Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Російський цар Михайло Романов





Скачати 30.13 Kb.
Дата конвертації06.08.2019
Розмір30.13 Kb.
Типреферат

Московська Банківська Школа ЦБ РФ

реферат

Російський цар Михайло Романов

студентки групи 218

Шаверіной Олени

Москва 2002

Предки Михайла Федоровича, першого царя династії Романових, походили від молодшої гілки одного з найдавніших московських боярських родів. Засновником його традиційно вважається Андрій Іванович Кобила. Від молодшого сина боярина Федора Кішки і пішли Романови.

Боярин Федір Кішка був довіреною особою великого князя Василя I. Обережний політик і дипломат, він умів спритним поводженням і подарунками улагоджувати справи свого государя в Орді, не доводячи відносин до конфліктів.

До кінця XVI ст. з усіх нащадків Федора Кішки залишився лише Микита Романович з дітьми. Микита Романович і його син Федір активно брали участь у політичному житті при дворі царя Федора Івановича (1584-1598р.), Племінника Микити Романовича. Після смерті цього государя Микита Романович і Борис Годунов виявилися основними претендентами на престол.

Але зайняти російський престол було призначено лише онуку Микити Романовича - Михайлу Федоровичу. Це сталося в 1613р., Після довгих років Смути, що розорила і знекровила країну.

Вибори Земським собором нового царя були дуже бурхливими.

Сімнадцятирічний Михайло Федорович вінчався на царство влітку 1613р. Вінчав його царським вінцем казанський митрополит Єфрем.

М'якість і доброта нового царя, що відзначається джерелами того

часу, подавали простим людям надію, робили на них

гарне враження. Правда, все знали, що без бояр, їхньої ради

цар Михайло кроку не зможе зробити. Дійсно, цар Михайло передоручив всі справи Романовим, Черкаським, Салтиковим, Шереметєвим, Личаним, Рєпніним. Вони розпоряджалися всім, навіть "гребували" царем, а той дивився на всі їхні хитрості, витівки, неправдиві справи крізь пальці. При дворі панували облудність, хабарництво, користолюбство.

Джерела того часу повідомляють про страшне запустіння країни. Багато селищ були спалені, жителі їхній чи загинули, чи розбіглися. У хатах не можна ночувати від смороду - вони були забиті неприбраними трупами. Картини ці нагадують те, що відбувалося на Русі в пам'ятну лиху ніч «Батиєва перебування».

Багато селян, що залишилися в живих, закинули ріллю або розорювали набагато менше, ніж до Смути. Різко зросла кількість бобирів; в ряду повітів їх стало більше, ніж селян.

Положення в країні залишався ще довгий час таким. Нова влада починає вживати заходів. 24 травня 1613 року, ще до свого вінчання на царство, Михайло Федорович шле грамоту найбагатшим промисловцям Строгановим. І посилає до них А. И. Вельямінова взяти з їхніх вотчин грошовий дохід за минулий і

нинішній роки. Крім того, просити в борг грошей, хліба, риби, солі, сукон і інших товарів ратним людям для «християнського спокою і тиші».

Строгановими влади не обмежувалися. Такі ж грамоти розіслали по всіх містах. Багато хто не в силах були вносити гроші. І їх ставили на правеж «вкідивалі в тюрму». Збирачі і воєводи, як і розбійники чи литовці, грабували за допомогою військових загонів.

Поляки ніяк не хотіли визнавати Михайла Романова російським царем, грозили війною. Сперечалися і про обмін полоненими, про інші справи. Але врешті-решт уклали перемир'я на чотирнадцять з половиною років. По ньому військові дії припинялися. Польща одержала Смоленську землю, частину Північної землі. Відбувся обмін полоненими. Росія одержала перепочинок для улаштування землі. Але Владислав не відмовився від претензій на російський трон, і це загрожувало ускладненнями, в тому числі особисто царя Михайла.

Незабаром в Москву повернувся звільнений з полону патріарх Філарет (Федір Микитович Романов). Після прибуття в столицю, півтори тижні, єрусалимський патріарх Феофан, який прибув до Росії за милостинею, і російські ієрархи запропонували Філарету патріарший престол - «він гідний такого сану, особливо тому ж, що він був царський батько по плоті; так буде царству помогатель і будівельник, сірим захисник і ображеним предстатель ». Почалося двовладдя - молодого царя і навченого життям, досвідом патріарха Московського, і всея Русі, двох "великих государів", як їх іменували офіційні грамоти.

