|
Вступ
Микола Костомаров - український и російський історик, етнограф, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1 876 р.), Один з керівніків Кирило-Мефодіївського товариства, автор історічніх ДОСЛІДЖЕНЬ «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Бунт Стеньки Разіна »,« Північноросійське народоправство »,« Російська історія в жіттєпісах ее найголовнішіх діячів »та других робіт.
Внесок М.І. Костомарова в історічну науку БУВ Величезне. Яскрава оцінку творчості М.І. Костомарова Зробив визначний історик та політичний діяч XX ст. М.С. Грушевський, назіваючі его трибуном, агітатором та полемістом. Історичний критицизм вченого "з особливими пріємністю звертався на скидання з Місць старих канонізованіх фетішів: псевдонауковіх догм, загально Визнання національніх легенд, Офіційно освячення героїв. З НЕ меншим завзяттям ... він розбівав ідеологічні Підстави старорежімної царської Росії - розвінчану офіційною тріадою" православ'я, самодержавства і народний "Міколаївську Россию ..." [див .: 1, с.111].
«О.О. Кізеветтер віділяє в творчості М.І.Костомарова декілька напрямків. У більшості історічніх ДОСЛІДЖЕНЬ увага зосереджена на вівченні побуту народних мас та спрямована проти перебільшення історичної роли окремий діячів, зокрема І.Сусаніна та Д.Донського ". Найбільш значні дослідження історика прісвячені подіям та епох, в якіх на Першому плане стояли Масові народні Рухи -" Богдан Хмельницький "," Рунна "," Мазепа "," Гетьманство Виговського "," Гетьманство Юрія Хмельницького "," Смутні часи Московського государ-ства "," Бунт Стеньки Разіна "та ін. ЦІ праці та їхня ідейна спрямованість віклікалі гарячу полеміку з М.П. Пого інім, І.Є. Забелінім та С.М.Соловйовім. [див .: 5, с.6]
Блискучії оцінку творчості М.І. Костомарова давши его Сучасник, відомій дореволюційній історик В.О. Ключевській: "Російська історія була для нього музеєм, наповненим колекцією рідкісних або звичайних предметів. Він байдуже проходив повз останніх і зупинявся перед першими, довго і уважно милувався ними. І сталося по читаюча публіка отримувала прекрасну монографію в одному або двох томах і перечитувала її з насолодою, віднімав будь-яке бажання спрашівагь, як і з яких матеріалів побудована ота приваблива повість. Так накопичився ряд історичних образів, оторванньїх від історичного минулого і пов'язані не азривно з їх автором. Ми говоримо: це Костомарівські Іван Грозний, Костомарівські Богдан Хмельницький, Костомарівські Стенька Разін ... "[див .: 4, с.177-178].
Актуальність дослідження. Добрі слова про вченого-подвижника історії сказали его Визначні Сучасники М.Г. Чернишевського, Д.Л. Мордовець, О.М. Піпін, В.І. Семевській. Роботи історика високо цінілі О.І. Герцен, К. Маркс, Ф.І. Пісарєв, О.М. Горький та ін. Досліджувалі его спадщину й в пізніші часи (В.О. Замлінській, П.М. Попов, М. Лук, Ю. Пінчук, К.Б. Лемещенко). Саме тому необходимо дослідіті наукові праці вченого з точки зору сучасної історіографії, щоб віключіті Можливі помилки та по-новому оцініті, застосуваті усі Досягнення.
Мета дослідження - аналіз Наукової спадщини М. Костомарова, встановлення особливо історіософської Концепції вченого.
Досягнення поставленої мети предполагает Виконання таких завдання:
Проаналізуваті основні події, етапи життєвого шляху М. Костомарова.
Встановити Особливості подивимось М. Костомарова на роль народу в історії.
Дослідіті науково-громадська діяльність М.Костомарова.
Проаналізуваті дослідження М.Костомарова, прісвячені Українському козацтву.
Розділ 1. Життєвий шлях М. Костомарова
Костомаров Микола Іванович [літ. псевд. Ієремія Гапка; 4 (16) .5.1817-7 (19) .4.1885] - видатний український історик, етнограф та письменник. Народився у Юрасівці Острогозького повіту Слобідсько-Української губернії (ніні Ольховатського р-ну Воронезької обл.). У тисяча вісімсот тридцять дві Костомаров позбувся кріпацької залежності. Вчився у Воронезькій гімназії. У 1836 закінчив історико-філологічний ф-тет Харківського ун-ту. У грудні 1837 Склаві міжнародні по на звання кандидата, после чего вступивши на військову службу юнкером до Кінбурнського драгунського полку. [Див .: 2, с.357]. Залиш полк, знову прямує до Харкова, щоб доповніті свою історічну освіту. Почався новий период життєвого шляху молодого Костомарова. Юнак слухає лекції, вівчає історичні твори, осмислювалась прочитання. Весну 1 838 р. ВІН провів у Москві, відвідуючі лекції в університеті и працюючий в бібліотеках. Вже в цею годину історія стала для него «Улюблений до пристрасті предметом» .Веліку роль в его становленні зіграло спілкування з такими відомімі літераторамі и вчених, як філолог-славіст І. Срезневській, український поет и професор російської історії Харківський університету П. Гулак-Артемовський, письменник Гр. Квітка-Основ'яненко, співає и фольклорист О. Метлинського. Під враженнями від повістей Гоголя Костомаров й сам начинает писати літературні твори. Вже в 1838 р. ВІН видав під псевдонімом Ієремія Галка свой перший літературний твір - драму «Сава Чалий», написання українською мовою. Следующего року Вийшла збірка віршів «Українські балади», немного пізніше - «Гілка». [Див .: 18, с.221]. У 1840 Костомаров розпочав підготовку до складання іспітів на степень магістра історічніх наук, Які успешно витримала и здобувши Дозвіл писати дісертацію. Першу дісертацію «Про причини и характер унії в Західній России» подавши до захисту в 1841, но з Огляду на протест церковної влади ее Було вилуч й зніщено. У 1844 успешно захистів одному дісертацію: «Про історичне значення російської народної поезії». [Див .: 2, с.357].
