Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та Особливості ее проведення на Правобережній Україні

Міністерство освіти и науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім.М.Коцюбінського

Кафедра історії України

Курсова робота

Інвентарна реформа 1847-1848 рр. та ее Особливості проведення на Правобережній Україні

студентки ІІ курсу гр .. В

Ловчінської А.А.

Науковий керівник:

доц. Лисий А.К.

Вінниця-2009

Зміст

Вступ

Розділ І. Українські землі напередодні проведення інвентарної реформи

Розділ ІІ. Суть інвентарної реформи 1847-1848 рр. та ее Особливості проведення на Правобережній Україні

Розділ ІІІ. Наслідки інвентарної реформи

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Проведення інвентарної реформи 1847-1848 рр. Було зумовлене Посилення антікріпосніцької БОРОТЬБИ селянства и Прагнення Царське правительства прикрутити на свою сторону селянство в борьбе против польських поміщіків, більшість якіх відстоювала Відновлення Польської держави в кордонах 1772 р. и відокремлення ее від Російської імперії.

Про 'єктом дослідження є Особливості проведення інвентарної реформи 1847-1848 рр. на Правобережній Україні.

Предмет дослідження- основні напрями, шляхи и методи проведення інвентарної реформи Російської держави на Правобережній Україні, Реформування аграрного устрою у 1847-1848 рр .; еволюція землеволодіння та землекористування різніх категорій населення та ее Вплив на соціально-економічний розвиток краю.

Територіальні рамки дослідження - це всі українські губернії, что находится под властью Російської імперії.

Мета дослідження- всебічно проаналізуваті Впровадження в життя інвентарніх правил.

Завдання дослідження:

1) дослідіті причини та передумови проведення Царське УРЯДОМ інвентарної реформи 1847-1848 рр .;

2) з'ясувати економічну, соціально-політічну та національну суть реформи Російської держави на Правобережній Україні;

3) простежіті втілення в життя та Виконання інвентарніх правил;

4) з'ясувати значення Впровадження реформи як для українського селянства, так и для Царське правительства;

5) вісвітліті усі Позитивні та негатівні аспекти Впровадження інвентарніх правил у 1847-1848 рр.

Чи не Дивлячись на ті, что Інвентарна реформа 1847-1848 рр. на Правобережній Україні Неодноразово булу предметом наукового дослідження, проти вона щє не Досить досліджена та вісвітлена и містіть ряд проблем, Які Ще не Повністю вівчені.

Щодо історіків, Які працювала над даною темою, можна віділіті: Ф.І. Ястребова [1], Б.Д. Лановик [2], В.Г. Верига [3], І.О. Гуржія [4].

Ястребов Ф.І. у життя без монографії подає детальний опис розвитку України в першій половіні XIX ст. ВІН давши оцінку політічного, соціально-економічного та культурного розвитку українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Належно Рамус у життя без монографії автор пріділів проведенню інвентарної реформи, ее передумови та наслідкам.

У підручніку Б.Д. Лановик та колектива авторів розглядається історія господарства України у світовому контексті. У ньом висвітлено господарство в історичному розвитку, економіку стран світу в сукупності й різноманітності форм виявило на кожному конкретному історичному етапі. Проглядаючі Сейчас підручник, Ми можемо дослідіті сільське господарство України у першій половіні XIX ст., Его найважлівіші моменти.

Монографія В.Г. Вериги ставити своим завдання дослідіті Історію нашої Батьківщини кінця XVIII - качана XIX ст., Де автор на основе широкого кола історічніх джерел подає детальний опис Суспільно-політічного та економічного життя українських земель у зазначеним период.

Монографія І.О. Гуржія є ціннім Джерелом для Вивчення Расписание феодально-кріпосніцької системи в сільському господарстві України в першій половіні XIX ст. Автор Досить детально досліджує становище українського селянства та поміщіків у дореформений период, передумови Впровадження Селянської реформи 1861 р., Подає аналіз інвентарної реформи, ее значення та Вплив на подалі частку українського селянства. Інша праця Гуржія про боротьбу селян и робітніків проти феодально-кріпосніцького гніту є Досить ґрунтовною. Аджея самє в ній автор акцентує Рамус на негативних сторонах феодально-кріпосніцької системи, Які піднялі українське селянство на боротьбу проти поміщіцького гніту. Такоже автор подає нам Відомості про селянські Рухи 40-х рр., Спрічінені Впровадження інвентарніх правил.

Структура роботи. Дана курсова робота складається Із вступления, 3 розділів, вісновків, списку використаних джерел и літератури та Додатків.

Розділ І. Українські землі напередодні проведення інвентарної реформи

Напередодні проведення інвентарної реформи 1847-1848 рр. українські землі були вкотре поділені и знаходится під властью Російської та Австрійської імперій, у складі якіх смороду перебувалі з кінця XVIII - до початку XX ст. внаслідок трьох поділів Польщі, Які здійснілі Австрія, Прусія та Росія. У першій половіні XIX ст. почти усі українські землі возз'єдналіся під властью России. За ее межами Залишайся только Галичина, Буковина и Закарпаття, Які входили до складу Австрійської імперії.

Україна у складі России Офіційно називається "Малоросія". ОКРЕМІ ее части малі свои назви. Народ продовжував назіваті Лівобережжя України Гетьманщиною. За південною (Степове) Україною закріплюється назва "Новоросія" .Російській уряд для зручності управління Україною поділів ее теріторію на губернії та генерал-губернаторства. На качану XIX ст. в Україні налічувалося дев'ять губерній: на Лівобережжі - Полтавська, Слобідсько-Українська и Чернігівська; на Правобережжі - Волинська, Київська и Подільська; на півдні - Катеринославська, Таврійська и Херсонська та три генерал-губернаторства, до якіх входили губернії. Малоросійське генерал-губернаторство охоплювало лівобережні губернії, Київське - правобережні, Новоросійське-Бессарабський - Південні, а такоже Бессарабська область, яка підпала під владу России у 1812 р. [5]

Становище на українських землях під властью як российских, так и австрійськіх володарів Було Важко. Російське видання самодержавство керували у життя без колоніальній політіці Загальна принципом багатонаціональніх імперськіх Утворення - встановлення Політичної, економічної та национальной зверхності панівної нації над підкоренімі. У результате антіукраїнської політики правлячіх Кіл России булу остаточно впроваджено та зміцнена царська влада на підвладніх теріторіях. Царський уряд вважаю Україну, на землях якої в середіні XIX ст. проживало 13,4 млн. чол., органічною частина Російської імперії.

Господарство України в досліджуваній период стало невід'ємною частина економіки России, провіднім сектором якої Залишайся сільське господарство, Аджея аграрна сфера стала серцевина тодішньої феодально-кріпосніцької системи. Земля - ​​основний засіб виробництва - належала поміщікам, головна виробнича сила - селянство - Було залежних від феодала чи держави.

У зазначеним период в Україні домінуюче становище Займаюсь поміщіцьке землеволодіння: [6]

Основними володільцямі заселення та незаселених земель були поміщікі. Правда, в першій половіні XIX ст. царський уряд поряд указів дозволив міщанам, купцям та Державним селянам купуваті незаселені землі и володіті ними. Альо це істотно НЕ змініло становища. В руках поміщіків перебувала Переважно частина орної землі, угідь та лісів. У Київській губернії, за данімі на 1845 р .. 1 266 поміщіків володілі 3 631 139 десятин землі, або более як ​​¾ Всього простору губернії.

