Орден тамплієрів, як суб'єкта міжнародних відносин XII-XIV століть

зміст

• Глава 1. Феномен середньовічного лицарського Ордена в контексті середньовічного католицького суспільства. Соціальна, політична та духовна обстановка в Середньовіччі.
• 1.1. Ідеологія і практичні цілі Хрестових походів. Причини створення Ордену Храму.
• 1.2 Роль тамплієрів як провідної бойової одиниці хрестоносців
• Глава 2. Трансформація Ордена і його дипломатично-фінансова діяльність
• 2.1 Трансформація ордена
• 2.2 Фінансова діяльність Ордена і його прагнення до самостійних дій, незалежним від світських і духовних феодалів
• 2.3 Політична діяльність тамплієрів. Падіння Єрусалиму.
• Глава 3. Загибель Ордену Храму
• 3.1 Загибель Єрусалимського королівства під натиском мусульман. Руйнування Ордена.
• 3.2 Прагнення Філіпа IV Красивого встановити протоабсолютістскую систему правління. Загибель Ордену Храму. Процес тамплієрів як унікальний приклад середньовічного права.
• висновок
• Документальні джерела
• літературні джерела
• Енциклопедичні та довідкові видання
• додатки
• Вступ
• Дане дослідження присвячене проблемам, пов'язаним з Орденом Тамплієрів як суб'єкта міжнародних відносин в XII-XIV століттях
• Актуальність теми дослідження визначається цілою низкою чинників.
• У період XII - XIV століттях людство входить в нову фазу розвитку міжнародних відносин. Цей етап характеризується всебічним розширенням і поглибленням глобальних економічних і політичних відносин.
• У середньовічній історії знайдеться небагато сюжетів, які б привертали увагу так, як історія ордена Тамплієрів, одночасно перебуваючи в забутті в істориків, породжуючи тим самим найнеймовірніші домисли.
• Може бути тому в популярній літературі з'явилася горезвісна фраза "Загадка тамплієрів". Але, ймовірно, проникнути в таємницю тамплієрів неможливо без аналізу історії ордена починаючи з моменту його виникнення як братства Бідних лицарів, покликаного охороняти прочан на шляху до Святих місць, до потужної організації, яка сконцентрувала величезні матеріальні і військові ресурси, яким він став до кінця XIII в .
• Хронологічні рамки дослідження охоплюють важливий відрізок в соціальній, економічній, політичній історії в XII-XIV століттях.
• Географічні рамки дослідження: Європа, Середземномор'я, Північна Африка (Єгипет, Туніс, Марокко), Близький Схід.
• Методологічна основа.
• З огляду на комплексність дослідження, застосовувалися різні підходи дослідження.
• Порівняльний підхід. Можливість проведення дослідження дозволила провести порівняння процесу адаптації в різних економічних, політичних, історичних умовах ордена тамплієрів, а також простежити розвиток окремих сторін процесу, з метою виявлення ступеня впливу ордена тамплієрів на розвиток міжнародних відносин.
• Хронологічний підхід. Передбачає можливість проведення дослідження на підставі періодизації розвитку ордена тамплієрів.
• Практична цінність даного дослідження полягає в залученні сучасного і історичного наукового апарату для пошуку
• Джерела.
• Комплексність проблематики дослідження викликала необхідність звернення до різноманітних типів джерел і літератури, різноманітним як за тематикою, жанром, так і за ступенем достовірності.
• При аналізі процесу розвитку діяльності ордена тамплієрів з'являються посилання на статті з електронних газет і журналів, різноманітна інформація, отримана з інтернет-сайтів організацій та персональних електронних сторінок прихильників або учасників сучасних орденів тамплієрів.
• Для зручності аналізу джерел автор виділив дві групи:
• До першої групи увійшли документальні джерела.
• У дослідженні були використані матеріали статути, мемуариі т.п .:
• Французький Статут Ордена Лицарів Тампліеров.Французскій Статут Ордена Лицарів Тамплієрів //http://www.templiers.info/templiers/index.php?id = history_of_the_templars & history_of_the_templars = council-in-troyes-1128-01-14
• Перші відомості про орден Храму дає історик Гійом Тирський між 1169р. (? Тисяча сто сімдесят п'ять) і 1184г. (? Один тисяча сто вісімдесят п'ять) в своїй книзі "Історія заморських подій" ( "Historia rerum in partibus transmarinis gestarum"). Згідно з ним орден був заснований в 1118г. Гуго де Пейн і Годфруа де Сент-Омер які з'явилися до двору короля Єрусалиму Балдуїна II і попросили дозволу охороняти паломника на шляху від Яффи до Єрусалиму. Король віддав в їх розпорядження південне крилі палацу, біля Храму Господнього. Так через десять років майбутній орден отримав свою назву - орден Храму. Праця написана в період між 1170-1184 рр., Містить XXIII книги і охоплює історію Єрусалимського королівства от 1100 до 1184 р
• У 1128г. св. Бернар написав в честь ордена трактат (грамоту) "Хвала новому лицарству" ( "De laude novae militiae") де закликав лицарів благородних кровей поповнювати ряди ордена Храму. Мельвіль М. Історія ордену тампліеров- Пб: Євразія, 2000. .- с.56-72
• Судовий процес 1307-1314 рр. над духовно-лицарським орденом Єрусалимського храму, верховним покровителем якого був папа римський, знайшов відображення не тільки в протоколах інквізиційного трибуналу, рішеннях в'єннську вселенського собору, а й в численних історіях, трактатах і памфлетах. Починаючи з XVII століття, цей епізод правління Філіпа IV Красивого привертає підвищену увагу професійних дослідників і письменників-белетристів. В історіографії чітко простежується еволюція від уявлень про Орден як силі перешкоджає створенню єдиного національного французької держави до розуміння процесу як жахливу трагедію, а тамплієрів - як заручників релігійної та фінансової політики французької монархії. За більш ніж трьохсотрічну історію вивчення справа тамплієрів обросло різними історичними легендами і навіть відвертими фальсифікаціями.
• Традиційні для освітлення цього сюжету джерела можна виділити справжні документи судового розгляду: двотомний збірник «Процес тамплієрів» під ред. Ж. Мішле (Париж, 1841-1851), двотомний збірник «Папство і процес тамплієрів» під ред. Г. Фінке (Берлін, 1887), добірка матеріалів Ж. Лізерана «Досьє процесу тамплієрів» (Париж, 1926), третім томом збірки Е. Балюза «Життя пап в Авіньйоні» (Париж, 1925), де містяться булли і листи Климента V , освічені процесу тамплієрів.
• Звернення до матеріалів цих джерел дозволяє досліднику зробити висновок про те, що суд над тамплієрами - це яскравий епізод, що ілюструє методи політичної боротьби у Франції початку XIV століття. Орден був роздавлений чудовою та моторошною машиною, створеної легістами Філіпа Красивого. Терміном «легісти» позначають персонал адміністративних і судових установ феодальної монархії, що отримав юридичну освіту і проводив в життя принцип королівського верховенства. Процес лицарів Храму - це шедевр від Гійома де Ногаре і Гійома де Плезіана. Ці люди, спираючись на досвід П'єра Флотт і інквізиційного трибуналу, використовували весь доступний арсенал засобів - організація судового розгляду, пред'явлення шокуючих (частково вигаданих) звинувачень, маніпулювання громадською думкою (за допомогою памфлетів і трибуни Генеральних Штатів), шантаж, підкуп, загроза застосування військової сили.
• Друга група джерел - розповідні джерела, серед них можна виділити:
• Руа Ж. Ж. / Історія лицарства 2-е изд. - М .: Алетейя, 2001. - 248 с. Через історію і традиції, звичаї і звички лицарства автор малює образ епохи, повної контрастів: беззаконня, невігластво і грубість, з одного боку, і прояви чисті і благородні, освячені любов'ю, відвагою і самопожертвою - з іншого. Морісон Сесіль / Хрестоносці. Пер. з франц. - М .: Видавництво «Всесвіт», 2003. - 176 с. Хрестові походи 11-14 вв. - одна з найцікавіших сторінок світової історії. Про їх причини, організації, наслідки для Сходу і Заходу жваво і захоплююче пише Сесіль Морісон, відомий історик-медієвіст, діяльність якої тісно пов'язана з Французьким національним центром наукових досліджень. Ця невелика, але на диво яскрава, насичена фактами книга буде цікава не тільки фахівцям, але і самим широким читацьким колам.
• Віймар П. / Хрестові походи: міф і реальність священної війни. Пер. Д. А. Журавльової. - СПб .: Євразія, 2003. - 384 с. Хрестові походи є одним із самих запаморочливих і привабливих авантюр світової історії. Вже самі хрестоносці часто дивувалися своїм досягненням. Дослідники досі сперечаються, ніж були походи європейців на Схід для людства ще однією сторінкою кривавого розгулу або благочестивої місією. Однак найчастіше історики зосереджували свою увагу виключно на хрестових походах як таких, нехтуючи тим, що відбувалося в цей же час в мусульманському світі, який зазнав значних змін, як в політичній, так і культурній сфері, зіткнувшись з несамовитою атакою воїнів із Західної Європи. Книга П'єра Віймар виправляє цей недолік, показуючи читачеві не тільки самих хрестоносців, але і їхніх супротивників, з якими їм довелося жити пліч-о-пліч і боротися на протязі не одного століття.
• Мішо Г. / Історія хрестових походів. - М .: Алетейя, 2001. - 368 с. Видання ілюстроване великою кількістю гравюр Гюстава Доре. Надруковано за виданням: Мішо Г. Історія хрестових походів / Пер. з фр. С.Л. Клячко. - М., СПб .: Видання товариства М. О. Вольф', 1884.
• Книга з серії «Жива пам'ять» - звертається до часів середньовіччя, розкриваючи одне з найцікавіших явищ цієї епохи - хрестові походи. Небачений перш ентузіазм паломників і воїнів, що відправляються в незвідані землі для звільнення Святої землі, - і загибель тисяч людей через необдумані дії вождів походу; подвиги відваги і благородства на полях битв - і моральне падіння війська, який забув про свою високої мети ... Написана дуже жваво і образно, ця історична книга читається, як пригодницький роман.
• Мельвіль М. / Історія Ордену Тамплієрів. Пер. з фр. Г. Ф. Цибулько. Наук. редактор М. Ю. Медведєв. - СПб: "Євразія", 2007. - 368с. Книга Маріон Мельвіль - одна з небагатьох, якщо не єдина в своєму роді, яка намагається відтворити цю історію об'єктивно. Її відрізняє глибина історичних екскурсів, прекрасне знання політичної ситуації, подій, умов життя, звичаїв епохи. Дане видання представляє інтерес як для фахівців-істориків, так і для широкого кола читачів.
• Доманін А. А. / Хрестові походи. Під покровом хреста. - М .: ЗАТ Центрполіграф, 2003. - 431 с. Захоплююча розповідь про найяскравіші епізоди хрестових походів, руху, що виник тисячу років назад і тривав чотири століття. Докладно розказано про те, як воно змінило межі світу і його звичаї. Як вплинуло на розвиток трьох цивілізацій - східно-християнської, західно-християнської і мусульманської. Книга містить багатющий ілюстративний матеріал.
• Гекерторн Ч. У. / Таємні суспільства всіх століть і всіх країн. - СПб: видавництво Е. Н. Ахматової, 1876. Репринт: Т. (Ташкент): Шарк, 1994. - 384 с. Книга вражає широтою історичного огляду езотеричних навчань, містичних і релігійних течій, філософських концепцій.
• Рішар Ж./ Латино-Єрусалимське королівство. Пер. з франц. Карачинський А. Ю .; Вступна стаття Близнюк С. В. - СПб: Видавнича група «Євразія», 2002. - 448 с. Надруковано з видання Jean Richard / Le royaume latin de Jerusalem. Presses Universitaires de France, Paris: 1953. Книга одного з видатних істориків ХХ століття, які спеціалізувалися на вивченні феномена хрестових походів, їх причин і наслідків. Серйозний академічну працю, що охоплює події ХI-XIV століть.
• Андрєєв А. Р. / Історія Єрусалиму. - М .: Изд-во Ексмо, Изд-во Алгоритм, 2004. - 416 с. Книга містить цікаві матеріали з історії міста Єрусалима.
• Торик І. / Енциклопедичний путівник по Ізраїлю. - Єрусалим: Видавничий центр "МарТ", 2001. - 560 с. Найбільш повний і найдокладніший довідник історичних місць Святої Землі, виданий будь-коли російською мовою.
• Барбер М. Процес тамплієрів: Алетейя, Енігма; 1998 // Оригінал: Malcolm Barber, "The Trial of the Templars" Переклад: Ірина Тогоева. http://bookz.ru/authors/malkolm-barber/malcolm_barber01.html Книга англійського вченого М. Барбера присвячена одному з найбільш скандальних подій європейської історії - знаменитому судовому процесу, який на початку XIV ст. французький король Філіп IV і папська інквізиція вели проти лицарського ордену тамплієрів (храмовників) за звинуваченням в найтяжчому єресі (запереченні Христа, ідолопоклонство, содомії і т. п.). В результаті багатющий і наймогутніший орден християнського світу, який налічував майже двохсотлітню історію, був розгромлений і припинив своє існування. Пройшли сотні років, але до цього дня у ордена є як палкі прихильники, так і ярі противники. Книга М. Барбера - одне з найавторитетніших досліджень в світі і перша публікація па російською мовою - відновлює реальну картину того, що сталося; спираючись па величезний документальний і науковий матеріал, автор розкриває підґрунтя і справжні причини знищення ордена.
• Цілі дослідження. Це дослідження ставить за мету вироблення основних напрямків у вивченні ордена тамплієрів, як суб'єкта міжнародних відносин XII-XIV століть.
• Завдання дослідження:
• 1. Розглянути феномен середньовічного лицарського Ордена в контексті середньовічного католицького суспільства.
• 2. Визначити ідеологію і практичні цілі Хрестових походів.
• 3. Визначити причини створення Ордену Храму, розглянувши роль тамплієрів як провідної бойової одиниці хрестоносців, трансформацію Ордена і його дипломатично - фінансову діяльність.
• 4. Розглянути роль тамплієрів у стабілізації відносин між мусульманами та державами хрестоносців, у відносинах західноєвропейських феодалів.
• 6. Розглянути загибель Єрусалимського королівства під натиском мусульман і руйнування Ордена.
• Структура роботи.
• Робота складається з вступу і трьох основних розділів, висновків, бібліографії та додатків.
• Перша глава побудована за хронологічним принципом, у другій і третій главі дається огляд і аналіз значення ордена тамплієрів в міжнародних відносинах в XII-XIV століттях.

