Історія району Теплий Стан і селища Мосрентген

Ім'я нашого району, мабуть, одне з найзагадковіших географічних назв Москви. Його носило в старовину колишня підмосковна село, точніше - група поселень з центром в селі Троїцьке.

На географічній карті 1763, що носить колоритна назва "Плань царствующаго Граду Москви з показанням лежащіхь мљсть на Трітцать верст Вь округу", одному з кращих зразків вітчизняної картографії середини XVIII століття, картограф використовував рядкову, маленьку букву в слові "стани", оскільки в ту пору термін стан для нього був і зрозумілий, і уживаний в усному мовленні саме як загальне слово - на відміну від нас, сучасних москвичів ...

Слово теплий - всіма тлумачиться однаково - утеплений, облаштований для зимового житла, опалювальний

За роз'ясненням слова Стан спробуємо звернутися до тлумачного словника Володимира Даля. Там воно має кілька значень.

Стан: місце, де подорожні дорожні стали, зупинилися для відпочинку, тимчасового перебування, і весь пристрій на місці, з возами, худобою, наметами або іншими угодами; місце стоянки і весь пристрій. Військовий, ратний стан, бівак, табір.

Стан в повіті, проживання, перебування станового пристава, і самий округ відомства його. Повіт ділиться на 2-3 стану, поліцейські дільниці.

Стан і становище, нині замінено чужим, спотвореним станція: селище, де міняли коней (поштових не було, а обивательських, пізніше Ямський), або хутірець на роздоріжжі, навмисне поставлена ​​хатинка, для притулку, для роздиху і годівлі коней.

Таким чином, етимологи і топоніміст виводять кілька версій походження назви. Ось найпоширеніші з них:

Одна з гіпотез пов'язує виникнення назви селищ Верхні та Нижні Теплі Стани з ординським навалою. Через цей підмосковний край не раз прокочувалися хвилі спустошливих набігів татар і між Москвою і Золотою Ордою нишпорили ханські баскаки, ​​які робили тут привал.

Довідник "Імена московських вулиць" пише: ... Є припущення, що ця назва пов'язана з далеким минулим: тут зимував в утеплених шатрах військо одного з татарських ханів, які йшли на Москву. За іншою версією, тут знаходилися селища "ординців", інакше "Числяках", або "ділю", - жили тут тяглих людей (тобто селян, обкладених тяглом - збором на користь держави), які обслуговували приїжджих послів Золотої Орди, на цьому місці посли зупинялися при в'їзді в столицю і при виїзді з неї ".

Переконливих документальних свідчень на користь цих версій в російських архівах не виявлено.

Тепер, що стосується ще одного значення слова стан, найменування адміністративно-територіальної одиниці в Російській державі ХIV-ХVI століть:

Серед сучасних московських географічних назв - топонімів - лише одного разу зустрічається слово "стан" в поєднанні Теплий Стан. Однак, три століття тому в Росії географічні назви - стани - зустрічалися набагато частіше.

Тоді терміном "стан" позначали мінімальну осередок адміністративно-територіального поділу. Вся територія країни поділялась на повіти (в XVII ст. Їх було понад 200), а повіти ділилися на стани і волості. За документами допетрівською епохи поняття "стан" і "волость" рівноправні, але "стани" зустрічаються рази в два частіше. Площа стану XVII в. (Або волості) рази в три-чотири перевищувала розмір сучасного середнього району Москви.

У XVIII столітті на території сучасної Москви (в межах Московської кільцевої автомобільної дороги) їх було вісім (в назвах збережено своєрідність російській транскрипції XVII століття): В а с и л ь ц о в; Г о р е т о в; К о п і д е н с ь к о ї; М а н а т ь і н, Б и к о в, К о р о в і н; Р а т у е в; З е т у н с ь к о ї; З про з е н с ь к о ї; Ч е р м н е в.

Судячи з того, що адміністративної територіальної одиниці з назвою Теплий стан серед них немає, дана до походження московського топоніма Теплий Стан, очевидно, відношення не має. Хоча, площа, яку займає Теплими станами наводить на думку про досить великої адміністративно-територіальній одиниці.

І, нарешті, третя гіпотеза, що здається найбільш правдоподібною:

За старих часів відстань від Москви до сіл Верхні та Нижні Теплі Стани становило по Калузької дорозі (в деяких джерелах вона називається Боровська або Стара Каширська) близько 17 кілометрів, тобто було одно одному кінному переходу. Отже, мандрівникам і їздцям тут потрібно було зупинитися, спішитися, нагодувати коней і дати їм відпочити. Таким чином, тут находідось останнім опалювальне притулок на виїзді з Москви до Калуги.

Є підстави вважати, що спочатку топонім Теплий Стан ставився ні до села, селі, а до підмосковній заставі, побудованої на Калузької дорозі або до поштової станції, першої після виїзду з Москви в напрямку на Калугу і існувала до середини XIX століття.

"Але ось і Теплий Стан, Де коминок жевріє,

Підняти огрядний стан Поспішають допомогти цариці ... ".

Так писав про це підмосковному селі поет Семен Кірсанов в поемі "Калуське шосе". За переказами, імператриця назвала Теплі стани дійсно теплими за наданий їй тут привітний прийом.

Відступаючи по Калузькому шосе зі згорілої Москви, Наполеон зробив привал в Теплому Стані. Звідси був кинутий його останній погляд на непокірний йому Москву, і на так і не піддатися розгадки загадкову і сильну Росію.

Географія району

Теплий Cтан з висоти пташиного польоту

Ця земля завжди була багата на ярами, балками, листяними лісами в межиріччях і подекуди сосняками - в долинах і балках. На території району знаходиться найвище місце в Москві: Теплостанская височина, відріг Смоленсько-Московської височини досягає 253 метрів в районі садиби "Вузьке" та початку вулиці Теплий Стан. Що ж стосується рівня Москви-ріки, то Теплостанская височина перевищує його на 130 метрів.

