Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Уряд Польщі у вигнанні





Скачати 14.85 Kb.
Дата конвертації10.09.2018
Розмір14.85 Kb.
Типреферат



план
Вступ
1 Історія
1.1 Французький етап (вересень 1939 - червень 1940 року)
1.2 Лондонський етап (з червня 1940 року)
1.3 Післявоєнний час (1945-1990 роки)

2 Прем'єр-міністри Уряду Республіки Польща у вигнанні (1939-1990 роки)


Вступ

Уряд Польщі у вигнанні (пол. Rząd RP na uchodźstwie) - уряд Республіки Польща, яке діяло після окупації країни у вересні-жовтні 1939 року. Уряду Республіки Польща у вигнанні під час війни підпорядковувалися збройні формування польського підпілля, що діяли в Польщі (Армія крайова) і за кордоном. Місцем перебування уряду був Лондон. Хоча і небагатьма визнане і не має реальної влади після Другої світової війни, воно продовжувало існувати до останніх днів комуністичного правління в Польщі. Уряд завершив свою діяльність після обрання Леха Валенси і прийняття ним присяги в якості президента Польщі і передачі йому президентських регалій від президента Ришарда Качоровського.

1. Історія

Французький етап (вересень 1939 - червень 1940 року)

В результаті вторгнення німців 1 вересня 1939 в Польщу влади Республіки ганебно втекли, залишивши свій народ. В ніч з 17 на 18 вересня Президент РП і Верховний Головнокомандувач перейшли польсько-румунський кордон в Кутах, маючи намір відповідно до V-й Гаазької конвенції [1] і союзним договором між Польщею і Румунією від 1921 року переправитися до Франції (фр. Droit de passage). Перебуваючи під тиском Третього рейху, Франції і СРСР, влада Румунії під загрозою інтернування зажадали від влади РП відмовитися від державного суверенітету. Отримавши від президента РП, Прем'єра і Верховного Головнокомандувача відмову, Румунія помістила їх в підготовлені ще в першій половині вересня 1939 року центри інтернування.

У такій ситуації було необхідно створити керівництво Польщі з числа перебралися до Франції польських політиків. 25 вересня президент РП Ігнацій Мосцицький відповідно з 13-ю статтею квітневої конституції призначив своїм наступником Болеслава Венява-Длугошовского, посла РП в Італії.

Протести опозиції і вето французької влади, що було по суті втручанням в суверенітет союзника, змусили Венява-Длугошовского відмовитися від призначеного поста, і посаду президента була запропонована перебував в цей час в Парижі Владиславу Рачкевича, який негайно прийняв присягу в посольстві Польщі. Після жвавих дискусій Рачкевич призначив прем'єр-міністром генерала Владислава Сікорського, який нашвидку створив свій коаліційний кабінет. До його складу увійшли представники Національної партії (пол. Stronnictwo Narodowe (SN)), Партії праці (пол. Stronnictwo Pracy (SP)), Народної партії (пол. Stronnictwo Ludowe (SL)), Польської соціалістичної партії (пол. Polska Partia Socjalistyczna (PPS)) і санаційні політики:

· Владислав Сікорський - прем'єр-міністр, міністр військових справ, міністр внутрішніх справ, голова Польських Збройних Сил

· Август Залеський - міністр закордонних справ

· Станіслав Стронський - міністр інформації

· Адам Коц - міністр фінансів

Незабаром цей початковий склад поповнився такими особами:

· Генерал Юзеф Хальлер - міністр без портфеля

· Александер Ладос - міністр без портфеля

· Ян Станчик - міністр соціального забезпечення

· Мар'ян Сейда - міністр юстиції

· Хенрік Страсбургер - змінив Адама Коца на посаді міністра фінансів.