В управлінні державою разом з ними брали участь Боярська дума і Земський собор.

Сучасники повідомляють, що «великі государі» разом вислуховували доповіді по справах, виносили по них рішення, приймали послів, давали подвійні грамоти, подвійні дарунки. До приїзду Філарета молодим і недосвідченим, тихим і м'яким Михайлом вертіли, як хотіли, бояри-радники, часто люди малознаючі в справах управління, але егоїстичні і властолюбні. З появою царського батька деяким з них довелося піти в тінь. Царський батько, на відміну від сина, мав вдачу гордий, крутий, владний.

Філарет відав у повному обсязі церковними справами, тут він судив і рядив сам, повновладно й ієрархів, і рядову братію; тільки кримінальні справи по церковному відомству залишалися в компетенції світських, загальнодержавних установ. Другий "великий государ" вирішував, поряд з царем-сином, і земські справи. І тут він правил всім, так що і сам син його і слухався і боявся. Коли Михайло виїжджав з Москви, Філарет відав усіма справами. Під час таких поїздок батько і син пересилалися листами.

Старший Романов, людина честолюбний, все життя мріяв про велику владу, в свій час був вигнаний з царського палацу Годуновим, тепер, до старості, досяг все-таки заповітної мети: одержав вищу церковну владу, оскільки давно вже був пострижений; і влада світську, котру поділяв із сином-царем.

Непростим характером відрізнялася і царська матінка черниця Марфа Іванівна. Її деспотичность, норовлива упертість, безсумнівний і сильний вплив на сина позначилися на його особистій долі. Михайло Федорович дорослішав, і природно постало питання про одруження, тим самим - про продовження царського роду, зміцненні нової династії. Ще в 1616 році, коли йому виповнилося двадцять років, знайшли йому наречену - Марію Іванівну Хлопову, дочка незнатного дворянина. Її вже стали кликати царицею, дали нове ім'я - Анастасія.

Вирішальну роль зіграла мати. Вона жила у Вознесенському монастирі. Стариця Євнікія була з роду Салтикових.

Хлопову цар обрав на огляді наречених, влаштованому в палаці за старим звичаєм. Оголосив свою милість батьку і дядьку нареченої. Але поперек стала Марфа - черниця Євнікія налаштувала її проти. Салтикова боялися втратити вплив при царському дворі з появою Холопових.

Марію - Настасію вислали з палацу, в якому вже йшли приготування до весілля, до бабки на подвір'я.

Цар Михайло відчував до Холопової сильне почуття, тужив за нею, не погоджувався взяти іншу наречену. Мати ж не хотіла чути про дівицю, що так полюбив її син. Цар не мав сили протистояти матері.

З приїздом Філарета в нього з'явилася надія. Вплив Салтикових слабшав, хоча їх як і раніше підтримувала Марфа. Філарет ставився до них інакше, ніж його дружина. Михайло Федорович, що не забув обраницю свого серця, оголосив батьку, що жениться тільки на Холопової. Але Марфа заявила, що якщо син одружується на Холопової, то вона залишить його царство. І Михайло в черговий раз поступився матері.

Цар близько року тому одружився за порадою матері на княжни Марії Володимирівні Довгорукої. На наступний день після одруження вона занедужала, через три місяці померла. шлюб

виявився нещасливим.

Рік по тому цар знову одружився (29 січня 1626 року) на цей раз на Євдокії Лук'янівні Стрешневой.

Вона народила десять дітей; з них шість померли в ранньому віці; тільки четверо, в тому числі син і спадкоємець престолу Олексій Михайлович пережив батька.

Історики, що вивчають Росію XVII сторіччя, виділяють першу половину - від звільнення Москви до кінця правління Михайла і початку царювання його сина Олексія - як особливий етап. За три з половиною десятиліття відбулися суттєві зрушення. Перш за все у внутрішній політиці. Романови, батько і син, в основному продовжували політику своїх попередників у плані зміцнення позицій правлячого класу - бояр і дворян, їхніх прав на земельну власність і залежних від них людей, кріпаків і холопів.

