Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Геродот книга 8 Уранія





Скачати 122.44 Kb.
Дата конвертації13.11.2018
Розмір122.44 Kb.
Типкнига

Геродот
ІСТОРІЯ

книга Восьма

уран

1. Еллінські морські сили складалися ось з яких кораблів. Афіняни виставили 127 кораблів. Воїнами і матросами на цих кораблях разом з афінянами служили недосвідчені, правда, в мореплаванні, але доблесні і відважні платейців [1]. Коринфяни доставили 40 кораблів, а мегарці 20. Халкідяне спорядили екіпаж для 20 кораблів, наданих афинянами. Егіна виставила 18 кораблів, Сикион 12, лакедемоняне 10, Епідавр 8, еретрійци 7, Трезен 5, стірейци 2, кеосци 2 бойових кораблі і 2 пентеконтери і, нарешті, опунтскіе локри прислали на допомогу 7 пентеконтери.

2. Отже, ці кораблі стояли у Артемисия. Скільки кораблів виставив кожне місто, я вже сказав. Загальне ж число кораблів, зібраних у Артемисия (крім пентеконтери) [2], було 271. Головним начальником флоту спартанці виставили Еврібіада, сина Еврікліда. Союзники відмовилися підкорятися афінянинові і оголосили, що якщо начальник лаконского загін не буде головнокомандувачем, то вони не братимуть участі в поході.

3. Спочатку адже (ще до відправки послів за допомогою в Сікела) йшлося про те, щоб віддати командування флотом афінян. Однак через опір союзників афінян довелося поступитися. Найголовнішою турботою афінян був порятунок Еллади: вони розуміли, що суперечка через головного командування може погубити Елладу. І афіняни мали рацію. Адже чвари в свій народ настільки ж згубно війни проти зовнішнього ворога, наскільки війна згубно світу. Так ось, з цих міркувань афіняни вирішили не противитися, а поступатися, проте лише до тих пір, поки була нагальна потреба в допомозі союзників [3]. Це вони ясно дали зрозуміти згодом. Бо, як тільки афіняни вигнали військо перського царя і звернулися проти його власної держави, вони забрали у лакедемонців головне командування під приводом зарозумілої поведінки Павсания [4]. Втім, це сталося пізніше.

4. Отже, еллінські кораблі прибули тоді до Артемісію. Тим часом, побачивши величезний флот противника на якорі біля Афет і [помітивши], що всюди повно ворожих кораблів (адже проти очікування сили варварів виявилися набагато значнішими) [5], елліни налякалися і вирішили знову бігти у внутрішні води Еллади. Дізнавшись про це, евбейци просили Еврібіада почекати, принаймні, хоч трохи, поки вони таємно не відправлять дітей і челядь в безпечне місце. Еврібіад, однак, відхилив їх прохання, і тоді евбейци звернулися до афінського воєначальнику Фемистоклу. Їм вдалося за 30 талантів підкупити Фемистокла, і той схилив еллінів залишитися і дати морську битву перед Евбея.

5. Фемістокл ж зумів переконати еллінів почекати ось яким чином: з цих грошей він віддав Еврібіаду 5 талантів нібито зі свого особистого надбання. Коли Фемістокл умовив Еврібіада, то серед інших воєначальників залишався тільки один супротивник - коринфський воєначальник Адімантом, син Окіта. Він заявив, що відпливе і ніхто не буде ночувати Артемисия. До нього-то звернувся Фемістокл і з клятвою сказав: "Ти не покинеш нас напризволяще, так як я обіцяю тобі щедріші дари, ніж дасть тобі мидийский цар за зраду союзникам". З цими словами він негайно ж послав на корабель Адімантом 3 таланти срібла. Так-то Фемістокл зумів залучити на свою сторону грошовими подарунками обох воєначальників і надати послугу евбейцам. Сам же Фемістокл теж не залишився у програші, приховавши решту грошей [6]. А ті, хто отримав ці грошові подарунки, вважали, що гроші на це послані з Афін.

6. Так-то елліни залишилися у Евбеї і дали там морську битву. Відбулася ж вона ось як. Коли варвари відразу ж після полудня прибули до АФЕТ і самі побачили маленький флот еллінів на якорі біля Артемисия, про що вони і раніше мали відомості, то загорілися бажанням напасти на еллінські кораблі і захопити їх. Плисти, однак, прямо на еллінів варвари вважали нерозумним, тому що елліни, побачивши відповідних ворогів звернуться до втечі і можуть вислизнути під покровом ночі. Перси, природно, вважали, що елліни саме так і вчинять, і бажали лише погубити всяке військо ворогів до єдиного.

7. Тому-то на смерть еллінам перси придумали ось що. З усього флоту вони виділили 200 кораблів і відправили за острів Скіаф, щоб вороги не помітили кораблів, що пливуть навколо Евбеї повз мис Каферея і Гересте в Евріпіла. [Завданням цих кораблів було] захопити там еллінів і відрізати їм шлях до відступу, в той час як головні сили повинні були напасти на ворога спереду. Прийнявши таке рішення, перси направили [в обхід] призначені для оточення ворога кораблі [7]. Головні ж сили не мали на увазі в цей день нападати на еллінів в очікуванні умовного знака про прибуття огинали острів кораблів. Отже, перси послали ці кораблі в плавання навколо Евбеї і в цей час стали виробляти огляд головних сил, які стояли біля Афет.

8. Тим часом під час цього огляду кораблів в стані персів знаходився хтось скіла Сікіона, найкращий водолаз того часу. Після корабельної аварії у Пеліона він врятував персам більшу частину їх скарбів, а багато привласнив і собі. Цей-то ськіллу перебіг до еллінам (він мав намір і раніше перейти до еллінам, але до тих пір йому не представлялося зручного випадку). Яким саме чином він потрапив потім, нарешті, до еллінам, я достеменно сказати не можу. Адже розповіді про це подаються чи ймовірними, Так, наприклад, говорять, що він поринув у море в АФЕТ і вперше виринув на поверхню тільки у Артемисия, тобто проплив під водою приблизно 80 стадій. Передають також і інші оповідання про цю людину, дуже схожі на вигадку; деякі ж з них все-таки правдиві. В даному випадку я, втім, тримаюся тієї думки, що ськіллу прибув до Артемісію на який-небудь човні. А як тільки він з'явився туди, то негайно повідомив еллінським воєначальникам про корабельну аварію і про кораблях, які були надіслані навколо Евбеї.

9. Почувши такі вести, елліни зібралися на військову раду. Після багатьох промов верх здобуло пропозицію: цей день ще залишитися на місці і розташуватися станом на березі, а потім після півночі вийти назустріч плив навколо Евбеї кораблям. Після цього військової ради, так як [головні сили персів] не починати нападу, елліни, почекавши до вечора, самі кинулися на варварів, щоб випробувати свій спосіб битви - прорив бойового ладу ворожих кораблів [8].

10. Коли екіпаж і воєначальники на кораблях Ксеркса побачили пливуть на них нечисленні ворожі кораблі, вони також знялися з якорів і вийшли у відкрите море. Перси вважали еллінів абсолютно божевільними і сподівалися без праці захопити їхні кораблі. І їхні сподівання були цілком обгрунтовані. Адже перси бачили, як мало кораблів у еллінів і у скільки разів їх власний флот більше і краще на плаву. З таким-то почуттям переваги [над противником] перси стали оточувати еллінів. Деякі ионяне, віддані еллінському справі і лише неохоче виступили в похід з персами, з великої тривогою дивилися тепер, як перський флот оточує еллінів. Вони думали, що ніхто з еллінів вже не повернеться додому. Настільки слабкої їм здавалася еллінська міць! Інші ж, навпаки, раділи долі еллінів і навіть пустилися в змагання: хто першим захопить аттический корабель, отримає за це царський подарунок. Адже в усьому перському флоті тільки й мови було, що про афинянах.

11. Тим часом елліни за першим сигналом труби повернули носи кораблів на ворога, а кормами зсунули їх в середину один проти одного. За другим сигналом елліни почали атаку, хоча і були обмежені обмеженим простором, так що могли плисти тільки прямо. При цьому вони захопили тридцять варварських кораблів і взяли в полон Філаона, сина Херс, брата Горго, царя Саламина, людини впливового в перській флоті. Першим з еллінів опанував ворожим кораблем афінянин Лікомед, син Есхрея. Він отримав нагороду за доблесть. Наступила ніч роз'єднала супротивників, і битва залишилася невирішеною. Елліни відпливли назад до Артемісію, а варвари - до АФЕТ. Всупереч їх очікуванням битва закінчилася зовсім інакше. У цій морській битві тільки один еллін з царського війська - Антидор з Лемноса - перейшов на бік еллінів. За це афіняни подарували йому ділянку землі на Саламіні.

12. З настанням темряви (літо було в розпалі) був страшенний злива на всю ніч і з Пеліона гриміли глухий гуркіт грому. Мертві ж тіла і уламки кораблів [плином] принесло до АФЕТ і прибило до носів перських кораблів, і вони заплуталися в лопатях корабельних весел [9]. Люди на кораблях в АФЕТ, чули шум, були збентежені, думаючи, що при всіх нещастях їм тепер уже не минути загибелі. Адже тільки-но вони встигли прийти в себе після краху і бурі у Пеліона, як відразу почалася запекла битва, а після неї - страшенна злива: бурхливі потоки води стрімголов обрушилися [з вершини Пеліона] в море і загриміли глухий гуркіт грому. Таку жахливу ніч довелося пережити персам!

13. А для кораблів, які були надіслані навколо Евбеї, ця сама ніч виявилася ще гірше, тим більше що негода застала варварів у відкритому морі і на них чекав сумний кінець. Буря і злива, наздогнали варварів у евбейскіх круч [10], коли вони пливли мимо "лощина"; гнані по волі вітру невідомо куди, варварські кораблі викинуло на прибережні скелі. Все це божество вчинила, для того щоб зрівняти перську міць з еллінської і щоб флот персів ні набагато сильніше еллінського. Так-то ці перські кораблі знайшли свою загибель у евбейскіх круч.

14. Коли ж, нарешті, засяяло бажаний день, флот варварів в АФЕТ зберігав повний спокій: варвари були раді, що в теперішній біді їх хоч залишили в спокої. Елліни ж отримали підкріплення - прийшло 53 аттических корабля. Прибуття цих кораблів, а також звістка про загибель всього загону варварських кораблів, що пливли навколо Евбеї, підняли дух еллінів. Елліни дочекалися того ж години дня, як і в попередній день, і потім напали на Киликийские кораблі. Знищивши ці кораблі, вони з настанням темряви повернулися назад до Артемісію.

15. Воєначальники варварів між тим сильно заздрили те, що такий незначний загін кораблів завдав їм настільки сильний шкоди. Вони боялися також гніву Ксеркса і тому на третій день не стали більше чекати нападу еллінів. Набравшись хоробрості, перси близько полудня вийшли в море. Випадково ці морські битви відбулися в ті ж самі дні, що і битва на суші при Фермопілах, причому завданням еллінського флоту була тільки захист Евріпіла [11], так само як загін Леоніда мав прикривати [Фермопильский] прохід. Отже, елліни прагнули не допустити варварів в Елладу, а варвари - знищити еллінське військо і опанувати проходом.

16. Коли кораблі Ксеркса стали підходити в бойовому порядку, елліни спокійно стояли перед Артемісії. Потім варвари побудували свої кораблі дугою (у вигляді півмісяця), щоб оточити ворога. Тоді елліни знову вийшли назустріч варварам, і битва почалася. Сили противників в цій битві були рівні, тому що флот Ксеркса через великої кількості кораблів і їх величини сам собі завдавав шкоди: кораблі порушували бойовий порядок і стикалися один з одним. Але все ж варвари трималися стійко і не відступали: адже для них було страшним ганьбою бігти від нечисленних ворожих кораблів. Багато кораблів і людей загинуло у еллінів, але ще набагато більше варвари втратили людей і кораблів. Так вони боролися і потім розійшлися, і кожен флот повернувся назад на свою стоянку.

17. У цій битві з Ксерксових воїнів відмінно билися єгиптяни. Вони зробили багато подвигів і, між іншим, захопили п'ять еллінських кораблів з усіма людьми. На стороні ж еллінів в цей день особливо відрізнялися афіняни і серед них Клиний, син Алківіада, який боровся з екіпажем 200 чоловік на кораблі, побудованому на власні кошти [12].

18. Отже, відірвавшись від противника, обидві сторони з радістю поспішили до своїх стоянках. Елліни ж залишили поле битви, хоча і захопивши з собою [для поховання] мертві тіла і уламки кораблів, але все ж з важкими втратами (особливо постраждали афіняни, у яких половина кораблів було пошкоджено). Тому-то елліни і вирішили, нарешті, відійти у внутрішні води Еллади.

19. Тим часом Фемістокл зрозумів, що якщо спонукати ионян і карийцев до відділення від персів, то інших варварів можна легко здолати. Побачивши, що евбейци зганяють худобу до узбережжя [у Артемисия], Фемістокл зібрав еллінських воєначальників і оголосив їм, що у нього є засіб, як переманити найкращих союзників царя на бік еллінів. Більше, однак, він нічого їм не повідомив. При цьому положенні, додав Фемістокл, слід робити ось що: спочатку забити скільки хто хоче голів евбейского худоби; нехай краще власне військо їсть м'ясо, ніж вороги. Потім кожен повинен віддати наказ своїм людям запалити табірні вогні. Про повернення ж він сам подбає і вкаже відповідний час, коли вони зможуть безпечно повернутися в Елладу. Воєначальники охоче погодилися з цією пропозицією Фемістокла і негайно веліли запалити вогні і почали різати худобу.

20. Евбейци адже знехтували проріканням Бакіда як нічого не значущим. Вони навіть не вивезли нічого з майна в безпечне місце і не зробили ніяких запасів продовольства на випадок війни і таким чином самі себе підготували жалюгідний кінець. Одкровення ж Бакіда про війну говорить так:

Коль луб'яне ярмо чужинець на море накине,

Час тоді тобі гнати многоблеющіх козлів з Евбеї.

Так як евбейци навіть не звернули уваги на цей вислів, то їм довелося і тепер, і згодом пережити страшні негаразди.

21. Так вони надійшли. Тим часом з Трахіну прибув лазутчик. Адже в Артемісії був розвідником антікірец Полій, який отримав наказ (човен з веслярами завжди була напоготові) повідомити війську в Фермопілах, якщо флот зазнає невдачі. Точно так же в стані Леоніда завжди знаходився напоготові з тріаконтерой афінянин АБРОН, син Лісікл, щоб в разі якоїсь біди з сухопутним військом передати звістку бійцям у Артемисия. Цей-то АБРОН прибув тоді і розповів про сумну долю Леоніда і його війська. Почувши цю звістку, елліни негайно почали відступ; відходили ж кораблі в тому порядку, як кожен стояв: попереду [пливли] коринфяне, а останніми афіняни.

22. Фемістокл ж вибрав кілька найшвидкохідніших афінських кораблів і поплив з ними до місць, де була прісна вода. Він велів вирізати на каменях напис, яку на наступний день прочитали прибули до Артемісію ионяне. Напис ця свідчила так: "іонійцям! Ви чините несправедливо, ідучи війною на своїх предків і допомагаючи [варварам] поневолити Елладу. Переходьте скоріше на нашу сторону! Якщо ж це неможливо, то, по крайней мере, хоч самі не будете ви воювати проти нас і впросила карийцев вчинити так само. А якщо не можете зробити ні того, ні іншого, якщо ви скуті занадто важким ланцюгом примусу і не можете її скинути, то бийтеся, як труси, коли справа дійде до битви. Не забувайте ніколи, що ви пішли від нас і що через вас спочатку пішла у нас ворожнеча з перським царем ". Фемістокл, як я думаю, написав це з подвійним умислом: або ионяне змінять персам і перейдуть до еллінам (якщо ця відозва Фемистокла залишиться невідомим царю), або Ксеркс, отримавши повідомлення про це, візьме ионян під підозру і сам не дозволить їм брати участь в морських битвах [13].

