши "Бурю"? Армія Крайова на Тернопіллі 1941-1945 рр. Тернопіль, 1996. 157 с.

177. Гунчак Т. Поляки и українці во время Другої Світової Війни. Волинь 1943. Боротьба за землю // Незалежний культурологічній часопис. - Львів, 2003. № 28. С. 172-179.

178. Гунчак Т. Поляки й українці во время Другої Світової Війни. // У пошуках правди Зб. Матеріалів между. нар. наук. конф. "Українсько-польський Конфлікт на Волині в роки Другої Світової війни", Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряд. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 144-152.

179. Євсєєв І. Співпраця Української РСР і Польської Народної Республики (1944-1960). К .: Вид-во АН Української РСР, 1962. 367 с.

180. Зашкільняк Л. Позиція польського еміграційного правительства относительно польсько-українського конфлікту на Волині в 1942-1943 рр. // У пошуках правди Зб. Матеріалів между. нар. наук. конф. "Українсько-польський Конфлікт на Волині в роки Другої Світової війни", Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряд. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 406-422.

181.Зашкільняк Л. Українське питання в політіці польського правительства та підпілля в 1939-1945 роках // Волинь и Холмщина 1938-1947 рр .: польсько-українське противостояние та его відлуння. Дослідження, документи, спогади / Голова редакційної Колегії Ярослав Ісаєвич. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003. 813 с.

182. Ільюшін І. ОУН-УПА и українське питання в роки Другої Світової Війни: в Світлі польських документів. К .: Інститут історії України НАН України, 2000. 198 с.

183. Ільюшін І. Польське підпілля на территории Західної України у роки Другої Світової Війни. // Незалежний культурологічній часопис / Волинь 1943. Боротьба за землю. - Львів, 2003. № 28. С. 152-171.

184. Ільюшін І. Польське підпілля на территории Західної України у роки Другої Світової Війни // Україна-Польща: важкі питання. Матеріали ІІ МІЖНАРОДНОГО семінару історіків "Українсько-польські отношения в 1918-1947 роках", Варшава, 22-24 травня 1997р. / Світовий союз воїнів Армії Крайової; Обєднання українців у Польщі. Варшава: Тирса, 1998. T.1-2. - С. 154-172.

185. Ільюшін І. Протистояння УПА и АК (Армії Крайової) в роки Другої Світової Війни: на тлі ДІЯЛЬНОСТІ польського підпілля в Західній Україні. К .: Інститут історії України НАН України, 2001. 289 с.

186. Ільюшін І. Роль и місце поляків в антіукраїнськіх акціях на Волині в 1943-1944 рр. // У пошуках правди Зб. Матеріалів между. нар. наук. конф. "Українсько-польський Конфлікт на Волині в роки Другої Світової війни", Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряд. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 300-313.

187. Ісаєвич Я. Про книгу В. и Е. Сємашків. // Волинь и Холмщина 1938-1947 рр .: польсько-українське противостояние та его відлуння. Дослідження, документи, спогади / Голова редакційної Колегії Ярослав Ісаєвич. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003. - С. 375-390.

188. Киричук Ю. Спроба співробітніцтва польських та українських національно-патріотичних угруповань у 1939-1945 рр. // Наукові записки національного університету "Острозька академія": історичні науки. - Острог: Національний університет "Острозька академія", 2003. - Вип. 3. - С. 222-229.

189. Козловський І. Встановлення українсько-польського кордону 1941-1951 рр. Львів: Каменяр, 1998. 223 с.

190. Комар В. Українське питання в політіці Польщі (1935-1939) // Авто реф. На здобуття наук. Ступенів канд. іст. наук. - Чернівці, 1998. - 16 c.

191. Косик В. Україна і Німеччина у Другій мировой війні. Париж; Нью Йорк; Львів, 1993. 700 с.

192. Макарчук С. Цивільне населення Волині и Галичини у розрахунках и діях різніх військово-політічніх структур років Другої Світової Війни. // У пошуках правди Зб. Матеріалів между. нар. наук. конф. "Українсько-польський Конфлікт на Волині в роки Другої Світової війни", Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряд. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 225-261.