Тут дуже зближені верхів'я відразу чотирьох щодо великих річок - Очаковкі (витоку Раменкі), Чертановкі, Бітці і Сосонки. Близько від цієї точки починаються також Самородінка, Коньконскій яр, Дубінкінская річка, Городня, Румяніевскій струмок, Сетунька і Сетунь. Звідси річки течуть в різні боки. Сетунь спочатку тече на захід, потім повертає на північ і на схід, обходячи головний масив Теплостанской височини з заходу і півночі. Подібно поводяться Очаковка і Самородінка. Сосенка спочатку нaправляется на південний захід, потім починає обходити височина з півдня. Городня та Чертановка весь час течуть на схід. Зближені також верхів'я Раменкі, Чури і Котловкі. Вони стікають з високого Воронцовського пагорба. На головному пагорбі Воробйових гір (біля МДУ) беруть початок Окропу, Кров'янка, Рогачевка, Онучин яр і ще два безіменних водотоку, що впадають в Раменках. Три перераховані точки (разом з ще двома менш вираженими) утворюють одну лінію - головний вододіл Теплостанской височини (пасмо горбів).

Ліси, яри, пагорби - все це залишилося, а назва села збереглося в назві нової вулиці, в найменуванні станції метро "Теплий Стан", всього живого масиву, що розкинувся на території між МКАД, Ленінським проспектом, вулицями Островитянова і Профспілковій і Теплостанской височини.

У планах столітньої давності це місце позначалося як Теплі Стани, тому що існували три села - Верхні Теплі Стани - на краю неракові яру, Нижні Теплі Стани (на місці нинішнього села Мамирі, що знаходиться недалеко від Москви по Калузькому шосе), віднесені до сусіднього села "Новгородському, Усков тож" (сучасному Вузькому) і Починок Теплого Стану, колишні Висілки, що носила 2-е назва, - Ковалі, - на вершині крутого Кузнецького яру - надалі - Велике Голубине. Села оточували село Троїцьке, з церквою, "вотчінніковим двором" і хатами дворових людей. Калузька дорога проходила між селом Троїцьким з верхів'ям річки Сосонки і селом Голубине з верхів'ям річки Бітці (за старих часів її іменували трохи по-іншому - Абітца). До середини XIX в. на території Теплого Стану розміщувалася перша від Москви поштова станція по Старій Калузької дорозі.

На початку 1970-х, коли прокладалося широке полотно нової московської магістралі, відтіснивши в сторону смужку Старого Калузького шосе, там, де закінчується Профспілкова вулиця, на лівій її стороні ще можна було застати залишки дворів старого Теплого Стану, жителі яких перебиралися через дорогу в нові дев'ятиповерхові будинки. Це все, що залишалося від колись галасливих сіл, поштової станції, заїжджого двору, трактирів, лавок. Останні споруди села були знесені в 1971-74 роках. Зараз тут споруджено крите водосховище, що постачає найсмачнішою в Москві питної водою Ясенів, Теплий Стан, Коньково та інші райони Південно-Західного адміністративного округу. Поруч збереглися залишки некогода розкішних яблуневих садів.

На перечеченіі сучасних вулиці Профспілковій і МКАД розташовувалися Верхні Теплі Стани. Село Троїцьке лежало на околиці нинішнього селища Мосрентген.

Троїцька церква в селищі Мосрентген

Зараз в Троїцькому садибного будинку немає. Але там є церква Святої Трійці, ланцюг ставків, збереглися залишки регулярного парку. Від маєтку залишилися головні свідки - дуби і липи. І тільки одноглавая церква Трійці переконує в тому, що колись тут були Теплі Стани. Цей храм з'явився більше трьохсот років тому - в кінці XVII століття.

Це восьмерик на четверику, т. Е. Нижня його частина в плані чотирикутна, а верхня - восьмикутна; зі сходу примикає напівкруглий вівтар, із заходу - невелика трапезна і дзвіниця, перший ярус якої зберігся до сих пір, а з півдня - великий знижений об'єм межі.

Будівництво почалося у 1686 році служивих дворянами Стрешневой, завершено в 1696 році наступним господарем - Автономія Івановим. У 1823 році, при господарюванні Івана Никифоровича Тютчева, батька великого російського поета, з чиїм ім'ям нерозривно пов'язана назва села, давню споруду відновили, тоді на фасаді з'явилися деталі класичної архітектури, пілони. Тоді ж був добудований другий боковий вівтар.

У 1907 році Троїцька церква стає предметом спеціального вивчення істориків російського мистецтва Ф. Ф. Горностаєва і Н. В. Нікітіна. Акти комісії пропонують відновити втрачений бірюзовий фон на п'ятиярусний іконостас. Ікони з нього передаються для реставрації іконописцю П. М. Соколову, щодо якої зберігся навіть адреса квартири і майстерні, - Рогожская частина, будинок № 30, по вулиці Хіві. Але чи не найцікавішим відкриттям мистецтвознавців був факт, що царські двері Троїцької церкви, споруджені батьками Тютчева, представляли чи то повторення, то чи пряму копію царських врат Казанського собору в Петербурзі, розписаних В. Л. Боровиковським. Не виключено, що Тютчева і самі звернулися із замовленням до прославленому російському живописцеві - цікава подробиця в хроніці сім'ї поета, а може бути, і в творчості Боровиковського.

