візантійська імперія

"Візантійська імперія"

Візантія (візантійська ІМПЕРІЯ) - прийнятя в історичній науке назва держави, что утворілася напрікінці 4 ст. у східній части римської імперії. Назва походити від Візантії -колонії, заснованої у 7 ст. до н. е. віхідцямі з грецького міста Мегари на європейському березі протоки Босфор. Вігідне географічне становище КОЛОНІЇ - на перехресті світовіх торгових Шляхів - спричинилися до побудова тут імператором Константином 1 (324-337) новой столице імперії. Будівництво нового міста, названого Константинополь (місто Константина) розпочалося у 326 и Офіційно завершилося у 330. Нова столиця стала центром Світової держави, яка здобула Назву Східна Римська імперія (Імперія ромеїв) и проіснувала до 1453, коли Константинополь (Царгород) БУВ здобути турками.

Східна Римська імперія утворілася в результате розпад римської імперії, Який состоялся после смерти імператора Феодосія Великого (395) .Тоді в Кожній ее половіні з'явився самостійній Імператор: у західній - Гонарій (395-423), у Східній - Аркадій (395-408 ), которого вважають дерло візантійськім імператором. Територія В. охоплювала землі балканська пів-ва, Малу Азію, Сірію, Палестину, Єгипет, Лівію (Кіренаїку), часть Месопотамії, Вірменії та Грузії, а такоже Південь Кримського пів-ва (Херсонес), острови Егейського та Середземних морів (Кріт та Кіпр). Офіційною мовою у 4-6 ст. булу латинська, а Згідно - грецька.

Вже в Перші століття н. е., после Втрата Італією домінуючої роли в економічному жітті римської імперії, ее місце посідають східні провінції (особливо Мала Азія, Сірія та Єгипет), де ще в епохи еллінізму булу Створена система, что базувалася на Нових формах ведення сільського господарства. Важлівім фактором Було такоже зростання міст та торгівлі. Найбільшімі центрами Світової торгівлі були Константинополь, Антіохія, Александрія. Високий рівень розвитку економіки спріяв зміцненню В., яка у 9 ст. досягла найвищої могутності. За правления імп.Юстініана (527-565) Було проведено адміністратівну та законодавчо реформи, зміцнено централізацію держави, Створено міцну армію. Це дало можлівість В. Суттєво розшіріті свою теріторію. Були завойовані Північна Африка (533-534), Італія (555). Далмація, Південно-Східна Іспанія, Сіцілія, Сардінія, Корсіка та Балеарнські о-ві. Однако, Вже напрікінці 6 ст. імперія вступає в период глібокої кризиса и Вже до середини 8 ст. ее територія зменшується почти вдвічі. На качана 7 ст. спочатку перси, а Згідно араби завоювала Сірію, Палестину та Єгипет. У сер. 7 ст. на балканська пів-ві утворілося міцне болгарського царство. Тоді ж лангобарди підкорілі Собі теріторію Италии, де під контролем візантійських властей залиша лишь Равенна, Рим та Неаполь.

Лише на качана 8 ст. імператору Льву III (717-741) удалось Зупинити натиск арабів и стабілізуваті сітуацію на кордонах імперії. Впродовж Наступний трьох віків В. з переміннім успіхом вдаватися утрімуваті свои землі. На сході, внаслідок занепад Арабською халіфату, візантійцям удалось підкоріті Кілікію, Вірменію, часть Месопотамії, о-в Кіпр. Менш вдалині були воєнні Дії на Западе. Тут імперія Втрата Сіцілію, Мальту, Кріт (відвойованій у 2-й пол. 9 ст.). Найбільш важлівімі були взаєміні з Болгарією, яка на качана 9 ст. стала небезпечна ворогом імперії. У 811 хан Крум розгромив візантійське військо и обклавши Константинополь. Згідно его внук Симеон захопів почти всі володінні імперії на Балканах за вінятком Царгорода и Сопуні (м. Фессалонікі). Лише у 2-й пол. 9 ст. В. удалось ліквідуваті загроза зі сторони болгар, держава якіх у 1018 булу завойована и превратилась в одну з провінцій імперії.

У 2-й пол. 9 ст. на сході з'явилися турки-сельджуки, Які начали загрожуваті сх. провінціям імперії. У Битві при Манцікерті (тисяча сімдесят одна) візантійські війська зізналася поразка, а Імператор Роман Діоген попал у полон. После цього турки-сельджуки Швидко захопілі значний часть Малої азії и создали тут Рулінській (Іконійській) султанат. Одночасно на Западе актівізувалі воєнні Дії нормани, Які захопілі володіння імперії на Аппенінському пів-ві.

Під вплива Військових Невдача и в самій імперії загострюється внутрішньополітічна боротьба, яка проявилася у виступа великих землевласніків проти імператорської влади и зростанні сепаратних тенденцій в окремий провінція. Останній период розквіту В. пріпадає на правления тут дінастії Комненів. Завдяк проведенню ряду політічніх, економічних, адміністратівніх реформ феодального характеру, удалось стабілізуваті становище імперії. Однако, Вже напрікінці 12 ст. явнімі стають ознака кризового стану держави. Вона ще Знайшла сили стрімуваті натиск норманів на Балканах, с помощью хрестоносців Було відвойовано часть Малої азії. Альо во время IV Хрестового походу (1204) хрестоносці за дорученням Венеции, здобулі и пограбувалі Константинополь.

Візантійська імперія Припін Існування як політичне ціле. На ее уламках утворівся ряд феодальних самостійніх держав -Латінська імперія з центром в Царгороді та ряд залежних від неї Утворення (князівство Ахайя, герцогства Афіни, Наксос та ін.), Епірській деспотат, Ніклоська та Трапезундська імперії в Малій азії.

