|
Козацький обоз, символіка та зброя
Козацький обоз
Задумавши похід проти ворогів, татар, турків та поляків, запорозькі козаки вхолосту били на Січі з найбільшіх гармат, затім посіла кругову повістку козакам-зімівчакам, Які жили у степу по хуторах, слободах та землянках-бурдея. На такий поклик поспішалі, як бджоли до своих вуликів, звідусіль козаки до збірного пункту, хто пішкі, хто верхи, Із зброєю та продовольчими припасами. При цьом, если йшлось про Нагальне оборони войну, коли треба Було відбіті Раптовий напад ворога, відібраті у него Захоплення християнський Ясір, то козаки Збирай в похід Швидко, кидалися на ворогів Навального, вступали в бой чоловікова, що не шкодуючі життя, ні сил, и тому так само Швидко Повертайся на Січ.
Коли ж ішлося про наступальній похід, и то в особливо великих масштабах, то запорожці залучалі й городових козаків, посилаючися до них у міста, здебільшого во время ярмарків та великих свят, своих оповісніків-- машталірів.
Зібравші таким чином якомога более охотніків для походу, запорозька старшина відкрівала велику раду, де повідомляла славному низовому товариству причини їх виклику на войну и ЗАГАЛЬНІ плани походу, затім усіх, хто зібрався, розпускалі на кілька днів по куренях, зімівніках та слободах, аби смороду могли запастися необхіднімі промовами для трівалого походу-- харчами, бойовий зброєю, важка возами, сильними кіньми, - и лишь после цього раптом скликали раду й оголошувалі похід. Незвичайна видовища становила собою велика сила запорозьких Вершників на степовій рівніні.
Ой у полі могила, широка долина,
Сизий орел пролітає:
Славне військо, славне запорозьке,
У похід Виступає.
Ой у полі могила, широка долина,
Сизий орел пролітає:
Славне військо, славне запорозьке,
А як золото сяє.
Попереду їхав на коні військовий хорунжий з червоним прапором або хоругвою в руці; за хорунжим, на чолі самого війська, на доброму аргамаку в багатій збруї та шорах виступали "власний" кошовий отаман, Який вручає свою владу на годину своєї відсутності в Січі "наказному" отаманові. За "власним" кошовим отаманом виступали послідовно піхота, кіннота й артілерія, розділені на полки та сотні з особливими полковниками на чолі; більшість кінніх козаків, як и сам кошовий отаман, часто виступали, за прикладом татар, парокіннімі. Разом з військом Ішов цілий стан потрібніх у поході людей: ковалів, слюсарів, кашоварів и грабарів, тобто саперів, Які вмілі при нагальній потребі Швидко зводити усілякі земляні укріплення, тобто насипом та шанці для захисту від ворога у відкрітому степу. Разом з військом Руху важкі вози, на якіх запорожці везли свою артілерію и часть оружия и Які водночас слугувалі козакам для перевезення поранених та як засіб захисту від супротивника. Віступаючі цілим військом, запорожці всегда Руху табором, усередіні которого Йшла піхота, зовні-- кіннота. Для спостереження за пересування ворога смороду неодмінно віряджалі увсебіч, на версту від табору, особливо передових козаків. Руху смороду дуже Повільно, здебільшого Вночі, вдень ставали в глибокий балках, густих байраках та драбніх Чагарнику. У дорозі всегда були Надзвичайно Обачним: чи не розпалювалі багаття, не курили люльок, собі не дозволяли іржаті коням и завязувалі Їм Морді Хустського, Мотузка або ремінь; намагались Говорити между собою стрімать, упівголоса чи даже пошепкі; для орієнтації на місцевості брали з собою так звань нюрнберзькій квадрат, тобто свого роду компас. Військо мусіло рухатіся з такою обережністю, что цього "ні сорока, ні ворона не могли ні Бачити, ні чути". Коли запорожці у такій суворій Таємниці діставаліся, например, до кордонів Криму, то, діждавшісь півночі, смороду Раптова вдіраліся у самє "панство" Кримська и починаєм у ньом ґрасуваті як найнесподіваніші Гості, намагаючися якомога сільніше нажахаті ворожу землю, навести на неї ляк вогнем и Пожежа, аби опісля захопіті Собі чим более здобічі та Ясіру и візволіті з полону Християнсько бранців. Коли ж запорожці здібаліся з ворогами у відкрітому степу, то смороду самперед кидалися делать Із своих возів табір, поміщалі в таборі своих коней, військо, харчі, Гармата, а тоді звідтіль вже Стріляли, наче з фортеці, у супротівніків. З цією метою смороду становили вози один біля одного, колесо до колеса. Колеса сковувалі грубими залізними ланцюг, голоблі підіймалі вгору. Таким чином у цілому Вихід круглий табір, звань німцямі "вагенбург", котрі зовсім БУВ неприступний для ворогів Завдяк потужного рушнічному вогню. Вдень з такого табору козаки без угаву Стріляли то з гармат, та з мортир, то з рушниць та пістолів, а на ніч ставили навкруг него на чатах пільних вартового козаків з рушниці.
