Крестовнікови

Я б хотіла розповісти про одних їх з найвидатніших підприємців - промисловців Крестовнікових.

Рід Крестовнікових був одним з найстаріших і згадувався в Писцовой книгах Костромської губернії ще в другій половині XVII століття. Частина сім'ї переселилася в Москву на початку XIX-го. Численні родичі брали участь в загальних торгових і промислових справах, але головне керівництво було зосереджено в руках Олександра Костянтиновича.
У 1847 році брати Крестовнікови побудували в сільці Поляна Московської губернії прядильную фабрику, перейшовши, таким чином, з торговців у промисловці; в 1853-му - стеаринової-миловарний завод в Казані, що став згодом хімічним. Це підприємство було в Росії першим у своїй галузі.
У 1847 році у Олександра Костянтиновича народився син Григорій - майбутній голова Московського біржового комітету. Він закінчив природне відділення фізико-математичного факультету Московського університету, опублікував в наукових виданнях ряд робіт з органічної хімії. На початку 90-х Григорій Олександрович зайняв в Товаристві братів Крестовнікових місце голови правління і активно взявся за керівництво різноманітними справами фірми. Щороку він їздив до Сибіру для організації скупки баранячого сала. Ці поїздки з санного шляху на конях - Сибірської дороги тоді ще не було - дали можливість ближче познайомитися з російською дійсністю того часу, переконатися, наскільки погано йдуть справи в селянських господарствах. Він став противником громади, вважаючи що перехід до хутірського господарства може сприяти піднесенню добробуту в селі.

Коротка характеристика Г.А.Крестовнікова, яку дає енциклопедія:

Крестовников Григорій Олександрович (1855-1918)
- директор правління (з 1887 р) і глава (з початку 1890-х рр.) .Фабрічно-торгового товариства братів Крестовнікових (стеаринової-миловарний завод в Казані, правління в Москві), член правління Товариства Московсько-Курської залізниці (1879 -1891), засновник (1892 р) і власник Московського товариства механічних виробів (завод в Подільському повіті, правління в Москві), член правління Московсько-Кавказького нафтопромислового товариства (1902-1912), голова ради Московського купецького банку (1903-1917 ), голова Московського біржового комітету а (1905-1915), член Державної ради (1906-1915), один з організаторів Торгово-промислової партії (1905 р), член ЦК "Союзу 17 жовтня" (з 1906 р)

З ініціативи Григорія Олександровича було створено Товариство Московського механічного заводу - першого в Росії з виготовлення ткацьких верстатів. Це своє починання Г.А. Крестовников вважав одним з найважливіших.

Приблизно в цей же час починається його робота в Біржовому комітеті. У 1896 році, під час Всеросійської виставки в Нижньому Новгороді, він очолює комісію експертів; з 1900-го був головою ради Московського купецького банку - найбільшого фінансової установи того часу.

Г.А. Крестовников був, без сумніву, одним з найвидатніших суспільно-промислових діячів в дореволюційній Росії, займав пост голови Біржового комітету в дуже важкий для країни час - після першої революції. У ньому не було ознак «партійності», він не боявся брати в найближчі помічники своїх політичних супротивників і вмів знаходити з ними спільну мову з питань професійним.

У Писцовой книгах Костромської губернії ще в другій половині XVII століття згадується селянин під кличкою «Крестовник», яка, мабуть, сталася від того, що він постійно брав участь в «хресних ходах». Його сини зберегли це прізвисько, і тільки пізніше з'явилася повна прізвище. Згодом частина сім'ї переселилася в Москву та інші міста. Так, за переказами сім'ї Крестовнікових, під час облоги Оренбурга Пугачовим, в 1773-1774 роках, постачальником на гарнізон був Гаврило Крестовников.

Від цього Гаврила Крестовнікова в сімейство Григорія Олександровича, голови біржового Московського комітету, у спадок перейшла ікона, перед якою, за сімейними переказами, прабабуся Григорія Олександровича молилася, коли Пугачов йшов брати приступом Оренбург.