«Весною тисячу вісімсот сорок-три р., Подавши в Харківський університет на захист дісертацію, Микола Іванович розпочінає роботу над історією Візвольної Війни 1648 -1657 рр. и Вивчення життя и ДІЯЛЬНОСТІ ее головного героїв. Ця тема стане найважлівішою в его жітті »[5, с.13].
Течение 1844-47 К. вчітелював у Віденській та 1-й Київській гімназіях, а Згідно БУВ ад'юнктом кафедри російської історії в Київському інстітуті Шляхетних дівчат. У Києві Микола Іванович збліжувався з ПРЕДСТАВНИК української інтелігенції М. Гулаком, О. Марковичем, В. Белозерськім, П. Кулішом, Т. Шевченка. Незабаром в їх колі зародилася и розвинулася ідея создания Суспільства, метою которого би була реалізація Ідей слов'янської єдності на принципах рівноправ'я народів, ліквідації кріпосного права, релігійній и соціальній свободі. Такою організацією и стало Кирило-мефодієвське общество. Костомаров розроб его основні Програмні, вікладені як в «Статуті и правилах», так и в «Книзі буття українського народу», відозвах «Брати українці», «Брати велікоросіяні и поляки» [див .: 18, с.222] .У 1847 Костомарова заарештовано и Відправлено до Саратова, де БУВ змушеній служити чиновником у губернському Статистичний комітеті. З 1 857 за Згідно правительства переїхав до Петербурга, де у 1859-62 БУВ екстраордінарнім професором ун-ту [див .: 2, с.357]. Про его майстерність лектора, про глибокий науковість лекцій и багатство їх фактичного матеріалу буквально З першого ж днів среди студентов ходили легенди. Майже Кожна лекція вченого закінчувалася овацією. Его слухачами були НЕ лишь студенти, но и колеги, друзі-Історики, письменники, митці. Много з них, у тому чіслі Т. Шевченка, М. Чернишевського, М. Добролюбов, І. Тургенєв, В. Белозерській, П. Куліш, М.Ге, В. Стасов, О. Піпін, Збирай по вівторках у Костомарова вдома, обговорюючі питання історії і сучасності. Разом з Деяк колішнімі членами Кірілло-мефодієвського товариства Микола Іванович заснував журнал «Основа», на страницах которого публікуваліся матеріали, прісвячені історії і культурі України. Деякі свои роботи надрукував в «Основі» и сам навчань ( «Дві російські народності», «Межі народної південноросійської історії» и ін.).
У 1860-85 - член-редактор Археографічної КОМІСІЇ, один з організаторів журналу «Основа» и редактор збірника «Акти Південної і Західної Росії». З 1861 по 1865 р. Костомаров написавши и видав более 200 робіт, среди якіх Такі крупні дослідження, як «Північноросійське народоправство», «Лівонськая війна», «Смутний час московської держави», «Останні роки Речі Посполитої», «Руїна», «Мазепа», три томи « Російської історії в жіттєпісах ее найголовнішіх діячів », а такоже багаточісельні повісті, Розповіді, нариси, дослідження в області фольклору. Велику роботу ВІВ навчань и як член Археографічної КОМІСІЇ. Їм були розшукані и оброблені чісленні історичні документи, что увійшлі до багатотомного видання «Акти, что відносяться до історії Південної и Західної России». М. І. Костомаров БУВ кож редактором трьох випусків «пам'ятників старовінної російської літератури». ВІН підготував до видання и відредагував твори Т. Шевченка (1866 р.), Брав участь в Публікації «Російської історичної бібліотеки», журналу «Вісник Європи», в багатьох історічніх з'їздах [див .: 18, с.224].
Оцінюючі науковий доробок Костомарова Рада Київського ун-ту в 1864 прісвоїла Йому вчений степень доктора російської історії. У 1876 К. Було звертаючись чл.-кор. Російської Академії Наук, 1869 Почесна членом Сербська вченого приятельства, а у 1870 - членом Південно-слов'янської Академії. Помер К. у Петербурге. Похований 11 (23) .4. на Волковського кладовіщі. [Див.: 2, с.357].
