|
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Історія України"
Центральна Рада и пролетаріат України.
по спеціальності: Менеджмент у віробнічій сфере
по розділу учбового плану: Історія України
викладач, консультант: Савченко Г.П.
план
1. Робітничій клас України в кінці ХІХ - на початку ХХ століття.
2. Русіфікація пролетаріату напередодні революції 1905-1907 рр.
3. Українська соціал-демократична Робітнича партія.
4. Український національний рух и чорносотенці.
5. У роки Першої Світової Війни.
6. 1917 рік. Українська Центральна Рада.
7. Центральна Рада и пролетаріат
8. Українські соціал-демократи
9. Українська автономія з точки зору більшовіків
10. Деякі Висновки
Кінець XIX - початок XX ст. знаменував початок якісно нового ПЕРІОДУ в історії українського народу, а отже, й его робатнічого класу. Канадський історик українського походження І.Лісяк-Рудницький, маючі на увазі з'явилися Нових факторів, что зумовлювало далі розвиток процесса формирование української нації, справедливо охарактерізував его як модерністічну добу. Остання мала ряд притаманних їй особливо, зокрема, Зменшення впліву на згаданій процес економічних и СОЦІАЛЬНИХ аспектів. Справа в тому, что Швидкий індустріальний розвиток регіону здійснювався під контролем іноземного та ро- сійського Капіталу и не спричинив Швидкого становлення національного пролетаріату. Робітничий клас тут БУВ основном російськім або зрусіфікованім.
Согласно з переписом 1897 р. на кінець XIX ст. 93% росіян, Які Працювала на підпріємствах України, становили робітники трьох важлівіх промислових районів: Степової України (Катеринославська, Таврійська, Херсонська губернії), Харківщини та Київщини. На Правобережній Україні; в пореформений период на промислових підпріємствах Росіяни становили лишь 6% від прібуліх з других регіонів імперії. Значний більшу Частка тут малі поляки, білоруси, літовці, німці та ін.
Дані перепису, інші документи свадчать про переважання росіян среди робітніків, зайнятий на великих заводах и фабриках України. Значний частина російського пролетаріату працювала в Степовій Україні, де були розвінуті Гірнича и гірничо-заводська промисловість, капіталістічне сільське господарство. Росіяни прібувалі такоже у Харківську та Київську губернії, однак тут Їм це має належати переважаючіх позіцій у сфері кваліфікованої праці. Серед прібуліх Росіяни Займаюсь Одне з останніх Місць на Волині, Поділлі, Чернігівщіні та Полтавщині.
Як вважать відомій дореволюційній дослідник робітнічого класу України М. Порш, Кількість робітніків з других регіонів імперії "то піднімається, то падає в залежності від становища народного господарства в поодиноких краях України. Краї и губернії більш промислові и торгові, а до того ще й з розвинення капіталістічнім сільським господарством, натурально, потребують більш зайшлого робітніцтва, ваблячі его до себе ліпшою заробітною платою и Взагалі ліпшімі умови праці. Навпаки, краі и губернії, вадсталі з промислового и торгового Подивимося, з дрібноселянськім сільським господарством вімагають такого зайшлого робітніцтва, порівнюючі, дуже мало ".
Бурхливий зростання промісловості в 70-90-х роках XIX ст. позначілося НЕ только на кількості росіян, Які стали працювати на заводах и фабриках України, а й на місці та способі їх проживання у регіонах краю. У багатьох районах калькість российских робітніків зростан даже швидше, чем місцевого населення. Зокрема, на территории Донбасу в течение 1861-1897 рр. їх чісельність збільшілася втрічі. В "Історії робітників Донбасу» зазначається, что во второй половіні XIX ст. у складі донецького пролетаріату чисельного переважалі російські робітники. На початку XX ст. на 9 найбільшіх заводах півдня України, шкірні з якіх давав за рік понад 10 млн. пудів чавуну, только один з десяти робітніків БУВ українцем. Відомій металург М.А.Павлов писав, зокрема, что "сулінські робітники були головні чином віхідцямі з Орловської та Воронезької губерній, но смороду Вже обжіліся в Суліні".
На заводах и фабриках Донецького басейну працювала такоже російські сільські реміснікі, в основному будівельних професій. Причем існувала Певна їх порайонна спеціалізація, что склалось Історично: теслі и муляри були, як правило, з Курської, Калузької, Орловської та других губерній; Тульська губернія поставляла слюсарів; Задонській повіт Воронезької губернії - штукатурів, малярів.
Російське видання населення в Україні Було неодноріднім и за своім соціально-класового складом. Кроме робітніків, у містах и селищах жили реміснікі, кустарі,
дрібні торговці. У місцях компактного проживання российских пролетарів існувалі певні національні, трудові традиції, навички, способ життя та праці. Например, у 80-90-х роках у Кам'яна-вугільній промісловості Донбасу особливого Поширення Набуль Артільна форма организации труда.
У 1897 р. Росіяни становили 10% міського населення України, зосереджуючісь в основном в робітнічіх селищах та невеликих містах. На зламі століть Великі російські КОЛОНІЇ вінікалі у провідніх індустріальніх центрах України (Харків, Катеринослав, Луганськ, Одеса, Миколаїв та ін.). До них прібувало найбільше росіян. Водночас засновуються російські робітнічі селища. Однако у цею годину зростан й Частка українців среди робітніків. Це пояснювалося пролетарізаціею українського села й посилений відходом місцевіх селян на підприємства гірнічої та гірничо-заводської промісловості. Однако Кількість робітніків-українців на початку XX ст. булу ще незначна. Тому корінні українські робітники поступово асімілюваліся росіянамі.
Напередодні революції 1905-1907 рр. русіфікаторські Тенденції среди пролетаріату, про Які йшлось вищє, посілюваліся ще одним фактором - Вплив на український Робітничий клас российских соціал-демократів. В цей час смороду розгорнулі свою діяльність в Україні. Тому молодій українській соціал-демократії, яка претендувала на роль національного політічного центру й ставила своим головного завдання "органазацію пролетаріату, що розмовляє по-Українському", та патенти, Було актівізуваті самперед пропагандистсько роботу среди робітнічого класу України, щоб протістояті російському впліву.
Як відомо, Українська соціал-демократична Робітнича партія (УСДРП), что сформувалася в 1905 р., Складанний з молодих революціонерів, Політичні погляди якіх являли собою суміш антегрального націоналазму, есерівщіні и марксизму. Тоді в ії керавніцтві налічувалося примерно десять осіб. Організаторамі партии були українці О.Скоропис-Йолтуховській, М.Галаган, М.Меленевській та інші. Члени цієї органазації НЕ візнавалі Існування Самостійної України, а відстоювалі ії автономні права в складі Федерации вільніх народів России. Замість ведення регулярної Політичної роботи, Виконання накресленої програми и Дотримання при цьом питань комерційної торгівлі тактичних Настанов смороду, з одного боку, займаюсь виданням брошур на зразок "Дядько Дмитро", "Чи є тепер панщина?" ТОЩО, Зміст якіх БУВ далекий від Ідей соціал-демократизму , а з іншого, - проводили агітаційну діяльність лишь среди селян. Ця робота, за помощью якої українські соціал-демократи намагались вплінуті на політічну свідомасть трудящих, не давала Бажанов результатів, бо це відбувалося в тій годину, коли російські соціал-демократи Вже керували робітнічімі страйками в Харькове, Киеві, Катерінославі, Кременчук та других містах України .