У жовтні в Париж приїхав генерал Казимеж Соснковський і президент Рачкевич призначив його своїм наступником на випадок, якщо він сам не зможе виконувати свої обов'язки до кінця війни. Генерал Соснковський увійшов в уряд як міністр без портфеля. 9 грудня після відмови Ладос від участі в уряді, відомство внутрішніх справ прийняв Станіслав Кот, близький друг генерала Сікорського. 2 жовтня 1939 року президент видав декрет про розпуск сейму і сенату. 7 листопада Сікорський вступив на посаду Верховного Головнокомандувача і Генерального Інспектора Збройних Сил.

У листопаді резиденцію уряду перевели в місто Анже. 13 листопада сформований Комітет Міністрів у справах Вітчизни, який мав намір контролювати рух опору на батьківщині.

9 грудня 1939 року створено Національну Раду Республіки Польща - дорадчий орган уряду і президента з функціями парламенту. До його складу входило 12-24 членів представляють партії підтримують уряд. На чолі Ради став Ігнацій Падеревський, а віце-головами стали: Тадеуш Білецький (Національна партія), Станіслав Миколайчик (Народна партія) і Херман Ліеберман (Польська соціалістична партія). 18 грудня уряд опублікував декларацію, яка формулювала головні цілі еміграційного уряду. Декларація кваліфікувала гітлерівську Німеччину як головного ворога Польщі, підтверджувала стан війни з СРСР (яка, згідно з декларацією, йшла de facto, але de iure війна не починалася), проголосила, що буде вести боротьбу за визволення Польщі на боці антигітлерівської коаліції і оголосила про створення польської армії на Заході, декларація також містила положення з питання кордонів післявоєнної Польщі, про керівництво визвольним підпіллям на батьківщині і заклик до консолідації. 10 жовтня 1939 року було створено спеціальну комісію з питання дослідження причин вересневого розгрому, на чолі якої став генерал Юзеф Галлер. Спочатку 1940 року склад комісії оновили, але, незважаючи на це, її діяльність не принесла очікуваних результатів.

Однією з головних завдань еміграційного уряду було будівництво польських сил збройних на Заході. Був підписаний ряд договорів з британцями і французами, планувалося навіть створення 100-тисячний польської армії у Франції. Нарешті, 4 січня 1940 року було підписано польсько-французький військовий договір і військово-повітряний угоду. Хоча ці плани не вдалося до кінця реалізувати, але все ж у Франції вже навесні 1940 року виникли 1-а гренадерська дивізія (пол. 1. Dywizja Grenadierów) (під командуванням бригадного генерала Броніслава Дуча), 2-а піхотна стрілецька дивізія (пол. 2. Dywizja Strzelców Pieszych) (під командуванням бригадного генерала Броніслава Пругар-Кетлинг), окрема Подхалянськи стрілецька бригада (пол. Samodzielna Brygada Strzelców Podhalańskich) (під командуванням бригадного генерала Зигмунта Бохуша-Шишки), Польські військово-повітряні сили (сформований один варшавський зведений дивізіон 1/145). Організовано також 3-я і 4-я піхотні дивізії, а також 10-я бронетанкова кавалерійська бригада (пол. 10. Brygada Kawalerii Pancernej) (під командуванням бригадного генерала Станіслава Оф. З ініціативи уряду польського була сформована також карпатська стрілецька бригада (пол. Brygada Strzelców Karpackich) генерала Станіслава Копанського в Сирії.

Лондонський етап (з червня 1940 року)

Навесні 1940 року німецькі війська почали наступ на західному фронті. Незабаром вони зайняли Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію і, врешті-решт, - 22 червень 1940 року - Франція також підписала акт про капітуляцію. З огляду на що існувала обстановки розташування польського уряду зазнало серйозних змін. 17 червня відбулося нарада польського уряду, який вирішив скористатися запрошенням прем'єр-міністра Великобританії Черчілля і перенести своє місцеперебування в Лондон. Польська влада евакуювалися, а 19 червня прем'єр-міністр Сікорський звернувся по радіо до солдатів із закликом прибути до Великобританії. Але в Англію зуміла перебратися лише третина Польських Збройних Сил.

