Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Ідеї ​​народовладдя і державності в історії політичної думки України





Скачати 13.82 Kb.
Дата конвертації29.11.2018
Розмір13.82 Kb.
Типреферат

реферат

з дисципліни «Політологія»

по темі:

«Ідеї народовладдя і державності в історії політичної думки України»

зміст

1. Витоки соціально-політичних вчень в Україні

2. Основні напрямки розвитку суспільно-політичної думки в XIX столітті

3. Соціально-політична думка і національне відродження і державності України початку XX століття

1. Витоки соціально-політичних вчень в Україні

XII В.В - це час формування та розвитку давньоруської державності і утвердження на міжнародній арені самостійної держави Київська Русь. Теоретична думка цього періоду в сфері політики була спрямована на утвердження сильної монархічної влади київського князя, величі і незалежності Русі як єдиної держави всіх східних слов'ян.

У другій половині XII в. Київська Русь розпалася на окремі князівства і землі. В цей же період на території Русі починається формування трьох окремих народностей: на північному сході - російської, що отримала назву Велика Русь, на південному заході - української, яка отримала назву Мала Русь, або Україна (назва "Україна" зустрічається в письмових джерелах з 1187 г.), на заході формувалася білоруська народність з назвою Біла Русь.

У XII-XVII В.В українські землі були розділені і розграбовані - спочатку татаро-монголами, потім Литвою, Польщею, Угорщиною, Молдовою, кримськими татарами.

Історія суспільно-політичних ідей на Україні має особливості, пов'язані з відсутністю протягом багатьох століть своєї державності, національно-територіальної роздробленістю, національним і релігійним гнобленням і безперервним національно-визвольним рухом.

В історії соціально-політичної думки в Україні період з XVI ~ початок XVII ст визначається розвитком прогресивного руху, пов'язаного з соціально-економічним життям і визвольним рухом українського народу.

В кінці XVI ~ початку XVII ст Україна прокотилася хвиля селянсько-козацьких повстань, які в наслідку переросли в визвольну війну українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.

На початку XVII ст. в умовах польсько-шляхетського панування в Україні, українці не мали власної державності, влада на землях українських належала польському королю Єдина тоді сила, що протистоїть польському пануванню, - православна церква. У 1620 р гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний відновив Київську метрополію і всю православну ієрархію. Тоді ж зростає роль Києво-Печерської лаври - вогнища вчених і політичних діячів, духовенства. Пізніше створюються Братська школа, Київська Лаврська школа, Київський колегіум, засновником якого став архімандрит Петро Могила (пізніше був перетворений в Києво-Могилянську академію).

У творчому доробку Петра Могили (1597 - 1647 р.р.) значне місце займають соціально-політичні проблеми і вчення. Розглядаючи державу і суспільство, Петро Могила не відокремлює їх один від одного. Держава виникає з необхідності забезпечення природних потреб людей на основі закону, наділяє громадян матеріальними благами, організує виховання і розвиток душі і тіла, згуртовує людей і захищає їх своїми засобами.

Погляди Петра Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали діячі Києво-Могилянської академії -Стефан Яворський, Феофан Прокопович і ін.

Стефан Яворський - професор Києво-Могилянської академії, а пізніше - охоронець патріаршого престолу в Росії. В його працях висвітлюються події, що відбуваються в суспільному житті в Україні та Росії, рішучий протест проти соціального і національного гноблення. Під впливом ідей Платона і Аристотеля він розглядає проблему державності і права, спостерігається його відхід від теології світської влади.

Значне місце в творчості Феофана Прокоповича займали і проблеми держави, абсолютної монархії, співвідношення світської і церковної влади.

Просвітницька філософія в Україні в XVIII столітті відображала зміни в суспільно-політичному та економічному житті.

Просвіта суспільно-політична течія, представники якого прагнули усунути недоліки існуючого суспільства, змінити його звичаї, політику, побут шляхом поширення ідей добра, справедливості, наукових знань.

Серед просвітителів України помітною фігурою на політичному небосхилі виступав Григорій Сковорода (1722 - 1794 р.р.).

