Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Громадянські Війни в Англии в 17 ст.





Скачати 46.33 Kb.
Дата конвертації08.06.2018
Розмір46.33 Kb.
Типреферат

2

Зміст

Вступ 3

1. Передумови - початок революції (Конституційний етап) 5

2. Перша громадянська війна 10

3. Ситуація в Англии после Першої Громадянської Війни 13

4. Друга громадянська війна й індепендентська республіка 14

5. Оголошення палати громад носієм верховної влади 19

6. Суд и страта короля 21

7. Проголошення РЕСПУБЛІКИ й создания державної заради 22

8. обострения БОРОТЬБИ между індепендентамі й левелери 24

9. Відновлення монархії 27

Висновок 29

Використана література 31 Вступ

Історія людства знає дати, високо підняті над низкою НЕ только років, но й сторіч, дати, Якими відзначені битви народів за волю. Однієї з них є Велика англійська революція середини XVII століття.

Це БУВ Воістину героїчний период в історії англійського народу, что збагатів своєю революційною творчістю скарбницю всесвітньо - історічного досвіду візвольної БОРОТЬБИ. Із цієї Скарбниці революційної думки й революційної Дії черпали історичні уроки соціальні й Політичні Мислителі Наступний часів, причому не только в Англии, но й далеко за ее межами.

Саме тому дана тема є актуальною, перша соціальна революція Європейського масштабу, проголосила Політичні принципи нового, буржуазного Суспільства, що йшов на зміну феодальному старому порядку.

Аж до середини XIX століття прийшовши в Англію в 40-х роках XVII століття Суспільний переворот Залишайся в тлумаченні історіків подією почти віняткової национальной, брітанської історії.

Однако Із часом центр Наукової полемікі в даній області змістівся в іншу площинах - проблема цієї революції надійшло місцем проблемам сугубо национальной історії Англии в XVII столітті. У новому центрі ее виявило - и доніні по суті залішаються - питання про причини, характер, соціальну природу подій, что розгорнуліся в Англии в 40-х роках XVII століття. У цьом Полягає проблемність даної тими, Суперечка вокруг англійської буржуазної революції НЕ стіхають дотепер.

Например, н. В.А. Томсинов у життя без статті «Юридичні аспекти англійської буржуазної революції. Законодавчо діяльність «Довгого парламенту» »говорити про ті, что англійська революція 1640 - 1660 р. НЕ булу фатально неминучий - вона Цілком могла й зовсім НЕ відбутіся, но тієї факт, что вона все-таки відбулася, означає, что, в англійському суспільстві склалось для неї відповідні умови або передумови [2].

ВІН считает, что економічні протіріччя, соціальні й Політичні конфлікти, что існують в англійському суспільстві в Перші десятиліття XVII ст. НЕ малі такой глибино й сили, щоб їх нельзя Було вірішіті еволюційнім и мирно шляхом, без революції й Громадянської Війни.

Це аргументовано доводять и много історіків.

Саме тому, головного метою моєї роботи є - Розкриття причин, обумовілі початок Великої буржуазної революції в Англии, ее основні етапи, а такоже роль англійської буржуазної революції в розвитку парламентаризму.

Для цього необходимо звернути до передумов революції, Розглянуто основні етапи ее розвитку, а такоже простежімо ее роль у мировой истории.

Історію англійської буржуазної революції Прийнято діліті на Чотири етапи:

1. Конституційний етап (1640 - 1642 рр);

2. Перша громадянська війна (одна тисяча шістсот сорок дві - 1646 р.);

3. Друга громадянська війна (1646 - 1649 р.);

4. Індепендентська республіка (1649 - 1653 р.).

Кінцевім етапом цієї революції можна назваті - реставрацію монархії.

1. Передумови - початок революції (Конституційний етап)

На качана XVII ст., Розвиваючий у сприятливі условиях, Англія виглядаю в Деяк відношенні Країною набагато більш буржуазною, чем феодально-кріпосніцькою. Обгородження й збезземелювання встіглі розділіті сільську громаду й пролетарізуваті значний часть селянства. Більшіх Успіхів досяглі промисловість и морська торгівля. За сторіччя, что передує революції, Англія в 14 разів лента Видобуток камяного вугілля, друга - Видобуток залізної руди й т.д. Широкий розвиток одержує кораблебудування. Головного предметом експорту зявилася Вже не зовні, а готове сукно. Вінікалі й Швидко багатілі Великі торговельні компании, організовані капіталістічно. Вже не рідкістю були підприємства, на якіх під одним дахом Працювала сотні найманими робітніків [1].

Проти буржуазія булу незадоволена. Вона тяготи типів для феодалізму Урядовий опікою над виробництвом товарів й їхнім продажем, обмеження числа підмайстрів й учнів, збереженням цехового ладу й перешкоду, Які створюваліся для мануфактурного виробництва. Постійне роздратування віклікало відверте вімагання грошей, Яким займався уряд то під виглядом довільніх податків, то с помощью Нових міт, то примусове позика.

Предметом гострої критики становится система керування Країною: позасудова юстиція, зосереджена в політічніх трибуналах; постійні насильства над судами загально права; солдатські постої в Будинка приватних осіб; жалюгідній стан Збройних сил, особливо військово-Морського флоту; ігнорування парламенту; зловжівання всесильного й безчесного фаворита, герцога Бекінгема, и т.д.

Глибоке невдоволення існуючім порядком захопіло англійське село, особливо копігольдерів, что стають не менше половини селянства. Обгородженнямі й довільнім збільшенням земельної ренти, непомірної розмір платежу, стягуванімі при переході землі в спадщину (Файна), землевласнікі або зовсім зганялі селян Із землі, або перетворювалі їх у здольніків, что Працюють на чужій землі за часть врожаю. Заодно з копігольдерамі Минулого й батраки - Котерія - найбільш принижена й експлуатована частина англійського селянства.

Революційна армія, что звали короля й відкріла дорогу для буржуазного розвитку Англии, булу в основном Селянська армією, армією «залізнобокіх».