Розділ 2. Наукова діяльність М.І. Костомарова
2.1 Науковий доробок М. Костомарова
Науковий доробок Костомарова Величезне и різноманітній. Перший его твір «Сава Чалий, драматичні сцени на південноросійському мовою» Було Опубліковано в 1838 у Харкові. Основні історичні дослідження прісвячені вивченню історії українських земель 16-18 ст., Зокрема, монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879-1880), «Мазепа» (1882), «Мазепінці» (1884), «Останні роки Речі Посполитої »та розвідки« Гетьманство Виговського »,« Гетьманство Юрія Хмельницького »,« Павло Полуботок »,« Богдан Хмельницький данник Оттаманської Порти »та ін. Характерною особлівістю всех ціх праць є ті, что смороду базуються на документальних Матеріалах.
Костомаров - автор «Російської історії в життєписах її найважливіших деталей» (т. І-З, 1874-76). ВІН - Засновник народніцького напрямку в українській історіографії. У своих Працюю ВІН відстоював ідею самостійністі української нації, окремішність українського історічного процесса, Який, на его мнение, є втіленням вільнолюбного демократичного духу українського народу. Велику Цінність ма ють и етнографічні праці Костомарова: «Про історичне значення южнорусского народної пісенної творчості», «Історія козацтва в південноруських народних піснях» та ін. У тисячі вісімсот шістьдесят сім ним написано Передмова, а такоже упорядковано и відредаговано Зібрання творів Т. Шевченка - «Кобзар». К. є автором Великої кількості публіцістічніх статей, опублікованіх у 1860-80 на страницах часопісів «Основа», «Вітчизняні записки», «Современник», «Вісник Європи» та ін. видань. Костомаров - представник української школи письменників-романтіків. Его літературні твори відображають подїї часів Київської держави, Хмельниччини та Гетьманщини (поезії «Співець Митуса», «Ластівка», «Дід пасічник»; історічніх драми «Сава Чалий», 1638 и трагедії «Переяславська ніч», 1841 та ін.). Написавши кілька повістей російською мовою - «Сорок років» (1840), «Син» (1865), «Холоп» (1878), «Чернігівка» (1881) та ін. [Див.: 2, с.358].
2.2 Історіософська концепція М.Костомарова
«Мислитель Створив Власний історіософську концепцію, в Якій осміслює проблему" Україна і світ ". Спіраючісь на традиції романтизму, а такоже Ідеї християнської філософії, ВІН віокремлює Поняття народ як головну проблему свого поиска, а Поняття Україна Робить символом визволення, свободи нації »[16, с.14].
«Історія - це НЕ описание життя вождів и Ідей, а описание Прагнення, Дій и відчуттів народу» - таким Було кредо Костомарова, якому ВІН прагнув слідуваті впродовж Всього свого життя. Роздуми про Зміст історичної науки привели Костомарова до думки про пріорітетність історії народу и его духовного життя перед історією держави. При цьом почінаті нужно «з Вивчення свого російського народу, а оскількі живий тоді в Малороссіі ... то и решил почату з его Малоросійської Гілки, вівчаті якові нужно НЕ лишь по мертвих літопісах и записках, а й в живому Народі [див .: 18 , с.220-221].
«Поставивши своим завдання, - писав М.Грушевський, - розробляті «народну Історію» (як ВІН це називається в протиставлення заняття історією державною), й досліджуваті життя частин Російської держави, а не ее державного життя, что прітягало Рамус других історіків, - ВІН хоч нібіто Шановні історічною необхідністю об'єднання в централізованій державі колішніх автономних областей-земель, но всією душею ненавідів цей процес примусове об'єднання и всі насильства над народнім життям, что его супроводу, як явіща Глибока протівні моральному почуття и стіхійнім поріванням до свободи ірів ості, закладені в основу народнього життя. Всі сімпатії его лежали на стороні віявів народніх потягів до свободи, ініціятівності и боротьбу за своє самоозначення, а всі антіпатії звертає проти політики его обмеження »[див .: 1, С.ІІІ].
Найважлівішім досягнені М. Костомарова як історика стало відтворення безперервності українського історічногопроцесу. Его самостійність относительно загальноросійської та польської історії обґрунтовано в нізці монографій вченого, Які получил логічне Завершення у Працюю М. Грушевського, зокрема у знаменитому есе «Звичайна схема« русской »історії і справа раціонального укладу історії східного слов'янства».
Особливо слушно относительно значення наукових пошуків Костомарова та їх зв'язку з громадсько-Політичною діяльністю вченого є такі слова М. Грушевського: «... історична й публіцістічна праця Костомарова Досить послідовно розвивалась ті революційні Ідеї, что були заложені в его молодечіх« Книгах бітія Українського Народу », и сьомий виразности революційному духові, что віяв сильно и Непереможне спід ріжніх антикварних декорацій, завдячувала его наукова праця - НЕ вважаючі на ріжні старомодності й дівацтва автора - скроню, широку и трівку Популярність з ред поступовіх верств Всього Східнє-слов'янського світу: великоруська, українського и білоруського. Костомаров БУВ одним з предтеч Великої східнєевропейської революції. ВІН стели їй дорогу не менше чем Монтеск'є або Русо Великій французькій »[див .: 1, С.ІV].
