Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Ставлення кадетів до Української державності в период Центральної Ради (березень-липень 1917 р.)





Скачати 33.16 Kb.
Дата конвертації19.12.2017
Розмір33.16 Kb.
Типстаття

Лілія Щербін,

аспірант кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Ставлення кадетів до української державності в период Центральної Ради (березень-липень 1917 р.)

У статті аналізується Ставлення констітуційно-демократичної партии до українського національно-визвольного руху в период березня-липня 1917 р. Автор стверджує, что именно заперечення кадетами автономії України зумов Липневій Урядовий кризу, оскількі смороду розглядалі українське питання як загроза розпад "єдиної и неподільної" России.

Лютнева революція стала важлівім випробування для констітуційно-демократичної партии. Політичні події Вимагаю Вже НЕ только теоретичного розробок вирішенню суспільніх проблем, а рішучіх практичних кроків, спрямованостей на їх розв'язання. Ахіллесовою п'ятою для кадетів стало національне питання, зокрема українське, Пожалуйста зумов вихід міністрів-кадетів з Тимчасова правительства у ліпні 1917 р.

У Радянській історіографії заперечувалось українське питання як фактор Вихід міністрів з Тимчасова правительства, Який зумов Липневій кризу. Урядова криза повязувалась з військовімі Невдача, Прагнення кадетів Встановити єдіновладдя [1]. Незгода кадетів з політікою правительства в Українському пітанні розглядалась як формальний привід Вихід міністрів, як Чинник тиску на політічніх суперніків - есерів и меншовіків [2]. Сучасні досліднікі, пріділяючі значний Рамус процесса переговорів Центральної Ради и Тимчасова правительства, поза полем свого наукового зору залішають проблему Ставлення Констітуційно-демократичної партии до українського питання после Лютневої революції, ті партійні внутрішні суперечності и дебати, Які точилися вокруг позіції относительно української державності [3] .

Мета статті - Висвітлення позіції констітуційно-демократичної партии до українського питання в течение березня-липня 1917 р. в условиях розбудови української державності и переговорного процесса между місцевімі и центральними органами влади.

После Лютневої революції Кадети взяли активну участь у формуванні ОРГАНІВ новой власти. Смороду отримавших 5 Місць у Тимчасова Уряді первого скликання (березень-квітень 1917 р), 3 місця у коаліційному Уряді (квітень-липень 1917 р.). Активною булу партійна діяльність: організовувалі мітинги, Демонстрації, проводили зїзді, Які малі на меті зясувати позицию партии до реалій нового формату. На VII зїзді (25-28 березня 1917 р.) Були внесені Зміни до програми констітуційно-демократичної партии относительно державного ладу: Росія винна стати демократичнішою парламентських республікою. Тимчасовий уряд візнавався Єдиною законодавчо и Виконавчою властью.

В условиях зростання національно-визвольного руху на теренах Російської імперії, зокрема українського, 9-12 травня 1917 р. состоялся VІІІ зїзд констітуційно-демократичної партии, на якому значний увага пріділялась національному харчування. На цьом зїзді Ф. Ф. Кокошкін зачитавши Доповідь "автономія и федерація", В якій Наголос на тому, что при вірішенні питання про автономію треба розрізняті два повязаних между собою, но водночас и окремий принципи: принцип децентралізації (обласне питання) и принцип самовизначення національностей (національне питання). Децентралізація может буті засоби національного самовизначення, но вона НЕ є Єдиним методом для цього и слугує для удовольствие других потреб народного життя [4].

Простір России и Різноманітність ее місцевіх умів віклікають буде потрібно не только децентралізації управління, но й законодавства у форме місцевої автономії, тобто Надання місцевім представніцькім зібранням участия у законодавстві по вопросам місцевого господарського и культурного життя.

Децентралізація законодавства в России НЕ может буті здійснена Шляхом обєднання кожної з головних національностей в особливі автономні одиниці, бо при нерівномірній чісельності окремий народів и Розмірів територій, Які смороду займають, така національно-територіальна автономія: 1) мала б своим Фактично наслідком встановлення Всередині великих національно -теріторіальніх одиниць, например Велікоросії та України, які не децентралізації, а, навпаки, централізації; 2) Зроби б Неможливо організацію звязку между окремий національно-Територіальними одиниць ні на засадах єдиної держави, ні на засадах правильно організованої федератівної держави и тому прізвела б до руйнування державної єдності России и до запровадження НЕ Федерации (союзної держави), а конфедерації (союзу держав ) [5].

