Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Природно-історичні передумови Виникнення и формирование Запорізькіх Січей на территории Дніпропетровської області





Скачати 79.51 Kb.
Дата конвертації30.12.2017
Розмір79.51 Kb.
Типдипломна робота
якові Інколи назівають й Старою. Цікаво, что в часи Існування Базавлуцької Січі запорожці тяжілі до цієї місціні, відомі, например, Гетьманські універсали 20-х років XVII ст., Дані «кошу на Чортомлик». На місці ж Мікітінської Січі остался великий населений пункт Микитин Ріг (Майбутній Нікополь).

2.5. Чортомлицька Січ

Стара Чортомлицька Січ (1652-1709рр.) Біля старовинного села Капулівка булу однією Із найзнаменітішіх. Початок Чортомлицької Січі давши Колишній осавул реєстровців, кошовий отаман Лютай. Укріплення Січі Постійно зростан, й дуже Швидко запорозька столиця стала потужного Фортеця. Кошовий отаман Овсій Шашол, побувавші в Москві у +1672 р.опісав Січ, что й зафіксувалі на папері московські дяки: «Місто де Січа ... варто в гирлах у Чортомлик і прогнилі над рікою Скарбною; в висоту той вал 6 сажнів; з поля - від Сумської боку і від Базавлука на валу побудовані впали і бійниці; а іншого боку - від гирла Чортомлика і від річки Скарбною - на валу зроблені коші дерев'яні і насипані землею. А в тому місті вежа, поля мірою кругом 20 сажнів, та в тій вежі побудовані бійниці, а перед тою вежею за ровом зроблений земляний містечко, кругом його мірою 100сажен, а в ній вікна для гарматної стрільби. Так для ходу по воду зроблено на Чортомлику і на Скарбною 8 форток (пролазить) і над тими фортку бійниці; а шириною де ті фортку тільки одній людині пройти водою. А мірою той місто Січа, з поля від річки прогнили до Чортомлика, сто ж сажнів, та з правого боку річка Прогной, а з лівого річка Чортомлик, впали ті річки в річку Скарбною, яка тече позаду міста. А мірою же весь Січа - місто буде кругом близько 900 сажнів ... А непріятельського приходу до міста Січа можна очікувати в літню пору тільки з поля, від річки Базавлука з кримського боку, а з трьох сторін промислу над нею ніякого чинити не можна. У зимовий час запрожци на тих річках безперестанку сколюють лід. »[16]

Місце Розташування Чортомлицької Січі Було звертаючись Надзвичайно вдалині у військовому відношенні. Розташувалася вона на півострові у гірлі р.Чортомлік и при впадінні Прочної в Скарбною. Вона з трьох боків булу захищено водою и лишь з одного боку БУВ Відкритий степ.

Відомі художники І.Є. Репін и В.А.Сєров прібулі в Капулівку 4-5 червня 1880р. Метою поїздкі булу НЕ только робота над Етюд картин «Запорожці» и «Вечорниці», но й Вивчення історії, культури, побуту українського народу. В Капулівці І.Є.Репін малює чудовий етюд «Могила отамана Івана Сірка в с.Капулівці». Залішає Такі спогади: «З кургану - могили І.Сірка відкрівалась грандіозна панорама Дніпровськіх плавнів, на річки Чортомлик, Підпільну, Павлюк и Скарбною, что омівають острів Базавлук, де знаходится Стара Чортомлицька Січ и де 28 років кошовим отаманом БУВ І.Сірко.» [20]

І.Репіну обовязково хотілося побуваті в с. Голій Грушівці (Іллінці), де в урочищі Сірківці на власній пасіці 1 серпня 1680р. помер кошовий отаман

І.Д. Сірко. [9]

Село Гола Грушівка Томаківського району розташоване на високому місці біля степової річки Грушівкі. У запорожців по річці Грушівці Було много зімівніків и хуторів. Тут у них БУВ «курортний район», де смороду відпочівалі и лікувалі свои рани.

З постаттю І.Сірка народ такоже повязує Назву річки Чортомлик. «Кошовий Сірко Перемагай НЕ только людей, ВІН Перемагай и нечистих чортів. Річка Чортомлик, де стояла Січ Сірка, від того й назівається так, что в ній БУВ убитий Сірком чорт, Котре у воде хлюпостався. ». [26]

У Битві під Жванцем історія Вперше згадує Івані Сірка - майбутнього прославленого кошового отамана Чортомлицької Січі. Іван Сірко 8 разів обірався кошовим отаманом; взявши участь у 55 битвах, з якіх всегда Вихід переможця. Створено безліч народних легенд, присвячений Цій історичній постаті. [7]

У вересні 1659р. Чортомлицька Січ Було освячена, Відкрито постійну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У 1657 р. помер Б.Хмельницький, смерть которого стала Величезне Втрата для українського народу. Почінається период в історії України, Який відомій під назв «Руїна». Цей период трівав почти 30 років, доки гетьманом не звертаючи І.Мазепу.

В период Руїни Запорізька Січ часто перетворювалася в самостійній політичний осередок, что провівши Власний стратегію всупереч гетьманам и Правобережної, и Лівобережної України. Період Руїни характерізувався Громадянська війною, розподілом українських земель внаслідок Андрусівського перемир'я 1667 р. на Лівобережну и Правобережну. Січ в цею период відігравала деструктивну роль.

Особливо шкідліву роль відігравала автономія Запоріжжя во время формирование системи Російсько-українських отношений. Постійно віступаючі проти Сильної власти гетьмана, Запорізьке козацтво, по суті, стало помічником російської влади у руйнуванні автономії Гетьманщини и експансії России на українські землі.

Альо в ЦІ скрутні часи, несмотря на всі помилки и непорозуміння Чортомлицька Січ Залишайся осередком вольності и демократії. Козаки підтрімувалі всі національно-візвольні и антіфеодальні Рухи того часу. [5]

Проти з Посилення татарсько-турецької Загрози змінівся и направление основних воєнніх зусіль запорожців. Саме боротьба з татарськими нападаючи та турецький агресією прославилися Запорізькі козаки в период Руїни. З існуванням Чортомлицької Січі повязане написання знаменитого листа турецькому султану.

Постійні Війни і напади татар не спріялі розвитку господарства. Тогочасні документи чітко НЕ визначаються теріторію, на Якій козаки Займаюсь господарсько діяльністю, вказуючі на володіння Досить абстрактно: «На луках, на полях, на Поланко і на всіх урочищах дніпровських, і польових, і морських.» [2]

Основу господарства на Запоріжжі Складанний рибальство та скотарство, так як цьом спріялі природно-кліматичні умови и рельєф місцевості.

Рівнінна степова місцевість спріяла розвитку скотарство. Достатньо згадаті описание степу, Який подає Адріан Кащенко: «У тих степах росла така трава, что від коней над травою позбавляє только голови, а од голів з трави виглядаю только роги ...» [10]

Д.І.Яворніцькій відмічав, что «среди проміслів найважлівішім Було рибальство - неабиякий джерело прожитку й багатства запорожців.» «Поширення БУВ медовий промісел - бортництво и пасічніцтво. Трапляє пасіки до 250 вуликів. Та особливо улюблений заняття для козака Було мисливство. Мабуть, у полюванні найбільше проявлявся его темперамент, знаходится вихід Світлі и Темні інстинкти Запорізької натури. »[22]

Тім более, что полюваті Було на кого. За запорозьких землях воділося много звіра и птиці.

Землеробство на Січі Було малорозвіненім, значний мірою через посуху, нестача води, а такоже через постійні татарські набігі. З ремесел перед усім розвиватись ті, Які були потрібні для Військових потреб - ковальство, будівництво човнів, теслярство. Поступово набував особливого значення чумацький промісел. [28]

Офіційно Закінчення ПЕРІОДУ Руїни датується 1687 роком, коли гетьманом Було звертаючись І.Мазепу. Дуже напружені стосунки склалось у гетьмана з Запоріжжям - Запорізьке козацтво вороже ставити до будівництва фортець на своих землях и Спроба Мазепи поставити під свой контроль самоврядування и Зовнішні звязки Січі.

Однако, коли російський трон зайнять Петро І, Який посил колоніальний гніт в Україні і ще более обмежена ее політічну автономію, це віклікало Значне невдоволення, наслідком чого Було антіколоніальне повстання проти России, Котре Очола І.Мазепа. І Мазепу підтрімалі запорожці. Перехід запорожців на сторону Мазепи кардинально змінів сітуацію в Україні, оскількі населення козакам довіряло. Тому Петро І решил зніщіті Чортомлицька Січ, 24 травня 1709 р. вона булу взята штурмом и зніщена.

У червні 1709р. відбулася Полтавська битва. Українсько-шведський військо, у лавах которого Було й 8 тисяч запорожців, зазанало поразка від армії Петра І. Це мало тяжкі Наслідки для запорожців. Смороду були змушені податі на землі кримського хана Девлет-Гірея, котрі в свою черга були під зверхністю турецького султана.

У верхній течії річки Кам'янки, котра впадає в Дніпро з правого боку (біля нінішнього села Мілова Бериславського району Херсонської області), булу засновано чергова запорозька січ. Довгих 25 років на территории Дніпропетровської області НЕ поновлювалася запорозькі Січі. [25]

2.6. Нова (Підпільненська) Січ

Існування Нової Січі 1734-1775 рр. пріпадає на період, что знаменується подалі культурним піднесенням Запорожжя, з одного боку, а з Іншого - обмеження Россией автономії України.

В условиях нового обострения Російсько-турецьких отношений у серпні 1733р. цариця Анна Іоанівна своєю грамотою вислови згоду про Прийняття запорожців під владу России. У березні 1734р. запорожці залишились Камянську Січ, підняліся до урочища Базавлук и на річці Підпільній заснувалі Нову (Підпільненську) Січ. «Річка Підпільна починаєм в давнини проти Микитина, теперішнього міста Нікополя на орлів луці, з правої боку, и получила свою Назву того, что проходила під полями. За іншою версією - тому, что своєю течією підрівала або підпілювала свои бережи. Січ знаходится на великому півострові, что знаходівся между лівім берегом річки Базавлук и правимо берегом річки Дніпро разом з відокремівшоюся від него річкою Підпільною, це дает привід вважаті, что Нова Січ розташувалася на острові Базавлук. »[16]

Достатньо повну характеристику географічного положення Нової Січі дает Д.І.Яворніцькій: «Вона стояла на правому березі Гілки Підпільної, в тому місці, де ця гілка дает від себе луку, напроти Великої плавні, по Якій, з півдня, назустріч Січі, текла гілка Стара Сисин, а зі сходу несла свои води гілка Скарбна. Місце для Січі звертаючись в усіх відношеннях Зручне. Січ сіділа в нізькій котловіні, захищено зі сходу, півдня и заходу Величезне плавно в 26 тисяч десятин, 60-ма великими, що не ВРАХОВУЮЧИ безлічі дрібніх, озерами и уявляю собою щільній и непрохідній ліс, в якому людина, погано знайомого з місцевістю, могла заблукаті як в лабірінті ... »[34]

Нова Січ мала ще одну Назва - Покровська чи Краснокутська, бо поруч з Січчю вінікло пізніше велике село з такою подвійною назв. Нажаль, місце цієї Січі затоплення водами Каховська моря, а перед тим воно Ніколи НЕ досліджувалося археологами.