З кінця десятих, особливо початку двадцятих років, тобто з умиренням "землі", укладенням договорів з Польщею і Швецією, наступив нарешті час спокою. Селяни повертаються до закинутих земель, відкривають нові ділянки, особливо на окраїнах - південніше - Оки і в Середньому Поволжі, Приуралля і Західного Сибіру.

Курс уряду царя Михайла на заселення нових земель давав плоди - розширення оранки, зростання доходів скарбниці, збагачення феодалів, світських і духовних. Але пожвавлення в сільському господарстві не супроводжувалося помітним поліпшенням агротехнічних прийомів. Звідси - часті неврожаї, недороди, голод, і не тільки в містах, війську, а й в селі. Часом така політика призводила до плачевних наслідків. Цар і влади виходили насамперед з інтересів скарбниці, держави, мало або зовсім не рахуючись з народом. Наприклад, на передодні російсько-польської війни за Смоленськ (1632 - 1634 роки), за їх вказівкою великі партії зерна продали закордон. Отримавши за це гроші, використовували їх на покупку зброї, боєприпасів.

У самій же Росії - траплялися неврожайні роки, і ціни на хліб сильно зросли - запасів в країні не виявилося. Те ж відбувалося пізніше.

Як і в XVI столітті, верхівку служивого класу при особі царської складали думні чини - бояри, окольничі, думні дворяни і думні дяки. За ними йшли чини московські - сокольники

стряпчі, дворяни московські, мешканці. Ті й інші виконували доручення царя - служили йому як помічники в найважливіших справах. У Боярської думи очолювали накази і посольства в закордонні країни, в містах і полках. Ці посади - для найбільш породних, знатних людей, царських вельмож, які у царя «в Думі живуть». Менш знатна служива людина виконувала обов'язки пристава - наказового, посольського й іншого.

Цар і влади йшли назустріч побажанням знаті і рядового дворянства. Вельможі, в тому числі царські родичі, одержували з їхніх рук чималу кількість землі і селян, перш за все з фонду державних і палацових земель. Наприклад, боярину І. Н. Романову, дядька царя Михайла, подарували целую Верховську волость у Галицькому повіті, князю Ф. І. Мстиславського - Ветлужську волость. Відбувалося це з року в рік, і розміри фонду танули. Перелякані таким ходом справи, цар і його радники заборонили роздавати землі з палацових володінь (указ 1627 року). Але вже в наступному десятилітті роздачі відновилися.

Дворян, столичних і повітових, цар і влади теж не обійшли своєю увагою. Їм давали земельні ділянки, зазвичай невеликі за розмірами: з нагоди сходження на престол Михайла Федоровича (роздачі 1613-1614 років), за участь у військових діях проти королевича Владислава (1619-1629 роки) і т. Д. До кінця першої чверті сторіччя в центрі держави, по суті, зникли державні землі - перейшли до приватних власників-поміщиків.

Фортечний порядок встановлювався в Поволжі.Тут поряд з російськими боярами і дворянами, ієрархами церкви і монастирями, захоплювала селянські двори і місцева знать - татарські і мордовські мурзи, башкирські, марійські і чуваські тархани, старшини і сотники. Їх залучали на військову службу, платили їм, крім земельного, і грошову платню. Цей курс царя і патріарха, їхніх радників доповнювався насадженням православ'я серед неросійських феодалів. Тим самим вони поповнювали ряди російського дворянства. Тих з мурз, Тарханов та інших, котрі не хрестилися, позбавляли і землі, і селян, переводили в податкові стану.

Політика царської влади у відношенні селян мало ясно обкреслену продворянську спрямованість. Багато десятків тисяч державних і палацових селян перевели в кріпосну залежність від поміщиків і вотчинників. заорювання

селян зменшувалася, побори збільшувалися. Багато з них переходили на положення бобирів, у яких ні кола, ні двора, щоб не платити податки або вносити в зменшеному розмірі. Надходили в холопи до багатих власників.

На місцях державних селян, «ясачних» (з башкир, татар та інших неросійських людей), грабували воєводи з помічниками, поневолювали свої ж односельці, одноплемінники. Влада намагалася заборонити поневолювання ясачних людей, що платили в скарбницю податі хутрами і медом, хлібом і грошима. Але і тут закони зневажалися.

