|
Контрольна робота на тему:
Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX ст.
До підпріємніцької ДІЯЛЬНОСТІ у першій половіні XIXст. залучаліся актівніше ті стани, что були значний краще забезпечені Кошта - поміщікі та купці.
Цім двом соціальнім групам и надалі вдаватися зберігаті домінуючі позиции у промісловості. Таку скроню пітому Вагу поміщіків среди організаторів промислових підприємств вдалині пояснював тогочасної відомій статистик Журавськкй, «Поміщікі, - позначають ВІВ, - в основном Виробники: смороду володіють головного и найважлівішою сумою приватного майна - землею, а значить, чималий Частина матеріалів фабричного виробництва. С помощью позик у кредитових установах смороду всегда могут мати у своєму розпорядженні велічезні капіталі для початкової организации закладів, та й організуваті ті заклади легше Їм через ті, что смороду Використовують Власні матеріали и робітніків ».
Наявність коштів, нагромадження за рахунок нееквівалентної торгівлі, такоже допомагать купців в организации виробництва, хоча Їм Деяк мірою перешкоджала Відсутність у першій половіні XIX ст. вільніх робочих рук. Однако, незважаючі на це, купецтво Вже в тій годину значний актівізувало свою промислову діяльність. За розрахунком дослідника соціально-економічних процесів на Україні переломної доби М. Бровер, Який вважать усі міські фабрики и заплави купецькімі через ті, что поміщіцькі, підприємства зосереджувалися в основном в маєтках, так представивши дінаміку розвитку купецького підприємництва: 1838 р. - 607 закладів, 1840 р. - 707 1847 р. - 752, тисяча вісімсот шістьдесят один р. - 1575.
Отже, купецькій капітал дедалі настійніше заявляє про себе у промісловості. Вже на годину Селянської реформи 1861 р. ВІН посів домінуюче становище. На 1861 - 1862 рр. купецькому Капіталу належало 72% промислових підприємств різного типу. Майже у повну розпорядженні купецтва знаходится швацькі, Ливарні, салотопні підприємства, тим часом як цукроваріння монополізувалі поміщікі. Географічно, поміщіцьке підприємство переважало у Київській та Харківській губерніях а купецьке - у Херсонській. За умов и Засілля ціх двох СОЦІАЛЬНИХ станів у промісловості лишь поодиноких - представник СОЦІАЛЬНИХ нізів - селянам - вдаватися пробита до лав більш-Менш значний промісловців.
До таких, зокрема, належали родини Сіміренків и Яхненхів, котрі започаткувалі Бурхливий промислову кар'єру ще за кріпосніцької доби. Розпочавші свою діяльність як дрібні торгівці, смороду викуп з кріпосної неволі и заснувалі в 1815 р. торговий дім, Який Вже на зламі двох епох БУВ відомій НЕ лишь в імперії айв Европе Нагромадівші кошти на торгових; операціях, смороду у 40-і рр. дерло у Російській імперії заснувалі парових цукрове виробництво на Ташліцькому та Городищенський цукрових заводах, за останнім словом техніки побудував Городищенський машино- и будівній завод и ціле Робітниче містечко з недільною школою, парафіяльнім Міським та технічним училищами, бібліотекою, театром, лікарнею та церквою. На жаль, промисловий Злет фірми БУВ припиненням ее крахом на качана 80-х рр. XIXст.
Бурхливий розвиток фабрично-заводської промісловості у лореформену добу віклікав зростання Нових СОЦІАЛЬНИХ сил и Посилення їх роли у Громадському та економічному жітті Суспільства. Інтенсівне індустріальне будівництво Пожалуйста розгорнулося, починаючі з 60-х рр. XIXст., Привело до того, что промислова буржуазія превратилась у вплівову часть класу капіталістів, котра спеціфічно булу пов'язана з передовим у технічному відношенні господарством, а тому виступала носієм технічного прогресу. Потребуючи дедалі более освіченіх кадрів, вона вільно чи невільно спріяла розвіткові як Загальної так и спеціальної освіти. Вміло пристосовуючи до кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього рінків, промислова буржуазія удосконалювала виробництво, вплівала на політику правительства, підштовхуючі его и далі по шляху Реформування економіки.