В период Нової Січі тут Було Внутрішнє и Зовнішнє укріплення Кошу. У внутрішньому укріпленні стояла деревяна церква, вкріта тесом з дерев 'дзвініцею, будинок кошового, будинок, де зберігалісь скарби - військова канцелярія, будинки старшини и 38 куренів. У центрі куренів - площа для Військових зборів - радий. Внутрішнє укріплення Кошу відділялось від зовнішнього валом, на півночі були ворота, тут розташувався Новосіченській ретраншемент, де стояв батальйон российских войск з комендантом. Із зовнішньої Сторони Нова Січ булу обведена Загальна валом, Який Обом кінцямі упірався в Річку Підпільну.

За часів Нової Січі землі Війська Запорізького Низового поділялісь на 8 паланок - військово-адміністратівніх одиниць.

«Всіх паланок до 1764 р. на Запорожжі Було 5. На правому боці Дніпра: Буго-Гардовська з осередком у Гарді на річці Буг, біля устя Сухого Ташлику; Інгульська - между річкамі Інгульцем та Дніпром, з осередком на місці, де булу Камянська Січ, та Кодацька, угору Дніпра до річки Омельнику з осередком у Старому Кодаку. На лівому боці Дніпра були: Самарська паланка - между річкамі Ореллі та Конку, та Кальміуська - від верхівя річки Вовчої до річок Кальміусу, Берди та Азовського моря. Року ж тисячі сімсот шістьдесят чотири кошовий отаман Пилип Федорів віділів з Самарської паланки, что Вже Досить залюднена, ще две паланки: Орельська и Протовчанську по річках Орелі та Протовчі, та, опріч того, за Згідно з кримського ханом упорядкував восьму паланку - Прогноїнську, на Кінбурнській Косі, поміж Чорним морем та Дніпровім лиманом, де з давніх часів українські чумаки та запорозькі козаки брали сіль з Прогноїнськіх озер ». [10]

На качану 70-х років XVIII ст.на территории Нової Січі знаходится паланкові Містечка, слободи, до 7560 зімівніків. Природні и соціальні умови визначили організаційну форму господарювання в степу - зімівнік (хутір).

Зберегліся задокументовані опису зімівніків. Познайомімося з економічнім побуту заможного запорізького козака на прікладі одного Із зімівніків последнего кошового отамана Петра Калнишевського, что знаходівся в балці Водяній на відстані 50 км від Січі. Тут стояли три хати, одна з якіх - Панська, двокімнатна, на Чотири вікна, з дерев 'дахом. У двох других, Крит очеретом, жили служників. На цьом хуторі стояли такоже две Великі коморі, сарай, два Льохи, две конюшні, одна з них на півсотні станків, кузня и Вітряк. Працювало тут тридцять робітніків. При зімівніку знаходится скирти хліба и Сіна, табуни коней, худоби, птиця. У БУДИНКУ Тримай Різні РЕЧІ хатнього вжитку, зброю, одяг, посуд. У коморах зберігаліся запаси хутра, тканин, цукри, меду, воску. Вочевідь, что це господарство Було багатопрофільнім. [4]

Уцілілі фрагменти господарської й демографічної статистики все ж дають узагальнене уявлення про економічне життя низового козацтва. За даними, что зібрав Д.І.Яворніцькій, запорізькіх зімівніків Було декілька тисяч. За неповний данімі на землях Самарської паланки Було до 1700 зімівніків, Протовчанської - 1100, Кодацької до 840. На жаль, зовсім немає даних про Кількість зімівніків Орільської паланки

На сегодня відомо много СІЛ Дніпропетровської області, Які вініклі за часів запорозького козацтва. У Нікопольському районі це села Покровське (1734р.), Шолохове (1740р.). В период Існування Нової Січі помітне місце займає в жітті козацтва торгівля, при чому, як внутрішня, так и зовнішня. На Підпільненській Січі для всіх іноземних суден булу чудова затока, что звали «оступився», це булу дуже глибока бухта, что врізалася у Річку Підпільну, Оточі з усіх боків густим частоколом, куди вміщалась, за словами Д.І.Яворніцького, и запорізька флотілія . [18]

У всех торгівельних стосунках запорізькіх козаків Із Сусідами й сусідів, особливо українців и поляків, Із запоріжцямі Першу и незамінну роль відігравалі чумаки. Назва «чумак», на мнение одних, походити від слова «чум» - Ківш, Яким пили воду в дорозі; на мнение других, від татарського слова «чумак», тобто візнік, треті вважаю, что від слова «чума», тобто, что українські купці, ідучі до Криму, часто заражуваліся по дорозі чумою и заносили ее на Запоріжжя, Дехто виводу Назву «чумак »ще й від того, что вірушаючі в дорогу, вімащувалі свой одяг дьогтем, як в Народі говорили, нагадувалі чуму.

Чумацтво - це цікава рису економічного життя України, це зародок національного українського купецтва, Заснований на засадах суто товаріської асоціації.

Активне Освоєння степів дозволило Кошу відмовітіся від закупівлі хліба, а Згідно даже продавати свой хліб за кордон. На чорноземах вірощувалі практично всі культури, типові для України качана XVIIIст., З Тютюн включно. Велика увага пріділялася розвитку садівництва и городніцтва. [18]

З Січчю повязані всі антіфеодальні Виступи того часу. Розвиток гайдамацького руху безпосередно повязаний з нашим краєм. Запорозькі козаки найчастіше виступали в роли організаторів гайдамацьких загонів (Максим Залізняк). Хоча практично всі гайдамацькі загони діялі за межами області, но на Запорожжі гайдамаки малі своєрідні стани, Які були пунктами опору. Смороду найчастіше розташовуваліся у малопріступніх балках на дніпровськіх и Бузько островах, у плавнях и в степу.

Омелян Пугачов, керівник Селянська-козацького повстання, надававши великого значення Запорозькій Січі.

Нажаль, козацтво Нової Січі значний залежався від російського правительства. Тому, почти Одразу после Заснування Січі, запорожці взяли участь в Російсько-турецькій війні 1735-1739рр. Ця війна булу для Січі Вкрай несприятливим, незважаючі на ліквідацію Загрози татарських нападів та військову стабілізацію на кордонах запорозьких земель. Кроме великих Людський Втрата та матеріальніх збитків во время татарських нападів принципова змінілося становище Запорожжя.

У черговий раз Було Здійснено обмеження запорозьких володінь. Значний частина їх земель разом з зімівнікамі (на Камянці, Білозерці, Рогачик, Кінськіх водах, лівому березі Великого Лугу) булу передана татарам. Запорожці Втратили основне джерело своих прібутків - Дніпровські переправи та мости на запорозьких річках (Самарі, Базавлук, Солоній, Бузі). Значний ускладнювався соляної промісел запорожців у Прогної, оскількі соляні поклади стали власністю Російської імперії. З качана 1775 р. Запорожжя Було оточене кордоном российских войск, что Повністю контролювалі усі территории козацьких вольностей.

После Російсько-турецької Війни 1768-1774рр. татарсько-турецька загроза Південним кордонам Російської імперії булу зніщена, и тім самим Було ліквідовано єдину причину, яка Ранее робіла для російської влади доцільнім Існування Запорозької Січі. Відтепер Запорожжя представляло собою лишь перепони на шляху імперськіх планів использование Причорномор'я. [3]

З ініціативи імператріці Катерини ІІ 4 травня одна тисяча сімсот сімдесят п'ять р. частка Січі булу вірішена на так званій раді при височайше дворі. 15 червня тисячі сімсот сімдесят п'ять р. війська генерала Текелія Раптова Оточі Січ, де стояв только Невеликий гарнізон, и зажадалі его капітуляції. После бурхлівої ВІЙСЬКОВОЇ заради, зважено сили сторон козаки вірішілі Скласти зброю. 10 липня 1775 р. Вийшов сенатській указ, Який поклали край надіям козаків на відродження Січі.

Місто Нова Січ, як Найбільший населений пункт, стало селом, а з 1777р. - містом Покровська, де знаходится провінційна канцелярія. Згідно землі вокруг Покровського, Капулівкі, Олександрівкі дісталісь від цариці генерал-прокурору князю Вяземському. [13]

Більше 200років на территории сучасної Дніпропетровщини знаходится запорозькі Січі. Це Було можливости Завдяк Зручне географічному з Положенням ціх земель та сприятливі природно-кліматічнім умів. Майже всі Січі знаходится в місцевості, яка булу природною схованка, что захищали козаків від нападу зненацька. Віключенням можна вважаті Мікітінськку Січ, яка знаходится на місці Досить жвавої переправи через Дніпро. Землі Великого Лугу забезпечувалі козаків необхіднімі продуктами харчування и будівельним матеріалом. Тому Січ поступова перетворювалась у добрі налагодження господарчий комплекс, что зумов таке довготрівале Існування козацтва в межах Дніпропетровської області.

Висновки

Дніпропетровська область - батьківщина п'яти Запорозьких Січей. Чому таке унікальне явіще, як Запорізьке козацтво формуван, розвивалась и Було Досить вплівовою Політичною силою на протязі 200 років самє на территории Дніпропетровщини. Безумовно, це пов'язано як з історічнімі факторами, так и з географічними.

На з'явилися Січей на территории области Значний Вплив мало зручне географічне положення Дніпропетровщини - На межі СЕРЕДНЯ и Нижнього Подніпровя, у центрі степової зони Східної Європи.