Німейська імперія Завдяк вігідному географічному стійбища и ряду реформ, проведених у ній представник дінастії Палеологів, Досить Швидко зміцніла и Вже у тисяча двісті шістьдесят-один Імператор Михаїл VIII Палеолог захопів Константинополь и відновів Візантійську імперію. Територія ее охоплювала пн.-зах. часть Малої азії, основнову часть Македонії та Фракії, ряд островів на півночі Егейського моря та південну часть Пелопонес. Однако и надалі становище імперії Залишайся Вкрай важкий. Зі сходу їй загрожувалі турки-османи, з півночі - Словаччина и болгари, часть островів захопілі венеціанці, а латінські ріцарі - Пелопонес и СЕРЕДНЯ Грецію.

Найбільш небезпечний ворогом В. були турки-османи, Які у 14 ст. захопілі землі балканська пів-ва и підійшлі до Константинополя. Останній візантійський Імператор Костянтин XII Палеолог (1449-1453) БУВ васалом Турции и володів лишь столицею. У тисяча чотиреста п'ятьдесят три турки после нетрівалої облоги штурмом здобулі Константинополь, после чего візантійська імперія перестала існуваті. Трапезундська імперія проіснувала до 1461 коли ее землі такоже були захоплені турками. Історія В. тісно пов'язана з долею народів, что в Різні епохи проживали на українських землях. У дерло століттях н. е. імперія контактувала з племенами, Які розселяліся у Прикарпатті, Прідністров'ї, Північному Прічорномор'ї, Криму. В часи т. Зв. "Великого переселення народів" тут пролягає шляхи, Якими кочові орди (Готі, гунни, авари та ін.) Переселялися до кордонів римської, а Згідно візантійської імперії. У 4-6 ст. на терітрію В. здійснювалі походи слов'яни -анти, что создали Перше державне слов'янське Утворення на українських землях - антського ПЛЕМІННИЙ союз. Згідно слов'яни розпочалі масово міграцію та теріторію балканська пів-ва, и Незабаром смороду стали домінуючім населення в окремий регіонах. В. После Утворення у 9 ст. Київської держави, ее контакти з В. стали широкомасштабними и багатограннімі, смороду охоплювалі політичне, економічне та культурне життя обох стран. Вперше історичні джерела згадують про великий похід русичів на Візантію в 860. Тоді князі Аскольд та Дір здійснілі Невдалий облогу Константинополя. Результатом цього походу БУВ початок широкого Ознайомлення з Християнсько віровченням и его Поширення на Русі. Особливо жвавих були зв'язки между Обом державами у 9 ст. Князь Олег двічі (907,911) ходив походами на Царгород и домагаючись Укладення вігідної торгової догоди з В., что надавала широких прівілеїв руським купцям. Менш успішною булу візантійська політика князя Ігоря. Два невдалі походи на Константинополь (941, 944) привели до Укладення невігідного для Київської держави торгового договору. На новий рівень поставила русько-візантійські отношения княгиня Ольга, яка у 957 на чолі посольства відвідала Костантінополь.Там вона вела успішні діпломатічні переговори з імператором В. Константином VII Багрянородний. Є Свідчення, что именно во время свого перебування у Царгороді Ольга прийнять християнство. Результатом ее місії Було покращення торгових зв'язків между Обом державами. У роки правления Святослава Ігоровіча отношения между Київською державою і В. Суттєво погіршіліся. Причиною цього Було Прагнення обох сторон укріпітіся з Болгарією. Воєнні Дії Святослава на Дунаї, что трівалі впродовж 968-971 закінчіліся его поразка и Укладення невігідної для Русі догоди під Доростолом. Невдовзі после цього сам князь БУВ вбитий у сутічці з печенігамі, Які діялі у згоді з В. Постійно підтрімував зв'язки з візантійськімі імператорамі Володимир Святославич. Внаслідок тріваліх дипломатично переговорів и військового походу на Корсунь (Херсонес) Йому удалось добитися Укладення шлюбу з сестрою імператора Анною.

Результатом отношений з В. Було и підписав виправлений 988. По-різному Складанний отношения между Обом державами в 11 ст. Саме тоді состоялся Останній великий військовий похід русичів на В. (1043), Який Закінчився невдало. Альо Вже Незабаром син Ярослава Мудрого Всеволод БУВ одружений з внучкою візантійського імператора Костянтина Мономаха. В часи розпад Київської держави В. утрімувала тісні зв'язки з окремим князівствамі, насамперед- Галицьким. Дочка князя Володаря Ростиславича булу одружена з представником візантійської правлячої дінастії, а наступником візантійського престолу Андроник Комнен БУВ частим гостем Галицького князя Ярослава Осмомисла. З часів Прийняття християнства особливо тіснімі стають культурні и Духовні зв'язки з В. Аж до 1686 православна церква на українських землях перебувала у канонічній юрісдікції патріарха Константинопольського. Кіївськімі митрополитами почти Постійно були віхідці з В. Впродовж домонгольського ПЕРІОДУ лишь два з них були руського походження -Іларіон (1 051) та Климентій Смолятич (1147). Однако Київська Митрополія мала значний внутрішню незалежність від патріарха и одночасно НЕ булу підпорядкована світській власти, як церква у В. чи Згідно у Москві.

В период входження українських земель до складу Польщі та Литви православна церква добілася ще більшої самостійності у вірішенні своих внутрішніх вопросам, хоча и надалі продовжувала Керувати збірніком візантійського церковного права "Номоканон". Значний БУВ Вплив візантійських церковних норм на організацію Чернечого життя в Україні, розвиток української літератури, архітектури та образотворчого мистецтва.