На мнение Ф. Кокошкіна, національності, Які наполягають на необхідності Федерации в России за національнім принципом, хотят у Майбутнього державному домі России облаштуваті для себе ту чи іншу кімнату, прістосовану до їх вимог. Альо смороду ігнорують проблему державного устрою в цілому: "Що стосується всієї Будівлі, то це ваша справа, будуйте як хочете и як вмієте, дайте только нам таку кімнату, якові ми Хочемо" [6].

Согласно з доповіддю Ф. Кокошкіна децентралізація России мала ґрунтуватися на наданні органам самоуправління Вищих самоправно одиниць (губерній або областей) автономних прав у питань комерційної торгівлі сферах господарського и культурного життя, при умові Визнання за загальнодержавним законами переважаючої сили над місцевімі, и на забезпеченні за державною властью права контролю над місцевім законодавством у форме "veto". Віщим самоправно одиниць треба надаті право укладаті между собою строкові и безстрокові догоди для Здійснення спільніх завдання та утворюваті для цього Тимчасові або постійні союзи. Зміна кордонів губерній або областей винна здійснюватісь відповідно до загальнодержавного законодавства [7].

На Основі виступа Ф. Кокошкіна були внесені Зміни до § 12, 24, 25 програми кадетів: при збереженні загальнодержавного статусу російської мови у державних установах, армії, флоту передбачало использование місцевіх мов відповідно до національного складу населення, зокрема при здобутті початкової освіти; віщим теріторіальнім самоправно спілкам (губернськім або Обласний земствам) надавати права провінційної автономії (видання місцевіх Законів) у питань комерційної торгівлі сферах місцевого господарського, культурного и національно-культурного життя, Із гарантуванням для загальнодержавної власти возможности Припиняти введення в дію Законів, Які порушують Встановлені Загальнодержавне констітуцією Межі автономії; при прійнятті конституції Російської РЕСПУБЛІКИ права місцевої автономії Надаються органам самоврядування губерній и відповідніх Їм територіальних одиниць (ніні існуючіх областей). Конституція винна Відкрити закономірній шлях до удовольствие побажань місцевого населення относительно обєднання територіальних одиниць у більші союзи, поділ їх на Менші одиниці та зміну їх кордонів [8].

Таким чином, вирішенню національного питання звелено партією до Розширення місцевого самоврядування, тобто "провінційної автономії", заперечення Політичної автономії. Такі корективи относительно национальной проблеми віклікалі дебати на засіданнях зїзду.

М. М. Могилянський відзначів, что немає жодної української прогресивної партии, котра б у життя без Програмі чи не поставила вимоги національно-теріторіальної автономії, и если Кадети у свою програму цієї вимоги не внесуть, українці НЕ БУДУТЬ їх підтрімуваті. ВІН предложили внести в § 25 програми вказівку на автономію України в такому значенні, в якому цею параграф Вказував на автономію Польщі [9].

Представник Київського обласного комітету П. Е. Бутенко застеріг Стосовно виступа Ф. Кокошкіна, что "будинок побудованій красиво, но на его фронтоні напис: тієї, хто бажає національного розвитку, заходячі в цею дім, Залиш Надію назавжди" [10]. На его мнение, Якби юрист виголос свой Виступ у Києві, его б спрійнялі б як велікоросійського націоналіста.

Представник з Полтави Я. К. Імшенецькій підкреслів, что, незважаючі на велосипеді національне піднесення, український народ всегда заявляє, що ні про Пожалуйста відокремлення від России НЕ может буті й мови. З ЦІМ усвідомленням народної спільності треба рахувати, цінуваті его, и з цією метою треба вказаті Українському народові шлях до Здійснення его національніх вимог. За его спостереження, гасло "автономія України" незрозуміле для широких верств населення, но смороду інстінктівно відчувають, что в них є якісь ширші національні вимоги, и Вже НЕ мирян лишь з дозволить читати книги українською мовою. Небезпека розєднання и розпад держави Стосовно України нереальна, бо нельзя розділіті теріторію України та Росії таким чином, щоб в Україні НЕ залишилось много росіян, и навпаки. При спільному прожіванні народів Неможливо спорудіті и культурну стіну между ними [11].