Козацька символіка
До козацької сімволікі XVI-XVII століття належали клейноди й атрибути української державності: прапор, бунчук, булава, печатка, духові труби, мідні котли, Гармата. Смороду відображалі військовий й адміністративний уклад козацтва.
Козацькі символи, клейноди, стали визначний явіщем в історії державності й культури українського народу за часів середньовіччя.
Козацька зброя
Український козак та воїн, запорозький козак и ліцар-- це нероздільні Поняття: коли говорили про козака, то розумілі, что ВІН неодмінно воїн; коли говорили про запорожця, то обовязково бачили в ньом лицаря. Все життя українських козаків пролягав в борьбе с поляками, турками, татарами й почасті з москалями. Таке становище робіло козаків вельми досвідченімі у військовій делу и ширше про них славу даже между Володар держав Західної Європи. Ясна річ, козакові як воїнові, окрім особистих якостей та бойової віучкі, треба Було мати й відповідне Озброєння, щоб перемагати своих ворогів. Можна з певністю Сказати, что козаки малі всі типи бойової оружия, что були свого часу на озброєнні поляків, турків, татар, москалів, волохів, сербів, чорногорців.
З Усього оружжя найпошіренішімі в них були, кроме гармат, рушніці, списи, келепи, шаблі, пістолі та ятаганом.
Рушніці (від слова "рука"), інакше самопал або мушкети, козаки вікорістовувалі найрізноманітнішіх відів, но всі смороду малі Довгі стовбура и коштовні ложа, оздоблені сріблом з насічкою та чорний. З них Стріляли, як у тій годину Було, Завдяк Покладення на Поличка порохові, Кремінь, пріладнаному до Поличка, та курку. Як единогласно свідчать Сучасники, козаки вправляється з рушниці з великою майстерністю, смороду Стріляли з них на Досить велику відстань и дуже влучно. Судячі з цен середини XVIII століття на предмети Озброєння та РЕЧІ Першої необхідності, рушніці коштувалі від двох до п'яти, а іноді й до восьми карбованців за одну, це були на тій годину Досить Великі гроші. З козацьких старожитностей, что зберегліся у приватних зібраннях, видно, что більшість среди рушніць-- польського и турецького, або, точніше Сказати, східного виробництва, хоч є такоже зброя російська (тульська) та власного виробництва.
Такий само вигляд, только Менші розміри, Звичайно до п'яти чверти завдовжкі, і широка дуло малі ПІСТОЛЕТИ, або пістолі, як їх називали козаки. КОЖЕН козак МАВ при Собі Чотири пістолі и носів два з них за поясом, а решту-- у шкіряніх кобурах, пришиті зовні до шаровар.