Рельєф территории Дніпропетровської області відображує основні РІСД поверхні Південної части Східноєвропейської рівніні, характерізується чергування Височин и нізовін. Це хвіляста рівніна з розвинутості долинно-Балкове сіткою. Рівнінній характер спріяв Швидко заселення козаками цієї территории и создания своих поселень: слобід, хуторів, а особливо зімівніків, Які були Досить розгалуженімі Господарчий комплексами. Цей же фактор вплінув на Поширення среди козацтва Чумацького промисли, Який потребував зручне транспортне Шляхів. Наявність Великої кількості балок, ярів и байраків давало можлівість захістітісь від нападів ворогів, смороду були природніми схованка. Д.І. Яворницький згадувать: «В історії запорізькіх козаків»: «Балки, яри та байраки малі повне значення як Пункти поступової колонізації Великої, дикої й пустельної степової рівніні: по ціх угіддях Запорізьке військо володіло й промисли свои мало, тобто, в балках чи біля балок закладалі спочатку Бурдюги, потім зімівнікі й Нарешті села сімейних и несімейніх запорожців. »[33]

Клімат Дніпропетровської області помірно-континентальний, на ее территории добро просліджується сезонність. Вікорістовуючі Цю особлівість, Перші поселенці, Які іменувалі собі козаками, зявляться в нашому краї на Певний сезон (весна-літо), займаюсь рибальство, полювання, забезпечувалі собі усім необхіднім, а восени Повертайся додому. Вважаті клімат Дніпропетровщини Досить сприятливі Було б НЕ зовсім справедливо. Влітку були значні посуху, річки пересіхалі, відчувалася нестача питної води. Взимку Бували значні морози. Це ускладнювало господарську діяльність, тому Щільність населення на территории области напрікінці XVI ст. булу незначна. Козакам доводилося долаті ЦІ кліматичні Труднощі.

Територія області має Досить розгалужену річкову систему, найбільшою водною артерією є річка Дніпро. Всього на территории Дніпропетровщини 116 річок и річечок. В часи Існування Запорозьких Січей ріки були справжнімі Годувальнице. Це зумов и основне заняття козаків - рибальство.

У XVII ст., За словами Боплана, в ріках и озерах запорозького краю, а самє: Псельській, Ворскальській, Омельник, Самоткань, Домоткань, ОРІЛЬ, Самара та других - воділося безліч риби та раків. В Орелі за одну тоню рибалки вітягалі до 200 Рибін, найменша величина якіх булу футів. [18]

Родючі чорноземні ґрунти становляться велосипеді природньо багатство області. Про ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ Родючість землі, багатство рослини и тваринного світу Постійно згадувать старожил нашого краю, з Якими спілкувався напрікінці XIX ст. видатний український історик Д.І. Яворницький. «По запорозьких степах воділося много звіра й птиці. Перш за все по тих степах цілімі косяками бігалі дикі коні, что у запорожців звали тарпанами. Опріч тарпанів, по степах та лісах воділіся: вовки, лисиці, дикі коти, олені, зайці, сайгаки, вепри, куніці, Відра. Птахів воділася така сила, что, як, Було, злякаті дичину пострілом, то вона злетівші у Повітря, заступала світ сонця. »[32] Таке багатство тваринного світу зумов ще одне важліве заняття козаків - полювання. А густота рослини покривив спріяла розвитку скотарство. Землеробство, що не Дивлячись на Родючість ґрунтів, козаки почти НЕ займаюсь, так як вели похідній способ життя.

Зрозуміло, что Такі благодатні природно-кліматичні умови були однією з важлівіх причин Виникнення козацтва самє на территории Придніпров'я. Інші причини носили історичний характер.

Виникнення українського козацтва Було віклікано цілою низкою причин:

- економічні (нестача власної орної землі, колонізація вільніх земель Придніпров'я та Дикого Поля);

- соціальні (Посилення феодальної ЕКСПЛУАТАЦІЇ українського населення з боку литовських та польських магнатів и шляхти, оформлення кріпосної залежності селян);

- Політичні (бажання польської ПРИКОРДОННОЇ адміністрації поставити козацтво на службу з охорони південніх рубежів від татарських нападів);

- національні (політика колонізації українського населення та наступ католицької церкви).

Безумовно сприятливі Було и ті, что територія Дикого Поля це має належати жодній державі. [11]

Січі, як центри вольностей Війська Запорізького Низового всегда розташовуваліся у межах Великого Лугу Запорізького, змінюючі лишь свои місця, переходячі з одного на інше (на відстань 5-20 км від попередньої Січі). П'ять Січей було у Базавлуцькіх плавнях, ніні Нікопольський район: Томаківська (на острові Томаківка за 20км від Нікополя на р.Томаківка), Базавлуцька (острів Базавлук у гірлі р. Базавлук), Мікітінська (на переправі Микитин Ріг), Чортомлицька (на острові Чортомлик ), Нова (Підпільненська) (за 5км від Чортомлицької на річці Підпільній).

Альо територія Запорозьких вольностей, яка теж іноді назівається Січ, займаюсь значний більшу площу.Точніше між и кордонів ціх земель не визначили. Запорозькі Січі всегда були осередком вольності, смороду пріваблювалі усіх незадоволення феодальні порядки, з Січей починаєм всі антіфеодальні та національно-візвольні Виступи XVI - XVIII ст., В тому чіслі и Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького.

Таким чином Досить зручне географічне положення Дніпропетровщини, спріятліві природно-кліматичні умови, Які напрікінці XVI століття Досить вдалині поєдналісь з Певного історічнімі передумови, віклікалі до життя унікальне явіще - українське козацтво.

література

1. Антонович В.Б. Про Козацькі часи на Україні. [Післямова М.Ф. Слабошпицький; Комент О.Д. Василюк та І.Б. Гирича.] - К .: Дніпро, 1991 - 238с ..

2. Аракс М.М. Історія України - Русі / Вступ и комент. В.Г. Сарбея. - Одеса: Маяк, 1999. - 392с ..

3. Бантиш-Каменський Д.М. История Малой России від проштовхування слов'ян в цей країні до знищення гетьманства. - К .: Час, 1993. - 656с ..

4. Братаніч Б.В., Романенко М.І. Історія краю. Дніпропетровшіна. Наш край у складі Російської імперії. Друга половина XVIII ст. - 1914р. - Дн.: ВАТ «Дніпрокнига», 2006. - 373с ..

5. Грибовський Владислав. Неопалима купина козацька. До 350-ї річниці Заснування Чортомлицької Запорозької Січі: 1652-2002 роки. - Нікополь: видав. центр. газети «Південна зоря», 2006. - 26с ..

6. Дніпропетровщина. Науково-популярне видання. Відп. за випуск

Г.Ф. Губанова. - Дн .: ВАТ «Дніпрокнига», - К .: АТЗТ «Книга», 2005. -

234с ..

7. Іван Сірко: Зб .. Для серед. та ст. шк. віку. / [Упоряд. В.Л. чуйка; передм. Ю.М. Мушкетика; Пріміт. В.І. Сергійчука; Худож.оформл. С.В.Васіленка; Упоряд.фотоматеріалів Ю.О.Іванченка]. - К .: Веселка, 1992. - 151 с ..

8. Історико-топонімічній словник. Запоріжжя, 1998..

9. Історичні постаті України: Іст.нарісі: Зб. / Упоряд. та авт. вступ. ст.

О.В. Болдирєв. - Одеса: Маяк, 1993. - 384с ..

10. Кащенко А.Ф. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове. / [Перед.слово О.Т.Гончара; Упоряд., Текстолог. підгот., передм., пріміт. С.П. Пінчука; худ.оформл. Ю.Г. Кудя. - К .: Веселка, 1992. - 127с ..

11. Кормич Л.І., Багацькій В.В. Історія України від найдавнішіх часів и до XXI ст .; Навч.посібник. Від.четверте. - Х .: ТОВ «Одісей», 2004. - 480 с ..

12. Костомаров М.І. Богдан Хмельницький: Іст.наріс: Для серед. та ст. шк. віку / [Упоряд.і передм. В.О.Замлінській]; Худ. Л.А. Кацнельсон. - К .: Веселка, 1992. - 93 с ..

13. Котляр М.Ф., Смолій В.А. Історія в жіттєпісах: Перев.з ріс. - К .: Час, 1994. - 328 с ..

14. Матеріали науково-практичної конференции «Історико-культурна спадщина Нікопольського району та проблеми історії запорозького козацтва». - Нікополь, 2001. - 299 с ..

15. М.В. Лапко. Дніпропетровська обл. Географічний нарис. - К .: Вид. «Радянська школа», 1967. - 156 с ..

16. Мицик Ю.А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини XV - XVIII ст. - Дн .: виду. Дніпропетровського державного університету, 1997. - 176 с ..

17. Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали: Істор.розповіді про запорозьких козаків. - Дн .: Промінь, 1990. - 302 с ..

18. Нариси з історії Нікопольського району (від найдавнішіх часів до початку ХХ ст.) - Київ - Нікополь - Запоріжжя: РА «Тандем - У", 2002. - 399 с ..

19. Нартов В.В. Історія України з давніх давен до сьогодення. - Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2006. - 352 с ..

20. Павло Богуш «Ілля Рєпін на Нікопольщині». - Дн .: «Пороги», 1993. - 40 с ..

21. П.Богуш. Нікопольщіна - столиця п'яти Запорозьких Січей: історико-краєзнавчий нарис. Дн .: «Пороги», 1994. - 67 с ..

22. П. Богуш. Записна книжка Д.І.Яворницького. - Нікополь, 2000 р .. - 83 с ..

23. П.Ф. Калініна, К.Л. Липка, Л.Є. Маслій. Дніпропетровщина. Природа і економіка. - Дн. : Обл.іздательство, 1959. - 162 с ..

24. П.О.Масляк, П.Г. Шищенко. Хрестоматія з географії України: Посібник для вчітеля.- К .: Генеза, 1994. - 448 с ..

25. Романенко М.І. Історія України: Навч.посібник. - Дн .: «Дніпрокнига», 2003. - 336 с ..

26. Савур-могила. Легенди и перекази Ніжньої Наддніпрянщіні. / Упоряд.і авт.пріміт. В.А. Чабаненко. - К .: Дніпро, 1990. - 261 с ..

27. Самійло Кішка: Істор. думи, оповідання / Упоряд., передм., добір іл.матеріалу та Примітки В.О. Шевчука. - К .: Веселка, 1993. - 157 с ..

28. Салюк А. Знай, люби, Вивчай наш козацький край. - Дн .: Пороги, 2002. - 39 с ..

29. «тії слави козацької повік не забудем ...»: Істор. - краєзнав. нариси про памятні місця Дніпропетровщини ПЕРІОДУ Візвольної Війни укр.народу 1648-1654 рр .. / Ю.А. Мицик, І. С. Стороженко, С.М. Плохій та ін .. - Дн .: Промінь, 1989. - 118 с ..

30. Хрестоматія з географії Дніпропетровщини: Навч.посібник для 5-11кл. загальноосвітньої школи. - Дн .: ВАТ «Дніпрокнига», 2006. - 358 с ..

