|
план
Вступ
1 Населення
2 Символіка
3 Історія
Список літератури
Західноукраїнська Народна Республіка
Вступ
Західноукраїнська Народна Республіка (укр. Західноукраїнська Народна Республіка) або ЗУНР - недовго проіснувала самопроголошену незалежну державу в період з кінця 1918 до початку 1919 року в східній Галичині зі столицею спочатку у Львові, потім у Тернополі з листопада 1918 року по січень 1919 року, потім в Станіславові (нинішній Івано-Франківськ).
1. Населення
Населення в межах території, на яку ЗУНР розраховувала поширити свій контроль, в (1910) становило близько 5,4 млн осіб, в тому числі близько 60% русинів (українців), близько 25% поляків, приблизно 12% євреїв, а також німців, чехів та представників інших національностей. Міське населення було в основному польсько-єврейським, а сільське - українським. Зокрема, поляки становили понад 60% жителів столиці ЗУНР - Львова, який давно вважався одним з найважливіших польських міст. У зв'язку з цим конфлікт між ЗУНР і Польщею був неминучий.
2. Символіка
Герб ЗУНР представляв собою золотого лева в синьому полі, дивиться вправо. Прапор складався з двох горизонтальних смуг блакитного і жовтого кольорів. [1]
3. Історія
Перед Першою світовою війною значна частина українських земель перебувала у складі Австро-Угорщини. Після поразки Австро-Угорщини і Німеччини в Першій світовій війні почався розпад Австро-Угорщини. 7 жовтня 1918 року Регентська рада у Варшаві заявив про план відновлення незалежності Польщі, і 9 жовтня польські депутати австрійського парламенту прийняли рішення про об'єднання в складі Польщі колишніх земель Речі Посполитої, включаючи Галичину. У відповідь на це, вже на наступний день (10 жовтня) українська фракція на чолі з Євгеном Петрушевичем прийняла рішення скликати у Львові Українська національна рада - парламент українців Австро-Угорщини. Ця Рада (УНС) був створений 18 жовтня. Головою його вважався Петрушевич, який вів проте дипломатичну роботу в Відні; фактично ж на місці роботу вела Галицька делегація ради на чолі з Костем Левицьким. Рада проголосила своєю метою створення української держави на території Галичини, Буковини і Закарпаття. Опорою Ради були українські національні частини австрійської армії - полки січових стрільців. У той же час поляки, що складали 25% населення спірних територій, але звиклі вважати всю Галичину польською землею, сподівалися на її приєднання до Польщі. Створена в Кракові польська ліквідаційна комісія (для польських областей імперії) мала намір переїхати до Львова і там проголосити приєднання до відродженої Польщі польських провінцій Австро-Угорщини (Малої Польщі і Галичини).
Проголошення української держави було намічено на 3 листопада. Проте звістка про плани краківської комісії змусило українців поспішити.
У ніч на 1 листопада 1918 року частини січових стрільців (українські національні частини в австрійській армії) проголосили владу УНР у Львові, Станіславі, Тернополі, Золочеві, Сокалі, Раві-Руській, Коломиї, Снятині і Печенежене. У той же час у Львові почалося повстання поляків.
Австро-угорський губернатор у Львові передав владу віце-губернатору Володимиру Децкевічу, визнаному УНС. 3 листопада УНС видав маніфест про незалежність Галичини. УНС прийняв декларацію про створення української держави на території Галичини, Буковини і Закарпаття (хоча реально влада ЗУНР так і не була поширена ні на всю східну Галичину, ні на територію Закарпаття).
ДО 6 листопада 1918 поляки, які становили більшість населення Львова і не бажали бути частиною жодної іншої держави, крім польського, контролювали вже більше половини міста. У такій неспокійній обстановці 13 листопада 1918 була проголошена ЗУНР і створено її уряд - Державний Секретаріат на чолі з Костянтином Левицьким. У той же день була створена Галицька Армія.
21 листопада 1918 польські війська взяли Львів і керівництво ЗУНР був змушений тікати до Тернополя. Положення молодої республіки було дуже хитким - 11 листопада 1918 румунських військ увійшли до столиці Буковини Чернівці, в яких 6 листопада 1918 влада перейшла до Крайовому Комітету УНС, а 15 січня 1919 столиця Закарпаття Ужгород був зайнятий чехословацькими військами.
