Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст.





Скачати 138.25 Kb.
Дата конвертації10.12.2019
Розмір138.25 Kb.
Типкурсова робота

план

Вступ

Розділ І. Джерела та Історіографія

1.1 Джерела

1.2 Історіографія

Розділ ІІ. Язичництво Київської Русі

2.1 Язичництво та язічніцькій світогляд

2.2 Язічніцькі святилища та святі місця

Розділ ІІІ. Хрістіянізація Київської Русі

Розділ ІV. Пережитки язичництва в Київській Русі после Прийняття християнства

Висновки

Список використаних джерел та літератури

методичний додаток


Вступ

Витоки української культури беруть свои качани з давньоруської держави, духовна та культурна спадщина якої стала першоосновою для сучасної национальной культури. Світогляд середньовічної людини много в чому спірався на релігійну основу. Вірування малі великий Вплив на повсякдення життя людини, смороду регулювалися та конролювалі всі СФЕРИ життя. Зміна язічніцької релігії на християнство НЕ змогла Повністю вікореніті язічніцькі вірування зі світоглядної системи давньоруської людини. Законсервувавшісь в народній культурі, пережитки язичництва проіснувалі достаточно довгий час та стали невід'ємною частина культури українського народу. Тому Актуальність теми ДОСЛІДЖЕНЬ пережітків язичництва НЕ підлягає сумніву.

Мета роботи: дослідіті феномен язічніцькіх пережітків в Київській Русі, з'ясувати процес хрістіянізації язічніцького Суспільства та Виникнення системи Давньоруська двовір'я.

Для Досягнення даної мети нужно вірішіті Такі завдання:

- проаналізуваті джерела та історіографію проблеми;

- Розглянуто язічніцькій світогляд та систему вірувань в Київській Русі напередодні хрещення;

- дослідіті язічніцькі святилища та язічніцькі святі місця до хрещення Київської Русі;

- проаналізуваті передумови хрістіянізації Київської Русі, Розглянуто процес хрістіянізації;

- вісвітліті боротьбу християнства проти язичництва после Прийняття християнства;

- з'ясувати причини Збереження решток язичництва в культурі та Розглянуто основні пережитки язичництва у світогляді давньоруської людини.

Об'єктом дослідження є релігійне та культурне життя Давньої Русі.

Предметом дослідження. є язічніцькі пережитки в Релігійно-світоглядній системе Давньої Русі.

Хронологічні рамки охоплюють Х - середину ХІІІ ст. (З моменту Виникнення Давньоруської держави до монголо-татарської навали).

Територіальні рамки обумовлюються теріторією Київської Русі Х -ХІІІ ст.

Структура бакалаврської роботи складається зі вступления, чотірьох розділів, что розподіляються на підрозділі, вісновків, списку використаних джерел та літератури, методичного додатка.

Перший розділ присвячено РОЗГЛЯДУ джерел та історіографії.

Другий - досліджує слов'янське язичництво, его систему релігійніх вірувань, святилищ и святих Місць.

У третини розділі висвітлено передумови та процес хрістіянізації Київської Русі.

У четвертому розділі проаналізовано стан релігійніх вірувань после Прийняття християнства у Давньоруська суспільстві, Здійснено огляд пережітків язичництва в Київській Русі.

Практичне значення дослідження Полягає у возможности использование результатів та матеріалів роботи на уроках з історії, українознавства и культурології та в позакласній работе.


Розділ І. Джерела та Історіографія

1.1 Джерела

Джерельна базу дослідження складають: Письмові, археологічні, етнографічні та Фольклорні джерела.

Серед письмовий джерел важлівімі є вітчізняні та зарубіжні літопісі, хроніки, твори Арабською та візантійських авторів.

Давньоруські автори не опісувалі всех обрядів язичників. Смороду лишь осуджувалі "поганські" вірування, тому й не вдавалися у Подробиці Опис, Які й так були добре відомі їхній тогочасній аудіторії, значний частина якої продовжувала сповідуваті язичництво.

Найяскравішім прикладом є "Повість минулих літ". Лiтопісна традіцiя на теренах Русi, очевидно, веде свiй початок з ХI ст. На зламi ХI-ХII ст. Перші лiтопіснi тексти були сістематізовані та впорядковані у зводу спочатку зусилля ченця Києво-Печерської Лаври Нестора, а немного Згідно вiдредагованi ігуменом Київського Видубицький монастир Сильвестром [9; с. 8]. Результатом їх ДІЯЛЬНОСТІ и ставши лiтопісній текст, вiдомій як "Повiсть минулих літ". У "Повісті минулих літ" записана згадка про релігійну реформу князя Володимира. Переліковуються боги княжого пантеону язічніцької доби - дерев'яні Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл та Мокош.

Методологiя літопісів відзначалася провiденцiалiзмом. Їхнi авторизованого вважаю, что все i в людинi, i в кранi, i загаль у свiті предусмотрена i запрограмовано Богом. Людина у своих змаганнях, суспільство, країна могут зрозуміті передбачення. Тоді їх Дії НЕ перечать Волі Бога. І тоді ВІН веде їх та смороду перемагають. Если ж Божий замисел НЕ віконується, то Дії людини та країни пріречені на поразка [17; с. 365].

Крiм лiтопісiв, Значний масив iсторічної iнформацiї про релігійне життя давньоруської країни зберiгся на сторiнка пам'яток давньоруської літератури. Серед них Перш за все слід згадаті "Слово про закон и благодать" київського митрополита Іларіона. Мета цього невеличка за ОБСЯГИ твору - уславіті дiяльнiсть великих Київських князів, як фундаторів держави, опікунів церкви. Альо водночас значний Рамус прідiлено iсторичний подiям [20; с. 49].

Особливе Цінність для Вивчення пережітків язичництва у Давньоруська суспільстві становляться повчання проти язичництва.

Найбільша гордість давньоруської літератури, найвідатніша пам'ятка Світової культури - "Слово о полку Ігоревім" містіть у Собі певні елементи язічніцькіх вірувань. Історічною основою поеми є Невдалий похід князя Ігоря Святославича, его брата Всеволода, сина Володимира та небоже Святослава проти Половецька ворогів Руської землі, Який Закінчився поразка русичів у Битві на річці Калка. [27; с. 110].

Основою фольклорних джерел є усна народна творчість, міфи про походження Всесвіту, Сонця, Місяця, гір, морів, озер. Міфотворчість - найдавнішій виявило колектівної людської свідомості, більшість з якіх вініклі у дохрістіянській период.

Давні уявлення, релігійні культи та язічніцька міфологія зумов формирование календарно-обрядової творчості, что ґрунтуваліся на особливостях природної ціклічності, на різніх етапах сільськогосподарської працію. Слов'яни намагались задобріті сили природи. Яскравий приклад - календарно-обрядові пісні, відповідно до чотірьох пір року, періодів у хліборобстві. Кожний цикл має центральне свято, обрядові дійства та ма ють релігійне, поминальне, хліборобське та родинне значення. Например, колядки, щедрівки, веснянки, гаївки, маївкі, Русальні та Купальські пісні; зажінкові, жнівні, обжінкові пісні [34; с. 475-477].

Сюди такоже входять казки, легенди, Білин, що містять рештки язічніцькіх вірувань.

До археологічних джерел належати поховальні та культові споруди. Поховальні споруди найбільш яскраве показують процеси, что відбуваліся у Давньоруська суспільстві у релігійній та культурній сферах.

Найбільш раннім у слов'ян БУВ обряд кремації, Який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні и на місці майбутнього поховання. У Першому випадка померла спалювалі на загально для усієї громади вогніщі. Як и в пізнішіх поховань (за обрядом інгумації) небіжчікові клали різноманітній інвентар: побутові РЕЧІ, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. У багатших поховань зафіксовані ще предмети Озброєння й спорядження воїна, в окремий комплексах віявлені загнуздані коні та вбіті слуги (найчастіше - наложніці). В окремий могилах небіжчіків не виявлено - то були меморіальні споруди (кенотафи) на честь померли далеко від домівки [55; с. 259].

Яскравий прикладом поховання язічніцького ПЕРІОДУ є Чернігівський курган Чорна могила. Пам'ятку дослідив Д. Самоквасов [24; с. 937-938]. Кроме князя, тут Було поховайте, ще підлітка та жінку. Біля померла покладаючи різноманітні РЕЧІ, что являлися необхіднімі для них на "тому мире": предмети Озброєння и військового спорядження (Шолом, кольчуги, мечі), кінська упряж (стремена, Сідло), побутові РЕЧІ (ножі, ключі, замки, сокири, Наповнення кісткамі тварин казан), Довгі ритуальні ножі, прикраси, монети, чісленні Зливков кольорових металів - рештки розплавленіх у вогні промов. У ногах небіжчіків лежали забіті бики и коні. Б. Рибаков інтерпретував Чорну Могилу як захоронення князя місцевої дінастії [44; с. 306].

З Прийняття християнства поховальний обряд докорінно змінюється, кремація замінюється на інгумацію, з могил начинает знікаті поховальний інвентар, зброя та їжа. Альо пережитки язічніцького обряду продолжают існуваті Вже на Християнсько кладовище.

Що стосується шляху Досягнення Іншого світу, а такоже его Местоположение за уявленнямі середньовічних слов'ян, слід зауважіті, что інформація относительно цього в наявний писемності джерелах відсутня. Тому слід брати до уваги найбільш ЗАГАЛЬНІ вірування давніх індоєвропейців, до якіх належало и східноєвропейське слов'янство.У більшості індоєвропейськіх народів Космос БУВ упорядкованія и сістематізованій у виде трьох просторово-часових пластів: нижнього (підземний світ), середня (земних) и горішнього ( небесний). Це так кличуть входити "концепція СВІТОВОГО дерева" [54; с. 340]. У східних слов'ян така модель Досить підтверджується композіцією Збруцького ідола.

Такоже важліве місце в жітті східних слов'ян посідалі культові споруди: капища, святилища, - де стояли віконані з різного матеріалу зображення язічніцькіх богів. Такі святилища відкриті в Шумська на Житомирщині, у Ржавінському лісі на Буковіні, на горі Пластунка під Каневом, на Старокіївській горі.

Аналогічні культові пам'ятки відомі й на північніх землях. Найбільш Вивчення є святилище около Новгорода, на Періні ( "пагорбі Перуна"); Деякі з ціх пам'яток перебувалі в центрі окремий східнослов'янськіх земель и відігравалі роль племінних язічніцькіх культових Місць [54; с. 339].

Найдавніше капище у Києві Було розкопано у 1908 году у центрі городища на Старокіївській горі (біля приміщення сучасного національного музею історії України) В. Хвойки. У центрі городища Кия стояло язічніцьке капище - культовий центр полян, что датується V - VI ст. Від язічніцького капища остался, власне, фундамент Складення Із необробленої голив пісковіку, граніту на глиняному розчіні [44; с. 70].

В Україні зберігаються рештки візначної культової споруди поганського часу - Печерний-Скельна храму в с. Буша (р.Мурафа, припливу р.Дністер) з наскельних рельєфом-композіцією та написами. Питання про достеменно годину Виникнення цього рельєфу й самой Будівлі залішається діскусійнім. Одні вбачають у ньом вітвір кельтський майстрів, інші Взагалі відмовляються его візнаваті за взірець стародавнього мистецтва. Альо при всьому тому існують незаперечні докази использование храму для культових відправлень у VІІІ - ІХ ст. В. Даниленко ще 1961 р. відкрів и дослідив тут глинобитних вівтар-вогнище й ліпну слов'янську кераміку VІІІ ст. Знахідки трапа в культурному шарі, что накопічівся на дні печери [54; с. 340].

Через поодінокі згадка про слов'янські капища Відтворити повну картину Місць Поклоніння давніх слов'ян Неможливо. Альо с помощью археологічних ДОСЛІДЖЕНЬ слов'янських святилищ у Києві, Чернігові, Новгороді, маємо можлівість уявіті, як же виглядаю слов'янські святилища.

У 1975 году розкопки, что проводила Київська археологічна експедиція Неподалік від літопісного Теремного двору виявило місце Розташування Перунового Пагорб, де натрапілі на вікопані в материковому ґрунті фундаментні рови споруди, засіпані щебенем, уламки плінфі та шифером у перемішку Із глиною и Шматко цем'янкі. Споруда являла собою відовженій прямокутник. Південна, північна и східна частина прямокутник переходили в сіметрічні Виступи. Всього віступів Було Шість, у виде пелюстків квітки. Саме у ціх Виступ могли стояти ідолі літопісніх богів [4; с. 131].

Таким чином, досліджуючі дохрістіянські уявлення и вірування доби Київської Русі, спіраючісь на Письмові згадка, археологічні джерела та Фольклорні матеріали в цілому Можемо відновіті ЗАГАЛЬНІ РИСИ язічніцької системи вірувань та ее пережитки после Прийняття християнства.

1.2 Історіографія

З Прийняття та Поширення християнства на теренах Київської Русі ще довгий час продовжується Поклоніння "отай" старим богам, а Згідно відбувається процес прісвоєння персонажам Християнсько святих якости язічніцькіх нижчих и Вищих божеств [12; с. 182].

Досить довгий час церква, за Власний релігійнімі вподобаннями, заперечувала тему язичництва як повної сформованої системи уявлень, вірувань та обрядів, натомість заповнюючі Цю прогалину своими суджень про скроню моральність та розквіт культури з Прийняття християнства.

Увага до історії язичництва помітно Зросла у XIX ст., У зв'язку Із зростанням национальной самосвідомості. Начинает проводитись велика етнографічна робота: збір народних переказах, пісень, пріслів'їв, записи народних звічаїв. З'ясувалося, что и в тій годину, у XIX столітті, селянин, особливо десь у глібінці, залишавсь за своим світоглядом, за суттю, а не формою віри, более язичник, аніж християнин.

В цей час з'являється дуже цікава збірка поетична казок, розповідей, легенд про вірування, побут слов'ян, розмаїття демонологічного та звіріного світу відомого етнографії та фольклористики О. Афанасьєва [6; с. 1022-1024].

Демонологією та уявленнямі слов'ян займався І. Нечуй-Левицький, у невеликі опісі которого Яскрава змальовані вовкулаки, русалкі, Польовик та много іншіх створінь, что відігравалі у повсякдення жітті Певна магічну роль [32; с. 58].

Інтерес Суспільства до дохрістіянськіх вірувань помітно проявівся и в художній літературі. Найяскравішім прикладом использование язічніцькіх вірувань є творчість М. Гоголя. Слід згадаті и про літературний спадок М. Коцюбинського; зокрема, про "Тіні забутих предків", де прослідковуються пережитки поганськіх вірувань у Селянській середовіщі, та Г. Квітки-Основ'яненка "Конотопська відьма" [34; с. 665, 536]. Такоже слід згадаті твір "Лісова пісня" Лесі Українки, де яскраве зображені пережитки язічніцькіх вірувань про нижчих духів.

Дореволюційна Історіографія тими хрещення Русі, процесса хрістіянізації та взаємовідносін новой та старої РЕЛІГІЙ вельми широка. Альо характерним є ті, что даже намагаючися досліджуваті джерела, авторизованого часто переносили в минуле уявлення свого часу. Багатовікова пропаганда перемоги християнства над язічніством, як світла над темряви, визначили и ціннісну шкалу, З якою досліднікі підходілі до тими язичництва. Самі дохрістіянські вірування відріваліся від соціально-економічних та політічніх умів, у якіх смороду зароджуваліся, пошірюваліся та існувалі.

Дослідження Є. Анічкова Ніби завершують та підбівають Підсумки літопіснім поиск дореволюційніх авторів у сфері язичництва. ВІН розглянув та дослідив джерела, что стосуваліся слов'яноруськіх божеств, и дійшов висновка, что в літературі існують різночітання относительно походження та функцій окремий божеств, а такоже етімології їх імен. [2].

После розпад Російської імперії та качана побудова СРСР постав на меті виховання атеїстічної свідомості громадян, релігія Взагалі - у язічніцькіх чи християнська своих проявах - стала розглядатіся як "Опіум для народу". Тому тема історії релігії достаточно Довго булу не актуальне. У радянські часи особливо до середини ХХ ст. лишь деякі досліднікі торкає проблеми язічніцькіх вірувань та їх пережітків.

Найбільш широко досліджував проблему слов'янського язичництва у второй половіні ХХ ст. Б. Рибаков [43; 44]. Его роботи "Язичництво Древньої Русі" та "Язичництво давніх слов'ян" базувалісь на шірокій джерельній базі, масово залучався Археологічний матеріал. На мнение Б. Рибакова, у східних слов'ян до Прийняття християнства Вже існувала віра в єдиного верховного бога. ВІН вважать, что у східнослов'янському язічніцтві таким головного богом БУВ Рід. После Прийняття християнства язичництво НЕ зникло, а просто змішалось з християнством.

Серед Радянська дослідніків ще нужно відмітіті праці В. Топорова та В. Іванова, Н. Велецької, В.Проппа. Особлива актівізація релігієзнавчого напряму в історичній науке пріпадає на годину проведення Святкування 1000-літнього ювілею Прийняття християнства на территории Русі, як державної релігії.

Сучасні досліднікі язічніцькіх вірувань та міфології акцентують Рамус на дослідженні світоглядніх вірувань, віділяючі їх з християнської обрядовості и віводячі витоки слов'янських язічніцькіх обрядів та вірувань з часів Існування на теренах майбутньої Київської Русі індоєвропейськіх племен, залучаючі археологічні джерела. Серед СУЧАСНИХ дослідніків, котрі вісвітлюють релігійне становище Давньої Русі, слід відзначіті П. Толочка, О. Моцю, Н. Яковенко, М. Котляра та других археологів, історіків та культурологів.

Досить лаконічно та змістовно розкріває проблематику язічніцькіх богів, календаря та світобудові Г. Лозко у праці "Коло Свароже" [28; с. 78, 115, 180]. Одна з найгрунтовнішіх праць, присвячений релігійній трансформації Давньоруська Суспільства - "Київська Русь: від язичництва до християнства" О. Моці та В. Річки [30].

Таким чином, підсумовуючі історіографію даної тими, можна стверджуваті, что язичництво при всій життя без різнобарвності, всежтаки залішається Досить суперечлівою темою, что потребує Подальшого Вивчення.


Розділ ІІ. Язичництво Київської Русі

2.1 Язичництво та язічніцькій світогляд

Язичництво (вiд давньослов. Слова "язик" - народи) є Досить невизначенності Термiн, что свого часу виник у церковному середовіщi для Позначення Всього нехрістіянського. У релiгiєзнавствi пiд "язичництвом" розумiють рiзноманiтнi релiгiйно-мiфологiчнi уявлення, обряди та культи, что iснувалі в рiзних народів планети до Прийняття ними Вищих релiгiйніх форм (як правило, світовіх Релiгiя). Найчастiше ЦІМ Поняття позначають вiрування тих народiв, что НЕ малі Власний держав, а, створи їх, Одразу прийнять одну iз свiтовому Релiгiя, минаючи стадiю трівалого розвитку власно Нацiональна-державної релiгiї. Тому хронологiчнi рамки слов'янського язичництва Надзвичайно шірокi - своими корінь воно сягає в кам'яний вiк, а его пережитки могут зберiгатіся до ХIХ - початку ХХ ст. [17; с. 347].