31. Хрестоматія з історії Дніпропетровщини: Навч.посібник для 5-11кл. загальноосвітньої школі.- Дн .: ВАТ «Дніпрокнига», 2004. - 767 с ..

32. Яворницький Д.І. Історія запорізькіх козаків у трьох томах. Ті. - К .: наукова думка, 1990. - 591 с ..

33. Яворницький Д.І. Історія запорізькіх козаків у трьох томах. тІІ. - К .: наукова думка, 1990. - 560 с ..

34. Яворницький Д.І. Історія запорізькіх козаків у трьох томах. тІІІ. - К .: наукова думка, 1990. - 556 с ..

35. Яворницький Д.І. Дніпрові пороги: Геогр. - істор. нарис. - Дн .: Промінь, 1989. - 141

одно-типчаково-ковілового степу, Крайній південний Захід Правобережжя - в підзоні типчаково-ковілового степу.

«Уявіть Собі неозора простір, вкрітій Строката килим різноманітніх квітів, Які то утворюють складаний мозаїку химерного сплетіння, то являються собою ОКРЕМІ плям синього, жовтого, червоного, білого відтінків; годиною рослинний покрив такий Барвистий, такий Яскравий и строкатий, что начинает рябіті в очах, и погляд шукає заспокоєння в далекій Лінії горизонту, де тут и там відніються горбочкі, могили або де далеко за балкою вірізьбляється темна пляма кучерявих дібров ... Спекотного червня дня Повітря напоєне безугавнім дзіжчанням сили-сіленної бджіл та других комах, что налітають на квіти. »

Так писав про українські степи відомій їх Знавець професор В.В.Альохін.

Ельзаській художник кінця XVIII ст.Жан-Анрі Мюнц Майстерня змальовував буйну рослінність степів, хмари орлів, яструбів, шулік, что чигали на необачніх зайців, байбаків, ховрахів, Котре були переповнені степи. [30]

Людина при господарському освоєнні ґрунтів и рослінності степу докорінно змінила їх природний розвиток. Тепер степи розорані и являються собою сільськогосподарські угіддя.

Різнотравно-ковілово-типчаково рослінність залишилась только на Схили балок, у перелісках и на Деяк ділянках вододілів, де ґрунти мало прідатні під ріллю. Такі невелікі ділянки ціліні зберегліся в Царичанський, Васільківському, Павлоградський, Петропавлівському та Деяк других районах області.

Для степу різнотравно-ковілово-тіпчакової підзони з різнотравя найбільш характерними представник є: дика головчастим, полуніці зелені, земляний горіх, шавлія поникла, подорожник, волошки, крупка весняна, вероніка весняна, кермек та много других.

Із злакових найбільш пошірені: Ковила пірчаста, Ковила волосиста, типчак, тонконіг вузьколистий, стоколос прямий, стоколос безостий, пірій повзучій та інші. Поряд з різнотравям и злаковими пошірені бобові: конюшина Альпійська и Гірська, вика вузьколиста, люцерна серповидна и хмелеподібна, рокітнік ТОЩО. [6]

На вододілах, на Схили балок, ярів и річкових долин ростуть чагарнікові та чагарнічкові: мигдаль степовий, дереза, шипшина, терен та інші.

Для підзони ковілово-типчаково степу найбільш характерними представник рослини світу є дерновінні злаки, як-то: типчак, Ковила пірчаста, Ковила волосиста, тонконіг лучний, стоколос, пірій та інші. Різнотравя представлених в основному кермеком, бедринцю. З ефемерів слід назваті Степові тюльпани, зірочки.

Характерною Ознакою представителей рослини світу степу є їх прістосованість до умов сухого степового клімату.

У заплавах Самари и Вовчої зберегліся солонцевих-солончакуваті и солончакові луки. Ліси на территории области ростуть вздовж річок, на Схили річкових долин, балок, ярів, на піщаніх ґрунтах. Смороду становляться 3,5% від усієї площади області и займають 152,4 тис.га. Смороду поділяються на байрачні, заплавні, штучні. Найбільш відомі лісові масиви природного походження - Самарський бір и Дібровській ліс.

У Журналі «Архіви України» від тисяча дев'ятсот дев'яносто одна року приводяться цікаві факти относительно Ставлення козаків до рідної природи, в тому чіслі и до лісів: «Як свідчать документи Коша Нової Запорізької Січі, питання охорони природи не були чужими для наших предків. У Першу Черга це стосувалося лісів, якіх на Запорожжі, або, як тоді казали, у Вольностях Війська Запорізького, Було не багато, что характерно для степової України. Ліси Займаюсь незначна часть территории, за данімі Д.Яворницького - около 8%, а головні чином по долинах річок - Дніпра, Орелі, Самари, Самоткані, Вовчої, а такоже у низинах по берегам менших рік, озер, ліманів, на дніпровськіх островах, у байраках и плавнях. Запорожці особливо цінувалі самарські ліси, відомі у документах під назв «Самарська Товща», что були Знамениті своими дубами, Які в обхваті досяжними семи метрів. »[14]

Ліси давали козакам притулок, забезпечувалі продуктами харчування, давали будівельний матеріал. Військова та господарська діяльність запорожців - спорудження укріплень, Заснування хуторів, зімівніків, слобід - такоже Вимагаю дерева, як будівельного так и для опалення.

М.Акімов писав: «кроме лісів на обох берегах Дніпра Такі Самі ліси росли на островах ріки; усіх островів на Дніпрі в межах вольностей запорізькіх налічувалося 265, и більшість Із них булу вкріта лісом, в основном лозою, Шелюги, рідше осокори й ще рідше дубами. »[30]

Найбільш відомим масивом лісу Заплавного типу є Самарський бір. У цьом лісі вздовж берега Самари розміщуються зарості лози трьохтічінкової, среди якіх віділяються поодінокі верби. Трохи вищє тягнеться дубово-сосновий ліс, Який складається з дуба черешчатого, в'яза, липи, ясена, береста, ільма, клена гостролистого и Польового, вільхі и сосни звічайної.

Залежних від зволоження и складу ґрунтового покривив в межах Самарського бору зустрічаються дубово-вязові, липово-вязові та Іншого типу ліси. Чагарникових підлісок у цьом бору складається з клену татарського, ліщіні, бруслини європейської, бузини, глоду, шипшини, жостеру та других рослин.

Для трав'янистої підліска найбільш характерними є Конвалія, кропива, копитняк, кермек, папороті, Комиш лісовий, Фіалки, полуниці.

Іншим великим масивом лісу площею понад 1,3 тис.га є Дібровській ліс на південному сході Покровського району. За складом рослінності ВІН поділяється на Червоній бір и Чорний бір.

Чорний бір займає більш зніжені и зволожені місця в закруті ріки Вовчої и складається Головним чином з дуба звичайна, береста, ясена, клена, акації білої, груші та яблуні дикої, невеликого Осиково гайка. Зустрічається такоже береза. Особливо Приваблива Липова частина бору. Підлісок складається з терну, шипшини, клена татарського, других чагарніків. З травянистих ростуть тюльпани, Конвалія, суниці, кропива.

Червоний бір займає підвіщені місця з піщанімі ґрунтами и складається з сосни звічайної.ВІН чистий и світлий.

Незначні лісові масиви є по берегах Дніпра на Північний Захід від Дніпропетровська и на дніпровськіх острівцях, по берегах Орелі, Самарі, Вовчої та других місцях. Смороду складаються з дуба, Осики, берези, верби, береста, клена. [15]

Ліси - байраки розкідані невеличка острівцямі по всій территории области, но найбільше їх у Пятіхатському районі, на південніх Схили Пріорельського плато (біля СІЛ Євецько-Міколаївкі, Івано-Міхайлівкі, Андріївкі, Васілівкі), на Западе Сінельніківського та сході Солонянський районів (вздовж Дніпра) . З села порід у ціх лісах ростуть берест, дуб, груша дика, ясний, липа, ільм, а в байраках Пріорельського плато є сосна. Для підліска з кущів характерними є глід, ліщіна, шипшина, терен, клен Татарський и польовий. Трав'яні підлісок складається з барвінку трав'яного, дзвоніків, молочаю, тонконого Гайового, Конвалії, копитняка Європейського.

Степова зона України, в тому чіслі и територія сучасної Дніпропетровської області, в некогда докорінно відрізнялась від сучасної. Зовсім недавно бродили по степах Придніпров'я и Причорномор'я табуни диких Степове коней - тарпанів. Основним и вірішальнім фактором знікнення тарпанів Було превращение ЛЮДИНОЮ цілінного степу на сільськогосподарські угіддя, а такоже безпосереднє знищення тарпанів.

Серед ковілового степу ще в середіні XVIII ст. розгулювалі чісленні стада антилоп-сайгаків. Заради смачного м'яса и цінної кожи смороду були обєктом полювання. Тепер сайгаки вініщені.

У дібровах, у плавнях Дніпра та других річок області ще до середини Минулого століття водилися дикі кабанів. Пізніше смороду були частково вініщені, а частково відійшлі на Захід, у Карпати и непрохідні ліси Полісся.

У некогда типова тварина степу - Бабак тепер на территории области НЕ зустрічається зовсім.

Олень, тур, зубр и кулан, что колись були Досить пошірені в наших степах, вініщені або відійшлі в інші райони. [23]

У зоогеографічному відношенні територія Дніпропетровщини Належить до складу Степової зоогеографічної округи (Центральний зоогеографічній район охоплює всю правобережну часть області, Дніпровсько-Донецький зоогеографічній район - лівобережну).

Тваринне населення області Включає більше 10 тисяч відів безхребетних, 7700 відів комах. Число рідкісніх и знікаючіх безхребетних досягає 1250 відів. Фауна хребетних нараховує 384 види, риби - 51 вид, земноводні - 10 відів, Плазуни - 12 відів, птахи - 253 види, Ссавці - 65 відів. До рідкісніх и знікаючіх відносіться 111 відів. [30]

Сучасна фауна області представлена ​​головним чином степовими и Деяк лісовімі тварин. З хіжаків тут зустрічаються вовки, лисиці, Тхора, ласіці, перев'язки, куніці лісові та борсуки.

З комахоїдніх у лісовіх заростях живуть: бурозубка звичайна, всюди зустрічається їжак звичайний, у басейні Самари - кутора звичайна. Досить пошірені рукокрілі (літючі міші): вухань звичайний, вечірніця мала и руда та інші.

Найбільш чисельно є гризуни: Ховрах крапчастій (на правобережжі) и Ховрах сірий (на лівобережжі), Різні міші, хом'як, тушканчик великий, пацюк сірий, Кріт, сліпак, заяць-русак. Наявність значної кількості гризунів зумовлює и велику Кількість Хижих птахів: Лунів Степове и болотяніх, кібчіків, борівітрів, ясрубів.

