Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Українські січові стрільці





Скачати 52.77 Kb.
Дата конвертації25.01.2020
Розмір52.77 Kb.
Типреферат

"До боротьбу за волю України"!

З Вибух Першої Світової Війни відкрівається новий период истории Українського Січового Стрілецтва. Дотеперішній етап Стрілецького руху БУВ ідеологічною та військовою підготовкою до майбутнього Збройних виступа Українських Січових Стрільців проти России та одночасно приготувавши псіхологічно наш політичний провід та цілу Суспільність до цього важлівого і відповідального діла. З моментом Вибух Війни почінається властіва історія Збройних чину УСС, тої Першої новітньої бойової формації українського народу, что Виступ до безпосередньої, актівної БОРОТЬБИ проти нашого історічного ворога - Москви Із зброєю в руці та започаткувала наші візвольні змагання.

Хоч український Зага Із вдоволенням, а даже з Деяк одушевленням спрійняв вибух Війни проти России, - то ВІН ее поки що НЕ Бажан, ані до неї достаточно НЕ підготовівся. Війна вибухла по Волі великих держав, и Кожна з них мала свои Власні Захоплення и плани. Зокрема, безпосередно метою Центральна тримати не Було визволення російської України та создания української держави. Ніхто НЕ Хотів за Україну воювати та ніхто НЕ віставляв на качана Війни політічніх цілей, зв'язаних з Україною. Австрійська влада НЕ інтересувалась Україною під Россией та Взагалі НЕ мала зрозуміння для МІЖНАРОДНОГО значення української справи. У всякому разі визволення України НЕ Граля такой роли у воєнній Програмі Австрії и Німеччини, як завоювання Галичини и Буковини в воєнніх планах російського імперіалізму, Який вважать галицьку Україну російською землею, а ее завоювання и прілучення до России вважаю за головну ціль Війни. Метою Осередніх Держав Було только таке ослаблення России, щоб МОГТ Забезпечити Собі корисний и трівалій світ. Про розбіття, чи розвал России смороду Взагалі не думали.

У Львові 2 серпня 1914 року зорганізувалась центральна політична організація: "Головна Українська Рада", в Якій об'єдналися всі три Головні українські Політичні партії в Галичині: національніх-демократів, радікалів и СОЦІАЛЬНИХ-демократів. В цей способ Створено єдину політічну репрезентацію українського народу в Австрії во время Світової Війни.

Головна Українська Рада з ініціативи та при співучасті Стрілецької секції Українського Січового Союзу, львівських ОРГАНІЗАЦІЙ Січових Стрільців та Сокола-Батька у Львові - Вже на своєму Першому засіданні решила зорганізувати корпус воєнніх добровольців для БОРОТЬБИ проти Росії - під назв: "Українські Січові Стрільці". Дотеперішні Головні управи наших стрілецькіх ОРГАНІЗАЦІЙ об'єдналісь в окремий орган т. Зв. "Українську Бойовий Управу" при ГУРаді, яка стала верховною властью над Українськими Січовімі Стрільцямі та перебрала в свои руки всю ініціатіву та відповідальність за УСС.

У обліччі великих історічніх подій та кривавий змагань, что малі відбуватіся в Першу Черга на українських землях, а в якіх малі брати участь по обох сторонах ворожок фронту в мундирах займаніцькіх армій сотки тисяч молодих українців, и в якіх винна булу вірішатісь частка українського народу - все свідоме українське громадянство в Австрії, Пожалуйста мало можлівість вільного вислову своих почувань и домагань, станула единогласно лавою під своим Єдиним національнім проводом.

Велика переломним історична хвиля, хоч Дещо заскочила наш народ, то все ж таки застала его настолько приготовання, что не могло тоді Вже буті в Нікого найменшого сумніву про ті, що робити, та за що боротись. Одна, єдина думка, что Глибока вкорінилася в душах миллионов свідомих українців, з Непереможне силою діктувала всьому Українському народові під Обом займанщини єдине Бойове гасло: "До БОРОТЬБИ проти історічного ворога України, проти России, за розбіття московської імперії, за визволення поневоленним українського народу з московської неволі, за вільну самостійну українську державу! " Це, что недавно ще Було програмою безпосередньої Дії только в рядах стрілецькіх ОРГАНІЗАЦІЙ та среди части української суспільності, стало тепер загально постулатом цілого народу.

Як віразнік думок и домагань українського народу в вільнім мире - Головна Українська Рада проголосила в тому історичному моменті свой МАНІФЕСТ 3 серпня 1914 р.

МАНІФЕСТ ГОЛОВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ

Український Народе!

Надходить важлива історична хвиля. Важиться частка держав и народів. Нічого НЕ вдіялі всі зусилля діпломатії, щоб удержати в Европе світ. Буря Війни Суні на Європу и ніщо ее чи не спина.

Суне отся буря передовсім на держави, в склад якіх входити український народ. Український народ Належить до тих народів, на Які війна и ее Наслідки наляжуть найбільше.

В таку хвилю народ, что хочет жити, мусіть мати одну мнение и одну волю и ту свою волю перемініті в діло, Пожалуйста заважіло бі в історії держав и народів.

І тому всій Хвилі, представник українського народу в Галичині, всех політічніх напрямків, Які лучити один національний ідеал, зібраліся в ГОЛОВНУ русский РАДУ, яка має буті вислови одної думки и одної Волі українського народу и Показувати Йому дорогу до діла, Пожалуйста жде его в теперішній Хвилі.

Ми не є прихильники Війни, ми разом з цілим культурним світом уважаємо мир найціннішім добром людськості. Альо бувають в історії держав и народів Хвилі, коли війна являється неминуча. І коли не можемо Війни відвернуті, то мусим старатися, щоб ті жертви, якіх вона від нас требует, що не ПІШЛИ намарно, щоб кров батьків принесла добро дітям.

Дорога, яка веде до сього, ясна.

Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історічнім ворогом України. Царі російські злом Переяславський договір, Яким смороду Зобов'язано були - шанувати самостійність України, - и мимоволі вільну Україну. Царська імперія в течение трех століть веде політику, яка має за ціль відібраті поневоленій Україні національну душу и сделать український народ Частина російського народу. Царський уряд відорав Українському народові его найсвятіше право, - право рідної мови. У царській России нінішнього дня найбільше поневоленним - український народ.

І коли Росія хоче Війни, то говорити з неї та ненависть, яка червоною ниткою тягнеться через усю Історію імперії, что з московського князівства, загарбуючі все Нові землі, поневолюючі народи, - розрослася в колос, Який від ряду літ грозит загальноєвропейському мірові и загальнолюдського поступові , культурі и життю народів.

Та ненасітність царської імперії грозит такоже нашому національному життю. Історичний ворог України НЕ может спокійно Дивитися, что не вся Україна в его руках, что не весь український народ стогне поневоленним під его пануванням, что існує частина української землі, де український народ не є війнятій з-під права, де ВІН может жити Своїм національнім життям.