2.3 «Дві руські народності»
У М. Костомарова найповніше осміслена ідея народності, что стала основною у романтізмі. Автор Робить акцент на самобутності, національній віокремленості українського, народу у мировой спільноті и поруч з російськім та польським народами, вісвітлюючі це у життя без работе "Дві руські народності". Незважаючі на ті, что дана праця є своєріднім етнопсіхологічнім Досліджень и обґрунтуванням ментальності українського народу, автор у такий способ віявляє своє україноцентрічне мислення, аргументує ідею української народності, паралельно віявляючі ее Неповторність.
Побудова дослідження на порівнянні двох народностей мала чітко окресленості політічну спрямованість. По-перше, М.Костомаров відшукує Нові переконліві аргументи относительно правомірного обґрунтування Утворення окремої української держави, віходячі сортаменту з национальной психології українського народу; по-друге, - це спроба автора наголосіті на НЕ ідентічності українського народу з російськім, підкреслюючі ЦІМ самобутність и самоцінність українців. Для обґрунтування своєї тези ВІН звертається до АНАЛІЗУ сутності української психіки, способу життя, ДІЯЛЬНОСТІ українця.
М.Костомаров такоже осміслів основні форми національного співжіття, Які, на его мнение, ма ють Відтворити суть буття українця, его псіхічного складу, моральних та Батьківщину традіцій. Такою оптимальною формою для українства, як считает ВІН, булу самперед громада. У політічному жітті М.Костомаров предлагает свою федеративну концепцію політико-суспільного устрою. Така форма політично-суспільного життя передбачало "створюваті поміж собою Добровільні товариства", Існування якіх НЕ ШКОДА незмінному праву особістої Волі. Федеративна концепція політично-суспільного життя, віключаючі всякий примус и насилля, Здійснює постулат непорушності індівідуальної Волі. Віходячі з визначення етнопсихологічних властівостей, М.Костомаров предлагает форму політічного життя прістосовуваті до національного характеру української нації.
М.Костомаров Уперше розкріває і "внутрішні принципи" чи причини буття українського народу, что окреслені сутністю его ментальності; обґрунтовує самобутність українського народу и его НЕ ідентічність з російськім народом. Серйозно рефлектує М.Костомаров и над такою ментальності Ознакою українського народу, як его релігійність. Суттєвім моментом у даного контексті є оцінка Костомаровим російського православ'я як духовного інструменту насаджування російської імперської політики и руйнації українських засад духовного життя [див .: 16, с.14-15].
2.4 М .І. Костомаров про козацтво
Досліджень козацтва як соціально-політічного явіща України Займаюсь много вчених. Альо Одне з найбільш обгрунтованих Вивчення козацтва провів представник ліберального руху XIX ст. М. Костомаров. Зокрема, в 68 публікаціях М. Костомарова (з-понад 300 робіт вченого) зустрічаються Поняття, пов'язані з козацтвом та его ролу в розвитку Суспільства на Україні. [Див .: 9, с.95].
У науке існує декілька теорій Виникнення та розвитку козацтва. На Основі багатьох наукових досліджень М. Костомаров розроб свою теорію. Підтрімуючі точку зору М. А. Максимовича, вчений визначавши козацтво як категорію соціально-політічну та історічну, а не етнічну. Причиною его Виникнення М. Костомаров вважаю Зовнішні фактори - напад татар на Україну и гноблення народу Литвою та Польщею. ВІН глибші Вівче соціальні процеси, что вінікалі в середовіщі козаків, проаналізував структуру козацтва, вказано на поділ козацького стану во второй половіні XVI ст. на нізовців, або запорожців и городових, або українських козаків. Стверджував, что между городових козаками з'явився стан підпомагачів, зобов'язання займатіся только Землеробство и домашнімі роботами. Вчений НЕ розглядав козацтво як явіще, властіве вінятково Україні. ВІН відзначав з'явилися козаків у середіні XVI ст. у різніх місцевостях России. З'явившись на берегах Дніпра и самовільно заснувавші Запорізьку Січ, смороду зустрічаліся такоже и в Східній Русі. На Нижній Волзі козаками називали Вільні працівники на річкових суднах. Его Висновок: слово "козак" у XVI ст. в широкому розумінні спріймалося як так кличуть входити гуляща людина, тобто особливо не зв'язана тяглом. Козацтво в широкому розумінні - це НЕ Особливий рід войск, а та маса народу, что шукала Волі и віражала "протест народу проти державного гніту" [див .: 13, с.47].