У філософських концепціях і просвітницької діяльності Григорій Сковорода приділяє головну увагу людині і його сутності, різко засуджує пороки сучасного йому суспільства, таврує царизм як опору зла, критикує духовенство, чиновників феодального державного апарату, пристрасно відстоює рівність між людьми, право кожного, незалежно від соціального стану , на щастя, вважаючи свободу найвищим досягненням людини.

Просвітителями були також Яків Козельський, Володимир Капніст, Петро Лодій, Василь Каразін і ін.

Просвіта в Україні в XVIII столітті розвивалося в руслі вимог суспільно-політичного життя, осмислюючи найгостріші і найважливіші проблеми.

2. Основні напрямки розвитку суспільно-політичної думки XIX ст

У 40-х роках XIX ст. в Україні оформляються два основних напрямки в суспільно-політичної думки: ліберально-демократичний і революційно-демократичний. Ідеологами ліберально-демократичного спрямування виступали: Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов та інші, а революційно-демократичного - Сергій Подолинський, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та інші. Чітке розмежування на два провідних напрямки проявилося і в діяльності першої таємної політичної організації в Україні - Кирило-Мефодіївському товаристві. Ця організація виникла в Києві в кінці 1845 - початку 1846 рр. і ставила собі за мету створення слов'янської демократичної федерації на чолі з Україною. Засновниками товариства були професор Київського університету Микола Костомаров, студент Василь Білозерський і чиновник, генерал-губернатор Микола Гулак.

Активну участь в діяльності товариства брав Тарас Шевченко. Організація проіснувала недовго. Царський уряд розкрило і розгромило Кирило-Мефодіївське товариство, а Тараса Шевченка за революційну діяльність заарештували і в 1847 р віддали в солдати.

Основні ідеї організації та програмні положення викладені в «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського товариства святих Кирила і Мефодія». Товариство ставило завданням національне і соціальне визволення України: ліквідацію кріпацтва, станових привілеїв, проголошення свободи совісті і т.д. До складу слов'янської федерації передбачалося увійти України і Росії, Польщі, Чехії, Сербії, Болгарії. Вища законодавча влада повинна належати двопалатному сейму, а виконавча - президенту. Члени товариства прагнули розкрити політичний ідеал, здійснення якого принесло б перш за все свободу України.

У другій половині XIX ст. в історії суспільно-політичної думки в Україні чільне місце займає творчість Михайла Драгоманова (1841-1895 рр.). Його суспільно-політична концепція поєднувала соціалістичні ідеї соціальної рівності і справедливості з буржуазно-демократичними ідеями конституційного права, широкого місцевого самоврядування, необхідністю політичної боротьби і т.п.

Суть його програми політичної боротьби для українців полягала в тому, щоб домагатися політичних реформ, демократизації та федералізації в рамках Росії та Австро-Угорщини, а центром цієї національної боротьби мала б бути Галичина. Він вважав, що національні права можуть бути досягнуті на основі політичних свобод -чем більше політичних свобод, тим більше національних прав.

Ідейними послідовниками М. Драгоманова виступали: С. Подолинський (1850 - 1891 р.р.), М. Павлик (1853 - 1915 р.р.), І. Франко (1856 - 1916 р.р.), С. Петлюра ( 1879 - 1926 р.р.) і ін. Слід зазначити, що С. Подолинський і М. Павлик в своїх навчаннях кристалізованого саме соціалістичні аспекти драгоманівській програми. У той же час І. Франко, С. Петлюра в своїх поглядах еволюціонували від соціалізму до соціал-демократії.

3. Соціально-політична думка і національне відродження і державності України початку XX століття

На початку XX ст. соціально-політична думка в Україні відображала перехід українського національно-визвольного руху від стадії культурного українознавства та освіти до організованого просвітництва в масах. Своєрідним кредо ряду політичних мислителів в Україні ставала підтримка і розвиток національного руху за встановлення державності України, за суверенність з Росією на принципах автономії.

Чільне місце в історії науки і культури України кінця XIX ст. -першої половини XX ст. займає Михайло Грушевський (1866-1934 р.р.) -український мислитель і політичний діяч, творець новітньої схеми політичної історії України, кількох конституційних проектів.