Член Центрального комітету (далі - ЦК) П. П. Гронській назвавши усі сумніві українців помилковості. Перебуваючих в Галичині и в Карпатах, оратор переконався, что місцеве населення чудово розуміло солдат-велікоросів. Український народ, - зазнача ВІН, - є народ російського походження, и даже русини в Галичині назівають собі "руссю", старою назв, яка зустрічається в "Слові о полку Ігоревім", и прімушує українців залішатіся в орбіті російського великого племені, де смороду займають рівне з усіма місце. На его мнение, Спасіння українців в союзі з Великоросії [12].

Петербуржець Є. О. Дубосарській призвал партію Вжити ЗАХОДІВ для попередження розвалу на окраїнах, вісловлюючі Надію на ті, что всі народи России заговорять однією мовою - мовою вимоги єдиної держави при широкому задоволенні національніх домагань [13].

Представник Москви А. В. Кріммер відчув сепаратістські нотки в словах М. Бутенка. ВІН вважать, что мріяти треба не про ОКРЕМІ кімнати, не про мешканців окремий номерів мебльований кімнат, а про один купол Великої России, під Яким будут жити НЕ територіально роздроблені, а обєднані спільною культурою народи России [14].

VII и VIII зїзді партии П. Мілюков за значенням прірівнював до організаційніх зїздів 1905 р. и 1906 р., оскількі смороду визначили Ставлення кадетів до поворотних історічніх моментів [15]. У Нових історічніх условиях позиція партии винна базуватісь на принципах єдності влади, ліквідації двовладдя и Спроба різніх ОРГАНІЗАЦІЙ конкуруваті із Законом и Визнання Країною уряд, сили власти и права застосовуваті Цю силу, ведення Війни до Переможне кінця и Підписання мирного договору. Лідер кадетів зазначилися, что партія буде докладаті всех зусіль, щоб попередіті шкідливі центробіжні Тенденції, Які зявилися в условиях розруха. Кадети візнають Вимоги создания місцевіх самостійніх ОРГАНІВ и передбачають Введення автономії з правом законодавства з Деяк вопросам. Однако смороду проти Негайно создания національніх територій з тимі Розширення правами державної автономії, на якіх наполягалі Різні народи [16].

Історик Д. Яневський считает, что Взаємовідносини между центром - Петроградом - и так званні "Національними районами" не могли не загострітіся внаслідок РІШЕНЬ относительно права на автономний устрій та інші права національностей, Ухвалення зїздом кадетів [17]. З цією думкою Важко НЕ погодитись, Аджея, займаючі провідні місця в органах влади, свои Програмні принципи смороду ставили в основу державної управлінської політики. Це простежувалось и у ставленні кадетів до політізації суспільного життя на Україні, до процесса формирование українських ОРГАНІВ власти.

Яскравий прикладом Ставлення российских кадетів до Прагнення українців стала Реакція урядової КОМІСІЇ у складі лібералів на делегацію Центральної Ради, яка на чолі з В. Винниченком у травні 1917 р. відвідала Петроград, маючі на меті представіті на Розгляд правительства свои вимоги І, самперед, автономію України. Голова правительства кн. Львів, відмовівшісь розглядаті прохання делегатів, передавши їх на Розгляд спеціальної урядової КОМІСІЇ, до якої увійшлі Д. Щепкін, С. Урусов, С. Котляревський, М. Лазаревського [18]. Закінчіліся зустрічі КОМІСІЇ з делегацією заявив урядовців, что потрібен час на вирішенню питання, тобто безрезультатно. Своїми враженнями від перебігу столичних переговорів поділівся В. Винниченко: "У Цій комедії в Кадетський професорів во время Захоплення дебатами поневоле з-під строгої Наукової мантії візірнуло їхнє ситі, жадібно, буржуазно-класового Тіло. Вімірюючі теріторію майбутньої автономії України, смороду торкнуло Чорного моря , Одеси, Донецького району, Катеринославщини, Херсонщини, Харківщини. І тут від одної думки, від одної уяви, что ДОНЕЦЬКЕ и Херсонське вугілля, что катеринославське залізо, что Харківська індустрія обніметься в них, смороду до того захва лювали, что забули про свою професорсько мантію, про свою науку, про Високі Установчі Збори, начали вімахуваті руками, розхрісталісь и виявило всю суть свого руського гладкого, жодного націоналізму "[19, с.167-168].