У радянські роки храм, як і багато інших був закритий. До його повернення Російської Православної Церкви в ньому знаходилися житлові приміщення, лабораторія інституту Фізики землі АН СРСР. Внутрішні приміщення храму сильно постраждали, фрески були втрачені. У 1992 році церква була повернута віруючим, відреставрована. Тоді ж була добудована триярусна шатрова дзвіниця, повністю оновлено внутрішнє оздоблення храму, над вхідними воротами збудовані арки, територія навколо храму упорядкована. Зараз є цегляну, оштукатурену трехчастную осьову церква з головним Троїцьким престолом, і добудованим правим Нікольським боковим вівтарем.

Первісне декоративне оздоблення в дусі московського бароко в основному втрачено, декор будівлі витриманий в стилі ампір.Північний фасад церкви прикрашає пілястровий портик, над яким стіну прорізає велике напівкругле вікно.

Богослужіння в Троїцькій церкві відновилися 14 жовтня 1993 року. Знову храм був освячений 30 червня 1996 єпископом Можайським Григорієм, вікарієм Московської єпархії. Після відкриття храму в ньому почалися ремонтні та відновлювальні роботи.

перші власники

Вважається, що серед підмосковних князівських вотчин тутешні землі цінувалися дуже високо. Як розповідає історик цих місць барон Д.О.Шеппінг, володіння склалися протягом багатьох років шляхом численних покупок і обмінів сіл і пусток, простежених їм за документами з XVII в. Так, в 1627 р села Говорово і Жуково на неракові яру, пустки Поповка, Дуракова, Руднєво, Ощеріно і Бєляєво значилися за Філіпом Григоровичем Башмакова, а пустку Тимонина в маєток за князем Дмитром Оболенским.

Вигорілі і знелюднення в Смутні часи "пустку Возци, Теплий Стан тож і село Вузьке" в 1628 році (за архівними документами) були подаровані московським служилої дворянину Максиму Федоровичу Стрешневу за участь у звільненні Москви від полків польського королевича Владислава. Максим Стрешнев - близький родич цариці Євдокії Лук'янівна Стрешневой, дружини царя Михайла Федоровича Романова.

У переписний книзі 1646 Троїцьке згадана як село, "що була пустка Говорова". У селі стояв лише один двір поміщика. Говорово потім знову згадано як пустки, а перепис застає "Жуково, Говорово тож", селом з одним двором, де жили 2 бобиря. Частка "тож" говорить в даному випадку не про кількох селищах, як це може здатися на перший погляд, а про наявність кількох назв у селища, що, як правило, говорить про його солідному віці.

Частина земель, а саме Вузьке і Нижні Теплі стани Стрешневу вдалося переписати на вотчину, інакше кажучи, в спадкове володіння, і вони залишалися у володінні його сім'ї аж до XVIII століття, поки не перейшло у володіння князів Голіциних, оскільки Б.В. Голіцин одружився на Е.І.Стрешневой, а частина - село Говорова - власне Верхні Теплі Стани і Троїцьке - на початку XVII століття відійшло до Ф.Г. Башмакова, а згодом опинилася у володінні Федора Шакловитого - царського окольничого і глави Стрілецького наказу, фаворита і відомого прихильника царівни Софії Олексіївни, владної та крутий вдачею старшої сестри Петра, яка з піддячих звела його в думного дворянина і окольничого і пору; чила йому в 1682 році управління Стрілецьким наказом. Шакловітий був опорою царівни на шляху до влади і став кращим її радником в міжнародних справах. У 1687 році Федір Шакловітий поряд з іншими нагородами отримав Теплостанской землі.

Шакловітий приймає сторону царівни Софії, стає її затятим прихильником. Однак спроба Федора підняти стрільців проти Наришкіних і Петра I, виявляється безуспішною. Знамените "Дело Шакловітого" закінчується стратою надміру завзятого помічника відлучений від влади опальної царівни.

Автоном Іванов

З кінця XVII століття Теплостанская земля, а точніше село Говорова (надалі - село Троїцьке з селом Верхні Теплі Стани) переходить у володіння Автонома Іванова, одного з тих старших думних дяків, які стали на бік молодого Петра і підписали відмова правительки від влади.

Автоном Іванов був сином парафіяльного московського священика. Ще за часів Софії він дослужився до однієї з вищих приказних посад Помісного наказу, який відав земельними володіннями, і на цій посаді отримав звання думного дяка. У боротьбі за владу між Софією та Петром Олексійовичем великодосвідчений наказним став на бік останнього, за що і була йому дана жалувана грамота на "вотчину злодія, зрадника і крестопреступніка Федька Шакловітого". Так Теплі Стани знайшли нового господаря.

Петро доручив Автоном відати відразу трьома, виключно відповідальними наказами - Іноземскім, Рейтарська та Пушкарский, від діяльності яких залежало формування оновлюваної російської арміі.В 1705-1706 роках в Москві був створений з службових людей і рекрутів "драгунський полк думного дяка Автонома Івановича Іванова", незабаром перейменований в Азовський, яким командував хтось Павлов. Всі витрати по утриманню, обмундирування та озброєння солдатів ніс Автоном. Полк відмінно бився під Полтавою, добре зарекомендував: себе в Прутському поході, що, безсумнівно, було заслугою і Іванова. Автоном Іванов залишив про себе пам'ять і на Теплостанской землі. Як вотчинника Автоном в 1696 закінчує будівництво Троїцької церкви (звідси назва села), розпочатої ще попередниками Шакловітого - Стрешневой, в 1686 році. Тим самим село разом з "двором вотчинника" і дворами службових людей перетворюється в село Троїцьке. Багатства Автонома Іванова, що вразили уяву автора біографічної замітки в енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона, розсіялися чи не так само швидко, як з'явилися

Верхній Теплий Стан разом з двором на Ваганьково успадкував син Микола, одружений на Ганні Іванівні Тютчева. Микола Автономович рано помер, вдова поспішила знову вийти заміж, розділивши Іванівське спадок з п'ятьма дочками.