Таким чином, трівалій русіфікаційній Вплив негативно позначівся на суспільній актівності українського робітнічого класу, як и на національній свідомості Усього народу. Тому й Не дивно, шо організація українського пролетаріату Почаїв значний пізніше, чем російського. У соціал-демократичному Русі в течение кількох десятіліть формуван зверхнє Ставлення до "молодшого брата". Наслідки такого явно ненормального стану посілювалі русіфікаторські Тенденції в Україні.
Революція 1905-1907 рр., Століпінська аграрна реформа Суттєво вплінулі як на політичне, так и на економічне життя России та України. У роки Першої російської революції Робітничий рух став наймогутнішім фактором Політичної БОРОТЬБИ трудящих. Століпінська реформа пришвидшити процес розшарування селянства. Характерно, что именно в Україні найвищу БУВ відсоток его найбіднішіх і найзаможнішіх верств. Тому поряд з процесом пролетарізації відбувалося переміщення сільського населення в міста та за Межі України.
Особлівість українського села во время проведения століпінської реформи пролягав в тому, что даже ті его мешканці, что жили Неподалік від фабрик та заводів, намагались в пошуках кращої долі віїжджаті за Тисячі верст, а не працювати на них. Так, 70-80% переселенців за Урал становили віхідці з українського села, а такоже з Деяк чорноземніх районів России. Це були в основном біднякі, Які сподіваліся в Сібіру вірватіся Із зліднів. Например, у Харківській губернії відсоток безземельних и малоземельних стає 72,8 від Загальної кількості від'їжджаючіх звідті селян.
Пріскорені Темпи розвитку товарних отношений, промислового виробництва та пов'язані з ЦІМ економічні, соціальні і національні процеси в Україні за часів століпінської реформи віклікалі Гостра потребу в робітнічіх кадрах. У зв'язку з ЦІМ уряд заохочували росіян переїжджаті на заводі півдня, в Степовому зону и на Лівобережжя. В результате невелікі Населені Пункти Донбасу, де мешкали більшість росіян, Які перебувалі в Україні, стали в основном російськімі. У 1907 р. в таких робітнічіх селищах, як Луганськ, Юзівка, Дружківка, Алчевськ, Єнакієве, Мікітівка, Лідіївка, Ясинувата мешкали лишь 5-10% українців. Їх Частка у ряді великих міст булу такоже низьких. Зокрема, Росіяни становили почти половину населення Києва, Катеринослава, Харкова, Одеси, Миколаєва, Херсона. Інші національні меншості, что проживали у великих містах України, розмовляю, як правило, російською мовою, что посілювало російський характер українських міст.
Прісутність росіян у містах України Почаїв особливо відчуватіся з моменту Виникнення там чорносотенніх органазацій на зразок "Русского собрания" і "Союза русского народа". Намагаючися пошіріті свой Вплив на Різні соціальні верстви населення, відділи "Союза русского народа" створювалі СПЕЦІАЛЬНІ філіі для робітніків. Так, у Жовтні 1906 р. в Києві Було засновано "Союз російських робітників", в статуті которого позначають, что мета органазації - економічний, соціальний та національний захист пролетарів. В Україні відділи СРН існувалі у Волинській, Катеринославській, Київській, Подільській, Таврійській, Херсонській та Чернігівській губерніях. Смороду об'єднували понад 190 тис. чол. - почти половину Загальної калькості Членів "Союза русского народа". Чорносотенці залучалі до своих ОРГАНІЗАЦІЙ відсталі верстви робітніків и особливо люмпенізовані елементи міст. Смороду Відкрито супернічалі з Українським національнім рухом. Це Було одним з "болючих" вопросам для чорносотенців України.
Если з'явилася українських політічніх об'єднань в России спочатку НЕ віклікала особливого занепокоєння монархістів, и смороду НЕ віділялі ЦІ организации з числа других антіурядовіх сил, то Згідно усвідомілі, что український національно-визвольний рух ставити велику небезпеки для імперії. В Українському національному Русі, проводового роль в якому відігравалі ліворадікальні партии, монархісті вбачалася загроза як існуванню едіної держави, так и тогочасної суспільному устрою.
На мнение Друкований орган монархістів - газети "Киянин", однією з небезпеки для Російської держави, кроме "інородческое-єврейської революції", є "безглузді маніяки" самостійного "українства".Чорносотенці вважаю, что існує єдиний російський народ, а український є лишь его гілкою. Тому український рух - "явіще такою ж мірою шкідліве, як и безпідставне", - позначають у статуті клубу российских націоналістів у Києві.
Завдяк фінансовій підтрімці Царське правительства українські чорносотенці малі змогу Проводити Масові маніфестації, створюваті робітнічі артілі, Здійснювати Єврейські погроми. Їх екстремізм Незабаром ставши Ознакою життя багатьох міст України.
Робітники України, котрі попали під Вплив чорносотенців, які не виявляв інтересу до революційної БОРОТЬБИ, яка Набуль значного Поширення в Російській імперії, що не розумілі безперспектівність Існування ОРГАНІЗАЦІЙ монархічного типу, нерідко войовнічо настроєніх относительно українців. Проти Переважно більшість робітніків Унікал співробітніцтва з ними, остерігалась и даже боялася їх. Лише одна спроба протістояті чорносотенцям мала місце під час революції 1905-1907 рр., Коли ПЕРЕДОВІ робітники Донбасу розпочалі кампанію проти погромів. Озброені робітнічі загони з Луганська, Бахмута та других міст допомоглі відвернуті там різню.
Тім годиною Російська імперія невпінно Йшла до свого логічного кінця. Віковічні підваліні колішньої Великої держави руйнуваліся напрочуд легко. Перша світова війна, національні Рухи довершувалі Цю дело. З мобілізацією на військову службу почти половина ПРАЦЕЗДАТНИХ робітніків набагато зменшено Кількість українців на заводах и фабриках України. Імперіалістічна війна завдан значний збитків народному господарству. Мальйоні робітніків и селян, переодягнутіх у шінелі, були відірвані від заводів, фабрик та землі, погіршілося забезпечення міст продовольчими товарами, а СІЛ - інвентарем и тяглом.
У 1916 р. царський уряд запровадів в Україні хлібну монополію и дуже нізькі закупівельні ціни на зерно. Незабаром стало зрозуміло, что промисловість НЕ может працювати за відсутності кваліфікованіх робітніків.Уряд змушеній БУВ запровадіті надзвичайний стан на залізнічному транспорті, вугільніх підпріємствах Донбасу, металургійних заводах півдня России. Влітку 1916 р. около 50 тис. российских робітніків були направлені на шахти та Оборонні підприємства України. Хоч ОБСЯГИ відобутку вугілля в Донбасі збільшівся, все ж Гостра відчувалася нестача кваліфікованіх робітніків.
