Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Визволення України з-під влади Золотої Орди и боротьба за создание незалежної Української держави (XIV-XV ст.)





Скачати 23.71 Kb.
Дата конвертації18.03.2020
Розмір23.71 Kb.
Типреферат

Реферат на тему:

Визволення України З-ПІД ВЛАДИ Золотої Орди І боротьбу за створеня незалежної УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (XIV - XV ст.)


1 Галицько-Волинська держава й початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст.

На качана XIVст. міжусобна боротьба татарських ханів послабила владу завойовніків над Україною. Сприятливі обставинні для Зміцнення Власний позіцій Найшвидший скорістався галицько-волинський князь Юрій (бл. 1301 - бл. 1315). У 1302 р. ВІН пославши на допомогу братові своєї Дружини поль ському князю Владиславу Локетек військові загони. Альо похід БУВ Невдалий, внаслідок чого Юрій Втрата відвойо вану батьком и добро освоєну українцями Люблінську землю, значний успішніше діяв молодий правитель у мірній троянд будові Власний володінь. За его князювання Швидко розра став міста й села, розвивалась торгівля й культура. У 1303р. булу Створена Галицька Митрополія, что значний зміц нило міжнародний авторитет західноукраїнської держави й водночас слабший Релігійні зв'язки з іншімі Українськими землями. Правления Юрія - це доба золотого Спок, ба гатства й слави Галицько-Волинської держави та ее МІЖНАРОДНОГО Визнання. Сам князь дістав титул «короля Русі». Такий титул найбільше відповідав державотворчих процесам в Україні, оскількі відродження новой Української держави на західніх землях відбувалося під давньою назв «Русь». Інакше й не могло бути. В часи розпуки й Лихоліття громада всегда шукає опори своим діям у славних страницах власної історії. А нею в жітті українського народу й булу Могутня Київська Русь. Відроджуючісь під цією назв, Україна тім самим перебирала на себе велич и авторитет своєї попередніці.

Сині Юрія Андрій и Лев (1315 - 1323), хоч и розділілі между собою теріторію князівства, но в політіці всегда діялі спільно. Князі підтрімувалі дружні стосунки з правителями західніх держав и тім самим забезпечен мірні умови життя Своїм підданім. Внутрішня стабільність стімулювала національне піднесення среди місцевої феодальної верхівкі та ее Прагнення до незалежності від Золотої Орди. При цьом патріоти добре бачили неспроможність Власний силами досягті мети й тому в своих діях орієнтуваліся на ті країни, Які були Готові віступіті проти монгольської держави й разом з тім Визнати правомірність державотворчих устремлінь української национальной знаті. Такою Країною и стала молода Литовська держава.

На качана XIVст. Литва набрала Великої сили, ее територія розшірілася далеко за Межі етнічного регіону - басейнів Віслі, Німану й Двіні - за рахунок прієднаніх білоруськіх и части руських (российских) земель. После придушенням сепаратістськіх віступів племен ятвягів и жмуді Внутрішнє становище країни зміцніло. У тій же година посил загроза ее державному існуванню з боку німецькіх ріцарів, Польщі й особливо Золотої Орди. Спільне Прагнення до державної незалежності штовхало в обійми як Литву, так и Україну. Кожна з них міцніла силою Іншої. Спочатку ворожі, потім добросусідські отношения между Литвою й Галицько-Волинське Руссю переросли в союзніцькі. Смороду спрямовуваліся проти зовнішньої агресії й одночасно на создание дружньої Літві Української держави.

Політичне зближені Західної України й Литви Було закріплено дінастічності шлюбом наймолодших сина великого князя литовського Гедіміна (1316 -1341) Любарта, Дмитра в хрістіянстві, з дочкою Андрія Юрійовіча. Союз галицько-волинська и литовських князів віклікав протідію монголо-татарської адміністрації. Хан Узбек (1314 - 1342) спочатку підкорів Собі сепаратістське настроєніх ханів Кочово племен между Доном и Дніпром, а на качану 20-х років - и в поніззі Правобережної України. Незабаром настала черга Галичини й Волині. У жорстокій борні зі Золотою Ордою Галицько-Волинська держава зізналася ніщівної поразка. Князі Андрій и Лев у 1323 р. погибли в бою. После їхньої смерти Припін Династія князів Романовічів, яка так много Зроби для блага України. Відновлення золотоордінської власти над усією Україною НЕ підірвало заповітної мрії части української знаті про державну незалежність.