Звичайно, Розподіл землі между поміщіцькімі господарствами БУВ нерівномірній. В одних розмір земельної площади обмежувався сотнями и даже десятками десятин, а в других досяжними десятків и сотень тисяч десятин. Взагалі більша половина поміщіцької землі належала великим володільцям, Які становили 1/17 Загальна числа поміщіків.

У Волинській губернії з 6 930 778 десятин всієї землі в 1847 р. поміщікам належало 4 635 066 десятин, або 66,9%.

На Правобережній Україні около ¾ всієї землі перебувало в руках поміщіків, а Частка орної поміщіцької землі булу ще віщою. Характерною рісою місцевого поміщіцького землеволодіння булу наявність Величезне латіфундій. Основна частина земельних багатств зосереджувалися в руках невелікої групи поміщіків.

Розглядаючі дані про поміщіцьке землеволодіння на Правобережній Україні, та патенти, враховуваті ту обставинні, що тут Досить Поширення Було здавання маєтків в оренду. Власник великих латіфундій часто Самі не вели господарство, а, роздрібнівші маєтки на ОКРЕМІ фільварки, віддавалі в оренду іншім поміщікам-посесорам. У Київській губернії в 1847 р. з 1 266 маєтків 156, або понад 12%, були в оренді. Значного Поширення набрало орендування маєтків у Подільській та Волинській губерніях.

У Полтавській и Чернігівській губерніях поміщікам належало понад 70% всієї кількості землі. Согласно з данімі за 1846 р., В Полтавській губернії налічувалось всієї землі 3 732 234 десятин, з якіх 2 694 869 перебувало в руках поміщіків и лишь 1 037 365 у володінні або в корістуванні державних селян. Отже, у володінні поміщіків перебувало 72,2% всієї землі. Разом з ЦІМ Їм належало Основний масив лісу. [7]

У Харківській губернії за данімі 1844 р. поміщікі зосереджувалися в своих руках 2 625 481 десятину обробленої и 173 078 десятин необробленої землі, а Державні селяни малі в своєму корістуванні 1 206 136 десятин и 117 401 десятину у власному володінні.

Про Розподіл землі в Херсонській губернії могут дати певне уявлення Відомості за 1 845 р. З Загальної кількості землі в 4 350 972 десятин тут належало:

Поміщікам 3 527032 дес.

Державним селянам 392 752

Колоністам 236 762

Містам 156 146

Євреям-землероба 38 280

Отже, в руках поміщіків перебувало 81% Загальної кількості землі. [8]

Таким чином, Відомості про ЗАГАЛЬНІ розміри поміщіцького землеволодіння беззаперечна доводять, по-Перш, что Основна частина орної и сінокісної землі та лісу перебувала в руках поміщіків І, по-друге, что Було характерне співіснування дрібного и найдрібнішого поміщіцького землеволодіння з Величезне латіфундіямі, в якіх налічувалісь десятки и даже сотні тисяч десятин землі.

Щодо володіння поміщіків кріпоснімі селянами найбільш повну и узагальнюючу картину дають Відомості Зібрані во время 10 ревізії.

Согласно ціх відомостей на Україні з загально числа поміщіків Було 65,09% безземельних, что володілі селянами, 47,85% таких, Які малі до 21 душі, 27,02% - від 21 до 100 душ, 16,12% - від 100 до 500 душ, 2,51% - від 500 до 1000 душ и 1,41% - понад 1000 душ. Если ж взяти володіння їх селянами, то перша група мала 0,17% від загально числа кріпаків, друга - 3,36%, третя - 12,65%, четверта - 33,82%, п'ята - 16,32% и шоста - 33,68%. Віщенаведені дані стверджують, что Основна частина дрібно маєтковіх поміщіків припадала на губернії Лівобережної України. У губерніях Правобережної України булу в наявності значний група крупно маєтковіх поміщіків. Саме тут на одного поміщіка припадала найбільша Кількість кріпаків. Взагалі ж кріпосні селяни розподілялісь по трьох основних районах України в такому співвідношенні: Правобережна Україна 56,415 від загально числа кріпаків, Лівобережна Україна 31,28% и Південна Україна 12,31%. [9]

В руках поміщіків зосереджувалися понад 70% всієї землі и около 60% загально числа селян.

Вся поміщіцька земля розподілялась на две части - власне поміщіцьку и селянські наділі. Співвідношення между цімі частинами залежався Виключно від сваволі поміщіка, від способу ведення ним господарства. Від его ж сваволі залежався и місце Розташування селянських наділів. Проводячі самовільні переділі землі, поміщікі часто відводілі селянам під наділі непригодна и найбільш віддалену від села часть землі. У Східній Україні господарства, что малі 2-4 парі РОБОЧОЇ худоби, отримувалася Наділ більшій, чем піші селяни. Так, у 40-х роках на Поділлі тяглові господарства корістуваліся 12 десятин орної землі і 4 десятинами сіножатей. Піші господарства - 3 десятинами орної землі та 1 Десятиною сіножатей. У Полтавській губернії співвідношення Було відповідно 6,26 и 2,79 десятини, у Київській - 6-9 и 3 десятин. Зросла Кількість безземельних селян и тихий, хто МАВ лишь прісадібні ділянки. Напрікінці 50-х років XIX ст. у Лівобережній Україні смороду становили відповідно 24 и 10%, у Правобережній Україні - 7,5 и 9,25%.

Переважно більшість державних селян Східної України корістуваліся невелика наділамі: від 0,5 десятини на одну ревізьку душу в Полтавській губернії до 8,2 десятини у Херсонській губернії. У Східній Галичині 27,2% селянських господарств малі менше 2 моргів землі (1,1 га). У Північній Буковіні таких господарств Було 17,1% у гірськіх карпатських селах - 35-43%, у Закарпатській Україні 80-90% господарств малі до 3/8 наділу (4,1-5,2 десятини). [10]

За підрахункамі статістіків того часу, для забезпечення потреб сім ї та Сплата податків та патенти Було 5 десятин землі на ревізьку душу. У Західній Україні мінімальній Наділ візначався у 10 моргів (93,9 десятини) - для сім ї. Отже, більшість селян України НЕ мала Прожитковий мінімуму и змушена булу шукати додатковий заробітків.

Основними формами ЕКСПЛУАТАЦІЇ селян Залишайся відробіткова, грошова и натуральна рента. Закон 1797 р. установлював 3-денну панщину з вільною неділею. Альо Фактично вона становила 4-6 днів на тиждень. На Правобережній и Лівобережній Україні офіційна тріденна панщина доповнювалась так званні «згіннімі днями» або «толоками». Часто поміщікі Вимагаю віл селян во время посіву и жнив спочатку Закінчити всі роботи на Панська полі, а потім вже Приступати до посіву чи збирання хліба на своих наділах. Це призводило до того, что селяни, втатівші сприятливі годину посіву и збирання, Залишайся без хліба. Такі факти у кріпосну Епоха набрали масового характеру. Так, власніця Містечка Ворошілівкі (Вінницький повіт) Голінська забороняла селянам Приступати до збирання хліба на їх наділах НЕ только после полного Закінчення жнив на ї полі, а й даже после подготовки ее поля для посіву озимих [11].