У Москві Крестовнікови з'являються на початку XIX століття. За матеріалами для історії московського купецтва, зібраним Н. А. Найдьонова, вони складаються в московському купецтві з 1826 року, і перерахувати з міста Переславля-Залеського Володимирській губернії. Але, мабуть, вони були в Москві і раніше, так як в бібліотеці Московського біржового комітету збереглися листи одного з Крестовнікових, який розповідає про свої пригоди в Москві, зайнятої французами в 1812 році, і про те, як він звідти насилу вибрався. Збереглися також і баланси їх підприємств (від 1817 року), де вони брали участь з якимись іншими компаньйонами. Але з кінця 20-х років вони починають діяти самостійно.

У Костянтина Косьмич Крестовнікова, який помер зовсім молодим близько 1830 року, було сім синів, з яких тільки у старшого, Олександра Костянтиновича, і у Володимира Костянтиновича були діти. Решта померли бездітними. Всі брати спочатку брали участь в загальних торгових і промислових справах, але головне керівництво було в руках Олександра Костянтиновича.

У 1847 році брати Крестовнікови побудували в сільці Поляна Московської губернії, при станції Лобова, Савельевской залізниці, прядильную фабрику, перейшовши, таким чином, з групи торговців в промисловці. У 1853 році вони ж побудували в Казані стеаринової-миловарний завод. Згодом цей завод став і гліцериновим, і хімічним. Цим заводом до глибокої старості керував Йосип Костянтинович, який володів великими знаннями з хімії ...

Цей завод був в Росії першим за своєю спеціальністю і, після Жовтневого перевороту, став державним заводом по обробці жир речовин № 1.

Для характеристики одного з Крестовнікових старшого покоління я наведу інтерв'ю з приводу митної війни з Німеччиною, яке з'явилося в газеті «Новий час» у 1893 році. Ось як дивляться на справи В. і К. Крестовнікови, представники фабрично-торгового товариства братів Крестовнікових; фірма має деякі відносини з Німеччиною, відправляючи туди гліцерин і, хоча на теперішній війні не втрачає наразі, не вигадує, але готова і на втрати, аби вийти з честю з нинішнього становища.

«Інакше не можна, - говорив натхнені сивий дід Крестовников, - без втрат неможливо. Потерпимо, якщо потрібно. Але щоб з цього толк вийшов, а не один тільки розмова. Треба характер витримати. Досить раз ми підставляли наші потилиці. Досить. Пора і за свій розум взятися.

Адже ось ви, мабуть читали, що ми не встигли оголосити наші підвищені тарифи, як в Познані, якщо не помиляюся, вже деякі фабрики закрилися. Значить вже і Кранке. І існували, значить, вони виключно на наш рахунок, як чужеядное грибки і поліпи, отже, користь нам вже є від цієї війни. Є користь і від усвідомлення, що їм без нас ніяк не можна, а нам без них можна.

Тільки ми притримати, і вже погано: фабрики припинили свою дію. Адже це чудовий факт. І мимоволі згадається тут і Петро Великий, і його дубина. Поставив би він цього купує Познанський валізи, - хіба ми не можемо обійтися без Познанських фабрик. Навіщо ж ми утримуємо за свій рахунок цю ораву. Ні, безумовно, будь-що-будь, потрібно витримати характер, понести жертви, але вийти, нарешті, на свою дорогу. Що за опіка. Та й навіщо вони нам. Ми і без їхніх валізок і саквояжі- ков як-небудь викручуся, а ось як вони без нашого хлібця будуть обходитися, - ось це ми подивимося. Хліб адже для блізіра купується. Без хліба обійтися важкувато. Деяким чином можна з голоду померти ». У 1847 році Олександр Костянтинович одружився на Софії Юріївні Міліотті, і в 1885 році у неї народився син Григорій.

