Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Дарфурський конфлікт





Скачати 12.46 Kb.
Дата конвертації22.10.2018
Розмір12.46 Kb.
Типреферат



план
Вступ
1 Передумови
2 Конфлікт
2.1 Події 2004 року
2.2 подій 2007 року

3 Особлива роль Китаю та Росії
Список літератури
Дарфурський конфлікт

Вступ

Дарфурський конфлікт - міжетнічний конфлікт в Судані, що вилився в збройне протистояння між центральним урядом, неформальними проурядовими арабськими збройними загонами «Джанджавід» і повстанськими угрупованнями місцевого негроїдного населення.

1. Передумови

Регіон Дарфур населяють представники різних народностей, які в принципі можна об'єднати в дві групи - чорношкірі африканці і арабські племена, що населяють регіон приблизно з XIII століття. І ті, і інші сповідують іслам, проте відносини між двома етнічними групами протягом багатьох століть відрізнялися напруженістю і призводили до регулярних збройних зіткнень. Аж до XX століття Дарфур був центр работоргівлі, причому чорношкірі та арабські работорговці змагалися один з одним при здійсненні набігів на сусідній Бахр ель Газаль для захоплення рабів і подальшого перепродажу в прибережні райони Африки. Етнічні групи конфліктували між собою і відносно обмежених земельних і водних ресурсів. В кінці ХХ ст. пустеля стала поглинати раніше придатні до проживання землі, заселені арабами-кочівниками, і ті стали мігрувати на південь, що призвело до загострення міжетнічних відносин.

Приводом до сучасного конфлікту стала угода між Хартумом і повстанцями Півдня про розподіл доходів від видобутку нафти. Чорношкіре населення Дарфура вважає, що в угоді не були враховані їхні економічні інтереси.

2. Конфлікт

У 2003 році проти уряду Судану виступили дві воєнізовані угруповання: «Фронт звільнення Дарфура», пізніше перейменовану в Суданський визвольний рух (SLM / СОД), і «Рух за справедливість і рівність» (JEM). СОД складалося в основному з народностей фур, загава і масалітов [6] і її бойові формування діяли в основному в районі кордону з Чадом [7]. Рух за справедливість і рівність в свою чергу складалося в основному з числа колишніх прихильників ісламістського лідера Хасана аль-Турабі [6].

25 лютого загони СОД захопили окружний центр Голо поблизу кордону з Чадом [8], а 4 березня її загони спробували захопити Ель-Фашер, але були відкинуті урядовими військами [7]. 6 вересня уряд і СОД за посередництва Чаду підписали угоду про припинення вогню, домовившись почати повномасштабні переговори щодо врегулювання конфлікту. Однак незабаром керівництво СОД звинуватило уряд в зриві угоди [9]. Зростання і інтенсивність конфлікту змусило владу перекинути в Дарфур великі військові підкріплення, більш широко і активно стала підключатися військова авіація. Уряд Судану задіяло організоване з місцевих арабомовних кочівників ополчення «Джанджавід» ( «дияволи на конях»), які регулярно здійснювали напади на чорношкірих фермерів, спалюючи при цьому цілі села і здійснюючи інші види насильства [9] [10]. Бойовики Джанджавід виганяли чорні племена для звільнення сільськогосподарських земель, але після відкриття родовищ нафти в південному Дарфурі в 2005 році головною їх метою стало створення "санітарних зон" навколо нафтових родовищ [11]

Озброєний конфлікт в Дарфур викликав масові потік біженців. За даними Верховного комісара ООН у справах біженців, тільки в грудні 2003 року в сусідній Чад перейшло до 30 тис. Чоловік, а до середини лютого 2004 року о сусідню країну бігло від 110-до 135 тис. Чоловік [7].

У лютому 2004 уряд після захоплення міста Тіні на кордоні з Чадом оголосило про свою перемогу над повстанцями, однак повстанці стверджують, що вони зберігають контроль над сільськими районами.

На початку 2003 повстанці напали на урядові війська. Не маючи в даному районі достатніми силами і не покладаючись на вірність військових частин, уряд використав проти повстанців авіацію і збройні загони міліції «Джанджавід», до складу яких увійшли представники місцевих арабських племен. Політичний конфлікт також придбав економічну (боротьба за земельні і водні ресурси між скотарями, в основному арабського походження, і чорношкірими хліборобами) і етнічне забарвлення, адже в ході бойових дій арабські села залишалися недоторканими, тоді як села, населені чорношкірими суданцями, спалювалися дотла.