Рушниця, пістолямі та Шаблій козаки дуже любили похізуватіся и тому пріділялі Їм велику Рамус, брали їх у коштовно оправу та прікрашалі, звідки й Пішов среди них вирази "ясна зброя". "Зброя в них вся булу вбрання у золото та срібло, на зброю смороду клали все своє багатство: той не козак, коли у него недоладна зброя", - говорів Самовидець, 116-річний козак Розсолода. Лише во время походів козаки змочувалі рушніці та пістолі розсолом, щоб смороду заіржавілі и не вабілі "играть вороже око на ясній оружия".
Списи такоже широко застосовуваліся козаками: козакові без Ратище, як дівчіні без Намисто ". Всі Ратище (від слів "рать", "ратуваті") робілі з тонкого та легкого дерева, завдовжкі п'ять аршінів, пофарбованого спірально у червоний та чорний кольори. На верхньому кінці Ратище прілаштовувалі гостре залізне навершня-спис, як правило п'ять вершків завдовжкі (були більші й Менші, а на нижньому робілі два невелікі, одна нижчих Другої, дірочкі для ремінної петлі, что надягалася на ногу вершника. На Деяк Ратище робілі ще й залізну перетинки біля списа для того, щоб Ураження ворог не просунувши держаком до Козакова рук и зопалу НЕ почав знову з ним битися; нерідко трапляє, что якомусь супротівнікові и жівіт розпорють, а з него й кров не брізний, ВІН даже НЕ помічає того и снова начинает рватися у бой; тоді с помощью перетинки ворога легко відбівалі й валили на землю. Іноді козаки робілі списи з гострякамі на обох кінцях, щоб можна Було ними уражаті ворога навсібіч. Часто списи служили козакам во время переходу через болото готуємо матеріалом для спорудження мосту: коли козаки дійдуть до болота місця, то Одразу кладуть один на другий два ряди спісів-- у кожному ряду спис уздовж и впоперек, - и по тих спис, як по кладці, переходять трясовіну. Пройшовші через ряд спісів, Одразу стають на другий и знімають перший, з которого мостять третій, - отак и перебіраються через болото.
Списи, без сумніву, запозічені козаками зі Сходу, оскількі такого роду зброя відома булу татарам у XIII-XIV століттях, як про це свідчать твір про татар Марка Поло та Автобіографія Тамерлана. Нарешті, татарські козаки, Які стали відомі на півдні Ранее наших козаків, всегда були озброєні спис.
Шаблі в козаків були НЕ Такі кріві, як у турків, и не дуже Довгі (середня довжина їх-- п'ять чверти), потім на внутрішню доброї якості и Надзвичайно гострі: як рубне кого, так надвоє и розсіче-- одна половина голови сюди, а друга туди ". Леза шабель Вкладай в деревяні, обшіті шкірою чи обкладені металом піхві (від слова "піхаті"), оздоблені нерідко до кінця руківя якімось вірізанім із дерева звіром чи Птахом; на самих лезах робілася золота насічка. Як правило, шаблі носили при лівому боці и прівязувалі Завдяк двом кільцям, одним вищє, іншим нижчих середини, вузенькім ременем під пояс. Шабля вважаю такою необхідною козакові, что у піснях козацьких вона назівається завжди "шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, панночка молоденька".
Ой панночка наша шаблюкою!
З бусурменів зустрічалась,
Не раз, не два цілувалась.
Як Справжній лицар, козак віддавав предпочтение шаблі перед усілякою зброєю, особливо кулею, и називається ее "чесним оружжям".
Келепи, чи то пак Бойові молотки, чекан, - ручна зброя, что складається з дерев'яного, завдовжкі один аршин, руківя и має на одному кінці залізний молоток з тупим обушком та Гостра носом. Як бойовий зброя келепи вікорістовуваліся в России, зокрема козаками Степана Разіна, а такоже у турків у XVII столітті та в українських козаків. "Сегож' де, государ, числа (3 вересня тисяча шістсот п'ятьдесят вісім року) Вь ночі прийшли Вь село Крупец' із 'Глухова черкаси (тобто українські козаки) п'ші і його (драгуна Івана Кондратова) били і мучили; бити он 'чеканом по голов' і рука права відбило ". У народно-козацьких думах такоже згадується келепа як бойовий зброя:
А козак козачий звичай знає--
Келепом по ребрах торкає.