Зі смертю братів Юрійовічів політичне становище українських земель кардинально змінілося. Князь Гедімін вважаю Волинь володінням свого сина Дмитра-Любарта й з ініціативи місцевої знаті почав розшірюваті его на Схід. Навесні - влітку 1324 р. українсько-Литовські війська здійснілі визвольний похід на Київське князівство. Напрямок удару БУВ избран НЕ Випадкове. Незважаючі на занепад, Київ продовжував зберігаті за собою значення номінального центру всієї Русі, и тому его здобуття мало б величезне Вплив на розгортання визвольного руху в Україні. Значний роль при цьом відігравало й відоме Прагнення части Київської арістократії позбутіся чужоземного панування. Українсько-Литовські війська оволоділі Овручем, Житомиром, поблизу Білгорода завдан поразка нечисельних загонів прібічніків хана - київського князя Святослава, Брянськ - Романа, переяславського - Олега й Луцького - Лева. После мляві опору київські бояри заявили про підтрімку переможців и признал владу Гедіміна. За ними ті ж самє Зроби знати Вишгорода, Черкас, Канева, Сліпорода та других міст и містечок Подніпров'я. За підтримку литовський князь зобов'язався повернути Українським князям и боярам їхні спадкові володіння, Давні права и прівілеї. Своїм намісніком на Подніпров'ї Гедімін залиша сина Федора. Однако перемога булу НЕ ПОВНЕ. У Подніпров'ї в 1324 р. ВСТАНОВИВ двовладдя. Поряд з адміністрацією баскака діяла адміністрація й литовського князя. Так Почалося Масове визволення українських земель з-під монголо-татарської навали.

2 Поділ українських земель между Литвою и Польщею в 1325 - тисячу триста п'ятьдесят два pp.

Успіх союзніків на Подніпров'ї БУВ затьмареній подіямі в Західній Україні. Пропольський настроєні Місцеві бояри звертаючись галицько-Волинським князем сина мазовецького князя Тройдена 14-річного Болеслава (1324- 1340). Це Одразу спричинило Збройний Конфлікт между Литвою и Мазовією. Тільки загроза агресії Тевтонського ордену заставил супротівніків пріпініті чвар й укласті в 1325 р. світ. За его умів Гедімін відмовлявся від Волині, потім на внутрішню зберігав за собою заселені великою кількістю українців Бе йщіну й Підляшшя. Галицько-Волинська держава Втрата свои землі в Північному Прічорномор'ї й мусіла Визнати зверхність Золотої Орди. Князь Болеслав перейшов у православ'я, на честь свого діда по матері взявши имя Юрія IIй гарантував боярству Збереження всех статків, давніх прав, звічаїв та прівілеїв. Певний час Болеслав-Юрій IIвоював з Польщею та Угорщиною за Люблінську землю, но безуспішно. Его позиции в краї були нестійкімі. Намагаючися зміцніті своє становище, Болеслав-Юрій II почав протегуваті іноземцям - давав Великі пільги іноземним купцям и реміснікам, оточував себе католиками, Які відсувалі національну знати від адміністратівної власти. При цьом князь відступівся від православ'я и ставши заохочувати навернення українців до католицизму. Це віклікало масовий протест галичан. Бояри на чолі з Дмитром Дедько організувалі змов и в 1340 р. отруїлі князя на бенкеті, а іноземців вініще.

Галицько-Волинським князем Було проголошено Л ю-б а р т а, тісно зв'язаного батьківщину узами з Романовичами. Альо Фактично его влада пошірювалася лишь на Волинь. У Галичині запанувалі Місцеві бояри на чолі з «управителем и старостою Руської землі» Дедько. Так Галицько-Волинська держава розпалася на князівство Волинське й олігархічну автономну республіку Галичину. Хан Золотої Орди Узбек признал Любарта верховним правителем и підтрімував его у Відсічі агресії Польщі та Угорщини. Польща при Казімірі (1333- 1370) значний посил. Незважаючі на Невдача у війні з хрестоносцямі й Втрата в 1336 р. Помор'я, вона являла собою серйозно військову силу, вістря якої спрямовувалось на українські землі. Ще более зміцніла на тій годину Угорщина, їй належали Славонія, Хорватія, Болгарія, Валахія, Молдавія з Буковиною, а такоже українське Закарпаття. Саме ЦІ держави й начали активно зазіхаті на роз'єднані західноукраїнські землі.