Отримала черговий відмову правительства относительно автономії України, оскількі Тимчасовий уряд НЕ є правочинним вірішуваті Надання такого статусу, а Центральна Рада не є представником Всього населення України, 10 червня 1917 р.Центральна Рада проголосила І Універсал. Цей документ віклікав реакцію різного характеру: від щирого, патріотічно-ейфорічного Захоплення українців до засудили, гнівного заперечення російськім суспільством.

У кадетській газеті "Речь" проголошення І Універсалу розцінювалось як "Виконання ще однієї ланки німецького плану розклад России, прямий злочин проти закону, Який требует проти себе Негайно! Застосування Суворов закону наказание" [20].

У Державному Архіві Російської Федерации містіться цікавий документ - записи Наради Членів констітуційно-демократичної партии з питання относительно Ставлення до І Універсалу Центральної Ради. Серед учасников Наради були П. Новгородцев, Ф. Родічев, Я. Імшенецькій, П. Гронській, І. Демидов, Д. Грімм, О. Мануйлов, В. Вернадський, Ф. Кокошкін, З. Френкель, М. Некрасов, А. Шингаров. Документ не датованій, но за змістом можна пріпустіті, что Засідання присвячений самє Обговорення проголошення І Універсалу.

Ф. Кокошкін підкреслів, что "незадоволення віклікає територіальний аспект и права Ради, компетенція якої безмежно, хоча даже в штатах є обмеження Певна сферами. А тут вся влада Належить парламентських уряду". ВІН застерігав, что проект непрійнятній: "Ми перед історічною межею, Здаємо свои позиции. Вимога України только (курсив у документі - Л. Щ.) перша: зараз інші народи поставляти питання в тій же форме и будут Вимагати вчинок в таких самих вирази" [21]. Серед майбутніх вімагачів назвавши Литву, Грузію, Естонію, Латвію, мусульман. На его мнение, "треба Прийняти документ, Який візнає повнотіла права национальной культури, самовизначення, мови - Негайно запровадження в діловодство місцевіх установ на рівніх правах Із загальнодержавним Визнання и Здійснення автономних місцевіх установ у місцевостях, заселених українцями, управління винне здійснюватіся Тимчасовим УРЯДОМ через місцевіх людей, Які корістуються Довірою місцевого населення (НЕ організації) и могут обєднати декілька губерній и создать орган, Повністю залежних від Тимчасова правительства, - генеральний Комі сар з радою Із 7 осіб, Із Ширшов повноваженнямі, чем Звичайно, при розбіжностях комітету и заради питання вірішуються УРЯДОМ. Далі йти нельзя: це Порушення даже перед Українським народом, бо Рада нікім НЕ вибрать "[22].

Пропозиція Ф. Кокошкіна НЕ влаштувала П. Новгородцева, тому что все одно створюються форми обласної автономії. ВІН предложили Визнати Раду только Громадська організацією.

Ф. Родічев у пітанні Відновлення России покладали Надію на воєнні успіхі: "пропала єдність России, но, если будут успіхі армії, ми повернемося. Українці Вже тепер тверезіють. Вчинку можна забрати назад, коли смороду одумаються" [23].

Я. Імшенецькій вважаю, что "уряд НЕ здати подолати революційний акт. ВІН Шкідливий, но немає сил виправити Хід подій, як ми Хочемо" [24].

П. Гронській наполягав на тому, что "ця нісенітніця НЕ может буті Визнана як акт правительства. Це Нічого з точки зору державного права, но если на цею шлях переговорів стали, то треба домовлятися про цею документ и внести редакційні виправлення, оскількі в даній форме - документ зовсім непрійнятній. Треба наполягаті, щоб Універсал відповідав документу: чи не Говорити про відповідальність. Все прійматі - нижчих гідності уряду "[25].

Отже, кадетів Лякать можлівість Втрата України, факт проголошення автономії розглядався як явіще негативно, ТИМЧАСОВЕ, малопрійнятне.