Політичні погляди М. Грушевського були продовженням демократичних традицій політичної думки України XIX ст. Він вважав, що створення держави повинно бути справою самого народу. Держава ж має захищати інтереси народних мас, забезпечувати їм свободу, справедливість, рівноправність. Державний устрій, на думку М. Грушевського, має бути принципово новим, без абсолютизму, централізму і бюрократизму влади, а як державне вільне об'єднання в національну цілісність. Він обґрунтовує поняття «народ» як національно-етнічну, духовно-культурну спільність, підкреслюючи, що українська народність відрізняється від найближчих сусідів антропологічними особливостями: будовою тіла і психологічними особливостями - індивідуальними особливостями у відносинах родинних і громадських, в побуті і культурі тощо .

Як історик М. Грушевський прагне з'ясувати питання про частки держави в історичному розвитку. Звертаючись до минулого, він стверджує, що Київська держава виникла на своєму рідному грунті і не привнесено варягами, що український народ завжди прагнув до соціального і національного визволення, до утворення української державності.

Займаючи найвищу політичну посаду в першому українському національному уряді під час революції 1917 р в російській імперії, М. Грушевський зробив спробу втілити свої політичні ідеї в життя, зокрема, створити незалежну українську державу. Це знайшло відображення в 4-х Універсали Центральної Ради. Але і суперечливість цих документів, і нездатність уряду усвідомити дійсний стан справ в Україні і Росії того часу, настрої мас і зовнішньополітична ситуація не дали можливості цим ідеям здійснитися. Після розгрому Центральної Ради М. Грушевський в 1919 р емігрував до Австрії. У 1924 році він повернувся, став академіком АН УРСР, АН СРСР. З 1930 року працював в Москві.

На початку XX ст.в Україні посилюється суспільно-політичний рух. Виникають політичні партії, народжуються прогресивні руху. Важливою обставиною, що прискорило процес політичної активізації, політичного формування національної буржуазії, зокрема української, стало назрівання демократичної революції. Багато політичних партій і руху ставили за мету своєї діяльності створення суверенної держави України. Проблема державності українського народу і його суверенітету посідала значне місце в ході української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

У 20-х роках в Україні ще існувала певна свобода політичної думки. Представники прогресивної інтелігенції, вчені, політичні діячі Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, В'ячеслав Липинський, Микола Хвильовий і ще багато розробляли проблеми державності в Україні, відстоювали ідеї її соборності і суверенності.

Погляди прогресивної інтелігенції і політичних діячів різнилися в підходах до вирішення проблем соціально-економічних і політичних, відбивали відбувалися тоді в Україні різноманітні політичні процеси - від ліберально-демократичних, націоналістичних до соціалістичних. В умовах становлення і зміцнення Радянської влади все більше пробиває дорогу авторитаризм, тоталітаризм. Розпуск в 1925 році Української комуністичної партії, легально існувала і вимагала суверенності України, самостійного економічного розвитку, призвели до переміщення ідеалу соборності і суверенності, становлення державності України в діаспору за кордоном.

Відродження української політичної думки почалося після проголошення державної незалежності України в серпні 1991 року.

висновки

Таким чином, Українські землі протягом всієї своєї історії перебували в разробленном стані і під впливом інших сусідніх держав, що не сприяло розвитку політичної думки та ідей народовладдя. Проте ідея незалежного ні від кого держави Українського постійно була на устах представників української нації серед інтелегенції і державних мужів, які підтримувалися і народом.

Результатом стало проголошення незалежності Українив 1991 році, що відкрило новий етап у розвитку Українського товариства і державності.

література

1. Антологія світової політичної думки. - М., 1997, Т 2

2. Горєлов А.А. Політологія. - М .: ЕКСМО, 2008

3. Грушевський М.С. Нариси історії українського народу, - К., 1990..

4. Мухаев Р.Т. Політологія. - М .: ЮНИТИ - ДАНА, 2008

5. Політологія. Кінець XIX - перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред. OI Семйова. - Львів, 1996.

6. Потульніцькій В. Історія української політології. - К., 1992

7. Трубецкой Н.С. Історія. Культура. Мова. - М., 1995



  • 1. Витоки соціально-політичних вчень в Україні
  • 2. Основні напрямки розвитку суспільно-політичної думки XIX ст
  • 3. Соціально-політична думка і національне відродження і державності України початку XX століття