Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Запорізька Січ 2





Скачати 59.82 Kb.
Дата конвертації18.04.2018
Розмір59.82 Kb.
Типреферат



план
Вступ
1 Початок Запорізької Січі
1.1 Перші згадки і походження
1.2 Етимологія назв Січ і Кіш
1.3 Число і порядок Запорозьких Січей
1.4 Умови прийому на Січ

2 Пристрій Січі
2.1 Військове і територіальний поділ
2.2 Військові, курінні і паланочні Ради
2.3 Адміністративні та судові влади в Війська Запорозького
2.4 Aтамани Коша
2.5 Суди, покарання і страти на Січі
2.6 Церкви і монастирі
2.7 Доходи Війська Запорозького
2.8 Грамотність і школи

3 Озброєння і війська Січі
3.1 Військові клейноди
3.2 Сухопутні і морські походи запорожців
3.3 Охорона кордонів Запорізької Січі

4 Переяславська Рада (1654 г.)
5 Боротьба за Запорізьку Січ в період Великої Північної війни
5.1 Невдоволення козаків
5.2 козаків-гетьмана-шведський союз

6 Знищення Запорізької Січі (1709 рік)
6.1 Перші поразки мазепинців
6.2 Наказ Петра
6.3 Грамота царя до українського народу

7 Січ в 1709-1775 рр
7.1 Каменська та Олешківська Січі
7.2 Нова Січ (Підпільненську)

8 Кінець Запорізької Січі (1775 г.)
8.1 Маніфест Катерини Великої
8.2 Причини кінця Січі
8.3 Ультиматум генерала Текелі
8.4 Доля козаків

9 Літературний пам'ятник Січі - листа турецькому султану (XVII століття)
10 Відносини між запорізькими та донськими козаками
11 Меморіальні місця Січі на Україну
12 Козаки в художніх фільмах, прозі та поезії
13 Історики про Січі
Список літератури
Запорізька Січ

Вступ

Запорізька Січ (укр. Запорозька Січ), Низове Військо Запорозьке - суспільно-політична та військова організація українського козацтва за дніпровськими порогами в XVI-XVIII століттях. [1]

1. Початок Запорізької Січі

1.1. Перші згадки і походження

Степова місцевість нижче дніпровських порогів здавна зветься Запоріжжям. Саме тут, на межі лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілого сталості та розгульного життя кочівників, зародилося й зміцніло запорізьке козацтво.

У 1397 році золотоординський хан Тохтамиш передав ординські землі (Київщину, Поділля, Чернігівщину і частина Дикого поля) литовському князю Вітовту в обмін на захист від Тамерлана, інші землі довгий час вважалися нічиїми, призначеними лише для кочовища. Крім того, через часті набігів татар ці землі вважалися проклятим місцем, і люди боялися на них селитися. [2]

Джерела говорять про існування козаків у Криму ще в кінці XIII ст [3]. Один з основоположників російської історіографії В. Н. Татищев в «Історії Російської з найдавніших часів» писав:

Перші козаки, набрід з черкес гірських, в князівстві Курському в 14 ст. з'явилися; де вони слободу Черкаси збудували і під захистом татарських губернаторів крадіжками та розбоями промишляли; потім перейшли на Дніпро і місто Черкаси на Дніпрі побудували.

- В. Н. Татищев, Історія Російська, М.-Л. 1963 т. II, стор. 240

У перших згадках тюркське слово «козак» означало «охоронець» або навпаки - «розбійник» [4]. Також - «вигнанець», «авантюрист», «бродяга». Це слово часто означало вільних, «нічийних» людей, які промишляли зі зброєю. Саме в цьому значенні воно і закріпилося за черкасами з примкнули до них з середини XV століття ординськими козаками-християнами.

Перші спогади про таких козаків датуються 1489 роком. Під час походу польського короля Яна-Альбрехта на татар дорогу його війську на Поділлі вказували козаки-християни [3]. У тому ж році загони отаманів Василя Жили, Богдана і Голубця напали на Таванська переправу в пониззі Дніпра і, розігнавши татарську варту, пограбували купців [5]. Згодом, скарги хана на козацькі напади стають регулярними. На думку Литвина, враховуючи як звично це позначення вживається в документах того часу, можна вважати, що козаки-русичі були відомі не одне десятиліття, принаймні, з середини XV століття, можливо також, що у своїх сусідів з тюркомовної (переважно татарської) середовища запорізькі козаки запозичили не тільки назва, а й чимало інших слів, візьме зовнішності, організації і тактики, ментальності. [3]

Н. І. Карамзін висловлював таку версію:

Торки і Берендеї називалися Черкасами: Козаки - також ... <...> Більш і більш розмножуючись числом, маючи дух незалежності і братерства, Козаки утворили військову Християнську Республіку в південних країнах Дніпра, почали будувати селища, фортеці в цих спустошених татарами місцях; взялися бути захисниками Литовських володінь з боку кримців, Турков і здобули особливе заступництво Сигізмунда I, що дав їм багато цивільних вольності разом із землями вище дніпровських порогів, де місто Черкаси названий їхнім ім'ям.

- Н.М. Карамзін. История государства Российского. Том 5

На думку дослідників, перша фортеця за дніпровськими порогами (т. Н. Хортицкий замок, прототип Запорізької Січі) - була побудована волинським князем Дмитром Вишневецьким в 1553 році на острові Мала Хортиця і проіснувала до 1557 року. В даний час цей острів носить ім'я Байди [6].

Історико-культурний комплекс «Запорізька Січ», нац. заповідника «Хортиця» (реконструкція)

Історикам XX століття була властива «більш слов'янська» точка зору на походження козаків Січі. Так, на думку І. М. Каманіна козацтво:

Споконвічне землевладельческое і хліборобське тубільне південно-російське населення, що усвідомлює свою національну особливість і віддане своїй вірі, яке, визнавши спочатку добровільно владу татар, а потім перейшовши під панування Литви, при вторгненні в його життя чужих шляхетсько-католицьких почав стало прагнути до відокремлення, до вироблення власних форм; але внаслідок відсутності сильної влади центральної, з'єднаного польсько-турецького тиску ззовні, постійних чвар всередині, воно змушене було розвиватися лише в багатосторонній, знесилює його боротьбі, яка і складає відмінну рису козацької історії [7]

З середини 1580-х років низові (запорозькі) козаки іменуються січовими і живуть окремою державою (Кошем) від інших (реєстрових) козаків.

1.2. Етимологія назв Січ і Кіш

Січ являла собою укріплення, усередині якого стояли церква, господарські будівлі та житлові приміщення (курені). Назва місця знаходження штаб квартири козаків - Сѣч' походить від слова «сѣкті», «висѣкать», і пов'язано з частоколом, оточуючим поселення, у якого були висічені гострі краї. (Іноді для позначення фортечної споруди Січі застосовували слово «паланка».) Січ була центром діяльності і управління всіма військовими справами, резиденцією всіх головних старшин, що стояли на чолі низового козацтва (тобто діє в пониззі Дніпра).

Часто зі словом «Січ» вживалося слово «Кіш» та Військо Запорізьке іноді іменувалося Запорізьким Кошем. Запорожці, вживаючи слово «Січ», мали на увазі постійну столицю Війська, а під словом Кош - всю територію кочовища Війська, включаючи тимчасові ставки і звичайні шляхи руху, а також, що використовуються запорожцями пасовища. Цим пояснюється підписи на листах «Дан на Кошу Січі Запорізької», тобто на Запорізькій Січі, «Дан з Коша при Бузі» - тобто з тимчасового табору при Бузі.

