|
Бориса Миколайовича Лятошинського
Борис Миколайович Лятошинський (укр. Борис Миколайович Лятошинського, 22 грудня 1894 (за новим стилем - 3 січня 1895), Житомир - 15 квітень 1968 Київ) - український композитор, диригент і педагог, один з основоположників модерного напрямку в українській музиці.
Народився в Житомирі. У 1918 роки закінчив юридичний факультет Київського університету, в 1919 році - Київську консерваторію в класі композиції Р. Глієра. З 1920 року - викладач Київської консерваторії, з 1935 року - професор (в 1935-1938 і 1941-1944 роках - професор Московської консерваторії). У 1944-49 роках - завідувач кафедри теорії музики Київської консерваторії.
Був головою Асоціації сучасної музики, яка діяла в 1926-1929 роках, член оргбюро Спілки композиторів України (1932-39), оргкомітету Спілки композиторів СРСР (1939-48). 1939-41 - голова, потім член правління СКУ.
Заслужений діяч мистецтв УРСР (1945), народний артист УРСР (1968), лауреат Державних премій СРСР (1946 1952) і УРСР ім. Т.Г. Шевченко (1971)
У музичній культурі Радянського Союзу значне місце належить українському композитору Бориса Миколайовича Лятошинського. Ним створено 5 симфоній, 4 симфонічні поеми, 3 увертюри, 4 оркестрові сюїти, твори для фортепіано та інших інструментів; кантати, хори, романси, численні обробки українських народних пісень, музика для театру і кіно. Найбільше значення мають твори Лятошинського для симфонічного оркестру. У них виявилося не тільки його оркестрове майстерність, емоційна напруженість, але і симфонічне мислення, багатство гармонійних фарб.
Лятошинський народився в Житомирі, там пройшло його дитинство. Його батько був учителем історії, мати - хорошою музиканткою. У 1918 р він закінчив юридичний факультет Київського університету, а в 1919 р - консерваторію по класу Р. М. Глієра, який працював в Києві в ті роки. Згодом Лятошинський сам став професором Київської консерваторії і залишався ним до кінця своїх днів.
На початку творчого шляху Лятошинський інтенсивно шукає свій індивідуальний стиль. В інструментальній музиці цього періоду відчувається вплив російських композиторів - П. І. Чайковського, А. К. Глазунова і особливо улюбленого їм А. Н. Скрябіна. Однак художнику вдалося виробити свій неповторний почерк. «Не так вже й багато композиторів в наш час, які відрізняються такою яскравістю творчого обличчя, як Борис Миколайович», - сказав про Лятошинського Глієр.
Талановитий композитор, активний будівничий української -Музичний культури, Лятошинський був також послідовником і продовжувачем традиції української національної школи. Його численні обробки народних пісень, романси на вірші Т. Г. Шевченка, хори а капела, «Український квінтет» (1942), відзначений Державною премією, музика до кінофільму «Тарас Шевченко» та ряд інших творів свідчать про глибоке проникнення в фольклорні багатства українського народу. Про те ж говорять і його опери «Золотий обруч» (1930, за повістю І. Франка «Захар Беркут») і «Щорс» ( «Полководець», 1938) - про легендарного героя громадянської війни.
Лятошинський редагує і оркеструє оперу Н. В. Лисенка «Тарас Бульба» (спільно з Л. Н. Ревуцьким) і деякі інші твори класика і основоположника української музики.
У творах післявоєнного періоду він як би створює общеславянский інтонаційно-тематичний сплав; використовуючи і російська, і українська ,. і польський мелос, а також болгарські і словацькі інтонації. Це оркестрові твори «На берегах Вісли», «Слов'янська увертюра», «Слов'янська сюїта», «Слов'янський концерт» для фортепіано з оркестром, симфонічна поема «Гражина» за однойменною поемою А. Міцкевича і ряд романсів на його вірші.
Народний артист УРСР, лауреат Державних премій СРСР Б. Н. Лятошинський з 1948 р був членом правління Спілки композиторів СРСР. Серед його учнів в Київській консерваторії відомі радянські музиканти, такі, як І. Ф. Бел-за, .І. Н. Шамо, Л. А. Грабовський.
Міністерство освіти и науки України
|