М. Костомаров вважаю, что на Україні козацтво здобуло Поширення у зв'язку з ее своєріднім географічним положенням (найбільш сприятливі клімат та землі), а такоже історічнімі умів, Які ще более Вказував "холопам", что НЕ Хотіли підкорятіся безправ'я, потяг до козацтва. У Менш заселення Південно-західніх Степове районах країни (на Брацлавщіні, Канівщіні, Черкащині) Із втікачів формувався порівняно однорідній прошарок громадян. Це Було вільне Збройних населення - козацтво, Котре в условиях сусідства з татарами лишь відстоювало свободу Боротьба проти татарських нападів, а й займаюсь "промисли и торгівлею" [див .: 12, с. 49]
Дослідження СУЧАСНИХ вчених підтверділі Висновки М. Костомарова з основних економічних вопросам. Розвиток торгового промислу набув важлівого значення у добу формирование козаччини. Військова здобіч, якові, например, за часів кошового отамана І. Сірка Збирай у Криму и Турции, поступово втрачає роль для розвитку та збагачення козацтва. Надалі Запорізька Січ все более превращается нема на фортецю, а на торторгове місто, своєрідну "вільну економічну зону" [див .: 9, с.96-97].
На Відміну Від поглядів Деяк сучасніків на козацтво, як на явіще споконвічне, М. Костомаров показавши его як Суспільно-політичне явіще, пов'язане з неминучий антагонізмом у феодальному суспільстві Взагалі.
Аналізуючі склад козацтва, М. Костомаров відзначів, что Вже при польських королях Сігізмунді І та Сігізмунді II Августі існувало два види козаків: одних набирали старості з королівськіх містечок и волостей, а інші Збирай у Вільні загони и Самі Собі оббирали керівніків. Виникнення козацтва М. Костомаров відносіть до кінця XV ст., Вказано на грамоту, видання в 1499 р. Київським міщанам, у Якій Вперше письмовий візначається Поняття "козак". Вчений вказує на ті, что козацтво и Січ вініклі НЕ з Волі панства. М. Костомаров дотрімується думки, что Запорізька Січ вінікла через кілька років после того, як Д. Вишневецький побудував військові споруди на острові Хортиця, и что Січ стала "ядром вільного козацтва", Пожалуйста утворювалося Із втікачів - селян та міщан, тобто з "народного Елемент ". Вчений НЕ дотрімувався якоїсь конкретної дати Утворення Січі. ВІН припускають, что спочатку постійне размещения "вільного козацтва" Було на острові Томаківка. Першу вказівку в письмовий актах про Заснування Січі вчений відносів до 1568 р. Его Висновки: "напевно, Утворення Січі вчинити НЕ Раптена, а поступово з так званої" сіроми ", Якій ні за чим Було шкодуваті на Батьківщині", або ще точніше - з "Сільських холопів", что НЕ Хотіли скорятіся своим панам "[див .: 12, с.113].
ВІН віділяв козаків городових и запорізькіх, а такоже "своєвільніх". Останні формуван в основном з "Панська холопів". Своєвільні козаки самостійно обираємо Собі керівніків. При цьом в самому козацькому стані існувала диференціація: "утворювалась козацька старшина, в протілежність Якій були козаки Прості, Котре називали Козацька чорний" [див .: 5, с. 786.]
Заслуговують на Рамус обґрунтовані погляди М. Костомарова на козацтво, як на продукт антагонізму феодального Суспільства, як на соціальний стан, в якому воскресли старі стіхії "вічової вольніці староруського світу", котрі завершував свою боротьбу Із самодержавством.М. Костомаров ВНІС Значний внесок у постановку, розробка та Висвітлення історічніх, політічніх и філософських вопросам Виникнення козацтва и организации Запорізької Січі. Певного мірою ВІН очистивши первісну Історію козацтва від фантастичних віміслів літопісців, описавши кошацькі и селянські повстання, что передувалі візвольній війні 1648-1654 рр., Ввів у науковий обіг цікаві Подробиці з польських и турецьких джерел про Козацькі битви за незалежність, включно до їх МОРСЬКИХ перемог .
Таким чином, за М. Костомаровим, в Основі Виникнення козацтва на Україні лежали явіща, что малі місце в історії других слов'янських народів, головні чином соціально-економічні мотиви та протіріччя в суспільстві.
У широкому діапазоні творчих пошуків визначний вченого головне місце займає пильний Інтерес до БОРОТЬБИ українського народу за своє соціальне и національне визволення. Саме опозіційність до самодержавства, Інтерес до історії масових народних рухів и ставити основнову Цінність історичної та Наукової спадщини М. Костомарова [див.: 9, 101].
2.5 «Книга буття українського народу»
«Закон Божий (Книга буття українського народу)» - Унікальний за змістом и частиною твір видатних українського та російського історика, письменника й громадського діяча М. Костомарова, Викладає Програмні положення Українсько-слов'янська товариства святих Кирила й Мефодія, чи більш відомого нам під Назва Кирило-Мефодіївське братство.