У 1340 р. угорсько-польські війська вдерлися в Галичину й хоч оволоділі Львовом, однак захопіті увесь край НЕ змоглі. Запрошені Дедько татари напали на Польщу й Угорщину та спустошілі їх. Любарт поступово обмежував автономні права Галичини и в 1347 р. остаточно підкорів ее життя без власти. Так перша спроба Встановити в Україні республіканську форму правления зізналася невдачі. За тих умов інакше й не могло бути.

За всієї могутності литовський князь НЕ зміг чи не захотів захістіті Самостійне Існування Галицької мітрополії від велікоімперськіх зазіхань московського князя Семена Івановича (1340- 1353). С помощью різноманітніх інтріг московського митрополита Теогноста патріаршій собор 1 347 р. ухвали Спеціальне решение относительно ліквідації Галицької мітрополії та прілучення ее до мітрополії Київської, а власне московської. Вірішальною підставою для цього стало неправдиве ПОВІДОМЛЕННЯ московського князя про небажаним віруючіх мирить з таким поділом. Діставші відповідну грамоту візантійського імператора Іоанна Кантака-зина, князь розумів Галицького архієрея відправітіся до Константинополя на церковний суд. У тисяча триста сорок сім р. під приводом Відновлення церковної єдності Русі Західна Україна булу позбавлено власної церкви, а разом з нею й могутнього знаряддя формирование релігійної и национальной свідомості українського народу.

Намагання Любарта зміцніті Волинь и Галичину активно підтрімував новий великий князь литовський Про л ь г е р д (1345- 1377), Який поділяв Прагнення української знаті до незалежності від монгольської держави. Альо на перешкоді цьом стояли Польща й Угорщина. Польський король Казимир добився нейтралітету Золотої Орди, Уклав мир з хрестоносцямі й в течение серпня - вересня 1349 р. захопів Волинь ^ и Галичину. Любарт Утримано за собою лишь Луцьку землю ^ Почаїв польсько-українсько-литовська війна за українські землі. У ній найактівнішу доля взяло місцеве населення, и Безпрікладну хоробрість и військову вправність продемонструвалі захисники Волинського міста Белза під командуванням воєводи Дрозда. Смороду НЕ только відстоялі місто, а й завдан нападників чималий Втрата. / Війна закінчілася перемир'я 1352 р., За умови которого Галичина відійшла до Польщі, а Волинь з містамі Володимир, Луцьк, Белз, Холм та Берестейщини Залишайся за Литвою. Захоплення русский землю польський уряд прагнув превратить в свою провінцію - пошірював на неї польське право й адміністратівну систему, на Вищі посади прізначав польських феодалів, зміцнював католицьку церкву й намагався создать окрему православну Галицького мітрополію, щоб таким чином ослабіті зв'язки краю з іншімі Українськими землями . Частина Галицьких бояр задовольнілася одержаний прівілеямі й Почаїв співробітнічаті з загарбників, Інша - НЕ захотіла мирить з матеріальнімі и політічнімі Втрата й емігрувала до ^ Литви та Валахії, які не залішаючі надії повернути втрачений ^ Боротьба Литви й Польщі за українські землі НЕ пріпінялася течение кількох Наступний десятіліть, ее результати много в чому залежався від Реакції українського населення на Дії іноземних Урядів.

Визволення українських земель у 1361- 1362 pp. и Відновлення удільного устрою. (Перші роки правления литовських князів на Волині Переконайся патріотічну русский громадськість у реальності Відновлення национальной держави. цьом спріяло Визнання Литовсько владою національніх особливо державного устрою України-Русі та прав української знаті на чільне місце в новому суспільстві. перебуваючих на значний нижчих Рівні суспільного й культурного розвитку, Литва запозічувала Кращі зразки соціально-політічного влаштую Київської Русі й тім самим прівертала на свой БІК и білорусів, и росіян, и українців ^ Почаїв відверта Українізація литовських князів. Смороду одружуваліся на українських боярина и княгиня, переходили у православну віру, вводили в діловодство и повсякдення практику руську (українську й білоруську) мову, запозічувалі Місцеві звичаї та обряди. Через три-чотири поколение Вже нельзя Було розібраті, хто з них литвин, а хто русин. Такі Дії литовських князів були до вподоби й тій українській знаті, яка знемагала під монголо-татарським ігом та мріяла здобути Політичні прівілеї й матеріальні статки, Суттєво про бмежені азіатськімі формами залежності України від Золотої Орди, їй протистоять частина місцевіх князів и бояр. Заможне українська Верхівка у візначенні своєї долі поступово розколювалася на две ворогуючі групи.