193. Мірчук П. Українська повстанська армія (1942-1952). Репринтне відтворення Мюнхенське видання тисяча дев'ятсот п'ятьдесят три р. Львів: Львівська обласна рада Товариства української мови ім. Т. Шевченка, 1991. 319 с.

194. Мотика Г. Антіпольська акція ОУН.-УПА. Волинь 1943. Боротьба за землю // Незалежний культурологічній часопис. - Львів, 2003. № 28. С. 31-47.

195. Мотика Г. Польська Реакція на Дії УПА. Волинь 1943. Боротьба за землю // Незалежний культурологічній часопис. - Львів, 2003. № 28. С. 48-56.

196. Парсаданова В. Формування національного фронту в Польщі (1944-1946). Москва: Наука, 1972. 270 с.

197. Парсаданова В. Радянсько-польські відносини в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945). Москва: Наука, 1982. 279 с.

198. Польське підпілля (1939-1941): від Волині до Покуття. / Наук. ред. Є тухольських, Ю. Шаповал. -Варшава; Київ, 2004. - Т. 3. - Ч. 1-2.- 1448 с.

199. Поляки и українці между двома тоталітарнімі системами (1942-1945) / Наук. ред. Г. Мотика, Ю. Шаповал. - Варшава; Київ, 2005. - Т. 4. - Ч. 1-2. - 1515 с.

200. Протоколи узгодженням и розбіжностей, прійняті на міжнародніх наукових семінарах "Українсько-польські отношения в роки Другої Світової війни" // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. - 2001. № 11.

201. Русначенко А. Народ збуреній. Національно-визвольний рух в Україні й національні Рухи в Білорусії, Літві, Латвії, Естонії у 1940-1950-х роках. К., 2002. 519 с.

202. Русначенко А. Польсько-українське противостояние в роки Другої Світової Війни // Сучасність. 2001. № 10. С. 89-112.

203. Русначенко А. Польсько-українське противостояние в роки Другої Світової Війни // Сучасність. 2001. № 11. С. 94-104.

204. Русначенко А. Розумом и серцем. Українська Суспільно-політична думка 1940-1980-х років. К., 1999. 324 с.

205. Сергійчук В. Польсько-українське противостояние на Волині в роки Другої Світової Війни: причини, перебіг и Наслідки. // У пошуках правди Зб. Матеріалів между. нар. наук. конф. "Українсько-польський Конфлікт на Волині в роки Другої Світової війни", Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряд. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 162-192.

206. Сівіцькій М. Польсько-український Конфлікт 1943-1944 рр. // Україна-Польща: історична спадщина и суспільна свідомість. К .: Либідь, 1993. С. 241-248.

207. Сівіцькій М. Польсько-український Конфлікт 1943-1944 // Календар-альманах "Новий шлях". 1993. С. 114-121.

208. Сливка Ю. Українсько-польське противостояние ПЕРІОДУ Другої Світової Війни: витоки та Наслідки. Львів: Інститут українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України, 2003. 52 с.

209. Сливка Ю. УПА й українсько-польське противостояние. // У пошуках правди Зб. Матеріалів между. нар. наук. конф. "Українсько-польський Конфлікт на Волині в роки Другої Світової війни", Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряд. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 261-282.

210. Стемпень С. Поляки и українці в ІІ Речі Посполітій: спроба діалогу. // Україна-Польща: історична спадщина и суспільна свідомість. К .: Либідь, 1993. С. 211-222.

211. Терещук П. Роздуми над однією книжкою. Дивовижний ребус польських фальсіфікаторів.- Торонто; Нью-Йорк, 1979. 133 с.

212. Трофимович В. Деякі аспекти українсько-польських отношений у роки Другої Світової Війни // Наукові записки національного університету "Острозька академія": історичні науки. - Острог: Національний університет "Острозька академія", 2003. - Вип. 3. - С. 250-262.