Язичництво давнiх слов'ян самє по собi НЕ є унiкальнім явіщем у свiтовiй iсторiї Релiгiя, це - слов'янський варiант загальнолюдського язічніцького масиву, однак варiант неповторний. Цю Неповторнiсть язичництву давнiх слов'ян додає перетінання в ньом кiлькох вiдносно Самостійна релiгiйніх шарiв, на основi якіх воно, Власне Кажучи, i сформувалося.

Перше релiгiйне нашарування в давньослов'янському язічніцтвi складають обряди i вiрування прадавнього населення лiсостепової Смуги Украни (середня течiя Днiпра -Десна), что заселяло Цю теріторiю ше з кам'яного Вiкуся (з VI тісячорiччя до н.е.). Цей шар вiдповiдав розвинутості анiмiзму i складався бiльшою Частина з духiв природи, першоосновою їх Виникнення є страх, формується демонологічній світ. Головними его представник віступють упірі, вампірі, русалки, домовики, Великої уваги набувабть кукси лісів та дерев ТОЩО Мiцно зачепівся в Народнiй свiдомостi i функцiонував Досить автономно относительно культiв пiзнiшіх язічніцькіх богiв.

Другий шар у язічніцтвi давнiх слов'ян, деякі досліднікі, пов'язують iз Вплив тріпiльської культури кiнця IV-ІІІ тісячолiть до н.е. у межірiччi Днiпра - Днiстра, якові вважається однiєю з найбiльш вісокорозвіненіх для свого часу. Цей шар вiдбівав релiгiйнi вiрування i кукси, пов'язанi з раннiм землеробськім господарством, з шануванням божеств родючості та врожаю, что уособлювалі собою Всесвіт, а относительно кожної окремої людини виступали як бог чи богиня долі. Тут ма ють місце обряди та ритуали сезонного господарського циклу (свято приходу весни як качана нового року, свято дозрівання та збору врожаю, і таке інше). Представник цього шару є боги Рід (Святовид) з Рожаниця, Коляда, Ярило, Жива и Морена, Купайло.

Нарештi, центральним шаром язичництва є коло релiгiйніх уявлень i практик iндоєвропейцiв ІІІ-ІІ тісячолiть до н.е., прабатькiвдіною якіх були пiвденнi степовi регiоні Росiї, Молдови, України. У iндоєвропейськіх народiв склалось Загальнi подивись на свiт, его тріскладову структуру; Вiра в богiв - творцiв неба, землi, людей; практика їхнього вшановування Кривава Жертвопринесення; Надзвичайно розвинута культ предкiв i поховальних обрядовiсть [30; с. 4-6].

Таким чином, язичництво давнiх слов'ян має витоки з тісячолiтньої iсторiї, протягом якої воно перебувало в процесi постiйніх відозмiн. В цьом и Полягає головна особлівiсть еволюцiї слов'янського язичництва - впродовж Усього перiоду iснування которого рiзноякiснi релiгiйнi нашарування в ньом НЕ асімiлювалі, що не замiнювалі один одного, а спiвiснувалі, взаємодоповнюючісь, змiшуючісь один з одним. Від чому в слов'янському язічніцтвi напередоднi хрещення Русi в один тієї самий час iснував пантеон богiв на рiвнi розвинутого полiїтезму при вiдсутностi сталого культу вшанування головного божеств i окремий жрецького прошарку, а поруч з ЦІМ пантеоном - НЕ Менш Популярний i шанованій пантеон нижчих духiв на рiвнi первiсного полiдемонiзму.

Бiльш-Менш упевнена Ми можемо розглядаті язичництво тiльки в тому виглядi, в якому воно iснувало в схiднослов'янськіх племен Другої половини І тісячолiття н.е. пiд час Виникнення в них власної державності [17; с. 348].

Середньовічні авторизованого знали слов'янське язичництва в часи его розквіту, однак залишились про нього дуже мало свідчень [54; с. 338]. Тому для відтворення цього часу актуальним є Звернення уваги на найдавнішу форму традіційної культури народу, что тісно пов'язана з природними умів, історічнім буттям народу, способом его життя, діяльністю, характером, псіхологією. Вона віражах в різніх формах: матеріальній (будівлях, знаряддях праці, ремеслах, саморобний засоби транспорту, одязі, їжі) и духовній (звичаєм, творах усної народної творчості, обрядах, традіційніх знань, мистецьких вироби ТОЩО).

Язичництва - це не просто релігія, це світогляд, тобто цілісна система уявлень про світ и місце людини в ньом. Боги уособлювалі явіща природи й космос, а з часом и Суспільні процеси. Є всі Підстави вважаті, что напрікінці І тис. слов'янське язичництво становило собою Досить складаний систему уявлень, міфологічніх образів, котрі малі глібокі первістні коріння та пройшли шлях різніх Перетворення від Мисливських небесних тварин, землеробськіх богинь родючості до патріархальніх и воєнно-дружинних культів Перуна та Сварога [54; с. 338].

Наразі, спіраючісь на автора фундаментального дослідження про язичництва древніх слов'ян, академіка Б.О.Рібакова та історичне джерело ХІІ ст. "Слово про ідолів" можна виокремити Чотири стадії розвитку, что відповідають Певної історічнім Епоха у слов'янській дохрістіянській історії: Поклоніння и покладання треб (жертв) "упираючись и берегиням", Ставлення страв ( "трапез") Роду й Рожаницям; культ Перуна; после запровадження християнства таємні ( "отай") поклонінням різнім богам, у тому чіслі й найдревнішім [43; с. 5]

Дивовижний сферою народно-традіційної культури є знання, набуті у процессі трівалого спостереження за явіщамі природи, виробничого и життевих досвіду. Перебуваючих в оточенні непізнаної природи, люди, однак, у процесі часообігу осягалі закономірність и взаємозумовленність багатьох явіщ. Раціональні знання перепліталісь Із системою вірувань и уявлень. Усе це разом формуван Своєрідне середовище, де організовувалося буття людини.

Однією з найдавнішіх форм духовної культури є звичаї та обряди. Звичаї це повсякденні, усталені правила поведінкі, что Складанний Історично в контексті людського СТОСУНКІВ. Смороду, як непісані закони, народжуються разом з народом и передаються з поколение у поколение, стають звічаєвімі, -традіційнімі.

Обряди це сімволічні дійства, пріурочені до відзначення найбільш важлівіх подій у жітті Людський гуртів, родин, окремий осіб. Між звичаєм та обрядами існує Певна різніця. Если звічаїв дотрімуються щоденно, то обряди віконуються напередодні чи безпосередно у дні свят [37; с. 117]. Знання природних ціклів и орієнтація в часі формуван ще на тій стадії, коли давньо населення вело прівласнюючу форму господарювання, тобто існувало Виключно за рахунок Мисливство и збиральництво. І только з часом, коли людина Вже пріборкала Деяк тварин та оволоділа початкових навички рільніцтва начинает зароджуватіся и накопічуватіся Шляхом фільтрації набутої информации, знання про відлікі годині, пори року, Міри та ваги ТОЩО.

Тобто через Переважно більшість наших предків, что Займаюсь Землеробство, та спеціалізуваліся на лісопроміслах, звіроловстві й тваринництві, рільніцтва [12; с.44-45]; Вірощуючі культурні злаки, віпасаючі худобу ТОЩО, селянин фіксував усі атмосферні Зміни з Огляду на позитивних чи негативних вплівів на результати его праці. Саме ЦІ обставинних и змушувалі селян віробіті Сукупний систему вірувань, прогнозування и фаховості освіту - народну мудрість звесті до певної системи, яка б мала практичність Користь. Власне це завдання и віконував аграрний (народний, річний) календар - неписаний кодекс рільніка [47; с. 11]. Регламентація прістосовувалася до питань комерційної торгівлі календарних подій. Аграрний календар регламентував строки посіву та Глибоке розуміння технологій вирощування культурних рослин. У свою черга Вінець - рік поділяється на Чотири пори року - зиму, весну, літо и осінь. А Взагалі рік МАВ 12 місяців и КОЖЕН з них МАВ Власний Назву, прив'язаних до тих чи других робіт, найчастіше до хліборобніх.

Так, аналізуючі назви місяців за різнімі регіонамі, можна простежіті діяльність народу у сільському господарстві, кліматі, суспільстві, культурі ТОЩО. Березень - Березоля, сочень, з гір потоки, зимобор; Квітень - Цвітень, дзюргальнік, лукавець, снігогін; Травень - травень, травник, Пісенник; Червень - червець, хліборост, різноцвіт, Кресник; Липень - Ліпецом, сінокіс, Косень, Маківка літа; Серпень - хлібочол, - різносол, жнівець, копиць, спасівець; Вересень - вереснець, ревун, зоревнік, хмурень, "Бабине літо"; Жовтень - кострічнік, весільник, позімнік, листопад, грязнік; Листопад - падолист, грудень, напівзімнік, братчиком; Грудень - мочавець, солоноворот, андрієць, стужайло; Січень - просинець, перезім'є, тріскун, сніговик; Лютий - крутень, бокогрій, кріводоріг, сніжень, Громник, казібрід.

Місяць поділявся на Чотири тіжні. Вже за годину Тріпільської культури на українських землях існував семіденній тиждень, ВІН, доречі, БУВ Поширення среди усіх пелазгів аж до Малої азії, а такоже у єгіпетськіх жреців. Шкірні сім днів відбувалася зміна фази місяця. Такоже семіденній тиждень добро узгоджується з психо-фізічнімі ритмами людського організму. А відтак спостерігаються Зміни в життєдіяльності людей, тварин, рослин [28; с. 115].

Знання и уявлення про світобудову и Розташування небесних світіл покладаючи в основу як астрономічного так и народного календарів, а такоже припущені относительно организации Всесвіту. Согласно з давнімі уявленнямі, світ складався Із Землі, Сонця, Місяця І, что найважлівіше, - семісферного Неба, де у відповідному порядку розташовані усі світіла. "Сьоме небо" служило місцем перебуванням богів, тому и виразі "сьоме небо" набув у народній творчості чогось недосяжного, Казкова и Загадкова. Спостерігаючі за Зоряному небом, селяни розрізнялі більшість сузір'їв, Які в українців получил свои назви: Великий Віз або Віз (Велика Ведмедиця), Малий Віз або Пасіка (Мала Ведмедиця), Хрест (Лебідь), дівка воду Несе (Орел), Волосожар (Плеяди). Вірізнялі на небі й ОКРЕМІ планети (зорі). З планетою Венера, якові пестліво називали Зірниця, Вечірня зіронька, Враннішня зоря ТОЩО, пов'язано Чима прикмети. За нею орієнтувалісь про пору ночі: Опівночі сходила Зірниця, а надранок мерехтіла Яскрава світлом вранішня зоря. Помічена булу ще одна планета - Марс, якові впізнавалі за жовтуватім відтінком світіла [31; с. 275-276].

З джерел сівої давнини, має витоки и народна медицина. Вона НЕ Виступає застигли каноном, а розвівається разом з суспільством, добою епохи; повнокровно живитися та абсорбує у свои різноманітні засоби Досягнення як загальнонаукові, так и в Першу Черга медичний знань.

У народній медицині праукраїнців та українців переплітаються найрізноманітніші Гілки зрозуміти, Дій, ЗАСОБІВ, означену, методів впліву на серце, розум та недуги людини, на природу, яка оточує Цю людину, чи, правдівіше, на ее стіхії: Сонце, Небо, Повітря, Воду , Вогонь, Землю, на ее рослинний та Тваринний світ, на ее неповторний красу, ту, что Створена природою, и ту, что віплекана ЛЮДИНОЮ, з помощью замовляння цілющого зела, предметів мистецтва, пісень, рітуалів, оберегів, житла, одягу, їжі , напоїв и Всього, звелічує людина, живучи на благословенній земл . Звертаємо особливо Рамус, что уже у ті Далекі доісторічні часи набірають особлівої ваги Такі наріжні пластини впліву на людину и природу: слово, мова, замовляння и магія Дій, промов, рослин, різноманітніх оберегів, чісленні святково-виробничі ритуали з вісокомістецькімі дійствамі.

Вже у прадавній слов'янській медічній культурі домінує особа жінки над чоловіком. Це ставити ее у коло найважлівішіх подій. Вона творець родинного вогнища, мати дітей. Жінка стоит у центрі Весняної, літньої календарної обрядовості та поезії. Вона продолжает рід людський, годує дітей Материнська молоком, співає Колискові пісні, оповідає казки та легенди, формує духовний світ майбутнього поколение. Це вона купає дитину в настоях череди, материнки, квіток глоду, ромашки, трави м'яти, чебрецю, деревію, аби ее дитина росла здорова и Бадьорого, повна сил та ЕНЕРГІЇ [7; с. 22].

Уже Первісна людина, керуючий інстінктом самозбереження, змушена булу надаваті Собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях. І, Цілком природно, засоби для цього шукала в Навколишній природі, самперед в мире рослин.

У народній медицині раціональні засоби, візнані Сучасний наукою як доцільні й ефектівні, поєднувалісь з магічнімі діямі. Найпошіренішім магічнім Вплив корістувалася словесна магія. Течение Певного історічного ПЕРІОДУ Було розроблено окрему форму мовного навіювання - замовляння. Спеціфікою замовлянь та нашіптувань є ті, что у процесі їх использование за призначення забороняється додаваті довільні слова, речення, гадки, змінюваті їхній Зміст.

Зразки стародавніх замовлянь вельми різноманітні: замовляння про здоров'я Взагалі, для немовляти при Першому его поруху после народження, для вояків та оружия. Замовляння ма ють Глибока фольклорно-пісенну основу, на підвалінах якої легко спостерігаті віковічну інтелігентну мудрість народу, яка базується на медітаційній магічності слова як Чинник ДІЯЛЬНОСТІ центральної нервової системи. Разом зі словом народ вірить у великий Вплив на людину небесних світіл, вогню, води, землі, рослин як ліків та оберегів, язічніцькіх, а Згідно и Християнсько божеств [7; с. 27].

Характеризуючи етнографічні та Фольклорні джерела, слід Зазначити, что смороду є головні матеріалом для Вивчення дохрістіянськіх звічаїв та обрядів. С помощью етнографічніх матеріалів маємо можлівість простежіті, хоча Дещо у відозміненій форме, пережитки язічніцькіх дійств, уявлень ТОЩО.

До фольклорного матеріалу відносять казки, Білин, сказання, народні пісні, щедрівки, колядки, Які могут буті Джерелом Вивчення язічніцькіх уявлень та вірувань. Аджея в багатьох веснянках, щедрівках, колядках, піснях, дитячих Іграх збереглісь фрагменти давніх міфологічніх поглядів та релігійніх вірувань. Так, например, за підбіркою Б.О.Рібакова до прадавніх міслівців палеоліту и мезоліту можна Віднести цілий рядок елементів східнослов'янського фольклору: замовляння сил природи, замовляння проти лиха, біди (упірі, вампірі), образ Чудовисько у вогні, культ ведмежої лапи чи казковий велетень Ведмеже Вушко, богатірі у звірячіх шкірах, - все це відголоскі кам'яного віку [43; с. 7]. А від пізніша стадія мезоліту зізналася Дещо змін, так з'являються божество Рід та рожаніці, найчастіше в образі лосицю та ее теля. І Нарешті, образ матері як космогонічної Венери, задум плодовітості рільніцькіх племен. Що теж Згідно стала Матір'ю- Землею, або ж Маковій.

Основу язічніцькіх вiрувань давнiх слов'ян Складанний рiзноманiтнi пріроднi кукси. Слов'яни обожнювали лiсі, рiкі й iншi водойми, гори, каменi або безпосередно, або заселяючі iх особливо духами. Подiбнi пережитки, власне, анiмiстічніх вiрувань можна зустрiті НЕ тiльки в язічніцтвi, а й у розвинутих національно-етнiчніх i регiональніх Релiгiя - Досить згадаті нiмф i сатірiв в олiмпiйськiй релiгiї давнiх грекiв. Стiйкiсть поклонiння духам i природним явіщам пояснюється дуже легко - смороду iснувалі поруч з людьми, були для них зрозумiлiшімі, нiж, пріпустімо, небеснi боги [37; с. 96].

В очах наших слов'янських предкiв Переважно бiльшiсть духiв ставити до людей неоднозначно. Саме в такому виглядi переносили люди на духiв свои спостереження за рiзноманiтнімі природніми феноменами, шкірні з якіх залежних вiд обставинних мiг то допомагаті, то шкодіті людям, хоча, за великим Рахунка, самi люди поводять так само. Сонце, например, могло віступаті i небесним вогнем, Джерелом тепла i свiтла, вiд которого повнiстю Залежить життя i добробут людей, i нешастям, тому что именно его променi палять руських ваїв у "Словi о полку Iгоровiм" Отже, слов'яни-язичники доводять постiйно залучаті на свiй бiк заради доброго врожаю, безпеки худоби, вдалих пологiв ТОЩО, всiх ціх водянікiв, лiсовікiв i домовікiв.

Пріроднi кукси давнiх слов'ян можна умовно роздiліті на Чотири: кукси води, культ лiсiв i дерев, культ предкiв, культ злих сил. Зрозумiло, ЦІМ НЕ вічерпуються прояви слов'янського язічніцького анiмiзму: цiлій ряд джерел пiдтверджує, что слов'яни поклонялися камінь i горах, колодязів i озерам, звiрам i птахам, вогню, зiркам, мiсяць та сонце.

Культ води пов'язаний з тім, что слов'яни вважаю воду першоматерiєю свiту. Насправдi "земнi" джерела водного культу слiд шукати в значеннi води для землеробства, что Було основою господарства давнiх слов'ян. Здавна слов'яни приносили жертви озерам i колодязів, полюбляли молитися над водою, називали рiчкі богинями, запалювалі свiчкі над колодязів i Криниця. Поруч iз Виключно "зрошувал'ною" такоже шанувать "Очисні" властівiст' води, внаслiдок чого ще в середнiй вiкі зберiгався звичай водних ордалiй [17; с. 349]. Воднi ордалi - випробування, якi пролягав в тому, что людину, запiдозрювану в чаклунствi, кидали у воду, уважний спостерiгаючі, - потонемо вона чи нi.

Найбiл'ш вiдомій прояв культу води, безперечно, - це Вiра у водянікiв i русалок. Водяного народна фантазiя зображувала у виглядi старця з Довгого, заплутаною бородою, Який надає предпочтение тихим глибоким затонів. Русалки уявляю вродливою дiвчата, что через якiсь причини (найчастiше - через нещасліву любов) нашли свою смерть у водiй. Танцi русалок - це хвиля на водiй, а їхнi пiснi - це шум Хвилі [32; с. 38]. Коли в розпал лiта, пiд час візрiвання врожаю, вранцi виступала роса. люди вважать. шо русалки приносять ее у своєму Довгому волоссi, i назвали Русальськім тиждень, что передував святу лiтнього сонцестоянь.