5 серпня 1940 був підписаний польсько-британський військовий договір. Сформовано серед іншого I-й польський корпус (пол. I Korpus Polski), перейменований в 1942 році в I-й мото-бронетанковий корпус (пол. I Korpus Pancerno-Motorowy) (під командуванням генерала дивізії Маріана Кукель), окрема парашутна бригада ( пол. Samodzielna Brygada Spadochronowa) (генерала Сосабовского) і 1-а бронетанкова дивізія (пол. 1. Dywizja Pancerna) (генерал Мачек).

У другій половині 1940 року одним із справ, яке в найбільшій мірі поглинало увагу польського уряду, було ведення переговорів з чехословацьким урядом в еміграції. В результаті, 11 листопада 1940 року підписано польсько-чехословацький декларація про створення після війни федерації держав Центральної Європи (відкритої і для інших держав). Однак в ході подій наступних років, здійснення цього плану було припинене.

Емігрантський уряд з початку своєї діяльності брало активну участь у створенні Польського Підпільного Держави. 29 вересня 1939 року за ініціативою генерала Міхала Карашевича-Токажевського виникла «Служба за перемогу Польщі» (пол. Służba Zwycięstwu Polski (SZP)), військово-політична організація. Доповідь про це був направлений Верховному Головнокомандувачу. Сікорський, проте, побоюючись занадто великого впливу санаційних офіцерів на розвиток ситуації на батьківщині, розпустив SZP і створив замість неї Союз Збройні Боротьби (ZWZ). На чолі його став Казімєж Соснковський, якому підпорядковувалися: «командир області німецької окупації» Стефан Ровецький і «командир області радянської окупації» генерал Карашевич-Токажевського. Метою ZWZ була приготуватися до вступу в бій в той момент, коли німці конче поранені, навчання офіцерів, заготівля зброї. 14 лютого 1942 року ZWZ була перейменована в Армію Крайову, комендантом якої став генерал Стефан Ровецький (псевдонім Грот). Армія крайова діяла до 17 січня 1945 року, коли вона була розпущена генералом Леопольдом Окуліцкі.

Під кінець 1940 року, з ініціативи уряду була створена Делегатура Уряду на Батьківщині, як представництво уряду в окупованому вітчизні. Делегатом став Цириль Ратайскій (до вересня 1942 роки), після нього цю посаду прийняв Ян Пекалкевіч (до 1943), а після арешту останнього - Ян Станіслав Янковський. Останнім делегатом був Стефан Корбонскій.

22 червня 1941 року гітлерівські війська напали на СРСР і цей момент виявився переломним для доль Другої світової війни. Союзники негайно запропонували Союзу Радянському допомогу і висловили готовність до співпраці. Через посередництво англійського уряду були розпочаті також польсько-радянські переговори і в результаті було підписано спеціальну угоду. Договір цей, званий договором Сікорського-Майського (від прізвищ його підписали) був підписаний 30 липня 1941 року і ухвалював, що [2]:

1. Уряд СРСР визнає радянсько-німецькі договори 1939 року стосовно територіальних змін у Польщі такими, що втратили силу. Польський уряд заявляє, що Польща не пов'язана жодним Угоду з будь-якої третьої стороною, спрямованим проти Радянського Cоюзу,.

2. Дипломатичні зносини будуть відновлені між обома Урядами по підписанні цієї Угоди і буде проведений негайний обмін послами.

3. Обидва уряди взаємно зобов'язуються надавати одна одній будь-якого роду допомогу і підтримку в цій війні проти гітлерівської Німеччини.