З найхарактернішіх Степове птахів слід назваті самперед дрохви, журавля, Жайворонка, перепела, куріпку сіру. Проти їх залишилось мало.

У плавнях Дніпра, озерах и блюдце Дніпровсько-Самарської нізовіні та в заростях річок и ставів водяться дикі качки, курочки водяні, чаплі. У ціх же місцях гніздіться бугай сірий и рижий. Полезахісні лісові Смуги багаті на горлиць. У заростях терну и в садах Живуть соловї, Грак, ворона сіра, ластівка, горобець, шпак - звічайні жителі Дніпропетровщини.

Плазуни представлені гадюкою степовою, полозом Жовтобрюх и вужем. Є зелена и сіра ящірки.

З амфібій слід назваті жабу зелену, землянку, жабу озерну.

У ріках водитися значний Кількість риби.

Перша згадка про риб річки Орелі хронологічно відносіться до XVII ст. - доби запорізького козацтва. У першій половіні XVII ст. з Орелі одним закид сітки рибалки вітягалі до двох тисяч Рибін, шкірні, щонайменш 30-35 см Довжина. Дослідження 1993 - 1998 років реєструють 31 вид риб з 9 родин: коропові (17 відів), вюнові, окуневі, бічкові (налічують по 3 види), інші родини представлені одним видом шкіряне. [28] За козацької доби в Самоткані воділося Стільки риби, что вона від власної кількості вімірала. Самару за Величезне Кількість риби и звіріні козаки називали «святою рікою», а всю місцевість вокруг м.Самарі (Новомосковська) - «обітованною Палестини». Раки в річці Домоткані досяжними 25 см. Тому Не дивно, что найбільше господарське значення для козаків у Прідніпровї мало рибальство. [14]

Много є такоже комах, Які є шкіднікамі сільського господарства. Сарана перелітна, совка озима, жук-кузька, міль Яблунева, плодожерка, квіткоїд Яблуневий, хрущ, капустянка и білан Капустяна - такий далеко не повний ПЕРЕЛІК шкідніків сільськогосподарських культур.

Короткий огляд природних умов и природніх ресурсов Дніпропетровської області показує, что смороду створюють спріятліві умови для різнобічної господарської ДІЯЛЬНОСТІ населення. Саме тому цею благодатний край активно заселявся и освоювався козаками. У найзручнішіх місцях понад берегами рік и річечок, на островах, у ярах, балках чи байраках смороду засновувалі свои поселення. Чи не Випадкове, что дуже давно існує пріслівя, Пожалуйста наводити у своєму творі український літописець качана XVIII ст. Григорій Грабянка, хоч и в Дещо зміненому виде: «Де лоза - там и козак, а де байрак - там по сто и Двісті козаків». [31]

Великий Луг знаходівся у серці козацьких земель, Які давали все, что Було нужно для життя. Лагідний клімат, родючі землі, зелений океан Степове рослин, хмари птахів в піднебессі, безліч дичини, переповнені рибою озера и річки - все це спріяло Швидко заселення ціх земель козацтвом.

Розділ ІІ. Історія Виникнення та Існування Січей

2.1. Передумови Виникнення та устрій життя на Січі

Дніпропетровщина - батьківщина запорізького козацтва. З восьми Запорізькіх Січей, Які існувалі в течение XV-XVIII ст. (Более 200років), п'ять розташуваліся на территории нінішньої Дніпропетровської області. Це - Томаківська, Базавлуцька, Мікітінська, Чортомлицька, Камянська, Нова (Підпільненська). [11]

Що ж, власне, означає слово «козак»? Починаючі з XVI ст. Історики ведуть гострі Суперечка з цього приводу. В.Антонович писав: «У XVII ст. и наші и чужі письменники, трактуючі це слово, йшлі більш за все стежкою філології (тоді була така мода в науке) ... До таких письменників Перш Усього належати два поляки XVII ст .: Пясецький и Коховського ... Смороду прірівнюють слово козак до слова коза; Із последнего, на їх мнение, Вийшла назва козаків, бо козаки, Мовляв, на своих конях були Такі прудкі, як ті кози.

Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним и Рігельман, Назву «козак» виводу від хозар, что переселилися на Україну во время нападу монголів ...

Ян Потоцький заходжувався довести, что козаки - це нащадки тих косогів, якіх Мстислав Володіміренко в ХІ ст. пересиливши на Чернігівщіну ».

Тепер ЦІ «теорії» віклікають посмішку, но в часи Зародження історії як науки смороду серйозно обговорюваліся вчений мужами. Слово «козак» має, безперечно, тюркських походження и Йому властіве широке значення у половецькій, татарській, турецькій та Деяк других мовах. Найчастіше воно означало вільну, незалежну й озброєну людину, а Половці називали козаками тих, хто ніс сторожову службу, оберігав кордони племені від ворогів.

Отже слово «козак» Прийшла до слов'янських мов зі сходу и Було запозічено від тюрків. Альо Потрапивши на Слов'янський ґрунт, слово «козак» пустило міцні корені и стало вжіватіся для означення окремий СОЦІАЛЬНОГО стану; для означення людей, вільніх від кріпацтва, котрі поруч з господарськими заняття були в Постійній готовності для оборони рідної землі від іноземних загарбніків. Козаки називали «запорізькімі», бо Головні їхні центри знаходится Звичайно нижчих Дніпровськіх порогів. [2]

Основними причинами Виникнення українського козацтва були наявність широких Степове просторів На межі з татарськими кочівямі - Дикого поля, та необходимость Боротьба з татарами. Неосвоєні Степові простори пріваблювалі українське населення сприятливі природніми умів, Які давали можлівість організуваті Прибуткове господарство у багатьох сферах - промисловому міслівстві, рібальстві, бджільніцтві.

Прібуваючі до БЕЗМЕЖНИЙ українського степу, козаки, Звичайно, селіліся понад Дніпром та Південним Бугом и їхнімі чисельність притоками, самперед Оріллю, Самарою, Чортомлик, Томаківкою. Особливо прітягував їх Дніпро - священна й заповідна для козаків ріка, оспівіана ними в думах та перекази, про якові Йшла мова в попередня розділі.

Про ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ Родючість землі, багатство рослини и тваринного світу Постійно згадувать и старожил нашого краю, з Якими розмовляю в Останній третіні ХІХ ст. видатний український історик Д.Яворницького. [13]

За сілі и ступеню продуктівності край вольностей запорізькіх козаків может назіватіся одночасно Дивовижний багато, и Дивовижний біднім; все залежалися тут не Стільки від річкових и Джерельна вод, скільки від атмосферної и дощової волога: в дощових літо рослінність тут досягає неймовірних Розмірів, урожай собирается казковий; в посушлівій годину рослінність гінула, неврожай приносив страшні лиха. Ось чому у різніх письменників так по-різному змальовується край вольностей запорізькіх козаків. [28]

У серці козацьких земель знаходівся Великий Луг. Великий Луг БУВ дуже добрим місцем для перебування запорізькіх козаків. Це БУВ Величезне острів, оточеній річкамі Дніпром, Кушугум та Кінськімі Водами, порізаній протоками Дніпра на безліч менших островів. Весь Великий Луг разом з Базавлуком МАВ 11 миль (або 110 верст) у довжина та біля 3 миль завширшки, БУВ укриту одвічнім лісом и незбіжність пущами шелюгів, очеретів та осоки. Серед тих пущ по островах ще Було поплутали много таких озер та боліт, котрі во время Великої води сполучаліся з Дніпром. Найти та добуті тут козаків ворогам Було зовсім Неможливо, прогодуватіся ж запорожці у Великому лузі Було дуже важко, бо всі протоки, озера и Лімані его аж кішілі рибою, а лісова пуща булу повна звіра й птиці. Бракувалась тут запорожці только борошна та пороху, и за тім добром смороду годину від годині віряджалі товаришів байдаками по Дніпру на Україну. [10]

Щоб краще уявіті Собі українські степи у далекому некогда, Варто Прочитати лишь кілька урівків з історико-мемуарних творів XVI-XVII ст .. Михалоном Литвином (вірогідно білорусом Михайлом Тишкевичем), говорилося: «Поверхня землі ... настолько РОДЮЧА .., что Зорана лишь раз парою волів, вона дает найвіщі врожаї. Даже необроблена рілля дает рослини, Які годують людей своим баділлям або корінням ... Диких звірів - зубрів, диких коней, оленів, таке багатство, что на них полюють лишь заради кожи, а з м'яса вжівають лишь філейну вірізку, Решт ж викидають ». [31]

Ю.А.Міцік віділяє ще ряд причин Виникнення козацтва на землях Дніпропетровської області: «Таким чином, однією з двох головних причин Утворення козацтва є визиск з боку феодалів та міської верхівкі Польсько-Литовської держави, якій змушував до втечі Силя и Міську бідноту ... Отже , козацтво утворілося у ході постійної БОРОТЬБИ українського народу проти феодальної Польсько-Литовської держави (Речі Посполитої) та турецько-татарської агресії ». [17]

До складу українського козацтва входили Різні версти населення.Переважно більшість козаків Складанний колішні селяни, а такоже міська біднота. Чи не слід, однак, ігноруваті доля у формуванні козацтва представителей других класів та СОЦІАЛЬНИХ прошарків, Які НЕ Рідко Займаюсь визначний місце у Війську Запорізькому. Серед козаків були й феодал, зокрема православні шляхтічі, Які увійшлі в Конфлікт з УРЯДОМ або могутнім сусідом, Професійні вояки. Зустрічалось и православне духовенство. Щодо національного складу козацтва, то тут безперечно домінувалі українці. Певна часть козаків-запорожців Складанний такоже віхідці из России, Білорусії, Молдавії, Литви, Польщі, Сербії, Болгарії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Німеччини, Франции, Италии, Турції.

Перші згадка про козаків стрічаємо під кінець XV ст .: первого разу 1489 року (одна тисяча чотиреста вісімдесят один р.). Того року БУВ похід проти татар, и в польського історика Бєльського є звістка, что провіднікамі его були козаки.

Іншим разом про козаків на галицькому Поділлі маємо звістку року 1491. Кромер и Бєльській оповідають, что того року на галицькому Поділлі скоїлася ворохобна селян проти шляхти, что забрала у свои руки всі землі. На чолі ворохобніків стояв козацький отаман, на прізвище Муха. У +1492 году, відповідаючі на Скаргу татарського хана про напад українців (киян та черкащан) на Татарський корабель, великий князь литовський назіває нападніків козаками, обіцяючі їх розшукаті.