Охоплені ненасітною жадоба до наживи, Експлуатуюча «дарування» силу кріпаків, поміщікі вігадувалі Різні повінності, Які селяни змушені були Виконувати кроме звічайної панщини. Особливо относительно цього визначавши поміщікі Правобережної України.

Чоловіки-кріпакі повінні були відбуваті різноманітні Вартові, ремонтні, лісові та інші повінності. А жінки - прясти льон и коноплі, полоти городи, Мазате и біліті поміщіцькі Будівлі. При чому все це робілось як «даремщіна» або «дурниці», что НЕ зараховувалісь в дні панщини.

Много таких відів «даремщіні» доводилося відбуваті кріпакам Лівобережної України. Зокрема Місцеві поміщікі змушувалі дівчат-кріпачок без врахування в дні панщини прясти нитки и вал, ткати и біліті полотно.

Одним з найтяжчіх відів панщинної праці булу праця на поміщіцькіх промислових підпріємствах, число якіх особливо Швидко Почаїв зростаті з Другої половини XVIII ст. У більшості маєтків поміщікі експлуатувалі на промислових підпріємствах працю селян, Які відроблялі панщину одночасно и в їх сільському господарстві, а в Деяк смороду зовсім відрівалі селян від землеробства и перетворювалі в постійніх кріпосніх робітніків з мізерною Тижневий, місячною або відрядною винагорода грошима чи продуктами харчування.

Основна маса кріпосніх робітніків являла собою ще селян, Які, користуючися наділамі, відбувалі весною и влітку панщину в поміщіцькому землеробстві, а восени и взимку - на промисловому підприємстві. Побудова поміщіком промислового підприємства справедливо розцінювалась селянами як велике нещастя. [12]

Часто поміщікі, влаштувавші промислові підприємства, віддавалі їх в оренду купцям, Які продовжувалі експлуатуваті робітніків-кріпаків. Заробітну плату їх забирають Собі поміщік, а орендарі, докладаючі всех зусіль, щоб за рядків оренди более здобудуть доходу, вітіскувалі останні сили з поневоленним селян, что відбувалі панщину на підпріємствах. [13]

Нестерпно прігноблені й жорстокости експлуатовані кріпосною державою селяни Постійно перебувалі під загрозою превращение у Військових поселенців. Влаштовуючи військові поселення, царизм намагався создать особливо касту солдатів, Які, займаючісь сільським господарством, повінні були НЕ только утрімуваті собі, а й нести на своих плечах, поруч з іншімі групами державних селян, Тягар казенних податків и повинностей. Життя селян, перетворенням у Військових поселенців, Було Надзвичайно тяжким. Їх зобов'язували носить своєрідну форму одягу. До 45 років смороду були зобов'язані Виконувати одночасно и «фронтові» заняття, и тяжкі урочні роботи в сільському господарстві. У Військових поселень підлягалі розпису НЕ только військова справа и сільськогосподарські роботи, а й відпочинок, сон и даже народження дітей. За найменшого Порушення цього розпису селян жорстокости карали.

После реформи 1827 р. у Військових поселень вінікло две протілежні групи: з одного боку, поселенці-Господарі та їх помічники І, з іншого - солдати-постояльці діючіх и резервних ескадронів. Для Утримання їх поселенці повінні були Виконувати військову панщину в сільському господарстві и чісленні повінності. Незважаючі на ті, что формально поселенці малі працювати три дні на казну и три дні на собі, в дійсності смороду працювать на казну часто в течение Всього тижня, бо «уроки» були Такі Великі, что за один «день» треба Було віробляті 2-3 дні. [14]

Працюючий почти цілий тиждень на поміщіка, селяни платили Йому ще й різноманітні натуральні и Грошові побори. Так, например, в Радомишльський повіті в 1840 р. найпошіренішімі натуральних данин були: кури (в 122 з 135 маєтків, в основном по две курки з селянського господарства), яйця (в127 маєтках, по 24 штуки), Каплун (в 41 маєтку, по 2 штуки), гриби (в 85 маєтках, по 100 штук), хміль (в 50 маєтках, по 20-40 фунтів), мотки пряжі (в 93 маєтках, по 2-6 штук). Кроме цього, натуральні данини брали горіхамі, Клюки, чорницю, калиною, медом ТОЩО. Розмір грошового побори, Який платили селяни Радомишльський повіту поміщікам, колівався від 52 копійок до 2 карб. 55 копійок сріблом. Примерно так ж натуральні та Грошові побори були й й решті повітів Київської губернії. [15]

Нечуване насильство и жорстока експлуатація поміщіцькіх та державних селян, подвійний, а то й Потрійний національний та соціальний гніт посил на українських землях антікріпосніцьку боротьбу. У Східній Україні Поширеними формами селянського протесту були Скарги цареві та повітовім, губернськім та центральним Урядовим установам, відмова доповідна оброк, відбуваті панщину та інші повінності, непокора поміщікам и Царське владі, підпалі поміщіцькіх маєтків, розправа з поміщікамі, управителями та прикажчик, втечі в Новоросійській край, на Дон, у Таврію. Зафіксовано відкриті Масові Виступи проти гнобітелів. За неповний данімі, у 1797-1825 рр. в Україні відбулося 103 Виступи кріпаків. Відстоюючі своє право на вільне життя, селяни вели трівалу и вперто боротьбу проти гнобітелів. Проти селянські Рухи через свою стіхійність, роздробленість та непідготовленість були прідушені поліцією та військовімі. Особливо гостре характеру набув селянський анти поміщіцькій рух у першій третіні XIX ст. на Поділлі під проводом Устима Кармелюка, что охопів и деякі повіті Волині та Київщини. [16]

Во время польського повстання 1830-1831 рр. посілюється селянський рух на Правобережній Україні. Завдаючі серйозно удару царізмові, польське повстання мало революційне значення. Альо воно не ставив своим завдання ні ліквідації кріпосніцтва, ні забезпечення селян землею. Ось чому селяни позбавлялися осторонь від цієї «Консервативної революції», вважаю ее з самого качана за «Панська справу» и під вигляд Боротьба з польськими «бунтівнікамі» селяни вели боротьбу проти кріпосного гніту. Антікріпосніцькімі Виступ селян во время польського повстання булу охоплено велика Кількість СІЛ Київської и Волинської губерній. [17]

Незважаючі на постійні придушенням селянського руху и на Приборкання польського повстання 180-1831 рр., На Україні НЕ пріпіняється польський шляхетський рух на Правобережжі. У 30-40-х роках царизм ще более посил свой колоніальний наступ на Україну, особливо на Правобережжя.

З кінця 30-х років Микола І віддав Правобережну Україну в руки генерал-губернатора Д. Бібікова (1838 - 1852 рр.), Який провівши особливо енергійну діяльність относительно колоніальної політики імперії Романових на Україні. Харківськім и чернігівськім генерал-губернатором БУВ призначення М. Долгоруков (1840 -1847 рр.). Південною Україною, Бессарабією и Крим правив М. Воронцов (1823 - 1844 рр.). Тарас Григорович Шевченко в своєму вірші «Юродивий» так схарактеризував діяльність ціх Царське сатрапів на Україні:

«У дні фельдфебеля-царя

Капрал Гаврилович Безрукий

Та унтер п'яний Долгорукий

Украйну правили. добра

Таки Чима натворили, -

Чима люду оголили

Оці Сатрапі ундіра ».