Келеп, або чекан, як бойовий зброя БУВ відомій кож полякам: например, 1620 року шляхтич Пекарський поранивши келепом, або чеканом короля Сігізмунда III, коли тій входить до костьолу. Альо поляки та козаки могли запозічіті Цю зброю у татар, оскількі келепи безперечно східного походження. Це віпліває з того, что смороду застосовуваліся здавна як холодна зброя у кіргізів та туркменів Середньої азії. Про использование молота як бойової оружия згадує такоже Тамерлан у XIV столітті в автобіографії. На малюнку керченської вази Із збережений полювання перських царя Дарія та на срібній столовій вазі, знайденій на березі річки Прут (I століття Нашої єрі), зображені воїні з Бойового молотками, что скідаються на келепи. Кращі зразки Східних келепів Зібрані у Колекції середньоазіатської оружия колишня начальника Закаспійської області генерал-лейтенанта Куропаткіна: усі смороду добуті во время кокандського та хівінського походів.
Як пояснює військовий історик Зеделлер, козаки вікорістовувалі келепи, щоб розбіваті ворожі панцірі.В. Каховський вважаю, что келепи служили у козаків лишь як допоміжна зброя и вікорістовувалася Рідко, головні чином проти татар, самє тоді, коли супротивники так перемішуваліся у рукопашному бою, что Було Небезпечна стріляті, аби НЕ завдаті Шкоди своим.
До Всього описаного козацького Озброєння треба ще Додати залізні якірці, або рогулі (по-російському часник), Щось схоже на курячу лапу з чотірма залізними кігтямі для вгородження в копита ворожок коней; а ще ятаганів, ножі, кінджалі и дуже Рідко панцири та кольчуги.
Порох козаки носили в рогах, лядунка и черес. Порохові роги відомі з давніх-давен, судячі з того, что Вже на військовій печатці, віданій козацькому війську польськими королями Сігізмундом I та Стефаном Баторієм, зображено козака з мушкетом, спис та рогом за поясом. У пізніші часи козаки носили так звані ладункі для готових набоїв и сумку для Кременя та куль. Ладункі були різноманітні: кістяні, металеві, шкіряні; у виде Тіква, сердець, фляжок ТОЩО. Їх Чима збереглося до нашого часу у приватних музеях збірачів козацької старовини.
Кроме того, козаки малі шкіряні череси з пряжками, что їх смороду носили на грудях, наповнюючі в два або три ряди патронами з кулями та порохом, як патронташі нашого часу. Такі череси нерідко оздоблюваліся срібнімі з чорним бляшками и обвішуваліся великим, оббиті сріблом рогом для пороху, Стальова кресалом, сапяновім Гаманом для куль або Торбинка Із срібнім черкеськім шнурком чи Гайтану.
Усією опис зброєю козаки володілі з подивуватися гідною майстерністю, так что, як свідчіть український літописець Григорій Грабянка, і "найкращий польський гусарін та рейтарін з ними не зрівняється".
Про ті, як громада запорозьких козаків прийомів Нових козаків, та про їхню Назву
До своих Січей запорозькі козаки Ніколи НЕ прийомів жінок. Смороду боялися, что жінки відволікатімуть їх від їхніх зайняти та зменшать їхню войовнічість. Тому Було ухвалено закон, Який забороняв жінкам ступаті на запорозькі землі. Смороду кож побоюваліся, что, побачив жінок, смороду захочуть вести родинне життя, а це Було б для них прінізліво.
Закони їхні Дещо нагадувалі статут мальтійськіх ріцарів, а ще більше-- вільніх лучніків, запровадження Карлом VII у Франції. Вільні лучники були люди, візначені в усіх парафіях королівства, Які за дерло наказом короля повінні були зібратіся у Певної місці, щоб іти на войну, и за Цю службу їх Було звільнено від будь-якіх податків.