Довгий період хрестових походів охоплює два століття з 1095 р 1291 р продовжуючись і в пізнє середньовіччя, коли значно зросла народонаселення, розширилися сфери економічного впливу, мали місце досить динамічні соціальні процеси, росла політична консолідація, розквітала культура.

Безумовно, і в XVI ст. нерідко говорили про чергове хрестовому поході, однак саме в XII-XIII ст. поняття хрестових походів стало життєво важливим для доль більшості жителів християнського Заходу.

За цей період західне християнське співтовариство зазнало по відношенню до хрестоносцям цілу гаму почуттів - від екзальтованого захоплення з приводу взяття Єрусалима під час Першого хрестового походу до гіркого, все посилюється розчарування, властивого XIII в., Коли так багато з воєн за Гроб Господній закінчилися поразкою . Духовно-лицарський орден, що розмістився на Храмовій горі, де колись стояв храм царя Соломона, спочатку виник саме у зв'язку з активною діяльністю хрестоносців і в перші два століття хрестових походів сформувався і зміцнів завдяки надзвичайному натхненню, що панував в масах і викликаного першими успіхами хрестоносців , які і підняли орден на вершину слави, добробуту і могутності, проте потім самі ж народні маси і поскидали його з цієї вершини, піддавши приниженням і розгрому, оскільки ідеали перших хрестоносців в виявилися зганьблені і спотворені, а нові хрестові походи незмінно закінчувалися поразками. Барбер

Військово-чернечі вперше спільноти з'являються на території Єрусалимського королівства, тому для розуміння причин і передумов їх виникнення, необхідно розглянути роль цієї держави для Європи і перші етапи його розвитку.

Датою виникнення королівства прийнято вважати 14 липня 1099, коли хрестоносні війська захопили Єрусалим. Мішо Г. Історія хрестових походів - М .: Алетейя, 2001. -с.48

Обітниця, даний учасниками походу Андрєєв А. Р. Монаші ​​ордена. Бенедектінци, цистерціанці, кармеліти, іоаніти, тамплієри, тевтонці, францисканці, домініканці, августинці, капуцини, Урсулинки, Театинці, єзуїти і інші. М: Альтернатива - Евролінц, 2003 - 339 с, був виконаний, тому більша частина війська повернулася до Європи.

Хрестові походи мислилися сучасниками паломництвом. У житті католицьких християн XI - XII ст. паломництво мало ключове значення. Багато хто вважав, що доброчинна духовна енергія діє концентровано в місцях спочинку святих. Bull M. Origins // The Oxford Illustrated History of the Crusades / Ed. J. Riley-Smith, Oxford: Oxford University Press, 2001 - с. 13 - 33. З усіх святинь найбільш шанованим був Гроб Господній; дотик до якого було найдієвішим засобом спокутувати свої гріхи. ЛАВІСС Е., Рамбо А. Епоха хрестових походів / Пер. з фр. М. Гершензона. - Изд. испр. і доп. - М .: АСТ; СПб .: Полігон, 2007. -с. 345 - 346] Паломництво в Єрусалим в найбільшій мірі відповідало розумінню слів Ісуса Христа «якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» Ле Гофф Ж. Цивілізація середньовічного Заходу / Пер. з фр. під заг. ред. В. А. Бабинцева; Послесл. А. Я. Гуревича. - Єкатеринбург: У-Факторіал, 2007. - с.163Людям властиво було приписувати паломництв не тільки зцілення душі, а й фізичних хвороб. ⁵ Розповіді повернулися паломників про чудеса далеких країн також залучали і просто любителів подорожей.⁶ Загальне значення паломництва придбали в зв'язку з есхатологічним очікуваннями в першій половині XI ст. ⁷ Саме тоді носіння зброї з собою ⁸ і групові паломництва ⁹ стають поширеним явищем. Починаючи з середини XI ст. священики використовують паломництво в якості покути. «Шлях до Єрусалиму», як найдовший для європейських жителів, накладається в разі найбільш тяжких гріхів. Блок М. Феодальне суспільство / Пер. з фр. М. Ю. Кожевнікова, Е. М. Лисенка. - М .: Изд-во ім. Сабашниковой, 2003 - 503 с.

Нарешті, в проповіді на Клермонском соборі в 1095 р Урбан II благословив війну проти невірних, яка по суті своїй з'явилася озброєним паломництвом Большаков О. Г. Середньовічне місто Близького Сходу. VII - середина XIII ст. Соціально-економічні відносини. - М .: Головна редакція східної літератури видавництва «Наука», 1984 - 344 с ..

Описані підстави для здійснення паломництва зачіпають всі верстви населення. Виходячи з цього, значення поселень в Леванте ¹³ для католиків пов'язано з рухом паломництва. Тому і рішення всіх соціально-політичних і релігійних питань для єрусалимських королів багато в чому визначається цим питанням. ¹⁴

Отримавши феод на завойованих територіях, хрестоносці намагалися використовувати соціальні норми, звичні їм по європейського життя, проте відразу натрапили на ряд складнощів. Аутремер Вальтер Мап. Про заснування ордена тамплієрів (1 181 - 93). Пер. з лат. Баранов А. - 2007 по Walter Map, De nugis curialium, ed. MR James, rev. CNL Brooke and RAB Mynors (Oxford, Clarendon Press, 1983), 1.18, pp. 54 - 55 // ІПІОХ [http://www.templiers.info/historical_materials/index.php?id=sources_translation&sources_translation=walter_map-about_the_basis_of_templars_01]. відрізнявся малою кількістю франкського населення, великий віддаленістю від католицьких країн, географічним незручністю захисту і малим військом. Широкомасштабна експансія початкових років після Першого Хрестового походу можлива була лише через конфліктів між мусульманськими країнами. Король Балдуїн I до хрестового походу 1104-1105 рр. марно очікував приходу регулярних військових формувань. Використання місцевого населення для захисту міст не могло бути вирішенням проблеми, оскільки серед корінних жителів частка сповідують католицький обряд була вкрай мала, не кажучи вже про те, що серед них було чимало мусульман. Для захисту від набігів рекрутувалися паломнікі.Даркевіч В. П. Аргонавти Середньовіччя. - М .: КДУ, 2005 - 254 с.

Багато з них розривали васальні зв'язку з мирськими сеньйорами і відправлялися в «Святу землю» для боротьби з невірними, не бажали більше пов'язувати себе васальними узами з мирської владою, нехай навіть в Єрусалимі, і прагнули до служіння вищому сюзерену - Богу.

Напружена зовнішньополітична обстановка на кордонах держав ускладнювалася невдоволенням місцевого населення, яке становило абсолютну більшість. Селяни, користуючись слушною нагодою відсутності регулярних військ, здійснювали набіги і повстання. Добіаш-різдвяна О. А. Західне середньовічне мистецтво // Добіаш-різдвяна О. А. Культура західноєвропейського середньовіччя: збірник робіт. - М .: Наука, 1987. С. 18 - 51.

Перші роки хрестоносцям порівняно нескладно було здійснювати захист королівства, оскільки серед мусульман були поширені есхатологічні очікування кінця світу і неминучого, в зв'язку з цим, приходу орд Гога і Магога Дубровський І. В. Феод // Словник середньовічної культури / За ред. А. Я. Гуревича. - 2-е изд., Испр. і доп. - М .: Російська політична енциклопедія (РОССПЕН), 2007. - С. 561 - 567., яких багато хто асоціював з хрестоносним ополченням. Однак, з 1106 м все активніше стають руйнівні набіги, і ситуація для захисників погіршується. Дюби Ж. Європа в середні століття / Пер. з фр. В. Колесникова. - Смоленськ: поліграми, 1994. - 316 с.

Підводячи підсумок, відзначимо, що Єрусалим і прилеглі до нього території були головним релігійним центром для католиків в XI - XII ст. Шанування святих місць відбувалося у формі паломництва, чому перешкоджали часті збройні конфлікти з мусульманським населенням країни і мусульманськими країнами. Це виявляє історичні умови становлення в Єрусалимському королівстві служіння воїнів-ченців, можливість якого покладається знаходженням на території Єрусалимського королівства лицарів, які прагнуть до звільнення від васальної залежності колишнім сюзеренам, мотивується ідеалом знаходження в Святій Землі і захисту Гроба Господня, а необхідність задається потребою захисту Аутремера від зовнішніх ворогів і власного в своїй більшості мусульманського селянського населення, яка не могла бути забезпечена дружинами феоду лов, які отримали тут феод, нуждою в регулярних і мобільних військових формуваннях.

У роки, що послідували за взяттям Єрусалима в 1099, франки постійно зміцнювали свої заморські території, але їм вічно не вистачало людських ресурсів, бо багато хто з учасників Першого хрестового походу повернулися на Захід, а створені на Сході нові держави хрестоносців так і не притягнули достатнього кількості поселенців, здатних належним чином захищати кордони цих держав. В результаті паломники, щороку які були на уклін до палестинських святинь, часто зазнавали нападів розбійників і мусульманської кінноти, бо хрестоносці були просто не в змозі забезпечити їм належну охорону. Спочатку саме ці обставини і послужили причиною створення ордена тамплієрів. Ось як ці скромні починання описує архієпископ Тирский Вільгельм:

У тому ж році кілька благородних лицарів, людей істинно віруючих і богобоязливих, висловили бажання жити в строгості й слухняності, назавжди відмовитися від своїх володінь і, зрадивши себе в руки верховного владики церкви, стати членами чернечого ордену.

Серед них першими і найбільш знаменитими були Гуго де Пейн і Рік фру а де Сент-Омер. Оскільки у братства не було поки ні свого храму, ні житла, король надав їм тимчасовий притулок у себе в палаці, побудованому на південному схилі Храмової гори. Каноніки стояв там храму на певних умовах поступилися частиною обнесеного стіною двору для потреб нового ордена.