4. Уряд СРСР висловлює свою згоду на створення на території СРСР польської армії під командуванням, призначеним Польським Урядом за згодою Радянського уряду. Польська армія на території СРСР буде діяти в оперативному відношенні під керівництвом Верховного командування СРСР, у складі якого буде складатися представник польської армії. Всі деталі щодо організації командування і застосування цієї сили будуть дозволені наступною угодою.

5.Ця угода набирає чинності негайно з моменту його підписання і ратифікації не підлягає. Ця угода складена в 2-х примірниках, кожен з них на польській і російській мовах, при цьому обидва тексти мають однакову силу.

До угоди додається Протокол такого змісту: Радянське Уряд надає амністію всім польським громадянам, які мають нині в ув'язненні на радянській території як чи військовополонених або на інших достатніх підставах, з часу відновлення дипломатичних зносин.

Факт підписання цього договору викликав серйозну кризу в уряді і пов'язаним з ним підпіллям на батьківщині. 27 липня міністр закордонних справ Август Залеський подав у відставку. Те ж саме зробив Сейда і Соснковський. Новим міністром закордонних справ з 3 вересня став Едвард Рачинський, міністром внутрішніх справ Станіслав Миколайчик, міністром юстиції Херман Ліберман. Був розпущений також Національна Рада, а її новий склад був скликаний лише 3 лютого 1942 роки (головою став Станіслав Грабський).

12 серпня 1941 року Верховна Рада СРСР видала декрет про амністію для поляків перебувають у в'язницях в СРСР.

14 серпня був підписаний військовий польсько-радянський договір, на основі якого мали намір сформувати з відпущених ув'язнених польську армію (організаційно і персонально яка підпорядковується полякам, а тактично - радянської влади) для того, щоб ввести її в бій проти Німеччини на боці радянської армії. У вересні на посаду командувача армії був призначений генерал Владислав Андерс. 30 квітня в СРСР прибув генерал Сікорський. 3-4 грудня 1941 року провів серію бесід зі Сталіним, які увінчалися підписанням Декларації уряду Радянського Союзу і уряду Польської Республіки про дружбу і взаємну допомогу. Пункт 2 декларації свідчив: «Здійснюючи договір, укладений 30 липня 1941 р обидва уряди нададуть одна одній під час війни повну військову допомогу, а війська Польської Республіки, розташовані на території Радянського Союзу, будуть вести війну з німецькими розбійниками рука об руку з радянськими військами ». Також в Москві була досягнута домовленість про збільшення польської армії до 96 тис. Чоловік.

Після того як польська сторона неодноразово ставила питання про евакуацію особового складу польської армії, 18 березня 1942 року Радянський уряд висловив згоду на її евакуацію до Ірану. [3]

Післявоєнний час (1945-1990 роки)

6 липня 1945 року Великобританія і Сполучені Штати, колишні доти союзниками Польського уряду у вигнанні, перестали визнавати цей уряд. Останні частини Польських Збройних Сил на Заході були розпущені в 1947 році.

Ірландія, Іспанія і Ватикан (до 1979 року) були останніми державами, які визнавали уряд Польщі у вигнанні.

Зважаючи на той факт, що Август Залеський по завершенні терміну повноважень відмовився передати посаду наміченим наступнику, в 1954 році в уряді стався розкол, і більшість поляків в еміграції перестало підтримувати Аугуста Залеського і підтримало Рада Трьох. Резиденція Президента розташовувалася в лондонському кварталі Челсі, 43 Eaton Place і в даний час перетворена в Музей.

Прем'єр-міністри Уряду Республіки Польща у вигнанні (1939-1990 роки)

посилання

1. «Гаазьку конвенцію 1907 року. Про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни ».

2. Польсько-радянська угода укладена прем'єр-міністром еміграційного польського уряду, ген. Владиславом Сікорським, і послом Радянського Союзу у Великій Британії, Іваном Травневого.

3. В. І. Прибилів, «Чому пішла армія Андерса». ВИЖ № 3, 1990..

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Правительство_Польши_в_изгнании