І тому наша дорога ясна.

Вже во время попередня австрійсько-російського напруженного - з'їзд найвізначнішіх діячів усіх українських партій Галичини, Який состоялся у Львові 7 грудня 1912 р., Заявил, что з Огляду на добро и будучність українського народу, на випадок оружно конфлікту между Австро-Угорщиною и Россией, Ціла українська Суспільність одне согласно и рішучо стані по стороні Австро-Угорщини, проти російської імперії, як найбільшого ворога України.

Так і теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, в Якій українське національне життя нашли свободу розвитку.

Дотеперішня пасівність австро-угорської політики супроти затій російського царизму булу все візіскувана на шкоду інтересів австро-угорської монархії и ее народів, а передовсім на шкоду самостійного національного розвитку нашого народу. І тому тепер нашим святим обов'язком є ​​покласти всі свои сили на жертовнику боротьбу за будучність рідної країни.

Перемога Австро-Угорської Монархії буде нашою перемогою. І чим более буде програш России, тім швідше віб'є година визволення України.

Український Народе! Тільки тієї народ має права, что вміє їх здобути. Тільки тієї народ має Історію, что вміє ее творити рішучімі діламі.

Головна Українська Рада кличе Тебе до діла, Яким Ти здобудеш Нові права, утворіш новий период в життя без історії, займеш належно місце в ряді народів Європи.

Нехай же цею поклик знайде відгомін в кожнім Українськім серці! Нехай збуд в нашім Народі давнє козацьке завзяття! Нехай вся наша Суспільність буде НЕ только Відци, но як найдіяльнішім учасником прийдешніх подій! Нехай віддасть всі свои матеріальні и Моральні сили на ті, щоб історичний ворог України БУВ Розбитий!

До бою - за Здійснення ідеалу, Який в теперішню хвилю з'єднує ціле українське громадянство!

Нехай на руїнах царської імперії - зійде сонце Вільної України!

Львів, 3 серпня 1914 р.

За Головну Українську Раду: д-р Кость Левицький, голова - Михайло Павлик, Микола Ганкевич, заступники голови, - д-р Степан Баран, секретар. Члени: Микола Балицький, Іван Боберський, Іван Ківелюк, д-р Микола Лагодинська, д-р Михайло Лозинський, Теофіль Мелень, Володимир Темніцькій, д-р Кирило Трильовський, д-р Володимир Старосольський, д-р Льонгин Цегельський.

У три дні после проголошення сповитого історічного маніфесту Головної Української Ради, после того, як Австрія віповіла войну России, - появівся дня 6 серпня 1914 р. Спільний мобілізаційній Заклик Головної Української Ради и Української Баєвої Управи до українського народу - ставаті до збройної БОРОТЬБИ в ряди Українських Січових Стрільців та складаті пожертвує на закупівлю оружия и санітарного устаткування. Согласно з тім Заклик громадянство мало закладаті Громадські мобілізаційні комітеті.

Цей Заклик наводяться нижчих, пропустивши только організаційну часть.

ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!

Гряде великий час, вібіла слушно година!

Здіймається пожежа Війни, в Якій тріснуть кайдани, что тиснули поневолені народи. В сій пожежі кується будучність України.

Настав слушно годину, день нашого воскресіння. У цю годину український народ кличе Синів своих до бою за волю України. У цю годину нема жертви, яка для нас могла б буті завеліка. У цю годину одноцілі є наші думки и бажання, однодушні та тверді Муся буті наші діла.

Однодушно рішенням Головна Українська Рада з'єднала начальні управи всех досі в нас існуючіх стрілецькіх и руханкових ОРГАНІЗАЦІЙ в Українську Бойовий Управу.

Українська Бойовий Управа становится одинокою старшиною организации українських добровольців, яка одержує Назву Українських Січових Стрільців.

В ее руки зложіла Головна Українська Рада Верховна владу над Українськими Січовімі Стрільцямі, а від Тебе, Український Народе, жадаємо карності и послуху.

Тому взіваємо весь Український Народ дати Українській Бойовій Управі силу, яка потрібна, щоб вікуваті будучність України. Взіваємо всех, хто только здатно, молодих и старших, інтелігенцію, селян, міщан и робітніків, - Наскільки смороду НЕ обняті мобілізаційнім наказом ц. и к. армії, - ставаті однодушно в лави Українських Січових Стрільців під наказом Української Боєвої Управи.

Український Народе!

Гряде час, которого давно не Було. Збліжається давно віжідань хвиля, что частку українського народу віддає в руки самому народові. Тепер або Ніколи добудемо Собі волю! Тепер або Ніколи віборемо Собі свободу! Або станемо панами своєї землі, або полішімося надалі в чужім ярмі.

В ТІМ вага Хвилі, что Самі Можемо рішаті про свою долю та ВЛАСНА руками добуваті Можемо Собі свободу. Від Нашої готовості, від наших діл, від нашого завзяття и Нашої сили Залежить тепер наша будучність. Тому клічемо до Тебе, Народе: До оружия! З оружжям в руці змірімося з відвічнім нашим ворогом, з царизмом!

ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА

Президія: Д-р Кость Левицький - голова; Михайло Павлик, Микола Ганкевич заступники голови; д-р Степан Баран - секретар.

Члени: Микола Балицький, Іван Боберський, Іван Ківелюк, д-р Микола Лагодинська, д-р Михайло Лозинський, Теофіль Мелень, Володимир Темніцькій, д-р.Кирило Трильовський, д-р Володимир Старосольський, д-р Льонгин Цегельський.

Українська Бойовий Управа:

Секція Акції: Теодор Рожанковській - начальник, Дмитро Катамай - заступник начальника, д-р Михайло Волошин, Михайло Геник.

Секція организации: д-р Кирило Трильовський - голова, д-р Степан Шухевич - заступник голови, д-р Кость Бірецькій, Іван Боберський, Дмитро Вітовській, Сень Горук, Володимир Темніцькій.

Одночасно Із головного русски Радою, яка булу репрезентацією австрійськіх українців, зорганізувалася у Львові з початком серпня 1914 р. політична Репрезентація українців Із Східної України - "Союз Визволення України". В его склад увійшлі Політичні емігранті из России, что перебувалі в момент Вибух Війни в Австрії. Смороду належали до різніх політічніх партій. Ця група існувала Вже кілька років до Війни, но Щойно тоді вона оформилася и Почаїв діяті публічно. Була це загальнонаціональна, безпартійна організація, яка діяла в імені українського народу в России. Ее метою Було розбіття России и создание незалежної української держави на землях, - відібраніх Осереднімі Державами від России. Для пропаганди українських самостійницьких домагань, вона задумала повести широку пропагандивну и політічну Акцію среди європейськіх держав и народів. Ее основною провідною ідеєю булу орієнтація на Власні сили українського народу. Та тому, что ее безпосередно метою булу поразка російської імперії, вона вважать Центральні Держави союзниками української справи в тій війні проти России. Союз Визволення України працював весь час Існування в найбліжчім контакті з Політичною репрезентацією Галицьких українців, з головного русски Радою та Українською Бойовий управи. Зокрема, як побачимо пізніше, стояв ВІН в дуже дружніх и серцевих відносінах Із Українськими Січовімі Стрільцямі, что з свого боку обдаровувалі Цю організацію українців з-під російської займанщини ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ довір'ям та глибокого пошани. Впродовж Війни розвінув СВУ живу та корисних працю для української справи.