На думку історика М. І. Ульянова, найбільш яскраву печатку наклала на козацтво найближча до нього за часом, татарська епоха степової історії:

Слово «чабан», наприклад, що означає пастуха овець, запозичене від татар. Від них же запозичено і слово «отаман», похідне від «одаман», що означає начальника чабанів зведеного стада. Зведене ж стадо становили десять з'єднаних стад, по тисячі овець в кожному. Таке стадо називалося «кхош». Козацьке «кіш» - становище табір, збірне місце, і «кошовий отаман» вийшли з цього степового лексикону. Звідти ж «курінь» і «курінний отаман». «Значення куреня, - за словами Рашідед-Діна, - таке: коли в поле кибитки в безлічі стоять колом у вигляді кільця, то називають це курінь».

- Походження українського сепаратизму

1.3. Число і порядок Запорозьких Січей

Місцезнаходження Запорізької Січі в різні періоди її історії

На думку дослідників за всю історію Запорізького козацтва існувало 8 січей, які розташовувалися в основному в нижній течії Дніпра, за порогами закруту річки, і існували від 5 до 40 років кожна. Всього Запорізька Січ проіснувала близько двох з половиною століть.

Все Січі існували, змінюючись одна на іншу. Як правило, Січ розташовувалася поблизу переправи через Дніпро. Так легше було контролювати набіги кримців на Правобережну Україну. Для грабежу Лівобережної України кримці користувалися Муравським шляхом.

Список Запорозьких Січей:

· Хортицкая, 1556-1557 рр.

· Томаківську, 1564-1593 рр.

· Базавлуцька, 1593-1638 рр.

· Никитинская, 1639-1652 рр.

· Чёртомлінская, 1652-1709 рр.

· Каменська, 1709-1711 рр.

· Алёшкінская, 1711-1734 рр.

· Нова (Підпільненську), 1734-1775 рр.

1.4. Умови прийому на Січ

За версією Д. І. Яворницького прийом в Запорізьку Січ новоприбулого здійснювався при виконанні наступних умов:

· Він повинен був бути вільним і неодруженим (визначення «вільний» мало на увазі, що прибув міг бути дворянином, поповичем, козаком, татарином, турком);

· Повинен був добре говорити малоросійської промовою (якщо прибув був іншомовності, він повинен був забути свою рідну мову і розмовляти козацьким, малоросійською мовою) [8];

· Повинен був присягнути на вірність російському цареві (поклявшись в церкві, що буде вірно і до кінця життя служити государю);

· Повинен був сповідувати православну віру, дотримуватися постів, знати символи віри і молитви (якщо прийшов був католиком або лютеранином, то повинен був прийняти православ'я, якщо - іудеєм або мусульманином, то хреститися в православну віру);

· Повинен був пройти повне навчання по прибуттю в Січ - вивчити військові порядки, (вивчитися «січового лицарства», і тільки після цього записуватися в «випробувані товариші», що могло статися не раніше, ніж через сім років).

Новоприйнятим козакам давалися нові прізвища на козацький манер: Ні-Ріда-мене-мати, Шмат, Лисіци, Ні-пий-пиво, Ні-пий-вода і т. Д.

Січ складалася в основному з «малоросійських черкас» (згодом їх стали називати малоросійськими козаками). Але крім цього, туди приходили поляки, литовці, татари, турки, вірмени і люди інших національностей. [9]

2. Пристрій Січі

2.1. Військове і територіальний поділ

Курінь. Реконструкція в Музеї історії запорізького козацтва, острів Хортиця

У військовому відношенні Запорізька громада ділилася на 38 куренів. Курінь мав на увазі собою у військовому значенні - сотню, полк, самостійну частину Війська. Слово курінь мало подвійне значення. Воно також означало і житло запорожців. За зовнішнім виглядом житлової курінь представляв собою довгу казарму, довжиною 30 метрів і шириною близько 4 метрів. Найбільш підходящим порівняння із сучасною організаційно-штатною структурою збройних сил для куреня підходить поняття «рота».

Запорізьке військо поділялося на січових і зимовищу козаків. Перші називалися «лицарство» або «товариством» (укр. Товариство). Тільки ці козаки мали право вибирати зі свого складу старшину, отримувати грошову платню і вершити всі справи війська. Зимовищу козаки на Січ не допускалися, а жили поблизу неї і також входили до складу війська Запорізького [10].

2.2. Військові, курінні і паланочні Ради

Рада запорізьких козаків представляла собою вищий адміністративний, законодавчий і судовий орган. На військових радах обговорювалися всі найважливіші питання життя запорожців: про світ, про походи на ворогів, про покарання важливих злочинців, про розподіл земель і угідь, про вибір військового старшини. Військові ради проходили в обов'язковому порядку 1. січня (початок нового року), 1 жовтня на Покрову (храмове свято Січі) і на 2-й або 3-й день Великодня. Крім того, Рада могла бути скликана в будь-який день і час за бажанням більшості Війська. Рішення Ради були обов'язкові до виконання для кожного козака.

2.3. Адміністративні і судові влади в Війська Запорозького

Військова рада на Січі. Діорама в Музеї історії запорізького козацтва, острів Хортиця

Всього начальницького складу на Січі, за різними джерелами, налічувалося від 49 до 149 осіб. Головним на Січі був кошовий отаман. Далі йшли суддя, осавул, писар і курінні отамани. Це було фактично уряд Запорізької Січі. Далі йшов нижчий командний склад: підписар, підосавул, хорунжий і т. Д.

Кошовий отаман з'єднував воєдино військову, адміністративну, судову і духовну владу і у воєнний час мав повноваження диктатора. Мав право підпису смертних вироків для козаків, які вчинили злочини. Кошовий отаман вступав в дипломатичні зносини з сусідніми державами: Московським, Польським, Кримським, Турецьким і т. Д. Чи мав офіційний титул «Його вельможність пан кошовий отаман». Символ влади кошового отамана - булава. У той же час без рішення Ради кошовий отаман не міг прийняти жодного рішення самостійно.

У січні 1663 року, після зречення від влади Юрія Хмельницького, на противагу наказному гетьманові Якимові Самко, в Запорізькій Січі був проголошений «кошовий гетьман» - Іван Брюховецький. Гетьман Яким Самко говорив царському посланнику Федору Лодиженскій, що винуватцем цього є єпископ Мстиславській та Оршанський Мефодій «і Брюховецький по баламутства його називаетца гетьманом; а у них же в Запороги від віку гетьмана не бувало, а були отамани, також як і на Дону ..., а осібного де кошового гетьмана в Запороги николи не бувало, то ж учинено знову ... »[11].

2.4. Aтамани Коша

Основна стаття: Гетьмани України

Список в хронологічному порядку:

· Дашкевич, Євстафій (1480 - помер в 1536 г.)

· Іван Підкова (xxxx - страчений в 1578 г.)

· Вишневецький, Дмитро Іванович, (+1516 - страчений в 1563 г.)

· Самійло Кішка, (1530- убитий у 1602 році)

· Григорій Лобода, (xxxx- убитий в 1596 р)

· Наливайко Северин, (1560 - страчений в 1596 г.)

· Неродіч-Бородавка, Яків Адамович, (1621, страчений в 1621 г.)

· Сагайдачний, Петро Кононович, (1570- помер від ран в 1622 році.)

· Нечай Данило, (1612-1651 р)

· Сірко, Іван Дмитрович, (1610 - помер в 1680 р)

· Сулима, Іван Михайлович, (1615 - страчений у 1635 р)

· Дорошенко, Петро Дорофійович (1627 - помер в 1698 г.)

· Виговський, Іван Євстахійович, (xxxx - розстріляний в 1664 р)

· Хмельницький, Богдан Михайлович, (1595- помер в 1657);

· Кривонос, Максим, (xxxx- помер від ран 1648 г.)