Ознака революційної ситуации виявляв всюди - у селянських Виступ и робітніках «безладдях», у відкрітому опорі податковий обкладанню, у ДІЯЛЬНОСТІ різного роду релігійніх сект, что наполягалі на розріві з офіційною церквою. Кризового ситуация з усією різкістю виявляв й у парламенте. Сформована тут опозиція переходити у наступ на уряд.

Отже, Перші ознака опозиції, что зріла в парламенте, зявилися ще в останні роки правления Єлизавети 1. У повний голос ця опозиція заявила про себе Вже в Першому парламенте ее спадкоємця - Якова І, де предметом Обговорення виявило стріжнева проблема конституції - про ГРАНИЧНІ прерогативи, тобто Виключно прав корони, и прівілеях парламенту. Яків І БУВ схільній розглядаті парламент лишь як Підсобний інститут, что виник и функціонує по мілості короля, что володіє абсолютною властью божественного походження. Відповіддю на ЦІ домагання зявилася «Апологія палати громад» - документ, Складення палатою громад до «відомості» короля - чужоземця, что Досить недвозначно Затверджує, что король Англии НЕ є ні абсолютним, ні Незалежності від парламенту главою держави, Конституційний Пристрій которого Заснований на візнанні парламенту Верховна органом країни на чолі з королем, но аж Ніяк не одного короля, что Діє Незалежності від парламенту. Рішуче відкідаючі сам принцип божественності королівської влади, палата громад підкреслювала, что влада смертного короля НЕ є ні божественною, ні одноособовою [5].

У 1614 р. парламент БУВ розпущеній позастроково, Чотири его члени посаджені у вязниці. На нагадування про «права парламенту» король відповів, что є только мілості, Які могут буті дані й могут буті відібрані. Бурхліві сцени супроводжують парламентських сесію тисяча шістсот двадцять одна р. Король власноручно віріває з парламентських протоколів сторінку Із протестом, розправляється з вождями опозиції.

Основні протіріччя между політікою короля й інтересами представлених у парламенте торгово-підпріємніцькіх прошарків власніцькіх класів, что становили в парламенте громад опозіцію Цій політіці, Складанний в пітанні про границі королівської прерогативи, вокруг которого велася боротьба практично у всех парламентах Якова І і зводівся в області внутрішньої політики до следующего: чи має король право вводіті Нові мита й примусове обкладання без ведена й Згоди парламенту й стягуваті їх? А в області зовнішньої політики - чи належно король «радити» з парламентом, дере чем Уживати Який-небудь крок у міжнародніх справах для?

Відповідь опозиції булу однозначна: верховна влада Належить НЕ королеві поза парламентом, а королеві в парламенте, тобто получил підтрімку обох палат. Яків І навпаки, у відповідності зі своєю доктриною абсолютної влади короля вважаю своим «Безперечно» правом обходити в обох випадка без «ради» парламенту й, более того, підтвердів Цю доктрину на практике, що не скликати после розпуску парламенту 1611 р. аж до 1621 р. Жодна парламенту [2]. Це Було Власне Кажучи нова для Англии форма абсолютної монархії, что імітувала «французький зразок».

Особливо пам'ятний становится парламентська сесія тисяча шістсот двадцять вісім р. Ледь зібравшісь, парламент пріймає «Петіцію про право», что містіть ідею буржуазної констітуційної монархії: ніякіх податків без парламенту, ніякіх арештів інакше, як за законом, Скасування всех и всяких ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ судів. Прийнять петіцію й давши спершись на неї позитивну відповідь, король Незабаром перервав сесію парламенту, мотівуючі цею акт «непрійнятнім для королівської прерогативи» змістом «Петіції».

Тоді в березні +1629 р., Вирази відкріту непокору королеві, что покаравши відстрочіті парламентських сесію, нижня палата оголосіла, что всякий, хто введе нововведення в релігію, хто «спонукає накладаті й стягуваті» мита, які не ЗАТВЕРДЖЕНІ парламентом, хто добровільно внесен або сплатить такого роду мита, винен буті Визнання «зрадником вільностей Англии й ворогом Батьківщини». Без Обговорення палата одноголосно прийнять ЦІ речення, и ее члени покинули зал ЗАСіДАНЬ.

У відповідь на Цю революційну Акцію Карл розпускає парламент для того, щоб, як ВІН сподівався, що не збіраті его зовсім.

Найважлівішою передумови Суспільно - політічного конфлікту стали Релігійні протіріччя. Політика абсолютістського правительства булу спрямована на Зміцнення позіції англіканської церкви й практично на примус Суспільства брати участь у культі державної церкви. Були розшірені склад та повноваження Вісокої КОМІСІЇ, вона здобула право РОЗГЛЯДУ Взагалі будь-якіх релігійніх справ, цензурних вопросам, з 1613 р. - даже Скарга дружин на невірність чоловіків. Прімусовість релігійної політики ширше й на іноземців, что тягло розрив ФІНАНСОВИХ и торговельних отношений з Голландією, настолько важлівіх для Англии тієї пори.

У тій же година Із XVI ст. в Англии, особливо на півночі, у Шотландії зміцнівся плин протестантизму, кальвінізму. Склалось особлива ідеологія - релігійного й політично одночасно - пурітанізму, прихильники якої НЕ прийомів державно-підконтрольної церкви й священіків, наполягалі на повнім церковному самоврядуванні громад й, у підсумку, проголошувалися хоча б частково вівільнення громадянина з-під влади держави. Ряд Невдалий політічніх РІШЕНЬ Якова й Карла, спробуй прімірітіся з Іспанією на дінастічній основі, Шлюбний сполучнік з католицькою Францією, включаючі таємні догоди про послаблення при англійському дворі католицьким священик, - все це віклікало небувалій ріст суспільної опозиції.

Криза отношений абсолютістської державності й Суспільства Знайшла конкретний вид противостояние Короні й парламенту.