З середини XIVст.Визволення України від монголо-татарського ярма спріяла й зовнішня обстановка. Позбавлено історічного підґрунтя, консолідуючої етнічної основи й прогресивної економічно-адміністратівної системи, Золота Орда у цею годину Почаїв невпінно розпадатіся. После убийства хана Бірдібека в 1359 р. загострілася Збройних боротьба между претендентами за владу. Посил відцентрові устремління ханів и мурз окраїнніх територій Золотої Орди, что много в чому зумов успіх визвольного руху пригнобленими народів. Частину ВІЙСЬКОВОЇ сили монгольської держави від-тягло на собі міцніюче Московське князівство. Зростаючий Небезпека з боку Тевтонського ордену й Польщі спонукала Ольгерда на тіснішій союз з Українськими можновладці. На Литву Тісл Із заходу, й вона розшірювалася на Схід та Південь.

Зайнять в 1359 р. Брянськ, Ольгерд Вийшов на кордони Чернігово-Сіверщини й Київщини. Велику допомогу у візволенні Подніпров'я подали Ольгерду Місцеві бояри, київський князь Федір и митрополит Роман, которого ВІН Нещодавно призначила своим ставленик у Києві. Напрікінці 1361 - на качану 1362 р. київський князь і місцеве боярство добровільно признал владу Ольгерда. Поповнені кіївськімі воїнамі українсько-Литовські війська влітку тисячі триста шістьдесят дві р. вірушілі Визвольний походом на Схід. Паралельно Їм сунула орда кримського хана Мамая, Який Виступивши проти тих претендентів на ханській престол у Сараї, Чиї володіння лежали поміж Дніпром и Доном. У борьбе Із Золотою Ордою литовський князь, українські бояри й кримський хан стали союзниками. З помощью місцевої знаті українсько-Литовські війська Швидко визволу теріторію колишня Чернігово-Сіверського князівства до Дону з містамі Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ. На зворотньому шляху переможці звільнілі землі Переяславщини й рушили на Правобережжя проти невеликих татарських орд Кутлубаха-султана, Качибея-карі й Дмитра-султана, Які підтрімувалі Польщу в ее протістоянні з Литвою. У Битві при Синіх Водах (притока Південного Бугу р. Синюха) українсько-Литовські війська восени 1362р. наголову розгромили татарські загони й звільнілі Поділля від загарбніків. Союз литовських и українських можновладців давши Україні довгоочікувану свободу. За межами союзніцької держави опінію только ОКРЕМІ регіони - Галичина в складі Польщі, Північна Буковина - Молдавська князівства, Закарпаття - Угорщини. Кримський півострів превратился в окремий Татарський улус, Який щодалі более відділявся від Золотої Орди.

Визволу спільнімі силами Україна об'єдналася з Литвою в одній державі як рівна з рівною. Самі літовці називали ее Велике князівство Литовське, Руське и Жемайтійське, что найповніше відповідало національному й теріторіальному складу новой держави. Українські, Білоруські й частково російські землі становили 9/10 Загальної площади князівства. У складі Спільного державного Утворення Україна відновіла адміністративно-територіальний устрій, типовий для ее попередніці Київської Русі. Давня мрія української знаті здійснілася. Вся територія України булу поділена на удільні князівства, что являли собою автономні Державні Утворення. На чолі князівств були поставлені представник в основном велікокнязівської литовської родини. Це булу своєрідна дяка української арістократії Литовсько князю за видатний роль у візволенні українських земель. Київське князівство разом з Переяславщини припало сину Ольгерда Володимиру, Чернігівське й Новгород-сіверське - іншому синові Корибут (в хрістіянстві Дмитро), Брянськ й Трубчевське- старшому сину Дмитрові, Стародубське - племіннікові Патрікію Нарімуновічу. У чотірьох уділах на Поділлі вокняжілся племіннікі Ольгерда - Юрій, Олександр, Костянтин и Федір Коріатовічі. У невеликих уділах до влади Прийшли українські князі, Далекі нащадки Володимира Святославича. Національна знати залиша відсунутою від влади только на Вищих щаблях управлінської системи.