Предметом культу дерев ставали як окремi породи дерев (найчастiше дуб - найпомiтнiше за розмiру i за вiком дерево лiсостепової зони), так i цiлi гаї. Там, у священних Гаях, пiд загроза суворого наказание заборонялося ловити птахiв, полюваті на тварин, навiть рубати дерева. Нашi предки були переконанi, что именно в лiсах та Гаях, де затишно i спокiйно, в пущах, подалi вiд людського очей жили боги. Тому в лiсах найчастiше i розташовуваліся культовi споруди слов'ян-язічнікiв, проводити окремi обрядово-рітуальнi Дії [17; с. 350]. Вiзантiйській iмператор Костянтин Багрянородний залиша описание подiбніх дiй бiля священного дуба на островi Хортиця. Торговцi, якi Щойно подолано небезпечнi Днiпровськi пороги, Збирай пiд его розложістім гiллям i приносили Йому жертви: хто хлiб, хто Кусень м'яса, хто живих пiвнiв. Потiм, утворівші коло з 12 стрiл, провадиться ворожіння - можливо, про прікiнцевій прибуток свого підприємства [58; с. 69].

Втілюючі загальне бачення и розуміння місця людини в мире, світогляд впліває на ее Життєві позіції та вчінкі. У жіттєво-практичному світогляді важліве місце посідають уявлення та вірування. Уявлення - це образ якогось предмета чи явіща, Який МІГ спрійматіся Ранее и відтворівся в пам'яті або Створений уявою. Воно стосується НЕ только Минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, что стосується таких СИТУАЦІЙ, якіх людина Повністю НЕ реалізувала в дійсності. Отже, йдет про перетворювальне, а такоже спотворене відображення реальних предметів и явіщ.

Релігійні уявлення людей назіваються віруваннямі. Смороду спріймаються без Перевірки, на віру. Віра ставити основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх візначальній роли в мире.

Світогляд народу всегда МАВ Яскрава вираженість релігійне спрямування.Вірування та патенти відрізняті від повір'їв - своєрідніх народних уявлень про залежність людини та ее долі від явіщ навколишнього світу. Народні повір'я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в перекази, легенди ТОЩО.

Логічно буде розпочаті з найвіщіх богів: Волос - Велес, Дажбог, Хорс, Перун, Стрибог, Род, Симаргл, Мокош. Частина з них малі чужінське походження: Хорс, БУВ іранськім божеством Місяця, Перун - богом блискавки у літовців, Мокош - богинею хатнього вогнища у фінськіх племен Верхнього Поволжя [58; с. 65].

Перун БУВ грізнім божеством, но водночас, це БУВ и мудрий бог. Уявляю его стрункім, золотовусім чоловіком з луком и стріламі в руках. Хорс, згаданій ще в "Слові о полку Ігоревім" як бог нічного світіла, помилковості вважався богом сонця. Дажбог ─ Одне з головних божеств язічніцької Русі. Під ЦІМ ім'ям обожнювалося Сонце, давало життя, Живіло НАВКОЛИШНЬОГО природньо середовище. Бог что дает добро [36; с. 12].

Антиподом Даждьбогу БУВ Стрибог, тієї что знищує добро, уособлював холод и Негода, родоначальник усіх вітрів. Симаргл, бог Землі та підземного царства, досліднікі трактують его образ як Крилаті пса, охоронця зерна и посівів, МАВ крила, гострі Пазурою та зуби [30; с. 31-33].

Представніцею жіночої статі булу Мокош - це божество родючості и домашнього господарства. Цікаво, что Такі боги як Род и Велес у кам'яну добу відігравалі найважлівішу роль для слов'ян, а пізніше Вже вважать однопорядкові Релігійно-міфологічнімі персонажами з Перуном, Велес став покровителем нижчих світу, а Рід семантично пов'язаний з родючістю [15 ; с. 69-72].

У дохрістіянські часи наші предки не малі чіткого уявлення про душу. Припускалося Існування кількох душ в однієї людини [37; с. 80].

Побутувало й інше трактування душі. Например, душа ототожнювалася з Частиною, относительно якої існувалі Різні погляди: Доля - душа предків; Частка - душа людини, або ее Двійник.

Частка як душа предків - НЕ что інше як Збереження старовинний культ предків, охоронців родинного вогнища. Люди вважаю, что Частка вмирає разом з Людиною. Хоча такий погляд переважав, були й інші повір "я, за Якими Частка померлого живе в его могилі або спочіває на ній. Щоб віклікаті ее, треба перескочіті через могилу, хоча НЕ віключена можлівість появи вместо Щасливої ​​Долі ліхої, тобто Недолі.

Такоже хочеться Зазначити про згадані Б.О.Рібаковім [43; с. 7-9], О.П.Моцєю, В.М.Річкою [30; с. 27] - поховальні обряди - спалення мерця, або Викладення мертвого тела у позі ембріону для повернення у материнська лоно за для рееркарнації духу померлого в іншу людину, або істоту.

Уявлення про злих духів, что надійшлі з давніх часів слід відрізняті від знахарів, прімівніків, ґрадівніків, віщунів ТОЩО, демонічні істоті, демони - це фантастичні істоті. У Давні часи траплявся домовик - був богом хатнього вогню и печі, певно БУВ добрим богом, а не дідьком ... Розрізнялі декілька домовіків [37; с. 87].

На Русі домовіків звали Возіцею, бо тою МАВ Людський фігуру з кінськімі збирає та вухамі, доглядали коней у стайні, борони од звіра. Домівка Баган, глядів худобу від багаття, Йому укладалі містечко в корівниках, кошарах, яслах свіжім сіном. А покровителя хатнього добра звали Домівка-клієцьніком [31; с. 284].

Ніжчі духи и півдухі: русалки, мавки. Русалки - богіні земної води, живуть на самому дні в Чудов Кришталевих палатах у морі, у річках І, даже, у Криниці. Русалки - невелікі дівчата, діти-семіліткі, живуть громадами. Смороду дуже вродливі з чорними очима та Довгим русявім, або зеленим волоссями. За народними перекази Русалонька дуже Рідко з'являються на люди одягнені, почти всегда смороду у Прозоров сорочках, або голі, прікріваючі Тіло розпущенімі косами, гойдаються на гіллі верби, розбігаються по лісах, долинах, полях - пустують, мнуть жито; розпусні діви співають пісні, кличуть парубків до лісу, и там залоскочують до смерти [58; с. 62].

Мавки мешкають серед лісах и у печерах. Всі смороду показуються в образі гарних дівчат, люблять музику и танці, Вночі плавають по воде в річках, озерах, хлюпаються. Зачіпають, жартують, а як только хто їх вподобає, то миттю лоскочуть, топлять у воде, стінають голову [32; с. 46-51].

До русалок и мавок прілучають міфічні духи - нічкі (від німецького nachtmar), або велікоруські кікіморі - то жіночі духи, живуть у хатах, Виходять Вночі, пустують, шукають гребені молодиць, плутають прядіво [31; с. 285].

Найтемніші вірування та найстрашніші легенди про упірів, про вампірів - тварин з породи кажанів, іноді мерців, что встають з могил та п'ють кров живих людей [6; с. 1 017], ширше з Греції, Моравії, Угорщини та Польщі, спричиняючи велику паніку среди людей, аби ті божеволілі [31; с. 285].

Щодо живих людей, таких як відьми та вовкулаки, що не надається надприродна сила чи особлива здібність. Відьми - це звічайні жінки, Інколи з містічнімі можливий, та зазвічай з конкретною спеціалізацією - здоюваті молоко у чужих корів. Відьом среди народу розрізнялі на вчених, родимих. Саме родімі відьми малі телепатічні здібності, силою своєї думки Шкода людям, тваринам. Відьми крадуть з неба Сонячно, и росу, ховають у горщики, крадуть з неба зорі и місяць, літають повітрям на Лису гору й справляються там чудні ігріща. Например, Київщина дуже славетним та багата на Такі відьомські гори, одна у Києві, поряд з цапову болотом (відьомськім), друга немного нижчих Києва, та понад Дніпром. Так само, як и упірі, відьми могут вставаті з могил, мстяться людям за кривду, что зізналася за життя - п'ють їхню кров. На одному з таких оповідань збудована, як відомо, Ціла чудова фабула повісті Гоголя "Вій" [53; с. 153-169].

Вовкулака, більш пошірені у Европе, назівають людей зі здатністю перевертатіся Вовк, и навпаки. На Україні Перші згадка про вовкулаків з'являються Вже в оповіданні "Слово о полку Ігоревім", мова Йшла про невірів, людей якіх покаране за Різні гріхі, головне за Порушення сексуального Утримання напередодні свят [17; с. 200]. Живуть смороду у лісі поряд Із Вовк, нападають на домашню худобу, та только душа ее - НЕ їдять. Залежних від регіону вовкулаки називається по різному, на Западе - вукодлака. На Червоній Русі в посуху и холеру палили упірів та відьом на терновому вогні, что є символом небесного вогню, блискавки.


2.2 Язічніцькі святилища та святі місця

Територія Русі, что заселена булу східними слов'янами, вірогідно, мала велику Кількість язічніцькіх святилищ и священних Місць. Десятки святилищ, відкритих на сегодня в різніх регіонах східнослов'янського світу, доводять Певна організацію культових Місць та їхню Різноманітність. Такі місця були як загально призначення - за наявності вівтаря, найчастіше зроблений з глини, Підвищення (Пагорб, штучно влаштоване городище), сліді у виде загліблення - від дерев'яного чи кам'яного ідола (або й сам ідол), и Нарешті СПЕЦІАЛЬНІ ями , загліблення під вогнища, котрі оточувалі місце ритуалу; Про це свідчать топонімічні назви поселень "святих озер", "святих гаїв", молітовніків біля стодолів, що містять назви чи елементи язічніцькіх імен [54; с. 339]. Згадуються смороду и в Деяк писемності джерелах, зокрема, в "Слові о законі и благодаті" митрополита Іларіона. Підтвердженням того "Добрий дуб", что містіться під Києвом на "Желярі", назва которого відбілася в найменуванні урочища, что згадувать в літопису під 1169 роком [55; с. 258].

Такі святилища відкриті в Шумська на Житомирщині, у Ржавінському лісі на Буковіні, на горі Пластунка під Каневом, на Старокіївській горі. Смороду розташовуваліся на городищах и поселеннях (например, у с. Городок на Поділлі). Аналогічні культові пам'ятки відомі й на північніх землях. Найбільш Вивчення є святилище около Новгорода, на Періні ( "пагорбі Перуна"); Деякі з ціх пам'яток перебувалі в центрі окремий східнослов'янськіх земель и відігравалі роль племінних язічніцькіх культових Місць [54; с. 339].

За Досліджень язічніцької топонімікі, что були проведені Т.В. Сергіной, віявляється декілька тематичних груп. На Першому місці стояти топонімі, что пов'язані з Волосом - Велесом. Це дает підставу вважаті, что Велес БУВ найбільш вшанованім богом среди слов'ян. Кроме того, в топоніміці відображені и інші язічніцькі сюжети: Ворожба, Ярілова, Ігріще ТОЩО [44; с. 15-16]. Збереженість язічніцькіх топонімів свідчать про ті, что довгий час зберігалісь їх первісні Функції. Альо топоніміка НЕ ​​дает возможности Повністю з'ясувати знаходження святих урочищ, по-Перш, после охрещення Русі Володимиром почти усі колішні поганські святилища Було замінено на християнські, а по-друге, Такі Поклоніння чи Моління, як "хто під клунею молився" або " в пшениці "чи" біля води »не Залишайся топонімічніх слідів. Своєріднім розряд культових Місць були священні и святі рощі "дереви" й "Рощенье". Одним з дерев, что поважаю булу береза, З якою пов'язаний цілий ряд Весняних обрядів а хороводних пісень. Чи не Виключно, что береза ​​булу присвячено берегиням, духам добра [15; с. 62].

Дерева, что були розташовані біля джерел, криниць, малі особливо повагу, Аджея одночасно можна Було звертатись и до сили рослин, и до живої води. Аджея тут Певного мірою поєднувалісь культ обожнювання води, и культ рослин, что в уяві тогочасної людини наділені великою силою, что мала допомагаті тій людіні, яка поклонялася и молилася у ціх містах, приносила жертви. Серед населення БУВ Поширення культ дуба. Дуб - дерево Перуна - міцно увійшов в систему язічніцькіх вірувань и обрядів. Так як прабатьківщіна знаходится в зоне, де були пошірені дуби, тому вірування, что пов'язані з дубом, ма ють свои коріння з давніх часів [43; с. 9-13].

Поклоніння давніх русів Перунову дубу змальовано імператором Константином Багрянородний, что датується 948 роком, ВІН пише: "Пройдучі це місце, смороду досяжними остріва, Пожалуйста назівають Святим Грігорієм, и на цьом острові здійснюють свои жертвоприношення, так як там зростанні Величезне дуб. Смороду приносять кісні хліба, м'ясо, а інші приносять в жертву півней. Щодо півнів смороду с помощью лошат вірішують - зарізаті їх, з'їсти чи відпустіті живими "[9; с. 21-25].

Одне з ДОСЛІДЖЕНЬ Було Зроблено ще у 1909 году, Виявлено біля монастиря Пустинно Миколи. За довжина стовбур дуба сяга 20 метрів. Судячі по кільцям на зрізі Йому Було десь 150 років. У свой час в товщу Стовбура були врізані и встіглі врості в дерево, Чотири кабанячіх щелепи, что розташовані були квадратом.

Ще один схожий дуб Було знайдено Вже 1975р., Недалеко від первого, нижчих гирла Десни. У стовбурі Було Виявлено дев'ять кабанячіх щелепи [57; с. 33]. Від свого попередника дуб відрізнявся лишь розмірамі, висота которого булу 10 метрів та кількістю ритуальних предметів, что теж були вставлені у виде квадрату. На двох дубах Було Виявлено сліді обпалення. Скоріш за все, біля дубів знаходится ритуальні вогнища. Примерно годину Існування назівають VIII ст. Є Підстави вважаті, что населення Київських земель поєднувало между собою декілька культів: Вепра - найсільнішого и пошіренішого з диких тварин та дуба - наймогутнішого и найміцнішого среди других дерев. Водночас вшанування дуба Було пов'язано з поклонінням богу Перуну.

Обидвоє Стовбур були знайдені у воде. Скоріш за все, дуби росли около переправи, де перетіналісь Важливі шляхи: Дніпровський - шлях "з варяг у греки", другий ВІВ з Києва до Чернігова. Можливо тут и росли священні дуби. Недалеко звідсі Було и місце зупинки торгових караванів, Які пріїзділі до Києва з півночі. Тому й Не Випадкове язічніцькі святилища влаштовувалісь на людних шляхах, щоб дружинники и купці, унікнувші чисельність небезпеки во время походів и Мандрівок, могли приносити жертви своим богам. Магічну силу кабанячіх ікл з отворами східні слов'яни вікорістовувалі як талісмани и вважать їх священними речами, что малі оберігаті людину. Не раз виявляв ікла, кісті й кабанячі голови в курганних поховань сіверян та древлян. Без сумніву можна вважаті кабана священною тваринам. Его приносили в жертву богам з надією, что ЦІМ можна набути їхньої ласки и допомоги. Деякі Вчені стверджують, что поєднання обпаленого дуба з кабанячімі ікламі Було пов'язана із Святкування новорічних ціклів свят, коли спалювалі дубову колоду з обов'язковою стравити "васільївського" порося [23; с. 24]. Про полювання на Вепра та Урочисте споживання его м'яса розповідається в літопісах и Білин.

Отже, за помощью етнографічного матеріалу ми маємо можлівість прослідкуваті магічне поєднання культів дерев, води и вогню.За народними віруваннямі вогонь - найвелічнішій дар богів людям. Через Поклоніння вогню пояснюється й українська гостинність [31; с. 263]. Вода вважаю фільтром людини від гріхів.

В Україні зберігаються рештки візначної культової споруди поганського часу - Печерний-Скельна храму в с. Буша (р.Мурафа-Дністер) з наскельних рельєфом-композіцією та написами. Питання про достеменно годину Виникнення цього рельєфу й самой Будівлі залішається діскусійнім. Одні вбачають у ньом вітвір кельтський майстрів, інші Взагалі відмовляються его візнаваті за взірець стародавнього мистецтва. Альо при всьому тому існують незаперечні докази использование храму для культових відправлень у VІІІ- ІХ ст .. В.М. Даниленко ще в 1961 р. відкрів и дослідив тут глинобитних вівтар-вогнище й ліпну слов'янську кераміку VІІІ ст .. знахідки трапа в культурному шарі, что накопічівся на дні печери [54; с. 340].

Через поодінокі згадка про слов'янські капища, Відтворити повну картину Місць Поклоніння давніх слов'ян Неможливо. Альо с помощью археологічних ДОСЛІДЖЕНЬ слов'янських святилищ у Києві, Чернігові, Новгороді, маємо можлівість уявіті як же виглядаю слов'янські святилища.

Найдавніше капище у Києві Було розкопано у 1908 году у центрі городища на Старокіївській горі (біля приміщення сучасного національного музею історії України) В.В. Хвойки. У центрі городища Кия стояло язічніцьке капище - культовий центр полян, что датується V - VI ст. Від язічніцького капища остался власне фундамент Складення Із необробленої голив пісковіку, граніту на глиняному розчіні [54; с. 337]. Фундамент МАВ еліпсоподібну форму з чотірікутнімі Виступ. Із західного боку фундаменту Виявлено масивною стовп, в якому шари обпаленої глини чергувалісь з кулями вугілля и золі. Навколо него булу велика Кількість кісток. Б.О.Рібаков, віходячі з масштабів вівтаря, схілявся до того, что це - Залишки великого язічніцького храму, а ЕЛІПС Із каменів - призначення для заклання [44; с. 70].

У 1975 году розкопки, что проводила Київська археологічна експедиція Неподалік від літопісного Теремного двору виявило місце Розташування Перунового Пагорб, де натрапілі на вікопані в материковому ґрунті фундаментні рови споруди, засіпані щебенем, уламки плінфі та шифером у перемішку Із глиною и Шматко цем'янкі. Споруда являла собою відовженій прямокутник. Південна, північна и східна частина прямокутник переходили в сіметрічні Виступи. Всього віступів Було Шість, у виде пелюстків квітки. Саме на ціх Виступ могли стояти ідолі літопісніх богів [4; с. 131]. Святилище нагадує собою пелюсткові святилища Перуна IХ століття на р. Гнілоп'ять під Житомиром та Х століття на Періні під Новгородом.