23. Негайно після того, як Фемістокл написав це звернення [до іонійцям], до варварам прибув на човні якийсь чоловік з ГИСТ зі звісткою про відплиття еллінів з Артемисия. Варвари, не повіривши повідомленням, уклали вісника під варту, а потім послали швидкохідні кораблі на розвідку. Люди [з кораблів] підтвердили звістка, і тоді з першими бризками променів сонця, що сходить весь перський флот поплив до Артемісію. У цьому місці варвари стояли на якорі до полудня, а потім попливли далі в ГИСТ. Після прибуття туди перси захопили місто гістіейцев в області Еллопіі і спустошили всі прибережні селища землі Гістіеотіда.

24. Поки флот стояв там, Ксеркс розпорядився прибрати мертві тіла і послав до воїнів у флоті глашатая. З тілами полеглих цар зробив ось що. З усієї кількості полеглих в його війську під Фермопілами (а їх було 20 000 чоловік) Ксеркс велів залишити близько 1000, а для інших вирити могили і поховати. Могили були покриті листям і засипані землею, щоб люди з кораблів їх не побачили. Глашатай ж, переправившись в ГИСТ, сказав до всього зібраного там флоту ось що: "Союзники! Цар Ксеркс дозволяє кожному, хто бажає покинути своє місце, піти подивитися, як він бореться з цими божевільними людьми, які возмечтал здолати царську міць! ".

25. Після цього оголошення глашатая так багато людей захотіло дивитися тіла полеглих, що не вистачило навіть судів для [перевезення] всіх. Вони переправлялися і дивилися, проходячи по рядах мертвих тіл. Всі вірили, що лежали там мерці були тільки лакедемоняне і феспійци (за них же вважали і ілотів) [14]. Все ж ні для кого з прибулих [дивитися полеглих] не залишився в таємниці вчинок Ксеркса зі своїми полеглими воїнами. І це було дійсно навіть смішно: з усієї кількості полеглих персів на увазі лежала тільки 1000 трупів, тоді як полеглі елліни - 4000 мертвих тіл - все разом були звалені в одне місце [15]. Цей день пройшов в огляді мерців, а на наступний день люди з кораблів відплили в ГИСТ до своїх кораблів, сухопутне ж військо на чолі з Ксерксом продовжувало свій шлях.

26. Тут до персам прибуло кілька перебіжчиків з Аркадії. Не маючи коштів для життя, вони хотіли вступити на службу до персів [16]. Їх привели перед очі царя і запитали, що тепер роблять елліни. Один з персів від імені всіх ставив питання. Аркадци відповідали, що елліни справляють олімпійське свято [17] - дивляться гимнические і епічні змагання. На питання перса, яка ж нагорода призначена змагалися за перемогу, ті відповідали: "Переможець зазвичай отримує в нагороду вінок з оливкових гілок". Тоді Тигран, син Артабана, висловив вельми благородне думку, що цар, правда, витлумачив як боягузтво. Саме, почувши, що в еллінів нагорода за перемогу в змаганні - вінок, а не гроші, він не міг втриматися і сказав перед усім збором ось що: "На жаль, Мардоній! Проти кого ти ведеш нас в бій? Адже ці люди змагаються не заради грошей, а заради слави! ". Але про це сказано досить.

27. Тим часом відразу ж після Фермопільській поразки фессалійці відправили глашатая до фокийцев (фокийцев вони ненавиділи з давніх пір, а після останньої війни - особливо). Фессалійці ще за кілька років до цього походу перського царя [на Елладу] з усім своїм військом і союзниками вторглися в Фокиду, але зазнали тяжкої поразки з жорстоким втратою. Вони замкнули фокийцев на Парнасі разом з віщуном Телль з Еліди. Цей-то Телль придумав там ось яку військову хитрість. Він велів обмазати крейдою 600 найвідважніших фокійскіх [воїнів] (і їх самих, і обладунки) і послав їх уночі проти фессалийцев, наказавши вбивати всякого НЕ побілені. Побачивши їх фессалійська стража спочатку в страху тікала, думаючи, що це якісь примари, а потім - і саме військо. Фокийцев перебили 4000 чоловік і оволоділи щитами фессалийцев (половину цих щитів вони присвятили в Аби, а іншу - в Дельфи). Десяту частину захопленої в цій битві видобутку становили величезні статуї [18], що стоять близько треножника перед храмом в Дельфах. Подібні ж статуї фокийцев посвятили в Аби.

28. Ця поразка обложені фокийцев завдали пішого війська фессалийцев. Кінноту ж, яка вторглася в їх землю, вони абсолютно знищили. У гірському проході, що у Гіамполіса, вони викопали широкий рів і помістили туди порожні амфори. Потім знову засипали рів, зрівняли з землею і стали чекати нападу фессалийцев. Кіннота фессалийцев стрімко кинулася в атаку, щоб знищити ворога, але коні провалювалися в амфори [19] і переламали собі ноги.

29. Через ці-то двох поразок фессалійці розпалилися гнівом на фокийцев. Вони відправили глашатая до фокийцев з такою пропозицією: "фокийцев! Схаменіться, нарешті, і зрозумійте, що ви не можете помірятися з нами. Адже вже раніше, коли ми були на боці еллінів, у нас завжди було більше сили і впливу в Елладі, ніж у вас. А тепер ми в такій силі у перського царя, що в нашій владі вигнати вас з вашої землі, та ще й перетворити їх у рабство. Втім, маючи всі можливості до того, ми не бажаємо мстити вам. Однак за це ви повинні дати нам 50 срібних талантів, і ми обіцяємо відвернути небезпеку, що загрожує вашій землі біду ".

30. Такою була пропозиція фессалийцев. Адже фокийцев були єдиною народністю в цій частині [Еллади], що не перейшла на сторону персів і, думається, не з якої іншої причини, а тільки з ненависті до фессалійцям. Будь фессалійці на стороні еллінів, то фокийцев, я вважаю, підтримували б персів. Тому у відповідь на цю пропозицію фессалийцев фокийцев оголосили, що не дадуть ніяких грошей; якби вони взагалі захотіли, то могли б, подібно фессалійцям, перейти до персам, але вони ніколи добровільно не зрадять Елладу [20].

31. Отримавши таку відповідь, фессалійці озлобилися на фокийцев і вказали перського царя шлях в Фокиду. З Трахіну перси спочатку вторглися в Дориду. Між Малідой і Фокіду тягнеться вузька смуга дорійські землі, стадій близько 30 в ширину, яка в давнину називалася Дріопіду. Ця Дорійська земля була батьківщиною Пелопоннесских дорійців. При вторгненні варвари не сплюндрували її, так як жителі тримали сторону персів, та й фессалійці були проти спустошення [21].

32. Коли перси потім з Доріди проникли в Фокиду, то не могли захопити самих фокийцев, так як частина їх бігла на висоти Парнасу. Вершина Парнасу під назвою Тіфора підноситься зовсім самотньо у міста Неона і представляє зручний притулок для великого загону війська. Туди-то фокийцев і бігли з усім своїм добром. Більша ж частина населення врятувалася втечею до озольскім ЛОКРЕНУ в місто Амфісса, який лежить по ту сторону Крісейской рівнини. Варвари ж розорили всю Фокиду (фессалійці вели їх військо): все, що їм ні траплялося, знищували у вогні згарищ, зраджуючи полум'я міста і святилища.

33. Дійсно, на своєму шляху вздовж річки Кефиса варвари все перетворювали в пустелю і знищили вогнем наступні міста: Дрімос, Харадрім, Ерохос, Тефроній, Амфікею, Неон, педіеі, тріть, Елатею, Гіамполіс, Парапотаміі і Аби, де був багатий храм Аполлона з безліччю скарбів і присвятних приношень [22]. Було там і пророче, яке існує ще і понині. І це святилище варвари розграбували і спалили. Деяке число фокийцев варварам все ж вдалося, переслідуючи в горах, захопити в полон. Кілька жінок також загинуло від насильств безлічі воїнів.

34. Минувши Парапотаміі, варвари прибули в Панопей [23]. Тут військо розділилося на дві частини. Велика і найсильніша частина на чолі з Ксерксом, рухаючись на Афіни, проникла в Беотию, спершу в орхоменського область. Вся Беотія була на боці персів, і македонські загони, які послав Олександр і розмістив по окремих містах, взяли на себе охорону беотийских міст [24]. Вони хотіли цим показати Ксерксу, що беотійци на стороні персів.

35. Отже, ця частина варварського війська попрямувала в Беотию. Інша ж частина з досвідченими провідниками рушила до дельфійського святилища, залишивши Парнас на правій стороні. Це військо також спустошувало все фокійскіе селища на своєму шляху. Так були віддані вогню міста панопея, тисну і Еолідов [25]. Військо ж це було цим шляхом окремо від інших сил, щоб розграбувати дельфийское святилище і передати його скарби царя Ксеркса. Адже, як мені передавали, Ксерксу всі знамениті скарби дельфійського святилища були відомі краще залишених ним у своєму будинку: [у персів] тільки і було розмов, що про скарби в Дельфах, особливо ж про присвятних дарах Креза, сина Аліатт [26].

36. дельфійців А коли ми дізнались про намір Ксеркса, прийшли в жах. У великому страху вони питалися оракул: закопати їм в землю храмові скарби або вивезти в іншу країну. Бог же заборонив їм чіпати скарби і сказав, що сам зможе захистити своє надбання. Отримавши таку відповідь оракула, дельфійці стали піклуватися про власний порятунок. Дружин і дітей вони відіслали на іншу сторону в Ахею, самі здебільшого сховалися на вершинах Парнасу, а своє майно знесли в Корікійскую печеру. Деякі ж бігли в Амфісса, що в землі локров. Коротше кажучи, все дельфійці покинули своє місто, залишилося лише 60 осіб і віщун.

37. Варвари між тим були вже близько і видали могли бачити святилище. Тоді віщун на ім'я Акерат зауважив, що священне зброю [27], якого ніхто не повинен був торкатися, винесено з мегарона [28] і лежить на землі. Віщун пішов повідомити про це чудо людям, які залишилися в Дельфах. А коли перси поспішно досягли храму Афіни Пронь, сталося ще більш велике чудо, ніж це. Звичайно, дуже дивно, що бойова зброя з'явилося само собою і лежало перед храмом. Однак те, що було за цим, було найдивовижнішим знаменням з усіх. Бо в ту саму мить, коли варвари з'явилися у святилища Афіни Пронь, з неба впали перуни, а з Парнасу зі страшним гуркотом звалилися дві відірвалися вершини і вразили безліч персів. З храму же Афіни Проня лунали голоси і бойовий клич [29].

38. Всі ці чудові знамення повалили варварів в жах. Дельфійці ж, як тільки помітили втеча ворогів, спустилися з гір і багатьох перебили. Що залишилися в живих перси бігли прямим шляхом аж до Беотії. Після повернення до своїх, як я дізнався, ці варвари розповідали ще й про інших явлені їм знамення: два воїна вище людського зросту переслідували їх і вбивали.

39. Це були, за словами дельфийцев, два місцевих героя - Філак і Автоном, храми яких знаходяться поблизу від святилища Аполлона: Філака - на самій вулиці вище святилища Пронь, Автоноя ж - недалеко від Кастальского джерела біля підніжжя крутої кручі Гіампіі. А нізвергнувшего з Парнасу уламки скель вціліли ще й до нашого часу і понині лежать в священному гаю Афіни Пронь, куди вони стрімко обрушилися, прорвавши ряди варварів [30]. Так-то сталося відступ загону персів від дельфійського святилища.

40. Тим часом еллінський флот на прохання афінян попрямував з Артемисия до берегів Саламина. Зупинитися ж у Саламина афіняни просили тому, що хотіли вивезти дружин і дітей з Аттики в безпечне місце. А потім їм потрібно було радитися про те, як далі вести війну. Адже при обставинах, що склалися ошукані в своїх розрахунках афіняни повинні були прийняти нові рішення. Так, вони розраховували знайти в Беотії все Пелопоннесские ополчення в очікуванні варварів, але не знайшли нічого подібного. Навпаки, афіняни дізналися, що пелопоннесці зміцнюють Истм, і так як для них важливіше за все врятувати Пелопоннес, то тільки один Пелопоннес вони і хочуть захищати. Все ж інші землі Еллади вони залишають напризволяще [31]. При цьому звістці афіняни попросили зробити зупинку у Саламина.

41. Отож, інші [еллінські] кораблі кинули якір у Саламина, афіняни ж висадилися на берег. Негайно ж після прибуття афіняни оголосили через глашатая, щоб кожен рятував своїх дітей і челядь хто де може. Тоді більшість відправила своїх дружин і дітей в Трезен, інші - на Егіну, а інші - на Саламін. Афіняни поспішали таємно укрити рідних в безпечне місце, щоб виконати веління оракула, а особливо ось з якої причини. За розповідями афінян, в святилище на Акрополі живе велика змія - страж Акрополя, якій (повідомляють вони далі) приносять, як [людському] суті, щомісячну жертву. Ця жертва складається з медової коржі. Цю-то медову коржик змія перш завжди поїдала, а тепер залишила недоторканою. Після того як жриця оголосила про це, афіняни набагато швидше і охочіше покинули рідний край, так як думали, що і богиня покинула свій акрополь. Після того ж, як жінки і діти з усім майном були відправлені в безпечне місце, афіняни приєдналися до флоту.

42. У той час як прийшли з Артемисия кораблі стояли на якорі біля Саламина, решті еллінський флот, дізнавшись про це, також прибув туди з Трезена. Флот ще раніше отримав наказ зібратися в трезенської гавані Погоні. Туди прийшло набагато більше кораблів, ніж боролося при Артемісії, і від великого числа міст. На чолі цього флоту залишався, як і при Артемісії, той же Еврібіад, син Еврікліда, спартанець, притому людина не царського роду. Однак набагато більше кораблів, і до того ж найшвидкохідніших, виставили афіняни.

43. Билися ж ось які кораблі. З Пелопоннесу лакедемоняне виставили 16 кораблів. Коринфяни ж - таке ж число кораблів, як і при Артемісії. Сікіонці доставили 15 кораблів, епідаврійци 10, трезенци 5, герміоняне 3. Всі ці міста, крім Герміони, належать до дорийскому і македонському племені, і [жителі їх] переселилися в Пелопоннес з Ерінея і з Пинда і, нарешті, з Дріопіду. Герміоняне ж - Дриопа, вигнані Гераклом і малійцями з так званої нині дорійські землі.

44. Це були пелопоннесские міста. З міст ж на материку тільки одні афіняни виставили майже стільки ж кораблів, як всі інші разом, саме 180. Адже при Саламіні платейців не будете ви воювати на афінських кораблях ось чому. Коли елліни повернулися від Артемисия і прибутку в Халкиду, платейців висадилися на протилежний берег Беотии, щоб перевезти свої родини і челядь в безпечне місце. І ось платейців, рятуючи своїх близьких, не могли вчасно прибути [на допомогу]. Що до афінян, то вони в той час, коли пеласги володіли так званої нині Елладою, були пеласгами і називалися кранай. А за царя Кекроп їх називали кекропідамі. Коли ж потім царем став Ерехфей, вони отримали ім'я афінян і, нарешті, по імені їхнього ватажка Іона, сина Ксуфа, - ионян [32].

45. мегарцев виставили стільки ж кораблів, як і при Артемісії; ампракіоти прибутку з сімома кораблями, левкадци - з трьома (населення цих міст належало до дорийскому племені з Коринфа).

46. ​​З остров'ян егінців доставили тридцять кораблів. У егінців, правда, були споряджені і інші кораблі, але вони призначалися для захисту рідної землі. А билися вони при Саламіні на тридцяти найкращих кораблях. Егінців - це дорійці і відбуваються з Епідавра. Острів ж їх перш називався енона. Після егінців прибутку халкідяне з двадцятьма кораблями, [як і] при Артемісії, і еретрійци з сімома кораблями. Вони - ионяне. Потім прибули кеосци з тими ж самими кораблями; вони ионийского походження з Афін. Наксосци виставили чотири кораблі. Ці кораблі були, власне, послані громадянами до персам, так само як і кораблі інших островів. Однак всупереч наказу вони прибули до еллінам за наполяганням Демокрита, людини, вельми шанованого серед наксосцев, який був тоді Триєрархія. Наксосци ж - ионяне і походять від афінян. Стірейци спорядили стільки ж кораблів, як і при Артемісії. Кіфніі - одну трієру і одне 50-веслове судно. І ті й інші - Дриопа. Так само спорядили кораблі Серіф і мелосци. Це були єдині острова, які не дали землі і води перського царя.