У Цій ситуации раді з'їздів гірничо-промісловців півдня России (Постійний виконавчий орган об'єднання власніків підприємств металургійної, кам'яновугільноі, залізорудної промісловості Донецького и Кріворізького басейнів) разом Із підприємцями з других ОРГАНІЗАЦІЙ удалось мобілізуваті на Оборонні підприємства України ще кілька тисяч робітніків з центральних губерній России, а кож вікорістаті на виробництві як некваліковану РОбочий силу 100-тисячний загін військовополоненіх, значний дісціпланованішіх порівняно з віснаженімі пролетарів України. В цей час зростання кількості промислових робітніків відбувалося такоже за рахунок евакуації в Україну ряду підприємств з окупованіх німецькімі військамі Польші и Прибалтики.
Тому Цілком зрозуміло, что внаслідок першоі світовоі Війни ще более змінівся національний склад пролетаріату України. На качану 1917 р. 60% промислового пролетаріату Донбасу становили Росіяни, около 30% - білоруси, поляки, віхідці з Прибалтики та представник других національностей. Таким чином, перевага росіян у складі робітніків України НЕ булу порушена. Зберігалося такоже Традиційне панування росіян у великих промислових центрах. Воно посілювалося більшовіцькім Вплив на Робітничий клас України и значний рол российских дрібнобуржуазніх партій, что спіралі на Середні верстви українських міст та ix пролетаріат. Зокрема, у Донбасі чісельність більшовіків зростан течение 1917 р. таким чином: на качана березня їх Було понад 500 чол., у квітні - 5,5 тис., серпні - 16 тис., Жовтні - около 28 тис. Чісельність российских есерів у Донбасі за чий же час Зросла з 18 - 20 тис. до 38 - 40 тис.
У лютому 1917 р. перемогла демократична революція. Було повалено ненавісне самодержавство, тобто здійснілася споконвічна мрія багатомільйонного населення Російськоі імперії. Народи колішньої імперії завоювала Політичні свободи. До Бурхливий Суспільно-політічного життя включаючи робітники, солдатські масі, багатомільйонне селянство. У містах и селах проходили чісленні мітинги, збори, Демонстрації. Поновили діяльність Ранее переслідувані царизмом Різні Політичні партії та организации. З'явилися Нові періодичні видання. 3 березня 1917 р., Одразу после повалення Царське самодержавства, Пожалуйста понад 250 років уярмлювало український народ, у Києві Було утворено перший національний парламент - Центральну Раду.
Українська Центральна Рада поставила за мету відновіті державність України. І если у ее І універсалі позначають, что Україна НЕ відокремлюється від России, то Вже 25 січня 1918 р. вона бачила історичний IV універсал, Яким Україна проголошувалися самостійною державою.
В короткий проміжок часу, коли відбувався процес становлення українськоі державності, Центральна Рада Займаюсь розв'язанням Військових проблем, вопросам справедливого розподілу землі между селянами, опікувалася розвитку культури, освіти та багатьма іншімі соціальнімі и духовними проблемами українського народу.
3 приходом до влади Центральної Ради розпочався процес масової українізації. Щодо цього ставити інтерес Висновок В. Винниченка, Який ВІН Зробив у праці "Відродження нації": "У Кожній сфере були українці й у Кожній сфере смороду Хотіли, смороду мусіли віявляті собі, як українці, затверджуваті своє" я ", пошірюваті его, закріпляті Певна нормами. Фабрічні робітники, Учителі, кооператори, студенти, прикажчики. урядовці, всі гуртувалися національно, всі домагався свою галузь українізуваті, себто прінатуріті до об'єкту свого Існування - українського народу - й узаконити, унеобхідніті, упріродніті свою "Пробудження ніжність".
Миссия нести національну ідею в середовище робітніків и селян й будить там національну гордість стала метою Центральної Ради. Соціалісти, молоді революціонері стали авангардних силою національного пробудження. Альфа и Омега всех їх почінів БУВ український народ, народ, Який ще пам'ятав про Козацькі вольності України, про запорожців и ставши запорукою постійності українського історічного процесса.
Однако у Перші місяці ДІЯЛЬНОСТІ Центральної Ради робітники-українці ще значний мірою дотрімуваліся проросійськоі оріентації. Тому будь-які кроки в напрямі українізації в містах віклікалі Обурення зрусіфікованіх робітнічіх мас. "Росіяни страшенно обурювалісь українізацією, ... особливо в Кієвї, - згадувать член Центральної Ради С. Русова, - и міська управа ставала в постійні Суперечка з Українськими органазаціямі та з Центральною Радою ... Росіяни посіла телеграм до Тимчасова правительства в Петербурге, благаючі рятуваті "руських" від насільної українізації, а це Було Цілком неправдиво, бо, здається, ніде на світі ні один нарід НЕ шанувать так національніх прав своих меншостей, як це робілі українці ". Зі свого боку, російські Лідери більшовіцькоі партии звінувачувалі керівництво Опис українського національного руху в порушенні "єдності робітнічого класу". Тому діяльність Центральної Ради та ее виконавчого органу - Генерального Секретаріату - могла буті ефективного лишь за умови ПІДТРИМКИ їх ДІЯЛЬНОСТІ з боку міського пролетаріату - цієї організованої меншості українського народу.
Як же Складанний стосунки Центральної Ради Із зрусіфікованім робітнічім класом міст?
Доцільно простежіті їх на прикладах Катеринослава, Харкова, Одеси, других міст України, де БУВ великий відсоток російського населення. Д.Дорошенко, которого Важко запідозріті в необ'єктівності, згадувать, что в Катерінославі, де Було много свідомих українців среди СЛУЖБОВЦІВ, робітніків и селян навколішніх СІЛ, український національний рух помітно проявлявся в роки Першої Світової Війни. Альо коли Почаїв революція, писав ВІН, "активних політічніх діячів среди украинцев нашли дуже Небагато, до того ж Почаїв ворожнеча между представник української буржуазії й соціалістичних партій, и провід в городе захопілі російські револіоційні организации ... На ВИБОРИ до міської думи укр. есерів Вистава свой окремий список, есдеки - теж свой, а есефи Вистава такоже окремий список. Українські голоси розбили, и українці провели до думи по всех трьох списках 10 гласних (на 60 усіх) ".
Через Деяк годину, продовжував Д. Дорошенко, коли почався український рух у військах, у городе зросли значення національного елементів. "Правда, реальноі корісті від цієї українізації Було Небагато: солдати розбігаліся, що не доїхавші до фронту, а у себе в казармах Нічого НЕ робілі, только мітінгувалі, а в потребі НЕ Хотіли даже пальцем поворухнуті, щоб помогті Україні, но на ширші масі громадянство даже Зовнішні ознака "українізації" війська робілі враження й підіймалі авторитет українського руху ".
Аналогічна обстановка булу й в других русіфікованіх українських містах у период правления Центральної Ради. В Харькове становище Було ще складнішім, чем у Катерінославі: "В зросійщеному Харькове українцям тяжко Було зайнятості в новозаснованих революційніх організаціях становище, Пожалуйста відповідало б їхньому значенню представителей української стіхії, что заливала весь край, среди котрого Харків здавався якімсь чужоріднім островом ..." .
Невдоволення Українським національнім рухом активно проявляти и в південніх містах України. "У космополітічній относительно свого населення Одесі українці не могли зайнятості скільки-небудь твердих позіцій в Нових революційніх установах. Російська і Жидівська демократії, что, як и Скрізь, вела перед по тих установах, ставилась до українського руху и до українських домагань дуже непріхільно ".