До найбільш ранніх документальних згадок відносіться описание нападу козаків Черкаського старості Богдана Глинського на турецький фортецю Очаків 1 493 р., Походи запорізькіх козаків під керівніцтвом свого первого гетьмана Лянцкоронського (з 1506р.), Набір козаків для погранічної охорони за наказом правительства Черкаським старостою Полозович в 1520р. та інші. [1]

Спочатку Переважно більшість козаків господарювала в Прідніпровї сезонно, їх називали уходниками.

Поступово козаки-уходники освоювалі багатющі угіддя в поніззі річки Сині Води, по Південному Бугу, по Саврані, Кодімі, и Звичайно, в поніззі Дніпра. В условиях Загрози постійного ворожок нападу найбільш спріятліві умови існувалі для розвитку Мисливство, рибальства та других проміслів. КОЖЕН козак з охотою займався Полювання на дичину заради м'яса, Шкір, хутер, особливо бобра, Відра, куніці, лисиці, БУВ завзятим Рибалко.

На землях, котрі освоювалі козаки, розвивалась такоже Різні ремесла. Серед козаків, за свідченням сучасніків, авторів XVI-XVIIст., Були теслі, стельмахи, ковалі, зброярі, Кожум'яки, рімарі, шевці, Бондарі, кравці та інші. Через козацький край проходили кож Торгівельні шляхи, и козаки вікорістовувалі возможности транзітної торгівлі, особливо з середини XVII ст ..

Через посилений загроза татарських наскоків хліборобство практікувалося епізодічно, и тому до XVIII ст. нізові козаки Постійно відчувалі потребу у поставках хліба, Котре Їм прівозівся з Київщини. Досить розвинута тут Було городніцтво. Закладаліся сади, де росли груші, яблука, вишні. [21]

Внаслідок колонізації так званого «Дикого поля» Запорізькі козаки заселили й загосподарювалі Вже в XVст. - першій половіні XVII ст. землі від Сіверського Дінця до Дністра, самперед, значний часть нінішніх Дніпропетровської, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Деяк других областей України.

Спочатку січі утворюваліся як форми захисту ватаг козаків-уходніків від татар. Постійно вступаючі з ними в сутички, козаки рубали засікі и зводу деревяні укріплення. Назва «Січ» походити від слова «сікті», тобто «рубати», и означала первісно укріплення з дерева й Хмиз. Нерідко поруч з цією вживатися й Інша назва - «Кіш». Слово «кіш» тюркських походження, зокрема у татар воно означало військову ставку, Місцезнаходження вождя. [3]

Саме січі стали основою козацької колонізації пониззях Дніпра. У міру Освоєння Великого Лугу на середину XVI ст. формується Досить густа мережа козацьких поселень - січей, схожих на них городців та станів. Вона й стала основою создания Запорізької Січі. [19]

Сучасна історична наука вкладає в слово «Січ» три значення:

1) укріплення, фортеця;

2) Військо Запорізьке;

3) территории, Які були заселені и контролюваліся козаками.

Дерло з відоміх Запорізькіх Січей можна вважаті Хортицького, что

існувала у 1553-1557 роках и булу Створена при актівній участия гетьмана запорізькіх козаків Дмитра Вишневецького, людини незвічної и яскравої долі. Запорізька Січ за своим устроєм булу республікою - всі ее Керівники оббирати, у всех козаків Було рівне право участия у ціх ВИБОРИ. Віщим органом влади булу загальна козацька рада, что проводять Тричі на рік - або Позачергове, в залежності від спожи.

На раді обирали Козацьку старшину. Віщим посадовців БУВ кошовий отаман (в перший период розвитку Січі его такоже називали гетьманом, тому что ВІН віконував в більшій мірі Функції військового Головнокомандувачем). До обраних посадовців такоже відносіліся суддя, писар, осавул та інші представник старшини. Подібним чином формуван и старшина куренів - структурних елементів Запорізької Січі.

Запорізька Січ як поселення всегда представляла собою фортецю - з земляними валами, Наповнення водою ровом, дерев'яні частоколом та вежами з бійніцямі. У центрі фортеці булу площа з церквою, вокруг неї - 38 козацьких куренів (стале число в усіх січах), а такоже будинки старшини, канцелярія, пушкарня, склади, арсенал.

На территории фортеці одночасно могли мешкати 3-4 Тисячі козаків, но Звичайно, особливо взимку, їх Було набагато менше. Козаки Постійно несли вартову службу, навчаюсь військовій делу. [16]

Символіка козаків в основному носила військовий характер. Вищу владу у Війську Запорізькому уособлювалі клейноди - СПЕЦІАЛЬНІ Відзнаки і зброя. Важлівімі клейнодами були Гармата, військова печатка, литаври, сурми и прапори. У гетьмана були свои символи вищої влади - булава, бунчук.

Важко переоцініті роль козаків у обороні и заселенні Придніпров'я. Саме з козацьких зімівніків вініклі міста Самара (Новомосковськ), Царичанка, Новий Кодак та інші.

Оцінюючі боротьбу запорізького козацтва проти ворогів, Й.Мюллер писав: «Безперечно, что козаки були для Речі Посполитої найнебезпечнішою отрута и водночас ее найміцнішім щитом.» [31]

У ході постійної БОРОТЬБИ проти загарбніків Запорізькі козаки создали свою орігінальну соціально-економічну та воєнно-політічну організацію - Військо Запорізьке Низове, Пожалуйста контролювало значний часть степової України. Цьом спріялі як географічні так и історичні фактори. Своєчасне їх поєднання в Слушний історичний момент створі передумови винекнення українського козацтва.

2.2. Томаківська Січ.

З 60-х років (тисяча п'ятсот шістьдесят-чотири) XVI ст. до 1593 року Запорізька Січ перебувала на острові Томаківка, Який МАВ ще назви: Буцька, Дніпровський, Городище, Острів, после острова Хортиця БУВ іншим за величиною з 250 дніпровськіх островів, знаходівся за 20км від Нікополя (поблизу теперішнього міста Марганця Дніпропетровської області) при впадінні річки Томаківкі в Дніпро и Займаюсь площу понад 300 га (за іншімі данімі 350 га). В наші дні почти весь затоплень Каховська водойміщем, за вийнятком невелікої північної части, что теперь звет Островом. Назву получил от річки Томаківкі, что підтверджує Е.Лясота у своих мемуарах. Правда, Д.Яворницького вважаю, что топонім походити від татарського слова «тумак», себто «шапка» (острів за формою действительно нагадував шапку). Відомій такоже, як Бучка, Бучацький (в Основі ціх варіантів слово «буц», тобто «втікач»), Городище (через Залишки на ньом колишня січового укріплення), Дніпровський (знаходівся недалеко від Дніпра). [8]

Запорожці Вибравши це місце для свого гнізда НЕ Випадкове, а врахувавші его вінятково вігідне військово-стратегічне положення та его природно-Ландшафтні Особливості. Польський шляхтич Самуїл Зборовський, Який побував на Томаківці в кінці XVI ст., Відзначав, что острів «такий широкий, что может вмістіті 20 тисяч чоловік и чимало коней». Французький інженер Г.Левассер де Боплан у першій половіні XVII ст. писав: «Томаківка - це острів до третина льє в діаметрі або біля того, почти круглий, дуже високий, здіймається у виде півкулі, геть покрітої лісом. Если дива на его вершіні, то видно увесь Ніпро від Хортиці аж до Тавані. Цей острів дуже гарний, я лишь НЕ зміг Дізнатись, Які у него бережи ». А вісь Якою Побачив Томаківку в кінці ХІХ ст. Д.Яворницького: «Сам острів з Південного боку, там, де до него Підходить Річіще, у наш час пустельній и голий; бережи его круті, урівісті, оголені й складаються з червоної глини, яка щороку на великому пространстве обвалюється в ріку после Весняної повені; тут найбільша висота острова - сім саженів. Зі східного боку берег острова зніжується, поступово стаючі розлогім, укриту степовою травою; ВІН обрамлень цілою алеєю диких груш; почти на самій середіні східний берег має Невеликий згін, схожий на Майстерня вірізаній серп місяця. Ґрунт тут чорноземній, вельми Вигідний для вирощування хліба. Від середини острова східний берег становится зовсім голімий и лишь в самому кінці, на північному сході, поступово зявляються грушеві дерева, тут же зявляються вапнякові камені. З північного боку весь берег острова пологий, вкрітій степовою й болотяною травою, грушами, вербами, де-ні-де є пні тополь, вишень и терну, а в нижньому кінці є Великі поклади вапняка з Морською черепашками дуже великого розміру. До двох берегів Томаківкі, східного й Південного, прілягають розлогі плавні, частково казенні, частково селянські, что тягти сім верст до самого Дніпра, вкріті густою травою «кукотіною», порослі Товсте вербами, осокори, шовковіцею, густою лозою. Навесні їх Повністю заліває водою. Уся окружність острова Томаківкі ставити 6 верст, а площа 350 десятин; поверхня острова, кроме опис околиць, позбавлено всілякої рослінності, як деревної, так и травяної. »[34]

Сплюндрована у ХІХ и почти Повністю зніщена у ХХ столітті, Томаківка в докозацькі й запорозькі часи булу одним Із найкращих и найбільшіх кутків Великого Лугу.

Як свідчать архівні документи, зокрема описание Черкаського замку 1 552 року, тут були промислові уходи. На чудовим острівніх луках віпасана НЕ только січові скакуни, а й дикі коні - тарпанів. Запорожці Ніколи не покидали Томаківку зовсім. Коли Січ знаходится в ІНШОМУ місці, на острові Постійно стояла козацька сторожа, а по его берегах жили запорозькі рибалки. Варто процітуваті уривок з розділу «Про козаків» Із хроніки Бєльськіх, де опісується запорозьке товариство у часи Томаківської Січі: «Цей Посполитій люд, что живе на Низу, займається рибальство на річці, яка впадає у Дніпро. Рибу смороду сушать на сонці без СОЛІ й нею влітку харчуються. На зиму смороду повертаються до около міст, таких як Київ, Черкаси та інші, заховали свои човни на дніпровськіх островах у безпечності місці, а на низу залішають кількасот чоловік, як смороду кажуть, «при стрільбі»; є в них маленькі Гармата, захоплені під час здобуття турецьких фортець, або відібрані у татар. Ще зовсім недавно їх Було мало, но ніні їх там собирается Вже до кількох тисяч чоловік (Бєльські тут зніжують чісельність козаків разів у десять). А Надто много їх стало останнім часом, и смороду раз по разу завдають Великої Шкоди туркам и татарам; Вже кілька разів спустошувалі Очаківську, Тягінську, Білгородську та інші фортеці и забирали в степах Чима татарської худоби. Цім смороду відбілі у татар и турків охоту пасти в степах Отарі своих овець и підходіті до Дніпра Ближче, чем на 10 миль. »[1]

Історик XVIII ст.С. Мішецькій заносити Томаківку як Местоположение однієї з Січей прямо до свого реєстру козацьких столиць.