Яків и Карл послідовно відстоювалі прерогативи Короні й ПРІОРИТЕТ почав абсолютизму на шкоду історичної конституції Англии. Практичний Вплив парламенту на Державні справи ослаб: з 1611 по 1640 р. парламент у цілому НЕ засідав и двох років. Корона воліла обходити без парламенту, тому что зустрічала в ньом постійну опозіцію. І не могла обходитися без одобрения парламентом податків и субсідій, тому что опозіційне населення відмовлялося платіті податки, и суди Займаюсь в цьом двояку позицию, дотрімуючісь Принципів «Загальна права».

У жовтні пройшли вибори нового парламенту, а 3 листопада 1640 р. відкріліся его Засідання. Цьом парламенту Призначено Було дива Довгим. З початком его ЗАСіДАНЬ Почаїв по суті нова глава англійської історії - історії Великої соціальної революції [3].

2. Перша громадянська війна

Щоб убезпечити себе від несподіваного наказу про розпуск, Довгий парламент прийнять два важлівіх акти: так звань трірічній акт, что предполагает регулярно скликання парламенту кожні три роки Незалежності від Волі короля, а такоже акт, відповідно до которого Сейчас парламент не может буті розпущеній інакше як за его власному рішенню.

Улітку тисяча шістсот сорок один року парламент розганяє Політичні трибуналу абсолютизму - Зоряну палату й скроню комісію.

Скасовується юрісдікція Таємної ради й обмежується его компетенція Взагалі.

Узаконюється, что ніякий податок и Ніякі мита НЕ могут буті стягнені без Згоди парламенту.

Проголошується незалежність Суддів від Короні и їхня незмінюваність.

У розпачлівій спробі Зупинити революцію Карл І особисто звертається в нижню палату з Вимогами відачі лідерів опозиції, но зазнає невдачі.

Із середини 1641 р. через всі конфронтації, что підсілюється, Довгий парламент бере на себе Виконання Урядовий функцій. Парламент самовільно Розпоряджається Скарбниця й військовімі справами [5].

Довгий парламент сообщает про розпущення королівської армії й створює Парламентське. У парламентській армії вісунулася плеяда талановитих генералів. Одним з найбільш відних ставши Олівер Кромвель (1599 - 1658).

У 1646 р. Карл І змушеній БУВ здаватіся шотландців, а ті видали его парламенту.

Перемога парламенту в Громадянській війні НЕ відкріла масам знедолення доступу до землі. Анічогісінько НЕ мінялося в привселюдно - правовому положенні нізів. Як и Ранее виборча правом при ВИБОРИ парламенту корістуваліся в селі только фригольдери з річним доходом 40 шив., А в городе - вузьке коло повноправніх міськіх корпорацій, а в других випадка - платники податків.

Отже, шірокі масі міськіх нізів, Залишайся за рамками Офіційно Визнання «народу Англии», тобто представленого в парламенте. Точно так само незмінною Залишайся система правосуддя й судочинства з ее дорожнечею, підкупом и заліцяльніком, так само як и Повністю архаїзована система права, до крайності Заплутана й до того ж фіксована на чужоземній мові - на латіні.

Однако, обдурити Очікування широких демократичних нізів, парламент при цьом НЕ врахував одного - революція розбудила їх від Політичної летургії.

До літа 1646 р. склалось основні Конституційні вимоги левелерів. У документі, названому «Ремонстрація багатьох тисяч громадян», утрімувалася Розгорнутим програма демократичного етапу революції:

1) знищення влади короля й палати лордів;

2) верховенство влади громад;

3) відповідальність цієї палати перед своими виборці - народом Англии;

4) щорічні вибори в парламент;

5) необмежена воля до парламенту;

6) Конституційні гарантії проти зловжівання державною властью Шляхом фіксування «пріродженіх» прав громадян, Які невідчужувані й абсолютні [8].

На цьом етапі революції левелери виступили глашатаями республіканізму, Заснований на принципах Народовладдя, и тім самим вказано шлях до поглиблення демократичного змісту революції.

Перемога в першій Громадянській війні й поразка монархії стімулювалі відокремлення різніх ідейніх и політічніх плінів у колах парламентських пріхільніків. Пресвітеріанська більшість парламентів прагнула до Досягнення догоди з королем на основе історичної конституції й підтвердження Великої ремонстрації. Індепенденті, что становили меншість в парламенте прагнулі закріпіті верховенство парламенту, включаючі даже можлівість Установити республіку. Согласно індепенденської ідеології, воля Совісті вважаю природнім правом людини, таким же, як Взагалі воля думки; парламент же повинен БУВ только очолюваті систему незалежних и вільніх громад, Які вірішувалі б справи представніцькім чином. У роки підйому революції в армії й среди міськіх нізів позначівся й новий плин - левелерів (зрівнювачів), лідером якіх ставши Д. Лільберн. Левелери орієнтуваліся на Визнання народного верховенства й вільного управління народу на основе Загально виборча права.

3. Ситуація в Англии после Першої Громадянської Війни

Полоном короля й падінням останніх роялістськіх опорних пунктів в Уельсі в березні 1647 року закінчілася перша громадянська війна. Перемога над королем віклікала ріст авторитету армії Олівера Кромвеля, до якої населення Вже безпосередно звертає з петіціямі, СКАРГА, Проханов, ігноруючі парламент. У парламенте більшість становили пресвітеріане, что виявляв собою консервативне крило революції. Через свою позицию смороду Втратили значний часть населення, что підтрімувало їх Ранее. Такоже пресвітеріане становили більшість у «Комітеті обох королівств», что були Фактично УРЯДОМ на тій момент. Смороду вважать революцію Вже закінченою й побоюваліся ее Подальшого розвитку, что могло спричинитися Нові превращение, а такоже Втрата власти. Тому парламент чека догоди з Карлом I. Король, что Втрата владу у свою черга, з Огляду на складаний обстановку в стране, а такоже сподіваючісь на порятунок, затягував ЦІ переговори й намагався ні в чому НЕ поступат: «Без моєї Влад не может буті відновленій мир".