У Цій спільній Акції українців обох займанщини Належить шукати початків соборних визвольних змагань українського народу за Власний державність у Новітній добі его истории.

Поза качана Війни Виступивши Союз Визволення України з такою Політичною декларацією, якові наводяться в скороченні.

ПЛАТФОРМА СОЮЗУ визволення України

Українські землі по обидвоє боки австро-російського кордону є НЕ только одним з головних теренів сучасної європейської Війни, а такоже одною з причин и предметом Війни.

Українці добре розуміють, что у війні Цій ходити головно про їх долю, ходити про ті, чи в результате Війни український П'ємонт в Австрії буде знищення, чи українське національне життя розцвіте такоже по тій БІК Збруча, аж за Дніпро и над Чорне море, и тому не могут зоставатіся німімі свідкамі теперішніх подій, а голосно и рішучо підносять свои неоспорімі права на національну самостійність.

Об'єктивна історична конечність требует, щоб между західною Європою и Московщиною повстала самостійна українська держава. Потрібно це для Осягнення європейської рівновагі ...

В зрозумінні цієї історичної конечності російські українці покликали до життя Центральну загальнонаціональну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-політічніх и соціально-економічних інтересів українського народу в России. Організацією цією є Союз Визволення України.

У Союзі репрезентовані всі ті Політичні напрями, що стоять на становіщі державної самостійності українського народу, а реалізацію своих національно-політічніх и економічних стремлінь в Сейчас зв'язують з розбіттям России у війні.

Національно-політнчною платформою Союзу є державна самостійність України.

Одночасно зі збудування Самостійної української держави має буті переведена радикальна аграрна реформа на Користь селянства. Є це Основний економічний постулат Союзу Визволення України.

Союз Визволення України в життя без ДІЯЛЬНОСТІ стоит в контакті з австрійськімі українцями.

Вірячі в залишкових победу австро-угорської и німецької армій и в розбіття России, вірять українці и в, что на руїнах російської імперії, цієї тюрми народів, встане ВІЛЬНА Самостійна Україна.

Як бачим - постулат Самостійної української держави, це НЕ Було гасло только "Галицька сепаратистів". Его речником, - як видно Із цітованої вищє платформи - ставши у вільнім мире "Союз Визволення України". Український народ в России, позбавленій умів політічного режиму змогі проявляті собі як самостійна національна індівідуальність, тім самим позбавленій своих національніх "легітімованіх" репрезентантів, найшов у СВУ свого заступника перед вільним світом.

"Союз Визволення України" звернув до всіх народів Європи з Апель за моральну підтрімку для поневолення українського народу. ВІН поставивши перед світом справедливу Вимоги создания Самостійної української держави и за Здійснення цього гасла повів енергійну працю среди багатьох народів, зв'язуючи українську справу з ідеаламі європейської демократії та інтересами свободи, цівілізації и СВІТОВОГО світу. ЦІ свои домагання проголосує ВІН в окремім Заклик: "До Громадської думки Європи", на всех мовах Європейського континенту.

Наводяться основні поступися цього Заклик, видання 25 серпня 1914 року:

ДО Громадської Думки ЄВРОПИ!

Безпрімірна визиваючи політика Росії спровадила на цілий світ катастрофу, рівної Якій історія почти НЕ знає. Ми, українці, сини великого народу, поділеного между Австро-Угорщиною и Россией, и нечувано гноблення царизмом, свідомі, про что розходу в Цій війні. 3овсім не про якусь гегемонію "германства" чи "слов'янства". Войну веде культура з варварством. Войну ведеться того, щоб остаточно зламаті силу Ідеї всемосковства, что принесла чісленні Шкоди цілій Европе та загроза ее добробут и культуру.

Вікорістовуючі зі злою волею політічну сліпоту слов'янських народів, зроби Росія ідею, знання під фальшивим назвіщем "панслявізму", знаряддям своих агресивних планів. Ця ідея розторощіла Вже Україну як самостійну державу, розбили Польщу, ослабила Туреччина, а в останніх роках кинула свои сіті даже на Австро-Угорщину. Брамою, через якові МАВ Войти тріумфуючій панмосковітізм до Австро-Угорщини, щоб ее розторощіті, мала буті Галичина. Наш народ розділеній между две держави, МАВ служити России до того, щоб уможливити царізмові опанування Дарданелів та Константинополя, куди дорога Провадо по Рецепті российских діпломатів через Відень.

Ми - українці из России, что злучиться в "Союз Визволення України", уміємо всех наших сил для остаточного обрахунку с Россией. В ціх Важко годиннику, в котрих наша нація по обох боках кордону готовится к остаточної Боротьба з нашим смертельним ворогом - Звертаємося з ЦІМ покликом до цілого цівілізованого світу! Нехай світ поможе Нашій слушній делу! Ми Звертаємося з ЦІМ глибоким Переконаний, что русский справа є Рівночасно делом європейської демократії. Європа Доті НЕ прийде до сили, доки НЕ буде вільна від погрожуй інвазії царизму, доки НЕ буде Певна своих культурних Надбання, доки на широких степах України НЕ Повстань забороло проти России!

Великі жертви, Які наш народ прініс в життя без борьбе с Россией в течение соток літ, дають нам право моральне жадаті уваги та зрозуміння цівілізованого світу для Нашої справи, для незалежності України!

Щоби в годиннику - коли на побоєвіщах, что на них пролівають свою кров Тисячі українців, рішається доля народів Європи, які не зісталося чужим для Європи повне зрозуміння Нашої справи, Звертаємося з отсим покликом до Громадської думки всех народів, якіх Політичні Захоплення в Цій Великій Хвилі Спільні з інтересами свободи и цівілізації.

За "Союз Визволення України":

В. Дорошенко, Д. Донцов, М. Меленевській, О. Скоропис-Йолтуховській, М. Залізняк, А. Жук.

Вслід за ЦІМ Заклик, представник Союзу, як амбасадор українського національного проводу во время Війни, начали в багатьох європейськіх столиці живу пропагандивну и дипломатично працю в інтересі українського народу. Отсим започатковано новий период в розвитку української справи, як міжнародної проблеми. Уже найбліжчі місяці принесли несподівані успіхі в Цій праці.

А тою силою, что Пригадай Світові про Існування українського народу та булу кріпкою моральною основою для діпломатічної праці Союзу, - булу Збройних боротьба та пролита в Карпатах кров Українських Січових Стрільців.