· Богун, Іван, (хххх- розстріляний в 1664 р)

· Кость Гордієнко, (xxxx - помер в 1733 р)

· Брюховецький, Іван Мартинович (xxxx - розтерзаний натовпом в 1669 р)

· Самойлович, Іван (xxxx - помер в 1690 р)

· Калнишевський, Петро Іванович (1690- помер у 1803 р)

2.5. Суди, покарання і страти на Січі

озброєння козаків

Найтяжчим злочином на Січі вважалося злодійство. Навіть за дрібну крадіжку існувало одне покарання - смерть. Суд керувався при веденні справ звичаями Січі, був швидким і доступним. Перед судом були рівні всі - начальницький і простий козак. Тяжкими кримінальними злочинами вважалися - вбивство козаком козака, побої козаку в нетверезому стані, зв'язок з жінкою і «содомський гріх», паплюження жінки, зухвалість щодо начальства, дезертирство, грабіж (православного) населення. Покараннями було: приковування ланцюгами до дерев'яного стовпа на площі або до гармати, саджання на дерев'яну кобилу, биття батогом або киями.

За вбивство козака застосовувалася страшна кара. Вбивцю клали живим у вириту яму, а зверху на нього опускали труну з убитим і закопували. Найбільш популярною стратою у козаків було забивання в ганебного стовпа камінням. Це застосовувалося до злодіїв, перелюбником, содомітам і дезертирів.

2.6. Церкви і монастирі

Церква Покрови Пресвятої Богородиці, острів Хортиця, Сучасна реконструкція

· Церква Покрови Пресвятої Богородиці

· Самарський Пустинно-Миколаївський монастир

· Троїцький собор

Запорізькі козаки були глибоко віруючими людьми, вони дотримувалися християнської православної віри. Церква освячувала всі найважливіші етапи життя і діяльності козаків.

У Речі Посполитої православна віра жорстоко переслідувалася, особливо після Брестської церковної унії 1596 року. Церкви, як соціального інституту, в цілому не було.

Лише тільки в 1620 році православна церква почала відроджуватися, на території сучасної України з'явилася православна ієрархія. Це сталося завдяки дипломатичному хисту гетьмана Петра Сагайдачного та підтримки народу, (див. [4]).

До середини XVII століття духовенство і церква Січі належали київському митрополиту, через нього визнавалося верховенство вселенського єрусалимського патріарха. Важливими рисами запорізькій церкві були демократичність і автономність від вищої церковної ієрархії.

Шанований запорожцями найдавніший православний Межигірський Спасо-Преображенський монастир підпорядковувався безпосередньо патріарху, був незалежний від синоду і київського митрополита.

2.7. Доходи Війська Запорозького

Головними джерелами доходів на Січі були: військова видобуток і грабіж під час походів, зовнішня і внутрішня торгівля, винна продаж, данина від перевезень, царський хлібне і грошове платню. За звичаями кращу частину здобичі запорожці віддавали на церкву, а решта ділили між собою. Приховування частини видобутку козаком вважалося злочином. Другу значну частину доходів давали шинки, розташовані на землях Війська Запорозького і збір з проїжджали по землям війська купців, торговців, промисловців і чумаків. Значну частину доходів становили «димові», тобто податок на житло в межах Війська. Останнім джерелом доходів було платню, що отримується запорожцями від польського короля, а потім і від московського царя.

2.8. Грамотність і школи

Аналіз листів старшин Війська Запорозького свідчить про те, що це були люди грамотні, писали по-російськи не тільки грамотно, але і стилістично правильно. Грамотні люди високо цінувалися на Січі, бо «вони святе письмо читають і темних людей добру навчають».

Крім цього, в самій Січі, були свої школи. Запорізькі школи поділялися на січові, монастирські і церковно-приходські. У січових школах навчалися хлопчики, насильно поведений козаками на Січ або привезені своїми батьками. Школа монастирська існувала при Самарському Пустинно-Миколаївському монастирі. Школи церковно-приходські існували при всіх парафіяльних храмах на території Війська Запорозького.

3. Озброєння і війська Січі

На озброєнні у запорізьких козаків були гармати гаубиці, мортири і мортирки, самопали, пістолі, списи, шаблі, луки, стріли, мечі та кинджали. Історичні і археологічні дані показують, що Військо Запорізьке мало на озброєнні саме передова зброя того часу, відібране у всіх народів, з якими воювали запорожці.

Військо поділялося на три роди військ - піхоту, кінноту і артилерію. Елітної частиною війська була кіннота. За своїми бойовими якостями цей підрозділ представляло саму грізну силу запорожців.

Військо ділилося на полки і сотні. Сотня була тактичну одиницю війська і була чисельністю 180 осіб. Полк складався з трьох сотень загальною чисельністю 540 чоловік. Під час походів запорожці розбивали табір, тобто, чотирикутний або круглий ряд возів, які встановлювалися в кілька рядів і скріплювалися ланцюгами.

Сучасна реконструкція костюма козака

військові звання, ієрархія:

· кіш

· осавул

· тлумач

· бунчук

· чуб

· Чубай і т. П.

деякі звичаї і одяг:

· Гоління голів

· Носіння:

· шароварів

· Широких кольорових поясів,

· Сап'янових з гострими носками чобіт

· Високих загострених шапок

· Суконних, східного крою, жупанів

їжа:

· Бринзу (овечий сир)

· Постраму (в'ялене м'ясо)

· Бузу (рід кислого молока)

· Куліш (будь-яка крупа (в основному пшоно), заправлена ​​салом і цибулею)

· Тарань (сушена риба)

3.1. військові клейноди

Клейнодами називалися у запорізьких козаків військові знаки, регалії або атрибути влади, при яких відбувалися раді і які вживалися старшинами, відповідно до займаної посади. Вперше клейноди Війську Запорозькому були подаровані в XVI столітті польським королем Стефаном Баторієм. До клейнодів належали булава, прапори, хоругви, бунчуки, друку, перначі і тростини. Всі вони були оброблені дорогоцінними каменями, золотою ниткою і представляли значну цінність.

3.2. Сухопутні і морські походи запорожців

Запорізький козак в полоні (пов'язаний). Скульптура в Харкові

Походи на суші головним чином робилися проти поляків, татар, турків і росіян (див. Сагайдачний). Походи по річках і морях майже завжди робилися проти Кримського ханства і Османської імперії. У сухопутних походах завжди кіннота переважала над піхотою. Сухопутні походи завжди починалися навесні, для цього оголошувався збір козаків на Січі. Перед самим виходом з Січі служив молебень, який закінчувався пострілом з найбільшою гармати. Пересування війська йшло з великою обережністю по балках і ярах. У поході заборонялося розводити багаття, голосно розмовляти, курити люльку. Попереду війська йшли розвідники. Головним завданням сухопутного походу було раптовий напад на ворога. Ходили запоріжці не тільки на татар і турків;

За словами Е. П. Савельєва [12]

Запорожці в числі 10 тис. Пристали до Дмитра I в боротьбі його з Годуновим. Потім, після битви під Добринич, до них прийшло на допомогу ще 7 тис. Бачачи нестійкість бояр у присязі і ненавидячи все московське, вони у 1606 р взяли Пронск, Михайлов, Зарайск, Рязань, а потім в 1611 р напали на Козельськ, 1612 р взяли Вологду і винищили за відданість чванливим боярам всіх її жителів. У 1615 р за словами деяких польських і російських літописів, козаки запорозькі і городові перевершили в жорстокості не тільки поляків, але навіть татар. У 1617 р козаки напали на Новгородську область, де палили і грабували. Потім спустошили повіти: Углицький, Пошехонський, Вологодський і пішли в поморские місця, були в Навге, Тотьме, Устюзі, Двинской землі, Яренского, потім в Олонце, в Сумському острозі, Заонежье, в Луде, у Ледовівітого моря і повернулися в Каргополь, а звідти через Новгород в Малоросію з багатьма полоненими, яких продавали в рабство татарам і полякам.

У 1618 р відбувся похід на Москву на чолі з польським королевичем Владиславом. Запорожцями був перед кошовий отаман Петро Сагайдачний. Бєльська літопис свідчить про початок цього походу, зазначеним взяттям козаками невеликого міста Лівни (нині Орловська обл). Лівни було невелике містечко з «засечной» лінії на шляху кримчаків при набігах на Росію по Муравський шляху:

«... А пришол він, пан Сагадачной, з черкаси під Україну місто під Лівни, і Лівни приступом взяв, і многую кров християнську пролив, багато православних селян і з дружинами і з дітьми посік невинні, і багато православних християн наруги вчинив і храми Божого осквернив і розорив і доми все християнські пограбував і багатьох дружин і дітей в полон поімал ... ».

