|
Реферат на тему:
«Андрусівське перемир'я і Вічний мир 1686 р ода, їх наслідки для Речі Посполитої»
зміст
Вступ
Глава 1. Андрусівка перемир'я
Глава 2. Вічний мир
Вступ
17 в. був для Речі Посполитої періодом внутрішньополітичного та зовнішньополітичного кризи. Крім соціально-економічної і політичної нестабільності всередині країни, Річ Посполита опинилася втягнутою в складний клубок протиріч і взаємних претензій з рядом держав. У неї були протиріччя з Росією через Україну, з західними державами намагаються втягнути її в свої ігри і скориставшись нестабільністю всередині неї витягти для себе якомога більше вигоди. В цей же період посилюється турецька експансія, що ще більше ускладнило ситуацію. Саме прагненням знайти союзника у вирішенні всіх цих проблем і спонукало до висновку Андрусівського перемир'я і Вічного миру, хоча звичайно ж більшою мірою вони були результатом крайньої необхідності здобуття союзника. І той і інший договір було укладено лише тоді, коли іншого виходу у Речі Посполитої просто не залишалося і наявність сильного союзника було, по суті, питанням життя і смерті. Але зовнішньополітична ситуація змінювалася в той період часу дуже стрімко, одні зовнішньополітичні завдання несподівано змінювалися іншими з тих чи інших причин. Почасти тому, почасти через нестійкість самої влади в Речі Посполитій, а також інтриг держав один проти одного, т. Е. Відсутність реальної єдності в діях багатообіцяючі в момент свого ув'язнення Андрусівське перемир'я і Вічний мир не принесли очікуваних результатів, а скоріше ще більше посилили ту кризу який вже існував у Речі Посполитій.
Глава 1. Андрусівка перемир'я
Укладенню Андрусівського перемир'я передували події, які багато в чому визначили його появленіе.После військових діях 1658-59гг. в січні 1660 р Польща уклала Оливський мирний договір зі Швецією. [1]
Покінчивши війну на півночі, польський уряд розгорнуло широку підготовку до наступу на сході. Навесні 1660 р. польсько-литовські війська перейшли в наступ. Прагнення магнатів і шляхти продовжувати війну на сході знаходилося в різкому протиріччі з важким внутрішньополітичним становищем країни. Грошей не вистачало. Платню війську не виплачується. Це призвело до хвилювань в військах. Незважаючи на настільки напружений внутрішньополітичне становище в країні, уряд продовжував активно готується до походу на російські і українські землі. Ян Казимир вимагав передачі Речі Посполитої Смоленська і всієї України. Командування військом було доручено Чернецькому. Кримські татари обіцяли йому повну підтримку. Кампанія 63-64гг. була невдалою. Польський король, який почав похід на Україну в серпні 1663г., Дійшов зі своїми військами до Дніпра лише в листопаді. Перейшовши Дніпро, польсько-татарські сили рухалися вперед, грабуючи і руйнуючи все на своєму шляху. Але тритижнева облога Глухова закінчилася невдачею: армія зазнавала серйозних втрат від російських віск і боровся з окупантами українського населення. На правобережній Україні гетьманством опанував Петро Дорошенко, колишній креатурою турецько-татарських феодалів. Похід Яна Казимира на Лівобережжя закінчився невдачею. У лютому 1664г. польсько-литовські війська, які об'єдналися під Севском були змушені почати відхід. [2]
Влітку 1664г. внутрішньополітичне становище в Речі Посполитої стало особливо напруженим. До цього часу гетьману Любомирському вдалося зібрати навколо себе значну угруповання магнатів і шляхти, незадоволених внутрішньою політикою уряду. Війська вийшли з-під контролю. У липні 1665г. він їх очолив. Назустріч Любомирському були спрямовані залишилися вірними королю війська. У зіткненні під Ченстоховою перемогу здобули конфедерати. Король був змушений стати на шлях примирення з Любомирських. 31 липня 1666г. було підписано угоду про поразку політичного курсу Яна Казимира. [3]
Річ Посполита була знекровлена нескінченними війнами, внутрішньополітичними чварами і господарською розрухою. В цей же час (1666г.) Яном Казимиром були втрачені Опольське і Рациборська князівства в Сілезії. Тим часом вимальовувалася все більш реальна небезпека феодальної татаро-турецької агресії. У цих умовах польсько-литовський уряд був змушений піти на угоду з Росією. Переговори, які з 1666г. велися в с. Андрусове на Смоленщині, завершився 30 січня 1667г. підписанням перемир'я на 13 з половиною років.
