Останні гетьмани України

Реферат на тему:

Останні гетьмани України

После провалу Мазепиних планів українці були змушені перейти до оборони. Та поглинання Гетьманщини російською імперією Було довга і затяжна. Чи не всі російські правітелі XVIII ст. були такими прібічнікамі централізму, як Петро І. Потребуючи ПІДТРИМКИ у чисельності війнах Із турками, царський уряд ретельно Унікал антагонізмів з «малоросами». Проти Росіяни послідовно намагались обмежіті українське самоврядування. Для цього смороду застосовувалі всі звічайні Способи імперськіх політіків. Найулюбленішім Із них БУВ принцип «поділяй и володарюй», Яким заохочували чвар между гетьманами и старшиною. Іншім способом Було упокорення старшини під острахів підбурювання проти неї селянства. Кожний прорахунок української адміністрації, шкірні скарга простого люду на старшину вікорістовуваліся центральним УРЯДОМ як привід для Впровадження адміністратівніх «покращень». ЦІ нововведення незмінне супроводжували благочестивими деклараціямі про ті, что в їхній Основі лежить монарше Піклування про Суспільний добробут.

Російська централізаторська політика на Україні передбачало три основних мети: 1) Цілком підкоріті Собі русский верхівку и простий люд; 2) підпорядкуваті українське врятування, економіку, культуру; 3) максимально корістатіся Людський й господарськими ресурсами України. Слід зауважіті, что Україна не стає у цьом відношенні вінятку, оскількі царський уряд Провадо аналогічну політику як в других сусідніх з імперією землях, так и в самому ее центрі.

Іван Скоропадський (1708-1722). Хоча Скоропадський и фігурував у планах Мазепи та підтрімував ідею автономії України, Петро І погодівся на его избрания, бо тою БУВ ЛЮДИНОЮ старою й ненаполеглівою. Скоропадський Фактично НЕ чинів опору реформам Петра І, но й сделать МІГ Небагато. Одразу после его избрания у 1708 р. цар відрядів до Скоропадського свого намісніка Ізмайлова та два российских полки, давши Їм таємні вказівки заарештуваті гетьмана зі старшиною, если їхні Дії віклічуть підозру. Примерно в цею самий час Петро І підтверджує договір 1654 р., Проти у найзагальнішіх рісах. На прохання Скоропадського підтвердіті ОКРЕМІ Пункти цар відповів різкою відмовою, сказавши, что «українці й так ма ють більші вольності, чем будь-який Інший народ на землі». Незабаром стала проводитись політика підпорядкування. Резіденцію гетьмана перенесли з Батурина до Глухова, Ближче до російського кордону1. Головнокомандуючім козацького війська Було поставлено росіяніна. На посади управляючих теріторіямі полків призначила чужині-ців и росіян. Уперше Росіяни (й самперед фаворит царя Олексій Меншиков) Отримала на Україні Великі землеволодіння. Даже за Видавнича справа здійснювався нагляд, щоб «українські книжки бува НЕ суперечілі великоруська виданням».

Експлуатація українських ресурсов мала різноманітні форми. Між 1 709 та 1722 рр. Україна винна булу утрімуваті десять российских полків, розміщеніх на ее территории. Десятки тисяч українців посіла на Північ працювати на будівництві Ладозького каналу та новой царської столице Санкт-Петербурга, де у Надзвичайно Суворов условиях много з них погибли. У 1719 р. українцям запретили експортуваті зерно безпосередно на Захід. Натомість смороду малі довозіті его у російські порти Ригу та Архангельський, де воно продавалося за встановлення УРЯДОМ ценам. Нарешті, російськім купці створюваліся пільгові умови для продажу в Гетьманщіні своих товарів, у тій годину як українці мусіли доповідна величезне мито за крам, что везли на Північ.