Такий же почерк мали і морські походи. Різниця полягала в тому, що запорожці виступали в похід на так званих чайках - великих човнах (див. Хортицкая Січ). Човни були двоякого роду - річкові і морські. В одного з човнів сідало від 50 до 70 козаків, кожен з яких мав шаблю, дві рушниці, боєприпаси і продовольство. Для морських походів вибиралося восени, особливо похмурі дні і темні ночі. Чайки виходили прямо з Січі і сплавлялися до Чорного моря. Звістка про вихід запорожців в море наводила жах на жителів приморських областей Туреччини. Висаджуючись на берег, запорожці знищували людей, займалися здирством, і з видобутком поверталися на Січ.

3.3. Охорона кордонів Запорізької Січі

Сторожова вежа Січі, Музей історії запорізького козацтва

Живучи поблизу татар, запорізькі козаки вживали заходів з охорони своїх кордонів від їх раптового вторгнення. Засобами охорони у запорожців були бекети, радути, фігури і могили. Бекетов називалися кінні роз'їзди козаків вздовж східних і південних кордонів. Радути - це приміщення для сторожових Бекетов. Вони ставилися уздовж лівого берега Дніпра на відстанях 15-18 км один від одного, щоб можна було бачити з одного радути іншу. Фігури - це ряд бочок, обв'язали між собою і поставлених один на одного. Нагорі встановлювався пук соломи, який запалювався при появі татар. Потім запалювався пук соломи наступного фігурі і т. Д. Дим від палаючих бочок сповіщав Січ про напад татар.

Переяславська Рада (1654 г.)

Після підписання унії між Польським королівством і Великим Князівством Литовським (Люблінська унія, 1569 року) про утворення єдиної федеративної держави Речі Посполитої і, особливо, підписання пізніше в 1596 році унії, яка об'єднує православну і католицьку церкви в Речі Посполитій (Брестська унія) становище православного населення Великого Князівства Литовського кардинально змінилося через релігійних утисків з боку католиків (поляків). До підписання Унії литовці, в основному язичники, терпимо, з повагою ставилися до православних християн. Нижче наведено фрагмент вірша видатного українського поета XIX століття Тараса Шевченка, що описує настрої того часу:

Низове Військо Запорізького, внаслідок його стихійної природи, що не контролювалося центральною владою Речі Посполитої. Його нестримний норов і чимала військова сила приваблювала багатьох політичних авантюристів. У 1648 році козаки Микитинської Січі піднімають повстання. Привід до повстання привіз козацький реєстровий полковник Богдан Хмельницький, який ворогував з чигиринським старостою шляхтичем Чаплинським (див. Статтю Богдан Хмельницький). Кош виступив на стороні Хмельницького. Виступ козаків підтримало Провославная населення польської України. Спочатку козакам супроводжував успіх. Після ряду значних перемог над шляхтою в 1648 році (Жовтих Водах, Корсунь, Пилявці), повсталі укладають перемир'я з польським королем Яном II Казимиром. Переможний похід завершено 23 грудня 1648 року з урочистим входом козаків до Києва.

Однак через рік в 1651 році повсталі терплять відчутної поразки від польської армії в Берестецької битви. Богдан Хмельницький веде переговори з поляками, відчайдушно торгується. Населення України не сприймає досягнуті домовленості. Ненависть до поляків така висока, що опір дедалі зростає. Але сили не рівні, колишні союзники кримці і турки більше не підтримують повстанців. Козаки були змушені просити допомоги у єдиновірної Росії. У 1654 році була скликана Переяславська Рада, яка заявила про перехід підконтрольних повстанцям територій під протекторат Росії. Російські війська підтримали повсталих козаків, що призвело до російсько-польській війні 1654-1667. Війна завершилася Андрусівським перемир'ям за умовами якого території, що лежать на схід від Дніпра (Лівобережна Україна) відійшли до Росії, а лежать на захід від (Правобережна Україна) - до Польщі.

Про подальший розвиток подій на Україні після приєднання до Росії див. Статтю Руїна (історія України)

5. Боротьба за Запорізьку Січ в період Великої Північної війни

За словами Яворницького, в період Великої Північної війни після переходу гетьмана Мазепи на бік Карла XII, на Запоріжжі з боку Петра І і Мазепи почали надходити листи [13] [14], в яких обидва намагалися схилити запорожців на свій бік.

5.1. невдоволення козаків

Запорожці не підтримали Петра з кількох причин, однією з головних була - фортеця Кам'яний Затон. Російська фортеця Кам'яний Затон (зараз це Кам'янка-Дніпровська Запорізької обл.) Була вибудувана на лівому березі Дніпра, майже навпроти Запорізької Січі, яка розташовувалася поряд з сучасним Нікополем. Фортеця сильно обмежувала свободу дії козаків, але дозволяла відслідковувати російським військам набіги кримців. Завдяки Кам'яного Затону у козаків накипіла ворожнеча до Москви, яка не могла бути погашена обіцянкою зайвого платні, а лише тільки зірвати Кам'яного Затону і самарських фортець [15].

Нижче наведені витяги з листування зацікавлених сторін.

Кримський хан писав Порті:

«Татари не можуть бути безпечні при існуванні фортеці Кам'яного Затону і що тепер найсприятливіший час зажадати від Москви її розорення, то з погрозою, що в разі відмови хан приєднається до шведів з усією ордою» [15]

.
З донесення посла в Стамбулі П. А. Толстого:

«4 числа отримав я відомість про злі задуми козаків запорізьких: прислали до кримського хана просити, щоб їх прийняв під свій протекційної» [16].


З листа запорожців Мазепі:

«Щоб надіслані були до нас на кіш уповноважені від короля шведського та польського і від нього, Мазепи, для укладення договорів, за ким їм бути, а для руйнування Кам'яного Затону щоб надіслані були війська, і як тільки ця фортеця буде розорена, запорожці поспішать до шведам на допомогу проти московських військ »[15]

.

Ні листами, ні грошима залучити на свою сторону запорожців Петру не вдалося. Гетьман Мазепа продовжував переконувати боку козаків, оголошуючи, що «цар хоче весь народ малоросійський загнати за Волгу, і що московські війська розоряють Украйну пущі шведа». Кошовий отаман Гордієнко також закликав виступити проти царя. «Кошовий злодій пише універсали за Дніпро в Чигирин, прелщая до Мазепиною стороні», - повідомляє князь Г. Долгорукий Меншикову 16 березня 1709 року. А 3 квітня доповідає цареві, що Гордієнко «отрута свій злий ще продовжує, на іншу сторону за Дніпро невпинно чарівно пише, щоб побивали свою старшину, а самі б до нього за Дніпро переходили, що вже така каналія тамо за Дніпром купами збіраетца і розбиває пасіки ... ».

5.2. Козаки-гетьмана-шведський союз

Дипломатичну війну цар Петро І, на думку Д. І. Яворницького, програв. [17] 27 березня (7 квітня) 1709 року кошовий отаман Кость Гордієнко і гетьман Мазепа підписали союзницький договір з королем Карлом XII. У цьому договорі Запоріжжя приєдналося до гетмансько-шведському союзу проти царя Петра I.