Оскількі позіції заможного російського населення в Чернігові, Полтаві, Кременчуку були міцнімі, в ціх містах НЕ відчувалося Преимущества українського національного руху. "Серед усіх губерніальніх міст на Україні Полтава найбільше зберегла своє національне лица, українська стихія тут найсільніше виявляв, особливо в низах міста. Альо більшість міської буржуазії й інтелігенції булу зросійщена, и українцям не так то легко Було здобуваті позіції в самому місті, тім более, что среди самих українців зразу ж постав розкол между несоціалістамі й соціалістамі ". Д.Дорошенко Робить Висновок, что "по всех почти більшіх містах України провід захопіла російська та зросійщена демократія, яка дуже противилася переведених в життя українських домагань, особливо ж вороже ставилася вона до автономії України".
За таких обставинних у взаємінах з Центральною Радою робітники малі візначіті свою позицию - підтримати ее чи Залишити нейтральними. Як и всі інші верстви населення України, патріотічно настроєні представник робітнічого класу вірішілі підтримати Центральну Раду. Однако для зрусіфікованого українського пролетаріату незрозумілімі були масштаби національніх домагань Центральної Ради. Що краще для робітніків: велика й неподільна Росія, яка принесла Стільки страждань Українському народу, чи автономна Україна у складі Російської РЕСПУБЛІКИ, что проголошувалися на Першому етапі ДІЯЛЬНОСТІ Центральної Ради (проти, можливо, лишь тимчасово)? І, зрештою, з Огляду на пошіреність обох позіцій на Україні много зрусі- фікованіх робітніків залиша нейтральними, політично пасивний, более дбаючі не про підтрімку Центральної Ради, а про ті, щоб якось Вижити. Тому на Першому етапі співпраця робітніків Із Центральною Радою булу незначна порівнявся з іншімі верств українського населення. Так, около соратник М.С.Грушевського Павло Христюк візнавав, что "Популярність Центральної Ради зростан Надзвичайно Швидко, особливо в селянських и солдатських масах".
Однако Ставлення фабрично-заводська робітніків до Центральної Ради формуван поступово, набуваючі дедалі более національно-політічніх ознакою. За данімі Л. Решодько, на Першому засіданні Центральної Ради (14 березня 1917 р.) Були лишь один чи два рабітнікі "Арсеналу", Які не уявляли заводчан, а Прийшли, відгукнувшісь на Заклик Студентської молоді. Потрапивши на Засідання новоствореної органазації українців, а потім на грандіозні маніфестації 16 и 19 березня, надалі Пролетарі прагнулі, щоб їх представник брали участь у работе Центральної Ради. Морально-псіхологачна атмосфера после лютого 1917 р. спріяла зміцненню отношений Центральної Ради з робітнікамі різніх міст України. Але, на жаль, заважала цьом позиція зрусіфікованого українського робітнічого класу - переважаючої части населення міст.
Даже такий, фнколі схільній до мажорного викладання історії революції на Україні автор, як П.Христюк, констатував: "... Міста на Україні з самого качана революції в більшості зайнять ворожу до українського відродження позицию або, в ліпшіх випадки, позицию повної негації, ігнорування".
У Цій непростій ситуации даячі Центральної Ради НЕ всегда Займаюсь віважену позицию. "Ми не вірілі, - писав В. Винниченко, - что наш зрусіфікованій пролетаріат стані активно в оборону Нашої державності, наших національніх здобутків, в оборону того, что ВІН НЕ почував своим, рідним и необхіднім Собі. Це недовір'я Було величезне помилки, як виявило далі. Це Було великою Шкода й для чисто национальной справи, бо це недовір'я й далі наша політика одвернулі від национальной справи зрусіфікованій український міський пролетаріат, Який кож МАВ Пробудження ніжність, Який МАВ бі ее без порівняння більшою, коли б українство НЕ одпіхнуло его именно своим соціальнім консерватизмом ".
Подібні настрої були характерними для всієї керівної верхівкі української соціал-демократичної Робітничої партии, хоча в 1917 р. ее позиція Суттєво змінілася порівняно з 1905 р. Саме вона, ВРАХОВУЮЧИ соціально-політичне становище на Україні в зв'язку Із Виникнення Центральної Ради, визначили новий курс в напрямку переосмислені своєї національно-Політичної програми. Це харчування обговорювалося на конференции УСДРП, что проходила у Києві 4-5 квітня 1917 р. "Віходячі з того, что потреба можливо полного розвитку творчих сил України требует ее найшіршого економічно-політічного самоозначення, - підкреслювалося в прійнятій нею резолюції про автономію України, - пріймаючі під Рамус, что Федеративної устрій російської держави, як союзу автономних національно-територіальних або просто територіальних одиниць, які не только НЕ может шкодіті розвіткові пролетаріату всієї России, - а тім более українського, - но и корисний для него; пріймаючі під Рамус, что федерація автономних національніх або краєвіх одиниць - це найкраща гарантія демократичних и національно-політічніх прав кожної нації або країни, - конференція української соц.-дем. Робітничої партии з цілою непохитно рішучістю відвігає давнє домагання партии - автономію України, яко дере, невідложну, пекуче завдання сучасної Хвилі українського пролетаріату та всієї України ".
При цьом діалог между представник української автономії и російського правительства БУВ можливий лишь за умови Здійснення національніх Прагнення чисельність колішніх неросійськіх народів. "Це розуміння українською соц.-демократією творення автономного ладу, - підкреслював Л. Христюк, - мало для української революції велике значення: відповідаючі українській дійсності, воно Було в тій же година Дійсно революційнім. І як таке, йдучи врозріз з загальною тенденцією московської демократії - одкінуті національне харчування на одного місце, одклавші вирішенню его Цілком до установчих Зборів, воно Було причиною того, что русский соціал-демократія з самого качана революції на Україні Пішла своим окремим шляхом, годинами Гостра віступаючі проти своих старших товаришів - російської соц.-дем. робітн. партии на Україні ".
Показове относительно цього були Різні робітнічі з'їзди, что відбуваліся у Києві та других містах України. Зокрема, 12-14 липня 1917 р. у Харкові проходив всеукрїнській з'їзд залізнічніків. В его работе взяли участь почти 300 делегатів, что представляли 200-тис. загін залізнічніків краю. 24-26 липня у Киеві состоялся всеукраїнський Робітничий з'їзд, около 300 делегатів которого представляли більш як 2-мільйонній Робітничий клас України и малі зверни его представителей до Центральної Ради. Виступи на ціх з'іздах свідчілі про складаний обстановку в Україні, а такоже у Пролетарська лавах. Однако, зважаючі на продовження воєнніх Дій, з'їзди после тріваліх діскусій вірішілі, что "всі українські робітники ма ють всіма силами, Із усією енергією піддержуваті Центральну Раду и Генеральний Секретаріат".
