Сьогунат як система державного управління в Японії: від становлення до падіння

Нестабільність правового становища відрізняла фактично всі міські верстви. Юридичні і фактичні переваги самурайства не рятували навіть найвищі його шари від репресивних заходів сьогунату. Загальний кризовий стан вищого стану призвело до активного розмивання його нижнього рівня - служивого самурайства, поповнювати тепер ряди декласованих елементів і нового шару осіб «вільних професій».

Міське населення становили вищі верстви військово-феодалів-ного дворянства, самураї-землевласники, які живуть в місті, слу-житлове самурайство, торговці, ремісники, монахи численний-них буддійських монастирів і синтоїстських храмів, батьківщини і про-чие декласовані елементи, селяни, які оселилися на го-родских околицях.

У зв'язку з розвитком міст удосконалювалася культура.

Культура Японії епохи розвинених феодальних відносин об'єд-нила в собі різнорідні, фактично важко сумісні явле-ня - елементи культур придворної хейанской аристократії і військово-феодального дворянства. За час, що минув з заво-Еван державної влади військовим станом, моральні та естетичні ідеали самурайства зазнали суттєва зміна.

Культ мужньої сили і подвигу, продовжував існувати, але аскетизм і сувора простота побуту, характерна для періоду становлення системи сьогунату, вже не відповідали уявленням і вимогам добився безроздільного панування в країні військового дворянства. Все звіт-лівее виявляється тяга до розкоші, до витонченої, витонченої естетики життя, колишньої раніше предметом осуду і навіть презирства.

Чималий вплив на формування естетичних принципів цієї епохи справила дзенських чернецтво, буддійські монастирі, багато з яких були тоді культурними, просвітницькими центрами [16, с.62].

Якщо раніше головним у сприйнятті людини була переважна його бескрай-ність світобудови, в якому він відчував себе піщинкою, то нове бачення світу давало йому більш конкретно-відчутні, наближений-ні до щоденної життєвій практиці орієнтири. Це Вира-тулилося в прагненні відобразити багатство, красу і невичерпну різноманітність світу в творчій, творчої діяльності людини - архітектурі житла, саду, прикладному мистецтві і т. Д.

Важливою рисою нового естетичного ідеалу стало вміння бачити прекрасне в малому, самому повсякденному і повсякденному, цінувати не зовнішню і помітну яскравість, а приглушену красу простоти, складову, згідно з цими уявленнями, внутрен нюю сутність предметів.

Цей новий етап у розвитку японської культури середньовіччя характеризувався участю більш широких, ніж раніше, соціальних верств, не тільки аристократії і самурайства, а й дзенського чернецтва, свого роду інтелігенції, духовної верхівки військового дворянства, а також городян і селянства. Саме останні внесли в естетичну систему Муромати живителем-ву струмінь демократичного початку, який відкрив піднесеність і натхненність в простій життєвій діяльності людини [27, с. 67]. Одноманітність і стійкість загальних принципів зробили можли-ним як синтез різноманітних мистецтв, так і їх стильова єдність.

Найбільш яскраво свідоцтва нового світогляду прояви-лися в архітектурі та мистецтві конструювання садів.

Таким чином, все, це свідчило про відкритість міста і високому рівні мобільності населення та інтенсивному розвитку культури.

2.3. Політична криза системи сьогунату Токугава.

Гостре невдоволення різних соціальних верств і класів ре-жимом сьогунату виражалося в селянських повстаннях, міських «рисових бунти», в участі в збройних виступах представників торговельної та зароджувалася промислової бур-жуазіі і навіть представників правлячого самурайського сосло-вия. Це була та соціальна сила, яка постійно розхитуючи-ла режим сьогунату і призвела на початку XIX ст. до глибокого полі-тичного кризи.