Більш того, король Єрусалимський Болдуін (Балдуїн) II, його наближені і патріарх «Духовна юрисдикція за угодою з Візантією належала патріархові Константинопольському, як світський васалітет - імператору Візантії» зі своїми прелатами відразу забезпечили ордену підтримку, виділивши йому деякі зі своїх земельних володінь - - одні довічно, інші в тимчасове користування - завдяки чому члени ордена могли б отримувати кошти для існування. В першу чергу їм було наказано в спокутування своїх гріхів і під керівництвом патріарха «захищати і охороняти йдуть в Єрусалим паломників від нападів злодіїв і бандитів і всіляко піклуватися про їхню безпеку».

Отже, зібравшись удев'ятьох, брати нового ордена заручилися підтримкою таких поважних осіб з числа хрестоносців, як Гуго, граф Шампані, і Фульк V, граф Анжуйський, однак про їхню діяльність мало хто знав до Собору в Труа в 1128, на якому орден був визнаний офіційно і Бернард Клервоський доручили розробити його Статут, в який були б зведені основні закони ордена (додаток 1).

Відповідно до більшості джерел, орден лицарів Храму - Бідних лицарів Храму Соломона - був створений в 1118 (додаток 2) Установа ордена тамплієрів // Гійом Тирський "Historia rerum in partibus transmarinis gestarum": вступна стаття, переклад / Пер. з латинської Стасюлевича М.М., вступна стаття Бойчука Б.В. - Електрон. дан. - Одеса: Сайт "Інтернет-проект" Історія ордену Храму "(ІПІОХ), 2008 // http://www.templiers.info/web/a01.php?page=080810a

Мелвіль М. Історія ордену тамплієрів / Пер. з фр. к.і.н. Цибулько Г.Ф. - СПб: Євразія, 2007. - 368 с.
Рішар Ж. Латино-Єрусалимське королівство / Пер. з фр. Карачинський А.Ю. - СПб .: Євразія, 2002. - 448 с., Проте у нас є серйозні підстави припускати, що до цього часу він вже існував не менше чотирьох років.

Офіційна мета тамплієрів - це захист пілігримів на Святій Землі.

Проте, дійшли до нас факти свідчать, що ця мета була лише фасадом і що лицарі Храму виношували більш амбітні і грандіозні плани, в яких брали участь цистерціанський орден, св. Бернар і граф Гуго Шампанський, один з перших заступників і патронів як цистерцианцев, так і тамплієрів. У 1124 році граф сам став тамплієром, а першим Великим Магістром ордена був один з його васалів, Гуго де Пейен. Серед інших батьків-засновників ордена був дядько св. Бернара Андре де Монбар.

Вважалося, що до 1128 року - до цього моменту Давид I вже протягом чотирьох років був королем Шотландії - орден тамплієрів складався тільки з дев'яти лицарів, хоча збереглися документи свідчать ще про декілька членах. Крім Гуго Шампанського, в їх число входив Фульк Нерра - герцог Анжуйський, батько Жоффруа Плантагенета і дід Генріха II Англійського. Проте, спочатку число членів ордена було відносно небагато. Потім на Соборі в Труа орден отримав чернечий устав - якщо можна так висловитися, еквівалент конституції - і став офіційним.

Чисельність тамплієрів за перші 10 років існування братства істотно не змінилася. Ле Гофф Ж. Народження Європи / Пер. з фр. А. І. Попової. Предисл. А. О. Чубар'яна. - СПб .: «Олександрія», 2007. - с.147 Воєнної організації були потрібні люди, які вміють професійно володіти зброєю, мають обладунки Лобе М. Трагедія ордена тамплієрів / Пер. з фр. Журавльової Д. А., СПб .: Євразія, 2003 - 218 с. - (Clio) - Пер .: Lobet, Marcel. La tragique histore de lOrdre du temple. - Bruxelles, 1954. і бойового коня.

Держави Аутремера були невеликими і не могли дозволити собі великої кількості власників феодов. По суті, тільки власники феодов задовольняли описаним вимогам і могли вважатися повноцінними братами. Серед паломників могли бути лицарі, які вчиняють епітимію, але не всі з них були при цьому належно екіпіровані.

Таким чином, бажаючих, кого можна було б прийняти в братство, в Єрусалимі та його околицях було не багато.

Якби такі й були, то в ці роки тамплієри не могли приймати лицарів в свої ряди, тому що подібна ініціація для військового співтовариства мали на увазі встановлення відносин васалітету. Васальні відносини наказували сюзерену після прийняття оммажа дати васалу феод. Але це суперечило самій ідеї заснованого братства, так як кожен з його членів згідно з обітницею нічого свого не мав, тому й не міг як феоду передати що-небудь іншому. Навіть якби вдалося вирішити це правовий казус, залишався інше питання. Подальше прийняття обітниць новопосвячені виключило б для нього можливість використання феоду, що суперечило логіці васалітету. Незважаючи на це, васалітет був нецільовим, а статусним контрактом, що давало йому можливість бути формою духовних відносин, так як матеріальна складова була не ключовий. Мельвіль М. Історія ордену тамплієрів / Пер. з фр. Г. Ф. Цибулько. - СПб .: Євразія, 2007. - 363 с.

Об'єднання лицарів, що з'явилося в 1118 р суті своїй було не більше ніж усною домовленістю, яку не можна було вважати ordo. Мірамон Ш. Ухвалення чернецтва в свідомому віці (1050-1200). Дослідження феномена звернення в зрілому віці // Аннали на рубежі століть: антологія = Les "Annales" au tournant des siecles: Antologie / Ріс. акад. наук, Ін-т загальним. історії; відп. ред. А. Я. Гуревич; сост. С. І. Лучицкая? М .: XXI століття-згоду, 2002 - С. 194 - 221. Тамплієрам необхідно було нове розуміння васальних відносин для лицарів, де відносини в групі будувалися б згідно з нормами, прийнятими в чернечих орденах. Мішо Г. Історія хрестових походів - М .: Алетейя, 2001 - 368 с.

Духовне починання, яким мислилася захист паломників, не будучи визнаним Папою Римським, не могло бути ні єпитимією, ні тим більше формою аскези, тому, строго кажучи, члени спільноти і не могли вважатися духовним братством, тому що загальновизнаних духовних завдань вони не вирішували.

Вирішення питань хрестоносного руху спочатку було долею Папи Римського, як і створення чернечих гуртожитків. Одним з тамплієрів був Андре де Монбар, дядько Бернара з Клерво, з яким вони перебували в дружніх відносинах. Мельвіль М. Історія ордену тамплієрів / Пер. з фр. Г. Ф. Цибулько. - СПб .: Євразія, 2007. - c.56

Гуго Шампанський, який став побратимом ордена в 1126 р завітав Бернару з Клерво землі Сито і між ними встановилися теплі стосунки. Мельвіль М. Історія ордену тамплієрів / Пер. з фр. Г. Ф. Цибулько. - СПб .: Євразія, 2007. - c.17Бернар був впливовою фігурою в церковному житті, Мельвіль М. Історія ордену тамплієрів / Пер. з фр. Г. Ф. Цибулько. - СПб .: Євразія, 2007. - c / 115 і Гуго де Пейн скористався цим.

Виходячи з вищесказаного, відсутність загальновизнаних правових норм, що регламентують нову форму гуртожитки воїнів-ченців, змусили тамплієрів шукати благословення нового ордена з боку Папи Римського. Іншою причиною було залучення нових лицарських формувань хрестоносців для захисту Єрусалимського королівства.

Положення держав хрестоносців на Близькому Сході після Першого Хрестового походу стало причиною виникнення на початку XII в. нової чернечої форми гуртожитку воїнів, які суміщають чернечу аскезу і лицарське служіння. Нове братство тамплієрів, будучи релігійним, стало шукати визнання з боку Папи Римського для затвердження статуту і залучення нових членів з країн Європи.

У 1128 був розроблений статут ордена. Він був дуже схожий на статут суворого ордену цістеріанцев. У них же була запозичена формений одяг тамплієрів - білий плащ з червоним хрестом. Монах-воїн повинен бути цнотливим, і вступаючи в братство, ставав слугою і рабом ордену. Їжа лицаря була проста, в основному хліб і вода. Заборонено розкішний одяг. Заборонено лихослів'я, неудержну сміх, пусті балачки. 14 січня того ж року в Труа скликали собор. На цьому соборі орден Храму і його статут латинською мовою був офіційно затверджений папою Гонорієм II.

"М и звертаємося в першу чергу до всіх тих, хто приховано відкидає свою власну волю і бажає з чистим серцем служити Царю небесному як лицар, і бажає з ретельністю нести вічно шляхетне зброю слухняності. Цим ми наказуємо вас, хто дотепер вів життя світських лицарів, для яких закон Ісуса Христа не був підставою, піти за тими, кого Господь обрав з народів, приречених на вічні муки, і кому він повелів в великої милості своєї захищати Святу Церкву, і поспішати приєднатися до них навіки. " ^1.

"Потім ми зібралися в Труа з різних земель із-за гір, у всій радості і в усьому братерство, на прохання Магістра Гюго де Пейнса, ким вищезазначене лицарство милістю Святого Духа, було засновано, на свято Св. Іларія в рік тисяча сто двадцять вісім від втілення Христа , на дев'ятий рік після заснування цього лицарства. і на загальному Соборі ми слухали про початки і діяннях Ордена Лицарів з вуст Магістра Гюго де Пейнса і в міру нашого розуміння вихваляли те, що здавалося нам хорошим, і уникали того, що здавалося нам неправильним. " Французький Статут Ордена Лицарів Тамплієрів, стаття 1.// http://www.templiers.info/templiers/index.php?id=history_of_the_templars&history_of_the_templars=council-in-troyes-1128-01-14

Цього Статуту дотримувалася невелика група членів Ордена, швидке поповнення якого залежало від волі випадку. Отже, був потрібний якийсь додатковий поштовх. Оскільки предметом даного дослідження є вивчення життя тамплієрів в середині XIII століття, є зайвим докладно зупинятися на аналізі цього початкового Статуту. Все ж слід нагадати його основні положення. Бордонов Ж. Повсякденне життя тамплієрів в XIII столітті / Переклад здійснено за виданням: Georges Bordonove. La vie quotidienne des templiers au XIIle siecle. Paris, Hachette, 1990. переклад, 2004 © Видавництво АТ «Молода гвардія» // http://www.globalfolio.net/templar/orden/Ustav/orden_document_bordonov_ustav.htm

Перш за все Статут підпорядковував Орден тамплієрів церковної влади, що було нормально, враховуючи його приналежність до чернецтва. Особливо наголошувалося на зв'язок з патріархом Єрусалимським, якому навіть надавалося право заповнити лакуни соборного тексту Статуту. Проголошувалася підсудність тамплієрів церковному суду. Що стосується їх релігійних обов'язків, то вони не могли бути такими ж, як у чернечого ордену споглядального спрямування. Тамплієри повинні були брати участь в богослужінні, що проводилося чорним духовенством Єрусалиму, - крім тих членів Ордена, яких обов'язки утримували далеко від обителі і які в цьому випадку могли замінити заутреню 13-кратним, обідню 7-кратним, а вечірню - 9-кратним читанням "Отче наш". На богослужінні слід бути присутнім до кінця. Крім того, в Статуті наводився список свят та обов'язкових постів.

З моменту вступу в Орден нового брата Статут рекомендував дотримуватися розсудливість. Послушникам рекомендувалося читати правила внутрішнього розпорядку до тих пір, поки вони не засвоять, як їм слід поводитися. Після випробувального терміну магістр і братія вирішували, чи варто дати згоду на прийняття постригу або ж відповісти здобувачеві відмовою. Як не дивно, французьке перекладення Статуту опускала послух і дозволяло швидке прийняття рішення, після чого з волі магістра і капітулу негайно слідував постриг. Латинський текст, мабуть, забороняв прийом відлучених лицарів, в той час як французька версія рекомендувала приймати їх, хоча і з певною обережністю. Можливо, перекладач просто посередньо володів латиною. Але могло бути і так, що тамплієри бажали давати можливість спокутування тим, кого єпископи часом відлучали в припадку гніву.

Торкаючись вступу в Орден, початковий Статут формально забороняв приймати дітей або підлітків, навіть якщо при цьому були присутні їхні батьки. Ця заборона знаходив своє очевидне виправдання в строгості порядків і в незворотний характер вступу, що передбачало особисте волевиявлення при повному усвідомленні мотивів такого кроку і без будь-якого примусу ззовні. Крім того, заборона узгоджувався з правилами, поширеними серед лицарів, згідно з якими не слід присвячувати в лицарі занадто юних хлопчиків, ще не здатних в силу свого віку носити лати з усім необхідним приладдям, добре управлятися зі списом і особливо важким мечем: слід було вражати вістрям , а лезом, тому потрібно було мати силу, щоб маніпулювати таким мечем, тримаючи його за ручку. Інакше кажучи, для посвячення в лицарі слід досягти 20-річного віку, стати дорослим чоловіком з розвиненою мускулатурою.