Майбутній голова Московського біржового комітету закінчив Московський університет по природному відділенню фізико-математичного факультету і, спільно з професором В. В. Мордвіновим, опублікував ряд робіт з органічної хімії в журналі Російського фізико-хімічного товариства, і в Берлінському хімічному суспільстві. Пропрацювавши близько року, після закінчення університету, на Казанському заводі своєї сім'ї, він вступив на службу в управління Московської-Купецькою, тоді ще приватної, залізниці. На початку 90-х років дорога була викуплена скарбницею, і Г. А., представляючи інтереси колишнього суспільства, увійшов в зіткнення з великими петербурзькими діячами, як Н. А. Вишеградський, С. Ю. Вітте, Поссьер і ін.

На початку 90-х років Григорій Олександрович повернувся в товариство братів Крестовнікових, де зайняв місце голови правління. До цього часу брати його батька досягли вже старості і йшли на спокій. Григорію Олександровичу довелося найактивнішим чином взятися за керівництво складними і різнобічними справами їх фірми. Йому доводилося щороку їздити в Сибір для організації там скупки баранячого сала. Ці поїздки, з санного шляху, на конях - Сибірської дороги тоді ще не було - дали йому можливість добре познайомитися з російською дійсністю того часу і, зокрема, з селянським господарством і переконатися, наскільки погано було з селянським скотарством. Він став противником громади і вважав, що перехід до хутірського господарства може сприяти піднесенню добробуту в селі.

З ініціативи Григорія Олександровича було створено товариство Московського механічного заводу, першого в Росії (за часом) по виготовленню ткацьких верстатів. Одним з найбільш важливих починань Григорія Олександровича було створення Товариства Московського механічного заводу - першого в країні, що виготовляв ткацькі верстати. У 1913 році в Росії було 249920 механічних ткацьких верстатів, кількість вироблюваної для них пряжі становило 22 мільйони пудів, щорічна кількість випущених тканин - близько 19 мільйонів пудів.

У 1878 році Морозови та Крестовнікови, здійснюючи двомісячну поїздку по Західній Європі з нагоди одруження Григорія Олександровича і Юлії Тимофіївни, дочки Тимофія Савича Морозова, відвідали товарно-промислову виставку в Парижі. Їх інтерес до технічних новинок був такий великий, що Т.С.Морозов з синами Савою і Сергієм і А.К.Крестовніков з сином Григорієм проводили на виставці впродовж дня - з ранку до вечора.

28 травня 1896 року в Нижньому Новгороді відкрилася Всеросійська промислова і художня виставка. Купецька "родова" молодь мала до цієї події пряме відношення. Сава Тимофійович Морозов був членом комісії по влаштуванню виставки, головою ярмаркового комітету, учасником з'їзду промисловців; Григорій Олександрович Крестовников - головою комісії експертів. Їх діяльність високо оцінило уряд.

У 1900 році Григорій Олександрович Крестовников брав участь у роботі Всесвітньої виставки в Парижі. Французький уряд нагородив його орденом Почесного Легіону - вищим орденом Франції, а імператор Микола II подарував звання почесного громадянина і спадкового дворянина.
Про всі перераховані вище факти говорять документи, що зберігаються в родині правнучки Григорія Олександровича Крестовнікова - Марії Михайлівни Каверзнева. Вона живе в Москві, кандидат медичних наук, зараз на пенсії. У Марії Михайлівни є "Сімейна хроніка Крестовнікових", написана в 1903 році Миколою Костянтиновичем, дядьком Григорія Олександровича. Для Юлії Тимофіївни і для Григорія Олександровича був зроблений подарунковий примірник - до 25-річчя їхнього спільного життя (вони вінчалися в Москві 11 червня 1878 року). Сестра Григорія Олександровича Марія написала в 1882 році свої "Спогади": про брата Григорія, про їхню дружбу з родиною Морозових, про знайомство з Юлією Тимофіївна - майбутньою дружиною брата. Рукопис "Спогадів" теж зберігається у Марії Михайлівни.
В "Сімейній хроніці Крестовнікових" є раннє свідоцтво про купецької благодійності.Прийшовши в Москву з Переславля-Залеського засновник династії Козьма Васильович Крестовников (1753-1814) і його діти в 1812 році пожертвували на Вітчизняну війну 50000 рублей2. Такі ж суми дали ще три представники купецтва Москви і князь Н.Б.Юсупов. Всього в 1812 році було зібрано москвичами на спорядження армії 1 мільйон рублів: 500 тисяч - від дворян і ще 500 - від московського купецтва, так що внесок Крестовнікових був помітним. У храмі Христа Спасителя в переліку народних жертводавців в 1812 році на 28-й мармуровій дошці було висічено ім'я і Козьми Васильовича Крестовнікова.