Одним з великих антиурядових виступів було повстання Осио Хейхатіро (1794--1837) в Осака в 1837 р Осио належав до самурайського стану і займав долж-ність начальника міської варти. Почався в окрузі голо-дом скористалися торговці рисом, накрутили ціни. Осио звернувся до чиновників сьогунату з вимогою покарати тор-говцев-багатіїв, що розв'язали спекуляцію. Отримавши відмову, Осио розпродав своє майно, в тому числі фамільну бібліотеку з рідкісними, цінними рукописами і книгами, і, купивши рис на ви-доручень гроші, роздав його міському населенню.

Осио і його прихильники розіслали відозву до народу і про-кламаціі в 33 адміністративних пункту Осакського і сусідніх провінцій - Сецу, Каваті, Харима, Ідзумі.

17 лютого 1837 р триста озброєних повстанців відкрили склади багатіїв і почали роздавати рис. У місті захоплювали і палили багаті квартали, будинки лихварів, оптовиків - рісоторговцев, в тому числі були спалені будинки і склади двох впли-ності фірм, вже в той час об'єднували торгову і про-промислову діяльність - Міцуї і Коноіке [13, c. 135]. У повстанні, передчасно розкритому і пригніченому, не встигли взяти участь селянські загони, які йшли на допомогу в Осака з навколишніх провінцій.

Повстання Осио викликало широку відповідь хвилю в самих різних районах країни.

Наростання селянських і міських бунтів по всій Цент-ральної Японії після повстання 1837 р підрив економіки і політичної стабільності можуть пояснити нову спробу се-гуната зміцнити феодальні порядки.

Здійснював введення реформ будинок Мідзуно, після відставки Мацудайра Саданобу фактично керував політикою сьогунату протягом 30 років. У 1834 р енергійний представник цього будинку Мідзуно Тадакуні зайняв пост члена Ради старійшин (родзю), а після смерті сьогуна Іенарі в 1841 р отримав поч-ти необмежені повноваження правителя при новому сегуне Іеёсі (1838--1853).

Реформи Мідзуно Тадакуні в значній їх частині з'явилися повторною спробою здійснити заходи Мацудайра Са-данобу по зміцненню економічного становища самурайства і підняття її престижу.

Найбільший ефект мало дати серйозне ограни-чення діяльності торгово-лихварського капіталу - указ про розпуск грудня 1841 р монопольних гільдій кабунакама [17, с. 37]. Однак за тривалий час існування ці організації придбали таку економічну міць і вплив, що сьогунат виявився не в змозі добитися реформами будь-яких ре-зультатів.

Спроба ліквідувати відсотки на борги самурайства у торговців рисом викликали такий вибух невдоволення з сторо-ни торговців і лихварів, що Мідзуно Тадакуні у вересні 1842 був змушений піти у відставку, а ліквідація кабунакама була офіційно скасована в 1851 р Крах третьої спроби реформ, що мали на меті зміцнити ФЕО-дальній лад, свідчив про подальше ослаблення по-зіцій класу феодалів і неухильне зростання активності Бурже-азних шарів.

Відхід значної частини феодалів від підтримки токугавского режиму визначався також невдачами у внутрішній по-літики сьогунату, що спиралася на систему регламентації, і фак-тичні катастрофою політики ізоляції. «Закриття» країни консервували найбільш застійні форми феодальних відносин і призвело до відставання Японії від європейських країн, але не могло припинити розвиток продуктивних сил, товар-но-грошових відносин, хоча певною мірою і загальмувало цей процес. В умовах внутрішньої кризи всієї феодальної системи токугавского сьогунату почастішали спроби візитів європейських і американських військових кораблів до японських бе-регам.

31 березня 1854 року в Канагава (Йокогама) був підписаний перший японо-американський договір. Американські кораблі отримали право заходу в порти Симода (п-ів Ідзу) і Хакодате, де на гроші або в обмін на товари за посередництвом сьогунського чи-чиновниками могли купувати продовольство, воду, вугілля та інші товари. Договір, підписаний в Канагава, що не був торговим угодою, і американці наполягали на укладенні ще од-ного за зразком американо-китайського договору 1844 р 14 ок-тября 1854 був підписаний англо-японський договір, повторюю-щий основні положення Канагавского [ 4, с. 67].

