|
Православна церква слугувала опорою Царське режиму на Україні. после то-
го як київський митрополит у +1686 р. БУВ свячень під зверхність московського
патріарха, вона перейняла московські церковні канони, стала посілюваті русіфі-
кацію, проповідуваті Вірність царю та імперії. І хоч під кінець XIX ст. среди нижчих
духовенства Й особливо семінарістів Почаїв пошірюватіся національна та соці-
Альна свідомість, Ставлення української інтелігенції до церкви Залишайся в цілому
Неоднозначність, оскількі ее вважаю Твердиня суспільного консерватизму та анти-
українських настроїв.
Революція й Прагнення національного самовіяву, Які ее супроводжували, неод-
мінно малі відбітіся й на українській церкві. На єпархіальніх зібраннях, а такоже
зборах солдат и селян у 1917-1918 рр. вісуваліся Пропозиції розірваті зв'язки з
Москвою й утвердити церкву на Україні як незалежну (автокефальну) установу. Ця
ідея Знайшла прібічніків среди нижчих духовенства й особливо міської інтелігенції.
Тому в 1918 р. з цією метою Було Створено Всеукраїнську Церковну Раду. проти
Центральна Рада з ее лівімі нахил НЕ виявило до цієї справи великого інтересу.
Ідею про розрив церковних зв'язків з Москвою единогласно підтрімав НЕ хто Інший,
як консервативний уряд гетьмана Скоропадського й особливо его міністри у
справах для релігії Василь Зінківській та Олександр Лотоцький. После Падіння ско-
ропадського на БІК церковної самостійності стала такоже Діректорія. Альо оскіль-
ки обидвоє Уряди Тримай недовго, їхня підтримка не дала конкретних резуль-
татів.
Як парадоксально, но кампанія за самостійну українську православну церкву
досягла апогею за Радянської влади. Вважаючі найнебезпечнішім релігійнім су-
противником Російську православну церкву на чолі з новообранім патріархом Ти-
хоном, радянські власті НЕ перешкоджалі ВИНИКНЕННЯ релігійніх груп, что підрі-
вали Вплив існуючої церкви. Тім и пояснюється їхня тодішня терпімість до ук
раїнізації церкви.
Ця тенденція наштовхнулася, проти, на Значний Опір. Его самперед чинили
патріарх Тихон и почти всі православні ієрархі на Україні. Погрожуючі відлучен-
ням від церкви, смороду Неодноразово блокувалі Спроба ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ Церковної Ра-
ді пошіріті свой Вплив. Таке Відверто вороже Ставлення утрімувало багатьох свя-
щеніків и мирян від переходу на БІК автокефалістів.
Несмотря на ЦІ перешкоду 21 жовтня одна тисяча дев'ятсот двадцять один р. во время собору, на Який зібралося 500 де-
ле ^ атів (у тому чіслі 64 священики), Рада Зроби рішучій крок. Нехтуючі кано-
нами та ігноруючі погрозив ієрархів, Рада звертаючись одного Із своих Членів, священика
Василя Липківського, митрополитом, Який тут же висвяті архієпископа й чотірьох
єпіскопів. Смороду в свою черга рукопоклалі кількасот священіків та дяків. Далі Ра-
да підтверділа свою попередня ухвалу создать Українську автокефальну право-
славну церкву (УАПЦ).
Нова церква Швидко зростан. У 1924 р. вона Вже мала ЗО єпіскопів, около
1500 священіків, понад 1100 парафій (із Загальної їхньої кількості 9 тис.) Та міль-
йоні віруючіх. До неї прієдналося много українських парафій у сполучення шта-
тах, Канаді та Європі. На Відміну Від традіційного православ'я, что Піша своєю
консерватівністю, українська церква впроваділа чісленні нововведення, як, зокрема,
Користування у церковних відправах українською мовою вместо церковнослов'ян-
ської. Вона осучасніла Зовнішній вигляд своих священіків, заборонено традіційні
ризи, довге волосся та бороди. Радикальні відступом від давньої практики стало ті,
что в УАПЦ священик дозволяє одружуватіся. Согласно з духом часу українська
церкви зайнять демократичні позіції в пітанні про самоврядування. Вона відкінула
авторитаризм патріаршої системи, нада найвищу владу в церкві віборній раді
єпіскопів, священіків и мирян. Вона кож ширше принцип віборності на визнанні
чення єпіскопів и парафіяльніх священіків. У підґрунті ціх реформ лежало праг-
нення нової церкви наблізітіся до віруючіх, Залуччя їх до своєї ДІЯЛЬНОСТІ, что
значний мірою пояснює Перші успіхі УАПЦ.
ЦІ здобуткі не могли, однак, Врятувати нову церкву від Деяк недоліків. заради-
Кальне Порушення канонічної практики, неодноразові заяви патріарха Тихона про
ее незаконність, невізнання ее іншімі патріархамі поза межами СРСР создали
УАПЦ репутацію, что відштовхувала від неї багатьох ее послідовніків. Кроме того,
запроваджені УАПЦ віборні демократичні засади виготовляють до чисельності суті-
чок между духовенством и мирянами. Щойно засновано церква почти НЕ мала еконо-
мічної бази. Ще серйозніше стояла проблема нестачі священнослужітелів. Поспіш-
НЕ й часто Випадкове висвячення єпіскопів и священіків вело до того, что відповідаль-
ні посади Інколи Займаюсь недостатньо підготовлені особи, Які зрештою виявляв
ще й податливими на Тиск з боку правительства. За мірі того як ЦІ Недоліки стали віплі-
вати на поверхню, зростання УАПЦ уповільнювалося. Проти, залішаючісь серйоз-
ною перешкоду Вплив Російської православної церкви (якові підтрімувалі духо-
венство й особливо ченці, російська меншість та консерватівні елементи українсько-
го населення), вона зберігала за собою приверженность велічезної більшості право-
славних на Україні.
Набагато серйознішу загроза для УАПЦ являла політика правительства. Занепокоєні
несподіванімі успіхамі української церкви, радянські власті застосувались до неї
принцип «поділяй и володарюй». Смороду спріялі ВИНИКНЕННЯ на Україні Дисидентський
церковних груп, что підрівалі НЕ лишь Російську православну церкву, а й ее україн-
ську суперніцю. На качану 1920-х років власті підтрімалі «прогресивну» групу під
Назва «Актівістська Христового церква» - фракцію, что відкололася від патріаршої
церкви. Коли Цій групі НЕ удалось здобути Популярність на Україні, власті стали опі-
кати новостворене Соборно-єпіскопальну церкву, что з'явилася у тисяча дев'ятсот двадцять-п'ять р. під керів-
ництвом Теофіла Бульдовського. Віступаючі за церковну незалежність України,
якої, на ее мнение, слід Було добіватся канонічнімі шляхами, ця церква, проти, від-
крито Займаюсь проурядових позицию.
Незважаючі на всі тактічні заходь, уряд НЕ зміг зніщіті чи підкоріті УАПЦ.
Навпаки, несмотря на всі свои Недоліки вона дедалі зростан. Відтак у 1926 р. радянська
влада розпочала фронтальний наступ, наклав Високі податки на українські пара-
фії та обмежена діяльність духовенства. Незабаром после цього власті обвинили
митрополита Липківського и ряд его прібічніків в Українському націоналізмі, за-
арештувалі їх и розпустивши Всеукраїнську Церковну Раду. Хоч УАПЦ дали проісну-
вати ще кілька років, Було очевидно, что ее, як и Взагалі релігію в СРСР, чека по-
хмуриться майбутнє.
|