Селяни нерідко відмовлялися платити податки в казну, вносити побори своїм панам. Багато бігли на околиці. Піднімалися на повстання російські і татари, башкири і марі, чуваші і удмурти. Влада посилали проти них військові загони, придушували їх протест. Під час Смоленської війни козаки і селяни громили поміщицькі маєтки в багатьох повітах - західних, південно-західних і південних. До них приєднувалися солдати, які втекли з армії Шейна. Вступали вони в бої і з польсько-литовськими військами. Цар і бояри посилали своїх представників з дворян - для умовлянь. Повстанці, яких вони закликали йти під Смоленськ для боротьби з поляками, їх не слухали. Але закінчення війни, укладення миру означали і кінець повстанського руху.

Стосовно міст уряд Романових проводило лінію на підтримку ремесла, промислового виробництва, торгівлі. У правлінні Михайла Федоровича в Росії нараховувалося двісті п'ятдесят і чотири міста, чисельність міського населення зросла на шістдесят відсотків. Розвивалася внутрішня торгівля. Заможних купців влади зараховували в корпорації. Незабаром після воцаріння Михайло Федорович особливою жалуваною грамотою звільнив гостей і членів Вітальні сотні від посадского тягла (внесення податків і зборів, виконання повинностей); судити їх тепер стали тільки сам цар, його казначий, а не воєводи і наказові люди, як було до цього. Ці купці могли мати вотчини, їздити для торгівлі за кордон. Права і привілеї вони повинні були оплачувати виконанням доручень скарбниці: торгувати казенними товарами, керувати роботою шинків, митниць, державних підприємств і тим самим виконувати доходи скарбниці.

З 20 - 30-х років в Росії з'являються мануфактури - порівняно великі заводи, фабрики з поділом праці працівників за спеціальностями, із застосуванням механізмів на водної енергії. В першу чергу будували нові мануфактури або

прилаштовували старі для нестатків палацу й армії. Ці зміни торкнулися гарматного двору (лиття знарядь, дзвонів), Збройової палати (виготовлення легкої зброї, вогнепальної та холодної), Хамовного двору, Царської і Царициной майстерень палат (ткацтво, полив виробів). На мануфактурах, заснованих купцями, іноземними та російськими, виготовляли канати (канатні двори в Архангельську, Холмогорах, Вологді) і скло (Духанинський завод, заснований Е. Койєтом зі Швеції), виплавляли залізо і мідь. Російський багатий гість Н. А. Светешников добував сіль на варницах у подільському повіті, в Жигулях, у Солі Камськой.

Бичем міського життя при Михайлові став бурхливе зростання числа так званих білих слобод. Впливові вельможі, великі монастирі одержували на посадах двори ( «місця») і цілі слободи, заселяли їх своїми людьми, і вони займалися ремеслом, торгівлею. Виступали конкурентами посадских тяглецов з "чорних" сотень і слобод. Але якщо «чернослободи" платили податі, виконували різні повинності, то «беломестцев» від них звільняли. Той же І. Н. Романов, царський дядько, до кінця правління племінника мав таких триста двадцять дворів у вісімнадцяти містах. Вони приносили йому чималий дохід. Але не давали його в скарбницю. Більш того, послаблювали посадский світ. І «чернослободци» постійно вимагали ліквідації «беломестних" слобод і дворів.

Питання вдалося вирішити тільки після повстання в Москві 1648 року ( "соляний бунт») і прийняття Соборного укладення в ході «посадского будови» 1649-1652 років.

Більшою поступливістю відрізнялася політика уряду Михайла Федоровича стосовно російських великих купців, які вели торгівлю з закордоном. Влада не дозволяли транзитну торгівлю іноземних купців через територію Росії з Іраном, Китаєм. Чи не пускали їх до Сибіру. Але ті порушували обмеження на торговельні операції в Європейській Росії. Тільки після смерті царя Михайла влади пішли на скасування безмитної торгівлі іноземців (указ 1 липня 1646 року).

Підсумком політики "великих государів", а також, що важливіше, об'єктивних процесів, сильно прискорених Смутою, стало подальше відтискування знатного боярства, висування нової, малопородной знаті, близької до царської родини, правлячій верхівці.

Ці «худі» люди тіснили бояр у Думі, наказах і інших важливих місцях. Вони, не мудруючи лукаво, виходили з простого принципу: всяк великий і малий живе государевим платнею. на

авансцену усе більше висувалося дворянство, яке стало правлячим класом саме в XVII столітті. Вони грали все більшу роль в центральному і місцевому управлінні.