Знищення Запорізької Січі (1709 рік)

Вже з січня 1709 р до Петра стали надходити повідомлення, що запорожці щось замишляють. Підозрюючи, що козаки можуть виступити проти нього, Петро віддає розпорядження про зміцнення гарнізонів фортець: «... Вчорашнього дня отримали ми справжню відомість, що запорожці кінні прийшли вже давно і кошового чекають з піхотою незабаром, а сей збір їх тільки 5 верст від Богородицького, і небезпечно, щоб чого над оним не вчинили ... не для міста, а для артилерії і амуніції, якої зело багато, а людей мало. Того ради зело потребно, щоб один кінний полк послати в Богородицький, веліти б оному там побути, поки з Києва три полки будуть в Кам'яний Затон », при цьому вказуючи Меншикову, що« ... тільки єдина матерія суть, щоб дивитися і вчинити запорожців добром по самої крайньої можливості; якщо ж оні явно себе покажуть противними і добром впоратися буде неможливо, то робити з ними ж, яко з зрадниками ... »[15].

6.1. Перші поразки мазепинців

На Раді, що відбулася в березні, запорожці стали на бік Карла XII і почали бойові дії проти російських військ, як самостійно, так і спільно зі шведськими військами. У сутичці в містечку Царічевке запорожцями було захоплено в полон декілька російських солдатів, яких вони відправили до шведського короля, що стояв тоді в містечку Будищах. Але в більшості випадків січовики зазнавали поразок, так вони були розбиті в сутичці з загоном полковника Болтіна, разом зі шведами вони зазнали невдачі у містечка Сокольна від генерала Ренне [15].

6.2. Наказ Петра

Після того, як Кость Гордієнко і гетьман Мазепа підписали з Карлом XII союзницький договір, цар Петро I віддав наказ князя Меншикова рушити з Києва в Запорізьку Січ три полки російських військ під командуванням полковника Яковлєва з тим, щоб «знищити все гніздо бунтівників дощенту» [ 18]. Підійшов до Січі полковник Яковлєв, щоб уникнути кровопролиття, намагався домовитися з запорожцями «добрим способом», але знаючи, що на допомогу обложеним з Криму може підійти кошовий Сорочинський з татарами, почав штурмувати Січ. Перший штурм запорожці зуміли відбити, при цьому Яковлєв втратив до трьохсот солдатів і офіцерів. Запорожцям навіть вдалося захопити якусь кількість полонених, яких вони «соромно і тиранськи» вбили.

11 травня 1709 року, за допомогою козацького полковника [19] Гната Галагана, який знав систему оборонних укріплень Січі, фортецю було взято, спалена і повністю зруйнована.

З доповіді царю про знищення Січі (Чертомлінской):

Живцем взято старшин і козаків з 300 человѣк, гармат, також і амуніціі взято в оном городѣ багато число ... А ис згаданих живцем взяти злодіїв знатнѣйшіх велѣл я утримати, а протчих по достойності стратити і над Сѣчею колишньої указ виконати, також і всѣ їх мѣста розорити , щоб оне ізмѣнніческое гнѣздо весма викорѣніть ".

Пам'ятний знак в ознаменування перших перемог Богдана Хмельницького над військами Речі Посполитої.
Музей запорізького козацтва на острові Хортиця.

Після сутички взяті до неволі - кошовий отаман, військовий суддя, 26 курінних отаманів, 2 ченця, 250 чоловік простих козаків, 160 осіб жінок і дітей. З того числа 5 осіб померло, 156 осіб отаманів і козаків страчено, причому кілька людей були повішені на плотах і самі плоти були пущені вниз по Дніпру на страх іншим. [20]

З доповіді кошового отамана Степаненко гетьманові Скоропадському [21]:

Учинилося в нас Вь Січѣ то, що по Галагановой і московської прісягѣ, товариству нашому голову лупили, шию на плахах' рубали, вѣшалі і іния тіранскія смерті задавали, і дѣлалі то, чого і Вь поганствѣ, за древніх мучителів не водилося: мертвих із 'трун многіх' не тільки із 'товариства, а й чернецов' відкопували, голови їм отсѣкалі, шкури лупили і вѣшалі.

6.3. Грамота царя до українського народу

Для того, щоб послабити [22] враження, вироблене на український народ [22] винищенням січових козаків, цар видав 26 травня грамоту, в якій говорив, що причиною знищення Січі, була зрада самих запорожців, бо вони зносилися з ворогами Росії, шведами . Тут же Петро наказував [23] вистачати, кидати до в'язниці і стратити запорожців, які не кинули свою зброю.

7. Січ в 1709-1775 рр

7.1. Каменська і Олешківська Січі

Цар Петро I аж до його смерті не дозволяв відновлювати Січ, хоча такі спроби були. На території підконтрольних Османської імперії козаки спробували заснувати Кам'янську Січ (1709-1711 роки).

Однак в 1711 році московські війська і полки гетьмана І. Скоропадського напали на фортецю і зруйнували її. Після цього була заснована Олешківська Січ (1711-1734 роки) на цей раз під протекторатом кримського хана, але і вона проіснувала недовго

Нова Січ (Підпільненську)

Тільки в 1733 р, коли почалася війна Росії з Туреччиною і кримський хан наказав запорожцям рушити до російського кордону, генерал Вейсбах, що влаштовував українську лінію фортець, вручив їм в урочищі Красний Кут, в 4 верстах від старої Чортомлицької Січі, грамоту імператриці Анни Іоанівни про помилування і прийнятті в російське підданство; тут запорожці прожили до 1775 р

Вони взяли на себе зобов'язання оберігати кордон від татар і за це отримали колишні землі, які поділили на 5 паланок (округів), кожну під начальством полковника і його старшини; всіх переселилися з Криму запорожців налічувалося 7 268 осіб. Згодом кількість їх досягло 13 тисяч;

Побут їх значно змінився: більшість вже були люди одружені; однак одружені не користувалися ні правом голосу на раді, ні правом обрання на посади та були зобов'язані сплачувати в січову скарбницю «димове», тобто рід податку з сім'ї; повноправні (холості) запорожці жили або в Січі, або селищами по паланках (в зимовиком). Паланками управляли виборні полковники і старшина (осавул і писар).

Запорожці в мирний час займалися рибним промислом, полюванням, скотарством і торгівлею, їх паланки сильно забудовувалися, в них налічувалося до 16 церков.[5]

Кінець Запорізької Січі (1775 г.)

Остаточно доля запорожців була вирішена 5 серпня 1775-го підписанням російською імператрицею Катериною II маніфесту «Про знищення Запорізької Січі і про причислення оной к Новоросійської губернії»:

8.1. Маніфест Катерини Великої

Ми хотіли ми оголосити у всій Нашої Імперії ... що Січ Запорізька украй вже зруйнована з винищуванням на майбутній час і самої назви Запорізьких козаків ... Визнали Ми себе нині зобов'язаними перед Богом, перед імперії Нашою і перед самим взагалі людством зруйнувати січу Запорізьку та ім'я козаків від неї запозичене . Внаслідок цього 4 червня нашим Генерал-поручиком Текеллі зі довіреними йому від нас військами зайнята Січ Запорізька у скоєному порядку і в повній тиші без всякого від козаків опору ... Немає тепер Січі Запорозької в політичній її потворності, отже ж і козаків цього імені ... "[6 ]

8.2. Причини кінця Січі

Причиною появи даного акту була сукупність кількох подій. До кінця XVIII століття після численних політичних і військових перемог Російської імперії, у неї змінилися пріоритети освоєння відвойованих у Туреччини земель. З укладенням Кючук-Кайнарджійського договору (1774) Росія отримала вихід до Чорного моря, була створена Дніпровська лінія, Кримське ханство, яке протягом кількох століть тероризувала Україну і Росію, було анексована. Другий історичний ворог козаків - католицька Річ Посполита, була на межі розділів.

Таким чином, подальша необхідність в охороні південних кордонів козаками відпала. У той же час між козаками і центральним урядом, що освоює землі Таврії, часом виникали конфлікти. Катерина II побоювалася підтримки повстання Пугачова з боку Запорізьких козаків. Козаки неодноразово громили колонії сербських поселенців в Таврії через земельних спорів. [24] У цих умовах, Катерина II наказала розформувати Запорізьку Січ, що і було виконано Григорієм Потьомкіним.