Салтичиха

Так власницею Верхніх Теплий Стан з селом Троїцьким стала вдова гвардії-ротмістра Дарина Миколаївна Салтикова - горезвісна Салтичиха. Овдовівши в двадцять п'ять років, вона до тридцяти двох років зуміла буквально загнати в труну 139 з 600 належали їй кріпаків головним чином, жінок і дівчат. Села Д. Н. Салтикової були і в Вологодської, і в Костромській губерніях, але всім своїм володінням вона вважала за краще "вотчинників двір" в селі Троїцькому. Головними її жертвами стали селяни Верхнього Теплого Стану. Це їх безіменні могили, наспіх викопані, ще поспішніше зариті, і оточили стару Троїцьку церкву. Селяни зверталися на неї зі скаргами, але завдяки впливовому спорідненості і подарунків, все закінчувалося покаранням і посиланням скаржників. Тільки влітку 1762 року двом селянам, у яких Салтичиха вбила дружин, вдалося подати скаргу самої імператриці Катерині II.

Слідство у справі "мучительки і душегубіци" тривало шість років і завершилося оголошенням Дарії Салтикової смертного вироку.

Початковий смертний вирок ліберальна Катерина II, пишалася тим, що в Росії в її царювання немає страт, замінила довічним одиночним ув'язненням у монастирі. Перед тим як відвезти Салтичиха в приготовлену для неї особливу підземну в'язницю під склепіннями церкви московського Іванівського монастиря (нинішня вулиця І. Е. Забєліна), злочинницю поставили на одну годину на ешафот з написом на грудях: "Мучителька і душегубіца". Відтепер Дарина Салтикова-Іванова позбавлялася всього свого стану, дворянства, самого права називатися прізвищем батька або чоловіка і навіть вважатися жінкою.

У 1778 році Салтичиха перевели в катівня, прибудований до монастирської церкви і мав застувала зовні зеленої фіранкою вікно, через яке бажаючі могли дивитися на злочинницю.

Салтичиха просиділа в своєму катівні більше двадцяти років. Вона померла в 1801 році і похована в Донському монастирі разом з членами сім'ї Салтикових. Катівню ж її разом з церквою був розібраний в 1860 році.

Значно пізніше майбутній спадкоємець маєтку, Федір Іванович Тютчев згадував, як напередодні війни 1812 року, батько водив старших синів, Миколи і Федора до Іванівському монастирю, показуючи їм невелике, завішене рядниною віконце, за яким в підвалі понад двадцять років провела душегубіца Салтичиха.

Пристрасть Салтичихи.

В ході следвія у справі Салтичихи Верхні Теплі Стани з селом Троїцьким "за борги" пускають на розпродаж.

Власником став Іван Никифорович Тютчев, чоловік рідної сестри Салтичихи, брянський дворянин, почесний опікун Московського виховного будинку, дійсний статський радник і дбайливий господар набутих маєтку. Після засудження Салтичихи він стає опікуном її синів Федора та Миколи, а при розпродажі майна сам виступає покупцем і стає власником села Троїцького і села Теплий стан. За час свого володіння маєтком він встигає і перебудувати "вотчинників будинок", і розбити регулярний з копання ставками парк, залишки якого вгадуються і в наші дні, і зібрати в Троїцькому безліч гостей, серед яких з'являється і кілька літераторів, пов'язаних з Тютчева спорідненістю.

Слідом за тим Верхній Теплий Стан і Троїцьке перейшли у володіння діда великого поета Федора Івановича Тютчева, секунд-майора Миколи Івановича Тютчева (1720-1797). Серед його прямих предків рейтарів часів царя Олексія Михайловича, сини рейтара - стольник Тимофій і стряпчий Данило, учасники Кримських походів, які продовжували службу і за Петра I, дід секунд-майора Андрій Данилович, звільнений при Катерині I від військової служби "з призначенням до Військової колегії і до поліцейських справах ".

Микола Андрійович Тютчев, рідний дід поета, удостоївся потрапити в історію не тільки завдяки своєму великому онукові, до народження якого він навіть не дожив. У секунд-майора Тютчева були підстави розраховувати на вдячність сучасників і нащадків. Ще в капітанському чині цей офіцер став відомим своїм романом з Дар'єю Миколаївною Салтикової, яка на самому початку 1750-х років звертає на нього прихильне увагу, запалився до нього "любовною пристрастю", як писав потім в скарзі на ім'я влади невдалий майор. Вони були далекими родичами (мати Дар'ї - уроджена Тютчева), їх підмосковні маєтки були сусідами.

Одного разу, об'їжджаючи володіння, 25-річна вдова почула постріли в своєму лісі. Це її здивувало, так як, знаючи її характер, сусіди не наважилися б на таке. Слуги кинулися ловити браконьєра. Ним виявився молодий дворянин, інженер Микола Тютчев. Капітан Тютчев займався межування земель і проводив топографічну зйомку місцевості на південь від Москви, по Великій Калузької дорозі.

Його забрали в садибу Салтичихи, якій він сподобався. Спочатку вона поставилася до нього, як до простого мужика, але коли спробувала розпускати руки, виведений з терпіння Тютчев ударом кулака збив її з ніг.

Після цього любов Салтичихи до Тютчеву стає ще міцнішою, але Тютчеву така подруга подобалася мало. Жінка богатирської статури, з мужоподібним голосом, палким темпераментом, груба і садистські жорстка, Дарина виявилася неприйнятною навіть для шаленого Миколи Андрійовича, і він вирішив втекти з Теплого Стану. Салтичиха, передчуваючи втеча коханця, подвоїла пильність. При спробі втечі дід Тютчева був схоплений і кинутий в холодний сарай, з якого йому допомогла вибратися одна з дворових дівок.