Початковий Статут, поза всяким сумнівом, відображаючи реальну ситуацію, розподілив членів Ордена за чотирма категоріями: лицарі; служителі і зброєносці; священики; брати-трудівники.

На противагу загальноприйнятій думці, не всі лицарі були вихідцями з знаті. Вимога бути лицарем, сином лицаря або вважатися таким утвердилося в ту епоху, коли рекрутування нових членів вже не представляло для Ордена проблеми. Також слід зазначити, що брати-служителі могли бути людьми родовитими, особливо якщо перебування в цьому ранзі було для них тимчасовим. Але в будь-якому випадку саме середній клас - сільське дворянство і буржуазія - приніс Ордену тамплієрів славу. Чи треба додавати, що представники саме цього класу грали помітну роль в суспільстві тієї епохи!

Є ще один момент, на якому хотілося б зупинитися: це мистецтво укладачів Статуту. Вони постійно проявляли стриманість, що не намагалися передбачити все, вони уникали вводити суворі обмеження і жорстку структуру. Навпаки, вони залишали місце для ініціативи, поєднуючи твердість з гнучкістю, дотримуючись строгість в правилах, але міру в їх застосуванні. Статут надавав магістра Ордена тамплієрів майже абсолютну владу над братією, хоча перед прийняттям рішень він все ж повинен був радитися з капітулом. Проте соборні отці поостереглись входити в деталі повноважень магістра або директивно визначати склад капітулу: вся братія або найбільш навчені серед них - в залежності від конкретного випадку і, звичайно ж, від ступеня необхідності. Соборні отці не хотіли обмежувати діяльність магістра і надали йому свободу у виборі радників.

Варто також відзначити, що обговорювалося питання і про братів-трудівників - інакше кажучи, працівниках. З 1128 року ті, хто називав себе «бідними лицарями Христовими» Бордонов Ж. Повсякденне життя тамплієрів в XIII столітті / Переклад здійснено за виданням: Georges Bordonove. La vie quotidienne des templiers au XIIle siecle. Paris, Hachette, 1990. переклад, 2004 © Видавництво АТ «Молода гвардія» // http://www.globalfolio.net/templar/orden/Ustav/orden_document_bordonov_ustav.htm, отримали можливість утримувати за винагороду слуг, хоча і в обмеженій кількості. Втім, лицарям було майже неможливо обійтися без помічників. Вони не могли самостійно ні возити в поході майно, навіть обмежуючись найнеобхіднішим, ні утримувати в порядку свою зброю і обладунки, ні ремонтувати їх у міру необхідності, ні займатися численними кіньми і кінською збруєю: сідлами, поводами і т.д. Цілком очевидно, що з самого початку головна резиденція тамплієрів в Єрусалимі давала притулок таким потрібним майстровим: ковалям, лимарі, пекарям, кухарям і багатьом іншим, одні з яких постійно працювали по своїй спеціальності, інші ж наймалися на час.

Одяг мала бути одного кольору, будь то біла, чорна або «бура», тобто сіро-коричнева. В якості розпізнавального знака, щоб показати, що вони «примирилися» з Творцем, лицарі, які взяли чернечу обітницю, одягалися в білі мантії, які представляли собою довгі плащі. Адже білий - колір невинності і цнотливості, бадьорості духу і тілесного здоров'я! Це формальне відміну потрібно, щоб відокремити лицарів-господарів від зброєносців і служителів, яких брали на роботу тимчасово, «з милості», які іноді виявлялися одруженими людьми і могли завдати шкоди репутації Ордена тамплієрів, надівши білий одяг. Дуже ймовірно, що ця різниця була введено Гуго де Пайеном у відповідь на деякі зловживання. В іншому Статут рекомендував дотримуватися скромності, в облаченні тамплієрів не повинно було бути ніяких надмірностей: їм не дозволялося носити черевики «з дзьобом» (з гострим, загнутим догори носком) і будь-який хутро, крім овчини. Ніякого прагнення до елегантності, цього джерела гордині: слід коротко стригти волосся і відпускати довгу бороду. Зброя і збруя повинні були бути добротними, але без будь-яких прикрас. По одягу магістр нічим не відрізнявся від решти братії. Бордонов Ж. Повсякденне життя тамплієрів в XIII столітті / Переклад здійснено за виданням: Georges Bordonove. La vie quotidienne des templiers au XIIle siecle. Paris, Hachette, 1990. переклад, 2004 © Видавництво АТ «Молода гвардія» // http://www.globalfolio.net/templar/orden/Ustav/orden_document_bordonov_ustav.htm

Дисципліна, та релігійна і військова, була дуже сувора, що було принципом і особливим відмітною ознакою Ордена.Їжу слід приймати в мовчанні і удвох з однієї чашки - в знак смирення. Але харчовий раціон враховував і той факт, що тамплієри були воїнами, внаслідок чого пости, що практикувалися в інших монастирях, тут були обмежені. З тією ж метою Статут не радив братії стояти під час церковної служби - їм слід було берегти свої сили для дозорів і битв.

Загалом, Статут 1128 року було спробою з'єднання звичаїв, поширених в Ордені тамплієрів протягом перших дев'яти років його існування, з Статутом Ордена святого Бенедикта. Він трохи розширив початкове укладення, офіційно заснувавши братство тамплієрів, затвердив за ним право стягувати десятини і мати у власності не тільки домени, але і фьефи - відповідно до феодальної системою.

..... Не позбавлені інтересу Уложення, де розглядаються деякі проступки і на прикладах, почерпнутих з внутрішньої історії Ордена, показано, як на практиці діяв «кримінальний кодекс» тамплієрів. Щодо злочину симонії укладач кодексу посилається на прецедент, що мав місце за часів магістра Армана де Перигора, тобто між +1229-м, роком його обрання, і 1244-м, датою смерті. Багато тамплієри, що заслужили дуже хорошу репутацію, раптом здогадалися, що були прийняті в Орден завдяки актам симонії. Вони поділилися своїм відкриттям з деякими відомими мужами Ордена, славиться мудрістю, які порадили їм звернутися до магістра. Арман де Перигор опинився в дуже скрутному становищі, адже винні належали до еліти Ордена. Він наказав їм тримати поки все в секреті заради репутації Ордена, а сам тим часом зібрав свій особистий капітул. Домовилися не вдаватися до звичайної процедури, але передати справу на розсуд тата, який доручив архієпископу Кесарийскому, одному Ордена тамплієрів, досліджувати дилему. Арман де Перигор, його радники і лицарі, на яких впала тінь, постали перед архієпископом. Брати, позбавлені духовного звання, були виправдані архієпископом, повернулися до колишньої діяльності і знову зайняли своє місце в рядах тамплієрів. «Таке було рішення, бо вони давно були членами Ордена і прославилися розсудливістю і мудрістю, праведним і благочестивим життям». Одного з обвинувачених згодом навіть обрали магістром Ордену тамплієрів - це був Гійом де Соннак, який помер в Мансуре в 1249 році, під час 1-го Хрестового походу Людовіка Святого. Коментатор додає: «Якби ці брати дійсно були недостойні, вони б ніколи не спромоглися подібної люб'язності». Бордонов Ж. Повсякденне життя тамплієрів в XIII столітті / Пер. з фр., предисл. і науч. ред. В. Д. Балакіна. - М .: Мол. Гвардія, 2004. - 243 с.

З іншого боку, він повідомляє про численні проявах строгості правосуддя тамплієрів. Один з найбільш типових випадків стався з братом з Шастель-Пелерен (Сафит, одна з головних фортець Ордена, в графстві Тріполі). Цей брат, котрий наглядав за кошару, отримав наказ командора продемонструвати запаси провізії.

Він приховав один глечик масла, був викритий командором і вигнаний з Ордена.

Зрада (перехід на сторону сарацинів, зречення від хреста, навіть заради порятунку власного життя і тільки на словах, але не в серці) вважалася непрощенним злочином. Укладач призводить сумний приклад Роже Німецького, захопленого в полон в Газі. Сарацини змусили його «підняти палець і вимовити суру». Після повернення він був закутий в колодки, потім рішення по його справі було відкладено. Переданий на суд магістра, він виправдовувався, що не знав, що саме означало те, що сарацини змусили його сказати, але все одно був виключений з Чину. Але траплялося й по-іншому: якийсь брат з Сафет (поблизу Галілейського озера) приготував своє спорядження, маючи намір покинути лицарів Храму, і вночі попрямував в Казаль (укріплена ферма), в недавньому минулому належав німцям, але відібраний у них сарацинами. Він провів в їхньому товаристві залишок ночі, але вранці, охоплений докорами сумління, з'явився в командорство Акри. Капітул розсудив, що раз винний припускав, що Казаль належав християнам, він не збирався насправді переметнутися до сарацинів. Він не був виключений, але засуджений до позбавлення духовного звання.

Содомія шанувалася серед тамплієрів настільки огидним гріхом, що вони ледь вирішувалися вимовити саме це слово. І тим не менше на скандальному процесі 1307 року одне з головних звинувачень, що зводяться проти них, стосувалося саме цього пункту. Укладення точно показують, як саме карали содомітів: «У Шастель-Пелерене знайшлися брати, які віддалися тяжкого гріха всю ніч перебували в одній кімнаті. Що знаходилися поблизу, а також ті, хто постраждав від подібного зловживання, повідомили про те магістру і чесним мужам Ордена. Магістр зібрав раду; було вирішено не передавати справу на розсуд капітулу, бо воно було надто огидно, але викликати братів в Акру ». Вони з'явилися. Магістр таємно посадив їх під замок.

З них зняли духовне звання і закували в «величезні колодки». Один з обвинувачених примудрився втекти з в'язниці і вночі перейшов до сарацинів. З двох, що залишилися один був убитий при спробі до втечі, а інший провів в ув'язненні довгі роки.

Серед проступків, карається позбавленням духовного звання, фігурував відмова від покори. Що конкретно під цим розумілося? Укладач Покладена повідомляє: «Одного разу в Тортосі командор дав наказ одному брату, а той йому відповів:« Можливо, я це і зроблю »(сьогодні ми сказали б:« Сей момент! »). Командор його «дорікнув», а капітул засудив до позбавлення духовного звання ».

Куртуазность, підкреслена люб'язність, чого постійно вимагав Статут, а сановники Ордену прагнули реалізувати на ділі, впроваджувалися не без праці, особливо в Святій Землі. Не варто забувати, що там тамплієри вели солдатський спосіб життя, часто вступаючи в бій - то з бандами грабіжників, які кишіли навколо, то з регулярним військом супротивника. Подібна діяльність погано поєднувалася з монастирським способом життя. Звідси виникала жорстокість, що виявлялася в заворушеннях, бійках, сварках. Терпіння далеко не завжди було домінуючим якістю тамплієрів. Цим пояснюється походження деяких історій, зібраних автором Покладання і вимагають об'єктивного підходу. В Акрі писарі викрали кілька голубів, позолочених в голубника тамплієрів. Командор доручив якомусь брату ґермантську, відповідального за корівник (загін для великої рогатої худоби), розшукати злодіїв. Той посадив в засідку одного зі своїх підлеглих. Писарі були вкрай здивовані, коли Германт з помічником застали їх на місці злочину і нещадно побили. Один з шахраїв отримав навіть важку травму голови. Він поскаржився папського легата, який схопив призвідника бійки. Магістр передав обвинувачених на суд капітулу, який засудив їх до позбавлення духовного звання і тюремного ув'язнення, «тому що бійка була занадто огидна!».

У Яфета спалахнула бійка в спальні. Близько опівночі був несподівано оголошений підйом. Один з братів, неабиякий грубіян, схопив свого сусіда за волосся і жбурнув його на підлогу. Їх бачили і донесли про те, що трапилося Гуго де Монлам, в той час маршалу Ордена тамплієрів. Піддався осуду грубіян став просити вибачення. Капітул ухилявся від відповіді. Старші брати волали до милосердя, наголошуючи на тому, що кров не пролилася. Інші дотримувалися думки, що слід вчинити за Статутом. Маршал підтримав їх, і винного закували в залізо, а потім перевели в інше місце.