«Любов до України, до ее истории в« Законі Божому », як и в других програмних документах братства, стала центром Усього ідейного НАВАНТАЖЕННЯ цього твору. Автор подає уроки історії України на тлі Загальної історії людства, в біблійно-епічному стилі Викладає трагічну минувшини нашого народу. Трактат можна умовно поділіті на три логічні части: 1. Про Бога, Всесвітню Історію, віру Христову. 2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Россию та віру Христову. 3. Про Україну, козацтво та віру Христову. Віруюча людина, за схемою твору, - то серцевина історічного процесса. Віра Христова веде ее до свободи. Тільки свобода Забезпечує Рівність, а отже, й щастя стран, народів, кожної людини зокрема. ВИЗНАЮЧИ, что Людський життя та Існування будь-якого Суспільства підкоряється законам Божим, М. Костомаров тім самим високо піднімав планку розуміння духовності й у жітті, й у пізнанні історічного процесса. За схемою молодого історика, полного осмислення, Визнання та розуміння Бога не осягнув жоден народ, но найближче підійшла до цього мила Йому Україна »[7, с.7].
Вже на качана твору М.Костомаров показує своє бачення всесвітньої історії. Народи, пише ВІН, забувші справжнього Бога, «.... повідумувалі Собі богів и стали за тих богів битися, и Почаїв земля поліватіся кров'ю и усіватіся Попель и кістками, а на всім мире сталося горе, и біднота, и хвороба, и нещастя, и Незгода ... ». Людство віддавна потрапляє у безкінечні біди, бо відумує панів, Які роблять інших людей невільнікамі.
Кілька разів у «Законі Божому» наголошується біблійне: «Всяка влада од Бога». Альо автор підкреслює, что влада винна підлягаті закону и сонмищу, тобто народному зібранню. А представник законної влади, Такі ненавісні за царату як урядник и правитель, насправді ма ють буті слугами, «жити просто и працювати для суспільства пильно, бо влада од Бога, а Самі смороду грішні люди и Самі послідніші, бо усім слуги».
М. Костомаров БУВ істориком народних рухів, Вивчай и розумів народну душу. Минувшина України; відкрівалась Йому, як Забута історія его народу. Як и всі інші народи й держави, пише ВІН, «не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала Собі козацтво, єсть то істеє братство ... і були козака между собою всі Рівні ...». Козацький приклад у визвольних змаганнях за часів Хмельниччини - вісь та героїчна, повчальна сторінка історії, якові так боялися Відкривати Українському народові его поневолювачі. Костомаров и его однодумці внесли до «Закону Божого» цілу Розповідь про козацтво, чим переступили цензорське табу, накладення на Цю тему. Від параграфа 76 й до кінця (Всього 109 параграфів) трактат розкріває роль козацтва и его вільного духу в історії України. Стріжневім є параграф 86, в якому говориться, что «козацтво піднялось, а за Їм увесь простий народ, вібили и прогнали панів, и стала Україна, земля козацька вільна, бо всі були Рівні и Вільні, но НЕ надовго». Справді, недовго малі ми свою державність. Все тут мовлю достеменно, без пієтету, без месіанства.
Автор торкається й других сторон історії: отношений України з Литвою, Польщею, Россией. Як і різному Складанний ЦІ отношения, но історик отмечает СПІЛЬНЕ: сусіди НЕ Хотіли жити з Україною «по-братерські - нерозділімо и несмісімо». М. Костомаров прямо й однозначно заявляє: «Але цього НЕ второпалі ні ляхи, ні москалі», тому смороду вчинили «найпоганіше діло» - розділілі Україну между собою [див .: 7, с.7-8].
2.6 Костомаров про місцеве самоврядування
У наукових дослідженнях и публіцістічніх Стаття представника українського лібералізму М.І. Костомарова чітко візначенні Ідеї про необходимость поєднаті політічну централізацію з децентралізацією місцевого управління. Відносна самостійність на місцях спріяє обмеження панівної бюрократії, запровадження всестановими представництва у місцевому керівніцтві, проведенню Деяк реформ, спрямованостей на Відміну тілесніх наказание, введених гласності СУДОВОЇ системи, послаблення цензури. У подалі ЦІ Ідеї були сістематізовані й трансформуваліся в політічну програму Земському лібералізму [див .: 17, с.88].
Вчений М.І. Костомаров провів дослідження правового питання про Перші представніцькі органи в структурі державної влади на Русі, что обмежувалі б абсолютістське й чіновніцьке свавілля влади.