Ми не знаємо, як довго тривав цей "роман", але достеменно відомо, що перед Великим постом 1762 капітан покинув Дарину Миколаївну і посватався до її сусідки по маєтку, дівчині Пелагеї Панютина.

Дарина Салтикова, дізнавшись про суперницю, прийняла рішення вапна її. Вона спробувала підірвати московський будинок Панютине, який перебував за Пречистенскими воротами, у Земляного міста, для чого конюхом Салтикової Олексієм Савельєвим було куплено за її дорученням у головній конторі артилерії і фортифікації п'ять фунтів пороху і виготовлено саморобний вибуховий пристрій, який потрібно було "подоткнуть під стріхи будинку ", після чого будинок слід підпалити," щоб оно капітан Тютчев і з тою нареченою в тому будинку згоріли ".

Після невдалої спроби вибуху Салтикова дізналася, що Панютина і Тютчев відправляються в Брянський повіт. Їхній шлях лежав по Великій Калузької дорозі, повз її маєтків. За Теплим Станом була влаштована засідка: нареченого і наречену чекали дворові Салтичихи, озброєні рушницями та киями. Добрі люди попередили капітана про небезпеку. Він не став покладатися на долю і вирішив шукати захисту у влади. Була подана чолобитна в судний наказ і дістану для забезпечення безпеки конвой "на чотирьох санях, з дубьем".

Тютчева втекли з рідних місць, вночі, лісовими стежками, обдуривши виставлених Салтичихи навколо їх села наглядачів.Дорога втікачів лежала в маєтку нареченої Овстуг, де через півстоліття і народився Ф. І. Тютчев.

Тютчева

Все це сталося ранньою весною, а вже на початку літа над Дарією Салтикової почалося слідство, вона була арештована, а маєток конфісковано.

А капітан Тютчев в квітні 1762 року стало чоловіком Пелагеї Денисівни Панютина. Був він людина небагата: йому особисто належали всього 160 кріпосних душ, до того ж розкиданий в шести селах трьох різних повітів Ярославській і Тульської губерній. Його дружина Пелагея як придане отримала 20 душ кріпаків і батьківський будинок в селі Овстуге Брянського повіту Орловської губернії. Поруч з будинком була скромна церква і дзвіниця. Будинок оточував з усіх боків сад з віковими липами і густий бузком. Молодята оселилися в Овстуге і діяльно зайнялися господарством. Микола Андрійович був справним офіцером, обирався предводителем брянського дворянства, однак особливо кар'єра його не вдалася. Він дослужився лише до чину секунд-майора (за іншими відомостями, він вийшов у відставку в чині полковника), але його господарські успіхи з лишком компенсували службові невдачі. Тютчев і його дружина постійно купували землю і селян і успішно вели судові тяжби з сусідами з приводу спірних ділянок землі. Слід підкреслити, що до нас не дійшли свідоцтва ні про неабиякі агрономічних досягнення діда поета, ні про його інтенсивних торговельних оборотах або ризикованих спекуляціях. Зате добре збереглися купчі на нові земельні володіння, причому серед набутих Тютчева маєтків значаться і добре нам знайоме підмосковне село Троїцьке з селом Верхній Теплий Стан.

Через чверть століття Тютчева стали людьми вельми заможними і володіли 2717 кріпаками душами, причому на ім'я Миколи Андрійовича була куплена одна тисячу шістсот сорок одна душа, а Пелагея Денисівна придбала 1074 душі. У Овстуге був побудований великий панський будинок і розбив регулярний парк зі ставками.

Один з найбільш відомих біографів поета - В.В. Кожинов, посилаючись на переказ овстугскіх селян, написав, що дід Федора Івановича "дозволяв собі дикі витівки. Він наряджався в отамана розбійників і з ватагою своїх також ряджених дворових грабував купців на що проходила поблизу Овстуге великий торговій дорозі ...". Інший сучасний біограф - Чагін Г.В. оскаржив це твердження і вважав безглуздим саме переказ: "У такому випадку недалеко до твердження, що весь стан, нажите дідом поета, пахло награбованими грошима ...". У всякому разі, релігійним благочестям секунд-майор Тютчев не відрізнявся, хоча і побудував в Овстуге не тільки панський будинок, але і кам'яну Успенську церкву (1776 г.), в яку згодом робив багаті вклади і не шкодував коштів на її прикраса. Йому, ймовірно, було за що вимолювати прощення у Господа.

Микола Андрійович мав велику сім'ю - чотирьох синів і чотирьох дочок. Зовнішність старшої його дочки Анастасії зберіг для нас портрет роботи славетного живописця Рокотова; молодша дочка, Надія, на схилі років була найближчим другом М. В. Гоголя. А старший син Іван, який народився в 1768 році, став батьком видатного творця світової поезії.

Володіння Тютчева настільки значні за кількістю належних їм душ, що в 1812 році вдова секунд-майора споряджає від Теплий Стан чотирьох ополченців. На той час онукові Пелагеї Денисівни Тютчева-Панютина, майбутньому поетові, було дев'ять років. Батьки поета-син Пелагеї Денисівни, гвардії поручик Іван Миколайович, з дружиною Катериною Львівна, уродженої Толстой, жили в старому родовому гнізді Овстуге.

Іван Миколайович Тютчев, немов за контрастом зі своїм "шаленим" батьком, як свідчать родинні перекази, "відрізнявся незвичайним добродушністю, м'якістю, рідкісною чистотою звичаїв і користувався загальною повагою".