У 1964 году біля Житомира у поселення Шумськ на березі річки Гнілоп'ять на південному краю землі Древлянський народу, були проведені археологічні розкопки І.П. Русанова во время якіх Виявлено ритуальних споруд. Комплекс датується IХ століттям, но деякі досліднікі розширюють хронологічні Межі до IХ - Х століть. Комплекс складається з трьох частин: святилище, "крада велика" для кремації и могильник з похованням праху та господарсько-житловий комплекс. Б.О. Рибаков вісунув мнение, что святилище Було сімволічнім збережений жіночої фігурі [54; с. 215]. Ця споруда дістала назви "Велетенша". У середіні святилища були знайдені обпалені Залишки бика, пташки та других невстановленіх істот. Ця ритуальна споруда, вірогідно, булу одноразового призначення. Можна пріпустіті, що таке величезне жертвоприношення Було проведено по-особливому, Виключно випадки: стіхійне хвацько, посуха чи якась епідемія. Жіноче божество могло буті Мокошью. Если древлян загрожувала Втрата врожаю, а у випадка мору чи Загрози життя, це могло буті зображення божества Марі, Марени. З точністю можна Говорити, что Шумська ритуальна споруда IХ - Х ст. з чіткімі контурами жіночої фігурі є залишком жертвоприношення жіночому божеству, а причинами, что заставил древлян до такого дійства, могли буті чи хвороба, чи загроза Війни або ж Наслідки битв, что відбуліся [26; с. 205].

Однією з більш стіхійніх форм язічніцькіх святилищ були споруди правильної круглої форми, з двома валами. Більша частина городищ - святилищ знаходится просто неба, часто на них були по колу розташовані Будівлі, что прізначалісь для ритуальних бенкетів, для вживання жертовної їжі - "требища". Кроме круглих городищ-святилищ існувалі и Масові. Б. Тімущуком та І. Русанова в Подніпров'ї були віявлені городища, что були віднесені до святилищ. Святилище у с. Ржавінці в Чернівецькій області датується IХ - Х ст .. У святіліщі Було Виявлено чотірігранній кам'яний стовп, вірогідно, це БУВ ідол. Зображення на ідолі НЕ збереглось. Святилище розташовувалось на пагорбі над поселенням. Ржавіньке святилище відповідає описам письмовий джерел: "І нача княжити Володимер В Кієвє єдін, і постави кумири на пагорбі" [54; с. 224].

Невелика Центральна площа з ідолом в ее центрі називали капищем. Кап, капище - зображення, ідол, кумир [23; с. 220]. Требищі - місце, де приносили жертви. Основа его - "треба" - жертва, жертвопринесення. Требами називали Здійснення основних обрядів и у православному культі [54; с. 227].

У Верхньому Подністров'ї, Було досліджено ще декілька городищ-святилищ: у с. Бабині на Дністрі, схоже городище відоме в Кулешівці на Буковіні.

У Новгороді, в урочищі Перинь, Було Відкрито святилище Перуна. Археолог В.В. Сєдов считает, что це центральне святилище літопісніх словен Новгородська. Святилище було у виде правильного кола діаметром 21 м., Ця частина святилища булу підвіщена и Оточі кільцевім ровом. У центрі кола Виявлено яма від стовпа - ідола. Перед ідолом знаходівся жертовник. Рів, что оточував культову майданчик, МАВ вигляд квітки з вісьмома пелюстків. У кожному такому віступі-пелюстки запалювалося ритуальне вогнище [25; с. 230]. Київський літописець згадує про встановлення Перуна у Новгороді. Існувало два культу богів у Новгороді та Києві - культ Велеса / Волоса и культ Перуна. Ідол Велеса знаходівся у південній части Новгородська дитинця. Альо київський князь на чолі пантеону поставивши Перуна, и культ Велеса его, вірогідно, мало цікавів. Тому Було побудовали у городе святилище Перуна у вітоків Волхви [5; с. 256].

Було Відкрито ще два Такі капища, что були розташовані по обідві Сторони капища Перуна. Вірогідно, что капища Перуна передувалі три святилища. Скоріш за все, Воєвода Добриня, что БУВ призначення до Новгорода ввести культ Перуна, змінів місцевого Новгородська ідола, что стояв біля Волхова. Коли сортаменту були зніщені бокові капища Встановити Неможливо. Три перінськіх капища могли буті збудовані в IХ ст. на честь Рода и двох Рожаниць [43; с. 9-10]. Звісно, ​​святилища будували НЕ только у великих містах, такоже могли знаходітісь у невеликих поселеннях.

Більшість святилищ малі своих ідолів. Найбільш розповсюдження були ідолі з дерева, за описами смороду являли собою стовпи, в горі якіх зображувалась людська голова. Без сумніву, ідолі малі велике значення, а їх зображення (іконографія) посідають чільне місце у світоглядній системе.

За ступенями зображення людського тела смороду поділяються: зображення только голови и зображення цілого божества [23; с. 47]. Існувалі и маленькі домашні ідолі, что були віготовлені з дерева. Їх ставили на Кутового Поличка в "червоному кутку".

Скульптурна композиція Збруцького ідола, что БУВ знайденій в 1848 р. в річці Збруч біля села Гусятина на Тернопільщіні, представляет собою чотірікутній стовп Із розміщенімі на кожному Із чотірьох боків площини зображеннями, розділенімі на три яруси. На нижньому з ярусів зображено фігуру Чоловіка з вусами в трьох проекціях, Який підтрімує середній ярус. На іншому - зображені фігурі чоловіків и жінок, что взялися за руки; на верхньому розміщені фігурі божеств, что увінчані Єдиною загальною шапкою. Вірогідно, ця Спільна шапка виявляв вірування слов'ян в єдине божество, что БУВ пращуром усіх богів. Чотири божества інтерпретуються досліднікамі таким чином: у центрі на головному лицьова боці зображено богиню мокша з рогом достатку в руці; ліворуч від неї - воїн з мечем и конем, скоріш за все це зображення Перуна; праворуч - богиня шлюбу Лада з каблучками в руці, а на тільній Грані зображено божество без атрібутів [54; с. 342 - 346].

У Чернігові, при земляних роботах, во время будівництва фундаменту, в 1700 году Було знайдено два срібніх ідолі. На жаль, описів ціх знахідок НЕ Було Зроблено и місце знахідки НЕ досліджено. Альо без сумніву, ця знахідка дает Підстави стверджуваті что святилище знаходится на місці Вже Згідно збудованого Борісоглібського собору [29; с. 115]. Ще одне капище розташовувалось на місці Печерний монастиря святого Антонія, что БУВ Заснований в ХI столітті, з Іллінською церквою ХІІ століття.

Існує легенда, что розповсюджена среди місцевіх жителей, яка свідчіть, что на цьом місці гори, яка поросла віковічнімі дубами, стояло капище з ідолом язічніцького бога Перуна. Тому не Випадкове, что християнська будівля має Назву Іллі - пророка. Аджея з розповсюдження християнської віри язічніцькій бог Перун набув имя Іллі, Який в свою Черга перейняв всі Властивості язічніцького бога [9; с. 48].

Отже, ідолі слов'янських богів зазвічай робілісь з дерева, рідше з каменя з Додавання коштовно каменів та металів; відповідно до функцій богів, зображалися смороду з різнімі атрибутами. Можливо, у слов'ян Вже були жерці, проти в окремий випадки ритуал правили старійшіні або князі, в поховань останніх (например, у кургані Чорна могила в Чернігові). Ще одним важлівім Джерелом для реконструкції релігійніх поглядів слов'ян у дохрістіянські часи службовців поховальні пам'ятки - матеріальне відбіття тісно пов'язаного з ідеологічнімі подивимось ритуалу. Найбільш раннім у слов'ян БУВ обряд кремації, Який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні и на місці майбутнього поховання. У Першому випадка померла спалювалі на загально для усієї громади вогніщі. Як и в пізнішіх поховань (за обрядом інгумації) небіжчікові клали різноманітній інвентар: побутові РЕЧІ, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. У багатших поховань зафіксовані ще предмети Озброєння й спорядження воїна, в окремий комплексах віявлені загнуздані коні та вбіті слуги (найчастіше - наложніці). В окремий могилах небіжчіків не виявлено - то шубовсь меморіальні споруди (кенотафи) на честь померли далеко від домівки [55; с. 259].

Яскравий прикладом такого поховання є Чернігівський курган Чорна могила, насіпаній за князювання Святослава Ігоревіча в 60-ті роки Х ст. Пам'ятку дослідив Д.Я. Самоквасов [55; с. 937-938]. Кроме князя тут Було поховайте, ще підлітка та жінку. Біля померла покладаючи різноманітні РЕЧІ, что являлися необхіднімі для них на "тому мире": предмети Озброєння и військового спорядження (Шолом, кольчуги, мечі), кінська упряж (стремена, Сідло), побутові РЕЧІ (ножі, ключі, замки, сокири, Наповнення кісткамі тварин казан), Довгі ритуальні ножі, елементи одягу, пікрасі, монети, чісленні Зливков кольорових металів - рештки розплавленіх у вогні промов. У ногах небіжчіків лежали забіті бики и коні. Б.О. Рибаков інтерпретував Чорну Могилу як захоронення князя місцевої дінастії [44; с. 306] .Що стосується шляху Досягнення Іншого світу, а такоже его Местоположение за уявленнямі середньовічних слов'ян, слід зауважіті, что інформація относительно цього в наявний писемності джерелах відсутня. Тому слід брати до уваги найбільш ЗАГАЛЬНІ вірування давніх індоєвропейців, до якіх належало и східноєвропейське слов'янства. У більшості індоєвропейськіх народів Космос БУВ упорядкованій и сістематізованій у виде трьох просторово-часових пластів: нижнього (підземний світ), середня (земних) и горішнього (небесний). Це так кличуть входити "концепція СВІТОВОГО дерева" [54; с. 340]. У східних слов'ян така модель Досить підтверджується композіцією Збруцького ідола.

Ведучи мову про трічленній поділ Космосу, слід враховуваті, что в міфології чітко наблюдается ціклічна структура годині, коли всі идет по закладах, раз и навсегда встановленому колу. Тому, КОЖЕН об'єкт, перебуваючих в одному зі Вказаним "світів", через Певний час переміщувався до Іншого. Це положення важліве тім, что во время обряду кремації можна уявляти лишь один початковий напрямок переміщення померлого в пространстве - разом Із димом угору, до "небесного світу". Та й Згідно, Коли вже ховайся за обрядом інгумації, душа відлітала "на небо" [55; с. 296]. Отже, прадавні уявлення слов'ян, у якіх БУВ присутній увесь міфологічний світ землеробів східної Європи в купі з відголоскамі уявлень, ще данішіх часів, нічім НЕ відрізняліся од світоляду сусідніх народів.

Святилища слов'ян були як у великих містах и ​​малі всезагальний характер, так були и ОКРЕМІ місця в якіх проводились обряди и Моління - у Гаях, біля водойміщ ТОЩО.Язичництва Було визначальності Чинник у жітті й ​​ідеології східних слов'ян, что нашли Широке відображення в матеріальніх пам'ятках VІІІ-ІХ ст. [54; с. 341].

Розділ ІІІ. Хрістіянізація Київської Русі

Аналіз джерел переконує, что Введення християнства за офіційною Датою 988р. на Русі НЕ Варто розглядаті як одноразові діяння, пов'язане з прозрінням Володимира Святославича. То був довгий та тернистий шлях, что бере свои корені Задовго до его княжіння та продолжает розвіватіся после него [50; с. 60]. Перші згадка (як Письмові так и археологічні) что знайомляться слов'ян з Християнсько релігією ма ють витоки ще в антського Епоха, де під Вплив постійніх економічних та політічніх отношений з рімськім світом (а пізніше и Візантією) ма ють своє логічне обґрунтування.

Розвиток Русi до середини IХ ст. почти зовсiм НЕ вісвітленій у наявний писемності джерелах. Перекази про Кия - напівлегендарного засновника давньоруської столицi i родоначальника Першої Київської дінастії; Згадка про аварське іго; непевнi Відомості про боротьбу мiж полянами та іншімі племенами; фольклорнi спогади про хозарську даніну- ЦІМ, власне, й вічерпується все, что нам вiдомо про витоки Київської держави. Бiльш-Менш достовiрна писемності iсторiя ее почінається вiд Аскольда - последнего представника дому Кієвічiв [12; с. 131].

Врядування Аскольда ставити Яскрава сторiнка в iсторiї ранньої Русі. За всiма ознака То був переломний момент у розвитку східного слов'янства, коли кiлькiсть перейшла у нову якiсть. Саме на середину ІХ ст. завершується складаний i трівалій процес формирование класового вiдносин i безпосередно пов'язаний iз ним процес Утворення Київської держави як полiтічної надбудові над феодальним базисом. Русь досягає неабіякої могутностi i упевненімі кроками виходом на свiтовому арену [8; с. 69].

До часiв Аскольда належати Повiдомлення Арабською пісьменнікiв про три центри Русi (або, як їх предлагает назіваті А. Новосельцев, три групи русiв [35; с. 408]). Це - авторизованого так званої групи ал-Балхi (ал-Істахрi, Ібн-Хаукаль, анонiмна книга "Худуд ал-Алам", а такоже значний пiзнішій твiр Iдрiсi). За свiдченням ціх джерел, в середінi або на качану Другої половини IХ ст. у Схiднiй Європi iснувалі три об'єднання східнослов'янськіх племен, что в Нашій транскріпції iменуються Куявією, Славiєю та Арсанією (чи Артанiєю). Локалiзацiя ціх об'єднань НЕ віклікає сумнівів i может вважатіся загальновізнаною - несмотря на чісленні гiпотезі (годиною Досить фантастічнi) вісловлені в літературі.

Куявiя - це, безперечно Київська Русь, тобто держава Аскольда. Вона об'єднувала пiвденний групу схiднослов'янськіх племен i за центр мала Київ. Головне теріторiальне ядро ​​становила Середня Наддніпрянщіна, за термiнологією Б.О. Рибакова - початкова Русь [44; с. 28-ЗЗ; 471]. Славiя - це об'єднання північної части схiднослов'янськіх i Деяк неслов'янськіх племен з центром у Ладозi (майбутня Новгородська Русь). Нарештi Арсанiя локалiзуєт'ся на південному сходi Нашої країни - в областi Надазовщіні, східного Криму, Пiвнiчного Кавказу. Це - так кличуть входити Азовська або Чорноморська, або Тмутараканська Русь [22; с. 67].

За Аскольда до складу Київської Русi входили землi полян, деревлян, дреговічів та пiвденний-захiдної части сiверян (з містом Чернiговом). Славiя включала в себе теріторiю iльменськiх словенiв, чудi, вiсi та мерi. Помiж Обом об'єднаннями лежала область крівічiв, что до 872 р. зберiгалі свою незалежнiсть. Землi в'ятічiв, радімічiв та більшої части сіверян ще у VІІІ ст. були захопленi хозарами - и вiдтодi перебувалі під зверхністю каганату [50; с. 22].

Головнi Iнтерес Аскольдової Русi лежали на пiвднi та на південному сходi. ЇЇ пріваблювалі багатi i Сильні держави - Хозарiя, Вiзантiя, Грузія, Вірменія, Албанiя та даже Багдад. З цімі контрагентами вона підтрімувала активні торговельнi та Політичні взаєміні.

З Хозарією, что на качана IХ ст. (После повстання Iсака Готського, а особливо - пiсля Громадянської Війни, спровокованої реформами царя Обадiя) вiдчутно хілілася до занепад [8; с. 70], Аскольд пiдтрімував мірнi стосункі, більш-Менш лояльні союзниками були Мадяр, что до середини ІХ ст. утворілі власне політичне об'єднання в басейнi Дону - Леведiю. После натиску печенігів в області Ніжньої Наддніпрянщіні смороду перейшлі з хозарського під київський протекторат.

Аскольд прідiляв особливо Рамус землям Схiдного Криму та Кубанi (Арсанiя). Вбачалася плацдарм активних Дій спрямованостей у бiк Закавказзя та прікаспiйськіх володiнь Халiфату. Зокрема, в Арабською джерелах Ал-Якубi знаходімо Відомості про допомогу проти арабської навали, поданих "царем слов'ян", разом iз Хозарськім каганом i грецьким iмператором племенам Кахетії [8; с. 71]. Вiдомій такоже похiд Русi на Абесгун (пiвденний Узбережжя Каспiю), про Який повiдомляє перських хронiст Iбн-Ісфендiйар [50; с. 31].

Альо головного зовнiшньополiтічною акцiєю Аскольда стали походи проти Вiзантії та договори, укладенi з iмперською адмiнiстрацією. Що відіграло не залишимося роль у тогочасного суспільстві та Було зафіксовано у чисельності джерелах.

За візантійськімі Джерелами у 860 году, во время правления Михайла ІІІ п'яниці [20; с. 42] русичі здійснілі вдалий похід на Константинополь, чим стверд свою міжнародну позицию як Суверенний політичний організм [8; с. 72]. Саме в цею годину за свідченнямі патріарха Фотія та Порфірогенета, русичі відправілі посольство, Пожалуйста просило сделать їх річковиками божественного хрещення, что й Було Зроблено ...

Отже, запровадження християнства на Русі в середіні ІХ ст. Було складових закономірного процесса, что охопів почти всю південну часть Східної Європи и стає собою логічне історичне явіще. Джерела свідчать, что Аскольдовій хрещення мало загальнодержавних характер и аж Ніяк НЕ Було Приватна справа конкретної особи. Даже Густинський літопис та Церковний статут Володимира Великого наголошувалі, что Русь хрест за часів патріарха Фотія в ІХ ст., Та про офіційний акт запровадження християнства як державної, загальнонаціональної релігії [8; с. 75]. У Києві Створено залежних від Константинополя православну єпархію та Прийнято візантійського архієпископа. Хоча нова віра и торкнуло усіх боків суспільного життя, та панівною ідеологією не стала, бо хрест лишь Певна частина суспільної верхівкі на чолі з князем. Заміна багатобожжя монотеїзмом становила принципова новий крок у розвитку суспільної думки світу, позитивно вплінуло в області культурного розвитку, Ціла злива Ідей нарінула на Русь [40; с. 273]. Монастирі, что вінікають невдовзі, трівалій годину будут своєріднімі академіямі, головний Вогник творчого життя, розпочінається Поширення писемності та грамотності. І на останок хочеться процітуваті Брайчевського М.Ю .: "поза сумнівом, Аскольдова хрещення - це ніщо інше, як переворот ... вісуваючі духовне життя людини на перший план, у порівнянні з фізічною силою поганства, переворот має дуже велике значення для інтелектуального прогресу Давньоруська Суспільства ... "[8; с. 82].

Слід Зазначити что 860 рік БУВ НЕ Єдиним походом дружин київського князя Аскольда на Візантію, после Вже згаданого року були проведені кампании 863, 866, 874 рр .. Щоправда незавжді смороду були вдалині, Русь підтрімувала Економічно та культурно Вигідні зв'язки, та Міждержавні конфлікти й взаємні Зіткнення з Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччіною, країнамі Скандінавії, Кавказу, печенізькімі та Половецька ханством Південно руських степів [51; с. 19].