Всі наведені приклади, що трактують які набули розголосу випадки дрібних правопорушень, мають одну і ту ж пікантну забарвлення. У Сафет брат-служитель обителі тамплієрів послав іншого брата в взуттєву майстерню за черевиками. Майстер відмовив. Тоді брат зажадав видати йому ключі від шафи, де були замкнені черевики. Майстер заявив, що нічого не дасть. Розлючений брат зламав шафа, взяв черевики і відніс їх братові-служителю. Доповіли командору, який виніс подія на обговорення капітулу. Чи слід було кваліфікувати інцидент як дрібну крадіжку? Капітул дав на це питання негативна відповідь, тому що захоплене братом майно не було винесено за межі обителі. У цій відповіді відчувається господарський дух, властивий Ордену: крадіжкою вважалося тільки те, що неналежним чином вилучалося зі стін командорства, завдаючи шкоди Ордену. Бордонов Ж. Повсякденне життя тамплієрів в XIII столітті / Пер. з фр., предисл. і науч. ред. В. Д. Балакіна. - М .: Мол. Гвардія, 2004. - 243 с.

Одного разу навіть якогось командора засудили до позбавлення духовного звання, тому що він з власної вини, піддавшись легковажності і норовливості, погубив коня. Один чоловік привів свою хвору коня до тамплієрів, які славилися як хороші ветеринари. Тварина видужала, і цей командор осідлав її і пустив галопом. Раптом він помітив зайця і погнався за ним. Кінь впала, покалічилася і загинула від втрати крові. Орден виявився перед важким вибором: замінити власнику зникла тварина або виплатити витрати.

Хоч прикро, цей випадок кваліфікувався як злодійство. Аналогічної єпітимії піддали іншого занадто дратівливого брата, який, ненавмисно розбивши скляний кубок, жбурнув оскільки на підлогу. Крадіжка, і до того ж свідоме! Так кваліфікували помилку якогось брата з Монпельє, який вирішив випробувати свій меч і зламав його. Злодійством вважалося і прояв недозволеної ініціативи, якщо вона оберталася бідою - як, наприклад, у випадку з братом Жаком де Ра-Ваном, який в суспільстві братів-служителів і туркополов вийшов з Акри, попрямував по Казаль-Робертской дорозі (між Назаретом і Тиверіадським озером) і зазнав нападу сарацинів, перебили весь загін. Брата Жака позбавили духовного звання і закували в колодки. Злодійством - причому в особливо тяжких розмірах - порахували легковажність садівників і виноградарів, без дозволу залишили Акру, щоб весело повечеряти за містом. Повертаючись назад в нічний час, вони натрапили на сарацинів. Ті, кому вдалося врятуватися, чи не втратили духовного звання тільки через отриманих серйозних поранень. Злодійством були і несанкціоновані витрати, навіть дрібні, бо вони завдавали шкоди Ордену. Брат Жан Бушдельевр (може бути, його ім'я слід читати Бек де Льевр) пішов неправильним шляхом, витративши двісті безантів на будівельні роботи, і не зміг дати точну відповідь, як саме витрачалася ця сума. Його врятувала хороша репутація, але все ж він був виключений з Чину. У той же день капітул засудив до позбавлення духовного звання брата, який тримав у лапах свою свічку запаленою, незважаючи на те, що командор наказав йому загасити її.

З кількох наведених прикладів видно, які саме проступки виносилися на обговорення капітулу і як застосовувався Статут. Автор Укладення, що жив у Святій Землі, наводить випадки, що ілюструють переважно повсякденне життя і атмосферу, що панувала в середовищі тамплієрів на Сході, хоча деякі прецеденти мали місце в Іспанії або Лангедоке (подія з мечем в Монпельє).

Підчищаючи свої пергаменти, наш тамплієр уникав неприємних інцидентів, які були неминучі в кар'єрі рядового брата. Він отримав доступ на засідання капітулів. Судження його відрізнялися вдумливістю, він мав власну думку, іноді дозволяв собі стримано пожартувати. Він виходив з тих міркувань, що справедливість на Сході незначно відрізняється від того, як її розуміють на Заході. Складалося навіть враження, що на Сході правосуддя більш суворо. Дійсно, за свідченням укладення, близькість і буденність смертельної небезпеки, часті сутички з ворогом вимагали більшої пильності і не мали до прояву поблажливості. Піддані єпітимії не мали права брати участь в битвах, але в силу необхідності, ймовірно, виконання покарання відстрочувати або його терміни скорочувалися. Гостра нестача особового складу, посилення втратами, не дозволяла відмовлятися від умілих воїнів. Адже найбільш доблесні бійці далеко не завжди ставали зразковими ченцями, навіть під знаком хреста тамплієрів ... Ж. Бордонов «Повсякденне життя тамплієрів в XIII столітті» Переклад здійснено за виданням: Georges Bordonove. La vie quotidienne des templiers au XIIle siecle. Paris, Hachette, 1990. переклад, 2004: Додати Видавництво АТ «Молода гвардія» // http://www.globalfolio.net/templar/orden/Ustav/orden_document_bordonov_ustav.htm

Собор, скликаний в Труа, в 1128, Поставив перед учасниками складне завдання злиття образів ченця і воїна не в алегоричному сенсі, як це мислилося перш, а в буквальному. Позиція церкви щодо використання монахами зброї зазнала за історію розвитку християнства істотна зміна. І для розуміння складності і значущості рішення, прийнятого на цьому соборі, необхідно простежити розвиток взаємин церкви і воїнів. Руа Ж. Ж. Історія лицарства. 3-е изд. - М .: Алетейя, 2004. - с.164

Але спочатку необхідно розглянути організацію ордена і його структуру.

У звичайний час тамплієри формували невелику постійну армію з декількох тисяч чоловік, основу якої складали п'ять сотень лицарів і приблизно тисяча братів-служителів. У воєнний час до них приєднувалися загони найманців, рекрутованих на місці і часто поступалися лицарям за своїми бойовими якостями. Серед цих «хрестоносців мимоволі» були і засуджені на смерть, але помилувані з метою відправки в Святу Землю.

Лицарі і брати-служителі Ордену тамплієрів підпорядковувалися, відповідно, своїм командором. Всі вони перебували під керівництвом верховного магістра і його штабу, який включав в себе: сенешаля; маршала; командора Єрусалимського королівства; командорів Тріполі і Антіохії; каштеляна; туркоплье; під маршала (брат-служитель); гонфалоньера (брат-служитель). Магістр ніколи не носив титулу Великого магістра Ордена тамплієрів. Ця назва зустрічається в більш пізніх грамотах і документах процесу над тамплієрами. Навпаки, в хроніках його іноді називають Верховним магістром. Саме в XIII столітті він здійснював верховне управління замками і володіннями Ордена в Святій Землі, так само як і в провінціях Заходу, хоча його повноваження були обмежені рішеннями капітулу і строго визначалися Статутом. Будучи паном для всіх тамплієрів, він разом з тим підкорявся обов'язкової для всіх дисципліні і в принципі був одним з братів серед інших, призначеним Орденом і відповідальним перед ним у своїх рішеннях (додаток 2) Мельвіль М. Історія ордену тампліеров- Пб: Євразія, 2000. .- с.58-72

Незвичайного в тамплієрів було те, що вони поєднували чернецтво з війною, довічні обіти бідності, послуху і безшлюбності - з наміром орудувати мечами. Орден госпітальєрів виник раніше - в 1070-і роки, - але воювати госпитальерам не дозволялося. Саме чернецтво (і духовенство) не могло братися за зброю - адже християнин не може вбивати, і якщо можливо послаблення для "звичайних" християн, то монах - "справжній" християнин.

А Бернард писав: "Солдати Христа ... ні в найменшій мірі не бояться ні того, що роблять гріх, вбиваючи ворогів, ні небезпеки, яка загрожує їх власного життя. Адже вбити кого-небудь заради Христа або бажати прийняти смерть заради Нього не тільки абсолютно вільно від гріха, але і вельми похвально і гідно ". Мельвіль М. Історія ордену тампліеров- Пб: Євразія, 2000. .- с.58-72

Звичайно, Бернард ні кровожерливий. Він ненавидів насильство і кров, зло і брехня, і тому так зрадів появі тамплієрів, які повинні були з насильством боротися. "Нова міліція" була дійсно нова щодо звичайного лицарства. Століттями вершник з мечем, феодал, лицар, боровся за земне - заради маєтку, заради слави свого роду, своєї нації (і це в кращому випадку, а то і просто заради наживи). "Нові лицарі" билися за добро, заради Христа, а "якщо людина бореться за добру справу, то не може бій привести до зла, точно так само як не може перемога вважатися благом, якщо бій велося Не за добрий учинок або з поганих мотивів" . "Колишня міліція" любила почесті, гроші, гарне озброєння - "нова міліція" захищала простий народ, тримала себе скромно, оборонялася від демонів молитвами і обітницями, насамперед - цнотливістю. "Колишня міліція" винищувала людей, "нова міліція" винищувала зло (на латині у Бернара виходив каламбур: одні займаються "гоміціде" ( "людиновбивства"), інші "маліцідом" ( "злоубійством"). "Нова міліція" виявлялася найдосконалішим і активним елементом суспільства, втіленням єдності світського і церковного, вірно службовцям і Церкви в цілому, і Святому Престолу. Припущення, що зовсім ніякої міліції - ні пишної, ні скромною, ні одруженої, ні неодруженої - неможливо мати християнам, які не розглядалося ні в 12 столітті, ні багато століть тому. Важливо е ж: дуже раціональне, логічне обгрунтування необхідності боротьби зі злом з мечем в руці не враховувало того, що світ і людина в основному ірраціональні. Святий Бернард вихваляв тип "нового міліціонера" ​​за те, що "він не боїться ні демона, ні лицаря. воістину не боїться смерті той, хто жадає смерті ". При цьому святий не помічав, що" жага смерті »- не християнська чеснота, а стан душі швидше демонічне або, у всякому разі, ненормальне. Жага смерті не може бути розділена на спрагу смерті своєї або чужої, це жага, через яку в душу входить порожнеча і морок.

Спочатку тамплієри поділялися на дві категорії: лицарі носили зброю, а служителі - немає. Перші називалися "брати шевальє", другі - "брати сержанти". До членства в орден не допускалися жінки (щоб уникнути спокус). Одружені лицарі в орден приймалися, але вони не могли носити білого вбрання. Після смерті одружених тамплієрів їх майно відходило ордену, а вдові платили пенсію. Саме чоловіків маєток вона повинна була залишити, щоб не потрапляти на очі храмовникам і, знову ж таки, їх не спокушати. Спочатку в орден не приймали священиків, але поступово їх стало досить багато, вони утворили особливий розряд членів (бо священик все ж не міг проливати кров). Управлявся орден на зразок бенедиктинського: великого магістра належала практично необмежена влада, він скликав капітули, призначаючи їх членів, так що завжди міг підібрати лояльних до себе людей. Папи видали кілька булл, які дарували ордену деякі (не дуже важливі за сучасними мірками) привілеї. Булла 29 березня 1139 Omne datum optimum дарувала їм автономію від місцевих світських і церковних судової влади, дозволила звертати у власність ордена трофеї. Булла 9 січня 1144 Milites Templi давала індульгенцію жертвующим на орден. Булла 7 квітня 1145 року Milicia Dei дозволила тамплієрам будувати особливі, орденські церкви і влаштовувати в їх огорожах кладовища для членів ордена. Паломники, які прибували до Палестини, дивилися на тамплієрів із захопленням і вдячністю, кілька перебільшуючи значення тих, з ким безпосередньо мали справу. Їм здавалося, що все замки в королівстві хрестоносців належать або тамплієрів, або госпітальєрів. Відповідно, і пізніші історики часто перебільшували значення ордена, його вплив і багатство.

Тамплієри, хоча і взяли в руки меч, зовсім не перетворилися в машини для вбивства. Їх завданням було підтримання миру, і, у міру можливості, вони виконували своє завдання без насильства. Зараз вже важко цілком оцінити всі дії храмовників. Це тим важче зробити, що досить скоро ті ж самі влади, які допомогли ордену організуватися, стали обурюватися ними. Патріарх Єрусалимський (католицький) був незадоволений тим, що орден, яким він стільки допоміг, перейшов під владу Папи, - це зачіпало його гідність. Текст наведено по чудовій роботі "Перша реліквія або справжня історія туринської плащаниці" священика Якова Кротова.