47. Всі ці міста і племена, що брали участь у війні, живуть по цей бік землі феспротов і річки Ахеронта. Феспротов адже межують з ампракіотамі і левкадцамі, які виступили в похід з найдальших меж [Еллади]. З еллінів, які живуть на тій стороні [Іонійського моря], тільки одні кротонці прийшли з одним кораблем на допомогу Елладі в небезпеці [33]. Начальником цього корабля був Фаілла, тричі переможець на пифийских змаганнях. Кротонці за походженням ахейці.

48. У той час як інші міста виступили в похід з трієрами, мелосци ж, сіфнійцев і Серіф спорядили 50-веслові кораблі. Мелосци (за походженням з Лакедемона) доставили два корабля. Сіфніі ж і серіфяне (вони ионяне з Афін) - по одному. Загальне ж число кораблів, крім 50-веслових, становило 378.

49. Зібравши свої кораблі у Саламина, воєначальники всіх згаданих міст почали радитися. Еврібіад запропонував кожному бажаючому висловити свою думку: в якому місці з тих, що ще були під владою еллінів, найзручніше дати морську битву. Адже Аттика була вже залишена напризволяще, і тепер справа йшла тільки про решту Елладі. Більшість виступаючих одностайно висловилися за те, щоб відплисти до Істмен і дати там морську битву на захист Пелопоннесу. На користь цієї думки вони приводили ось який аргумент: якщо вони, залишившись у Саламина, програють битву, то будуть замкнені на острові без будь-якої надії на порятунок; з Істма ж вони можуть врятуватися, [повернувшись] в свої міста.

50. У той час як пелопоннесские воєначальники висловлювали такі міркування, прибув якийсь афінянин зі звісткою, що перський цар знаходиться вже в Аттиці і спустошує всю землю вогнем і мечем. Ксеркс з військом пройшов Беотию, спаливши місто Феспії (феспійци покинули своє місто і бігли в Пелопоннес). Так само вчинив він і з Платеа, а потім проник в Аттику і розоряє там все. Феспії і Платеї цар спалив, дізнавшись від фиванцев, що ці міста не на боці персів.

51. Після переправи через Геллеспонт, де варвари почали похід і залишалися один місяць, вважаючи час переправи в Європу, протягом наступних трьох місяців перси досягли Аттики. Архонтом тоді у афінян був Калліад. Перси зайняли порожнє місто, і тільки в святилище [Афіни Паллади] вони знайшли невелику кількість афінян - зберігачів храмового начиння і бідняків. Ці люди замкнули ворота акрополя і завалили їх колодами, щоб перепинити вхід в храм. Вони не переїхали на Саламін частково через бідність і до того ж, як їм здавалося, тільки вони розгадали сенс вислову Піфії про те, що дерев'яна стіна нездоланна: акрополь, думали вони, буде їм притулком, яке мав на увазі оракул, а не кораблі.

52. Перси ж зайняли пагорб проти акрополя, який афіняни називають ареопагом, і потім стали осаджувати акрополь ось як: вони запалили обмотані клоччям стріли і стали метати їх в засеку. Обложені афіняни все-таки продовжували захищатися, хоча дійшли вже до крайності, так як засека вже їх не захищала. Проте, вони не погодилися на запропоновані Пісістратідов умови здачі, але вигадували різні нові засоби захисту. Так, вони скачували величезні камені на варварів, напирали на ворота, і Ксеркс довгий час був у скруті, як йому взяти акрополь.

53. Нарешті варвари знайшли вихід зі скрутного становища. Згідно вислову оракула, адже вся материкова Аттіка повинна була перейти під владу персів. З передньої [північній] боку акрополя, протилежної воротам і дорозі, що веде вгору, кілька персів піднялося на скелю. У цьому місці не було ніякої варти, оскільки вважалося, що тут-то вже ніхто не зможе піднятися наверх. Це було біля святилища Аглаври, дочки Кекропа, де скелі дійсно дуже круті. Коли афіняни побачили ворогів нагорі, на Акрополі, то одні з них кинулися вниз зі стіни і загинули, інші ж знайшли притулок всередині святилища. Перси ж, піднявшись вгору, перш за все, попрямували до воріт святилища і відкрили їх; потім вони умертвили захисників, благали про порятунок. Коли з усіма захисниками акрополя було покінчено, перси розграбували святилище і спалили весь акрополь [34].

54. Захопивши повністю Афіни [і акрополь], Ксеркс відправив кінного гінця в Суси до Артабану з повідомленням про досягнутий успіх. На другий день після відправлення гінця цар зібрав афінських вигнанців, які йшли за ним в поході, і повелів піднятися на акрополь і принести жертву за своїм обрядом. Тому він наказав це, що бачив якесь сновидіння, або ж каявся в тому, що велів спалити святилище. Афінські ж вигнанці виконали царське веління [35].

55. Чому я про це згадав, я зараз розповім. Є на Акрополі святилище Ерехфея, як кажуть, народженого Землею, і в ньому маслина і джерело солоної води. У афінян існує сказання, що Посейдон і Афіна, посперечавшись через цієї країни, перенесли туди маслину і джерело як [видимі] знаки свого панування над країною. Цю-то маслину варвари якраз і спалили разом зі святилищем. На наступний день після пожежі афінські [вигнанці] за наказом царя прийшли в святилище і побачили, що від пня пішов відросток майже в лікоть завдовжки. Про це вони повідомили царю.

56.Тим часом звістка про долю афінського акрополя привела еллінів у Саламина в настільки велике сум'яття, що деякі воєначальники навіть не стали чекати, поки буде вирішено, [де дати морську битву]. Вони кинулися до своїх кораблів і підняли вітрила, щоб відразу ж відплисти. Решта воєначальники вирішили дати морський бій перед Істмен. З настанням ночі збори розійшлися, і воєначальники зійшли на борт своїх кораблів.

57. Коли Фемістокл прийшов на свій корабель, афінянин Мнесіфіл запитав його, яке рішення прийнято [на раді]. Дізнавшись про рішення відвести кораблі до Істмен і битися перед Пелопоннесом, Мнесіфіл сказав: "Якщо флот покине Саламін, то тобі більше не доведеться боротися за батьківщину. Адже кожен повернеться в своє місто, і тоді ні Еврібіад і ніхто на світі не зможе вже перешкодити флоту розсіятися. Еллада загине від власної дурості. Тому якщо є якась можливість [порятунку], то йди і спробуй скасувати рішення або, принаймні, переконати Еврібіада залишитися тут ".

58. Ця рада припав Фемистоклу вельми до душі. Нічого не відповівши, він попрямував до корабля Еврібіада. Прийшовши до Еврібіаду, Фемістокл сказав, що бажає обговорити з ним одну спільну справу. Еврібіад запросив його на свій корабель, запропонувавши сказати, що йому потрібно. Тоді Фемістокл сів поруч зі спартанцем і повторив все слова Мнесіфіла (але як свою власну думку) і, крім того, додав ще багато інших доводів, поки, нарешті, не переконав його проханнями зійти з корабля і скликати раду воєначальників.

59. Коли воєначальники зібралися (ще до того як Еврібіад пояснив причину скликання наради), Фемістокл виголосив довгу промову, так як справа для них було занадто важливим. Коринфський воєначальник Адімантом, син Окіта, однак, перервав його словами: "Фемістокл! На змаганнях б'ють палицями тих, хто вибігає раніше поданого знака ". У своє виправдання Фемістокл відповів: "А той, хто залишається позаду, не отримує в нагороду вінка!".

60. Так він по-дружньому відповів корінфянином. Однак, звертаючись до Еврібіаду, Фемістокл тепер не повторив того, що сказав йому раніше, саме що флот розсіється, якщо вони покинуть Саламін. Адже з його боку було б недоречно в присутності союзників кого-небудь звинувачувати. Тому Фемістокл висунув інші доводи і сказав ось що: "У твоїх руках нині порятунок Еллади! Послухай моєї поради і дай тут морську битву, а не йди за тими, хто пропонує відплисти звідси до Істмен. Порівняй обидві пропозиції: у Істма доведеться битися з персами у відкритому морі, а це нам дуже невигідно, так як наші кораблі важчі і числом поступаються ворогові. З іншого боку, ти втратиш Саламін, Мегари і Егіну, навіть якщо в іншому нам посміхнеться щастя. Адже за флотом піде і сухопутне військо, і таким чином ти сам приведеш ворогів в Пелопоннес і кинеш у небезпеку всю Елладу. Якщо ж ти послухаєш мене, то отримаєш ось які вигоди. По-перше, якщо ми будемо битися з невеликим числом кораблів в тесніне проти великого флоту, то, цілком ймовірно, одержимий рішучу перемогу. Адже боротися в тесніне вигідніше нам, а у відкритому морі - противнику. До того ж Саламін, куди ми перевезли дружин і дітей, також залишається в наших руках. І цим ти також досягнеш того, до чого ви найбільше прагнете. Якщо ти залишишся тут, то будеш так само добре захищати Пелопоннес, як і на Истме, і розсудливо не залучиш туди ворогів. Якщо справа піде так, як я очікую, і ми переможемо на море, то варвари ніколи не прийдуть до вас на Истм. Вони не проникнуть і далі в Аттику, але звернуться в безладну втечу. І цим ми врятуємо Мегари, Егіна і Саламін. При Саламіні і оракул обіцяв нам також «ворогів подолання». Коли люди приймають розумні рішення, то зазвичай все їм вдається. Якщо ж їх вирішення нерозумні, то і божество звичайно не допомагає людським починанням ".

61. Коли Фемістокл говорив це, корінфянин Адімантом знову повстав проти нього і сказав: "Тому, хто не має батьківщини, слід було б мовчати. Еврібіад не повинен надавати права голосу людині, позбавленому батьківщини. Адже, перш ніж вносити пропозиції, Фемістокл повинен показати, яке місто він представляє ". Так дорікав Адімантом Фемистокла, тому що Афіни були взяті і перебували під владою ворога. Тоді-то Фемістокл наговорив йому і коринтян багато різких слів. Він доводив, що місто Афіни і Аттична земля більше Коринфа і що Афіни спорядили 200 кораблів. І жоден еллінський місто не в змозі відбити напад афінян.

62. Після цих слів Фемістокл знову звернувся до Еврібіаду і заговорив рішучіше, ніж раніше: "Якщо ти залишишся тут і викажешь себе доблесним чоловіком - прекрасно! Якщо - ні, загубиш Елладу. Адже в цій війні головна наша опора - флот. Тому послухай мене! Якщо ж ти цього не зробиш, то ми негайно з дружинами, дітьми і челяддю вирушимо в італійський Сирис. Місто цей вже з давніх часів наш, і по висловів оракула ми повинні там оселитися. А ви, позбувшись таких союзників, як ми, ще згадаєте мої слова! ".

63. Ці слова Фемистокла змусили Еврібіада змінити думку. Він дозволив переконати себе, як я думаю, головним чином зі страху, що афіняни покинуть його, поведи він свій флот до Істмен. Адже без афінян інші елліни не могли вже наважитися на бій з ворогами. Отже, Еврібіад ухвалила рада Фемистокла залишатися і дати там битву.

64. Так, після спекотного спору елліни у Саламина за наказом Еврібіада стали готуватися до бою. Коли настав день, зі сходом сонця вибухнуло землетрус: земля і море тряслися. Елліни ж вирішили піднести молитви богам і закликати на допомогу Еакіда [36]. Так вони і зробили: зробивши молебень всім богам, вони закликали з Саламина на допомогу Еанта і Теламона, а за самим Еаком та іншими Еакіда відправили корабель на Егіну.

65. Дікей [37], син Феокіда, афінський вигнанець, що був тоді в пошані у персів, розповідав: коли військо Ксеркса спустошувало спорожнілу Аттику, йому якраз довелося бути разом з лакедемонянин Демаратом на Фріасійской рівнині. І ось він побачив піднімається від Елевсіна хмара пилу, як би від трьох міріад людина [38]. Обидва вони здивувалися: Хто ці люди могли підняти таку хмару пилу? І раптом почулися звуки голосів, які здалися їм радісної піснею хору мистов. Демарат, який не був посвячений в Елевсінські містерії, запитав Діке, що це за звуки. А той відповідав: "Демарат! Жахлива біда загрожує царському війську. Аттика адже покинута жителями, і цілком очевидно, що це голос божества, яке йде з Елевсіна на допомогу афінян і їх союзникам. І якщо [ця хмара пилу] обрушиться на Пелопоннес, то це загрожує небезпекою самого царя і його війську на материку; якщо ж воно звернеться на кораблі у Саламина, тоді під загрозою царський флот. А свято це афіняни справляють щороку на честь Матері і Кори [39], і всякий афінянин чи інший еллін, якщо побажає, приймає посвячення в таїнства. Звуки ж, які ти чуєш, - це радісні пісні [хору] на святі ". На це Демарат відповів: "Бережи мовчання і нікому не говори про це! Адже, якщо ці твої слова дійдуть до царя, тобі не знести голови і тоді ні я і ніхто на світі не зможе тебе врятувати. Але нехай буде веселе і зостав богам турботу про військо персів ". Таку пораду Дікею дав Демарат. А пил і звуки голосів перетворилися в хмару, яке, піднявшись вгору, полетіло на Саламін до еллінському флоту. Тоді Демарат і Дікей зрозуміли, що флоту Ксеркса належить загибель. Це розповідав Дікей, син Феокіда, посилаючись на Демарата та інших свідків.

66. Після огляду полеглих лакедемонців люди з кораблів Ксеркса переправилися з Трахіну в ГИСТ. Там флот залишався три дні і потім поплив через Евріпіла, а ще через три дні прибув до Фалер. Бойові сили персів, які вступили в Аттику по суші і по морю, як я думаю, за чисельністю були менше тих, що стояли у Сепіади і під Фермопілами. Адже втрати, понесені персами від негоди і в морських бритвах при Фермопілах і Артемісії, врівноважувалися підкріпленнями, які прибули до царя пізніше. Малійцями, дорійці, локри і все беотійськоє ополчення, крім феспійцев і платейців, а також карістійци, андросци, теносци і всі інші, за винятком п'яти міст, імена яких я згадав вище, приєдналися до царського війська. Адже, чим далі цар проникав в глиб Еллади, тим більше народностей йшло за ним.

67. Весь перський флот, крім паросского кораблів, прибув до Афін, паросци ж залишилися на Кіфне в очікуванні результату бою. Коли всі інші кораблі кинули якір в фалери, сам Ксеркс спустився на узбережжі до кораблям для зустрічі і наради з начальниками кораблів. Після прибуття цар сів на почесному місці головуючого. Потім з'явилися викликані на раду володарі племен і начальники кораблів і зайняли місця, зазначені царем по чину. На чолі сидів цар Сидону, потім тирский цар і потім вже решта. Коли вони сіли в ряд за чинами і звань, Ксеркс послав Мардония і велів питати кожного по черзі, чи слід дати морську битву чи ні [40].

68. Мардоний обходив ряди і питав, починаючи з царя Сидону. Всі одностайно висловилися за те, щоб дати бій, і тільки Артемисия сказала ось що: "Мардоний! Передай царю, що я говорю так: «Владико! Так як в битвах при Евбее я, звичайно, не виявилася боягузом і зробила не самі незначні діяння, то я повинна відверто заявити тобі те, що я вважаю найкориснішим для тебе. Тому я кажу тобі: щади свої кораблі і не вступай в битву. Тут ці люди так само перевершують на море твоїх людей, як чоловік - жінку. Навіщо тобі взагалі починати небезпечну битву? Хіба не в твоїй владі Афіни, через що ти і виступив в похід? Хіба ти не владика і решті Еллади? Ніхто не стоїть на твоєму шляху. Ті, хто повстав проти тебе, отримали по заслугах. Я хочу розповісти тобі, чому, на мою думку, скінчиться справа з нашими ворогами. Якщо ти не почнеш поспішно морської битви, а будеш стояти тут з кораблями на якорі, залишаючись в Аттиці, або навіть просунешся в Пелопоннес, то твої задуми, владика, заради яких ти прибув до Еллади, без праці увінчаються успіхом. Тут елліни не в змозі дуже довго чинити опір. Ти рассеешь їх сили, і вони розбіжаться по своїх містах. Адже у них на цьому острові, як я чула, немає продовольства. І якщо ти рушиш з військом на Пелопоннес, то слід очікувати, що люди з Пелопоннесу не залишаться тут з флотом; вони навіть не подумають битися на морі за Афінську землю. Навпаки якщо ти зараз поспішиш дати бій, то я побоююся, що поразка твого флоту спричинить за собою і загибель сухопутного війська. Крім того, запам'ятай, цар, ще ось що: у хороших панів зазвичай бувають погані слуги. Ти - найблагородніший володар на світлі, а слуги у тебе погані (вони, правда, вважаються твоїми союзниками - ці єгиптяни, кіпріоти, кілікійці і Памфілії) і користі від них ніякої »".