У цею самий час в Славії правити Інший князь - Рюрик. За своєю Вдача деспот поганської пріналежності [22; с. 75]. На годину его останніх років життя пріпадає вірішальне повстання у Новгороді, после придушенням которого Аскольдова літопісь сообщает про масово Втеча ладозькіх бояр на Русь [8; с. 107]. Через декілька років сам Рюрик помирає, призначила регентом при малолітньому Ігорю (сину) Олега - свого родича, хоча и не князівського роду. Спіраючісь на про язічніцькі сили, та Вчасно скоріставшісь сітуацією на Русі (после релігійніх нововведень много хто НЕ розділяв думки Аскольда) влаштовує державний переворот з антіхрістіянською програмою та новімі методами врядування. Метою цього перевороту є об'єднання та проголошення єдиної держави в масштабах цілої Східної Європи.

Рушівші на крівічів, у 882 году підступно вбівші Аскольда, захоплює Київ, впроваджує культ ільменського Перуна, за що БУВ прозваний волхвами - Віщім, з того ж часу жерці північного божества успешно конкурувалі з шанувальник Полянського Даждьбога. Як це всегда бувало в середньовічному поганстві, узурпація земної влади неминучий мала відбітся на ієрархії пантеону. Створення Нових капищ розглядалося як незаперечно ідеологічна директива [8; с. 82], для християнського громад Почаїв важкі часи. Як зазнача в Літописі, на Вірність мирним договором 907 р. Олег та мужі його "по Руському закону кляшася оружьем своїм, і Перуном, богом своїм, і Волосом', скотьем' богом" [1; с. 25], візнає повне відродження язічніцькіх звічаїв. Такоже згадане руське посольство 911 р. в Царьграді, де Імператор Леон намагався переконаті "в істинній вірі" [8; с. 19], та доповніті мирний договір суміжнімі Стаття про християнство для Русі - судячі з Всього НЕ зачепила а ні Олега, а ні его послів [1; с. 29].

Повість минулих літ щедро згадує Олега та его походи проти древлян та уличів, тіверців, что Вийшла з покори [1; с. 20]. Варто звернути Рамус что ця зміна дінастій прізвела до відвернення Деяк племен від Києва, всі діпломатічні стосунки, зовнішньополітічне становище - всі Досягнення Аскольда Було зведена на нівець; церква та більшість Полянського боярства, что підтрімувалі вбитого кагана начали свою опозіційну політику.

Ситуація докорінно змінюється только зі смертю регента у 912 р. зі вступив на престол Ігора, княжіння котрого позначено релігійною толерантністю [36; с. 11]. Продовжує політику централізації влади та об'єднання всех східнослов'янськіх земель. У 913-914 рр. ВІВ Війни з древлянами, у 915 и 920 рр. Виступивши проти печенізькіх орд, воювали з уличами, здійснів походи до Закавказзя. 941 року Виступивши проти Візантії, что скінчілося поразка русів. За для реваншу Вже у 944 р. знову уходит в наступ, и того ж року підпісує недужих Вигідний договір з Візантією, де руси-язічнікі та руси-християни виступили як рівноправні общини [1; с. 38]. Дійство проходило в Києві у Соборній церкві св. Іллі на Подолі, а від так можна з упевненістю стверджуваті про Відновлення руської єпархії, тай Взагалі за правления Ігора християни малі більшій авторітет та перевершувалі язичників як кількістю, так и моральністю в плане політічного впліву в державі [50; с. 64]. Тобто аналізуючі ЦІ факти можна Сказати, что ось і Почаїв доба "двовір'я".

Доба Ігора закінчується древлянськім Повстань 945 р., Что стало фатальним як для князя так и для всієї держави. За правовими канонами престол МАВ зайнятості Святослав Ігоревич, та в цею рік Йому Було лишень три роки и Певна річ влада тимчасово переходити до вдови - регенти Ольги.

Ольга помста древлянам за всіма поганськімі звичаєм, де найвіразніше, за словами Рибакова Б.О., змальовано поховальний обряд - в ладді на Гаряча вугіллі з Перунової святині [44; с. 275], розпочінає нову мирну прохрістіянську політику относительно своєї держави [13; с. 108], Вперше за Історію Київської держави Було наведено лад, віходячі з попередня досвіду княгиня проводити низьку реформ: Юридична зарегламентувала феодальні повінності, впорядкувала податкі, провела адміністративно-господарську реформу, закладала Нові села и міста, проводила церковно-політичні контакти, самперед з Візантією [57; с. 44]. Напевно Варто Додати что врядування Ольги проходило під приводом Християнсько бояр, отож виходи з 945 и по 969 рік на Русі головного сопілкою в усіх сферах життя заправляє християнство.

У 957 году візітувала до Константинополя, з метою домовитий про одруження свого сина з імператорською дочкою, постелили новий договір. Деякі джерела наголошують про ее охрещення, но є заперечній факт, бо самє в Цю поїздку княгиню супроводжували священик Григорій [8; с. 128], такоже можна прігадаті більш Ранні Свідчення 947 року, про заміну Ольгою язічніцькіх капищ на хрести [50; с. 67]; про Аскольдову могилу, де Було Створено церкву св. Миколая. І Нарешті пропозиція Брайчевського М.Ю., Ольга охрестілася Таємно разом зі Своїм чоловіком Ігорем, за що и вбили князя ревнітелі старої віри, а згаданій Візит 957 р. "І повернув Ольга до Києву з почуттям гніву и Розчарування" [1; с. 45] спростовує сама повість минулих літ.

Під 964 р.начинает князюваті син Ігора та Ольги [1; с. 45]. Діяльність Святослава як державця попервах мала обмеження, Виключно військовий характер; внутрішне управління й надалі Залишайся в руках рішучої и властолюбівої княгині аж до самой ее смерти у 969 р. [8; с. 130]. Спірався на язічніцьке угрупування феодально-дружинного класу, БУВ безперечно поганином, ворожок до християнства. Ідея Всього его життя пролягав у стверджені пріорітету меча тарубої фізичної сили над розумом, правом и правдою. Доки мати булу жива ВІН БУВ змушеній стрімуватіся та віявляті зовнішню лояльність относительно християнства [16; с. 23]. Спалах ненавісті прорівається лишь з 969 по 972рр., Так само як и воєнні успіхі та слава. Провал східної політики, что спрокувала печенізьку навалу та Втрата південніх, надчорноморськіх земель; невдачі на Балканах, Розма народновізвольної БОРОТЬБИ болгарського народу, очевидна перевага візантійської діпломатії та оружия - все це прізвело до розправі над християнством, та благовірнімі ее (будь то свои чи чужінці) [8; с. 133]. Свідчення візантійських авторів (Лева Диякона, Скіліці) малюють жахливий картину масових убивств, заподіяніх Святославом у болгарськіх містах. У 971р. в ніч з 19 на 20 липня на березі Дунаю палають ритуальні вогнища, на якіх горілі тела Загибла дружінніків, а ті что залиша живими вбивали болгарського полонянок, а немовлят вкідалі в Річку Із жертовності півнямі. Це є ніщо інше як Масове жертвоприношення християн поганськім богам [50; с. 68]. Репресії такоже ширше й на Русі, винищувано церкви, християнські святині: Софіївська и Михайлівська церкви, Зведені ще Ольгою.

У Битві з печенігамі 972 р. загінув князь Святослав, у Київській державі спалахують міжусобні Війни между его синами: Ярополком, Олегом та Володимиром. Перебуваючих весь час у походах, в 965-971 рр.- Хозарії и Волзькій Булгарії, то в болгарський царстві у Подунав'ї, Святослав розподілів теріторії, з якіх Збирай данина, поміж трьома синами.

У Києві ставши княжити старший Ярополк, получил прерогативу великого князя. У Деревлянській землі - Олег, середній брат. А в Новгороді Володимир, як Зазначає Лаврентієва літопісь БУВ позашлюбною дитиною І, як бастард, що не МАВ шансів на батьківський престол [9; с. 105]. На других землях були князі міськіх дінастій.

Занадто юний вік усіх трьох Вимагаю, аби при кожному стояв досвідчений радник, что контролював би и корігував Дії свого підопічного: людина з достатнім досвідом врядування, здатно Забезпечити надійний аналіз повсякденної ситуации, з метою Вироблення оптимальних РІШЕНЬ. При Володімірі Цю роль віконував его дядько - Добриня. Ярополк МАВ при Собі воєводу Свенельда Блуда - что відіграв фатальну роль у трагічній долі свого підпічного [50; с. 48-49]. Неясною залішається ситуация з Олегом, хто був радником невідомо.

З трьох Святославічів двоє "законних", напевно, Вже були православними, бо Народилися смороду коли Ольга Вже встігла охрестітіся; Натомість, Володимира Було віддано на догляд родичам его матери, Ольгіної ключніці - Малуші, и аж до 988 р. ВІН залишавсь поганином [8; с. 160-162].

У 977 р. почінається озброєній Конфлікт между Олегом и воєводою Ярополка, за приводом убийства сина Свенельда Люта. Відомій історик Толочко П.П., першопрічіною конфлікту считает питання власності за Древлянської землі. У бою, что состоялся между братами Ярополком и Олегом, Останній БУВ вбитий [50; с. 68]. За Досліджень історика Брайчевського М.Ю., є всі Підстави взяти під сумнів Несторську версію про Взаємний Конфлікт Ярополка и Олега, ініціатива міжусобної БОРОТЬБИ Йшла самє від Володимира, особі которого ніщо НЕ загрожувало.

Володимир їде в Швецію и возвращается Із загоном найманців - вікінгів, здобуває Новгород, Полоцька та Київ, Ярополка - підступно вбито. Отже, цітуючі літопис з 980 р. "- ставши княжити Володимир у Києві один" [16; с. 29].

На Русі, та найбільш у Києві, все ще продовжувала існуваті хітка рівновага двох ідеологій. Орієнтація на двовір'я, что Вже мала слід за попередніків, булу невзмозі слугуваті Загальнодержавне ідеєю для могутньої та єдиної Русі [50; с. 70], тому новоспеченій князь уходит до влади на хвілi язічніцької опозіцiї та змушеній до Певного годині орiєнтуватіся на панiвну верхiвку, что дотрімувалася традіцiйніх язічніцькіх вiрувань i бiльше схільна до органiзацiї зовнiшнiх военнополiтічніх Акцiя, нiж до внутрiшнього облаштування Київської держави.

Головний напрямок первого етапу Володимирового врядування - об'єднання шести головних східнослов'янськіх племен: полян, сіверян, древлян, дреговічів, крівічів та ільменськіх словенів через запровадження Першої релігійної реформи - "Володимирового шестібожія"; Усе розмаїття елементів стародавнього язичництва: вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійніх традіцій ТОЩО [30; с. 25-30]. Створення такого релігійного осередку в політічному и економічному центрі Київської Русі мало на меті обгрунтувати теріторіальну єдність та неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданіх. Племінному сепаратизму слід Було покласти край [36; с. 17]. Сенс реформи, як считает Брайчевський М. Ю. и Рибаков Б.О., Полягає в об'єднанні місцевіх богів в єдиному пантеоні, тім самим ствердіті політічну єдність Русі.

До пантеону увійшлі: верховним божеством став - Новгородська Перун, запозичення у Балтська племен, бог блискавки. Покровитель великого князя та его ВІЙСЬКОВОЇ дружини, чим закріплювався принцип єдіновладдя. Перун БУВ грізнім божеством, но водночас, це БУВ и мудрий бог. Уявляю его стрункім, золотовусім чоловіком з луком и стріламі в руках. З Опису Володимирового пантеону кумир МАВ Людський подобою, дерев'яний тулуб, залізні ноги, срібну голову и золоті вуса. Є зафіксовані літопісцямі опису, де зазначається что Перун МАВ коштовні камені, а подекуді зустрічався зі спис и щитом [28; с. 33]. Біля статуї Перуна всегда Палау вогнище - Постійний живий вогонь, если ж через недогляд служителя вогонь згасала, вінуватця карали на смерть.

Іншим БУВ Хорс, зганій ще в "Слові о полку Ігоревім" як бог нічного світіла, помилковості вважався богом сонця [48; с. 121], МАВ іранське походження. Дажбог - Одне з головних божеств язічніцької Русі. Під ЦІМ ім'ям обожнювалося Сонце, что давало життя, Живіло НАВКОЛИШНЬОГО природньо середовище. Бог что дает добро.

Антиподом Даждьбогу в пантеоні ставши Стрибог, тієї что знищує добро, уособлював холод и Негода, родоначальник усіх вітрів [37; с. 99]. П'ятим став Симаргл, бог Землі та підземного царства, досліднікі трактують его образ як Крилаті пса, охоронця зерна и посівів, МАВ крила, гострі Пазурою та зуби [30; с. 31].

Єдиною представніцею жіночої статі в цьом важливіші зібранні богів булу Мокош - запозічена у фінськіх племен Верхнього Поволжя; це божество родючості и домашнього господарства [15; с. 102].

Цікаво, что в пантеон НЕ увійшлі Такі боги як Род и Велес, хоча вважаю однопорядкові Релігійно-міфологічнімі персонажами з Перуном. Мабудь через ті, что Велес БУВ покровитель нижчих світу, Род семантично пов'язаний з родючістю [43; с. 37].

Як и у попередні часи почінається знищення Християнсько духовних осередків, создание поганськіх святилищ, встановлення головних кумірів, ретельне Дотримання обрядів и незаперечно Виконання порядків [5; с. 203]. Природно, что офірою для жертвоприношень, у Першу Черга, як и за Святослава ставали самє християни; Повість минулих літ підкреслює зі скорботами цею факт: "І занечиститься кровьмі земля Руська ..." [1; с. 56]. Стверджуючі свою волю, терорізуючі супротівніків, намагався компенсуваті шлюб надійної соціальної опори.

Яскравий документ, что віддзеркалює тогочасної колізію, - легенда про мученіків Іоана та Федора. Вміщено ее у Повісті минулих літ, уривок з церковного переказу жітійного типу [1; с. 219]. За змістом мова идет про батька и сина (імовірно були християни), та Київських язичників, что надумали Скласти Жертвопринесення, кинули жереб - Віпа на молодшого з героїв. Альо батько отказался Видати сина, мотівуючі Поганськіх богів Звичайно деревом, зроблений Людський руками, что смороду Нічого НЕ могут спричинитися. Серед киян Почаїв заворушення, смороду раптом зажадалі офірі, но старий поставивши Вимоги - "хай же хоч один з ідолів ізійде за своєю жертвою". Обраних киян НЕ Було між, и тоді смороду вбили обох [15; с. 125].

З оповідання віпліває НЕ Стільки жостокість поганства, скільки Неодноразово реальність практичних жертвоприношень. Зокрема, можна віділіті окремий вид ритуального убийства людей похилого віку - це своєрідній нюанс, сенс є у глібокій повазі та вірі в почти божественну силу убийства старшої людини [37; с. 104]. Терор Володимира виявило собі не только у Києві, а й у періферійніх центрах. Відомо, что Добриня БУВ спеціально відрядженій до Новгорода на утвердження там язічніцького культу. На сьогодняшній день даже існують зафіксовані дослідження, проведені Сєдова В., рештки цього святилища в урочищі Перинь, Було знайдено ліплену кераміку за ВІКОМ старший Х ст., Що свідчіть Існування культу Перуна ще Задовго до Володимира [9; с. 166]. Посилення проязічніцькіх настроїв панiвної верхiвкі тогочасного Суспільства розв'язали тодi Справжня кампанiю гонiнь на християн. За їх намови Було Вчинено фiзичних розправу над багатьма.

З 981 - 993 рр. Володимир реалізував воєнні походи на ятвягів, в'ятічів, Хорватів, як результат усі племена були об'єднані вокруг Киева [25; с. 121].

Князь розпочав упорядкування внутрішнього життя. ВІН здійснів низьку реформ: адміністратівну - ліквідував Племінні княжіння, поділів усю країну на Вісім округів, округи на волості, на чолі якіх поставивши довіреніх осіб або своих Синів; військову - замінів племінну організацію війська на феодальну - службу за право володіті земельною власністю; Оборона - повів Широке будівництво фортець-укріплень вокруг Киева, яки стали опорними пунктами у борьбе с печенігамі; судів - прагнув розмежуваті єпіскопській та градській суди; ВІВ Широке градобудівніцтво, заснував Нові міста ... та Архів НАЙГОЛОВНІШЕ, провів релігійну реформу [57; с. 49].

Прістосування прадавнiх язічніцькіх культiв слов'ян до Нових форм економiчний й суспiльнополiтічного життя НЕ змогло задовольніті спожи ранньофеодального суспiльства i его держави. Язичництво, нехай i реформоване в полiтеїзм, вже не вiдповiдало соцiал'нім i Полiтична Вимоги та претензiям правлячої верхiвкі, что пришвидшити феодалiзувалася. Збереження язичництва перешкоджало рiвноправнім вiдносин Київської Русi з Християнсько державами середньовiчного свiту. Тiльки монотеїзм мiг послужити став опорою для реалiзацiї ціх Прагнення i помочь Забезпечити мiцне становище владi великого князя [50; с. 68].

Саме за Володимира державі русів судилося превратиться з економічного підприємництва княжого роду на "державу-теріторію" - Із суттєвімі змінамі в характері влади та СОЦІАЛЬНИХ структурах [57; с. 39].

Пiд 986 роком почінаються Пошуки альтернативи традіційному язічніцькому багатобожжя. Літопис вказує на знайомство князя Володимира Святославіна з постулатами ісламу, іудаїзму, християнства в ЛЬВОВІ ТА та східному варіантах [8; с. 171]. После детального Вивчення усіх релігійніх систем, ОЦІНКИ конкретної Політичної ситуации та цілого ряду дипломатично ЗАХОДІВ, князь, а за ним и вся Русь пріймають віровчення східного варіанту - православ'я [12; с. 179].

При всiй життя без недостатнiй обiзнаностi князя в Християнсько догматах та обрядовостi, можна виокремити найвагомійші причини Прийняття християнства: По-перше, це історична доля християнства у Київській державі, что має витоки ще з доби Аскольда, и на протязі століття реформувалося в "двовір'я" . ВРАХОВУЮЧИ соціальне розшарування та різноплемінне населення держава потребувала єдиної ідеології та моралі, звічаїв та обрядів, вірувань - все це могла дати церква [22; с. 52]; по-друге, почти всі держави Європейського континенту на Х ст. Вже встіглі охрестітіся, язичництво перешкоджало рівноправнім відносінам з Християнсько державами середньовічного світу, а відтак Русі загрожувала ізоляція [48; с. 249] Завершувалося об'єднання східнослов'янськіх земель у складі Київської держави, відходів у минуле родоплемінній побут слов'ян, утверджувала Нові прогресивні феодально-виробничі отношения, та прітаманні Їм форми політічного и духовного життя [13; с. 277].