Обидві сторони в конфлікті звинувачували один одного в серйозних порушеннях прав людини, включаючи масові вбивства, грабежі та зґвалтування мирних жителів. Проте чаша терезів вже незабаром схилилася на користь краще збройних загонів «Джанджавід». До весни 2004 кілька тисяч чоловік - в основному чорношкірих - були вбиті, і приблизно мільйону довелося покинути свої будинки, що призвело би до серйозного гуманітарної кризи. Криза прийняв міжнародні масштаби, коли більше ста тисяч біженців, переслідувані загонами «Джанджавід», ринули в сусідній Чад, що призвело до сутичок між «Джанджавід» і чадського прикордонниками.

2.1. Події 2004 року

Ще в 2004 році генеральний секретар ООН (на той час Кофі Аннан) попередив світову громадськість про реальну небезпеку геноциду в Дарфурі. Спостерігачі порівнювали дії «Джанджавід» з різаниною в Руанді, а застосовувані ними методи - з етнічними чистками в Югославії. У той же час віддаленість зони конфлікту вкрай ускладнювала можливість доставки гуманітарної допомоги сотням тисяч постраждалих.

На початку липня 2004 року регіон відвідали Кофі Аннан і держсекретар США Колін Пауелл. Африканський союз і Європейський союз направили представників для спостереження за припиненням вогню, угода про який була підписана в квітні 2004 року.

30 липня 2004 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію щодо кризи в Дарфурі, зобов'язує уряд Судану протягом 30 днів роззброїти загони «Джанджавід» [10].

Ліга арабських держав зажадала надати Судану більш тривалий термін і попередила, що Судан не повинен перетворитися на ще один Ірак. ЛАД категорично відкинула будь-яке військове втручання в зону конфлікту.

23 серпня 2004 року в столиці Нігерії Абуджі почалися багатосторонні переговори щодо врегулювання дарфурського кризи за участю представників дарфурських повстанських угруповань ( «Суданська визвольна армія» і рух «Справедливість і рівність»), суданського уряду і чинного голови Африканського союзу президента Нігерії Олусегуна Обасанджо.

Зустріч проходила під егідою Африканського союзу за участю Ліги арабських держав, а також Еритреї, Лівії, Уганди, Чаду і Малі. Переговори практичних результатів не принесли.

25 серпня 2004 Єврокомісія оголосила про виділення Судану гуманітарної допомоги на суму € 20 млн для подолання кризи в Дарфурі. Близько € 15 млн надано на покупку продовольства і медикаментів біженцям, інші € 5 млн виділялися миротворчим організаціям, що діють на території Дарфура. З січня до серпня 2004 Єврокомісія виділила Судану € 104 млн гуманітарної допомоги.

18 вересня 2004 Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію про події в Судані, яка зажадала від влади країни чинити тиск на бойовиків, які вбивають мирне населення в Дарфурі. СБ ООН зажадав від Судану більш активно співпрацювати з Африканським союзом у врегулюванні конфлікту. У Дарфурі до цього часу перебувало 80 інспекторів і 300 військовослужбовців з різних африканських країн (в основному з Нігерії). ООН зажадала від Судану значного збільшення контингенту Афросоюзу в Дарфурі.

Оглядачі відзначали невипадковість того, що резолюція пов'язувала проблему геноциду в Дарфурі з нафтою. Сам криза розгорілася буквально відразу після того, як в цій частині країни були виявлені колосальні запаси нафти. Її розробкою займаються французькі та китайські нафтові компанії, тому Судан в ООН підтримують Франція і Китай, а ось США виступають проти нього.

Суданський уряд вважає обговорення кризи в ООН втручанням у свої внутрішні справи і спробою США розв'язати агресію проти своєї країни.

18 жовтня 2004 року в Тріполі (Лівія) відбувся саміт за участю делегацій Лівії, Судану, Чаду, Єгипту та Нігерії, а також представників двох повстанських угруповань Дарфура, де була зроблена спроба врегулювати кризу силами самих африканців і уникнути застосування до Судану міжнародних санкцій.