69. Так Артемисия говорила Мардонію. А всі, хто ставився до неї доброзичливо, засмутилися: вони думали, що Артемісію спіткає царська опала за те, що вона відрадили царя дати морську битву. Навпаки, недоброзичливці і заздрісники (цар адже надавав їй найбільший шану серед усіх союзників) раділи заперечення, яке, як вони думали, її погубить. Коли ж думки воєначальників повідомили Ксерксу, цар вельми зрадів раді Артемісії. Він і раніше вважав Артемісію розумною жінкою, а тепер марнував їй ще більше похвал. Проте, цар велів слідувати пораді більшості воєначальників. Ксеркс вважав, що перси при Евбее билися погано тільки тому, що він сам не був присутній. Зате тепер цар вжив заходів, щоб самому спостерігати морську битву.

70. Був відданий наказ до відплиття, перські кораблі взяли курс на Саламін і там спокійно вишикувалися в бойовому порядку. Однак днем ​​вони не могли вже вступити в бій: насувалася ніч. Тому перси стали готуватися до бою на наступний день. Еллінів же охопив страх і тривога. Особливо турбувалися пелопоннесці: вони повинні були сидіти тут, на Саламіні, і боротися за землю афінян. Адже, програвши битву, вони будуть відрізані і обложені на острові, а батьківщина залишиться беззахисною.

71.Тим часом сухопутне військо варварів рушило на Пелопоннес. Звичайно, там були прийняті всі які тільки можливо заходи, щоб не допустити вторгнення варварів по суші. Адже, лише тільки звістка про загибель війська Леоніда в Фермопілах досягла Пелопоннесу, з усіх міст поспішно зібралися воїни і зайняли Истм. Ватажком їх був Клеомброт, син Анаксандріда, брат Леоніда. Вони розбили свій табір на Истме, завалили Скіронову дорогу, зробивши її непроїжджою, а потім вирішили на військовій раді побудувати стіну поперек Істма. А так як військо складалося з багатьох десятків тисяч воїнів, і кожен старанно працював, то справа швидко посувалася вперед. І дійсно, з усіх усюд несли камені, цегла, колоди, кошики, повні піску, і робота невпинно тривала вдень і вночі без відпочинку.

72. З еллінських міст і племен прибутку на допомогу до Істмен ось які: лакедемоняне, все племена аркадцев, елейци, коринфяне, Сікіонці, епідаврійци, фліунтци, трезенци і герміоняне. Це були міста, що поспішили на допомогу, турбуючись за Елладу в грізний час небезпеки. Решту ж пелопоннесцев війна нітрохи не турбувала, хоча олімпійський і карнейскій свята вже пройшли.

73. А живе в Пелопоннесі сім різних племен. З них аркадци і кінуріі - корінні жителі країни і понині ще живуть в тих же місцях, де жили в давнину [41]. Одне плем'я - ахейське, правда, не виселялося з Пелопоннесу, але [змушене було покинути] свою батьківщину і нині живе в чужій землі. Решта ж чотири племені з семи - прибульці. Це - дорійці, етолійці, Дриопа і лемносци. У дорійців є багато знаменитих міст, а у етолійцев - тільки один єдиний місто - Еліда. Дриопа належать Герміона і Асина, що знаходиться поблизу лаконского міста Кардаміли. Парореати ж - все лемносци. Кінуріі належать до корінних жителів. Це, мабуть, єдине ионийское плем'я в Пелопоннесі. Згодом, будучи під владою аргосців, вони звернулися в дорійців. Це - орнеати і їх сусіди. З цих семи племен інші міста, крім щойно згаданих, залишалися нейтральними. А якщо сказати відверто, то інші міста тільки тому трималися осторонь від спільної справи, що співчували персам [42].

74. Воїни на Истме працювали тим часом з таким завзяттям, наче порятунок Еллади залежало тільки від них. Адже здобути перемогу на море вони зовсім не сподівалися. Пелопоннесцями ж у Саламина, незважаючи на звістку про ці роботи, опанував страх. Вони побоювалися не так за самих себе, як за Пелопоннес. Спочатку люди таємно перемовлялися між собою, дивуючись нерозсудливості Еврібіада. Нарешті невдоволення прорвалося відкрито. Скликали сходку і знову багато говорили про те ж: одні говорили, що потрібно плисти до Пелопоннесу і там дати рішучий бій за нього, а не битися тут за землю, вже захоплену ворогом. Навпаки, афіняни, егінців і мегарці радили залишитися у Саламина і дати відсіч ворогу.

75. Коли Фемістокл побачив, що думка пелопоннесцев стало брати верх, він непомітно покинув збори. Вийшовши з ради, він відправив на човні одну людину з дорученням в мидийский стан. Звали цю людину Сікін, і був він слугою і вчителем дітей Фемистокла. Його-то Фемістокл після війни зробив феспійскім громадянином (коли феспійци брали нових громадян) і багатієм [43]. Прибувши на човні до воєначальникам варварів, Сікін сказав ось що: "Послав мене воєначальник афінян таємно від інших еллінів (він на боці царя і бажає перемоги швидше вам, чим еллінам) сказати вам, що елліни охоплені страхом і думають бігти. Нині у вас прекрасна можливість зробити найбільший подвиг, якщо ви не допустите їх втечі. Адже у еллінів немає єдності, і вони не чинитимуть опору: ви побачите, як ваші друзі і вороги [в їхньому стані] стануть битися один з одним ". Після цього Сікін негайно ж повернувся назад.

76. Варвари повірили цим повідомленням. Перш за все, вони висадили на острівець Псітталію, що лежить між Саламіном і материком, великий перський загін. Потім, з настанням півночі, кораблі західного крила відпливли до Саламіну, щоб оточити еллінів. Кораблі ж, які стояли біля Кеоса і Кіносури [44], також вийшли в море, так що весь протоку до Муніхію [45] був зайнятий ворожими кораблями. Варвари пливли туди для того, щоб не дати еллінам бігти, відрізати їх на Саламіні і помститися за битву при Артемісії. А на острові під назвою Псітталія висадився перський загін, щоб рятувати або знищувати занесених туди хвилями людей і уламки кораблів (адже острів лежав, на шляху майбутнього бою). Приготування ці перси виробляли в повній тиші, щоб вороги нічого не помітили. Так перси готувалися до бою, провівши цілу ніч без сну.

77. Я не можу заперечувати правдивість висловів оракулів. Якщо передбачення недвозначні, я не хочу піддавати їх сумніву. Ось, наприклад, такий вислів:

Але коли берег святий зі золотим мечем Артеміди

До Кіносури морської С'едін ​​корабельної загати,

У пихи божевільної зруйнувавши прекрасне місто Афіни,

Славна Діка тоді смирить сина Зухвалості Кора,

Буйного (думається йому, що все підкорив він під ноги),

Мідь буде з міддю сходитися. Арес ж безодню

Кров'ю забарвить морську. Тоді день свободи Елладі

Дальногремящій Кронид принесе і володарка Ніка.

Якщо Бакід промовляє таке пророцтво в настільки ясних виразах, то я і сам не смію висловлювати недовіру до його пророкуванням і не бажаю слухати заперечень від інших.

78. Тим часом воєначальники [еллінів] під Саламіном продовжували запеклу суперечку, не знаючи ще, що варварські кораблі вже оточили їх. Вони думали, що вороги стоять ще на колишньому місці, де вони бачили їх днем.

79. Під час цієї суперечки з Егіни прибув Арістід, син Лисимаха, афінянин, якого народ вигнав остракізмом [46]. Цього Арістіда я вважаю, судячи з того, що дізнався про його характер, найшляхетніших і справедливою людиною в Афінах. Він постав перед радою і велів викликати Фемистокла (Фемістокл зовсім не був його другом, а, навпаки, найлютішим ворогом). Тепер перед лицем страшної небезпеки Арістід того варті минуле і викликав Фемистокла для переговорів. Він дізнався, що пелопоннесці хочуть відплисти до Істмен. Коли Фемістокл вийшов до нього, Арістід сказав: "Ми повинні завжди, і особливо в даний час, змагатися, хто з нас зробить більше добра батьківщині. Я хочу тільки сказати тобі, що пелопоннесці можуть тепер міркувати скільки завгодно про відплиття звідси, це абсолютно марно. Я бачив на власні очі і стверджую, що коринфяне і сам Еврібіад не зможуть тепер відплисти звідси, навіть якщо б і захотіли: адже ми оточені ворогами. Вийди і скажи про це ".

80. Фемістокл же відповів йому так: "Твоя порада чудовий, і ти приніс добру звістку. Адже ти підтвердив мені як очевидець, що все сталося, як я хотів. Знай же, що мідяни надійшли так на мою навіюванню. Адже елліни не бажали добровільно битися, тому я повинен був змусити їх зробити це проти волі. Але так як ти прийшов з доброю звісткою, то сам і передай її. Адже, якщо я сам скажу їм про це, вони вважатимуть мої слова порожньою балаканиною і не повірять, так як, на їхню думку, варвари ніколи не зроблять цього. Тому вийди і сам повідом їм, як йде справа! Якщо вони повірять твоєму повідомленням, то все добре. А якщо і не повірять, то нам це байдуже: бігти вони, звичайно, вже більше не зможуть, так як адже, за твоїми словами, ми оточені з усіх боків ".

81. Після цього Арістід постав перед радою і оголосив, що прибув з Егіни, лише насилу уникнувши переслідування сторожових кораблів варварів. Весь еллінський флот оточений кораблями Ксеркса, і він радить приготуватися, щоб дати відсіч ворогу. Потім Арістід покинув збори. А в раді знову почалися суперечки тому, що більшість воєначальників не вірили повідомленням Арістіда.

82. У той час як вони ще сумнівалися, прибула теносская трієра під начальством пантів, сина Сосімена, який перейшов на бік еллінів. Цей-то корабель приніс самі достовірні відомості. За це діяння [ім'я] теносцев вирізане на дельфийском триніжку в числі переможців перського царя. Отже, разом з цим кораблем, який перейшов до еллінам у Саламина, і з раніше приєдналася у Артемисия лемносскім еллінський флот налічував тепер 380 кораблів. Перш адже бракувало двох кораблів до цього числа.

83. Елліни ж повірили звістці теносцев і стали готуватися до бою. Коли зайнялося на світ, воєначальники скликали сходку корабельних воїнів і Фемістокл перед усіма тримав чудову промову. У цій промові він зіставляв всі благородні і ганебні спонукання, які проявляються в душі людської. Фемістокл закликав воїнів слідувати благородних поривів і закінчив промову наказом вступити на борт кораблів. Воїни вже піднімалися на свої кораблі, як раптом з Егіни повернулася трієра, послана до Еакіда. Тоді весь еллінський флот вийшов в море, і негайно ж варвари напали на нього.

84. Інші елліни хотіли було вже гребти назад і причалити до берега, а Аміній з Паллени, афінянин, вийшовши з ладу, напав на ворожий корабель. Кораблі зчепилися і не могли розійтися. Тому інші кораблі підійшли на допомогу Амін і вступили в бій. Так, за афінським переказами, почалася битва; а егінців стверджують, що бій зав'язав першим корабель, посланий на Егіну до Еакіда. Розповідають також, що еллінам з'явився привид якоїсь жінки. Гучним голосом, так що весь флот чув, привид підбадьорив еллінів, звернувшись до них спочатку з уїдливими словами: "Труси! Доки будете ви ще гребти назад? ".

85. Проти афінян стояли фінікійці (вони утворили західне крило у Елевсіна), а проти лакедемонян - іонійцям, які перебували на східному крилі проти Пірея. Однак лише деякі ионяне за призовом Фемистокла билися без наснаги, більшість же боролося мужньо. Я міг би перерахувати імена багатьох начальників ионийских трієр, які захопили еллінські кораблі, але не бажаю їх згадувати, крім Феоместора, сина Андродаманта, і Філака, сина Гістіея (обидва вони з Самоса). А тільки цих одних я згадую заради того, що Феоместора за цей подвиг перси зробили тираном Самоса. Філака ж вони записали в список "благодійників" царя і завітали великими землями. Цих царських "благодійників" звуть по-перському "оросангамі" [47]. Такий стан справ з цими начальниками трієр.

86. Більшість ворожих кораблів у Саламина загинуло: одні були знищені афинянами, а інші егінців. Елліни билися з великим умінням і в зразковому порядку. Варвари ж, навпаки, діяли безладно і необдумано. Тому-то результат битви, звичайно, не міг бути іншим. Тим часом варвари на цей раз билися набагато відважнішим, ніж при Евбее. Зі страху перед Ксерксом кожен старався з усіх сил, думаючи, що цар дивиться саме на нього.

87. Про решту - як еллінів, так і варварів - я не можу точно сказати, як кожен з них боровся. Що ж до Артемісії, то з нею сталося ось яка подія, від чого вона ще більше піднялася в очах царя. Саме, коли царський флот вже прийшов у велику розлад, в цей самий час аттический корабель вирушив в погоню за кораблем Артемісії. Сама вона не могла бігти, так як попереду йшли інші союзні кораблі, а її власний корабель якраз перебував у безпосередній близькості від ворога. Тоді Артемисия зважилася ось на яке діло, що їй і вдалося. Переслідувана аттическим кораблем, вона стрімко кинулася на союзний корабель каліндян, на якому плив сам цар каліндян Дамасіфім. Навіть якщо у Артемісії ще раніше на Геллеспонті була з ним дійсно якась сварка, то я все ж не міг би вирішити, чи навмисне вона зробила цей вчинок або ж каліндійскій корабель тільки випадково зіткнувся з її кораблем. Коли ж Артемисия стрімко кинулася на каліндійскій корабель і потопила його, то цей щасливий випадок приніс їй подвійну користь. Так, начальник аттічного корабля, побачивши, що вона напала на варварський корабель, або прийняв корабель Артемісії за еллінський, або вирішив, що її корабель покинув варварів і перейшов до еллінам. Тому він відвернув від корабля Артемісії і звернувся проти інших кораблів.

88.Так-то Артемисия, по-перше, врятувалася втечею, а потім їй, незважаючи на завдану шкоду, як раз завдяки цьому вдалося здобути найбільше благовоління Ксеркса. Як передають, спостерігаючи за ходом битви, цар помітив нападник корабель Артемісії, і хтось із його свити сказав: "Господи, Бачиш, як хоробро бореться Артемисия і навіть потопила ворожий корабель ". Ксеркс запитав, чи правда, що це Артемисия, і наближені підтвердили, що їм добре відомий розпізнавальний знак корабля цариці. Загиблий же корабель вони вважали ворожим. А Артемісії, як було сказано, супроводжувала удача і у всьому іншому; особливо ж їй пощастило в тому, що з каліндійского корабля ніхто не врятувався, щоб стати її обвинувачем. Передають, що Ксеркс сказав потім [у відповідь] на зауваження супутників: "Чоловіки у мене перетворилися в жінок, а жінки стали чоловіками". Це були, як кажуть, слова Ксеркса.

89. У цьому бою [у персів] упав воєначальник Аріабігн, син Дарія і брат Ксеркса, і з ним багато інших знатних персів, мідян та їх союзників. У еллінів же було трохи втрат: вони вміли плавати, і тому люди з розбитих кораблів, вцілілі в рукопашній сутичці, змогли переплисти на Саламін. Навпаки, більшість варварів через невміння плавати знайшло свою загибель в морській безодні. Лише тільки передні кораблі почали тікати, велика частина їх стала гинути. Адже задні ряди кораблів, бажаючи пробитися вперед, щоб зробити який-небудь подвиг перед царем, стикалися зі своїми ж кораблями.