У ранній християнській церкві ставлення до служби в армії було різко негативним. ⁶⁶ Ісус тлумачив старозавітні заповіді розширено, згідно їх духу, а не тільки букві. Заповідь «Не вбивай» він розумів не тільки як заборона вбивства як такого, але навіть гнівного слова [Мф 5, 21 - 22]. [21, С. 920] «До сих пір, - нібито сказав майбутній святий Мартін Турський імператору, - я служив тобі як miles. Дозволь мені тепер стати miles Dei. Нехай той, хто повинен служити тобі, приймає donativum: я - солдат Христа, і мені не дозволено боротися ». [84, С. 34] При цьому християнські письменники, слідуючи апостолу Павлу, використовували військову термінологію, коли мова йшла про служіння Богу. ⁶⁷ Таким чином, служба мирським владі і влади духовної не тільки протиставляється, а й з'єднується.

Повне заперечення військової служби йшло врозріз з необхідністю служити в мирському житті князям. Християни могли дозволити собі повна відмова від служби до тих пір, поки вони були в меншості серед основної маси сповідують інші релігійні культи. Перно Р. Хрестоносці. / Пер. з фр. Карачинский А. Ю. і Малінін Ю. П. Наук. ред. Малінін Ю. П. - СПб .: «Євразія», 2001. - 320 с.

Першим, хто зробив суттєвий крок у примиренні служби в армії і служби Богові, став Августин Аврелій Іппонскій. Пермінов П. Під покровом восьмиконечного хреста. - М .: Междунар. Відносини, 1991. - 168 с. Він вважав, що про моральний бік поведінки можна судити тільки по його подієвому змістом, вирваному із загального контексту; при оцінці заходів жорстокості того чи іншого вчинку необхідно брати до уваги стан духу вчинила його людини, переслідувані цілі і правомочність дій особи або установи, з чиєї волі або з чийого попущенія цей вчинок відбувався. 99, с.15-16

Приклад, поданий Августином, почав закріплюватися коментаторами Нового Завіту, які знаходили підтвердження його положенням в сакральних текстах. ⁷⁰

Ключовим моментом у зміні ставлення до воєн в католицькій церкві став занепад Римської імперії і подальша християнізація народів, населили Європу. Католицька церква, як великий землевласник, була постійним об'єктом зазіхань з боку нехристиянських народів, і це спровокувало папу римського на пошук захисника спочатку в особі франкського короля Піпіна Короткого, а потім Карла Великого.

У X столітті вводиться нове трьохприватне ділення суспільства. Військовий стан виділяється з мирян і ставиться в один ряд з духовенством. Подібний розподіл християнські письменники порівнюють з Трійцею.

Згодом відмінність між озброєними людьми і всіма іншими ставало все сильніше. У свідомість впроваджувалася звичка проводити головну кордон серед мирян вже не між «князями» і «простолюдом», але між «хліборобами» і «героями». Дюби Ж. Трехчастная модель, або уявлення середньовічного суспільства про себе самого / Пер. з фр. Ю. А. Гінзбург. - М .: Яз. рус. культури, 2000 - с.129 Не малу роль в цьому зіграли руйнівні набіги мусульман, норманів і угорців, які підвищили роль захисника.

Докорінна зміна ситуації сталося після хрещення норманів, і зміцнення кордонів. Коли минула військова небезпека, необхідно було покласти край бесчинствам лицарів, які мислили своє життя війною, і тому з врегулюванням зовнішньополітичної обстановки перетворили життя в безперервні міжусобиці. Кардини Фр. Витоки середньовічного лицарства / скор. пер. з італ. В. П. Гайдука; Вступ. ст. і заг. ред. В. І. Уколова, Л. А. Котельникова. - М .: Прогрес, 1987 - с. 359 - 360

У X-XI ст. на єпископських соборах виникає рух «Божого світу». Дубровський І. В. Божий світ // Словник середньовічної культури / За ред. А. Я. Гуревича. - 2-е изд., Испр. і доп. - М .: Російська політична енциклопедія (РОССПЕН), 2007. - с. 51Ізначально, воно було спрямоване на захист церковної власності, ⁸⁰ але потім теологи стали мислити світ серед християнських народів як порятунок містичного тіла Христа. Служіння лицаря відтепер має на увазі не тільки вміння володіти зброєю і високу доблесть, а й проходження моральним нормам. Смерть при захисті християн сприймається як мучеництво і уподібнюється подвигам християнських аскетів. Усков Н. Ф. Монашество // Словник середньовічної культури / За ред. А. Я. Гуревича. - 2-е изд., Испр. і доп. - М .: Російська політична енциклопедія (РОССПЕН), 2007. - С. 320 - 331.

Церковні влади розуміли, що обмеження агресії лицарів в міжусобних війнах необхідно компенсувати військовими діями іншого характеру.Своє вираження ця ідея знайшла в Реконкісті, особливо після захоплення мусульманами Компостела.

Облога Барбастро в 1063-1064 роках стала перший прецедентом в канонічному праві, коли учасникам давалося відпущення гріхів. ⁸ Розвиток ідея священної війни отримала за папи Григорія VII (1073-1085), знайшовши широкий відгук у середовищі лицарства. У свідомості сучасників вбивство невірного не порушувало заповіді «не убий», оскільки язичники розглядалися лише як худобу на різанину. Хейзінга Й. Політичне і військове значення лицарських ідей у ​​пізньому середньовіччі // Людина. - № 5. - 1997. [http://vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/MEN/HEIZ.HTM]

Кульмінацією у розвитку ідеї Священної війни стає заклик Урбана II ст. хрестового походу на Близький Схід. Riley-Smith J. The State of Mind of Crusaders to the East, 1095 - 1300 // The Oxford Illustrated History of the Crusades / Ed. J. Riley-Smith, Oxford: Oxford University Press, 2001 - с. - 90.

Поєднання, на перший погляд протилежних, практик «Божого світу» і «Священної війни» взаємно доповнювало одне одного, оскільки світ мислився християнами як сакралізоване есхатологічне поняття, одне з предвоплощеній райського світу. Священна війна ж була битвою попередньої остаточного райського світу. Ле Гофф Ж. Цивілізація середньовічного Заходу / Пер. з фр. під заг. ред. В. А. Бабинцева; Послесл. А. Я. Гуревича. - Єкатеринбург: У-Факторіал, 2007. - с.78 Такого роду синтез протилежних начал ми бачимо і в лицарів, які з одного боку вбивали людей, з іншого протегували слабким, вдовам і сиротам. Процес зближення військового і чернечого ідеалів йшов не однобічно. Монашество не було в повній мірі ізольовано від мирського життя, і світ впливав на монастирське життя.

Між лицарями і ченцями початку XII століття схожість було в моделі поводження неофітів, яка відповідала нормам феодального суспільства.

Клюнійскіе монахи мислили своє життя як війну зі злом. Зброєю у них була молитва, яку вони виконували цілком войовничо. Натхненні ідеєю, в Перший Хрестовий похід було витрачено не лише миряни, але й священики, нарівні з іншими мечем виганяють невірних з Єрусалиму.

Виникнення нового життєвого ідеалу священної війни в християнській свідомості з необхідністю вело до появи людей, ревно наступних йому. Для традиції властиво було людей, що виражають ідеал, визнавати ченцями, оскільки люди ці показували свою цілковиту спрямованість на служіння Богу.

Образ Роланда, вже неіснуючого в Ронсевальском ущелині, став прототипом ідеального лицаря. Цей образ використовувався не тільки трубадурами в Chansons de Geste, але також зустрічається і в християнській іконографії.

Першими воїнами, в повній мірі висловили ідею захисника в розумінні католицької церкви, найбільш відповідними образу Роланда, стали тамплієри. ⁹⁸

Зміна ставлення до війни і воїнам в католицькій церкві відбувалося від повного неприйняття на початку до проходження ідеї священної війни в XII столітті. Разом з прийняттям мирянами елементів чернечого способу життя, відбувалося обмирщение самого чернецтва і до першої половини XII в. це вилилося в можливість прийняття ідеалу, який поєднує військове служіння з чернечим. Першими, хто втілив його в повній формі, стали тамплієри.

Висновки до розділу 1

Місто Єрусалим і його околиці були в XI - XII ст. для католиків найбільш значущим центром паломництв. Після Першого Хрестового походу відносини з мусульманами різко погіршилися. Неспокійна обстановка в країнах Аутремера заважала паломництву християн з Європи.

Виключне значення Єрусалима і вплив мусульманської традиції сприяють виникненню військово-чернечого братства Тамплієрів. Його члени беруть на себе монаші ​​обіти, а також додатковий обітницю збройного захисту паломників. На формування такої спільноти вплинув досвід участі європейців у реконкісті, а також стародавньонімецькі традиції військових культів. Висока потреба в таких захисників була пов'язана з одного боку в посиленні мусульманських країн Близького Сходу, з іншого боку з дефіцитом європейських військових формувань в Леванте, єдиним джерелом яких були паломники до Святої Землі.

Для розвитку братства Тамплієрів, а значить залучення нових захисників Єрусалимського королівства, необхідна була легітимація нової форми військової організації, яка б поєднувала в собі чернече і військове служіння. Визнання такої форми чернечого організації можливо було тільки з боку Папи Римського. Родинні і сеньйоріальні зв'язку допомогли тамплієрів залучити на свою сторону відомого ченця і проповідника Бернара з Клерво, завдяки протекції якого на соборі в Труа в 1128 був прийнятий статут для ордена тамплієрів.

Історія розвитку Католицької церкви показала зміна оцінки військової служби від її повного заперечення для християн в перші століття н.е. до проповіді священної війни, яка вилилася в Перший Хрестовий похід. Поступальний процес такої зміни ставлення до військової служби зумовив появу людей, ревно наступних новому військовому ідеалу, пропонованого Католицькою церквою. До першої половини XII в. реформи монашества зробили можливим прийняття нового військового ідеалу не тільки мирянами, але й ченцями.

Мальком Барбер писав: «Коли 14 вересня 1307 р Філіп IV видав таємний указ про арешт тамплієрів, він виправдовував свою акцію трьома основними причинами: тамплієри винні в зречення від Бога і паплюження хреста, в непристойних поцілунках і мужолозтво, а також в ідолопоклонство.

У липні 1308 р Климент V нарешті погодився відновити судове розслідування, припинене в лютому, і 12 серпня 1308 був висунутий більш повний і систематизований перелік звинувачень. Він включав 127 статей, які легко розбиваються на сім основних груп. По-перше, вступаючи в орден, неофіт відрікався від Христа, а часом і від Пресвятої Діви Марії і всіх святих, на вимогу тих, хто його приймав, і ці люди стверджували, що Христос - не справжній Бог, а пророк неправдивий і він зовсім ні розп'ятий в ім'я порятунку людства, але страчений через своїх власних гріхів. А тому у яке вступало не залишалося надії на порятунок душі через віру в Ісуса Христа. Потім новачка змушували плювати на Святе розп'яття або на зображення Христа, а іноді зневажати розп'яття ногами або мочитися, на нього. По-друге, в оповіданнях про ідолопоклонство тамплієрів особливо згадувалися кіт і голова, і у цій голови іноді було навіть три особи. Голові поклонялися як рятівниці і прославляли її як дає багатство; вона нібито здатна змусити дерева цвісти, а землю - давати неймовірні врожаї. Тамплієри стосувалися голови або обв'язували її тонкими мотузками, які потім носили на талії. По-третє, вони не вірили в святі таїнства, а їх капелани уникали навіть вимовляти святі слова під час меси. По-четверте, вони вважали, що можуть сповідатися великому магістру і іншим керівникам ордена, які мають право відпускати їм гріхи, хоча багато хто з цих керівників - миряни. По-п'яте, відомо, що пріори ордена цілують неофітів в губи, в пупок, в живіт, в сідниці, в спину і нижче спини і що в ордені заохочується мужолозтво і подібні відносини навіть нав'язуються новачкам. По-шосте, тамплієри завжди всіма засобами, законними і незаконними, намагалися помножити доходи ордена. Пожертви використовувалися також незаконно, з них, наприклад, не робилося відрахувань на користь лікарень.