Наведені вищє історичні документи є найвірнішім вислови думок, домагань та планів політічного проводу українського народу в моменті Вибух Першої Світової Війни. Смороду ясно змальовують его політичне положення та відношення до займанніцькіх держав напередодні Війни. Ситуація булу дуже проста. Чи не могло буті в ТІМ часі двох думок про ті, хто наш ворог, а хто союзник, - чого нам сподіватісь у тій війні, Які завдання українського політічного проводу, Які его домагання, та Яким способом Належить за них боротись. Усі думки и плани відповідальніх провідників, як такоже настрої и Сподівання свідомої части українського громадянство поза межами России, були в тій годину довголітнього розвитку Нашої Політичної думки, на якові складався століттямі нагромадження досвід у тяжкій борьбе українського народу за своє Існування. Український політичний провід сказавши своє слово про відношення українського народу до воєнного конфлікту. ВІН МАВ готова и Досить легку відповідь.

Чи не булу це якась продумана у Довгому дебатах декларація, яка обнімала б усякі застереження, недоговореності, чи сумніві, як Рівно ж не булу це сервілістічна заява лояльності и вірності життя без займаніцькій власти Із надіямі на ласку после Закінчення Війни. - Був це ясний, безпосередній и рішучій виявило власного українського національного "вірую", Було це коротке всім свідомим українцям зрозуміле гасло: історичний и Найбільший ворог України, что загрожувати їй загладити, - Росія, мусіть буті переможе и Розбита, а на руїнах царської імперії має Повстати вільна, самостійна Україна. Ее треба здобути Власний руками та ВЛАСНА силами, и тому український народ мусіть буті об'єднаний одною думкою й одною волею.

Такого змісту голос пролунав на весь світ від українського народу в дерло воєнніх маніфестах и ​​прокламаціях українського політічного проводу. Провідною думкою ціх заяв Було підкреслення українського інтересу, української рації, українських ідеалів та, - что Архів НАЙГОЛОВНІШЕ, - власної української відповідальності в тій війні за свою частку. У тих деклараціях и маніфестах вісловлено русский орієнтацію. І це Було найважніше місце історічного маніфесту Головної Української Ради.

Воно звучало: "Тільки той народ має права, что вміє їх здобути. Тільки тієї народ має Історію, что вміє ее творити рішучімі діламі ... Збліжається давновіжідана хвиля, что частку українського народу віддає в руки самому народові. Тепер або Ніколи добудемо Собі волю . В ТІМ вага Хвилі, что Самі Можемо рішаті про свою долю та ВЛАСНА руками добуваті Можемо Собі свободу. від Нашої готовості, від наших діл, від нашого завзяття и Нашої сили Залежить тепер наша будучність ".

Оця Основна думка маніфесту и прокламацій надає Їм особливого історічного значення. З Огляду на ті, что Зага українського Суспільства в Австрії, з причини довголітнього роялізму, непідготованості народних мас та неактуальності постулату української державності - до Світової Війни бачив усе своє Спасіння під опікою австрійської констітуційної монархії, - то проголошення тепер самостійницької Ідеї Власний сил та власної української орієнтації віщувало великий зворот у Політичній думці українського Суспільства. Тут виразности стверджено, что только від самого українського народу, від діл и завзяття, а головно від его сил та перелоги его майбутнє, воля України, Вільна Самостійна Україна. Сказано тут ті самє, про что Вже давно перед тим вчився нас Іван Франко, что нам як нації ніхто не поможемо, и на Нікого нам не треба надіятісь, бо только, что здобудемо, власною працею та ВЛАСНА жертвами, буде нашим правдивим Надбання.

Зі становища тодішніх українських національніх інтересів та української державної Ідеї - в моменті Вибух Світової Війни Було ясно, что весь український народ у своим інтересі мусів рахувати на поміч Австрії, и тому винен станути по стороні Осередніх Держав як союзник, щоб спільнімі силами Розбита історічного ворога України - Россию.Тільки через розбіття чи послаблення России військамі Центральних держав Було можливости відвернуті загроза завоювання москалями Галичини и візволіті Україну. Та це Лояльне відношення українського народу до Центральних держав Належить розглядаті як відношення союзніків, зв'язаних спільнімі інтересами БОРОТЬБИ проти Спільного ворога. У делу нашого відношення до Австрії - шірокі кола українського громадянство, передусім Січове Стрілецтво, молода генерація інтелігенції, жіноцтво та много визначний діячів, Вже Довгого до Війни малі свою окрему виразности самостійніцьку мнение (резолюції зборів жіноцтва в грудні 1912 р., Журнал "Відгуки ", резолюції Загальне Студентського з'їзду в ліпні 1913 р., постанови з'їзду українського радикального студентство в Жовтні 1913 р., организации Січових Стрільців и інші). Смороду прийнять в Основі доцільність долі українців по стороні Австрії на випадок ее Війни с Россией, - но виразности застерігалісь, что Ми можемо буті союзниками Австрії только до того часу, доки наші дороги сходяться и доки цею союз є згідний з нашими Національними інтересами та не суперечіть Нашій національній гідності й достоїнству.

Найкраще булу віяснена тоді ця важліва, та зактуалізована з Вибух Війни проблема нашого відношення до союзніків, а в зв'язку з тим и питання ведення Нашої візвольної БОРОТЬБИ Власний силами - в офіційнім органі "Союзу Визволення України", в чіслі з місяця лютого 1915 р ., де проаналізовано Цю засадничу дело. Там м. Інш. написано так:

"Чи не сміємо забуваті, что чужа поміч НЕ звільняє нас від обов'язку чісліті на самих собі, не лишень в першій мірі, но Уважати Власні сили наші Виключно Певного, постійною та незмінною підставою успіху ... Сподіватіся, что могучі союзники захочуть и могтімуть зостатіся на все союзниками в Нашій борьбе того, что є ними ніні, - значить будуваті на плаваючій Швидко ріці, як на твердім непорушнім ґрунті ...

Наше значення як міждержавного Чинник Залежить прямо та безпосередно самє від власної Нашої сили ...

Лише коли будемо Сильні Самі, могтімемо сподіватісь помочі від інших. Бо народ не дает ніхто помочі, як дається з милосердя милостиню жебракові, - а помічну руку подається народові, Який сам проявити свою силу и тім доведемо рацію свого життя, своих стремлінь та домагань. Так отже чужа поміч збільшує наші сили, но НЕ зменшує обов'язку творити та розвіваті наші Власні сили ".

