|
реферат
Діяльність Військово-морського флоту і морських стрілецьких бригад під час Великої Вітчизняної війни
виконала:
студентка групи 1 фа
Разоренова К.А.
Г. Тула 2010 рік
З моменту появи в нашій країні капітальних праць з історії ВМВ і ВОВ, в останніх діяльність ВМФ або взагалі не висвітлювалася, або згадується побіжно. Це несправедливо: діяльність ВМФ в ряді випадків була пов'язана з рішенням військово-політичних і військових завдань стратегічного масштабу (наприклад, якби не ВМФ, навряд чи Курильські острови, які мають для країни стратегічне значення, були б зараз під російським прапором). Жодна військова частина настільки цілеспрямовано не використовувалася для вирішення найбільш відповідальних завдань, як морські стрілецькі бригади, які зазнали при цьому найвищі втрати (з початку 1942 по осінь 1943 року вони були майже повністю знищені і перестали існувати). Нижче робиться спроба усунути має місце несправедливість.
До початку і під час ВВВ в СРСР, крім Наркомату оборони, був самостійний Наркомат військово-морського флоту, наркомом якого і головнокомандувачем ВМФ був адмірал Н. Г. Кузнєцов. ВМФ включав близько 1600 кораблів (3 лінкора, 8 крейсерів, 34 лідера і есмінця, 22 сторожових корабля, 212 підводних човнів, 4 мінних і 2 мережевих загороджувача, 80 тральщиків, близько 630 катерів (в тому числі 287 торпедних і понад 100 протимінних і багато допоміжних), 2800 літаків морської авіації, 260 батарей берегової артилерії, бригаду морської піхоти, адміністративні, науково-дослідні, навчальні, ремонтні та господарські установи. Перерахований склад був розділений між Північним, Балтійським, Чорноморським і Тихоокеанським флотами, до складу котори х в 1941 р входили відповідно Ладозька, Дунайська і Амурська флотилії, а також самостійна Каспійська флотилія. Крім того, під час війни були сформовані (і пізніше розформовані) Онежская, Волзька, Дніпропетровська, Пріпятьская, Південнобузька і Азовська військові флотилії.
Згідно з планом «Барбаросса» першочерговим завданням морських сил Німеччини було сприяння вермахту в захопленні всієї Прибалтики і з'єднанні з фінської угрупованням військ, із забезпеченням при цьому повного панування на всій акваторії Фінської затоки. Планувалося також сприяння з моря германо-фінсько-норвезьким частинам при захопленні Мурманська і Полярного. Ще до нападу на СРСР німецьке командування почало створювати на Чорному морі військово-морське угруповання з доставляються по Дунаю і залізниці своїх невеликих кораблів, а також з наявних у Румунії і Болгарії ВМС. Перспективним завданням цих сил за сприяння Люфтваффе було знищення на Чорному морі ВМС СРСР і недопущення туди англійських сил. Цим забезпечувалися б морські перевезення з району Босфору до Кавказького узбережжя з тим, щоб досягти виходу до Каспійського моря, а потім через Іран в Індію.
Наказ про перехід на готовність № 1 дійшов до бойових сил ВМФ своєчасно і в перший день війни втрати їх були мінімальними. З перших же днів війни діяльність вітчизняного ВМФ була зосереджена в прибережній зоні, для чого, насамперед, були необхідні малі кораблі і бойові катери (сторожові, протимінні, ударні), в яких відразу ж стала відчуватися гостра необхідність. Використання ж великих і навіть середніх кораблів було обмежено активністю авіації противника і вони змушені були відстоюватися в базах під захистом ППО останніх. Важкий урок по протидії нової німецької військово-морської техніки отримав радянський ВМФ під час Талліннського переходу 28-30 серпня 1941 р закінчився загибеллю і пошкодженням великого числа бойових кораблів і транспортів. До кінця літа 1941 становище Балтійського і Чорноморського флотів ускладнилося у зв'язку з втратою ряду баз, кораблебудівних і ремонтних центрів. Таллінн, Лібава, Виборг, Одеса, Миколаїв, Херсон, Київ, а потім і Севастополь, Феодосія і Керч. З літа 1941 р ВМФ і НКСП на суднобудівних заводах Ленінграда, молотовської, Горького, а також на дообладнаних верфях Наркомречпрома почали реалізовуватися нові кораблебудівні програми.
Відповідно до ходом військових дій на радянсько-німецькому фронті, завданнями ВМФ, перш за все, були сприяння сухопутним силам, тобто підтримання сприятливого для них оперативного режиму з боку водних рубежів, знищення з морських напрямів живої сили, військової техніки та інженерних споруд противника, оборона своїх військово-морських баз, портів, островів і ділянок узбережжя, сприяння захопленню і захоплення з моря перерахованих об'єктів супротивника, набігової операції, висадка десантів, форсування водних перешкод, забезпечення перевезень по морським, озерним і річковим комунікацій особового складу, військової техніки і народно-господарських вантажів, а також перепр ва їх через водні рубежі.
Крім перерахованих вище завдань з початку війни Північному і Чорноморському флотах, Балтійського з 1944 р, а Тихоокеанському з другої половині 1945 р довелося вести також бойові дії на зовнішніх комунікаціях, а також конвойної і сторожову службу.