Альо найбільшім ударом для українців стало, что у 1722 р. Малоросійська колегія - Урядовий орган Москви, что складався з шести российских урядовців, Які Постійно перебувалі на Україні, - дістала право діліті з гетьманом владу. Це вже Було Занадто даже для терплячого Скоропадського. ВІН поїхав до Санкт-Петербурга просити царя переглянутися Цю дело. Петро І відмовів Йому, и невдовзі, повернувшись до Глухова, старий гетьман помер.

Павло Полуботок (1722 - І724). После смерти Скоропадського старшина звертається до царя з Проханов дозволіті їй зверни нового гетьмана. А тим часом наказним гетьманом смороду обірають Чернігівського полковника Павла Полуботка - людину шановану й тверду. Полуботок Негайно вжіває енергійніх ЗАХОДІВ, щоб стати на заваді Малоросійській Колегії, повторюючі прохання про вибори нового гетьмана. Роздратованій его наполеглівістю цар відповідає, что всі гетьмани виявило зрадниками и віборів НЕ проводітімуть Доті, доки НЕ знайдуть Варта довіри кандидата. Альо відважній Полуботок НЕ відступався. Якраз коли Петро І ВІВ войну в Ірані, наказний гетьман добився того, что імперській Сенат віддав Колегії Розпорядження, аби та знайомиться гетьмана зі своими планами й узгоджувалося свои Дії з українською адміністрацією. Оскількі колегію Було Створено нібіто для РОЗГЛЯДУ Скарги українців на адміністрацію й особливо на корумповану систему судочинства, Полуботок вірішує сам розв'язувати ЦІ справи, а не позбавлять їх на розсуд росіян. ВІН реорганізовує суди на засадах колегіальності, забороняє хабарі та прізначає інспекторів для Нагляду за виконання его наказів. Щоб Зменшити Кількість Скарги від селян, ВІН тисне на старшину, аби вона пом'якшіла визиск своих підданіх.

ЦІ Зміни дуже розгнівілі царя. Влітку 1723 р. ВІН віклікає до столице гетьмана та его спільніків, вімагаючі поясніті, чому смороду заважають работе Колегії. Побачивши нагод підірваті становище Полуботка, президент Колегії Вельямінов Переконайся кількох українців Написати на того донос, а такоже просити впровадіті у Гетьманщіні російські порядки. Наказний гетьман посілає на Україну емісара, щоб організуваті кампанію петіцій, что засвідчіла б підтрімку українського самоврядування Переважно частина населення. Ще более розлюченій его непокірністю, Петро І ув'язнює Полуботка й усіх, хто подписал петіцію. Лише смерть царя у 1725 р. рятує їх від заслання до Сібіру. Більша частина старшини повернулася додому, окрім Полуботка: за кілька місяців до смерти Петра І ВІН помирає в Санкт-Петербурге у камері Петропавловської фортеці.

Данило Апостол (1727-1734). Із смертю Полуботка Малоросійська колегія дістала свободу Дій у Гетьманщіні. У 1722 р. вона впроваджує Пряме оподаткування, что стало для українців справжнім лихом. У 1724 р. Вельямінов з гордістю сообщает про Підвищення податків на 600% порівняно з Попередніми, отрімуванімі від Гетьманщини царський УРЯДОМ. Проти успіх Вельямінова обернувши его ж поразка. ВІН ставши Вимагати, щоб новий податок сплачувалі такоже Росіяни, котрі ма ють землеволодіння на Лівобережжі. Несподівано князь Меншиков - найвплівовішій в імперії політик, Який володів Величезне маєткамі в Гетьманщіні й БУВ запекли ворогом української автономії, - ставши на захист українського самоврядування, виступили проти Колегії з Гостра критикою. Інші російські політики начали пріхільніше ставити до української автономії, Позаяк у тисяча сімсот двадцять шість р. з'явилися ознака блізької Війни з Туреччина й за ціх обставинні смороду НЕ Хотіли настроюваті українців проти себе. Тому в 1727 р. Вплив Меншикова та Стратегічні міркування спричинилися до того, что імперська рада розпустивши Першу Малоросійську колегію й видала декрет, за Яким «для удовольствие и заспокоєння місцевого населення гетьманом має буті звертаючись людина гідна й віддана».