Федір Іванович Тютчев народився 23 листопада (5 грудня за новим стилем) 1803 до селі Овстуг, де пройшли його дитинство, отроцтво і перші роки юності. Федір був другою дитиною в сім'ї. Брат його Микола народився двома роками раніше, а в 1806 році народилася сестра поета Дарья. У Тютчева було ще троє синів - Сергій, Дмитро та Василь, але вони померли в ранньому віці. Безсумнівно, дуже велику роль в становленні особистості поета зіграла пристрасна і витончена натура його матері Катерини Львівни, уродженої Толстой (таким чином, Ф.И.Тютчев був шестіюродним братом Льва Миколайовича Толстого). Під час навали французів Тютчева перебралися в Подмосковное Троїцьке, а при настанні Наполеона на Москву змушені були виїхати в свої ярославські володіння. При відступі наполеонівських військ з Москви село Троїцьке і Теплі Стани були розорені і спалені. Маєток відновили, і батьки поета - гвардії поручик Іван Миколайович і Катерина Львівна Тютчева залишилися жити в Троїцькому. Майбутньому поетові виповнилося на той час дев'ять років.

Федір Іванович Тютчев

"... Душа готова, як Марія,

До ніг Христа навіки пригорнутися. "

1 855

До Москві і Підмосков'ї Федір Тютчев був прив'язаний набагато сильніше, ніж до своєї батьківщини - Овстуге, яке він відвідував лічені рази. "Місця немилість, хоч і рідні", - писав він про Брянському маєток.

Юність його, студентські роки дуже тісно пов'язані з Москвою. Взимку він жив у чудовій міської садибі в Вірменському провулку. Спорожніле після смерті бабки Троїцьке лежало всього в дванадцяти верстах від Калузької застави - перша поштова станція по Старій Каширської дорозі.

Весну і літо юний поет проводив в Теплому Стані, недалеко від Троїцької церкви, де він прекрасно відпочивав серед непомітною краси середньої смуги Росії.

Ці бідні сільця,

Ця бідна природа -

Край рідний довготерпіння,

Край ти російського народу! ..

Чи не зрозуміє і не помітить

Гордий погляд чужинцям

Що прозирає і таємно світить

У наготи твоєї смиренної.

Пригнічений ношею хрещеною,

Всю тебе, земля рідна,

У рабському вигляді Цар Небесний

Виходив, благословляючи.

Недарма Тютчева називають співаком природи. І звичайно, полюбив він її не в гостінних Мюнхена і Парижа, не в туманних сутінках Петербурга і навіть не в патріархальної, повної квітучих садів Москві першої половини XIX століття.

С.Є. Раїч

Серед цікавих щоденникових записів вчителя Федора Тютчева, яким був С.Раіч, є і така: "... Пригадую я про тих солодких годинах, коли, бувало, весною і влітку, живучи в підмосковній, ми вдвох з Ф <�едором>. І <�Іванович>. виходили з дому, запасалися Горацієм, Вергілієм або ким-небудь з вітчизняних письменників і, сівши в гаї, на горбку, поглиблювалися в читання ... "

Семен Єгорович Амфітеатров, який пізніше отримав широку популярність як журналіст і поет-перекладач під прізвищем Раїч, прекрасний учитель російської словесності, далеко не ординарний молода людина з 1813 року було вихователем поета, якому йшов тоді десятий рік життя. До надходження в домашні вчителі Семену Єгоровичу пророкували велике майбутнє на духовному поприщі. З роками міг Оаза протекцію і митрополит київський Філарет, який припадає йому рідним братом. Але ще з часу навчання в Сєвський духовної семінарії юнак пристрасно захопився поезією. А це захоплення майбутнього церковнослужителю доводилося ретельно приховувати.

Підмосковне село Троїцьке в Теплому Стані, де в Занаті поезією у обох пройшли весна і літо 1815 року, належало тоді його дідові, Миколі Андрійовичу, в той час богатевшие і скуповувати землі. Але він по старій пам'яті не любив Подмосковное, зате онук був у захваті від затишного будинку, гайки на пагорбі і прозорих копаних ставків, залишки яких збереглися до наших днів. Там, в Троїцькому, і народилося чимало юнацьких віршів Тютчева. Можна сказати, що тут відбулося становлення юного поета. Ця земля .вдохновляла поезію Тютчева. Тут, за його словами, розцвів "велике свято молодості чудний".

До складу Повного зібрання творів поета входять нині 16 віршів, що відносяться до того, самого раннього періоду його творчості. Багато з них наповнені наслідуванням великим поетам, в тому числі Горація, якого юнак "по тринадцятому році ... переводив вже з чудовим успіхом". В одному з цих віршів поет звертаючись до купається в розкоші вельможі, соромить його, що він не звертає уваги на голодних вдів і сиріт, і обіцяє йому за це найжорстокіші небесні і земні кари.

Погодін

У 1818 році князь Іван Дмитрович Трубецькой в ​​вчителя до своїх дітей в село Знаменське запросив Михайла Петровича Погодіна (1800-1875), майбутнього історика, публіциста, письменника, який відразу ж влився в Знаменське суспільство і пізніше став особистим секретарем князя. Погодін тоді відчував потребу і підробляв, даючи приватні уроки в багатьох дворянських сім'ях. Не виключено, що послугами Погодіна, старанного у навчанні, користувався і Тютчев.

Троїцьке знаходилося в семи верстах від Знам'янського. Федір Іванович не раз бував в Знам'янській садибі. Його добре там знали. З ним постійно кокетувала гостя Трубецьких - Олександра Миколаївна Голіцина (у другому шлюбі Левашова), "якої, як каже, не подобається Тютчев, але вона говорить з ним безперестанку" (зі щоденника Погодіна). У той же час і Погодін ходив і їздив в маєток до Тютчева, беручи з собою іноді і княжен-своїх учениць. Залишки дороги, по якій друзі ходили один до одного, і зараз видно серед дубів ясинівські лісу ...

