Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Запорізька Січ





Дата конвертації03.10.2019
Розмір9.47 Kb.
Типреферат

реферат

На тему: "Запорізька Січ

і запорізькі козаки "

Запорізька Січ була військовою організацією: козаки жили в куренях (військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман, який керував Січчю за допомогою козацької верхівки - старшини. Козаки здійснювали успішні походи в Крим і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). По річках і морю вони ходили на невеликих човнах, видовбаних з цілого дерева, які називалися чайками. По краях прикріплялися зв'язки очерету, що надавало додаткову стійкість. У козаків була кіннота, але все-таки основою їхнього війська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті козаки починають активно використовувати вогнепальну зброю - пищали, пістолі, невеликі гармати. По степу вони пересувалися на возах, які в разі нападу татар козаки встановлювали в квадрат і вели сильний вогонь по татарам. Прорватися в середину квадрата було дуже важко, і звичайно татари відступали.

Перебуваючи під верховною протекцією спершу польського, потім російського уряду, тимчасово під заступництвом кримського хана, запорізькі козаки увесь час свого історичного існування керувалися власним, звичайно ежедогодно сменявшимся і неодмінно неодруженим начальством.

Кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і військовий писар складали військову старшину.

Кошовий отаман з'єднував у своїх руках військову, адміністративну, судову і духовну владу. У воєнний час кошовий був «головним командиром», «фельдмаршалом» війська і діяв як зовсім необмежений диктатор: він міг викинути неслухняного за борт човна або ж на шиї з мотузкою тягти його за важким обозом; в мирний час він був «конституційним владикою» Запоріжжя і тому керував всією областю козацьких вольностей з їх паланками, селищами, замовниками й бурдюками;

виконував роль верховного судді над усіма винними і злочинцями, і тому карав винних за провини і визначав страту лиходіям за злочини; вважався верховним начальником запорізького духівництва і тому приймав і визначав духовних осіб з Києва в січову і паланочні церкви.

Обов'язки кошового полягали в тому, що він затверджував обраних на раді всіх слідували за ним чинів, узаконював розподіл «по лясам» землі, сіножатей, рибних ловель, звіриних відходів, розділяв військовий видобуток, військові доходи, царську платню, приймав нових облич у Січ, відпускав старих козаків із Січі, видавав атестати заслуженим товаришам, посилав ордера паланочній старшині, входив у дипломатичні відносини з сусідніми державами. Але при всій своїй силі кошовий отаман, однак, не був необмеженим володарем запорізького війська. Життя кошового отамана, як і інших старшин, анітрошки не відрізнялася від життя інших козаків.

Військовий суддя був другою особою після кошового отамана в запорізькому війську; як і кошовий отаман, він обирався на військовій раді з простого товариства. Суддя був охоронцем тих предковских звичаїв і віковічних порядків, на яких ґрунтувався весь лад козацького життя; в своїх рішеннях він керувався не писаним законом, як зовсім що не існували в запорізьких козаків, а чи переказами традиціями. Обов'язком військового судді було судити винних незабаром, право і безстороннє; він розбирав кримінальні і цивільні справи і коли правосуддя над злочинцями, представляючи, однак, остаточний вирок суду вирішувати кошовому отаману або військовій раді. Зовнішнім знаком влади військового судді була велика срібна печатка, яку він зобов'язаний був тримати при собі під час військових чи збор рад і прикладати до паперів, на яких ухвалювалося рішення всієї ради. Суддя, як і кошовий отаман, не мав ні особливого житла, ні окремого столу, а жив і харчувався разом з козаками свого куреня. Головним доходом судді було царське жалування.

Військовий писар, як і кошовий отаман і військовий суддя, вибирався товариством на загальній раді і завідував усіма письмовими справами запорізького війська. Обов'язок писаря вважалася в Запоріжжі такої важливої ​​і відповідальної, що якби хто інший, замість нього, насмілився писати від імені коша кому-небудь або приймати листи, що надсилаються на ім'я писаря, того без пощади страчували смертю. Значення військового писаря в Запоріжжі було дуже велике. Вплив військових писарів було в Запоріжжі, що більшість з них залишалося на своїх посадах протягом багатьох років беззмінно. Зовнішнім знаком достоїнства військового писаря була в довгій срібній оправі чорнильниця - каламар.