Для поиска компромісного решение до Києва прібула Урядова Делегація: О. Керенський, І. Церетелі, М. Терещенко. Наслідком переговорів 28-30 червня 1917 р. стали Декларація Тимчасова правительства, у Якій Генеральний Секретаріат візнавався віщим органом для управління Крайова справами, і ІІ Універсал Центральної Ради.

На засіданні ЦК кадетів 2 липня обговорювалось Ставлення партии до українського питання. Нарада відбувалась за участю представителей від українських комітетів, зокрема Київського. Беручи до уваги побажання населення України, промовці Вказував, что автономія может буті проголошена после скликання установчих Зборів. У звязку з невизначенності Територіальними кордонами області и межами самой автономії Кадети вважаю передчасно Прийняття Загальна принципом, бо "він может создать прецедент для других народів России и таким чином розпочаті Визнання принципу розчленування России и передрішення загальнодержавного ладу" [26].

На засіданні булу прийнятя резолюція такого змісту: "1) для розвитку програми партии Прийняти принцип обласної автономії України; 2) создать комісію при Центральному Комітеті для розробки Із внесенням в Установчі Збори законопроекту обласної автономії Із збереженням державної єдності России и при Суворов забезпеченні загальнодержавних інтересів" [27].

Цей документ Кадети принесли 2 липня на Засідання Тимчасова правительства, на якому обговорювався текст догоди з Центральною Радою. Резолюція мала засвідчіті їхнє позитивне, в прінціпі, Ставлення до автономії України. Однако во время Голосування Кадети вислови проти догоди, и министр народної освіти О. Мануйлов, министр державної опікі Д. Шаховській, министр финансов А. Шингаров Вийшла з правительства. П. Мілюков позначають, что "Визнати без змін безформну та юридична неграмотність Декларацію Терещенка и Церетелі смороду не могли. После Голосування Кадети Вийшла Із складу Тимчасових правительства, мотівуючі це тім, что постанова з українського питання вносити хаос у отношения между УРЯДОМ и Крайова органом и відкріває раді почти законні Способи Здійснення явочним порядком української автономії "[28].

У своих Спогадах лідер кадетів писав, что міністри-Кадет Займаюсь своєю делом и ніякіх конфліктів НЕ ШУКАЮ. Альо конфліктна ситуация склалось для них як для кадетів з національного питання. На его мнение, деякі народи, самперед Фінляндія та Україна, прагнулі скористати російською смутою для полного відокремлення від России. Фінські юристи до цього ішлі обережніше и тонше. "Фанатики українського руху на чолі з професором Грушевського Вибравши шлях фактичного Захоплення головного позіцій. Цім шляхом, користуючися необізнаністю російської влади з харчування, українські політики домоглися значних досягнені, наділяючі свои Місцеві встанови державні права. Альо документ зраджував Захоплення России и, кроме того, БУВ Юридично неписьменних "[29].

У своєму Заклик, опублікованому 6 липня 1917 р., ЦК Констітуційно-демократичної партии пояснивши причини виходів своих представителей зі складу Тимчасових правительства. Серед них: неспроможність правительства Забезпечити в стране єдину авторитетну владу, розбіжності у багатьох харчування внутрішньої и зовнішньої політики между представник партии и більшістю урядовців. Останнім и особливо яскраве прикладом стало Прийняття УРЯДОМ у готовому виде, без Надання возможности сделать Зміни, догоди з українською Радою, укладеної трьома членами Тимчасова правительства, Які їзділі для попередніх переговорів у Київ.

Щодо українського питання, то ЦК візнає необходимость випрацювання проекту обласної автономії України для внесення в Установчі Збори. Альо ЦК считает, что "Негайно создания місцевої влади, відповідальної перед місцевою Громадська організацією и покліканої функціонуваті з невизначенності повноваженнямі и на невізначеній территории, а такоже завчасне вираженість УРЯДОМ Співчуття проекту обласної автономії, Зміст которого залішається правительства невідомім, є неприпустимим и небезпечний прецедентом, Який Робить зрозумілім волевіявлення установчо Зборів и основні РІСД майбутнього державного ладу России. ЦК считает, что его однодумці в Уряді, позбавлені возможности впліваті на Зміст акта и привести его у відповідність з Вимогами основних почав державного права та з інтересами России, чи не могут нести відповідальність за цею крок и за его Можливі Наслідки "[30].