А ситуация в стране булу Дійсно складаний. Кроме негідника, принесених війною, в стране булу посуху, у парламенту не вістачало грошей на Утримання армії й своєчасну виплату зарплати солдатам. Невдоволення жителей такоже віклікав постій войск, коли населення повинностями Було розміщати в собі війська, а такоже харчуаті їх. Парламент зобовязався відшкодовуваті всі витрати, но далеко не всі одержувалі гроші, до того ж зі значний затримки. Все це, а такоже небажаним пресвітеріан продовжуваті революцію вирази у відкрітому зіткненні армії й парламенту.

4. Друга громадянська війна й індепендентська республіка

У травні 1647 р. на зборах армії сформувався Особливий орган - Рада армії, что займався НЕ только військовімі справами, но й поступово ставав інститутом державного керування.

Між різнімі колами парламентської опозиції розбіжності наростає и в 1648 р. вібухнула Друга громадянська війна.

За ПІДТРИМКИ левелерів армія дозволяє Собі Конфлікт Із Довгим парламентом. У грудні 1648 р. вона окуповує Лондон. Здійснюється насільніцьке чищення парламенту. Зрештою залішається около 100 депутатов.

Кульмінацією революції став організованій за рішенням парламенту суд над королем Карлом І (січень 1649), а у результате которого Карл І БУВ Визнання «тираном, зрадником, убивця й ворогом держави». Суд вініс Йому смертний вирок. 30 січня 1649 р. при Величезне скупченні народу на лондонській торговельній площади Карлу І відрубалі голову [2].

Страта короля стала заключний, формально - юридичним завершенням установлення в Англии РЕСПУБЛІКИ.

Революція тріумфувала победу - феодальна монархія булу скинути. Актом парламенту від 17 березня 1649 р. Королівська влада оголошувалася Знищення, як «непотрібна, обтяжуюча й небезпечна для блага народу». Через 2 дні ее частку розділіла палата лордів. 19 травня в урочістій ​​обстановці Англія булу оголошено республікою.

Вся законодавчо влада в стране належала тепер однопалатному парламенту в особі палати громад. Виконавча влада булу формально вручена обраних парламентом рядків на 1 рік Державній раді, но з 41 ее члена только 11 Не були одночасно членами парламенту. У Державній раді всю владу здійснювала Офіційно Верхівка армії на чолі Із Кромвелем. Таким чином, настолько врочисто проголошена республіка на ділі булу диктатури індепендентськіх генералів, лишь прікрітою парламентських фасадом.

Політична система власти булу нестабільною. У складі Довгого парламенту после одна тисячу шістсот сорок дев'ять р. Залишайся около 80 Членів (т.зв. «охвістя»). У засіданнях и рішеннях справ брали участь ще Менша Кількість. Більшість Із них були одночасно членами державної Заради й Заради армії. Надзвичайно зросли авторитет й особиста військова влада О. Кромвеля.

До осені тисяча шістсот п'ятьдесят-одна року минуло 11 років з моменту избрания Довгого парламенту. Тім годиною «охвістя, что залиша від його» явно не кваплячісь ні Із саморозпуску, ні Із встановленням граничного рядок своих ЗАСіДАНЬ. Коли стало очевидним, что «охвістя» готовит виборчий закон, Яким забезпечувалося повернення его Членів у новий парламент.

20 квітня одна тисяча шістсот п'ятьдесят три р. Кромвель у супроводі військового загону зявився в парламент и розпустивши его своєю властью. Одночасно булу розпущена и Державна рада. Ее Функції взяла на себе рада офіцерів, поповнити цівільнімі членами [2].

У липні 1653 р. зібрався так звань парламент святих (або «малий парламент» - около 140 чоловік), члени которого Минулого або названі віщімі офіцерамі, або делеговані церковними громадами.

Настрої парламенту здали, однак, Кромвелю небезпечний.

Доти поки парламент займався харчування про заміну церковного шлюбу цівільнім або планував судової реформи, его ще терпілі, но, коли ВІН замахнувся на церковну десятину терпінню офіцерської верхівкі прийшов кінець. Не без ее «заради» помірна більшість «малих парламентарів» 12 січня 1654 р. зявилася до Кромвеля й склалось свои повноваження. З розпуск Малого парламенту республіка Фактично булу ліквідована.

Вже через 4 дні булу готова нова конституція країни, так званні «Знаряддя керування». Нова конституція, формально найбільше турбувалася про «поділ влади», на ділі привела до полного зосередження влади в руках протектора. Кромвель БУВ головнокомандуючім армії й флоту, ВІН контролював фінанси й суд, керували зовнішньою політікою й у Перерва между сесіямі парламенту відавав ордонанси, что малі силу закону.

Ідея пісаної конституції булу новою для Англии. Конституція від 13 грудня 1653 р. установлювала зовні республіканську, а по суті діктаторську систему власти. Законодавчо влада «Вільної держави Англии, Шотландії й Ірландії» зосереджувалися в подвійному інстітуті - парламенте й знову Заснований лорді - протекторі. Парламенту належали віняткові повноваження змінюваті, Припиняти, уводіті Нові закони, засновуваті податки або податі. Парламент повинен БУВ склікатіся регулярно (раз в 3 роки) и самостійно. Парламент повинен БУВ складатіся НЕ Менш чим з 60 Членів, «відоміх своєю чесністю, Богобоязливий и гарного поведение».

Вибір на пост лорда - протектора віроблявся Державною Радою (Членів которого, у свою черга, оббирати парламент). Лорд - протектор МАВ право затверджуваті або відкладаті закони парламенту. ВІН користувався практично Необмежений властью у справах для керування. Протектор вважався головнокомандуючім армією, Йому Повністю належали права в сфері зовнішньої політики. Від его імені проводилися надалі всі призначення посадових осіб. ВІН МАВ право помілування.

Особливе Стаття конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплюваліся за О.Кромвелем.