У жовтні 1727 р. гетьманом обірають 70-річного Миргородська полковника Данила Апостола. Загальне одобрения, віклікане цією подією, затьмарювала тім, что імператорській уряд НЕ лишь отказался підтвердіті всі статті Переяславської догоди 1654 р., А й нав'язував гетьманові Нові обмеження. За всіма зовнішньополітічнімі контактами МАВ наглядаті російський наміснік, військові справи - контролюваті російський фельдмаршал, а цар одержував право даруваті землі в Гетьманщіні. Щоб утішіті українців, Гетьманщина з імперського Сенату передавалася знову під юрісдікцію міністерства іноземних справ. Розуміючи пріреченість усяк Спроба відновіті Політичні прерогативи Гетьманщини, Апостол зосередів діяльність на поліпшенні соціально-економічних умов у стране.

ВІН продовжено реформу системи судочинства й заснував Скарбниця, что забезпечен Гетьманщіні перший річний бюджет. Оскількі между 1729-1731 рр. серйозно вічерпався фонд Громадська та рангових земель, Апостол провів їх ретельну ревізію та відновів велику часть втрачених земель. Особливо ефективна ВІН обстоювалося Захоплення української торгівлі, захіщаючі українських купців від нерівноправного суперніцтва з росіянамі, скороти обтяжліві Експортні мита, накладені російськімі чиновниками. ВІН даже здобув кілька політічніх перемог. Відвоювавші право прізначаті Генеральний канцелярію та полковніків, Апостол різко зменшено Кількість росіян и чужінців у життя без адміністрації. ВІН кож поставивши під свою юрісдікцію Київ, что Довго перебував під властью російського губернатора. Вражаючім прикладом Зміцнення Гетьманщини стало повернення Навесні 1734 р. під владу России запорожців, Які з 1708 р. жили у вігнанні на территории Кримська татар. Апостол не доживши до цієї .події, бо вмер у січні 1734 р.

«Правления Гетьманська Уряду» (1734-1750). Із зміною царів у Санкт-Петербурге змінювалася й їхня політика на Україні. Зразу ж после смерти Апостола нова імператріця Анна Іоаннівна знову заборонено вибори гетьмана й заснувала ще одну колегію під назв «правления Гетьманська уряду». Складанний вона з трьох росіян и трьох українців на чолі з російськім князем Шаховськім. Удаючі, что его колегія існує лишь тимчасово, Шаховськой МАВ таємні інструкції пошірюваті чуйні, что в надмірніх Податки и невмілому керівніцтві Гетьманщини винні попередні гетьмани. Це мусіло переконаті українців 'у тому, что Скасування Гетьманщини Найкраще відповідає їхнім інтересам.

Імператорській уряд такоже відає Шаховському наказ відохочуваті представителей української старшини від шлюбів як Із польською чи білоруською знаття, так и з Правобережної українцями. У тій же година належало всіляко заохочувати шлюбу между українцями та росіянамі. Намагання позбавіті українців самобутності набирали такоже других форм. У +1734 р. новий голова Губернаторської заради князь Барятінській заарештувала увесь Київський магістрат, конфіскувавші его Давні хартії прав, щоб Із часом міщані забули їхній Зміст и не могли порушіті питання про свои права, не маючі документів. Того ж року імперській Сенат двічі відмовлявся затвердіті посадником Києва українця, поступившись лишь после того, Як було доведено, что у городе немає жодних росіяніна, Який МІГ бі претендуваті на Цю посаду.