Щоб поповнюваті свои лави вместо Загибла на війні, козаки прийомів до себе всех утікачів, так что среди них можна Було Побачити людей з усіх племен та всех Християнсько сповідань. Смороду даже заохочували всех мандрівніків запісуватісь у козаки. Смороду набирали Собі людей в России, на Волині, на Поділлі та в других місцях. Смороду потаємно вікрадалі у навколішніх місцевостях хлопчиків, пріманюючі їх, перевозили до Січі й віховувалі у своих звичаєм та согласно зі Своїм способом життя.
Оскількі Ранее козаки, Історію якіх ми розповідаємо, малі только Одне місто з резіденцією свого гетьмана біля порогів, або водоспадів, Дніпра, смороду здобули назви "запорожців", якові додали до слова "козаки", щоб відрізняті їх від козаків, что мешкають у Малоросії , а такоже від їхніх сусідів на Дону, або Танаїсі.
"Поріг" - це слово руське, Пожалуйста означає водоспад або Скеля. Дніпро на відстані п'ятдесяти льє від гирла перетінають скелі, Які нагромаджуються одна на одну І, зєднуючісь между собою, утворюють посередіні річіща Ніби греблю. Це Робить Неможливо плавання й відбірає а України засоби для збагачення від продажу в Константінополі привезених туди найрізноманітнішіх товарів, на Які багата, як Жодна Інша країна. Деякі з ціх Скель доходять до уровня води, інші здіймаються над водою на Шість, Вісім чи десять стіп. Ця нерівномірність утворює різноманітні каскади, по якіх козаки проходять у своих човни, но наражаючісь на велику небезпеки. Налічують тринадцять каскадів, и деякі з них ма ють від дванадцяти до п'ятнадцяти стіп, коли рівень води падає. Треба вміті їх пройти, щоб вас признал справжнім запорозьким козаком, а потім ще й поплаваті по Чорному морю. Тут є схожість з мальтійськімі Рицар, Які, щоб їх прийнять до ордену, повінні вміті Керувати кораблем.
Запорозькі козаки мешкають серед кошах. Проти ні Кількість ціх кошів, ані старших над кошами НЕ є Постійна, бо, як ми Вже зауважілі, смороду пріймають до себе людей усяк роду, Які залішаються на місці Стільки часу, скільки Самі захочуть, а якіх Списків, де Було б зазначилися, скільки є людей, хто віїхав, а хто пріїхав, нема, а до того ж Чима людей мешкає у зимовище осіли, Досить віддаленіх від Січі. Там смороду ловлять рибу та полюють и часто повертаються на Січ лишь через два роки. Много других вібіраються у Польщу або на турецький кордон, щоб красти та грабуваті, що не питаючися дали змоги своєї старшини. Поміж ціх людей багатьох убівають, інші попадають у полон або гинут якось інакше.
Коли Давні І, если можна так Висловіть, справжні козаки малі коштовності, дорогий одяг та гроші готівкою и коли смороду Хотіли їхати торгуваті у Малоросії чи Польщу, то просили Видати Їм паспорт, підпісаній кошовим и скріпленій Козацька печаткою. Часто бувало й так, что смороду забирали з собою все своє майно и Їхали одружуватіся у Малоросії чи у Польщу, де проводили Решті своих днів.
література
1. Паньків Є, Історія України. - Тернопіль, 2000..
2. Паньків М. Історія України. - Тернопіль, 2000..
3. Семчишин О. П. Тисяча років української культури. - К., 1992.
4. стеблового О. Історія України. - тисячі дев'ятсот вісімдесят три.
5. Українська культура Другої половини 17-18 ст .// Теорія та історія Світової и Вітчізняної культури. - Львів, 1992.
6. Флоря Б.М. Запорозьке козацтво .// Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Віп .: 1. - К; Одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві.
7. Щербак В. Козацтво и православ`я. // Київська старовина. - 1993. - № 5.
8. Яворницький Д.І. Історія запорізькіх козаків: в 3-х томах. Т. 1-3. - К., 1994.
|