Як і трете, монотеїзм як Найкраще відповідав суті єдиної держави на чолі з монархом, что только б зміцніло Центральну владу князя.Наразі и сам Володимир, безперечно, розумів про підпорядкованість православної церкви інтересам світської влади [55; с. 712]. І Нарешті, четверта причина, християнство - як Найкраще спріяло писемності та грамотності, Завдяк богословській літературі; відповідало на одвічне питання про першопрічіну світу, могло відпустіті гріхі та очистити душу, розвивалась філософію, збагачуючі людину новімі знань [8; с. 127].

Хрістіянiзацiя вiдкрівала шлях до Визнання за Київською державою Самостійна мiсця в полiтічнiй структурi тогочасного свiту й входження до свiтової хрістіянс'кої спiльноті [12; с. 166].

Дуже зросли політичне значення посади великого князя. Шлюб з візантійською принцесою Анною Зробив Володимира Фактично рівнім імператорові. Сталося це, Певна річ, що не з доброї Волі Константинопольського двору, Який категорично заперечував подібні мезальянс, а під лещата Давньоруська зверхника [30; с. 77]. Для цього Йому довелося здійсніті похід на кримський Херсонес (літопісній Корсунь), де после ВІЙСЬКОВОЇ операции й відбуліся обідві Урочисті події - хрещення князя та его Вінчання з Анною [1; с. 51].

За наказом київського князя дерев'яні божества Було повалено, порубали й спалено. Тільки улюбленця дружінніків Перуна скарати вогнем князь НЕ посмів, его перенесли до води, Аджея вода у стародавнiх слов'ян вiддавна пов'язували зi смертю, потойбiчнім свiтом. Побиття Перуна палицею Було сімволiчнім: iдола необхiдно Було фiзичних зніщіті. Перуна проводжалі аж до днiпровськіх порогiв, за Якими вiдкрівався свiт Кочово "Поля", тобто его віпроваділі до останньої межi розселення слов'ян [15; с. 118].

З літопісного ПОВІДОМЛЕННЯ видно, что нова віра не могла пошірітіся только за Бажанов князя. Введення християнства зустріло Гостра Опір и Вимагаю примусових ЗАХОДІВ. Кияни були зігнані до Дніпра, де їх хрест попи з Корсуня та Царгорода [50; с. 73]. А напередодні Володимир попереду про Наслідки Непослуха: - "якщо хто НЕ з'явиться уранці на річці, багатий чи бідний, то стане ворогом ..." [1; с. 80].

Мовою лiтопіса, Володимир повелiв "делать церкви i ставити їх на мiсцях, де колись стояли кумири", відновлювалася митрополича кафедра, почав будівництво православних храмів. На колишня Перуновим пагорбі Було поставлено церкву покровителя князя святого Василія, а біля берегів Дніпра збудовано Видубицький монастир, у 989-996 рр. монументальна кам'яна Десятинна церква [4; с. 25]. Київ зростанні й укріплюється, по Сулі, Стугні, Трубежу, Остру й Десні будують "Богатирські застави", чісленні фортеці.

Примусове запровадження християнства на Русі проходило Досить складно. Восени 990 року розпочалася хрістіянiзацiя населення Суздальщини. На березi рiчкі Клязьма закладами мiсто Володимир, Пожалуйста в Майбутнього стало важлівім церковним центром. У сферi его Полiтична та iдеологiчного впліву опінію племена словен, крівічiв, в'ятічiв i мерi. Згідно тут Почалося жвавих Церковне будiвництво [25; с. 50].

У 991 году насільніцька хрістіянiзацiя населення Новгородської землі [50; с. 73]. После зруйнування язічніцького капища, повалення-Побиття Перуна та потоплення у рiчці Волхов, як засвiдчують скупi, но дуже промовістi слова Новгородська книжника: "Хрест нас Путята мечем, а Добриня вогнем" [30; с. 67-69].

Тiльки в Першi половінi ХI ст. завершівся процес навернення мешканцiв Мурома та Ростова, что за своим етнiчнім складом вельми строкаті: тут в основном народи угро-фiнської групи та частково слов'яни, что з'являються в ціх краях, як засвiдчують данi археологiї з Другої половини Х ст. [54; с. 342].

Князь з дружинниками i попами побував у межірiччi Оки й Волги, застосувались силу для навернення язічнікiв у "iстінну вiру", проти его УСПIХУ були Вкрай незначна. Люди розбігліся по лiсах i дiбровах. Цей край залишавсь язічніцькім прінаймi до кiндя ХII столiття.


Розділ ІV. Пережитки язичництва в Київській Русі после Прийняття християнства

Процес хрістіянiзацiї держави йшов повiльно, а незрiдка й хворобліво, населення Гостра реагувало на новi iдеологiчнi віяння, что розповсюджуваліся по всiх градах, цвинтарях и селах. Хрістіянськi проповiднікі наштовхуваліся на глухе чи Пряме незадоволення народу, Пожалуйста iнодi виявляв у формi фiзічної розправі над ними [22; с. 76].

Духовна колонізація, церковне навіювання покори та Відчуття одвічної людської гріховності, неспромоглося зтерті язичництво з свiтоглядніх уявлень, з вiдправлення культiв, з повсякденного життя русичів [15; с. 119].

После смерти Володимира у 1015р. ситуация в державі погіршується, розгортається міжусобна боротьба между его синами. Новоспеченій київський князь Святополк через владу вбиває братів - Гліба, Бориса та Святослава. На протідію Виступає Ярослав, боротьба триває декілька років аж до остаточної его перемоги на р. Альті у 1019 р. [36; с. 24].

У Суздальській землі у 20-і роки ХІ ст. відбувається перший Виступ, что МАВ відлуння міжусобної боротьбу за "шлях із варяг у грекі", между Ярославом та іншім братом - Брячислава Полоцького, что скінчілася поразка последнего; та Мстиславом Тмутараканськім [13; с. 282].

Цей час позначається як дуумвірат братів, что в цілому Досить позитивно відзначівся для Русі. Спільнімі зусилля Було повернуто Червенські міста у тисячі тридцять одна р., Булу проведена забудова ряду міст, укріплення кордонів. У 1036 году, после смерти Мстислава Ярослав розбили печенізькі орди, через рік споруди Софіївський собор та Золоті ворота [20; с. 68]. За всех містах розгортається храмобудівніцтво, что спріяло розвитку культури та мистецтва; просвіта: відкріваються школи грамоти, бібліотеки, православна церква отрімує повну монополію в освіті та медицині. А під 1051 роком Вперше згадується Печерський монастир.

После Введення християнства становище волхвів кардинально змінілося. Їхне місце при "медопітії" за княжим столом зайнять священик. ВІН ставав близьким порадник володаря, а усунуті від возможности політічного впліву до княжого верхівку волхви були змушені "йти в народ". Більше того, смороду даже намагались перехопіті ініціатіву та відшукаті шляхи впліву на християнство. В условиях феодалізації, СОЦІАЛЬНИХ утісків широких мас населення, міста ставали центрами СОЦІАЛЬНИХ конфліктів, что виливати нерідко в народні Виступи на чолі служітелiв язічніцького культу - волхвів [54; с. 343].

За правления Ярослава Мудрого кордони країни начали стабілізуватіся І, в основному, збігатіся з етнічнімі межами розселення східних слов'ян (хоча до них входили и деякі землі, заселені представник других народів). Західна орієнтація у політіці Зроби Київську Русь Повністю європейською державою, проти повна стабілізація кордонів відбулася Вже после самого Ярослава [12; с. 183].

У лютому 1054 р. зі смертю Ярослава почінається раптом обострения через престолонаслідування. Согласно з Заповітом Ярослава, Київ переходить до старшого Ізяслава, Чернігів - Святославу, Переяславщина - Всеволоду, а наймолодші сини - Ігор та В'ячеслав получил Володимир-Волинський та Смоленськ; на мнение Деяк історіків самє заповіт ставши передумови та початком роздрібленості руських земель [57; с. 90].

Другий Виступ - МАВ місце у Ростовській землі та на Білозері у 1070-1071 рр. и БУВ спровокованій політічнімі подіямі 1068-1069 рр. [1; с. 79] - поразка руських князів від половців, народне повстання у Києві, польська інтервенція, селянські заворушення на Кіївщіні [13; с. 490].

Обидвоє повстання очолюваліся волхвами, а отже проходили під релігійнімі гасли, повстанці захищали язичництва проти сіломіць нав'язування, осоружного християнства [35; с. 219]. Літопісі під словом "вол'хв'" позначають язічеськіх жерців, что протіставлені Християнсько духовенству, волхванння - трактують як обрядові та ритуальні Дії, відмінні від християнства [22; с. 264].

Чи не підлягає сумніву, что Справжня причиною віступів в обох випадка стали моменти соціально-економічного порядку - недорід, голод, здірства візіскувачів, а такоже послаблення центральної державної влади за умов міжусобної БОРОТЬБИ. Повстанці ніщілі представителей феодального класу, звінувачуючі їх у пріховуванні продовольства [12; с. 181].

Пiд тім самим роком умiщено в лiтопісi ПОВІДОМЛЕННЯ про заколот мешканцiв Новгорода, якіх підбурів волхв. Спокуса проповiдямі Натовп роздiлівся надвоє. Менша частина - купка дружіннікiв на чолi з князем Глiбом - пристала до єпіскопа, а "люди" всi пiшлі за волхвом. Тiльки пiсля як пiдбурювач БУВ пiступно забитий князем Глiбом, Натовп вiдступівся i заколот ущух. Наведена оповiдь Яскрава завiдчує велику популярнiсть волхвiв у народному середовіщi [8; с. 216]. Літопісец', схоже, Свідомо, об'єднав матерiали про заворушення в Ростовськiй землi та заколот у Новгородi в однiй лiтопіснiй статтi. У такий спосiб вiн намагався поясніті характер ціх рухiв "намовляннямі бiсiвськімі".

На жаль, ідеологічна концепція волхвів у 20-і роки ХІ ст. в джерелах залішається нероз'ясненою, а від ситуация 70-х років більш спріятлівіша для дослідніків. Літопісі донесли до нас Богословська диспут ватажків повстання з Яном Вишатича, что придушивши Білозерську сутичку [22; с. 272]. Саме вона и протірічіть подивиться на волхвів як на репрезентантів старого язичництва, смороду НЕ були апостолами багатобожжя, візнавалі єдиного бога и протиставлення Йому диявола. Спеціфічній Зміст, далекій від канонічніх Християнсько уявлень, пропагованій волхвами, є маніхейськім дуалізмом добра и зла як незалежних сил, репрезентованіх образами бога та диявола [17; с. 369], має тенденцію до міфологізації біблейськіх сюжетів и превращение християнства в оповідну систему.

Б.О. Рибаков вислови мнение, что волхви НЕ прагнулі до Зміни СОЦІАЛЬНОГО ладу, а только до перерозподілу суспільного продукту [50; с. 74]. Та соціальна програма волхвів передбачало набагато радікальніші заходь: фізична ліквідація феодального класу реально означала б і ліквідацію феодального ладу [9; с. 221].

Боротьба между церквою й народними звичаєм точилася довга і запекло. Старі Поняття Надто міцно тримайся у народній гущі. Даже новоспечені священнослужітелі (русичі) НЕ всегда дотрімуваліся Положень християнства, часто вже не цураючись поганськіх звічаїв. Так підміняючі волхвів, церковнікі пріймають прізначені старим богам пожертвує та ретельно відвідують народні пірування. Певна річ, что почінається занепокоєння ВИЩОГО духовенства, та двовірське життя встановлює свои закони [23; с. 269]. Звичай народовір'я підносіті пожертву поступово допускається и в християнські обряди, люде "по-старому жертвують" новому богу, або "на храм божий".

Вже перша збудована в Києві, церква присвячено Іллі Пророка, за своєю діяльністю булу максимально набліжена до Перуна, причому язічніцькі пожертвує Тлумачі НЕ только як подяка та Моління, а й як "загладження гріхів перед богом" [39; с. 205].

Слід кож звернути Рамус, что язічніцька Русь не знала як такого храмового будівництва, а после охрещення сюди Було запрошено з Візантії НЕ только духовенство, а й майстрів архітектури (звісно, ​​в кількості, аби навчатись майстрів "дерев'яної справи") [21; с. 53]. Так будується Десятинна багатокупольним (до 25 куполів) церква за Володимира, Софія Київська за Ярослава, ступінчата пірамідальність якої продолжает традіцію давньослов'янського дерев'яного зодчества з его стовповіднімі Зруб, клітямі та Золотоверхого верхівкамі - что у життя без мальовнічій декоратівності є відозміненім аналогом язічніцькіх ідолів [29; с. 105].

Софiйськi собори в Новгородi, Полоцька, Золотi ворота в Кієвi, Володімірi. Принципи будiвництва храмiв - хрестовокупольній стиль БУВ запозичення з Вiзантiї. Храми являли собою нiбі Зменшення вiдображення свiтобудові. Увага до склепiнніх арок визначили традіцiєю, пов'язаною з грандiознім символом неба - куполом. Центральний простiр храму в планi утворював хрест [3; с. 192]. Усередінi храми прікрашаліся фресками и мозаїкою. Вінятковій Інтерес у розпису ставити орігінальність Виконання: кольорові гами фресок, зображення культових та світськіх тим, пов'язаних Із Улюблений розваги князів. Тут и полювання з гепардами та собаками на оленів, вепрів, вовків та Рісей, вершники на коні [2; с. 92]. У медальйонах на склепіннях веж зображено ловчих птахів - соколів, яструбів, кречетів. Такоже представлено и інші князівські розваги: ​​двобої борців, жонглери, Танцюристи-скоморохи, змагання ряджених, стрільці з луками, музікі з дудками, флейтами, домрами та гуслями [58; с. 57].

Необхiдно елементом прикраси були iКона.Першi iконопісцi були греки, якi навчаюсь слов'ян. Та вже на качану ХII ст. руськi iконопісцi створюють орігiнальнi художнi композіції на тими, невiдомi у Вiзантії, найшанованiших на Русi iКона Було зображення Богоматерi з дитиною на руках, Виконання невідомім живописцем у ХІ ст., Що здобула назви "Володімірової Богоматері" i стала своєрiднім символом Русі [23; с. 360]. Портретність обумовлюється вільним живописом та прямолінійністю образів (чітко віражені очі з вільно-почуттєвою мімікою лица) є характерним только для руських митців [29; с. 184].

Високий Злет художньої культури за часів Київської Русі БУВ зумовленій глибоким соціально-економічнім процесами: відокремлення ремесла від господарства, Виникнення и забудова міст як центрів реміснічого виробництва й торгівлі, діпломатічні стосунки [45; с. 30].

В оздобленні Давньоруська храмів та князівськіх палаців Х-ХІ ст. значний роль відіграє різьбярство вісокої Досконалість, де вікорістовуваліся: мармур та рожевий шифер. У Десятінній церкві, в чернігівському Спасі и в Київській Софії різьбленне вбрання має розкішній орнаментальний та зооморфні рельєфі [5; с. 95], и только з Другої половини ХІ ст. пошірюється антропоморфні мотив.

Даже з введенням християнства храмобудівніцтво широко вікорістовує язічніцькі сімволічні елементи, як в оздобленні церков и соборів, так и у внутрішньому дізайні алтарів, арок, у напрестольний сінях; у конструкціях будівель. Досить популярними є ящур як вимір підземного світу води, ящур-коні, собако-птиці - прототип Семаргла, потрійне сонце - трівімірна позиція ранку, дня та вечора, співаючі півні - символіка перемоги та вовки, Які кусаються один одного, - як єдіноборство [44 ; с. 285, 288].

До Другої половини ХІ ст. усі Будови старокнязівської доби набліжені до квадрату, це Спас на Берестові (ХІ-ХІІ ст.) й церква Видубицький монастир коло Києва (1088р.). Осередком найбільшого будівельного руху цього ПЕРІОДУ є Київ та Чернігів [29; с. 181]. З Другої половини ХІ ст. и в ХІІ ст. план церков відовжується в напрямку схід-захід, та добудовується шістьма полонами (стовпи). Головного прикладом є церква Київської Лаври (1073р.), Михайлівський собор у Києві (1108р.), Борисоглібська церква у Чернігові (1120р.), Успенська на Подолі (1132р.), Кирилівська (1140р.) [3; с. 243-245].

До ХII - ХІІІ ст. Давньоруська культура досягла свого Найвищого рiвня. Руськi мiста стали спiвучаснікамі создания загальноєвропейського романс'кого художнього стилю. В основi ціх досягнені - УСПIХУ в розвитку матерiально i духовно культури попередня перiоду. Значного розвитку досягло руське ремесло, за підрахункамі дослідніків, на Русi Було більш нiж 60 ремiснічіх професій [11; с. 12]. Язічніцькі елементи особливо рельєфно віступають у творах художнього ремесла Давньої Русі - змійовікі, ДІАДЕМА, колти, браслети-наручі, підвіски-обереги. На всех їх разом з Християнсько сімволікою представлена ​​и поганська (дерево життя, скоморошьні танці и демонські ігрища, зображення фантастичних звірів и птахів та ін [50; с. 87]).

Важліве мiсце Займаюсь Ковальський ремесло, з язічніцькіх часів магічній сенс набуваються обручки, что почти без змін поглінуло християнство [44; с. 279], жіночі прикраси ХІ-ХІІ ст., Например, Довгі срібні ланцюжки складного плетіння (завдовшки - 177см), что замікає двоголовій ящур, голови которого дівляться в Різні боки. Перша - ковтає вечірнє сонце, друга - зрігує Ранкова [43; с. 280]. Невеличкий жіночий колт, де напаяно около п'яти тисяч кілечок діаметром 0,06см, в кожному вмонтована зернятко 0,04см .. На восьми квадратних сантиметрах ювелір Зробив 120 золотих квіточок на тонкіх стеблінках [5; с. 99].

Віроблялося бiльш 150 видiв виробiв iз залiза, сталi. На Русi були зробленi деякi технiчнi винаходи, паралельно розвівається и вдосконалюється міське ремесло, виробництво будівельних матеріалів. Існування підтвердів Рибаков Б.О., Монастирське виготовлення цегли (хрестоподібні відмітіні на цеглі Єлецького та Успенської церков), аналогічні знаки знайдені и в кам'яному спорудженні ХІІ-ХІІІвв.дітінця стародавнього Путивля [3; с. 83]. Знання ремiснічно-практичної спрямованостi розвивалась, змiцнюваліся, передавати з поколiння в поколiння.

При двовір'ї, Пожалуйста продовжувалося вікамі, християнська релігія залішається офіційною, та поза стінамі церкви побутують Давні обряди. Например, велике шлюбне дійство з урочистих піснями й танцями мало чим змінілося после Введення обряду церковного Вінчання. Похоронні заплачки, новорічні та весняні святки, русалії и свято Купала, хліборобські та інші звичаї практично не надійшли хрістіянізації, задовольняючі спожи людей, всупереч догматам [24; с. 364]. А оборюванні села проти моровіці несли ікону Богородиці або святого Власія, что заступивши Велеса. Культ вогню православ'я теж включило до своєї обрядовості, як священну очіщувальну силу. Культ води нова віра оформила в пошанування Параскеви П'ятниці - заступніці джерел. Більше того, церква дозволила Включити Семик и русалії до християнського свята Трійці (йдет про зелені святки) [37; с. 104].

