Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Утворення СРСР і роль в ньому України





Дата конвертації17.01.2020
Розмір9.27 Kb.
Типреферат

Реферат по історія України виконав Корольов І. В.

Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва (КАПКБ)

АРК Крим, м.Сімферополь,

Основні етапи військово-політичного співробітництва УРСР і РРФСР у роки Громадянської війни і перші повоєнні роки:

I етап. "Військовий союз", створений 25 01.1919 р Тимчасовим робітничо-селянським урядом УРСР і передбачав об'єднання військових підрозділів і єдине командування Декретом ЦВК Рад України від 21.06.1919г .;

створення єдиного Ради Народного Господарства, єдиної системи залізничного транспорту і т. д .;

поширення на території України дії всіх декретів РРФСР постановою Всеукрревкома від 27.01.1920 р

II етап. рішення ЦК КП (б) У від 11.03.1922 року про створення комісії з членів ЦК РКП (б) і ЦК КП (б) У для повної розробки взаємовідносин республік.

III етап: прийняття VII Всеукраїнським з'їздом Рад 10.12.1922 р в Харкові декларації про створення Союзу РСР і проект основ Конституції Союзу РСР.

Основні події, що призвели до утворення Союзу РСР:

Ухвалення 1-м з'їздом Рад СРСР 30.12.1924 р Декларації створенні Союзу РСР і проекту Союзного договору.

Освіта 30.12.1924 р ЦВК Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів, а також 4-х голів (від України - Г. І. Петровський).

Лист В.І.Леніна від 31.12.1922 р "До питання про національності або про" автономізації "з пропозицією збереження союзу радянських республік тільки у військових і дипломатичних питаннях. Створення ЦВК СРСР січні 1923 р конституційної Комісії на чолі з М. І.Калініна, покликаної розробити фундаментальні положення державного устрою СРСР.

Підтримка XII з'їздом РКП (б) в червні 1923 р сталінської концепції будівництва Союзу РСР. Ухвалення 31.12.1924 р 2-м Всесоюзним з'їздом Рад першої Конституції СРСР. Затвердження в травні 1925 року IX Всеукраїнським з'їздом Рад тексту другий Конституції УРСР, яка закріплювала її входження до складу Союзу РСР, а також входження в 1924 р Молдавської РСР до складу УРСР. Була затверджена нова система адміністративно-територіального поділу: замість повітів і волостей утворені округи та райони. Ухвалення XIX Надзвичайним з'їздом Рад 25-30.01.1937 року третьої Конституції УРСР.

Коренізація в Україні.

1. Передумови політики «українізації».

Підтримка радянської влади, більшовицької партії неросійськими народами була мізерною. Партія більшовиків залишалася переважно російської та міською організацією, яка не мала серйозної підтримки в селянських і неросійських масах. Тому в 1923 р на XII з'їзді РКП (б) більшовицьке керівництво поклало початок політиці «коренізації» партійного, радянського, профспілкового і комсомольського апаратів в національних республіках.

«Коренізація» - політика більшовицького керівництва в 1920-х рр., Спрямована на залучення в державний апарат. партію місцевих національних кадрів, використання службовцями місцевих мов.

2. Сутність політики «українізації».

Політика «коренізації» в Україні отримала назву «українізації».

«Українізація» - політика більшовицького керівництва в 1920-х рр., Спрямована на:

збільшення представництва українців в органах влади, культури та освіти, державних установах;

розширення сфери застосування української мови в суспільстві;

пробудження інтересу до національної української культури.

Тобто, привнесення «українського елемента» в соціальне і культурне життя УРСР - складову частину Союзу РСР, який поступово набувати рис унітарного держави. 1 серпня 1923 року було прийнято постанову ВУЦВК і РНК УСРР «Про заходи щодо забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвиткові української мови», що стало правовою основою «українізації».

3. Хід здійснення «українізації».

Проводити лінію партії на «українізацію» були покликані нові керівники України. У липні 1924 р головою Раднаркому УРСР став У Чубар, щирий прихильник «українізації». У травні 1925 р на місце знятого з посади першого секретаря ЦК КП (б) У Е. Квірінга була прислана з Москви

Л. Каганович, готовий планомірно проводити нову лінію партії. Але найважливішу роль зіграли керівники ключового у справі «українізації» наркомату освіти - Г. Гринько. А. Шумський. М. Скрипник. Перші кроки до «українізації» були зроблені в розширенні сфери застосування української мови, особливо в партійних і державних органах. На серпень 1923 р партійні і державні службовці отримали сувору вказівку пройти спеціально організовані курси української мови. З 1925 р на українську мову були переведені державна листування і публікації. Якщо в 1922 році на українському мовою велося менш 20% урядових справ, то в 1927 р - вже 70%. Збільшилося число українців у партійних і державних органах (правда, в основному, на нижчих щаблях партійно-радянської ієрархії).