8.3. Ультиматум генерала Текелі

5 червня 1775 року війська генерала Петра Текелі розділилися на п'ять підрозділів і оточили Січ артилерією і піхотою. Раптовість дії російських військ деморалізувала козаків. Текелі зачитав ультиматум, і кошовий Петро Калнишевський отримав дві години на роздуми.

Старшини з участю духовенства після тривалого обговорення вирішили здати Січ. Однак, переважна кількість рядового козацтва мала намір вступити в боротьбу з царськими військами. Багато зусиль доклав кошовий Петро Калнишевський і глава січового духовенства Володимир Сокальський, щоб переконати козаків скоритися. Вони пояснювали свою позицію небажанням проливати православну кров. З Січі були конфісковані скарбниця і архів. Після цього артилерія Текелі зрівняла порожню фортецю. За виконання безкровної операції, Текелі був нагороджений орденом св. Олександр Невського [25]

Музей історії запорізького козацтва.
Острів Хортиця.
Вдалині видно споруди історико-культурного комплексу «Запорізька Січ»

8.4. доля козаків

Після розформування Січі, козаки були надані своїй долі, колишнім старшинам була дано дворянство, а нижнім чинам дозволено вступити в гусарські і драгунські полки. Але трьом козакам Катерина не пробачила колишні образи. Петро Калнишевський, Павло Головатий та Іван Глоба за зраду в бік Туреччини були заслані в різні монастирі. [26] Калнишевський на Соловках прожив до 112-річного віку і навіть після амністії Олександра I вважав за краще залишитися там.

Зовнішня загроза з боку Туреччини збереглася, на землях турецького султана, в дельті Дунаю осіли близько п'яти тисячі козаків з яких сформувалася Задунайська Січ (див. Нижче). Та й розформування такої великої військової частини, як Запорізька Січ принесла цілий ряд проблем. Близько 12-ти тисяч запорожців залишилися в підданстві Російської імперії, багато хто не витримали жорстку дисципліну регулярних армійських частин. Тому було вирішено відновити козацтво і в 1787 р козачі старшини подали прохання на ім'я імператриці, в якому висловили бажання як і раніше служити. Олександр Суворов, який за наказом імператриці Катерини II організовував армійські підрозділи на півдні Росії, зайнявся формуванням нового війська з козаків колишньої Січі та їх нащадків. Так з'явилося «Військо вірних Запорожців» і 27 лютого 1788 року в урочистій обстановці Суворов власноруч вручив старшинам Сидору Білому, Антону Головатому і Захарія Чепіги прапори та інші клейноди, які були конфісковані в 1775 році. [27]

Військо Вірних Запорожців, перейменоване в 1790 році в Чорноморське козацьке військо, брало участь у Російсько-турецькій війні 1787-1792. Після закінчення війни, в знак подяки від Катерини II-й, їм була виділена територія лівобережної Кубані, яку вони заселили в 1792-93 рр. Військо взяло активну участь у Кавказькій війні та інших воєн імперії. У 1860 році Чорноморське військо об'єднали з двома лівими полками (Хоперський і Кубанський) Кавказького лінійного війська в Кубанське козацьке військо, яке збереглося по теперішній час.

П'яти тисячам запорожців, які пішли до Туреччини, Султан дозволив заснувати Задунайську Січ (1775-1828 рр.). На новому місці козаки конфліктували з некрасовцями, а також брали участь в придушенні повстань проти Османської імперії єдиновірних їм православних народів Балкан (греки, болгари, серби і т. Д.). В результаті, в 1828-му році, козаки з кошовим Йосип Гладким перейшли на бік Росії і були помилувані особисто Імператором Миколою I. З них було сформовано Азовське козацьке військо (1828-1860) [28]. Воно, як і історичні морські походи Запорожців, відігравало роль переважно берегової охорони Кавказького узбережжя, і особливо відзначилося в Кримській війні. У 1860-му році військо розформували і козаків переселили на Кубань. Останній кошовий Задунайської Січі, наказний отаман Азовського козацького війська, генерал-майор Йосип Гладкий похований на історичній батьківщині козаків в Олександрівську (нині Запоріжжя).

Літературний пам'ятник Січі - листа турецькому султану (XVII століття)

Рєпін І. Є., «Запорожці пишуть листа турецькому султану.
(З Д. І. Яворіцкого написаний портрет писаря, за ним, з трубкою отаман Іван Сірко) », 1880-1891

Найбільш відомим письмовим пам'ятником історії Запорізької Січі є лист запорожців турецькому султану, що відноситься до кінця XVII століття. (Нижче наводиться текст послання по Виписуванню з книги Дарвінському збірника історії Запорізької Січі, що зберігається в Публічній Бібліотеці міста Санкт-Петербурга)

Лист султана:

«Султан Мохаммед IV - запорізьким козакам. Я, султан і владика Блискучої Порти, брат Сонця і Місяця, намісник Аллаха на Землі, володар царств - Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, незрівнянний лицар, ніким непереможний воїн, володар древа життя , невідступний охоронець гробу Ісуса Христа, опікун самого Бога, надія і тішить мусульман, устрашитель і великий захисник християн, наказую вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без будь-якого опору і мене вашими нападами НЕ змушувати турбуватися. Султан Мохаммед IV ».

Козаки відповіли:

«Ті, султан, чорт турецький, и проклятого чорта брат и товариш, самого Люцеперя секретар. Який ти в чорта лицар, коли голою сракою іжака НЕ ​​вб'еш. Чорт висирає а твоє військо пожирає. Чи не будеш ти, сучий ти сину, Синів хрістіянськіх під собою мати, твойого війска ми не боімось, землею и водою будемо битися з тобою, розпрощавшись твою мать. Вавілоньській ти кухар, Макідоньскій колесник, Іерусалімській бравірнік, Александрійській козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, Армянськ злодіюка, татарська сагайдак, Каменецький кат, у всього світу и підсвіту блазень, самого гаспіда онук і нашого х ... крюк. Свиняча ти морда, кобиляча срака, Різницька собака, нехрещеній лоб, мать твою ... Отак тобі запорожці вісказалі, плюгавче. Чи не будеш ти і свиней хрістіанскіх пасти. Тепер кончаемо, бо цифри не знаемо и календаря не маемо, місяц у небі, рік у донизу, а день такий у нас, Який и у Вас, за це поцілуй в сраку нас! Підпісалі: кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем Запорожськім ».

10. Відносини між запорізькими та донськими козаками

Виникнення козацтва на південних кордонах колишньої Київської Русі має багато спільного як на території Великого Литовського, так і Московського князівств. В цілому «все» дуже схоже у запорізьких і донських козаків, їх життєвий устрій, цілі, політика. Існували між цими двома групами зв'язку, як і в якому вигляді вони проявилися, які того свідоцтва?

Відомо, що запорізькі (близько 17 тис. Чол. См. Сухопутні і морські походи запорожців) і донські козаки підтримували самозванців в Смутні часи. Число донських козаків доходило до 10 тис.осіб, очолює їх донський отаман Заруцький Іван Мартинович (згодом посаджений на кіл). [29]

1622 р .. Спільний похід запорізьких і донських козаків в числі 700 осіб на 25 судах під начальством запорізького отамана Шило до турецьких берегів і оволодіння кількома прибережними населеними пунктами. Висланий з Константинополя загін галерних судів завдав поразки козакам, захопивши 18 судів і до 50 козаків.

1624 г.. Спільний морський похід запорожців і донських козаків на 150 чайках на Чорне море і набіг на узбережжі Туреччини і околиці Босфору. Для протидії набігу на Константинополь султаном було вислано до гирла Босфору до 500 великих і малих суден і наказано протягнути через Золотий Ріг залізний ланцюг, що збереглася ще з тих часів, коли греки замикали затоку для запобігання проходу суден київських князів.

1625 г.. Спільний похід запорожців і донських козаків в числі 15000 осіб на 300 чайках через Чорне море на Трапезонд і Синоп. Зустрінуті турецьким флотом у складі 43 галер під начальством капудан-паші Редшід-паші козаки після запеклого бою були розбиті, втративши 70 чайок.