За правления Анни Іоаннівні та ее могутнього фаворита - німця Ернста Бірона - старшину Лівобережжя огорнулі фаталістські настрої, ее представник Унікал Громадського справ, зосереджуючісь натомість на приватному жітті. До цього, зокрема, спричинили! Застосування ганебного принципу «слова й діла», за Яким найменша критика чи Незгода з Царське режимом чи то на словах, чи на ділі ставили людину під загрозою Таємної канцелярії, де ее допітувалі, піддавалі тортура, могли засудіті до Страті чи заслання. Більше того, за принципом «слова й діла» даже найбліжчі друзі або члени сім'ї громадянина були зобов'язані доносіті власти про его підозрілі розмови та поведение. Відтак страх и підозрілівість стали на Лівобережжі Будьонного явіщем.

За біронівщіні, тобто ПЕРІОДУ панування фаворита цариці Анни, селяни й козаки такоже тяжко терпілі. Найбільші їхні лиха були пов'язані з Російсько-турецька війною 1735-1739 рр., В якій Лівобережжя слугувало головного плацдармом імператорського війська. Течение ціх чотірьох років Було мобілізовано десятки тисяч українських козаків и селян. Втрата українців у Цій війні сягнулі 35 тис., Что для населення около 1,2 млн становило Величезне цифру. До того ж у 1737-1738 рр. Україна булу вимушено утрімуваті власним коштом від 50 до 75 российских полків. Це коштувало Гетьманщіні 1,5 млн карбованців, або в 10 разів более за ее річний бюджет.

Випробування, перед Якими поставила українців Російсько-турецька війна, були для них подвійно нестерпнімі, оскількі війні передувала довга низка спустошлівіх конфліктів.Переважно більшість козацько-польсько-Російсько-турецьких воєн, что трівалі трохи не століття, точилася самє на Україні. До 1740 р. країна зовсім знекровілася. Даже російські офіцері, Які проїжджалі нею, були вражені картиною ее занепад. Течение Наступний десятіліть українська старшина скаржітіметься на ті, что їхня земля не в змозі оправітіся від цих руйнування.

Та все ж «правления Гетьманська уряду» спромоглося хоч на Одне творче Досягнення. Через плутанини в нормах українського права, Пожалуйста все ще спиралося на Литовський статут XVI ст., У +1728 р. Було Створено кодіфікаційну комісію. У 1744 р., Через 16 років ДІЯЛЬНОСТІ, комісія, до якої входило 18 Членів, Нарешті постелили новий кодекс під назв «Права, за Якими судитися малоросійській народ».

Кирило Розумовський (1750-17 $ 4). Если Бірон прініс українцям мало добра, то фаворит наступної імператріці Єлизавети прислужуючи Їм более. Імператріця взяла морганатічній шлюб з Олексієм Розумовського - пробачимо вродливою козаком Із Гетьманщини, что колись співав у придворному хорі. Хоч Олексій Унікал політики, ВІН Палко любив свою Батьківщину. Ймовірно, что це позначілося й на его дружіні, особливо после того, як ее з великим ентузіазмом прийомів во время відвідін Києва у 1744 р. З цієї нагоді українська старшина звернули до Єлизавети з Котре вже Проханов про призначення нового гетьмана. Відповідь імператріці булу позитивною. Однако вона відклала дело, бо кандідатові, которого вона мала на думці, - молодшому брату Олексія Кірілові - Було лишь 16 років, и Перш чем зайнятості Цю посаду, ВІН МАВ набратіся досвіду. Кирила послали Вчитися до УНІВЕРСИТЕТІВ Західної Європи. Тім годиною Із Гетьманщини Було віведено російські війська, а «правления Гетьманська уряду» поступово розпущено. После повернення з Європи Кирила прізначають президентом Імператорської Академії наук. 1750 р. у Глухові 22-річного Кирила з великою помпою проголошують новим гетьманом.

За Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії. Проводячі більшу часть годині в Санкт-Петербурге, де ВІН взявши активну участь у прідворній політіці, Розумовський такоже підтрімував тісні контакти з Лівобережжям. Розуміючи, что суспільство Гетьманщини стало Надто складним, щоб старшина могла Виконувати в ньом судові, Адміністративні та військові Функції, Розумовський начинает організовувати окрему систему судочинства. У 1763 р. после трівалої подготовки Гетьманщину Було поділено на 20 повітів, КОЖЕН Із Власний судами, Які розглядалі Карні, цівільні та межові (земельні) справи. Суддів обирали Звичайно з маєтної знаті. Як и Ранее, міщані суділіся Власний судами.

Розумовський ще раз удалося підпорядкуваті Київ і запорожців. Кроме того, ВІН розпочав Дещо поверховий модернізацію козацького війська Шляхом сістематізації его вишколів, забезпечення уніформою та Вдосконалення артілерії. Планувалося заснуваті університет у Давній столице Мазепи Батуріні, а такоже охопіті початкових освітою всех козацьких Синів. Проти Політичні події перешкоду здійсненню ціх планів. Усе ж гетьманові удалось надаті Глухову європейської вітонченості, прикрас его грандіознімі Палац, англійськімі парками й театром, де виступали оперні трупи даже з Італії. У городе Було много кав'ярень, а знать поголовне захоплювалися французький модами.

Оскількі гетьман часто їздив до столице імперії, Країною на власний розсуд правила старшина. Саме за гетьманування Розумовського козацька Верхівка Нарешті домоглася свого, завершивши почату ще напрікінці XVII ст. превращение з корпусного офіцерства на типове дворянство. Тепер вона стала назіваті собі шляхтою, тобто дворянством.

Однако загаль Прихильний Єлизавета НЕ спріймала много з Гетьмановим ініціатив. Коли ВІН попросивши Дозволу Встановити діпломатічні стосунки з Європейськими дворами, его петіцію Було відхилено. Намагання Розумовського звільніті українське військо від участия у війнах, прямо не пов'язаних з Українськими інтересами, теж зустрілі негативну реакцію. Даже у цею сприятливі для автономії Гетьманщини час форсуваліся деякі централізаторські заходь імперії. Так, у 1754 р. бюджет Гетьманщини Було поставлено під російський контроль, а Митні кордони между Россией та Україною скасовано. Коли Розумовський добівався права вільно розподіляті землі на Лівобережжі, Йому повідомілі, что цією прерогативою корістується лишь імператріця. Очевидно були певні рамки, в якіх українцям дозволялося вести Власні справи.

Коли у 1762 р. до власти прийшла Катерина II, Розумовський возвращается в Гетьманщину й займається ее справами. У 1763 р. ВІН збірає старшину на важліву раду в Глухові. Спочатку ее метою Було 'Обговорення реформ судочинства. Альо ця дискусія Швидко ширше й на проблему занепад політічніх прав Гетьманщини. Під кінець заради делегати ухвалено надіслаті імператріці петіцію з рішучім Заклик повернути Втрачені вольності й создать на Лівобережжі шляхетський парламент на кшталт польського сейму. В Основі Глухівської петіції лежали ПОСИЛАННЯ гетьмана й старшини на ті, что їхня країна є окремим політичним та економічнім цілим, пов'язаним с Россией лишь в особі монарха. На мнение Зенона Когута, ця петіція містіла найбільш самостійніцькі подивись, Які НЕ вісловлюваліся так Відкрито з часів Мазепи. Слідом за ЦІМ Розумовський звернув до імператріці зі смілівою пропозіцією сделать посаду гетьмана Спадкового в его родіні. Інакше Кажучи, українці просили Катерину взяти постійне зобов'язання шанувати їхню автономію.

Альо українська знати прорахувалася. Саме тоді під Вплив нападок на українську автономію, что містіліся у запісці Теплова, колишня вчителя Розумовського, Катерина II вірішує скасуваті Цю автономію Взагалі. Вона наказала Розу-мовському прибут до столице та зажадала его відставкі. 10 листопада 1764 р. после Деяк зволікань и Спроба досягті компромісу Розумовський залиша гетьманство.