После ціх з'іздів стосунки между робітнікамі и Центральною Радою Певного мірою поліпшіліся. І хоч среди широких мас промислових міст України зберігається Сильний Більшовицький Вплив, національні Ідеї Вже начали пронікаті на заплави и фабрики, пропагуватіся на страницах Робітничої преси та в технічних училищах. Однако за часів Центральної Ради робітніків-українців нерідко докоряли в націоналізмі, зраді інтересів єдиної та неділімоє Російськоє держави, бо в Україні трівалій годину вокруг них Було почти суцільне російське середовище, смороду, так би мовити, "змоскаліліся", а імперські порядки - даже если ix засуджувалі и вважать нелюдська - зберігалісь и всіляко заохочували офіційнімі зрусіфікованімі структурами та представніцькімі інстітуціямі.
Хоч царський уряд БУВ повалених, но професійний, Кваліфікований апарат управління органами праці остался. У тій годину як Центральній раді бракувалась ефективного керівніцтва, цею апарат зберіг Сильні позіції у провідніх галузь промісловості, вісококваліфіковані інженерні, економічні та фінансові кадри, чісленні форми економічного співробітніцтва, а такоже можлівість позаекономічного примусу.
Чи могли ЦІ "віняткі з правила" - національно свідомі українські робітники - переважіті "велику артілерію" більшоста зрусіфікованого українського робітнічого класу, яка, если й візнавала право на автономію України, то обов'язково у складі "єдиної", "великої" та " неподальної "? Загаль ситуация у сфері виробництва и праці булу катастрофічна: за часів Центральної Ради діяльнасть новостворене українських ОРГАНІВ праці у містах наштовхнулася на відверту протідію фабрично-заводської адміністрації. Робітники, что малі смілівість заявіті про свои сімпатії до Центральної Ради, різікувалі Залишити без роботи.
Щоб проаналізуваті Дії Центральної Ради та настрої ее керівніцтва в Перші три місяці Існування української демократії относительно русіфікаторськіх тенденцій в Україні, та патенти, ознайомітіся з "Декларацією Української Центральної Ради", підготовленою в середіні травня 1917 р. для вручення Тимчасова правительства та Петроградській раді робітнічіх та солдатських депутатов. Наведемо кілька урівків з цього документа:
"Зріст українського руху, що так інтенсівно проявівся в днях революції, требует Нових методів для его ОЦІНКИ, Нових підхідних Шляхів, які не говорячі Вже про самє Фактично познайомлення з его вислови. Між тім у Цій сфере лішілося все по-старому, и російські Громадянські кола в більшості стояти на Давній неозначеній позіції.
Це вже і тепер сумно відбівається на взаємніх відносінах двох братніх народностей, а на будуче загрожувати це дуже і дуже небажаним ускладненнямі, и щоб їх усунуті та злагідніті, обідві Сторони повінні поробити заходи державного та громадянського значіння.
Для людей, что мало познайомлені з історією і характером українського руху, зовсім незрозумілій тієї Розма, Котре проявивши ВІН зараз, у дерло днями революції. Ті, что Шановні делом невеличка гуртка інтелігенції, нагло прибрало масовий характер: національні гасла и домагання стали дуже популярними в народних масах. Це пояснюється тім, что український рух, у свій істоті Глибока демократичний, весь час стояв на грунті народних потреб, широко охоплюючі їх и говорів доступною и зрозумілою народові мовою про его Власні Захоплення. Ось чого від самого качана вільного життя ставши цею рух організуючою силою, ось через что до него прилучан щораз більші сили народу, справедливо бачачі самє тут гарантію Здійснення своих загальнолюдського и національніх потреб та домагань. Відроджена українська преса щоденно приносити звісткі про ті, як среди украинских мас все более й более проявляється громадянська та національна свідомість: українське село організується під гасла, виставленна Українським рухом. Про ті говорять дуже чісленні и многолюдні з'ізді, что одбуваються на Україні в останнім часі: кооператівні, Селянської спілки, військові, національні в широкому сміслі слова, педагогічні, партійні й інщі. ЦІ з'ізді представляли в цілості міліонову масу (один військовий з'їзд у Києві представляв собою 993 400 зорганізованих солдат) и в розв'язанні національніх завдання виявило себе одною спільною всім душею ...
А як відносіться до того действительно Казкова пробудження 35-міліонового народу російське громадянство там, на Україні? Треба зараз спочатку Сказати: відношення неглібоке, що не зв'язане з інтересами революційної России, навпаки, таке, что загрожувати багатьма ускладненнямі для усієї справи свободи ...
... І домагання национальной школи, армії, українізації Всього життя на Укріїні має у корінні головно це відроджене, визволення почуття гідності людини. І віра в це така велика в масах, что смороду в перший час даже НЕ змоглі зрозуміті, з якої причини це їх бажання, це вільне гарне почування зустрічає зле, недобре, вороже до себе відношення у тих, хто стоит на чолі демократичного руху. В їх простій, незастроєній Спокуса псіхіці НЕ укладається така сильна патріотічність. Смороду думають, что кождий, хто б НЕ БУВ, обов'язаній разом з ними радуватіся и веселитися їх визволення, їх переродженням з рабів у людей. Чи не только радуватіся, но й усіма силами пособляті такому чудовому переродженню.
Зовсім зрозуміло, что вперто Опір доводити до Розчарування, далі - до ворожнечі, а в кінці - до страшного Обурення. Тепер на всех з'їздах, зборах - Скрізь только и чуєш Скарги, докоро, погрозивши. І чим впертіше стоит одна сторона, тім сільніше та глибші в'ідається недовір'я до России, тім ширше розлівається хвиля стихійного протесту ".
Як бачим, апогей українського національного руху не ставши періодом ілюзій та невіправданої ейфорії. В Україні воскресіння национальной самосвідомості народу відбувалося повально. І КОЖЕН член делегації Української Центральної Ради, Який подписал згадану Декларацію, констатував страшні у життя без простоті факти: 1) в українських містах підтримка національного руху з боку росіян відсутня; 2) молода українська демократія такоже віявляє недовір'я до російського населення українських міст, а тому почти Скрізь відсутнє Взаєморозуміння.
Налагодження взаємовідносін українського та російського населення міст ускладнювалося ще й внаслідок того, что Центральна Рада не здійсніла належної подготовки мас в цьом напрямі. Український національний рух розвівався спонтанно, центральні й Місцеві органів не всегда Працювала в тісному контакті между собою. Останні здебільшого діялі самостійно, за, власною ініціатівою, в основном в межах Певного міста або району.
Найбільш активно російські робітники з українських міст діялі при органазації загонів вільного козацтва. Про це розповідав у життя без праці І.Мазепа. За его свадченням, у Катерінославі Створення загонів вільного козацтва Займаюсь діячі місцевої організацаї українських соціал-демократів Гаврило та Микола Воробйова - сині робітника-залізнічніка, росіяніна. Молодший - Микола закінчив артілерійську старшинському школу. Старший - Гаврила БУВ студентом Київського політехнічного інституту І, хоч з військовою впоратися не БУВ ознайомлений, проти ставши організатором катеринославських відділів вільного козацтва, Які Складанний в основном з робітніків и селян Катеринославського району и відігралі визначний роль у борьбе против российских вайськ.
"Це БУВ годину, - писав далі І. Мазепа, - коли уряд Центральної Ради в зв'язку з ухвалив 1-го Всеукраїнського військового з'ізду, что состоялся на качана травня 1917 р., Уділяв особливо Рамус делу т.зв. українізації частин російської армії через відалення та організацію вояків в свои українські части. Таким Шляхом малося на увазі создать русский армію ".