90. У метушні битви відбулося ще ось що. Кілька финикиян, кораблі яких затонули, з'явилися до царя зі звинуваченням ионян в зраді, нібито їх кораблі загинули з вини ионян. Однак воєначальники ионян не постраждали, а наклепники-фінікійці, навпаки, зазнали заслужену кару. Сталося ж це ось як. Поки фінікійці ще переконували царю це, Самофракійський корабель напав на горище. Аттичний корабель почав тонути, а стрімко зреагувала еллінський корабель потопив Самофракійський. Самофракійци були, однак, майстерними метальниками дротиків: вони стали метати дротики і скинули в море воїнів з корабля, який потопив їх корабель, і потім захопили його. Цей-то випадок і врятував ионян. Коли Ксеркс побачив, що вони зробили настільки великий подвиг, то звернув свій страшний гнів на фінікійців [48]. Він поклав всю провину на фінікійців і повелів відрубати їм голови, щоб ці труси не сміли обмовляти на сміливців. Ксеркс сидів біля підніжжя гори під назвою Егалеос [49] проти Саламина і всякий раз, бачачи, що хтось із його людей відзначився в битві, питав його ім'я, і писарі записували ім'я начальника корабля з додатком по батькові та його рідне місто. Винуватцем цього лиха финикиян був, крім того, перс Аріарамн, один ионян. Так фінікійці були віддані катам.

91. Коли варвари, намагаючись вийти до фалери, бігли, егінців, які влаштували засідку в протоці, зробили чудові подвиги. У той час як афіняни в метушні битви топили ворожі кораблі, якщо ті чинили опір і бігли, егінців перехоплювали біжать. Якщо якомусь кораблю і вдавалося уникнути афінян, він потрапляв в руки егінців.

92. У цей час корабель Фемістокла, що переслідував ворожий корабель, зустрівся з кораблем егінців Полікріта, сина КРІОС. Полікров напав на Сидонський корабель, який захопив сторожовий Егінскій корабель у [острова] Скіафа. На цьому кораблі перебував Пифей, син Ісхеноя (перси, захоплені його доблестю, зберегли життя Тяжкопораненому Піфею і тримали його на своєму кораблі) [50]. Цей-то Сидонський корабель, що віз Пифея, був тепер захоплений разом з перськими воїнами, так що Пифей міг благополучно повернутися на Егіну. Побачивши аттический корабель, Полікров негайно ж після розпізнавального знака визнав його за корабель воєначальника. Потім Полікров гучним голосом викликав Фемистокла і з глузуванням нагадав йому про "розташуванні егінців до персам". Такі закиди Полікров кинув Фемистоклу якраз, коли напав на ворожий корабель. Варвари ж з уцілілими кораблями бігли в Фалер під захист сухопутного війська.

93. Найбільшу славу серед еллінів здобули собі в цій битві егінців, а потім - афіняни. Серед окремих воїнів особливо відзначилися егінец Полікров і афіняни - Ермен з дема Анагірунта і Аміній з Паллени (той, який переслідував Артемісію). Знай Аміній, що Артемисия перебувала на цьому кораблі, він, звичайно, не припинив би переслідування, поки не захопив би корабель або сам не був би захоплений. Дійсно, начальники афінських кораблів отримали наказ захопити в полон Артемісію, а, крім того, за упіймання цариці живий була ще призначена нагорода в 1000 драхм. Адже афіняни були страшно озлоблені тим, що жінка воює проти них. А їй, як я вже розповів, вдалося втекти, а також і іншим варварам з уцілілими кораблями в Фалер.

94. Що стосується Адімантом, коринфського воєначальника, то він, за розповідями афінян, з самого початку битви в смертельному страху велів підняти вітрила і втік. Коринфяни ж, бачачи втеча корабля воєначальника, також бігли. Коли втікачі були вже поблизу святилища Афіни Скіради на Саламіні [51], назустріч їм вийшло якесь вітрильне судно, послане божеством, яке, як виявилося, ніхто [з людей] не послав. Судно підійшло до коринтян, коли ті нічого ще не знали про долю флоту. Афіняни угледіли в цьому втручання божества ось чому. Коли судно наблизилося до коринфским кораблям, то люди, що були на ньому, сказали: "Адімантом! Ти кинувся навтіки з твоїми кораблями, зрадницьки покинувши еллінів. А елліни все-таки беруть настільки повну перемогу над ворогом, про яку вони могли тільки мріяти! ". Адімантом не повірив їхніми словами, і тоді вони знову сказали, що готові віддатися коринтян в заручники і прийняти смерть, якщо елліни не отримає блискучої перемоги. Тоді Адімантом і інші коринфяне повернули свої кораблі і повернулися назад до флоту, коли битва вже скінчилася. Так говорить афінське переказ. Коринфяни ж, звичайно, заперечують проти цього, стверджуючи, що відважно билися в битві в числі перших. Всі інші елліни підтверджують це [52].

95. Афінянин ж Арістід, син Лисимаха, про який я недавно згадував як про людину найблагороднішому, під час Саламинской битви зробив ось що. З великим загоном гоплитов (це були афіняни, що стояли на узбережжі Саламина) він переправився на острів Псітталію і перебив усіх персів, які перебували на цьому острові.

96. Після закінчення битви елліни знесли на берег Саламина всі знайдені уламки кораблів і стали готуватися до нового бою: вони очікували, що цар з рештою кораблями ще раз наважиться напасти. Тим часом безліч корабельних уламків, підхоплені західним вітром, принесло до берегів Аттики, до так званого [мису] Коліада. Так-то справдились не тільки все пророцтва Бакіда і Мусея про морській битві, але і пророцтво про принесених хвилями сюди корабельних уламках (за багато років до цього прорік його афінський віщун Лісістрата, сенс його залишився незрозумілим всім еллінам):

Коліадскіе дружини [ячмінь] будуть смажити на веслах.

Це пророцтво мало тепер виповнитися після відступу царя.

97. Коли Ксеркс зрозумів, що битва програна, то злякався, як би елліни (за порадою ионян або за власним рішенням) НЕ відпливли до Геллеспонту, щоб зруйнувати мости. Тоді йому загрожувала небезпека бути відрізаним в Європі і загинути. Тому цар вирішив відступити. Бажаючи, проте, приховати свій намір від еллінів і від власного війська, Ксеркс велів будувати греблю [між берегом і Саламіном] [53]. Перш за все, він наказав зв'язати фінікійські вантажні судна, які повинні були служити понтонних мостом і стіною, і потім став готуватися до нової морській битві. Всі, хто бачив ці збори, думали, звичайно, що цар цілком серйозно вирішив залишатися і готується продовжувати війну. Тільки Мардоний не дав себе обдурити цим, так як йому були чудово відомі задуми царя.

98. Тим часом Ксеркс відправив до Персії гінця зі звісткою про поразку. Немає на світі нічого швидше цих гінців: так розумно у персів влаштована поштова служба! Розповідають, що на протязі всього шляху у них розставлені коні і люди, так що на кожен день шляху доводиться особлива кінь і людина. Ні сніг, ні злива, ні спека, ні навіть нічна пора не можуть перешкодити кожному вершнику проскакати щодуху призначений відрізок шляху. Перший гонець передає звістку другого, а той третій. І так звістка переходить з рук в руки, поки не досягне мети, подібно до смолоскипів на святі у еллінів на честь Гефеста. Цю кінну пошту перси називають "ангарейон" [54].

99. Перша звістка про взяття Афін Ксерксом, доставлене в Суси, так обрадувало залишилися вдома персів, що вони обсипали миртовим гілками всі вулиці міста, кадили, приносили жертви і задавали бенкети. А друга звістка [про поразку] настільки вразила персів, що всі вони роздирали свої одягу і з криками і нескінченними криками звинувачували Мардония. Так вели себе перси, нарікаючи, втім, не стільки про загибель флоту, скільки турбуючись за самого Ксеркса.

100. І ці прикрощі і тривоги продовжували обтяжувати персів весь час, поки сам Ксеркс після повернення не заспокоїла їх. Мардоній ж бачив, як глибоко Ксеркс засмучений поразкою, і підозрював, що цар замислив відступ з Афін. Зрозумівши, що йому, який переконав царя йти в похід на Елладу, доведеться нести відповідальність, Мардоній вирішив, що краще ще раз спробувати щастя в битві, підкорити Елладу або з честю впасти в боротьбі за велику справу. Втім, він більше покладався на підкорення Еллади. Отже, обдумавши все це, Мардоній звернувся до царя з такими словами: "Господи! Не журися і не приймай близько до серця цю біду! Адже рішучий бій має бути нам не на море з кораблями, а на суші з піхотою і кіннотою. Ніхто з цих людей, які вважають себе переможцями, не наважиться зійти з кораблів і виступити проти тебе, а також ніхто з живучих тут на материку. І ті, хто повстав проти нас, понесли гідну кару. Якщо тобі завгодно, ми негайно ж нападемо на Пелопоннес. Чи бажаєш ти почекати - це також залежить від тебе. Тільки не падай духом! Адже еллінам немає ніякого порятунку: їх спіткає кара за нинішні і колишні діяння, і вони стануть твоїми рабами. Найкраще тобі вчинити так. А якщо ти вирішив сам піти з військом, то на цей випадок у мене є інша рада. Не роби, цар, персів посміховиськом для еллінів. Адже перси ще зовсім не зазнали поразки, і ти не можеш сказати, що ми де-небудь виявилися боягузами. А якщо фінікійці, єгиптяни, кіпріоти і кілікійці проявили боягузтво, то в цій поразці перси зовсім невинні. А так як ти не можеш ні в чому дорікнути персів, то послухай мене. Якщо ти дійсно не бажаєш тут залишатися, то повертайся на батьківщину з більшою частиною війська, а мені залиш 300 000 добірних воїнів, щоб я міг зробити Елладу твоєї рабинею ".

101. Почувши ці слова, Ксеркс дуже зрадів, думаючи, що вже уникнув загибелі. Мардонію же сказав, що спочатку буде радитися, а потім повідомить, яке рішення прийняв. Потім Ксеркс став радитися зі своїми перськими радниками і вирішив закликати на рада також і Артемісію, так як і раніше вона, здавалося, розуміла, що слід було робити. Коли Артемисия з'явилася, Ксеркс велів всім іншим - перським радникам і списникам - піти і сказав їй ось що: "Мардоний радить мені залишитися тут і напасти на Пелопоннес. Він каже, що перси і сухопутне військо зовсім невинні в ураженні та мріють на ділі довести свою невинність. Тому він пропонує або мені самому зробити це, або він 300 000 добірного війська підкорить мені Елладу, в той час як мені з рештою війська радить повернутися на батьківщину. Ти дала мені перед битвою прекрасний рада, саме відмовляла мене вступити в бій. Так порадь же мені і тепер, що слід робити, щоб домогтися успіху ".

102. Так він питав, Артемисия відповідала ось що: «Царю мій! Важко раднику знайти найкращий [рада], але в цьому положенні тобі слід, думаю я, повернутися додому. Мардоній ж, якщо бажає і зголосився на цю справу, нехай залишається з військом за його бажанням. Якщо Мардоний дійсно підкорить ту землю, яку обіцяє підкорити, і виконає свій задум, то це, владика, буде і твоїм подвигом, бо зробили його твої слуги. Якщо ж справа піде інакше, ніж думає Мардоний, то біда твого дому зовсім невелика, так як сам ти і твоя держава в Азії залишаться в цілості. І поки ти і твій дім неушкоджені, елліни будуть постійно боротися за свою свободу. Якщо щось трапиться з Мардонієм якась біда, - це неважливо, і навіть якщо елліни здолають його, то і це не буде перемогою, так як вони здолають тільки твого слугу. А ти, зрадивши полум'я Афіни (заради чого ти і пішов в похід), повертайся додому ".

103.Ксеркс зрадів цій раді, адже цариця радила якраз те, про що він і сам думав. Якби тепер навіть всі чоловіки і жінки радили йому залишитися, він, як мені здається, не залишився б: такий страх напав на царя. Отже, похваливши Артемісію, Ксеркс відіслав своїх синів з нею в Ефес [55]. Адже кілька його позашлюбних синів було з ним в поході.

104. Разом з цими синами цар відправив і їх вихователя Гермотіма родом з Педас, найголовнішого з царських євнухів. Педасійци ж живуть на північ від Галикарнасса. У цих педасійцев, за розповідями, трапляється іноді щось дивовижне: щоразу як жителям міста або їх сусідам загрожує незабаром якась біда, то у тамтешньої жриці Афіни виростає довга борода. І це траплялося у них вже двічі.

105. Від цих-то педасійцев і відбувався Гермотім. Він помстився за нанесену йому образу найстрашнішою помстою, яку тільки я знаю. Гермотім був узятий в полон ворогами і виставлений на продаж в рабство. Купив його хіосец Паніоній, який заробляв собі на життя ганебним ремеслом: він купував красивих хлопчиків, оскоплялі їх, приводив в Сарди або в Ефес на ринок і там перепродував за великі гроші. У варварів же євнухи цінуються дорожче, ніж неоскопленние люди, через їх повної надійності у всіх справах. Паніоній оскопив вже багато інших хлопчиків, так як цим ремеслом він жив, і, між іншим, і цього Гермотіма. Втім, Гермотім не в усьому був нещасливий: з Сард разом з іншими дарами він прибув до царя і через деякий час досяг у Ксеркса найвищої шани серед всіх євнухів.

106. Коли цар з перським військом вирушив у похід на Афіни і знаходився в Сардах, Гермотім по якійсь справі відправився на узбережжі в Місію, в місцевість під назвою Атарней, де живуть хіосці [56]. Там він зустрів Паніоній. Гермотім дізнався Паніоній і довго ласкаво розмовляв з ним, перерахувавши спочатку все блага, якими йому зобов'язаний. Потім він обіцяв Паніоній зробити на знак вдячності багато добра, якщо той переселиться з сім'єю в Атарней. Паніоній з радістю погодився на пропозицію Гермотіма і привіз дружину і дітей до нього. Коли ж Гермотім захопив в свої руки Паніоній з усією родиною, то сказав йому ось що: "О ти, що добуває собі прожиток самим ганебним ремеслом на світі! Яке зло я або хто-небудь з моїх предків заподіяли тобі і твоїм? За що ти перетворив мене з чоловіки в нікчемність? Ти думаєш, звичайно, що твоє злочин залишився тоді прихованим від богів? Але боги за законом справедливості зрадили тебе за твої нечестиві діяння в мої руки. Тому не дорікай мене за кару, яку я тобі уготована ". Після цієї злісної мови Гермотім велів привести чотирьох синів Паніоній і змусив його відрізати у них дітородні члени. Паніоній був змушений це виконати. А після цього Гермотім примусив синів оскопити свого батька. Так спіткало Паніоній помста Гермотіма.

107. Доручивши Артемісії відвезти в Ефес його синів, Ксеркс закликав Мардония і повелів йому вибрати будь завгодно людей зі свого війська і, якщо можливо, здійснити свої задуми. Так пройшов цей день, а вночі воєначальники за царським велінням почали відступ з кораблями з Фалера до Геллеспонту. Кожен поспішав як міг на захист моста для проходу царя. Коли під час плавання варвари були поблизу мису Зостера, вони взяли невеликі стрімчаки на материку, що виступають з води, за ворожі кораблі і бігли від них у різні боки на далеку відстань. Через деякий час вони помітили, однак, що це не кораблі, а кручі, і тоді знову зібралися і продовжували шлях.

108. З настанням дня елліни, бачачи, що сухопутне військо персів на тому ж місці, подумали, що і флот також знаходиться у Фалера. Вони очікували другий морський битви і готувалися до відсічі. Але лише тільки елліни дізналися про відхід ворожих кораблів, вони негайно ж вирішили пуститися в погоню за ними. Однак вони випустили з уваги флот Ксеркса, переслідуючи його до Андроса. Там, на Андросі, елліни тримали військова рада. Фемістокл був за те, щоб переслідувати ворога і плисти між островами [Егейського моря] прямо до Геллеспонту, щоб зруйнувати міст. Еврібіад ж тримався іншої думки, кажучи, що руйнування моста було б найбільшою бідою для Еллади. Адже якщо перський цар буде відрізаний і змушений залишатися в Європі, то він, звичайно, не стане діяти. Зберігаючи світ, він не доб'ється успіху, і повернення додому буде йому неможливо, так як військо його в кінці кінців загине від голоду. Перейди цар знову до нападу, може статися, що він підкорить цілу Елладу місто за містом і народ за народом або силою, або шляхом добровільної здачі. А щорічний урожай хліба в Елладі завжди оживляти царське військо. Втім, Еврібіад думає, що перський цар після поразки не має наміру залишатися в Європі. Тому слід дати йому можливість бігти, поки він не повернеться в свою землю. А потім, на його думку, потрібно напасти на царя вже в його власній землі. Такої ж думки трималися і інші пелопоннесские воєначальники.