По-сьоме, зборів і прийом нових членів завжди проходили за зачиненими дверима, ночами, під суворою охороною, і на них були присутні тільки члени братства.Брати, які відкривали комусь зі сторонніх таємницю зборів, каралися ув'язненням або смертною карою ». Барбер М. Процес тамплієрів: Алетейя, Енігма; 1998 // Оригінал: Malcolm Barber, "The Trial of the Templars" Переклад: Ірина Тогоева // http://bookz.ru/authors/malkolm-barber/malcolm_barber01.html

У 1810 р в Парижі молодий французький адвокат Ф. Ренуар, автор п'єси «Тамплієри» з дозволу Наполеона Бонапарта вивчив папські архіви про процес тамплієрів і не знайшов жодних ознак провини лицарів. У XIX ст. німецький історик Г. Пруц довів, що тамплієри займалися чаклунством. Через 10 років американський фахівець з інквізиції, Г.Ч. Чи довів, що визнання братів ордена Храму в єресі були вибиті під тортурами і забезпечені найжорстокішим тиском папської інквізиції. Рід П. Тамплієри / Пер. з англ. Абашкина В.М. - М .: АСТ, 2005. - c.384

Узагальнюючи дослідження, проведене в даній роботі можна сказати, що

Орден Тамплієрів займає - навіть серед трьох великих військово-чернечих орденів - особливе місце. Досягнувши величезного військово-політичної могутності, він з великим шумом, вступивши в конфлікт з королем Франції, якого підтримував сам глава католицької церкви. Ця подія надовго залишилося в пам'яті сучасників і нащадків, породивши безліч чуток, версій, легенд, а потім і історичних досліджень.

В результаті написання роботи були досягнуті поставлені в веденні мети роботи і отримані слудующие дані:

Орден виник в 1118 році, коли Гюго де Пейн, Годфруа де Сен-Омер і сім товаришів дали клятву охороняти прочан, що йдуть Святим шляхом з Яффи в Єрусалим. Вони з'явилися до двору Балдуїна II, короля Єрусалиму і попросили дозволу почати свій Святий шлях. Король схвалив їх рішення, і відвів лицарям південне крило палацу, побудоване на місці храму Соломона і колишньої мечеті Куббат-ал-Захри. Через десять років орден отримав назву - Орден Храму.

Шляхетні лицарі Гуго де Пейн, Годфруа де Сент-Омер, Андре де Монбар, Гундомар, Ролан, Жоффруа Бізо, Пейн де Мондідье, Аршамбо де Сент-Аман обітниці цнотливості, слухняності і бідності. Будь-яке підприємство потребує фінансування. Тому Балдуин II зі своїм двором, а також духовенство забезпечили орден доходами зі своїх маєтків. Деякі - навічно, деякі - на час.

У 1127 році за указом короля Єрусалиму Гюго де Пейн був направлений в якості посла до римського папи Гонорія II. Мета поїздки - організація нового хрестового походу, або як альтернатива - хоча б посильна помощ для поліпшення захисту Єрусалиму. Також де Пейн повинен був нанести візит в графство Анжу, де Балдуїн II доручив йому вести переговори про весілля своєї дочки Мелісенди з графом Анжуйським Фулько V. Відвідав Гюго і Бернара Клервосского, цистеріанського абата, дядю Анре де Монбар.

Бернар народився в Труа, в 1090г. в знатній сім'ї. Щоб уникнути конфліктів, пов'язаних зі спадщиною (у нього були старші родичі), батьки визначили Бернару майбутнє абата. Будучи абатом, був членом чернечого ордену цістеріанцев. Гюго де Пейн з'явився до нього з проханням скласти статут ордена Храму.

У 1128 статут був розроблений.

Орден отримував щедрі дари і швидко підвищував свою чисельність. Багато знатні люди передавали в руки бідних лицарів землі, фінанси, зброю. Орден незважаючи на обітницю бідності отримав право управляти землями і васалами. Протягом свого існування, величезні багатства потрапляли в руки ордена.

Тамплієри показали себе великими дипломатами, торговцями і воїнами. Починаючи з Другого хрестового походу доблесні воїни брали участь у всіх. Ордена лицарів храму і ордена св. Іоанна (госпітальєри) були основною ударною силою християнського світу проти сарацинів. За статутом ордена, викуп полонених не допускався, а втік до бою вважався зганьбленим, і повинен був один рік є з землі. Серед лицарів ордена можна було зустріти представників найбільш знатних прізвищ всієї християнської Європи. Залізна дисципліна і відмінне фінансування робило їх непереможними.

Знаменна, і сумна дата в історії ордена - падіння Єрусалиму, столиці Святої Землі. Для лицарів це означало відхід з місць, які їм має захищати. А адже в цьому захисті і був їх сенс життя ...

У 1187 році відбулася запекла битва за Єрусалим. Глава мусульман, султан Саллах ад-Дін здійснював все нові перемоги, захоплюючи все нові міста. Так, 5 липня йому дісталася Тіверіаду, з 9 по 10 липня Акра, Яффа, Мірабель, 26 липня був узятий Торон ... 29 липня ад-Діну дісталися Сарепта і Сидон, 9 серпня - Бейрут. У якість викупу за сеньйорів були здані Джабайл і Ботрон, 5 вересня здався Ашкелон в якості викупу королеви Сибілли за свого чоловіка, короля Єрусалиму Гі де Лузиньяна.

Салах ад-Дін після того, як зробив невдалу спробу захоплення Тіра, і тривалої облоги Аскалона прийняв рішення почати облогу Єрусалиму. У столиці Святої Землі готувалися до цього. В Єрусалим прибув Баліян дІбелін, чоловік Марії Комниной, вдови Аморі I, і встановив тимчасове правління. Присвятивши в лицарі шістдесят аристократів і городян, почавши карбувати монету, дІбелін почав підготовку до анти-облогових дій. Пропозиція Салах Ад-Діна щодо капітуляції було відкинуто без роздумів.

Перевага мусульман було відчутно, незважаючи на те, що християни, що билися за Гроб Господній, билися як леви ... Єрусалим упав. Баліане вдалося схилити Салах ад-Діна на свої умови капітуляції, пригрозивши зруйнувати мечеть Омара або все місто взагалі. Так, за умовами капітуляції викуп одного чоловіка коштував десять безантів, жінки - п'ять, і дитини - один. Це було великодушно, так як за 10 безантів можна було дати свободу десяти дітям або двом жінкам. Три-чотири тисячі людей змогли викупити себе самі, десять тисяч звільнені султаном-переможцем. Також, спільними зусиллями заможних городян, госпітальєрів, тамплієрів і патріарха Єрусалима вдалося викупити ще вісім тисяч чоловік.

Як уже згадувалося, Орден вів широку фінансову діяльність. І в числі егодолжніков був навіть король франції - Філіп IV Красивий. Влада Філіпа була досить формальною для Ордена, м їхню могутність - дуже навіть завидною. Це не могло не дратувати Філіпа.

Під приводом випадкового доносу, були допитані кілька лицарів. Далі були таємні переговори з татом - Климентом V.

Стався невелика суперечка, хто буде судити Орден, світська влада або Церква. Якщо називати речі своїми іменами, то це була суперечка про те, кому дістануться багатства Ордену.

Світська влада висунула такі звинувачення:

1. Зречення від Ісуса Христа. Плювок на хрест.

2. Поцілунки в різні частини тіла.

3. Содомія (за матеріалами вікіпедії содомія - анальний секс або секс з тваринами)

4. Священики ордена НЕ освячували Святі Дари і при причасті спотворювали.

Духовна влада в особі папи висунула такі звинувачення:

1. Поклоніння коту, який був на їхні зібрання.

2. У кожній провінції у них були ідоли, а саме голови ідола, званого Бафомета (деякі з них мали три особи, а деякі тільки одне) і людські черепи.

3. На своїх зборах вони поклонялися цим ідолам.

4. Шанування цих ідолів як представників Бога і Спасителя.

5. Затвердження, що голова ідола може зробити їх багатими і врятувати душі.

6. Ідоли - причина багатства ордена.

7. Завдяки ідолам земля родюча і лицарі таким чином збільшують врожаї.

8. Вони обв'язували голови кожного з цих ідолів або просто стосувалися їх короткими мотузками, які потім носили на тілі під сорочкою;

9. Під час прийняття нового члена до лав ордена йому вдавалося вищезгадані короткі мотузки (або одна довга, яку можна було розрізати);

10. Все, що вони робили, вони робили з благовоління перед цими ідолами.

У последтвіі, майже всі звинувачення були спростовані, однак братів ордена вже було не повернути.

Тема дослідження пов'язана з сучасністю.

Значення тамплієрів показово контрастує з їх малою кількістю. На момент розквіту Ордена лицарів-тамплієрів всього 15 тисяч тамплієрів снували по Європі в пошуках нових джерел прибутку. Інквізиція без крові захопила штаб-квартиру Ордену зі 140 збройними тамплієрами. Сама ідея настільки нахабного діяння могла виникнути не раніше перекладу скарбниці Франції в Лувр. Інквізиція була адміністративним ресурсом, з яким тамплієрів змогли б впоратися, спочатку дотримуйся вони тактики "випаленої землі". Втеча операндів від тамплієрів до інквізиторам стало можливим в силу того, що владою і світської натовпом Інквізиція спочатку сприймалася альтернативою тамплієрів без домінанти лихварства. Показово, що тамплієрів змінили банкіри Північної Італії, досі залишається діловим лідером сучасної Італії. Наші постійні звернення до тамплієрів пов'язані з тим, що тут вперше проявляються закономірності сучасного світу і конфлікт натовпу зі сучасними спецслужбами.

В цілому соціальний рух тамплієрів дало поштовх до багаторічного процесу формування сучасних спецслужб. Показовим є той факт, що практично всі великі і кращі спецслужби змушені протистояти один одному на Середньому Сході, вогнищі не відбулася цивілізації тамплієрів.

1. Брук К. Відродження XII століття. Пер. і кому. Панасьєв А. Н. по Christopher Brooke. The Twelfth Century Renaissance. NY, 1970. // Agnuz.Info. Католицька інформаційна служба // http://www.agnuz.info/library/books/bruk_ vozrojdenie_12v /.

2. Вальтер Мап. Про заснування ордена тамплієрів (1 181 - 93). Пер. з лат. Баранов А. - 2007 по Walter Map, De nugis curialium, ed. MR James, rev. CNL Brooke and RAB Mynors (Oxford, Clarendon Press, 1983), 1.18, pp. 54 - 55 // http://www.templiers.info/historical_materials/index.php?id=sources_translation&sources_translation=walter_map-about_the_basis_of_templars_01

3.Гійом Тирський. Історія діянь в заморських землях. Кн. XII. Гл. VII. Про заснування ордена тамплієрів (1170 - 84). Пер. з лат. Стасюлевич М. М. // http://www.templiers.info/historical_materials/index.php?id=sources_translation&sources_translation=william-of-tyre-about-the-basis-of-templars-01.

4. Гійом Тирський. Про Землі Єрусалимської і її мешканців (1168 - 1187) // Горєлов Н. Царство небесне: Легенди хрестоносців XII - XIV століть - СПб .: Видавничий дім «Азбука-классика», 2006 - С. 142 - 154.

5. Латинський Статут Ордену Храму (1128) // http://www.templiers.info/historical_materials/index.php?id=sources_translation&sources_translation=latin_rule_of_the_templars_rus

6. Фульхерій Шартрський. Мова папи Урбана II на Клермонском соборі з «Діянь франків» // Хрестоматія з історії Середніх століть. Посібник для викладачів середньої школи / За ред. Н. П. Грацінского і С. Д. Сказкіна. Т. 1. - М .: Гос. уч.- пед. изд. Мін. Просвіта. РРФСР, 1949. - С. 309 - 310.

7. Яків де Вітрі. Історії з проповідей // Горєлов Н. Царство небесне: Легенди хрестоносців XII - XIV століть - СПб .: Видавничий дім «Азбука-классика», 2006 - С. 140.

літературні джерела

1. Андрєєв А. Р. Монаші ​​ордена. Бенедектінци, цистерціанці, кармеліти, іоаніти, тамплієри, тевтонці, францисканці, домініканці, августинці, капуцини, Урсулинки, Театинці, єзуїти і інші. М: Альтернатива - Евролінц, 2003 - 339 с.