У загонах вільніх козаків проходили військову службу і рабітнікі київського заводу "Арсенал", залізничники Конотопа й Сум, телеграфісті Чернігова. Вільне козацтво візнавало владу только Центральної Ради та Генерального Секретаріату, про что свідчать спогади учасников тих подій Степана Шухевича, Всеволода Петрова, Дмитра Дорошенка, гетьмана Павла Скоропадського.
Таким чином, у процесі загально пожвавлення національного руху в Україні виявило Нові настрої, что зароджуваліся среди російськомовного робітнічого населення ее міст. Альо если національно свідома меншість булу сповнена рішучості твердо йти Шляхом создания українських національніх Військових Формування, то більшість НЕ виявляв в національніх и Військових харчування Великої заінтересованості. Тому СОЦІАЛЬНОГО партнерства та СПІВПРАЦІ между робітнікамі Близько національніх та СОЦІАЛЬНИХ груп у тій годину Ще не існувало. Ускладнювалася ситуация й тім, что український Робітничий клас за трівалій период русіфікаторської політики царський правительства опинивсь в складному економічному становіщі.
З Огляду на це Цілком природно, что Наслідки русіфікації українського пролетаріату болюче спріймаліся тогочасної суспільством.Зокрема, заслуговує на Рамус оцінка становища українського пролетаріату и всеукраїнськім робітнічім з'їздом, Який проходив 11-14 (24-27) липня 1917 р. "Віходячн з того, что уряд проводив всегда русіфікаторську політику и тім ставив робітніцтво на Україні в гірші умови Існування, - повідомлялі" Вісті з Української Центральної Ради ", - воно через ті насправді відрізняється своєю неорганізованістю, Економічною незабезпеченістю ...". Ще відвертіше вісловлювалася "Робітнича газета". 18 липня 1917 р. вона, например, писала: "завдяки неосвіченості український пролетаріат Ішов в хвості пролетаріату других націй. ВІН Займаюсь посади ніжчі, Які гірше оплачувальну, и через ті опинивсь в гіршому становіщі ".
На жаль, ЦІ ОЦІНКИ відповідалі дійсності. Тому не дивно, что з'ізд дійшов висновка про незадовільне становище українського робітнічого класу. Умови праці в промисловості України були, за оцінкою делегатів з'їзду, "просто жахливий". После розвалу державного регулювання постачання продуктів харчування "продовольча криза досягла Найвищого ступенів", и вона "... всією силою, всім тягара ... лягає на шірокі трудящі масі в містах І, особливо, на робітніцтво".
У Липневі дні 1917 р. становище значний погіршілося, бо деморалізована російська армія в Галичині розпалася, и сотні тисяч озброєніх озлоблених солдатав заполонили Україну. У свою черга, придушенням Спроба військового побив, очолюваного верховним головнокомандуючім генералом Корніловім, спріяло дальшій революціонізації найшіршіх верств населення. Це ще более посил політичний Вплив більшовіків среди робітнічіх мас. Смороду вісунулі ідею переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістічну, но спочатку Хотіли добитися цього мирним шляхом, а после Липневій подій - Шляхом збройної БОРОТЬБИ і встановлення диктатури пролетаріату.
Водночас відбуваліся суттєві Зміни в налаштовані російськомовного населення України, самперед его найбільш реакційніх верств. Дрімуче-тупе, зденаціоналізоване міщанство, озлоблена бюрократія, найагресівніші праві сили намагались спровокуваті найшірші верстви населення на Відкрите незадоволення революцією. Зрусіфіковані робітники міст мріялі про Відновлення російської державності та прагнулі Керувати новімі засадами соціалізму, Які НЕ спріймаліся Деяк діячамі Центральної Ради.
У великих містах розпочався Відкритий чорносотенній похід проти українського національного руху. Течение липня-вересня 1917 р. газета «Киевлянин» опублікувала много агітаційних антіукраїнськіх статей, написання лідерамі чорносотенців. Безумовно, здівував русский громадськість різкій перехід на БІК Реакції "Союзу малоросів ім. Гоголя ", что активно виступали проти" прімусової українізації ". Зрусіфікована професорсько еліта Київського університету Зроби ставку на придушенням українського відродження. Тимчасовий уряд у середіні липня направивши до Києва для переговорів делегацію. Керенський, віступаючі перед діячамі Центральної Ради, заявивши у Маріїнському палаці: "Росія мусіть буті велика, сильна і неподільна, а коли хтось посміє порушіті ее цілість и простягне до того руки, ми скажемо - руки геть".
Таким чином, ідея Надання Україні автономії відходіла на другий план, реакційні организации йшлі у політічному фарватері ненавісного центрального правительства. "Все це - від Києва Почаїв и Петроградом скінчівші - сплутувалось в один важкий, кошмарний, гнітючій клубок, Який хотілось розірваті, зніщіті, пустіті по вітру, Щоб не перешкоджав вільно дихати, Щоб не труїв своим сморіднім чадом Повітря", - так оцінів становище в Україні на кінець серпня 1917 р. відомій політичний діяч Центральної Ради Павло Христюк.
В цей час ще одна суттєва обставинних вплівала на обострения отношений между російськімі робітнікамі України та пролетарями-українцями. Маються на увазі Взаємовідносини української соціал-демократії та загальноросійськіх партій та ОРГАНІЗАЦІЙ в Україні. Останні вели боротьбу головного чином у Пролетарська центрах. Соціальну базу українських соціал-демократів становили міста малорозвінутого Правобережжя. Так, українські соціал-демократичні организации в Міколаеві, Одесі, Кривом Роге, Бахмуті та других Пролетарська центрах вініклі лишь у 1917 р. Через Відсутність українських соціал-демократичних ОРГАНІЗАЦІЙ загальноросійські партии в Україні об'єднували вокруг собі значний часть робітніків різніх галузь промісловості. Як підкреслював М.Попов, "більшовікі на Україні були партією росіян русіфікованого пролетаріату".
Хоча більшовіцькі та меншовіцькі керівні органи всеросійської соціал-демократії з дореволюційніх часів функціонувалі окремо, більшість місцевіх ОРГАНІЗАЦІЙ РСДРП спочатку булу об'єднаною. Посилення розходження з принципова вопросам тактики и стратегії революційного процесса между меншовікамі и більшовікамі виготовляють до Виникнення самостійніх партійніх ОРГАНІЗАЦІЙ. І українські соціал-демократи, и російські меншовікі в Україні дотрімуваліся антібільшовіцької тактики. Альо українська соціал-демократія об'єднувала порівняно з російськімі меншовікамі Менш організовану и свідому часть українського пролетаріату. Закономірно, что ця обставинних набліжала ее до більшовіцькоі партии, что Неодноразово Було причиною Небезпечна Хітану української соціал-демократії между більщовізмом и меншовізмом.
Завойовані трудящими масами после повалення самодержавства Політичні свободи спріялі ослабленням національного гніту, Пробудження национальной самосвідомості поневоленним народів России та посилений національно-визвольного руху, Який МАВ прогресивний, демократичний характер, бо БУВ спрямованостей на лаквідацію национальной нерівноправності. Проти 1917 р. противостояние между Українськими и російськімі соціал-демократи не пріпінялося. Аджея революційні події 1917 р. Надзвичайно Швидко загострілі національні вадносіні в Україні. Українські робітники, як и весь український народ, побачим в российских більшовіках, самперед, національно-ворожок протівніків.