Для підсілення армії на Правобережжі в Київській и Подільській губерніях в 1837 р. Було Створено 5 Нових округ Військових поселень, что охопілі кілька десятків тисяч селян. Під військові поселення булу віддана частина шляхетських маєтків, конфіскованіх во время польського повстання. [18]

Щоб зміцніті позіції российских поміщіків, Бібіков в течение кількох років віключів з складу правобережного дворянства понад 80 тисяч дрібної шляхти, головні чином поляків. У 1840 р. Бібіков з Розпорядження Миколи І завів у судах імперські закони, скасувавші Литовський статут. ЦІ ж закони були заведені вместо Литовський статут и на Лівобережжі царський указом від 4 березня +1843 р. Була заведена паспортна система, в результате чого на Урядовому адміністрацію БУВ покладених облік Усього кріпосного селянства. До неї перейшов обов'язок переслідуваті и розшукуваті селян-утікачів, что Раніш робів сам поміщік. Щоб ще более підсіліті державну владу и роль царської адміністрації на Україні, Микола І вилуч Кримінальні злочини, зроблені кріпакамі, з підсудності поміщікові и передавши їх Царське судові. [19]

Кроме того, щоб зніщіті на Україні всякі рештки колішніх особливо у міському управлінні, царський уряд скасував у 1835 р. в Києві Магдебурзьке право. Київський магістрат, что підлягав досі безпосередно сенатові, БУВ перейменованій у Міську думу, яка залежався від місцевіх губернськіх влади.

Все це ще более зміцняло позіції царизму на Україні, підсілюючі тут Вплив его адміністративного и суднового апарату.

Наляканій Селянська рухом 1830-х років и польським Повстань, Микола І приступивши до проведення інвентарної реформи поміщіцькіх селян на Правобережжі. Царизм МАВ на меті, з одного боку, послабіті причини и приводь наростаючіх селянських рухів І, з іншого - создать в особі місцевіх селян опору самодержавства в борьбе против польського національно-визвольного руху.

Розділ ІІ. Суть інвентарної реформи 1847-1848 рр. та ее Особливості проведення на Правобережній Україні

Боячися Зростаючий селянського руху и прагнучі создать на Правобережній Україні в особі селян опору для БОРОТЬБИ проти польського національно-визвольного руху, царський уряд приступив у 1847-1848 рр. до проведення інвентарної реформи.

На Україні и в Польщі ще з XVI ст. існувалі інвентарі, тобто періодичні описи маєтків, Які Складанний поміщікі для обліку своих кріпаків, їх інвентаря і встановлення Загальної кількості землі, ее поділу на поміщіцьку и Селянська, з переліком селянських дворів, розміру панщини та других повинностей. ЦІ інвентарі були Приватна справа поміщіків и не малі ніякої обов'язкової сили. При першій-ліпшій нагоді володільці зменшувалі селянські наділі, збільшувалі панщину та натуральні и Грошові побори. Розміри панщини та других селянських повинностей, Які встановлювали інвентарямі, нічім НЕ були обмежені и Цілком залежався від Розсудів поміщіків. Уряд решил сделать складання інвентарів обов'язковим для правобережних поміщіків. [20]

26 травня (7 червня) 1847 р.царський уряд опублікував «Правила для керування маєтками по затверджених для оних інвентарям в Київському генерал-губернаторстві». В основу ціх «Правил» були покладені норми, Які вироби Київський Інвентарний комітет з окремим незначна ДОПОВНЕННЯ генерал-губернатора Бібікова и Петербурзький комітету.

Суть інвентарніх правил сходила до такого:

1) вся земля, что булу во время закладів інвентарів у руках селян, закріплялась за ними и поміщік ​​НЕ МАВ права збільшуваті свою ріллю коштом селянських наділів;

2) за землі, відведені поміщікамі селянам, останні мусіли відбуваті панщину залежних від розміру одержаний наділу.

Для визначення розміру панщини селяни поділялісь на три розряди - тяглових, напівтягловіх и нетяг, або городніків, что НЕ малі РОБОЧОЇ худоби. Тяглові повінні були відбуваті з своєю худобою и реманентом три чоловічіх дні и один жіночий день панщини на тиждень, а напівтяглові - два дні чоловічіх и один жіночий день. Нетяги мусіли Виконувати Різні НЕ польові роботи на поміщіка;

3) заборонялісь усякі додаткові натуральні побори и податки на Користь поміщіка.

Інвентарі встановлювали Досить тяжку норму, якові винен БУВ Виконати селянин за день панщини. Кроме панщини селяни повінні були відробіті по 12 літніх «згінніх днів» и 8 «будівельних» з платою согласно таксі, затвердженої генерал-губернатором. Селяни були зобов'язані такоже нести від шкірного робітника раз на місяць нічну варту. «Городник», кроме будівельних и вартового днів, платили поміщікові оброк и відбувалі 24 дні панщини на рік. [21]

У зв'язку з революцією 1848 року в странах Західної Європи и Посилення кріпосніцької Реакції в России 29 грудня 1848р. (10 січня 1849р.) Микола І затвердивши нову редакцію «інвентарніх правил», яка ще более розшіряла права поміщіків и погіршіла становище селян. [22] Зокрема поміщікі здобули право візначаті, «віходячі з місцевіх умів», розмір селянських наділів и Проводити обмін їх на Панська землю. Це санкціонувало попередня практику поміщіків, Які зменшувалі селянські наділі або відбіралі в селян землю вісокої якості, даючі в замін непригодна. Лише в одному Гайсинський повіті Було зареєстровано 26 таких Фактів. Если даже НЕ враховуваті ціх постійніх порушеннях поміщікамі «інвентарніх правил», а віходити з офіціальніх відомостей про Розподіл землі, то й тоді кідається у вічі Надзвичайна незабезпеченість нею селян. Для підтвердження цього наведемо Відомості про Розподіл поміщіцької землі согласно з «інвентарнімі правилами» 1 847 р .:

Отже, виходом, что за поміщікамі Правобережної України закріплялось 7 638,3 Тисячі десятин, або 65,3% всієї кількості землі, а за селянами - только 4 060 тисяч десятин, або 34,7%. У Середньому на душу в них припадало по 1,2 десятини, но Фактично основною частина надільної землі корістувалісь тяглі селяни. Взагалі Інвентарні правила не поліпшілі та й не могли істотно поліпшіті становище селян. Чи не ВРАХОВУЮЧИ кількості необхідної для селянського господарства надільної землі, смороду НЕ встановлювали співвідношення между розміром наділу и повинностями, Які Вимагаю від селян. Часто повінності селян перевіщувалі попередні розміри, а наділі Залишайся без змін або даже зменшувалісь. Поміщікі, що не задовольняючісь даже тимі скроню нормами ЕКСПЛУАТАЦІЇ, Які були узаконені інвентарямі, Постійно порушувалі їх, змушувалі селян Виконувати надмірну панщину. На випадок Скарги селян поміщікі «доводили», что НЕ смороду, а селяни порушують Інвентарні правила. [23]

Таким чином правила ЦІ, формально регламентуючі панщину и тім самим обмежуючі до певної Міри поміщіцьку сваволю, були спрямовані по суті проти польських поміщіків и малі демагогічну мету: создать в особі кріпаків Правобережжя опору царизму проти польського руху, Який МАВ много пріхільніків среди дрібної и середньої шляхти Правобережжя.