У период поглиблення розвитку ринкового отношений, что відбувався у 2-й половіні XIX ст. змінюваліся шляхи, форми та інтенсівність становлення буржуазії Взагалі и промислової зокрема. На цею процес Певна чином, уплівало и лореформеяне законодавство, Пожалуйста стімулювало Залучення до підприємництва демократичних нізів. У 60-і рр. Було ліквідовано обмеження у торгово-промисловій сфере для селян и міщан. Селянські свідоцтва 4-х розрядів скасовуваліся. На селян пошірюваліся ЗАГАЛЬНІ юридичні права, формально в течение дерло пореформений років усуваліся всі станові обмеження у підпріємніцтві. Підприємцем МІГ дива будь-хто, кому під силу Було прідбаті свідоцтво на право торгівлі чи промислу. Одночасно Певна категоріям промісловців надавався цілий ряд пільг. Так, від промислових зборів звільняліся дворянські підприємства в маєтках та селянські за іісцем-пропнскн власника, если в кожному з них Працювало НЕ более ,, 13 робітніків. Чи не оподатковуваліся млінарі, Олійниці, цегельні, лісопільні и тому подібні заклади, розташовані за межами міст. Усе це, з одного боку, спріяло шіршій участия у промисловому будівництві Менш заможніх прошарків Суспільства, а з Іншого, - підтрімувало Дворянська підприємництво, что, як ми відзначалі, Вже на годину реформи Почаїв поступат місцем купецькому.
Всі ЦІ Зміни були зафіксовані у положенні від 8 січня 1863 р. «Про мито за право торгівлі та других відів проміслів». Юридично ним візнаваліся за всіма країнами Рівні права в Галузі підпріємніцької ДІЯЛЬНОСТІ Це положення Залишайся незмінній аж до 80-х років, коли Зміцнення ринкова засідок віклікало Нові підході в оподаткуванні підприємців.
У тій годину, як створюваліся умови для торгово-промислової ДІЯЛЬНОСТІ суспільніх груп, что до того зазнаватися обмежень, поміщікі позбавляліся пільг, Які смороду малі у феодальному суспільстві Внаслідок реформ, и головного чином Селянської 1861 р, дворянство зізналася відчутніх матеріальніх Втрата, втративши Раптова ряду прівілеїв. Самперед воно Втрата дармову РОбочий силу, на Якій, по суті Тримай їхнє господарства Як позначають на з'їздах Сільських господарів, поміщікі после реформи зіткнуліся з труднощамі економічного характеру: бракувалась оборотних коштів, пріпіняліся позики з опікунськіх радий під заставу маєтків, які не існувало Законів, Які б регулювалися и забезпечувалі умови найняття РОБОЧОЇ сили, селяни, что викуп, чи не Бажан працювати за наймом, даже на Прийнятних условиях; кроме того, Залізничне будівництво, что активно розгорталося, відтягувало найбільш кваліфікованіх робітніків від поміщіцькіх підприємств, зростан ціни на робочі руки. Все це зумовлювало кризу поміщіцького господарства, складових частин которого були промислові підприємства.
До того ж, на качану 60-х рр. Було скасовано монополію поміщіків] у Галузі вінокуріння. Щоправда, за феодалізму на Україні ґуральніцтвом "Займаюсь й козаки, військові обівателі та однодвірці После реформи права на цею рід ДІЯЛЬНОСТІ, надавати всім тім, хто Придбай відповідне свідоцтво. Тому в цю, Фактично, суто Дворянська галузь промісловості начали пронікаті капіталі других суспільніх верств. Поміщікі, що не вітрімуючі конкуренції з боку технічно більш прогресивних підприємств купців, поступово вітісняліся з таких традіційно належно Їм галузь, як винокурні, Цукрова, борошномельно, салотопний, сукняна ТОЩО. даже проведень у 1890 р. В інтересах поміщіків закон про вінокуріння, согласно з Яким Преимущества надавати дрібнім підпріємствам, что находится у сільській, місцевості, тобто в основном в руках поміщіків, Юридично МАВ загально-новий характер. Фактично зніщувалася Дворянська монополія на землю. Обмеження, что існувалі у першій половіні XIXст. при купівлі-продажу землі для податного станів, у пореформений период Було ліквідовано (Проте за власниками землі зберігалося право на ЇЇ надра).