Через багато років, вже після смерті Федора Івановича, в липні 1873 року Михайлом Петровичем Погодіним в газеті "Московские ведомости" був опублікований один з найбільш ранніх словесних портретів юного поета: "Мені випала він в уяві, як в перший раз прийшов я до нього, університетському товаришеві, на побачення під час вакації, пішки з села Знам'янського під Москвою, на Серпухівський дорозі - в Троїцьке, на Калузькій, де жив він у своєму сімействі ... Молоденький хлопчик з рум'янцем на всю щоку, в зелененьких сурдутику, лежить він, спершись на дивані, і ч ітает книгу. Що це у вас? Віланд Агатодемон. "

Між студентами (Погодін був старший курсом) склалися теплі, дружні стосунки, які підтримувалися ними протягом усього життя. Потім вони зустрічалися не тільки Троїцькому і в Знам'янському, а й в університеті, і в Товаристві любителів російської словесності, і в московському будинку Тютчева. Для Тютчева це захоплення було тим більш сильним, що їх зближувала спільність поглядів.

Найчастіше в ту пору бачилися вони в Троїцькому. Живучи в Знам'янському, в 1820 році Погодін почав вести свій щоденник, якому ми зобов'язані сохраніеніе безлічі цікавих відомостей життя Тютчева, бо сам він ніколи щоденників не вів, вважаючи це заняття марною тратою часу. Вести щоденник Михаїла Петровича просила жіноча частина Знам'янського суспільства, що він з успіхом виконував і вів його 54 роки. "Ходив в село до Тютчеву, - зазначає він у щоденнику, - розмовляв з ним про літературу ... про бідність нашої в пустелях ... про перешкоди у нас до освіти". Вони захоплювалися читанням. Більшість творів іноземних авторів читали в оригіналі, після чого жваво обговорювали прочитане. Таким чином дружба з Погодіним зробила великий вплив на зростаючий розум юного поета.

Л. М. Толстой

Шанувальниками поета були Жуковський, Пушкін, Некрасов, Тургенєв, Л. Толстой, Фет, А. Майков, Достоєвський і інші письменники його кола.

Серед сучасників Тютчева, які по достоїнству оцінили вже його перша поетична збірка, був і Лев Миколайович Толстой. "... Що не годину, згадую цього величного і простого і такого глибоко теперішній-розумного старого", - писав Толстой. Сам же Тютчев із захопленням відгукувався з приводу "Севастопольських оповідань" Толстого. "... Особливо він оцінив якесь вираження солдат, і ця чуйність до російської мови мене в ньому здивувала надзвичайно" - через багато років згадував Лев Миколайович.

Лев Миколайович після знайомства з Тютчева навіть почав доглядати за дочкою поета, Катериною, і Москва вже було початку повниться чутками про їх майбутнє весілля. Але молоді люди не знайшли спільної мови і поступово почалося взаємне охолодження.

В кінці 1880-х років Толстой, що вкладав багато сил і душевної енергії в справу навчання сільських дітлахів грамоті, російській літературі, намагався скласти для дітей збірник тютчевских віршів, що носять елементи "своєрідності, краси, сили почуття, глибини".Толстой ставив Тютчева на перше місце з російських поетів після Пушкіна.

Біограф Тютчева - Аксаков.

У 1866 році відбулося весілля Анни Тютчева, дочки Федора Івановича, яка була фрейліною Ганни Федорівни, з Іваном Сергійовичем Аксаков. У 1872-74 роках Аксаков головував в Товаристві любителів російської словесності. Він був полум'яним проповідником всього російського, відрікся від всяких форм західної культури. Не дивно, що його так тягнуло до Тютчева.

Іван Сергійович Аксаков буквально через півроку після смерті тестя написав прекрасну його біографію. Завдяки випадку, один з небагатьох побачили світ примірників потрапив в руки І.С. Гагаріна, мюнхенського приятеля поета і його не відбувся сусіда по маєтку Ясенів. Через деякий час той вислав Аксакова об'ємний пакет з автографами як віршів, так і листів Тютчева і навіть копію однієї з його дипломатичних депеш. Доклав сюди ж Гагарін і копії декількох своїх листів, які свідчили про життя поета тих часів.

Творча спадщина Тютчева

Про годинник, проведених у Верхньому Теплому Стані, можуть багато розповісти і Д. П. Ознобішин, поет, чиї вірші стануть з'являтися на сторінках "Вітчизняних записок" і видаваного їм самим альманаху "Північна ліра", і майбутній видавець іншого альманаху - "Мнемозина" , один Кюхельбекера і Грибоєдова В. Ф. Одоєвський. Відомий музикознавець, який співпрацював в "Віснику Європи", він одним з перших почав вивчати і популяризацією давньоруської музики. Постійні гості тютчевської підмосковній майбутні літератори С. П. Шевирьов і Н. В. путяга. Бували тут в гостях і поет В. Жуковський, інші поети і письменники.

І нове, молоде плем'я

Між тим на сонце розквітло,

А нас, друзі, і наш час

Давно забуттям занесло.

Рядки ці Федір Іванович Тютчев написав понад півтора століття тому, в 1829 році. Він мав рацію лише частково: з невблаганною послідовністю покоління москвичів змінювали і змінюватимуть один одного, даючи дорогу "молодому племені". Однак життя, працю, помисли наших предків і все різноманітне минуле Москви не забуті - навіть незважаючи на сумний період історичного безпам'ятства при комуністичній владі. Життя, слава Богу, переконливо довела: чим краще ми знаємо свою історію і культуру, тим мудріше, багатшими і вільніше стаємо ...