До Росії відходили Смоленська земля, Сіверщина, вся Лівобережна Україна. За Андрусівським перемир'ям Київ був переданий Росії як тимчасове володіння (на два роки), фактично ж він назавжди увійшов до складу російської держави. Угода в Андрусове передбачало спільне виступ Росії і Речі Посполитої проти зростаючої татаро-турецької агресії. [4] Т.ч. укладену перемир'я призвело до втрати частини України, хоча ще і не остаточною, на думку Яна Казимира. Перемир'я імовірно мало дати час Речі Посполитої для деякої внутрішньої стабілізації та відновлення сил. Позитивним наслідком цього договору мало стати успішне спільне ведення війни проти турків, що підсилили свою експансію. Протистояти поодинці могутньої турецької армії Річ Посполита не змогла б, і тим більше вона не змогла б вирішувати будь-які зовнішньополітичні, так і внутрішньополітичні теж, ведучи війну (причому невдалу) на два фронти в умовах важкої економічної кризи і нестабільності влади Яна Казимира. Але згодом тих позитивних результатів, які могли бути, перемир'я не принесло, перш за все в силу небажання Яна Казимира змиритися з втратою частини території України а також втручання європейських держав, які не бажали стабілізації становища в Речі Посполитої.
Глава 2. Вічний мир
Значення Вічного миру не можна зрозуміти не розібравшись в тому, що йому передувало, які цілі переслідувала Річ Посполита укладаючи його, за яких обставин світ полягав.
Турецька феодальна агресія проти країн Східної і Центральної Європи, що посилилася в другій половині 17в., Привела до тяжких наслідків для Речі Посполитої. В кінці 1666 і початку 1667г. кримські татари, діючи за наказом Порти, вторглися на Україну. Це було початком війни тривалої більш ніж на 30 років. У перші роки війни з Річчю Посполитою Туреччини вдалося домогтися значних успіхів. У той же час політичне становище всередині самої Речі Посполитої в цей період було вкрай нестійким. У середовищі магнатства і шляхти зав'язалася гостра боротьба. Про оборону проти татаро-турецької навали ніхто не думав. Саме це частково звело нанівець можливий позитивний результат Андрусівського перемир'я. Польсько-литовська дипломатія відштовхнула єдиного можливого союзника - Росію, якій як і Польщі загрожувала татаро-турецька агресія. На пропозицію Росії перетворити Андрусівка перемир'я в міцний, «вічний» світ уряд Речі Посполитої відповіло відмовою. У січні 1672р. турецька гонець приніс до Варшави оголошення війни. [5]
У країні назрівала громадянська війна. Тим часом турецько-татрская армія вже переходила межі Речі Посполитої і незабаром обложила найбільшу фортеця на Поділлі - Кам'янець. 27 серпня 1672. Кам'янець упав. Після цього турецька армія рушила на північ і обложила Львів. У той же час моногочісленние татарські сили стали грабувати внутрішні області Речі Посполитої. Положення країни ставало все більш критичним. Вона не могла протиставити грізному противнику.
Правлячі кола Речі Посполитої вступили в переговори з турецьким султаном. Переговори закінчилися укладенням 17 жовтня 1672р. Бучацького договору, за яким під владу Туреччини переходила Поділля і майже все Правобережжя України. Річ Посполита повинна була виплатити Туреччини одноразово 80 тис. Талерів і надалі платити щорічну данину в розмірі 22 тис. Червінців. Сейм відмовився від ратифікації договору, виніс рішення про вербування військ і встановив нові податки для покриття військових витрат. 9 листопада 1673г. армія під командою Собеського почала військові дії проти турків і домоглася успіхів, розгромивши Хотинську угруповання турецької армії. Але в цей час прийшла звістка про смерть короля. Військові дії були припинені, знову почалася передвиборча боротьба. Королем був обраний Ян Собеський. [6] Він прагнув до якнайшвидшого закінчення війни. Але не бажав співпрацювати з російською армією. До того ж втрутилися західноєвропейські країни, які прагнули втягнути Річ Посполиту в своє протистояння для досягнення власних цілей.
У цей період в Західній Європі йшла війна між Англією, Францією і Швецією, з одного боку, і Австрією, Голландією, Бранденбургом і Данією - з іншого. Французька дипломатія прагнула втягнути в цю війну Річ Посполиту, і нанести таким чином удар по тилах Австрії і Бранденбурга.