Друкований орган Херсонська кадетів українське питання назвавши однією з причин розкол у складі правительства. Чи не маючі на ті повноважень, Церетелі и Терещенко привезли незадовільну за формою и змістом догоду з Радою. А. Шингаров від імені міністрів кадетів заявил, что смороду НЕ могут підпісаті цею документ, оскількі порушать клятву донести всю повнотіла власти и довести Россию цілою и неушкодженою до установчих Зборів, тому складають повноваження Членів правительства. "Українське питання НЕ Було только приводом, но Справжня причиною, последнего краплю, яка переповніла чашу Терпіння и заставил нас війт з кабінету. Вирішення українського питання мало б значення для вирішенню національного питання Взагалі в России. Тоді б зявилась низька подібніх вимог від других національностей" , - заявляє Кадетський екс-міністр. Его Лякать, что підпісаній у Києві документ стані причини з'явилася Копій, за Якими смороду змушені будут оплатіті ЦІ Векселі. Хоча уряд и являв собою спаралізованій організм через суперечності между більшістю и меншістю, момент розпад настав з українського питання, Пожалуйста стало последнего Ланка в ланцюзі конфліктів. "Якщо Ранее б НЕ Було других конфліктів, то українське питання Було б Достатньо причиною для нашого Вихід", - підводів Висновки А. Шингаров [31].

Гострій Критиці піддав Декларацію барон Б. Нольде, відомій юрист, головний експерт констітуційно-демократичної партии з міжнародніх отношений: "нашвидкоруч, между двома поїздамі, три российских міністри и проф. Грушевський домовились про Утворення української держави". На мнение Б. Нольде, "ні України, ні ее Заради в російському праві до поїздкі трьох міністрів НЕ існувало" [32]. Декларація Тимчасова правительства від 2 липня та Універсал Центральної Ради від 3 липня нав'язали НЕ только Раду Україні, но й Україну России. Російський юрист здівованій розмахом Політичної творчості ціх документів, "в якіх НЕ только новизна и смілівість, а безсумнівній односторонній акт державно-правового обману, в якому, з одного боку, відчувається досвідчена рука старого Європейського політічного Борцов, виховання у школі тонких політічніх формул и складної Політичної БОРОТЬБИ (М. С. Грушевський - Л. Щ.), а з Іншого, недосвідченій и нічім НЕ вишколення "революційний ентузіазм" [33]. Найбільше невдоволення у Б. Нольде віклікав Розподіл влади между Россией та Україною, оскількі ВІН ґр унтується на повній ліквідації повноважень России, а кож процес поповнення Заради новімі членами.

Український дослідник В. Солдатенко розцінює українське питання, способ его розвязання О. Керенський, М. Терещенком та І. Церетелі скоріше як привід, а не причину для рішучого Кроку кадетів. На его мнение, Урядовий кризу зумов Політичні амбіції кадетів, оскількі смороду "були проти розв'язання такой важлівої справи без попередня погодження з ними" [34]. Історики О. Рент и О. Рубльов вважають, что именно результати Київських переговорів спричинили міністерську кризу [35].

Дослідник М. Якупов Липневій політічну кризу назіває центральною подією у відносінах кадетів з Українським рухом. Вихід міністрів-кадетів Із Тимчасова правительства в звязку з українським питанням віклікав залишенню лав партии Деяк кадетами-українофілами, звів стіну непорозуміння между ЦК и Київським комітетом партии народної свободи. Липнева криза підірвала авторитет партии кадетів у масштабах усієї країни и слабший ее позиции в самій Україні. ВІН Робить Висновок, что політична криза липня 1917 р. стала криз ідеології кадетської партии, яка в своєму розвитку відставала від розвитку суспільної свідомості [36].

Ініціатор Київських переговорів І. Церетелі пояснював Виникнення кризиса тім, что Керівники кадетської партии перейшлі на позіції великодержавного шовінізму та російського націоналізму. Вісунувші гасло Боротьба з автономістськімі Прагнення народів России, "вони сподіваліся пробудіті націоналістічні інстинкти в российских народних масах и найти среди ціх останніх в царіні національного питання более Співчуття, чем у харчуванні СОЦІАЛЬНОГО законодавства чи аграрних Законів, де їх класового позиція відштовхувала від них шірокі трудящі верстви російського народу "[37].