Приблизно в цей час починається і його робота в біржовому комітеті, при Н. А. Найдьонова. У 1896 році, під час всеросійської виставки в Нижньому Новгороді, він несе важку обов'язок голови комісії експертів; бере участь активно в те, що відбувається там торгово-промисловому з'їзді.

Г.А. Крестовников

Г. А. Крестовников був, без сумніву, одним з найвидатніших суспільно-промислових діячів, яких знала дореволюційна Росія, і це тим більше примітно, що його активна робота на командних посадах тривала порівняно недовго: близько десяти років (з 1906 по 1915 рік) : вона зводилася лише до двох моментів: головування в Московському біржовому комітеті і участі в Державну раду з виборів від торгівлі і промисловості. Правда, раніше він недовго був членом Московської міської думи, брав участь в біржовому комітеті, при Н. А. Найдьонова, але його яскрава, вольова і авторитетна постать -Виявити тоді, коли він зайняв пост голови біржового комітету. Він не ставив, до речі сказати, свою кандидатуру, він висував популярне в Москві ім'я С. І. Четверикова, але останній сам наполягав на необхідності вибрати Крестовнікова, і біржа пішла за ним. Для нового голови завдання було не легка. По-перше, у всіх на пам'яті була діяльність його попередника, двадцять п'ять років з гаком зберігав своє звання; по-друге, час було дуже важке, - Росія тільки що пережила першу революцію, і визначити позицію торгово-промислового класу, встановити віхи, за якими йому належало рухатися, - було справою вельми і вельми нелегким.

Мені вже довелося говорити, що в цю пору Москва як би випустила зі своїх рук «лідерство», не зумівши, або не бажаючи з'явитися центром всеросійських організацій промисловості і торгівлі, - то, що в недалекому майбутньому здійснив Рада з'їздів. Тут я тільки додам, що наголос потрібно робити на слові «не бажаючи», так як і Крестовников, і ті, на кого він спирався, - а це було величезне більшість тих, хто був пов'язаний з біржею, зовсім не прагнули тоді підставляти замість московської організації всеросійської.

Г.А. Крестовников відмінно розбирався в питаннях загальнодержавного значення; доказом цього є його промови в Державній раді, де він був одним з ораторів, яких слухали, але в порядку організаційному він відстоював самостійність - можна б сказати «самостійність» - біржового комітету в Москві. Це йому Московська біржа зобов'язана тим, що її комітет до самих днів революції залишився «сам по собі», - однієї з найвпливовіших промислових угруповань в Росії.

Я не знаю, чи любив Григорій Олександрович Петербург, але для мене безсумнівно, що він, як і багато інших московські жителі, недолюблював петербурзьке чиновництво і, особливо, чиновників від промисловості. Це яскраво позначалося на його відносинах, а за ним йшов і весь біржовий комітет з Радою з'їздів. Звичайно, офіційно комітет входив до складу петербурзьких угруповань: представники Москви були на з'їздах, де їх приймали з пошаною, і завжди садили на належні голові місця.