109. Коли Фемістокл зрозумів, що йому не вдасться переконати, по крайней мере, більшість воєначальників плисти до Геллеспонту, він звернувся до афінян з такими словами (афіняни адже особливо сильно заздрили втеча ворогів і були готові плисти до Геллеспонту навіть одні, якщо інші відмовляться ): "Мені самому довелося бути свідком подібних випадків і чути ще набагато більше оповідань про це: коли переможених доводять до крайності, вони знову кидаються в бій і загладжують колишнє поразку. Тому не будемо переслідувати біжить ворога. Адже нам несподівано пощастило врятувати самих себе і Елладу, відбивши настільки страшні хмари ворогів. Адже цей подвиг здійснили не ми, а боги і герої, які виступили проти того, щоб одна людина стала володарем Азії і Європи, так як він нечестивець і несправедливий. Адже він однаково не щадив ні святилищ богів, ні людських жител, віддаючи вогню і скидаючи статуї богів. І навіть море повелів він бичувати і накласти на нього кайдани. Ми ж тепер домоглися успіху, і тому нам краще залишатися в Елладі і подумати про себе і своїх домочадців. Нехай кожен відновить свій будинок і старанно обробляє своє поле, після того як ми остаточно виженемо ворога з нашої землі. А навесні ми відпливаючи до Геллеспонту і в Іонію ". Так говорив Фемістокл, щоб забезпечити собі притулок у перського царя на випадок, якщо його спіткає якась біда в Афінах, що згодом і сталося [57].

110. Фемістокл ж цією промовою хотів обдурити афінян, і вони послухали його. Адже і перш Фемистокла вони вважали людиною мудрою, а тепер він дійсно виявився розумним і проникливим радником, і афіняни охоче беззаперечно пішли його порадою. Після того як афіняни піддалися переконання Фемистокла, той негайно відправив до царя корабель з довіреними людьми (він був упевнений, що вони навіть під тортурами не видадуть того, що він доручив передати царю). Серед цих людей був знову його слуга Сікін. Коли послані прибули до берегів Аттики, то всі інші залишилися на кораблі і тільки Сікін відправився в глиб країни до Ксерксу і сказав йому ось що: "Послав мене Фемістокл, син Неокла, воєначальник афінян - самий доблесний і мудра людина серед союзників - повідомити тобі, що афінянин Фемістокл, бажаючи надати тобі послугу, відрадив еллінів переслідувати твої кораблі і зруйнувати міст на Геллеспонт. Відтепер ти можеш абсолютно спокійно повернутися додому ". Передавши це повідомлення, посланці повернулися назад.

111. Тим часом елліни, відмовившись від подальшого переслідування флоту варварів, вирішили не плисти до Геллеспонту для руйнування мостів. Вони взяли в облогу Андрос, бажаючи захопити острів. Андрос був першим островом, від якого Фемістокл зажадав грошей [58]. Андросци, однак, відмовилася видати гроші. Фемістокл велів тоді оголосити андросцам, що афіняни прибутку з двома великими божествами - Переконанням і Примусом, так що андросцам, безумовно, доведеться заплатити гроші. Андросци відповідали на це: "Дійсно, Афіни, мабуть, великі і багаті, якщо з такими прихильними богами процвітають у житті. Що ж до них, андросцев, то вони, навпаки, до крайності бідні землею і до того ж два ні на що не придатних божества не покидають їх острова, який став навіть їх улюбленим місцеперебуванням. Це саме - Бідність і Безпорадність. З цими-то божествами андросци не можуть сплатити гроші: адже могутність Афін ніколи не перевершить їх немочі ". Так вони відповідали і, не заплативши грошей, зазнали облозі.

112. А Фемістокл в своїй ненаситної пожадливості посилав і на інші острови тих же самих вісників, яких раніше відправляв до царя. Вісники вимагали грошей, погрожуючи в разі відмови, що Фемістокл з'явиться з еллінським флотом і облогою візьме їх місто. Такими погрозами Фемістокл змусив карістян і паросцев виплатити величезні суми грошей. Жителі цих островів, почувши, що Андрос обложений за прихильність до персам і що Фемістокл має вирішальне слово серед еллінських воєначальників, налякалися і послали гроші. Заплатили гроші і інші острови, я не можу сказати, але думаю, втім, що Каріста і Парос були єдиними. Все ж карістійци цим зовсім не уникли біди, тоді як паросцам, підкупивши Фемистокла, вдалося врятуватися від нападу. Так Фемістокл, стоячи на якорі біля Андроса, збирав гроші з островів таємно від інших воєначальників [59].

113. Ксеркс почекав в Аттиці ще кілька днів після морської битви і потім виступив з військом колишнім шляхом в Беотию. Мардоній вирішив супроводжувати царя, і пору року, крім того, здавалося не відповідає для військових дій. Він вважав, що доцільніше замовити в Фессалії і потім навесні напасти на Пелопоннес. Після прибуття в Фессалію Мардоний відібрав, перш за все, для себе перських воїнів, так званих безсмертних (проте без їхнього ватажка Гідарна, який не захотів залишити царя). Потім [він вибрав] з інших персів латників і тисячу кіннотників, далі - ще мидян, саків, бактрийцев і індійців, піхотинців і кіннотників [60]. [Воїнів] цих народностей він взяв цілком, з числа же інших союзників він вибрав лише небагатьох, ставність яких йому подобалася, або ж відомих своєю хоробрістю. Найчисельнішою народністю в його війську були перси, що носили намиста і зап'ястя. Потім йшли мідяни, поступалися персам не чисельно, і тілесною силою. Таким чином, всіх воїнів разом з вершниками було у Мардония 300 000 чоловік.

114. В той час коли Мардоній відбирав своє військо і Ксеркс перебував в Фессалії, з Дельф прийшло лакедемонянам оракул, [що свідчило]: вони повинні вимагати від Ксеркса задоволення за вбивство Леоніда і задовольнятися тим, що цар запропонує. Спартанці негайно відправили [до Ксерксу] глашатая, який застав ще все військо в Фессалії. Поставши перед очі Ксеркса, глашатай сказав: "Цар мидян. Лакедемоняне і Геракліди спартанські вимагають від тебе задоволення за вбивство, так як ти умертвив їх царя, який хотів захистити Елладу ". Ксеркс засміявся [у відповідь] і довго мовчав. Потім вказав на Мардония, який якраз стояв неподалік, і сказав: "Нехай ось цей Мардоний дасть їм задоволення, якого вони заслуговують". Глашатай ж, отримавши таку відповідь, повернувся назад.

115. А Ксеркс, залишивши Мардония в Фессалії, поспішно рушив до Геллеспонту і прибув до місця переправи за 45 днів. Цар привів із собою, можна сказати, майже що жалюгідні залишки війська. Куди б тільки і до якого народу перси ні приходили, скрізь вони добували собі хліб грабунком. Якщо ж не знаходили хліба, то поїдали траву на землі, обдирали кору дерев і обривали в їжу деревну листя як садових, так і дикорослих дерев, не залишаючи нічого. До цього їх спонукав голод. Крім того, в дорозі військо вразили чума і кривавий пронос, які губили воїнів. Хворих доводилося залишати, доручивши харчування і догляд за ними містах, через які цар проходив. Одних довелося залишити в Фессалії, інших в Сирис, що в пеона, і в Македонії. Там Ксеркс залишив і священну колісницю Зевса, коли йшов в похід на Елладу. При поверненні він не взяв колісницю з собою, тому що піони віддали її фракийцам. Коли Ксеркс зажадав повернення колісниці, піони відповіли, що фракійці, що живуть нагорі біля витоків Стримона, викрали пасуться на лузі кобил [і колісницю] [61].

116. Там цар бісальтов з Крестонійской землі, фракиец, скоїв жахливий вчинок. Він оголосив, що і сам не стане добровільно рабом Ксеркса (і втік на вершину гори Родопи), і синам заборонив йти в похід на Елладу. А ті знехтували батьківським забороною (або ж ними опанувало пристрасне бажання побачити війну) і виступили в похід разом з царем. Коли ж всі вони (а їх було шестеро) повернулися неушкодженими, то батько в покарання велів виколоти їм очі.

117. Таке відплата вони отримали. А перси, покинувши Фракію, прибутку до протоки і поступово переправилися на кораблях в Абидос. Однак наведених мостів перси вже не знайшли, тому що вони були зруйновані бурею. Там перси затрималися, і так як їжі тепер було більше, ніж в шляху, то, не дотримуючись заходів, накидалися на їжу і від того, а також від зміни води багато воїнів з вцілілого війська гинули. Залишки ж війська на чолі з Ксерксом благополучно прибули в Сарди.

118. Втім, існує ще інший ось таке оповідання про відступ Ксеркса з Афін. Коли цар прибув в Еіон на Стримона, то, як кажуть, звідси іншу частину шляху виконав уже не по суші. Він доручив Гідарну відвести військо до Геллеспонту, а сам на фінікійському кораблі відплив до Азії. Під час плавання на царський корабель обрушився бурхливий стрімонскій вітер, [високо] здіймаються хвилі. За розповідями, коли буря стала все посилюватися, царя охопив страх (корабель був переповнений, так як на палубі перебувало багато персів з Ксерксовой свити). Ксеркс закричав керманичу, запитуючи, чи є надія на порятунок. Керманич відповідав: "Владика! Немає порятунку, якщо ми не позбудемося більшості людей на кораблі ". Почувши ці слова, Ксеркс, як кажуть, сказав: "Перси! Тепер ви можете показати свою любов до царя! Від вас залежить моє спасіння! ". Так він сказав, а перси впали до його ніг і потім стали кидатися в море. Тоді полегшений корабель благополучно прибув в Азію. А Ксеркс, лише тільки зійшов на берег, кажуть, зробив ось що. Він завітав керманичу золотий вінець за порятунок царської життя і велів відрубати голову за те, що той знищив настільки багато персів.

119. Втім, цей другий розповідь про повернення Ксеркса, на мою думку, взагалі не заслуговує на довіру, особливо в тій його частині, де мова йде про загибель персів. Адже якщо керманич дійсно звернувся до Ксерксу з такими словами, то чи не знайдеться з тисяч людей жодного, хто став би суперечити моєму твердженням, що цар не міг би вчинити так. Швидше він послав би людей з палуби в трюм [на лави веслярів] (тим більше що це були шляхетні перси), а з веслярів-фінікійців, ймовірно, ще більше, ніж персів, звелів би викинути за борт. Ні, цар повернувся в Азію, як сказано вище, сухим шляхом разом з рештою війська.

120. На доказ можна навести ось яке важливе свідчення. Адже, без сумніву, на зворотному шляху Ксеркс відвідав Абдери, уклав з Абдеріта угоду про дружбу і подарував їм золоту "акінак" і шитий золотом тіару. І самі Абдеріта передають (чому я не вірю), що Ксеркс з часу втечі з Афін тут вперше розв'язав свій пояс, відчуваючи себе в безпеці. Абдери ж лежать ближче до Геллеспонту, ніж Стрімон і Еіон, де Ксеркс, як кажуть, сів на корабель.

121. Тим часом елліни, не будучи в змозі взяти Андрос, звернулися проти Каріста. Вони спустошили землю карістян і потім повернулися на Саламін. Перш за все, вони присвятили богам "качани" видобутку, в тому числі три фінікійські трієри. Одну послали на Истм, де її можна бачити і понині, другу - на Суній, а третю залишили на Саламіні і присвятили Еанта [62]. Потім розділили здобич між собою і добірну частину відіслали в Дельфи. З цієї частини [видобутку] була зроблена статуя людини, висотою в 12 ліктів, з корабельним носом в руці (вона коштує там же, де і золота статуя Олександра з Македонії) [63].

122. При надсиланні дарів в Дельфи елліни спільно питалися бога: чи достатньо він отримав дарів і задоволений ними. А бог відповідав, що від інших еллінів він отримав досить, але не від егінців. Він вимагає від егінців частина нагороди за доблесть в битві при Саламіні. Дізнавшись про це, егінців присвятили богу три золоті зірки, які поставлені на мідній щоглі і стоять в кутку святилища поруч з посудиною для змішування вина - даром Креза [64].

123. Після розділу видобутку елліни відпливли на Истм, щоб вручити там нагороду за доблесть тому еллінові, який в цю війну зробив найвидатніший подвиг. Прибувши на Истм, воєначальники отримали біля вівтаря Посейдона вотивні камінчики, щоб обрати ту особу, хто отримає першу і другу нагороду. Тоді кожен з них поклав камінці собі, вважаючи себе самим доблесним. Другу ж нагороду більшість присудило Фемистоклу. Отже, кожен воєначальник отримав по одному голосу, Фемістокл ж далеко перевершив усіх за кількістю голосів, поданих за другу нагороду.

124. Із заздрощів елліни не захотіли присудити [Фемистоклу першу нагороду] і, не прийнявши жодного рішення, повернулися кожен до себе додому. Втім, слава Фемистокла як чоловіка, безумовно, дуже розумної з еллінів, прогриміла по всій Елладі. Але так як билися разом з ним при Саламіні не визнали Фемистокла переможцем і не вшанували його, то він незабаром після цього відправився в Лакедемон, щоб отримати там почесті. Лакедемоняне взяли його гідно і з великими почестями. Правда, нагороду за доблесть (вінок з оливкових гілок) вони дали Еврібіаду, а самому Фемистоклу - нагороду за мудрість і проникливість - також оливковий вінок. Вони подарували йому також колісницю, найпрекраснішу в Спарті. Обсипавши Фемистокла похвалами, вони при від'їзді дали йому свиту з 300 добірних спартанців, які називаються "вершниками" [65], які проводжали гостя до тегейской кордону. Фемістокл був, наскільки ми знаємо, єдиною людиною, якій спартанці дали таку свиту.

125. Після повернення ж Фемистокла з Лакедемона в Афіни там хтось Тімодем з Афідни, ворог Фемістокла (втім, не з числа людей видатних), абсолютно поза себе від заздрості паплюжив Фемистокла. Тімодем ставив в докір Фемистоклу поїздку в Лакедемон, кажучи, що дарами лакедемонців той зобов'язаний тільки Афінам, але не собі. Коли Тімодем продовжував без кінця повторювати свої закиди і лайка, Фемістокл сказав: "Якби я був бельбінітом, спартанці не зробили б мені настільки високих почестей, але тебе, чоловіче, вони не вшанували б, хоча б ти і був афінянином". Такі були події в Елладі.

126. Артабаз ж, син Фарнака, впливовий у персів і раніше людина (після Платейской битви вплив його ще більше зросла), проводжав царя з 6000 (з війська, яке відібрав собі Мардоний) до протоки. Коли цар переправився в Азію, Артабаз повернувся назад. Прибувши в Паллене, він, так як Мардоний зимував у Фессалії і Македонії і зовсім не спонукав його приєднатися до решти війська, не бажав упустити випадку продати в рабство відпали від царя потідейцев. Дійсно, потідейци, коли цар з військом пройшов повз них, а перський флот втік з Саламина, відкрито відпали від варварів. Так само вчинили й інші міста Паллени.

127. Тоді Артабаз почав облогу Потидеи. Підозрюючи також, що і олінфяне повстали проти царя, він осадив і олинфян. Олінфом ж володіли Ботте, вигнані з узбережжя Фермейского затоки македонянами. Коли Артабаз заволодів, нарешті, містом, він звелів вивести жителів до озера і умертвити, а місто передав під нагляд торонейца Критобула і халкідійцев. Так Олинф потрапив в руки халкідійцев.