Договір між Росією і Японією був підписаний 7 лютого 1855 року в Симода. Кордон було проведено між островами Уруп і Ітуруп, однак питання про Сахаліні залишився недозволена-ним, острів залишався у спільному володінні обох країн.

Підписані в 1856--1857 рр. два голландсько-японських дого-злодія оформили встановлення консульської юрисдикції для гол-ландцев, введення мит в розмірі 35% від вар-тості товару, відкриття для торгівлі порту Нагасакі і т. д.

7 серпня 1858 року в Едо був підписаний договір про торгівлю і мореплавання між Росією і Японією діяв до 1895 р .. Торгова угода забезпечив російським право екстериторіальності, найбільшого сприяння та інші привілеї. Однак, російсько-японський трактат не мав статей посередництва і надання Японії судів і озброєнь.

Ціла серія так званих договори ансей укладених Японією з західними країнами в 1854 - 1858 рр. завершили тривалу ізоляцію країни і в той же час стали кордоном нового періоду - перетворення її в залежну державу.

Якщо в перші роки після відкриття країни опозиційні уряду сили лише формувалися і охоплювали головним чином різноманітні верстви правлячого класу, то висновок дог7овора стало поштовхом до розширення соціальної бази та активізації всього руху.

Селянські повстання і міські бунти розхитали токугавского феодальний лад. Перемога дворянсько-буржуазного блоку південних феодальних князівств стала можливою лише завдяки расширявшейся і наростала селянській війні, пара-поклику основні економічні та політичні центри систе-ми сьогунату. Але поряд з найбіднішим селянством і місто-ським плебсом у виступах брали участь і багаті кресть-яне, мали землю, експлуатували безземельних бідняків, змикається за своїми інтересами з представниками торгово-лихварського капіталу.

Таким чином, політика ізоляції яку вітав Сегунат Токугава прищепила до того, що багато феодали перестали підтримувати цей режим, що в подальшому могло призвести до краху Сегуната.

висновок

Японія потужна як в політичному, так і в економічному плані країна, пройшла своєрідний шлях розвитку.

З XII століття в Японії піднявся Камакурского сегунат, для якого було характерно двовладдя. У цей період відбулося зміцнення громади, розвивалися товарно-грошові відносини. Феодали експлуатували селян, що призводило до хвилювань. Камакурского сегунат був позбавлений влади.

У 1333 році було створено уряд Кемму під владою Годайго. У цей період проголошується політична формула нового режиму: «Єднання придворних аристократів і самураїв».

1336 року до влади приходить будинок Асикага, який став іменуватися сьогунатом Муромати. Це період посилення феодалів і зміцнення їх впливу на політику країни. Під час сьогунату Муроматі стали активно розвиватися селянські виступи, які в поєднанні з міжусобними війнами, створили загрозу існування феодалів. Все це призвело до необхідності об'єднання країни. Кілька впливових династій намагалися об'єднати під своєю владою країну, але лише однією з них це вдалося. Це династія Токугава, яка надовго закріпила своє становище в країні. Саме в цей період було проведено велику кількість реформ. Мета сегунов Токугава створення і збереження стабільного і соціального порядку, заснованого на пануванні військово-дворянського стану. В цей же час відбулося відкриття міста, і інтенсивний розвиток культури.

Але токугавского уряд наполегливо зберігало режим ізоляції країни від інших країн.Будь-яке нововведення розглядалося ним як загроза стабільності існуючого феодального ладу. Що в подальшому призвело до політичної кризи системи сьогунату Токугави, і в подальшому могло призвести до краху сьогунату.

література

1. Васильєв Л.С. Історія Сходу. М., «Вища школа», 1998..