Отже, буржуазні реформи надавали всім станам Суспільства однакові права. Працелюбність, енергія, бережлівість, прітаманні Багата представник СОЦІАЛЬНИХ нізів - селянам, купцям, міщанам, допомагать Їм успешно займатіся підпріємніцькою діяльністю. Однако Такі возможности були не в усіх. Дух грюндерства, что панували у суспільстві нерідко спонукав підприємців до несправедливо Шляхів наживи, відвертого Шахрайство. Дуже точну характеристику цього ПЕРІОДУ подавши перший дослідник буржуазії П. Берлін: «На кінець 60-х років и на качана 70-х особливо яскраве розгоряється промислово-банківська вакханалія. Чи не только купці и промісловці, а й столбові дворяни беруть якнайширшого и жадібну доля у нашвнд-Коручо організованіх справах для. Жадоба нажите капіталі на промислових затіях, на ЗАЛІЗНИЧНИХ концесіях, на підрядах и поставках охоплює Добросердов вчорашніх поміщіків, что здатні були лишь проживати гроші ». Захоплюючою атмосферою збагачення перейняліся й зовсім інертні в некогда І, здавалось б, чи не дуже прідатні до підпріємніцької ДІЯЛЬНОСТІ науковці, адвокати, лікарі, Інженери.
Тодішній министр Шляхів сполучення граф Бобрінській у життя без доповідній запісці царю позначають: «Система посередництво между УРЯДОМ и акціонерамі, посередництво, Пожалуйста НЕ потребує ні капіталів, ні знань, ні кредитів, має своим наслідком ті, шо Кожна більш-Менш зацікавлена особа, яка прагнем особістої наживи и ледве знайомого з ходом справ у міністерстві чи. у Вищих установах, здобуває НЕ только можлівість, но й право буті за словником АКЦІОНЕРНОГО залізничного товариства ». Щоб якось залучіті -до залізничного будівництва более рядових капіталістів та пріпініті слекуляції вокруг него, уряд запровадів у 1874 р. Нові умови акціонування. Ефект від цього заходу БУВ незначна. Великі ділкі, добро опанувавші сітуацію, зумілі скупіті більшу часть акцій, що не гребуючі даже послуги підставніх осіб.
Кроме залізничного будівництва, Іншім потужного Джерелом нагромадження капіталів, что находится в руках поміщіків, стала вікупна операція. Український дослідник капіталістичного села М. Н. Лещенко позначають, что загальна сума вікупної позики по Україні становила понад; 490 млн. Крб. Кроме того, поміщікі малі отріматі безпосередно від селян і ще 13 млн. Крб. так званні Додатковий платежів. Зокрема, колішні ї поміщіцькі селяни України, Які здійснювалі вікупні операции на підставі указу тисячу вісімсот шістьдесят одна р. в течение 1861 - 1874 рр. Сплата поміщікам 79641628 крб., а за вікупнімі актами согласно з указом +1863 р. - 160045769 крб. Безумовно, Певна частина ціх Величезне коштів булу Використана дворянством для перебудови своих господарств на засадах капіталістічної економіки, для Заснування Нових и Розширення Вже існуючіх промислових закладів. При бажанні поміщікі могли кредітуватіся на пільговіх условиях у державному та Дворянська банках.
Натомість спостерігався Величезне відтік капіталів Із селянських господарств як за викуп землі так и у виде різніх податків. Все це брикатися Важко тягара на плечі селян и стрімувало розвиток пріватної підпріємніцької ініціативи. Аджея за розрахунком професора Янсона, Який досліджував матеріальний стан селян после реформи, Платежі колішніх кріпаків тріпільної Смуги ЛРН СЕРЕДНЯ наділі перевіщувалі прібутковість землі від 24 до 124%. У зв'язку з ЦІМ ВІН вісловлював мнение, як на перший погляд зовсім парадоксальну, про ті, что, мабуть, усім поміщіцькім селянам жилося легше за кріпацтва.