Монархія в Росії зміцнювалася. Вона, правда, залишалася станово-представницької - царю, крім Боярської думи з її функціями вищої законодавчої і виконавчої влади, допомагали в справах керування Земські собори, роль яких в перше десятиліття після обрання Михайла сильно зросла. Але поступово їхнє значення зменшувалося; з 1622 року, через три роки після повернення Філарета з полону, їх, при потуранні патріарха, перестали скликати регулярно.

Інтереси самодержавства, феодальної знаті, що зростає вплив наказовийбюрократії стояли на першому місці. Найважливіші державні справи вирішувалися в рамках Ближній думи з чотирьох бояр (І. Н. Романов, І. Б. Черкаський, Б. М. Ликов, М. Б. Шеїн), а Велику думу усували від їх розгляду. Земські собори і Боярська дума відновили свій вплив після смерті Філарета.

Як і раніше росло значення наказів у центрі і воєвод на місцях. З'явилися перші спроби упорядкування, централізація громіздкої наказової системи. Велика кількість наказів, нерозмежованість, переплетення їх функцій сильно ускладнювали управління державою. Тому пішли по шляху простому: кілька наказів віддавали в руки одного «судді», начальника. Ось такими були бояри І. Б. Черкаський, племінник Філарета, і Ф. І. Шереметьєв, його ж зять (він сам і батько Черкаського були одружені на сестрах Філарета). На місцях з'явилися так звані розряди; воєводи, що очолили їх, керували декількома повітами кожен. Це була округу - попередники петровських губерній. Служиві люди кожного такого округу складали військовий корпус.

Велика увага цар і центральні установи приділяли армії. За списком 1631 року одні дворянські полки включали сорок тисяч чоловік. Крім того, були стрільці, городові козаки, іррегулярна кіннота з башкирів і калмиків. На утримання армії влади виділяли до трьох мільйонів рубежів за курсом кінця XIX століття.

За царя Михайла з'явилися полки іноземного ладу - солдатські, драгунські, рейтарские. Перехід до регулярної армії, що він знаменували, почався з 1630 року перед російсько-польською війною. Склали статут для навчання іноземному ладу ратних людей. Більшість їх під час Смоленської війни

становили російські воїни

Не можна не відзначити один безсумнівний успіх у зовнішній політиці двох "великих государів", які відіграли велику роль у долі Росії: швидке просування в Сибір. Почалося воно раніше, ще з кінця XV століття. Новий етап в цьому процесі - похід Єрмака і царських воєвод сторіччя. У перший половині XVII століття просування це продовжувалося. Великі простори за Уралом, де жили "человеци незнані», включалися до складу Російської держави.

До початку правління росіяни землепроходци освоювали землі вже в районі Єнісею. Тут вони заснували Єнісейськ (1619 рік); потім далі на сході - Усть-Кут (1631 рік), Якутськ (1632 рік). У тридцятих роках вийшли до усть рік Лена, Яна, Індігірка, Оленек; в сорокових - обстежували землі в басейнах Алазеи, Колими, Чаунской губи. Всього три роки після смерті царя Михайла устюжские і холмогорские купці Усови, Попов, козак Дежнев пропливли по протоці, що розділяла Азію і Америку, пізніше, три чверті століття тому, заново "відкритому" Берингом.

У Сибіру з'являлися російські люди. Налагоджували контакти з місцевими жителями, почали видобуток корисних копалин (солі в Якутії, заліза в Ніці).

Культура часу Михайла Федоровича і Філарета, залишаючись багато в чому традиціоналістської, зазнала все ж, як і політичне, господарське життя, деякі зрушення. З'являлися новації, які, в комплексі з іншими факторами розвитку, дозволяють говорити про XVII столітті як епох початку нової історії Росії. Якщо в господарстві з'являються нові зав'язі, елементи буржуазних відносин, державно-політичному плані - розквіт, хоча б тимчасовий, станово-представницького початку в особі Земських соборів, то в культурному житті - це початок демократизації, посилення західного впливу. У ряді випадків елементи нового виражені ще слабко, але за ними майбутнє.