Видання конституції й перебудова Верхів Політичної системи далеко не усунулі протіріч между суспільством й індепендентськім керівніцтвом. Протіріччя були тім більш значними, что політичний, адміністративний и моральний терор, установлений індепендентамі під гасла революції, БУВ значний важче для широких шарів, чим режим колішньої монархії, что при всех гріхах булу - таки світською державою. Індепенденті ж у життя без протестантській запопадлівості стали прагнуті побудувату держава - церква.

Перший парламент протекторату зібрався 3 вересня +1654 р. включає чималий Кількість республіканців, что НЕ Бажана мирить з Необмежений властью протектора. 22 січня тисяча шістсот п'ятьдесят п'ять р. парламент БУВ розпущеній Кромвелем. Це булу его явна політична помилка: Він змушеній тепер БУВ діліті владу з генералітетом армії. Ідея військового деспотизму усе более набирала силу [7].

Під лещат генералітету принципи ВІЙСЬКОВОЇ организации були перенесені на адміністративно - територіальний Пристрій. Улітку 1655 р. країна булу розділена на 17 Військових округів на чолі з генерал - майорами.

Другий парламент протекторату Відкрився 17 вересня тисячі шістсот п'ятьдесят шість р. Дерло актом цього парламенту Було знищення режиму генерал - майорів. Замість у ліпні 1657 р. Кромвелю Було предложено ухвалено на собі Королівське звання. Речення Було Стратегічним: ціль его пролягав у відновленні історичної конституції. Однако Рада армії й генералітет вмішаліся й розцінілі речення «як скандальне». Зміни, однак, ПІШЛИ 22 травня 1657 р, но в Дусі компромісу традіційного укладу з військовою диктатурою. Кромвель здобувши право самому прізначіті Собі спадкоємця. Одночасно відновлювалася Палата лордів, Підтверджені були віключні права парламенту на вотування податків, гарантувалася воля Совісті.

Так виявило Таємна мрія буржуазії й дворянства відновіті в Англии монархію.

Режим протекторату при всьому цьом БУВ повязаний з особістістю й авторитетом Кромвеля. Смерть Кромвеля 3 вересня 1658 р. пришвидшити катастрофу режиму протекторату. Призначення спадкоємцем батька Річард Кромвель НЕ зумів втріматі владу й ставши Політичною іграшкою в руках генералітету. У 1659 р. его заставил відректіся від звання й відновіті умовно республіку. Суспільне невдоволення режимом індепендентів и безвладною республікою одночасно стало настолько значний, что питання про Відновлення монархії й історичної конституції в стране стало в область практичної політики [3].

Революція вичерпана собі.

Політична криза кінця протекторату булу віклікана НЕ Випадкове збігом обставинні. Сталий у результате революції державний порядок БУВ нестабільнім, ВІН НЕ відповідав сформованій обновленій соціальній структурі. Політичні ініціативи індепендентського парламенту, які не врівноваженого ніякімі іншімі ДЕРЖАВНИЙ інстітутамі, віклікалі обґрунтовані побоювання широкого шару великих власніків - и старих ленд-лордів, и «нового дворянства», и фінансово - торговельної буржуазії, что здобула необхідні прівілеї в колоніальній торгівлі й законодавчій підтрімці.

У пошуках стабільності виходом стало представлятіся повернення на престол дінастії Стюартів.

5. Оголошення палати громад носієм верховної влади

После ціх подій парламент, в особі пресвітеріанської більшості, продовжую свои Спроба добиться догоди з королем. ЦІ переговори монархом, что Повністю собі діскредітував, пожвавілі крайні настрої в армії, де БУВ Сильний Вплив левелерів, и привели до обострения отношений з парламентом (рух в армії, цілямі которого були наказание короля й залишкова скінення монархії). У спробі зіштовхнуті между собою две основні групи своих супротівніків - левелерів й індепендентів - парламент віпускає з лондонської вязніці Тауер лідера левелерів Джона Лільберна в надії, что ВІН покрітікує Дії індепендентської армійської верхівкі й тім самим внесен розкол у ряди опонентів пресвітеріан. Альо ЦІ Очікування НЕ віправдаліся: Лільберн заявивши про свою підтрімку Кромвелю в его діях, тім самим, значний погіршівші положення парламенту. 16 листопада булу опублікована «Ремонстрація армії», склад при особістій ​​участия зятя Кромвеля Генрі Айртона (1611-1651), что БУВ одним з его найближче соратніків. У цьом документі Вказував як економічні вимоги, что стосуваліся армії (виплата зарплати й т.д.), так и Політичні, что стосуваліся Вже Всього населення країни (права й Волі всім жителям Англии). Наступний кроком стало так званні «Прайдова чищення» (6 грудня), коли за помощью військового загону під керівніцтвом полковника Прайда з палати громад були насильно віселені всі пресвітеріане, влада в стране перейшла в руки індепендентів. З 143 Членів палати залиша Всього порядку 50 чоловік або «охвістя» Довгого парламенту, что проіснувало до самого его закриття в 1653 году. Кромвель, весь цею годину знаходівся на півночі, повернувшись у столицю, схвалів «чищення». Его Відсутність порозумівалася тім, что Кромвель не знаючи якові позицию зайнятості по політічніх харчування. 23 грудня палата громад віпускає ухвалив, у Якій говориться, что король є головні вінуватцем всех нещасть країни. 1 січня 1649 року своим рішенням вона оголошує короля головного вінуватцем Громадянської Війни проти парламенту, союзником ірландців и шотландців у борьбе с англійською державою. Альо палата лордів у свою Черга відкідає це решение, что в течение декількох днів виробляти до ее розпуску. 4 січня палата громад пріймає при Закритого акціонерного дверях ухвалив, что передавала їй всю повнотіла власти: вона становится носієм верховної влади в Англии, постанови якої ма ють силу закону без Згоди короля й палати лордів. У документі Було написано «... громади Англии, что засідають у парламенте, повідомляють, что народ после бога є першоджерелом (the original) усякої справедливої ​​влади. Смороду кож повідомляють, что громади Англии, что засідають у парламенте, будучи обраних й представляючі народ, ма ють вищу владу в Цій стране. Смороду кож повідомляють: що ухвалено або оголошення як закон громадами, что засідають у парламенте, має силу закону й обовязково для народу цієї країни, хоча б и не Було на це Згоди або підтвердження короля й палати лордів ».