Як Доречний вісловівся Рибаков Б.О., слов'янські боги получил Нові імена, річний цикл поганськіх свят Досить широко вікорістовувався церквою [44; с. 354], Шляхом заперечення и сприйняттів старої віри, Задля послаблення протідії широких мас в утвердженні християнства [19; с. 74]. Новорічні Святкування поєдналіся з церковними святами Різдва та Хрещення, день бога Ярила ставши днем ​​Іллі Пророка.

Церковники широко вікорістовувалі народні легенди и Білин для "Жітій святих", у якіх візнаваліся Перун и Хорс "є два ангела молнііна" [42; с. 247]. Мабуть, и Такі книги, як "гадальні Псалтир" та "Трепетнік" з явнімі ознака народовір'я з'явилися далеко не Випадкове, хоч церква и забороняла будь-яке ворожіння [29; с. 169]. Згадані книги язічніцькімі НЕ були, но не стали и Християнсько.

Наступаючим на язичництво, офіційна церква Постійно прістосовувалася до народовірчіх обрядів. Так, за трапезою, присвячений Рожаницям, пізніше начали читать Тропар Богородиці. А деякі священнослужітелі, согласно з язічніцькім звичаєм, клали під церковний престол на кілька тіжнів сіль та мило, щоб потім лікуваті ними худобу и людей [15; с. 123]. У Народі ще Довго "отай" поклонялися язічніцькім богам "під клунею", приносили жертви "бісам, болотам та джерела". Церковники скаржилася, что на ігрища з демонівськімі танцями народ собирается охочіше, чем на богослужіння. Переконливим підтвердженням відомостей письмовий джерел про повільній процес хрістіянізації Русі є матеріали Давньоруська могільніків [17; с. 74]. Під вплива новой релігії Вже в ХІ ст. почінається поступова зміна поховального обряду: поряд з трупоспалення з'являються труположіння. У Х ст. тенденція до Збільшення поховань, Виконання за звичаєм інгумаціі, Виступає більш чітко. На межі Х-ХІ ст. вона у великих давньоруськіх центрах виробляти до відмові від язічніцькіх ритуальних спаленої. Новий обряд затверджувався швидше, чем ідеологічна система світогляду людини. Много язічніцькіх елементів - тризна, посіпання золою небіжчика, курганні насипом, ритуальна їжа, Надгробні плити з написами ще Довгий не втрачають своєї актуальності, и даже більш того стають частинами нового поховального ритуалу, пристосовуючи під Вплив церкви [17; с. 74].

Завдяк могутнiм дипломатично зв'язкам розвівається освiта. Мiське населення Русі ставало грамотно. Князi володiлі iноземнімі й давнiмі мовами. Ківську Русь начали називали "Книжковий кран". При монастирях були створенi школи, бiблiотека, архiві, перекладав велика кiлькiсть лiтератури, писалися лiтопісі, рiвень розвитку культури Київської Русi для свого часу БУВ Досить високий [32; с. 281].

Слов'янська пісемність i література в ХI - ХII ст. досягла свого розквiту. Менш нiж за 150 рокiв Русь пройшла шлях вiд перiоду безпісемності до вершин словесного мистецтва [3; с. 40]. З дописемної перiоду великих успiхiв досягає усна народна творчість, багатство усної мовної культури вiдбіто в Народнiй поетічнiй i пiсеннiй традиції: пiснях, казки, загадки, пріслiв'ях [34; с. 448]. Значне мiсце у фольклорнiй мовнiй традіцiї Займаюсь календарних мовна поезiя, что спіралі на язічкіцькій культ: заклинання, обрядовi пiснi ТОЩО. Течение багатьох поколiнь народ створював и зберiгав своєрiдній "усний" лiтопіс у виглядi епiчніх сказань про минуле рiдної землi. Усний лiтопіс передував лiтопісу письмовий [33; с. 55]. До Х ст. вiдносіться Виникнення нового епічно-герочного Білин епосу, Який ставши вершиною усної народної творчостi.

З ХI ст. у лiтературніх пам'ятках зустрiчаються згадка про блазнiв, музикантів, танцюрістів, зi своими бісівськімі піснями и танцями смороду були улюбленцямі як при дворi князя, так и в селянськiй хатi [39; с. 376]. Улюблений видовища народу були колектівнi iгріща, прісвяченi традіційнім побутовим землеробськім Святого. Гротеск, буфонада, сміх були неодмiннім елементом ціх веселих видовища. "Смiхова культура" зберiгалася в традіцiях ціх свят. Альо хрістіянкі цiнносi й обряди поступово входили й у народну культуру, вітісняючі язичництво, перемішуючісь з ним [46; с. 132].

Слов'янська абетка, что склад болгарами Кирилом Мефодієм з урахуванням спеціфiкі слов'янської мови, на Основі грецького скорописного листи з Додавання букв iз коптського и самарітянського алфавiтiв [12; с. 167]. Одна з писемності пам'яток Київської Русі, "Руська правда", написана справдi народною, простою, чiткою мовою. "Руська Правда" - звіт правових норм, ОКРЕМІ статті якої визначаються штрафи за убийства, приниження гідності, регламентувалі становище ізгоїв - Нових жителей міста, котрі порвали стосунки зі своими громадами [12; с. 182]. Юридичний кодекс, незважаючі на его початкових Новгородська пріуроченість, МАВ важліве загальноруське значення, бо відображав життєвий уклад руського середньовічного міста Взагалі и зберігав свою Юридична силу впродовж кількох віків.

Мова найвелічнiшого твору "Слово о полку Ігоревім" корінь iде в народну усну поезiю, звiкі автор брав свои образи, епiтеті, порівняння. "Слово" унікальне, воно найбiльш повно вiдображає дух епохи, ее свiтогляд [3; с. 56].

Вiд ХI - ХІІ ст. дійшло до нас более 80 духовних и світськіх книг, Давньоруські авторизованого Бажана залішатіся невідомімі. Лiтература Стародавньої Русі Швидко стала самостійною. Вона взяла на себе нiбі всі Функції з виховання народу. Церковна лiтература сформувалася в рiзних жанрах - прітчi, жітiя, повчання ( "Повчання Володимира Мономаха", "Сказання про Бориса i Гліба"). До ХІ ст. відносіться джерела фiлософської культури. Їх пов'язують з релiгiйно-фiлософськім твором "Слово про закон и благодать" київського митрополита Іларіона [34; с. 485].

Давньоруська лiтератури можна розглядаті як лiтература одієї тими й одного сюжету. Цей сюжет - світова iсторiя. Тема - змiст людського життя. Багатотомні великi Чет'i-Мiнеi (тобто читання, розташовані по мiсяць року), лiтопісі ( "Повiсть минулих літ" та інші), Хронограф, "ходіння" (опису подорожей) - усе це свідчіло про почуття велічі світу в давньоруської людини. Лiтература цього ПЕРІОДУ носила повчальній характер, розповiдала не про вигаданою заявником, а про реальне. В нiй НЕ Умовні персонажi, а iмен історічніх діючіх осiб. Лiтература Русі свою головну роль бачила в освіті, проповiді свiтського життя, введеннi руської культури у Світову Християнсько культуру [20; с. 91].

В условиях феодальної роздробленостi важліву роль у збереженнi и зміцненні зв'язків между розрізненімі землями Граля спільність культурних традіцій. Художня спадщина зберігала значення в якостi зразкiв, якi намагались наслідуваті.

І це зрозуміло, як Доречний зазначилися Л. Любимов, руському народу притаманний велич, як духовна так и матеріальна. Прояви можна Побачити як у архітектурі, літературному та співочому, образотворче містецтві так и в контамінації християнства та язичництва, что Багате розмаїттям звічаїв, обрядів та свят обох релігійніх систем [29; с. 100].


Висновки

Язичництво давніх слов'ян - це неповторний слов'янський варіант загальнолюдського язічніцького масиву вірувань, что формувався Упродовж багатьох тисячоліть.В процессі его генези народжуваліся Нові оригінальні елементи поглядів на структуру Всесвіту, его походження ТОЩО. Виникнення класового Суспільства и держави на Русі підготувало грунт для прийняття християнства на державному Рівні. Наслідком чого стало, по-Перш, входження Київської Русі до християнського Європейського світу; по-друге, відбулося піднесення уровня економічних, дипломатично, технічних, архітектурніх, освітніх, художньо-реміснічіх знань; по-Третє, змініліся морально-етічні засади, состоялся переворот у подивиться на життя, переоцінка цінностей, людина вчиться сістематізуваті Власні уявлення про дійсність. Християнство трохи не только Релігійний, а й філософський Зміст - відповідало одвічному Прагнення людини осягнути закономірність и першопрічіну Виникнення світу, розшірювало ее Кругозір, прімножувало знання.

Процес Проникнення християнства на руські землі МАВ достаточно трівалу Історію, но лишь за князя Володимира набув державного розмахом. Через Великі територіальні обшири та Нагальне потребу контамінації СОЦІАЛЬНОГО розшарування й об'єднання етнічного населення, Великий князь Володимир спочатку проголошує язичництво державною релігією, спробувавші создать Загальнодержавне пантеон. Відбувається Певна консолідація язичництва, но стара схема Вже НЕ відповідала новому суспільству та форме державного управління.

Тому Вже 988 року відбувається друга релігійна реформа, что вілілась у примусове Впровадження християнства. У Досить жосткій форме були охрещені жителі Новгорода, что только вчора приносили жертви Перуну, проводили ритуально-магічні Дії: вони "вогнем та мечем" були змушені Прийняти нову релігію. Це БУВ НЕ єдиний випадок відмові язичників від християнства. Князь застосувались силу и в межіріччі Оки та Волги, та успіхі були незначна, бо люди розбігаліся по лісах й дібровах.

Населення Досить гостре реагувало на Нові ідеологічні віяння, а подекуді и Виступає з фізічнімі розправамі над священнослужителями. А починаючі з тисячі двадцять чотири року ма ють місце народні Рухи під проводом волхвів, что базуваліся на язічніцькому грунті.

Змістівші язичництво з офіційного рівня, християнство так и не спромоглося вікорініті его з уровня побуту - сім'ї, де язічніцькі вірування продовжувалі існуваті та набуваті Нових форм, змішуючісь Із християнством. Таке поєднання получил Назву народне християнство, або двовір'я.

З точки зору, власне, системи вірувань, между християнством та язічніцькімі віруваннямі слов'ян спостерігається Певна спорідненість, что обумовлювалась такими Чинник: світом Керує вища сила, что его створ; існує безліч другорядніх сил, Які керують різнімі розділамі природи; смороду дуалістічні, поділяються на добрих и злих духів; Засоби впліву на вищу силу є магічні обряди та жертвоприношення.

Елементи християнства, Такі як кукси вміраючіх и воскресаючіх божеств, культи святих и святих реліквій, уявлення про потойбіччя та друге життя после смерти, Поклоніння мощам та збережений богів, магічні таїнства и процесії, незважаючі на багатовікову модіфікацію беруть свои витоки від тих же магічніх и анімістічніх вірувань та обрядів, что Складанний основу слов'янської язічніцької релігії. Тому не дивно, что в Християнсько культах слов'яни знаходять аналогію своим колішнім обрядам и подивимось: у культі чудотворної ікони, мощей, реліквій Присутні РІСД фетішіського шанування предметів, у культі святих Місць - Поклоніння Загадкова об'єктам природи, в таємнічіх церковних обрядах - магічні Дії древніх волхвів, в образах православних святих - старих богів-покровітелів и тому подібне.

Через віру, Шляхом Виконання магічніх Дій, людина намагались вплінуті на Досягнення поставленої мети: захістіті врожай, вілікуваті хворого чи Забезпечити спокій домашнього вогнища. Словом, людина тут виступала в основном активним початком, а не лишь жертвою сил природи, як це донедавна трактувалося багатьма досліднікамі. Ще більша Активність людини проявляється там, де вона могла спіратіся на власний досвід: ця Активність реалізувалася через систему прикмети, віщувань и передбачення - Усього того, что здобуло Назву двовір'я.

Двовір'ю спріяла й офіційна церква: закріплення за православною святою, образами Христа и Богородиці рис и функцій, старих богів; освячення традіційніх старих язічніцькіх костел при будівництві православних храмів; Наближення Християнсько свят до термінів и ціклів народного календаря.

Рештки пережітків язичництва простежуються у всьому Давньоруська суспільстві - від князів до селян, а з часом смороду настолько злилися з християнством, что лишь освічене християнське духівніцтво розрізняло, де, власне, християнство, а де язічніцькі пережитки.


Список використаних джерел та літератури

1. Повість временних років.- М. Л .: Изд-во АН СРСР, - 1950. - 200 с.

2. Анічков Є. В. Язичництво і давня Русь. - СПб., 1914. - 426 с.

3. Антонович Д.В. Українська культура. -К .: Либідь, 1993. - 588 с.

4. Асєєв Ю.С. Розповіді про архітектурні скарби. - К .: Радянська школа, 1976. - 183 с.

5. Асєєв Ю.С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. - К .: Мистецтво, 1980. - 214 с.

6. Афанасьєв О.М. Народні російські казки. - М .: Альфа-Книга, 2008. - 1087 с.

7. Болтарович З.Є. Народна медицина українців. - К .: Наукова думка, 1990. - 232 с.

8. Брайчевський М.Ю. Суспільно-політичні Рухи в Київській Русі. - К .: вид-во ім. О.Теліги, 2004. - 700 с.

9. Брайчевський М.Ю. Затвердження християнства на Русі. - К .: Наукова думка, 1989. - 205 с.

10. Вовк Х. К. Студії з української етнографії та антропології. - К .: Мистецтво, 1995. - 338 с.

11. Головко О.Б. Історичні зошити: Русь у міжнародному жітті Європи ІХ-Х ст. - К .: інститут історії Укр. НАН Укр., 1994.- 30 с.

12. Горєлов М.Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Цівілізаційна історія України. - К .: ТОВ УВПК "ЕксОб", 2005. - 632 с.

13. Греков Б.Д. Київська Русь. - М-Ленінград: изд.Академии наук СРСР, - 1944. - 348 с.

14. Іловайський Д.І. Стародавній Чернігів // Давня і нова Россія.- Спб., 1877. - №3. - С. 249 - 255.

15. Іванченко М.Г. Дивосвіт. - К .: Рад.школа, 1991. - 200 с.

16. Як була хрещена Русь. - М .: Политиздат., 1989. - 320 с.

17. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство. - К .: Кондор, 2007. - 636 с.

18. Коли хрестилася Київська Русь. - СПб .: ІД. Нева, 2003. - 416 с.

19. Козаченко А. Українська культура: ее минувшина і сучасність. - Х .: Держ.від-під політ. літ., 1931. - 196 с.

20. Коляда А.І. Історія України. - К .: АСК, 1997. - 160 с.

21. Концевич І.М. Здобуття Духа Святого в шляхах стародавньої Русі. - М .: Видавничий відділ Московского Патріархату, 1993. - 229 с.

22. Котляр М.Ф. Русь язічніцька: біля вітоків східно-слов'янської цівілізації. - К .: Заповіт, 1995. - 288 с.

23. Крип'якевич І. Історія української культури. - К .: Либідь, 2002. - 656 с.

24. Кудрицького А.В. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. - К .: Українська Радянська Енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1990. - 1007 с.

25. Кузьмін А. Падіння Перуна. Становлення християнства на Русі. - М .: Молода гвардія, 1988. - 240 с.

26. Левін І.В. Двовірство і народна релігія в Росії. - М .: Індрік, 2004. - 216 с.

27. Лихачов Д.С. Слово о полку Ігоревім та культура його часу. - Ленінград .: Художетвенная література, 1985. - 352 с.

28. Лозко Г.С. Коло Свароже. - К: Укр.-письменник., 2004. -230 с.

29. Любимов Л.Д. Мистецтво Стародавньої Русі. - М .: Просвещение, 1981. - 335 с.

30. Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. Навчальний посібник. - К .: Глобус, 1996. - 224 с.

31. Наулка В.І. Культура і побут населення України. - К .: Либідь, 1993. - 284 с.

32. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. - К .: Обереги, 1992. - 88 с.

33. Никонівський летопісь.- М .: Мови російської культури, 2000. - 288 с

34. Новий довідник: українська мова та література. - К .: Казка, 2008. - 864 с.

35. Новосельцев А.П. Освіта Давньоруської держави і його перший правитель // Питання історії. - 1991. - №2. - С. 27 - 32.

36. Носова Г.А. Язичництво в православ'ї. - М .: Наука, 1975. - 151 с.

37. Павлюк С.П. Українське народознавство. - К .: Знання, 2006. - 568 с.

38. Пашуто В.Т. Зовнішня політика Київської Русі. - М .: Наука, 1968. - 474 с.

39. Пєтухов Ю. Таємниці давніх русів. - М .: ІД. Віче, 2003. - 432 с.

40. Прозоров Л. Боги і касти язичницької Русі. Таємниці київського пятібожія. - М .: Ексмо, 2006. - 320 с.

41. Прозоров Л. Язичники хрещеній Русі. Повісті чорних років. - М .: Яуза, 2006. - 320 с.

42. Русь язичницька. Сутінки русских богов. - М .: Ексмо, 2009. - 544 с.

43. Рибаков Б. А. Язичництво древніх слов'ян. - М .: Наука, 1981. - 608 с.

44. Рибаков Б. А. Язичництво древньої Русі. - М .: Наука, 1987. - 790 с.

45. Збірник наукових праць: Чернігів і його округа в ІХ-ХІІІ ст. - К .: Наукова думка, 1988. - 184 с.

46. ​​Синявський А.Д. Іван-дурень: Нариси російської народної віри. - М .: Аграф, 2001. - 464 с.

47. Скуратівській В. Вінець. - К., 1994. - 200 с.

48. Слово о полку Ігоревім: Збірник. - Л .: Совпісатель, 1990. - 400 с.

49. Товстуха Є.С. Українська народна медицина. - К .: Рось, 1994. - 351 с.

50. Толочко П.П. Давня Русь.Очеркі соціально-політичної історії. - К .: Наукова думка, 1987. - 245 с.

51. Толочко П.П. Від Русі до України. - К .: Абрис, 1997. - 393 с.

52. Удовик С. Україна - історичні місця. - К., Ваклер, 2005. - 93 с.

53. Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - К .: Веселка, 1992. - 600 с.

54. Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України / Курс лекцій. - К .: Либідь, 1992. - 376 с.

55. Чубатий М. Історія християнства на Русі-Україні. - Рим - Нью-Йорк., 1965. - Т.1. - 730 с.

56. Юрій М.Ф. Історія Світової та вітчізняної культури. - К .: Дакор, 2007. - 455 с.

57. Яковенко Н. Нарис історії України. - К .: Критика, 2006. - 582 с.

58. Ямпільська Т. Історія російської культури. - М .: Ексмо, 2007. - 832 с.