Томаківська Січ уже З першого днів свого Існування голосно заявляє про себе. Щоправда, Певний час после трагічної загібелі Д.Вішнівецького среди козаків НЕ Було рівнозначного Йому ватажка. Частина козаків під керівніцтвом отаманів Карпа, Андруша, Лесун й Білоуса діяла головного чином нижчих Черкас, а Інша - під командуванням отамана Андрія Ляха - на річці Самарі. На частку цієї Січі пріпадають бліскучі походи козацтва на турецькі форпости в Пріазовї та Прічорноморї.

Люблінська унія 1569р. й Утворення Речі Посполитої спричинили до Посилення колоніального гніту в Україні й Білорусії. Розвиваючий Ідеї свого батька, Сігізмунд серпня видав 5 червня 1572 р. універсал, Який Створив умови для формирование великого загону реєстрового (від слова реєстр - список) козацтва на чолі зі «старшим», білоцерківськім шляхтичем Яном Вадовськім, но спочатку реєстровці нічім особливо НЕ відрізнялісь. На Відміну Від ОСНОВНОЇ масі козацтва, реєстровці, а це були як правило найдосвідченіші козаки, отримувалася Певна платних від правительства Речі Посполитої.

Водночас нізовці - нереєстровці вісунулі зі свого середовища гідніх спадкоємців слави Вишнівецького - Івані Підкову та Якова Шаха, Які руйнували Шляхом Вишнівецького на Молдавію.

Незважаючі на запретили польської влади, в 1574 р. 1300 запорізькіх козаків Прийшли на допомогу Молдавська воєводі Івоні в борьбе против турків. После того, як турки стратили воєводу, Ватажок козаків Іван Підкова назвавши себе его братом и спадкоємцем молдовського престолу. Певні Підстави для таких прітензій були - Підкова Дійсно походивши з родини Молдавська князів. [9]

Чісельність реєстрового віська поступово зростан, сягнувші 6-8 тисяч. Щоправда, частина запорожців - нереєстровців тяжіла до московської держави и воювали на боці Івана IV. [27]

Слід Зупинити ще на одній особі з числа керівніків реєстрового козацтва. Его даже назівають Інколи дерло їхнім гетьманом. Це Ян Оришовський, «Королівський поручик запорозьких козаків», Який годиною віконував обовязки гетьмана, тобто БУВ наказним гетьманом.

После Закінчення Лівонської Війни Орешовській знову вісувається на чільне місце среди реєстровців, бо в 1584 р. помер Михайло Вишневецький. 1585 року Я.Орішовській керували двома успішнімі походами на Крим. Остання звістка про Оришовський датована 1600 роком.

Хоча реєстровці діялі в тій годину в основном на фронтах Лівонської Війни, но смороду не раз ходили проти Турции, Криму, ногайське орд, до васалів Турции - молдовський та Валаського князівств. Для нереєстровців цею напрямок походів остался домінуючім. [17]

Стало ясно, что реформи Баторія собі не віправдовують, бо Січ далеко не в усьому слухать короля и уряд Речі Посполитої.

Іноземці того часу влучно називали козацтво найнадійнішім захист Речі Посполитої и водночас найсільнішою небезпеки для неї. Успешно боронячі Південні кордони Речі Посполитої, козаки все рішучіше виступали проти Зростаючий колоніального гніту з ее боці. Перше могутнє національно-визвольний повстання в Україні піднялі самє запорожці. Воно продовжувалось понад 5 років (1591-1596рр.) И мало два етапи: 1591-1593 та 1594-1596рр. На Першому етапі повстання Очола К.Косінській, український православний шляхтич з Підляшшя, на іншому - уроженець Волині Семен (Северин, Семерій) Наливайко. К.Косінській вчинив з Томаківської Січі ряд походів у Молдавію та Валахію, Вийшов звідті у похід проти Речі Посполитої. [19]

Незабаром повстання охопіло всю Правобережну Україну. Влітку 1593р. Косинський Вийшов з Томаківської Січі у свой Останній похід. Его козаки обложили Черкаси, но в ході мирних переговорів его Було зрадніцькі заарештовано, а Згідно и Страча. У відповідь велосипеді козацьке військо обклав Київ, де знаходівся польський гарнізон.

Однако во время облоги з півдня піднявся новий ворог. Військо кримського хана підійшло до Томаківської Січі й обклав ее. Козаки, что були тут, відбіваліся самовіддано. Коли ж закінчіліся запаси провіанту, смороду Таємно Вночі Вийшла на човни з оточення. Ордінці ж на другий день захопілі порожню Січ и зніщілі ее. ЦІ події заставил повстанців зняти облогу Києва и поспішаті до своєї столице. Було вірішено НЕ поновлюваті Січ на острові Томаківці, а перенести ее на нове місце, на острів у гірлі р.Базавлук. Томаківський острів відігравав тепер другорядну роль, и только у 1647р., Коли сюди прібув Богдан Хмельницький, его син Тиміш та група прібічніків, ВІН знову ставши на короткий час центром запорозьких козаків. Тут Б.Хмельницький будували укріплення, тут призвал під свои прапори повстанців проти колоніального гніту Речі Посполитої. [12]

У тисяча дев'ятсот п'ятьдесят-чотири году Хвилі рукотворного Каховська моря поховали під собою почти весь Томаківський острів. Досі там, на жаль, не проводили археологічних ДОСЛІДЖЕНЬ. Хтозна, Які скарби лежати у землі Другої Січі Запорозької - Томаківської.

В период Існування Томаківської Січі боротьба козаків з шляхтою та магнатами відігравала значний роль в становленні национальной самосвідомості населення. Виключно важлівім такоже Було значення козацтва у захісті південніх кордонів від турок и татар. Цьом спріяло зручне Розташування Томаківської Січі и природні умови о. Томаківка, Які забезпечувалі господарську діяльність козаків. [16]

2.3. Базавлуцька Січ

После того, як у 1593 году булу розгромлена и спалена Томаківська Січ, козаки перебралися на один Із островів у гірлі річки Базавлук (за 4 км від гирла). Січ за словами історика Д.Яворницького, булу на острові между лиманом Бейкушем и Журавлівськім. З Південного боці ее захищали Дівочий острів, мала надійний захист и з других боків, булу Надзвичайно Приваблива. Деякі Історики и краєзнавці вважають, что Базавлуцька Січ існувала тут з тисячу п'ятсот дев'яносто чотири до 1638 року. Ряд документів свідчіть, что Січ у 1594 году булу на острові Базавлук біля сучасного села Капулівка, Який омівався річкамі Чортомлик, Скарбною, Павлюком, Підпільною. [33]

Д.І.Яворніцькій писав: «Підтвердженням того, что під о.Базавлуком нужно розуміті острів между гирлом Чортомлик и качаном Підпільної, может служити и, что напочатку XVIII ст. Самі запорожці під Базавлуком розумілі не будь-який острів посеред річки Базавлука, а самє острів-плавно біля річки Чортомлик. »[32]

Ю.А. Мицик так характерізував Місцезнаходження Базавлуцької Січі: «Базавлуцька Січ знаходится на острові у гірлі ріки Базавлук, там, де до Дніпра впадали ще три річки: Чортомлик, Підпільна й Скарбна. Тепер ця територія, яка входити у Межі Нікопольського району Дніпропетровської області, теж затоплена водами Каховська моря .. »[16]

Назва Січі походити від назви р.Базавлук, про якові Йшла мова у попередня розділі.

Гійом Левасер де Боплан в Книзі «Опис України, кілька провінцій королівства Польського, что тягти від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхнімі звичками, способом життя и ведення воєн» опісував острів Базавлук и місцевість вокруг него: «Трохи нижчих річки Чортомлик, десь посередіні Ніпра, лежить Досить великий острів з якімісь руїнамі. Цей острів оточеній понад 10 тис. других островів та островців, розкіданіх вздовж и впоперек Цілком хаотично, заблукавши и не рівномірно; одні з них сухі, інші - болотісті, до того ж усі вкріті великим, як списи очеретом, Який заважає Бачити протоки, что їх розділяють. Саме в плутаніні ціх Місць козаки ма ють свою схованку, якові назівають «Військовою Скарбниця», тобто скарбом армії. Усі ЦІ острови Навесні затоплюються водою, лишь місце, де знаходяться руїни, залішається сухим ... Розповідають, что у військовій Скарбниці козаки заховали много гармат, и жоден поляки не может дізнатіся, де саме. »[30]

«Острів Базавлук, на якому запорозькі козаки ще в 1593 году заснувалі столиці свого краю - Січ, лежав Якраз там, де в Дніпро впадали три его праві притоки: Чортомлик, Підпільна, Скарбна. Довкола безліч дрібніх річечок, озер та озерець, єріків, гаїв, лісів, в непрохідніх заплутаніх плавнях день у день галасувало птаство, а в річках булу повна-повнява риби, в Гаях, лісах та байраках - всякого звіра.

Запорозькі степи у ті часи були малолюдні, слобід почти НЕ зустрічалося, а сіділі козаки, або як їх звали, - гречкосії, пічкурі, на одміну від січовіків, маленькими хутірцямі - зімівнікамі, котрі мостів здебільшого по Схили балок и байраків, часом у глухих, віддаленіх урочищах, верхівях рік. Основне ж ядро ​​козаків, або товариство, всегда стояло залогою в життя без столице, матері Січі.

Базавлуцька Січ булу Оточі високим земляним валом з дерев 'частоколом. Вал и частокіл були окопані глибоким ровом. На валах здіймаліся Високі вежі, з бійніць якіх візіралі жерла гармат и дула самопалів.

А вокруг Січі, або внутрішнього коша, тулівся форштадт - передмістя. У передмісті Запорізької столице в нечісленній (в ті часи) слободці барилися Різні майстри, реміснікі и Взагалі робітній люд: шевці, зброярі, ковалі. »Так опісував Базавлуцьку Січ В.Чемерис у творі« Фортеця на Борисфені. »[31]

Період Існування Базавлуцької Січі БУВ кульмінаційнім в історії Запоріжжя. В цей час запорозьке козацтво має Найбільший Вплив на Україні, є авангардним силою у національно-візвольній борьбе за незалежну Українську державу.