Підсумки діяльності ВМФ за період ВВВ зводяться до наступного:
У початковий період війни сили ВМФ сприяли сухопутним військам в обороні Лібави, Талліна, Моонзундских островів, півострова Ханко, Кронштадта, Ленінграда, Североморська, Мурманська, Полярного, півостровів Рибачий і Середній, Одеси, Севастополя, Керчі, Новоросійська і Сталінграда. Влітку 1941 р ВМФ забезпечив радянській авіації можливість бомбардування Берліна, т. К. Доставляли літаки-бомбардувальники на кораблях в пункт, з якого літаки могли здійснювати бомбардування.
За час ВВВ річковими флотилії було переправлено з водних рубежів більше 2,5 млн. Чоловік з озброєнням, спорядженням і військовою технікою. Перевезення з водних акваторій склали понад 100 млн. Т. Військових і народно-господарських вантажів. Було висаджено 113 десантів оперативного і тактичного масштабу загальною чисельністю 230 тис. Чоловік. Підводні човни здійснили понад 1000 бойових виходів, в ході яких потопили близько 160 транспортів противника і 35 кораблів охорони загальною водотоннажністю близько 465 тис. Тонн.
На особливу увагу заслуговує потоплення 30 січня 1945 року в районі Гдині підводним човном С-13 транспорту "Вільгельм Густлоф", водотоннажністю 25 тис. Тонн, що перевозив близько 3700 німецьких підводників, понад 2000 іменитих сановників Рейха і унікальну матчасть головного підводного центру країни. У Німеччині був оголошений траур, а командир човна капітан третього рангу І. А. Марінеску, був оголошений особистим ворогом Гітлера і німецького держави.
Морська авіація здійснила 76,3 тис. Бойових літако-вильотів, потопивши понад 970 транспортів і 410 кораблів охорони загальною водотоннажністю 780 тис. Т. Надводні кораблі потопили 24 транспорту і більше 50 кораблів противника загальною водотоннажністю 45200 т. Берегова артилерія знищила 14 транспортів і 20 кораблів противника загальною водотоннажністю близько 30 тис. т. На активних мінних загородженнях, виставлених авіацією, підводними човнами і надводними кораблями ВМФ підірвалося 110 транспортів і понад 100 кораблів супротивника загальною водотоннажністю до 250 тис. т. В цього ж за ВВВ силами ВМФ було знищено 670 транспортів і 615 кораблів водотоннажністю близько 1,6 млн. т. Перераховані успіхи, однак, були досягнуті дорогою ціною. За час війни флот втратив 212 надводних кораблів (34% від тих, що були), 102 підводних човни (35,8%), близько 700 бойових катерів (20,5%) і до 5 тис. Літаків морської авіації [24]. Більше третини вважалися в строю кораблів через отриманих ушкоджень виявилися в небоєздатному стані, а більшість продовжували нести службу кораблів потребували ремонту.
За час ВВВ понад 350 тис. Адміралів, офіцерів, старшин і матросів були відзначені орденами і медалями, з них - 513 удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а 7 - двічі Героя. 78 кораблям присвоєно звання гвардійських, близько 80 з'єднань і частин удостоєно почесних звань, понад 240 кораблів, частин і формувань отримали почесні найменування.
Роль ВМФ в ВВВ була б неповною без згадки про морських стрілецьких бригадах (МСБ), переданих РККА. На жаль, в офіційній радянській військово-історичній літературі про МСБ фактично забули, в той час як наші колишні вороги (напр. Манштейн) згадують про них з жахом ( "шварце Тодт" - "чорна смерть"), а союзники називають "елітними частинами ", використовуваними в найвідповідальніших випадках.
З оголошенням мобілізації по всій території СРСР з покликаних моряків почали формувати окремі команди, загони, роти і батальйони. З огляду на "надлишок" моряків, влітку 1941 р було прийнято рішення ДКО про передачу з Наркомату ВМФ в РККА 10 тисяч офіцерів і 4 тис. Курсантів. Згідно з рішенням ДКО від 18 жовтня 1941 р з покликаних і переданих в РККА моряків почалося формування 25 морських бригад. Згідно з додатковою рішенням ДКО від початку 1942 року було сформовано ще 12 бригад. Сформовані бригади відразу ж відправлялися на фронт. Всього в частинах РККА воювало до 500тисяч моряків. Зазвичай в МСБ входило 3 стрілецьких полку, 2-3 артилерійських дивізіону, підрозділ зв'язку, господарський і медичний батальйони, загальна чисельність коливалася в межах 2-4 тисяч чол.
МСБ брали активну участь в обороні Москви, Ленінграда, Мурманська, Криму і Кавказу. Звільняли в лютому 1942 р Барвінкове і Лозову, билися, в Керчі і Новоросійську, прорвали "Міусс-фронт", звільняли Донбас, Нижнє Придніпров'я і Крим.
"Столицею" морської піхоти з 1942 р значився Тамбов, в районі якого формувалася Друга гвардійська армія, укомплектована, в основному, моряками Тихоокеанського флоту і Амурської військової флотилії (понад 20 тис. Осіб). У критичний момент, коли між армією Паулюса і деблокуючого її армією Манштейна залишалося 40км, на зупинку останньої була кинута Друга гвардійська армія, яка поставлену задачу виконала ціною величезних втрат. До середини 1943 року в МСБ моряків майже не залишилося, і вони були переформовані в Гвардійські стрілецькі дивізії.
|