Інвентарні правила на Правобережній Україні діялі до Скасування кріпосного права у тисяча вісімсот шістьдесят-одна р., А в Деяк місцевостях - до 1863 р. [24]

Альо в основному закладів інвентарніх правил ні в чому НЕ змініло становища селян. Ніякого контролю над проведенням «інвентарів» у життя и тім более ніякіх кар за Порушення їх поміщікамі встановлен НЕ Було. Даже более: селянам під страхом Суворов кар Було ще раз заборонено скаржітісь на своих панів. Селяни дуже скоро зрозумілі, что інвентарі залиша все по-старому. У сучасній пісні про Інвентарні правила співалось: [25]

«Зразу добро раділіся;

Заповнялі «йовантарії»,

А там стали шкуру дерти

Як и спершись Дерлей, -

Цілий тиждень верзуваті,

Як и верзувалі, -

А в неділю ранесенько

До віпасу гнати;

Отамани з батогами

З нагайя - гуменний,

На роботу цілий тиждень

Ганяти, мов скажений »

Таким чином, інвентарі зовсім НЕ були обов'язковими для поміщіків, а в Деяк маєтках інвентарі зовсім НЕ існувалі. Тому смороду аж Ніяк не могли захістіті селян від сваволі володільців. Інвентарна реформа на Правобережній Україні булу НЕ чим іншім, як намаганням Царське правительства Шляхом регламентації селянських повинностей зміцніті кріпосне право.

Розділ ІІІ. Наслідки інвентарної реформи

Деяке уявлення про становище, в якому перебувалі селяни после Введення інвентарніх правил, может дати відношення Подільського віце-губернатора, надіслане 10 листопада тисяча вісімсот сорок дев'ять р. проскурівському повітовому предводителя дворянства з приводу бідування селян села Ліпівкі. ВІН писав: «Бідування Липовецька селян становится щоразу жахлівішім від того, что Місцеві предводітелі дворянства и чиновники стають всегда на сторону поміщіка Гаєвського, и тому по Неодноразово Скарги селян останні НЕ только НЕ дісталі захисту и відшкодування або прінаймні полегшення, навпаки, як помста за подані Скарги, поміщік ​​Гаєвський збільшує домагання вдесятеро, жорстокіше б'є нагаєм, палицями и різкамі ... і стягує велічезні Грошові побори на Сплату чиновникам, Які ведуть Слідство про пригнобленими. Много селян пішло за кордон, а ті, что продолжают хліборобство, доведені до такого становища, Пожалуйста віщує Їм только неминучий Загибель. По-перше, панщину вімагають не по черзі и в усьому НЕ согласно з правилами інвентаря, а за сваволею поміщіка и зверх визначених днів, а хто суперечіть цьом б або не встігне відробіті обтяжлівої и непомірної роботи, того поміщік ​​Гаєвський жорстокости и нелюдська карає нагаєм. Як і друга, податі та інші побори стягуються з селян просто за сваволею і визначення поміщіка надмірно великою сумою. Таке визначення и стягування податей и поборів буває кілька разів на рік; квитанцій або розпісок про Сплату грошей не дають; до сплати примушують жорстокости екзекуцією, а іноді й наказание ... По-Третє, в літній робочий час, селяни, відробляючі Постійно панщину, позбавляють возможности Зручне и своєчасно обробляті Власні землі и збіраті врожай з полів. За-четверте, розрахунку между поміщіком и селянами, согласно поданих індивідуальних до него претензій, Ніколи НЕ буває. По-п'яте, облік відробленої панщини проводитися в неділю и святкові дні. Як і шосте, в селян дуже мало орної землі, та й ту поміщік ​​Гаєвський перемінів, наділівші селян на Пагорб, в піщаніх и неврожайніх місцях. Як і сьоме, одну копу жита або пшениці селяни обмолочують в течение кількох днів, бо Снопи велічезні. По-восьме, вилучення хліба в запасний магазин провадиться вдвоє более порівняно з селянами других маєтків, но допомоги и найбіднішому НЕ подається, та и в магазині запасу немає, бо поміщік ​​забравши Собі ». [26]

Свавільне вімагання від селян панщини понад інвентар, встановлення непосильних уроків, відбирання в селян прідатної землі взамін на непригодна и Взагалі Зменшення селянських наділів, Обтяження різнімі копійчаних поборами, позбавлення селян необхідного часу для обробітку своих наділів, Відсутність будь-которого розрахунку за перероблені дні панщини, люті катування за найменшого непокору и невиконання уроків, всіляка підтримка місцевімі органами власти поміщіка, Який порушує Інвентарні правила - все це Було не в одній Ліпівці, а в усіх поміщіц ькіх селах Правобережної України. Знавіснілі поміщікі, при потуранні або прямому спріянні місцевіх ОРГАНІВ власти, зводу нанівець всі статті інвентарніх правил, в якіх визначавши повінності селян и норми виробітку за день панщини, а такоже закріплялась за селянами надільна земля. Всякі ж спробую селян обмежіті сваволю поміщіків посилання на агентство існуючі Інвентарні правила прісікаліся кріпоснікамі якнайжорстокіше.

Згадуючи про запровадження інвентарніх правил, один з колішніх кріпаків писав: «Що з того, що в« Правилах »говорилося, з яких років можна брати людину в роботу і з яких не повинно, скільки днів рабо тать в тиждень чоловікові і скільки Женіної, скільки , наприклад, снопів і якого хліба і якої міри натиснути або обмолотити і ін. Але спробуй сказати, що він (поміщік) вимагає не по «Правил», зараз тебе в зуби або Нагано, або на конюшню під різки, а то до станового відправить, як бунтівника. І скільки з нас за такі упоминки про «Правилах» поплатилися різками в стану, в тюрмах сиділи, були виселяеми і ссилаеми ». [27]

Таким чином, ми бачим, что абсолютно Ніякого контролю над проведенням інвентарів у життя НЕ здійснювалося. Саме тому Інвентарна реформа не дала Царське правительства Бажанов НАСЛІДКІВ. Вона ставила своим завдання только врегулюваті, а не скасуваті феодально-кріпосніцькі отношения. Альо НЕ цього чека від інвентарної реформи селяни. Розчаровані в своих надіях про звільнення и одержаний землі, смороду справедливо вбачалася в інвентарніх правил Спроба закріпіті існуючі кріпосніцькі отношения, а тому рішуче виступили проти них. [28]

Запровадження інвентарної реформи підняло нову хвилю селянських віступів, Які особливо широкого розмахом набрали на Правобережній Україні. За далеко неповний офіційнімі данімі міністерства внутрішніх справ и ІІІ відділу, протягом 30-х років в России відбулося 138 селянських рухів, а в 40-х роках число їх зросли до 345. Если ж взяти губернії України, то тут у 30-х роках Було 19 селянських рухів, а в 40-х роках - 78. в окремий районах України в течение Першої и Другої половини 40-х років відбувалася така Кількість селянських рухів:

Отже, Кількість селянських рухів на Україні в 40-х роках порівняно з 30-ми рокамі Зросла более як ​​в 4 рази. Звертає на себе Рамус и тієї факт, что во второй половіні 40-х років Кількість селянських рухів на Україні Зросла в цілому вдвоє, а на Правобережній Україні в 3,5 рази. Звичайно, Кількість селянських рухів у 40-х роках булу набагато більшою, чем про це подати Звіти міністерства внутрішніх справ и ІІІ відділу. Досить Сказати, что лишь в Київській губернії в 1848 р. рух селян БУВ НЕ менше, як в 100 селах. У Волинській губернії в 1848-1849 рр. Селянська Рухами Було охоплено 96 СІЛ и п'ять маєтків, в Які входило по декілька СІЛ, а в Подільській губернії лишь за один +1848 р. - 91 село и п'ять маєтків. Із 198 селянських рухів, Які відбуваліся в 1848 р. в Подільській и Волинській губерніях, 189 були прідушені поліцейською и військовою силою. [29]

Во время повстання селяни поступово переходили від окрема вимог, зв'язаних з тимі чи іншімі темними сторонами кріпосного режиму, до загально, Які включали в себе Негайно и повне знищення кріпосного права.Стіхійні повстання селян руйнувалі підваліні феодально-кріпосніцької системи господарства.

Фізічнімі катуваннямі, масово екзекуціямі, жорстокости вироку Військових Суддів, заслання в Сибір и віддаванням в солдати, каторжними роботами - всім, что Було найжахлівішого в арсеналі Царське правительства - кріпоснікі намагались назавжди вбити у селян Прагнення до Волі. Альо селяни не боялися вести боротьбу проти поміщіцького гніту. Селянські повстання були Яскрава виявило глибокого Расписание и кризиса феодально-кріпосніцької системи.

Одночасно з ЦІМ на зростання селянського руху в Київській, Волинській и Подільській губерніях великий Вплив Зроби революційні події в Західній Европе 1848 р. Серед селян начали вперто пошірюватісь чуйні про швидке їх звільнення, наділення землею и знищення панів. Перелякані поміщікі и Місцеві урядовці забили тривогу, домагаючісь перед Царське уряд, щоб ВІН Негайно Наживо рішучіх ЗАХОДІВ. На Правобережній и в Південній Україні Було введено Надзвичайне становище.

Особливо широкого розмахом набув антікріпосніцькій рух на Кіївщіні, охопівші десятки тисяч селян, и переріс у повстання, что увійшло в Історію під назв Київська козаччина 1855р.

У Києві військам роздано Бойові патрони, Призначено пункті Зборів и покарано пильно стежіті за поведінкою жителей. Оголосівші про Термінове здавання оружия, что находится у приватних осіб, царський уряд загрожував військовім судом тім селянам, Які будут приховуватися свои мисливські рушніці.

Але, незважаючі на всі ЦІ заходи, рух Швидко зростан и Незабаром охопів цілі повіті. Селяни, відмовляючісь прійматі панщінні книжки, Які, согласно з інвентарнімі правилами, повінні були відаваті Їм поміщікі, пріпінялі відбування панщини, чинили Опір поміщікам та урядовці, а в цілому ряді Місць и військовім командам. Основною Вимоги, Які селяни ставили во время віступів, Було, як и Ранее, звільнення від кріпосніцтва. У Деяк селах среди селян малі місце чуйні, что Інвентарні правила вігадалі Самі поміщікі, а існує «новий указ царя», за Яким нібіто всі кріпакі оголошені вільнімі.

Найбільші Виступи, спрічінені погіршенням становища селянства внаслідок затвердження Царське УРЯДОМ інвентарної реформи, відбуліся в селах Ребедайлівці (Чигиринський повіт), Жаботіні (Черкаський повіт, Київської губернії), Крімні та Дубечня (Волинь). [30]

Рух селян в селі Ребедайлівці почався в березні 1848 р. Відмовляючісь прійматі робочі книжки, селяни Припін Виконання повинностей на поміщіка. Для Арешт «прізвідців» и Відновлення «СПОК» в село Негайно булу спрямована військова команда. Селяни, вчинити рішучій Опір команді, звільнілі арештованіх. Згідно между Посилення Вже Військовою командою и повсталімі состоялся бой.

Повстання селян в містечку Жаботіні відбулося в червні - ліпні 1848р. и проходило одночасно з виступа селян Матусівського Ключа (Черкаський повіт). Для придушенням руху Було віклікано два взводи Донська козаків. Коли загін козаків, придушивши рух селян в Матусові й Буртах, 6 липня направівся в Жаботин, то жителі Містечка, озброївшісь хто чим МІГ, вчініті рішучій Опір и розгромили загін. Влада в містечку перейшла до рук повсталіх, Які ВСТАНОВИВ міцні зв'язки з селянами сусідніх СІЛ: Голов'ятінім, сумки и Прус. Важліву роль в организации селян на боротьбу з кріпоснікамі відігралі Наум Мокренко, Аврам Кикоть, Семен Плужне, Семен Юрченко, Нечіпір Бобошко и Пилип Марченко. Лише підтягнувші додаткові військові сили, кріпоснікі змоглі прідушіті повстання.

У 40-х роках Селянська рухом булу охоплено и Південна Україна. Зокрема, протягом червня - липня 1840 р. відбувався Значний селянський рух у Мелітопольському и Олександрівському повітах. В окремий селах среди повсталіх віділіліся групи ініціаторів, Які заборонялі під загрозою кари будь-кому відбуваті панщину, збіраті на поміщіцькіх полях хліб за Сніп, а такоже намагались налагодіті Взаємозв'язок в борьбе против гнобітелів. [31]

Селяни села Ні кольського (Павлоградський повіт), повстали в червні 1844 р., Вигнан з маєтку управляючого І, усунувші з посад отамана и десятського, создали своє самоуправління, до складу которого входило 12 селян. Повстанці склалось «вирок» про своє звільнення. До жовтня місяця смороду НЕ віконувалі повинностей и не підкорялісь повітовій адміністрації. Лише з помощью трьох рот солдат удалося в середіні жовтня прідушіті повстання.

З селянських рухів, Які відбуваліся в следующие роки, Досить значний БУВ Виступ у червні 1847 р. в селі Новосілки (Новомосковський повіт), во время которого селяни вчинили рішучій Опір поміщікові и місцевім урядовці. Спочатку група селян понад 100 чоловік поїхала в місто Катеринослав з СКАРГА на жорстокості поміщіка. Коли губернські урядовці, які не розглянувші Скарги, силою повернули ее подавців до поміщіка, то всі селяни (620чоловік) відмовілісь віходити на панщину и Взагалі підкорітісь поміщікові. Важлівою рісою цього виступа Було, что Державні селяни, будучи поняттям во время «втіхомірення», Відкрито стали на БІК повстанців. У липні тисяча вісімсот сорок вісім р. селяни села Парасковіївні (Бахмутський повіт), посилаючися на ті, что їх поміщік ​​купивши незаконно, Припін Виконувати панщину. Коли урядовці начали застосовуваті до них репресівні заходь, то почти все доросле населення чоловічої статі втекла.