Таке розуміння Нашої СПІВПРАЦІ з Австрією в мировой війні поділяв увесь український самостійніцькій табір, а зокрема Українське Січове Стрілецтво, что в ТІМ Дусі продовжено традіцію передвоєнного Стрілецького руху та з Вибух Війни Виступ як нова, політично-військова формація. Та довголітній лояльність українського політічного проводу та широких Кіл старшої української інтелігенції в відношенні до Австрії - залиша свои глібокі сліді на псіхіці українського громадянство во время Війни. Воно змішувало часто Захоплення австрійської монархії з інтересами Українськими. Більшість австрійськіх українців думала, что Осередні Держави ма ють СПЕЦІАЛЬНІ сімпатії до України та особливо полювання помогті політичним змагання українців. Тому так легко можна Було заспокоїті домагання українців усяк фальшивими обіцянкамі Віденської власти. ЦІ внутрішні суперечності Політичної думки спрічінювалі деякі кризиса в середіні українського громадянство, но Рівночасно формуван й закріплювалі русский незалежну державницький ідеологію.

І ще один, дуже важлівій, момент треба підкресліті в ЦІМ історічнім зріві нашого народу. Це булу та стіхійна єдність Усього свідомого й організованого українства, усіх політічніх партій и ОРГАНІЗАЦІЙ, без Огляду на їх програми, світоглядові и Релігійні різниці та державну пріналежність. В течение одного только дня, после короткої Наради зорганізовано в тому переломним для українського народу моменті, єдиний керуючий український політичний центр, єдину національну репрезентацію. Чи не Було ніякіх групових амбіцій, ані боротьбу за першенство. Усі стали Рівні перед небезпеки загладіті нації. Прийнято засідку паритету. Взаємна терпімість, лояльність та Глибоке патріотичне зрозуміння Спільного національного ідеалу - були тою силою, что об'єднала всех. Усі знали, что нарід, Котре хоче жити та перемогті у тій тяжкій Хвилі, мусіть мати одну мнение й волю.

Особа голови та двох заступніків голови Головної Української Ради, досвідченого народовець кого провідника та авторитетного національно-демократичного політика, - д-ра Костя Левицького; далі - Сеньйор радикального руху та вірного друга М.Драгоманова, - Михайла Павлика, и вкінці - особа соціалістичного робітнічого лідера та завзятого ворога московського царату, - Миколи Ганкевича, - були символом-синтез модерної української думки та маніфестацією єдності нації. Така єдність думки створі и в Союзі Визволення України, что об'єднав усі Політичні напрямки українців из России та дуже около співпрацював Із головного русски Радою аж до першої години полного злиттів и Утворення єдиного політічного представництва всех украинских земель, у місяці травні 1915 року.

Могутній клич єдності пролунав по українській землі. Увесь об'єднаний народ станув під бойовий Мазепинського прапором для Боротьба з Москвою. Була це незабутня, Радісна хвилина у тій грізній добі.

Похід російського царату на ліквідацію "Мазепинського гнізда"

А по другім боці воєнного фронту, у царській России за наказом самодержця-імператора змобілізовані масі вояцтва наступали цілімі дівізіямі, корпусами й арміямі на Захід. Між ними були ті найкращі гвардійські, Козацькі, кавалерійські полки Із уродженців українських земель, что на наказ царя-гнобителем йшлі проліваті дах нема за Україну, а за ее ката. Йшлі поневолі Здійснювати імперіалістічні мрії Росії - завоювання Нових земель для ненасітніх царів, а зокрема на загарбання Мазепинського гнізда - Галичини. Без усякої надії, без мети, без проводу, станули масі українського народу в России, безрадні та обдурені - перед невідомім майбутнім, без свого слова, без власного імені. Добре заходилася Росія, щоб убити стару Козацьку силу, щоб Із гордих оборонців української Волі вчініті рабських знаряддя та підставу своєї сили и велічі.

У планах царя и Петербурзької власти українці перестали Взагалі існуваті як окрема нація. Притуплено до остаточної ліквідації існуючіх ще осередків української национальной думки. Уже в першій половіні серпня російська влада закрила в Києві щоденник "Раду", журнали-місячнікі "Літературно-Науковий Вістник" і "Українську Хату" та тижневик "Село". Редактора "Української Хати" Павла Богацького Віслав на Сибір.

Із Вибух Світової Війни вікреслено в России Взагалі Існування української справи та українського імені. Коли в міністра закордоних справ Сазонова стало Делегація Петербурзький українців з Проханов заступітісь за український рух, то ВІН відповів: "Що ви хочете? Тепер то й Віпа найбільш Зручний мент для того, щоб раз назавжди покінчіті з вашим українством!"

Коли царська армія зайнять Галичину, здобула Твердиня Перемишль, станула під Краковом та продиралася вже через Карпати на мадярську низину, тоді російський націоналізм у своєму тріумфі приступивши до Виконання свого ганебного плану - ліквідації українського П'ємонту. Одним декретом графа О. Бобрінського, Царське губернатора у Львові, зніщено всі довголітні національні надбання Галицьких українців. Розв'язано всі українські организации и школи, заборонено всю українську пресу, українську Католицька Церква піддано Суворов переслідуванням, заарештовано сотки провідніх громадян з митрополитом Андрієм Шептицьким на чолі та заслано в глибінь России. Так виглядаю "визволення" Галицька українців, Пожалуйста обіцяв головнокомандуючій, великий князь, Микола Миколайович у своим Маніфесті, заявляючі: "Вам, народи Австрії и Угорщини - Росія Несе свободу и Здійснення ваших національніх мрій. Вона бажає, щоб у майбутнього Кожний з вас МАВ можлівість розвитку та Збереження цінної спадщини, своєї мови и релігії ... "Замість цієї гарної Обіцянки, запанувала брутальна система насільної русіфікації. Орді российских бюрократів, чорносотенців та попів - начали своє "Визвольний" діло.

Один Із провідніх людей России, Меншиков - так писав тоді в газеті "новоє Час":

"Мені здається, что теперь не годину розмовляти Із зрадниками. Руська армія и руська влада добре зроблять, коли віметуть це сміття Із Терену Галичини и России. Влада прекрасно вчинити, коли основне продезінфікує мазепінські норі и Сховище, щоб галицька зараз не пошірювалась на корінну Малоросії . велика и мала конспірація мазепинців, велика и мала шайка злодіїв, - смороду всі повінні буті переловлені и усунені Із руського суспільства ".

Цьом патріотові акомпаніювалі російські прогресисти и ліберали: Струве, Маклаков, Алексінскій и інші.

Українське громадянство в России и війна

Та все ж таки українська вільна думка, хоч загнана в підпілля, проявляється в різній форме. Ее носіями були ті українські Громадські діячі, відомі добре зі своєї довголітньої Громадської праці по обох боках воєнного фронту, Які в невеликих гуртах, чи в підпільніх організаціях Плекан русский ідею, обмірковувалі сучасне положення українського народу и вісловлювалі свое мнение про відношення українців до обох держав, что воюють на українських землях. І там, среди воєнної психози російського націоналізму, творилась власна українська політична думка, что булу віразніком українських інтересів в тій війні та творила публічну опінію політично свідомої части українців в России.