4. Успіхи «українізації».

Особливі успіхи були досягнуті в «українізації» системи освіти.

Це було обумовлено рядом причин.

1) З ідеологічної точки зору, щоб слугувати зразком нового ладу, радянське суспільство мало бути освіченим.

2) Підвищення рівня освіти було необхідно для зростання виробничого потенціалу і могутності держави.

3) Головне - система освіти повинна була забезпечити виховання «нового, радянського людини», послідовного прихильника комуністичних ідей. Зусиллями Наркомосу (Народного комісаріату освіти) до кінця 20-х рр. більше 90% українських дітей навчалися рідною мовою. Такі високі результати були досягнуті, незважаючи на брак кваліфікованих вчителів, великі труднощі в забезпеченні школярів українськими підручниками. Але багато росіян або російськомовні чиновники чинили опір «українізації», вважали її поступкою націоналізму, «петлюрівщині». Особливо гостро це відчувалося в університетах, де російські викладачі іноді відмовлялися користуватися «селянською» мовою. Проте, вузи республіки поступово українізувалися.

Центром розвитку науки в Україні стала Всеукраїнська академія наук (ВУАН), де працювали такі видатні вчені, як М. Грушевський., С. Єфремов, А. Кримський, Д. Граве та інші.

Відроджувалася україномовна преса. До 1927р. українською мовою публікувалося більше половини книг, а в 1933р. з 426 газет республіки 373 виходили рідною мовою.

Потужний імпульс розвитку української літератури дало молоде покоління українських прозаїків і поетів - А. Досвітній, М. Рипьскій, В. Сосюра, П. Тичина та багато інших. Широку популярність отримало творчість письменника-гумориста О. Вишні, провідне місце серед драматургів обіймав М. Куліш. У центрі дискусій різних літературних течій другої половини 20-х рр. перебувала особистість видатного українського літератора М. Хвильового, який виступав за необхідність широкого використання досягнень європейської культури і визнавав згубність односторонньої орієнтації виключно на російську культуру.

Яскравим прикладом відродження українського мистецтва служив театр «Березіль», створений в 1922 р в Києві талановитим реформатором театру Л Курбесом, який зібрав у своєму творчому колективі видатних майстрів української сцени - П. Саксаганського, М. Крушельницького. О. Мар'яненка та інших. Всього в Україні в середині 20-х рр. працювало 45 професійних театрів.

Кіно. У 1922 р була введена в лад Одеська кінофабрика, в 1927 р розпочато будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії. У тому ж році видатний майстер українського та світового кіномистецтва О. Довженко поставив фільм «Звенигора»; в 1929 році він створив фільм «Арсенал».

Музика. На 20-е рр. припадає розквіт творчості українських композиторів Г. Верьовки, П. Козицького, Л. Ревуцького та інших. Всесвітню славу завоювала хорова капела «Думка» під керуванням М. Городовенко.

5. «Українізація» і національні меншини.

Політика «українізації» супроводжувалася національно-культурним відродженням національних меншин. В Україні було виділено 13 національних районів; створювалися сотні шкіл з викладанням німецькою, єврейською, польською, болгарською, угорською, молдавською та іншими мовами, розширилася сфера застосування цих мов; були створені театри національних меншин; видавалися десятки газет на національних мовах, твори національної літератури, підручники та ін.

6. Результати проведення «українізації».

Таким чином, серед головних результатів політики «українізації» можна назвати наступні:

• українською мовою велося навчання в 80% шкіл, в понад 50% технікумів, в кожному четвертому вузі;

• українською мовою видавалося 90% газет, половина книжок, все кінофільми, велося радіомовлення;

• українською мовою велося діловодство;

• були також створені умови для розвитку національних меншин.

7. Суперечності в ході здійснення «українізації».

Проте, політика «українізації» була обмежена рамками радянського режиму, тому вона не була справжнім національно-культурним відродженням українського народу, яке в нормальних умовах могло б привести до створення суверенної української держави.


  • Коренізація в Україні.
  • 2. Сутність політики «українізації».
  • 3. Хід здійснення «українізації».
  • 4. Успіхи «українізації».
  • 5. «Українізація» і національні меншини.
  • 6. Результати проведення «українізації».
  • 7. Суперечності в ході здійснення «українізації».