Протягом 22- 25 листопада 1918 відбулися вибори 150 членів Української Народної Ради, який повинен був виступати в якості законодавчого органу. Майже третина місць була зарезервована для національних меншин (в першу чергу - поляків і євреїв). Поляки вибори бойкотували, на відміну від євреїв, що склали майже 10% від складу депутатів.
1 грудня 1918 делегати Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки підписали у місті Фастів договір про об'єднання обох українських держав в одну.
3 січня 1919 року розпочалася перша сесія УНС (в Станіславі), на якій президентські повноваження Євгена Петрушевича були підтверджені. Таким чином Евген Петрушевич ставав главою держави. Крім того був ратифікований договір про об'єднання з УНР.
4 січня було створено постійний уряд ЗУНР на чолі з Сидором Голубовичем.
21 січня 1919 року в закарпатському містечку Хусті пройшов Закарпатський Всенародний Конгрес, на якому були обрано Центральний Українську Народну Раду і прийнята декларація про приєднання Закарпаття до УНР, хоча реального приєднання не було.
Незважаючи на війну, ЗУНР постаралася зберегти стабільність ще передвоєнного австрійського адміністративного устрою, використавши як українських, так і польських фахівців. ЗУНР були прийняті закони, відповідно якими земля великих землевласників була вилучена і розділена між безземельними селянами. Крім того, навесні 1919 року було мобілізовано близько 100 000 солдатів, але через нестачу озброєнь лише 40 000 з них були готові до участі в боях.
22 січня 1919 року в Києві було урочисто оголошено про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою (Акт Злуки). ЗУНР мала увійти до складу УНР на правах широкої автономії, в результаті чого вона змінювала назву в «Західну область Української Народної Республіки» (ЗОУНР). Однак це було в більшій мірі чисто символічним актом, оскільки ЗУНР так і не змогла сформувати ні повноцінної адміністрації, ні армії.
У той же час ГА здійснила похід в Закарпатті (14 - 23 грудень 1919), але була розбита чехами.
16 лютого 1919 року ГА початку «Волчуховскую операцію» по оточенню групи польської армії, що контролювала Львів. До 18 березня 1919 року операцію провалилася і поляки самі почали наступ на схід ЗОУНР.
З огляду на важкого положення республіки 9 червня 1919 року уряд Голубовича склав свої повноваження і вся влада перейшла до Євгену Петрушевичу, який отримав титул диктатора.
До початок червня 1919 року майже весь ЗОУНР була окупована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. ГА контролювала лише правий берег річки Збруч, східному кордоні між ЗОУНР та УНР. 7 червня 1919 року ГА початку «Чортківське наступ», в результаті чого війська ЗОУНР просунулися до 24 червня впритул до Львова і Станіслава і зайняли Тернопіль. Проте 28 червня почався польський наступ і до 16 липня ГА була витіснена на свої позиції від 7 червня. Почалася поспішна евакуація ГА на лівий берег Збруча і таким чином 18 липня 1919 року ГА повністю втратила контроль над територією ЗОУНР. Частина переможених військ бігла до Чехословаччини, де стала відома під назвою «української бригади», однак основна частина армії, яка налічувала близько 50 000 бійців, перейшла на територію Української Народної Республіки.
21 квітня 1920 року Польща і Україна домовилися про те, що кордон має проходити по річці Збруч. Фактично, проте, Петлюра в той момент вже не уявляв собою самостійної сили і міг існувати тільки при польській підтримці. Зі зникненням такої двома місяцями по тому (з розгромом поляків на Україні) УНР остаточно припинила своє існування. В результаті розгрому Червоної Армії під Варшавою і Замостям у війні проти Польщі в другій половині тисячі дев'ятсот двадцять одна майже всі землі колишньої ЗУНР залишилися в Польщі, крім тих, які раніше відійшли до складу Чехословаччини і Румунії.
Список літератури:
1. Уряди Західноукраїнської Народної Республики - Документи
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Западно-Украинская_народная_республика
|