Григорій Олександрович бував і головою з'їзду, або головуючим на найбільших зборах, а все-таки відчувалося, що Крестовников не тільки «відображає» московські інтереси і настрої, але і сам сприяє цьому протилежний від однієї столиці іншої. І ця нарочито московська позиція Крестовнікова вельми сприяла посиленню і його авторитету, і його популярності. Рідко хто починав з ним суперечку в зборах біржових виборних. Так треба і додати, що до своїх головуючих обов'язків Григорій Олександрович ставився з надзвичайною сумлінністю і завжди повністю знав ті питання, які будуть обговорюватися, і міг дати всі довідки.

У його манері нести торгово-промислове представництво була ще одна особливість, яка теж чимало сприяла посиленню його авторитету. Я не дуже знаю, чи цікавився він політикою, як таковою, але в ньому не було і ознак «партійності». Він не боявся оточувати себе, навіть брати собі найближчими помічниками своїх політичних супротивників. З П. П. Рябушинським, який дивився на багато речей зовсім інакше, ніж Григорій Олександрович, вони досить довго разом дружно працювали, знаходячи спільну мову з питань професійним або з точки зору спільних інтересів промисловості.

В його фігурі був спокій, величавість. Чи не кричав, не метушився, не "кип'ятився». Він не був оратор адвокатського складу, але коли він говорив, у нього завжди було що сказати, і тому його уважно слухали.

Приблизно з 1900 року Григорій Олександрович був головою ради Московського купецького банку. Банківської організації тоді в Росії ще не було, а коли вона виникла, вона була в Петербурзі. Купецький банк був найбільшим фінансовим закладом, і інші банки групувалися навколо нього, утворивши, не формально, як би банківський комітет. Це надавало посади голови Ради як би суспільний характер і було згодом важливим доповненням до ролі Григорія Олександровича голови біржового комітету.

Григорій Олександрович був одружений на дочці Тимофія Савича Морозова, Юлії Тимофіївні. Це посилювало його зв'язок з московським бавовняним світом, який вважав його своїм.

Діти Григорія Олександровича і Сергія Володимировича продовжували життя сім'ї в її старих традиціях.

Маєток Загір'я, відносилося тоді до Сухановской волості Московської губернії, було оформлено на ім'я Юлії Тимофіївни. Так було прийнято в Росії в кінці XIX століття - оформляти будинку, особняки, дачі на ім'я дружин домовласників. У Загір'я були також дачі братів батька Григорія Олександровича. Юлія Тимофіївна була відома своєю добродійністю. Вона - попечителька Симоновський школи рукоділля на Арбаті, заснованої її дідусем Симоновим - батьком матері. У школі, яка закрилася в 1917 році, протягом чотирьох років навчали дітей кравецької справі, учениці жили в інтернаті. Юлія Тимофіївна - член опікунської ради про бідних Хитрова ринку, вона керувала будівництвом всіх установ Москви, створених на морозівські деньгі7. На гроші Юлії Тимофіївни були побудовані третій корпус Старо-Катерининської лікарні - в пам'ять про рано померлої молодшої дочки Алевтина - і пологовий будинок імені Сави Морозова при цій же лікарні - в пам'ять про брата.
У Загір'я, піклуючись про велику родину, важко хвора Юлія Тимофіївна в 1897 році купує ділянку землі у пані Маслової біля села Потапово, в двох верстах від села Суханова, і жертвує цю ділянку повітового земства для пристрою лікарні. У тому ж році лікарня була освячена і відкрита. Вона працювала дуже довго, її пам'ятають старожили.