Судан виступив тут з рядом ініціатив - запропоновано, наприклад, провести децентралізацію влади в провінції, створивши органи місцевого самоврядування. Судан також оголосив про згоду значно збільшити військовий контингент Африканського союзу в Дарфурі - з 465 до 4,5 тис. Чоловік. Однак, як заявив пізніше голова Африканського союзу Олусегун Обасанджо, кількість військ буде збільшено лише до 3,3 тис. Чоловік і не раніше початку листопада 2004 року. Для утримання військового контингенту в Дарфурі ЄС виділив $ 220 млн

На саміті в Лівії учасники домовилися, що проблему Дарфура потрібно вирішувати своїми силами, без втручання міжнародного співтовариства.

5 травня 2006 року в Абуджі (Нігерія) між урядом Судану і Суданським визвольним рухом (СОД) було підписано мирну угоду [12].

Увечері 29 вересня 2007 року більше ніж 1000 озброєних бойовиків Суданській визвольної армії напали на військову базу африканських миротворців Хаськаніта і після багатогодинного бою, захопивши, що знаходилися на базі зброю, вони спалили її дотла [13]. В результаті цього нападу загинули десять миротворців, сім з яких були з Нігерії. Рух за рівність і справедливість, в свою чергу звинуватили в інциденті безпосередньо урядові війська [14]. Слідом за цим суданська армія взяла місто Хаськаніта, після чого він був повністю спалений [15].

2.2. Події 2007 року

· У липні 2007 в Раду Безпеки ООН надійшов розроблений Францією, Великобританією і Ганою проект резолюції про створення 26-тисячного контингенту військ ООН для відправки в Дарфур. Контингент пропонується сформувати ООН і Африканським Союзом (АС). (Див. ЮНАМІД)

· У країні вже знаходиться 7 тисячний корпус військовослужбовців Об'єднаної африканської місії в Судані. Бажання взяти участь у миротворчій операції висловили КНР і Росія.

· Бій при Ель-Генейна - повстанці з JEM розгромили колону суданської армії [1].

Кількість жертв конфлікту оцінюється вже приблизно в 400 тис. Чоловік. Ще 2 млн залишилися без даху над головою. Міжнародний Комітет Червоного Хреста, одна з небагатьох гуманітарних організацій, що працюють за межами міських поселень і таборів для переміщених осіб, надає допомогу більш ніж півмільйону жителів сільських районів і представникам кочових спільнот. Операція МКЧХ в цій країні залишається другою за масштабами гуманітарною операцією МКЧХ в світі.

3. Особлива роль Китаю та Росії

Згідно щорічнику СІПРІ, з 2001 по 2007 рік основним прихильником суданського військового уряду були Росія і Китай. Так, в 2004 році на частку Росії довелося 99% від загального числа військових закупівель Судану - 297 мільйонів доларів. Згідно з тими ж даними, Росією було поставлено Судану в 2006 році 41%, а в 2007 році 96% зброї та боєприпасів, на загальну суму в 54 мільйони доларів. У 2008 Білорусією було поставлено Судану озброєнь на 72 мільйони доларів. [16]

Список літератури:

1. Africa | War in Sudan's Darfur 'is over', BBC News (27 серпня 2009).

2. Sudan, Darfur rebel group reach landmark deal. Presstv.com (2010-02-24).

3. Justice and Equality Movement (JEM) factions

4. National Redemption Front (NRF) alliance

5. Sudan Liberation Movement (SLM), під командуванням Міннаві

6. BBC Staff (24 February 2009) "Who are Sudan's Darfur rebels?" BBC News

7.В.П.Юрченко. Про становище в західних провінціях Судану, Інститут Близького Сходу (2004 р.)

8. Артур Блінов. Світ в обмін на нафту, Независимая газета (24 вересня 2007).

9. В.П.Юрченко. Конфлікт в Дарфурі; витоки, стан і перспективи, Інститут Близького Сходу (2005 г.).

10. Історія конфлікту в Дарфурі, «Взгляд.ру» (5 березня 2009).

11. Омар аль-Башир в Лентапедія, "Лента.Ру" (2005 г.).

12. С.Ю. Серёгічев. Можливі шляхи еволюції Республіки Судан: фактори і умови, Інститут Близького Сходу (2006 г.).

13. Сергій Коммерсант-Строкань. Африканських миротворців вибивають з Дарфура, Газета «Коммерсант» (02.10.2007).

14. Е.А. Кудрі. Ситуація в Судані: вересень 2007 року, Інститут Близького Сходу (2007 г.).

15. У Дарфурі спалено селище, повідомляє ООН, Російська служба Бі-бі-сі (07 жовтня 2007).

16. International arms transfers - www.sipri.org

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Дарфурский_конфликт