І вона не могла буті інакша, як только та, что виросла Із цілої традиції українського відродження, что виросла з ідейніх основ Першої Політичної партии Наддніпрянщіні - Революційної Української Партии, что ее візнавалі шірокі кола тодішньої української молоді. І тому Переважно більшість свідомих та активних українців у России, та все молодший поколение, в Хвилі Вибух Війни, - це були або Державні сепаратисти, або "пораженці", Які вважаю розгром России за передумови Волі України. Для прикладу та ясності образу, - наведемо голоси найкращих представителей российских українців про їхнє становище до української справи напередодні и во время Першої Світової Війни.

Один з найвізначнішіх українських громадсько-політічніх діячів та активний учасник и ініціатор усіх важкішіх проявів українського культурного, наукового та політічного життя в Росії - Євген Чикаленко, вислови на качана Війни 1914 року такий погляд про положення українського народу та его відношення до России:

"На нашу мнение, Росія Почаїв войну з Австрією, щоб захопіті Галичину и здійсніті своє історичне завдання" обєдінєніє під скіптра русскава царя всєх вєтвєй русскава народу ". Про Цю місію России разу-раз говорили головно всі російські націоналісти; Їм ходило особливо про Галичину, вона булу Їм більмом в оці, бо в чужій державі смороду не могли забороніті українського слова. смороду бачили, что Галичина є П'ємонтом України, де розвівається Українська література, наука, яка підтрімує надії и Сподівання российских українців на ліпшу будучність.

Всі ми були певні, что перемога России принесе нам ще більшій гніт, а розгром ее послужити до нашого визволення ... А.В. Ніковській и я рішуче стали на так званні "пораженчеську" позицию. Захоплення Львова російськім військом Зроби на нас гнітюче враження ".

А коли на Навесні 1915 року війська Центральних держав вікінулі москалів Із цілої почти Галичини и Великої части Полісся и Волині - Є. Чикаленко так пише: "У Києві українці немного підбадьорілісь, сподіваючісь, что на весну в Київ прийдуть німці и вісловлювалісь за ті, что українцям не вимагає нікуді втікаті".

Другий визначний громадсько-політичний діяч, член Товариства українських поступовців, відомій український історик, Дмитро Дорошенко, - так оповідає про настрої российских українців на качана Війни:

"Настрій среди Київських українців БУВ дуже прігніченій. Усі сподівалісь як найгіршого лиха від цієї Війни, если вона йтіме успешно для москалів. Одчай и розпачем брали людей, коли думалось, что ОТІ кайдани на українське життя куються Українськими руками, поливають по-русски кров'ю. А тут звідусіль надходять чутки, что мобілізація на Україні пройшла дуже успешно и з великим "підйомом". Одна з головних причин Війни для России Було бажання захопіті Галичину и зніщіті осередок українського національного руху. Коли дійшла до нас вістка про yпадок Львова, то це враз всех нас мов удар грому. Багатіїв плакало, а небіжчик Михайло Ткаченко зачінівся в життя без кімнаті и три дні НЕ Вихід з неї, чи не пів, що не їв од тяжкого смутку. Невімовній шкода и Співчуття до наших Галицьких земляків обхопіло нас ".

Видатний український письменник та революціонер, Володимир Винниченко, что в підпіллі проживши все войну в России, так представляет положення та почування українського народу в тій війні:

"Ми почувалі собі чужими, ворожими Цій проклятій" тюрмі народів ".Всякий хоч трошки свідомий, хоч трошки Чулий на Біль українець БУВ за тих часів запеклася мрійніком, фантастом, жагучім творцем таких намріяніх комбінацій, Які кінець кінцем увільнялі нас з тюрми. Тут є корінь сепаратизму. Ми всі Хотіли сепаруватісь від насильства, від самодержавної руки, від ганебної смерти в петлі всеросійської шібеніці.

Чого заради ми малі боятися розбіття России на Фронті й усередіні? Ми, сидячі в тюрмах, засланні, у підпіллях, з Розбита очима, з задушеним горлом, задіхаючісь, гарячково жадібно пріслухалісь до гуркоту гармат на фронтах, и гадали, чи скоро тієї гуркіт наблізіться на Україну й розіб'є тюрму, й визволу нас и дасть нам хоч немного діхнуті? Ми не боялися ні німців, ні австрійців; ми не боялися бі французів, англійців, коли б смороду билися з Царське Россией; ми не боялися бі диявола, коли б ВІН Пекельна вогнем Ішов на цею старий, жахнем "застєнок" усякої Волі и права ". 57

Такоже Сергій Єфремов, один з найвізначнішіх українських діячів того часу, примерно подібно змальовує настрої свідомих українців во время Війни. ВІН писав:

"Нам українцям російська державність всегда булу чужа й ворожа своєю політікою относительно нашого Рідного Краю. Вона замірялась просто вікресліті українців з-поміж живих націй ... Така Росія, Якою вона булу до революції, що не віклікала в нас, свідомих Синів нашого народу, ніякої сімпатії й пріхільності. Ми спільно могли полішіті ее на ВЛАСНА частку й ручки не ворухнуті, щоб здержаті ее на краю безодні ... "

Кроме повітої негоції російського імперіалізму, - Володимир Винниченко, єдиний Із політічніх діячів, что жили в России, розгортає во время Війни позитивну ідею української орієнтації, ідею власної сили. ВІН так пише тоді:

"Наша історія вчитись нас: чи не треба ні на кого кроме собі покладаті жадібно надій, що не треба довіряті долі нації в руки тих, хто потім продасть ее за право власти и панування над нею самою. І ще вчитись історія, что здатність до життя нашого народу та его спроможність опору в борьбе за Існування Такі Великі, что могут усе вітримати.

Ми всі будемо Забавка в руках чужих, Якщо не матімемо підпорі в Собі самих. І тому: одинока правильна орієнтація для нас, я повторюся - українська. Чи не нейтральна, ні, що не політика пасивного вічікування й безсілля, а орієнтація українська, активна, діяльна, організуюча.

Як блізькі ЦІ думки до науки Івана Франка та до поглядів, вісловленіх головного русски Радою та Союзом Визволення України на ЛЬВОВІ ТА боці воєнного фронту, почти в ТІМ самім часі!

Чи не політика пасивного вічікування, а активна орієнтація на Власні сили українські й гаряче бажання поразка России, - були тім здоровим голосом українського духу, что місяць у хвіліні Вибух Першої Світової Війни Із вуст найкращих представителей української нації.

Відома заява лояльності "Української Життя" супроти російської держави, проголошена іменем российских українців в Москві в серпні 1914 р., Що не булу вірнім и свобіднім вислови поглядів свідомого українського громадянство в России. Був це помилковості політичний акт одної групи осіб, яка, побоюючісь, что російський уряд зніщіть зовсім український рух, та діючі під примусом и лещата тяжкої патріотічно-воєнної психози, - думала своєю вірнопідданчою заявив для "комунальної Батьківщини" - России, рятуваті громадсько-політічну позицию українців. Одначе, як належало сподіватісь, вона своєї мети НЕ осягнула, бо російський уряд не звернув ніякої уваги на Цю лояльних Декларацію. Ее авторизованого и однодумці, уже кілька місяців после ее проголошення, пізналі свою помилки та зайнять вороже, "пораженчеське" становище до російського імперіалізму.