На повному утриманні Юлії Тимофіївни і Григорія Олександровича була церковно-приходська школа, хоча церкви в Загір'я не було, оскільки все селище складалося з 26 хат. Але 29 чоловіків і 16 жінок Загір'я були грамотнимі8.
Загір'я упорядкована при Крестовнікових. У центрі стояв колодязь, біля нього - альтанка, лавочки. Село потопала в зелені садів і городів, тут були родючі землі, звідси везли овочі в магазини і на ринки Москви. Крестовнікови не хотіли, щоб залізниця, яка будується від Павельца до Москви, проходила через землі Загір'я, можливо, вони відкупилися і "чавунця" проїхала від Булатникова. Від Загір'я до Царицина Крестовнікови побудували шосе, назване в їх честь Крестовніковскім: від сучасної вулиці Липецької до Третьої Радіальної; початкова ділянка дороги не зберігся.
Крестовнікови прожили в Загір'я до революції, в 1918 році їх майно було націоналізовано. У 20 - 30-ті роки сюди перевели експериментальну базу плодово-ягідної станції. У двоповерховому будинку Крестовнікових в 1919 році була відкрита школа, яка проіснувала до 1973 року, коли Загір'я увійшло в межі Москви, і його поглинула масова забудова. Двоповерховий будинок міг би стояти ще не один десяток років, був він побудований добротно, красиво, з чавунними гвинтовими сходами. Його називали "Теремок", старожили його пам'ятають. Пам'ятають вони і добру бариню "Крестоніху", яка давала, наприклад, гроші на будівництво будинку багатодітній родині, що залишилася в 1905 році без годувальника, убитого під час заворушень в Москві.

Я хочу розповісти про одну з фабрик, заснованої промисловцями Крестовніковимі:

Бавовнопрядильна фабрика "Червона Поляна" - одне з найстаріших підприємств текстильної промисловості. Традиційно затвердилася датою заснування підприємства вважається 15 серпня 1850года, і пов'язана з фірмою "А. Крестовников з племінниками ".

У 1851 році фірма перейменована: - "Брати Крестовнікови"; в 1855 р - "Брати Крестовнікови і К"; в 1871 р утворено "Фабрично-торгове Товариство Братів Крестовнікових на паях".

Прядильна фабрика в Поляні почала будуватися в 1849 році і в 1850 році в першій половині серпня була пущена в хід. Фабрика складалася з двох поверхового цегляного корпусу з курних підвалом, і оснащена була обладнанням англійських фірм Говард-булла, Плат і Тейлор-Ланг і паровою машиною на 20 кінських сил. Потужність складає 6000 веретен.

У наступні роки йде постійне розширення виробництва за рахунок будівництва нових корпусів виробничого і допоміжного значення.
1912 рік - споруда останнього 4-х поверхового фабричного корпусу (тепер корпус №4).
До 1917 року Полянська бумагопрядильная фабрика випускала в добу 12 тон пряжі низьких і середніх номерів. Бавовна перероблявся в основному американський.

20 липня 1940 року, колектив фабрики указом президії Верховної Ради СРСР нагороджується за високі виробничі показники, урядовою нагородою - Орденом Трудового Червоного Прапора.

За 150 років підприємство пройшло багато етапів свого розвитку:
- в рік Жовтневої революції - націоналізацію фабрики.
- в 1920 році фабрика була передана Московському тресту трикотажної промисловості.
У роки Великої Вітчизняної війни - розрухи і голоду - сотні трудівників фабрики пішли на фронт, 423 з них віддали свої життя за незалежність Батьківщини.
Незважаючи на всі найбільші потрясіння і труднощі, що випали на долю росіян і колектив фабрики, підприємство постійно оснащувалося сучасним обладнанням і нарощувало потужності з випуску бавовняної пряжі.

Ось таким був рід одних з найвидатніших промисловців того часу.

Список літератури:

1.Буришкін П.А. Москва купецька. М., 1991. С.180.
2.Крестовніков Н.К. Сімейна хроніка Крестовнікових. М., 1903. Кн.1. С.25.
3.Петров Ю.А. Династія Рябушинських. М., 1997. С.96.
4.Буришкін П.А. Указ. соч. С.182.
5.Морозова Т.П., Поткина І.В. Сава Морозов. М., 1998. С.82.
6.Крестовніков Н.К. Указ.соч. С.125.
7.ЦІАМ. Ф.342, оп.6, д.71. Ульянова Г.Н. Жінки сім'ї Морозових. С.119.
8.Московская губернія за місцевим обстеження 1899-1900 рр. М., 1904. Т.1. Вип.3. С.236-237.