1637 г. Запорожці разом з донцями брали участь в облозі Азова ... [30]

1638 р.Совместний морський похід запорізьких і донських козаків у складі 1700 осіб на 153 чайках на Чорне море. Висланий проти козаків значний турецький флот під начальством капудан-паші Раджаба завдав козакам поразку. [31].

1669 р Всю зиму [Степан] Разін шле гінців до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка та отаману війська Запорізького Івану Сірку - підбиває товаришів для задуманого. Трохи пізніше відправляє він гінців до опальному патріарха Никона ... І Сірко, і Дорошенко, і Никон будуть мучитися, роздумувати, тягнути час, але Разіна не підтримають. якби підтримали - «лопнула б Русь, як кавун, і вивалилася назовні зовсім інша російська історія» [32]

1707-1709 рр. Після розгрому повстання Разіна і Булавіна на Дону в 1708 на Запоріжжі бігло багато повстанців. Цим спробував скористатися український гетьман І. С. Мазепа, який перейшов на бік шведів в Північній війні 1700-21. Лякаючи козаків розправою з боку царського уряду, Мазепа закликав їх підтримати його .. [33]

1773-1775 рр. Після повстання Пугачова рр., В якому брали участь запорозькі козаки уряд, боячись того, що повстання перекинеться на Запоріжжі, прийняв рішення ліквідувати Запорізьку Січ [30]

Відомо, що в Січі (на всіх її територіях), був курінь Дінської (Донський), в якому збиралися вихідці з Дону. Згодом курінь перемістився на Кубань, де зараз є станиця Дінська. [34]

11. Меморіальні місця Січі на Україну

· Місто Запоріжжя (колишній Олександрівськ), острів Хортиця, острів Мала Хортиця (Байда),

На острові Хортиця знаходиться Музей історії запорізького козацтва з відповідною експозицією. Поруч з музеєм в Совутиній балці відбудований реконструйована Січ з куренями, церквою, і іншими артефактами побуту Січі. Навпроти музею знаходиться гребля ДніпроГЕСу, розташована в самому вузькому місці (~ 175 м) в пониззі Дніпра після довгого порожистого ділянки річки. Тут була відома в Таврії переправа через Дніпро - «Кічкас». Через переправу проходило одне з відгалужень Муравського шляху - шлях нападу кримських татар на Правобережну Україну і Річ Посполиту. Це місце було зручно для засідок. Переправа контролювалося козаками Запорізької Січі. Між греблею ДніпроГЕСу і островом Хортиця розташовано кілька маленьких порогів. Кожен з порогів має свою легенду і ім'я, пов'язаних із Запорізькою Січчю. Так на одному з них в гігантському гранітному казані, видовбаному в кам'яному тілі порога, козаки готували на всю Січ галушки. Про другий поріг «Погана скеля» існувало кілька легенд: за однією з них козацька спільнота посилав туди провинилися козаків, що б вивітрити з їх голови «дурь», а по інший - після розгрому шведів під Полтавою за наказом Петра I тут пороли за зраду козаків , прихильників Мазепи [7]. У селищі Верхня Хортиця (район Запоріжжя) знаходиться 700-річний дуб [35]. За легендою під цим дубом запорожці писали свій знаменитий лист турецькому султану. Мала Хортиця (Байда) - острів, розташований між правобережною частиною Запоріжжя і островом Хортиця в руслі річки Старий Дніпро. На острові знаходився дерев'яний хортицкий замок, прототип Запорізької Січі (Хортицкая Січ), яку побудував Дмитро Вишневецький (на прізвисько - Байда), волинський князь з литовського роду Гедиміновичів.

· Місто Нікополь (колишній Нікітінський Ріг), Дніпропетровська обл.,

5 з 8 Запорозьких Січей знаходилися недалеко від міста Нікополь (Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чертомлінская, Нова (Підпільненську)). Після розливу Каховського моря (водосховище) багато місця Січі, розташовані навколо міста, були затоплені.
У старій частині міста Нікополя знаходиться площа Богдана Хмельницького, на якій встановлено пам'ятний знак (тумба, складена з червоного граніту): «У цій місцевості знаходилась Запорозька Микитинська Січ. У 1648 році в цій січі запорізькі козаки обрали Богдана Хмельницького гетьманом України ».
В ~ 6-8 км від центру Нікополя в селі Капулівка (місце Чертомлінской Січі) знаходиться могила і пам'ятник видатного кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка.

· Місто Цюрупинськ (колишній Олешки), Херсонська обл., - з 1711 по 1734 рр. тут була Олешківська Січ.

· Село Республіканець, Херсонська обл., - з 1709 по 1711 рр. і з 1728 по 1734 рр. тут була Кам'янська Січ. Кость Гордієнко (прихильник І. Мазепи) в 1709 заснував Кам'янську Січ, а в 1712 році - Олешківську Січ, яку очолював до 1728 року. Його могила знаходиться в селі Республіканець Херсонської області, на території Кам'янської Січі [36].

12. Козаки в художніх фільмах, прозі та поезії

· Микола Ульянов з книги "Походження УКРАЇНСЬКОГО СЕПАРАТИЗМУ"

[37]

Будь-яка спроба приписати козакам місію захисників православ'я проти ісламу і католицтва розбивається об історичні факти. Обидва Хмельницьких, батько і син, а після них Петро Дорошенко, визнавали себе підданими султана турецького - глави ісламу. З кримськими ж татарами, цими "ворогами хреста Христового", козаки не стільки воювали, скільки співпрацювали і разом ходили на польські і на московські Украіни. Славетні морські походи в Туреччину виглядають зовсім патріотичним і не благочестивою справою. Українофіли минулого століття знали, що козаки "розбивали по Чорному морю християнське купецтво заодно з бусурменські, а вдома розоряли руські свої міста татарським робом". Якщо татари своїх одновірців і одноплемінників не брали і не продавали в рабство, то для запорізьких "лицарів" подібних тонкощів не існувало.

Козаки були виховані в дусі заперечення держави. Козаки не тільки гетьманський престиж ні в що не ставили, але і самих гетьманів убивали з легким серцем і були в будь-яку хвилину готові до "розносу" гетьманських пожитків. Кошових отаманів і старшину піднімали на щит або скидали по капризу, або під п'яну руку, не пред'являючи навіть звинувачень. Козача "демократія" була насправді охлократією. ... Не створивши своєї держави, козаки з'явилися самим незгідливим елементом і в тих державах, з якими пов'язувала їх історична доля.

· Сергій Михайлович Соловйов

в "Історії Росії з найдавніших часів", тому X, глава I [8] наводить опис походу козаків на Волині і Білорусії

Під 1603 роком: були козаки запорозькі, якийсь гетьман, ім'ям Іван Куцка, з 4000 народу, брали пріставства з волостей Боркулабовской і Шупенской, грошей коп 50, жита заходів 500 і т. Д. В тому ж році, в місті Могильові Іван Куцка здав гетьманство, тому що в війську було велике свавілля: що хто хоче, те й робить; приїхав посланець від короля і панів радних, нагадував, погрожував козакам, щоб вони ніякого насильства в місті і по селах не робили. До цього посланцеві приносив один міщанин на руках дівчинку шести років, прибиту і зґвалтовану, ледь живу; гірко, страшно було дивитися; всі люди плакали, богу-творцеві молилися, щоб таких свавільців винищив навіки. А коли козаки назад на Низ поїхали, то великі збитки селах і містах робили, жінок, дівчат, дітей і коней з собою багато брали; один козак вів коней 8, 10, 12, дітей 3, 4, жінок і дівчат 4 або 3.