128. Захопивши Олинф, Артабаз звернувся з усіма силами проти Потидеи. Під час ревною облоги міста воєначальник скіонян Тімоксейн домовився з ним зрадити [місто]. Яким чином почалися переговори про зраду, я не можу сказати (про це у мене немає відомостей). Кінець же був ось який. Всякий раз коли Тімоксейн писав записку, бажаючи відіслати Артабазу, або Артабаз Тімоксейну, то лист прикріплялося до карбах на нижньому кінці стріли (так, щоб вона була покрита пір'ям), і потім стрілу пускали в умовлене місце. Однак задум Тімоксейна зрадити Потідею відкрився. Саме Артабаз, випустивши стрілу в умовлене місце, промахнувся, і забив в плече якогось потідейца. Близько пораненого зібрався натовп народу, як це часто буває на війні. Люди негайно вийняли з рани стрілу і, помітивши записку, віднесли її воєначальникам (в місті перебували воєначальники допоміжних загонів союзних міст Паллени). Ті прочитали записку і відкрили зрадника. Однак було вирішено не таврувати Тімоксейна як зрадника заради міста скіонян, щоб в майбутньому скіонян вічно не звали зрадниками. Так-то було відкрито зрада.

129. Артабаз вже три місяці облягав місто, коли на морі настав сильний і тривалий відлив. Варвари побачили, що море перетворилося [в цьому місці] в болото і рушили вздовж берега в Паллене. Вони пройшли вже 2/5 відстані по болоту (а залишилося їм пройти ще 3/5 до Паллени), як раптово почався настільки сильний приплив на море, якого ще, за словами місцевих жителів, ніколи не бувало, хоча висока вода стоїть нерідко. Ті з персів, хто не вмів плавати, загинули, а вміли плавати перебили потідейци, підпливаючи до них на човнах. Причиною цього припливу, повені та біди, яка спіткала персів, потідейци вважають ось що: саме перси, яких спіткала загибель в море, і осквернили святилище і статую Посейдона в передмісті міста. У цьому, на мою думку, вони мають рацію. Уцілілих воїнів Артабаз відвів в Фессалію і Македонію. Ось що сталося з тими, хто супроводжував царя.

130. Уцілілі кораблі Ксеркса тим часом після втечі з Саламина прибутку в Азію і переправили царя і військо з Херсонеса в Абидос. Потім флот зупинився на зимівлю в Кімі. Коли ж засяяла весна, кораблі негайно попливли на Самос, де частина кораблів вже провела зиму. Більшість воїнів на кораблях складалося тепер з персів і мідян. Воєначальники їх були Мардонт, син Баге, і Артаінт, син Артахея. Разом з ними начальником був також Іфамітра, племінник Артаінта, якого той сам вибрав собі помічником. Після тяжкого ураження варвари вже не наважувалися йти далі на захід, до чого, втім, ніхто їх і не примушував. Вони стояли у Самоса на сторожі на випадок повстання в Іонії. Разом з ионийскими кораблями флот варварів налічував 300 кораблів. Втім, вони зовсім не очікували, що елліни прийдуть в Іонію, але, як вони вважали, задовольняться захистом своєї землі. Так варвари вирішили тому, що елліни не переслідували біжать з Саламина кораблів, але самі були раді повернутися додому. На море вони в душі вважали себе, правда, переможеними, але очікували, що вже на суші Мардоний здобуде рішучу перемогу. Стоячи біля Самоса, перси радилися, чи можуть вони завдати ворогові шкоди, і в той же час з нетерпінням очікували, який оборот візьмуть справи у Мардония.

131. Наступ весни [66] і перебування Мардония в Фессалії спонукало еллінів до дії. Сухопутне військо їх ще не встигло зібратися, а флот в числі 110 кораблів прибув на Егіну. Воєначальником і наварха був Левтіхід, син Менара, онук Гегесілая, правнук Гіппократіда, нащадок Левтіхіда, Анаксілая, Архідама, Анаксандріда, Феопомпа, Нікандра, Харілая, Евноміем, Полідекта, пританов, Евріфонта, Прокла, Арістодема, Арістомаха, Клеодея, Гілла і Геракла. Він належав, таким чином, до іншої гілки царського дому. Всі названі предки Левтіхіда, крім останніх семи, були царями Спарти. На чолі афінян же стояв Ксантіпп, син Аріфрона.

132. Коли всі кораблі прийшли на Егіну, в стан еллінів з'явилися вісники ионян, які встигли вже побувати в Спарті, і просили лакедемонців звільнити Іонію. У числі цих вісників був і Геродот, син Басилідів. Вони вступили в змову (спочатку їх було семеро) і замислили вбити Страттіса, хіоського тирана [67]. Однак задум їх був розкритий, так як їх видав один із співучасників. Решта ж шестеро таємно втекли з Хіос і прибутку спочатку в Спарту, а потім на Егіну, щоб просити еллінів плисти в Іонію. Їм вдалося (і то з трудом) умовити еллінів відвести їх тільки до Делоса. Адже подальше плавання здавалося еллінам занадто небезпечним: вони не знали тих країн і всюди підозрювали присутність ворогів. А до Самоса, за їхніми уявленнями, було так само далеко, як до Гераклових Стовпів. Вийшло так, що ні варвари зі страху не наважувались плисти за Самос на захід, ні елліни, незважаючи на прохання хіосців, - за Делос на схід. Таким чином, взаємний страх охороняв області, що лежали між ворогами.

133.Отже, елліни відпливли на Делос. Мардоній же в цей час ще зимував у Фессалії. Звідти Мардоний відправив до місцевих прорицалище якогось людини родом з Європа, на ім'я Міс, і наказав йому скрізь, де тільки був доступ варварам, звертатися з питаннями до оракулів. Які саме питання Мардоний побажав задати оракулам, я не можу сказати, так як про це мені нічого не розповідали. Втім, я вважаю, що ці питання ставилися до сучасного стану справ і ні до чого іншого.

134. Цей Міс, мабуть, прибув в Лебадію і, підкупивши там одного з місцевих жителів, проник в печеру Трофонія. Потім він відвідав оракул в Абах, що в Фокиде, і прийшов також в Фіви. Спочатку він запитав Аполлона Ісмене (там, як і в Олімпії, отримують прорікання, [спалюючи] нутрощі жертв), а потім за допомогою якогось чужинця (НЕ фіванцями), звабленого грошима, ліг спати в святилище Амфіарая. Адже жодному фіванцями взагалі не дозволяється там запитувати оракул; і ось з якої причини. Амфіарай звелів їм колись в вислові оракула вибирати одне з двох: чи хочуть вони мати його віщуном або ж союзником. Фіванці ж вибрали Амфіарая союзником. Тому-то жодному фіванцями не дозволяється там лягати спати.

135. Найдивнішим же я вважаю ось таке оповідання фиванцев. Саме, Міс з Європа, обійшовши всі прорицалище, прибув в святилище Аполлона Птойского. Храм цей називається Птойскім, а належить фиванцам і розташований за Копаідскім озером під горою в безпосередній близькості від міста Акрефіі. Коли ця людина на ім'я Міс прийшов в храм в супроводі трьох обраних громадою людей для запису прорікань, як раптом головний жрець прорік оракул, але на якомусь варварською мовою. Фиванские провідники здивувалися, почувши варварську мова замість еллінської, і не знали, як їм поступити. А Міс з Європа вихопив у них принесену дощечку для запису і став записувати на ній слова віщуна. Він сказав, що віщун говорив на карійського мовою. Записавши вислів, Міс повернувся в Фессалію.

136. Прочитавши вислів оракулів, Мардоній відправив послом в Афіни Олександра з Македонії, сина Амінти. Олександра він вибрав, по-перше, тому, що той був у родинних стосунках з персами: сестра Олександра Гигея, дочка Амінти, була дружиною перса Бубара; їх син Аминта, що носив ім'я діда, жив в Азії. Цар поставив його намісником великого фрігійського міста Алабанда. Потім Мардоний знав про те, що Олександр був гостепріімцем афінян і мав [почесне звання] благодійника міста. Так він розраховував, швидше за все, залучити на свою сторону афінян, які, як він чув, були численним і хоробрим народом і до того ж були головними винуватцями морського поразки персів. Якби афіняни вступили з ним у союз, то він зміг би легко, як твердо сподівався, досягти панування на морі, що, звичайно, і сталося б. А так як на суші Мардоний відчував себе набагато сильніше еллінів, то розраховував на повну перемогу над еллінами. Бути може, до такого кроку його спонукали також вислови оракулів, які давали раду укласти союз "з афінянином", так що за їхньою вказівкою він відправив [посланця до афінян].

137. Предком цього Олександра в сьомому коліні був Пердикка, який ось яким чином заволодів престолом в Македонії. З Аргоса бігли в Іллірійську землю троє братів - нащадки Темена: Гаван, Аероп і Пердикка. З Іллірії, переваливши через гори, брати прибули в Верхню Македонію, в місто Лєбєю. Там вони надійшли за плату на службу до царя. Старший сторожив коней, другий пас корів, а молодший Пердикка доглядав за отарою. А дружина царя сама варила їм їжу (адже в стародавні часи навіть цариці, не тільки простий народ, жили бідно). Щоразу, коли цариця випікала хліб для хлопчика (поденника Пердикки), то з тіста виходило в два рази більше хліба, ніж зазвичай. Так як це дивне явище постійно повторювалося, то цариця розповіла, нарешті, своєму чоловікові. А той, почувши слова цариці, відразу ж подумав, що це - божественне знамення і віщує щось велике. Потім цар закликав до себе поденників і наказав їм покинути країну. А ті відповідали, що спочатку отримають зароблену ними плату, а потім підуть. Почувши про плату, цар в своєму засліпленні божеством вигукнув: "Ось вам заслужена плата!". При цьому він вказав на сонці, промені якого проникали в будинок через димовий отвір в даху. Гаван і Аероп - старші брати - стояли уражені, почувши ці царські слова. А хлопчик сказав: "Ми приймаємо, цар, твоє жертва", та окреслив ножем, який носив з собою, на підлозі будинку сонячне пляма. Потім він тричі зачерпнув собі за пазуху сонячного світла з окресленого кола і пішов разом з братами.

138. Так поденники пішли, а один з радників розтлумачив цареві, що означає вчинок хлопчика і що він, наймолодший, думав, приймаючи дар. Тоді цар розпалився гнівом і послав в погоню вершників, щоб убити братів. Є в тій країні річка, якої нащадки цих братів з Аргоса ще й понині приносять жертву, як їх рятівниці. Річка ця, після того як її перейшли Теменіди, так сильно розлилася, що вершники не змогли її перейти. Брати ж прибутку в іншу частину Македонії та оселилися поблизу від так званих Садів Мідаса, сина Гордія [68]. У цих садах ростуть дикі троянди з 60 пелюстками. Запах їх набагато сильніше запаху інших троянд. За македонському переказом, в цих-то садах був спійманий Сильний. За ними височіє гора під назвою бермах, вершина якої недоступна через сніг і холоду. Брати заволоділи цією місцевістю і звідси підкорили решту Македонії.

139. Від цього-то Пердикки і відбувався Олександр. Ось його предки: Олександр був сином Амінти, Аминта - сином Алкета; батько Алкета був Аероп, син Філіпа. Філіппов ж батько був Аргей, онук Пердикки, який заволодів македонським престолом. Така родовід Олександра, сина Амінти [69].

140. Прибувши до Афін посланцем Мардония, Олександр сказав так: "Афіняни! Мардоній велів сказати вам: «Прийшла до мене звістка від царя, де було написано: я дарую прощення афінян за всі заподіяні мені образи. Тепер, Мардоній, поступай так: віддай їм не тільки їх власну землю, але нехай вони, крім того, візьмуть ще скільки захочуть землі і залишаться вільними і незалежними. Всі святилища їх, які я спалив (якщо вони захочуть помиритися зі мною), віднови. Цьому царським велінням я, Мардоній, повинен коритися, якщо тільки ви не станете перешкоджати. І я питаю вас: чому ви з такою шаленою люттю почали війну з царем? Адже вам ніколи царя не здолати і ви не будете в змозі вічно йому противитися. Вам, звичайно, відомо, яким великим військо Ксеркса і які подвиги вона вчинила. Ви чули також, яка військова сила тепер у мене. Тому навіть якби ви мене і здолали (на що ви зовсім, як люди розумні, не можете розраховувати), то з'явиться замість мого війська інше, набагато більш численне. До чого вам рівнятися з царем і втрачати свою землю, до чого постійно наражати на небезпеку своє існування? Примиріться з ним! Адже тепер у вас є прекрасна можливість примирення, так як цар бажає миру. Укладіть з ним союз без підступності і обману і будьте вільні! ». Це передати вам, афіняни, доручив мені Мардоний. Що до мене, то я не буду говорити про моє до вас розташуванні, так як вперше ви про це дізналися не сьогодні, але прошу вас - слухайтеся Мардония! Я уявляю собі ясно, що ви не зможете вічно воювати з Ксерксом. Адже якби я бачив, що ви в змозі вести нескінченну війну, то, звичайно, я ніколи б не з'явився до вас з такою пропозицією. Адже міць у царя перевищує людську, і рука у нього загребуща. Отже, якщо тепер ви не згодні на пропозицію, що обіцяє таку велику вигоду, то я боюся за вас. Ви ближче всіх ваших союзників живете до військової дорозі і повинні завжди одні розплачуватися за всіх, так як ваша країна лежить в середині, як поле битви між двома противниками. Тому послухайте мене! Адже ви будете піднімати цінувати, що великий цар тільки вас одних серед еллінів бажає мати друзями, простивши усі завдані вами образи "[70].

141. Так сказав Олександр. А лакедемоняне провідали про прибуття в Афіни Олександра, щоб схилити афінян до угоди з перським царем. Вони згадали пророкування оракула про те, що їх разом з іншими дорийцами виженуть з Пелопоннесу мідяни і афіняни [71]. Тому лакедемоняне, сильно побоюючись, як би афіняни дійсно чи не змовилися з персами, вирішили негайно ж відправити послів [в Афіни]. Вийшло так, що лакедемоняне потрапили на прийом послів [в афінському народних зборах]. Адже афіняни вичікували, затягуючи переговори, так як прекрасно знали, що в Лакедемоне прослишат про прибуття посла від перського царя для переговорів про мир і потім негайно відправлять своїх послів в Афіни. А тому афіняни навмисне чекали, бажаючи показати лакедемонянам своє справжнє настрій.

142. Коли скінчив свою промову Олександр, взяли слово спартанські посли: "Послали нас лакедемоняне просити вас не змінювати справі еллінів і не приймати пропозиції царя. Адже це було б недобросовісно і до честі жодному еллінському народу, а вам - найменше - і з багатьох причин. Адже ви як раз проти нашої волі роздули полум'я цієї війни, і спочатку боротьба йшла тільки за вашу землю, а нині війна поширилася на всю Елладу. Втім, якби ви, афіняни, - винуватці теперішньої біди - надумали ще допомагати персам звернути в рабство еллінів, ви, які вже з найдавніших часів завжди були визволителями багатьох людей, - це було б абсолютно нечуваним справою! Ми, звичайно, глибоко співчуваємо вашому важкого становища: адже ви вже двічі позбавлені плодів врожаю і довгий час живете, не маючи ні кола, ні двора. За це лакедемоняне і їх союзники пропонують вам містити ваших дружин і всю челядь, марну для війни, поки не скінчиться ця війна. І нехай вас не спокушає македонець Александр, майстерно пом'якшуючи грубі слова Мардония. Адже йому доводиться так чинити: він - тиран і допомагає іншому тирану. А ось вам не слід, якщо тільки ви при здоровому глузді, робити цього. Ви знаєте адже, що варвари нечесні і нещирі! ". Так говорили посли.

143. А афіняни спочатку відповіли Олександру ось як: "Нам і самим, правда, відомо, що бойова сила царя у багато разів перевершує нашу. Тому нас зовсім не доводиться дорікати в незнанні. Проте, прагнучи до свободи, ми будемо її захищати, поки це в наших силах. Не намагайся примирити нас з царем, так як ми не піддамося твоїм переконанням. А тепер повідом Мардонію відповідь афінян: поки сонце буде ходити своїм колишнім шляхом, ніколи ми не змиримося з Ксерксом. Ми виступили проти нього, покладаючись на допомогу богів і героїв, святилища і кумири яких цар злочинно зрадив полум'я. Ти ж надалі ніколи не приходь до афінян з такими пропозиціями і не спокушай нас до нечестивих вчинків під виглядом того, що радеешь про нашу користь. Ти - наш гостепріімец і один і тому нам не завгодно, щоб ти як-небудь постраждав від нас, афінян ".