213. Україна-Польща: важкі питання // Матеріали ІІ МІЖНАРОДНОГО семінару історіків "Українсько-польські отношения в 1918-1947 роках", Варшава, 22-24 травня 1997р. / Світовий союз воїнів Армії Крайової; Обєднання українців у Польщі. Варшава: Тирса, 1998. T.1-2.- 245 с.

214. Філяр В. Українсько-польська Збройних конфронтація на Волині в роки Другої Світової Війни: джерела, перебіг и Наслідки. // У пошуках правди Зб. Матеріалів между. нар. наук. конф. "Українсько-польський Конфлікт на Волині в роки Другої Світової війни", Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряд. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 192-215.

215. Швагуляк М. З історії українсько-польських взаємін напередодні та під час німецько-польської Війни 1939 р. // Україна-Польща: історична спадщина и суспільна свідомість.- К .: Либідь, 1993. С. 232-241.

216. Швагуляк М. Українське питання в міжнародніх політічніх кризах передодня Другої Світової Війни. // Вісник Львівського Університету. Серія історична. - Львів: ЛНУ ім. Ів. Франка, 2000. - С. 296-321.

217. Шишкін І. Українське питання в політіці польського підпілля в роки Другої Світової Війни // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол. К. Кондратюк (відповід. Редактор), В. фути (упорядник), Л. Зашкільняк, Я. Ісаєвич та ін. Спецвипуск. Дрогобич, 2002. С. 292- 305.

218. Шишкін І. Документи Армії Крайової як джерело Вивчення Волинської трагедії. // У пошуках правди Зб. Матеріалів между. нар. наук. конф. "Українсько-польський Конфлікт на Волині в роки Другої Світової війни", Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упорядн. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 250-259.

219. Шишкін І. Українська проблема в політіці польського еміграційного правительства та підпілля в період "Волинської трагедії". // Наукові записки національного університету "Острозька академія": історичні науки. Острог: Національний університет "Острозька академія", 2004. Вип. 4. С. 315-324.

220. Шишкін І. Українське питання в опрацювання "Делегатури на Край" польського еміграційного правительства в роки Другої Світової Війни. // Військово-науковий вісник. Львів: ЛВІ, 2004. Вип. 6. С. 310-322.

221. Шишкін І. Українське питання в політіці польського еміграційного правительства на початкових етапі Другої Світової Війни (1939-1941 рр.) // Збірник навчально-методичних матеріалів и наукових статей історічного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2002. Вип. 7. С. 134-138.

222. Шишкін І. Українсько-польський Конфлікт в 1943-1944 рр. Наукові записки національного університету "Острозька академія": історичні науки. Острог: Національний університет "Острозька академія", 2003. Вип. 3. С. 263-268.

223. Batowski H. Z dziejow dyplomacji polskiej na obczyznie (wrzesien 1939 lipiec 1941). Krakow; Wroclaw, 1984.

224. Bonusiak W. Polska pod czas II wojny swiatowej. Rzeszow: Wyd. WSP, 1995. 514 s.

225. Bonusiak Wlodzimierz. Kwestia ukrainska w opracowaniach Bura Wschodniego Delegatury Rzadu na Kraj / Polacy i Ukraincy podczas II wojny Swiatowej / pod red. W. Bonusiaka. Rzeszow, 2000. 440 с

226. Chalupczak H, Browarek T. Mniejszosci narodowe w Polsce (1918-1995). Lublin: Wyd-wo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 1998. 320 s.

227. Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowosciowej rzadow polskich w latach 1921-1939. Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk, 1979. 262 s.

228. Chojnowski A. Ukraina. Warszawa: Trio, 1997. 233 s.

229. Duraczynski E. Miedzy Londynem a Warszawa (lipiec 1943 lipiec 1944). Warszawa: PIW, 1986. 424 s.

230. Duraczynski E. Rzad polski na uhcodstwie (1939-1945): Organizacja, personalia, polityka. Warszawa, 1993. 448 s.

231. Iljuszyn I. Stosunki ukrainsko-polskie w okresie II wojny swiatowej oraz pierwszych liatach powojennych w historiografii ukrainskiej po roku +1989 // Historycy polscy i ukrainscy wobiec problemow XX wieku / pod red. P. Kosiewskiego, G. Motyki. Krakow: UNIVERSITAS, 2000. S.179-188.