методичний додаток

Урок з історії України для 7 класу

Тема: Культурний розвиток Київської Русі

Мета: Сформувати та закрiпіті знання учнiв про господарську i культурну дiяльнiсть жітелiв Давньоруська Києва перiоду правлiння Ярослава Мудрого; розвіваті вмiння уявляти подiї, якi вівчаються, здатнiсть втілюватіся в iсторичний образ; формуваті iсторічнi смаки, повагу до культурних Надбання Минулого; заохочувати до пошукової дiяльностi в рiзних ее формах.

Тип уроку: урок Повiдомлення Нових знань.

Вид уроку: урок-подорож з елементами рольової гри.

Обладнання: карти, схеми, табліцi, картини iз збережений давньокіївськіх iсторико-архiтектурно пам'яток.

Пiдготовча робота

За 2-З тіжнi до уроку:

а) мiж учнями розподiляються ролi;

б) візначається мета, i пiдбіраються завдання для кожної окремої ролi;

в) розробляються карти, схеми, вібіраються картини, iлюстрацiї вiдповiдно до тими уроку;

г) готовится "екскурсовод" (вчитель або старший учень).

Хід уроку

І. Пiдготовчій етап

1. Актуалiзацiя опорних знань учнiв

Учитель. Сьогоднi ми з вами Спробуємо вірушіті в Незвичайна туристичну подорож - у минуле. Це буде мандрiвка вулицями одного з Давньоруська мiст. Щоб здобудуть право здiйсніті таку мандрiвку, вам необхiдно здогадатіся, куди сортаменту ми вірушаємо.

(Учитель зачітує лiтопіснi Уривки.)

"Бачите гори оцi? На ціх горах возсiяє благодать Божа, буде місто велике, i воздвигне Бог много церков". "Це буде мати містам Руським".

Бесiда

· Кому належати цi слова?

· Про Пожалуйста мiсто йдет?

· Коли i ким воно Було Заснований?

· З якого писемності джерела ми дiзнаємося про цi подiї?

2. Повiдомлення тими та мети уроку

Учитель.Отже, ми помандруємо до столицi України - Києва. Яким це мiсто Було тисячу рокiв тому? Як жили его мешканцi? Чим уславілося воно за часiв правлiння Ярослава Мудрого? Що залишилось нам Нашi пращура у спадщину? Щоб отріматі вiдповiдi на цi запитання, ми вірушаємо в подорож.

II. Виклад основного матерiалами

1. Розташування, планування та забудова мiста

Робота з картою

Учитель. Давнiй Київ БУВ розташованій на мальовничому Схили берега Днiпра, нижчих гирла Десни. У тi часи вiн Займаюсь лишь чверть старого мiста. Навколо него, особливо з півночi, розкінуліся великi лiсі, багатi на звiріну, ягоди, гриби, мед польовий. На Південь, у зонi лiсостепу, лiсі чергуваліся з широкими просторами родючої землi, де Було добро вірощуваті хлiб. У мiсцi, де виник Київ, могутній Дніпро збірає води, якi зi сходу Несе Йому Десна, а iз заходу - Прип'ять. Отож Київ, немов ключ, замікав воднi шляхи на пiвнiч, пiвденний, Захiд i Схiд. Таке вийнятково мiсце не могло не стати великим центром навколішнiх земель.

Вісокi кіївськi кручi, порiзанi рiчкамі Либiдь, Почайна, Глибочиця, Киянка, були готовими укрiпленнямі, что створі природа. На ціх Пагорб напрікінцi V ст. з'явилось Славетний місто.

А в 988 р. здiйснілось вiкопомне хрещення киян у водах Дніпра i Почайни. З цього часу бере початок нове життя на Русi, что характерізувалося існуванням двох РЕЛІГІЙ одночасно та освятило Київ великою силою свого духу и велічi.

Особлівої опiкі Київ зізналася за часiв правлiння Ярослава Мудрого. Князь Зробив мiсто "Суперники Константинополя i славною радістю украшением схiдної церкви". Зайдемо в міськi ворота переконаємося в цьом.

Робота iз планом та схемами забудови древнього Києва

Екскурсовод. Як бачите, мiсто дiлілося на кiлька частин. Однiєю з них є Старий Місто (мiсто Володимира) на Старокіївськiй горi, де, за переказом, оселівся князь Кий. Тепер, за часiв Ярослава, на мiсцi, де вiдбувся Останнi бiй з печенігамі, виник Новий, або Великий Місто (мiсто Ярослава). Внизу розташованій Подiл, де мешкають ремiснікі i торговцi. У моменти крайньої небезпеки населення з Подолу Шукало захисту на захіщенiй Горi або у Великому Городi.

Укрiплене наше мiсто трьома захисних валами. Перший спорудження ще в прадавнi часи, другий - в кiнцi Х ст., Третiй - за часiв Ярослава Мудрого - нашого князя. Ця споруда складається з великих "клiток" розмiру З х З м, зроблений з дерев'яних колод i засіпаніх глиною. Основою валу є 6 таких клiток, тобто вiн має 18м ширини i понад 7м висоти. Із зонiшнього боці валу вікопаній глибокий рiв, заповнений водою. На хребтi валу споруджено острiг - обгороджений з частоколу, побудовали дерев'яні, а подекуді навiть кам'янi стiні. В'їхаті до мiста можна через 4 брами: Лядська, Жідiвську, Угорська та Золоту. Загаль все мiсто займає 400 гектарiв. Живе в ньом примерно 50 тис. киян. Це Одне з найбiльш мiст Європи. Детальніше про нього розповiсть наш архiтектор.

Архiтектор. Київ є дуже мальовниче. Аджея нiхто НЕ має права зводити споруди, як заманеться. Iснує Спеціальний Збiрник правил забудови. Например, заборонено закривати гарний краєвид сусiдам.

Переважно більшiсть будiвель є дерев'яними. Найкраще збудованi будинки заможніх верств населення - "хороми". Князiвськi i боярськi палати ма ють два i бiльше поверхи. Цi будiвлi ще назівають тереми. Бiднота мешкає в невеликих будіночках площею около 20м. Їх роблять з глини чи дерева та обмазують. Двопохілій дах накрівають соломою, деревом, черепицею, або свинцем. Підлога Глиняна, подекуді - дерев'яна. З дерева такоже споруджені Перші церкви нашого міста. Тепер ми всі более будуємо кам'яних споруд, щоб смороду зберігалісь течение століть для наших нащадків.

2. Архітектурні пам'ятки древнього Києва. Оздоблюване мистецтво.

Екскурсовод. Даже з введенням християнства храмобудівніцтво широко вікорістовує язічніцькі сімволічні елементи, як в оздобленні церков и соборів, так и у внутрішньому дізайні алтарів, арок, у напрестольний сінях; у конструкціях будівель. Досить популярними є ящур як вимір підземного світу води, ящур-коні, собако-птиці - прототип Семаргла, потрійне сонце - трівімірна позиція ранку, дня та вечора, співаючі півні - символіка перемоги та вовки, Які кусаються один одного, - як єдіноборство.

Давайте зійдемо на Старокіївську гору та поглянемо на Першу кам'яну споруд Києва - Десятинної церкви.

бесіда

· На честь якої події збудовано Десятинну церкву?

· Хто ее заклать?

· Чому вона получила таку Назву?

· Як ще називали Цю церкву?

Робота з ілюстраціямі

Архітектор. Це хрестово купольний храм. Стіні Зведені з каменю й цегли - плінфі. Внутрішній простір перекритий склепіннямі у форме хреста, над Яким підносіться 25 бань. В оздобленні церкви Використано много мармуру, тому ми назіваємо ее Мармурова.

Екскурсовод. Подівіться, будь ласка: вона Дійсно задаровує своєю красою та велічністю! Ця церква збудована Володимиром Великим за візантійськім зразки. Альо тепер у нашому городе є много будівель, что ма ють наші, національні ознакою. Однією з таких є Знаменитий Софіївський собор, до которого ми зараз підійдемо и послухаємо Розповіді будівельників, художників та служітелів собору.

Бесіда.

· Пригадай, на честь якої події Ярослав Мудрий у жертву принесений Софію Київську.

· Коли відбулася ця Подія?

· Чому храм получил таке имя?

Робота з ілюстраціямі

Екскурсовод. Князь Ярослав тисяча тридцять сім року заклать Софіївський собор - найбільшу споруд нашого міста. Це є головний храм Київської Русі - "Митрополія руська", де проводити богослужіння митрополит. Софія Київська має ступінчату пірамідальність, что продолжает традіцію давньослов'янського дерев'яного зодчества з его стовповіднімі Зруб, клітямі та Золотоверхого верхівкамі - что у життя без мальовнічій декоратівності є відозміненім аналогом язічніцькіх ідолів.

Будівельник. Правила зведення церков Прийшли до нас з Візантії, як и Головні майстри, а від підмайстрі что допомагать у зведенні храмів були дереворобі, что колись зводу дерев'яних ідолів. Церква мала буті прямокутна будівлею. Всередині ряди стовпів ділять ее на довгасті відділи - нефи. Ми такоже споруджуємо за цімі правилами, но маємо и власний досвід, Аджея в Києві Вже давно будуємо кам'яні Палаци. Отже, Софіївський собор не схожий на Жодний храм в мире.

1-й художник. Зайдіть до собору, и ві одразуж побачим Божу Матір Оранту, яка в молитві здіймає руки до гори. Я зобразив ее на ясному золотому тлі. Ее вбрання - золоті и блакитне. ЦІ кольори - символи Нашої Русі. Фігуру Оранти я віклав мозаїкою - кольоровий шматочкамі спеціального скла - смальти. Смальту роблять наші київські умільці. У мозаїках Софії смальта має 168 відтінків и прікрашає 640м площади.

2-й художник. А я прикрас стіні фресками - розписом по сірій штукатурці. Їхня площа сягає 300 метрів. Особливо ретельно я зобразив князя Ярослава Мудрого з дружиною, синами й дочками. На стінах, біля сходів, что ведуть в хори вінятковій Інтерес у розпису ставити орігінальність Виконання: кольорові гами фресок, зображення культових та світськіх тим, пов'язаних Із Улюблений розваги князів. Тут и полювання з гепардами та собаками на оленів, вепрів, вовків та Рісей, вершники на коні. У медальйонах на склепіннях веж зображено ловчих птахів - соколів, яструбів, кречетів. Такоже представлено и інші князівські розваги: ​​двобої борців, жонглери, Танцюристи-скоморохи, змагання ряджених, стрільці з луками, музікі з дудками, флейтами, домрами та гуслями 3. Розвиток книг Описання й літопісання

Робота з ілюстраціямі-зображеннями Давньоруська книг

Служитель храму (священик). Наша Софія зберігає дуже важліву Таємницю. Тут ведеться перепісування книг. Книги пишемо чорнилами, Пожалуйста виготовляємо з дубової або вільхової кору, квасного меду ТОЩО. Великі літери на качана рядка Малюємо червоною Фарби. Сторінки робимо з пергаменту и прікрашаємо орнаментами, зображеннями фантастичних птахів, звірів ТОЩО. Готову книгу намагаються оправляємо в дошки, вкріті шкірою, або срібнім окладом, на якому власник пише своє имя. Така книга коштує дуже дорого.

Вже Готові 5 книг: "І золотий ланцюг", "Слова святих отців", "Кузьми Індікоплава мандрування", "Діяння Дігенія Акріта" і "Шестоднєв".

Учітель.Кнігу високо цінувалі на Русі. Ее вважаю поводірем у жітті. "Окраса для вояка - зброя, для корабля - вітрила, а для праведника - читання книг", - писав літописець.

Літописець. Літопісання дуже важліва справа. Аджея треба правильно и правдиво викластись всі події, Які відбуваються в нашому жітті. ЦІ події я записую в літопісі. Згідно з кількох літопісів робиться Одне зведення (Звід). Я Складанний один з дере зводів. ВІН написаний давньослов'янською мовою и буде назіватісь Найдавнішім Київським зводу.

Чернець. Князь Ярослав Мудрий Створив и зберігає в Софії Київській свою бібліотеку - понад 500 книжок. Можливо, колись наші нащадки матімуть згоду їх Прочитати.

Учитель. Сьогодні Софія Київська - найдорогоцінніша пам'ятка НЕ ​​только для України, а й для Всього слов'янського світу. Вона багата язічніцькімі мотивами, Які повертаються людину в Епоха его предків, в першопріродность его Існування, роскріває побут та календарно-обрядових життя слов'ян, наших праотців. Неодноразово вороги руйнувалі нашу святиню, тому собор декілька разів реконструювався. Сьогодні ВІН лишь частково зберіг свой первісній вигляд. Софію взяла під охорону найвплівовіша міжнародна організація у справах для культури - ЮНЕСКО. Тому цею собор - пам'ятка СВІТОВОГО значення.

4. Художні ремесла Київської Русі.

Робота з картинами та ілюстраціямі

Екскурсовод. А тепер залішімо Верхнє Місто й роздівімося его околиці. Найжвавіше й найгомінкіше життя шумить на Подолі. Там, як ми Вже говорили, селян реміснікі: Кожум'яки, гончарі, ковалі ТОЩО. Значного розвитку досягло руське ремесло на Русі, тут більш нiж 60 ремiснічіх професій. У творах художнього ремесла особливо рельєфно віступають язічніцькі елементи - змійовікі, ДІАДЕМА, колти, браслети-наручі, підвіски-обереги, На всех їх разом з Християнсько сімволікою представлена ​​и поганська (дерево життя, скоморошьні танці и демонські ігрища, зображення фантастичних звірів и птахів та ін.

Давайте відвідаємо Найбільший ринок, де вірує Бурхливий торгівля, и побачимо, що ж предлагают київські умільці.

Золотар. Я - Золотар и володію різнімі технікамі ОБРОБКИ коштовно металів. Ось вироби, прікрашені технікою зерні, скані, перегород частої емалі. Назва "зернь" походити від слова зерно. Я роблю прикраси з кріхітніх металевих зерняток! Уявляєте, яка то праця - віготовіті вручну ті зернятка! Скань - це візерунки з найтоншіх скручених дротіків. Альо Найкраще в мене Виходять перегордчасті емалі. Я можу на площади завбільшкі, як зріз олівця, вмістіті зображення жіночої голівкі з діадемою и серіжкамі. Жіночі прикраси: Довгі срібні ланцюжки складного плетіння (завдовшки - 177см), что замікає двоголовій ящур, голови которого дівляться в Різні боки. Перша - ковтає вечірнє сонце, друга - зрігує Ранкова. Невелічкі жіночі колти, де напаяно около п'яти тисяч кілечок діаметром 0,06см, в кожному вмонтована зернятко 0,04см .. На восьми квадратних сантиметрах ювелір Зробив 120 золотих квіточок на тонкіх стеблінках.

Зброяр. Недорого! Добрі мечі, булави з бронзи, луки, наконечники спісів! А подівіться, скільки праці я доклалися, аби сделать кольчугу воїна! На неї вітрачено 600 метрів залізного дроту, з которого Зроблено 20 тис. кілець! Купуйте! Захищали наше місто и державу від лютіх ворогів, бережіть честь землі своєї!

Різьбяр. Вибирайте мій товар! Дивіться - вісь Різьблені дерев'яні скрині, шкатулки, прікрашені геометричність ромбами; люстеркі з змійовіднімі ручками, ножі, ложки, шахові фігурі, рами для вікон. Все з найкращих порід дерев! Все для Вашої зручності та краси!

Гончар. Різноманітні гончарні вироби! Для дому и для храмів. Гляньте, будь ласка, Які кольори! Глечики, горщики, горнята; миски, мисочки и блюдечка! Рослинні и тварінні візерунки. Чи не проходьте Повз мене! Купуйте!

5.Музичне мистецтво Давньоруська слов'ян.

Робота з картинами та ілюстраціямі

Екскурсовод. Пріслухайтесь уважний до ринкового багатоголосся - и ві почуєте звуки музики. Вона збірає вокруг себе дуже много людей. Тож давайте прієднаймося до цього гомінкого кола и познайомімося з талановитим виконавцями.

Скоморохи. Ми віступаємо на княжих дворах, на міськіх та ринкова майданах, святкових зібраннях. Серед нас є Танцюристи, фокусники, актори. Наші музики Грають на гуслях, сопілках, лютнях, гудках, арфах, флейтах, б'ють у бубни, Тарілки. Во время батьківщині та Громадського свят ми приносити людям радість и удовольствие.

Співець. А я можу Виконати для вас Білина, де ви почуєте про наших славетних героїв: Іллю Муромця, Добриню Микитич, Альоша Поповича. Проти з найбільшою радістю Виконаю пісню про Ярослава Мудрого, Котре є душею и тілом Нашої землі Руської, ее вірнім захисника й оберегом.

ІІІ. Заключний етап. Підсумок уроку.

Екскурсовод. Ось і закінчилась наша мандрівка вулицями стародавнього Києва - столицею Київської Русі. Розбудоване за часів Володимира Великого и Ярослава Мудрого, це місто стало живим свідком Нашої історії. Славетний місто Пожалуйста Неможливо не любити. Хай на все життя станут вам Заповітом слова найвідомішого київського опікуна - князя Ярослава Мудрого: "Майте любов между собою ... І, если будете жити в любові между собою, Бог буде у вас и підкоріть вам ворогів. І будете мирно жити. Если ж будете в ненавісті жити, у сварках и незлагодах, то загінете Самі и загубите землю батьків своих и дідів своих, Які здобулі ее працею своим великим ".

ІV. ПОВІДОМЛЕННЯ домашнього завдання.

Виконання творчих завдання діференційованого характеру

· Запішіть відомі прислів'я та приказки про Київ; прочитайте 1-2 народних казок, де вісвітлюється побут, праця та дозвілля - Спробуйте умовно Відтворити життя слов'янського народу.

· Складіть ПЕРЕЛІК літературно-мистецьких творів, проаналізуйте: - Які з них можна Віднести до християнського мотиву, а Які є проявити пережітків старої віри.

· За данімі "Повісті минулих літ" напишіть твір-мініатюру на тему: "Давній Київ часів правления Ярослава Мудрого".

· Намалюйте побачені мистецькі вироби, де зустрічаліся зооморфні та геоментічні зображення, які вам найбільше сподобалися.


Допоміжна література

1. Асєєв Ю.С. Розповіді про архітектурні скарби - К .: Радянська школа. - 1976. - 183 с.

2. Коляда А.І. Історія України. - К .: АСК. - 1997. - 160 с.

3. Повість временних літ. - М., Л .: Изд-во АН СРСР. - 1950. - 200 с.

4. Удовик С. Україна - історичні місця. - К .: Ваклер. 2005. - 93 с.

5. Юрій М.Ф. Історія Світової та вітчізняної культури. -К .: Дакор. - 2007. - 445 с.

6. Яковенко Н. Нарис історії України. - К .: Критика. - 2006. -582 с.

7. Ямпільська Т. Історія російської культури. - М .: Ексмо.- 2007. -832 с.