Визначний український діяч, Петро Стебницька, что належали до однодумців згаданої декларації, віяснює Цю зміну в думках и налаштовані лояльно українців в России, в тій способ:

"Віявлевій в Галичині свідомий вандалізм российских властей до української культури, розкрили очі Українському громадянство на дійсна завдання російської політики. Потрясаючі враження Галицьких подій Зроби крутий перелом у настрою даже таких українців, Які давно витратили національну свідомість, тісно злівшісь Із російськімі Громадянська колами. В Українськім громадянстві різко зміцнілі пораженчеські течії. Стало ясно, что перемога России Несе з собою українцям з свободу, а победу Реакції и продовження давньої політики насільс тва й безправство ".

Чи не зважаючі на Суворий режим воєнного часу, - існувалі від качана Війни і розвивали свою дуже живу підпільну революційну Акцію Досить чісленні українські соціалістічні студентські революційні организации в різніх містах України - в Києві, Харькове, Полтаве, Катерінославі, Одесі, Миргороді та других містах, як такоже у Петрограді и в Москве. Смороду відавалі підпільну газету "Боротьба" та цілий ряд брошур проти російського змісту і проти воєнніх прокламацій, в якіх містілісь такоже Передрук Із видань Союзу Визволення України, что МАВ свои осередки на Україні та утрімував з ними зв'язок через воєнний фронт або нейтральні держави. ЦІ организации енергійно пошірювалі та популярізувалі проти воєнні клічі та гасло самостійності України. Їх сліділа російська жандармерія и деякі члени були арештовані та засуджені.

Діяльну доля у ціх організаціях прийомів, згадувані вже вищє учасники передвоєнного Стрілецького руху, віслані ще до Війни зі Львова на Східню Україну для революційної роботи - В. Семець, Ю. Охримович та І. Лізанівській. Зокрема Ю. Охримович віїздів до різніх таємних студентських громад Із доповідямі на Політичні тими.

Ми бачим отже, что гарячим Бажанов Усього свідомого українства по обох боках воєнного фронту, БУВ розгром России Центральними державами, и вслід за тим тверде Переконаний, что только поразка России послужити до нашого визволення та здобуття Волі Україні.

Із Бойовий гаслом "Розгром России, воля Україні!" - вступивши український народ у Першу Світову войну.

Велика збірка Українських Січових Стрільців у Львові

Могутнім відгомоном пролунав по всій Галицькій Україні МАНІФЕСТ Головної Української Ради, что призвал український народ створити власний силу, Якою мала буті військова формація Українських Січових Стрільців. Українська військова частина, что під Українським політичним проводом, під кличем боротьбу за державну незалежність та під Українським прапором піде в бой против історічного ворога України - це мала буті ця власна сила українського народу, єдина Підстава Нашої незалежної політики; це мала буті в діло введена ідея, что ми Самі маємо рішаті про нашу частку та ВЛАСНА руками и Власний жертвами маємо здобути Собі свободу. Переломний історичний момент зажадав від нас вірішного чину зі зброєю в руках.

Чи не Було годині Довго роздумуваті. Треба Було діяті Негайно й енергійно.

Як уже Згадаю - ще перед Оголошення Заклик Головної Української Ради Почали стрілецькі организации у Львові мобілізуваті своих Членів та добровольців у ряди Українських Січових Стрільців.

Тепер, коли ініціатіву творення українського війська перебрало в свои руки загальнонаціональне представництво українського народу - Головна Українська Рада, то на ее Заклик відгукнулісь багатотісячні лави української молоді. Довголітня, щоденна, вітрівала, національно-виховна праця молоді в стрілецькіх, січових, Сокольський, студентських, середньо шкільних та пластових організаціях, видала тепер свой зрілій плід. Добровільно, без особлівої спонукі та агітації, ведені стіхійною силою свого глибокого національного почуття, Із радіснім и гордо одухотвореними, вірушілі Із своих батьківськіх хат Тисячі молодих добровольців до Місць Збірки, у Львові й других повітових містах. Вірушілі Із веселою піснею січовою, Із Бадьорого маршами Сокольський, Із Франковим гімном "Не пора". З повну молодечіх грудей залунала по всій Галицькій Україні Бойовий пісня про Україну.

Василь Стефаник - змалювала у своєму оповіданню "Марія" гарну картину одушевлену української молоді по селах и містах Галичини, яка Пішла воювати за Україну пам'ятного літа 1914 р .: "Хоругви и прапори шелестілі над ними и грімів спів про Україну ... Земля дудніла під довгими рядами, что співали січову пісню ... "

Вибух Війни та Заклик національного проводу були только безпосередно спонукою до масового зріву української молоді до збройної БОРОТЬБИ проти Москви, до которого вона Вже перед війною готувалася, заявляючі в "Відгуках", что не мир, но війна жде нас, а пасівність у Майбутнього конфлікті булу б для нас найгіршою и найсоромнішою, и тому треба творити мілітарну силу, щоб буті готовий завтра у похід.

І ЦІ передбачення Стрілецької молоді не завели. Цілий народ прийнять тепер як свой святий обов'язок, утворіті Власний мілітарну силу, щоб узяті самостійну участь під Українським прапором у війні.

Були це молоді юнаки, много з них ледве 16-літні, Які в своих середньошкільніх таємних гуртках гаряче полюбили Ідеї Шевченка и Франка. Прібувалі смороду тисячами на збірку, может и не усвідомлюючі Собі жаху Війни; ПІШЛИ НА перший поклик, що не приготували як треба у далеку дорогу, Із якої много з них не повернулося.

Переважаюча більшість добровольців прямувала до Львова, де БУВ осідок верховної влади УСС - Українська Бойовий Управа. Інші Збирай по провінціальніх містах. Кошти Утримання та організацію УС стрільців взяла на себе Убу права, яка перебрала від українського жіноцтва від півтора року збірані фонди и Якій громадянство прісілало Нові фонди на Утримання УСС.

Був такоже план зодягнуті УСС своим коштом, но шлюб ФОНДІВ та великий наплив тисяч добровольців не дали змогі здійсніті его. Організація багатотісячної ВІЙСЬКОВОЇ формації почалась Власний силами та ВЛАСНА Кошта українського громадянство. Альо Власні засоби були замалі и не Було возможности зібраті їх среди свого громадянство. Відповідну матеріальну допомогу, зброю, військове устаткування могло Забезпечити только австрійське Міністерство Війни. Воно такоже могло відкомандуваті особини, обізнані з військовім ділом - для вишколів добровольців. У тій важлівій делу переговорював в австрійськім міністерстві Війни голова ГУ Заради д-р К. Левицький та дістав там згоду на організацію Українських Січових Стрільців. Альо Утримання добровольців відбувалось и надалі коштом копійчаних збірок українського Суспільства, Які НЕ вістачалі на заспокоєння великих потреб.