6. Суд и страта короля

6 січня, парламент (палата громад) відає «Акт про создания Верховного суднового трибуналу» для суду над королем, а сам Карл через Якийсь час переводитися в Лондон. До складу трибуналу Всього ввійшло Всього 135 чоловік: здебільшого армійські офіцері, включаючі Кромвеля й Ферфакса, а такоже деякі відомі й шановані люди. Головою став великий англійський юрист Джон Бредшоу. Більшість Членів трибуналу під усяк приводами ухіляліся від ЗАСіДАНЬ, тому парламент, з Огляду на сітуацію й особистість обвінувачуваного й передбачаючі Такі Наслідки, у своєму акті записав, что парламент буде Правочин Прийняти решение даже при наявності 20 его Членів. Оскількі Ферфакс такоже відсторонівся від якіх бі щось не Було політічніх РІШЕНЬ, Кромвель БУВ змушеній взяти всю повнотіла відповідальності на себе. ВІН розумів, что суд над королем завершиться вінесенням смертного вироку. Але, один раз прийнять решение, Кромвель діяв нещадно, и в значній мірі самє его зусилля Судовий процес БУВ доведень до кінця: короля присудили до страт. 26 січня 62 члени Верховного судового трибуналу затвердили вирок, у якому Було сказано, что «Карл Стюарт, як тиран, зрадник, убивця й ворог держави, повинен буті Страчених через обезголовлене». Цей вирок БУВ Оголошення 27 січня на відкрітому й последнего засіданні трибуналу в прісутності короля. Карл I БУВ Страчених 30 березня на очах юрбі, что зібралася перед палацем Уайтхолл [2].

7. Проголошення РЕСПУБЛІКИ й создания державної заради

После постанови від 4 січня 1649 року парламент пріймає ряд ЗАХОДІВ относительно переходу до РЕСПУБЛІКИ, з метою ее легітімізації. 6 січня прізначається комісія для Вироблення проекту новой Великої державної печатки (проект БУВ чинний 9 березня). 27 січня - постанова про ті, что в будь-якіх офіційніх документах вместо Ранее прийнятя «імям его велічності» Варто писати «імям хоронітелів Волі Англии, властью парламенту». 30 січня - Прийняття акту про ті, что проголошення будь-которого королем без Згоди парламенту є державною зрадою. 6 лютого пріймається білль про Усунення палати лордів, 7 лютого - білль про Усунення королівського звання ( «посади короля» - the office of the king). Нарешті, Конституційне закріплення республіканської форми правления Було закріплено актом 19 травня 1649 року. У ньом Англія проголошувалися як «республіка» (Commonwealth) и вільна держава (free state), верховною властью в державі оголошуваліся «представник Народу в парламенте», вищий орган віконавчої власти - Державний раді [4].

Сама Державна рада булу засновано рішеннями парламенту Ранее: 7 й 13 лютого. Відповідно до ціх документів ВІН є собою допоміжній орган, підлеглій парламенту, з повноваженнямі лишь на один рік. Членами ради могли ставаті только особини, згідні з засудили и Стратій Карла I, а такоже зі Скасування палати лордів и королівської влади. Подібні умови виявило непрійнятнімі для Деяк потенційніх Членів державної заради, тому з ними були укладені персональні компромісні зобовязання. Взагалі ж склад цього органу віклікав Сильні Суперечка, у результате якіх БУВ складень список з 41 чоловік. Такоже спочатку в раді НЕ Було посади голови, проти которого виступали парламент, что остерігався узурпації влади в руках однієї людини. Альо Згідно головою призначила сам собі Джон Бредшоу й остался на цьом пості. Хоча в документах Державна рада виглядаю лишь виконавчим органом парламенту, у дійсності ВІН зайнять значний більш високе положення й во время їхнього Спільного Існування скоріше ВІН переважав над парламентом, что слухняно віконував всі его решение, чим навпаки. Така ситуация не могла не віклікаті негативну реакцію з боку комонерів, но, як Не дивно, протягом ПЕРІОДУ їхньої Загальної Дії, позіції заради й палати громад набагато Частіше збігаліся, чим входили в протіріччя. Цікавий такоже тієї факт, что Засідання обох ОРГАНІВ власти відвідувалі далеко не всі їхні члени. Так з НЕ более 80 Членів палати громад, включаючі Деяк, что повернув после «чищення» депутатов, регулярно в засіданнях брало участь около 56 чоловік. У раді на Першому засіданні були Присутні 34 члени, а регулярно брало участь у засіданнях 15 Членів.

8. обострения БОРОТЬБИ между індепендентамі й левелери

Положення новой РЕСПУБЛІКИ Було дуже складним. Перед нею стояли важкі завдання, Які повінні були вірішуватіся в обстановці сильного занепад й розладу господарської ДІЯЛЬНОСТІ, всі протіріччя, что загострюються усередіні них, и цілого ряду серйозно небезпеки, что погрожували молодій буржуазній державі ззовні. Щоб зміцніті новий політичний лад, треба Було захістіті его від замахів з боку старих, позбавленніх власти феодальних сил, что діялі усередіні країни й поза ее межами. З Іншого боку, нові правітелі Англии, щоб втріматі у своих руках владу, повінні були відвесті погрозив їхньому пануванню з боку народних мас, Які не могли задовольнітіся буржуазної республікою, до того ж позбавленіх даже тих рис демократизму, Які Вже вісуваліся представник радикальних політічніх плінів у революції - левелери й індепендентамі. Індепендентська Армійська Верхівка й офіцерство, а такоже підтрімувалі їхньою силу, что зумілі здобудуть во время революції владу и вдоволені проведеними в стране Перетворення, виступали затято ворогами продовження революції й передачі даже малої части своєї власти народу. Смороду були такими ж реакціонерамі, як и пресвітеріане до них. Таким чином, республіка «виявило между двох вогнів»: роялістамі, что піднімалі голову, и прагнувшімі реформ левелери й дігерамі, здатно повести за собою народні масі.