232. Iljuszyn I. Geneza i dzialania bojowe 27 Wolynskiej Dywizji Piechoty Armii Krajowej // Materialy III miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Luck, 20-22 maja одна тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 1998. T.3. 146-170.

233.Iljuszyn I. Polskie podziemie w poludniowo-wschodnich powiatach dzisiejszej Polski w latach 1939-1946 // Polska-Ukraina: trudne pytania / Materialy VII miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Luck, 24-26 maja 2000 r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 2000. T.7. S. 34-58.

234. Filar W. "Burza" na Wolyniu: z dziejow 27 Wolynskiej Dywizji Piechoty Armii Krajowej. Warszawa: Rytm, 1997. 288 s.

235. Filar W.Wolyn (1939-1944): Eksterminacja czy Walki polsko-ukrainskie. Torun: Wyd-wo Adam Marszalek, 2003. 467 s.

236. Friszke A. Rzad na obczyznie wobec panstwa podziemnego w kraju / Materialy do dziejow Polskiego Uchodzstwa niepodleglosciowego: Wladze RP na obczyznie pod czas II Wojny Swiatowej. Londyn. TIS562-623.

237. Gorski G. Administracja Polski Podziemnej w liatach 1939-1945. Totun: Fundacja Inicjatyw Lokalnych "Pomerania", 1995. 337 s.

238. Grabowski W. Delegatura Rzadu Rzeczypospolitejpolskiej na Kraj. Warszawa: Instytut Wydawniczy Pax, 1995. 294 s.

239. Grabowski W. Materialy do stosunkow polsko-ukrainskich w "Archiwum Adama Bienia". // Polacy i Ukraincy dawniej i dzis / pod red. B. Grotta. Krakow: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego, 2002. S. 183-187.

240. Grabowski W. Polska Tajna Administracja Cywilna (1940-1945). Warszawa, 2003. 717 s.

241. Hryciuk G, Polacy we Lwowie (1939-1944): Zycie codzienne. Warszawa: Ksiazka i wiedza, 2000. 432 s.

242. Kowalski W. Walka dyplomatyczna o miejsce Polski w Europie (1939-1945). Warszawa: KiW, 1985. Cz. I. 430 s.

243. Kowalski W. Walka dyplomatyczna o miejsce Polski w Europie (1939-1945). Warszawa: KiW, 1985. Cz. II. 265 s.

244. Kulinska L. Wypedzenie Polakow z terenow Malopolski Wschodniej u schywku II wojny swiatowej i zaraz po niej // Stosunki polsko-ukrainskie w liatach 1939-2004 / pod red. B. Grota. Warshawa: Muzeum Historii Polskiego Ruchu Ludowego, 2004. S. 189-200.

245. Kulinska L. Zbrodnie dokonane przez nacjonalistow ukrainskich na ludnoci polskiej w Malopolsce Wschodniej. Partacz Cz. Polityka polskiego rzadu wobiec ukrainskich dazen do stworzenia wlasnego panstwa 1939-1945 // Stosunki polsko-ukrainskie w liatach 1939-2004 / pod red. B. Grota.- Warshawa: Muzeum Historii Polskiego Ruchu Ludowego, 2004. S. 119-144.

246. Mazur G. Biuro Informacji i Propagandy SZP-ZWZ-AK (1939-1945). Warszawa: Instytut wydawniczy Pax, 1987. 482 s.

247. Motyka G. Postawy wobiec konfliktu polsko-ukrainskiego w latach 1939-1953 w zaleznosci od prynaleznosci etnicznej, panstwowej i religijnej. // Tygiel narodow. Stosunki spoleczne i etniczne na dawnych ziemiach wschodnich Rzeczypospolitej (1939-1953). Warszawa; Londyn: Drukarnia Wydawnictw Naukowych, 2002. S. 279-427.