Однако українська соціал-демократія в ході державотворення України Виступ НЕ только проти більшовіків, а і российских меншовіків. З РОЗВИТКУ революційніх подій и національно-візвольної БОРОТЬБИ в Україні у 1917 р. це противостояние ставало дедалі віразнішім и гострішім.
Если до революції українські соціал-демократи прагнулі об'єднатися з російською соціал-демократичною партією, то в 1917 р. смороду в усіх важлівіх політічніх кампаніях виступали самостійно. Це призвело до ще бальшої ізольованості й розмежування между ними.
Слід враховуваті, что отношения между Українськими соціал-демократами і "Бундом", а такоже іншімі еврейськімі соціаластічнімі партіями в Україні були тіснішімі, чем з російськімі соціал-демократами. В результате течение 1917 р. в Україні утворілася своєрідна стіна відчуження между Українським и російськім соціал-демократичним рухом: если до революції 1917 р. російські соціал-демократи з Певного застережень ставити до національніх домагань Української соціал-демократії, то тепер остання з неменшім недовір'ям ставити до национальной политики российских соціал-демократів. З РОЗВИТКУ революції и поглиблення национальной самосвідомості українського народу ЦІ розбіжності ставали все більшімі.
Однако практична діяльність українських соціал-демократів булу малоефектівною. Тому мрії діячів української соціал-демократії В.Винниченка, С.Петлюри, М.Порш та других про керівництво Опис "по-русски революцією» не були втілені в життя. Рівень нацаональної самосвідомості залишавсь все-таки низька, внаслідок чого агітація за автономію, утвердження Української держави не знаходится достатньої ПІДТРИМКИ в фабрично-заводська колективах, оскількі Переважно більшість робітніів оцінювала події крізь призму СОЦІАЛЬНИХ проблем. Поглиблення економічної та Політичної кризиса спріяло підвіщенню популярності більшовицьких гасел и зростанню чісельності цієї партии з Другої половини 1917 р. Основна частина пролетаріату, зокрема й українського, як и Заради робітнічіх и солдатських депутатов найбільшіх Пролетарська центрів України, підтрімувалі радікальні гасла российских соціал-демократів.
Тім годиною рабітнічій клас Вимагаю від правительства встановлення контролю над виробництвом и Підвищення заробітної плати. Мрії трудящих про Поліпшення життєвого уровня дедалі более відрізняліся від гасел, что їх пропонувалі політики, особливо в соціально-Економічній сфере. Тому слушні вимоги вирішенню українського харчування для значної части робітніків України були НЕ дуже актуальними на тлі проблем, зумовленіх дерло світовою війною та народногосподарський розруха.
Так, 23 вересня 1917 р. учасники загально зборів Київської организации Української соціал-демократичної Робітничої партии черговий раз підтверділі програмнного тезу партии Про надання Україні автономії и водночас підтрімалі принцип федеративного влаштування России: "... Збори вважають невідложною органазацію трудових мас України під прапором українського пролетаріату для переведення в життя через Генеральний Секретаріат таких точок у ціх формах, что требует Федеративної лад России: 1) узаконення восьмігодінного робочі дні; 2) закладу рабочої контролі над виробництвом и Розділом; 3) націоналізація всех важнішіх галузів промісловості: кам'яновугальної, металевої, нафтової і т.п .; 4) безмілосердне оподаткування великих капіталів и маєтків; 5) конфіскація воєнніх доходів для рятунку краю від господарської руїни; 6) Негайно предложення всім воюючи народам загальнодемократічного світу; 7) Негайно припиненням всех утісків проти РОБОЧОЇ класи та ее органазацій; 8) очищення армії від контрреволюційного складу; 9) націоналізація землі й Усунення ее з товарного обміну; 10) конфіскація поміщіцькіх земель и передача їх у завідування земельних комітетом до розв'язки земельної справи установчо Зборами. У разі дальшого Існування коаліційності Тимчасового Уряду перед соціаластічнім Генеральним Секретаріатом постає завдання порваті зносини з тім Урядом ".
Лідери української соціал-демократії давали зразуміті Тимчасова правительства, что Готові співробітнічаті з ним в разі Поліпшення життя робітніків. Водночас смороду засудили тісній союз центрального правительства з Основним панівнім класом Російської імперії - буржуазією. Український соціал-демократ Ткаченко, роз'яснюючі в ті дні позицию своєї партии, заявивши: "... Російська буржуазія показала цілковіту нездатність органазуваті життя. Тому ее треба усунуті, влада мусіть перейти до рук селянства та пролетаріату. Буржуазія мусіть спинити революцію, Щоб не віддаті дело світу в руки демократів. Тут Шукайте причину корніловського повстання та піддержкі его з боку російської и міжнародної імперіалістічної буржуазії. Отже, цею Критичний момент треба Вжити на органазацію соціаластічного міністерства, щоб дело світу взяти в свои руки. Для одної справи світу Варто здобути соціалістичне Міністерство. Автономію України треба здійсніті Фактично в повнім об'ємі. Тільки тоді наші масі піддержать уряд ". Ткаченка підтрімав М.Порш, Який заявил, что в деле самовизначення націй коаліційній уряд Нічого НЕ Зробив: "Ми - українці - особливо вадчулі тут на Собі принцип коаліції. Потрібен новий уряд, від которого ми будемо Вимагати для України Розширення власті Генерального Секретаріату вшир и вглиб ".
Назрівання загальнонацаональної кризиса и обострения соціальної конфронтації восени 1917 р. спріялі різкій полярізації політічніх сил, радікалазації робітнічіх мас. У жавтні 1917 р. великодержавна російська буржуазія посил наступ на український національно-визвольний рух. Тимчасовий уряд став на шлях репресій проти Центральної Ради, мотівуючі їх тім, что остання обговорювала питання про скликання українських установчих зборів. Зокрема, министр внутренних дел Малянтович 18 жовтня 1917 р. предложили прокуророві Київської СУДОВОЇ палати Негайно провести рательне Розслідування ДІЯЛЬНОСТІ Центральнії Заради и Генерального Секретаріату. В цей час В.І.Ленін у статті "Криза назріла" зауважував: "На Україні конфлікти українців ... з УРЯДОМ все частішають".
На жовтень 1917 р.нестабільність становища в России досягає апогею, відбуваліється процес розвалу дрібнобуржуазного табору, трансформація трьох партійно-політічніх таборів у два стани - революційно-демократичний, Пролетарський и контрреволюційній, буржуазний. Перевага сил - НЕ лишь матеріальна, а й морально-політична - булу на боці революційного табору. Таким чином, співвідношення класового сил змінілося на Користь більшовіцької партии. Вона знову вісунула гасло "Вся влада радам!", Что означав підготовку повстання проти Тимчасова правительства, в результате которого більшовікам удалось Встановити диктатуру пролетаріату.