Військовий осавул, так само, як кошовий отаман, суддя і писар, обирався загальною радою з простих козаків низового товариства; обов'язки військового осавула були дуже складні: він спостерігав за порядком і благочинністю між козаками в мирний час у Січі, у військове в таборі; стежив за виконанням судових вироків за рішенням кошового чи всієї ради, як в самій Січі, так і у віддалених паланках війська; робив наслідку з приводу різних суперечок і злочинів у середовищі сімейних козаків запорізького поспільства; заготовляв продовольство для війська на випадок війни, приймав хлібну і грошову платню і, за наказом кошового, розділяв його згідний посади кожного старшини; охороняв усіх проїжджали по степах запорізьких вольностей; захищав інтереси війська на прикордонній лінії; посилався перед війська для розвідки про ворогів; стежив за ходом битви під час бою; допомагав тій чи іншій стороні в жаркі хвилини бою. Зовнішнім знаком влади запорізького військового осавула була дерев'яна палиця, на обох кінцях скована срібними кільцями, що він зобов'язаний був тримати під час військових зборів. Життя і доходи військового осавула були такі ж, як і військового писаря; але платні він одержував 40 карбованців на рік. У помічники військовому осавулу вибирався військовий подасаулій, а на випадок війни військової обозний, що відав артилерією і військовим продовольством і розділяв всі праці осавула.

Посада курінних отаманів, які називаються просто «отаманом», числом 38, по числу куренів у Запорізькій Січі, як і інші, була виборна; в курінні обиралася людина розторопний, хоробрий, рішучий, іноді з колишньої військової старшини, а здебільшого з простих козаків; вибір курінного отамана відомого куреня складав частку справа тільки цього куреня і виключав утручання козаків іншого куреня. Курінні отамани насамперед виконували роль інтендантів у Січі; прямою їх обов'язком були доставка провізії і дров для власного куреня і збереження грошей і майна козаків у курінний скарбниці; тому у курінного отамана завжди знаходилися ключі від скарбниць, що в його відсутність ніхто не смів брати, якщо на те не було дозволу від курінного. Курінні отамани піклувалися про козаків свого куреня, як батьки про власних дітей і, в разі будь-яких провин з боку козаків, винних карали тілесно, не просячи на те ні в кого дозволу. Улюблених курінних отаманів запорізькі козаки слухалися іноді більше, ніж кошового чи суддю, і тому часто через курінних отаманів кошовий отаман у важких і небезпечних питаннях або випадках діяв і на настрій усього війська. Нездатних, п'яниць, недбалих або просто не зуміли сподобатися козакам курінних отаманів козаки негайно скидали і навіть іноді страчували смертю.

Після військової старшини і курінних отаманів випливали так звані «батьки» або «старики», «сивоусі діди», «знатні райці», тобто колишні військові запорізькі старшини, або залишили свої посади по старості років і через хворобу, або поступилися їх іншим після військової ради. Досвідченість, прославлена ​​відвага, відчайдушне молодецтво в молоді роки - давали їм право на величезний моральний авторитет у середовищі запорізького війська. Це були «стовпи» усього низового війська, носії всіх його переказів і строгих виконавців козацьких звичаїв. На радной площі «сивоусі діди» займали місце негайно після військовий старшини; в нарадах по куренях-негайно після курінних отаманів; під час війни управляли над окремими загонами і навіть іноді над самими полковниками; при відправці «листів» від січового товариства приписувалися негайно після імені кошового отамана, а після смерті користувалися такою честю, що, при їхньому похованні, один раз палили з гармат, «а з дрібної рушниці більш, ніж по іншим простим козакам».

За військовою старшиною йшли військові служителі - довбуш, гармаш, товмач, кантаржей, шафар, канцеляристи і шкільні отамани.

З кримінальних злочинів найбільшим вважалися: зрада, вбивство козаком товариша; побої, заподіяні козаком козаку у тверезому чи п'яному вигляді; злодійство чого-небудь козаком у товариша і приховування їм краденої речі: «особливо суворі були за велику крадіжку, за яке, якщо тільки двома достовірними свідками в тому доведуть, стратять смертю»; зв'язок з жінкою і содомський гріх через звичаю, що забороняв шлюб січовим козакам; образа жінці, коли козак «зганьбити жінку не по пристойності», тому що подібний злочин «до знеславленими всього війська запорізького простирається»; зухвалість проти начальства, особливо щодо чиновних людей російського уряду; насильство в самому Запоріжжі або в християнських селищах, коли козак віднімав у товариша коня, худобу і майно; дезертирство, т. е. самовільна відсутність козака під різними приводами в степ під час походу проти ворога; гайдамацтво, т. е. злодійство коней, худоби і майна у мирних поселенців українських, польських і татарських областей і проїжджали по запорізьких степах купців і мандрівників; привід у Січ жінки, не виключаючи матері, сестри або дочки; пияцтво під час походів на ворога, завжди вважалося у козаків кримінальним злочином і ведшее за собою найсуворіше покарання.