248. Motyka G. Problematyka stosunkow polsko-ukrainskich w liatach 1939-1948 w polskiej historiografii po roku 1989 // Historycy polscy i ukrainscy wobiec problemow XX wieku / pod red. P. Kosiewskiego, G. Motyki. Krakow: UNIVERSITAS, 2000. S. 166-178.

249. Motyka G. Tak bylo w Bieszczadach: Walki polsko-ukrainskie (1943-1948). Warszawa, 1997..

250. Musial B. Rozstrzeliac elementy kontrrewolucyjne! Brutalizacja wojny niemiecko-sowieckiej latem 1941 roku. Warszawa: Fronda, 2001. 352 s.

251. Olszanski A. Historia Ukrainy XX w. Warszawa: VOLUMEN, 1991. 348 s.

252. Partacz Cz. Dzialalnosc nacjonalistow ukrainskich w Ziemi Chelmskiej i na Podliasiu 1939-1944. // Stosunki polsko-ukrainskie w liatach 1939-2004 / pod red. B. Grota. Warshawa: Muzeum Historii Polskiego Ruchu Ludowego, 2004. S. 63-100.

253. Partacz Cz. Polityka polskiego rzadu wobiec ukrainskich dazen do stworzenia wlasnego panstwa 1939-1945. // Stosunki polsko-ukrainskie w liatach 1939-2004 / pod red. B. Grota. Warshawa: Muzeum Historii Polskiego Ruchu Ludowego, 2004. S. 45-62.

254. Partacz Cz., Lada K. Polska wobiec ukrainskich dazen niepodleglosciowych w czasie II wojny swiatowej. Torun: CEE, 2004. 412 s.

255. Partacz Cz. Kwestia ukrainska w polityce polskiego rzadu na uchodzstwie i jego ekspozytur w kraju (1939-1945). Koszalin: Politechnika Koszalinska, 2001. 405 s.

256. Pastusiak L. Roosvelt a sprawa polska (1939-1945). Warszawa: Prasa-Ksiazka-Ruch, 1980. 443 s.

257. Piestkowska M. Za kulisami Rzadu polskiego na emigracji.- Warszawa: Rytm, 2000. 329 s.

258. Piotrowski Cz. Wojskowe i historyczne tradycje 27 Wolynskiej Dywizji Piechoty AK, 1993.

259. Pobog-Malinowski W. Najnowsza historia Polityczna Polski. Okres 1939-1945. Gdansk: Towarzystwo wydawnicze "Graf", 1989. Cz.1. 427 s.

260. Pobog-Malinowski W. Najnowsza historia Polityczna Polski. Okres 1939-1945. Bydgoszcz: Nasza Przyszlosc, 1990. Cz.2. 495 s.

261. Polska-Ukraina: trudne pytania // Materialy III miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Luck, 20-22 maja 1998 r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 1998. T.3. 267 s.

262. Polska-Ukraina: trudne pytania // Materialy IV miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Warszawa, 8-10 pazdziernika 1998 r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 1999. T. 4. 367 s.

263. Polska-Ukraina: trudne pytania // Materialy V miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Luck, 27-29 kwietnia 1999 r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 1999. 379 s.

264. Polska-Ukraina: trudne pytania // Materialy VI miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Warszawa, 3-5 listopada +1999 r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 2000. 348 s.

265. Polska-Ukraina: trudne pytania // Materialy VII miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Luck, 24-26 maja 2000 r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 2000. T.7. 291 s.

266. Polska-Ukraina: trudne pytania // Materialy VIII miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Warszawa, 6-8 listopada 2000 r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 2001. T.8. 324 s.

267. Polska-Ukraina: trudne pytania // Materialy IX i X miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Warszawa, 6-10 listopada 2001 r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 2002. T.9. 455 s.

268. Polska-Ukraina: trudna odpowiedz // Dokumentacja spotkan historykow (1994-2001). Kronika wydarzen na Wolyniu iw Galicji Wschodniej (1939-1945). Warszawa: NDAP; KARTA, 2003. 184 s.