Резолюція ЦК кадетів від 2 липня булу ЗАТВЕРДЖЕНА як постанова на ІХ партійному зїзді (23-28 липня 1917 р.), На якому знову актуалізувалось українське питання [38]. Доповідачем з цієї проблеми БУВ П. Мілюков, Який підкреслів, что Такі самочінні відокремлення від России до решение установчо Зборів НЕ є правильним вірішенням національного питання, тому позиція України віклікала протести в середовіщі кадетів. ВІН заявил, что "наші товариші и ЦК, Який схвалів їх способ Дій, вважаю, что у всякому випадки вірішуваті українське питання таким чином, як воно Було вірішене, тобто Шляхом санкції явочним порядком Утворення установ невізначеної компетенції, установ, Які захопілі невизначенності теріторію и перебувалі у невизначенності відносінах з центральними установами й Вимагаю санкції только для того, щоб віклікаті такий самий явочний розвиток, что цею способ вирішенню одного з найбільшіх національніх вопросам России навряд чи правильний, что ВІН може, у випадка если таким способом явочного порядку будут вірішуваті свои національні питання інші національності держави, спричинитися вирішенню Шляхом доконаніх Фактів такого питання, Пожалуйста может буті вірішено только установчо Зборами одночасно для всієї России "[39]. Показове є тією факт, что у прессе БУВ опублікованій СКОРОЧЕННЯ варіант Промови Мілюкова, помякшеній, а архівна справа містіть весь текст Доповіді, де вісловлювання про українське питання набагато різкіші.

27 липня 1917 р. на вечірньому засіданні ЦК закладами принципи организации КОМІСІЇ з українського питання. До ее складу малі входити члени ЦК и представник губернськіх комітетів партии (по 2 з кожного комітету) таких губерній: Київської, Волинської, Подільської, Бессарабської, Херсонської, Таврійської, Полтавської, Чернігівської, Харківської, Катеринославської и від Кубанської області. Щодо участия представителей партии в Центральній раді вірішено Визнати можливий доля партійніх ОРГАНІЗАЦІЙ від тих губерній, комітеті якіх вважають необхідною таку участь, самперед Київського обласного комітету, но роботу Членів партии в Генеральному секретаріаті признал Неможливо [40].

Таким чином, події Лютневої революції, повалення самодержавства заставил констітуційно-демократичну партію внести корективи до своєї програми І, зокрема, Изменить пункту, что стосувалісь національного питання. Однако Зміни НЕ містілі вимог автономного устрою України, як на ті сподівалісь Кадети-українофілі та українці, ВРАХОВУЮЧИ піднесення національно-визвольного руху, Який Вже НЕ обмежувався только культурними Вимогами, а вісував гасло Політичної автономії. У березні 1917 р. Кадети признал достатнім Надання органам місцевого самоврядування права провінційної автономії, тобто возможности Подання спільніх клопотань по вопросам їх компетенції до центральних установ та видання нормативних АКТІВ у сферах господарської та культурної ДІЯЛЬНОСТІ. Факт Утворення Центральної Ради, проголошення І Універсалу негативно оцінювалісь кадетами як події передчасні, незаконні, небезпечні для цілісності России. Характерна для лібералів риторика про Рівність прав націй на культурно-національне самовизначення булу замінена Заклик про Збереження єдності и неподільності России, что Було притаманне до Лютневої революції самперед російськім партіям націоналістичного спрямування. Вагомість України для Збереження цілісності России підтверділа Липнева Урядова криза, причиною якої став вихід з коаліції міністрів-кадетів, котрі не погода з принципом автономії України. Ставлення партии до українського питання в течение березня-липня 1917 р. засвідчіло декларатівність усіх попередніх національніх вимог кадетів. Український рух розглядався констітуційно-демократичною партією як реальний Чинник розпад России, небезпечний каталізатор обострения внутрішніх протіріч у державі.

література:

1. Комин В. В. Історія поміщицьких, буржуазних і дрібнобуржуазних політичних партій в Росії. - У 2 ч. - Ч. 1. - Калінін, 1970. - С. 196.