Щоб якось звесті кінці з кінцямі, селяни Найман на роботу та розвивали кустарні промисли. Однако даже для цього потрібні були первісні капіталі, якіх смороду НЕ малі. Чи не Було возможности селянину такоже вільно кредітуватіся. Кореспондент КОМІСІЇ по вивченню кустарних проміслів по Чернігівській губернії відзначалі, что «стан кредиту среди кустарів Надзвичайно жалюгідній, в грошах смороду відчувають скруту, а дістаті їх и кредітуватіся вірнім способом не ма ють змогі». Громадські й кредитні заклади були неспроможні задовольніті Попит кустарів, а міські банки не давали Їм кредитів. Послуги міськіх банків, як позначають в Матеріалах КОМІСІЇ Чернігівської губернії, могли користуватись лишь найбільш заможні ВЛАСНИКИ шкіряніх заводів, а дрібні Господарі малі звертатися до євреів-ліхварів, оплачуючі Їм за позички велічезні проценти '. Відсталі архаїчні форми кредитування розорювалі дрібніх кустарів, віжівалі лишь міцніші та спрітніші.
Напружені економічні змагання, хронічна нестача коштів покликали до життя у второй половіні XIXст.Нові організаційні форми. «Підприємства, набуваючі великих Розмірів, дедалі Частіше ставали НЕ Приватна справа, а колективна безособовою», - Зазначає сучасний дослідник П Г. Ріндзюнській. На зміну одноосібному йшов колективний капітал. Даже цукрозаводчик, Які ше донедавна за невелікі кошти могли обладнаті завод, змушені були шукати Собі партнерів по виробництву, оскількі підприємства з передову технікою и технологією Вже Вимагаю значний витрат. «Селянська реформа заставил заводчіків звернути Рамус на Надзвичайні спожи виробництва й сліді цього Вже помітні Невелічкі так звані сільськогосподарські заплави надійшло місцем перед чималий заводами, спорудження за паровими чи вогневою системою з комерційною метою ». Тім больше не під силу одноосібніку Було будівництво металургійних, машінобудівніх, суднобудівніх заводів та великих шахт и рудніків. Саме в ціх найбільш розвинутих и Економічно важлівіх галузь України Акціонерний капітал, до того ж іноземний, здобув переконливим победу.
Незважаючі на це, одноосібній капітал, Який залучав до своих лав Нові поколение людей та нові Суспільні прошаркі, зберігав ще Досить вагомий місце у промисловому ВИРОБНИЦТВІ України в течение Другої половини XIX ст. Свідченням тому є джерела, які ми маємо у своєму розпорядженні Смороду дають можлівість візначіті стає походження переважної части власніків одноосібніх підприємств фабрично-заводська типу. Так, найбільш повну и таким, что охоплює дані на кінець XIXст., Є «Список фабрик і заводів Європейської России» (під ред. В. Є. Варзара). Щоправда, и це видання ні з бездоганною, бо его укладачі Інколи Унікал вказуваті соціальну належність того чи Іншого підприємця. Кроме того, цею и подібні Йому довідники не включали Даних про підприємства, что підпорядковуваліся гірнічому наглядові
Таким чином, согласно Із «Списком» »на зламі двох століть потяг до промислового підприємництва на Україні виявило 2422 осіб (Табл. 1). Враховуваліся ВЛАСНИКИ підприємств фабрично-заводська типу, в якіх Працювало НЕ менше 15 робітніків, або Які були оснащені механічнім двигун, або малі річне виробництво від 2 тис крб. Серед власніків налічувалося 856 купців (35,4%), 589 - дворян (243%), в тому чіслі й титулована знати, чиновники різніх рангів, військові землевласнікі, 263 міщан (10,9% \ 63 селян (2,6% \ 64 (2,6%) - лікарі юристи, Інженери, про> армацев-ти, вчителі служітелі культу. Отже, на підпріємніцькому обрії разом з традіційнімі станами з'явилася зовсім нова група підприємців з інтелігентської верстви. кроме того, у списку зазначилися 98 іноземних підданіх і.4,0%) и 489 осіб, соціальний стан якіх не определена. Если порівняті ЦІ дані з тимі, что наводити у «Списку» тисяча вісімсот тридцять два р, впадає в око н дзвічайно Зросла Активність купецького підприємництва. Захопівші напередодні реформи 1861 р. лідерство у промісловості воно утрімувало его в течение Усього XIXст. Дворянська клас, як ми Вже позначають, змушеній БУВ поступитися, несмотря на певні Пріоритети І возможности Які ВІН МАВ, більш енергійний, здібній, підпріємлівій масі купецтва. Досить відчутніх Втрата зізналася и міщані, Питома вага якіх у Великій промісловості знизу более чем удвічі Натомість зріс Відсоток власніків закладів фабрично-заводська типу Із селян. Незважаючі на неспріятліві обставинні, что Складанний внаслідок здірніцької вікупної операции, селянство теж продемонструвало невтрімній потяг до промислового будівництва, хоча его Питома вага и не булу значний среди промислового загалу.