269. Przybylski H. Front Morges w okresie II Rzeczypospolitej. Warszawa, 1972.

270. Przybysz K. Polska mysl polityczna 1939-1945. Warszawa: ASPRA, 2000. 266 s.

271. Siemaszko W., Simaszko E. Ludobujstwo dokonane przez OUN-UPA na ludnosci polskiej Wolynia 1939-1945. // Polacy i Ukraincy dawniej i dzis / pod red. B. Grotta. Krakow: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego, 2002. S. 119-136.

272. Snyder T. The Reconstraction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus (1569-1999). - London, 2003. - 367 s.

273. Sowa Andzej Leon. Stosunki Polsko-Ukrainskie 1939 - 1947. Krakow: Towarzystwo sympatykow Historii, 1998..

274. Szeremeta B. Zwiazek Walki Zbrojnej zwalczany przez NKWD we Lwowie 1939-1941. Wroclaw, 1998..

275. Ther Ph. Eine weitere Scheidung zweier ostmitteleuropaischer Volker: der polnisch-ukrainische Konflikt 1939-1947. // Studia germanica et austriaca, 2002. - № 2. - S. 13-23

276. Torzecki R. Kontakty Polsko-Ukrainskie na tle problemu ukrainskiego w polityce polskiego Rzadu Emigracyjnego i Podziemia (1939-1944) / Dzieje najnowsze. Warszawa, 1981. Rocznik XIII

277. Torzecki R. Polacy i ukraincy. Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 1993. 349 s.

278. Tottle D. Fraud, Famine and Fascism: The Ukrainian Genocide Myth from Hitler to Harvard. - Toronto, 1987.

279. Turowski J. Pozoga - walki 27 Wolynskiej Dywizji AK. Warszawa, 1990..

280. Wegerski J. Lwow pod okupacja sowiecka (1939-1941). Warszawa, 1991.

281. Wnuk R. Polska konspiracja antysowiecka na Kresach Wschodnich II RP w latach 1939-1941 i 1944-1952. // Tygiel narodow. Stosunki spoleczne i etniczne na dawnych ziemiach wschodnich Rzeczypospolitej (1939-1953). Warszawa; Londyn: Drukarnia Wydawnictw Naukowych, 2002. S. 157-249.

282. Zabiello S. O rzad i granice. Walka dyplomatyczna o sprawe polska w II wojnie swiatowej. Warszawa: Instytut Wydawniczy PAX, 1986. 275 s.

283. Zaszkilniak L. Problem ukrainski w polityce polskiego rzadu emigracyjnego i polskiego podziemia w latach 1939-1945 // Polska-Ukraina: trudne pytania / Materialy IV miedzynarodowego seminarium historycznego "Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej", Warszawa, 8- 10 pazdziernika 1998 r. / Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej; Zwiazek Ukraincow w Polsce. Warszawa: KARTA, 1999. T. 4. - S. 129-146.

284. Zaszkilniak L. Ukrainski ruch narodowy i sprawa Polski w latach drugiej wojny swiatowej // Przeglad Wschodni. Warszawa, 2004. Zeszyt 1 (33). T.IX. S. 63-94.

V. Довідники.

285. Encyklopedia Powszechna PWN. Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 1973. TI 890 s.

286. Kunert A. Slownik biograficzny konspiracji warszawskiej 1939-1944. Warszawa: Pax, 1987. TI 196 s.

287. Mazur G. Wegerski J. Konspiracja Lwowska 1939-1944. Slownik biograficzny. Katowice: Unia, 1997. 254 s.

...........


  • 3.2. Реакція еміграційного правительства и підпілля на обострения польсько-українських СТОСУНКІВ.
  • РОЗДІЛ 2 УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НАПЕРЕДОДНІ ТА НА початкових ЕТАПІ Другої Світової Війни. 2.1.
  • 2.2. Україна та українці у стратегії и тактіці польського еміграційного правительства та підпілля.
  • РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ І МЕТОДИ розвязання УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ 3.1. Розробка и реалізація політики в Українському пітанні.
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
  • ІІ. Преса.
  • ІІІ. Мемуарна література.
  • V. Монографії, статті, брошури.
  • V. Довідники.