Собеський розраховував опанувати Східною Прусією і перетворити її в свою особисту спадкове володіння, що повинно було, за його планами, привести до зміцнення його династії на польському престолі. Для здійснення цих планів треба було закінчити війну з Туреччиною. Тим часом активність Порти все зростала. Восени 1676г. під Журавномбил укладено мир, який ніяк не можна було вважати вигідним для Речі Посполитої. Їй вдалося повернути собі лише частину Правобережжя. Інша частина його і Поділля з Кам'янцем залишалися під владою Туреччини. Журавінський світ був ратифікований сеймом. [7] Т.ч. всі понесені в ході попередніх військових операцій втрати, виявилися марними, та й ті цілі, які ставив перед собою Ян Какзімір, досягнуті не були, території на яких він хотів зміцнитися так йому і не дісталися. Більш того обстановка на Заході змінилася (Франція уклала мир з Австрією і Бранденбургом). Уряд Собескогов 1679г. було змушене виступити з проектом створення широкої антитурецької коаліції.
Сформована зовнішньополітична обстановка свідчила про те, що в першу чергу союзником в боротьбі проти агресії Туреччини може стати Росія. У 1677-78гг. російські війська під Чигирином заподіяли значну шкоду силам султанської Туреччини. Створювалася реальна можливість для переходу в контрнаступ за умови спільного виступу Росії і Речі Посполитої, що обіцяло вигоди і тим і іншим. Річ Посполита могла скасувати умови Журавінський світу, і обидві держави змогли б зупинити турецьку експансію. Але правлячі кола Речі Посполитої відмовлялися від співпраці з Росією в боротьбі з татаро-турецькою агресією. Ця недалекоглядність політики пояснювалася тим, що значні кола панівного класу Речі Посполитої не бажали примиритися з втратою частини українських земель і за всяку ціну прагнули відновити становище на Україні, що існувала до 1648р. Плани відновлення східної експансії унеможливлювали перетворення Андрусівського перемир'я в «Вічний мир», на чому наполягало російський уряд. Розрив переговорів змусив Росію укласти в 1681г. з Туреччиною і Кримом Бахчисарайський світ.
Відсутність узгодженості між східноєвропейськими країнами знову дало султанської Туреччини можливість зосередити свої сили. У червні 1683г. величезна турецька армія (більш 210тис. чол.) під командуванням візира Кара-Мустафи вторглася на територію Австрії. 16 липня 1683г. турецькі армії підійшли до стін Відня. Допомога була надана Польщею. Битва під Віднем почалася вранці 12 вересня. Вона була успішною для союзників. [8] Віденська битва мала величезне значення в історії країн Центральної Європи. Агресивні плани оттоманської імперії виявилися зірваними, турецьке наступ призупинено, безпосередня загроза вторгнення турків в австрійські та польські землі минула. Однак Турецька імперія все ще залишалася великою військовою силою. Це спонукало Річ Посполиту і Австрію прагнути до розширення антитурецької коаліції. У березні 1684г. був підписаний договір про створення т.зв. «Священної ліги» в складі Австрії, Польщі, Венеції та Рима. Всі учасники ліги вважали за необхідне залучити в союз і Росію, яка зуміла в 1677-78гг. нанести серйозної поразки турецько-татарським загарбникам на Україні. Однак переговори не привели до позитивних результатів через небажання Речі Посполитої укласти з Росією вічний мир. Військові дії союзників в 1684г. були малоефективні. Чи не найкращими були результати і 1685г. Австрія відхилила пропозицію Собеського про спільні воєнні дії. Австрія в 1686р. уклала договір з Бранденбургом і Швецією, спрямований проти Польщі. Австрія, Бранденбург і Швеція взяли на себе зобов'язання протидіяти втіленню абсолютистських задумів польського короля. Їм було вигідно мати справу зі слабкою, нецентралізованої країною. Собеський знову спробував піти на зближення з Францією, однак переговори виявилися безрезультатними.