У праці «Старовіні земські собори» ВІН провів дослідження роботи представніцькіх ОРГАНІВ в условиях правления руських царів та їх значення для Зародження и становлення народного самоуправління в структурі державної влади того часу. У XVI ст., Як писав М.І. Костомаров «основними ознака московського панування на Русі Було поглінання основних позитивних рис Земському обласного життя народу, знищення канонів вічевого ладу, что перешкоджало особістій свободі и спріяло поневоленним народних мас властью великого князя та его намісніків». Альо з годиною, продолжает ВІН, у стране «начали делать кроки до повернення областям Якщо не повної свободи, то певної участия жителей у місцевому управлінні» [див .: 8, с.7]
На мнение М.І. Костомарова, Виникнення Земському соборів та зборів віборніх людей усієї московської держави за наказом верховної влади в середіні XVI ст. спріяло здійсненню Деяк прогресивних змін у державі. А самє, после первого збору в Московії Було склад новий судебник, нові уставні грамоти, в якіх указувалося, что по всех містах держави громадяни Самі повінні вібіраті старост и Деяк других керівніків. Такоже суд і місцеве управління, согласно з цімі документами, передавалися "від Царське представителей до народу в особі вибраних ним посадових осіб. Слід Зазначити, что ніякіх законоположень про скликання віборніх для Земському собору, ні умов, за Якими ВІН проводівся, що не Було предусмотрена. вчений вважаю, что основною метою скликання соборів булу потреба верховної влади Говорити з народом, об'являті Йому свою волю й дізнатіся про погляд народу на яку-небудь подію. Надалі земські собори скликали в московській державі аж до качана правления цар я Петра Великого [див .: 8, с.10].
«З позіцій костомарівської ідеології лібералізму, земства відкрівалі можлівість різнім верствам населення України частково реалізуваті свои права, домагатіся правових та економічних свобод, повніше розв'язувати Місцеві господарські, соціальні й культурні завдання. Переважно частина Земському діячів формуван з представителей ліберальної інтелігенції та дворянства. Смороду були небайдужих до прогресивного розвитку
шкільництва, медицини, будівництва Шляхів, місцевого господарського й культурного життя »[10, с.47]
Як стверджував М.І. Костомаров, місцеве самоврядування має всегда спеціфічну правову форму в Кожній державі й Залежить від влаштую, історічніх, національніх та других Особливе. За однаковості ознака місцевого самоврядування в різніх странах по-різному вірішуються питання: чи представляються конкретні органи місцевого самоврядування Основний Глибинне рівень державної влади або чи є відокремленімі від держави, но взаємодіючімі з нею, спеціфічнімі Додатковий організаціямі управління справами Суспільства.
Із започаткуванням місцевого самоврядування держава робіла Перші Спроба Залучення громадян до Прийняття адміністратівніх РІШЕНЬ, и це наочно підтверджувало дієвість прав и свобод у суспільстві [див.: 10, с.48-49]
Висновки
Внесок М.І. Костомарова в історічну науку БУВ Величезне.
Хоч досі немає Наукової Біографії вченого та неупередженої и всебічної ОЦІНКИ его історічніх праць, чи можемо сделать деякі Висновки. Его наукова заслуга Полягає в тому, что ВІН Яскрава постановкою різніх проблем збуджував роботу дослідніцької думки Незалежності від того, чи вона спрямовувалась на подалі розвиток вісловленіх них положень чи на їх критику и спростування [див .: 5, с.5].
ВІН Створив цілу портретну галерею історічніх діячів, докладно досліджував много найважлівішіх проблем як української, так и російської історії, Вперше розглядаючі народ як ее головну рушійну силу. «Історія - це НЕ описание життя вождів и Ідей, а описание Прагнення, Дій и почуттів народу» - таким Було кредо Костомарова, якому ВІН прагнув слідуваті впродовж Усього свого життя.
Головного своим завдання історик вважаю Розкриття "народної історії" на протівагу історії державніцькій. Свою точку зору з цього питання Микола Іванович відстоював принципова и безкомпромісно.
Розроб Вперше много вопросам Із історії козаччини, М.І. Костомаров Виступивши проти ультрадержавніцькіх поглядів С.М.Соловйова, продовження потім П.О.Кулішем на козаччини як елемент руйнівній, протігромадській и протідержавній, что НЕ Хотів працювати, а Бажан жити за чужий рахунок. Микола Іванович доводити, что русский козаччина - це український народ, и ее нельзя відірваті від народу. Вчений-патріот своими дослідженнямі Вперше підняв завісу над багатьма історічнімі фактами и явіщамі історії України, вісвітлів героїчну боротьбу українського народу проти релігійного, національного и соціально-економічного гніту шляхетської Польщі. Вчений громадянин відстоював право на Існування української мови и літератури, за виховання дітей, видання науково-популярних книг и переклад Євангелії рідною мовою.
М.І.Костомаров Вперше в вітчізняній історіографії обґрунтував и ставши широко використовуват в своих Працюю Такі Важливі історичні джерела як пісні, перекази, легенди. Саме смороду стають темою его Другої магістерської дисертації "Про історичне значення російської народної Поззо". Працюючий в багатьох вітчізняніх и зарубіжніх архівах та книгосховища, вчений виявило и ввів до наукового обігу Величезне Кількість документів. Чи не дерти Із вітчізняніх історіків Микола Іванович вислови сумнів в достовірності літопісів, піддав їх критичному РОЗГЛЯДУ, вказуючі на їх легендарність, суб'єктивізм та упередженість при вісвітлені Деяк подій. М.І.Костомаров проголосує російське самодержавство продуктом монголо-татарського поневолення, Пожалуйста засвоїлі московські князі и стали его насаджуваті на східнослов'янській грунт. Історик доводив, что централістічне самодержавство Було огидний и чуже народному життю [див .: 5, с.6].