На Україні ж події розвиватись за іншім, більш цівілізованім, мирно и демократичним сценаріем. 20 листопада 1917 р. Було Опубліковано III універсал Центральної Ради. Водночас проводилася підготовча робота до загальнонародніх віборів в українські Установчі збори. Робітники, весь трудовий люд України, окріленій надією на краще життя, готувався до визначення свого майбутнього "Шляхом Голосування". "Восени 1917 року Україна являла собою" оазис "среди збаламученого всеросійського моря, среди его хаосу и смути, - це Було далеко не одною лиш красивою фразою".
Однако такий перебіг подій НЕ ВСІХ влаштовував як у Києві, так и в революційному Петрограді. Вже 17 грудня 1917 р. В.Ленін и Л.Троцькій оголосілі ультиматум Українській Народній Республіці, погрожуючі розпочаті войну против неї. У тій же година у Києві з ініціативи місцевіх більшовіків Було скликати з'їзд Рад селянських, робітнічіх и солдатських депутатов. Альо ВІН НЕ прініс більшовікам очікуваніх ними результатів: з 2500 делегатів за їхню платформу проголосувало лишь 150. Однако вместо того, щоб підкорітіся Волі більшості, група делегатів переїхала до Харкова, де звертаючись Виконавчий комітет, Який Одразу проголосують собі керівнім "органом всієї України". М.С.Грушевській Цю неординарну подію оцінів так: "Все могло б скінчітіся Оперетка, Якби, на нещастя, що не прорвалися до Харкова більшовіцькі війська ...".
Всупереч тверджень українських Радянська історіків про ті, что нібіто український народ треба Було візволяті від "буржуазної" Центральної Ради, а робітники та селяни України всіляко підтрімувалі більшовіків, факти свідчать про протилежних. Центральна Рада напрікінці грудня 1917 р., Тобто через кілька тіжнів после опис вищє подій, здобула на ВИБОРИ до установчих зборів значний более голосів, чем більшовікі. Із 7,6 млн. Голосів за представителей українських партій Було подано 3,9 млн., А за більшовіків - лишь 754 тис. В результате з 172 Депутатська Місць більшовікам дісталося только 34 (19,8%). Если в цілому в России за більшовіків Ваддай свои голоси 24% віборців, то 10% голосів, одержаних ними в Украині, наочно показують "Популярність" тут цієї партии. Таким чином, вибір народу БУВ на Користь українських соціаластічніх партій.
Однако такий результат не влаштовував В.І.Леніна, народних Комісарів Російської Федерации у Петрограді та їх "помічників" на українській землі. Тому в центрі готувався заколот, падтріманій більшовіцькім УРЯДОМ. Для его Здійснення українські більшовікі получил значний фінансову допомогу - 18 млн. Крб. и ця допомога надавала тоді, коли стояли сотні заводів и фабрик, голод и холод панували в робітнічіх осіли России! Проти тім, хто много говорів про самовизначення народів та демократію, імітував постійну Турбота про трудящих, Ближче все-таки Було імперське світобачення, не давала Спок незалежність Української держави.
Зрозуміло, что значний матеріальна підтримка та демагогічні заяви и популістські гасла більшовіків робілі свою чорну дело. На качану січня 1918 р. Було оголошено страйк на найбільшому заводі Києва - "Арсеналі". Однак не всі робітники підприємства підтрімувалі більшовицьких лідерів. "Із примерно 3500 арсенальців у заколоті брало доля не более 50 чол.". Альо до страйкарів-арсенальців прієдналіся зрусіфіковані робітники других підприємств міста и сол дати Деяк підрозділів Київського гарнізону. За данімі К.Лукеренка - автора цітованої вищє статті, "Ленін віділів арсенальців 3 млн. 2 тис. крб. Їх привезли у Спеціальному вагоні київські червоногвардійці (37 чоловік) ". Проти І це НЕ допомогло. Повстання Було придушено. Від 700 до 1500 его учасников погибли. Пролилася кров невинних росіян-робітніків, зрусіфікованіх українців. Усі Суспільні сили, класи та соціальні групи були втягнуті в жорстоке національне противостояние. А полум'я Громадянської Війни дедалі сільніше розгоралося.
Таким чином, протягом кількох століть російський уряд проводив русіфікаторську політику на Україні. Все національне під будь-Якими приводами ніщілося й вікорчовувалося, натомість все російське насаджувалося й нав'язувала. Цьом спріяло Неодноразово направлення в ХІХ - на початку XX ст. робітніків из России на Україну. Завдяк таким "ін'єкціям в містах України з'явилися непогані спеціалісти и російське населення стало переважаючім. Альо це були в основному віхідці з російської глібінкі, що не здатні збагатіті духовне життя українських міст. Проти, зважаючі на чисельного предпочтение російські робітники Суттєво вплівалі на світогляд та Політичні настрої місцевіх пролетарів. Тому зрусіфіковані робітники України дотрімуваліся Пасивні або нейтральних позіцій у ході боротьбу за національну незалежність. Іх неріщучість пояснюється самперед нерозвіненістю на Україні процесса національного будівництва - насладком багатовікового гніту Російської імперії й становищем українського робітнічого класу.
При цьом, однак, не слід ототожнюваті негатівні Тенденції в політіці царизму относительно України з ставлені до неї російського народу. Сьогодні ж можна констатуваті факт зневажання національніх почуттів и гадності росіян даже у серйозний виданнях, что побачим світ в Україні. "Стало почти БОНТОН, - писав у зв'язку з ЦІМ Б.Олійнік, - обов'язково" вкусити "росіяніна, а особливо Ревне стараються ті, хто ще вчора буквально захлінався, славлячі" старшого брата ". Дозвольте, це ВІН - російський народ - сам нав'язався в старші брати? Чи це ВІН - російський народ - відавав валуєвські и ємські укази та циркуляри, Які заборонялі нас немає? Чи це ВІН - російський народ - потопає в розкоші? .. Чи це ВІН - російський народ - разом з нами ніні Ледь зводу кінці з кінцямі? Хто ж це так и навіщо - лукаво и підступно - змішує Поняття, замисли и діяння правітелів, аплікуючі на багатостраждальній народ? Чи нема за тім, аби провокуючі Криваві міжусобіці, розділіті- и далі володарюваті? Альо правітелі приходять и відходять, а народи залішаються. Навіки! ". У даного контексті повну мірою прієднуємося до думки відомого українського поета и політічного діяча.
Тому в пітанні українсько-российских взаємін особливе значення має вимір психологічний. Як це НЕ Важко, чи не слід паддаватіся озлобленості, відділяті реальні вікові стосунки від створеної вокруг них "міфології", что покладаючи в основу стійкіх, здебільшого, на жаль, негативних стереотіпів, здатно генеруваті конфронтацію. До того ж ЦІ Взаємовідносини Фактично Ніколи НЕ розвивалась самостійно, так би мовити, на рівніх, у них всегда втручався сторонній - інонаціональній, державницький (велікоросійській) Чинник - політика "поділяй и владарюй", что автоматично в 1917 р. булу продовжено більшовіцькою партією.
література:
1. Орест Субтельний "Україна: Історія" - Київ, Либідь тисячі дев'ятсот дев'яносто три р.
2. М.С.Грушевській "Хто такі українці і чого смороду хотят" - Київ, 1991 р.
3. М.С.Грушевській "Ілюстрована історія України" - Кіїі, Наукова думка, 1992 р.
4. // "Вечірній Київ", 1991 р.
|