Безумовно, Відсоток селян-промісловців, так само як и міщан, МІГ буті віщим, Якби частина їх, розбагатівші, автоматично не переходжувала до стану купецтва. В цей час межа между хупцямі, селянами та міщанамі, Які Займаюсь торгово-промислова діяльністю, визначавши НЕ Стільки традіцій належністю до Певного стану, скільки заможністю. Розмивання стає рамок Набуль закономірності за доби ринкова отношений.
Нерідко до купецького стану пріпісувалісь І дворяни. Так, відомій промнсловець-цукрозаводчнк граф Бобрінській вважався вплівовім Московський купцем. Так само и до дворянства підпріємніцькій вітер заносного віхідців Із суспільніх нізів. «Ми бачим цукрозаводчіків, Які попали у дворянство Із селян, - писав один з Харківських поміщіків. - Ми знали їх батьків и дідів, Які були землероб и пастухами, а тепер їх діти Вже потомственні дворяни ». Це, зокрема, стосувалося таких лідерів национальной буржуазії, як Терещенки та Харитоненко.
Діяльність промісловців, як свідчіть «Список», найбільшої актівності Набуль в 80 - 90-ті роки, тобто во время аграрної кризиса. Саме в цею годину вінікла Переважно більшість промислових закладів. Так, з 2217 підприємств, зафіксованіх у Джерелі, 1458 (65,76%) засновано Якраз в останні десятіріччя XIXсгц452 (2038%> - у 60 - 70-ті роки и 307 0334%) - у дореформений час. Отже, найбільш плідним для промислової ДІЯЛЬНОСТІ стали останні два десятіріччя століття. Якраз на ЦІ роки пріпадає Завершення індустріалізації країни, становлення в основних рісах П промислового комплексу.
Аналіз «Списку» свідчіть, что одноосібне підприємництво розподілялося по галузь промісловості таким чином: найбільш компактна група буржуазії зосереділа свою діяльність у харчовій промісловості. Причем, всі соціальні прошаркі демонструвалі завидну Енергію самє в Цій групі виробництва. Більше половини промісловців (1217 осіб) Вкладай свои кошти V Цукрове, борошномельно, винокурні, Тютюнова, пивоварня, олійніцьку галузь промісловості, тобто Займаюсь переробка сільськогосподарської продукції. Если Додати сюди ше 205 осіб, комерційні Захоплення якіх були пов'язані з обробка волокнистих рослин та продуктів тваринництва, то стані зрозумілім тісній зв'язок підприємців-заводчіків самє Із сільським господарством и великим землеволодінням. Аджея найбільш чисельний власниками підприємств по переробці землеробської та тварінніцької продукції були поміщікі и купці Перші зосереділіся Виключно в згаданіх групах виробництв. З 589 поміщіків-промісловців у переробній Галузі Було зайнятості 476, або 80,8%.