Проблематика праць М. Костомарова має загальнолюдського сенс, конкретізуючі у науковому аналізі діяльність народів та окремий осіб. На мнение вченого, результати ДІЯЛЬНОСТІ попередніх поколінь є основою матеріального и духовного життя народу. Тому ВІН вважать, что світ історії НЕ может розглядатіся залежних від людської Волі. В цьом розумінні розвиток Суспільства є природно-історічнім процесом. Однако цею процес НЕ є автоматичності. Наразі матеріальні й Духовні спожи Суспільства трансформуються в інтересах его носіїв (націй, народностей, СОЦІАЛЬНИХ груп, окремий осіб) и реалізуються в борьбе та єдності їх зацікавлень [див.: 15, с.14].
Як один з провідніх теоретіків народніцтва в Україні М. Костомаров відіграв визначальності роль у формуванні народніцького напряму в українській історіографії, сповна вікорістовуючі здобуткі національного романтизму та фольклорно-етнографічніх ДОСЛІДЖЕНЬ народного життя, а такоже Ідеї вітчізняного месіанізму, панславізму, федералізму та егалітарізму. ВІН надававши ПРІОРИТЕТ народу, народний масам як вірішальному Чинник історічного процесса та пріділяв Рамус в основном вісвітленню Громадського рухів, повстань, других явіщ народної історії, хоча часто подавав останні в ідеалізованому та романтізованому виде. Для его народніцької Концепції характерне негативно Ставлення до роли централістічно-бюрократічної абсолютістської держави в історичному процесі. Проти обстоюваті українські Захоплення М.Костомаров змушеній БУВ сортаменту в політічному кліматі абсолютістської России, будучи Переконаний Прихильники еволюційного шляху поступу людського Суспільства.
М. Костомаров Зробив помітній внесок и в дослідження загальнометодологічніх проблем історічного процесса, проаналізувавші в науковому и Суспільно-політічному плане Зміст таких зрозуміти, як слов'янське питання, слов'янофільство, українофільство та много других.
Список використаної літератури
1. Грушевський М.С. З публіцістічніх Писань Костомарова // Науково-публіцістічні и полемічні писання Костомарова. - К .: Держвидав України, 1928. - 315 с.
2. Довідник з історії України (А-Я): посіб. для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. - К.: Генеза, 2001. - 545 с.
3. Золота книга української еліти: Інф.-іміджевій альманах у 6-ти томах. - К., 2001: ТОВ «Компанія« Євроімідж »», ЦНТ «Гопак». - Т.2. - с.72-73.
4. Ключевський В.О. Н.И.Костомаров // Неопубліковані твори. - М .: Наука, 1983. - 416с.
5. Костомаров М.І. Богдан Хмельницький: Історична монографія. - Дніпропетровськ: Січ, 2004. - 843с.
6. Костомаров М.І. Дві руські народності: Лист до ректора // Українська мова і література в школі, 2001. - №6. - с.58-63.
7. Костомаров М.І. «Закон Божий» (Книга буття українського народу) - К .: Либідь, 1991. - 40с.
8. Костомаров Н.І. Земські собори: Історичні монографії і дослідження. - М .: Чарлі, 1995. - 640с.
9. Лемещенко К.Б. М.І.Костомаров про козацтво як соціально-політічну силу Суспільства України ХVІ-ХVІІ ст .// Бюлетень Міністерства юстиції України. - К., 2006. - №1. - с.95-101.
10.Лемещенко К.Б. М.І.Костомаров про місцеве самоврядування як форму управління в українській державі // Часопис Київського ун-ту права. - К., 2007. - №2. - с.45-49.
11.Лук М. Феномен ментальності народу в історіософськіх концепціях українських романтіків (М.Костомаров и П.Куліш) // Освіта і управління. - К., 2006. - №3-4. - с.180-186.
12.Пінчук Ю.А.Історіческіе погляди Н. І. Костомарова: (Критич. Нарис) / Ю. А. Пінчук; АН УРСР, Ін-т історії. - К.: Наук. думка, 1984. - 190 с.
13.Пінчук Ю.А. Костомаров Н.І. 1817-1885гг. - К., 1992. - 231с.
14.Пінчук Ю. М.Костомаров: людина, вчений, громадський діяч // Історичний журнал. -, 2007 год. - №1. - с.3-16.
15.Пінчук Ю.А. Микола Костомаров як історик козацтва // Наукові праці історічного факультету ЗДУ. - Зап., 1999. - Віп.VІІІ. - с.264-265.
16.Сініціна А.В. Історико-філософські Ідеї українського романтизму (П.Куліш, М.Костомаров): Автореферат дис. Канд .. філософ. Наук. - Львів, 2001. - 20 с.
17.Скакун О.Ф. Політична і правова думка на Україні (1861-1917гг.) - К., 1987. - 496с.
18.Харченко Т.Н., Очкурова О.Ю., Рудичева І.А. 100 знаменитих людей України. - Харків: Фоліо, 2004. - 511с.
|