144. Так афіняни відповідали Олександру, а спартанським послам сказали ось що: "Побоювання лакедемонців, як би ми не примирилися з перським царем, абсолютно природні для людей [в їхньому становищі]. Немає на світі стільки золота, немає землі, настільки прекрасною і плодоносної, щоб ми заради цих благ захотіли перейти на бік персів і зрадити Елладу в рабство. Багато причин, до того ж дуже важливих, не дозволяє нам так вчинити, якби ми навіть побажали цього. По-перше, найважливіше перешкоду до примирення - це спалені і зруйновані кумири і святилища богів. За це нам потрібно кров'ю помститися, перш ніж погодитися з людиною, вчинене це. Потім - наше кровне і мовна спорідненість з іншими еллінами, загальні святилища богів, жертвоприношення на святах і однаковий спосіб життя. Зрадити все це - ганьба для афінян. Тому знайте, якщо до цих пір ви не впізнали цього: поки живий ще хоч один афінянин, не буде в нас світу з Ксерксом! Що ж до вашої турботи про нас, то ми цінуємо і пам'ять про наше розорення, і ваше бажання утримувати наших рідних. Ви в повній мірі виявили своє доброзичливе ставлення до нас. А ми будемо, звичайно, терпляче витримувати наше тяжке становище і спробуємо не бути для вас тягарем. Тепер же при такому нашому положенні скоріше надсилайте на допомогу військо. Скоро, як ми думаємо, ворог нападе на нашу землю, лише тільки дізнається, що ми відкидаємо всі його вимоги. Отже, до приходу персів до Аттіки [вам] і нам потрібно вчасно встигнути на допомогу в Беотию ". Вислухавши відповідь афінян, спартанські посли повернулися в Спарту.

[1] 968.. Платейців служили матросами-веслярами на афінських кораблях.

[2] 969.. Пентеконтери - 50-веслове судно.

[3] 970.. Геродот сприйняв погляди гуртка Перикла і зробив все можливе для прославлення Афін і захисту їх політики.

[4] 971.. Тут Геродот посилається на події після завоювання Візантія в 477/476 р до н.е.

[5] 972.. Греки вважали, що велика частина перського флоту знищена бурею біля мису Сепіади (пор. VII 188-192).

[6] 973.. Відомості про Фемістокл, як і про Мильтиаде, можливо, взяті Геродотом з судових справ. Так, дані про хабарі, нібито отриманої Фемістоклом від евбейцев, ймовірно, походять від обвинувальному акту на процесі Фемистокла.

[7] 974.. За планом персів передбачалося обійти, замкнути і знищити бойові сили греків. Відповідно до цього частина перських кораблів мала об'їхати Евбею, щоб замкнути вузьку протоку Евріпіла між Еритреї на Евбее і материком і таким чином відрізати шлях на південь грецькому флоту, возвратившемуся від Артемисия.

[8] 975.. Цей (фокейської) маневр, застосований при Ладі (в 485 р до н.е.) тільки хіосці, в 480 м вже увійшов в тактику морської війни у ​​всіх греків (пор. VI 11-12).

[9] 976.. Перські кораблі, таким чином, кинули якір у відкритому морі.

[10] 977.. У протоці Евріпіла перед Еритреї.

[11] 978.. Тобто мису між Халкіда на Евбее і узбережжям Беотии.

[12] 979.. Зазвичай держава тільки будувало корабель і передавало його Триєрархія, який зобов'язаний був піклуватися про оснащенні, канатах, веслах і іншої арматури.

[13] 980.. На шляху до південь перський флот користувався запасами питної води на зупинках на березі. Так, перси кинули якір у Афет на материку, щоб відновити запаси води, а греки - у Артемисия. Відозва Фемистокла, мабуть, успіху не мало, так як провідні групи населення ионийских міст, крім вигнанців, після розумних заходів Артафрена були тепер налаштовані персофільскі: вони були задоволені світом, встановленим персами, і помірними податками.

[14] 981.. Таким чином, спартанці і феспійци після відходу інших греків залишилися одні захищати прохід. Ілоти - нащадки нижчих класів корінного вільного населення Лаконії і Мессенії - державні кріпаки в Спарті.

[15] 982.. Якщо дані Геродота правильні, то втрати греків досить високі (порівняно з нечисленністю грецьких сил). Перси знесли тіла полеглих греків разом для особливого обряду поховання. Простих своїх воїнів перси негайно поховали. До ніг ж тисячі полеглих представників перської знаті Ксеркс велів покласти убитих ними греків.

[16] 983.. Після Фермопільській битви частина аркадских союзників Спарти перейшла на сторону персів. Перська флот, блокуючи Боспор і Геллеспонт, не пропускав кораблі з хлібом, що йшли в Пелопоннес або Аттику.

[17] 984.. Олімпійські ігри тривали в той час п'ять днів.

[18] 985.. Ймовірно, бронзові статуї в людський зріст, що зображували Аполлона і Геракла в боротьбі за священний триніжок в Дельфах.

[19] 986.. Це були величезні глиняні судини для зберігання зерна.

[20] 987.. Геродот намагається очорнити фокийцев, так як вони завжди були заклятими ворогами Дельфів.

[21] 988.. Перси не чіпали маленької країни Доріди, яка перебувала під заступництвом Дельфів. Навпаки, вони розграбували Фокиду і святилище Аполлона в Абах (див. VIII 33) - головний конкурент дельфійського святилища (пор .: С. Я. Лур'є. Геродот, стор. 93). Перська армія наступала тут кількома колонами. У той час як один перський загін зломив опір греків у Фермопіл, інший вже просунувся по іншому шляху в верхню долину Кефиса, щоб відрізати відступ грекам. Перси взяли загін Леоніда за головні сили греків. Греки розгадали цей маневр і намагалися відірватися від ворога. Пожертвувавши загоном Леоніда, головним силам греків вдалося прорватися в Беотию і уникнути оточення.

[22] 989.. Пор. вище, I 46.

[23] 990.. У панопея шлях розгалужувався. Ксеркс послав один загін по дорозі, що веде через Дельфи до Патрасском затоки. Цей загін мав уздовж узбережжя дійти до Істма раніше основних сил греків, які перебували в Беотії. Інший загін персів повинен був йти в Беотию, переслідуючи греків, і затримати їх там, щоб перший загін встиг раніше греків проникнути до Істмен.

[24] 991.. Македонський цар скористався перським походом, щоб на свій страх і ризик розширити свої володіння в Греції. Геродот, що жив при царському дворі в столиці Македонії Пелле, прагне виправдати дії македонян. Особливо він намагався обілити двозначне поведінка Олександра I, союзника персів в поході на Грецію, і зробити його навіть панеллінскіх героєм.

[25] 992.. Міста на кордоні Фокиде і Беотії.

[26] 993.. Пор. I 50-51.

[27] 994.. Очевидно, лук і стріли Аполлона, що зберігалися в святилище.

[28] 995.. Мегарон - внутрішня частина храму.

[29] 996.. Геродот передає храмову Дельфійські легенду. Легенда пояснює, чому варвари НЕ пограбували храму і його скарбів, якщо Аполлон, як стверджували згодом жерці, завжди був ворогом варварів і прихильником національного об'єднання греків (пор .: С. Я. Лур'є. Геродот, стор. 93).

[30] 997.. Внаслідок нападу фокийцев перський загін не міг рухатися далі до Патрасском затоки і до Істмен. Таким чином, найважливіша частина стратегічного плану персів виявилася невиконаною.

[31] 998.. Тут Геродот на догоду афінян намагається очорнити пелопоннесцев, тобто спартанців і їх союзників: замість вторгнення в Беотию спартанці займаються перегороджування Істма і через них афіняни повинні покинути свою батьківщину. Перікл і його партія, які надихали Геродота, були зацікавлені в тому, щоб зобразити поведінку Спарти, Коринфа, Егіни і Фів в найпохмуріших фарбах (пор .: С. Я. Лур'є. Геродот, стор. 70).

[32] 999.. Геродот прирівнює корінних жителів Аттики до ионийским переселенцям.

[33] 1000.. Геродот хоче цим сказати, що грецькі міста і племена на північ від суч. затоки Арта (серед них жителі Керкири і Епіру) не брали участі у війні.

[34] 1001.. При руйнуванні акрополя персами особливо постраждали будівлі, побудовані Писистратом. Значні частини будівлі і великі шматки скульптурних прикрас були згодом (при Перикле) забудовані і в такому вигляді частково збереглися до нашого часу.

[35] 1002.. Пісістратідов принесли жертви на Акрополі Афіні Палладі, які зазвичай приносив архонт-Басіле. Ця обставина вказує, мабуть, на те, що перси відновили, правда на короткий час, в Афінах тиранію Писистратидов.

[36] 1003.. Маються на увазі скульптурні зображення цих героїв (статуетки, яким приписувалася надприродна, чудотворна сила).

[37] 1004.. На думку деяких вчених, відомості про склад і чисельність військ Ксеркса і ряд інших повідомленні почерпнуті Геродотом з мемуарів Діке. Однак існування цих мемуарів можна довести (див .: А. І. Доватур. Стиль, стор. 186, 187).

[38] 1005.. Вираз означає "невизначений безліч" (подібне нашому "тьма народу").

[39] 1006.. Тобто Деметри і Персефони.

[40] 1007.. Цар сам керував засіданням ради через Мардония, сидячи на піднесеному троні, невидимий присутніми.

[41] 1008.. Переселилися з Фтіотіда в Пелопоннес ахейці осіли спочатку в Арголиде і Лаконії. Звідти вони були відтіснені дорийцами в північну частину Пелопоннесу. Звідси вони в свою чергу витіснили ионян.

[42] 1009.. Тут Геродот прямо висловлює свою точку зору.

[43] 1010.. Це повідомлення, можливо, запозичене з обвинувального акта проти Фемістокла. С. Я. Лур'є (Історія, стор. 203) вважає цю розповідь складеним згодом для прославлення Фемистокла.

[44] 1011.. Стратегічний план персів мав на меті замкнути грецький флот в бухті Амбелакі. Першою частиною цього плану було захоплення о. Псітталіі між Саламіном і Пірея. Після цього почалася друга частина: один загін кораблів повинен був висадити десант на Саламіні, щоб зайняти р Саламін. Одночасно відпливли кораблі для захоплення острівця Кеос (суч. Гіоргі) біля північного виходу з Саламинского протоки. Останнім відплив загін кораблів, який повинен був зайняти мис Кіносура. Однак з усіх цих операцій мали успіх тільки операції проти маленьких острівців, висадка ж на Саламіні не вдалася ні біля мису Кіносура, ні у м Саламина. Роздроблений на дрібні загони перський флот опинився чудовою метою для атаки грецьких кораблів. Фемістокл прекрасно зрозумів, що перси втратили свого чисельної переваги через роздробленість, і розпізнав вдалий момент для атаки, що приніс грекам перемогу.

[45] 1012.. Гавань Муніхію в Фалерського бухті була базою персидського флоту.

[46] 1013.. Остракізм - вигнання шляхом подачі голосів черепками.

[47] 1014.. Оросангі - люди, що зробили послуги царю і державі і нагороджені за це земельними угіддями. Пор. вище, III 140 і прим. 102.

[48] 1015.. В результаті різних десантних операцій перський флот, як показує опис Геродота, виявився розосередженим. Так, одна частина - фінікійські кораблі - на початку битви стояла в Елевсінской бухті, на північ від Саламинского протоки. Друга група, що складалася головним чином з ионийских кораблів, вранці в день битви стояла між Псітталіей і Пірея (біля південного виходу з Саламинского протоки). Тому греки мали можливість кинути всі свої сили спочатку проти фінікійської ескадри (як це ясно з VIII 90). Финикияне довелося одним витримувати атаки чудових сил греків. При спробі вийти з Елевсінской бухти, прорвавшись через Саламинського протоку до стоїть біля південного виходу ионийской ескадрі, фінікійці зазнали важких втрат. Коли ионяне зав'язали бій, результат його вже не можна було змінити. Наступила темрява змусила закінчити битву. Після битви перський військовий суд поклав провину за поразку на командирів фінікійських кораблів, які просунулися дуже далеко на північ і втратили тому зв'язок з рештою флотом. Саламинського битва була задовго обдумана і підготовлена ​​керівництвом союзного грецького війська. Абсолютно неймовірно, як це зображує Геродот, щоб флот, який складався з безлічі окремих контингентів (при фактичній відсутності єдиного командування), третина якого готова була бігти без бою, міг здобути блискучу перемогу (пор .: С. Я. Лур'є. Геродот, стор. 73). Всі інші, крім спартанців, афінян, тегейцев, мегарцев і фліунтцев, нібито ухилилися від бою.

[49] 1016.. Звідси відкривався вид на більшу частину Саламинского протоки.

[50] 1017.. Пор. VII 181.

[51] 1018.. Храм знаходився на південному краю о. Саламина. Легенда могла виникнути через те, що коринфские кораблі обходили острів, щоб замкнути протоку між Саламіном і Мегарида. Цей маневр був передбачений, ймовірно, для того, щоб перешкодити персам прорватися до Істмен.

[52] 1019.. Коринф був ворогом Афін, і Геродот на догоду афінян змушує коринтян бігти під час Саламинской битви. Він прямо обмовляє на коринфського героя Адімантом, який отримав "вінок свободи від всієї Еллади" (Плутарх. Про підступність Геродота XXXIX). Багато вигадки партії Перикла Геродот видає за історичні факти: про підпорядкування Егіни персам, своє боягузтво коринтян при Артемісії і Саламіні, про ницості коринфського наварха Адімантом, про повільність спартанців, що і було нібито причиною дворазового руйнування Афін.

[53] 1020.. Незважаючи на поразку на море, Ксеркс спочатку не залишив плану висадки на о. Саламине. Мабуть, що почалися внутрішні хвилювання в Персії (повстання Масіста) змусили царя припинити похід і відмовитися від захоплення Саламина.

[54] 1021.. ἀγγαρεῖον (від перс. "Хангар") означає "царський кур'єр".

[55] 1022.. Ксеркс наказав Артемісії перевести його синів через море в Ефес. Ймовірно, звідти вони повинні були за царським колії прямувати в Суси і прийняти там заходи до придушення почався повстання. Сам Ксеркс залишався з сухопутним військом, віддавши наказ флоту охороняти комунікації війська на Геллеспонті і на фракийском узбережжі.

[56] 1023.. Близько Атарнея перебували царські маєтки, які і поїхав інспектувати Гермотім.

[57] 1024.. У 470 р до н.е. Фемістокл був вигнаний з Афін. Спочатку він попрямував в Аргос, а потім до перського царя Артаксеркса, який зробив його владикою Магнесии.

[58] 1025.. Фемістокл хотів накласти на о. Андрос, який тримав сторону персів, велику військову контрибуцію.

[59] 1026.. Тут Геродот, очевидно, цитує судову справу, вважаючи правильним звинувачення проти Фемістокла.

[60] 1027.. Мардоній залишив собі, крім мидян і персів, тільки бактрийцев, саків та індійців, тобто контингенти народностей, які жили на сході і північному сході перського царства. Саме ці області і були охоплені повстанням Масіста. Відомості Геродота про це повстання почерпнуті з джерела, що передавав події хронологічно неправильно і в незрозумілій історичної зв'язку.

[61] 1028.. Фракійські племена в суч. Болгарії.

[62] 1029.. Допомоги Еакіда Еанта приписували перемогу над персами і тому присвятили йому частину військової здобичі.

[63] 1030.. Тут, ймовірно, мається на увазі бронзова позолочена статуя - Присвятний дар македонського царя.

[64] 1031.. Пор. вище, I 151.

[65] 1032.. Це були представники 300 шляхетних спартанських родин, які становили добірний загін 300.

[66] 1033.. Мається на увазі весна 479 м до н.е. Взимку тоді військові дії припинялися.

[67] 1034.. Прихильники так званої народної партії намагалися після іонійського повстання повалити повернулися до влади тиранів.

[68] 1035.. Фригійськие імена Мідас і Гордій вказують на те, бути може, що в цій області жили фрігійці до їх переселення в Малу Азію.

[69] 1036.. Олександр I був проксенію (гостепріімцем) афінян і захищав інтереси афінських громадян в Македонії. Геродот особливо намагається обілити двозначне поведінка Олександра.

[70] 1037.. З допомогою Олександра перси робили спробу відірвати афінян від союзу зі Спартою.

[71] 1038.. Це пророцтво оракула "виглядає афінської вигадкою" (С. Я. Лур'є. Геродот, стор. 77).