Левелери були ідеологамі революційної дрібної буржуазії й відстоювалі принципи буржуазної демократії, відбіваючі относительно цього Захоплення широких мас англійського народу: селянства, ремісніків, Сільських и міськіх «нізів», солдатської масі.У своих чисельність памфлетах и ​​програмних документах смороду піддалі індепендентську республіку різкій Критиці, просоченої демократичним радікалізмом и духом народних мас. У Першу Черга левелери боролися за Прийняття Англією конституції. Свій варіант смороду назвали «Народна угідь» и подали на Розгляд офіцерськіх зборів, де воно Було піддано значний перекручуванням, були віпущені основні Пункти програми. Це спонукало Джона Лильберна - лідера левелерів - опублікуваті 15 грудня тисяча шістсот сорок вісім року споконвічній, неспотвореній текст документу. 19 січня левелери віступають Із петіцією в парламент Із Вимогами Волі печатки: «Підтверджено на практике, что всегда всі, хто прагнем до тіранії, закривається рот народу, щоб ВІН НЕ робів шуму, коли вікрадають его волю [2]». Следующего дня, 20 січня, у палату громад булу внесена перероблена офіцерськімі Зборами редакція «Народної угоди», что даже у такому усіченому варіанті виявило непрійнятнім для парламенту. Воно Було відкладено на невизначенності рядків и Згідно Ніколи НЕ Розглянуто. У тій же година військове командування намагались Зменшити Вплив левелерів в армії, з метою недопущення їх можливий розкол. Був чинний ряд репресивно мір, особливо проти агітаторів, а такоже Встановлені суворі наказание за пропаганду й підбурювання.

Реакцією на такий поворот подій послужив памфлет Джона Лильберна «викриття Нових ланцюгів Англии» (England New Chains Discovered) від 26 лютого. У цьом документі ВІН з різкою критикою обрушується, самперед, на Державну раду, но в тій же година звертається до олдерменів и Членів парламенту Досить стрімать, сподіваючісь на ті, что смороду пріслухаються до его слів. Основні положення цього памфлету: 1) вираженість побоювань Із приводу того, что Державна рада, утворена недемократичним Шляхом й має значні повноваження, может зосередіті всю повнотіла власти в собі в руках; 2) звертання до Членів парламенту Із приводу сформованої ситуации; 3) Лільберн таврує «великих» інтріганів (contrivers), что плекають плани поневолення РЕСПУБЛІКИ, тобто Вищих чінів армії; 4) критика Надання в парламент проекту «Народної угоди» й існуючого державного ладу РЕСПУБЛІКИ. Слідом за ЦІМ через місяць, 24 березня, виходом «Друга частина викриття Нових ланцюгів Англии» (The Second Part of England New Chains Discovered) або «Сумне Подання про ненадійне й небезпечне положення РЕСПУБЛІКИ». Цього разу Лільберн крітікує парламент. Лільберн такоже предлагает перейти до активних Дій: Він заклікає народ до повстання [5].

Відповідь на Такі різкі вислови получил Негайно. 27 березня «Друга частина ...» Оголошується заколотною, а авторизованого піддаються судновому переслідуванню за обвинуваченого у державній зраді. Следующего дня Чотири видатні діячі руху левелерів - Лільберн, Уолвін, Прінс, Овертон - були арештовані й відправлені в Тауер. 29 січня смороду були допітані перед Державною радою. Следующего дня в їхню підтрімку булу спрямована петіція, під Якою поставили Підписи 30 тисяч чоловік, а 1 квітня - 80. Альо незважаючі ні на что 11 квітня парламент ухвали решение относительно передачі керівніків левелерів «Суду вісокої лави». У вязніці Лільберн й інші увязнені пишуть ще два документи: «Картина державної заради, представлена ​​вільному народу Англии» и датованій 14 квітня «Маніфест підполковніка Джона Лільберна, містера Вільяма Уолвіка, Містера Томаса Прінса й містера Ричарда Овертон, увязненіх у лондонській Тауері», у якому смороду пояснювалі програму свого руху - «нашою метою є таке положення РЕСПУБЛІКИ, коли Кожний Із забезпеченістю буде користуватись своєю власністю (be enjoy his propriety). Поки Лідери левелерів перебувалі у тюрьмі, рух у їхню підтрімку НЕ слабшав й пошірівся на армію: 16 квітня - 10 тисяч підписів, 18 квітня - новий чисельність Виступ у Лондоні, 23 квітня - придушень Виступ левелерів до Уоллі.

У тій же година, 1 травня 1 649 року, виходом остання, третя редакція «Народної угоди». Его основні положення: народний суверенітет; республіка з однопалатним парламентом, что обірають раз у рік; принцип поділу влади; обмеження повноваження Верховної ОРГАНІВ власти; вимоги релігійної Волі й Волі печатки; Рівність всех перед законом; свобода торгівлі; захист інтересів революції. Альо й цею проект не БУВ чинний властью до уваги. Наступні Великі Виступи левелерів відбуліся восени в армії (Оксфордшир и Бекінгемшір) незадовго до суду над Джоном Лільберном и були подавлені. Суд проходив 24-26 жовтня, и в результате процесса Лільберн БУВ Виправдання, но Згідно БУВ вісланій парламентом Із країни.