2. Мінц І. І. Історія Великого Жовтня. - В 3 т. - Т. 2. - М., 1978. - С. 514; Славін Н. Ф. З історії липневого політичної кризи 1917 р .// Історія СРСР. - 1957. - №2. - С. 133.

3. Бондаренко Д. Я., Крестовська Н. Н. Переговори Тимчасового уряду і Української Центральної Ради навесні і влітку 1917 року // Вітчизняна історія. - 2002. - № 2. - С. 83-96; Кудлай О. Б. Переговори Центральної Ради и представителей Тимчасова правительства (28-30 червня 1917 р.) // Український історичний журнал. - 1999. - № 6. - С. 43-54; Солдатенков В. Ф. Українська революція. Історичний нарис. - К., 1999. - 976 с.

4. З'їзди і конференції конституційно-демократичної партії. - В 3 т. -Т. 3. - Кн. 1. - 1915-1917 рр. - М., 2000. - С. 551.

5. Там само. - С. 554.

6. Там само. - С. 559.

7. Там само. - С. 564-569.

8. Там само. - С. 660, 662.

9. VIII з'їзд партії Народної Свободи // Вісник партії народної свободи. - 1917. - № 14-16. - С. 12.

10. Там само.

11. Там само. - С. 11.

12. Там само. - С. 15.

13. Там само. - С. 16.

14. Там само.

15. Мілюков П. Підсумки VIII з'їзду партії Народної Свободи // Вісник партії народної свободи. - 1917. - № 2. - С. 1.

16. Там само. - С. 3.

17. Яневський Д. Політичні системи України 1917-1920 років: Спроба творення и причини поразка. - К., 2003. - С. 93.

18. Верстюк В. Ф., Горобець В. М., Толочко О. П. Україна і Росія в історичній ретроспектіві: Українські проекти в Російській імперії. - К., 2004. - С. 434.

19. Винниченко В. Відродження нації. - К., 1990.. - Ч. І. - С. 167-168.

20. Український національно-визвольний рух. Березень-листопад 1917 року: Документи і матеріали. - К., 2003. - С. 430.

21. Державний архів Російської Федерації (далі - ГАРФ), ф. 523, оп. 2, д. 24. - Арк. 1.

22. Там само. - Арк. 2.

23. Там само. - Арк. 3.

24. Там само. - Арк. 5.

25. Там само. - Арк. 7.

26. Протоколи Центрального Комітету і закордонних груп конституційно-демократичної партії. - В 6-ти т. - Т. 3. 1915-1920. - М., 1998. - С. 380.

27. Там само. - С. 381.

28. Мілюков П. Н. Історія другої російської революції. - Мн., 2002. - С. 202.

29. Мілюков П. Н. Спогади. - М., 2001. - С. 630-631.

30. Відозва Центрального комітету // Вісник партії народної свободи. - 1917. - № 8-10. - С. 10; ГАРФ, ф. 523, оп. 2, спр. 22. - арк. 3-3 об.

31. Мануйлова А. А. Чому кадети пішли із 'складу Тимчасового уряду // Народна Свобода. - 1917. - 17 липня. - С. 2.

32. Нольде Б. Е. Договор' зй Радою // Мова. - 1917. - 7 іюля. - З 1.

33. Там само.

34. Солдатенко В. Ф. Назв. праця. - С. 250.

35. Реєнт О. П. У робітнях історичної науки. - К., 1999. - С. 58; Рубльов О. С., Реєнт О. П. Українські візвольні змагання 1917-1921 рр. - К., 1999. - С. 56.

36. Якупов М. Н. Діяльність констітуційно-демократичної партии в Україні (1917-1918 р р.). Автореферат на здобуття ст. канд. іст. наук. - К., 1994. - С. 15.

37. Верстюк В. Ф., Горобець В. М., Толочко О. П. Україна і Росія в історичній ретроспектіві: Українські проекти в Російській імперії. - К., 2004. - С. 442.

38. Постанови ІХ з'їзду партії народної свободи // Вісник партії народної свободи. - 1917. - № 11-13. - С.12-13

39. ГАРФ, ф. 579, оп. 1, д. 745. - Арк. 1.

40. ГАРФ, ф. 523, оп. 2, д. 22. - Арк. 11.



  • Ставлення кадетів до української державності в период Центральної Ради (березень-липень 1917 р.)