Отже, введення інвентарів у маєтках поміщіків Правобережної України НЕ только НЕ слабший суперечності между поміщікамі та кріпакамі, а ще более загостріло їх. Селяни, Розуміючи кріпосніцькій характер інвентарної реформи, продовжувалі вести вперто боротьбу за своє звільнення. Протест селян проти поміщіцького гніту проявлявся в різноманітніх формах, починаючі від Подання Скарга на поміщіків и закінчуючі Збройних Повстань, что були віщою формою селянського руху. Проти через властіву Їм стіхійність та роздробленість Виступи селян у 40-х роках були Швидко прідушені с помощью ВІЙСЬКОВОЇ сили. Та незважаючі на це, смороду Яскрава виявило Прагнення селян звільнітіся з-під кріпосніцької залежності и були передвіснікамі масових повстань 1854-1856 рр., Які заставил царський уряд приступити до Вироблення положення про селянське реформу 1861 р.

Висновки

Отже, відповідно до поставлених завдання, чи можемо сделать следующие Висновки.

В результате дослідження причин та передумов проведення інвентарної реформи можна впевнена Сказати, что царизм під натиском селянського руху 1830-х рр. змушеній БУВ вдатися до таких ЗАХОДІВ, Які хоч би в деякій мірі слабший гострі суперечності между поміщікамі та селянами. Окрім цього, царський уряд прагнув создать в особі селян опору самодержавства в борьбе против польського національно-визвольного руху, Який знайшов великий відгук среди поміщіків Правобережної України. Саме це Було Поштовх до проведення у 1847-1848 рр. інвентарної реформи поміщіцькіх селян Правобережжя.

Прослідковуючі втілення в життя інвентарніх правил, ми бачим, что насправді смороду, формально регламентуючі панщину, були спрямовані по суті проти польських поміщіків и малі за мету заручітісь підтрімкою селян у борьбе против польського національно-визвольного руху. Насправді ж закладі інвентарніх правил не поліпшіло становища українського селянства и не принесло очікуваніх результатів, так як контролю за проведенням інвентарів зі сторони ОРГАНІВ Влад не здійснювалося. Інвентарна реформа булу спрямована на Зміцнення феодально-кріпосніцькіх отношений Шляхом регламентації селянських повинностей.

Зрозуміло, что розчаровані у своих сподіваннях на звільнення й те, що бере землі селяни підняліся на боротьбу. Запровадження інвентарніх правил віклікало на Правобережній Україні у 1848-1849 рр. понад триста селянських віступів. Через свою стіхійність та роздробленість смороду були прідушені с помощью Царське войск, но, незважаючі на поразка, демонструвалі кризу всієї феодально-кріпосніцької системи, яка Вимагаю радикального Реформування.

Отже, підводячі Підсумки ще раз нагадаємо, что в 1847-1848 рр. у Правобережній Україні царські власті провели так званні «інвентарну» реформу. Тут кріпосніцьке гноблення селян поміщікамі Було найжорстокішім. Рятуючі феодально-кріпосніцькі порядки, царизм спробував законодавчо врегулюваті отношения поміщіків и кріпаків. У кожному поміщіцькому маєтку запроваджувалася Інвентарна книга, до якої запісуваліся норми панщини та других кріпосніцькіх повинностей. Альо візначаті їх МАВ сам поміщік, уся земельна власність которого, до Всього, Залишайся недоторканною. Все це спріймалося як Прагнення державної влади увічніті кріпосніцькі отношения.

Таким чином, можна впевнена стверджуваті, что Інвентарні правила, что були поклікані стабілізуваті напружені отношения между поміщікамі и селянами та Зменшити Кількість селянських віступів, стали ще одним кроком Царське правительства на шляху до Зміцнення кріпосніх отношений на Правобережній Україні.

Список використаних джерел та літератури

Підручники та монографії

1. Буганов В.І., Преображенський А.А., Тихонов Ю.А. Еволюція феодалізму в Росії: соціально-економічні проблеми. - М., 1980. - 342 с.

2. Верига В.Г. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок ХХ ст.). - Львів: Світ, 1996. - 447 с.

3. Вознесенський С.В. Розкладання кріпосного господарства і класова боротьба в Росії. - М., 1990. - 370 с.

4. Гуржій І.О. Боротьба селян и робітніків в Україні проти феодально-кріпосніцького гніту (з 80-х років XVIII ст. До 1861 р.). - К.: Радянська школа, 1958. - 168 с.

5. Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосніцької системи в сільському господарстві України Першої половини ХІХ ст .. - К .: Держполітвідав, 1954. - 451 с.

6. Гуржій І.О. Україна в системе всеросійського Сайти Вся 60-90-х років ХІХ ст .. - К .: Наукова думка, 1968. - 190 с.

7. Дружиніна Є.І. Південна Україна в період кризи феодалізму 1825-1860 рр. - М .: Наука, 1981. -214 с.

8. Економічна історія України и світу: Підручник / Б.Д. Лановик, З.М. Матісякевіч, Р.М. Матейко. К .: Вікар, 2002. - 477 с.

9. Історія господарства: Україна і світ: Підручник / Б.Д. Лановик, З.М. Матісякевіч, Р.М. Матейко. К .: Вища школа, 1995. - 480 с.

10. Історія УРСР. У 8-ми томах, 10-ти книгах. Ред .. колегія: А.Г. Шевельов та інші. Т.3. - К., Наукова думка, 1978. -608 с.

11. Селянський рух в Росії в 1826-1849 рр. Збірник документів. Подред. А.В. Предтеченского. - М., Соцекгіз, 1961. - 984 с.

12. Крип'якевич І.П. Історія України. - Львів, 1990. - 530 с.

13. Лазанская Т.І. Державні селяни України в період кризи феодально-крепосніческой системи. - К .: Наукова думка, 1989. -116 с.

14. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України. - К., 2006. - 598 с.

15. Лінков Я.І. Нариси історії селянського руху в Росії в 1825-1861 рр. - М., Учпедгиз, 1952. - 278 с.

16. Ніфонтов А.С. Росія в 1848 році. - М .: Учпедіз, 1949. - 316 с.

17. Огановскій Н.І. Закономірність аграрної еволюції. - Ч.2. - Саратов, 1911. - 280 с.

18. Нариси економічної історії Росії першої половини ХІХ століття: Збірник статей. / Под ред .. М. Рожкової. - М., 1959. - 403.

19. Рибалка І.К. Історія України. - Харків, 1994. - 570 с.

20. Сарбей В.Г. Історія України ХІХ - поч. ХХ ст ..- К., 1994. - 456 с.

21. Селянський рух на Україні 1826-1849 рр. Зб. Документів и матеріалів. - К., 1985. - 504 с.

22. Сташевський Е.Д. Історія докапіталістичної ренти на Правобережній Україні в XVIII - першій половині ХІХ століття. - М. - Наука, 1968. 483 с.

23. Стеблій Ф.І. Революції 1848-1849 рр. у Европе і Україна. - К., Знання. - 1973. - 46 с.

24. Телічук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні. - К .: Видавництво Київського університету, 1973. - 189 с.

25. Тросецкій І.А. Росія в ХІХ столітті. - М .: Вища школа, 1997. - 413 с.

26. Фадєєв А.В. Дореформена Росія (1800-1861 рр.) - М., 1960. - 181 с.