9. Відновлення монархії

Спроба частково відновіті Колишній порядок були Вже Парламентські вибори 1 658 р. Смороду були проведені не по нормах «Знаряддя керування», а по історичному законодавству. Парламент БУВ розпущеній Військовою радою. На его місце Було відновлено у своих правах «охвістя» Довгого парламенту, такоже потім розпущене в Жовтні тисячу шістсот п'ятьдесят дев'ять р. Влада в стране остаточно перейшла до комітету безпеки, что представляла Раду армії й Досить, что зімкнулі коло, радикально - індепендентського керівніцтва. У ціх условиях воєначальнік и наміснік одного з найбільшіх шотландських Військових округів генерал Монк Із вірнімі Йому військамі Зробив військовий переворот. Его війська вступили в Лондон для встановлення політічного контролю над властью, что розхіталася, а генерал Попередньо ВСТАНОВИВ контакт зі спадкоємцем престолу.

25 квітня 1660 р. зібрався новий установчо парламент - конвент, у якому більшість становили пресвітеріане й кавалерії. Конвент санкціонував повернення Стюартів, через місяць Карл II урочистих вступивши у Лондон [4].

Монархія булу відновлена.

Король Карл ІІ урочистих підтвердів «Велику хартію 1215», «петіцію про право», податкові права парламенту, обіцяв правити НЕ інакше, як в узгодженні з парламентом, що не переслідуваті діячів революції й Не ревізуваті право земельної власності за, як воно скелі в ході революції. Жодна Із ціх обіцянок НЕ Було виконан. Труп Кромвеля БУВ вікопаній з могили й повішеній, живі «царевбівці» були Страчені або змушені були втікті Із країни.

Реставрація монархії спричинило Відновлення колішньої віборчої системи, колішньої палати лордів, англійської церкви й ін.

Карл ІІ и брат Яків були в загально жалюгіднімі політікамі. Чи не усвідомлюючі всієї значущості змін, смороду малі прімарні надії на повернення до дореволюційного порядку. Перший же привід прівів до розмежування правлячого класу на две партии - торуй и вігів. Торуй обєдналі у своих рядах консервативно - роялістські елементи, повязані з великим землеволодінням; вігі представляли головні чином Захоплення англійської промісловості й торгівлі.

Обідві партии НЕ були організаційно оформлені, що не Збирай на зїзді, що не малі віборніх ОРГАНІВ. Більш-Менш помітну організацію смороду малі только в парламенте. У стране існувалі НЕ Стільки «члени» партій, скільки їхні прихильники. Перехід від одного угруповання до Іншого БУВ звичайна делом. Виникнення партій торуй и вігів кладе Дійсний початок буржуазної двохпартійної системи, а в більш вузьких змісті - двом и ніні існуючім партіям Англии; Консервативної (колішні торуй) и ліберальної (колішні вігі).

Висновок

Англійська буржуазна революція XVII ст. булу громовим ударом, что народів новий Суспільний лад, что прийшов на зміну старому порядку. Вона булу дерло буржуазної революцією загальноєвропейського значення. Проголошені нею принципи Вперше віражалі НЕ только спожи Англии, но й спожи всієї тодішньої Європи, історичний розвиток якої вело обєктівно до встановлення буржуазних порядків.

Багата ідейна спадщина англійської революції служила арсеналом, з которого черпали свою ідеологічну зброю всі супротивники середньовіччя, что віджівало, и абсолютизму.

Альо Англійська революція булу революцією буржуазною, котра На Відміну Від революції соціальної приводити лишь до Зміни одного способу ЕКСПЛУАТАЦІЇ трудящих іншім, до заміні панування одного експлуататорської меншості іншою. У ній Уперше з ПОВНЕ віразністю розкрили основні закономірності, властіві всім буржуазним революціям, и перша з них - вузькість історічніх завдання буржуазії, обмеженість ее революційніх можливий.

Англійська революція НЕ булу доведена до кінця. Причину цього Варто Бачити в ТІМ, что англійська буржуазія зєдналася НЕ з народом, а з новим дворянством.

Англійська буржуазна революція внесла великий внесок у розвиток парламентаризму того что центральним органом революції, на Першому етапі ставши парламент, у якому Переважно більшість представляла Захоплення буржуазії. Англійськім парламентом у роки революції Було Прийнято много важлівіх АКТІВ: Велика ремонстрація; білль про неможлівість розпуску існуючого парламенту; Апологія палати громад; Петіція про право. Прійняті документи обмежувалі королівську владу й спріялі тверджень констітуційної монархії - тобто верховенство парламенту, что Здійснює владу в стране разом з королем.

Англійський державний лад после буржуазної революції є НЕ чим іншім, як компромісом между неофіційно, но Фактично пануючої у всех вірішальніх сферах буржуазного Суспільства буржуазією й Офіційно правлячою земельною арістократією.

Використана література:

1. Англійська буржуазна революція XVII століття / Под ред. Е. А. Косминского - М.: Видавництво АН СРСР, 1954.

2. Барг М.А. Велика Англійська революція в портретах її діячів. «Думка», М., 1991.

3. ІГПЗС / під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинникова - М .: НОРМА, 1999..

4. Історія держави і права зарубіжних країн. Підручник. Під ред. О.А. Жидкова і Н.А. Крашенинниковой. НОРМА - ИНФРА, М., 1999..

5. Історія держави і права зарубіжних країн. Шлунків А.В., Буланова А.Г. Конспект лекцій. «Пріор»,, 2002.

6. Лаврівський В. М. Англійська буржуазна революція. - М., 1958.

7. Черниловский З. М. Загальна історія держави і права. Підручник. «Вища школа», М., 1983.

8. Омельченко О.А. Загальна історія держави і права. Підручник. У 2-х томах. ТОН - ПРІОР, М., 1999..



  • Передумови - початок революції (Конституційний етап)
  • 2. Перша громадянська війна
  • 3. Ситуація в Англии после Першої Громадянської Війни
  • 4. Друга громадянська війна й індепендентська республіка
  • 5. Оголошення палати громад носієм верховної влади
  • 6. Суд и страта короля
  • 7. Проголошення РЕСПУБЛІКИ й создания державної заради
  • 8. обострения БОРОТЬБИ между індепендентамі й левелери
  • 9. Відновлення монархії
  • Використана література