Смута «виштовхнула» до активної діяльності великі маси людей, і вони виявляли себе і в справі порятунку Вітчизни і його відновлення, і в політичному житті, і в культурі. Якщо в попередні століття головним суб'єктом культурного, духовного життя були представники Церкви, то в XVII столітті висувається ціла плеяда майстрів із середовища дворян, наказових людей, посадского стану. Будучи людьми віруючими, звичайно, вони більше схилялися до світських творів, мотивам. вони

цікавилися не тільки житіями святих, але і переживаннями, внутрішнім світом звичайних людей, мирян. Тим самим церковний традиціоналізм в культурі доповнювався світськими сюжетами, прагненнями.

Усе ширше поширювалася грамотність. Читання, лист, рахункову премудрість передавали учням священики, дяки, посадські грамотії, майданні піддячі; по всій Росії трудилися десятки, сотні таких вчителів. Багато книг видавав московський Друкований двір. Серед них - буквар Василя Бурцева (перше видання - 1634 рік, потім - кілька перевидань), що коштував всього одну копійку. Його тираж - кілька тисяч примірників, для того часу чималий. З'явилися і інші книги. У бібліотеці Михайла, крім духовних (їх - більшість, монарх був дуже богомольний), були твори Аристотеля, «Про Троїцькому облоговому сидінні» (про облогу Троїце-Сергієва монастиря поляками в роки Смути) та інші.

Потрібно сказати, в Смуту друкована справа була, як і багато іншого, зруйновано. Згорів Друкарський двір з усіма типографськими пристосуваннями. Деякі майстри, що залишилися в живих, розійшлися по різних містах. Указом Михайла повернули "хитрих людей" (майстрів-друкарів) - Н. Ф. Фофанова з Нижнього Новгорода і його товаришів. Архімандриту Діонісію і келарю А. Паліцину государева грамота указала виділити учених старців "для виправлення книг службових і Потребника» - очищення їх від помилок, що нагромадилися "від часу блаженного князя Володимира до сих пір». Зокрема, «книга Потребник в Москві і по всій Руській землі в перекладах відрізняється і від нерозумних переписувачів у багатьох місцях не виправлена; в передмістях і по украинам, що біля іновірних земель, від невігластва у священиків звичай задавнив і безчестя укоренилися »(тут в грамоті приводяться слова Троїцького старця Арсенія і попа Івана із села Клементьєва). Перевіряти і виправляти книги доручили тим же Діонісію, Арсенію, Іванові "і іншим духовним і розумним старцям, яким справді відомо книжкове навчання, граматику і риторику знають».

Наведені дані говорять про те, що в країні, незважаючи на потрясіння Смутного часу, були і люди, які знали добре "книжкове навчання", і ті, хто вмів це цінувати (в даному випадку - правлячі верхи на чолі з молодим монархом).Робота з виправлення богослужбових книг, проведена при царі Олексії і

патріарха Никона, замислювалися при їхніх попередниках - царі Михайлові і патріарху Філареті. Чи була вона проведена в повному або неповному обсязі - невідомо. У всякому разі, друкарня відновила друкування книг.

Друкарський двір до кінця правління першого Романова - велике на той час підприємство: понад півтора десятка працівників різних спеціальностей (редактори-справщики, коректори, складачі, друкарі, художники), більш десятка верстатів і інше друкарське обладнання. До 1648 року, через три роки після смерті Михайла, в друкарні зберігалося близько одинадцяти з половиною тисяч примірників різних книг.

Помітно просунулися російські люди в накопиченні наукових знань, технічних навичок. Успішно працювали вони в металообробці, ливарній справі. Так, російський майстер в 1615 році виготовив першу гармату з гвинтовою нарізкою. Робили і нарізні рушниці (3пищалі винтовальние "). «Бойові годинник» на Спаській башті Московського Кремля зробили устюжские ковалі селяни Вирачевих - Ждан (дід), Шумила (батько) і Олексій (онук); прект підготував англієць Христофор Галлоуей.

