Корела

Спочатку на тому місці, де згодом була побудована фортеця, знаходилося невелике карельське поселення. Цей населений пункт, відомий з X століття, розташовувався недалеко від впадіння річки Вуокси в Ладозьке озеро. Річку Вуокса в російських літописах іменували Узервой. Правда, існує припущення про те, що згаданий містечко перебував кілька ближче до Ладозького озера.

З середини XIII століття Карельська земля була данником Великого Новгорода. Карели брали активну участь у багатьох військових підприємствах, що проводяться новгородцями, а іноді навіть виступали в походи і самостійно. У 1227 році за часів князя Ярослава Всеволодовича карели прийняли християнство.

В кінці XIII - початку XIV століття загострилася боротьба між Новгородом і Швецією за карельські землі. Так в 1284 році новгородцями спільно з карелами був розгромлений один зі шведських загонів, що проник на територію Карелін. Але вже в 1293 шведи звели замок Виборг. Князь Андрій Олександрович і новгородці спробували негайно вигнати ворога, але успіхом ця спроба не увінчалася.

У 1295 шведи, захопивши укріплений пункт, поставили невелику фортецю на острові в гирлі Вуокси. Але незабаром прийшли новгородці, спалили шведське зміцнення і перебили безліч шведів, в тому числі і їх воєводу Сігг Лоба. Тільки двом воїнам вдалося втекти.

Приблизно в 1300 році новгородці поставили на цьому місці місто, названий ними "Корельского містечком". З XV століття його стали називати Корела, а шведи іменували містечко Кексгольмом. Близько 1310 новгородці розібрали постарілі зміцнення і зрубали нові. Ось як про це повідомляє новгородський літопис: "Ходнша Новгородці Вь лодьях' і Вь лонвах' Вь озеро, і идоша Вь річку Узерву, і срубиша город на пороза нов', ветхин сметавше". Нова фортеця була поставлена ​​на острові, приблизно на 1300 м вище за течією Вуокси. Дерев'яна фортеця була встановлена ​​на оперізував острів земляних валах. У ті далекі часи згаданий острів, як і сусідів Спаський, був відділений від суші широкими протоками. Поступово нова фортеця заселялася новгородськими колоністами і карелами.

У 1323 році між Новгородом і Швецією було укладено Ореховський договір, згідно з яким були встановлені кордони між двома державами.

Обстановка часом несподівано ускладнювалася через зраду місцевої знаті, що переходила на сторону шведських завойовників. Так 1314 року карели-зрадники перебили російських городян і здали фортецю шведам. "Ізбіша Корела городчан' хто бил Русі Вь Карельском' містечку, і в'ведоша Кь собі Немець; Новгородці ж зй наместніком' Федором' ндоша на ніх', і передаси Корела, і избиша Новгородці Нсмець і Корелу переветннков'". Але незважаючи на це. новгородці продовжували довіряти карельської знаті.

У 1337 році воєводою в Корельском містечку був карелів на ім'я Валить. Він зрадницьки перейшов на бік шведів і відкрив їм ворота фортеці. "Той же зими Корела, підвівши німець, що побита Русь, новгородцев багато і ладожан гостей, і хто жив хрнсті-ян' Вь Кореле, а самі побігли Вь Неметьскін містечко, і по-том 'багато посекоша хрістнан' із' Немеіскаго міста". Новгородцям вдалося швидко вигнати загарбників. Причому воєвода Валить, намагаючись уникнути кари за свою зраду, знову перейшов на бік новгородців і відкрив їм міські ворота.

В подальшому влада на місцях ніколи не передавалася представникам залежних племен. У 1348 році новгородцям, тепер уже разом з карелами, вдалося повністю знищити черговий шведський загін, що рухався до Кореле. В цьому році шведський король Магнус на чолі великого загону вторгся в російські володіння. Головний удар був спрямований на фортецю Горішок, одночасно шведи підійшли до Кореле. Для відображення навали новгородці зібрали значні військові сили. З-під Орешка частина російського війська в склав 1000 воїнів була послана до Кореле і завдала тут поразки ворогові. Після чого були розгромлені і основні сили шведів і на Неві.