Так, силою обставин Собеський був змушений звернутися до єдиному ще виходу - шукати підтримки і союзу з Росією.Переговори, які вели в Росії польські посли, закінчилися в травні 1686р. договором про «Вічному світі» і військовий союз між Річчю Посполитою і Росією проти Туреччини. Річ Посполита повинна була визнати кордон, встановлену Андрусовським перемир'ям, остаточно відмовитися від своїх домагань на Київ і від втручання в справи Запоріжжя. Договір 1686р. багато в чому визначив міжнародну обстановку наступних років. [9] Т.ч. союз Речі Посполитої з Росією своїм найближчим наслідком мав посилення Речі Посполитої. Після підписання договору в обох країнах почалися приготування до військових дій. Вступивши в середині липня в Молдавію, польські війська оволоділи Яссами і рушили у напрямку до Дунаю, де їм перегородили дорогу значні ворожі сили, що змусили польські війська відступити. На наступний рік розгорнулися спільні військові дії Росії і Речі Посполитої проти Туреччини. Вони вилилися в форму Кримського походу Голіцина 1687г. і походу польських військ до Кам'янця. Обидва цих походу не дали позитивних результатів, але сприяли успіхам австрійських військ, які в 1687г. оволоділи майже всією Угорщиною. Зі сфери турецького вплив вийшло також Семиградді. У 1688г. австрійці просунулися по території Хорватії та Сербії і зайняли Белград. Відносини Речі Посполитої та Австрійської імперії весь цей час залишалися нестійкими. Кожна сторона намагалася примусити іншу до більш активних дій проти Турціі.Австрія змусила Річ Посполиту до військових дій безрезультатним для Польщі, але які надали велику допомогу австрійської армії. У 1691г. польські війська вступили в Молдавію. На допомогу їм Австрія обіцяла вислати кілька тисяч піхоти. Обіцяної допомоги вони так і не надіслали. Польські війська в Молдавії і на цей раз виявилися в положенні лише мимовільних помічників австрійців, відтягнувши на себе частину татаро-турецьких сил. Невдало закінчилася також і спроба Собеського блокувати Кам'янець. Фортеця залишилася в турецьких руках. Невдачі переслідували Собеського і в 1692р. Йому довелося відмовитися від намічених планів в Молдові і відступити на вихідні рубежі. У 1694г. польсько-литовські війська під командуванням гетьмана Яблоновського зробили ще один наступ на Кам'янець і Молдавію. Цим знову була надана важлива послуга Австрії. [10]
Після смерті Яна Собеського розгорнулася боротьба за польський престол. Вона мала не тільки внутрішньополітичний, але, перш за все, міжнародне значення. Вирішувалося питання про подальшу зовнішній політиці мови Посполитої. Великий вплив на вибори справила позиція Росії. Рішуче вороже французькому кандидату, російське уряд готовий був підтримати такого кандидата на польський престол, який був би зацікавлений в продовженні боротьби з Туреччиною. Таким кандидатом виявився саксонський курфюрст Фрідріх-Август. Значною мірою завдяки підтримці Росії він домігся престолу. На перших порах Август 2 виступав продовжувачем Собєського у турецькій війні. Однак війна вже закінчувалася. Австрія рішуче взяла курс на мирні переговори, готуючись до відновлення боротьби на заході проти Франції і зраджуючи інтереси своїх союзників.
Після того як від продовження війни з Портою відмовилася і Росія, яка прагнула відновити боротьбу зі шведськими феодалами за вихід до Балтійського моря, світ з Туреччиною став неминучим. В 1698 році. з цього приводу відбувалися переговори між Петром 1 і Августом 2. При переговорах мова йшла про мир з Туреччиною і про створення антишведського союзу.
У жовтні 1698г. в Карловцах почалися мирні переговори. За мирним договором, підписаним в січні 1699г., Габсбурги отримали майже всю Угорщину, Семиградді, Славонії. Польсько-турецький договір передав в руки Речі Посполитої Поділля з Кам'янцем, а польські війська повинні були очистити займані ними пункти в Молдавії. [11] Незважаючи на повернення Поділля, Річ Посполита прийшла до кінця війни з сумними результатами. Війна продемонструвала її прогресуючу слабкість, як в політичному, так і у військовому відносинах. Магнатсько-шляхетську державу не справлялося з однією з найголовніших своїх функцій: обороною країни від зовнішньої небезпеки. Правобережна Україна протягом усієї війни залишалася незахищеною від татаро-турецьких вторгнень. Деякі райони правобережжя зовсім обезлюдніли. Слабкість Речі Посполитої крилася в соціально-економічному та політичному ладі країни.
висновок
«Вічний мир» і Андрусівське перемир'я, таким чином, не принесли тих результатів, яких від них можна було очікувати. Перш за все, тому, що всі учасники описаних мною вище подій не виявляли будь-якої послідовності в своїх діях і прагненнях, переслідували швидше кожна свої власні цілі, ніж ті, які були нагальними і вимагали єдності. Крім того положення зовнішньополітичне тепер ускладнювалося ще більше погіршити внутрішньополітичним: економіка прийшла в повний занепад, жертви були величезними. Річ Посполита, звичайно, отримала деякі територіальні придбання, усунула небезпеку турецької агресії, але придбала ще більш небезпечних супротивників: Австрію і Росію.
[1] Історія Польші.-М., 1956г.-Т.1.-С.297.
[2] Там же.- С.298-299.
[3] Там же.-с.299.
[4] Там же.
[5] Там же.- С. 319.
[6] Там же.- С.320.
[7] Там же.- с.321.
[8] Там же.-с.322.
[9] Там же.-с.323.
[10] Там же.- С.324.
[11] Там же.- С325.
|