Удільні князі перебувалі у васальній залежності від великого князя, присягали Йому на Вірність, давали щорічну Даніна, дружно виступали у походи. Разом з тім смороду Складанний велікокнязівську раду й брали участь у вірішенні найважлівішіх державних вопросам. Удільні князі малі Фактично Необмежений владу на місцях - на власний розсуд розпоряджаліся землями й доходами, прівласнювалі мито, карали й мілувалі. КОЖЕН удільній князь МАВ своих васалів з місцевіх князів и бояр. Для поповнення вояцького стану князі переводили в бояр представителей других станів, у тому чіслі й заможніх міщан та селян. При цьом смороду звільняліся від різноманітніх повинностей и були зобов'язані відбуваті військову службу. За це бояри діставалі земельні наділі як на помісному, так и на вотчинного праві.

Боротьба знаті за превращение удільніх князівств на незалежну Українську державу в 70- 90-х роках XTVст. З те, що бере автономних прав українські князі й найбільше боярство начали Відверто претендуваті на повну незалежність від литовської правлячої верхівкі, їх підтрімувалі й Литовські удільні князі. На чільне місце в державотворчому процесі з качана 70-х років вісунулося Київське князівство, Пожалуйста стало центром консолідації української народності. За короткий час воно прієднало до себе Переяславщину, значний часть Чернігово-Сіверщини й простяглася від водо-розділу Південного Бугу, Тетерева й Случі на Западе до притоки Сіверського Дінця р. Тихої Сосни на сході. Київський князь Володимир Ольгердович поділяв Прагнення місцевої знаті до самостійності, чімдалі настійлівіше виводу ее з підпорядкування великому князю Литовське, ігнорував Розпорядження центральних властей, а то й протідіяв Їм. Князь організував карбування власної монети, что Фактично Зроби князівство фінансове Незалежності від Литви.

Перспектива Вихід українських князівств з-під влади литовського центру й создания Самостійної национальной держави не влаштовувала правлячі кола Литви. Прийшовши до влади, великий князь Я г а й л о (1377- 1392) доклалися Чима зусіль до послаблення визвольного руху в Україні. З цією метою ВІН почав тасуваті удільніх князів, давати Їм землі в різніх місцях. Становище Литовської держави ускладнювалося. Вона НЕ змогла відстояті цілісність своих володінь на Западе. У 1377 р. угорсько-польські війська захопілі Холмщину та Белзщіну. Спочатку смороду належали польській короні. Альо следующего року угорський король відібрав у Польщі всю Галичину разом з окупованімі теріторіямі Західної Волині та прієднав їх до своих володінь. Почалась заміна місцевіх урядовців чиновниками-угорцями. Вища влада в РЕГІОНІ перейшла до королівського намісніка й булу підкріплена введенням у галицькі міста угорських гарнізонів. Посил соціальне гноблення. У 1382 р. в Галичині спалахнуло народне повстання проти окупантів. Альо Власний силами повстанці не могли подолати угорське військо, и їхні зусилля були пріречені на поразка. Дедалі більшу Активність проявляють Тевтонській орден. Зі сходу Велике князівство Литовське зазнаватися Зростаючий тиску з боку Московского князівства, Пожалуйста помітно зміцніло после перемоги над татарами в 1380 р.

3 Ліквідація удільного устрою України

Внутрішні й Зовнішні обставинних спонукалі литовських и польських феодалів до об'єднання. У 1385 р. феодал підпісалі Кревську унію, за умови якої Литва й Польща об'єднувалися в одну державу. Королем после брака з польською королевою Ядвігою ставав Я г а й л о (1386- 1434). Литва мала Прийняти католицтва, віддаті казну Польщі, Заплатити 200 тис. флорінів Вільгельмові австрійському за відмову від Ядвігі, повернути захоплені территории й прієднаті до Польщі як Литовські, так и українські землі.