2. Власов В. В. Японія. М., «Наука», 1991.

3. Виборнова В.Я. Японія. Регіональна структура економіки. М., «Наука», 2001.

4. Гальперін А. Л. Англо-японський союз. М., «Владос», 1996..

5. Родрігес А.М. Нова історія країн Азії і Африки. М., «Владос» 2001.

6. Горегляд В. Н, Щоденники і есе в японській літературі XIII ст. М.,
«Наука», 1999;

7. Гольдберг Д. І. Нарис історії робітничого і соціалістичного
руху в Японії в 1868--1908 рр. М .: «Политиздат», 1993.

8. Григор'єва Т.П. Японська художня традиція. М .: «Шкільна
Преса », 1995.

9. Григор'єва Т.П. Японська література XIX століття. М .: «Думка», 1998..

10. Григор'єва Т. П., Логунова В. В. Японська література. Короткий нарис. М .: «поліграми», 2001.

11. Грішелева Л.Д. Формування японської національної культури:
кінець XVI - початок XX ст. , 2002.

12. громковской Л. Л. Внутрішня і зовнішня полтіка Японії в XV-XIX
ст. М.: «Інтерпракс», 1998..

13. Долгоруков П. Д. Економіка Японії: підйом або зростання
нестійкості? М .: «Вища школа», 1999.

14. Жуков Є. М. Історія Японії. Короткий нарис. М.: «Профиздат», 2004.

15. Жуков Є. М. полтіка Хідейосі щодо селянства // АН СРСР. Серія «Історія філософії». М .: «Статистика», 1996..

16. Ігнатович А.Н. Буддизм в Японії. М .: «Наука», 1993.

17. Искендеров А.А. Історія Японії 1800 - 1945. М .: «Наука», 1995.

18. Кін. Д. Японці відкривають Європу. 1720-1830. М .: «Думка», 1998..

19. Григор'єва Т.П. Японська література XIX ст. М .: «Думка», 1990..

20. Конрад Н.И. Японська література і театр. Л .: «Проспект», 2003.

21. Кузнєцов Ю.Д. Соціально-класова структура Японії. М .:
«Владос», 2002..

22. Кузнєцов Ю.Д., Новицька Г.Б., Сиріцин І.М. Історія Японії. М .:
«Вища школа», 1999.

23. Куков Е. М. Історія Японії. Короткий нарис. М .: «Інтерпракс», 1992.

24. Искендеров А.А. Феодальний місто Японії. М .: «Нота Бен», 1987.

25. Ларіна Н. Г. Японський театр Но. М .: «Профиздат», 1999.

26. Маркарян С. Б. Сільськогосподарська кооперація Японії. М .:
«Статистика», 2000..

27. Новицька Г. Б. По Японії. М .: «Наука», 1997.

28. Попов К.М. Земельна реформа і аграрні відносини в Японії. М .: «Прогрес», 1993.

29. Нікітіна М.І. Художня культура Японії в ХУІ-ХУШ
століттях. М .: «Владос», 2002..

30. Пжінарін А.Л. Японія у світовій політики. М .: «Ліцей», 1998..

Додаток 1

Тезауріс

Сьогун - титул верховного військового правителя країни.

Сегунат - вища форма правління в Японії має структуру військової диктатури і характерна для XII XIX ст.

Самурай - член військово - феодального стану, а також його світської верхівки.

Сеен - велике приватно - феодальне землеволодіння.

Дзіто - сегунской адміністратор - «земельний глава.

Хатамото - васали сьогуна і удільних князів.

«Провінціали» - феодали, що живуть в провінціях і є васалами військових губернаторів.

Ікко - буддійська секта, яка дотримувалася думки, що для порятунку душі не обов'язково відмовлятися від мирських благ.

Ненгу - рисова рента, яка виступає основною формою повинностей при оренді землі.

Додаток 2

династія Токугава