Російські майстри робили водяні двигуни для мануфактур. «Книга сошного листи» (1628 - 1629 роки) дає вказівки про способи виміру земельних площ; "Розпис" початку XVII століття - про установку труб для підйому з різних глибин соляного розчину. Існували посібника з виготовлення фарб, оліфи, левкасу, чорнила; травники, лікарські порадники. Географічні пізнання російські люди черпали з "Нового креслення" (1627 рік) - карти земель між Доном і Дніпром; «Книги Великому кресленню" (1627 рік - список міст і відстаней між ними). А "землепроходци» і «мореплавці» в першій половині століття пройшли весь Східний Сибір, Забайкалля, вийшли до Тихого океану. Опис великих просторів, їх креслення вони надсилали в Москву. А в статейних списках російські посли, їхні помічники подавали відомості про іноземні держави. Цар Михайло, Посольський наказ відправляли досить багато посольств до государів ближніх і далеких країн - з повідомленнями про сходження на престол, пропозиціями про союз, світ, сватання (наприклад, про одруження принца Вольдемара Датського на дочці Михайла Федоровича Ірині) і т. Д.

З нагоди воцаріння Михайла Романова склали "грамоту затверджену", "Новий літописець» (1630 рік) та інші пам'ятки. У них прославляються Михайло і Філарет, обгрунтовуються права

Романових на престол. Ті ж ідеї розвивають деякі повісті і сказання про Неясний час.

Зусиллями влади послесмутной пори відновляється, у міру ліквідації розрухи, будівництво в Москві та інших містах. Упорядковуються кремлівські стіни і вежі; одна з них, Спаська, одержує шатрове покриття і змінює свій суворий фортечний вигляд на парадний, урочистий, ошатний. У підмосковній царській садибі зводять церква Покрова - на честь визволення Росії від іноземців-загарбників. Храм під тією ж назвою будує Д. М. Пожарський у своєму Медветкове під Москвою. Чудові шатрові будівлі з'являються в Нижньому Новгороді, Угличі. Всі вони відрізняються ошатністю декоративного оздоблення, добірністю, стрункістю пропорцій.

Мальовничість і ошатність характерні і для житлових будівель. Перш за все в цьому плані слід зазначити кремлівські царські тереми (архітектори А. Константинов, Б. Огурцов, Т. Шарутин, Л. Ушаков; 1635 - 1636 роки). Фасади Теремного палацу прикрашені яскравими кольоровими кахлями, різьбленим білим каменем. Покритий він золоченим дахом, оточений декількома золотоглавими церківками - придворними, "домашніми". Настільки ж барвисто і внутрішнє оздоблення палацу.

З 1643 року розпочинається розширення патріаршого двору в Московському Кремлі. У різних містах будують п'ятиголові собори.

В цілому в архітектуру того часу все рішучіше проникають світські реалістичні риси, прагнення до декоративності, обробці деталей.

Те ж відноситься до живопису. Ікони Строгановской школи, фрески в храмах, гравюри, мініатюри - у всіх цих жанрах, в тій чи іншій мірі, присутні елементи нового.

Найчастіше неможливо говорити про політика уряду "двох государів» в області культурного життя, однак можна відзначити, що в ряді випадків їх увагу, схвалення просліджується при складанні деяких літературних, історичних пам'яток, в будівництві культових і палацових будівель, їх вплив на залучення до роботи тих чи інших майстрів (тих же Вирачевих при відновленні Спаськ вежі в Кремлі).

У культурі часу Михайла в Росії було зроблено чимало - і в продовженні старих традицій, і в розробці нових ідей, підходів.

Час тривалого царювання Михайла Федоровича (1613 - 1645 роки) відзначено першими кроками у відновленні Росії

після півтори десятилітньої Смути і воєн. Піклуючись про зміцнення влади на місцях, цар увів нову систему управління - воєводської. При ньому скликалися Земські Собори, основні політичні питання він вирішував разом з думою. Поряд зі звичним дворянським ополченням стали з'являтися полки нового ладу - попередники регулярної армії.

В історії Михайло Федорович залишився як лагідний, легко піддається впливу свого оточення монарх. Звичайно всі успіхи його царювання відносять на рахунок енергійного патріарха Філарета. Але останні двадцять років Михайло правил сам, і ці роки по важливості і складності рішення державних справ мало чим відрізнялися від попередніх.

Уклад царського побуту майже не змінився в порівнянні з часами колишніх царів. Велике місце тут займали церква і вихованню дітей. Михайло Федорович і його син Олексій були релігійними людьми, і для них природним було жити за законами віри. Члени царської родини вважали своїм обов'язком щоденне відвідування богослужінь, суворе дотримання встановлених обрядів, поїздки на прощу.

До кінця життя царя Михайла, залишився лише один спадкоємець - Олексій. Він і змінив померлого царя на престолі.

________________________________15_________________________