В 1360 році в Корельском містечку сталася сильна пожежа, майже повністю знищив місто. Після цього, в 1364 році, новгородці відновили постраждалу від вогню фортеця. Роботами керував посадник Яків. Одночасно на південно-західній стороні острова була зведена бойова кам'яна чотирикутна вежа ( "багаття") висотою близько 20 м. Толшина стін була невелика - близько 1,5 м. Поруч з вежею знаходився міст, що зв'язував фортеця зі Спаським островом, а через нього з берегом. Крім того, що вежа була важливим оборонним вузлом, вона грала ще й роль останнього притулку в разі прориву ворога в фортецю. У XV столітті широкого поширення набуло вогнепальну зброю, що зажадало значно збільшити товщину стін вежі. Східну і північну стіни утолстілі майже в два рази. В цей же час звели ще дві дерев'яні вежі, обмазані глиною в протипожежних цілях.

У другій половині XV століття - до кінця існування Новгородської республіки - Корела була найбільшим її містом після Новгорода.

Після входження новгородської землі до складу єдиної Російської держави Корельський містечко опинилося під владою Москви. У цей час став облаштовуватися розташований на північний захід, більший за площею. Спаський острів. Поселення переживало економічний підйом. Його великі посади поширилися на територію Спаського острова і на південний берег річки Вуокси. Корельський містечко стало кремлем нового поселення, що отримав назву Корела. У 1573 шведи під командуванням Германа Флемінга спробували захопити Корелу, після чого на Спаському острові були побудовані укріплення. (Повернувшись з походу на Корелу, Флемінг сказав, що будівлі цього міста "є найпрекраснішими з усього, що йому доводилося коли-небудь бачити) На п'яти платформах-бастіонах, що представляли собою набиті землею дерев'яні зруби, по периметру всього острова були зведені кріпосні стіни з вежами. В цей же час і навколо Старої фортеці були зведені схожі оборонні споруди. В результаті Корела стала мати дві острівних фортеці, з усіх боків оточені водою. Обидві фортеці були з'єднані мостом.

У 1578 шведи знову напади на Корелу. Перше, що вони зробили, спалили міські посади. Після чого шведські солдати тричі намагалися штурмувати і підпалити дерев'яні фортечні стіни. Але на допомогу прийшов проливний дощ, і захисникам російської твердині вдалося відбити всі атаки ворога.

Новий етап протистояння російських і шведів почався в кінці XVI століття. В кінці жовтня 1580 року, під час Лівонської воїни, шведський загін Понтус Делагард осадив Корелу. Порахувавши Корельского фортецю неприступною, вони і не зробили штурму. Але тривалий обстріл Корели розпеченими ядрами приніс шведам успіх: в місті почалися пожари.5 листопада Корела змушений а була здатися. У вогні згоріли дві дерев'яні обмазані глиною башти і серйозні пошкодження отримала третя. При обстрілі загинули близько 2 тисяч захисників фортеці. Які залишилися в живих захисникам Корели і її жителям було надано право безперешкодно покинути фортецю.

Шведам відразу ж довелося зайнятися ремонтом і реконструкцією фортеці. У 1585 році шведи відновили колишні зміцнення Корели. А замість веж в кремлі побудували Ронделі (невисокі напівкруглі виступи стін, не захищені зверху і складові з пряслами єдине ціле) .15 1580-1590-х роках була зведена низька кругла кам'яна двоярусна вежа в західній частині острова. Висота вежі досягала 8 м. Товщина стін першого ярусу - А м.

У 1591 році до пороховому погребу в північно-східній частині фортеці було прибудовано будівлю Старого арсеналу, що збереглося в сильно зруйнованому вигляді до наших днів. На міському острові з'явилася будівля шведської церкви, а біля міста - млин, кузня, пивоварня.

Російський уряд не могло змиритися з втратою Корели і тричі намагався звільнити місто. У червні 1581 року півторатисячний загін російських воїнів; а в серпні того ж року трьохтисячний, безуспішно намагався захопити фортецю. Однак шведи вже встигли відновити міські зміцнення, і обидва нападу, що вироблялися без допомоги артилерії, не увінчалися успіхом. Пізньої осені того ж 1581 російські з'явилися під стінами Корели втретє. Вночі російські воїни на човнах з боку Ладозького озера пробралися в гирлі Вуокси і підійшли до міста.

Їм вдалося підпалити дерев'яні стіни дитинця. Частина кріпосної варти під час цього нападу була перебита, інші захоплені в полон. Після цього російські підступили до Спаського острову, де їм вдалося підпалити стояли біля берега шведські суду. На превелику силу шведи змогли вберегти від вогню окремі ділянки кріпосних стін, але дві дерев'яні вежі і велика частина стін дитинця згоріли дотла. Правда, і в цей раз російським воїнам не вдалося захопити фортецю, що пояснювалося нечисленністю загону, який брав участь в поході.