Список літератури:

1. Січ Запорізька у Вікіпедія

2. Козаки любили татар і не носили шаровари - Дніпропетровськ | KP.UA

3. Литвин В. Історія України. - К., 2006

4. козак - стаття з Етимологічного словника російської мови Макса Фасмера

5. Всесвітня історія - Україна в складі Польщі в XVI в. Розвиток українського козацтва

6. Українське козацтво. Мала енциклопедія .// Запорізька Січ. Київ: «Генеза». - 2002, стор. 163.

7. ИСТОРИОГРАФИЯ ПИТАННЯ ПРО ПОХОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА

8. Д. І. Еварніцкій Состав', основаніе і число славного запорізького низового товариства. // Исторія запорозьких козаків. - С.-Петербург ': одна тисяча вісімсот дев'яносто два Т. 1. - С. 185.

9. Яворницький Д. І. Історія запорізькіх козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1990. - Т. 1. // Глава «Склад, підстава та число славного Запорозького Низового товариства», стор. 145-146.

10. Яворницький Д. І. Исторія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1990. - Т. 1.// Глава «Склад, підстава та число славного Запорозького Низового товариства, стор. 148-149».

11. Акти, які стосуються історії Південної і Західної Росії, М., 1872, т.7, стор. 359

12. Є. П. Савельєв, Стародавня історія козацтва, стор.105, Видавництво: Віче, 2007 г., ISBN 978-5-9533-2143-3

13. Цар Петро Олексійович написав в Січ жовтня 30 дня 1708 року на ім'я кошового отамана Костянтина Гордієнка грамоту, в якій вмовляв запорожців пребути вірним російському престолу і православній вірі за що обіцяв «помножити» до них свою милість, якої вони раніше того були позбавлені внаслідок наклепів на них з боку підступного Мазепи, який звинувачував їх у невірності російського престолу. Яворницький Д. І. Исторія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1991. - Т. 3.// Глава Чотирнадцята, стор. 293.

14. У той час, коли цар Петро Олексійович так клопотав про залучення до себе запорізького війська, в цей же час і про те ж саме клопотав і гетьман Мазепа. Він відправив на Січ «знатну особу» з універсалом і з листом для всього запорізького низового війська. В універсалі Мазепа сповіщав славних молодців про те, що передався на бік шведського короля з тією метою, щоб захищати Украйну від тиранії московського царя, який не раз говорив йому, Мазепі, що зробить все, щоб винищити військо запорізьких козаків, це збіговисько, на його мовою, злодіїв і негідників. Гетьман чудово знає, що москалі, відступаючи перед шведським королем, самі залучили його на Украйну, але його величність, шведський король, не має ніякого поганого наміри щодо запорізького війська. Запорожці повинні скористатися таким щасливим випадком, скинути з себе ярмо московське і зробитися назавжди народом вільним. Яворницький Д. І. Исторія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1991. - Т. 3.// Глава Чотирнадцята, стор. 296.

15. Сергій Михайлович Соловйов, «Історія Росії з найдавніших часів» в 29-ти томах Т. 15, Гл. 4. [2]

16. Сергій Михайлович Соловйов, «Історія Росії з найдавніших часів» в 29-ти томах Т. 15, Гл. 4. [3]

17. Після таких донесень в царському таборі стало ясно, що кошовий Гордієнко хитрує і має злі в своєму розумі наміри. Яворницький Д. І. Исторія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1991. - Т. 3.// Глава Чотирнадцята, стор. 303.

18. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1991. - Т. 3. / Глава П'ятнадцята, стор. 324-325.

19. Гнат Галаган пристав до Яковлєву на шляху його в Січ і під присягою обіцяв таємними стежками провести російських до запорізької столиці [27]. Так чи інакше, але на нього покладалися в цьому відношенні великі надії, як на людину, який знав усі «військові секрети» і запорізькі «Звичай». І точно, прибуття Гната Галагана до сиче мало для запорожців вирішальне значення. Гнат Галаган закричав козакам: «Кладіть оружіе! Здавайтеся, бо вс? М'будет помілованіе! »Запорожці спершу не повірили словам Галагана і продовжували як і раніше відбиватися від російських, але Галаган поклявся перед ними у вірності своїх слів, і тоді козаки кинули зброю. Але то було не більше, як обман з боку Гната Галагана. Російські кинулися на беззбройних запорожців, і тут сталася страшна кривава розправа, причому всі курені і всі будівлі в Січі були спалені. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1991. - Т. 3.// Глава П'ятнадцята, стор. 327-328.

20. Яворницький Д. І. Исторія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1991. - Т. 3.// Глава П'ятнадцята, стор. 329.

21. Яворницький Д. І. Исторія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1991. - Т. 3.// Глава П'ятнадцята, стор. 328.

22. Яворницький Д. І. Исторія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1991. - Т. 3.// Глава П'ятнадцята, стор. 332.

23. Яворницький Д. І. Исторія запорозьких козаків, у трьох томах. - К .: Наук. думка, 1991. - Т. 3.// Глава П'ятнадцята, стор. 333.

24. Українське козацтво. Мала енциклопедія .// атакування Січі тисяча сімсот сімдесят п'ять. Київ: «Генеза». - 2002 стор.23.

25. Petrakov, Viktor Петро Текелі і наш край. Україна-Центр.

26. Шамбаров Валерій Козацтво історія вільної Русі. - Алгоритм Експо, 2007. - ISBN 987-5-699-20121-1

27. Тарас Чухліб Олександр Суворов в Українській історії, Pravda.org.ua

28. Анатолій Герасимчук: У степ донецький через Дунаю йшли козаки ... Народна правда

29. http://passion-don.org/tribes/tribes_8.html%7CЕвграф Савельєв, Племінний і громадський склад козацтва.

30. Ю. А Никифоров, Росія, Ілюстрована енциклопедія, ISBN 5-373-00239-9

31. ВІЙСЬКОВА ЛІТЕРАТУРА - [Військова історія] - Бойова літопис російського флоту

32. Захар Прилепин TERRA TARTARARA: Це стосується особисто мене. - М .: АСТ, Астрель 2009.

33. Запорізька Січ

34. Трибуна Сторінки історії Дінського району Борис Козаченско 20.08.2009

35. 700-річний дуб

36. Скоро почнуться розкопки ще однієї Запорізької Січі | Новини | Запорізьке час

37. Ульянов, Н.І. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕПАРАТИЗМУ]. - Москва: М .: Індрік, 1996. - 280 с. - ISBN 5-85759-029-9:

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Запорожская_Сечь


  • 1.4 Умови прийому на Січ 2 Пристрій Січі 2.1 Військове і територіальний поділ 2.2 Військові, курінні і паланочні Ради
  • 2.7 Доходи Війська Запорозького 2.8 Грамотність і школи 3 Озброєння і війська Січі 3.1 Військові клейноди
  • 5 Боротьба за Запорізьку Січ в період Великої Північної війни 5.1 Невдоволення козаків 5.2 козаків-гетьмана-шведський союз
  • 7 Січ в 1709-1775 рр 7.1 Каменська та Олешківська Січі 7.2 Нова Січ (Підпільненську) 8 Кінець Запорізької Січі (1775 г.)
  • 9 Літературний памятник Січі - листа турецькому султану (XVII століття) 10 Відносини між запорізькими та донськими козаками 11 Меморіальні місця Січі на Україну
  • 12 Козаки в художніх фільмах, прозі та поезії 13 Історики про Січі Список літератури
  • Список Запорозьких Січей
  • військові звання, ієрархія
  • Кримський хан писав Порті
  • З донесення посла в Стамбулі П. А. Толстого
  • З листа запорожців Мазепі
  • З доповіді царю про знищення Січі (Чертомлінской)
  • З доповіді кошового отамана Степаненко гетьманові Скоропадському
  • Місто Запоріжжя (колишній Олександрівськ), острів Хортиця, острів Мала Хортиця (Байда)
  • Місто Нікополь (колишній Нікітінський Ріг), Дніпропетровська обл.
  • Місто Цюрупинськ (колишній Олешки), Херсонська обл.
  • Сергій Михайлович Соловйов