Свої «входини» до новой столице козаки відзначілі Перемога над Туреччина вдалині походами на Акерман та Очаків у 1593 р.

На період Існування Базавлуцької Січі пріпадають найважлівіші морські походи козацтва, Які сягнулі навіддаленішіх кутків Узбережжя Чорного та Азовського морів. Найбільшого розмахом морські походи козаків проти Турции Набуль течение Першої чверті ХVII ст., Цею период назівають «добою героїчніх походів». [21]

Зміцнення позіцій козацтва у першій чверті XVIIст. повязують з іменем гетьмана Петра Конашевича, прозваного запорожцями Сагайдачним. Всій Европе Сагайдачний БУВ відомій як активний борець проти турецької експансії.

Вірнім сподвижником Сагайдачного БУВ гетьман М. Дорошенко. Без сумніву, Дорошенко БУВ здавна на Січі, займаюсь посаду курінного отамана, ходив у морські походи. Слід Сказати, что в листах М.Дорошенко Вперше згадується посада кошового отамана, причому вона існувала поряд з УРЯДОМ гетьмана й булу нижчих.

Козаки відіграють значний роль у міжнародній політіці. Воюють запорожці на боці Речі Посполитої проти Швеции у Прібалтіці у 1660-1603 рр. Тут на латвійськіх та Естонський землях відзначівся козцькій гетьман Самійло Кішка. Чи не встігла Завершити війна в Прібалтіці, як на Січі зявився Лжедмітрій І, заклікаючі козаків помочь Йому в поході на Москву. Запорожці відігралі вірішальну роль у Переможному переході Лжедмітрія на Москву. [9]

Чима важлівіх сторінок вписали козаки в Історію Трідцятілітньої Війни в Европе, Які, до речі, трівалій годину замовчуваліся в пожовтневій історіографії. Вже на качана Війни у ​​1616-1620рр. запорожці виступали на боці Католицької ліги, з боями пройшли Словаччина, Трансільванію, Угорщину, Чехію, Моравію, Східну Австрію, войувалі під Віднем, ходили походами у Північну Італію, Францію ТОЩО. Як свідчать документи, смороду вдосконалювалі тактику оборони з помощью возів, воюючи на боці шведського короля, тобто билися и під прапорами протестантів.

У 1620 году польське військо зізналася тяжкої поразка під Цецорою. Дорого коштувало небажаним Жолкевського звернути с помощью до козаків.

У 1621 году під Хотином у Молдавії обєднані польсько-Литовські и Козацькі війська перемогли могутні сили султана Османа ІІ и кримського хана.Значний роль у перемозі над ворогом зігралі козаки, что відзначалі и учасники подій з других європейськіх стран. Тоді військом запорожців керували визначний полководець гетьман Петро Сагайдачний. [11]

Базавлуцька Січ булу такоже головного базою во время Селянська-козацьких повстань під керівніцтвом Северина Наливайка (1594-1596 рр.), Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича (1630р.), Івана Сулими (1635р.), Павла Павлюка, Дмитра Гуні , Якова Острянина (1637-1638рр.), жорстокости придушенням каральнімі військамі Речі Посполіттої. Зазначімо, что Запорізькі козаки брали такоже учать у селянській війні в России на качана XVII століття. [19]

Оскількі Базавлуцька Січ стала в очах феодалів Речі Посполитої головного Джерелом неспокою, уряд останньої вчинив цілу низьку запобіжніх ЗАХОДІВ для Приборкання «сваволі», тобто для придушенням антіфеодальної та візвольної БОРОТЬБИ українського народу. Укріплення Базавлуцької Січі за наказом правительства Речі Посполитої Було зруйновано, Січ булу перенесена з гирла Базавлука на Менш захищений природою півострів Микитин Ріг (ніні Нікополь, Дніпропетровської області) під контроль Урядовий войск.

Перенесені Січі спріялі НЕ только історичні, но й природні фактори. Нізовіні в долині річки Базавлук, де булу розташована Базавлуцька Січ, Навесні заливають водою и Слабко спріялі економічному розвитку Січі. До того комарі, Малярія негативно вплівалі на здоровя ее мешканців. Слід зауважіті и, что на період Базавлуцької Січі пріпадають найважлівіші морські походи проти турків и татар на Чорному та Азовському морях, в якіх брали участь 80 - 200 запорозьких чайок. А в Базавлуцькій Січі відповідного лісу для будівництва козацького флоту не Було. А тут ще й Надто неспокійна річка Базавлук, яка й залиті могла и зніщіті людей, худобу, Будівлі. [21]

2.4. Мікітінська Січ

У 1638 году козаки заснувалі нову Січ - на Мікітінському Роге (біля правого берега Дніпра Неподалік сучасного Нікополя, зараз затоплена Каховська водосховище). Мікітінська Січ булу засновано на місці давньої переправи через Дніпро. Більше 2500 років тому через Цю переправу Скіфи везли кріворізьку залізну руду до розташованого центру Скіфської держави - Азагаріону, відомого в Науковій літературі як Кам'яна Городище. Переправа булу почти в центре найшіршої части Дніпровськіх плавень, Які простягнуліся від о. Хортиця до о.Тавань и малі максимальна ширина до 25-30км. Створення переправи самє в цьом місці спріяло звуженню плавнів до 4-5 км, что утворілося внаслідок геологічніх віходів Прідніпровської Камяної Гряди. [17]

Із Виникнення запорізького козацтва ця переправа получила Назву Микитин Ріг, Микитин Перевіз, Урочище Микитин. Народний переказ свідчіть, что дерло засновником поселення на ній БУВ запорожець Микита, Який займався перевезених через Дніпро. Перша згадка про Микитин Ріг зустрічається в історічніх джерелах 1530 року. В іноземних джерелах згадка про Микитин Ріг відома в творах польських історіків Папроцького и Несіцького.

Микитин Ріг знаходівся на правому березі Дніпра у виде лина, в найвужчому місці Великого Лугу. Мікітінська Січ значний відрізнялась від попередніх Січей. Вона знаходиться в слабо захищений місці, являла собою не Стільки фортецю и схованку, скільки Звичайне невеличке середньовічне місто. Запорожці НЕ обирали місцерозташування цієї Січі, уряд Речі Посполитої заставил їх перенести свою столицю на Микитин Ріг. При перенесенні НЕ враховувалась зручність географічного положення, природно-кліматичні умови, військово-Стратегічні Преимущества.

Столиця Запорожжя знаходится на Микитин Роге недовго, Всього 14 років (1638-1652 рр.). Деякі Історики вважають цею период в жітті запорозького козацтва занепад, так як козаки зазнаватися значний утісків з боку правительства Речі Посполитої. На Мікітінській Січі для Виконання контрольно-Карно функцій булу розташована польська військова застави у складі кінноті з коронного війська, а такоже реєстрового козацького полку (почергово). Щоб звесті до мінімуму приплив до Січі втікачів Було посил контроль за шляхами. Для цього у 1638 году відбудовується Кодацька фортеця, якові у 1635 году зруйнувалися повстанці Івана Сулими. Намагаючися стріматі зростання чісельності запорізького козацтва, сейм Речі Посполитої у 1638 году під загрозою конфіскації майна заборонено міщанам вступаті до Війська Запорізького, запісуваті в козаки своих Синів та відаваті своих дочок заміж за козаків. Репресії феодалів Речі Посполитої дали лишь Тимчасовий ефект: Усього 10 років на Україні НЕ Було значний повстань, и цею период польсько-Шляхетські публіцісті оголосілі періодом «золотого Спок». [3]

Козаки болісно реагувалі на Втрата своих прав и вольностей, здобути великою кров'ю. Отже, чи не Випадкове вібухнула Визвольна війна українського народу у одна тисяча шістсот сорок вісім году.

Видатний роль у підготовці Візвольної Війни Належить Богдану Хмельницькому. ВІН встановлює звязки з найважлівішімі центрами України, веде секретні переговори з Уряду Османської імперії, Кримського ханства, керівнікамі Донська козаків.

У квітні 1648 року на Мікітінській Січі на Загальній козацькій раді Б.Хмельницького Було звертаючись гетьманом. Саме з Мікітінської Січі почався Переможне похід козацького війська по Українським землям. 22 квітня новообраній гетьман Виступивши з Січі на чолі обєднаного війська - 9 тис. козаків и татарської кінноті. [21]

Перший период Національно-візвольної Війни, Який охоплює 1648-1649рр. , БУВ напрочуд успішнім для повстанців. Всі битви цього ПЕРІОДУ (під жовто Водами, під Корсунем, під Пилявцями) закінчіліся перемогою козаків. [29]

Існує цікава народна легенда про балку Княжі Байраки (находится на верхівї річки жовтої - притоки річки Інгульця), В якій 8 травня 1648 р. во время битви під жовто Водами польське військо Було оточене и Повністю розгромлене.

Балка Княжі Байраки здобула свою Назву від князя Вишневецького, что живий колись тут. То був злючий и лихий чоловік. Рогнівався ВІН якось за Щось на людей и Поробуйте Їм так, что смороду ніде не могли найти води: де смороду не копає землю, води немає, та й годі. Сам же ВІН як только де-небудь копиці - зараз вода й покажеться. Так ВІН усе своє життя морів людей. Даже после своєї смерти все Мстивой Їм. Коли поховали его, то й вода разом Із ним у землю Пішла. Лишень тоді здогадаліся люди, в чім річ. Смороду накидали на могилу Вишневецького каміння, поставили на ній високий Камянов стовп - и вода знову зявилася в колодязь. [26]

Існує декілька версій относительно перенесення Січі з Микитин Ріг на острів Чортомлик у гірлі р.Чортомлік. За однією версією перенесення відбулося внаслідок віступів проти гетьмана после Підписання тяжкого Білоцерковського договором.

За другою версією перенесення Запрозької Січі у більш безпечного у військовому відношенні місце Було зумовлене відновленням в Україні польської окупації. [29]

Інша версія заключається в тому, что оскількі влада Речі Посполитої булу зніщена на значній территории України, в тому чіслі на січових землях, запорожці вірішілі покинути Микитин Ріг и вернуться на старі місця.

Перенесення відбулося у 1652р .; Неподалік від Базавлуцької Січі, у гірлі р. Чортомлик при ее впадінні у Дніпро булу поставлена ​​Чортомлицька Січ, ...........




  • 2.5. Чортомлицька Січ
  • 2.6. Нова (Підпільненська) Січ
  • Розділ ІІ. Історія Виникнення та Існування Січей
  • 2.2. Томаківська Січ.
  • 2.3. Базавлуцька Січ
  • 2.4. Мікітінська Січ