У 1595 році при укладенні Тявзинскому світу вдалося домогтися повернення Корели, що і сталося в 1597 році. Для забезпечення якнайшвидшого відновлення міста цар Борис Годунов I листопада 1598 року видав документ - "жалувану грамоту" жителям Корели. У цьому документі говорилося, що "ріллі отчини міста Корели кращі і середині і гюсадцкне н всіх Погосов орні і всякі люди вазі Корельський землі розорені були від шведський людний і були всі у вигнанні", то повертаються на рідні попелища городянами селянам буде надана допомога.

У 1601 році на території! Росії вторглися польські загарбники. Цар Василь Шуйський, який не мав підтримки всередині країни, змушений був звернутися за допомогою до шведського короля, причому за надані послуги йому були обіцяні Корела і Корельський повіт. Жителі Корели відмовилися підкорятися волі государя - здати фортецю. II вже в вересні 1610 року, після повалення Василя Шуйського, до Кореле підступило досить значне шведське військо на чолі з Яковом Долагарді. Облога тривала довгих шість місяців. Захисники фортеці, очолювані воєводою Іваном. Михайловичем Пушкіним, надали гідну відсіч значно перевершує за чисельністю противнику. І тільки 2 березня 1611 місто було здано. Живих в фортеці майже нікого не залишилося. З двох або трьох тисяч жителів міста залишилося лише близько ста чоловік.

Героїчна оборона Корели мала величезне значення для Русі початку XVII століття. Захисники фортеці більш ніж на півроку відвернули на себе увагу і основні сили шведів. Л знаменитий російський історик II.М. Карамзін порівнював подвиг жителів Корели з прославленої обороною Смоленська в 1609-1011 роках проти поляків.

З 1611 по 1710 рік тривала шведська окупація Корели, яку вони перейменували в Кексгольм. Шведами були проведені значні роботи по зміцненню оборонної маци і фортеці. Були розібрані дерев'яні споруди, збільшені земляні насипи і облицьовані каменем. По дну річки, оточуючої фортеці, забиваються кілки, на ближніх підступах до Кексгольмом будуються редути. Для захисту моста на березі був зведений равелін. Так вийшло, що кріпосні споруди Корели представляють собою поєднання старовинних російських і нашарувалися на них більш пізніх шведських укріплень, причому шведи зберегли російську розстановку гарматних вузлів оборони.

На території фортеці існувала шведська кірха, яка в петровський час була перебудована і в ній був розміщений Новий арсенал.

Влітку 1656 року Олонецький воєвода Петро Михайлович Пушкін, зібравши військо з тисячі олонецких солдатів і 170 надісланих з Новгорода стрільців, перейшов кордон і вздовж північного берега Ладозького озера рушив до Кореле - Кексгольму.2 липня 1656 року радянське військо підійшло до гирла Вуокси, а 3 липня підступило до міста. Воєвода послав в Кексгольм "початкових людний" для переговорів зі шведами. Він обіцяв жителям міста, які побажають перейти під російську владу, захист і заступництво, іншим надавалося право піти в шведські володіння. Комендант Олоф Бенгтссон, який сподівався на підкріплення з Виборга, відмовився здати фортецю. Тоді ввечері того ж дня російське військо зробило спробу взяти місто штурмом, але шведський гарнізон гарматним і рушничним вогнем відбив напад. У той час гарнізон фортеці налічував близько 300 солдатів, було багато гармат і боєприпасів.

Російське військо приступило до створення облогових споруд - острожков і укріплених таборів - таборів.Острожки розташовувалися на прибережних пагорбах поблизу обох фортець Корели. Табори, навпаки, були поставлені в стороні, поза сферою досяжності кріпосної артилерії. І острожки, і табори оточувалися ровами і валами, па валах був поставлений частокіл. З прибуттям облогових знарядь почався інтенсивний обстріл обложених фортець.

Але військових сил у воєводи було недостатньо. З приходом зими російським військам довелося зняти облогу і рушити назад до кордону. У ніч на 26 вересня російські воїни підпалили свої зміцнення і виступили в зворотний шлях.