Федір Іванович Тютчев був не тільки великим російським поетом, а й одним з найосвіченіших людей свого часу. Сім'я Тютчева була типовою дворянською родиною свого часу, в якій модний французьку мову уживався зі строгим дотриманням вітчизняних традицій.

"Вдома Тютчев виховувався в" страху Божому "і відданості престолу, - писав його правнук, К.В. Пигарев, в монографії" Життя і творчість Тютчева ". Старим він згадував, як у Великодню ніч мати підводила його, дитину, до вікна і вони разом чекали першого удару церковного дзвону. напередодні великих свят у Тютчева нерідко служились цілонічні на дому, а в дні сімейних торжеств співалися молебні. у спальні і в дитячій блищали начищені оклади родових ікон і пахло лампадним маслом ".

Глибоко віруючою був і перший вихователь майбутнього поета, вільновідпущений Татіщева Микола Опанасович Хлопов. "Грамотний, благочестивий, він користувався великою повагою своїх панів", - писав про Хлопову біограф Тютчева Аксаков.

Незважаючи на таке виховання, спосіб життя Тютчева був виключно європейським: він обертався в суспільстві, жваво реагував на політичні події, не любив сільського життя, не надавав великого значення православних обрядів. Бути православним серед знаті тоді було не модно. Навіть вважалося чимось архаїчним, відсталим. Але "зіпсований" світським життям, він тим не менше зберіг в собі частинку православної самобутньої Росії, істинно російський патріотизм

Розумом Росію не зрозуміти,

Міське землеборство,

У ній особлива стать -

До Росії можна тільки вірити.

І Тютчев вірив в Росію. За своїм, по-світськи ...

Після французької буржуазно-демократичної революції Тютчев дав оцінку цим подіям, засудивши їх в статті "La Russie et la Revolution" ( "Росія і Революція"). Прихильник Твердою влади, поет добре розумів усю небезпеку "червоного" Заходу, тому навіть слово "революція" писав з великої літери. Для порятунку європейської монархії він уявляв собі Едіственное силу - непорушну громаду, такий собі "ковчег порятунку" - Росію. Його публіцистика доповнилася алегоричним віршем, де батьківщина поета представлена ​​могутнім скелею, а революційний Захід - бунтівними хвилями.

Стій же ти, скеля могутній!

Почекай лише година, друга -

Набридне хвилі гримучої

Воювати з твоєї п'ятої ...

Стомлені потіхою злою,

Прісміреет знову вона -

І без вою, і без бою

Під гігантським п'ятою

Знову вляжеться хвиля ...

Далекий від поміщицьких турбот у себе на батьківщині, він в той же час, є противником кріпосного права.

Над цією темною юрбою

Непробужденного народу

Зійдеш ти коли, Свобода,

Блисне промінь твій золотий? ..

Блисне твій промінь і пожвавить

І сон розжене і тумани ...

Але старі, гнилі рани,

Рубці насильств і образ,

Розтління душ і порожнеча,

Що гризе розум і в серці ниє ...

Хто їх вилікує, хто прикриє? -

Ти, риза чиста Христа ...

Подальша доля маєтку

Після закінчення університету в 1821 році, в день свого 18-річчя удостоївшись звання "кандидата Відділення словесних наук", поет їде на дипломатичну службу. До Росії він повернеться через двадцять з гаком років. За цей час його родина розлучиться з Троїцьким і Верхнім Теплим Станом.

Після Тютчева господинею Верхніх Теплий Стан була Воєйкова, пізніше племінниця Грибоєдова - Анастасія Устинова (в дівоцтві - Римська-Корсакова).

До другої половини XIX століття осталися тут як і раніше пам'ятав Наполеона заїжджий двір, дві лавки і два трактири, а в двадцяти трьох селянських дворах "шістдесят п'ять душ чоловічої і шістдесят одна жіноча підлозі", як говорила перепис. У Троїцькому і зовсім жив в трьох дворах причт місцевої церкви і вважалася одна "літня дача" - залишки маєтку, який встиг неодноразово змінити власників.

На відміну від Верхніх, Нижні Теплі Стани, як уже писалося вище були переведені в вотчину Стрешнєва і знаходилися в їх володінні аж до тридцятих років XVIII століття. Разом з Вузьким, Нижні Теплі Стани на початку XVIII століття переходять до Голіциним, а з 1812 року - Толстим. У 20-х роках XIX століття село стало досвідченим ділянкою графа Петра Олександровича Толстого, розводив тут дивовижні за красою вішневиме сади.

Пізніша історія Теплий Стан не відзначена ніякими скільки-небудь знаменними подіями. Поява залізниць позбавило їх колишнього значення поштової станції. Число народу в селах поступово зменшувалося. Якщо перед смертю В. П. Толстого в них налічувалося сімдесят чотири двору, то через десять років, за даними перепису, Нижні Теплі Стани мали всього одинадцять дворів з двадцятьма сімома душами чоловічої і тридцятьма п'ятьма жіночої статі. У Верхніх Теплий Стан налічувалося двадцять три двору і в них сто двадцять шість жителів. У селі ж Троїцькому і зовсім селян не було. Жили в ньому двадцять чоловік священнослужителів і членів їх сімей, тулилися в трьох дворах. Зате тут же були дві лавки, два трактири і заїжджий двір - пам'ять про минуле жвавому тракті. До початку дев'яностих років минулого століття населення всіх Теплий Стан не перевищувало двохсот чоловік. Ніяких промислових підприємств ні в самих селах, ні поблизу від них не з'явилося.

З 1960 Теплий Стан знаходиться в межах Москви, будучи районом масової забудови. На початку 1970-х років сюди приїжджають нові мешканці, тоді ж були знесені останні дерев'яні будівлі.

З тих пір район дуже виріс. До початку третього тисячоліття в ньому жило понад 100 тисяч осіб.