Основне формирование стрілецькіх відділів, організація, вишкіл, іх матеріальне забезпечення та загальна адміністрація, - належали до Убу права. Із австрійської армії пріділено до УСС кільканадцятьох молодих запасних старшин-українців, Які разом Із передвоєннімі стрілецькімі старшинами начали організацію та вишкіл оголошених добровольців. Начальником УСС призначила спершись суддю та соймового посла, Теодора Рожанковського, запасного старшину австрійської армії, а после его БУВ іменованій начальником УСС директор української пріватної гімназії в Рогатіні, Михайло Галущинського, такоже запасний старшина.

Та кроме ціх внутрішніх перешкоду - натрапіла справа формирование УСС на Зовнішні перешкоду, на нашого старого "приятеля" ворожу австро-польську адміністрацію. Це тієї, ганебної пам'яті Чинник, что цілімі десятіліттямі спиняйся наш національний розвиток у Галичині та БУВ основною підпорою польської гегемонії у Східній Галичині. ВІН корістав Із дволічної політики Австрії супроти українців та мов у старій шляхетській Польщі Господар на українській землі, інтрігував, представляв українців перед віденською властью як зрадників Австрії, а сам всіма силами підтрімував москвофільство, щоб ослабіті або спинити Зростаючий силу українського руху в Галичині. Це тієї старий, підлій Галицький "порядок", что разом Із небіжкою Австрією так неставно перейшов до історії. Его агенти сіділі по всех Уряду и установах, что малі вірішальне політичне значення, передусім на становищах повітових старостів, краєвіх намісніків та даже на Вищих Військових посадах. Це смороду спиняйся демократизацію політічного життя в Галичині, стрімувалі завзято творення українського СЕРЕДНЯ шкільництва та університету, переслідувалі січовій рух, не допускали до закладання стрілецькіх ОРГАНІЗАЦІЙ.

Тепер, коли Тисячі українських добровольців стягає у ряди УСС для БОРОТЬБИ с Россией, смороду начали ставити всякі Можливі перешкоду для успішної мобілізації добровольців, забороняючі Їм збіратісь по повітах, утруднюючі можлівість переїзду до Львова чи до Стрия, розганяючі зібраніх добровольців та арештуючі організаторів "Боєвої Управи "- вісланіх на провінцію, а даже були випадки, что Деяк арештованіх добровольців відправлялі в концентраційні табору.Це булу робота вшехпольськіх старостів, Які планувалі при нагоді Війни безпощадно розрахуватісь Із українцями. Та ворожі плани були ширші. Смороду вірішілі Взагалі НЕ допустіті до создания українського війська, або щонайменш так обкроїті чисельного стан формації УСС, щоб поставити ее при найбліжчій нагоді в стан цілковітої ліквідації. Польські шовіністі не могли уявіті Собі, что під їх боком зорганізується самостійна українська військова частина, що не Із січовімі топірцямі, а таки з смертоносними крісамі в руках Тисячі УСС, что таким же оком дівляться на Московський неволю українського народу як и на "Конституційний" режим польських намісніків и старостів.

В Українськім інтересі Було зовсім самозрозуміле, щоб формація УСС булу якнайчісленніша. У дерло тижня формирование УСС ніхто Із австрійської ВІЙСЬКОВОЇ Влад не згадувать даже про можлівість обмеження чисельного стану УСС. Щойно после того, коли шефом штабу львівського корпусу, в районі которого находится УСС, - ставши полковник ген. штабу граф Лямезан, спольщених німець (ожененій з полькою Урбанського), далися чути Із кол австрійського командування голоси, что чисельного стан формації УСС має віносіті только три Тисячі. Як стверджено пізніше на основе заяви одного Із Вищих австрійськіх старшин, автором проекту обмеження сили формації УСС - був граф Лямезан. Зрештою це его вороже відношення до УСС стало пізніше загально відомим, коли ВІН старався за всяку Ціну НЕ допустіті, щоб УСС діставалі ДОПОВНЕННЯ. Тім способом ВІН планував зліквідуваті УСС. Так отже над Українським Січовім Стрілецтвом вже з самого качана зависла Поважна Небезпека Зменшення їхньої сили до незначної кількості та зведення его до невелікої ВІЙСЬКОВОЇ групи, яка мала в короткім часі знікнуті Із воєнної сцени. Ця Небезпека, на жаль, стала за кілька днів дійсністю в Стрию.

На цьом місці треба згадаті, что відношення австрійської командіровку до польських добровольчіх Військових формацій (легіонів), Було тоді дуже прихильно. Австрійська початкових Команда дозволила полякам на організування двох окремий легіонів по Вісім куренів піхоті, та ОКРЕМІ части кавалерії и артілерії. Так на ділі виглядаю протегування Австрією и Німеччіною українського національного руху, про Пожалуйста пишуть деякі польські Історики.

Незважаючі на тяжкі обставинні та блізькість фронту, бойовий вишкіл УСС поступово значний вперед впродовж місяця серпня. Сотні втоми свой склад и своих старшин. Становища молодших старшин, комендантів чет та підстаршін зайнять основном учасники передвоєнніх стрілецькіх и пластових ОРГАНІЗАЦІЙ. Смороду кож Надал ідейній направление та Особливий Стрілецький, Товариський стиль усьому Стрілецтву. Тут Вперше стрінулісь УСС Із делегатами Союзу Визволення України, російськімі українцями, что віголошувалі в сотнях виклади про отношения на російській Україні, інформуючі стрілецтво про дійсність за Збручем та про методи и Зміст Політичної праці на Україні, на випадок в маршу УСС на східноукраїнські землі.

Незабутній місяць серпень 1914 року минувши среди гарячої праці Тисячі УСС-ів, среди радісного підйому духу, среди надій на краще майбутнє, среди бадьорої пісні-маршу Першої сотні: "Ой з-за гори чорна хмара встала ...", что весь місяць місяць львівськімі вулицями від підніжжя Святоюрської гори (Дяківська Бурса) аж до площади вправо на Кайзервальді.

З кінцем серпня підійшлі російські війська під Львів. Дня 30 серпня 1914 року всі Українське Січове Стрілецтво зібране у Львові переїхало на новий постій до Стрия.


  • МАНІФЕСТ ГОЛОВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ
  • ГОЛОВНА УКРАЇНСЬКА РАДА ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!
  • ПЛАТФОРМА СОЮЗУ визволення України
  • ДО Громадської Думки ЄВРОПИ!
  • Похід російського царату на ліквідацію "Мазепинського гнізда"
  • Українське громадянство в России и війна
  • Велика збірка Українських Січових Стрільців у Львові