Вчасно Північної війни після взяття Виборга в 1710 році російські війська, очолювані генерал-майором Я. Брюсом, виступили в сторону Кексгольма.30 червня почалася облога неприступної фортеці. Петро I вирішив не робити штурму, щоб уникнути численних втрат, але при цьому фортеця була схильна до посиленого обстрілу. Така тактика виправдалася. У вересні 1710 року Кексгольм, який не отримав допомоги, здався, і Карельський перешийок повністю став російським. Російські війська захопили 29 гармат, 180 пудів пороху і інші трофеї. Петро I відмовив гарнізону в пошані - шведи були випущені з Корели без прапорів і музики. На честь перемоги була викарбувана медаль із зображенням фортеці. Гренадерського полку, дві роти якого брали участь у взятті міста, було присвоєно найменування Кексгольмського.

Кексгольмського фортеця продовжувала зберігати своє військове призначення протягом усього XVIII століття і навіть на початку XIX. У ній були проведені ремонтні роботи та навіть побудовані кілька нових споруд. Особливо велика була роль фортеці під час війни зі Швецією в 1778 році. Перевірку стану фортифікаційних споруд Кексгольма здійснювали знамениті російські полководці: Олександр Васильович Суворов (в 1791 році), Михайло Іларіонович Кутузов (в 1798 році).

У 1741 - 1743 роках в п'яти кілометрах від Кексгольма, на південному березі річки Нерпи, поруч з дорогою на Сердоболь були побудовані кілька редутів для з я щити північного напрямку. Ці редути згодом неодноразово піддавалися реконструкції. Перновскіе редути збереглися і до наших днів. У I769-I77G роках всередині Старої фортеці було побудовано кам'яний будинок для гауптвахти і кордегардії. У 1780-1781 роках в Новій фортеці збудували будинок коменданта фортеці в стилі бароко, два одноповерхові будівлі казарм, склади і порохові погреби.

31 березня 1810 на ім'я імператора Олександра I вступив доповідь військового міністра з пропозицією скасувати фортеці і укріплені райони на Карельському перешейке.11редложенне було височайше схвалено. Так Кексгольмського фортеця була скасована як втратила військове значення.

У XVIII-ХIX століттях Кексгольмського фортеця використовувалася в якості в'язниці. Одними з перших в'язнів стали члени сім'ї Омеляна Пугачова - обидві його дружини, дві дочки і син. які були укладені без зазначення строку. Цікава роль другої дружини Пугачова. Так як він видавав себе за імператора Петра III. а у того повинна бути дружина-цариця, так вважали козаки, хто долучився до повстання. Для цієї ролі і була обрана уральська козачка Устина Кузнєцова, якій виповнилося в ту пору всього 17 років. У червні 1803 року за розпорядженням Олександра I сім'я Пугачова була звільнена, але незабаром їх встановили назад.

І тільки через півстоліття дітей Пугачова (дружини на той час уже померли) перевели з фортеці в місто. Та й то зроблено це було, щоб звільнити місце для декабристів. За в'язням, який провів тут півстоліття, вежу, в якій вони містилися, назвали ПУГАЧЕВСКАЯ.

У 1820 році в Кексгольмського фортеця були укладені солдати повсталого Семенівського полку. З 1826 року тут містилися декабристи - В.К. Кюхельбекер, М.С. Лунін, Л.П. Поджно, А.П. Барятинський, Ф.Ф. Банківський, І.І. Горбачевський та інші. Одним з останніх в'язнів фортеці в 1819 році став Р.А. Черносвитов. засуджений у "справі петрашевців" і написав тут наукову роботу "Про повітряні локомотивах" - прототипах дирижаблів.

В кінці XIX століття в місті з'явився невеликий курорт. Великий російський письменник Микола Лєсков, який відвідав в 1873 році Кексгольм, описав його в своєму нарисі "Зачарований мандрівник": "Пустельний містечко ... бідний, хоча і надзвичайно старий російський селище, сумніше якого важко що-небудь вигадати ..."

У 1880-і роки фінляндський сейм прийняв рішення про відновлення старих фортечних споруд на території Фінляндії. З 1887 року протягом декількох років у фортеці проводилися реставраційні роботи.

У 1910 році під час святкування 200-річчя остаточного приєднання Кексгольма до Росії було встановлено гранітний обеліск, що зберігся до наших днів.

Незважаючи на те, що в кінці XIX століття було знищено частину земляних укріплень, деякі кріпосні споруди тут все ж збереглися. Вціліли деякі бастіони і куртини, частина воріт, а побудована шведами кругла воротная вежа виявилася навіть відреставрована.