Кревська унія значний зміцніла Польщу. З помощью литовсько-українського війська вона в 1387 р. остаточно відвоювала в Угорщини Галичину й ВСТАНОВИВ владу над Молдавська князівством. Під лещат польських панів Ягайло прієднав Галичину не до Литви, а до Польщі, зобов'язавшіся навічно зберігаті ее «Собі, Ядвізі, дітям и короні польській». Зовсім не однозначне спрійнялі Кревську унію Литовські та українські можновладці. Вже Перші Дії Ягайла относительно Виконання ее умів зустрілі рішучій Збройний Опір литовської феодальної верхівкі на чолі з Вітовтом Кейс-Тутовичі. Та й удільні українські князі, змушені присягнути на Вірність польському королю, дедалі более виявляв невдоволення, що не бажаючих втрачати здобути, хоч и обмеження, самостійність.

Київський князь Володимир Ольгердович отказался Прийняти католицьку віру, его приклад наслідувало й київське боярство. Хоч Володимир Ольгердович и мусів взяти участь у борьбе Ягайла проти Вітовта, но в других харчування провівши самостійну політику. Князь ВІВ переговори з московсько князем про допомогу у борьбе с Вітовтом, відмовлявся Виконувати его накази. Ведення незалежної політики относительно Литви й Польщі нема на жарт стурбувало польського короля й литовського князя. Смороду прімушувалі Володимира Ольгердовича ще двічі прісягаті Ягайла, но пріборкаті его так и не змоглі. У своих діях київський князь спірався на місцеве боярство, жіттєво зацікавлене в державній незалежності. Протистояння между центром и періферією закінчілося компромісом. У 1392 р. Ягай-ло признал Вітовта довічнім правителем Литви. Так Литовські й українські феодала домогліся відстрочення повної інкорпорації Литви й України до Польщі. Централізація князівства зміцніла велікокнязівську владу, створи передумови для успішної Відсічі іноземній агресії й водночас для обмеження автономних прав удільніх князівств. Вже Перші Дії правительства в цьом напрямі віклікалі адекватну реакцію в Україні.

На качану 90-х років більшість українських князівств відмовіліся Визнати Кревську унію, а разом з нею владу як польського короля, так и великого князя литовського. Тобто булу Зроблено спроба добитися державної незалежності автономних князівств. На чолі патріотичних сил стали київський князь Володимир Ольгердович, новгород-сіверський - Дмитро Корибут и подільський - Федір Коріатовіч. Альо діялі смороду розрізнено, неузгоджено й тім самим пріреклі визвольний рух місцевої людності на Невдача. Наступ войск Дмитра Корибута на Литву в 1392 р. Закінчився поразка. Почався контрнаступ литовських загонів на Україну. Течение 1392-1395 pp. Вітовт відібрав у повсталіх князів найбільші удільні князівства й передавши їх Своїм прібічнікам. Українська знати поставити до них вороже. Коли на місце усунутого Володимира Ольгердовича до Києва 1394 р. прібув Скиргайло, то боярство відмовілося Йому картає. Князь мусів відмовітіся від обмеження прав місцевіх можновладців и почав підтрімуваті їхнє Прагнення до незалежності від центру. Однако така лінія поведінкі київського правителя НЕ влаштовувала Вітовта, й Скиргайло БУВ отруєній. У тисячу триста дев'яносто дев'ять р. до Києва пріїхав наміснік Вітовта, его племіннік Іван Гольшанській.

Таким чином удільній устрій України Було ліквідовано.


література

1. Субтельний О. Україна: історія. - К .: Либідь, 2004. - 736с.

2. Історія Української РСР. Під ред. Ю.Ю. Кондуфор, т.4, в 10-ти т.к .: Н. д., 1983. - 694с.

3. Губарєв В.К. Історія України: конспект лекцій для студентів і викладачів. Д .: БАО, 2004. - 384с.

4. Борисенко В. Й.Курс української історії: 3 найдавнішіх часів до XX століття. 2-ге вид .: Навч. посібник. - До Либідь 1998.- 616 с.


  • XV ст.) 1 Галицько-Волинська держава й початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст.
  • 2 Поділ українських земель между Литвою и Польщею в 1325 - тисячу триста пятьдесят два pp.
  • 3 Ліквідація удільного устрою України