2. Андрєєв А. Р. Лицарські ордена: З хрестом і мечем - М .: Алгоритм, Ексмо, 2004. - 384 с.

3. Баранов І. Іоанніти // Католицька енциклопедія. Т. II: І - Л. - М .: Видавництво Францисканців, 2005. С. 410 - 419.

4. Барбер М. Орден тамплієрів в соціальному контексті // TemplarHistory.Ru [http://www.templarhistory.ru/ home.php? D6aobbtHkfzrkqwN9dVbjtKkH% 26velfzr].

5. Барбер М. Процес тамплієрів: Алетейя, Енігма; 1998 // Оригінал: Malcolm Barber, "The Trial of the Templars" Переклад: Ірина Тогоева // http://bookz.ru/authors/malkolm-barber/malcolm_barber01.html

6. Бартлетт Р. Становлення Європи: Експансія, колонізація, зміни в сфері культури. 950-1350 рр. / Пер. з англ. - М .: Російська політична енциклопедія (РОССПЕН), 2007. - 432 с.

7. Бордонов Ж. Повсякденне життя тамплієрів в XIII столітті / Пер. з фр., предисл. і науч. ред. В. Д. Балакіна. - М .: Мол. Гвардія, 2004. - 243 с.

8. Вага Ф. Тамплієри: історія і легенди / Пер. з італ. - М .: Видавництво «Ниола-Пресс»; ТОВ «Видавничий дім" Віче "», 2007. - 128 с.

9. Воше А. Середньовічна релігійність VIII - XII ст. / Реферував Е. І. Шифман // Ідеологія феодального суспільства в Західній Європі: проблеми культури і соціально-культурних уявлень середньовіччя в сучасній зарубіжній історіографії: Реф. зб. - М .: ІНІСН, 1980 - С. 75 - 93.

10. Гуревич А. Я. Популярне богослов'я і народна релігійність середньовіччя // З історії культури середніх віків та Відродження. - М .: Наука, 1976. - С. 65 - 91.

11. Даркевич В. П. Аргонавти Середньовіччя. - М .: КДУ, 2005 - 254 с.

12. Дафтарі Ф. Ісмаїліти і хрестоносці: історія і міф // Традиції исмаилизма в середні століття: Зб. статей: Пер. з англ. - М .: Ладомир, 2006. - С. 160 - 177.

13. Добіаш-різдвяна О. А. Західне середньовічне мистецтво // Добіаш-різдвяна О. А. Культура західноєвропейського середньовіччя: збірник робіт. - М .: Наука, 1987. С. 18 - 51.

14. Добіаш-різдвяна О. А. Епоха хрестових походів (Захід в хрестоносному русі). Загальний нарис. Вид. 2-е, стереотипне. - М .: Едіторіал УРСС, 2003. - 120 с.

15. Дюби Ж. Європа в середні століття / Пер. з фр. В. Колесникова. - Смоленськ: поліграми, 1994. - 316 с.

16. Дюби Ж. Трехчастная модель, або уявлення середньовічного суспільства про себе самого / Пер. з фр. Ю. А. Гінзбург. - М .: Яз. рус. культури, 2000 - 316 с.

17. Дюби Ж. Тисячний рік від Різдва Христова / Пер. з фр. Н. Матяш, - М .: Шлях, 1997 - 236 с.

18. Заборов М. А. Хрестоносці на Сході. - М .: Наука, 1980. - 320 с.

19. Кардини Фр. Європа і іслам. Історія нерозуміння / Пер. з італ. Е. Смагін, О. Карловой, А. Митрофанова, СПб: Alexandria, 2007 - 326 с.

20. Кардини Фр. Витоки середньовічного лицарства / скор. пер. з італ. В. П. Гайдука; Вступ. ст. і заг. ред. В. І. Уколова, Л. А. Котельникова. - М .: Прогрес, 1987 - 384 с.

21. Карсавін Л. П. Культура Середніх століть. / Прим. А. В. Арсентьев - М .: Видавничий дім «Книжкова знахідка», 2003. - 222 с.

22. Карсавін Л. П. Чернецтво в середні століття: Учеб. допомога. - М .: Вища. шк., 1992 - 191 с.

23. Конопленко А. А. Орден мечоносців в політичній історії Лівонії. Дисертація на соіск. уч. степ. кандидата іст. наук - Саратов, 2005. - 294 с.

24. ЛАВІСС Е., Рамбо А. Епоха хрестових походів / Пер. з фр. М. Гершензона. - Изд. испр. і доп. - М .: АСТ; СПб .: Полігон, 2007. - 1086 с.

25. Ле Гофф Ж. Інша Середньовіччя: Час, праця і культура Заходу / Пер. з фр. С. В. Чистякової та Н. В. Шевченко під ред. В. А. Бабинцева. 2-е изд., Испр. - Єкатеринбург: Изд-во Урал. ун-ту, 2002. - 328 с.

26. Ле Гофф Ж. Народження Європи / Пер. з фр. А. І. Попової. Предисл. А. О. Чубар'яна. - СПб .: «Олександрія», 2007. - 398 с.

27. Ле Гофф Ж. Цивілізація середньовічного Заходу / Пер. з фр. під заг. ред. В. А. Бабинцева; Послесл. А. Я. Гуревича. - Єкатеринбург: У-Факторіал, 2007. - 560 с.

28. Лобе М. Трагедія ордена тамплієрів / Пер. з фр. Журавльової Д. А., СПб .: Євразія, 2003 - 218 с. - (Clio) - Пер .: Lobet, Marcel. La tragique histore de lOrdre du temple. - Bruxelles, 1954.

29. Лортц Й. Історія церкви: Розглянута в зв'язку з історією ідей. - Т. I. Давність і середні віки. - М. «Християнська Росія», 1999. - 511 с.

30. Лучицкая С. І. Хрестові походи // Словник середньовічної культури / За ред. А. Я. Гуревича. - 2-е изд., Испр. і доп. - М .: Російська політична енциклопедія (РОССПЕН), 2007. - С. 234 - 238.

31. Лучицкая С. І. Мусульмани і християни в Святій Землі (приватне життя західноєвропейських лицарів крізь призму взаємних уявлень мусульман і християн) // Людина і його близькі на Заході і Сході Європи (до початку нового часу) / Під. ред. Безсмертний Ю. Л., Рос. акад. наук. Ін-т загальним. історії, М .: Ін-т загальним. історії РАН, 2000 - С. 105 - 122.

32. Лучицкая С. І. Паломництво // Словник середньовічної культури / За ред. А. Я. Гуревича. - 2-е изд., Испр. і доп. - М .: Російська політична енциклопедія (РОССПЕН), 2007. - С. 337 - 342.

33. Мельвіль М. Історія ордену тамплієрів / Пер. з фр. Г. Ф. Цибулько. - СПб .: Євразія, 2007. - 363 с.

34. Мішо Г. Історія хрестових походів - М .: Алетейя, 2001 - 368 с.

35. Мор Г. Ордени та аналогічні спільноти в сучасному католицизмі // Релігії світу. Історія і сучасність. Щорічник 1984. - М .: Головна редакція східної літератури видавництва «Наука», 1984. -278 с.-С.31-49.

36. Морісон С. Хрестоносці / Пер. з фр. Е. В. Морозової. - М .: Видавництво «Всесвіт», 2003. - 176 с.

37. Настенко І. А., Яшнева Ю. В. Історія Мальтійського ордена: В 2 кн. Книга I. З глибини століть: госпітальєри в Святій Землі, на Кіпрі, Родосі і Мальті. XI - XVIII ст. - М .: «Російська панорама», 2005. - 416 с.

38. Овсієнко Ф. Г. Військово-чернечі ордени. Лицарські ордени // Релігієзнавство / Енциклопедичний словник. - М .: Академічний Проект, 2006. 1258 с. - С. 209 - 210.

39. Перну Р. Хрестоносці. / Пер. з фр. Карачинский А. Ю. і Малінін Ю. П. Наук. ред. Малінін Ю. П. - СПб .: «Євразія», 2001. - 320 с.

40. Пермінов П. Під покровом восьмиконечного хреста. - М .: Междунар. Відносини, 1991. - 168 с.

41. Постанова Тюлюжского собору 1046 г. «Про Божому світі» // Хрестоматія з історії Середніх століть. Посібник для викладачів середньої школи / За ред. Н. П. Грацінского і С. Д. Сказкіна. Т. 1. - М .: Гос. Уч.-пед. изд. Мін. Просвіта. РРФСР, 1949. - С. 224 - 226.

42. Райлі-Сміт Дж. Вивчення хрестових походів // Історія хрестових походів / Под ред. Райлі-Сміт Дж., Пров. з англ. Е. Дорман. - М .: КРОН-ПРЕСС, 1998. - 11-22 с.

43. Рід П. П. Тамплієри / Пер. з англ. В. М. Абашкина. - М .: АСТ: АСТ МОСКВА: ЗБЕРІГАЧ, 2007. - 410 с.

44. Рішар Ж. Латино-Єрусалимське королівство. Пер. з фр. Карачинський А. Ю .; Вступна статтю Близнюк С. В. - СПб .: Видавнича група «Євразія», 2002. - 448 с.

45. Роулінг М. Європа в середні віки. Побут, релігія, культура / Пер. з англ. Л. А. Калашникової. - М .: ЗАТ Центрполіграф, 2005. - 223 с.

46. ​​Руа Ж. Ж. Історія лицарства. 3-е изд. - М .: Алетейя, 2004. - 248 с.

47. Сбитнева Е. Таємниці хрестових походів і лицарські ордени. - М .: Рипол Класик, 2003. - 429 с.

48. Ткач М. І. Таємниці католицьких чернечих орденів. - М .: РИПОЛ КЛАССИК, 2003. - 432 с.

49. Ткач М. І., Какабідзе Н. В. Таємниці лицарських орденів. - М .: РИПОЛ КЛАССИК, 2002. - 432 с.

50. Усама-ібн-Мункиз. Уривок з «Книги повчання», Пер. М. А. Сальє // Хрестоматія з історії Середніх століть. Посібник для викладачів середньої школи / За ред. Н. П. Грацінского і С. Д. Сказкіна. Т. 1. - М .: Гос. уч.- пед. изд. Мін. Просвіта. РРФСР, 1949. - С. 335 - 338.

51. Флорі Ж. Повсякденне життя лицарів в Середні століття / Пер. з фр. Ф. Ф. Нестерова. - М .: Молода гвардія, 2006. - 356 с.

52. Фокчіньскій І. Хрестові походи // Католицька енциклопедія. Т. II: І - Л. - М .: Видавництво Францисканців, 2005. С. 1370 - 1376.

53. Французький Статут Ордена Лицарів Тамплієрів по Upton-Ward, JM 1972, The Rule of Templars. Published by The Boydell Press, Woodbridge, Suffolk, UK. / Пер. з англ. Румянцев П., Котенєва В., 1997. // ІПІОХ [http://www.templiers.info/templiers/index.php?id=templars_from_within&templars_from_within=the_French_Rule_of_Templars].

Список великих магістрів Ордену Храму

Гуго де Пейн (1118--1136);

Робер де Краон (1136--1149);

Еврар де Бар (1149--1150);

Бернар де Тремело (1150--1153);

Андре де Монбар (1153--1156);

Бертран де Бланфор (1156--1159);

Філіп де Міллі (1169--1170);

Одон де Сент-Аман (1170--1180);

Арно де Ла Тур Руж (1180--1184);

Жерар де Рідфор (1184--1189);

Робер де Шаблі (1191--1193);

Жільбер Ераль (1193--1201);

Філіп де Плессі (1201--1209);

Гійом Шартрський (1209? - 1219);

Пере де Монтегаудо (1219--1232?);

Арман перигорский (1232--1244?);

Гійом де Соннак (+1246? - 1250);

Рено де Вішье (1250--1252 / 56?);

Тома Берар (1252/56? - 1273);

Гійом де Боже (1273--1291);

Жак де Моле (1294--1314).

Додаток 2

Нижче представлений текст присвячений установі ордена тамплієрів. Це VII глава XII книги праці Гійома Тирского (Guillelmus Tyrensis) присвяченого хрестовим походам "Історія діянь в заморських землях" ( "Historia rerum in partibus transmarinis gestarum"). Праця написана в період між 1170-1184 рр., Містить XXIII книги і охоплює історію Єрусалимського королівства от 1100 до 1184 р

ТЕКСТ