Слідом за ними йшлі купці - 57,7% (494 чолД Які, маючі достаточно коштів, скуповувалі поміщіцькі та селянські землі и Фактично такоже ставали землевласнікамі. Так, протягом 1863 - 1882 рр. На Україні купці залучили для свого Розширення комерційного підприємництва 1812,6 тис дес. землі. До групи промісловців, зайнятості переробка сільськогосподарської сировини, входило 41,4% (109 чол.) міщан та 61,9% селян. Отже, Переважно більшість підприємців володіла закладами СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО профілю. Звичайно, їх число могло буті значний більшім , Аджея практично ма ж у кожному селі працювала крупорушки, млин, вінокурні Смороду НЕ увійшлі до згаданого списку через ті, что були дуже дрібнімі и розрахованімі лишь на удовольствие потреб мешканців села. например, у тисяча вісімсот вісімдесят сім р. лишь винокурні підприємств на Україні налічувалося около 8 тис Звісно, что в ході концентрації виробництва їх Кількість скорочував и в 1907 р. Вже зафіксовано лишь 569 - винокурень.
Если землевласнікі-поміщікі виявляв Інтерес Виключно до промислової переробки сільгосппродукції, купці разом з ЦІМ енергійно розвивали Галузі пов'язані з Обробка деревини, металів та виготовлення мінеральних Речовини. Цімі видами промісловості Займаюсь более третина купців, тобто 336 (39,6%) з 856 осіб.
Помірну Схильність до ціх галузь проявляли поміщікі, за вінятком Цегельний, кахляного виробництва (47 осіб), обробка металів и машинобудування (22 особини). Питома вага міщан у обробній промісловості становила немного более 54% (143 особи). Участь селян та інтелігенції тут була незначна, хоча третина останньої категорії підприємців Займаюсь розвитку виробництва групи VIII. Як бачим, матеріали «Списку демонструють тісній зв'язок одноосібного промислового підприємництва української буржуазії Із сітьськім господарством и Обробна промісловістю, яка такоже булу пов'язана основном з землею, ее Надрами
Як Вже позначають вищє, «Список" не містів Даних относительно гірнічозаводської промісловості, яка на Україні Набуль Бурхливий розвитку, а ее організаторі превратились в одну з найбільш вплівовіх груп буржуазії У вітчізняній історіографії цею прошарок підприємців грунтовно дослідив український історик В. В. Крутіков. За его данімі, абсолютно предпочтение у вуглевідобутку на качана 70-х років малі поміщікі. Смороду Провадо розробка вугілля на ВЛАСНА землях, что ставило їх у більш вігідне становище порівняно з іншімі групами підприємців, Які змушені були орендуваті чи купуваті землі
Одночасно з поміщікамі вугільну промисловість розвивали селяни (в основном колективно), козаки. У 60-ті роки свою Рамус на вугільну промисловість звернули І купці Так, купець Іванов взявши в оренду у князя Лівена вугільні розробки біля с Олександрівка Бахмутський повіту. Аналогічній контракт на розвідку землі Уклав Із селянами с. Бешів такоже Афроїм Шкатьніков. Проти це були лишь перші кроки купецького Капіталу в Цій Галузі
Більш потужній Приплив купецькіх кошті состоялся у 70-ті роки. Вже на І з'їзді гірнічопромісловців разом з поміщікамі засідалі купці А. Рейці К. Нейшільд, І Уманський, С Поляков, а Згідно до них долучень І. Прохоров, Е Максимов, Шушпанов. Проти Відсутність технічних знань, 'достатньої Фінансової ПІДТРИМКИ, обмеження, что існувалі в купівлі та оренді земель, негативно позначіліся на купецькому підпріємніцтві'
Разом з тим загострювалася конкурентна боротьба между ПРОМИСЛОВЦІВ. Например, у 1880 р. купцеві 2-І гільдії ІВАНОВУ довелося вести напруженного боротьбу за право на оренду шахти Дагмара, что в Лисичанськ, з купцем Єстеровічем та інженером Виноградовим. Можлівість Заплатити більшу Орендного плату, чем его конкуренти, стала останнім аргументом у Цій Битві на Користь Іванова, Інженер Виноградов тим часом перехопів право на оренду Іншої шахти - «Капітальної». За таких умов пробита до ешелону великих промісловців вдаватися купці Із значними капіталамі. Загаль про соціальний склад вуглепромісловців І ті Зміни, якіх ВІН зізналася в течение Другої половини XIXст ,, свідчіть таблиця № 2, и Землеробство зокрема.
|