27. Щепетов К.М. З життя селян-кріпаків Росії XVIII - XIX ст. - М., 1963. - 100 с.

28.Ястребов Ф.І. Нарис з історії України в першій половіні ХІХ ст. - К .: АН УРСР, 1939. - 274 с.

Періодичні видання

1. Баженов Л.В. Участь поляків Правобережної України у Листопадового повстанні 1830-1831 рр. // Українське слов'янознавства. Респ. міжвід. наук. збірник. - 1974. - Вип .. 10. - С. 105-112.

2. Гордуновській О.М. Поміщіцьке землеволодіння у Правобережній Україні у правовому колі Російської імперії (кінець XVIII - початок ХІХ ст.) // Історія України. - 1990. - №35. - С. 5.

3. Гордуновській О.М. Розвиток промислового виробництва у поміщіцькіх господарство Правобережної України в першій половіні ХІХ ст. // Український історичний журнал. - 2000. - №1. - С. 61-71.

4. Гримич М.В. Подвірне землеволодіння в Україні у ХІХ ст. // Український історичний журнал. - 2005. - №1. - С. 19-26.

5. Гуржій О.І. Землеволодіння селян и рядових козаків на Лівобережній Україні у второй половіні XVII - 60-х р. XVIII ст. // Український історичний журнал. - 1981. - №5. - С. 72-82.

6. Зінченко А.Л. З історії селянського руху на Правобережній Україні у XVIII- першій половіні XIX ст. // Український історичний журнал. - 1991. - №1. - С. 36-45.

7. Київська старовина. - 1887. - №12.

8. Київська старовина. - 1906. - №7-8.

9. Кірющенко І.В., Сафонов М.М. Росія на шляху реформ // Викладання історії в школі. - 1990. - №4. - С. 36-45.

10. Крижанівський О.І. Монастирське господарство Правобережної України (XVIII - Першої половини XIX ст.) // Український світ. - 1993. - №3. - С. 20-22.

11. Мазурик В.С. Секретні комітеті и селянське питання в Україні (др. Чверти XIX ст.) // ВДМУ ім. М.Коцюбинського: Наукові записки. Серія Історія. - Вінниця, 2000. - Вип .. ІІ. - С. 47-50.

12. Медушевській І.В. Реформи і контрреформи в історії Росії XVIII-XIX ст. // Вести етилового вищої школи. - 1990. - №4. - С.66-73.

13. Молчанов В.І. Рівень життя селян України у першій половіні ХІХ ст. (До 1861 р.) // Український історичний журнал. - 2007. - №1. - С. 80-94.

14. Реєнт О.С. Українські землі после ліквідації Гетьманщини и поділів Польщі // Історія України. - 2003. - №48. - С. 8-10.

15. Рудакова Ю.К. Основні аспекти земельної політики правительства Павла І на территории Правобережної України // Український історичний журнал. - 2005. - №3. - С. 101-111.

16. Філінюк А.Г. Суспільно-політичне становище Правобережної України На межі XVIII-XIXcт. // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. праць. Вип. 10. - К., 2001. - С. 51-55.

Додаток

[1] Ястребов Ф.І. Нарис з історії України в першій половіні ХІХ ст. - К .: АН УРСР, 1939.

[2] Історія господарства: Україна і світ: Підручник / Б.Д. Лановик, З.М. Матісякевіч, Р.М. Матейко. К .: Вища школа, 1995.

[3] Верига В.Г. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок ХХ ст.). - Львів: Світ, 1996..

[4]. Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосніцької системи в сільському господарстві України Першої половини ХІХ ст .. - К .: Держполітвідав, 1954.

[4] Гуржій І.О. Боротьба селян и робітніків в Україні проти феодально-кріпосніцького гніту (з 80-х років XVIII ст. До 1861 р.). - К.: Радянська школа, 1958.

[5] Рибалка І.К. Історія України. Харків, 1994. - С. 227.

[6] Економічна історія України и світу: Підручник / Б.Д. Лановик, З.М. Матісякевіч, Р.М. Матейко. К .: Вікар, 2002. - С. 181.

[7] Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосніцької системи в сільському господарстві України Першої половини ХІХ ст .. - К .: Держполітвідав, 1954. - С. 55.

[8] Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосніцької системи в сільському господарстві України Першої половини ХІХ ст .. - К .: Держполітвідав, 1954. - С. 58.

[9] Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосніцької системи в сільському господарстві України Першої половини ХІХ ст .. - К .: Держполітвідав, 1954. - С. 61.

[10] Історія господарства: Україна і світ: Підручник / Б.Д. Лановик, З.М. Матісякевіч, Р.М. Матейко. К .: Вища школа, 1995. - С. 260.

[11] ВОДА. Ф 220. - С. № 1053. - А.1.

[12] Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України. - К., 2006. - С. 230.

[13] Сарбей В.Г. Історія України ХІХ - поч. ХХ ст ..- К., 1994. - С. 85.

[14] Крип'якевич І.П. Історія України. - Львів, 1990. - C. 148.

[15] Київська старовина. - 1906. - № 7-8. - С. 264-265

[16] Економічна історія України и світу: Підручник / Б.Д. Лановик, З.М. Матісякевіч, Р.М. Матейко. К .: Вікар, 2002. - С. 246.

[17] Баженов Л.В. Участь поляків Правобережної України у Листопадового повстанні 1830-1831 рр .// Укр .. слов'янознавства. Респ. міжвід. наук. збірник. - 1974. - Вип .. 10. - С. 105- 112.

[18] Тросецкій І.А. Росія в ХІХ столітті. - М .: Вища школа, 1997. - С. 357.

[19] Ніфонтов А.С. Росія в 1848 році. - М., 1949. - С. 147.

[20] Верига В.Г. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок ХХ ст.). - Львів: «Світ», 1996. - С. 146.

[21] Ястребов Ф.І. Нарис з історії України в першій половіні ХІХ ст. - К .: АН УРСР, 1939. - С. 89.

[22] Стеблій Ф.І. Революції 1848-1849 рр. у Европе і Україна. - К., Знання. - 1973. - С. 25

[23] Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосніцької системи в сільському господарстві України Першої половини ХІХ ст .. - К .: Держполітвідав, 1954. - С. 83.

[24] Рибалка І.К. Історія України. - Харків, 1994. - С. 456.

[25] Ніфонтов А.С. Росія в 1848 році. - М., 1949 - С. 184.

[26] Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосніцької системи в сільському господарстві України Першої половини ХІХ ст .. - К., 1954. - С. 84

[27] Київська старовина. - 1887. - №12. - С. 748.

[28] Гуржій І.О. Боротьба селян и робітніків в Україні проти феодально-кріпосніцького гніту (з 80-х років XVIII ст. До 1861 р.). - К.: Радянська школа, 1958. - С. 67.

[29] Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосніцької системи в сільському господарстві України Першої половини ХІХ ст .. - К., 1954. - С. 429

[30] Гуржій І.О. Боротьба селян и робітніків в Україні проти феодально-кріпосніцького гніту (з 80-х років XVIII ст. До 1861 р.). - К., «Радянська школа», 1958. - С. 65.

[31] Дружиніна Є.І. Південна Україна в період кризи феодалізму 1825-1860 рр. - М .: Наука, 1981. - С. 230.